Фінансова стійкість підприємства та обґрунтування проекту її забезпечення

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

фінансовий стійкість економічний

За останні роки в Україні відбулися глибокі економічні зміни. Перехід до ринкової економіки зумовив ряд вимог до підприємств, а саме підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі застосування досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання та управління виробництвом, вирішення проблем активізації підприємництва, ініціативи тощо.

Важливим елементом існування та розвитку будь-якого підприємства є його фінансова стійкість.

Фінансова стійкість підприємства характеризує стан його фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу і збереження платоспроможності та кредитоспроможності за припустимого рівня ризику.

Аналіз фінансової стійкості підприємства є невід'ємним етапом аналізу фінансового стану підприємства. Метою даного аналізу є виявлення та усунення недоліків фінансової діяльності, а також способів підвищення ліквідності та платоспроможності.

Стабільний фінансовий стан підприємства позитивно впливає на здійснення його господарської діяльності. Аналіз фінансової стійкості показує структуру капіталу підприємства за складом і джерелами фінансування, частку власних і позикових коштів у майні підприємства, дає можливість простежити, чи відповідають ці показники оптимальним значенням.

Діагностика фінансової стійкості підприємства передбачає необхідність оцінки умов, які характеризують картину руху коштів, а саме: їх наявність на підприємстві, напрямки й обсяги витрат, забезпеченість грошових витрат власними ресурсами, наявність резервів тощо. З огляду на це, під час проведення аналізу, пильну увагу слід приділяти аналізу платоспроможності підприємства, яка є найважливішою ознакою фінансової стійкості підприємства.

Аналіз платоспроможності необхідний підприємству не тільки для оцінки прогнозування фінансової діяльності, але й для зовнішніх інвесторів (банків).

Отже, слід зазначити, що аналіз фінансової стійкості є вагомим етапом діагностики господарської діяльності підприємств, так як дає чітку характеристику структури капіталу та реальну оцінку фінансових можливостей підприємства. Також результати фінансової стійкості дають змогу правильно сформулювати кредитну політику підприємства.

Основним завданням загального аналізу стану підприємства є системне, комплексне дослідження його виробничо-господарської та фінансової діяльності з метою оцінювання досягнутих результатів та встановлення реальних шляхів подальшого підвищення ефективності та якості роботи.

Виробничо-господарська та фінансова діяльність підприємства та його підрозділів характеризується визначеною системою взаємопов'язаних показників. Тому зміна окремих показників призводить до зміни кінцевих фінансових показників діяльності підприємства. Таким чином, дослідження певних сторін діяльності підприємства базується на аналізі системи показників та їх динаміки. При цьому аналіз є інструментом не тільки планування та управління, але й діагностики та контролю діяльності підприємства.

Основними джерелами про фінансову діяльність є бухгалтерська звітність, яка базується на узагальненні даних фінансового обліку та є основою для проведення фінансового аналізу (аналізу фінансової стійкості).

Джерелами інформації для проведення економічного аналізу ТОВ «Васильківський майоліковий завод» є : баланс підприємства, ф. № 1; звіт про фінансові результати, ф. № 2; звіт про рух грошових коштів, ф. № 3; звіт про власний капітал, ф. № 4; примітки до річної фінансової звітності, ф. № 5.

Отримана із цих джерел первинна інформація опрацьовується, будуються аналітичні таблиці, розраховується система синтетичних та аналітичних показників тощо. На цій основі визначаються оптимальні співвідношення розподілу капіталу підприємства, основні резерви підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, найвигідніші джерела фінансування, резерви поліпшення ефективності використання основного та оборотного капіталу, оптимізується організаційна структура тощо. У кінцевому підсумку, на базі дослідження всіх сторін діяльності підприємства розробляються рекомендації з удосконалення господарського механізму, підвищення ефективності його функціонування, створення та впровадження технологій контролю за фінансово-економічним станом підприємства.

Мета даної магістерської дипломної роботи полягає в поглибленні теоретичних знань та практичних засад в управлінні підприємством з метою забезпечення його високої фінансової стійкості.

Предметом даного дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних питань стосовно підвищення фінансової стійкості підприємств.

Об'єктом даного дослідження є процес забезпечення достатньої фінансової стійкості підприємств в сучасних умовах господарювання. Магістерська дипломна робота побудована на матеріалах ТОВ «Васильківський майоліковий завод» (м. Васильків, Київська область).

Завдання даної магістерської дипломної роботи полягає в наступному:

- на основі опрацювання навчальної та спеціальної літератури дослідити сутність поняття фінансової стійкості підприємства в сучасних умовах господарювання;

- виконати аналіз загальновживаних методик, які застосовуються для оцінки фінансової стійкості промислових підприємств в сучасних умовах господарювання;

- сформулювати своє особисте бачення стосовно сутності фінансової стійкості підприємств, а також методик для її оцінки;

- виконати економічну діагностику фінансово-економічного стану ТОВ «Васильківський майоліковий завод», використовуючи дані бухгалтерської звітності підприємства за останні роки;

- виявити фактори, які позитивно чи негативно вплинули на результативність господарської діяльності даного підприємства;

- розробити та економічно обгрунтувати конкретні заходи, які спрямовані на підвищення фінансової стійкості ТОВ «Васильківський майоліковий завод».

Період дослідження 2004-2006р.р.

Розділ 1.Теоретико-методологічні основи проблеми забезпечення фінансової стійкості підприємства

1.1 Сутнісна характеристика фінансової стійкості підприємства

Фінансовий стан підприємства - це складна економічна категорія, що відображає на певний момент стан капіталу в процесі його кругообороту і здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку.

У процесі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності відбувається безупинний процес кругообороту капіталу, змінюється структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і як наслідок - фінансовий стан підприємств, зовнішнім проявом якого є платоспроможність.

Якщо поточна платоспроможність - це зовнішній прояв фінансового стану підприємства, фінансова стійкість - внутрішня його сторона, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Одною з характеристик стабільного фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона залежить як від стабільності економічного середовища, в межах якого здійснюється діяльність підприємства, так і від результатів його функціонування, його активної реакції на зміни внутрішніх та зовнішніх факторів впливу.

Одні автори утотожнюють поняття «фінансова рівновага» і «фінансова стійкість», інші, думку яких ми поділяю, вважають, що друге ширше від першого, оскільки для фінансової стійкості і стабільності фінансового стану підприємства важлива не лише фінансова рівновага балансу на певну дату, а й гарантії збереження його в майбутньому. А такими гарантами виступають фінансово-господарські результати діяльності підприємства: прибутковість капіталу, рентабельність продажів, швидкість оборотності капіталу, вкладеного в активи, коефіцієнт стійкості його зростання.

Для більш чіткого розуміння сутності поняття фінансової стійкості розглянемо декілька поглядів на висвітлення цієї теми різними авторами.

Одні автори визначають фінансову стійкість «як основу виживання та розвитку будь-якого підприємства» [42, с. 12]. За факторами впливу вони розподіляють фінансову стійкість на внутрішню, зовнішню та «успадковану». В основу досягання внутрішньої стійкості покладається принцип активного реагування на зміну внутрішніх і зовнішніх чинників. Зовнішня стійкість визначається стабільністю економічного середовища, у рамках якого здійснюється діяльність підприємства. Виділяють ще й успадковану стійкість як наявність певного запасу міцності, котрий захищає підприємство від несподіваних і різких змін зовнішніх чинників. В цілому фінансова стійкість підприємства - це такий стан його фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу і збереження платоспроможності за припустимого рівня ризику.

Автори російських наукових посібників для вузів пропонують таке твердження поняття: «фінансова стійкість - характеристика, що свідчить про стійке перевищення доходів над його витратами, вільному маневруванні грошовими засобами підприємства та ефективному їх використанні, безперервному процесі виробництва та реалізації продукції» [2, с. 231].

Інші автори характеризують фінансову стійкість підприємства просто співвідношенням власного та позикового капіталу [5, с. 446].

Стійкого фінансового стану досягають при достатній величині власного капіталу, високій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, при достатній ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення позикових коштів.

Для забезпечення фінансової стійкості у підприємства має бути гнучка структура капіталу, вміння організувати його рух у такий спосіб, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. І навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не просто випадковість, а підсумок грамотного, вмілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.

Стійке фінансове становище, в свою чергу впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансову діяльність як складову господарської діяльності має бути спрямовано на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу.

Головною метою аналізу фінансової стійкості підприємства є виявлення та усунення недоліків його фінансової діяльності, а також пошук ліквідності та платоспроможності.

Діагностика фінансової стійкості підприємства передбачає необхідність оцінки, які характеризують (формують) картину руху коштів (їх наявність на підприємстві, напрями й обсяги витрат, забезпеченість грошових витрат власними ресурсами, наявність резервів тощо). З огляду на це, під час проведення аналізу фінансової стійкості пильну увагу треба приділяти аналізу платоспроможності підприємства, яка є найважливішою ознакою фінансової стійкості.

До основних завдань аналізу фінансової стійкості належать:

- вчасна і об'єктивна діагностика фінансового стану підприємства, визначення його слабких місць і дослідження причин їх виникнення;

- пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства, його платоспроможності та фінансової стійкості;

- розробка конкретних рекомендацій щодо поліпшення ефективності використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства;

- прогнозування можливих фінансових результатів і розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

Аналіз фінансової стійкості грунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники в умовах балансу дуже важко привести у порівняльний стан.

Відносні показники аналізованого підприємства можна порівнювати із загальними нормами, з аналогічними даними інших підприємств, з аналогічними даними за попередні роки.

Отже, опрацювавши найбільш розповсюджену економічну літературу, було визначено, що всі поняття щодо фінансової стійкості підприємства та її аналізу в своїй сутності схожі між собою.

Узагальнюючи всі ці твердження, ми дійшли висновку, що фінансова стійкість підприємства - це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого ризику. А аналіз фінансової стійкості дозволяє з'ясувати, наскільки правильно підприємство розподіляло свої ресурси, дає чітку характеристику слабких і сильних сторін діяльності, його можливостей, а також вагоме підгрунтя для подальшого планування діяльності.

1.2 Методологія та показники для оцінки фінансової стійкості підприємства

Як вже було зазначено у попередньому параграфі, однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов'язана, перш за все, з загальною фінансовою структурою підприємства, відношенням залежності від кредиторів та інвесторів.

Єдиного загальноприйнятого підходу щодо оцінки фінансової стійкості немає.

Розглянемо декілька підходів щодо оцінки фінансової стійкості підприємства на прикладі схеми (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Схема оцінки фінансової стійкості підприємства

Розглянемо більш детально підходи щодо оцінки фінансової стійкості.

Оцінювання фінансової стійкості підприємств на основі аналізу співвідношення власного і позикового капіталу. Стійкість фінансового стану підприємства багато в чому залежить від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів), від оптимальності структури активів підприємства і, в першу чергу, від співвідношення основних і оборотних коштів, а також від зрівноваженості активів і пасивів підприємства за функціональною ознакою.

Тому спершу необхідно проаналізувати структуру джерел підприємства й оцінити ступінь фінансової стійкості фінансового ризику. З цією метою розраховують такі показники.

1. Коефіцієнт автономії, тобто відношення власного капіталу підприємства до загальної валюти балансу підприємства:

= , (1.1)

де - власний капітал; - валюта балансу.

Цей коефіцієнт характеризує, яка частина активів підприємства сформована за рахунок власних і прирівняних до них джерел коштів. В загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути менше 50 %, тобто коефіцієнт автономії повинен бути більше 0,5.

2. Частка чистих активів (реальної величини власного капіталу) в загальній валюті балансу:

= , (1.2)

де - чисті активи підприємства; - валюта балансу.

3. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу -- частка позикових (залучених) коштів у загальній валюті нетто-балансу -- показує, яку частину активів підприємства сформовано за рахунок позикових (залучених) коштів довгострокового і короткострокового характеру:

= , (1.3)

де - позикові кошти; - валюта балансу.

4. Коефіцієнт фінансової залежності:

= , (1.4)

де - валюта балансу; - власний капітал.

Це обернений показник до коефіцієнта фінансової незалежності. Він показує, яка сума активів припадає на гривню власних коштів, Якщо його величина дорівнює 1, то це означає, що всі активи підприємства сформовані тільки за рахунок власного капіталу. Його значення 1,5 показує, що на кожні 1,5 грн., вкладених в активи, припадає 1 грн. власних коштів і 0,5 грн. -- позикових. Тобто, збільшення цього коефіцієнта свідчить про підвищення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, і навпаки.

5. Коефіцієнт поточної заборгованості:

= , (1.5)

де - короткострокові зобов'язання; - валюта балансу.

Показує, яку частину активів сформовано за рахунок позикових ресурсів короткострокового характеру.

6. Коефіцієнт стійкого фінансування:

= , (1.6)

де - власний капітал; - довгострокові зобов'язання; - валюта балансу.

Характеризує, яку частину активів балансу сформовано за рахунок стійких джерел. Якщо підприємство не бере довгострокових кредитів і позик, то величина Ксф буде збігатися з величиною коефіцієнта фінансової незалежності.

У свою чергу, для характеристики структури довгострокових джерел фінансування розраховують і аналізують такі показники.

7. Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел:

= , (1.7)

де - власний капітал; - валюта балансу; - довгострокові зобов'язання.

8. Коефіцієнт фінансової залежності капіталізованих джерел:

= , (1.8)

де - валюта балансу; - довгострокові зобов'язання.

Підвищення рівня цього показника, а одного боку, свідчить про посилення залежності від зовнішніх кредиторів, а з іншого - про ступінь фінансової надійності підприємства і довіри до нього з боку банків і населення.

9. Коефіцієнт покриття боргів власним капіталом (коефіцієнт платоспроможності):

= , (1.9)

де - власний капітал; - залучений капітал.

10. Коефіцієнт фінансового лівериджу, або коефіцієнт фінансового ризику - відношення залученого капіталу до власного:

= , (1.10)

де - власний капітал; - залучений капітал.

Цей коефіцієнт вважається одним з основних індикаторів фінансової стійкості. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.

Оцінка змін, що сталися у структурі капіталу, може бути неоднаковою з позицій інвесторів і підприємства. Для банків та інших кредиторів ситуація надійніша, якщо частка власного капіталу клієнтів більш висока. Це виключає фінансовий ризик. Підприємства ж, як правило, зацікавлені в залученні позикових коштів з двох причин:

відсотки за обслуговування позикового капіталу розглядають як витрати і не включають в оподатковуваний прибуток;

витрати на виплату процентів звичайно нижчі за прибуток, отриманий від використання позикових коштів в обороті підприємства, у результаті чого підвищується рентабельність власного капіталу.

У ринковій економіці велика частка власного капіталу і її зростання зовсім не означають поліпшення становища підприємства, можливості швидкого реагування на зміну ділового клімату. Навпаки, використання позикових коштів свідчить про гнучкість підприємства, його здатність знаходити кредити і повертати їх, тобто про довіру до нього в діловому світі.

Найбільш узагальнюючим показником серед розглянутих вище є коефіцієнт фінансового лівериджу. Усі інші показники тією чи іншою мірою визначають його величину.

Співвідношення позикових і власних коштів не можуть бути однаковими для різних галузей і підприємств. Частка власного і позикового капіталу у формуванні активів підприємства і рівень фінансового лівериджу залежать від галузевих особливостей підприємства. У тих галузях, де повільно обертається капітал, коефіцієнт фінансового лівериджу не може бути високим. В інших галузях, де оборотність капіталу висока і частка основного капіталу низька, він може бути значно вищим.

Рівень фінансового лівериджу залежить також від кон'юнктури товарного і фінансового ринку, рентабельності основної діяльності, стадії життєвого циклу підприємства, його фінансової стратегії і т. ін.

Для визначення нормативного значення коефіцієнтів фінансової автономії, фінансової залежності і фінансового лівериджу необхідно керуватися фактично сформованою структурою активів і загальноприйнятих підходів до їх фінансування.

Динаміка коефіцієнта фінансового лівериджу (плеча фінансового важеля) залежить від зміни:

- структури активів підприємства (зі збільшенням частки необоротних і скороченням оборотних активів коефіцієнт фінансового лівериджу за інших однакових умов має знижуватися і навпаки);

- фінансової політики їх формування (консервативної, помірної, агресивної).

Для розрахунку впливу цих факторів на рівень коефіцієнта фінансового лівериджу можна застосовувати таку факторну модель:

= = , (1.11)

де - коефіцієнт фінансового лівериджу;

- середня частка залученого (позикового) капіталу у формуванні активів підприємства;

середня частка власного капіталу у формуванні активів підприємства;

- питома вага активу і-то виду в загальній валюті балансу;

- частка залученого (позикового) капіталу у формуванні і-го виду активу підприємства;

- частка власного капіталу у формуванні активу 1-го виду підприємства.

Для розрахунку впливу факторів використовують метод ланцюгової підстановки.

Коефіцієнт фінансового лівериджу є не лише індикатором фінансової стійкості, а й дуже впливає на збільшення або зменшення величини прибутку і власного капіталу підприємства.

Рівень фінансового лівериджу вимірюють відношенням темпів приросту чистого прибутку (?ЧП %) до темпів приросту прибутку до виплати процентів і податків (?ЕВІТ %):

= ; (1.12)

Він показує, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку перевищують темпи приросту прибутку до виплати процентів і податків. Це перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, однією зі складових якого є його плече (відношення позикового капіталу до власного). Збільшуючи або зменшуючи плече важеля залежно від сформованих умов, можна впливати на прибуток і прибутковість власного капіталу.

Зростання фінансового лівериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов'язаного з можливою недостатністю коштів для виплати процентів за кредити і позики. Незначна зміна брутто-прибутку і рентабельності інвестованого капіталу в умовах високого фінансового лівериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку, що небезпечно при спаді виробництва.

Оцінювання операційного лівериджу і запасу фінансової стійкості підприємства. Як уже зазначалося, фінансова стійкість підприємства багато в чому залежить від того, наскільки оптимально поєднуються окремі види активів балансу і, зокрема, основний і оборотний капітал та, відповідно, постійні і змінні витрати підприємства. Інвестування капіталу в основні виробничі фонди зумовлює зростання постійних і відносне скорочення змінних витрат. Взаємозв'язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами виражається показником виробничого (операційного) лівериджу, від рівня якого залежить прибуток підприємства і його фінансова стійкість.

Обчислюють рівень операційного лівериджу відношенням темпів приросту брутто-прибутку ?П % (до виплати процентів і податків) до темпів приросту фізичного обсягу продажів у натуральних або умовно-натуральних одиницях (?VPП %) чи до темпів приросту виручки:

 (1.13); (1.14);

Він показує ступінь чутливості операційного прибутку до зміни обсягу продажів. При його високому значенні навіть незначний спад або збільшення виробництва продукції призводить до істотної зміни прибутку. Більш високий рівень виробничого лівериджу зазвичай мають підприємства з вищим рівнем технічної оснащеності виробництва. При підвищенні рівня технічної оснащеності відбувається збільшення частки постійних витрат і рівня виробничого лівериджу. Зі зростанням другого збільшується ступінь ризику недоодержання виручки, необхідної для відшкодування постійних витрат.

Тобто, до більшого ризику схильне те підприємство, в якого вищий операційний важіль, що слід враховувати в оцінювання його фінансової стійкості.

Операційний (діловий) ризик визначається мінливістю попиту, цін продажів, цін постачання і їхнього співвідношення. Він мінімізується, якщо в умовах інфляції ціни на продукцію підприємства зростають пропорційно зростанню собівартості продукції. І навпаки, він зростає, якщо темпи зростання собівартості продукції випереджають темпи зростання цін на неї. Розрахунок впливу обсягу продажів на прибуток і використанням операційного важеля проводять у такий спосіб:

(1.15);

Якщо цей взаємозв'язок подати графічно, то на осі абсцис відкладають обсяг виробництва у відповідному масштабі, а на осі ординат - приріст прибутку (у відсотках). Точка перетину з віссю абсцис (так звана «мертва точка», або точка рівноваги, або беззбитковий обсяг продажів) показує, скільки потрібно виробити і реалізувати продукції на кожному підприємстві, щоб відшкодувати постійні витрати. Її розраховують діленням суми постійних витрат на різницю між ціною одиниці продукції і питомими змінними витратами:

, (1.16)

де - постійні витрати періоду; - ціна; - змінні витрати на одиницю продукції.

При багатопродуктовому виробництві беззбитковий обсяг продажів (критична сума виручки, поріг рентабельності) визначають не в натуральних одиницях, а у вартісному вираженні:

, (1.17)

де - постійні витрати періоду; - частка маржинального прибутку у виручці.

Після визначення беззбиткового обсягу продажів можна розрахувати запас фінансової стійкості (ЗФС) або коефіцієнт безпеки виробництва:

, (1.18)

де - виручка, - критична сума виручки.

Потрібно постійно стежити за ЗФС, з'ясовувати, наскільки близький чи далекий поріг рентабельності, нижче якого не може опускатися виручка підприємства. Це дуже важливий показник для оцінювання фінансової стійкості підприємства.

Аналіз фінансової рівноваги між активами і пасивами. Оцінювання фінансової стійкості підприємства за функціональною ознакою. Найповніше фінансову стійкість підприємства може бути розкрито на основі вивчення рівноваги між статтями активу і пасиву балансу. Фінансову рівновагу можна розглянути за двома підходами, що взаємно доповнюють один одного.

Перший (майновий) підхід до оцінювання фінансової рівноваги виходить з позиції кредиторів: припускає збалансованість активів і пасивів балансу .за термінами і спроможність підприємства вчасно погашати свої борги (ліквідність балансу).

Другий (функціональний ) підхід виходить з позиції керівництва підприємства, що грунтується на функціональній рівновазі між джерелами капіталу і використанні їх в основних циклах господарської діяльності (операційний, інвестиційний, грошовий цикли).

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства такими активами, строк перетворення яких на кошти відповідає строкові погашення зобов'язань.

Збалансованість додатного і від'ємного потоків коштів можлива за умови зрівноваженості активів і пасивів за термінами використання і за циклами. Отже, фінансова рівновага активів і пасивів балансу лежить в основі оцінки фінансової стійкості підприємства, його ліквідності й платоспроможності.

Основними джерелами фінансування необоротних активів, як правило, є власний капітал і частково довгострокові кредити і позики.

Оборотні активи утворюються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб на підприємствах виробничої сфери їх було наполовину сформовано за рахунок власного, а наполовину - за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу й оптимальне значення коефіцієнта ліквідності, що дорівнює 2.

Власний капітал у балансі відображають загальною сумою в розділі І пасиву балансу. Щоб визначити, скільки власного капіталу вкладено в довгострокові активи, необхідно від загальної суми необоротних активів відняти довгострокові кредити банку для інвестицій у нерухомість.

Частку власного капіталу (Ч_ВК) і частку залученого (позикового) капіталу (Ч_ЗК) у формуванні необоротних активів визначають у такий спосіб:

, (1.19) . (1.20)

Щоб дізнатися, яка сума власного капіталу використовується в обігу, необхідно від нагальної суми власного капіталу і довгострокових зобов'язань відняти ту частину, яка вкладена в необоротні активи і витрати майбутніх періодів:

Власний оборотний капітал =

= Ф.№1(р.380 + р.430 + р.480 + р.630 - р.080 - р.270). (1.21)

Цей самий результат можна одержати й іншим способом; від загальної суми поточних активів відняти поточні зобов'язання:

Власний оборотний капітал =Ф.№1(р.260 - р.620). (1.22)

Частка власного (Ч_ВК) і позикового (Ч_ЗК) капіталу у формуванні оборотних активів визначається так:

, (1.23)

, (1.24)

де - власний оборотний капітал; - оборотні активи; - короткострокові зобов'язання.

Для зведеного аналітичного надання інформації про те, за рахунок яких джерел сформовано окремі розділи активу балансу, можна побудувати шаховий баланс у вигляді матриці:

При побудові матриці слід враховувати цільове призначення окремих джерел капіталу. Так, довгострокові кредити і позики призначені, як правило, для інвестицій в основні засоби і нематеріальні активи. Короткострокові фінансові зобов'язання використовуються для формування оборотних активів. Власний капітал служить джерелом формування як необоротних, так і оборотних активів.

Тут також має бути досягнуто оптимальних пропорцій у структурі його розподілу. Від того, яку частину власного капіталу вкладено в нерухомість, а яку - в оборотні активи, багато в чому залежить фінансова стійкість підприємства.

Для характеристики структури розподілу власного капіталу розраховують коефіцієнт його маневреності:

. (1.25)

де - власний оборотний капітал; - загальна сума власного капіталу.

Він показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, що дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Коефіцієнт має бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства.

Причини зміни величини власного оборотного капіталу встановлюються порівнянням суми на початок і кінець року за кожним джерелом формування перманентного капіталу (розділи І, II і III пасиву балансу) і за кожною статтею необоротних активів (розділ І активу балансу).

Важливим показником, що характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість, є забезпеченість оборотних коштів стійкими (плановими) джерелами фінансування, до яких належать власний оборотний капітал (ВОК), короткострокові кредити банку під товарно-матеріальні цінності (ККБ). Коефіцієнт забезпеченості розраховується відношенням суми стійких джерел фінансування до загальної суми матеріальних оборотних активів (запасів).

Надлишок чи нестача планових джерел коштів для формування запасів є одним із критеріїв оцінювання фінансової стійкості підприємства, відповідно до якого виділяють чотири типи фінансової стійкості.

1. Абсолютна короткострокова фінансова стійкість, якщо запаси (З) менші від суми власного оборотного капіталу:

З<ВОК; >1. (1.26)

2. Нормальна короткострокова фінансова стійкість, при якій запаси більші від власного оборотного капіталу, але менші від планових джерел їхнього покриття [28]:

ВОК<З<; >1. (1.27)

Дане твердження нормальної фінансової стійкості ми вважаємо невірним, запаси не можуть бути більші від власного оборотного капіталу.

Правильне визначення нормальної фінансової стійкості полягає в тому, що підприємство для покриття запасів використовує власні оборотні кошти та довгострокові залучені кошти.

Такий тип фінансування запасів вважається вірним з точки зору фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш оптимальним варіантом для підприємства.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов'язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Дж_тв) в оборот підприємства: непростроченої заборгованості персоналу з оплати праці, бюджету за податковими платежами, органам соціального страхування і т. ін. Але оскільки капітал у запасах перебуває доволі тривалий час, а терміни погашення цих зобов'язань настануть дуже скоро, то вкладення коротких грошей у довгі активи може викликати значні фінансові труднощі для підприємства.

; <1. (1.28)

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство на грані банкрутства), при якому

З> <1. (1.29)

Рівновага платіжного балансу в цій ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, позичок банку, постачальникам, бюджету і т. ін. А це означає, що підприємство перебуває в кризовій ситуації.

Стійкість фінансового стану може бути підвищена шляхом:

а) прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню обороту;

б) обгрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу);

в) поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Тому при внутрішньому аналізі здійснюється поглиблене вивчення причин зміни запасів і витрат, оборотності оборотних активів, зміни суми власного оборотного капіталу.

Оцінювання фінансової стійкості підприємства засноване на співвідношенні фінансових і нефінансових активів. Заслуговує на увагу концепція оцінювання фінансової стабільності в основі якої лежить поділ активів підприємства на фінансові і нефінансові [4, с 147]. Фінансові активи, у свою чергу, поділяються на немобільні і мобільні. Мобільні фінансові активи -- це високоліквідні активи (кошти і легкореалізовані короткострокові фінансові вкладення). Немобільні фінансові активи включають довгострокові фінансові вкладення, всі види дебіторської заборгованості, термінові депозити. Нефінансові активи підрозділяються на довгострокові нефінансові активи (куди входять основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво) і оборотні нефінансові активи, що включають запаси і витрати.

Нефінансові активи і немобільні фінансові активи разом становлять немобільні активи. Усі фінансові активи і нефінансові оборотні активи -- це ліквідні активи.

Відповідно до цієї концепції, фінансової рівноваги і стійкості фінансового стану досягають, якщо нефінансові активи покриваються власним капіталом, а фінансові - позиковим. Запас стійкості збільшується в міру перевищення власного капіталу над нефінансовими активами або те ж саме в міру перевищення фінансових активів над позиковим капіталом. Відхилення від параметрів рівноваги у протилежний бік перевищення нефінансових активів над власним капіталом свідчить про втрату стійкості.

Відповідно до цих відхилень від параметрів рівноваги виділяють кілька варіантів стійкості (табл. 1.1 ).

Використовуючи цю методику, можна визначити, який варіант фінансової стійкості характерний для аналізованого нами підприємства.

Таблиця 1.1. Варіанти фінансово-економічного стану підприємства

№з/п	Ознака варіанта	Найменування варіанта
1	Мобільні фінансові активи більші від усіх зобов'язань,	Суперстійкість (абсолютна платоспроможність)
2	Мобільні фінансові активи менші від усіх зобов'язань але сума всіх фінансових активів більша від них	Достатня стійкість (гарантована платоспроможність)
3	Власний капітал дорівнює оборотним активам, а фінансові активи дорівнюють усім зобов'язанням	Фінансова рівновага (гарантована платоспроможність)
4	Власний капітал більший від довгострокових фінансових активів, але менший від усієї суми оборотних активів	Допустима фінансова напруженість (потенційна платоспроможність)
5	Власний капітал менший від довгострокових активів	Зона ризику (втрата платоспроможності)

Грунтуючись на цій концепції фінансової рівноваги, для факторного аналізу коефіцієнтів концентрації власного капіталу, концентрації позикових засобів і фінансового лівериджу можна використовувати такі моделі:

; (1.30)

; (1.31)

; (1.32)

де ВК і ЗК - відповідно власний і позиковий (залучений) капітал;

ФА і НА - відповідно фінансові і нефінансові активи;

ОФА - оборотні фінансові активи;

Акт - загальна сума фінансових і оборотних активів.

Оцінювання фінансової стійкості підприємства здійснюється на базі розрахунку певних фінансових коефіцієнтів.

В табл. 1.2 наведені показники для розрахунку фінансової стійкості товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський майоліковий завод».

Таблиця 1.2 Показники фінансової стійкості

№	Показник	Нормативне значення	Розрахунок
1	2	3	4
1	Коефіцієнт автономії	Більше0,5	[Ф. № 1 (р.380)] : [Ф. № 1 р.640)]
2	Коефіцієнт концентрації	Зростання	[Ф. № 1 (р.640)] : [Ф. № 1 р.380)]
3	Коефіцієнт фінансової залежності	Зростання	[Ф. № 1 (р.480 + р.620)] : [Ф. № 1 ряд.640)]
4	Коефіцієнт фінансового ризику (ліверіджу)	Зменшення	[Ф. № 1 (р.480 + р.620)] : [Ф. № 1 (р.380 + р.430 + р.630)]
5	Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами	Понад 0,1	[Ф. № 1 (р.260 - р.620)] : [Ф. № 1 р.620)]
6	Коефіцієнт стійкого фінансування	Зростання	[Ф. № 1 (р.380 + р.480)] : [Ф. № 1 р.640)]
7	Індекс постійного активу	Зменшення	[Ф. № 1 (р.080)] : [Ф. № 1 р.380)]
8	Коефіцієнт фінансової стабільності (покриття)	Понад 1	[Ф. № 1 (р.380)] : [Ф. № 1 (р.480 + р.620)]
9	Коефіцієнт поточної заборгованості	Зменшення	[Ф. № 1 (р.620)] : [Ф. № 1 ряд.640)]
10	Робочий капітал	Зростання	[Ф. № 1 (р.260 - р.620)]

Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності інтересів інвесторів та кредиторів. Основою для їх розрахунку є вартість засобів та джерел діяльності підприємства.

Всі відносні показники фінансової стійкості можна розділити на дві групи:

- показники, що визначають стан оборотних засобів;

- показники, що визначають стан основних засобів.

Розраховані фактичні показники за звітний період порівнюють з нормою, з їх значенням за попередній період, з показниками аналогічних (конкуруючих) підприємств, і цим самим вимальовується реальна картина фінансового стану підприємства, його слабкі та сильні сторони.

Отже, єдиної системи та алгоритму розрахунку цих показників не існує. Але з усього переліку доцільніше вибирати ті коефіцієнти, які найбільш підходять до аналізованого підприємства. Саме за цим принципом були обрані коефіцієнти для розрахунку аналізу фінансової стійкості товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський майоліковий завод», в чому і полягає наукова новизна даної магістерської дипломної роботи. Тобто з усього опрацьованого матеріалу ми зарахували показники, розрахунок яких можливий та показники, які дають найповнішу характеристику стану підприємства (табл. 1.2). До елементів наукової новизни слід зарахувати також виправлення тверджень щодо типів фінансової стійкості.

1.3 Головні напрями підвищення фінансової стійкості підприємства

Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства грунтується на системі фінансових коефіцієнтів, що характеризують структуру джерел формування капіталу і його розміщення, рівновагу між активами й пасивами (зобов'язаннями) підприємства, ефективність і інтенсивність використання капіталу, ліквідність і якість активів, його інвестиційну привабливість і т. ін. З цією метою вивчають динаміку кожного показника, проводять зіставлення з середніми й нормативними значеннями по галузі.

Розробка прогнозних моделей фінансового стану підприємства необхідна для вироблення генеральної фінансової стратегії на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, оцінювання його можливостей у перспективі. Вона повинна будуватися на основі вивчення реальних фінансових можливостей підприємства, внутрішніх та зовнішніх факторів і охоплювати такі питання, як оптимізація основних і оборотних коштів, власного і позикового капіталу, розподіл прибутку, інвестиційна і цінова політика. Основна увага при цьому приділяється виявленню і мобілізації внутрішніх резервів збільшення грошових доходів, максимальному зниженню собівартості продукції і послуг, виробленню правильної політики розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства на всіх стадіях його кругообігу.

Значення прогнозного аналізу фінансового стану полягає в тому, що він дозволяє завчасно оцінити фінансову ситуацію з позиції її відповідності стратегії розвитку підприємства з урахуванням зміни внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування. В основі побудови прогнозної моделі лежить прогноз обсягу продажів і необхідного обсягу ресурсів.

Зазвичай виділяють чотири методи прогнозування фінансового стану суб'єкта господарювання:

екстраполяція;

метод термінів оборотності;

метод бюджетування;

метод попередніх (прогнозних) балансів.

При використанні першого методу виходять із припущення про існування прямого зв'язку між оборотним капіталом і обсягом продажів, що може бути виражено за допомогою простого коефіцієнта (відношення чистого оборотного капіталу до обсягу продажів) або за допомогою рівняння зв'язку:

? = a +bx, (1.33),

де a - постійна величина чистого оборотного капіталу;

b - коефіцієнт регресії, що відбиває ступінь залежності оборотного капіталу від обсягу продажів.

Знаючи величину цих коефіцієнтів і прогнозований обсяг продажів, можна визначити потребу в чистому оборотному капіталі.

Однак цей метод досить спрощений, тому що враховує єдиний фактор - обсяг продажів, тоді як рівень потреби в короткостроковому фінансуванні багато в чому залежить від терміну оборотності запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості й т. ін.

Другий метод прогнозування величини чистого оборотного капіталу заснований на вивченні тривалості фінансового циклу: період оборотності запасів плюс період оборотності дебіторської заборгованості мінус період оборотності кредиторської заборгованості, помножений на одноденний оборот реалізації.

Однак і цей метод має свої недоліки, тому що терміни оборотності не є нормативними, а змінюються під впливом різних факторів і тому, у свою чергу, вимагають прогнозування й уточнення.

Метод бюджетування - заснований на плануванні надходження і витрати коштів, у тому числі й від основної, інвестиційної і фінансової діяльності [16, с. 103]; [27, с. 88]; [6, с. 123]

Розрахунок відхилень між надходженням і виплатами показує плановану зміну коштів і створює основу для прийняття відповідних управлінських рішень. Прогнозування грошових потоків дозволяє визначити розміри надлишку чи недостатності готівки в обороті підприємства. Реальність прогнозів надходження і витрати коштів залежить від ступеня їхньої невизначеності.

Одним з методів фінансового прогнозування є складання прогнозного звіту про прибутки і збитки і прогнозний баланс [16, с. 112]; [25, с. 197].

Прогнозна звітність може складатися на кінець кожного місяця, кварталу, року. Вона дозволить установити й оцінити зміни, що відбудуться в активах підприємства і джерелах їхнього формування в результаті господарських операцій на планований період.

Прогнозний баланс може складатися на підставі системи планових розрахунків усіх показників виробничо-фінансової діяльності, а також на підставі динаміки окремих статей балансу І їхніх співвідношень. Велику допомогу при розробці прогнозної фінансової звітності і моделей фінансового стану підприємства можуть надати комп'ютерні програми з фінансового моделювання,

Зіставлення прогнозних значень статей балансу з фактичними на кінець звітного періоду дозволить установити, які зміни відбудуться у фінансовому стані підприємства, що дасть змогу вчасно внести корективи в його виробничу і фінансову стратегію.

Одним з найефективніших способів прогнозування фінансового стану підприємства є аналіз чутливості. Він дозволяє оцінити чутливість усіх результативних показників до зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, а також їхню реакцію на прийняття будь-якого управлінського рішення.

Щоб усебічно оцінити ефективність (вигідність) того чи іншого заходу, того чи іншого управлінського рішення, необхідно з'ясувати, як змінилися чи зміняться у зв'язку з його проведенням основні показники господарської діяльності: обсяг виробництва і реалізації продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність і в остаточному підсумку фінансовий стан підприємства.

Проведення того чи іншого заходу може бути ефективним з погляду зростання виробництва продукції, але при цьому може підвищитися її собівартість, знизитися прибуток і рівень рентабельності, що для підприємства і суспільства в цілому буде невигідним. Тому перш ніж проводити визначений захід необхідно всебічно зважити, оцінити його. Комплексне ж оцінювання заходів вимагає індуктивного методу аналізу - від часткових, конкретних факторів до узагальнення.

Ефективність господарської діяльності підприємства характеризується певною кількістю показників. На кожен такий показник впливає ціла система факторів. Для системного підходу характерна комплексна оцінка впливу різноманітних факторів, цільовий підхід до їх вивчення.

При комплексному економічному аналізі розраховуються аналітичні показники. Кожен з яких відображає економічну категорію та складається під впливом різних факторів. Фактори - це елементи, причини, що впливають на даний показник чи на ряд показників. З точки зору впливу факторів на показники розрізняють фактори першого, другого, ..., n-го порядку. Різниця понять «показник» і «фактор» умовне, так як практично кожний показник можна розглядати як фактор впливу іншого показника більш високого рівня та навпаки. Від об'єктивно зумовлених факторів відрізняються суб'єктивні шляхи впливу на показники, тобто можливі організаційно-технічні заходи, з допомогою яких можливо вплинути на фактори, що визначають даний показник. Фактори в економічному аналізі можуть класифікуватися по різним ознаками. Так, фактори можуть бути загальними, тобто впливають на ряд показників, або частковими, специфічними для даного показника. Узагальнюючий характер багатьох факторів пояснюється зв'язком та взаємною обумовленістю між окремими показниками. Автори одного із опрацьованих матеріалів пропонують класифікацію факторів зображену на рисунку 1.2. На нашу думку ця схема не дуже вдала. На рисунку 1.3 наше бачення класифікації факторів.

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 1.2. Класифікація факторів впливу на фінансову стійкість підприємства

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 1.3. Класифікація факторів впливу на фінансову стійкість підприємства

У відповідності з задачами підприємницької діяльності, класифікація включає фактори внутрішні (вони поділяються на основні та неосновні) та зовнішні. Внутрішніми основними називаються фактори, які визначають результати роботи підприємства. Внутрішні основні фактори визначають роботу виробничого колективу, але не зв'язані з сутністю досліджуваного показника: це структурні зсуви в складі продукції, порушення господарської та технологічної дисципліни. Зовнішні фактори - це ті, які не залежать від діяльності виробничого колективу, але кількісно виражають рівень використання виробничих та фінансових ресурсів даного підприємства.

Така класифікація факторів, виходячи із задач аналізу діяльності підприємств, дозволяє очистити основні показники від впливу зовнішніх та побічних факторів.

Комплексна класифікація факторів дозволяє моделювати господарську діяльність, здійснювати комплексний пошук внутрішньогосподарських резервів, з метою підвищення ефективності виробництва.

Основою факторної системи господарської діяльності підприємства або іншого другого об'єкту управління є загальна блок-схема формування основних груп показників. Кожний блок цієї загальної схеми може бути представлено в якості підсистеми взаємозв'язку синтетичних та аналітичних показників. На основі цього взаємозв'язку формується сама класифікація факторів, що визначають аналітичні та синтетичні показники кожного блоку.

Класифікація факторів, визначаючих економічні категорії та показники, являється основою класифікації резервів. В економіці розрізняють два поняття резервів: резервні запаси (наприклад, сировини, матеріалів) наявність яких необхідна для непереривного планомірного розвитку господарства; і резерви як ще невикористані можливості росту виробництва, покращення його якісних показників.

Поняття резервів зводиться часто до зниження втрат в використанні ресурсів. Правильніше, під резервами слід розуміти невикористані можливості зниження поточних і авансованих затрат, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, при даному рівні розвитку виробничих сил і відносин. Позбавлення від нераціональних затрат - це один шлях використання резервів. Другий шлях пов'язан з великими можливостями прискорення науково-технічного розвитку, як головного ричага підвищення інтенсифікації та ефективності виробництва. Таким чином, резерви в повному обсязі можливо поміряти розривом між досягнутим рівнем та можливим рівнем використання ресурсів, виходячи із накопиченого виробничого потенціалу підприємства.

Класифікація резервів можлива по різним ознакам. Основною ознакою класифікації виробничих резервів - по джерелам підвищення ефективності виробництва. Науково обгрунтована організація виробничого процесу потребує пропорціональної наявності та використання матеріальних і трудових ресурсів. Об'єм виробництва обмежується тими факторами чи ресурсами наявність котрих мінімальна. В сучасних умовах господарювання, у більшості підприємств, на розвиток виробництва впливають все частіше трудові та матеріальні ресурси.

Сукупний резерв підвищення ефективності виробництва на підприємствах визначається різницею між виробничим потенціалом та досягнутим рівнем випуску продукції.

Базою діяльності будь-якого підприємства є його фінансова стійкість на яку впливає ряд внутрішніх та зовнішніх чинників.

Дослідимо спочатку внутрішні чинники фінансової стійкості підприємства.

1. Успіх або невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу і структури продукції і послуг. При цьому важливо не тільки правильно вирішити, що виробляти, а й безпомилково визначити як саме виробляти, тобто за якою технологією і за якою моделлю організації виробництва працювати. Для стійкості підприємства дуже важливим є не тільки загальний розмір витрат, а й співвідношення між постійними й змінними витратами.

2. Другим важливим чинником фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаним із видами виробленої продукції (послуг) і технологією виробництва, є оптимальний склад і структура активів, а також правильний вибір стратегії управління ними. Стійкість підприємства й потенційна ефективність його діяльності багато в чому залежать від якості управління поточними активами, від того, скільки задіяно оборотних коштів і яких саме, від величини запасів і активів у грошовій формі. Зменшивши запаси й ліквідні активи, підприємство може збільшити оборотний капітал, а отже, одержати більше прибутку. Але водночас зростає ризик неплатоспроможності підприємства і припинення виробництва через нестачу запасів. Мистецтво управління поточними активами полягає в тому, щоб тримати на рахунках підприємства лише ту мінімально необхідну суму ліквідних засобів, яка потрібна для поточної діяльності.

...