Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут економічного прогнозування

УДК 338.2 (477)

08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Державне регулювання структурних зрушень в економіці України

Шаблиста Любов Миколаївна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіки Національної академії наук України.

Науковий консультант - доктор економічних наук Кононенко Віталій Іванович, Інститут економіки НАН України, завідувач відділу.

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, професор Бесєдін Василь Федорович, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, заступник директора, завідувач відділу;

- доктор економічних наук, професор Александрова Валентина Петрівна, Інститут економічного прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник;

- доктор економічних наук, професор Єщенко Петро Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор.

Провідна установа - Київський національний економічний університет, кафедра макроекономіки та державного управління (м. Київ).

Захист відбудеться "02" квітня 2003 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий "28" лютого 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Загальна характеристика роботи

Здійснення структурних реформ в українській економіці - ключова проблема процесу її ринкової трансформації. Ефективна структура економіки, що відповідає соціально-орієнтованій моделі економіки ринкового типу і базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і економічних переваг міжнародної інтеграції (кооперації), є гарантом незалежності будь-якої країни і запорукою її динамічного розвитку. Формування ефективної структури економіки є особливо нагальною в контексті стратегічних завдань макроекономічної стабілізації та економічного зростання в Україні. В розвинутих країнах одним із визначальних чинників подолання кризових явищ в економіці, забезпеченні стійкого економічного зростання і його соціальної спрямованості стала державна структурна політика. В Україні проблема структурної політики і її вплив на ринкову трансформацію економіки є найменш розробленою як у теоретичному аспекті, так і в аспекті практичної економічної політики, здійснюваної впродовж 1991-2000 рр. Саме тому особливої ваги набуває теоретичне обґрунтування сучасної адекватної ринковим перетворенням державної структурної політики, яка б враховувала національні особливості соціально-економічного розвитку України.

Актуальність теми. Нинішня структура економіки України, сформована як частина єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, зберігає ознаки деформованості, що виникли ще в 70-ті роки і до середини 80-х років стали перешкодою для економічного розвитку країни. За десять років державної незалежності структурні диспропорції не тільки не подолані, а навпаки, поглибились і гальмують проведення ринкових реформ. Як свідчить світовий досвід, здійснити ефективну структурну перебудову економіки і до того ж у стислі строки лише зусиллями ринку неможливо. Головною причиною зволікання зі структурною перебудовою є послаблення регулюючого та координуючого впливу держави на її хід. Необхідність структурної перебудови є офіційно задекларованою, але комплексних заходів щодо її практичного здійснення фактично не проводиться у належному обсязі. Досі структурні зрушення здійснюються стихійно, відсутня єдина національна програма структурної перебудови. Науково-технічна, податкова, бюджетна, зовнішньоекономічна та інші елементи економічної політики держави, що розробляються різними відомствами, не скоординовані між собою.

Нагальна необхідність прискорення структурної перебудови економіки, з одного боку, і суспільна потреба у формуванні механізму державного регулювання цього процесу - з іншого, зумовлюють актуальність комплексного, системного дослідження нині діючих методів, форм і важелів (інструментів) державного регулювання та обґрунтування рекомендацій щодо формування нової парадигми державного регулювання з урахуванням світового досвіду. Актуальність поставленої проблеми суттєво зростає і в зв'язку з курсом на радикалізацію економічних перетворень, посилення їх керованості, який проголошений нині в Україні. Це підвищує вимоги щодо опори на наукові засади, їх системність і дієвість у розробленні економічної політики.

У сучасній економічній літературі проблеми структурної перебудови економіки (структурної політики) і державного регулювання економічних процесів розглядаються в основному окремо, як дві самостійні проблеми. Широкий спектр структурних зрушень в економіці, включаючи структуру промислового виробництва, міжгалузевих зв'язків, зайнятості, перебудови структури економіки під впливом науково-технічного прогресу, екологічних обмежень тощо, висвітлений в наукових працях відомих українських вчених О.М. Алимова, В.М. Бородюка, В.М. Геєця, М.С. Герасимчука, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, Б.Є. Кваснюка, В.Е. Коломойцева, І.І. Лукінова, Л.В. Мініна, В.С. Найдьонова, М.М. Якубовського, а також російських - О.І. Анчишкіна, Е.В. Балацького, С.Ю. Глазьєва, Е.П. Горбунова, В.М. Кудрова, В.І. Маєвського, С.М. Меньшикова, Л.П. Ночовкіної, Ю.В. Яременка та інших.

Досить активно, особливо в останні роки, науковцями досліджуються різні аспекти місця, ролі та методів державного регулювання економіки. Серед українських вчених можна виділити праці В.Ф. Бесєдіна, Л.К. Безчасного, С.О. Білої, Я.А. Жаліла, А.С. Гальчинського, П.С. Єщенка, А.Ф. Мельника, С.В. Мочерного, Б.Я. Панасюка, А.Г. Савченка, а серед російських - А.І. Абалкіна, К.В. Вальтуха, В.Н. Кириченка, В.І. Кушліна, Д.С. Львова, В.А. Мау та інших.

Вагомий внесок у теоретичне розроблення проблеми державного регулювання економіки внесли відомі західні економісти - А. Вагнер, Дж. Гелбрейт, Л. Ерхард, Дж. Кейнс, В. Леонтьєв, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, Р. Солоу, Й. Шумпетер та інші.

Значна увага в дослідженнях проблем регулювання економікою приділяється окремим важелям державного регулювання (бюджетній, податковій, грошово-кредитній політиці). Розробка бюджетних і податкових питань в Україні репрезентована працями В.В. Буряковського, О.Д. Василика, А.І. Даниленка, В.І. Кононенка, І.О. Луніної, В.М. Опаріна, А.М. Соколовської, В.М. Федосова С.І. Юрія, в Росії - І.В. Горського, В.А. Кашина, В.Г. Панскова, Д.Г. Черника, Т.Ф. Юткіної та інших. Різні аспекти грошово-кредитної політики розкриваються в роботах українських вчених - А.О. Єпіфанова, І.О. Лютого, А.М. Мороза, М.І. Савлука, а також російських - В.І. Маєвського, О.Л. Рогової, В.К. Сенчагова та інших.

Незважаючи на значну кількість слушних пропозицій та узагальнень щодо різних аспектів структурної перебудови економіки і механізму державного регулювання економічних процесів, поки що відсутні системні комплексні дослідження механізму структурної перебудови та її зв'язку з іншими елементами економічної політики, що поставили б державне регулювання структури економіки на міцний теоретичний грунт і сформулювали методологічні засади розробки державної економічної стратегії. Ставка на сучасні західні економічні теорії, що спрацьовують в розвинутому ринковому господарстві, виявилась недостатньо дієвою через специфіку нашої ситуації - за 90-і роки стару економічну систему демонтували, а підвалин нової - фактично не створили. В результаті економічна політика, що проводилась в останнє десятиріччя, відзначалась фрагментарністю і неефективністю.

Поглиблення структурних диспропорцій в Україні потребує виявлення глибинних причин, що їх породжують і посилюють. Таким чином, особливої актуальності в сучасних умовах господарювання набуває дослідження закономірностей структурних зрушень у національній економіці і визначення ролі держави в їх регулюванні як в контексті світового досвіду, так і з урахуванням національних особливостей трансформаційного періоду. Отже, необхідність комплексного наукового розроблення механізму державного регулювання структурних зрушень в економіці й зумовили вибір теми, визначили мету і завдання дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною досліджень, виконаних в 1973-2002 рр. у рамках планів науково-дослідних робіт і договірної тематики Інституту економіки НАН України, зокрема планових тем: "Проблемы интенсивного воспроизводства в период развитого социализма", № ДР 73044884; "Совершенствование пропорций и повышение эффективности воспроизводства в развитом социалистическом обществе" № ДР 79017247; "Пути усиления действенности хозяйственного механизма на современном этапе", № ДР 01824019911; "Проблемы повышения эффективности воспроизводственного процесса в условиях развитого социализма", № ДР 01825019910; "Совершенствование экономических рычагов управления социалистическим расширенным воспроизводством на интенсивной основе", № ДР 01850025755; "Проблемы формирования и функционирования рынка на Украине", № ДР 01900018878; "Розробка теоретичних основ взаємопов'язаного функціонування комплексного удосконалення ринкових регуляторів", № ДР 0199U000059; "Механізм регулювання структурної перебудови економіки", № ДР 0100U004299. У межах зазначених тем автором опрацьовано питання методологічного, нормативно-функціонального характеру щодо проблем державного регулювання структурних зрушень в економіці.

Мета дослідження полягає в розробленні теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму державного регулювання структурних зрушень у національній економіці в умовах її ринкової трансформації.

Досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішувалось через розв'язання таких наукових завдань:

визначення методологічних основ структурування економіки;

аналіз основних концепцій державної структурної політики і виявлення її особливостей в трансформаційний період;

класифікація важелів (інструментів) державного регулювання структурних зрушень в економіці;

оцінка тенденцій зміни структури економіки України і аналіз причин її інерційності;

дослідження ролі податкової, бюджетної грошово-кредитної політики в регулюванні структурних зрушень в економіці;

узагальнення світового досвіду регулювання структурних зрушень за допомогою різноманітних важелів регулювання (насамперед, податкових);

розроблення теоретико-концептуальних засад нової парадигми регулювання структурних зрушень в економіці в трансформаційний період;

обґрунтування пропозицій щодо удосконалення інструментарію стратегічного планування й прогнозування структури економіки з урахуванням світового досвіду.

Об'єктом дослідження є національна економіка як системне утворення та її окремі складові.

Предмет дослідження - механізм державного регулювання структурних зрушень в економіці в трансформаційний період.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становили теорії відтворення, циклічності, рівноваги (загальної і часткової), державного регулювання економіки, а також наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів з питань структурної політики та державного регулювання економічних процесів. У роботі застосовано системний метод, за допомогою якого комплексно досліджено механізм регулювання структурних зрушень в економіці. Дослідження еволюції проблеми структурування економіки та основних концепцій державної структурної політики базувалось на використанні методів єдності історичного і логічного. Оцінку тенденцій і закономірностей структурних зрушень в економіці виконано методом аналізу і синтезу. Визначення чинників, що впливають на характер і спрямованість структурних зрушень у національній економіці, здійснено на основі факторного аналізу. Для дослідження дієвості економічного механізму регулювання структурних зрушень в економіці України і зарубіжних країн використано метод статистичних порівнянь та узагальнень.

Інформаційну базу дослідження складають звітні дані Держкомстату України, Державної податкової адміністрації України, законодавчі та нормативно-правові акти і програмні документи державних органів України, монографічні дослідження і статті вітчизняних і зарубіжних авторів, а також публікації в спеціальних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексній розробці теоретико-методологічних засад державного регулювання структурних зрушень в економіці в умовах її ринкової трансформації. В такому контексті отримано нові наукові результати, серед яких найважливішими є:

встановлено, що під час дослідження економічної структури найприйнятнішими є системний та відтворювальний підходи, що дають можливість аналізувати економіку як цілісне специфічне соціальне утворення, що відбиває не тільки сукупність суспільних економічних відносин і продуктивних сил в їх постійній взаємодії і взаємообумовленості, а й одночасно як сукупність відтворювальних процесів конкретних споживчих благ, необхідних для задоволення суспільних потреб;

систематизовано причини інерційності структури національної економіки, витоки яких криються як у стартових умовах, що сформувались ще в радянський період, так і в поспішності, непослідовності і фрагментарності ринкових реформ, що проводились в Україні в останнє десятиріччя. Визначено, що головні з них - фактична недієздатність держави під час виконання своїх економічних функцій (цілеспрямовуючої, координуючої, регулюючої і контролюючої); поспішна невиважена лібералізація цін і зовнішньої торгівлі; скорочення частки державних інвестицій в основний капітал і їх неефективне використання; модель приватизації, що реалізується в Україні; жорстка рестриктивна фінансова і грошово-кредитна політика (особливо на початковому етапі ринкових реформ); недооцінка ролі крупних промислових і промислово-фінансових структур, здатних узгоджувати ринкові і планові механізми управління; в'ялість інституційних перетворень; низький рівень інтеграції вітчизняної економіки тощо;

обґрунтовано необхідність проведення активної державної структурної політики, що базувалася б на пізнанні закономірностей технологічного та інституціонального розвитку економіки, світовому досвіді здійснення структурної перебудови в трансформаційний період, а також виявленні власних конкурентних переваг і "напрямів прориву", стимулюючи які можна в стислі строки забезпечити конкурентоспроможність відповідної вітчизняної продукції на світовому ринку;

вперше запропоновано класифікацію інструментів державного регулювання за системними і структурно-функціональними ознаками, виходячи із змісту поняття "державне регулювання", основними елементами якого є: вироблення соціально-економічної політики; визначення і результативне застосування організаційних і економічних механізмів її реалізації; регламентація господарського життя; формування системи державних і недержавних організаційно-економічних структур. Виділено дві групи інструментів - стратегічні та кон'юнктурні. До першої групи віднесено контрольно-орієнтуючі і нормативно-режимні, а до другої -нормативно-розподільчі, стимулюючі, організаційні й розпорядчі інструменти;

дано всебічну характеристику чинної податкової системи, виявлено недоліки в формуванні податкової системи та суперечності в проведенні податкової політики, що є причиною недостатньо ефективного використання податків для регулювання структурних зрушень в економіці. Основні серед них: нерівномірний розподіл податкового навантаження між окремими сферами економіки, різними суб'єктами господарювання; недосконала структура податкової системи (надмірно висока частка непрямих податків); нерозвиненість стимулюючої функції податків; недоліки в застосуванні пільг; низький рівень збираності податків, значні ухилення від сплати податків;

встановлено, що для України прийнятним є досвід розвинутих країн щодо стимулювання за допомогою податкових пільг і диференціації ставок податків інвестиційної діяльності, впровадження інновацій, концентрації капіталів, зайнятості, міжгалузевого переливу капіталів тощо. З досвіду країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою можна виважено запозичити податкові методи захисту вітчизняного товаровиробника під час здійснення експортно-імпортних операцій;

розроблено методичні підходи щодо посилення стимулюючої функції податків у реалізації завдань комплексної програми структурної перебудови за рахунок упорядкування податкових пільг, диференціації ставок податків, впровадження механізму оподаткування прибутку підприємств, заснованого на регресивному принципі (при збільшенні суми оподатковуваного прибутку ставка податку знижується);

доведено необхідність переходу до стратегічного (довгострокового) кредитування структурних зрушень у національній економіці та запропоновано заходи щодо державного стимулювання реструктуризації банківської системи за рахунок злиття і поглинання; здешевлення кредиту шляхом розвитку кредитної кооперації; відкриття спеціальних інвестиційних рахунків для зарахування на них нерозподіленого прибутку підприємств, а також амортизаційних відрахувань; залучення додаткового капіталу на умовах субординованого боргу коштів населення і портфельних інвесторів; використання нетрадиційних інвестиційних інструментів таких, як: фінансовий лізинг, проведення операцій ломбардного кредитування банків під заставу державних цінних паперів, застосування різних гарантійних методів забезпечення повернення позик;

вперше висунуто ідею органічного поєднання двох типів державних цільових програм (структуроформуючих і структурозабезпечуючих) як основних інструментів реалізації державної структурної політики. До першого типу програм відносяться програми розвитку окремих галузей економіки (виробництв), що є конкурентоспроможними або мають потенціал для розвитку, а також міжгалузеві програми та програми згортання депресивних галузей і виробництв, що не мають перспектив розвитку через значне інноваційне відставання від світового рівня. Програми другого типу - це ті, що спрямовані на розвиток чинників, які найбільшою мірою сприяють ефективним структурним зрушенням в економіці (науково-технічні, ресурсозбереження, інвестиційні, розвитку міжнародної кооперації та інтеграції, зайнятості, розвитку науки, освіти та підприємництва тощо);

запропоновано розробити національну комплексну програму структурної перебудови економіки, що дасть можливість поставити цей процес на планову основу і реалізувати, виходячи з народногосподарського зіставлення затрат і результатів; спрямованості та строків здійснення структурних зрушень; етапів і черговості перебудови галузей і комплексів; складу та обсягів джерел ресурсного забезпечення; політики концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах, мотивації агентів економіки.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення та висновки дисертаційної роботи мають практичне значення для розробки економічної політики в Україні. Запропоновані методологічні підходи та практичні рекомендації були викладені у наукових доповідях, наукових записках, поданих Інститутом економіки НАН України у 1994 - 2002 рр. до Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та інших відомств. Найважливіші серед них:

1. Розділи "Механізм реалізації структурних змін" (особистий внесок: пропозиції щодо підвищення ролі кредитних ресурсів у фінансуванні структурної перебудови) і "Методи і засоби державного економічного управління" (особистий внесок: оцінка місця і ролі довгострокового прогнозування, програмування та індикативного планування в системі засобів державного економічного управління) в науковій доповіді "Стратегія соціально-економічного розвитку України" (вих. № 122-13/657 від 20.10.1994 р.).

2. Концепція реформування податкового законодавства України на перехідний період і прогноз можливих наслідків нових законів із питань оподаткування (вих. №22-13/38 від 20.01.1995 р.).

3. Науково-аналітична записка "Зауваження та пропозиції до проекту "Програма забезпечення економічної безпеки України" (особистий внесок: пропозиції щодо методів захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції з боку імпортерів товарів) (вих. №122-13/204 від 15.04.1997 р.).

4. Наукова записка "Аналіз сучасних тенденцій в розвитку комерційних банків в Україні та їх участі в реалізації урядових програм розвитку економіки України" (особистий внесок: пропозиції щодо стимулювання участі комерційних банків у реалізації урядових програм розвитку економіки) (вих. №122-13/313 від 26.06.1997 р.)

5. Розділ "Фінансово-кредитні передумови економічного зростання (особистий внесок: пропозиції щодо посилення стимулюючої функції податків в економічному зростанні) в проекті "Концепція економічної стабілізації та зростання в Україні" (вих. №122-13/383 від 08.08.1997 р.).

6. Науково-аналітичні записки "Зауваження та пропозиції до проекту "Комплексна програма подальшого здійснення економічних реформ на 1997-2000 роки" і "Зауваження та пропозиції до проекту "Концепція реформування системи оподаткування в Україні" (особистий внесок: аналітичний матеріал і пропозиції щодо удосконалення податкової системи в Україні № 122-13/229 від 6.05.1997 р. і №122-13/487 від 27.08.1998 р.).

7. Науково-аналітичний матеріал до доповіді Президента України "Стратегія економічної і соціальної політики" і Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна - поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 роки" (особистий внесок: пропозиції щодо структурної та податкової політики в Україні) (вих. №122-13/61 від 08.02.1999 р. і №1)

8. Розділ "Податкова політика" в науковій доповіді "Удосконалення цінової і податкової політики (аналіз і пропозиції)" (вих. №226/1436-1 від 16.12.1999 р.).

9. Науково-аналітична записка "Висновки і пропозиції щодо створення і функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні" (особистий внесок: пропозиції щодо критеріїв надання податкових пільг суб'єктам господарювання у ВЕЗ) (вих. №122-13/247 від 26.05.1999 р.).

10. Пропозиції до Програми діяльності Уряду на період до 2004 року (особистий внесок: пропозиції щодо оптимізації податкової системи та посилення її стимулюючого впливу на розвиток економіки) (вих. №122-13/499 від 19.10.2001 р.).

11. Розділ "Державні програми як засіб структурної перебудови економіки" в науково-аналітичній доповіді "Механізм структурної перебудови економіки" (вих. №122-13/541 від 03.11.2000 р.).

12. Наукова записка "Про заходи щодо підвищення конкурентоспроможності продукції галузей економіки у зв'язку зі вступом України до Світової організації торгівлі" (особистий внесок: пропозиції щодо стимулювання експорту товарів і послуг) (вих. №122-13/546 від 08.11.2001 р.).

13. Розділ "Комплексне удосконалення реалізації державних цільових програм" у науковій записці "Удосконалення механізму структурної перебудови в процесі модернізації промисловості" (вих. №122-13/688 від 29.12.2002 р.).

Дисертантом підготовлені і направлені в Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності зауваження і пропозиції щодо проектів законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств" (вих. №122-13/670 від 29.11.1996 р. і №122-13/25 від 15.01.1997 р.); "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір", "Про податок на нерухоме майно" (вих. №122-13/80 від 03.02.1997 р.) та "Пропозиції щодо зменшення кількості пільг, передбачених чинним законодавством при ввезенні товарів на митну територію України" (вих. №122-13/168 від 02.04.2001 р.).

Наукові записки дисертанта "Пропозиції щодо оптимізації податкової системи та посилення її стимулюючого впливу на розвиток економіки" (вих. №122-13/123 від 04.03.2002 р.) і "Стан, проблеми та перспективи вступу України до СОТ. Прогноз можливих наслідків" (вих. №122-13/122 від 04.03.2002 р.) були використані в процесі підготовки матеріалів для Президента України (лист Заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань економічної політики №10-08/1576 від 21.09.2002 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретичних і методологічних засад механізму державного регулювання структурних зрушень в економіці України. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на українських і міжнародних конференціях, зокрема: "Закономерности интенсификации социалистического воспроизводства" (Ленинград, 1983 г.); "Совершенствование хозяйственного механизма в условиях расширения экономической самостоятельности производственных объединений (предприятий)" (Москва, 1986 г.); "Комплексное совершенствование хозяйственного механизма (народнохозяйственный и региональный аспекты)" (Минск, 1990 г.); "Рынок в СССР: современный этап и перспективы" (Москва, 1991 г.); "До нової України - шляхом реформ" (Київ, 1992 р.); "АвтоЗАЗ: проблеми та перспективи (теорія та практика)" (Київ, 1997 р.); "Проблеми та шляхи розвитку податкової системи України" (Ірпінь, 1998 р.); "Ефективність реформування української економіки" (Київ, 1998 р.); "Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення" (Ірпінь, 2000 р.); "Проблемы и перспективы развития предпринимательства в Украине" (Донецк, 2000 г.); "Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту" (Київ, 2000 р.); "Економічна безпека в стратегії реформ (приклад України)" (Київ, 2000 р.); "Социально-экономическая безопасность государства: оценка, обеспечение" (Минск, 2001 г.); "Фінанси, грошовий обіг і кредит у забезпеченні суспільного добробуту" (Київ, 2001 р.); "Формування торгівельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)" (Київ, 2001 р.); "Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)" (Київ, 2001 р.); "Проблеми перехідної економіки" (Київ, 2001 р.).

Публікації: За темою дисертації опубліковано 52 наукові праці, у тому числі дві індивідуальні монографії (12,5 др. арк. і 5,9 др. арк.), 11 колективних монографій (безпосередньо авторові належить 19,5 др. арк.), 24 статті у фахових наукових журналах, збірниках наукових праць, а також 15 тез доповідей в матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, семи розділів, списку використаних джерел і додатків. Роботу викладено на 464 сторінках: 402 сторінки основного тексту, що містять 52 таблиці (з них 6 таблиць займають чотири окремі сторінки), список використаних джерел з 460 найменувань займає 34 сторінки і 16 додатків подано на 28 сторінках.

Основний зміст

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади структурування національної економіки та розробки державної структурної політики" виконано дослідження методологічних основ структурування національної економіки, основних концептуальних підходів до формування державної структурної політики в світовій науковій думці, особливостей структурної політики в трансформаційний період, а також теоретичних і практичних аспектів механізмів реалізації структурної політики.

Упродовж більш як семидесяти років в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, науковою основою аналізу структури суспільного виробництва слугувала марксистська теорія відтворення, що базувалась на двосекторній моделі суспільного виробництва. З початку 90-х років почався новий етап у дослідженні теоретико-методологічних засад структурних змін в економіці. Сучасними дослідниками суттєво збагачено зміст суспільно-економічних відносин і продуктивних сил. Відтворювальна структура економіки як складного системного утворення представляється у вигляді постійно відновлювального циклу, в якому проявляються основні структурні залежності, а також механізм самоорганізації, самоуправління економічної відтворювальної системи, формування основних чинників саморозвитку. Опрацювання провідних зарубіжних і вітчизняних теорій та концепцій дало можливість визначити розвиток наукової думки стосовно циклічності функціонування відтворювальної системи. Перші теорії циклів виникли як концепції екзогенного розвитку, що обумовлюють циклічні коливання на основі впливу зовнішніх для економічної системи чинників. На початку ХХ століття з'явились перші концепції ендогенного розвитку, що пояснювали циклічні коливання внутрішньою нестійкістю самої економічної системи. Серед них найбільш конструктивною, на наш погляд, є концепція динамічного циклу.

Ускладнення структури економіки, що відбувається під впливом науково-технічного прогресу, якісних змін у складі трудових і природних ресурсів, диверсифікації й поглиблення суспільного поділу праці як у національному, так і в міжнародному масштабах, загострення екологічних проблем, розширення процесів глобалізації, інвестиційної активності, зростання масштабів перерозподільчих механізмів, зміни характеру економічної інтеграції розширюють об'єкт дослідження. Тому зроблено висновок про необхідність модернізації всієї галузевої структури економіки і тих чинників, що сприяють структурним зрушенням. Водночас з'ясовано, що цей процес не може здійснюватись стихійно, а потребує державного регулювання.

В економічній думці концептуальні основи державного регулювання економіки розвивались під впливом реальних проблем відтворення і ролі держави в економічних процесах. Майже чотири післявоєнні десятиліття головною концептуальною політикою розвинутих країн була кейнсіанська доктрина, в якій структурна політика держави виступає альтернативою недосконалості ринку. Другий напрям економічної думки пов'язаний з монетарною теорією М. Фрідмена, одним із найважливіших постулатів якої є зменшення втручання держави в економічні процеси і стимулювання приватної ініціативи й підприємництва. В останні десятиріччя ХХ сторіччя намітився певний консенсус між прибічниками різних теоретичних шкіл і напрямів щодо необхідності державного регулювання соціально-економічних процесів, однак межі такого втручання варіюються. Сьогодні, на наш погляд, нагальним є формування принципово нової концепції управління процесами відтворення, наповнення економічної та соціальної функцій держави новим змістом, встановлення межі й вибір методів, важелів (інструментів) державного регулювання з урахуванням особливостей трансформаційного процесу в країні.

У дослідженні визначено наступні особливості трансформаційного процесу в Україні, що зумовлюють необхідність державного регулювання економічних процесів і вибір інструментів регулювання: інверсійний характер ринкових реформ; слабкість ринкових механізмів і нерозвиненість неформальних ринкових інструментів; суттєві порушення макрорівноваги, пов'язані з глибокою деформованістю галузевої структури промисловості, високою зношеністю виробничих фондів, ресурсо- і капіталомісткістю виробництва, низькою конкурентоспроможністю продукції, слабкою відтворювальною базою цивільного машинобудування, низьким технічним рівнем і технологічною неоднорідністю виробництва; відсутність адекватної для ринкової економіки реакції виробників, споживачів та інвесторів на дію монетаристських і фіскальних важелів, за допомогою яких у ринковій економіці досягається стабілізація цін, зайнятості, зростання виробництва; інерційність соціально-економічної системи.

Водночас з'ясовано, що механізм реалізації державної структурної політики не має універсальних форм, а охоплює цілу систему методів та інструментів. Причому характер і склад інструментів залежать: від типу формування ринкової економіки; економічної стратегії суспільства; фази економічного циклу; загальноекономічної ситуації, що склалася на той чи інший момент розвитку; ступеню інтегрованості у світове господарство тощо. Виходячи із змісту поняття "державне регулювання", що включає такі основні елементи, як: вироблення соціально-економічної політики, визначення і результативне застосування організаційних і економічних механізмів її реалізації, регламентація господарського життя (виробничого, фінансового, комерційного тощо), формування системи державних і недержавних організаційно-економічних структур, доведено, що всі інструменти державного регулювання можна розділити на дві групи - стратегічні і кон'юнктурні (рис. 1).

Другий розділ "Тенденції структурних зрушень в національній економіці: ситуаційний аналіз" присвячено оцінці динаміки структурних зрушень у контексті їх ефективності та аналізу причин інерційності структури вітчизняної економіки. Проведений аналіз структури валової доданої вартості за період з 1990 по 2000 рр. дав можливість визначити тенденцію до скорочення частки галузей, що виробляють товари, і зростання частки галузей, що надають послуги, в загальному обсязі валової доданої вартості. Так, у першій групі галузей найбільшою мірою скоротились частки сільського господарства і будівництва - відповідно в 1,9 і 1,8 рази, а в другій - зросли частки транспорту, зв'язку, торгівлі та фінансів відповідно в 1,8; 2,3; 1,9 і 3,2 рази. Разом із тим скоротилася частка науки і наукового обслуговування з 2,1% в 1990 р. до 1,2% в 1999 р. або в 1,8 рази.

Рис. 1. Класифікація інструментів державного регулювання економіки

За десять років ринкових реформ не відбулося позитивних зрушень у галузевій структурі промисловості. Випереджаючими темпами порівняно з промисловістю в цілому розвивались сировинні галузі і галузі первинної обробки, що відзначаються високою енерго- і ресурсомісткістю. Сукупна частка цих галузей в структурі промислового виробництва (у фактичних діючих цінах) в 2000 р. становила 57,9% порівняно з 26,5% в 1990 р.

Водночас продовжувала розвиватись тенденція скорочення питомої ваги галузей, що виробляють продукцію інвестиційного та споживчого характеру. Так, частки галузей машинобудування, легкої та харчової промисловості в загальному обсязі продукції промисловості скоротилися в 2000 р. порівняно з 1990 р. відповідно в 2,3; 6,8 і 1,1 рази.

Починаючи з 2000 р. в економіці України намітились деякі позитивні зрушення: темпи приросту продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості перевищили темпи приросту продукції чорної металургії. В 2001 р. питома вага обробної промисловості в загальному обсязі промислової продукції зросла з 65,1 до 72,1%, або на 7 відсоткових пунктів, у т.ч. машинобудування - на 2,7, а харчової промисловості - на 4,2 відсоткових пункти. Зазначені зрушення, як доведено, досягнуті в основному за рахунок зовнішніх чинників - глибокої девальвації гривні в 1997-1998 рр., завантаження виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи, сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури, тобто екстенсивних чинників. Імпульсом же для динамічного самовідтворення і сталого розвитку є інтенсивні чинники (впровадження нових технологій, удосконалення організації виробництва), які поки що не задіяні повною мірою. Аргументовано висновок про небезпеку консервації ресурсопоглинаючої, екологодеструктивної, капіталомісткої структури економіки, який заслуговує на особливу увагу в процесі аналітичного прогнозування можливостей трансформації сучасної економічної системи.

Дослідження результативності структурних зрушень в економіці дозволило зробити висновок щодо їх низької ефективності. Так, за 1991-2000 рр. темп зниження споживання електроенергії в галузях економіки (50,6%) був менший порівняно з темпами зниження ВВП (56,8%), що свідчить про зростання енергомісткості ВВП. Примітно, що наведений висновок підтверджується й даними про збільшення частки проміжного споживання у випуску. За період з 1990 по 2000 рік частка проміжного споживання по галузях, що виробляють товари, зросла на 12,0, а по послугах - на 4,8 процентних пункти. Структурні зрушення в промисловості не сприяли і зростанню продуктивності суспільної праці. При зменшенні за 1991-2000 рр. обсягу ВВП на 56,8% середньорічна кількість працівників за галузями економіки скоротилася на 41,5%, тобто в 1,4 рази повільніше.

Ефективність структурних зрушень оцінено також шляхом порівняння динаміки реального ВВП на душу населення в Україні та в ряді країн світу. Виявлено, що посилюється розрив між рівнем реального ВВП на душу населення в Україні і середнім рівнем по країнах ЄС (15 країн). Так, якщо в 1990 р. цей показник становив 40%, то в 2000 р. він знизився до 16%, тобто розрив між рівнем ВВП на душу населення в Україні порівняно з середнім рівнем по країнах ЄС збільшився в 2,5 рази. За цим показником Україна відстає від Польщі, Угорщини і Чехії більш ніж у 5 разів.

Встановлено, що значний вплив на спрямованість структурних зрушень (особливо в перші роки ринкових реформ) справили цінові диспропорції; скорочення частки державних інвестицій в основний капітал та їх неефективне використання; поспішна лібералізація зовнішньої торгівлі; модель приватизації, що реалізувалась у країні; жорстка рестриктивна фінансова і грошово-кредитна політика; низький рівень інтеграції вітчизняної економіки.

В третьому розділі "Роль податкового механізму в регулюванні структурних зрушень в економіці України" здійснено аналіз діючої фіскальної системи і податкової політики в Україні та рівня податкового навантаження в економіці й окремих її секторах, дана оцінка впливу податкового механізму на структурні зрушення в економіці.

Виявлено та охарактеризовано основні недоліки сучасної податкової політики, що нині проводиться в Україні. По-перше, відсутня її цілеспрямованість, тобто до податкової системи ставляться різноманітні, часом суперечливі вимоги: забезпечення фінансової стабілізації, стимулювання розвитку виробництва, вирівнювання умов господарювання різних господарчих суб'єктів, подолання інфляції, активізація інноваційно-інвестиційної діяльності, скорочення податкового тягаря тощо, що створює труднощі в управлінні фінансами. По-друге, структура податкової системи неадекватна ринковій економіці, оскільки переважна частина податків сплачується юридичними особами, а не фізичними як у розвинутих країнах. По-третє, податкова система надмірно деформована різноманітними пільгами, що часто надаються вимушено, з урахуванням критичного стану тієї чи іншої галузі (або окремих платників податків), незалежно від пріоритетів і конкретних програм, відсутні чіткі критерії надання пільг і методи контролю за цільовим використанням коштів, зекономлених у результаті надання пільг. По-четверте, податковій системі притаманна нестабільність, що пов'язано головним чином із невідпрацьованістю податкових законів, поспішністю їх прийняттям.

Для оцінки податкового навантаження на економіку виконано розрахунки на основі національних рахунків України (табл. 1). Як засвідчують дані, за період з 1990 по 2001 рік загальний рівень оподаткування (чисті податки в % до ВВП) зріс на 4,8 процентних пункти, а в 2001 р. порівняно з 1996 р., коли рівень був найвищий, - знизився на 15,6 процентних пункти.

Дослідження показало, що в Україні слабо використовується податковий механізм для стимулювання розвитку прогресивних галузей і виробництв, розробки і впровадження інновацій, створення нових організаційних структур, міжгалузевого та міжрегіонального переливу трудових ресурсів, розвитку інтеграції та інших процесів, що сприяють прискоренню структурної перебудови економіки.

Доведено, що не сприяють прояву регулюючої (стимулюючої) функції податкової системи обмеженість (відсутність) диференціації ставок базових податків, нерівномірний розподіл стимулюючих податкових пільг, коли більшість пільг призначена для стагнуючих галузей, відсутність (за деяким винятком) пільг для прогресивних галузей, що забезпечують якісне економічне зростання на інноваційній основі.

Проведена всебічна наукова характеристика сучасної податкової системи дала можливість дійти висновку щодо необхідності удосконалення податкової системи у напрямі її підпорядкування інтересам реструктуризації виробництва.

Таблиця 1

Загальний рівень оподаткування в Україні (% до ВВП)

	1990	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Податки при розподілі первинного доходу (податки на виробництво та імпорт)	20,9	15,1	14,5	21,6	25,2	24,4	25,0	22,6	22,1	21,1	18,3	15,0
у тому числі:
податки на продукти	16,8	10,4	11,0	14,6	18,0	15,8	14,6	15,4	16,9	18,5	15,8	12,3
інші податки, пов'язані з виробництвом	4,1	4,7	3,5	7,0	7,2	8,6	10,4	7,2	5,2	2,6	2,5	2,7
Податки при вторинному розподілі доходу	19,4	28,7	24,0	24,5	26,1	25,6	26,4	25,0	24,5	21,1	19,5	19,4
у тому числі:
поточні податки на доходи, майно тощо	14,3	15,4	9,0	15,1	15,2	12,2	11,7	10,8	10,1	8,5	9,6	9,3
внески на соціальне страхування	5,1	13,3	15,0	9,4	10,9	13,4	14,7	14,2	14,4	12,6	9,9	10,1
Всього податків	40,3	43,8	38,5	46,1	51,3	50,0	51,4	47,6	46,6	42,2	37,8	34,4
Субсидії на виробництво та імпорт	12,4	18,5	13,6	14,0	7,9	5,4	3,1	3,2	2,9	3,5	1,8	1,7
Чисті податки (без субсидій)	27,9	25,3	24,9	32,1	43,5	44,6	48,3	44,4	43,7	38,7	36,0	32,7

Розраховано за даними: Національні рахунки України за 1990 - 2000 роки. Стат. збірник. - К.: Держкомстат України, 2002. - С. 194, 208, 224, 240, 256, 272, 288, 304, 320, 336, 352, 368; Національні рахунки за 2001 рік. - С. 5, 12 - 13

У четвертому розділі "Світовий досвід податкового регулювання структурної перебудови економіки: уроки та прийнятність для України" узагальнено досвід використання податкового механізму для стимулювання структурних зрушень у національних господарствах країн із різним рівнем соціально-економічного розвитку.

Встановлено, що у розвинутих країнах ринкової економіки податкова політика традиційно є одним з важливих інструментів стимулювання інвестиційної діяльності, впровадження інновацій, концентрації капіталів, зайнятості, зовнішньої діяльності тощо, особливо в умовах кризи, а також у періоди структурної перебудови економіки під впливом науково-технічної революції. У країнах, що розвиваються, податкові механізми широко застосовувалися для стимулювання експортно-імпортної діяльності, а також для заохочення приватних інвесторів (особливо іноземних) до вкладення капіталів у розвиток пріоритетних сфер національної економіки. Податковій політиці належала також провідна роль у стимулюванні структурних зрушень у переважній більшості країн перехідної економіки, особливо на початкових етапах ринкових реформ. Водночас зроблено висновок, що не існує стандартних рецептів визначення оптимального рівня податкового тягаря в окремих країнах. Оцінити його можна лише емпіричним шляхом на основі розрахунково-аналітичних балансів (матеріальних, фінансових, трудових), міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції та нормативів усіх статей державних витрат і державного боргу, встановлених на той чи інший період із урахуванням факторів, що обумовлюють потенціал оподаткування в певних історичних умовах.

Доведено, що оптимальні податкові пропорції можуть скластися лише в умовах тривалої ринкової рівноваги. Враховуючи це, встановлено, що в сучасних умовах функціонування національного господарства України увагу необхідно зосередити не на зниженні податкового тягаря, а на визначенні кожного року економічно доцільного і реально можливого рівня оподаткування, виходячи з конкретних розрахунків. Для принципового вирішення питання щодо оптимізації податкового тягаря потрібно, на наш погляд, найповніше задіяти стимулюючу функцію податкової системи, яка б сприяла зростанню ВВП і тим самим розширювала та змінювала податкову базу, створювала сприятливі умови для успішного використання фіскальної функції податків. Стимулююча функція податкового механізму реалізується через систему пільг і проявляється в зміні об'єкта та збільшенні бази оподаткування, диференціації ставок податків, відстрочці (реструктуризації) податкових платежів, звільненні від оподаткування, запровадженні спеціального податкового режиму тощо. Варіювання податковими пільгами дозволяє впливати на динаміку і структуру виробництва, капіталовкладення, зайнятість, розподіл доходів, розвиток процесів кооперації та інтеграції тощо.

Зважаючи на необхідність підвищення ефективності стимулюючої функції податкової системи в Україні, обґрунтовані практичні рекомендації щодо удосконалення існуючого механізму податкового стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, процесів концентрації капіталів, міжгалузевої кооперації та інтеграції, змін у кваліфікаційній структурі зайнятості та структурі експортно-імпортних операцій через систему пільг, диференціацію ставок податків, податковий кредит, спеціальний податковий режим, реформування механізму прискореної амортизації, протекціоністські заходи, удосконалення адміністрування податків.

Стратегічним напрямом удосконалення податкової системи визначено забезпечення зрушень в її структурі, а саме: зниження частки непрямих податків, насамперед ПДВ, і, відповідно, зростання прямих податків шляхом змін в оподаткуванні фізичних осіб. При аналізі ПДВ акцентується увага на поетапному зниженні його ставки за рахунок упорядкування пільг для різного роду громадських і благодійних організацій, а також експортерів. "Випадаючі" в результаті зниження ПДВ доходи рекомендується компенсувати за рахунок зростання зовнішніх джерел надходження доходів, підвищення ставок платежів за використання природних ресурсів і зборів за забруднення навколишнього середовища, підвищення рівня збираності податків, упорядкування валових витрат та інших заходів.

У п'ятому розділі "Бюджетні витрати як засіб інвестування структурної перебудови економіки" досліджено вплив державних витрат на господарський розвиток і визначено напрями посилення регулюючої ролі бюджетних витрат на підтримку галузей економіки.

На підставі аналізу видатків державного бюджету України виявлено, що за десять років ринкових реформ (1992-2001 рр.) обсяг видатків зведеного бюджету відносно ВВП скоротився в 1,4 рази (з 38,1% в 1992 р. до 27,2% - в 2001 р.). При цьому обсяг видатків на підтримку галузей економіки скоротився в 4,3 рази, на соціальний захист населення - в 1,7 рази. В структурі видатків зведеного бюджету витрати на підтримку галузей економіки скоротилися майже в 2,5 рази (табл. 2).

Таблиця 2

Структура видатків Зведеного бюджету України, %

	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Видатки - всього*	100	100	100	100	100	100	100	100	100	100
у тому числі на:
підтримку галузей економіки	37,2	24,3	38,6	9,6	10,1	12,9	18,2	17,2	12,8	12,1
соціальний захист населення	18,7	31,5	13,0	13,7	12,0	16,4	13,5	11,9	12,6	15,0
державне управління	3,4	5,3	5,5	7,0	8,5	8,7	4,2	4,3	7,0	6,7
інші видатки	40,7	38,9	42,9	69,7	69,4	62,0	64,1	66,6	67,6	66,2

*без Пенсійного фонду

1 Розраховано за даними: Стат. щорічник України, 2001. - К.: "Техніка", 2002. - С. 55,57.

У витратах на підтримку галузей економіки переважали витрати поточного характеру, частка ж витрат на структурну перебудову економіки (зокрема обробних галузей промисловості) скорочується. Так, за останні 3 роки (1998-2000) частка витрат на конверсію та розвиток підприємств оборонного та машинобудівного комплексів у загальній сумі витрат на промисловість і енергетику скоротилася з 3% в 1998 р. до 2,3% в 2000 р. Кошти на реструктуризацію вугільної промисловості виділялись у менших розмірах, ніж передбачалось під час прийняття бюджету. В 1998-1999 рр. процент виконання бюджету по цій статті становив відповідно 85,8 і 56,2%. Виконання бюджету за статтею витрат на інші галузі промисловості становило лише 37,1% (1999 р.). Значні відхилення від запланованих у бюджеті розмірів витрат мали місце і за статтею витрат на розробку перспективних технологій (в 1999 р. процент виконання бюджету за цією статтею становив 46,8%). Зменшення бюджетного фінансування особливо відчутно вплинуло на інвестиційну сферу. В останні роки капітальні вкладення становили не більше 3-4% від витрат зведеного бюджету. Відносно ВВП державні капітальні вкладення у виробничу сферу скоротилися з 30% у 1990 р. до 0,5% у 2000 р. Таким чином, зменшення витрат на розвиток економіки викликане як загальноекономічними труднощами, так і підходом до вирішення проблем скорочення державного бюджету шляхом переключення фінансування капітального будівництва, головним чином, на ринкові джерела (кошти підприємств, територіальні органи державного управління). Як свідчить проведене дослідження, такий процес відбувається стихійно, в некерованому або слабо керованому режимі.

Доведено помилковість політики обмеження бюджетних витрат (в т.ч. на розвиток економіки), що суперечить цілям структурної перебудови і не узгоджується із світовими тенденціями підвищення ролі держави в соціально-економічному розвитку. Водночас виявлено недоліки діючого механізму державної підтримки окремих галузей (виробництв), до яких належать: відособленість витратної політики держави від стратегічних завдань розвитку реальної економіки; відсутність чітко визначеної концепції надання державної допомоги, що базувалась би на аналізі порівняльних переваг України в міжнародному поділі праці та можливостей їх використання; існування великої різноманітності форм державної підтримки, що призводить до розпорошення коштів і ускладнює державний контроль за їх ефективним використанням; неналагодженість контролю за виділенням і використанням державної допомоги.

На нашу думку, для підвищення регулюючої ролі бюджету в здійсненні структурної перебудови економіки необхідно реалізувати комплекс заходів щодо докорінного реформування системи управління державними витратами. Йдеться, по-перше, про необхідність запровадження нового механізму і принципів надання бюджетних коштів для розвитку наукомістких виробництв і диверсифікації (згортання) неефективного виробництва; по-друге, зміну структури державних витрат за рахунок зростання частки інвестиційних витрат і поступового поетапного скорочення частки витрат на соціальний захист населення з одночасним розширенням системи особистого страхування; по-третє, підвищення ефективності державних витрат; по-четверте, посилення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів. економіка ринковий державний регулювання

При цьому аргументована доцільність фінансування інвестиційних програм через бюджет розвитку, який, на наш погляд, слід вивести із зведеного бюджету і виконувати через інститути розвитку, насамперед, Державний банк реконструкції і розвитку. Для перетворення бюджету розвитку в реальний інструмент зростання інвестицій і економічного підйому рекомендовано розробляти середньострокові бюджети розвитку, що дозволить забезпечити наступність у процесі річного перехідного фінансування інвестицій, націлити річні бюджети на вирішення середньо- і довгострокових завдань зростання національної економіки, встановити баланс між сумою дефіциту і сумою бюджетних надлишків на всі роки циклу.

...