Размещено на http://www.allbest.ru/

Рада національної безпеки і оборони України

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

УДК 339.564.623(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Стратегічне управління експортом продукції військового призначення та подвійного використання в контексті економічної безпеки держави

Спеціальність: 21.04.01 - економічна безпека держави

Бегма Віталій Миколайович

Київ 2004

Загальна характеристика роботи

експорт продукція військове призначення

Актуальність проблеми. Для України, як і для всякої іншої нової держави, період становлення суверенітету був пов'язаний з невідкладним вирішенням цілого пакету теоретичних і практичних проблем. Однією з найактуальніших та найважливіших із них є пошук можливостей збільшення валютних надходжень в бюджет країни, край необхідних для перебудови народного господарства і виходу України з кризового стану. При цьому важливе значення мають заходи по розробці, опрацюванню та практичному впровадженню в життя адекватної новим умовам зовнішньоекономічної політики України, включаючи розповсюдження ринкових відносин у сфері експортно-імпортних операцій з продукцією військового призначення та подвійного використання.

Суттєвий вклад в реалізацію нової зовнішньоекономічної політики України може внести установлення багатосторонніх військово-технічних зв'язків із зарубіжними партнерами. Гарантією успіху співробітництва на цьому складному напрямку є усунення обмежень політичного та ідеологічного характеру.

Зміна військово-політичної обстановки в світі і поява нових держав після розпаду колишнього Союзу та Варшавського договору дозволили новим країнам вийти на ринки продукції військово-технічного призначення (ВТП). Однією з них стала й Україна, яка, незважаючи на відсутність достатнього досвіду, використовуючи отримане в спадок від колишнього Союзу, спромоглася за результатами 1992-1996 рр. зайняти пристойне 12-е місце в світі, потіснивши таких відомих експортерів зброї як Швеція, Іспанія, Бельгія.

Наша країна успадкувала значну частину радянського оборонно-промислового комплексу (ОПК), володіє досить високим експортним потенціалом. Вона в змозі запропонувати споживачам дешеве, високоефективне озброєння, а її ОПК спроможний вести перспективні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи по багатьох видах авіаракетної, бронетанкової і морської техніки.

Однак робота на світових ринках ускладнюється фінансовою слабкістю країни (продаж зброї та військової техніки - справа не тільки прибуткова, але й така, що потребує значних інвестицій), недостатнім досвідом, відсутністю системи післяпродажного обслуговування і маркетингу.

Склалася ситуація, коли Україна, що володіє могутнім потенціалом виробництва високотехнологічної конкурентноздатного озброєння та військової техніки, не нарощує їх експорт, віддаючи перевагу експорту сировинних матеріалів. Крім того, в останні роки Україна стала об'єктом періодичних безпідставних звинувачень в протизаконній торгівлі зброєю, поява яких негативно впливає на прийняття потенційними партерами політичних рішень щодо двостороннього військово-технічного співробітництва (ВТС), знецінює вже проведену передконтрактну роботу з іноземними замовниками, дискредитує діяльність держави як члена міжнародних режимів експортного контролю з усіма політичними та економічними наслідками.

Однією з основних причин цього є недооцінка причинно-наслідкових зв'язків взаємодії національної системи експорту озброєнь із зовнішнім середовищем. Причому, якщо у царині оперативного та поточного управління є великий досвід як на вітчизняному рівні, так і за кордоном, то стосовно дослідження проблеми стратегічного управління цього сказати не можна.

Отже вирішення цієї проблеми вимагає пошуку нових підходів, які б дозволили Україні знайти своє місце і закріпитися на високо конкурентному (але в такій же мірі прибутковому) ринку високотехнологічної продукції та забезпечити при цьому національні інтереси держави.

Пошук шляхів збільшення експорту ВТП робить актуальними дослідження щодо:

аналізу тенденцій розвитку світового ринку озброєння в цілому і його регіонів,

можливостей власного ОПК щодо розробки і виробництва конкурентноспроможної ВТП;

пошуку шляхів підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю національного ОПК;

особливостей організації та ведення переговорного процесу з метою укладення зовнішньоторговельних угод на постачання озброєння та військової техніки (ОВТ).

Актуальність та недостатня теоретична і практична розробка проблем забезпечення національної безпеки держави в сфері військово-технічного співробітництва з метою максимального використання потенційних експортних можливостей України обумовили вибір теми і структуру дисертаційної роботи.

Наукова проблема - розробка науково-методичної бази щодо забезпечення стратегічного управління експортом продукції військового призначення та подвійного використання з урахуванням експортного потенціалу національного ОПК та особливостей функціонування світового ринку озброєння.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування шляхів підвищення ефективності використання та нарощування експортного потенціалу національного ОПК за рахунок впровадження розробленого науково-методичного забезпечення стратегічного управляння експортом продукції військового призначення та подвійного використання.

Реалізація поставленої мети досягалася через вирішення наступних завдань:

проведення аналізу та стану і встановлення тенденцій розвитку світового ринку продукції ВТП;

розробки підходів щодо маркетингової політики на ринку ОВТ;

встановлення місця України на сучасному світовому ринку продукції ВТП та оцінка її потенціалу щодо виробництва і експорту продукції та послуг військового характеру;

проведення аналізу системи державного регулювання зовнішньоторговельною діяльністю українського ОПК та оцінки її ефективності.

Об'єктом дослідження визначені міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання.

Предметом дослідження стратегічне управління експортом продукції військового призначення та подвійного використання.

Методологічною основою дослідження є закони і категорії діалектичного розвитку, теорії ринкової економіки, теоретичні аспекти міжнародного маркетингу. Під час роботи використані фундаментальні теоретичні праці таких відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів та практиків з класичного та міжнародного маркетингу як: Котлер Ф., Крижанівський Б.М., Маштабей В.Я., Новіцький В.Є., Онищенко В.П., Старостіна А.О., Еванс Дж., Берман Б., Маrcus B., Таubеr Е., Тull D., Каnle L. В дослідженнях також застосовувались сучасні маркетингові розробки, запропоновані спеціалістами в сфері торгівлі ВТП, серед яких найбільш відомі: Бедескі Р., Горностаєв Г.В., Грей Б., Іванов Н.І., Мазін А.П., Маначинський О.Я., Попов О.Я., Прєсняков В.П., Шемякін В.П. та ін.

В процесі роботи над дисертацією був використаний системний підхід, а також методи економічного аналізу (порівняння, групування, графічний, обчислення відносних і середніх величин), метод експертних оцінок та базові методи стратегічного управління (PEST та SWOT - аналізу). Для обробки первинної інформації, проведення розрахунків та побудови діаграм були використані пакети прикладних програм для ІВМ РС/АТ.

Інформаційною базою досліджень є останні аналітичні матеріали Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), Лондонського міжнародного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту стратегічних досліджень, статистичні дані Державного митного комітету України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, дані країн по обсягам виробництва та торгівлі продукцією ВТП, результати власних досліджень автора, наукова література вітчизняних та іноземних авторів з тематики досліджень.

Наукова новизна дисертації Полягає в розробці концептуальних організаційно-методичних підходів щодо підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю з товарами військово-технічного призначення та подвійного використання. Основні результати дисертаційної роботи полягають у наступному:

вперше:

сформульовано і теоретично обґрунтовано концептуальний підхід до стратегічного управління експортом ОВТ, реалізація якого надає змогу удосконалити систему ВТС у напрямку виконання нею не тільки організаційних та контролюючих функцій, але й активного сприяння розвитку експорту ОВТ та максимального використання експортного потенціалу українського ОПК.

головною метою реструктуризації національного ОПК визначено створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій та запропоновано шляхи її досягнення, передусім через приватизацію об'єктів ОПК при забезпеченні необхідного рівня національної безпеки держави, а також урахування при розробці нових зразків озброєння їх конкурентоспроможності на світовому ринку ОВТ, що дозволить збільшити експортний потенціал національного ОПК в умовах обмеженого фінансування на його реформування;

запропоновано методичні підходи щодо обґрунтування завдань, організації та інформаційного супроводження процесу укладання зовнішньоекономічних угод з товарами військового призначення та подвійного використання на різних його етапах, що дозволить цілеспрямовано впливати на зовнішнє середовище, мінімізувати деструктивний тиск з боку конкурентів та сприятиме забезпеченню економічної безпеки держави у сфері ВТС.

удосконалено:

основні принципи організації маркетингових досліджень продукції військового призначення та подвійного використання з урахуванням специфічних ознак, які притаманні продукції та послугам військово-технічного призначення;

методичні підходи щодо виявлення рівня експортного потенціалу оборонної промисловості держави, які передбачають додаткове урахування таких його складових, як маркетинговий та технологічний потенціал та конкурентоспроможність товару;

методичні підходи щодо визначення показників ефективності діяльності системи ВТС в цілому та окремих її суб'єктів;

дістало подальший розвиток:

? визначення поняття військово-технічного співробітництва, як складової економічної безпеки держави;

? методичні підходи щодо обґрунтування зовнішньоторговельної ціни на товари військового призначення та подвійного використання, де враховуються, як ціна аналогів на світовому ринку, так і вартість виробів на різних етапах життєвого циклу зразка озброєння.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні висновки дисертаційного дослідження доведені до рівня конкретних пропозицій, придатних до практичного використання в управлінні експортом озброєння та військової техніки. Найбільшу практичну цінність мають методичні підходи та рекомендації щодо застосування розроблених методичних основ стратегічного управління експортом продукції ВТП для підвищення обґрунтованості рішень, які приймаються органами держаного управління в сфері ВТС, що сприятиме підвищенню рівня економічної безпеки держави.

Висновки й пропозиції автора використано: Державною компанією з експорту та імпорту продукції військового та спеціального призначення “Укрспецекспорт” (м.Київ), довідка №USE - 14.1/2277 від 26.02.2004; Центральним науково-дослідним інститутом озброєння та військової техніки ЗС України (м. Київ), акт № 879 від 22.12.98 р.; Національним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБО України (м. Київ), довідка № 10/162 від 14.05.04.

Особистий внесок здобувача. Висновки й результати дисертації автор сформулював та одержав самостійно й виклав їх у наукових публікаціях. Внесок здобувача в праці, яки написані у співавторстві відображено у переліку опублікованих робіт наприкінці автореферату.

Апробація результатів дисертації. основні наукові положення та практичні результати дисертації обговорювалися на засіданнях вченої ради НІПМБ при РНБО України, пройшли апробацію в Раді національної безпеки і оборони України шляхом подання аналітичних записок та інформаційно-аналітичних матеріалів.

Окремі положення дисертаційного дослідження були представлені на наукових конференціях та семінарах, в тому числі на міжнародній науково-практичній конференції “Військова економіка” (Київ, 21-22 лютого 1998 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Роль міжрегіональних відносин на євразійському просторі” (Київ, 12-13 грудня 1998 р.), на семінарі “ЗЄС та Україна: поява взаємин у галузі безпеки” (Київ, 9-10 жовтня 1998 р.), на міжнародній науково-технічній конференції “Артилерійські ствольні системи, боєприпаси, засоби артилерійської розвідки та керування вогнем” (Київ, 17-19 жовтня 2000 р.), на ІІ міжнародній науково-практичній конференції “ГУУАМ: проблеми та перспективи розвитку транспортно-комунікаційних коридорів” (Ялта, 4-5 липня 2000р.), на міжнародній науковій конференції “Експортний контроль над конвенціональним озброєнням та продукцією подвійного призначення в Україні” (СІПРІ, Стокгольм, 17-21 серпня 2000 р.), на міжнародному симпозіумі “Світ у ХХІ столітті: співробітництво, партнерство, діалог” (Київ, 4-6 липня 2001 р.), на міжнародній конференції: “Трикутник НАТО-ЄС-Україна: нові загрози вимагають нових підходів і спільних зусиль” (Київ, 18 вересня 2001 р.), на круглому столі: “Розвиток системи експортного контролю України в контексті регіональної безпеки”(Київ, 20 червня 2001 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані у трьох монографіях (у тому числі двох одноосібних), 33 статтях (у тому числі 20 у наукових фахових виданнях), 2 тезах доповідей і матеріалах конференцій. Загальний обсяг 54,2 ум. друк. арк. Особисто автору належить 48,3 ум. друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертацію викладено на 348 стор. основного тексту. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків списку використаних джерел і чотирьох додатків. Матеріал дисертації проілюстровано 10 таблицями та 5 рисунками. Обсяг додатків складає 24 стор. Список використаних джерел налічує 234 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі дано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, визначено задачу, об'єкт, предмет і методи дослідження, охарактеризовано його наукову новизну та практичне значення, наведено дані щодо апробації одержаних результатів.

У розділі І “Проблема забезпечення національних економічних інтересів у сфері військово-технічного співробітництва” дослідження питання визначення поняття “військово-технічне співробітництво” (ВТС) виконано на основі вивчення та наукового обґрунтування сутнісних аспектів цієї категорії та осмислення геополітичних, соціально-економічних і воєнних реалій. У розділі визначено, що військово-технічне співробітництво, яке включає спільні з іноземними партнерами розробки нових зразків озброєння та військової техніки, реалізацію продукції та послуг військового та подвійного призначення, є однією з головних складових військово-економічної безпеки держави, оскільки забезпечує надходження іноземної валюти, зменшує вартість закупівель для внутрішніх потреб за рахунок економії на серійності виробництва, підтримує зайнятість робочої сили та інфраструктуру оборонної галузі, використовує військове виробництво як каталізатор економічного та науково-технічного розвитку країни.

Захист національних інтересів в економічній сфері, а саме, збереження спроможності країни задовольняти у довгостроковому режимі потреби суспільства і держави, генерувати інноваційні зрушення в економіці з метою забезпечення сталого економічного розвитку, можливості протистояти зовнішньоекономічним загрозам та повністю використовувати національні конкурентні переваги у міжнародному поділі праці, є однією з головних складових національної безпеки.

Розвиток процесу макростабілізації багато в чому залежить від зростання зовнішньоторговельного боргу та ефективності зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля є не тільки своєрідним барометром стану народного господарства, а й сама активно впливає на виробництво і споживання продукції, на кон'юнктуру внутрішнього ринку.

Нині у структурі українського експорту переважають сировинні товари, що свідчить про неефективну структуру українського експорту. Споживчі ж товари, електронне, промислове обладнання не користуються попитом через невідповідність світовим стандартам. Тут чітко виявляється спеціалізація України як сировинно-напівфабрикатного регіону колишнього СРСР з окремими розірваними технологічними ланцюжками існуючих сучасних виробництв. Водночас, показником, що визначає рівень економічної та технологічної розвиненості країни, є обсяг експорту високотехнологічної продукції. Значну частку такого експорту складає експорт продукції військового призначення та подвійного використання. Показники експорту високотехнологічної продукції України за 1996-2003 роки, в тому числі і товарів військового призначення та подвійного використання (ВППВ) наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Експорт високотехнологічної продукції України за 1996-2002 рр. (млн. дол. США)

	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Загальний обсяг експорту товарів	14400,8	14231,9	12637,4	11581,6	14572,5	16264,7	17957,1
Експорт високотехнологічної продукції (машини, устаткування, транспортні засоби, прилади і апарати)	2102,9	1969,6	1785,3	1388,6	1859,3	2340,0	2630,5
Частка експорту високотехнологічної продукції у товарному експорті, %	14,6	13,8	14,1	12,0	12,8	14,4	14,6
Експорт продукції військового призначення та подвійного використання	202	626	765	770	327	541	270
Частка експорту продукції військового призначення та подвійного використання в загальному експорті високотехнологічної продукції, %	9,6	31,8	42,9	55,4	17,6	23,1	10,3

Як видно з наведеної таблиці експорт товарів ВППВ становить значну частку у загальному експорті високотехнологічної продукції та значною мірою сприяє розвитку високотехнологічного експорту в інших галузях національної економіки України.

Крім того, в контексті визначення загроз економічної безпеки держави, слід зважити на співвідношення між обсягами експорту товарів ВППВ та внутрішнім оборонним замовленням. Проаналізувавши показники за 2003 рік, слід зазначити, що в державному бюджеті за 2003 рік на закупівлю озброєння і науково дослідну та дослідно-конструкторську роботу (НДДКР) було виділено 236 млн. грн. ($44,5 млн.). Причому за основними фондами виділено 74 млн. грн. ($13,9 млн.) В той же час від експорту товарів ВППВ у цьому році було отримано близько 500 млн. дол. США. Таким чином, внутрішнє замовлення на закупівлю ОВТ та НДДКР складає 8,9 % від обсягів експорту. Цей показник яскраво показує експортну залежність вітчизняного ОПК.

Враховуючи, що в державному бюджеті на 2004 рік на закупівлю озброєння, відновлення боєздатності, утримання та ремонт ОВТ та НДДКР заплановано близько 193 млн. грн. ($36,4 млн.), можна стверджувати, що експорт ОВТ залишається основною умовою подальшого збереження та розвитку вітчизняного ОПК.

Отже, розвиток військово-технічного співробітництва з зарубіжними країнами є одним з важливих напрямків забезпечення економічної безпеки держави.

З питаннями ВТС тісно пов'язано створення гнучкої системи прийняття рішень відносно реалізації військової продукції та організація системи експортного контролю для недопущення порушень державою міжнародних домовленостей та зобов'язань.

Державна система ВТС є досить складною, і визначити ефективність її діяльності в класичному розумінні (як співвідношення витрат до отриманого прибутку) майже неможливо через неможливість підрахунків витрат на утримання та діяльність усіх учасників, задіяних в процесі ВТС. Отже, в роботі запропонована система показників ефективності діяльності системи ВТС, що грунтується на прив'язці до кінцевого результату за певний період часу.

Показники ефективності, що розраховуються за період часу можуть бути представлені натаким чином:

- валютні (у тому числі гривневі) платежі (ВП) підприємствам по операціях, пов'язаних з продажем їхньої продукції іноземним замовникам;

- ВП за винятком зустрічних зобов'язань підприємств по контрактах;

- весь обсяг валютних надходжень в Україну від продажу продукції ВТП;

- вартісний обсяг постачань продукції на експорт, а також прийнятих етапів робіт (послуг) для іноземних замовників;

- обсяг контрактних зобов'язань, укладених і розміщених у промисловості, по можливості, диференційовано з урахуванням ймовірності виконання контрактних зобов'язань обома сторонами (у тому числі з урахуванням платоспроможності замовника).

Систему ВТС варто вважати успішно функціонуючою за всіма параметрами тільки у випадку позитивних темпів росту всіх 5 показників.

У якості адекватного політичній і економічній реаліям і зручного на практиці показника ефективності роботи державного посередника в системі ВТС пропонується вибрати обсяг валютних надходжень від іноземних замовників, що спрямовуються держпосередником як безпосередньо на державні витрати (через систему податкових платежів і зборів), так і організаціям оборонного комплексу. Цей показник кращий з наступних причин: відповідає визначеній в Указі Президента меті ВТС України з іноземними державами; є чинником, що спонукає посередника прагнути до збільшення коштів, які направляються в оборонну промисловість; значною мірою відповідає завданням діяльності державного посередника як комерційної організації.

Щодо особливостей визначення показників ефективності діяльності промислового підприємства, то порядок визначення показника ефективності його зовнішньоторговельної діяльності збігається з показником для посередника за одним винятком - не потрібно враховувати комісійну винагороду посередника. Всі інші види витрат: на страхування, транспортування, виконання офсетних зобов'язань, штрафи, на закордонних посередників - притаманні будь-якому суб'єкту ВТС.

При оцінці ефективності ВТС в цілому завжди слід враховувати, що у чистому вигляді комерційний ефект військово-технічного співробітництва інколи не дуже й значний, проте сама співпраця на такому рівні є найважливішою складовою зовнішньої політики і стратегії країни у певному регіоні.

Оцінюючи реалізацію експортних можливостей України на ринку ОВТ, слід відзначити, що за останні 5 років експорт зброї з України поступово зростав, причому почала змінюватися структура експорту, а саме, якщо на початковому етапі в основному продавалася зброя Міністерства оборони, то останнім часом акценти все більше змінюються у бік замовлень на підприємствах ОПК.

У процесі досліджень виявлені такі особливості діяльності України на ринку ОВТ:

на початковому етапі її наміри обмежувалися можливостями експорту надмірних запасів з арсеналу колишнього СРСР. Дана зброя достатньо відома закордонним партнерам, які мають великі її запаси та необхідну кількість підготовлених (у тому числі і у військово-навчальних закладах України) кадрів по бойовому застосуванню та різних видах забезпечення;

велика кількість зброї виробництва колишнього СРСР, що знаходиться на озброєнні багатьох країн світу, робить актуальним участь України у модернізації та обслуговуванні цієї зброї;

до певних переваг українського озброєння на світовому ринку озброєння можна віднести збереження порівняно невисокої ціни при досить високих техніко-технологічних характеристиках;

що торкається основних перешкод щодо нарощування Україною свого експорту ОВТ, то головними з них є: фінансова слабкість країни, відсутність системи післяпродажного обслуговування та маркетингу;

проблема фінансування нових розробок може стати суттєвою перешкодою щодо розширення експорту озброєння у ХХІ сторіччі.

Аналіз джерельної бази та попередніх досліджень щодо проблем експорту ОВТ свідчить про те, що авторами, як правило, досліджувалися окремі аспекти даної проблематики. Багато праць присвячено маркетинговим дослідженням продукції військового призначення та подвійного використання на регіональних ринках. Окремі роботи присвячені проблемам ОПК, в деяких з них є пропозиції щодо його реформування.

Набагато менше праць присвячено особливостям функціонування самої системи ВТС. У них роботах, в основному, йдеться про правові аспекти військово-технічного співробітництва, і тільки в деяких з них є спроба оцінити ефективність діяльності такої системи.

Також, слід вказати на те, що переговори щодо укладання угод на експорт ОВТ можуть тривати протягом досить тривалого терміну (один, два роки, а то й більше). За цей час можуть відбутися військово-політичні та економічні переміни, як в окремих регіонах, так і у світі загалом, які суттєво впливатимуть на процеси трансферту озброєння і не можуть не бути врахованими при поточній діяльності на ринку.

Таким чином, для успішної роботи на ринку озброєння та максимального використання експортного потенціалу українського ОПК необхідна комплексна оцінка зовнішніх та внутрішніх чинників, які тією чи іншою мірою впливають на процес зовнішньоторговельної діяльності з товарами ВППВ. Основною методологією такого аналізу є теорія “стратегічного управління”, основи якої були розроблені такими вченими, як Р. Акофф, І. Ансофф, П. Друкер, Б. Карлоф та інші.

Отже, розробка, на основі вищевказаної теорії, науково-методичної бази щодо забезпечення стратегічного управління експортом продукції військового призначення та подвійного використання з урахуванням внутрішніх можливостей та особливостей функціонування світового ринку озброєння дасть змогу максимально ефективно використати експортний потенціал національного ОПК.

Аналіз існуючих теорій стратегічного управління, здійснений у даній роботі, показав, що вони розроблялися для економік, які розвиваються еволюційно і не є адекватними перехідній економіці України та економіці інших постсоціалістичних країн. Науково-методичне забезпечення, розроблене західними вченими, не повною мірою відповідає реаліям України. Це і зрозуміло, оскільки вони будували свою теорію для стабільних економік промислово розвинених країн.

Розробка теоретичних засад стратегічного управління експортом ОВТ України, що здійснюється в умовах перехідної економіки та подолання економічної кризи в державі, повинна грунтуватися на основі цілісної концепції, яка розроблена з урахуванням останніх досягнень теорії менеджменту, новітніх інформаційних технологій та економіко-математичних методів.

В основі концепції лежать принципи стратегічного управління підприємством (для успішної реалізації експортного потенціалу українського ОПК зусиль окремих підприємств та спецекспортерів не достатньо, отже всю систему ВТС України з зарубіжними країнами можна розглядати як окреме підприємство з єдиною кінцевою метою), які враховують особливості функціонування систем стратегічного управління в умовах перехідної економіки і забезпечують вибір адекватних методів, моделей та інструментів для розробки і виконання прийнятих стратегічних рішень.

Стратегічне управління експортом озброєння - це комплекс заходів, спрямованих на розвиток експорту ОВТ у довгостроковій перспективі в умовах взаємодії системи ВТС України з мінливим зовнішнім оточенням.

Змістом стратегічного управління є визначення того, що потрібно робити у певний час задля досягнення бажаних результатів у майбутньому, ґрунтуючись на прогнозі поведінки оточення та оцінки експортних можливостей власного ОПК. (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Модель стратегічного управління ВТС

Головною функцією стратегічного управління є стратегічне планування. Це такі дії та рішення керівництва, що спрямовані на розробку стратегій, які мають на меті вирішення завдань системи.

Стратегічне планування - це передбачення майбутніх завдань системи, результатів їх розв'язання й ресурсів, необхідних для досягнення мети. Головне у ньому - спрогнозувати потреби ринку та відповідно налагодити роботу.

Для цього потрібно визначитися з таких питань:

дії системи в майбутньому;

становище її на ринку;

потреби ринку;

можливості системи реалізації своїх завдань за рахунок особистих ресурсів чи шляхом впливу на зовнішнє середовище.

Стратегічне планування можна поділити за періодами на короткострокове (1-2 роки), середньострокове (3-5 років), довготривале (10-15 років).

Таким чином, як доведено в роботі, для розробки методичних підходів та рекомендацій щодо стратегічного управління експортом товарів військового призначення та подвійного використання необхідно:

проаналізувати стан та перспективи розвитку міжнародного ринку ОВТ;

визначити власні можливості щодо виробництва конкурентоздатної продукції;

визначити напрями реалізації стратегічного управління експортом ОВТ в системі ВТС України.

У розділі ІІ ”Маркетингове забезпечення експорту продукції військового призначення та подвійного використання” показано, що сучасний ринок озброєння та військової техніки почав активно формуватися після закінчення “холодної війни” на початку 90-х років минулого століття, коли меркантильна складова продажу зброї стала різко переважати над політичними мотивами.

Впродовж останніх 30 років питома вага продукції ВППВ у загальному обсязі світової торгівлі складає близько 5%. Тільки за останні 10 років минулого століття, за даними Стокгольмського міжнародного інституту проблем світу (SIPRI), через світовий ринок озброєнь і військової техніки (ОВТ) пройшло військової продукції на суму 296,2 млрд. доларів США. (табл. 2)

Таблиця 2. Реалізація основних видів звичайних озброєнь головними постачальниками (Дані Стокгольмського інституту вивчення проблем світу - SIPRI)

Країни	У цінах 1990 року (млн. дол. США)
	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	1998-2002
США	9160	11278	12970	10374	5489	4905	3941	37723
Росія	3309	2624	1595	3719	4443	5418	5941	20741
Франція	1833	3099	3370	1450	1040	1120	1617	8312
Німеччина	1418	565	1201	1228	1235	542	745	4954
Велико-британія	1477	2433	1037	1044	1035	975	719	4811
Україна	202	626	765	770	327	541	270	2673
Китай	652	319	286	190	163	104	818	1561
Усього в світі	20476	24609	23176	21250	15463	16163	16492	92544

До 1990 року провідне місце у світовій торгівлі цією продукцією посідав колишній СРСР. Після розпаду СРСР головні позиції в цьому бізнесі перейшли до США. Водночас у різних регіонах світового ринку з'явилися нові експортери зброї, у тому числі й Україна. Загальні ж обсяги передач озброєнь у роки “холодної війни” оцінювалися сумою від 40 до 60 млрд дол. США щороку.

За останні роки значно змінилася географія світового імпорту озброєння. Так, якщо в 1987 році на першому місці за обсягом придбаної військової техніки були країни Близького Сходу, то починаючи з 1995 року на провідні позиції почали виходити країни АТР.

За прогнозами закордонних фахівців, країни Близького Сходу, все ж таки, залишаться основними покупцями зброї на найближчі роки. На їхню частку приходиться відповідно 30 -31% загального обсягу світового імпорту. Далі - країни НАТО (27%), Південна Азія, Австралія та Океанія (9%), країни Латинської Америки та Африки (2%), а також країни Східної Європи (1%).

Такий географічний розподіл світових постачань ОВТ обумовлений значними програмами переозброєння армій багатьох країн Близькосхідного регіону, які зміцнюють власні воєнні потенціали, а також Азіатсько-Тихоокеанського, де зберігаються джерела нестабільності, а швидкі темпи економічного росту вимагають від керівництва ряду країн здійснення дорогих програм імпорту озброєння.

Рушійним чинником міжнародного ринку воєнної техніки все більшою мірою стають економічні міркування. Це означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності можливо все більше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників цивільної продукції. Тому ціна, надійність та післяпродажне обслуговування повинні набирати дедалі більшого значення.

Невід'ємним елементом діяльності на ринку стає поєднання питань щодо закупівлі того чи іншого виду ОВТ з готовністю постачальника до реінвестування частини прибутку, отриманого від продажу, в національну економіку, а також до компенсаційних закупівель місцевих товарів. Перш за все, це стосується країн “третього світу”, які таким чином планують залучити іноземні інвестиції на розвиток власної економіки.

Специфіка товару, яким є зброя, надає певних характерних рис ринку озброєння. Специфічні ознаки ринку ОВТ, що відрізняють його від ринків інших товарів та послуг, подані в табл. 3.

Таблиця 3. Відмінні ознаки функціонування ринків цивільної продукції і продукції ВТП

Ознака	Виявлення у функціонуванні ринку
	Цивільної продукції	Продукції військового призначення
Кількість покупців	Велика кількість чи декілька	Монополія - держава виступає єдиним покупцем і продавцем
Ємність і динаміка розвитку ринку	Постійний попит, що залежить від доходів населення	Політичний стан та економічні можливості країни
Залежність продавця та покупця від держави	Незалежність або слабкий зв'язок	Повна залежність
Діапазон вибору товару	Широкий	Вузький
Характер зміни базової конструкції виробів	Постійне вдосконалення з урахуванням попиту	Інерційність великих термінів розробки та виробництва
Ініціатор розробки нового товару	Продавець (виробник)	Покупець (замовник)
Порядок оплати товару	Всі види оплати	Переважно оплата зобов'язань виробників
Можливості окремих виробників щодо експорту товару	Великі зв'язки із закордонними покупцями при диференційованому характері виробництва	Обмежені зв'язки із закордонними покупцями з урахуванням спільності інтересів груп держав і умов контрактів

У розділі визначені особливості проведення зовнішньоторговельних операцій, які притаманні ринку ОВТ. На ринку зброї не існує ніяких квот і, незважаючи на величезну різницю в цінах виробників, ніким і ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГATT/СOТ на ринках звичайних товарів.

Провідна роль держави у воєнній сфері вносить специфіку у механізм ціноутворення на ОВТ. У зв'язку з тим, що вартість одного зразка визначити важко (вона залежить від багатьох чинників), використовують два основних типи цін: “фіксовані” (заздалегідь обумовлені) ціни та ціни, визначені на підставі компенсації витрат. Кожен з цих типів включає кілька різновидів, зокрема, для першого типу це - “фіксовані” ціни, “фіксовані” ціни з можливістю подальшого перегляду та “фіксовані” ціни, кориговані за змінною шкалою, а для другого - ціни з оплатою витрат плюс фіксована винагорода з частковим відшкодуванням витрат.

Контракти з “фіксованими” цінами є вигідними з погляду зору виробництва. Але, не зважаючи на це, їх укладення не завжди виправдано через те, що вони, з одного боку, не передбачають стимулювання, а з іншого - вигідні лише в разі мінімального ступеня невизначеності та ризику. Специфічні риси укладання зовнішньоторговельних угод на ринку ОВТ пов'язані також з характером конкурентної боротьби на ринку, до основних форм якої слід віднести:

- підтримка експортної політики національних ОПК з боку держави, в тому числі активна участь вищого керівництва провідних країн у реалізації програм експорту ОВТ, стає однією з головних умов успішної діяльності на ринку;

- кредитування державою власних експортерів;

- використання можливостей авторитетних міжнародних організацій у прийнятті рішень, що прямо або опосередковано торкаються інтересів конкретних виробників зброї.

Вище названі особливості конкурентної боротьби на світовому ринку ОВТ сприяли розвитку таких форм діяльності, що їх можна об'єднати під спільною назвою “феномен компенсацій”, які за своєю типологією можна класифікувати як:

- бартер та зустрічні закупки високотехнологічної продукції та послуг;

- трансферт виробництва до країни-імпортера;

- трансферт технологій та інвестицій в економіку країни-імпортера;

- латентні компенсації, як то - видача “утішливих” замовлень або безплатна передача ОВТ;

- інші положення контрактів, що можуть розглядатися як компенсації, наприклад, пільгові умови поставки.

Окремо слід відзначити такий вид компенсації - як політичну.

Отже застосування різних форм і методів діяльності, серед яких - як вже існуючі, характерні для діяльності усіх країн світу, так і нові, що з'явилися останнім часом, значно ускладнює здійснення зовнішньоторговельних операцій на світовому ринку ОВТ.

Однією з головних умов успішної діяльності на світовому ринку озброєння та військової техніки (як і для будь-якої продукції) є не тільки висока якість товару, а й сучасний маркетинг. Важливою особливістю маркетингу ринку ОВТ є складність процесу вивчення та сегментації ринку. Потреба у такому специфічному товарі, як зброя, визначається, виходячи з характеру воєнної доктрини держави, поглядів політичного керівництва країни на проблеми забезпечення безпеки, захисту національних інтересів, з тенденцій зміни геополітичної та стратегічної ситуації у світі.

Вивчення ринку продукції ОПК потребує врахування ряду обмежень та особливостей. Обмеження можна розділити на три групи: політичні, юридичні та економічні.

Політичні обмеження зумовлені традиційними політичними зв'язками країни-імпортера, характером політичної кон'юнктури (країна-імпортер є “гарячою точкою”, до неї може бути застосовано санкції через внутрішньополітичні причини і т. ін.), тенденціями зміни політичного клімату у регіоні та в світі. Сьогодні, наприклад, діє ембарго ООН на експорт зброї у Лівію, Сомалі, Ірак та країни, що входили до колишньої Югославії.

Юридичні обмеження пов'язані не тільки з системою міжнародних договорів, що обмежують поставки ОВТ тій чи іншій країні, а й з особливостями законодавства країн-експортерів (імпортерів) і країн, що є головними конкурентами. У 1992 р. у багатьох країнах, включно з такими великими експортерами, як США, Росія, Китай, у національні законодавства були внесені зміни, що коригують політику у сфері експорту зброї у бік жорсткішого та відкритішого для міжнародної спільноти регулювання.

Серед економічних обмежень слід відзначити фінансову спроможність, регламентацію поставок зброї з урахуванням обсягів і структури попередніх поставок ОВТ, жорсткість конкуренції, особливості реклами та просування товару, цінову політику.

Ядром комплексних маркетингових досліджень є оцінка ринкової кон'юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс реальних умов і факторів, що впливають на функціонування (структуру, динаміку, співвідношення попиту та пропозиції на товари ВТП і т. ін.) ринку ОВТ у певний момент часу та за певних географічних і територіально-географічних умов.

Основні показники ринкової кон'юнктури показані у табл. 4.

Дана система показників містить у собі не тільки специфічні показники кон'юнктури, а й ряд показників з інших, суміжних напрямів маркетингових досліджень. Особливістю показників кон'юнктури є використання в їхній якості параметрів статистичних моделей, що відбивають тенденції і циклічність ринку. Дані для кон'юнктурного аналізу варто збирати з максимально можливим ступенем деталізації у часі (щомісячні або квартальні дані). При цьому бажано акумулювати дані за останні 2-3 роки.

Таблиця 4. Основні показники ринкової кон'юнктури

Групи показників	Показники
Пропозиція товарів (продуктів і послуг)	обсяг, структура і динаміка пропозиції виробничий і сировинний потенціал пропозиції еластичність пропозиції
Попит покупців на товари (продукти і послуги)	попит, диференційований за ознаками: ступеня задоволення, вектора зміни, стану ринку і місця купівлі споживчий потенціал (у цілому і по окремих товарах і послугах): ємність ринку продукції та ємність ринку послуг еластичність попиту
Пропорційність ринку	співвідношення попиту і пропозиції співвідношення ринків продукції та послуг товарна структура обігу розподіл (частка) ринку між виробниками та розподіл ринку між продавцями структура продавців за формами власності структура покупців регіональна структура ринку
Тенденція розвитку ринку	темпи росту, вектори і параметри трендів продажу, цін і товарних запасів, інвестицій і прибутків
Коливання, стабільність і циклічність ринку	коефіцієнти варіації продажу, цін і товарних запасів у часі та у просторі (економічному і географічному) параметри моделей сезонності розвитку і циклічності розвитку ринку
Регіональні розходження стану і розвитку ринку	регіональна варіація співвідношення попиту і пропозиції та інші пропорції ринку регіональна варіація рівня попиту регіональна варіація темпів і динаміки основних параметрів розвитку ринку
Ділова активність	портфель замовлень, його склад, заповнювання і динаміка кількість, масштаб, частота і динаміка угод ступінь завантаженості виробничих (торгових) потужностей
Комерційний (ринковий) ризик	інвестиційний ризик ризик прийняття маркетингових рішень ризик випадкових ринкових коливань
Масштаб (розмір) ринку, рівень монополізації і конкуренції	кількість фірм, що виступають на ринку кожного товару, їхній розподіл по країнах, за організаційними формами і спеціалізацією загальний обсяг реалізації товарів і послуг на ринку та розподіл фірм за розмірами (обсягом збуту і продажу) розподіл ринку (угруповання фірм за їх часткою в загальному обсязі збуту і продажу) частка малих, середніх і великих фірм у загальному обсязі ринку

Щодо маркетингу технологій військового та подвійного призначення, то в дисертації визначено, що принциповою особливістю маркетингу нових технологій є те, що процес розвитку ринку високих технологій грунтується не на аналізі попиту, а на аналізі технологій інноваційного розвитку. При цьому особливу увагу необхідно приділяти як технологічній, так і економічній обґрунтованості інноваційних технологій, особливо процесам технологічної обробки.

У розділі обґрунтовані методичні підходи щодо ціноутворення на товари військово-технічного та подвійного призначення, які передбачають урахування вартості розробок озброєння, повної вартості його життєвого циклу та цін аналогів на ринку.

У розділі ІІІ “Оцінка експортного потенціалу національного ОПК” досліджені тенденції розвитку оборонної промисловості провідних країн світу та визначені можливості українського ОПК щодо експорту озброєння. Оцінюючи сьогоднішні його можливості можна відзначити наступне.

Як зазначено у роботі, 1990-ті роки стали десятиріччям істотних змін у реструктуризації оборонної промисловості в більшості регіонів світу. Основними рисами цих змін стали:

значне скорочення оборонної промисловості в країнах - основних виробниках озброєнь;

прискорення концентрації на найвищому рівні оборонної промисловості, яке не було таким помітним на нижчих рівнях;

значний ступінь диверсифікації виробництва (з продукції військового призначення на цивільну продукцію) компаній - основних виробників зброї;

намагання держав, особливо Франції і Великої Британії, використати експорт озброєнь як стратегію компенсації втрат від зменшення обсягів продажу на внутрішньому ринку. Російська Федерація також приділяє все більшу увагу експорту озброєнь, вбачаючи в цьому засіб збереження потенціалу ОПК.

Разом з тим саме озброєння та способи його застосування зазнали суттєвих змін, на що впливає як технічний прогрес, так і досвід збройних конфліктів останнього часу. Зброя стає більш технологічною та коштовною. Утримання ОВТ на високому технологічному рівня вимагає від виробників зброї збільшення асигнувань на НДДКР.

Аналіз перебігу бойових дій у конфліктах останнього часу свідчить також про те, що деякі країни світу мають намір відмовитися від окремих традиційних зразків зброї, що складали основу багатьох війн минулого. Наприклад, США заявили, що будуть відмовлятися від основних танків на користь надманевреним більш легким бойовим засобам, що мають в той же час достатньо потужну зброю. Велика увага приділяється індивідуальним засобам ведення війни і засобам управління та зв'язку.

Аналіз світових військових витрат та напрямів розвитку військової техніки, здійснений у дисертації, показує, що загальне скорочення збройних сил провідних світових держав призвело до скорочення військових бюджетів більшості провідних країн - виробників зброї.

Водночас протягом 1999-2000 рр. військові витрати почали збільшуватися. Європа та Америка посіли перші місця серед регіонів з найбільшим обсягом військових витрат. На США припадає 37% загальносвітових військових витрат. Зростання військових витрат у Європі є наслідком, головним чином, збільшення цього показника в Росії. Однак поточний рівень військових витрат РФ треба, скоріше, порівнювати з показниками європейських країн, а не з США, через різке попереднє скорочення військових витрат Росії протягом 1990-х років.

За цей же період кожен з трьох регіонів - Африка, Азія та Близький Схід - зробив свій внесок (11-14%) у загальносвітове зростання військових витрат. Загалом військові витрати цих регіонів є невеликими, тому їх частка становить незначний відсоток загальносвітового показника. Африка та Південно-Східна Азія є регіонами з найінтенсивнішими темпами зростання військових витрат протягом 1998-2000 рр. (відповідно на 37% і 23% у реальних цінах, за даними СІПРІ).

Суттєвою рисою трансформації та функціонування оборонного комплексу провідних країн стає зближення військового та цивільного секторів господарювання.

Ці процеси стимулюються, в першу чергу, науково-технічним прогресом і найбільш помітні в США, де вони, зазвичай, визначаються терміном “військово-цивільна інтеграція”.

Однак питання про створення повністю інтегрованої промислової бази, яка могла б задовольнити як загальноекономічні потреби, так і потреби національної безпеки на сьогоднішній день можна вважати передчасним. І хоча межа між військовим та цивільним секторами останнім часом стає більш розмитою, сама специфіка засобів збройної боротьби та ринку ОВТ не дають підстав робити висновок про те, що ця межа коли-небудь зникне.

Для визначення реальних експортних можливостей української оборонної промисловості в роботі удосконалено методичні підходи щодо виявлення рівня її експортного потенціалу.

Експортний потенціал ОПК при цьому визначається як частина його виробничого потенціалу, результати діяльності якого реалізуються в зовнішньоекономічній сфері. У працях вітчизняних та зарубіжних економістів підкреслюється, що вихідною позицією щодо визначення рівня експортного потенціалу підприємства (галузі, країни) є величина виробничого потенціалу. При цьому в літературі домінує однобічне трактування суті виробничого потенціалу - або як сукупність ресурсів, або як спроможність господарчої системи до випуску продукції, або як здатність виробничих сил до досягнення певного ефекту.

У запропонованій методиці разом з виробничим потенціалом враховується технологічний та маркетинговий потенціали, а також оцінюється конкурентоспроможність продукції власного ОПК, що пропонується на експорт.

Найбільш точно про загальну вартість виробничого потенціалу галузей ОПК (підприємств, об'єднань) можна судити на підставі прямого складання вартості ресурсів, необхідних для нормального функціонування тієї або іншої господарчої системи, тобто:

де - розмір виробничого потенціалу галузей ОПК (підприємств), млн грн.;

- середньорічні основні виробничі фонди, млн. грн.;

- середньорічні обігові кошти, млн. грн.;

- заробітна плата промислово-виробничого персоналу галузей (підприємств), млн грн.;

- відрахування на соціальне страхування промислово-виробничого персоналу галузей ОПК (підприємств), млн. грн.

Узагальнюючими показниками використання виробничого потенціалу галузей ОПК України (підприємств, об'єднання) можна визначити показники потенціаловіддачі (Овп) та питомого прибутку (Рпит). У формалізованому вигляді ці показники будуть виглядати таким чином:

де - товарна продукція;

- загальна вартість потенціалу;

- величина прибутку від реалізації продукції.

Наведений вище методичний апарат щодо оцінки виробничого потенціалу в принципі підходить і для вимірювання величини експортного потенціалу. Адже останній є за своєю суттю елементом, частиною виробничого потенціалу і в структурному (речовому) плані також складається з основних виробничих фондів, трудових та матеріальних ресурсів. Але можливості підприємств ОПК (як і інших галузей) є досить неоднорідними. Тому в роботі визначені чинники виробничого потенціалу оборонних підприємств, які найбільше впливають на їх експортні можливості:

Технічні ресурси - структура, техніко-економічний та науково-технічний рівень виробничого обладнання та основних фондів.

Використання технічних ресурсів - фондовіддача, ресурсоємність виробів.

Науково-технологічні ресурси - інвестиції у НДДКР, їх перспективність, конкурентоздатність, інформаційне забезпечення науково-технічного пошуку та управління виробництвом.

Кадрові ресурси. Кваліфікація робітників та службовців, їх адаптаційна здатність до змін, в разі зміни цілей та завдань підприємства.

Ресурси управління. Характер та гнучкість управлінської системи, швидкість проходження управлінських рішень та інше.

Фінансові ресурси, що можуть вкладатися в розвиток виробництва. Стан активів, наявність кредитних ліній та інше.

Другою складовою експортного потенціалу держави, про що доведено у дисертації, можна визначити так званий маркетинговий потенціал, що являє собою сукупність засобів та можливостей (держави, галузі, підприємства) щодо маркетингової діяльності на конкретному ринку.

У реальній практиці оцінка величин фактичного експортного потенціалу ОПК України дорівнює фактично реалізованій за кордони країни продукції, обчисленої в одній з вільно конвертованих валют (краще за все у доларах США). Що стосується максимально можливого експортного потенціалу (Еп), то його розрахунок можна виконувати за формулою:

де - вартість фактично виробленої товарної продукції, млрд. грн.;

- коефіцієнт використання виробничої галузі;

- коефіцієнт експортної спеціалізації галузі;

- коефіцієнт відповідності продукції світовому технічному рівню.

При цьому:

де - вартість фактично виробленої у країні товарної продукції і-го виду;

- вартість товарної продукції галузі, що використовується на власні потреби країни, тобто для задоволення власних потреб в озброєнні та військовій техніці.

де - вартість фактично виробленої продукції і-го виду, що відповідає світовому технічному рівню.

Аналіз експортного потенціалу ОПК України показує, що серйозною перешкодою на шляху розширення експорту озброєнь у ХХІ сторіччі може стати проблема фінансування нових оборонних розробок, але безсумнівною перевагою більшості експортних зразків українського озброєння можна вважати збереження порівняно невисокої ціни при досить високих показниках техніко-технологічних характеристик.

...