Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

УДК 658.030.1

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

АВТОРЕФЕРАТ

СТРАТЕГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИМСТВА

Гриньов Андрій Валентинович

Донецьк - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, на кафедрі економіки підприємства.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Шинкаренко Володимир Григорович, Харківський національний автомобільно- дорожній університет, завідувач кафедри менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Бузько Ірина Романівна, Східноукраїнський національний університет ім.. В.Даля, завідувач кафедри міжнародної економіки;

доктор економічних наук, професор Яковлєв Анатолій Іванович, Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”, завідувач кафедри економіки та маркетингу;

доктор економічних наук, професор Садєков Алімжан Абдуллович, Донецький університет економіки та Торгівлі ім.. М. Туган-Барановського завідувач кафедри економіки підприємств.

Провідна установа: Одеський національний політехнічний університет Міністерства освіти та науки України, кафедра менеджменту.

Захист дисертації відбудеться 19.01.2005 року об_14_год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою:

83015, Донецьк, вул. Челюскінців, 198- а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства науки і освіти України за адресою: 83055, Донецьк-55, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 17.12.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, Овечко Г.С.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з найважливіших завдань вітчизняної економіки в сучасних умовах є інтеграція України у світовий економічний простір на партнерських засадах. Його вирішення вимагає обґрунтування проблемних теоретико-методологічних і прикладних аспектів, які повинні базуватися на результатах поглиблених наукових досліджень. Зокрема, це стосується інноваційного розвитку вітчизняних промислових підприємств. Складність розв'язання проблем їх інноваційної діяльності посилюється невизначеністю зовнішнього середовища. Проблема інноваційного розвитку промислових підприємств тісно пов'язана з вибором стратегії розвитку країни, бо є її пріоритетним напрямком. Підходи до вибору напрямків інноваційної діяльності підприємств носять не тільки економічний, а й соціальний характер. Вітчизняним промисловим підприємствам необхідно здійснювати пошук ефективних напрямків інноваційного розвитку з урахуванням впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та вітчизняного і зарубіжного досвіду.

В останні роки проблемам інноваційного розвитку промислових підприємств присвячено багато зарубіжних і вітчизняних наукових публікацій. Так, різні теоретичні аспекти цієї проблеми висвітлено в наукових працях таких відомих зарубіжних дослідників як І. Ансоф, Е. Брукінг, Л. Водачек, О. Водачкова, П. Друкер, В. Кінг, Д. Клиланд, М. Портер, Р. Ричард, Б. Санто, Р. Уотерман, Й. Шумпеттер.

Багато дослідників Росії також висвітлюють проблеми ефективної інноваційної діяльності на підприємстві, серед яких: Ю.Анісімов, Ю.Аніскин, А. Анчишкин, Л. Барютин, М. Гусаков, А. Дагаев, В. Дудченко, П. Завлин, А. Іпатов, А. Казанцев, А. Кругликов, А. Кулагін, В. Мединський, Н. Моісеєва, Ю. Морозов, А. Пригожин, Б. Твис, А. Тодосійчук, В. Устинов, М. Хучик, Ю. Яковець. Значна кількість досліджень вітчизняних учених також присвячена проблемам інноваційної діяльності підприємств. Це - В. Амітан, О. Амоша, Ю. Бажал, Є. Бойко, П. Бондарев, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Данько, Г. Добров, М. Кизим, С. Ілляшенко, А. Козаченко, А. Кредісов, В. Кредісов, М. Крупка, О. Лапко, І. Лукінов, Л. Нейкова, В. Оноприєнко, М. Туган-Барановський, Д. Черваньов, М. Чумаченко, Н. Чухрай, В. Шинкаренко, Ю. Шкворець, А. Яковлєв.

Незважаючи на наявність великої кількості наукових робіт, ще й досі не вироблено єдиної політики щодо обґрунтування теоретико-методологічних підходів до стратегії інноваційного розвитку підприємств, принципів стратегічного управління науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками (НДДКР), відсутні розробки щодо формування їх стратегії, визначення та оцінки науково-технічного потенціалу підприємств як основи їх організаційного розвитку. Існує проблема щодо організаційного моделювання інноваційної діяльності, обґрунтування відповідних організаційних структур управління інноваційним розвитком тощо. Крім того, необхідно здійснювати кількісну оцінку впливу інноваційної діяльності підприємства на його кінцеві результати.

Недостатня розробленість цих питань у вітчизняній економіці обумовили актуальність теми виконаного дисертаційного дослідження, мети та задач для її досягнення.

Зв'язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з “Програмою виробництва сільськогосподарської техніки і забезпечення нею агропромислового комплексу області на період 2003 - 2005 років” з метою збільшення обсягів виробництва і поставок техніки, що виготовляється промисловими підприємствами Харківщини, яка розробляється на підставі рішення Харківської обласної ради від 24 квітня 2003 р., та науковими темами, які виконувалися в межах Програми та НДР у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті за темою “Оптимізація пасажирських потоків і підвищення доходності метрополітену”, № державної реєстрації О103U008943.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних основ формування стратегії інноваційного розвитку та розробка організаційно-економічних засад щодо їх реалізації в практиці роботи промислових підприємств.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких завдань:

аналіз показників стану і тенденцій інноваційної діяльності промислових підприємств;

обґрунтування необхідності використання концептуальних методів дослідження інноваційного розвитку підприємства;

розробка загальної системної концепції стратегічного управління інноваціями на промислових підприємствах;

формулювання наукової концепції та закономірностей інноваційного розвитку підприємства на основі використання наукових знань в процесі розробки нової продукції;

визначення організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності промислових підприємств;

обґрунтування системи показників оцінки інноваційного потенціалу підприємства;

обґрунтування методики побудови (удосконалення) організаційної структури управління інноваційним розвитком;

розробка метода оцінки кінцевих результатів діяльності підприємства з урахуванням впливу інноваційної діяльності;

розробка методики оцінки науково-технічного рівня НДДКР.

Об'єктом дослідження є процеси інноваційного розвитку, форми і механізми їх прояву на промислових підприємствах.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та практичні проблеми стратегії інноваційного розвитку промислових підприємств у трансформаційних умовах економіки України.

Методи дослідження. Методологія дослідження побудована на базі сучасних економічних теорій в галузі управління економічними системами, що враховують об'єктивність змін, які відбуваються під впливом мінливого зовнішнього середовища. У дисертації використані фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних економістів, в яких висвітлюються проблеми інноваційної діяльності, статистична та звітна інформація, що характеризує результати функціонування промислових підприємств, чинне законодавство України, що регламентує інноваційну діяльність, а також аналітичні розрахунки автора.

В процесі роботи автором використані такі методи економічних досліджень: системний, програмно-цільовий, функціональний та принципи самоорганізації - у визначенні взаємозв'язків і взаємовпливу процесів інноваційної діяльності на результати функціонування промислових підприємств; ретроспективний аналіз - при визначенні закономірностей розвитку інноваційної діяльності підприємств на різних етапах формування ринкових відносин в Україні; функціонально-вартісний аналіз (ФВА) - в процесі побудови організаційної структури управління інноваційним розвитком підприємства; факторний аналіз за типом факторизації CLASSICAL - в процесі кількісної оцінки впливу інноваційної діяльності на кінцеві результати діяльності підприємства з використанням пакету прикладних програм STATGRAF; метод головних компонент - для визначення науково-технічного рівня НДДКР; експертної оцінки - при розробці сценаріїв здійснення інноваційної діяльності підприємства; співставлень - при здійсненні порівняльного аналізу результатів інноваційної діяльності по країні, регіону, промислових підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації обґрунтована можливість розробки і реалізації стратегії інноваційного розвитку на теоретико-методологічних засадах та визначенні її впливу на результати діяльності підприємств.

Основні положення дисертації, що містять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у такому:

вперше:

обґрунтовано в процесі формування інноваційної моделі комплексне використання системного, програмно-цільового та функціонального методів дослідження управління НДДКР, а також принципів самоорганізації на засадах врахування впливу властивостей окремих складових інноваційного розвитку підприємства, встановлення емерджентних властивостей, а також визначення оптимального режиму функціонування підприємства та його подальшого розвитку;

розроблено методичний підхід щодо побудови організаційної структури управління інноваційним розвитком підприємства на засадах розподілу функцій саморозвитку та саморегулювання з урахуванням принципів ієрархії на основі домінування, багатопов'язаної та мультипараметричної взаємодії;

запропоновано методологію формування і оптимізації організаційної структури управління інноваційним розвитком підприємства, що включає обґрунтування етапів організаційного моделювання на основі функціонально-вартісного аналізу і методів оптимізації організаційної структури;

дістали подальший розвиток:

методологічні засади формування інноваційної моделі розвитку промислових підприємств з використанням системного та ситуаційного підходів. Вони забезпечують відображення можливостей підприємства з впровадження науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок на засадах стратегічного управління інноваціями, оцінки можливостей та ресурсів з метою рішення стратегічних завдань інноваційного розвитку, прогнозування потреби в певних інноваціях для здійснення випуску нової високотехнологічної продукції та виходу з нею на ринок;

інноваційна стратегія розвитку підприємства, що базується на сформульованих концептуальних положеннях, які сприяють забезпеченню системності в процесі розробки самої інноваційної стратегії, створюють умови для організації управління інноваціями, дозволяють формувати ефективний інструментарій її розробки та реалізації;

система показників оцінки інноваційного потенціалу підприємства, встановлена з урахуванням етапів розробки та впровадження інновацій та використанням критеріїв, факторів, методів і процедур, за допомогою яких визначається сукупність кількісних і якісних показників;

система показників оцінки впливу інноваційного потенціалу на кінцеві результати діяльності підприємства на підставі системного визначення його складових, отримана з використанням стандартизованої моделі факторного аналізу;

удосконалено:

теоретико-методологічні засади стратегічного управління інноваціями, що базуються на комплексному врахуванні цілей розвитку, встановленні послідовності процесу розробки і прийняття управлінських рішень, формуванні вимог до стратегічних планів на основі системи показників, які в змозі забезпечувати оптимізацію стратегічних програм і планів інноваційного розвитку підприємства;

методичні засади планування інноваційної продукції з урахуванням потреб ринку та стадії її життєвого циклу, від якої залежить отримання прибутку за рахунок грошових потоків від продукції, яка вже закріпилась на ринку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці методичних підходів до проектування і реалізації інструментів функціонування підприємства в процесі його інноваційного розвитку, включаючи: організаційне моделювання інноваційного розвитку; алгоритм формування організаційної структури управління на основі ФВА; методичний підхід щодо прийняття управлінських рішень інноваційного розвитку підприємства; методики оцінки інноваційного потенціалу підприємства на етапах створення та освоєння інновацій; методичний підхід до встановлення послідовності етапів розробки стратегії фінансування технічного розвитку підприємства та інформаційного забезпечення управління його інноваційним розвитком .

Результати дисертаційного дослідження використані Управлінням промисловості Харківської обласної державної адміністрації (довідка від 25.12.03), промисловими підприємствами м. Харкова (Державне підприємство “Харківський машинобудівний завод ФЕД” - довідка 333-06 від 22.1003; АТ “ХТЗ” - довідка 60/33-Л від 18.06.03; Харківський завод ім. Малишева (довідка 34/43 від 14.01.04).

Результати дослідження впроваджені також у навчальний процес вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки України: Харківський національний автомобільно-дорожній університет (довідка 97/49 від 19.01.04); Київський національний економічний університет ( довідка 01/20-87 від 29.01.04 ), Харківський державний економічний університет (довідка 86/02-179 від 29.12.03), Львівський технічний університет “Львівська політехніка” (довідка 68-23-190 від 2.02.04), Донецький національний університет економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського (довідка 13.02/1371 від 21.01.03), Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (довідка 108-106-416/8 від 17.03.03).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати, які викладені в дисертації та виносяться на захист, отримані автором особисто. Переважна більшість публікацій є авторськими. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих розробок автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації пройшли апробацію на наукових і науково-практичних конференціях: І-ій Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми та перспективи економічної глобалізації” (Харків, 2002); 6-й і 7-й Международных научно-практических конференциях “Физические и компьютерные технологии в народном хозяйстве - экономические проблемы” (Харьков, 2002 -2003); Первом международном симпозиуме “Экономическое развитие и стратегическое планирование в Восточной Европе в контексте глобализации: возможности и проблемы” (Харьков, 2003); Третьому міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2003); Міжнародній конференції “Світова економіка: сучасне та майбутнє” (Харків, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 2003); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (Черкаси, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми економіки підприємства” (Дніпропетровськ, 2003).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 37 наукових праць, у тому числі 2 монографії, 2 навчальних посібника і 33 статті у спеціалізованих наукових фахових виданнях, у тому числі 8 тез, загальним обсягом 74,6 др.арк., з них - 54,8 др.арк. належать особисто авторові.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 366 назв, і 2-х додатків. Вона викладена на 380 сторінках комп'ютерного тексту, містить 46 таблиць, 74 рисунки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, його мету і задачі, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведена інформація щодо впровадження та апробації.

У розділі 1 - “Методологічні засади формування інноваційної моделі розвитку промислових підприємств” - розкрито сутність науково-технічного прогресу та визначено його вплив на розвиток науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), розглянуто інновації як необхідну передумову формування техніко-економічного потенціалу виробництва, сформовано методологічний підхід з обґрунтування інноваційної моделі розвитку промислових підприємств.

Як свідчать результати досліджень аналізу стану інноваційної діяльності промислових підприємств України та м. Харкова, подолання несприятливих тенденцій соціально-економічного розвитку нашої країни стримується відсталістю технологічної структури промислового виробництва, низьким рівнем виробничої бази, недостатнім державним фінансуванням НДДКР. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності промислових підприємств здійснюється на 71,6 - 77,1% за рахунок їх власних коштів, бюджетне фінансування складає лише 1,7 - 10,4%, а кредити банків та кошти інвесторів (як вітчизняних, так й іноземних) становлять 14,7 - 16,4%.

У роботі доказано, що в сучасних умовах розвитку України необхідна розробка нової моделі економічного зростання, що відображає можливості підприємств в інноваційному розвитку. Основу інноваційного розвитку складають: фундаментальні та прикладні дослідження; дослідно-конструкторські та технологічні розробки; випробування та промислове освоєння нововведень. Реалізація цих розробок повинна засновуватися на засадах стратегічного управління інноваціями, яке передбачає обґрунтування стратегічних завдань інноваційного розвитку, оцінку можливостей та ресурсів для їх рішення, аналіз стану розвитку науково-інноваційної сфери і організаційних структур, обґрунтування чинників, які істотно впливають на результати інноваційної діяльності підприємства. Основою ефективної інноваційної діяльності є прогнозування потреби в певних інноваціях, на базі яких розробляються принципово нові прогресивні технології, здійснюється випуск високотехнологічної продукції, розробка прогресивних організаційних і управлінських рішень.

Головною рушійною силою інноваційного розвитку є науково-технічний прогрес (НТП), який слід розглядати з урахуванням його економічного, технологічного й екологічного аспектів. Вирішення проблем, що постають перед підприємством, необхідно здійснювати в процесі реалізації таких функцій: розробка інноваційної стратегії розвитку підприємства та визначення сприятливих можливостей щодо її здійснення на ринку; створення конструкторської та технологічної документації на продукцію, що розробляється на основі нововведень; опрацювання технології виготовлення такої продукції на підприємстві; здійснення маркетингової та збутової діяльності. При цьому необхідно враховувати той факт, що інновація, як нововведення, не тільки задовольняє потреби споживачів, а є також об'єктом інтелектуальної власності.

Забезпечення ефективної державної інноваційної політики передбачає досягнення балансу інтересів усіх учасників інноваційної діяльності. При цьому розмаїття форм власності, диверсифікація виробництва вимагають розробки нових підходів до управління інноваційною діяльністю, що повинні враховувати не тільки раціональні форми організації виробництва, його ефективності, а й спроможність підприємства швидко адаптуватися до умов зовнішнього середовища. Підприємства повинні створювати нові форми науково-виробничої діяльності, які можуть забезпечувати технологічні зміни та реалізувати умови для прискорення інноваційних процесів, що повинні стати одним з важливіших напрямків в досягненні стабільності соціально-економічного розвитку країни.

Поглиблення трансформаційних перетворень ставить перед економікою країни такі завдання: визначення пріоритетів розвитку національної економіки з урахуванням наявних ресурсів; забезпечення динаміки економічного зростання; сприяння інноваційному розвитку промислового виробництва і обґрунтування методології подальшого розвитку. Їх реалізація вимагає концептуального теоретико-практичного обґрунтування можливостей та доцільності інноваційного розвитку, розробки адекватної сучасної парадигми управління, що здатна здійснювати адаптацію промислових підприємств до нових умов функціонування.

Якісні ринкові перетворення вимагають формування сучасного глобального середовища постіндустріального суспільства. Серед нових процесів в ньому важливими є: підвищення пріоритетної ролі спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, високих технологій, нових видів матеріалів; суттєве випередження виробництва науково-технічних знань у зв'язку з істотними змінами в міжнародному поділі праці - торгівля ліцензіями, ноу хау, науковою інформацією тощо.

Підприємство в процесі свого функціонування може динамічно змінювати свій стан в одному з двох протилежних напрямків - досконалості або небезпеки. За цих умов ефективною є модель управління інноваційним розвитком з використанням системного та ситуаційного підходів, які враховують два види ресурсів: знання, що є невичерпними і такими, що збільшуються в процесі використання за рахунок накопичення інформації і отримання нових знань; час, який є невідновлюваним і тому його врахування є особливо важливим в умовах швидких змін при впровадженні інформаційних технологій. Це вимагає в процесі дослідження робити висновки щодо розвитку підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому часі.

Розділ 2 - “Концептуальні методи дослідження інноваційного розвитку підприємств” - присвячено концептуальним підходам щодо інноваційного розвитку підприємства, зокрема системному, програмно-цільовому підходам у формуванні інноваційної моделі та методології функціонального підходу до управління НДДКР, а також розглянуто значення самоорганізації в процесі управління інноваційним розвитком підприємства.

Підприємство, як відкрита система, являє собою організовану множину елементів (структурних підрозділів), яким притаманні відносна цілісність і поліфункціональність, ієрархічна організація, що включає склад і структури (логічні, просторово часові, стохастичні), динаміка, що відноситься як до функціонування, так і до розвитку, особливості і умови існування підприємства. При цьому в процесі функціонування підприємства здійснюється перехід його з одного можливого стану до інших. Множина таких станів визначається кількістю структурних підрозділів, їх властивостями та розмаїттям зв'язків між ними. Тому функції характеризують підприємство як одне ціле, як результат взаємодії його структурних підрозділів між собою та з зовнішнім середовищем.

У роботі показано, що підприємству, як великій і складній системі, притаманні властивості цілісності й емерджентності. Основною вимогою системного підходу є необхідність комплексного дослідження підприємства у сукупності з чинниками зовнішнього середовища, з яким воно тісно пов'язано. Це вимагає вивчення кожного елементу системи в його зв'язку і взаємодії з іншими, виявлення впливу властивостей окремих складових на поведінку системи в цілому, встановлення емерджентних властивостей системи, а також визначення оптимального режиму її функціонування.

Теорія програмно-цільового підходу передбачає розгляд організації НДДКР у вигляді системи цілепокладання та цілереалізації. Цілепокладання включає: визначення складу задач, системи пріоритетів інноваційного розвитку, обґрунтування необхідних ресурсів тощо. Серед засобів цілереалізації слід відзначити всі етапи здійснення НДДКР, які включають науково-дослідну, конструкторсько-технологічну, організаційно-планову, матеріально-технічну, соціально-психологічну і економічну їх складові. Його застосування вимагає формулювання структури цілей здійснення НДДКР та освоєння на їх основі нової продукції і повинне базуватися на таких методологічних принципах: системність, комплексність, цілеспрямованість, узгодженість, динамічність, інваріантність, ефективність та можливість реалізації.

Важливою умовою ефективного управління НДДКР є необхідність конкретності та точності у визначенні кінцевих результатів здійснення НДДКР.

Зміст технічних характеристик певної продукції визначається переліком функцій. Але вони не можуть дати повної уяви про їх можливості, що пояснюється тим, що одна і та ж функція може бути реалізована не однаково з точки зору економічності, швидкості та точності її виконання. Це вимагає доповнення і конкретизації функцій споживчими властивостями, які можуть відображати технічний рівень і якість нової продукції.

З метою аналізу функцій може бути використана кібернетична або інформаційна форма їх опису. У разі використання кібернетичної форми “чорної скриньки” функція розглядається як дія, що виконується з метою перетворення певного вихідного стану (В) у кінцевий результат (К), який повинен бути досягнутим. Функція при цьому може бути представлена у вигляді: ФВК.Але при цьому необхідний опис економічних умов (Е), які обмежують можливості реалізації функції, тобто ФВКЕ.

У разі використання інформаційної форми опису функції, вона має вигляд: ФД, О, Од, ХЕ, де: Д-дія, що відбувається з основною ознакою, О-основна ознака, Од-додаткова ознака, Х-кількісна характеристика основної ознаки.

Послідовний функціональний підхід до здійснення НДДКР дозволяє підприємству формулювати зовнішню функцію у вигляді кінцевого результату (продукції, що випускається з використанням інновацій), економічно обгрунтовувати вибір оптимальної інноваційної стратегії, визначати склад відповідальних виконавців робіт, що в комплексі сприяє створенню ефективного функціонування системи проектування та виготовлення нової продукції (новітніх технологій, сучасних форм організації виробництва та систем управління). Він дозволяє спеціалістам, які здійснюють НДДКР, абстрагуватися від існуючих технічних рішень та проектувати нову продукцію тільки з урахуванням тих функцій, що необхідні для реалізації інноваційної технічної ідеї, тобто головна увага приділяється не конструкції (технології, структурі), а комплексу функцій, які вони виконують. Виходячи з цього головним питанням функціонального підходу є з”ясування того, заради якої мети впроваджуються інновації та яка їх економічна ефективність.

Використання функціонального підходу передбачає наявність структурних підрозділів, які здійснюють НДДКР, сувору орієнтованість усіх проміжних цілей на досягнення генеральної мети підприємства щодо його інноваційного розвитку, введення пріоритетів, які забезпечують раціональне співвідношення: функції зі здійснення НДДКР способи їх реалізації результати. Функціональний підхід щодо організації НДДКР сприяє виявленню більшої кількості альтернативних варіантів виконання функцій, що підвищує ймовірність знаходження оптимальної стратегії інноваційного розвитку підприємства.

У роботі показано, що процес організації слід розглядати як наслідок регламентного управління, а самоорганізацію - як таку, що ініціює самоуправління. При цьому самоорганізація може розглядатися у двох аспектах: як процес і як явище. Процес передбачає формування сукупності таких дій, що ведуть до створення стійкої реакції в системі управління підприємством. Сутність самоорганізації у вигляді явища стає в поєднанні елементів виробничого процесу для реалізації мети інноваційного розвитку підприємства з урахуванням внутрішніх правил і процедур, що діють в його межах. У зв'язку з цим існують такі цикли самоорганізації на підприємстві:

самоорганізація самоуправління професійне управління організаційні функції організаційна структура управління підприємством.

Одним з головних законів в діяльності підприємства, що направлене на інноваційний розвиток, є закон синергії, який використовується в теорії управління в процесі істотного підсилення або послаблення потенціалу будь-якої системи і може викликати як різко позитивні, так і різко негативні наслідки. Від знання дії закону синергії керівником підприємства, його підлеглими залежать результати діяльності підприємства. З метою реалізації можливостей закону синергії керівник підприємства повинен формувати моделі умов досягнення мети інноваційного розвитку, технологічної системи виробництва.

Основою для аналізу загального стану підприємства може служити закон самозбереження, що передбачає прагнення підприємства вижити в сучасних умовах, використовуючи для цього весь наявний потенціал, тобто матеріальні, трудові й фінансові ресурси. Такий потенціал, який повинен сприяти інноваційному розвитку підприємства, має перевищувати суму ресурсів зовнішнього руйнівного впливу та внутрішнього впливу, що може нанести йому відчутну шкоду.

Важливе значення для підприємства має використання закону розвитку, що може бути або прогресивним, або регресивним. Розвиток підприємства, особливо інноваційний, пов'язаний з такими чинниками: зміни зовнішнього та внутрішнього середовища; потреби й інтереси людини у саморозвитку та самопрояві; старіння та знос матеріальних елементів виробництва (устаткування, технології, людина); екологічні зміни; науково-технічний прогрес; глобалізація світової цивілізації. Розвиток підприємства пов'язаний з його життєвим циклом, і тому закон розвитку передбачає прагнення підприємства досягти максимального сумарного потенціалу на всіх етапах життєвого циклу.

У розділі 3 - “Стратегічне управління інноваціями на підприємстві” - розглянуто методологічні засади стратегічного управління інноваціями, визначено принципи та задачі стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства, сформульовано концептуальні підходи до стратегічного управління інноваціями.

В роботі проведено аналіз існуючих підходів, які використовуються в процесі дослідження системи управління інноваційним розвитком підприємства. Метою дослідження системи управління є оптимізація діючої системи управління для досягнення обраної цілі в певній послідовності. Така оптимізація традиційно здійснюється з використанням системного аналізу, на базі комплексного, нормативного й інтеграційного підходів тощо. На сучасному етапі розвитку світової економіки, в умовах її глобалізації, для підприємств найбільш ефективним є інноваційний підхід, який передбачає швидке реагування підприємства на зміни зовнішнього середовища. При цьому необхідно проводити аналіз можливостей підприємства щодо впровадження нововведень, який повинен охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається з їх використанням.

Зважаючи на те, що система управління підприємством складається з підсистем управління його структурними підрозділами, важливе значення має структуризація цілей функціонування шляхом дослідження функцій управління, що сприяють досягненню конкретної цілі на кожному ієрархічному рівні. Необхідною умовою реалізації визначеної цілі є моделювання складу управлінських рішень, що приймаються в структурних підрозділах.

Узагальнення фундаментальних теоретичних досліджень учених дало змогу авторові зробити висновок про необхідність розробки загальної системної концепції управління. Саме вона включає вибір цілей функціонування структурного підрозділу, визначення складу рішень, що повинні призвести до реалізації цілі, використання оптимальної технології підготовки управлінських рішень, формування організаційної структури управління структурним підрозділом тощо. При цьому дуже важливо, щоб управлінська діяльність структурного підрозділу була націлена на реалізацію тільки тих цілей, для яких він створений.

Важливість розробки методології стратегічного управління інноваціями обумовлена тим, що вона дозволяє формулювати цілі розвитку, встановлювати послідовність процесу розробки і прийняття управлінських рішень, формувати вимоги, яким повинні відповідати стратегічні плани, обирати систему показників і забезпечувати оптимізацію стратегічних прогнозів, програм і планів.

У дисертації доказано, що при управлінні інноваційною діяльністю серед основних принципів стратегічного управління підприємством найбільш доцільно використовувати такі: рефлексії, самоорганізації, обмеженої раціональності, самовизначення, диверсифікації, резервування ресурсів та безупинної адаптації. Ці принципи дозволяють синтезувати його моделі, методи та інструменти з урахуванням чинників, які сприяють або перешкоджають досягненню цілей підприємства, спрямованого на інноваційний розвиток (табл. 1).

Важливим в процесі розробки таких концептуальних положень є прогнозування інноваційного розвитку підприємства, майбутнього стану зовнішнього середовища і власних ресурсів згідно з цілями і економічними інтересами. Перевагами концепції стратегічного управління інноваційним розвитком є не пасивне сприймання розвитку підприємства від дійсного до майбутнього, а активне формування стратегії власного розвитку від майбутнього до дійсного. Це вимагає від підприємств прийняття рішень з урахуванням цільових орієнтирів діяльності.

Концепція стратегічного управління інноваційною діяльністю повинна ґрунтуватися на розробці теоретичних основ сутності, рушійних сил інноваційного розвитку підприємства, встановленні впливу його керівників на прискорення чи уповільнення інноваційного процесу, економічні відносини і механізм реалізації цілей.

Стратегія розвитку підприємства дозволяє забезпечувати його науково-технічній політиці стійкість при збереженні головних стратегічних напрямків з досягнення поставлених цілей інноваційного розвитку, з одного боку, а з іншого, - при визначенні гнучкості і спроможності змінювати напрямки розвитку відповідно до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Вплив стратегічного управління інноваційними процесами на ефективність функціонування підприємств визначається: адекватністю ринковим відносинам (в умовах вітчизняних підприємств - їхньому становленню), інтеграцією науки та виробництва, реалізацією державних науково-технічних пріоритетів, підвищенням сприйнятливості виробництва до нововведень, забезпеченням розширеного відтворення усіх стадій інноваційного процесу.

Таблиця 1 - Перелік чинників, які сприяють або перешкоджають досягненню цілей підприємства, спрямованого на інноваційний розвиток

Чинники, які
сприяють досягненню цілей інноваційного розвитку підприємства	перешкоджають досягненню цілей інноваційного розвитку підприємства
1. Наявність фінансових коштів	1. Відсутність фінансування на придбання нового обладнання, невиконання плану його впровадження
2.Впровадження нових технологій	2. Значна енергомісткість обладнання
3. Удосконалення діючих технологій	3. Неузгодженість конструкторських і технологічних рішень
4. Впровадження нового обладнання	4. Значні простої обладнання
5. Впровадження ефективних форм організації праці	5. Несвоєчасна поставка матеріалів, заготовок, комплектуючих виробів
6. Удосконалення оплати праці персоналу	6. Відірваність заробітної платні від кінцевих результатів діяльності підприємства
7. Удосконалення структури управління підприємством	7. Несвоєчасність переогляду норм і розцінок
8. Скорочення чисельності апарату управління	8. Низька культура виробництва
9. Удосконалення технології підготовки та реалізації управлінських рішень	9. Несвоєчасність прийняття управлінських рішень
10. Скорочення документообігу	10. Перевантаження окремих структурних підрозділів
	11. Відсутність технології прийняття управлінських рішень
	12. Відсутність персональної відповідальності за прийняття управлінських рішень
	13. Відсутність або несвоєчасний переогляд посадових інструкцій

Розділ 4 - “Теоретичні засади розробки та вибору стратегії інноваційного розвитку” - присвячено формуванню концептуального підходу щодо інноваційної стратегії підприємства, обґрунтуванню її методологічних основ, розгляду змісту та ієрархії інноваційних стратегій, загальних принципів і підходів до їх реалізації.

Особливостями орієнтації підприємства на інноваційний розвиток є: відкриття нових наукових концепцій та закономірностей розвитку виробництва та використання отриманих знань для розробки нової продукції (табл. 2). Виходячи з цього, в роботі сформульовано концептуальний підхід щодо формування інноваційної стратегії підприємства, який сприяє забезпеченню системності в процесі розробки самої інноваційної моделі, створює умови для вирішення питань організації управління інноваціями, а також дозволяє сформувати ефективний інструментарій її розробки та реалізації.

Таблиця 2 - Особливості орієнтації підприємства на інноваційний розвиток

Особливість	Орієнтація на
	дослідження	розробки
Мета	Відкриття нових наукових концепцій та закономірностей розвитку виробництва	Використання отриманих знань для розробки нової продукції
Розподіл робіт	Індивідуальний та інтуїтивний	Директивний: на основі визначених цілей здійснюється розподіл завдань, оцінка та контроль їх виконання
Відбір та контроль	Інноваційні проекти відбираються з метою забезпечення своєчасної їх зміни та пріоритету	Контроль здійснюється регулярно для досягнення цілей у визначені терміни та у встановлених межах витрат
Керівництво стратегічним розвитком	Здатність здійснювати компетентну оцінку технічного та комерційного результатів	Дотримання встановлених термінів завершення розробки та своєчасний вихід на ринок з новою продукцією
Стимулювання новаторства	Спрямоване на краще розв'язання проблем з метою досягнення переваг на ринку нової продукції	Спрямоване на управлінські та програмні зміни

Схема інноваційної стратегії розвитку підприємства з використанням концептуального підходу представлена на рис. 1.

В процесі інноваційної діяльності виникають певні суперечності між управлінням основною діяльністю підприємства і його науково-технічною сферою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Схема інноваційної стратегії розвитку підприємства

Подолання цих суперечностей передбачає розробку ефективних шляхів, до яких віднесено: залучення до розробки стратегічних рішень з інноваційного розвитку підприємства компетентних висококваліфікованих науково-технічних спеціалістів; здійснення фінансування науково-технічних розробок; включення технологічних показників до системи показників з оцінки результатів діяльності підприємства та його основних цілей; розробка інноваційної стратегії як однієї з важливіших складових стратегії розвитку підприємства; забезпечення прямих інформаційних зв'язків між керівним складом підприємства та керівниками структурних підрозділів, які здійснюють розробку НДДКР; створення умов для забезпечення процесу творчості розробників інновацій; залучення компетентних експертів до оцінки ефективності науково-технічних нововведень.

У сучасних умовах стратегічне управління отримує новий зміст, що передбачає використання поряд з формальними, кількісними методами творчого інтуїтивного підходу. Для більш обґрунтованого визначення найбільш значущих чинників середовища підприємства необхідна досить повна і достовірна інформація, що може бути отримана шляхом сканування (пошук уже сформованої ретроспективної інформації), моніторингу (відстеження поточної інформації, що з'являється знову), прогнозування (створення інформації про майбутній стан середовища) та відстеження інформації. інноваційний стратегічний портфель модернізований

Формування стратегії інноваційного розвитку включає такі етапи: розробка загальної стратегії підприємства з урахуванням його інноваційної діяльності та визначення конкурентної позиції на ринку. На їх основі визначаються функціональні стратегії підприємства.

Інноваційна політика підприємства ґрунтується на формулюванні цілей і стратегій його розвитку в короткостроковій і довгостроковій перспективах на основі оцінки його потенційних можливостей, забезпеченості відповідними видами ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових). Причому така політика визначається з урахуванням життєвого циклу підприємства, на кожній стадії якого встановлюються відповідні цілі, які залежать від того, що саме необхідно підприємству: підтримувати досягнутий рівень розвитку або здобувати його новий якісний стан. Кожна стадія життєвого циклу підприємства передбачає сполучення обох видів цілей.

Управління інноваційним розвитком підприємства передбачає розробку і реалізацію інноваційної стратегії, що повинна включати цілі його інноваційної діяльності, вибір засобів щодо досягнення таких цілей і обґрунтування джерел залучення необхідних ресурсів. Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства наведена на рис. 2.

Важливою складовою стратегічного управління є управління змінами на підприємстві, що включає: здійснення стратегічної діагностики, мобілізацію керівників підприємства на підтримку змін, планування процесу змін, запобігання конфліктам між стратегічною і поточною діяльністю підприємства, прийняття стратегічних рішень, управління поточним виробничим процесом, розробку та впровадження стратегії інноваційного розвитку і формування сприятливої атмосфери з цією метою, здійснення оперативної та стратегічної системи управління, заохочення успішної стратегічної діяльності тощо.

У дисертації показано, що основними причинами існуючого негативного ставлення до стратегічного управління інноваційним розвитком є: непідготовленість керівників підприємств до кардинальних стратегічних змін та інноваційних перетворень; відсутність об'єктивної інформації про зовнішні та внутрішні фактори; стримування спрямованості керівництва на стратегічні зміни у зв'язку з минулим досвідом і успіхами; приділення уваги на вирішення проблем основної діяльності, що відволікає від розгляду стратегічних завдань; слабка адаптованість до змін тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства

В процесі розв'язання задач стратегічного управління за умов впровадження нововведень важливого значення набуває аналіз взаємозв'язків елементів, наведених на рис. 3.

Важливим є доведення стратегічних цілей до відома керівників всіх рівнів управління, розробка мотиваційного механізму зацікавленості працівників підприємства в реалізації стратегічних цілей, які слід фокусувати на конкуренції та створенні сильних конкурентних позицій у всіх сферах діяльності підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Схема взаємозв'язку елементів в процесі розв'язання завдань за умов впровадження нововведень у виробничий процес

Теорія прийняття рішень передбачає розгляд багатьох аспектів: організаційних, економічних та соціально-психологічних. Вона націлює на вибір оптимального рішення з досягнення поставленої мети та оперує критеріями, процедурами, які можна враховувати оптимальними лише для тієї ситуації, що використовувала особа, яка приймала рішення, з використанням тієї інформації, яка у неї була. Причому інформація не завжди відповідає об'єктивним характеристикам конкретної ситуації. Рішення приймається з використанням критеріїв оптимальності, до яких в сучасних умовах ставиться вимога формалізації ситуації з тим, щоб виключити елемент суб'єктивності.

Прийняття рішення має визначену принципову структуру, до складу якої можуть бути віднесені такі елементи:

1. Формування повного набору альтернатив А = (А1, А2,…,Аn), з якого особа, що приймає рішення (ОПР), вибирає одну залежно від поставленої мети. На практиці альтернатива частіше за все витікає як складна структура і може бути представлена у вигляді вектора альтернативи:

А1 = (А1(1), А1(2),… А1(k)) … Аn = ( Аn(1), Аn(2),…, Аn(k)), (1)

де k - номер складової вектора альтернатив, множина яких створює k-мірний простір.

2. Формулювання усіх сценаріїв діяльності (С = С1, С2,…, Сm), що визначають наслідки окремої з альтернатив. При цьому ОПР повинна мати кількісну методику вимірювання за допомогою ймовірностей підтвердження кожної з цих гіпотез. Це може бути здійснено на основі визначення усіх гіпотез розподілу ймовірностей В = В(С1), В(С2),…, В(Сm).

У зв'язку з тим, що мета (бажаний результат) діяльності підприємства пов'язана з загальною ситуацією в економіці країни, що матиме місце наприкінці цієї діяльності, виникає питання про прогнозування майбутнього розвитку, тобто про розробку сценаріїв. Їх розробка - це висококваліфікована, кропітка й відповідальна робота, яка не піддається формалізації, а тому не має вичерпного алгоритму проведення. При цьому здійснюється багатоваріантність опису майбутньої ситуації. Однією з основних задач при розробці сценарію є визначення факторів, які характеризують ситуацію, тенденції її розвитку, а також визначення альтернативних варіантів динаміки їх змін. Як метод для розробки сценаріїв широко використовується метод експертних оцінок.

3. Визначення наслідків (результатів) прийняття рішень Р = Р11, Р12,…, Рnm таким чином, що Рij (Аi, Сj) ,буде результатом, який має місце, коли ОПР обирає альтернативу Аi при здійсненні сценарію Сj. Складні багатомірні результати можуть бути представлені у вигляді векторів, множина яких складає S-мірний векторний простір.

Р1 = (Р1(1), Р1(2),…, Р1(S)) …. Pm =(Pm (1), Pm(2),…, Pm(S)). (2)

Реалізація рішень вимагає їх оптимального розподілу за рівнями управління, що дозволяє забезпечувати: оперативність та гнучкість управління, чіткість розмежування функцій та відповідальності між структурними підрозділами підприємства, що пов'язані з його інноваційним розвитком з метою виключення дублювання та паралелізму в роботі.

У розділі 5 - “Організація й управління інноваційним розвитком підприємства” - наведено визначення науково-технічного потенціалу як основи організаційного розвитку, розглянуто проблеми щодо його моделювання та оцінки.

У дисертації показано, що ефективне здійснення інноваційного процесу на підприємстві тісно пов'язане з його потенціалом, який включає такі складові: виробничий, ресурсний, економічний, науково-технічний тощо.

Інноваційний розвиток підприємства значною мірою залежить від науково-технічного потенціалу, що визначається за допомогою такого показника як: питома вага витрат на НДДКР в загальній сумі витрат, що є обов'язковим в процесі розробки та реалізації стратегій інноваційного розвитку підприємства. Це вимагає оцінки рівня інноваційного розвитку підприємства та його науково-технічного потенціалу (рис. 4 ); кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни, що може бути виміреним за допомогою інформації про нову продукцію, з якою підприємство виходить на ринок; економічна ефективність інноваційної діяльності, яку доцільно розраховувати з використанням економічних результатів. Основними видами ефективності наукових досліджень є: економічна, яка передбачає розрахунок підвищення продуктивності праці, якості продукції, що освоюється, зниження витрат на проведення НДДКР; соціальна, яка передбачає ліквідацію важкої праці, поліпшення умов праці тощо; престиж вітчизняної науки.

Враховуючи те, що ефективність НДДКР можна оцінити тільки після їх завершення та впровадження у виробництво, в процесі розрахунків необхідно враховувати фактор часу. Крім того, необхідно враховувати, що проведення наукових досліджень в сучасних умовах має такі особливості: ймовірний характер результатів; унікальність; складність; комплексність і трудомісткість.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4 - Схема підходу до оцінки рівня науково-технічного потенціалу підприємства

Важливим елементом інноваційного потенціалу є інтелектуальний, за допомогою якого протягом останніх років підприємства мають можливості отримувати нові інструменти формування конкурентних переваг. Це - ідеї, кваліфікація персоналу, впровадження інформаційних технологій та комп'ютеризація управлінської діяльності. Його оцінка повинна здійснюватися на основі відповідної системи показників, які відрізняються в залежності від етапу розробки та впровадження інновацій.

Серед них у роботі запропоновано на етапі створення інновацій такі: питома вага витрат на НДДКР у загальній сумі витрат підприємства; питома вага кількості науково-технічних працівників з науковим ступенем доктора або кандидата наук у загальній кількості працівників; питома вага наукових публікацій щодо стратегічного напрямку інноваційного розвитку підприємства в загальній кількості наукових праць протягом року; рівень забезпечення інноваційної діяльності науково-дослідним обладнанням; питома вага вартості проданих ліцензій у поточному році в сумі балансового прибутку підприємства; питома вага вартості придбаних ліцензій у поточному році в сумі балансового прибутку підприємства; кількість дослідних зразків, розроблених підприємством власними силами; кількість дослідних зразків, розроблених іншими підприємствами на замовлення даного підприємства.

На етапі освоєння інновацій запропоновано такі: показники фізичного і морального зносу обладнання, на якому проводиться розробка НДДКР; показники вибуття та оновлення обладнання, на якому проводиться розробка НДДКР; питома вага нових технологій, освоєних у поточному році в загальній кількості технологічних процесів; рівень інформатизації робіт, пов'язаних з НДДКР; рівень професіоналізму науково-технічного персоналу; рівень підвищення кваліфікації науково-технічного персоналу; рівень прибутковості (рентабельності) реалізованої інновації; питома вага нових товарів у річних обсягах продаж у поточному році.

Слід мати на увазі, що оцінку наукового потенціалу слід розглядати як складову процесу управління інноваційним розвитком підприємства, тобто як процес, який розвивається в часі та просторі, спрямований на рішення певних задач та досягнення цілей, пов'язаних з такою оцінкою. Оцінка наукового потенціалу повинна здійснюватись на основі її системного представлення з урахуванням особистісно-інтелектуальних, ресурсних та соціальних чинників.

З системних позицій оцінка здійснюється на основі використання тісно пов'язаних, взаємозалежних і таких, що послідовно випливають одна з одної складових, критеріїв, факторів, показників, методів і процедур, за допомогою яких може бути визначена сукупність кількісних і якісних показників.

Важливим напрямком підвищення рівня використання наукового потенціалу підприємства є відповідна організація праці наукових робітників. Основними принципами такої організації праці є колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація та творчий підхід. Їх реалізація обумовлює необхідність відповідних організаційних структур управління.

...