Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут регіональних досліджень НАН України

08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Теоретико-методологічні основи та інструментальні засоби системного управління підприємствами

Мізюк Богдан Михайлович

Львів - 2003



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Львівській комерційній академії

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор Гончарук Яків Андрійович, Львівська комерційна академія, ректор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Продіус Іван Прокопович, Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри менеджменту

доктор економічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Харківський державний економічний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри бізнесу та підприємництва

доктор економічних наук, професор Кузьмін Олег Євгенович, Національний університет “Львівська політехніка”, директор Інституту економіки та менеджменту, завідувач кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва

Провідна установа: Інститут економіки промисловості України, відділ проблем управління виробництвом, м. Донецьк

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Вчений секретар спеціалізованої вченої Ради, кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Перехід економіки України на ринкові засади функціонування пов'язаний з вирішенням низки проблем трансформації соціально-економічних відносин у всіх сферах діяльності суспільства. Наслідки десяти років реформування вітчизняної економіки свідчать про те, що масштабні та надзвичайно складні суспільні перетворення вимагають значних зусиль для коректної постановки і розв'язування стратегічних завдань стабілізації і економічного зростання в Україні. Суттєво впливають на результати реформування процеси глобалізації та регіоналізації, що вимагає створення умов для формування конкурентного середовища та відповідних механізмів регулювання і управління по всій вертикалі економічної системи.

Важливою умовою результативності економічних реформ в Україні є проблема становлення системного управління безпосередньо суб'єктами господарювання - основним структуротворним мікросоціумом, який поєднує трудові, матеріальні, фінансові та інтелектуальні ресурси суспільства. Вона має першочергове значення для вітчизняної теорії і практики управління і включає три складові. Перша - полягає у визначенні переліку та встановленні взаємозв'язків понять, категорій, положень та закономірностей різних наукових галузей, які за своїм змістом могли б служити теоретичним обґрунтуванням системного управління. Друга - пов'язана з методологічними засадами створення механізмів його реалізації в умовах становлення ринкових відносин. Третя - потребує розробки ефективних інструментальних засобів системного управління, перш за все, сучасних інформаційних технологій та їх використання при здійсненні стратегічного та оперативного управління.

Питанням становлення і розвитку теорії та практики управління присвячено чимало фундаментальних праць відомих фахівців у цій галузі знань. До їх числа відносяться наукові праці таких зарубіжних вчених як Р. Акоффа, І. Ансоффа, Т. Бачкаї, Ч. Бернарда, К. Боумена, Дж. ван Гіга, П. Друкера, Д. Кліланда, Т. Котарбинського, Ф. Котлера, Г. Кунца, М. Месаровича, М. Мескона, М. Портера, Г. Саймона, П. Самуельсона, Ф. Тейлора, У. Ешбі та ін. Становлення менеджменту в сучасних умовах формування ринкових відносин в Україні стали предметом досліджень таких вітчизняних вчених, як О. Амоші, П. Бєлєнького, Є. Бойка, В. Вітлінського, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Голікова, Я. Гончарука, В. Гриньової, М. Долішнього, Г. Козлової, О. Кузьміна, Є. Крикавського, М. Козоріз, А. Мазаракі, М. Мартиненка, В. Мікловди, О. Онищенка, І. Продіуса, Н. Ушакової, Ф. Хміля, Л. Червової, М. Чумаченка, А. Шегди та ін. Наукові розробки в цій сфері знань відрізняються широким спектром досліджень. У них визначено зміст управління, розкрито його структуру, принципи та методи, розглянуто різні концепції західних наукових шкіл менеджменту, висвітлено питання формування організаційно-економічних, фінансово-інвестиційних та інноваційних механізмів управління, розкрито побудову організаційних структур, управління персоналом, соціальні та психологічні аспекти управління тощо.

Разом з тим, на даний час цілісних науково обґрунтованих досліджень, в яких поставлені управлінські проблеми розв'язувались би з позицій фундаментальних положень теорії систем, теорії організації, кібернетики та інформатики ще недостатньо. Аналіз доробку закордонних та вітчизняних фахівців дозволяє зробити висновок про існування певної “ніші” для досліджень в області стратегічного та оперативного управління та створення інструментальних засобів системного управління як комплексу фундаментальних, управлінських та інженерних знань, втілених в прийоми управлінської праці та здатних забезпечити обґрунтоване прийняття рішень в умовах невизначеності й динамічних змін виробничо-господарських ситуацій.

Актуальність наведених питань, їх недостатнє теоретичне, методологічне та практичне опрацювання визначили вибір теми та напрямки дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження пов'язане як зі загальнодержавними програмами реформування економіки України, так і окремими її галузями та секторами. Наукова робота виконувалась в рамках Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону (розроблена згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1993 р.), комплексної науково-дослідної теми “Перспективи розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” №256/97, державна реєстрація №017310.

Тема дисертації пов'язана з планом науково-дослідних робіт Львівської комерційної академії і, зокрема, наукової теми “Інструментальні засоби створення систем обробки даних в організаціях і підприємствах споживчої кооперації”.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретичних основ і методологічних підходів до формування механізмів та інструментальних засобів системного управління підприємством.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язку наступних завдань:

1) визначити проблеми управління вітчизняними підприємствами на сучасному етапі та сформувати теоретичне підґрунтя їх розв'язку у вигляді системної парадигми управління;

2) обґрунтувати як методологічну базу системного управління інтеграційну концепцію діяльності підприємства та на її основі розкрити зміст і механізми управління підприємством;

3) розробити модель системи управління підприємством, через яку функціонує механізм управління, для чого визначити її структуру та способи ефективного функціонування;

4) встановити передумови становлення стратегічного управління підприємствами в умовах перехідного періоду та виробити підхід до стратегічного аналізу і формування стратегії з врахуванням змін середовища їх функціонування;

5) визначити завдання та особливості оперативного управління в досягненні стратегічних цілей підприємства і побудувати модель ситуаційного оперативного управління підприємством;

6) розробити концепцію прийнятного ризику управлінських рішень, визначити структуру підсистеми управління ризиками, вибрати відповідні моделі оцінки та методи управління ризиками;

7) обґрунтувати в якості головного інструментального засобу системного управління сучасні інформаційні технології та розробити положення і рекомендації щодо створення інтеграційної управлінської інформаційної системи підприємства.

Об'єктом дослідження є системи і процеси управління суб'єктами господарювання та механізми їх функціонування в умовах перехідного періоду.

Предмет дослідження складають теоретичні положення наукових напрямків, що є дотичними до теорії управління, методологічні підходи та прикладні аспекти підвищення системності управління підприємствами.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є методологія наукового пізнання, положення теорії систем, теорії організації, економічної теорії, дослідження з проблем теорії управління та інформатики. У розробці окремих розділів дисертації автор керувався методичними матеріалами з управління проектами; організації створення, впровадження та супроводу автоматизованих інформаційних систем. У проведеному дослідженні знайшли застосування елементи теорії множин, теорії графів, теорії ймовірностей, математичної статистики, економіко-математичного моделювання тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та розробці теоретичних положень, методологічних підходів та інструментальних засобів системного управління вітчизняними підприємствами.

Найістотніші результати, що містять наукову новизну, полягають у наступному:

- систематизовано та логічно скомпоновано в цілісну схему, яка виступає як нова парадигма управління, ті поняття, категорії, положення та закономірності теорії систем, теорії організацій, інформатики та економічної теорії, які розкривають суть системного управління і дозволяють визначити його ефективні методи, організаційні форми та інструментальні засоби реалізації;

- з нових позицій обґрунтовано інтеграційну концепцію діяльності підприємства в перехідний період, яка базується на можливостях його потенціалу, об'єднує ті положення західних теорій фірми, що відповідають особливостям регіонального менталітету та інституційній ролі підприємства і враховує конкретні умови середовища його функціонування. На основі цієї концепції запропоновано нову модель механізму управління підприємством, який через рушійні сили потенціалу управління реалізує можливості ресурсного, виробничого і економічного потенціалів підприємства і безпосередньо впливає на ефективність його діяльності;

- розроблено нову узагальнену модель системи управління, направлену на ефективне використання потенціалу підприємства, а її структуру сформовано на збалансованому співвідношенні та поєднанні атрибутивних складових, що забезпечує процесно-функціональне регулювання виробничо-господарської діяльності. На цій основі запропоновано ітераційну послідовність процедур реорганізації неефективних систем управління на принципах реінжинірингу;

- вперше сформовано нові концептуальні засади ситуаційного управління підприємством, в основу яких покладено особливості, принципи і положення ситуаційного підходу. Показано, що їх застосування при стратегічному та оперативному управлінні в умовах прискорення змін та нестабільності середовища веде до суттєвого підвищення рівня системності управління;

- отримав подальший розвиток процесний підхід до стратегічного управління, що дало можливість визначити послідовність і зміст ситуаційного стратегічного аналізу і розробити новий алгоритм вибору стратегічної позиції підприємства виходячи із розрахунку його конкурентних переваг, привабливості сегменту господарювання та конкурентного статусу підприємства;

- розроблено нову імітаційну модель ситуаційного оперативного управління, в основу якої покладено класифікатор виробничо-господарських ситуацій та сценарій прийняття рішень, отриманих в результаті проведеної декомпозиції та формалізації даного процесу з врахуванням часових обмежень, завдань, функцій та процедур його здійснення;

- з нових позицій розкрито концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у встановленні допустимих меж ризиків управлінських рішень, розкритті ситуаційної природи ризиків та визначенні факторів їх появи. На її основі розроблено нову структуру підсистеми управління ризиками, що базується на математичних моделях їх оцінки і відповідних методах управління;

- доведено, що визначальним інструментальним засобом системного управління підприємством виступають сучасні інформаційні технології, запропоновано структуру, вимоги та принципи створення інтегрованої управлінської інформаційної системи, що об'єднує різнорідні інформаційні середовища за організаційними рівнями та функціональною спрямованістю та забезпечує ефективність оперативного та стратегічного управління.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні одержаних результатів для створення нових і реорганізації неефективних систем управління вітчизняними підприємствами.

Самостійного практичного значення також набувають: методика стратегічного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, алгоритм визначення привабливості сегмента господарювання, оцінка конкурентного статусу підприємства і встановлення на основі цього позиції підприємства на сегменті; модель системи ситуаційного оперативного управління процесами постачання та реалізації продукції виробничо-оптових підприємств, яка дозволяє шляхом машинної імітації експериментувати прийняття управлінських рішень; архітектура ІУІС, що ґрунтується на принципах розподіленої обробки даних і композиції функціонально-розподілених інформаційних середовищ в єдиний інформаційно-програмний банк даних.

Матеріали дисертаційної роботи використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в процесі реструктуризації управління вітчизняних підприємств (довідка №11-25/108 від 19.04.2002р.) Отримані результати знайшли практичне втілення при формуванні “Концептуальних напрямків подальших реформувань споживчої кооперації України”, затверджених постановою Першої конференції споживчої кооперації України 25 червня 1996 р., розробці “Комплексної програми інформатизації споживчої кооперації” затвердженої Постановою Правління Укоопспілки від 29 липня 1997 року (довідка Правління Укоопспілки №12-01/161 від 06.12.2002р.), виробленні рекомендацій щодо стратегічних напрямів розвитку підприємств та організацій, харчової промисловості Львівщини (довідка головного управління економіки Львівської облдержадміністрації №4-1/4-361 від 20.03.2002р.), визначенні конкурентних позицій виробничо-торговельного підприємства корпоративного типу ВАТ “Львівхолод” (довідка № 225 від 25.02.2002р.), виробничого об'єднання ВАТ “Іскра” (довідка №10/1152 від 30.10.2002р.), торгової компанії “Інтермаркет” (довідка №3-12/117 від 19.03.2002р.). Положення дисертації також знайшли застосування в процесі викладання курсів “Теорія управління”, “Стратегічне управління”, “Проектування автоматизованих інформаційних систем” у Львівській комерційній академії (довідка № 218/01-108 від 14.03.2002р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми створення теоретико-методологічних засад та інструментальних засобів підвищення рівня системності управління підприємством за умов формування ринкових відносин у вітчизняній економіці. Всі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З сумісних наукових та проектних робіт, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, котрі є результатом особистої праці здобувача. Конкретний внесок вказано в переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні, методологічні та практичні результати досліджень доповідалися та були схвалені на 22-ох міжнародних, національних і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах, у тому числі: міжвузівській науково-практичній конференції “Основні напрями розвитку менеджменту в Україні”(Львів, 1994 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський союз: теорія і стратегія” (Ялта-Форос, 1996 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (Київ, 1998 р.); третій міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці ХХІ століття” (Київ, 2001 р.); другій міжнародній економетричній конференції “Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика”(Львів, 2001 р.); науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасного менеджменту: проблеми їх вирішення” (Тернопіль, 2002 р.), четвертій Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 2002 р.) та на наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів у Львівській комерційній академії в 1991-2002 рр.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в монографії, підручнику, двох навчальних посібниках, 29 статтях у фахових виданнях загальним обсягом авторського тексту 85 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п`яти розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків і додатків. Повний обсяг роботи становить 487 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі, основна частина займає 400 сторінок, в які входять 32 таблиці та 76 рисунків. Дисертація має 7 додатків на 87 сторінках. Список використаних джерел налічує 396 позицій, з них - 25 іноземні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Теоретичні положення системної парадигми управління" виходячи із концепції системності встановлено послідовність об'єктивних реакцій на зміни, що породжують проблеми при управлінні соціально-економічними системами, виявлено та систематизовано зв'язки сукупності понять, категорій, принципів і закономірностей різних наукових спрямувань, що є дотичними до теорії управління. Ця логічно ув'язана сукупність виступає в ролі парадигми управління, що є вихідною концептуальною схемою розв`язку проблем управління підприємствами в складних умовах перехідної економіки. На її основі сформовано механізм і узагальнену модель системи управління підприємством.

Прискорення змін стосовно трансформаційних процесів перехідного періоду збільшило кількість складних проблем і відповідно скоротило час, необхідний для їх розв`язання. Зміни, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, спонукають до розвитку теорії та практики управління і сприяють не лише адаптації до умов середовища, але й здійсненню активного впливу на нього.

Становлення теорії та практики управління вітчизняними підприємствами детерміновано ситуацією двоякого характеру. З однієї сторони, ринкові відносини будуються на потенціалі підприємств, який був створений за умов планово-адміністративної системи. З іншої - ефективне використання цього потенціалу в перехідному періоді можливе лише на методологічних засадах, що відповідають умовам становлення ринкової економіки. Разом з тим, механічний перенос теоретичних засад менеджменту західних фірм на ґрунт вітчизняних підприємств користі не приносить. Вихід із ситуації знаходиться в площині системності розв'язку управлінських проблем перехідного періоду. Серед них потрібно виділити проблеми управління безпосередньо суб'єктами господарювання. Їх кількість є значною, але особливої ваги набувають:

1 - проблеми пов'язані з прийняттям рішень щодо зміни форм власності, вибору організаційно-правового статусу, визначення поведінки в умовах підвищення ступеню самостійності та відповідальності перед владою та колективом;

2 - проблеми переорієнтації з планово-адміністративних на ринкові засади функціонування, що вимагає підвищення рівня конкурентноздатності підприємства за рахунок практичної реалізації принципів стратегічного управління, маркетингових і логістичних схем діяльності;

3 - проблеми вдосконалення організаційно-технологічних механізмів управління підприємством, що вимагає розмежування управлінських повноважень та диференціації функцій за рівнями завдань стратегічного і оперативного управління;

4 - проблеми ефективного використання та підготовки нового покоління менеджерів тощо. В роботі основна увага приділяється проблемам (2) і (3).

Складність перелічених проблем зумовлює необхідність нових підходів до їх вирішення. Традиційні методи, що базуються на старій парадигмі управління в нових умовах є недостатньо результативними. Тому автор зосередився в роботі на дослідженні теоретико-методологічних основ системного управління. Логіка формування теоретико-методологічних засад та інструментальних засобів системного управління зображена на рис. 1.

В дисертації поняття “системне управління” на відміну від загальноприйнятих дефініцій поняття “управління” трактується виходячи з властивостей поняття “система” і закономірностей теорії систем. Воно визначається автором як інтегральний функціонал регулювання та координації діяльності підприємства, що за рахунок цілеспрямованої структурної та функціональної організації інформаційних та господарсько-виробничих процесів забезпечує стійкий гомеостазис внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, стабільність функціонування та сталий розвиток. Характерними рисами системного управління виступають:

1 - цілеспрямованість (направленість на отримання конкретних результатів);

2 - ієрархічність та послідовність етапів здійснення;

3 - орієнтованість на ситуації зовнішнього середовища;

4 - узгодженість прийняття і реалізації управлінських рішень щодо часу, ресурсів та виконавців;

5 - направленість на отримання позитивного синергічного ефекту. Системне управління є необхідною умовою ефективності управління і результативності діяльності підприємства в цілому. Рівень системності визначається як відношення повноти застосування пунктів (1)-(5) до величини отриманих результатів діяльності підприємства.

Здійснення системного управління визначається відповідним набором методів, організаційних форм та засобів технології управління, що у взаємозв'язку становлять систему управління. Її функціонування забезпечується відповідним механізмом. В основу формування цього механізму автором пропонується взаємопов'язана сукупність теоретичних положень різних наукових спрямувань, композиція яких розглядається як парадигма управління.

У науковій літературі поняття "парадигма" трактується двозначно. З одного боку, це чітка наукова теорія, втілена в систему понять, які визначають суттєві риси дійсності. З іншого - це вихідна концептуальна схема, модель постановки та розв`язку проблем, що домінує в науковому середовищі протягом певного часу. Розвиток економічної думки свідчить про видозміну парадигми в економічній теорії. Це, як показує Я. Корнаї, є закономірним явищем, що приводить до поняття “системної парадигми”, яка необхідна щоб доповнити, а не змінити інші парадигми. Ситуації постсоціалістичної трансформації вимагають формування нових підходів до управління підприємствами в основі яких лежать теоретичні положення, які дозволяють розглядувати проблеми управління під одним кутом зору, використовувати один чи близький понятійний апарат, застосовували одну чи близькі методології.

В дисертації автор дотримується трактування парадигми як теоретичного підґрунтя аналізу, синтезу та оптимізації процесів управління, що виступає як сукупність теоретичних положень різних наукових напрямків. Склад і композиція цих положень об'єктивно обумовлені послідовністю зміни поглядів на управління у відповідності до зміни завдань управління на різних етапах розвитку суспільно-економічних відносин.

Проведений аналіз наукових положень теорії управління, дозволив об`єднати в парадигму поняття, категорії, закономірності, принципи, методи та прийоми таких наукових напрямків як теорія систем, теорія організації, системний підхід і системний аналіз, а також економічна теорія, теорія інформації та інформатика. Суттєве місце в парадигмі управління займають аспекти соціально-психологічного характеру. Незважаючи на їх важливість в даній роботі вони не досліджуються оскільки виходять за рамки теми. Оскільки основна увага приділена системним положенням, то автор трактує парадигму управління як системну.

Запропонована структура системної парадигми розглядається як засіб організації знань і досвіду з тим, щоб практика управління могла бути вдосконалена за допомогою теоретичних досліджень, емпіричної перевірки їх результатів і засвоєння відповідних принципів і методів.

Аналіз наукових праць з теорії систем свідчить, що поняття “система” має широку область аспектів застосування, а системологи по-різному підходять до дефініції цього поняття, що вносить певну плутанину в розуміння його суті та змісту. В роботі пропонується розглядати систему як наукову категорію певного рівня абстракції, яка служить засобом вирішення назрілих проблем управління. Необхідна і достатня для визначення цього поняття кількість атрибутів зводиться до трьох: m - елементи системи, R - зв`язки між ними, Z - композиції елементів за відношеннями R. З позиції вирішення управлінських проблем систему пропонується сприймати як триєдність суб'єкта, об'єкта і завдання, які на основі певного багажу знань суб'єкта за відповідними правилами та алгоритмами вирішують ті чи інші проблеми.

Зміст поняття "система" як важливого елемента системної парадигми управління, разом з її інваріантними властивостями доповнюється такою важливою категорією як "структура". Абстрактний підхід до структури як до впорядкованої множини, в якій існують найменша верхня і найбільша нижня грані (тобто існує норма, яка визначає метрику системи) дозволяє зрозуміти глибинний характер поняття "структура" і використати її в теорії та практиці управління.

Важливе місце у системній парадигмі управління відводиться поняттям, категоріям та положенням теорії інформації та інформатики. Управління як процес відбувається на основі інформації. Тому встановлення суті, властивостей, форм прояву та перетворення є необхідною умовою системного управління. Інформація як загальна властивість матерії проявляється в утворенні впорядкованих форм через взаємодію об'єктів реального світу. На це спрямований і закон збереження інформації, дія якого приводить до керованої взаємодії, тобто управління. В роботі розкрита природа інформації, що базується на аналізі філософських категорій відображення, різноманітності та невизначеності. Це дає можливість підійти до розуміння інформації у сфері управління як до специфічного ресурсу, який характеризується кількісними і якісними параметрами. Ресурсний підхід до інформації, що одночасно виступає як своєрідний предмет і продукт управлінської праці, ставить питання щодо умов його ефективного використання. Для цього пропонується активне застосування сучасних комп'ютерних технологій як основного інструментального засобу системного управління.

Суттєву роль в системній парадигмі управління відіграють поняття і категорії теорії організації. Проведене дослідження дозволило виділити ті її положення, які сприяють підвищенню рівня ефективності управління. Систематизація поняття "організація" дозволяє зрозуміти його атрибутивний, предметний та процесний зміст, підійти до нього зі статичної та динамічної позицій, визначити такі ознаки рівня організованості, як функціональну диференційованість складових, їх взаємозв'язок і взаємодію, ієрархічність побудови тощо. Виділено чотири види зв'язків: службові, функціональні, технічні та інформаційні, раціональне використання яких дозволяє посилити компактність організованого цілого, що в кінцевому результаті приводить до згуртованості та підвищення результативності його діяльності.

Особливе місце в системній парадигмі управління відводиться законам теорії організації, які автор пропонує поділити на дві групи. Основою такого поділу є об'єктивність та суб'єктивність їх здійснення. До першої відносяться закони синергії, самозбереження і розвитку. До другої - інформатійності, аналізу і синтезу, гармонійності. Вони становлять теоретичний фундамент функціонування організації. В роботі проведено формалізацію законів першої групи, що дозволило розробити їх аналітичне представлення виходячи з потенціалу соціоекономічної системи та її зовнішнього середовища.

У формалізованому виді закон синергії подається таким чином:

або ,(1)



де R_ji - j-й вид потенціалу і-го елементу організації,

D⁺ - оператор синергії, що виступає як резонансний функціонал, що підвищує ефективність за рахунок вдалого спряження j-их видів потенціалу і-их елементів організації,

D^- - оператор синергії, що понижує ефективність за рахунок невдалого спряження j-их видів потенціалу і-их елементів організації, Р^H - очікуваний (нормативний) результат діяльності організації.

Закон самозбереження представлений у виді:

, (2)

де R_j - j-й вид потенціалу організації,

m - кількість видів потенціалу,

V_i1 - потенціал руйнівної сили зовнішнього середовища,

V_i2 - потенціал внутрішньої руйнівної сили, і - конкретна область діяльності організації,

k - кількість областей діяльності.

Виходячи з (2) встановлено рівень самозбереження організації:

, (3)

де РС - рівень самозбереження організації.

Закон розвитку організації аналітично формалізований до виду:

, (4)

, (5)

де R_max - максимальне значення потенціалу організації,

h_j - рівень впливу попередніх етапів життєвого циклу організації на наступний етап,

F_j - функція, що визначає залежність рівня впливу попередніх етапів життєвого циклу на наступні,

l - кількість етапів життєвого циклу організації.

Виділені категорії та аналітичні представлення законів теорії організації є підґрунтям для встановлення змісту процесу системного управління. Він визначається спрямованою постановкою завдань управління, логічною узгодженістю їх розв'язку щодо ресурсного забезпечення, часу та ефективності методів і засобів здійснення. Оскільки виконання управлінських функцій носить циклічний характер, то системність етапів циклу визначається залежністю між змістом його управлінських процедур, частотою та ієрархічністю рівнів їх здійснення.

Системне управління відбувається згідно з принципами системного підходу, який в складних умовах трансформаційних змін економічних відносин є найбільш перспективним. Аналіз його особливостей та відмінностей від класичних підходів дослідження в різних галузях знань, дозволив розробити схему, яка базується на принципах реінжинірингу і пропонується для побудови нових та реорганізації неефективних систем управління підприємствами.

В умовах нестабільності та прискорення змін на перший план виступає необхідність використання ситуаційного підходу. В дослідженні показано, що він логічно виходить із системного і є його концентрованим виразом. Ситуаційний підхід розглядається у трьох аспектах: як концептуальна схема управління; як спосіб аналізу умов і факторів середовища; як вираз реакції на зміну обставин і прийняття адекватних рішень. З цих позицій в роботі розкрито його особливості та співвідношення із системним підходом, виділено і включено до системної парадигми менеджменту ті характерні риси, які є основою побудови системи стратегічного та оперативного управління.

Суттєве місце в системній парадигмі управління займають окремі аспекти економічних теорій, які відображають характерні риси функціонування виробничо-економічних суб'єктів на сучасному етапі розвитку суспільно-економічних відносин. Аналіз зміни положень економічних теорій як умови розвитку підприємництва та менеджменту дозволив виділити ті з них, що покладені в основу сучасних концепцій діяльності суб'єктів господарювання.

У другому розділі “Методологічні підходи до формування механізму системного управління підприємством” обґрунтовується необхідність та розглядаються підходи до створення організаційно-економічних передумов системного управління підприємством. Методологічною основою для цього виступає системний аналіз трансформаційних процесів у вітчизняній економіці, формування інтеграційної концепції діяльності підприємства і визначення змісту та завдань використання потенціалу управління.

Системний аналіз трансформаційних процесів у середовищі діяльності вітчизняних підприємств проводився на трьох рівнях (макро-, мезо- і мікро), що відповідає ієрархічній побудові національної економічної системи.

Дослідження процесів, що протікають у макросередовищі підприємств, вказують на низький рівень досягнення цілей реформування економіки, що підтверджується даними (табл. 1).

Таблиця 1

Основні макроекономічні показники України за 1995-2000 рр.

Показник	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Реальний ВВП, % зміни до попереднього року	-12,2	-10,0	-3,0	-1,9	-0,4	6,0
Дефіцит бюджету, % до ВВП	-6,6	-4,9	-6,6	-2,2	-1,5	1,5
Внутрішнє фінансування дефіциту бюджету, % до ВВП	...	1,93	5,30	1,23	1,61	-0,75
Внутрішній державний борг на кінець року, % до ВВП	4,2	9,8	10,9	13,1	11,8	12,2
Валютні резерви, % до ВВП	2,9	4,4	4,7	1,9	3,5	3,7
Сумарна зовнішня заборгованість, % до ВВП	22,2	20,1	23,0	50,1	71,8	55,8
Сумарна внутрішня заборгованість, % до ВВП	19,2	40,2	47,9	57,5	50,2	63,5
Сумарна внутрішня і зовнішня заборгованість України, % до ВВП	41,4	60,3	70,9	107,6	122,0	119,3

Аналіз структурної динаміки економіки України за 1990-2000 рр. показав, що на фоні загального скорочення сектора матеріального виробництва частка промислового сектора в цілому залишалася незмінною. Водночас випуск промислової продукції скоротився практично вдвічі - з 146,6 млрд. грн. (1990 р.) і до 73,3 млрд. грн. в 2000 р. (в цінах 90-го року). За вказаний період відносна частка аграрного сектора економіки збільшилася майже в 1,5 рази, але теж при зниженні обсягів виробництва основних видів продукції в 2-2,5 рази. Незначно зросла частка сектора нематеріального виробництва. Різко (у 2,7 рази) скоротився середній дохід населення, відповідно знизилась його купівельна спроможність і відбулася переорієнтація споживчого попиту на продукти харчування і предмети першої необхідності. Структура трансформування відображає сповільнення економічного зростання і являє собою модифікацію S-подібної форми кривої з явно вираженим депресивним ухилом (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка основних макроекономічних показників України за 1995-2000 р.

Аналіз змін на мезорівні проводиться на прикладі динаміки розвитку харчової промисловості та харчопереробної галузі споживчої кооперації. Він засвідчує, що існує стала тенденція зниження показників їх діяльності (табл. 2).

Таблиця 2

Зведені показники розвитку харчової промисловості України (в %)

Показник	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Рентабельність всього по економіці	29,9	36,8	25,6	20,9	9,2	5,4	5,1	5,9	6,01	6,21
в т.ч. по промисловості (в цілому)	30,3	35,6	24,7	16,6	8,9	5,7	6,9	9,1	5,39	5,42
в т.ч. по харчовій промисловості	35,1	47,3	29,6	21,1	11,3	8,5	7,9	7,85	8,01	8,07
Рентабельність харчопереробної промисловості споживчої кооперації	31,6	29,1	28,3	27,8	11,3	6,1	5,7	5,9	5,4	5,2
Частка харчової промисловості, %	-	-	-	25,1	16,3	16,9	14,8	15,1	16,8	-
Індекси виробництва продуктів харчування, %	-	-	-	48	41	32	33	39	41	-
Інвестиції в основний капітал харчової промисловості (млн. грн.)	-	-	-	533	487	492	550	602	762	-
Структура капітальних вкладень в харчову промисловість (в % до загального)	-	-	-	11,9	13,0	10,7	12,1	13,1	-	-
Темпи зміни валових інвестицій	-	-	-	-28,6	20,0	-7,5	-20	0,1	-	-

Дані аналізу розподілу продукції промисловості за галузями свідчать, що харчова галузь в загальному обсязі складає близько 1/6 всього обсягу виробленої продукції (2000 р. - 16,8%). Але при цьому індекс виробництва продукції харчування становлять не більше 40% від 1990 року (2000 р. - 39%). Такий стан пояснюється зменшенням інвестицій в основний капітал харчопереробної промисловості (762 млн. грн. в 2000 р., 1139 млн. грн. в 1990 р.). При цьому різко зменшується рентабельність продукції підприємств харчопереробної галузі споживчої кооперації (з 16,8% в 1990 році до 5,2% в 2001 році).

На цьому рівні спостерігається пряма залежність між виділеними інвестиціями і зростанням показників діяльності. Причому аналіз показує, що для підприємств харчової галузі потреби в інвестиціях у потенціал управління для збереження існуючого рівня рентабельності складає 27-29%, а для харчопереробних підприємств споживчої кооперації - 33-35%. Досліджено, що для приросту кінцевого продукту харчової промисловості на 1,5% потрібно від 4% до 4,5% приросту капіталовкладень, а з них: вкладень в потенціал управління - 13-18%. Зроблено висновок про те, що в умовах обмежених інвестиційних можливостей обов'язково повинна відбуватись диференціація вкладень відповідно до пріоритетності інвестиційних проектів.

На мікрорівні досліджувалося 47 підприємств із 396 підприємств харчової промисловості Львівської області, загальний обсяг виробництва яких на 2000-й рік складав 1235,5 млн. грн. На основі статистичних даних та матеріалів проведеного анкетування визначено динаміку основних показників їх діяльності (табл. 3). Встановлено, що частка споживання товарів продовольчої групи домінує в загальному обсязі споживання населення, що характерно для періоду початкового становлення ринкової економіки.

Таблиця 3

Основні показники розвитку підприємств харчової промисловості Львівської області

Показник	1991-1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Питома вага виробленої продукції в загальному обсягу продукції промисловості (в % до загального)	24.0	...	25.6	26.3	25.5	33.4	35.6
Індекси виробництва товарів продовольчої групи (%)	84.6	84.7	87.3	91.1	108.3	123.7	124.3
Інвестиції в основний капітал (млн. грн.)	36.9	...	56.6	22.3	19.6	70.6	73.4
Індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту продовольчих товарів (%)	34.3	...	...	28.8	25.7	26.7	26.3
Динаміка товарообороту продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту	63.3	...	65.2	63.5	57.0	53.7	53.1



Аналіз трансформаційних процесів на мікроекономічному рівні показав, що складності та особливості становлення ринкових відносин вітчизняних підприємств поділяються на дві групи. До першої відносяться ті, що мають інерційний характер і вийшли із планово-адміністративного періоду розвитку економіки. Другу групу становлять особливості, які появилися на зламі старої та появі паростків ринкової системи. Виявлені особливості вказують на можливість двох варіантів подальшого розвитку. Перший пов`язаний з поглибленням кризових явищ на мікро- і відповідно на вищих рівнях економіки. Другий спрямований на переорієнтацію концептуальних засад діяльності підприємств, що дає можливість реалізувати соціально-орієнтовану ринкову економіку європейського взірця. Другий варіант пов'язаний з концентрацією запасів капіталу, підвищенням продуктивності праці та вдосконаленням технологій. Все це повинно об'єднуватись системним управлінням на всіх рівнях економіки. Звідси, потреба в інформаційно-технологічній насиченості управління, що є обов'язковою умовою становлення цивілізованої ринкової економіки.

Виконання соціальних завдань підприємств у нестабільному середовищі є вихідною платформою для розробки засад їх діяльності. З цих позицій кожне підприємство має потребу у відповідній концепції своєї діяльності. Особливості функціонування вітчизняних підприємств у складних умовах перехідної економіки не дають можливості прямої адаптації західних напрацювань. Тому в роботі запропоновано інтеграційну концепцію діяльності підприємства з врахуванням його інституційної ролі, основних положень проаналізованих теорій фірми, умов зовнішнього середовища і наявного потенціалу підприємства.

Запропонована концепція є основою формування механізму системного управління підприємством. З його допомогою рушійні сили виробничо-економічного поля приводять в дію можливості потенціалу підприємства. В роботі розроблена узагальнена модель такого механізму, поставлено вимоги до нього та розкрито призначення і співвідношення його складових (рис. 4).

Встановлено, що ефективність такого механізму визначається величиною і оптимальністю використання та відновленням потенціалу підприємства. В цьому контексті в роботі визначено його зміст і структуру, а також взаємозв'язок з рушійними силами і способами перетворення ресурсів в результати діяльності. Аналіз різних підходів до визначення структури потенціалу підприємства дозволив виділити чотири його різновиди, що разом утворюють повний потенціал. Такими різновидами є ресурсний, виробничий, економічний потенціал та потенціал управління. Запропонований взаємозв'язок та переплетіння між компонентами потенціалів направлені на отримання позитивного синергічного ефекту. При цьому головна роль відводиться потенціалу управління. Власне він реалізує приховані можливості інших видів потенціалу. Якщо ресурсний, виробничий та економічний потенціали концентрують можливості існування та функціонування і виступають, певною мірою, як статичні величини, то потенціал управління носить динамічний характер. Його кінетична здатність залежить від ступеню організації рушійних сил, котрі перетворюють інші потенціали в кінетичну енергію, що в кінцевому підсумку виражається в результатах діяльності підприємства.

Визначальна роль в ефективності запропонованого механізму відводиться системі управління підприємством. Через неї здійснюється функціонування механізму системного управління, а основою її створення є інтеграційна концепція діяльності підприємства, а також зміст і можливості потенціалу управління.

Структурно розроблена модель системи управління в геометричній інтерпретації включає в себе два концентричних кола. Перше коло відповідає атрибутивному змісту процесів управління, а друге - процесно-функціональному призначенню. Доведено, що ефективність системи управління визначається результативністю блоків процесно-функціонального кола, яка, в свою чергу, залежить від оптимального співвідношення атрибутів першого кола.

У третьому розділі “Стратегічне управління підприємством на засадах ситуаційного підходу” розкрито сутність та особливості стратегічного управління підприємством в умовах перехідної економіки, обґрунтовано доцільність ситуаційного підходу до нього, запропоновано схему стратегічного аналізу, визначено підходи до вибору стратегічних позицій на сегментах ринку, встановлено сутність, значення та способи оцінки ризиків стратегічних рішень та підходи до побудови підсистеми управління ризиками.

З позицій системної парадигми підприємство розглядується як відкрита система, результативність якої зумовлюється факторами зовнішнього середовища. Наскільки вдало відбувається пристосування до умов, розпізнавання можливостей і загроз, їх співставлення з власними сильними і слабкими сторонами та вироблення відповідної лінії поведінки, настільки й ефективна система управління. Такий підхід є характерним для стратегічного управління, яке виникло як результат еволюційної зміни завдань управління в ринковому середовищі і є домінантою системного управління вітчизняних підприємств.

Системне управління підприємствами на сучасному етапі зумовлює потребу використання, а значить і дослідження структури та особливостей стратегічного управління. В роботі воно розглядується як взаємопов'язана сукупність чотирьох підпроцесів, що відповідає концептуальній схемі діяльності підприємства. Процесний підхід підтверджує, що не існує універсального стратегічного управління. Оскільки кожне підприємство за своїм складом, метою та умовами існування є специфічним, то стратегія кожного має певну своєрідність. В той же час, існують базові положення, що визначають узагальнені правила розробки та реалізації конкретної стратегії.

В роботі аргументовано доцільність застосування ситуаційного підходу до стратегічного управління. Основою для цього є: по-перше, прискорення змін у зовнішньому середовищі підприємств; по-друге, особливості процесу стратегічного управління; по-третє, характерні риси ситуаційного підходу до управління. Запропоновано формувати стратегію на основі аналізу факторів, взаємозв'язок яких визначає ситуацію на сегменті господарювання, впливає на місце підприємства в сегменті і встановлює його стратегічні можливості.

Передумовою вибору обґрунтованої стратегії є проведення стратегічного аналізу середовища підприємства. В своїй основі він має ситуаційний характер, що обумовлюється невизначеністю економічного, політичного, соціального та інших сфер макросередовища, швидкою зміною ситуацій в безпосередньому та внутрішньому середовищах підприємства. Запропонована концептуальна схема проведення стратегічного аналізу структурно включає чотири компоненти та відображає послідовність ітераційних процедур аналізу, виходячи із прямих і опосередкованих зв'язків між компонентами середовища підприємства (рис. 6).

Аналіз внутрішнього середовища пов'язаний з дослідженням фактичного стану та перспектив росту потенціалу підприємства. Він проводиться за п'ятьма предметними областями, що визначаються ресурсним, виробничим, економічним та управлінським потенціалом підприємства. інтеграційний системний інформаційний управлінський

Аналіз макросередовища має за мету встановлення загальних умов функціонування підприємства в економічному полі. Він пов'язаний з виявленням в економічному, правовому, політичному, соціальному, екологічному та технологічному предметних областях факторів, що суттєво впливають на становище і подальший розвиток підприємства.

Вивчення безпосереднього середовища суб'єкта господарювання спрямоване на аналіз покупців, постачальників, конкурентів, регіональних органів влади та ринок робочої сили. На його основі встановлюється профіль покупців, їх купівельна спроможність та можливості розширення їх кола; виявляються такі характеристики постачальників, як надійність та обов'язковість, вартість і якість їхньої продукції, важливість для постачальника збільшення обсягів поставки тощо; встановлюється перелік та конкурентна сила як підприємств-конкурентів так і підприємств, що потенційно можуть вийти на ринок з товарами-замінниками; визначаються можливості кадрового забезпечення з позицій вартості робочої сили, переліку необхідних спеціальностей, кваліфікації, рівня освіти, віку, статі тощо.

Значна увага в розділі приділена формуванню конкурентних стратегій вітчизняних підприємств харчової галузі і організацій та підприємств споживчої кооперації. В розвинутому ринковому середовищі саме конкурентні стратегії визначають ефективність діяльності підприємства. В перехідній вітчизняній економіці такий ринок лише починає формуватись, що накладає певні обмеження на вибір конкурентної стратегії. Це зумовлено особливостями та змінами в середовищі вітчизняних підприємств. Виходячи з ситуаційного стратегічного аналізу, пропонується формувати конкурентну стратегію підприємства на основі обґрунтованого вибору його стратегічної позиції на сегменті господарювання.

Вибір позиції проводиться в три етапи. На першому, встановлюються переваги підприємства, які, по-перше, пов'язані з нижчими, ніж у конкурентів, цінами на продукцію і, по-друге, вищою ніж у конкурентів, диференціацією продукції та її якістю. Для цього розраховуються ланцюги витрат і прибутків підприємства і його контрагентів у розрізі основних видів діяльності. Порівняння цих ланцюгів із аналогічними ланцюгами основних конкурентів дозволяє виявити можливості та загрози з їх боку і встановити конкурентні переваги підприємства. На другому етапі визначаються перспективи діяльності підприємства на сегменті господарювання. Для цього запропоновано принципову схему, згідно з якою встановлюється рівень його майбутньої нестабільності, визначаються тенденції попиту на продукцію підприємства, оцінюється фактична та майбутня рентабельність діяльності. Привабливість сегмента господарювання пропонується визначати за формулою:

Р(СГ)=л·G+м·Р+г·О - е·Т, (6)



де Р(СГ) - привабливість сегмента господарювання,

G - оцінка прогнозу попиту на продукцію підприємства,

Р - оцінка змін рентабельності,

О - оцінка сприятливих тенденцій,

Т - оцінка загроз,

л, м, г, е - вагові експертні коефіцієнти значущості вкладу кожного фактора G, Р, О, Т.

На третьому етапі встановлюється кон...