Ринкова трансформація економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 330.342.3:330.117”714”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

(ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ)

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Аніловська Ганна Ярославівна

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівській комерційній академії Укоопспілки

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Башнянин Григорій Іванович,

завідувач кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Чухно Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

доктор економічних наук, професор

Грабинський Ігор Михайлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

доктор економічних наук, професор

Трубич Степан Юрійович,

Тернопільська академія народного господарства,

професор кафедри економічної теорії

Провідна установа: Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів, м. Київ.

Захист відбудеться 29 вересня 2005 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м.Львів, просп. Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Панчишин С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

трансформаційний ринковий державний економіка

Актуальність теми. Формування в Україні змішаної економічної системи поставило перед державою та суспільством складні і масштабні проблеми. Це обумовлено тим, що процес суспільного реформування охоплює майже всі складові соціально-економічного організму, вимагає узгодженості, синхронізації дій щодо їх перетворень. Додаткова складність виникає внаслідок того, що інститути різних і несумісних економічних систем - командно-адміністративної та ринкової - погано взаємодіють, суттєво знижуючи ефективність функціонування “перехідних економік”.

Ситуація комплікується двома обставинами. По-перше, “неприродністю” економічної трансформації, що відбувається в посткомуністичних країнах. Природним слід вважати процес переходу, переростання традиційних (натуральних) економік у ринкові. Натомість, повернення на ринковий шлях розвитку з позицій центрально керованої економіки є незвичним і безпрецедентним явищем. По-друге, відсутністю теорії саме такої ринкової трансформації. Тому українським політикам та науковцям доводиться буквально “на марші” створювати теорію перебудовного процесу, формувати економічну політику та реалізовувати її на практиці.

Україна мала найкращі стартові умови для ринкових перетворень серед пострадянських країн. І в той же час продемонструвала чи не найгірші результати. Достатньо сказати, що впродовж 1991-1999 років відбувався перманентний економічний спад, причому ВВП скорочувався в середньому на 9,5 відсотка щорічно. На кінець періоду він становив лише 38 відсотків від рівня 1990 року. Це є свідченням того, що в керівництві соціально-економічними перетвореннями в країні були допущені серйозні прорахунки та помилки.

Економічна трансформація вимагає кваліфікованого наукового супроводу, розробки довготривалої стратегії розвитку. Це дозволить відійти від політики реагування на окремі кризові явища (“латання дірок”), від короткотермінових, часто непослідовних та суперечливих рішень. Успіх справи може забезпечити лише комплексна програма еволюційних перетворень централізованої планової економіки в ринкову, розрахована на тривалий період, та рішуча її реалізація.

На етапі ринкової трансформації першорядної ваги набуває якість економічної політики. Вона забезпечується чітким визначенням кінцевої моделі економіки, правильно вибраною траєкторією розвитку, добором та використанням відповідних економічних інструментів. При цьому має бути виразно встановлена роль держави в цьому процесі. Найбільшою помилкою в пострадянській ринковій трансформації слід вважати неправильне окреслення ролі держави в економіці.

У цій роботі зроблена спроба охарактеризувати діяльність держави в трансформаційних соціально-економічних перетвореннях суспільства з акцентуванням уваги на “українському шляху”.

Стан вивчення проблеми. Участь держави в процесах посткомуністичної суспільно-економічної трансформації привертає дедалі більшу увагу дослідників. Це стимулюється значним попитом на теорію економічної еволюції з боку країн з перехідною економікою. Нині не бракує статей, написаних на злобу дня, досліджень, присвячених окремим проблемам перехідного періоду. Це, зокрема, стосується теорії постсоціалістичної приватизації, управління державними корпоративними правами, демонополізації економіки, розвитку малого підприємництва тощо. Проте й досі відсутня теорія трансформації централізованої планової економіки в ринкову. Причому не лише в Україні, а й за її межами. Це було підтверджено на нараді Європейської комісії ООН, яка відбулася влітку 1999 року в Женеві за участю делегатів 24 країн світу і була присвячена розвитку підприємництва в країнах з перехідною економікою.

В результаті напрацювань окремих економістів, урядових радників та деяких наукових центрів сформувалися два підходи, два напрями щодо розуміння та розв'язання проблем перехідного періоду. Перший представляють прихильники швидкої (подеколи “шокової”) лібералізації економічних процесів, погляди яких найбільш повно представлені концепцією так званого Вашингтонського консенсусу. Другому - градуалістському притаманне розуміння необхідності поступових, послідовних змін, розрахованих на відносно тривалий відрізок часу. Найуспішніше така програма, на наш погляд, реалізується в Китаї. Проте брак на вітчизняному (та пострадянському) ринку праць китайських авторів не дозволяє належним чином оцінити стан розпрацювання такої концепції на Сході. Її раціональність підтверджується не лише завидними економічними успіхами КНР, а й висновками теорії економічної еволюції, що набуває дедалі більшого визнання у науковому світі. Однак і вона далека від довершеності і майже не адаптована до умов пострадянської ринкової трансформації.

В галузі означеної проблематики плідно працюють і мають значні наукові здобутки такі українські науковці, як О.Амоша, Г.Башнянин, Є.Бойко, Д.Богиня, М.Брик, З.Ватаманюк, Б.Гаврилишин, А.Гальчинський, В.Геєць, І.Грабинський, Л.Гринів, Б.Губський, М.Долішній, Я.Жаліло, В.Загорський, С.Злупко, О.Кузьмін, І.Лукінов, Д.Лук'яненко, І.Малий, В.Марцин, І.Михасюк, А.Мокій, С.Мочерний, М.Павловський, М.Павлишенко, С.Панчишин, Ж.Поплавська, Ю.Пахомов, С.Реверчук, В.Савчук, І.Тивончук, С.Трубич, А.Філіпенко, В.Черняк, А.Чухно та інші. Їх праці були використані автором при написанні дисертації. Враховані та застосовані також доробки науковців з інших посткомуністичних країн, перед якими стояли схожі з Україною завдання перебудови економіки на ринковий лад. Йдеться передусім про російських науковців. Заслуговують на увагу дослідження таких авторів, як Л.Абалкін, Є.Гайдар, С.Глазьєв, С.Долгов, Е.Кочетов, Ю.Ольсевич, А.Пороховский, Л.Якобсон. Автором вивчені праці та враховані думки представників так званого “близького зарубіжжя”: Л.Бальцеровича, Г.Колодка, А.Фрідмана, А.Рапачинського та деяких інших. В них узагальнена практика соціально-економічних перетворень у ряді європейських посткомуністичних країн та подані думки зазначених авторів щодо закономірностей цього процесу.

Дедалі більше уваги приділяють “східній трансформації” науковці з промислово розвинених країн Заходу. Їх праці представляють, хоча й не завжди об'єктивне, бачення проблеми з позицій західних демократій. До них слід віднести насамперед Я.Корнаї, Р.Нільсона, Дж.Сакса, Дж.Стіглера та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов'язана з науковими темами, які виконувалися у Львівській комерційній академії. Вона здійснювалася в рамках таких науково-дослідницьких проектів: “Проблеми функціонування та розвитку економічних систем”, “Системи економічного вимірювання”, “Формування кооперативного сектора в багатоукладній економіці України”, “Перспективи розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі”.

Мета і завдання дослідження. Автор поставив перед собою мету з'ясувати закономірності пострадянського трансформаційного процесу на шляху від командної до ринкової економіки, показати роль держави у ньому.

Для досягнення мети розв'язуються такі завдання:

досліджуються погляди економістів різних шкіл та напрямів на економічну роль держави та їх еволюція;

аналізуються можливості держави щодо формування та еволюції економічних систем з акцентом на трансформаційну еволюцію;

узагальнюється досвід ряду західних країн з кризового реформування їх економік у ХХ столітті;

розглядається теорія економічної еволюції з огляду на можливість її застосування в умовах трансформаційних перетворень;

обгрунтовується необхідність активної ролі держави у соціально-економічній перебудові пострадянського суспільства;

визначаються основні напрями діяльності держави в перехідній трансформаційній економіці;

здійснюється критичний аналіз українського досвіду першого десятиріччя соціально-економічного розвитку;

з'ясовуються завдання державного підприємництва на шляху ринкових перетворень;

встановлюється роль уряду у формуванні ринкової економічної структури суспільства;

обгрунтовується активність держави у формуванні пострадянської соціальної сфери;

розробляються заходи держави щодо реформування зовнішньоекономічної діяльності, формування раціональної (безпечної) політики “відкритої економіки”.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є перехідні економічні системи пострадянського штибу, а також моделі переходу від мілітаристсько-адміністративних до демократично-ринкових економік. Вивчення проводиться під кутом зору можливості застосування набутого досвіду в практиці української реформації.

Предметом дослідження виступають соціально-економічні процеси переходу від командної до ринкової економіки змішаного типу та участь у них держави.

Методологічною основою дисертаційного дослідження виступають сучасний системний підхід до вивчення соціально-економічних явищ, методи загальної та спеціальної теорії економічних систем, принципи концепції еволюційної теорії економічних змін. Пошук розв'язання існуючих проблем ведеться шляхом аналізу та зіставлення поглядів представників різних напрямів та шкіл сучасної економічної думки щодо розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, ролі уряду у цьому процесі.

В роботі застосовуються традиційні методи економічного аналізу: історико-економічний, абстрактно-логічний, статистичний, експертних оцінок, системно-порівняльний та ін.

Інформаційною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених, інформаційні матеріали, опубліковані у статистичних та періодичних виданнях України і світу, ресурси Інтернету.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Науково обґрунтовані результати проведеного автором дослідження допомогли розв'язати важливу наукову проблему - визначення ролі держави в процесі ринкової трансформації економіки України. Вирішення її у дисертації представлено сукупністю нових теоретичних і методологічних наукових положень, висновків та рекомендацій, наукова новизна яких полягає в наступному:

уперше:

на рівні дисертаційного дослідження здійснено комплексний аналіз еволюції поглядів на економічну роль держави з використанням макроекономічного інструментарію, що дає змогу виявити напрями змін в її основних елементах та проектувати цю роль у вітчизняній економіці в умовах її ринкової трансформації;

розроблено еволюційну концепцію впливу держави на трансформаційні перетворення посткомуністичних економік;

розроблені концептуальні принципи трансформаційних перетворень на основі узагальнення та систематизації досвіду найважливіших реформацій у ряді провідних країн світу в ХХ столітті, які успішно завершилися. Доведена можливість застосування цього досвіду в Україні. Встановлено принципові заходи, що повинні бути враховані сучасними реформаторами;

розроблено комплексний підхід до з'ясування функцій та завдань держави щодо управління соціально-економічним життям країни в умовах ринкової трансформації; визначені специфічні функції держави в умовах ринкової трансформації економіки України. Визначено головні та першочергові завдання уряду на цьому шляху;

з'ясовані основні особливості та сформульовано концептуальні орієнтири процесу структурної перебудови в Україні.

удосконалено:

комплексний підхід до аналізу ролі держави у керівництві соціально-економічними перетвореннями на шляху до ринкової економіки змішаного типу;

методику аналізу значення та шляхів використання державного підприємництва у розв'язанні проблем перехідного періоду;

методологічні засади аналізу малого та середнього підприємництва як структуроутворюючого елемента економіки з точки зору вимог формування раціональної структури ринкової економіки;

теоретичні засади важливості соціального фактора у забезпеченні успішності та пришвидшенні ринкової трансформації, вказано на продуктивність соціальних витрат для процесів економічного відродження.

набули подальшого розвитку:

тлумачення значення та особливостей структурної політики уряду в умовах трансформаційної економіки, показана визначальна роль структурного впорядкування у відновленні економічної динаміки;

методика аналізу найважливіших закономірності демонополізації економіки в умовах її трансформації, зроблені висновки щодо її раціоналізації;

методика застосування теорії економічної еволюції до аналізу та теоретичного супроводу трансформаційних процесів пострадянського типу;

головні завдання держави у сфері соціального реформування, встановлено послідовність дій, їх синхронізація з етапами економічного розвитку;

завдання держави щодо формування “ринкової” зовнішньоекономічної сфери в напрямі створення конкурентоспроможної національної економіки;

формування в Україні “відкритої економіки” як умови успішної інтеграції у світовий господарський простір. Показані його необхідність, можливості поєднання із захистом внутрішнього ринку та національного виробника.

Теоретико-методологічне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі розробки та подальшого розвитку теорії перехідного періоду між адміністративною та ринковою економікою. Вони також можуть бути використані для цілей формування раціональної державної політики щодо розбудови економіки української незалежної держави (Довідка Головного управління економіки Львівської обласної державної адміністрації № 5/29-4317/1-10 від 27.10.2003р. та Довідка Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 9/383 від 4.11.2004р.). Положення та висновки дисертаційної роботи були використані в процесі розробки науково-дослідної теми “Системи економічного вимірювання” (Довідка Львівської комерційної академії № 69/01-1.08 від 1.02.2005р.).

Результати досліджень можуть бути застосовані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як політична економія, макроекономіка, державне регулювання економікою та інших (Довідка Львівської комерційної академії №68/01-1.08 від 1.02.2005р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми визначення ролі держави в процесі ринкової трансформації економіки України. . У дослідженні містяться ті положення, висновки і пропозиції, які отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ті ідеї, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація дисертаційної роботи. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, серед яких Всеукраїнська наукова конференція “Становлення національної економіки України” (Львів, 1995р.); науково-практична конференція “Проблеми фінансування і кредитування у споживчій кооперації” (Львів, 1996р.); науково-практична конференція “Інтеграція економічних інтересів споживчої кооперації в національно-державні інтереси України” (Львів, 1997р.); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (Київ, 1998р.); міжнародна науково-методична конференція “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій” (Київ, 2000р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні” (Донецьк, 2000р.); міжнародна науково-методична конференція “Формування нової парадигми економічної освіти в Україні” (Львів, 2000р.); міжнародна конференція “Підприємництво в Україні: проблеми, шляхи розвитку” (Львів, 2000р.); міжнародна конференція “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (Донецьк, 2001р.); ХІІ Міжнародна науково-практична конференція “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики в Україні” (Чернівці, 2001р.); міжнародний семінар “Нова економіка і вища освіта” (Донецьк, 2003р.); міжнародна науково-практична конференція “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 2003р.); І Всеукраїнська науково-практична конференція “Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкових трансформацій” (Вінниця, 2003р.); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Економічні проблеми ринкової трансформації України” (Львів, 2003р.); наукові конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів у Львівській комерційній академії в 1994-2004 роках.

Публікації за темою дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації опубліковані в двох монографіях (одна - одноосібна), двох навчальних посібниках, 54 статтях, у тому числі 25 у фахових виданнях, загальним обсягом 67 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Структура дисертаційної роботи обумовлена її метою та основними завданнями, загальною логікою дослідження і викладу його результатів. Вона складається із вступу, п'ятьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків і списку використаної літератури (526 найменувань), 13 додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 389 сторінок. У роботі міститься 32 таблиці, 21 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, її значимість, сформульовано мету, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, наведено дані їхньої апробації, показано можливості теоретичного і практичного використання.

У першому розділі дисертації - “Концептуально-методологічні засади аналізу економічної ролі держави” - на основі широкого залучення й аналізу відповідних праць видатних світових та українських економістів розкрито теоретичні і методологічні передумови комплексного вивчення і вирішення проблеми ролі держави в процесі ринкової трансформації економіки України.

У дисертації автор виходить з того, що дослідження наукових проблем економічної ролі держави передбачає необхідність аналізу і оцінки еволюції поглядів на економічну роль держави, оскільки історичний досвід свідчить, що держава володіє значним потенціалом впливу на соціально-економічні процеси і що держава ніколи не була пасивною стосовно економіки, а завжди діяла і подеколи дуже активно. Ставлення до державної активності щодо економіки завжди було неоднозначним. В його основі лежали різні уявлення про характер функціонування господарського механізму, неоднакові ефекти (і дефекти) такої активності, групові та політичні інтереси тощо. В економічній теорії сформувалися два радикальні підходи щодо економічної ролі держави: один повністю заперечує її, другий, навпаки, визначає її деміургом господарства. Незважаючи на те, що вже на початку розгортання дискусії навколо ролі держави був зрозумілий гіперболізований характер таких поглядів, вони все ж залишилися не лише робочими гіпотезами, а й слугували розробці конкретної економічної політики. Проведений в розділі аналіз еволюції поглядів на економічну роль держави є необхідним для розуміння сучасного стану речей, для з'ясування ролі держави в розбудові ринкової економіки України.

Дослідження участі держави в господарському житті передбачає вивчення її ролі в кризових ситуаціях. Це важливо для нас з двох міркувань. По-перше, сучасний світ, відповідно до закономірностей пришвидшення історії, “продукує” все нові і нові соціально-економічні та політичні шоки. По-друге, Україна, ставши на шлях соціально-економічної трансформації, опинилася в багатоаспектному кризовому положенні. В розділі проаналізовано використання урядових засобів з метою реалізації конкретних соціально-економічних цілей на прикладі ситуацій, які певним чином співвідносяться з нашою, українською, і можуть слугувати для розробки стратегії, тактики, вибору інструментів економічного розвитку, а саме: політика “нового курсу” президента США Ф. Рузвельта, політика відродження Західної Німеччини після Другої світової війни, політика “економічного чуда” Японії, політика виведення Південної Кореї на рівень “нової індустріальної держави”.

Правилом успішної економічної еволюції (як і будь-якої суспільної) є забезпечення таких двох умов: реалізація об'єктивних закономірностей економічної еволюції; врахування особливостей конкретного національного господарства, його стартової позиції. Вдале реформування економіки передбачає наявність еволюційної теорії розвитку. Проаналізовані в роботі закономірності трансформаційного еволюційного процесу, на основі яких повинна базуватися реформаційна економічна політика, свідчать на користь широкого використання можливостей держави.

Найважливішими своєрідностями стартової ситуації в Україні є: суміщення в одному перехідному процесі ряду глобальних і національних циклів різного характеру; виняткова (анормальна) спрямованість соціально-економічних перемін як переходу від командної до ринкової організації господарського життя; значна залежність еволюційних процесів в країні від зовнішніх чинників, недостатня відпірність на навколишні діяння; слабка допомога розвитку з боку ринкових країн; несприятливі для трансформаційних перетворень стартові умови (структурно незбалансована економіка).

У дисертації обґрунтовано висновок, що роль і завдання держави в перехідній ситуації повинні включати: вибір економічної моделі суспільства та визначення траєкторії розвитку; ідеологічне забезпечення еволюційного процесу; формування нових інститутів; долання групових інтересів; протидія та протистояння часто ворожим зовнішнім збуренням; соціальний захист населення.

Проведений в дисертаційному дослідженні науковий аналіз проблеми економічної ролі держави, який грунтується на осмисленні основних теоретичних концепцій та історико-економічного досвіду людської цивілізації, дозволяє стверджувати, що при виробленні оптимальної моделі державної економічної політики слід виходити із довгострокових трендів, нівелюючи вплив короткострокових політичних та кон`юнктурних факторів. Цивілізовані держави пройшли на цьому шляху низку послідовних фаз: спершу держава - лише свідок господарського розвитку, пізніше - гарант вільної конкуренції і, нарешті, - запорука стабільності та економічного розвитку. Таким чином, сучасна держава перетворилася у головний чинник економічного розвитку. Її використання вирішальним чином впливає на соціально-економічну динаміку суспільства. Зміцнення її потенціалу та його ефективне застосування є центральною проблемою сучасної економічної теорії.

В роботі доведено, що в трансформаційному процесі держава виступає не лише ініціатором перемін, але й їх організатором. Використовуючи широкі можливості адміністративного апарату, починаючи з агітації та заохочення і закінчуючи “легітимним примусом”, вона здатна мобілізувати суспільні сили на перетворення. При цьому використовуються переважно методи ринкового зацікавлення. Але не тільки вони. На перших порах нерідко “допускаються” і директивні рішення. Інтенсивність державного втручання в економіку слабне із розвитком ринкових інститутів, які з часом перебирають на себе окремі регулюючі функції.

Ще однією необхідною умовою успіху перехідного періоду є чітке визначення траєкторії розвитку, розробка стратегії реформування соціально-економічних відносин. Остання має носити комплексний характер і охопити найважливіші сфери громадського життя з тим, щоб створити “критичну масу” перемін. Саме за таких умов досягається відносно швидкий позитивний результат і незворотність процесу. Значимим фактором поступу реформ є об`єднання основних громадських сил, їх взаємодія. Це і скоординовані дії уряду і парламенту, і застосування різних форм “соціального контракту” між підприємництвом і робітництвом, і переконання загалу в необхідності реформ та пов`язаних із цим жертв, на кшталт ерхардівського “душевного масажу”. Перехідні етапи розвитку майже завжди пов`язані з погіршенням соціально-економічної ситуації значних верств населення. Це викликає незадоволення і стихійний опір перемінам. Тому програми урядових дій повинні передбачати заходи з соціального захисту вразливих прошарків суспільства. Це необхідно не лише з гуманних міркувань, які в кінці ХХ століття здійснюють все більший вплив на громадське життя, але й для того, щоб зробити основні прошарки суспільства учасниками перебудови. Розуміння цього ми знаходимо в усіх чотирьох розглянутих нами випадках успішного ринкового реформування.

У дисертації відзначається, що суттєвою перепоною економічному відродженню стає дефіцит капіталів. Зруйнована економіка має дуже слабкі потенції капіталотворення. Сполягання на сили приватної ініціативи означали б сповільнений розвиток, значну втрату часу. Тому необхідною є енергійна урядова діяльність, спрямована на стимулювання нагромадження та інвестування капіталів, залучення іноземних інвесторів, контрольоване спрямування наявних коштів у пріоритетні сфери економіки. Причому надзвичайно важливими є державні інвестиції, які скеровуються передусім на розвиток виробничої та ринкової інфраструктури і через механізми мультиплікатора ініціюють нові капіталовкладення.

У роботі обґрунтовано висновок, що науковий та практичний економічний досвід ХХ століття переконливо свідчить на користь еволюційного розвитку. Концепція економічної еволюції, розроблена сучасними інституціоналістами, визнана багатьма науковцями такою, що найбільш повно відтворює реалії трансформаційних процесів і може слугувати теоретичним дороговказом на цьому складному шляху. Еволюційна концепція робить наголос на розвої інституцій та послідовній зміні “правил гри”, доводячи, що саме таким чином відбувається реальний соціально-економічний поступ, зокрема в країнах з перехідною економікою. В концепції важливо вичленити два суттєвих положення: дотримання загальних закономірностей еволюційного процесу і врахування національних та стартових особливостей розвитку. Останнє означає, що модель трансформації не може бути цілковито запозиченою чи нав`язаною (як, наприклад, Вашингтонський консенсус), а розробленою на грунті вітчизняних реалій.

Таким чином, соціально-економічна трансформація може відбутися лише за умови активної участі держави (“сильної”, “ефективної” держави). Натомість самоусунення держави, покладання на дію виключно ринкових механізмів ніколи не давало позитивних результатів. Саме “м`яка” діяльність українського уряду за відсутності цілісної програми ринкової трансформації спричинилася до майже безпрецедентної на пострадянському просторі руйнації господарства.

Другий розділ дисертації - “Державне підприємництво в умовах сучасної ринкової трансформації” - присвячений аналізу державного підприємництва як одного з основних каналів державного впливу на соціально-економічні процеси. Проведений автором аналіз існуючих підходів до трактування терміну “державне підприємництво”, виділення основних ознак останнього дозволило сформулювати власну позицію автора щодо цього, яка слугувала базою вирішення проблеми ефективності державного підприємництва та процесів його реформування. Враховуючи різноманітність державних інституцій та необхідність виокремлення державних підприємств, автором сформульовано такі головні ознаки останніх: базування на державній власності - повне чи часткове, що забезпечує державний інтерес та використання підприємств з метою регулювання економіки, досягнення певних макроекономічних завдань; налаштованість на реалізацію певних суспільних цілей (забезпечення суспільних благ, громадської користі), тобто здійснення соціально корисної діяльності під суспільним контролем.

Проведені в дисертації дослідження процесів формування та використання державного підприємництва дозволили встановити суспільні мотиви, що покликали до життя цей феномен. Функції державного підприємництва не є раз і назавжди визначеними. Вони змінюються разом із розвитком суспільства. Аналіз особливостей завдань державного підприємництва на стадії реконструкції національної економіки і подолання відсталості дало можливість зробити висновки щодо реформування української економіки. Для визначення масштабів та функцій державного підприємництва в Україні слід врахувати специфіку інверсійного типу суспільної трансформації. Стосовно державного сектора це означає застосування зворотної послідовності перетворень. Якщо історична і економічна логіка вимагають створення і поступового розвитку суспільних об'єктів, то пострадянська ринкова еволюція характеризується демонтажем державного сектора і заміною його приватним. Звідси випливають такі особливості розвитку:

1) державний сектор економіки не треба наново створювати, оскільки він існує, однак слід чітко визначити структуру об'єктів державної власності, налагодити їх співпрацю із приватним сектором економіки;

2) зміна характеру функціонування державних підприємств, суть яких полягає в переорієнтації їх з виконання планових завдань (часто за умов безгосподарності) на ринкову кон'юнктуру і вимоги рентабельності;

3) активне використання державних фінансових монополій та митного захисту в умовах гострого браку бюджетних коштів;

4) скорочення державного сектора економіки, але не за рахунок простого звуження його масштабів, а шляхом випереджувального розвитку приватного сектора.

Обґрунтована в роботі необхідність існування державного підприємницького сектора ставить на порядок денний проблему його ефективного використання. Дослідження урядового бізнесу вимагає спеціального підходу, розробки особливої системи оціночних показників.

У дисертації обґрунтовано висновок: виконуючи високі макроекономічні цілі, державне підприємництво підлягає оцінці з позицій соціально-економічної або народногосподарської ефективності. Поступаючись у ряді випадків приватному за результатами ринкової ефективності, воно надолужує це досягненнями в реалізації національних цілей, в створенні умов для здійснення суспільного відтворення. Будучи поставленим у рівні конкурентні умови, воно не поступається приватним фірмам. Вищій рентабельній діяльності приватний сектор завдячує саме існуванню державного, який перебирає на себе ряд обов'язків, зокрема у сфері виробничої і соціальної інфраструктур, зменшує витрати першого. Зростання продуктивності національної економіки зумовлено співпрацею приватного і державного підприємництва. Саме в їх синтезі й полягає ідея змішаної економіки, яка демонструє нині неабиякі успіхи.

У роботі відзначається, що державне підприємництво є важливою органічною складовою змішаної економічної системи. Воно займає певну “нішу” в ринковому організмі й виконує у ньому відповідальні завдання. І хоча формально участь держави у виробничому процесі не є незамінною, все ж ряд видів діяльності здійснюється нею за менших трансакційних витрат. Державне підприємництво виконує дві основні функції. Це, по-перше, комплементарні і субституціональні повинності, що полягають у доповненні і заміщенні приватних економічних структур. Йдеться про надійне забезпечення населення змішаними суспільними та квазісуспільними благами. По-друге, воно використовується як дійовий інструмент регулювання національної економіки. Звинувачення на адресу державного підприємництва є переважно необгрунтованими і мають ідеологічне забарвлення. Порівняння його ефективності із приватним часто проводиться некоректно. Замовчується той факт, що державні підприємства є багатофункціональними: вони переслідують не лише мікроекономічні, а й вищі макроекономічні цілі. М`які бюджетні обмеження, що притаманні значній їх частині, повинні трактуватися як елемент “правил гри”, свідомою дією держави. Така “негосподарність” стає фактично фактором підвищення ефективності національної економіки. На користь цього говорить і той факт, що жодна країна, маючи у своєму розпорядженні чималий арсенал засобів впливу на економіку, не відмовилась від державного підприємництва.

У дисертації наголошено, що ведуться постійні пошуки підвищення результативності діяльності державного сектора економіки. Автором відзначено і проаналізовано такі два основні напрями. Перший отримав назву комерціалізації і полягає у поліпшенні фінансового менеджменту урядових фірм, наданні їм більшої свободи дій. Це означає поступовий відхід від м`яких бюджетних обмежень, зростання їх жорсткості. Другий полягає в оптимізації розмірів та сфер діяльності державного підприємництва. З цією метою використовуються приватизація, реприватизація і націоналізація.

У дисертації обґрунтовано висновок, що зміни соціально-економічної ситуації, як всередині країни, так і за її межами змінюють вимоги щодо державного сектора економіки. Крім того, процес саморозвитку часто веде до розростання останнього, його виходу за раціональні межі. Процеси приватизації використовуються з метою відновлення порушеної рівноваги в системі форм власності. Досвід показує, що державний сектор є найрухомішим елементом економічної системи і використовується як своєрідний “баланс”. Маневрування з його обсягами та сферами діяльності має на меті формування оптимальної народногосподарської структури. Ефективність національної економіки забезпечується саме співпрацею державного та приватного секторів. Саме цим зумовлена відносно висока успішність змішаної економіки.

У роботі доведено, що в останні десятиліття пошук господарської досконалості здійснювався передусім шляхом приватизації. Світом прокотилася хвиля приватизаційних процесів. Якщо розвинуті індустріальні держави здійснювали корекцію співвідношень між двома провідними секторами економіки, то країни з перехідною економікою в ході трансформаційного процесу формували ринкові структури. Україна в контексті ринкової перебудови економіки реформує свій державний підприємницький сектор. При цьому реалізуються такі основні завдання: приведення державного сектора до параметрів, що відповідають вимогам змішаної економіки; підвищення ефективності функціонування державного сектора як шляхом приділення йому достатньої уваги з боку уряду, так і поліпшення фінансового менеджменту; збільшення надходжень коштів до державного бюджету з боку казенних підприємств і від державних корпоративних прав.

У третьому розділі дисертації - “Роль держави в оптимізації структури перехідної економіки” - розкрито сутність та здійснено всебічний аналіз проблеми структурних перетворень, що є особливо актуальною для країн з перехідною економікою, зокрема для України.

У своєму дослідженні автор виходить з того, що центральним і найскладнішим завданням держави в перехідній трансформаційній економіці є формування народногосподарської структури. В українській ситуації йдеться про формування ринкової економічної структури. Це завдання, на нашу думку, зводиться до вирішення трьох основних проблем: створення оптимальної структури ринкової економіки, демонополізації економіки та формування конкурентного ринкового середовища, розвитку малих та середніх підприємств.

Економічна теорія та світова практика достатньо повно розробила та апробувала інструментарій структурної політики. В роботі зроблена спроба їх систематизації та класифікації (табл.1).

Панорамний погляд на економічні, політичні зміни у різних країнах світу у ХХ столітті свідчить про те, що структурній політиці приділяється велика увага, що прийшло розуміння того, що ефективна структурна політика стає важливим фактором підвищення конкурентоспроможності національної продукції на міжнародних ринках, у боротьбі за світове лідерство. Змагання між країнами все більше стає змаганням різних типів структурної політики і різних макроекономічних моделей. Відповідно у дисертації обгрунтовано необхідність структурної перебудови економічної системи України, що і є основним змістом економічних реформ.

У дисертації відзначається, що методологія структурної перебудови економіки базується на структурному аналізі, перші кроки якого були зроблені ще у ХVЇЇЇ столітті. Автором проведено дослідження основних положень структурного аналізу в процесі його розвитку, зроблені висновки стосовно застосування основних його інструментів в процесі розробки і реалізації структурної політики.

У дисертації обгрунтовано висновок про те, що структурна будова економіки є базовим визначальним фактором її життєдіяльності та ефективності. Це своєрідний скелет народного господарства і його викривлення негативно позначається на функціонуванні всього економічного організму. Відсутність “нормальної” структури економіки не дає можливості їй належним чином розвиватися, енергійно зростати. Структурні деформації ведуть до зростання витрат - виробничих та трансакційних, втрат на продуктивності суспільної праці, недовиробництва ВВП тощо. Виправлення їх є тривалим, болісним і дороговартісним процесом. Тому дуже важливо сформувати “здоровий склад” економіки саме на етапі ринкової трансформації. Українська економіка на старті ринкових перетворень опинилася в стані тотальної розбалансованості. Це пояснюється двома обставинами: тим, що успадкована від СРСР економіка була надзвичайно незбалансованою, і тим, що в перші роки незалежності (аж до початку 1999 р.) структурний розвиток був пущений на самоплив. Самоусунення держави від керівництва структуроутворюючими процесами спричинилося до подальшої структурної деградації української економіки, поглиблення в ній кризових явищ.

Таблиця 1

Інструменти національної структурної політики

Науково доведено, а практикою підтверджено, що ринковий механізм сам по собі (в режимі “невидимої руки”) не здатний сформувати “здоровий склад” економіки. В умовах стихійного розвитку під впливом короткочасних факторів здебільшого виникає структурна дезорієнтація. Тому одним із найважливіших завдань держави в галузі економіки є розробка та проведення спеціальної структурної (промислової) політики.

У своєму дослідженні автор доводить, що проведення ефективної структурної політики передбачає такі заходи:

Державне планування структурних змін. Держава визначає темпи та напрям розвитку на основі прогнозування ситуації, передбачення розвитку окремих галузей. Структурна політика може бути успішною лише за наявності науково обґрунтованого довгострокового прогнозу. Прогнозні оцінки лягають в основу конкретних планів структурного розвитку.

Опрацювання чіткої системи пріоритетів. Ця проблема є особливо актуальною для України, оскільки обмеженість ресурсі вимагає їх концентрації саме на найважливіших напрямах господарського розвитку. Автором визначені такі напрями в економіці України: харчова та легка промисловість, житлове будівництво як важливий індикатор ділової активності, енергозабезпечення економіки, стимулювання розвитку високотехнологічних галузей економіки. Автором виконана класифікація галузей економіки за рівнем застосовуваних технологій і виявлені ті, що забезпечують техніко-економічний поступ. Проведений аналіз дозволив також дійти висновку про важливість регіонального аспекту структурної політики. Значні регіональні диспропорції, що мають місце в Україні, доводять необхідність проведення спеціальної регіональної політики, яка мала б за мету територіальне збалансування економіки країни, усунення негативного впливу територіальних диспропорцій на соціально-економічний розвиток.

Державне фінансування реструктуризації економіки. Роль держави в інвестиційному процесі зводиться до двох основних завдань. По-перше, держава сама здійснює інвестиції за рахунок коштів, акумульованих у державному бюджеті, в тому числі й за рахунок можливої централізації частини амортизаційних відрахувань підприємств. По-друге, вона сприяє залученню у продукційний процес приватних інвестицій і, зокрема, іноземних капіталів.

Здійснення активної конкурентної політики. Конкурентний ринок веде до оптимального розподілу ресурсів, а значить, і до ефективних структурних змін. Державна структурна політика може доповнювати ринковий механізм, але не заміняти його. Саме у поєднанні ринкових імпульсів із свідомою дією урядових чинників і полягає запорука успішності структурної політики.

В дисертації наголошується на тому, що структурні перетворення не обмежуються макрорівнем, а відбуваються і на мезорівні. Ринкова трансформація вимагає і ринкової перебудови галузі, переходу від змонополізованої до конкурентної структури. Цей процес не може здійснитися стихійно, а вимагає свідомого державного управління. Воно реалізується за допомогою політики демонополізації економіки та конкурентної політики. Їх завдання полягає у формуванні конкурентних господарських підрозділів, захисті економічної конкуренції. Західна економічна наука в останні десятиліття приділяє все більше уваги структурній впорядкованості галузі, пов'язуючи з цим ефективність її функціонування. Тому з'являється новий аспект державної економічної політики - галузева політика.

В дисертації обґрунтовано висновок, що політика демонополізації економіки та конкурентна політика використовуються з метою формування ефективної господарської структури. І це стосується передусім галузевої структури, кількісних та якісних параметрів учасників ринку. Дієздатна ринкова економіка забезпечується не лише міжгалузевим збалансуванням, але й внутрігалузевим впорядкуванням, досягненням певної рівноваги між рівновеликими ринковими агентами. Цілеспрямована політика здатна суттєво вплинути на реструктуризацію галузі, посилити її конкуренційність. Проведені дослідження показують, що галузева організація суттєво впливає на функціонування національної економіки: результативність діяльності, її зовнішньоторговельні позиції. Тому внутрігалузевий режим функціонування стає об'єктом докладного наукового вивчення та економічної політики держави. Якщо західних дослідників та політиків хвилює проблема пошуку шляхів оптимізації галузі, то перед нами стоїть завдання ґрунтовно зреформувати галузі, забезпечити таку їх організацію, яка відповідала б умовам та вимогам ринкової економіки. Вказані три напрями державної політики тісно пов'язані між собою, на практиці їх часом нелегко розмежувати. Виокремлення їх у роботі допомогло з'ясувати зростаюче значення та розширення сфери структурного впорядкування економіки.

Україна успадкувала від СРСР високомонополізовану економіку, наскрізь пронизану найгіршим видом монополізму - адміністративним. Це зумовило існування ринків продавця, на яких панує диктат виробника. Тому одним із першочергових заходів молодої Української держави стає політика демонополізації. Демонополізація економіки складається з двох напрямів: 1) реструктуризації підприємств і 2) заходів усунення обмежувальної практики, полегшення доступу на ринки нових фірм. Світовий досвід показує, що демонополізація сама собою ще не створює ринкового середовища. Тому із її завершенням, а подеколи і поряд стає необхідним проведення спеціальної конкурентної політики. Остання повинна знешкоджувати постійні монополістичні рецидиви, не допускати недобросовісної конкуренції, формувати умови для ефективної змагальності. Саме ці заходи становлять основу антимонопольної практики індустріально розвинутих країн світу. Українському уряду при проведенні антимонопольної політики слід рахуватися із сучасними світовими реаліями: глобалізацією господарських процесів, зростаючою міжнародною конкуренцією не лише на світових, а й на внутрішніх ринках ( в умовах “відкритості” економік ). За цих умов протистояти агресивним іноземним виробникам здатні лише фінансово потужні підприємства, олігополістично впорядковані галузі. Тому антимонополістична селекція фірм повинна здійснюватися за “правилом розумного підходу”. Концентрація нині не є ознакою монополізації, нею стає монополістична практика, зловживання домінуючими позиціями на ринках. Як зазначає Ф. Бродель, мораль засуджує монополії, а економіка їх виправдовує.

Автор обґрунтовує тезу, що важливим елементом народногосподарської структури виступають малі та середні підприємства (МСП). Сучасну змішану економіку можна трактувати як таку, що складається з двох базових секторів: великого та малого бізнесу. Їх оптимальне співвідношення забезпечує ефективний розвиток економіки, її соціальну спрямованість. Величина підприємств, співвідношення великих, середніх і малих визначаються характером економічної системи. Формування постіндустріальної моделі ринкової економіки перетворює зростання чисельності та ролі МСП у сучасну світову тенденцію. Наявність потужного сектора малого та середнього підприємництва розглядається як невід'ємна складова цивілізованого життєзабезпечення.

Щоб предметніше аналізувати і відповідно стверджувати про необхідність розвитку в економіці України МСП, в роботі простежено еволюцію поглядів на роль МСП та проаналізовано позиції, які вони займали в економіці, починаючи від зародження капіталізму, який започаткував і зростав саме завдяки малому підприємництву, але був до нього не надто милостивим, і закінчуючи сучасним етапом розвитку економіки ряду країн світу (США, Німеччина, Японія).

Важливою проблемою країн з трансформаційною економікою є недорозвиненість сектора малого бізнесу. Командна система залишила їм у спадок великі заводи, більшість з яких в ринкових умовах стали нежиттєздатними. І, зокрема, тому, що вони не мають “васального оточення” у вигляді МСП. Розвиток останніх в Україні значно ускладнений відсутністю належного розгалуженого законодавства ( як це є в розвинених країнах, зокрема Японії), дискримінацією з боку урядових структур, відсутністю дійової фінансової підтримки. Можна констатувати, що необхідність і важливість МСП в Україні ще по-справжньому не усвідомлена. Потрібний реальний державний протекторат над МСП, спеціальна економічна політика, спрямована на сприяння розвитку та підтримку малого бізнесу. Взірці такої політики є, її потрібно вивчати творчо, і з урахуванням національних та історичних особливостей застосовувати. У пострадянських країнах МСП виникають двома шляхами: перетворенням державних підприємств у приватні чи приватно-колективні (шляхом приватизації) і утворенням нових приватних підприємств. Перша можливість в Україні була використана й дала певні позитивні результати. Проте кількість МСП залишається вкрай малою, явно недостатньою. Успіх можуть забезпечувати новостворені підприємства. Для їх виникнення необхідно створити сприятливий підприємницький клімат. Без цього Україні не вдасться подолати соціально-економічні труднощі, досягти швидкого і стабільного економічного зростання.

У четвертому розділі дисертації - “Держава як фактор реформування соціальної сфери” акцентується увага на тому, що розбудова в Україні ринкової економіки передбачає створення адекватної їй системи соціальних відносин. В умовах трансформаційного розвитку йдеться про поступове перетворення останніх, формування “соціального каркасу” нової господарської будови. На наш погляд, завдання полягає у розв'язанні таких основних проблем: соціальний захист населення в умовах соціально-економічної трансформації суспільства; формування засад соціального ринкового господарства; забезпечення соціальної стабільності суспільства.

Гостра актуальність цього завдання пояснюється тим, що перехідні стани суспільства супроводжуються переважно значним зубожінням широких верств населення, посиленням соціальної диференціації людей. Відчуття соціальної несправедливості охоплює маси. Це є загрозою для реформаторського поступу. Отже, перехідна ситуація нагально вимагає якнайшвидшого розв'язання соціального питання, усунення гострих соціально-економічних несправедливостей.

Поняття “соціально-економічна справедливість” є складним для визначення, відсутнє єдине його трактування як в теоретичних працях, так і в державних документах. В різні часи, в різних країнах, за різних політичних режимів “соціально-економічна справедливість” трактувалася по-різному. В дисертації проведено аналіз існуючих підходів до трактування поняття “соціально-економічна справедливість”, а множинність критеріїв, які при цьому використовуються, свідчить про широкий характер цього поняття і розмитість параметрів. Тому економісти охочіше користуються показниками розподілу доходів та майна, переводячи проблему в площину справедливості при розподілі доходів. В практичному житті поняття справедливості чи несправедливості при розподілі доходів формується під впливом двох факторів: розмір доходів, отримуваний окремим індивідом, і те, наскільки вони задовольняють його потреби; порівняння частки індивіда з доходами інших. Спираючись на історичний досвід, можна зазначити, що зміни національного доходу майже ніколи не розподіляються рівномірно між різними суспільними верствами. Тому реалізація соціально-економічної справедливості стала нині обов'язком держави. Заходи держави щодо керування соціальною сферою становлять основу соціальної політики.