Особливості економічної поведінки в перехідній економіці України (інституціональний підхід)

Підсумовуючи дослідження соціокультурних чинників економічної поведінки в Україні, автор робить висновок, що саме культура визначає спосіб, за допомогою якого розум обробляє інформацію, від неї залежать звичаї, традиції і норми поведінки, а визначальною рисою української культури, сформованою протягом сторіч, дисертант вважає переважання неформальних регуляторів у вирішенні будь-яких проблем. Надзвичайно висока життєздатність неформальних регуляторів, які не змінюються негайно у відповідь на запровадження нових офіційних правил, відіграє в перехідній економіці часом негативну роль, сприяючи консервації звичних алгоритмів дії і виступаючи іноді приводом для відторгнення нових інститутів. В перехідній економіці, яка відзначається нестабільністю, мінливістю законодавчо встановлених “правил гри”, невизначеністю інформації, завжди значно зростає роль неформальних інститутів в регулюванні людської взаємодії. В українській економіці цей ефект ще більше підсилюється традиційною схильністю нашого суспільства до неформальності. В результаті будь-які формальні інститути, потрапляючи до українського середовища, одразу ж пронизуються неформальними відносинами і особистими зв'язками, перестають діяти в автоматичному режимі, внаслідок чого відбувається деформалізація інституціонального простору.

У розділі 4 “Рентооріентована поведінка в умовах перехідної економіки та її економічні наслідки” досліджуються причини поширення, прояви та вплив рентоорієнтованої поведінки на загальний відтворювальний процес в умовах трансформації економіки України.

Розвиваючи висновок про схильність до неформальності, дисертант вважає одним із наслідків цього широке поширення рентоорієнтованої поведінки в українському суспільстві. Узагальнивши наявні в літературі визначення рентоорієнтованої поведінки (rent-seeking behavior), автор розглядає її як діяльність власника ресурсів, спрямовану на отримання надприбутку завдяки штучно створеного державною бюрократією монопольного становища, результатом чого є суспільні втрати. Корупцію автор також розглядає як форму нелегальної рентоорієнтованої поведінки, як вплив або втручання в права власності з метою створення надекономічних можливостей отримання доходів.

Поширення корупції та рентоорієнтованої поведінки, на думку автора, напряму залежить від масштабів і характеру влади політиків і чиновників, від їх можливостей в галузі повноважень і прийнятті рішень, недосконалості механізму примусу, а також від особливостей інституціональної матриці суспільства. Схильність до неформальності проявляється в матеріалізації “капіталу зв'язків”, які дають можливість отримати від держави доходи і привілеї. В дисертації досліджуються різні форми отримання ренти: зловживання при проведенні приватизації, збиткове виробництво і тіньова діяльність, адміністративні бар'єри, відкриті форми державної підтримки (дотації, державне інвестування, субсидії, податкові пільги, пільгове кредитування), приховані форми (створення монопольних ніш, ціновий протекціонізм, реструктуризація заборгованості, державні гарантії щодо безнадійних кредитів, стягнення податків неліквідною продукцією, створення спеціальних економічних зон і територій приоритетного розвитку тощо). Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що сьогодні в Україні реально має шанс вижити лише капітал, зрощений з державною бюрократією, - за рахунок вище перерахованих пільг і звільнення від карних санкцій за тіньову діяльність. В результаті створюються нерівні умови для підприємств, викривляються умови конкуренції, руйнуються стимули до виробництва, адже отримані ренти є коштами, що їх недоотримала продуктивна економіка. Утворюється лиховісне коло: сформовані на основі отримання рент клани протидіють реформам, необхідним для створення дійсно ринкового середовища та демократичних інститутів, тоді як відсутність останніх полегшує процес перекачування коштів та зміцнює владу кланів.

Уточнюючи причини поширення корупції в українському суспільстві, дисертант робить висновок, що цією причиною є неефективність інституціональних рамок суспільства. Мова йде про можливу неефективність як формальних (правила, закони) або неформальних (звичаї, традиції) норм, так і механізмів забезпечення їх дотримання (совість, помста, соціальні або державні санкції). Найскладнішим і найсуперечливішим є випадок, коли корупційна угода порушує лише формальні обмеження і не порушує неформальних правил. Автор висуває припущення, що додатковою причиною широкого поширення корупції в Україні є соціально-культурні традиції українців, які проявляються, зокрема, в наданні великого значення сімейним і неформальним соціальним зв'язкам. З економічної точки зору створення подібної соціальної мережі неформальних зв'язків може бути інтерпретовано як соціальний капітал, який не повертається напряму у вигляді оплати, але при необхідності цей капітал (довіра) може бути задіяний у будь-який час. Підсумовуючи дослідження причин рентоорієнтованої поведінки, дисертант робить висновок, що в нашому суспільстві інституціональна матриця, тобто комбінація формальних і неформальних регуляторів на сьогоднішній день є такою, що стимулює пошук неформальних способів вирішення проблем, корупцію, рентоорієнтовану поведінку, а в кінцевому підсумку і існування тіньової економіки, а слабкий механізм суспільно-політичного контролю, відсутність громадянського суспільства сприяють розвиткові цих процесів.

Аналізуючи наслідки корупції, дисертант робить висновок, що коли інституціональні рамки суспільства є неефективними, то корупція може допомогти обминути неефективні інституції, тим самим відносно знижуючи вартість трансакцій (в короткостроковому періоді), особливо для груп підприємств, пов'язаних між собою особистими зв'язками керівників. В довгостроковому плані, корупція і підвищений рівень неформальності стосунків будуть мати негативні наслідки, обмежуючи коло потенційних учасників угод, стаючи перешкодою на шляху залучення зовнішніх інвестиційних і кредитних ресурсів, створюючи додаткові бар'єри між окремими сегментами ринку через “непрозорість” відносин між агентами, перекручуючи всю систему розподілу доходів, сприяючи криміналізації економічного життя, формуючи особливі норми поведінки, які передбачають поділ всіх суб'єктів угод на “своїх” і “чужих”, по відношенню до яких діють різні норми і соціальні механізми. По відношенню до “своїх” діють соціальні механізми запобігання опортунізму, панують норми довіри і взаємодопомоги. По відношенню до “чужих” вже опортунізм стає нормою, не виключається і застосування насилля. Тому нелегальна економіка дуже близька до моделі “дикого” ринку, функціонуючого за правилами мафії.

Результатом домінування неформальних регуляторів автор вважає і розгортання процесів “тінізації” усього соціально-економічного життя. Це виражається в тому, що не тільки окремі корумповані чиновники, а широкі верстви населення, вся соціальна система виявилися залученими до тіньових стосунків. До них втягнуті не окремі індивіди, а взаємодіючі між собою соціальні групи. В усіх випадках тіньова діяльність тієї чи іншої “групи-ініціатора” розповсюджується на “групу-партнера”, тому ланцюг тіньових стосунків невідворотно подовжується. Ці тенденції представляють собою реальну загрозу процесам ринкової трансформації: за своєю суттю вони протилежні принципам цивілізованого громадянського суспільства, в якому існують чіткі, зрозумілі, єдині для всіх “правила гри”; вони посилюють відчуження людей від держави і від усього того, що має назву “суспільного інтересу”; вони роз'їдають легальну економіку шляхом девальвації морально-етичних засад творчої діяльності людини і її особистості.

Ситуація, що склалася, наголошується в дисертації, може бути подолана тільки шляхом комплексних інституціональних змін, удосконаленням всієї інституціональної матриці.

У розділі 5 “Прискорення інституціональних змін як спосіб впливу на економічну поведінку” на основі комплексного вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду вирішення проблеми інституціональних змін наводяться обґрунтовані практичні рекомендації щодо їх прискорення з особливим акцентуванням на необхідності розбудови громадянського суспільства.

Проведений аналіз закономірностей інституціональних змін дозволив зробити наступні висновки: в інституціональних змінах домінують еволюційні процеси; вони залежать від попередньої траєкторії розвитку; інституціональні зміни значною мірою залежать від інституціональної матриці; еволюція інститутів не може забезпечити радикальної зміни інститутів, які гальмують розвиток суспільства. Тому прискорення інституціональних змін можливе лише при активній участі держави у цьому процесі шляхом імпорту інститутів, які добре зарекомендували себе в інших країнах. При цьому слід враховувати “конгруентність” інститутів. В дисертації аналізуються різні методики оцінки конгруентності інститутів (юридична; методика, спрямована на аналіз інституту влади; порівняння управлінської культури; порівняння норм). Проведений в дисертації аналіз відповідності існуючих в українському суспільстві неформальних норм нормам, на основі яких функціонує ринок, дозволяє зробити висновок про їхню неконгруентність. Виходячи з цього допускається можливість не конвергенції неформальних і формальних норм в результаті імпорту інститутів ринку в нашу країну, а їхньої дивергенції, зростаючої неузгодженості.

В цих умовах особливо зростає значення механізмів примусу, здатних забезпечити виконання формальних правил за допомогою ефективних дисциплінуючих механізмів. Способи контролю можна поділити на персоніфіковані і неперсоніфіковані. Перші ґрунтуються на родинних зв'язках, особистій відданості, загальних віруваннях або ідеологічних переконаннях, другі - на застосуванні санкцій, наданні інформації, формальному контролі, здійснюваному третьою стороною. Аналіз показав, що в Україні переважає персоніфікований спосіб контролю і задача полягає в тому, щоб здійснити перехід до неперсоніфікованої його форми.

Важливе значення для покращання функціонування формальних інститутів має удосконалення державного управління, зокрема адміністративна реформа. Її головні задачі - переоцінка ролі і сфер відповідальності міністерств та інших органів влади, усунення конфліктів інтересів, формування правил, які забезпечували б прозорість законотворення і руху активів держави, покращання судової системи. Замість домінуючої дотепер ідеології “панування” держави над людиною треба впроваджувати протилежну - ідеологію “служіння” держави інтересам людини. Такий перехід можливий лише за умови дійсного запровадження принципу верховенства права. В основу оцінки ефективності роботи службовців необхідно покласти результативність і якісний рівень надання управлінських послуг шляхом здійснення різноманітних дозвільно-реєстраційних дій за зверненнями фізичних і юридичних осіб. Повинні бути створені умови, за яких будь-яке серйозне порушення представниками державної влади прав і законних інтересів громадян безперешкодно і цілком доступно розглядалось би неупередженим судом, для чого повинні створюватись адміністративні суди як окрема ланка судочинства. Такий суд повинен мати суто правозахисну юрисдикцію, тобто розглядати виключно справи, по яких держава, її органи і посадові особи несуть відповідальність перед приватною особою, а не навпаки. Не менш важливе значення має і забезпечення ефективного процесуального механізму захисту прав особи в межах самої виконавчої влади ( “адміністративне оскарження”).

Для удосконалення механізмів примумсу необхідно цілеспрямовано діяти за цілою низкою напрямів, керуючись новими радикальними підходами до розв'язання цієї проблеми. Необхідно удосконалювати законодавство шляхом уніфікації законодавчого простору, усунення суперечностей між нормами і процедурами, що діють в різних ланках і на різних рівнях правової і адміністративної системи, зводячи до мінімуму можливості вільного трактування тих чи інших положень права; зменшуючи дискреційні повноваження чиновників; удосконалюючи систему примусу і судову систему в напрямку неминучості покарання за порушення встановлених норм; формуючи в суспільстві атмосферу неприйнятності корупційної поведінки. Можливості існують в таких напрямах: забезпечення реалізації контрактних прав, прав власників і акціонерів; перехід до реальних бюджетів; удосконалення податкового законодавства; зменшення готівкового обігу, впровадження сучасних форм звітності; делегування права вирішення частини соціальних задач інститутам громадянського суспільства (під державним контролем витрачання ресурсів). Необхідне укріплення судової системи, удосконалення місцевого самоврядування, реформа виконавчої влади. Остання повинна включати: забезпечення отримання населенням інформації про плани, рішення і дії влади з метою налагодження контролю за владою; чітке розмежування функцій прийняття рішень, їх реалізації, контролю, надання послуг; впровадження персональної відповідальності посадових осіб в сфері розпорядження коштами і майном; забезпечення виключно тендерної форми розміщення державних замовлень і закупівель; обмеження монополії і створення конкуренції в сфері надання державних послуг; ліквідацію позабюджетних фондів, здійснюючих виплати чиновникам. Необхідне політичне і економічне послаблення елітних груп, зацікавлених у збереженні встановленого порядку, які мають достатньо владних повноважень і фінансових ресурсів для “розмивання” будь-яких формальних регуляторів.

Для українського суспільства, в якому неформальні регулятори відіграють провідну роль, особливе значення має зміна неформальних інститутів, яка відбувається дуже поступово під впливом освіти, навчання. В дисертації зроблено висновок, що очікувати змін в системі неформальних інститутів, що походять від культури, ми можемо лише шляхом поступового накопичення знань і поступової зміни культури. Процес цей вимагатиме тривалого часу, у кращому випадку десятиріч, і відбуватиметься лише за умов, коли способи регулювання людської взаємодії, визначені новими формальними правилами і новими неформальними регуляторами, можливо привнесеними з інших культур, постійно і невідворотно доводитимуть свою ефективність.

Підсумовуючи викладені пропозиції, автор обґрунтовує ідею про взаємозв'язок і взаємообумовленість процесів ринкової трансформації і розбудови громадянського суспільства. Зроблено висновок, що саме громадянське суспільство повинно стати тією силою, яка контролює державу і спонукає її до прогресивних інституціональних змін, спрямованих на розбудову соціально-орієнтованої ринкової економіки, удосконалення формальних інститутів, забезпечення дієвості механізмів примусу, верховенства права, розквіту культури і освіти. Покладатися в цьому процесі на саму державу або на роль окремих особистостей, як це ведеться в тоталітарному суспільстві, було б марною тратою часу, хоча автор і не відкидає ролі особистості в історії. Очікувати необхідних інституціональних змін можна лише тоді, коли в суспільстві буде накопичена критична маса економічних агентів (представників великого капіталу, не зрощеного з державою, суттєвого прошарку представників малого і середнього бізнесу, банкірів, високооплачуваних менеджерів, діячів незалежних професій тощо), які були б зацікавлені у змінах і були б готові обстоювати їх необхідність і добиватись цих змін шляхом об'єднання в різноманітні недержавні організації (партії, об'єднання, суспільні організації, підприємницькі союзи, спілки споживачів тощо). Саме подібні об'єднання, які становлять основу громадянського суспільства, повинні поставити під контроль державу, суди, чиновників і примусити забезпечувати верховенство права і законність.

З огляду на те, що громадянське суспільство в якості первинних цінностей передбачає демократію, республіканську форму правління, правову державу, суспільний договір, розподіл влади і є неможливим без надійного захисту всіх форм власності, ефективної судової системи, повноцінного місцевого самоврядування і вільних засобів масової інформації, процеси ринкової трансформації економіки і розбудови громадянського суспільства повинні відбуватися паралельно. Не можна спочатку побудувати ринкову економіку, а потім зайнятися розбудовою громадянського суспільства. Слабкість або повна відсутність останнього, як показало дослідження, неминуче призводить до зловживань в різних сферах економічного і соціального життя, тому що відсутність або послаблення контролю і нагляду за виконанням чинного законодавства негайно використовується певними колами для того, щоб досягнути власних вигод за рахунок інтересів інших.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення особливостей економічної поведінки в перехідній економіці України на основі інституціонального підходу і нове вирішення наукової проблеми формування ринкового типу поведінки. Проведене обґрунтування ідеї про домінування неформальних регуляторів в поведінці економічних агентів в Україні дає можливість виділити нові пріоритети в стратегії і тактиці ринкових перетворень, а також сформулювати конкретні пропозицій щодо прискорення інституціональних змін, здатних вплинути на економічну поведінку.

Проведене дослідження дозволяє сформульовані такі висновки теоретичного і науково-практичного спрямування:

1. Інституціоналізм зорієнтований на послаблення жорстких передумов неокласичної теорії відносно людської поведінки (аксіоми повної раціональності, абсолютної поінформованості, досконалої конкуренції, цінового механізму досягнення рівноваги тощо), що дозволяє наблизити аналіз до реального життя і розглянути сучасні економічні процеси комплексно і всебічно, взявши за основу проблему мотивації людської поведінки і формулюючи свою дослідницьку програму на стику економіки, психології, соціології, математики і навіть історії і філософії. Предметно-методологічні особливості інституціональної теорії полягають в тому, що інститути розглядаються як такі, що мають значення як для ефективності розміщення ресурсів, економічного розвитку, так і для розподілу обмежених ресурсів (багатства) між економічними агентами. Спроможність інституціональної теорії структурувати, пояснювати різноманітні ситуації вибору і взаємодії між людьми, а також передбачати результати такої взаємодії визначає сфери застосування даної теорії. Їх можна визначити наступним чином: 1) сфера теоретичного використання (як в економічній теорії, так і в суміжних дисциплінах); 2) сфера практичної діяльності, в якій можна виділити галузі господарської діяльності (вивчення актуальних проблем підприємництва) і державного регулювання (розробка економічної політики, законотворча діяльність).

2. Теоретичне узагальнення поглядів представників інституціоналізму дозволило дійти висновку, що становлення і розвиток ринкової економіки передбачає не тільки кардинальні зміни економічної підсистеми, але й докорінну зміну широкого спектру неекономічних факторів: соціальних норм і правил, системи цінностей, характеру культури. Недооцінка ціннісно-нормативних, культурних, моральних факторів вибору індивідом тієї або іншої форми поведінки призводить до помилкових прогнозів і очікувань. Дослідження показало, що соціальні норми і правила, які є базовим елементом інститутів, суттєво відрізняються в різних суспільствах, культурах, а також в умовах ринкової і адміністративно-командної системи. Ринок не може бути побудований в суспільстві, яке керується нормами командної економіки. Необхідна докорінна перебудова соціальних норм і інститутів.

3. В умовах перехідної економіки співіснують інститути різних економічних систем, різної ефективності. Різна швидкість зміни формальних і неформальних інститутів створює ситуацію, коли водночас із зміною багатьох офіційних правил, існує багато неофіційних обмежень з великою здатністю до виживання, оскільки вони продовжують розв'язувати основні суспільні, політичні або економічні проблеми обміну між учасниками. Надзвичайно висока життєздатність неформальних регуляторів відіграє в перехідній економіці часом негативну роль, сприяючи консервації звичних алгоритмів дій.

4. В процесі дослідження особливостей економічної поведінки в умовах перехідної економіки України виявлено, що прийняття повністю раціонального рішення, яке вимагає врахування всіх факторів і всієї інформації, в умовах перехідної економіки, яка відрізняється нестабільністю і невизначеністю, є неможливим. Це орієнтує економічних агентів на використання звичних і перевірених попереднім досвідом норм і правил (неформальних регуляторів), які починають відігравати провідну роль. Специфіка відносин власності в перехідній економіці впливає на економічну поведінку, приводячи до того, що головною метою проміжних власників не завжди стає ефективність використання об'єкту власності. В перехідному суспільстві створюються умови для зростання прибутків від опортуністичної поведінки, обману та ухиляння від зобов'язань. Поведінка економічних агентів значною мірою визначається системою влади, в рамках якої вони діють. Основою влади виступають відносини залежності між людьми, а джерелом залежності є асиметрія в розподілі ресурсів. В перехідній економіці невизначеність прав власності, інституціональна невпорядкованість, правова нестабільність створюють можливість колосального впливу на рішення державних органів та інших суб'єктів економічного і суспільного життя шляхом лобіювання, використання важелів адміністративної, фінансової залежності.

5. Проведений аналіз соціокультурних чинників економічної поведінки в Україні виявив неринковий характер багатьох з них. Історичний огляд розвитку підприємництва в Україні показав, що протягом сторіч інституціональна структура не сприяла, а часом, навпаки, гальмувала розвиток в нашій країні ринкових відносин. Отже історичний досвід українського народу є слабким підґрунтям для формування в Україні ринкової економіки. На відміну від протестантизму, з яким пов'язують становлення “духу капіталізму”, православ'я не сприяло поширенню адекватних ринку норм поведінки і не може розглядатися в якості духовної основи ринкової економіки. Порівняння архетипу підприємця з типовим українським менталітетом виявило відмінність за багатьма ознаками. Споконвічний розвиток України через несвободу в дусі розподільчої східної системи відтворення, систематичне насилля тоталітарного суспільства і авторитарне виховання призвели до пасивності, внутрішньої несвободи, відсутності законослухняності, схильності жити не за законами, а за неформальними правилами.

6. Доведено, що обумовлена об'єктивними причинами особлива роль в перехідній економіці звичок і усталених алгоритмів дії в українській економіці посилюється традиційною схильністю нашого суспільства до неформальності. В результаті будь-які формальні інститути, потрапивши до українського середовища, пронизуються неформальними відносинами і особистими зв'язками, перестають діяти в автоматичному режимі. Цей зсув - від формальних інститутів до неформальних, від явних контрактів до неявних, від стандартних трансакцій до персоніфікованих угод - визначає інституціональну природу українського перехідного суспільства. Інституціональна матриця (комбінація формальних, неформальних регуляторів і механізмів примусу) стимулює пошук неформальних способів вирішення проблем, рентоорієнтовану поведінку, корупцію, тіньову економіку, а слабкий механізм суспільно-політичного контролю, відсутність громадянського суспільства сприяють цим процесам.

7. Специфіка перехідної економіки України створює умови, виключно сприятливі для поширення рентоорієнтованої поведінки. Зроблено висновок, що сьогодні в Україні реально має шанс вижити лише капітал, зрощений з державною бюрократією, - за рахунок пільг і звільнення від карних санкцій за тіньову діяльність. Це руйнує стимули до виробництва, перекручує умови конкуренції, створює нерівні умови для підприємств, адже отримані ренти є коштами, які недоотримала продуктивна економіка. Сформовані на основі отримання рент клани протидіють реформам, необхідним для створення дійсно ринкового середовища та демократичних інститутів, а відсутність останніх робить можливим процес перекачування коштів та зміцнює владу груп інтересів.

9. Економічна поведінка, що визначається інституціональною матрицею, може бути змінена тільки шляхом комплексних інституціональних змін. Слід враховувати, що в інституціональних змінах домінують еволюційні процеси; вони залежать від попередньої траєкторії розвитку, динаміка перехідного процесу багато в чому задається структурою вихідної інституціональної матриці; еволюція інститутів не може забезпечити радикальної зміни інститутів. Тому необхідна активна участь держави у цьому процесі шляхом імпорту інститутів. При цьому слід враховувати “конгруентність” інститутів. Доведений в дисертації неринковий характер багатьох неформальних норм українців дозволяє припустити можливість не конвергенції формальних і неформальних норм в результаті імпорту інститутів ринку в нашу країну, а їхньої дивергенції.

10. В цих умовах зростає значення механізмів примусу, здатних забезпечити виконання формальних правил за допомогою ефективних дисциплінуючих механізмів. Особливе значення має перехід від персоніфікованого способу контролю до неперсоніфікованої його форми. Удосконалення механізмів примусу повинно бути комплексним і включати просування одразу ж за всіма основними напрямами шляхом уніфікації законодавчого простору; усунення суперечностей між нормами і процедурами, що діють в різних ланках і на різних рівнях правової і адміністративної системи; зменшення кількості і спрощення змісту формальних обмежень, а також зменшення витрат, пов'язаних з їхнім дотриманням; посилення санкцій за порушення законів і контрактних установлень; забезпечення неминучості покарання за порушення встановлених норм. Всі ці заходи спрямовані на забезпечення певного (хоча б мінімально прийнятного) рівня захисту загальних “правил гри”. Це дозволило б українській економіці зрушити з того хибного положення “поганої” інституціональної рівноваги, яка сьогодні визначає особливості економічної поведінки і, на жаль, багатьох влаштовує.

11. Серед основних заходів, спрямованих на усунення умов, що сприяють поширенню корупційної поведінки, повинні бути: удосконалення законодавства в частині зменшення можливостей вільного трактування тих чи інших положень права; зменшення дискреційних повноважень чиновників; забезпечення контрактних прав, прав власників і акціонерів; удосконалення податкового законодавства; зменшення готівкового обігу; зміцнення судової системи, удосконалення місцевого самоврядування, реформа виконавчої влади. Остання має включати: забезпечення отримання населенням інформації про плани, рішення і дії влади з метою налагодження контролю за владою; чітке розмежування функцій прийняття рішень, їх реалізації, контролю, надання послуг; впровадження персональної відповідальності посадових осіб в сфері розпорядження коштами і майном; забезпечення виключно тендерної форми розміщення державних замовлень і закупівель; обмеження монополії і створення конкуренції в сфері надання державних послуг.

12. Обов'язковою передумовою зміни певних особливостей економічної поведінки є зміна неформальних регуляторів. Ці зміни пов'язуються в першу чергу з культурним розвитком, якістю людського капіталу, освітою, рівнем знань, а також ідеологією. Особливе значення для забезпечення ефективної і гуманної роботи ринкового механізму має дотримання відповідних моральних норм. Очікувати змін в системі неформальних інститутів ми можемо лише шляхом поступового накопичення знань і поступової зміни культури. Процес цей вимагатиме багато часу, і відбуватиметься лише за умов, коли способи регулювання людської взаємодії, визначені новими формальними правилами і новими неформальними регуляторами, постійно і невідворотно доводитимуть свою ефективність. Тільки за таких умов все більша частка економічних агентів буде надавати перевагу новим регуляторам, залишаючи в минулому традиційні неформальні способи розв'язання проблем.

13. Враховуючи все вищевикладене, основною силою, здатною контролювати державу і спонукати її до прогресивних інституціональних змін, автор вважає громадянське суспільство. Воно є уособленням адекватної ринку суспільної організації. Очікувати необхідних інституціональних змін можна лише тоді, коли в суспільстві буде накопичена критична маса економічних агентів, які будуть зацікавлені у змінах, і готові будуть їх обстоювати і добиватись. Саме на громадянське суспільство покладається функція або історична роль впливати на державу, її органи з метою примусити здійснювати зміни, спрямовані на забезпечення верховенства права, справедливості, прав громадян, економічної свободи і вільного волевиявлення. Такого суспільства в Україні ніколи не було, його розбудова в суспільній свідомості сприймається неоднозначно, і таким чином гальмується формування сили, спроможної вплинути на державу і спонукати її на більш радикальні, послідовні і ефективні кроки.

14. Процеси ринкової трансформації і розбудови громадянського суспільства є взаємопов'язаними, взаємообумовленими і повинні здійснюватись паралельно. Не можна спочатку здійснити ринкові перетворення, а потім розбудовувати громадянське суспільство. Слабкість або повна відсутність останнього, як показало дослідження, неминуче призводить до зловживань в різних сферах економічного і соціального життя, робить можливим порушення основних норм і цінностей, на яких ґрунтується соціально-орієнтоване ринкове господарство.

економіка інституціональний соціальний

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Прутська О.О. Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехідній економіці. - К.: Логос, 2003. - 256 с. - Бібліогр.: с.248 - 256. (14,9 др.арк.).

У наукових фахових виданнях:

2. Прутська О.О. Економічна поведінка: релігійний та етичний аспекти // Придніпровський науковий вісник: Економіка. № 68 (135) липень 1998 р. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 1998. - С.31 - 38. (0,5 др.арк.).

3. Попов В.М., Прутська О.О. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні // Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. праць. - К.: Київ.держ.торг.- екон.ун-т, 1999. - С.4 - 11. (0,5 др.арк., із яких особисто автору належить 0,45 др.арк.; автором зроблено оцінку основних проблем, які заважають розвитку підприємництва в Україні).

4. Прутська О.О. Рентоорієнтована поведінка в умовах перехідної економіки // Вчені записки: Наук. збірник. - Вип. 3 / Відп. ред. В.С. Савчук. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 88 - 95. (0,8 др.арк.).

5. Прутська О.О. Теорія інституціональної зміни Д.Норта та її застосування для аналізу перехідної економіки // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. Вип.9 / Відп. ред. О.О. Бєляєв. - К.: КНЕУ, 2001. - С.60 - 69. (0,5 др.арк.).

6. Прутська О.О. Деякі особливості трансформаційних процесів в Україні // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип. 7 / Відп. ред. С.І. Дем'яненко. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 14 - 22. (0,5 др.арк.).

7. Попов В.М., Прутська О.О. “Рентоорієнтована поведінка”: сутність, причини існування, вплив на трансформаційні процеси в економіці // Вісник КНТЕУ. - 2001. - № 6. - С. 19 - 26. (0,55 др.арк., із яких особисто автору належить 0,5 др.арк.; автором визначено сутність і причини поширення рентоорієнтованої поведінки, проаналізовано її вплив на трансформаційні процеси).

8. Прутська О.О. Інституціональні фактори розвитку підприємництва в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Випуск 124. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 174 - 185. (0,6 др.арк.).

9. Прутська О.О. Ринкова трансформація і сила звичаю // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип.. 10 / Відп. ред. О.О. Бєляєв. - К.: КНЕУ, 2002. - С. 51 - 59. (0,46 др.арк.).

10. Прутська О.О. Імпорт інститутів як шлях прискорення трансформаційних змін // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Випуск 135. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002.- С.21 - 30. (0,4 др.арк.).

11. Прутська О.О. Адміністративні бар'єри в економіці як джерело рентного доходу // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Випуск 162. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 149 -155. (0,3 др.арк.).

12. Прутська О.О. Бартер і неплатежі як засіб економії трансакційних витрат // Вісник Академії праці і соціальних відносин. Наук. збірник. - 2002. - № 1. - С. 135 - 141. (0,5 др.арк.).

13. Прутська О.О. Про природу корупції в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - С. 106 - 109. (0,4 др.арк.).

14. Попов В.М., Прутська О.О. Управління і культура підприємництва // Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. праць. - К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2002. - С.42 - 48. (0,4 др.арк., з яких особисто автору належить 0,35 др.арк.; автором розглянуті проблеми формування підприємницької культури суспільства).

15. Прутська О.О. Пошук ренти: оцінка негативних наслідків // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 7. - С. 127 - 129. (0,4 др.арк.).

16. Прутська О.О. Невраховані фактори українських реформ // Економіка України. - 2002. - № 8. - С. 51 - 56. (0,45 др.арк.).

17. Прутська О.О. Український менталітет і ринок: ступінь адекватності // Вісник Академії праці і соціальних відносин. Наук. збірник. - 2002. - № 6. - С. 61 - 66. (0,4 др.арк.).

18. Прутська О.О. Оцінка наслідків рентоорієнтованої поведінки в Україні // Економіст. - 2002. - № 12. - С. 68 - 71. (0,4 др.арк.).

19. Прутська О.О. Фактор влади в економіці // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - С. 126 -129. (0,6 др.арк.).

20. Прутська О.О. Соціокультурна складова механізму управління // Регіональні перспективи. - 2003. - № 2 - 3 - С. 167 - 169. (0,5 др.арк.).

21. Прутська О.О. Підприємництво в Україні: історичні умови розвитку // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Вип.7. - Тернопіль, 2003. - С. 282 - 286. (0,4 др.арк.).

22. Попов В.М., Прутська О.О. Інституціональна складова трансформаційних процесів в економіці // Вісник КНТЕУ. - 2003. - № 1. - С. 13 - 18. (0,45 др.арк., з яких особисто автору належить 0,4 др.арк.; автором розкрита роль формальних і неформальних інститутів в механізмі ринкової трансформації і внесені пропозиції щодо гармонізації процесу їхнього реформування).

Размещено на Allbest.ru