Формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 353.(075.8)

МАКСИМОВА ТЕТЯНА СЕМЕНІВНА

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДІАГНОСТУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Спеціальність 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Східноукраїнському національному університеті

ім. Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ).

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор

Кліяненко Борис Терентійович,

Луганська філія Інституту економіко-правових

досліджень НАН України, директор (м. Луганськ)

Офіційні опоненти :доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Чумаченко Микола Григорович,

Президія НАН України, радник Президії НАН України (м. Київ)

доктор економічних наук, професор

Амітан Веніамін Наумович,

Інститут економіко-правових досліджень

НАН України, завідувач відділу економіко-правових

проблем розвитку територіальних систем (м. Донецьк)

доктор економічних наук, професор

Степанов Вячеслав Миколайович,

Інститут проблем ринку і економіко-

екологічних досліджень НАН України, заступник директора (м. Одеса)

Провідна установа - Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів).

Захист відбудеться “ 01 ” липня 2004 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “29” травня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вихід вітчизняної економіки на траєкторію зростання ставить перед регіонами стратегічні завдання щодо стабілізації позитивної динаміки, підвищення стійкості розвитку і формування на цій підставі соціально орієнтованої економіки ринкового типу. У зв'язку з цим ряд вчених і практиків в останні роки підкреслюють значущість активізації дослідження шляхів вирішення цих завдань. Майже всі проблеми, що виникають у процесі управління регіональним розвитком, тісно пов'язані з визначенням впливу тих чи інших факторів на його стійкість. Забезпечення стійкості економічного і соціального розвитку регіонів потребує істотного посилення дієздатності функцій управління розвитком, особливо аналітичної і прогнозної.

Формування соціально орієнтованої економіки вимагає необхідності проведення активної соціальної політики, економічною базою якої є динамічний прогресивний розвиток регіонів. У свою чергу, якісні зміни, що відбуваються у розвитку регіонів, виявляються поступово та відображаються у показниках економічного зростання доходів і життєвого рівня населення. На цій підставі дослідження проблем забезпечення стійкого розвитку регіонів стають основним напрямком регіональної економічної політики. Таким чином, центр актуальності регіональних досліджень переміщується на проблеми узгодженості динаміки економічних і соціальних процесів на основі формування відповідного механізму діагностування та прогнозування з метою досягнення стабілізації розвитку.

Методологія сучасної регіональної економіки дозволяє вирішувати комплекс складних питань щодо оцінки досягнутого рівня розвитку регіонів і прогнозування його величини за допомогою використання ретроспективного і факторного аналізу. Особливого значення набуває необхідність подальшої розробки методологічних принципів регіонального економічного аналізу. Для підвищення якісного рівня управління розвитком регіонів доцільно здійснювати не лише оцінку й аналіз їх економічного і соціального стану та порівняльний міжрегіональний аналіз, але і діагностування характеру розвитку (за системою класифікаційних ознак), рівня досягнення визначених стратегічних цілей, обумовлених комплексними програмами розвитку. На підставі оцінки і аналізу якісних характеристик розвитку повинно здійснюватися діагностування типів розвитку, визначення його стратегічних напрямків, сценарне прогнозування і забезпечення ефективної мобілізації регіональних ресурсів на досягнення індикативно встановлених параметрів.

Усе вищевикладене характеризує ті зміни, що повинні відбуватися у системі управління розвитком регіонів на підставі інтеграції раціоналістичного та діагностико-корегуючого підходів, які складають основу механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Раціоналістична концепція пов'язана з оцінкою рівня регіонального розвитку на підставі ефективного використання його ресурсного потенціалу. Така оцінка визначає регіон як замкнуту систему та орієнтує на пошук внутрірегіональних факторів зростання. Діагностико-корегуюча концепція дозволяє оцінити характер розвитку, рівень його стійкості і спрямованість трансформаційних процесів у економічній та соціальній підсистемах регіону.

Проблеми оцінки, аналізу, діагностування і прогнозування стійкості розвитку регіонів - складні і багатопланові. Різноманітні аспекти цієї проблематики висвітлені у наукових працях видатних вітчизняних вчених Б.І.Адамова, О.М.Алимова, О.І.Амоші, В.Н.Амітана, Б.В.Буркинського, В.М.Василенка, З.В.Герасимчука, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, А.О.Єпіфанова, Є.П.Качана, Б.Т.Кліяненка, В.П.Кузьменка, І.І.Лукінова, Ю.В.Макогона, В.К.Мамутова, В.В.Онікієнка, В.А.Поповкіна, М.Д.Прокопенка, Л.А.Савельєва, В.К.Симоненка, В.М.Степанова, Л.Г.Червової, М.Г.Чумаченка, М.М.Якубовського, В.Ф.Януковича.

Узагальнення опублікованих за названими проблемами наукових концепцій, сучасних методичних і практичних розробок дозволяє стверджувати, що дослідження проблем діагностування стійкості і забезпечення стабільності економічного і соціального розвитку регіонів, незважаючи на їх актуальність, не знайшли поки що належного висвітлення у регіоналістиці. Це негативно впливає на застосування індикативних методів управління розвитком регіонів, здійснення аналітичних досліджень і на їх підставі діагностування характеру і напрямків розвитку, моніторингу реалізації цільових комплексних програм.

Науковий і практичний стан досліджуваної проблеми зумовлює необхідність формування відповідного механізму на підставі нових теоретичних положень, розробки методів діагностування характеру розвитку регіонів і урахування його результатів у процесі корегування негативних тенденцій на основі сценарного прогнозування з метою підвищення рівня його стійкості. Актуальність і значущість цих питань для здійснення регіональної політики в Україні обумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок досліджень збігається з планами науково-дослідних робіт, що проводилися у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України протягом 1996-2003рр., відповідно:

до теми ДН 35-98 “Дослідження та формування теоретичних основ забезпечення стійкості великомасштабних економічних систем” (номер державної реєстрації 0198U002864), у рамках якої здобувачем у якості співвиконавця обґрунтовано концепцію формування механізму управління економічним і соціальним розвитком регіонів на підставі діагностико-корегуючої концепції;

до теми ДН 39-03 “Дослідження та формування механізму забезпечення стійкості фінансових і промислових компаній регіону” (номер державної реєстрації 0103U000419), у рамках якої здобувачем у якості виконавця розроблено методи оцінки стійкості розвитку суб'єктів господарювання регіонів. Крім того, запропонований у дисертації комплекс прогнозних моделей економічного і соціального розвитку Луганської області знайшов відображення у матеріалах дослідження Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Економіко-правове забезпечення розвитку господарської системи регіонів” (номер державної реєстрації 0102U005360).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, методологічних і методичних положень щодо корегування напрямків економічного і соціального розвитку регіонів на підставі формування та впровадження механізму діагностування досягнутого рівня та прогнозування його параметрів на перспективу. Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

узагальнено сучасні теоретичні та методологічні підходи щодо дослідження розвитку регіонів з метою визначення впливу на нього територіальної структури виробництва, ресурсної забезпеченості та демографічних процесів, що обумовлюють його характер та динаміку;

поглиблено тлумачення сутності економічного і соціального розвитку регіонів як складного процесу, що має свій зміст, матеріально-речовинні носії, кількісні та якісні показники, які характеризують його результат;

обґрунтовано концептуальний підхід до формування механізму діагностування та прогнозування розвитку регіонів, який оснований на визначенні взаємозв'язку і узгодженості фактичних та індикативно встановлених параметрів економічного і соціального стану регіонів;

сформовано механізм діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів із визначенням його структурних елементів і розкриттям їх змісту;

систематизовано методи регіонального економічного аналізу та запропоновано засоби діагностування типів розвитку регіонів відповідно характеру стабільності, еволюційності, реакційної здатності і динамічності;

проведено ретроспективний аналіз економічних та соціальних процесів розвитку регіонів України з метою визначення узгодженості просторової диференціації ресурсів з територіальною структурою виробництва та їх впливу на розвиток країни та її регіонів;

обґрунтовано теоретичні положення і науково-методичні підходи до оцінки ефективності використання ресурсних можливостей регіонів і динаміки розвитку на підставі порівняння досягнутого рівня розвитку і ресурсовіддачі;

розроблено методичні підходи до виміру стійкості розвитку регіонів як критерію стабілізації позитивних трансформаційних процесів у його економічній і соціальній підсистемах;

обґрунтовано і розроблено комплекс прогнозних моделей, які дозволяють визначити індикативні параметри показників економічного і соціального розвитку регіонів та здійснювати регулюючий вплив на підвищення стійкості його розвитку.

Предмет дослідження - теоретичні положення, основоположні принципи, методи і прикладні аспекти формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів, адекватного сучасним вимогам.

Об'єкт дослідження - процеси економічного і соціального розвитку регіонів.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення економічної теорії, загальнонаукові принципи проведення дослідження, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економічного і соціального розвитку регіонів та підвищення його стійкості за сучасних умов.

У роботі, як основний метод дослідження, використаний системний підхід, що дозволив розглядати регіон як складну відкриту систему і виявити напрямки розвитку, обумовлені трансформаціями у його економічній і соціальній підсистемах.

Для досягнення поставленої у роботі мети використані наступні методи дослідження. Абстрактно-логічний метод дозволив обґрунтувати можливість використання сучасних положень економічної теорії у дослідженні регіонів як складної соціально-економічної системи для розробки структурної моделі процесу розвитку і концептуальної моделі управління ним. Дедуктивний метод використаний для визначення координат дослідження регіонального розвитку як складного багатогранного процесу для формування механізму діагностування стійкості процесів регіональної динаміки та її прогресивного корегування. Індуктивна логіка застосовувалася в аналізі динаміки процесів регіонального розвитку, визначенні стратегії розвитку й обґрунтуванні її критеріїв. Історичний метод використаний для аналізу еволюції: основ теорії розвитку; змісту і сутнісних характеристик розвитку регіонів; моделей оцінки стану й аналізу динаміки процесу розвитку, а також методів його прогнозування. У ході дослідження й експериментування були використані: формалізовані методи статистичного та порівняльного аналізу, які дозволили об'єктивно визначити динаміку економічних і соціальних процесів на рівні України та її регіонів; економіко-математичні методи для імітаційного моделювання і прогнозування на підставі пакетів комп'ютерних програм ВР-STAT, що дозволило визначити факторний вплив на зміни стійкості розвитку, одержати сценарні прогнози економічного і соціального розвитку на прикладі Луганського регіону .

Правову основу дослідження склали Закони України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи місцевих органів влади, що регулюють економічний і соціальний стан регіонів. Джерелом інформації стали офіційні статистичні матеріали Держкомстату України та регіональних органів, інформаційно-аналітичні огляди, науково-методичні публікації.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації розроблена нова у вітчизняній регіоналістиці цілісна наукова концепція формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів, що дозволяє визначати стан, рівень стійкості і стратегічну спрямованість трансформаційних процесів.

Основні результати дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

вперше:

розроблено концепцію формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального стану розвитку регіонів, за якою характер розвитку визначається не тільки на підставі ретроспективного аналізу, але й рівня відповідності фактичних параметрів розвитку індикативно встановленим;

запропоновано систему індикаторів оцінки рівня регіонального розвитку для проведення економічного аналізу і визначення напрямків трансформації відтворювальної, галузевої, демографічної структур та зміни життєвого рівня населення регіону, яка дозволяє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між економічними і соціальними процесами;

обґрунтовано науково-методичний підхід до виміру стійкості розвитку регіонів на основі упорядкування економічних і соціальних показників за фактичною та індикативною динамікою, що забезпечує визначення рівня адекватності досягнутого та передбаченого цільовою стратегією його розвитку;

удосконалено:

методи порівняльного міжрегіонального аналізу на підставі інтеграції рейтингового і кластерного підходів, спрямовані на ранжирування регіонів за ресурсною та результативною ознаками та їх упорядкування за рівнем реалізації порівняльних переваг, які на стабілізаційному етапі ринкових перетворень стають переважною домінантою розвитку регіонів;

систему моніторингу реалізації цільових комплексних програм економічного і соціального розвитку, спрямовану на визначення ефективності досягнутих тактичних і стратегічних цілей (за рахунок вибору оптимального варіанту залучення до відтворювальних процесів ресурсних можливостей регіонів) і на цій підставі діагностування типу розвитку регіонів;

методи оцінки досягнутого рівня стану регіонів на підставі використання показника швидкості розвитку, що поширює можливості традиційного трендового аналізу ретроспективи розвитку та визначення його характеру;

знайшли подальший розвиток:

методи визначення гнучкості соціальної політики на основі співвідношення темпів зміни рівня життя населення і витрат на її реалізацію, для оцінювання реакційної здатності регіонального розвитку на регулюючі впливи, які повинні забезпечувати соціальний розвиток;

методичні підходи до аналізу економічної ефективності використання продуктивних сил регіону, які ґрунтуються на визначенні співвідношення темпів зміни досягнутих результатів функціонування господарського комплексу регіону та темпів залучення у відтворювальний процес основних видів регіональних ресурсів, що дозволяє визначити тип розвитку _ екстенсивний чи інтенсивний;

методи прогнозування економічного та соціального розвитку регіонів на основі комплексу імітаційних моделей, які дозволяють корегувати завдання стратегічного розвитку з урахуванням залежності його стійкості від продуктивності праці, зайнятості, відтворювальної структури і величини трудового потенціалу.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні висновки дисертаційної роботи доведені до рівня конкретних рекомендацій, придатних для практичного застосування у проведенні аналізу, а на його підставі діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Особливу практичну значимість мають: методичні підходи і рекомендації щодо впровадження елементів механізму діагностування і прогнозування динаміки процесів економічного і соціального розвитку регіонів; методики оцінки стійкості, ефективності і прогнозування прогресивної динаміки розвитку регіонів.

Методичні положення та пропозиції щодо виміру стійкості економічного і соціального розвитку регіонів прийняті до практичного використання Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка від 26.08.2003 р. №127/9).

Висновки і пропозиції автора використані регіональними органами державного і місцевого самоврядування: Луганською обласною державною адміністрацією (довідка від 05.06.2003 р. № 156/7), державними адміністраціями районів Луганської області - Кремінського (довідка від 12.07.2003 р. № 7/41), Перевальського (довідка від 05.08.2003 р. № 9/32), Попаснянського (довідка від 20.08.2003 р. № 2/27) і Слов'яносербського (довідка від 24.08.2003 р. № 4/15). Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля МОН України, зокрема, у процесі викладання дисциплін “Розміщення продуктивних сил і регіоналістика”, “Управління регіональним розвитком”, “Державне регулювання економіки”, “Управління трудовими ресурсами”, “Економіка праці”, “Стратегічне планування”. Теоретичні висновки автора дисертації використані при підготовці навчального посібника для слухачів магістратури державного управління (довідка від 03.09.2003 р. № 9).

Особистий внесок здобувача. Висновки і результати дисертаційної роботи автором сформульовані самостійно і викладені у наукових і учбово-методичних публікаціях. Основні ідеї, запропонована методологія і методичні розробки належать особисто авторові і відбивають її бачення методичних підходів до проведення аналізу, діагностування і прогнозування процесів економічного і соціального розвитку регіонів, особливостей діагностики його стійкості, а також формування механізму реалізації зазначених функцій управління розвитком регіонів на основі діагностико-корегуючої концепції. Особистий внесок автора у кожній публікації, виданій у співавторстві, позначений у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися й одержали позитивну оцінку на наступних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (м.Луганськ, 1997р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми електронної промисловості в перехідному періоді” (м.Луганськ, 1998р.), міжнародній конференції “Социально-трудовые отношения в трансформируемой России” (м.Вороніж, 2000р.), IV міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг: теорія і практика” (м.Луганськ, 2000р.), VII міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (м.Луганськ, 2001р.), міжнародній науково-практичній конференції “Тенденції розвитку ринку праці в Україні і проблеми працевлаштування студентів” (м.Луганськ, 2001р.), III Всеукраїнській науково-практичній конференції “Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному економічному і соціальному розвитку регіонів” (м.Дніпропетровськ,2002р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку ринку праці і політика зайнятості в умовах трансформації економіки України” (м.Луганськ, 2003р.), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2003р.), ІХ міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (м. Луганськ, 2003р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 35 наукових працях, з яких - одна особиста монографія, 27 статей (у тому числі 25 - у наукових фахових виданнях), 7 доповідей на науково-практичних конференціях. Загальний обсяг публікацій складає 30,2 друк. арк., з яких 28,9 друк. арк. належать особисто автору.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 261 найменування. Повний обсяг роботи складає 425 сторінок комп'ютерного тексту, у тому числі: 31 таблиця, 38 рисунків, додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі наведена характеристика дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми дослідження і його актуальність, визначені мета, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна і практичне значення, представлені довідки і відомості щодо апробації отриманих результатів.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження економічного і соціального розвитку регіонів. Забезпечення стійкої динаміки економічного і соціального розвитку регіонів зумовлюють необхідність дослідження його сутнісних характеристик, систематизацію теорій і концептуальних підходів до управління регіональним розвитком, теоретичне обґрунтування комплексного підходу до визначення головних положень діагностико-корегуючої концепції управління розвитком регіонів.

У дисертації визначено, що у другій половині XX століття основний наголос у вітчизняних дослідженнях було зроблено на удосконалення методології складання, узгодження і затвердження регіональних планів, розробку уніфікованої системи їх форм і показників. Методологічною посилкою цих досліджень було положення, що випливало з провідної ролі галузевого управління, яке визначало увесь хід економічного і соціального розвитку регіонів. Ця позиція багатьох науковців була початковою при розгляді питань планування і управління регіонами. Доведено, що позитивних результатів в удосконаленні управління розвитком регіонів можна досягти при чіткому визначенні предмета дослідження, напрямків трансформації взаємозв'язків і взаємозалежності між його підсистемами, головними з яких є ресурсна, економічна та соціальна.

За сучасних умов від якості управління регіональним розвитком багато у чому залежить стабілізація позитивної динаміки економічного і соціального розвитку, тому питання визначення характеру розвитку, виміру його стійкості та прогнозування стратегічної спрямованості набувають виняткової актуальності, особливо ті, що присвячені методологічним аспектам регіонального економічного аналізу. За загальним визнанням, базою досліджень регіонального розвитку є теорія відтворення, тому що тільки вона у змозі розкрити предметний зміст регіональних процесів, втілених у планах і програмах з різними часовими періодами. Необхідність застосування відтворювального підходу в аналізі регіональних процесів не викликає сумнівів, але узагальнення концептуальних підходів показує, що більшість з них присвячені аналізу трансформації галузевої структури у межах регіональних систем.

Сучасний стан розвитку регіонів викликає необхідність комплексного дослідження динаміки економічних і соціальних процесів. Для цього важливо чітко визначити предмет сучасних регіональних досліджень. З урахуванням цього визначено, що відповідним предметом за умов регульованих ринкових відносин є результат суспільного відтворення, який вимірюється рівнем регіонального розвитку. Регіональний відтворювальний процес являє собою єдність економічних і соціальних відносин. Цілеспрямована діяльність з їх регулювання знаходить своє відображення в економічній і соціальній динаміці. Відповідно до цього, дослідження регіональних проблем суспільного відтворення повинні охоплювати питання адекватного регулювання процесів розвитку.

Обґрунтовано, що стійкий економічний і соціальний розвиток регіонів за сучасних умов повинен стати основним напрямком у теорії регіоналістики. Суть його полягає у тому, що функціонування і розвиток регіонів розглядається як процес розширеного відтворення, що включає виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг, закономірності і параметри якого визначають усі пропорції і взаємозв'язки економічного і соціального розвитку регіонів, у результаті чого відтворюються як продуктивні сили, так і виробничі відносини. Тому дослідження регіонального розвитку, його оцінка, аналіз і управління повинні мати два взаємозалежних об'єктивних напрямки. Перший - дослідження внутрішніх кількісних і якісних змін в елементах регіональної системи, її структурі і функціях. Другий - дослідження впливу зовнішніх змін як результату взаємодії регіональної системи із суспільними явищами. Таке роздвоєння досліджуваного цілісного об'єкту має методологічний сенс, тому що дає можливість виявити предметні особливості і цільову спрямованість регіонального розвитку.

Слід зазначити, що сучасні дослідження розглядають процеси функціонування регіональних систем, залишаючи без уваги оцінку стійкості динаміки їхнього розвитку. Саме такі дослідження важливі у стабілізаційний період, щоб за допомогою чітко визначених джерел, ресурсів і механізмів регулювання забезпечити вихід на траєкторію стійкого економічного зростання. Узагальнення наукових підходів показали, що під розвитком розуміють процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин, матеріально-речовинних складових, а також економічних, соціальних або матеріальних систем загалом, перехід до принципово нових якісних характеристик. Такий підхід не розкриває сутності розвитку як багатомірного процесу глибокої переорієнтації економічної і соціальної систем на основі еволюційних трансформацій. У контексті цього розвиток передбачає, поряд зі зростанням виробництва і доходів суб'єктів господарювання, здійснення радикальних змін в економічній, соціальній, інституціональній і управлінській структурах. У цьому виявляється здатність економіки, що тривалий час знаходилася у стані нестабільності, створювати імпульси і підтримувати темпи приросту найважливіших економічних і соціальних показників. З цього погляду розвиток регіонів є індикатором процесу безперервних економічних змін, еволюції регіональної системи загалом. На цій підставі зроблено висновок, що економічний і соціальний розвиток характеризується не тільки збільшенням обсягів виробництва, але і зміною якісних характеристик процесу виробництва і адекватним підвищенням на цій основі життєвого рівня населення.

Вищевикладене дає підставу визначити, що поняття економічного і соціального розвитку виявляється глибшим і змістовнішим, ніж перехід до стану з більш високими кількісними та якісними характеристиками відтворювальних процесів, як це розуміється традиційно, а тому воно не може бути зведено лише до темпів зростання. Навпаки, воно пов'язується з новим співвідношенням факторів і джерел розвитку, із системою цілей і пріоритетів руху, тобто розглядається як одна з найважливіших характеристик ефективності економічного і соціального прогресу, що охоплює всю сукупність його технічних, організаційних, економічних і соціальних аспектів.

Відзначено, що сьогодні пошук моделі розвитку і механізмів її реалізації, прагнення до забезпечення стійкої динаміки розвитку нашої країни та її регіонів формують уявлення про економічний і соціальний розвиток як найважливішу складову національно-державних інтересів. Опора на викладені теоретико-методологічні підходи і принципи дослідження дозволила поглибити визначення поняття “економічний і соціальний розвиток”: це необоротна, спрямована, закономірна зміна у функціонуванні продуктивних сил регіональних систем, яка здійснюється у системі суспільних відносин, реалізованих за допомогою адекватних регулятивно-управлінських механізмів, якими володіє визначене інституціональне середовище.

На підставі визначення сутності економічного і соціального розвитку розкритий зміст основних форм його прояву, таких як: головної цілі управління регіонами; сукупності якісних змін у структурних елементах регіональних систем; умов формування потенційних можливостей регіону для здійснення відтворювальних процесів; критерій ефективності функціонування регіону; бази і важливої умови підвищення якості життя.

Зміст окремих форм прояву категорії “економічний і соціальний розвиток” розкриває його багатоаспектну роль у характеристиці регіональних процесів. Однак під цим загальним поняттям розуміються різні типи регіонального розвитку, що у наш час позначаються значною кількістю термінів. Ця обставина викликала необхідність систематизації типів розвитку регіонів за системою класифікаційних ознак (табл. 1).

Таблиця 1. Систематизація типів розвитку регіонів

Ознака класифікації	Типи розвитку регіонів
1. Сфера прояву	1.1. Економічний 1.2. Соціальний 1.3.Науково-технічний (інноваційний) 1.4. Політичний
2. Характер стабільності	2.1. Безупинний 2.2. Циклічний 2.3. Дискретний
3. Напрямок удосконалення	3.1. Прогресивний 3.2. Регресивний
4. Просторове чи територіальне поширення	4.1. Загальний (повсюдний) 4.2. Частковий (локальний)
5. Еволюційність	5.1. Необмежений 5.2. Обмежений 5.3. Еволюційний 5.4. Революційний
6. Рівень управління	6.1. Внутрірегіональний 6.2. Макрорегіональний
7. Реакційна здатність	7.1. Гнучкий 7.2. Твердий
8. Динамічність	8.1. Стійкий 8.2. Прискорений 8.3. Уповільнений

Слід зазначити, що центр актуальності регіональних досліджень переміщується з питань розміщення продуктивних сил на проблеми діагностування і прогнозування соціального і економічного розвитку регіонів. Сучасні регіональні дослідження спрямовані на розробку концепцій управління стійкістю прогресивного розвитку економічних і соціальних процесів у регіонах, пошук економічних важелів впливу на процеси розміщення інвестицій, вивчення регіональних фінансово-кредитних відносин і процесів формування регіональних ринків.

На основі розгляду еволюції теорій управління розвитком, запропонована концепція формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів за умов соціально орієнтованої ринкової економіки, що являє собою сукупність наукових положень для розробки стратегії управління розвитком регіонів. На підставі цього обґрунтовано теоретико-методологічні та методичні підходи, які створюють умови для формування механізму діагностування та прогнозування розвитку регіонів, а саме:

класифікація процесів економічного і соціального розвитку, що дозволяє характеризувати їх як об'єкти визначеного механізму;

визначення пріоритетів у сукупності показників економічного і соціального розвитку регіонів;

розробка концепції стратегічної спрямованості розвитку регіонів;

визначення комплексу методичних рішень, необхідних для втілення цієї концепції у практику управління розвитком у фазі стабілізації ринкових відносин;

удосконалення аналітичної і регулюючої функцій зазначеного механізму з метою посилення стійкості розвитку регіонів.

Розділ 2. Характеристика механізму діагностування та прогнозування розвитку регіонів. В економічних дослідженнях термін “механізм” часто застосовується у сполученні з епітетами “економічний”, “господарський”, “організаційний” та інші. Регіоналістика не має чіткого розмежування сфер застосування цих дефініцій, що обумовлено прихильністю авторів до тієї чи іншої наукової школи. Тому у дисертації особливу увагу приділено такій важливій спеціалізованій підсистемй механізму управління регіонами, як механізм діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів.

Зазначено, що, незважаючи на досить широку популярність і відносну дослідженість окремих типів економічних, організаційних чи господарських механізмів (ринковий, механізм інфляції, покриття державного дефіциту, валютний, державного управління), саме поняття “механізм” є недостатньо чітко визначеним. Обмежуючим дослідників моментом, який деякою мірою перешкоджає творчому аналізу, проектуванню і синтезу економічних і соціальних процесів, є можливе обвинувачення ініціаторів у “механіцизмі” як бічного напрямку економічної науки, у рамках якого відбувається побудова деяких відірваних від реальності схем економічної діяльності, що носять детермінований і штучний характер. Проте, використання поняття “механізм” при дослідженні і проектуванні економічних і соціальних явищ - у багатьох випадках дуже корисна і зручна форма абстракції, що дозволяє одержувати обґрунтовані узагальнення й ефективні вирішення економічних проблем.

Обґрунтовано, що у широкому розумінні слова, “механізм” є результатом цілеспрямованої діяльності людей і становить собою деяку сукупність інституцій, норм, правил, що забезпечують за певних підстав цілеспрямоване формування напрямків розвитку заданих економічних явищ. Дослідженням визначено, що механізм управління регіональною системою загалом - це блокова система, важливою складовою якої є механізм діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Він включає обумовлені сукупністю виробничих відносин та інституціональної бази організаційно-економічні форми і методи, за допомогою яких проводиться у життя регіональна політика розвитку, і на цій підставі виступає своєрідною сполучною ланкою між базисом і надбудовою. У дисертації обґрунтовано, що механізм варто розглядати як упорядковану систему взаємодіючих елементів, що забезпечують суб'єктам господарювання досягнення індикативно заданих чи спрогнозованих параметрів економічного і соціального розвитку регіонів. На цій підставі визначено, що механізм діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів варто розглядати як упорядковану систему регулювання економічних та соціальних процесів.

Наведене визначення розкриває два істотних моменти. Перший - економічний розвиток регіонів має за мету не тільки традиційне підвищення ефективності виробництва, але й задоволення ринкового попиту суб'єктів господарської діяльності та населення регіонів, що свідчить про зміну цілей регіонального розвитку. Другий момент - економічний розвиток регіонів повинен забезпечуватися не будь-якою ціною, а раціональним, ефективним використанням усіх видів регіональних ресурсів. Подібні зміни у цілях і умовах розвитку регіонів не могли не викликати істотних зрушень у механізмі діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів. Запропонована структура механізму (рис.1) становить собою систему конкретних і взаємозалежних елементів суспільної комбінації продуктивних сил, виробничих відносин, політико-правового регулювання економічних і соціальних процесів.

Відповідно до найбільш загальної схеми побудови механізму регуляційного характеру модельне уявлення механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів містить у собі наступні елементи: суб'єкт - ініціатор, що цілеспрямовано запускає в дію цей механізм; цілі - програмовані результати функціонування регіональної системи; форма - необхідне організаційно-інформаційне оформлення і технологічне забезпечення; методи - інструментарій, способи і технології процесів досягнення поставленої мети; засоби - сукупність видів і джерел ресурсів, що використовуються для досягнення цілей; об'єкт - процес економічного і соціального розвитку. Його стійкість та ефективність складають головний зміст дії економічних методів управління. Діагностування, прогнозування, а на його підставі і планування у цьому контексті становлять форму руху у досягненні поставленої мети. Тому діагностування та прогнозування як центральні ланки механізму повинні доповнюватися індикаторами стійкого та ефективного розвитку. Саме в індикаторах та у методах їх застосування закладена та особливість механізму, що забезпечує досягнення цілей і стабільність розвитку основних ланок господарського комплексу регіонів та підвищення життєвого рівня населення.

Дослідженням доведено, що механізм діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів варто розглядати як механізм дії й використання економічних законів, що включає сукупність засобів розв'язання об'єктивних економічних протиріч, забезпечення сполучення економічних інтересів усіх господарюючих суб'єктів регіонів. Тому він виступає як елемент об'єктивних економічних відносин. У той же час, досліджуваний механізм нерозривно пов'язаний зі свідомою діяльністю людей і містить у собі надбудовні елементи: правові акти, визначені ланки державного апарата, органи місцевого самоврядування. Тому його розглянуто як інтегровану систему економічних, організаційних і правових форм, методів і інструментів управління процесами економічного і соціального розвитку регіонів. Обґрунтовано, що сформований механізм повинен забезпечити реалізацію однієї з моделей розвитку. Сучасна теорія розвитку нараховує п'ять основних, конкуруючих між собою, методологічних підходів до вибору моделей розвитку регіональних систем: загальноісторичний, технологічний, економічний, інноваційний та гіпотетичних сценаріїв.

Визначено, що парадигма гіпотетичних сценаріїв припускає напрямки розвитку в залежності від трьох груп факторів: стартового становища; прогресу у реформуванні економіки; рівня прогресивності інституціональної бази. У запропонованому механізмі діагностування та прогнозування головним інструментом реалізації цієї концепції є методологія моделювання різних гіпотетичних сценаріїв, що допускають альтернативність шляхів досягнення головних цілей розвитку. Методологічний підхід до вибору моделей розвитку на основі гіпотетичних сценаріїв використовує теорію нелінійних динамічних систем, і, насамперед, синергетику, оскільки моделі і поняття, розроблені у ній, мають високу евристичну змістовність. В основі синергетичного погляду, на відміну від класичної методології, лежить принципово інший світоглядний підхід - філософія нестабільності. Це дозволило при побудові моделей управління економетричними процесами врахувати такі важливі особливості регіональних систем, як стохастичність, невизначеність, нелінійність, поліваріантність. Обґрунтовано, що застосування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів забезпечує перехід від критичних станів до періоду стійкого розвитку, для якого притаманна нова якість розвитку.

Розділ 3. Економічний аналіз і діагностика стану розвитку регіонів. Комплексний економічний аналіз сучасного рівня розвитку регіонів України базується на матеріалістичній діалектиці та економічній теорії ринку. Загальний діалектичний метод пізнання реальної дійсності дозволив проаналізувати економічні і соціальні процеси у взаємозв'язку і взаємозумовленості, у зміні і розвитку. Обґрунтовано, що під методом економічного аналізу процесів регіонального розвитку варто розуміти діалектичний підхід до вивчення економічних і соціальних процесів у їхньому становленні і розвитку. Особливістю економічного аналізу розвитку регіонів є використання системи показників, що вимірюють тісноту взаємозв'язку між економічними і соціальними процесами. Необхідність такого підходу пов'язана з тим, що вивчення кожного з процесів у відриві від інших породжує помилкові висновки, не дозволяє проникнути у глибину процесів, що відбуваються, усвідомити необхідність проведення тих чи інших заходів.

Визначено, що економічний аналіз розвитку регіонів становить собою сукупність способів вивчення трансформаційних процесів і їх динаміки шляхом виявлення і визначення взаємозв'язків досліджуваних показників, розподілу їх на складові частини і порівняння з іншими, виміру рівня впливу на досліджувані показники як окремих складових частин, так і сукупності їх у єдності і взаємному зв'язку. У цьому визначенні виявляється п'ять найбільш загальних характерних ознак регіонального економічного аналізу: виявлення і представлення взаємозв'язку досліджуваного явища; диференціація чи деталізація; порівняння; визначення величини впливу факторів чи елімінування; інтегрування чи узагальнення. Без застосування методу при аналізі всіх названих елементів неможливе глибоке і усебічне вивчення показників і процесів, що відбуваються у ході регіональних трансформацій. На підставі цього визначено, що основне завдання економічного аналізу процесу регіонального розвитку підрозділяється на наступні, локальніші завдання: оцінка стану регіонального розвитку; аналіз досягнутого рівня регіонального розвитку; аналіз трансформаційних процесів у розвитку регіонів; порівняльний міжрегіональний аналіз; оцінка ефективності управління розвитком регіонів.

Обґрунтовано, що важливою складовою частиною механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів є сукупність систем і методів аналізу. Реалізація комплексного підходу ґрунтується на систематизації етапів діагностики процесів розвитку регіонів (рис. 2). Для вирішення конкретних завдань управління регіональним розвитком пропонується застосувати перелік спеціальних систем і методів аналізу, що дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів розвитку як у статиці, так і у динаміці.

У практиці управління регіональним розвитком, залежно від методів аналізу розрізняють наступні основні системи його проведення: вертикальний аналіз; горизонтальний; R-аналіз; визначення рейтингу, кластеру і типу регіонів; моніторинг; експрес-діагностика; інтегральний аналіз.

Усі види горизонтального аналізу доповнено дослідженням впливу окремих факторів на зміну відповідних узагальнюючих показників. Результати такого аналізу дозволили побудувати відповідні факторні моделі, що використані у прогнозуванні показників розвитку регіонів.

Використання R-аналізу дозволило розрахувати співвідношення показників економічного і соціального розвитку між собою. Звернено увагу на особливість розвитку регіонів, не охоплену R-аналізом - характер розвитку залежно від його реакційної здатності. Унаслідок цього відсутні критерії оцінки гнучкості соціальної політики та ефективності управління розвитком регіонів. Запропонований у роботі метод кількісної оцінки гнучкості соціальної політики ґрунтується на поетапному розрахунку індексів, що характеризують темпи зміни рівня життя і темпи зміни витрат на реалізацію соціальної політики, і аналізі співвідношення зазначених індексів:

, (1)

де Iр.ж (tп ,tк) - індекс рівня життя населення регіону;

Iв(tп,tк) - індекс витрат на реалізацію соціальної політики.

У результаті розрахунку може мати місце одна з трьох можливих нерівностей:

, , (2)

Якщо має місце нерівність , соціальну політику варто визнати не плідною, тому що витрачені кошти на її здійснення не підвищили життєвий рівень населення, а отже, головна мета соціальної політики не була досягнута. Соціальну політику при наявності нерівності варто визнати адекватною, тому що вона збалансувала темпи зміни життєвого рівня з темпами залучення коштів на реалізацію соціальної політики. При наявності нерівності соціальну політику можна вважати гнучкою, адаптивною до цілей суспільного розвитку, що забезпечує випереджальні темпи зростання життєвого рівня порівняно з темпами зростання витрат на реалізацію соціальної політики. Таким чином, гнучкість соціальної політики варто розглядати як її здатність прогресивно змінювати соціальний розвиток без істотного збільшення витрат, що забезпечують реалізацію соціальної політики.

На основі статистичних даних Луганської області, побудовано графік, що відображає рівень життя і витрати на соціальний розвиток за період 1995-2002 рр. (рис. 3). Розрахунок і аналіз рівня гнучкості соціальної політики показали, що значення цього показника знаходяться у межах від G(1997-1998) = 0,125 до G(2000-2001) = 1,54. Це свідчить про підвищення динаміки життєвого рівня населення регіону порівняно з динамікою витрат на реалізацію соціальної політики і тому її слід признати гнучкою.

Джерело: власні розрахунки.

Рис. 3. Динаміка гнучкості соціальної політики регіонів

Найважливішим узагальнюючим показником рівня життя при цьому є доходи населення, що включають усі надходження коштів у виді оплати праці, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних видів допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства. Перехід до ринкових відносин в Україні викликав значні зміни у структурі грошових доходів населення. Це виявилось у зниженні частки оплати праці і підвищенні частки доходів від підприємницької діяльності і власності (табл. 2).

Таблиця 2. Грошові доходи населення Луганської області

у 1995-2002 рр., млн. грн. /%

Види грошових доходів	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Загальна величина, у тому числі:	1510,9 100,0	2049,8 100,0	2446,7 100,0	2499,3 100,0	2894,1 100,0	4487,8 100,0	4617,2 100,0	4950,4 100,0
оплата праці	939,78 62,2	1303,67 63,6	1318,77 53,9	1272,14 50,9	1513,61 52,3	2104,78 46,9	2373,29 51,4	2480,15 50,1
соціальні трансферти	305,21 20,2	532,95 26,0	680,18 27,8	669,81 26,8	908,75 31,4	1090,54 24,3	1482,15 32,1	1594,02 32,2
доходи від власності	197,92 13,1	90,19 4,4	193,29 7,9	327,41 13,1	306,78 10,6	1081,56 24,1	521,75 11,3	628,71 12,7
доходи від підприємництва	67,99 4,5	122,99 6,0	254,46 10,4	229,94 9,2	164,96 5,7	210,92 4,7	240,04 5,2	247,52 5,0

Джерело: Державний комітет статистики України; Луганське обласне управління статистики; власні розрахунки.

Наступною системою економічного аналізу процесу регіонального розвитку є порівняльний аналіз. Його виконано на підставі застосування таких методів, як визначення рейтингу, кластерного аналізу і методу типізації регіонів. Аналіз розвитку регіонів на підставі встановлення рейтингу дозволив визначити діапазон значень показників, розрахувати відхилення значення показника в окремому регіоні від показника регіону-лідеру за даним індикатором розвитку. На підставі порівняння результатів ранжирування зроблений висновок щодо прогресивності розвитку аналізованої сукупності регіонів.

Завершальним етапом економічного аналізу процесу регіонального розвитку є оцінка його економічної ефективності. Регіон повинен розглядатися як динамічна система з обмеженими ресурсами, визначеними цілями та векторами розвитку. Регіон функціонує під впливом безлічі факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Процес функціонування регіонів має дискретний характер: різночасово відбуваються події ресурсного споживання (особливо інвестування) і одержання результатів. Тому для формалізації аналізу ресурсного забезпечення процесів регіонального розвитку застосовано різницеві рівняння, окремі складові яких відносяться до різних періодів часу - від t(n-1) до tn. Для практичного використання з метою аналізу трансформації регіональної динаміки запропоновано комплексний підхід, для реалізації якого створена модель оцінки ефективності розвитку регіонів ( рис.4).

Домінуючим елементом комплексної моделі є узагальнюючий показник функціонування регіону - валовий внутрішній продукт регіону - ВВПР. У зв'язку з переходом України на міжнародну систему статистики та обліку на регіональному рівні запроваджено розрахунок валової доданої вартості за системою національних рахунків. Цей показник розраховується як різниця між вартістю товарів і послуг та проміжним споживанням, що не дозволяє враховувати сукупні витрати усіх видів регіональних ресурсів. Тому у дисертації основним узагальнюючим показником, який характеризує економічне становище регіонів, прийнятий валовий внутрішній продукт регіонів. ВВПР - це сумарна вартість усіх вироблених у регіоні за визначений період товарів та послуг.

Для визначення обсягу валового внутрішнього продукту регіону у n-й період часу необхідна інформація про потенційні можливості регіону, величину задіяних ресурсів у попередні періоди В(n-1) та їхню затребуваність у даний період [Вn], інформація про обсяг ВВПР у попередні періоди []. Блок визначення ВВПР у планованому (чи прогнозованому) періоді дозволяє передбачити багатоваріантність управлінських рішень на виникаючі і прогнозовані зміни ресурсної забезпеченості регіону і збурюючих впливів зовнішнього середовища, у питаннях зміни цін на ресурси, величини залучених (позарегіональних) коштів, кон'юнктурних коливань на зовнішньому ринку.

Загальноприйнятий підхід до оцінки ефективності функціонування об'єктів різних рівнів господарювання заснований на зіставленні досягнутих результатів і витрат. На регіональному рівні за критерії результатів мають бути прийняті як абсолютні показники рівня регіонального розвитку (або підвищення обсягу ВВПР, створеного у даний період ВВПРn, у порівнянні з попереднім ВВПР(n-1)), так і відносні показники, що характеризують ресурсовіддачу потенціалу регіону.

У випадку ефективної регіональної політики повинна мати місце нерівність, за якою ресурсовіддача аналізованого періоду () вища ресурсовіддачі попереднього періоду (), тобто повинна мати місце нерівність:

(3)

Якщо має місце нерівність іншого виду, орган регіонального управління повинен трансформувати напрямки регіональної економічної політики. Вони можуть здійснюватися за рахунок інтенсивних ( 1 ) чи екстенсивних ( 2 ) факторів економічного зростання. Ефективним слід вважати перший напрямок регіональної економічної політики.

Ефективність використання функціонуючих ресурсів певною мірою обумовлює динаміку залучення у господарський обіг потенційних регіональних ресурсів розвитку. У дисертації обґрунтовано, що ресурсне забезпечення окреслює коло явищ і взаємозв'язків, найбільш тісно прив'язаних до соціально-економічних процесів і відбиваючих суть цілеспрямованого управління комплексним розвитком регіонів. На підставі даного концептуального підходу у дисертації запропонована методика дослідження впливу ресурсного забезпечення на динаміку процесів розвитку.

Розділ 4. Діагностування стійкості економічного і соціального розвитку регіонів. У цьому розділі методологія діагностування стійкості процесів розвитку заснована на найважливішій якісній властивості регіонів - поліструктурності, під якою розуміється сукупність різноманітних структур, визначених за економічною, соціальною та демографічною ознаками.

Якщо розглядати відносну самостійність регіонального розвитку, то він постає як історичний еволюційний процес, як предмет і ціль управлінської діяльності. У процесі системних досліджень регіональний розвиток розглядається як результат багатоетапного перетворення структурних елементів регіональної системи, характеристика процесу розвитку яких повинна бути представлена у чотирьох вимірах: статичному, динамічному, контрольному і прогнозному. Головним інструментом економічного аналізу для кожного з цих вимірів виступають як окремі, прості у конструктивному плані показники, так і складніші конструкції із сукупності показників - економіко-математичні моделі.

...