Размещено на http://allbest.ru

2

Размещено на http://allbest.ru

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Формування інноваційної стратегії великих машинобудівних підприємств

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інноваційний машинобудівний стратегія

Актуальність теми. Нинішня ситуація, що склалася в економіці України, характеризується тим, що за наявності в країні значних фундаментальних і технологічних заділів відбувається зниження активності інноваційної діяльності, пов'язаної насамперед із браком власних коштів у підприємств і обмеженістю бюджетного фінансування. Фактори, що перешкоджають інноваційній діяльності, можна розділити на економічні та виробничі. Фактори першої групи створюють великі труднощі і характеризуються відсутністю власних коштів, високими кредитними ставками, недостатньою фінансовою підтримкою з боку держави, низьким платоспроможним попитом на нові продукти, високим економічним ризиком і тривалими термінами окупності нововведень. Друга група факторів пов'язана в основному з низьким інноваційним потенціалом підприємств, слабкою інформованістю про нові технології і ринки збуту, відсутністю можливостей кооперування з іншими підприємствами і науковими організаціями.

Вивчення зарубіжної практики і власний досвід дають підставу стверджувати, що важливою метою державної політики повинні бути забезпечення і підтримка починань з формування нової моделі інноваційної системи, яка повинна стати однією зі складових промислової політики. Можливі рекомендації з нововведень варіюються в широких межах: від державної підтримки технологічних нововведень та інвестицій в інфраструктуру до надання маркетингової інформації і субсидіювання експорту.

У даний час існує небагато підприємств України, які здатні вийти на зовнішній ринок з готовою продукцією, розраховуючи поступово проникнути в конкурентне середовище міжнародного ринку за допомогою підвищення технічного рівня продукції, що випускається, на основі впровадження результатів НДДКР. Одним із таких небагатьох є АТ “Норд”.

В Україні історично склалося так, що сектор науки має академічний, вузівський, галузевий (меншою мірою тепер) і заводський розподіл. При цьому заводська наука має свою специфіку впливу на інноваційний розвиток. Це повною мірою відноситься і до наукового сектора АТ “Норд”. Саме цей сектор виконує в основному функції доведення наукових результатів до практичного впровадження, найбільш тісним чином пов'язаний із проблемами виробництва і значною мірою зацікавлений у його вдосконаленні.

Проблемі інноваційного розвитку присвячено багато робіт вітчизняних і зарубіжних фахівців. При цьому в останні роки значно збільшилася кількість публікацій, в яких інновації розглядаються як необхідний фактор розвитку національної економіки.

У той же час питання, що пов'язані із суттю інновацій, їх роллю і значенням використання на макро- й мікрорівнях, потребують подальшого розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до планів наукових досліджень Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) за темою “Розробка науково-методичних основ активізації інноваційного розвитку промисловості в регіоні” (номер держреєстрації 0100U005284, 2000-2003 рр.). У рамках зазначеної теми одержали подальший розвиток концептуальні основи інноваційного розвитку промислових підприємств; принципи, пріоритети і методи формування стратегії розвитку підприємства.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної наукової концепції формування інноваційної стратегії великого машинобудівного підприємства та реалізація цієї стратегії.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення таких задач:

визначення основних рис інноваційного розвитку підприємств;

обґрунтування форм взаємодії науки і виробництва в умовах становлення ринкових відносин;

обґрунтування принципів і механізмів державного фінансування інновацій;

аналіз залучення іноземних інвестицій до розвитку інноваційної діяльності;

удосконалення взаємодії підприємств і місцевих органів влади в регулюванні інноваційної діяльності;

аналіз інформаційної бази, що супроводжує розробку і впровадження інновацій;

розвиток економічного механізму внутрішньокорпоративного стимулювання структурних підрозділів за використання інновацій;

аналіз податкових пільг зі стимулювання інноваційної діяльності;

визначення основних напрямів стратегічного розвитку великого машинобудівного підприємства.

Об'єкт дослідження - інноваційні процеси на підприємствах сучасної України, які забезпечують їх розвиток.

Предмет дослідження - інноваційна стратегія великих машинобудівних підприємств.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження склали праці класиків економічної теорії, роботи вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері управління інноваційним розвитком підприємств.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти України, дані Державного комітету статистики України, матеріали первинної звітності підприємств ЗАТ “Група “Норд”.

У дисертації використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження процесів і явищ у їх взаємозв'язку і розвитку, а саме: при вивченні й узагальненні теоретико-методологічних принципів формування інноваційної стратегії використано такі методи, як діалектичний, системного підходу, аналізу і синтезу; при дослідженні тенденцій формування фінансових ресурсів і їх використання на підприємствах - методи економіко-статистичного аналізу, порівняння, угрупувань; при визначенні основних напрямів і шляхів інноваційної стратегії підприємства - методи екстраполяції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні і новому вирішенні проблеми формування інноваційної стратегії великих машинобудівних підприємств.

Основні наукові результати, що мають наукову новизну, такі:

уперше:

запропоновано поетапний підхід до формування стратегії фінансування інновацій, суть якого полягає в прогнозуванні загальної потреби ресурсів, вивченні можливих джерел, визначенні методів фінансування й оптимізації цих джерел. Особливість такого підходу полягає у можливості виявлення та одержання проміжного ефекту від реалізації інновацій та інвестицій. Це стосується перш за все екологічно безпечних технологій, які використовуються у виробництві;

запропоновано модель аналізу інноваційного проекту підприємства як обов'язковий етап розробки його інноваційної стратегії. Така модель дозволяє використовувати не тільки сучасні можливості обчислювальної техніки, але і значно поліпшувати якість вирішення проблем на основі формування і відновлення “банку проблем”, що охоплює пошук інвесторів і споживачів продукції;

удосконалено:

напрями розвитку організаційного механізму підприємств, які полягають у такому: укладання договорів про спільну діяльність у рамках технологічних парків, сприяння створенню інтегрованих структур із включенням до їхнього складу науково-дослідних організацій, розширення повноважень з організації впровадження інноваційних рішень структурних підрозділів;

методологічні принципи внутрішньокорпоративного стимулювання інноваційної діяльності структурних підрозділів акціонерних товариств з використанням різних методів, які умовно розділено на організаційно-адміністративні, економічні й моральні;

дістали подальшого розвитку:

визначення основних рис інноваційної стратегії великого машинобудівного підприємства, яке орієнтовано не тільки на забезпечення потреб внутрішнього ринку, а й на конкурентне середовище зовнішніх ринків;

методи економічного стимулювання працівників структурних підрозділів підприємства за участь у розробці та впровадженні інновацій. Запропоновані методи прямої і непрямої дії сприяють не тільки впровадженню інновацій, але й їх постійному ініціюванню, коректуванню та контролю за використанням;

особливості адаптації зарубіжного досвіду одночасного впровадження організаційних, технічних і технологічних інновацій, яке забезпечується перебудовою системи управління нововведеннями у корпораціях;

механізми залучення для переоснащення основного виробництва і впровадження нових технологій фінансових ресурсів зарубіжних державних і міждержавних неприбуткових організацій.

Практичне значення одержаних результатів. Рекомендації з формування організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності підприємства знайшли схвалення в Комітеті з питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій (довідка про впровадження № 06-8/12-1149 від 15.04.2003 р.).

Запропоновані заходи для активізації інвестиційних процесів у регіоні використано при розробці проекту Програми капітального будівництва об'єктів виробничого і соціально-культурного призначення в Донецькій обласній державній адміністрації (довідка про впровадження № 476 від 04.04.2003 р.).

Основні положення і результати дисертаційного дослідження у вигляді Методичних рекомендацій з формування інноваційної стратегії підприємства використовуються АТ “Норд” (довідка про використання результатів № 8405 від 03.04.2003 р.).

Наукові розробки і рекомендації з правових питань і умов інноваційного розвитку підприємств, формування фінансових джерел, вдосконалення організаційного й економічного механізму щодо інноваційної стратегії підприємства впроваджено у ВАТ “Донецький металургійний завод” (довідка про використання результатів № 63-220 від 04.04.2003 р.).

Результати досліджень теоретичного і прикладного характеру активно використовуються в навчальному процесі Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського МОН України при викладанні дисциплін “Інноваційний менеджмент”, “Стратегічне управління”, “Економічна стратегія” (довідка № 13.02/591 від 04.04.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Автору належать наукові ідеї роботи, теоретичні розробки, практичні рекомендації, результати обробки інформації, вибір методів дослідження. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукових досліджень доповідалися й одержали схвалення на регіональній науково-практичній конференції “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года” (Донецьк, 1999); на VII Міжнародній науково-технічній конференції “Машиностроение и техносфера на рубеже ХХI века ” (Донецьк, 2000); VIII Міжнародній науково-технічній конференції “Машиностроение и техносфера на рубеже ХХI века” (Донецьк, 2001); IХ Міжнародній науково-технічній конференції “Машиностроение и техносфера на рубеже ХХI века” (Севастополь, 2002); всеукраїнській науково-практичній конференції “Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины” (Донецьк - Мелекино, 2002).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в
30 наукових працях, з них одна монографія, 9 статей у наукових журналах,
15 статей у збірниках наукових праць і 5 публікацій у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 35 д.а., з яких особисто автору належить 34,72 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновку, списку використаних джерел (201 найменування) і 5 додатків. Основний текст викладений на 368 сторінках, робота містить 26 таблиць,17 рисунків і схем.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Концептуальні основи інноваційного розвитку промислових підприємств. Значний прогрес суспільства і підвищення життєвого рівня людей у сучасних умовах практично неможливі без нових наукових ідей, інновацій, їхнього технологічного пророблення і втілення в нові продукти. Завдяки інноваціям відбувається проникнення науки у виробництво, у методи управління, що забезпечує постійний науково-технічний розвиток.

Матеріали дослідження свідчать про особливість нинішньої ситуації, яка полягає в тому, що за наявності в країні значних фундаментальних і технологічних заділів відбулося різке зниження активності інноваційної діяльності, пов'язане з браком власних коштів у підприємств і організацій, обмеженістю бюджетного фінансування та відтоком кваліфікованих кадрів.

Останніми роками скоротилося впровадження нових прогресивних технологічних процесів. І хоча починаючи з 2000 р. спостерігається деяке зростання, рівень їх впровадження залишається низьким, становлячи лише 19,5 % до 1991 р. При цьому освоєння нових видів продукції підвищилось у 2001 р. на 41,3 % порівняно з 1991 р.

Скоротилася кількість підприємств, що здійснюють технологічні інновації (табл. 1). Наприклад, за 1997-2001 рр. кількість підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси, зменшилася на 179 одиниць, або майже на 30%. Скорочується чисельність персоналу, зайнятого дослідженнями і розробками (з 313,1 тис. чол. у 1990 р. до 113 тис. чол. у 2001 р.). Низькі інноваційні можливості поряд зі скороченням кадрового потенціалу перешкоджають технічному переозброєнню промисловості.

Через спад виробництва у підприємств немає достатніх власних коштів, а інфляція ще більш загострює цю проблему. Взяти кредит у комерційних банків підприємствам складно через високі відсотки за кредит, а також тому, що самі банки вкрай неохоче вкладають гроші у виробництво, вважаючи за краще давати їх на короткий термін і в більш вигідні види діяльності. Технічне оновлення виробництва вимагає не тільки великих витрат, але й пов'язано з тривалим періодом їхнього повернення. Усе це призводить до того, що інноваційною діяльністю, спрямованою на виробництво нових видів продукції, впровадження нових технологій, займається незначна кількість підприємств, інноваційна діяльність яких різко скоротилася.

Таблиця 1. Кількість промислових підприємств України, що впроваджували інновації

	1997	1999	2001	2001 до 1997, %
	Усього	Відсотків від загального числа підприємств	Усього	Відсотків від загального числа підприємств	Усього	Відсотків від загального числа підприємств
Усього	1655		1376		1503		90,8
З них:
проводили комплексну механізацію й автоматизацію виробництва	171	10,3	166	12,1	189	12,6	110,5
впроваджували нові технологічні процеси	571	34,5	371	27,0	392	26,1	68,7
у тому числі маловідходні, ресурсозберігаючі і безвідходні	241	14,6	162	11,8	160	10,6	66,4
освоювали виробництво нових видів продукції	1472	88,9	1256	91,3	1391	92,5	94,5
у тому числі товарів народного споживання	1126	68,0	949	69,0	982	65,3	87,2

У загальному обсязі інноваційних витрат більше 60% припадає на придбання засобів виробництва, а найнезначніші витрати - на придбання розробок технологій. Пояснюється така ситуація тим, що нові технології дуже дорогі, а фінансування інноваційної діяльності, як свідчить статистика, не збільшується.

Слід зазначити, що в інноваційній сфері дотепер не сформувалися механізми гарантування повернення коштів і їх страхування. Банки і страхові компанії в силу високих інвестиційних ризиків уникають зв'язків з науково-технічною сферою.

Об'єктивні властивості інноваційних процесів, багатогалузева значущість інновацій і тривалість термінів реалізації результатів сучасних НДДКР у виробництві обумовлюють необхідність державного стимулювання науково-технічного прогресу.

Один із найбільш дієвих інструментів прямого державного стимулювання інноваційних процесів - цільові науково-виробничі програми, але їх можна інвестувати тільки при високому ступені готовності і доказів ефективності кожної з них. Також політика стимулювання повинна передбачати різні пільги, утворення й ефективне функціонування спеціальних агентств, що займаються інноваційними проблемами.

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачаються деякі особливості оподаткування діяльності інноваційних центрів, внесених до Державного реєстру. Обкладається податком у розмірі 50% від діючої ставки прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених відповідно до закону. Ці пільги діють перші 3 роки після державної реєстрації продукції як інноваційної. Крім цього, звільняється від податку на додану вартість оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Такі важливі і високовитратні стадії реалізації будь-якого інноваційного проекту, як патентування, розробка конструкторської і технологічної документації, організація виробництва, просування товару на ринок, залишилися без належної уваги і підтримки держави.

Перехід до економіки інноваційного типу, а саме це має бути напрямом стратегічного розвитку України, вимагає формування платоспроможного попиту на існуючий технологічний заділ і створення умов для залучення в реальний сектор інвестиційних ресурсів. Цього можна досягти за допомогою проведення заходів непрямого державного стимулювання. Необхідно надати виробникам нової техніки податкові й інші преференції. І тут дуже важливе узгодження податкової, бюджетної, амортизаційної і кредитної політики.

Розділ 2. Умови інноваційного розвитку підприємств. За результатами досліджень у дисертації обґрунтовано, що однією з умов розвитку підприємства є проведення внутрішньокорпоративних досліджень, яке найчастіше має на меті прискорити передачу результатів досліджень для експериментального випробування і впровадження у виробництво, оскільки в деяких випадках при високій імовірності одержання позитивного результату досліджень можливе одночасне проведення окремих етапів інноваційного циклу, не чекаючи закінчення досліджень. У результаті скорочується тривалість циклу “початок досліджень - упровадження нового виробу”, тобто скорочується часоємність інновацій.

Організація проведення досліджень власними силами може являти собою альтернативу покупці результатів досліджень на стороні за мотивами економії витрат на такі дослідження, бажання зберегти в таємниці результати досліджень, незадоволення термінами та якістю проведення досліджень на стороні.

Наукові дослідження є першими етапами інноваційного циклу і, отже, найбільшою мірою віддалені від моменту одержання прибутку від реалізації інноваційної продукції. Тому проведення досліджень, що пов'язане, як правило, з довгостроковим вкладенням коштів, можуть дозволити собі лише компанії, що мають достатній запас ліквідності і платоспроможності для здійснення виробничої діяльності.

На відміну від промислово розвинутих країн, в Україні більшістю підприємств проведення НДДКР не розглядається як необхідна умова успішного функціонування в ринковому середовищі. За період з 1990 по 2001 р. зменшилася кількість підприємств, що виконують НДДКР (табл. 2).

Таблиця 2. Організації, що виконували науково-технічні роботи в Україні

	1990	1991	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Дослідні заводи, які не випускають продукцію на сторону	24	17	16	17	12	11	13	16	17
Темп зростання до 1990 р., %	100	70,8	66,7	70,8	50,0	45,8	54,2	66,7	70,8
Науково-дослідні та конструкторські підрозділи підприємств	138	104	127	109	97	97	93	85	80
Темп зростання до 1990 р., %	100	75,4	92,0	79,0	70,3	70,3	67,4	62,0	58,0

Обсяги НДДКР на АТ “Норд” багато в чому обумовлені можливістю їхнього фінансування. З огляду на те що рентабельність виробництва невисока, можливостей для суттєвого їх збільшення небагато. Це стосується як розвитку матеріально-технічної бази проведення НДДКР, так і кадрового забезпечення. Проте жорсткі закони конкурентної боротьби змушують розширювати спектр проведених НДДКР, навіть іноді на шкоду іншим аспектам діяльності АТ “Норд”.

У табл. 3 представлено дані про обсяги виконаних НДДКР силами самого АТ “Норд”, ЗАТ“ДІХТ” та інших організацій.

Інфляційний фактор не дозволяє простежити об'єктивну динаміку витрат на НДДКР. Певне уявлення про динаміку НДДКР дає аналіз питомої ваги таких витрат у загальній собівартості товарної продукції АТ “Норд”.

Як видно з таблиці, частка витрат на НДДКР протягом 1990-2002 рр. практично не змінювалася, що свідчить про постійну увагу керівництва підприємства до інноваційної сфери. При цьому зміна питомої ваги сукупних витрат на НДДКР АТ "Норд" і ЗАТ “ДІХТ” протягом зазначеного періоду в цілому слабо залежала від зміни питомої ваги чисельності робітників, які виконували НДДКР в АТ “Норд” і ЗАТ “ДІХТ”, у сукупній чисельності працюючих - коефіцієнт кореляції становив 0,14.

Суттєву роль як на стадії планування інновацій, так і в процесі їх реалізації відіграють місцеві органи влади.

Таблиця 3. Витрати на НДДКР в АТ “Норд”



Саме регіональний рівень управління покликаний, по-перше, довести макроекономічні перетворення до власне регіону і самокерованого місцевого територіального утворення, включити їх до нового механізму соціально-економічного розвитку, а по-друге, створити безпосередньо на місцях такі передумови, які реально необхідні для ефективної діяльності товаровиробників будь-яких організаційно-правових форм і форм власності.

Регіони набувають усе більшого значення як місце безпосереднього здійснення економічної політики. Саме це дозволяє мобілізувати додаткові резерви для розвитку інноваційного підприємництва на основі більш повного й ефективного використання наявних ресурсів. Існування регіональної інноваційної політики як частини загальнодержавної обумовлено насамперед територіальним поділом праці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил, різним ступенем розвиненості наукового потенціалу. Виходячи з досвіду найбільш розвинутих країн така регіональна політика повинна бути націлена на стимулювання проведення насамперед структурних змін. В умовах України дуже важливим представляється розвиток технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, мереж венчурного капіталу, тобто мова йде про забезпечення передачі нововведень для впровадження у виробництво.

На рівні регіону управління науково-інноваційною сферою здійснюється багатьма методами. Один з них - програмно-цільовий, який має на меті досягнення регіональних цілей при обмежених ресурсах. Створення програми передбачає пророблення механізму участі влади в регулюванні інноваційної діяльності підприємств у регіоні і підвищення ефективності цієї участі. Важливим при цьому є не тільки вироблення пріоритетних напрямів підтримки, але й одночасне створення процедур контролю. При цьому варто досягати максимуму результатів і за рахунок заходів, спрямованих на співробітництво підприємств, що знаходяться на даній території. У деяких випадках можливе застосування регіональними органами адміністративних методів впливу на підприємства. Наприклад, коли дії підприємства спричиняють порушення законів України. Програма науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 р. є спробою реалізації самодостатніх можливостей регіону.

Дослідження показали, що коли мова йде про взаємодію підприємств і регіону, то варто враховувати той величезний інноваційний потенціал, яким володіють промислові виробництва. Для підтримки його необхідно:

сприяти залученню науково-технічних організацій регіону до вирішення питань модернізації виробництва і науково-технічного супроводу інноваційних проектів;

передбачати можливість отримання кредитів підприємствами під гарантію власності регіону;

просувати і підтримувати інноваційні пропозиції підприємств у рамках зовнішньоекономічної діяльності регіону;

сприяти отриманню фінансових ресурсів, коли адміністрація регіону може виступати комерційно-фінансовим партнером і гарантом реалізації економічних проектів, якщо з погляду приватного бізнесу інвестиції є ризиковими чи неефективними.

Розділ 3. Фінансові джерела інноваційної діяльності підприємств. Інноваційна діяльність фінансується за рахунок коштів бюджету, іноземних інвестицій, власних коштів підприємств і кредитних ресурсів. Про розподіл цих коштів на інновації можна судити за даними табл. 4.

Таблиця 4 Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості України, %

	1998	1999	2000	2001
Усього	100	100	100	100
У тому числі за рахунок:
держбюджету	1,7	10,1	0,4	2,8
місцевих бюджетів	...	...	0,1	0,1
власних коштів	75,5	69,3	79,6	83,9
коштів вітчизняних інвесторів	0,5	0,6	2,8	1,8
коштів іноземних інвесторів	12,3	7,6	7,6	3,0
інших джерел	10,0	12,4	9,5	8,4

Економічні реформи в Україні характеризувалися ослабленням уваги держави до інновацій, скороченням фінансування всіх етапів інноваційного циклу. Руйнування галузевої радянської системи управління промисловістю насамперед різко “стиснуло” галузеве державне фінансування прикладних досліджень і конструкторських розробок. У результаті виник значний його дисбаланс по етапах інноваційного циклу.

У той же час зросла питома вага власних коштів у загальному обсязі фінансування.

Фінансові ресурси для здійснення інноваційної діяльності на рівні підприємства доцільно розділити за допомогою такого критерію, як можливість товаровиробника безпосередньо впливати і самостійно регулювати умови їхнього одержання (рис. 1).

Одним з джерел, що використовуються для фінансування інноваційної діяльності, є амортизаційні відрахування, які включаються у собівартість продукції. Зменшення амортизаційних відрахувань за інших рівних умов призводить до штучного гальмування ділової активності в економіці.

Рис. 1. Класифікація джерел фінансування інноваційної діяльності підприємства

Дане твердження можна проілюструвати на прикладі АТ “Норд”. Питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості товарної продукції, що становила у 1987 р. 5,7%, катастрофічно понизилася в період 1992-1996 рр. до 0,1-1,2%, потім стабілізувалася в 1997-1999 рр. на рівні 4,3-4,6% і знову почала знижуватися в 2000 р. - 3,1%. Крім іншого, це свідчить про те, що в самий розпал фінансової кризи першої половини дев'яностих років податкова політика була фактично спрямована на зниження ділової активності, на вилучення оборотних коштів підприємств.

Іншим джерелом фінансування інноваційної діяльності можуть бути кошти, одержувані господарюючим суб'єктом у результаті реалізації невикористовуваних чи неефективно використовуваних основних фондів.

Самим значним в економічних умовах, що створилися, джерелом коштів для здійснення інноваційної діяльності на підприємстві є прибуток, одержуваний за рахунок зниження собівартості продукції, що випускається, і раціоналізації постачальницько-збутових операцій. Для створення умов, за яких можливе одержання такої економії, необхідне одночасне впровадження організаційних і технічних інновацій.

Саме за рахунок зазначених джерел намагається здійснювати інноваційну діяльність АТ “Норд”. Так, наприклад, за період з 1997 по 2001 р. матеріальні витрати по середньому холодильнику були знижені на 24,76 дол. США (23,2%), у тому числі за рахунок раціоналізації норм витрати матеріалів - на 2,30 дол. США (2,2%), за рахунок зменшення цін на закуповувані матеріали - на 22,46 дол. США (21,0%). Досягнення цього потребує досить великих і постійних зусиль від керівників, від кожного працівника підприємства.

Із досвіду багатьох підприємств машинобудівної галузі можна визначити усереднений ранг важливості для суб'єктів підприємницької діяльності різних джерел фінансування інноваційної діяльності: внутрішні, зовнішні та змішані.

Необхідно звернути увагу на той факт, що ситуація в інвестиційній сфері держави дуже тривожна. Внутрішні інвестиції у загальному еквіваленті в Україні мають стійку тенденцію до скорочення, і тенденція ця не переборена.

Іноземні кошти, вкладені в економіку України, відносно невеликі, не дозволяють вирішувати стратегічну задачу відновлення економіки, підвищення її ефективності. Справа ще погіршується, коли мова заходить про інвестування коштів в інноваційну діяльність. Тому будувати інвестиційну державну стратегію, розраховуючи на залучення іноземних інноваційних ресурсів, у найближчий час не є можливим. На них можна розраховувати тільки після стабілізації економічної ситуації, законодавчої і політичної сфер, підвищення платоспроможності внутрішніх споживачів. Ніколи високоризикові за своєю технічною або маркетинговою складовою проекти не проводяться в бідних країнах, які переживають постійну дестабілізацію.

Але є певні сфери фінансової діяльності, в яких надання інноваційних ресурсів не є неможливим. Це сфера так званої технічної чи технологічної допомоги.

Досвід підприємств ЗАТ “Група “Норд” у цьому напрямі доводить можливість і ефективність взаємодії вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності зі спеціалізованими підприємствами іноземних держав і міждержавними неприбутковими організаціями. Завдяки такому співробітництву підприємство змогло виграти грант Глобального економічного трасту-фонду (ГЕФ) та одержати кошти для переоснащення основного виробництва і впровадження нової технології з використанням озононеруйнуючих речовин.

Водночас з підготовкою і затвердженням проекту по гранту, отриманому від ГЕФ, АТ “Норд” активно брало участь в інвестиційній діяльності на території пріоритетного розвитку (ТПР) м. Донецьк, створеній відповідно до Закону України №356-XIV від 24.10.1998 р. “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”.

Технічна й економічна його частини були засновані на погоджених з ГЕФ положеннях, конкретизували і доповнювали їх.

Виконання проекту на ТПР м. Донецьк дозволило АТ “Норд” закріпити результати реконструкції по Проекту ГЕФ, ще більше удосконалити весь ланцюжок технологічного процесу.

До розробки стратегії фінансування інновацій можна підходити як до стратегії фінансування інвестиційних проектів. Стратегія повинна забезпечувати безперебійну інноваційну діяльність у передбачених обсягах, найбільш ефективне використання власних фінансових коштів, що направляються на ці цілі, а також фінансову стійкість підприємства в довгостроковій перспективі.

Оскільки інвестиційний цикл охоплює всі стадії інноваційного циклу, для реалізації інноваційного продукту доцільне наскрізне інвестування процесів створення й освоєння нововведення.

Як і розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів, стратегія фінансування інновацій розробляється поетапно. На першому етапі прогнозується потреба в загальному обсязі інноваційних ресурсів. Потім вивчається можливість формування ресурсів за рахунок різних джерел. На третьому етапі визначаються методи фінансування інноваційних заходів. На заключному етапі оптимізується структура джерел формування інноваційних ресурсів.

Так, наприклад, розроблялася стратегія фінансування інноваційного проекту “Реконструкція ВАТ “Норд” з метою збільшення потужності та впровадження гами холодильних приладів зі зниженням енергоспоживання і використання озонобезпечних речовин”, що є одним із розділів бізнес-плану цього проекту.

У даний час місткість ринку холодильників України складає 550 тис. шт. на рік (табл. 5). Серед основних характеристик, що найбільш повно задовольняють користувачів холодильників - їх надійність, якість і простота в експлуатації. Крім того, вагому частину користувачів задовольняють ще і такі характеристики, як зовнішній вигляд і дизайн, обсяг камер, безшумність роботи, доступна ціна.

Таблиця 5. Місткість ринку холодильників України

Рік	Продаж холодильників АТ “Норд” в Україні, тис.шт.	Місткість ринку*, тис.шт.	Питома вага АТ “Норд” на ринку України, %
1999	194	500	38,8
2000	207	500	41,4
2001	225	500	45,0
2002	248	500	49,9
2003	270	550	49,0
2004	270	550	49,0
2005	270	550	49,0
2006	270	600	45,0

* У 2003-2006 рр. - прогноз.

Розділ 4. Формування організаційного механізму впровадження інновацій. Для сучасної економіки характерним є зв'язок інновації - інвестиції - інформатизація. Цю проблему можна розглядати з двох точок зору: інновації та інвестиції в інформатизацію; інформатизація інноваційної та інвестиційної діяльності на підприємстві й у різних сферах економіки. І той, і інший підходи взаємозалежні, хоча мають і свої особливості. Для підприємств, що випускають продукцію народного споживання, дуже важливою є своєчасна реакція на різного роду "ноу-хау", що дозволяє враховувати уподобання і побажання споживачів. Інформаційне забезпечення інноваційної й інвестиційної діяльності в Україні знаходиться ще в стадії становлення. Пропозиції і замовлення на інноваційні розробки і проекти в інтересах державних і комерційних структур повинні бути відомі потенційним замовникам і розробникам.

Загальний вигляд моделі аналізу інноваційних проблем представлено на рис. 2.

Формування такої моделі вимагає на першому етапі переважно технічної інформації, а далі для вирішення всіх задач необхідна достовірна техніко-економічна інформація.

Аналіз стану і можливостей структур підприємства здійснювати інноваційну діяльність є обов'язковим етапом розробки його інноваційної стратегії. З посиленням конкуренції у багатьох підприємств виникає необхідність розробки, освоєння виробництва і виводу на ринок нових продуктів, у зв'язку з чим актуалізується пошук оптимальних варіантів організації і здійснення інноваційного процесу.



З огляду на світовий досвід, теперішній стан української економіки і тенденції її розвитку, можна спрогнозувати деякі тенденції розвитку інноваційних структур в Україні, сформулювати вимоги, яким вони повинні відповідати, і запропонувати рекомендації з їх формування.

В умовах, коли "дослідження і розробки" стають найважливішим стратегічним ресурсом на мікрорівні (як зрештою і на макрорівні), структура великого підприємства повинна видозмінюватися відповідним чином. По-перше, повинно відбуватися зміцнення відповідних підрозділів для забезпечення генерування безупинного потоку нововведень, здатних забезпечити успіх у конкурентній боротьбі. По-друге, повинне йти становлення і розвиток служб, які забезпечують функціонування підрозділів, що виконують НДДКР. Насамперед це повинно виражатися в створенні спеціальних підрозділів, що забезпечують доступ до необхідної для проведення НДДКР інформації (професійним базам даних, законодавству), а також підрозділів, які забезпечують захист об'єктів інтелектуальної власності.

Для одержання максимального ефекту від використання технічного нововведення необхідно забезпечувати синхронне використання організаційних нововведень.

У рамках створюваних інноваційних структур етапи інноваційного процесу повинні бути інтегровані в єдине ціле. Їх "пропускна здатність" повинна бути пропорційна.

Структура повинна забезпечувати стикування стадій, безперервність, гнучкість і динамічність інноваційного процесу. Етапи не обов'язково повинні виконуватися послідовно - з метою економії часу і коштів повинна забезпечуватися можливість рівнобіжного виконання етапів, що передбачає надійні комунікаційні зв'язки з результатами виконаних НДДКР на ранніх етапах. Структура повинна вміти "поглинати" негативні наслідки інноваційних проектів - у випадку неперспективності і згортання повинна бути можливість працевлаштувати кадри, використовувати основні фонди і матеріали для інших цілей чи трансформувати їх в інші активи, необхідні підприємству.

В умовах жорсткої глобальної конкуренції фірм за світові ринки збуту і ресурси найважливішою умовою підвищення конкурентоспроможності вважається скорочення тривалості інноваційного циклу і, отже, часу виводу на ринок нових виробів. Ключовою умовою цього є тісна взаємодія дослідницьких і виробничих структур.

Нинішній рівень взаємодії науки і виробництва в Україні визначається тим, що практично немає попиту на наукові результати з боку виробничих структур, оскільки проведення наукових досліджень ще не розглядається серед національних виробників як обов'язковий фактор успішної діяльності підприємств на внутрішньому і навіть зовнішньому ринках.

Одним з найбільш перспективних організаційних механізмів взаємодії науки і виробництва в даний час в Україні є укладання договорів про спільну діяльність у рамках технологічних парків, створюваних як інноваційні структури типу Б.

Незважаючи на деякі непогодженості в нормативній базі України у відношенні технопарків, варто визнати створення технопарків дуже перспективним напрямом інтеграції науки і виробництва. А для підвищення ефективності такої інтеграції в рамках технопарків варто поглиблювати розробки щодо принципів створення і функціонування технопарків і вносити відповідні зміни в чинне законодавство.

Іншим можливим напрямом посилення взаємодії науки і виробництва варто вважати сприяння створенню інтегрованих структур із включенням до їхнього складу НДО. Задачею і метою створення таких структур, зрозуміло, є не посилення інтеграції науки з виробництвом заради інтеграції, а забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на світових ринках високотехнологічної продукції, якої домогтися, однак, без такої інтеграції неможливо. Включення науково-дослідних організацій до складу таких структур лише тоді доцільно, коли ефект від об'єднання буде перевищувати суму ефектів від діяльності самостійних структур - НДО і виробничих структур.

Розділ 5. Економічні методи управління інноваційними процесами. Інноваційна діяльність характеризується значно більш високими ризиками в порівнянні з поточною виробничою діяльністю підприємств. Це робить непривабливою інноваційну сферу для багатьох інвесторів. У той же час багато хто з них охоче вкладає кошти в освоєння серійного виробництва нової продукції, яка зарекомендувала себе.

У цьому зв'язку доцільна державна підтримка інноваційної діяльності підприємств, особливо на ранніх етапах. Одним з механізмів державної підтримки (а в більш широкому розумінні - державного регулювання) є надання податкових та інших пільг підприємствам і організаціям, які здійснюють інноваційну діяльність. Але до інноваційних можна віднести не всі відомі пільги, а тільки ті, які зв'язані з проведенням підприємствами НДДКР і з інвестиціями в розвиток науки, техніки або виробництва.

Незважаючи на істотне скорочення податкових пільг у порівнянні з першими роками незалежності України, останнім часом про необхідність використання податкових пільг як чинника стимулювання інноваційної діяльності неодноразово говорилося в документах концептуального характеру.

Оцінюючи ж діючу систему податкових пільг для стимулювання інноваційної діяльності в цілому, можна відзначити, що вона включає основні відомі у світовій практиці схеми надання податкових пільг і в цьому контексті може бути визнана задовільною.

У даний час уже загальновизнано, що єдиним способом збереження будь-яким товаровиробником своїх позицій на ринках збуту в умовах запеклої конкурентної боротьби є постійна пропозиція споживачам нової продукції. Тому продукування і впровадження в практику інновацій стає не періодичним процесом, як раніше (розробка - впровадження - випуск протягом певного часу нової продукції), а процесом, перманентно самовідтворюваним. Якщо раніше можна було чітко назвати дві здійснені в АТ “Норд” у сімдесятих і вісімдесятих роках реконструкції виробництва, то до кінця дев'яностих років процес заміни устаткування, технології на більш прогресивні набув безперервного характеру. Для цього необхідний механізм внутрішньокорпоративного стимулювання структурних підрозділів. До числа обов'язкових передумов застосування методів внутрішньокорпоративного стимулювання структурних підрозділів із впровадження і використання інновацій можна віднести такі:

наявність на рівні підприємства (в обов'язковому порядку) і на рівні структурних підрозділів (дуже бажано) керівників, здатних зрозуміти проблемні питання і намітити шляхи їх вирішення;

наявність у зазначених керівників та інших працівників підрозділів достатньої кваліфікації;

наявність у персоналу структурних підрозділів певного ступеня свідомості, хоча б теоретичного бажання зробити свою діяльність більш ефективною.

Адміністративно-організаційні методи стимулювання структурних підрозділів із впровадження і використання інновацій є переважно методами прямої, безпосередньої дії. Тобто необхідний центр, що буде не тільки ініціювати їх застосування, але і постійно відновляти, оцінювати, контролювати, коригувати їх застосування. Таким центром може бути або один (що дуже проблематично в довгостроковій перспективі), або ряд керівників підприємства, які складають єдину команду, згуртовану високими спільними цілями. При цьому зазначені особи повинні мати дуже сильні вольові якості, бути компетентними у своїй сфері діяльності, досить глибоко розбиратися в психології людей.

У даний час в АТ “Норд” широко використовується практика включення в Положення про структурні підрозділи прямих обов'язків з організації впровадження інноваційних рішень у різних напрямах профільної діяльності, з організації вивчення передового досвіду, відповідних наукових розробок. Вказаний метод у значній мірі дисциплінує персонал, служить постійним нагадуванням про необхідність самовдосконалення, забезпечує рух вперед. Про це можна судити з динаміки розвитку раціоналізаторства і винахідництва (табл. 6). За 6 років кількість визнаних рацпропозицій збільшилася більш ніж у 2,5 рази, а економічний ефект від впровадження - більш ніж у 5,5 рази.

Таблиця 6. Динаміка розвитку раціоналізаторства і винахідництва в АТ “Норд”

Показник	Од. вим.	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Кількість визнаних рацпропозицій	шт.	24	21	32	31	39	48	63
Відсоток зростання	%	100,0	87,5	133,3	129,2	162,5	200	262,5
Кількість впроваджених рацпропозицій	шт.	17	18	28	28	36	41	55
Відсоток зростання	%	100	105,9	164,7	164,7	211,8	241,2	323,5
Економічний ефект від впровадження	тис. грн.	114,6	118,9	240,1	276,0	412,2	506,3	640,0
Відсоток зростання	%	100,0	103,8	209,5	240,8	359,7	441,8	558,5
Виплати раціоналізаторам	тис. грн.	11,5	11,9	36,0	41,4	82,4	101,3	128,0
Відсоток зростання	%	100,0	103,8	314,3	361,3	719,4	883,6	1116,9
Відсоток виплат від суми економічного ефекту	-"-	10,0	10,0	15,0	15,0	20,0	20,0	20,0

В умовах стабільно функціонуючої економіки об'єктивно посилюється роль економічної зацікавленості робітників у результатах своєї праці. Це ж характерно і для трудових колективів структурних підрозділів будь-якого великого підприємства. Методи економічного стимулювання структурних підрозділів із впровадження і використання інновацій більш складні в розробці, але зустрічають менший опір при їх впровадженні і застосуванні.

В АТ “Норд” і підприємствах його групи застосовується кілька видів економічного стимулювання структурних підрозділів із впровадження і використання інновацій. Найпростішим з них є преміювання структурних підрозділів за здійснення конкретних проектів (наприклад, за освоєння ліній подовжньої і поперечної порізки металу). При цьому обсяг коштів, що виділяються структурному підрозділу, визначається спеціальною комісією, яка очолюється першим керівником або його заступником з перспективного розвитку і складається з керівників профільних загальнозаводських служб (головного інженера, відділів головного технолога, конструктора, економічного, праці і заробітної плати, дирекції з управління якістю).

Більш опосередкованим є метод, при якому структурному підрозділу збільшується фонд оплати праці на 35-50% від суми економії відносно запланованої собівартості продукції.

Акціонерне товариство “Норд” за останні роки кілька разів вдосконалювало діючу систему оплати праці. Це було викликано спробами створення ефективного механізму стимулювання працівників, заснованого на постійно здійснюваній інноваційній діяльності, а також прагненням:

а) врахувати трудове і податкове законодавство, яке постійно змінюється;

б) збільшити продуктивність праці, яка у машинобудівній галузі України значно нижча відповідних показників в інших країнах;

в) створити найбільш тісну залежність між зміною заробітної плати і зміною продуктивності праці, кінцевих фінансових результатів роботи підприємства;

г) гранично підсилити гнучкість механізму стимулювання ефективної праці (залежно від перелічених у підпункті “в” факторів заробітна плата повинна не тільки збільшуватися, як це часто було при планово-розподільній системі, але і настільки ж оперативно зменшуватися);

д) забезпечити не тільки можливість, але і прагнення різних працівників і структурних підрозділів до співробітництва в процесі підвищення ефективності праці.

У результаті застосування новацій в оплаті виробка на одного працюючого в 2001 р. зросла в порівнянні з 1999 р. на 21,5%.

У 2002 р. в АТ “Норд” введено в дію нове Положення про оплату праці працівників, яке враховує попередній досвід і зміни, що відбулися в законодавчій базі, у зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства. Головне його призначення - диференціація, договірне регулювання оплати праці працівників залежно від складності роботи, кваліфікації, взаємозв'язок оплати праці з кінцевими результатами роботи підприємства і трудовим внеском кожного працівника, а також оптимальна відповідність індивідуальних інтересів працівників потребам і можливостям акціонерного товариства.

Велике значення для дієвості механізму економічного стимулювання ефективної роботи, інноваційної діяльності має прийнятий порядок розподілу загальнобригадного заробітку. Щодня майстер і рада бригади встановлюють коефіцієнт трудового внеску (КТВ) кожному члену бригади залежно від індивідуального внеску кожного робітника в загальні результати роботи бригади, якісних і кількісних показників. При цьому базовий КТВ залежить від розряду виконуваних робіт. Базовий КТВ може коригуватися за підсумками роботи робітника в менший чи більший бік, і його фактична величина може коливатися від 0,5 до 1,5. Величина щодня встановлюваного коефіцієнта трудового внеску є показником ефективності праці кожного робітника. Щодня встановлений коефіцієнт трудового внеску робітника і є, образно кажучи, його денною індивідуальною заробітною платою, вираженою в умовних одиницях, тобто в одиницях КТВ.

Ще одним важливим критерієм нарахування стимулюючих доплат персоналу в АТ “Норд” є виконання якісних параметрів продукції, яка випускається. Спеціально розроблена система контролю містить важливий стимулюючий елемент - нарахування премій у розмірі від 0 до 50% від основної заробітної плати (табл. 7).

Розглянута система оплати праці, що діє в даний час в АТ “Норд”, наблизила підприємство до побудови внутрішньокорпоративного механізму безпосередньої зацікавленості кожного працівника в результатах діяльності не тільки свого структурного підрозділу, але і підприємства в цілому. Невірно представляти її як остаточне рішення проблеми. Тому постійне удосконалення системи оплати праці в АТ “Норд” стало постійною турботою не тільки економічної служби, але й інших відділів.

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження дозволило сформулювати ряд висновків і пропозицій теоретико-методологічного і прикладного характеру, основні з яких полягають у такому:

1. Ситуація, що склалася в сучасній Україні, в сфері інновацій характеризується серйозними протиріччями. З одного боку, є досить розвинута в деяких галузях науково-виробнича база, кваліфіковані наукові й інженерні кадри, отримані загальносвітового рівня результати фундаментальних і прикладних досліджень і технологічних розробок, а з іншого боку - слабоінтенсивна інноваційна діяльність з тенденцією на загасання по деяких напрямках.

Інноваційна політика повинна бути важливою складовою державної соціально-економічної політики з метою створення економічних, правових і організаційних умов, що забезпечують зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Таблиця 7. Нарахування премії за якість за 2002 р. в АТ “Норд”

2. На рівні підприємства можна виділити декілька груп невідповідностей (протиріч), властивих інноваційному процесу, які спонукають підприємства виявляти активність в інноваційній сфері. Це внутрішньоструктурні протиріччя, економічні, організаційні та соціальні. Кожна компанія розробляє комплекс заходів на перспективу для усунення цих протиріч, що дозволяє судити про сутність її інноваційної стратегії.

Зміст інноваційної стратегії залежить від “якості” інновацій і повноти охоплення підприємством інноваційного процесу. Практика показує, що повний інноваційний цикл може бути реалізований тільки великими компаніями. Частіше ж компанії обирають стратегії, що передбачають роботу в рамках окремих етапів інноваційного циклу, зосереджуючи зусилля на окремих стадіях інноваційного процесу.

З огляду на існуючі реалії, підприємства України повинні вибирати стратегії, що спираються на наявний інтелектуальний потенціал і науково-технічні ресурси. Стратегія переносу вимагає значних фінансових витрат для придбання ліцензій і тому в найближчі роки не знайде широкого поширення. Для організації виробництва конкурентоспроможної продукції можуть бути застосовані елементи стратегії запозичення, в тому числі з організацією спільних підприємств. Стратегію нарощування можна здійснювати за проривними напрямами.

У сучасних стратегіях виробників усе більш важливе місце займає взаємне співробітництво, широко використовуються досвід і досягнення зарубіжних партнерів-конкурентів.

4. Проведення досліджень власними силами підприємств прискорює передачу отриманих результатів для впровадження у виробництво. Володіння знаннями й іншими результатами, одержаними на ранніх стадіях науково-технічного циклу, дозволяє фірмам швидше освоїти нову продукцію, раніше вийти з нею на ринок і відповідно раніше почати отримувати прибуток.

Але наукові дослідження найбільшою мірою віддалені від моменту одержання прибутку від реалізації інноваційної продукції. Тому проведення досліджень, пов'язане, як правило, з довгостроковим вкладенням коштів у створення передової дослідно-конструкторської бази і підготовку висококваліфікованих фахівців, можуть дозволити собі лише компанії, що мають достатній запас ліквідності і платоспроможності для здійснення виробничої діяльності.

5. На відміну від промислово розвинутих країн в Україні більшістю підприємств проведення НДДКР не розглядається як необхідна умова успішного функціонування в ринковому середовищі. Це пояснюється поки що незатребуваністю впровадження нововведень, які дають принципові довгострокові переваги (переваги високого рівня) у конкурентній боротьбі як на зовнішньому, так і внутрішньому ринку.

6. Стратегія фінансування інновацій є одним з найважливіших елементів стратегії інноваційного розвитку підприємства. Послідовні її етапи включають визначення загальної потреби в ресурсах, можливості ресурсного забезпечення з різних джерел, визначення методів фінансування інноваційних заходів, здійснення оптимізації структури джерел формування інноваційних ресурсів. Серйозні труднощі при цьому викликає оцінка ризиків, зокрема інфляційних.

Джерелами фінансування інновацій у даний час є власні кошти підприємств, кредитні ресурси та у дуже обмеженому обсязі - бюджетні асигнування.

Найзначнішим джерелом власних коштів для інновацій є прибуток підприємств, одержуваний за рахунок зниження собівартості продукції, що випускається, і удосконалення постачальницько-збутових операцій.

7. Усе більшого значення для реалізації інноваційних проектів українських підприємств набувають такі інструменти, як спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку.

...