Державне регулювання цукробурякового виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 338.246.025.2:664.121

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦУКРОБУРЯКОВОГО ВИРОБНИЦТВА

08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Гуща Інна Олександрівна

Київ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету міністрів України

Науковий керівник: - доктор економічних наук, професор Кваша Сергій Миколайович, Національний аграрний університет, професор кафедри державного управління

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Зіновчук Віталій Володимирович, Державний агроекологічний університет, завідувач кафедри зовнішньоекономічної діяльності підприємств

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Пиркін Володимир Іванович, Інститут цукрових буряків УААН, завідувач лабораторії наукового забезпечення буряківництва і маркетингу

Провідна установа: - Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, відділ ціноутворення і кон'юнктури ринку, м. Київ

Захист відбудеться “21” квітня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м.Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к. 41

Автореферат розісланий 19 березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Необхідність дослідження економічних проблем відродження та розвитку цукробурякового підкомплексу України зумовлюється як становленням ринкових відносин, так і потребою гарантування продовольчої безпеки країни та створення умов для виробництва конкурентоспроможної продукції.

Відродження цукробурякового виробництва в Україні, формування та розвиток внутрішнього й зовнішнього ринків цукру перебувають у площині стратегічних напрямів здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі у процесі створення демократичної незалежної держави. Це зумовлюється як важливим значенням цукру в продовольчих ресурсах, так і сприятливими природно-економічними умовами України у розвитку цукробурякового виробництва. Тривала системна економічна криза, яка охопила всі галузі агропромислового комплексу, особливо відчутно позначилася на цукровому виробництві, призвела до занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі, руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості, різкого спаду виробництва цукру й витіснення вітчизняних товаровиробників із зовнішнього продовольчого ринку.

У здійснення теоретичних і практичних досліджень економіки ринкового типу, її становлення в умовах України, розвитку аграрного сектора та цукробурякового підкомплексу на засадах самостійності підприємницької діяльності суб'єктів та регулювання цього процесу з боку держави, забезпечення соціальної спрямованості у проведенні аграрної реформи значний вклад внесли вітчизняні науковці-економісти В.Г. Андрійчук, Ю.Д. Білик, В.С. Бондарь, О.С. Заєць, В.В. Зіновчук, Є.В. Імас, С.М. Кваша, М.Ю. Коденська, В.В. Лиськов, О.М. Могильний, В.І. Пиркін, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак та інші.

Проте відсутність достатнього досвіду господарювання в ринкових умовах зумовила необхідність розробки методологічних положень формування нових інтегрованих організаційно-правових виробничих систем, обґрунтування ринкових механізмів їх функціонування на маркетинговій основі, залучення зарубіжних інвестицій у сферу цукробурякового продуктового підкомплексу. Ці та інші проблеми вимагають додаткових наукових досліджень, обґрунтування ефективних шляхів відродження та розвитку цукробурякового виробництва галузі стосовно потреб суспільства, гарантування продовольчої безпеки країни, розробки стратегічних заходів виробництва конкурентоспроможної продукції, що характеризує актуальність проблеми і слугувало основою вибору теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалось відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри державного управління Національного аграрного університету згідно з планом науково-дослідної роботи “Державне регулювання розвитку виробництва конкурентоспроможної продукції АПК в умовах інтеграції України в світове співробітництво” (номер державної реєстрації 0102U006232).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методичних основ формування і впровадження організаційно-економічної та виробничо-технологічної системи заходів держави щодо відродження та розвитку цукробурякового виробництва, його економічної стабілізації та подальшого ефективного розвитку, які направлені на повне задоволення потреб населення в цукрі власного виробництва відповідно до науково обґрунтованих норм його споживання та поетапне відновлення можливостей держави в експорті цукру.

Для реалізації мети в дисертації були поставлені такі задачі:

визначити теоретико-методологічні засади сутності ринкової трансформації цукробурякового підкомплексу, з урахуванням впровадження організаційно-економічного механізму ефективного регулювання ринку цукру;

виявити сучасні тенденції розвитку виробництва цукрових буряків і цукру та дати оцінку організаційно-виробничих й економічних відносин у цукробуряковому підкомплексі;

обґрунтувати роль і значення вітчизняної аграрної науки у відродженні цукробурякового підкомплексу та необхідність державної матеріальної підтримки відповідних наукових установ;

виявити на основі передового світового досвіду резерви економічного зростання цукробурякового виробництва України та обґрунтувати сукупність факторів його ефективного розвитку в макро- та мікросередовищі;

визначити основні чинники, що впливають на ціноутворення, конкурентоспроможність підприємств та рівень витрат виробництва при формуванні та коригуванні цін на цукор і цукрові буряки;

обґрунтувати стратегію державного регулювання вітчизняного ринку цукру на підставі досвіду економічно розвинутих країн світу;

розробити пропозиції щодо перспективних напрямів розвитку ефективної системи формування внутрішнього і зовнішнього ринків цукру на основі дотримання режиму економічної безпеки України.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання цукробурякового виробництва України.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних проблем організації та ефективності функціонування організаційно-економічного механізму державного регулювання відродження цукробурякового підкомплексу України та формування внутрішнього і зовнішнього ринків цукру. ринок цукор стратегія регулювання

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу комплексно дослідити процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків цукру, роль держави в їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності. У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, які забезпечили вирішення поставлених завдань, а саме: метод теоретичного пошуку (при дослідженні наукової проблеми з питань ролі держави в регулюванні ринків цукру); економічно-статистичні методи, укрупнення результатів, кількісні методи аналізу (при аналітичній оцінці результатів діяльності підприємств, визначення масштабів і глибини кризових явищ у цукробуряковому виробництві та ефективність державного формування внутрішнього та зовнішнього ринків цукру); нормативний (при прогнозуванні постійних і змінних витрат виробників цукрових буряків і цукру); прогностичний (при визначенні цін на внутрішньому і зовнішньому ринках цукру та перспективи підвищення конкурентоспроможності українських виробників цукру) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше:

запропоновано механізм державного регулювання ринку через розподіл державних ліцензій на виробництво цукру, які виграються на тендері; запропоновано механізм відповідальності для тих, хто одержав квоти і подав на конкурс недостовірні дані, та механізм компенсації витрат товаровиробникам, що втратили частину прибутку через неодержання справедливої ліцензії (С. 14);

розроблено модель розрахунку розміру субсидування виробництва цукросировини в Україні, який передбачає розмір можливого стимулювання буряківництва в розрахунку на 1 т виробленого цукру (С. 13);

дістало подальшого розвитку:

уточнення критеріїв та удосконалення системи показників оцінки конкурентоспроможності цукробурякового підкомплексу за сукупними затратами праці, витратами виробництва та їх окупності (С. 13);

визначення економічної сутності та напрямів здійснення державного регулювання цукробурякового виробництва в Україні в перехідний період до ринкової економіки, які включають розмір мінімальної закупівельної ціни на цукор і цукрові буряки (С. 10-11);

поглиблення теоретичних засад здійснення державної підтримки аграрної науки та виконання її розробок, необхідність обґрунтування участі держави у фінансуванні науково-технічних розробках, спрямованих на ефективність діяльності цукробурякового підкомплексу України (С. 10);

проведення дослідження ринку цукробурякового виробництва в Україні з врахуванням внутрішніх потреб населення в білому цукрі відповідно до споживання і купівельних переваг (С. 8-9);

наукове обґрунтування пріоритетності розвитку цукробурякового підкомплексу, основні напрямки його відродження з метою задоволення власних потреб та виходу України на світовий ринок цукру, а також створення передумов для відновлення експортного потенціалу (С. 8-9);

аналіз наукових течій щодо участі держави в регулюванні ринкової економіки, основних методів державного регулювання економіки, під якими потрібно розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на інфраструктуру ринку (С. 5-6);

удосконалено:

систему розрахунків буряковиробників і цукрових заводів на підставі так званої частки реалізаційної ціни 1 т білого цукру з урахуванням цукристості
коренеплодів, яка враховує природно-кліматичні, організаційно-економічні та технічні чинники (С. 11-12).

на основі світового досвіду удосконалено методичні підходи до формування організаційно-економічного механізму державного регулювання цукробуряковим підкомплексом, заснованого на концепції маркетингу і комплексним напрямом (С. 7-8)

Практичне значення одержаних результатів полягає у теоретичному узагальненні, висновках і пропозиціях, що мають місце в дисертації, стосуються внутрішньої організаційної побудови і ринкового характеру функціонування цукробурякового виробництва України, а також у визначенні його взаємодій із зовнішнім середовищем.

Результати досліджень використані у навчальному процесі на кафедрі економічної теорії Національного аграрного університету при розробці та викладанні курсу лекцій з макроекономіки (акт від 30.03.2004 р.).

Ряд основних положень дисертації були використані для роботи конкурсної комісії Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” з розподілу квот для виробництва та реалізації цукру (акт №14-3/3-111 від 13.09.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження за темою дисертаційної роботи, огляд наукової літератури, підбір інформації та методів їх обробки, стратегічна обробка і аналіз економічних матеріалів, висновки і пропозиції підготовлені і є наслідком особистої роботи автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися з керівниками і спеціалістами бурякосіючих господарств та цукрових заводів Київської області, на засіданнях кафедри державного управління НАУ. Результати дослідження оприлюднені на першій Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв “Роль молодих вчених в реформуванні аграрного сектору економіки України”, (м. Київ, НАУ, 15-16 березня 2001 р.), Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграрників “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Київ, ІАЕ УААН, 22-23 листопада 2001 р.), міжвузівській науково-практичній конференції (м. Дніпропетровськ, ДДАУ, 9-12 квітня 2002 р.).

Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 7 одноосібних праць загальним обсягом 1,32 друк. арк., із яких 5 статей у фахових виданнях - 1,04 друк. арк. і 2 тези доповідей на конференціях - 0,28 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Основний зміст дисертації викладений на 209 сторінках комп'ютерного тексту. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 168 найменувань, містить 27 таблиць, 25 рисунків і 12 додатків.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, викладено короткий аналіз стану досліджуваної проблеми, сформульовано мету і задачі, об'єкт та предмет дослідження, окреслено наукову новизну отриманих результатів та визначено особистий внесок здобувача у вирішені поставлених завдань.

Перший розділ - “Теоретичні основи державного регулювання національної економіки” - присвячений розкриттю сутності предмету дослідження, розгляду основних теоретичних засад державного регулювання економікою та зовнішньоекономічною діяльністю. Визначено, що еволюційні процеси у підходах до державного регулювання економічною діяльністю відігравали важливу роль в процесі економічного та соціального розвитку більшості країн світу. Аналіз досвіду державного регулювання економічною діяльністю розвинених країн показує, що його роль зростає в надзвичайних умовах, коли необхідно централізувати витрачання і надходження валютних ресурсів, забезпечити енергією, сировиною і дефіцитними матеріалами найважливіші галузі економіки, щоб вони були конкурентоспроможними. Основними цілями державного регулювання АПК є раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності, забезпечення стабільного розвитку галузі, конкурентноздатності вітчизняної продукції сільського господарства на світовому ринку та реалізації соціальних цілей розвитку суспільства.

Теоретичною основою цього дослідження є наукові теорії, пов'язані з державним регулюванням економіки в ринкових умовах. На різних історичних етапах виникали різні погляди щодо ролі держави у розвитку економіки. Доцільно відмітити А. Сміта, який вважав, що економіка буде функціонувати ефективно, якщо уникнути її регулювання державою, а кращий варіант для держави - дотримання політики невтручання. Однодумцями А. Сміта вважають представників так званої класичної школи (Д. Рікардо, Д. Міль, А. Маршалл). На думку Дж. Кейнса держава має відігравати більш активну роль в розвитку ринкової економіки. Погляди М. Фрідмена формувала теорія необхідності державного регулювання економіки через помірний вплив держави на неї.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися становленням її економічних функцій, процесом, який пройшов кілька етапів: перший етап - у Середньовіччі державне господарство збігається з особистим господарством глави держави; другий - становлення централізованих абсолютистських монархій; третій - становлення конституційної держави; четвертий етап - формування наднаціональних міждержавних економічних функцій та інтеграційного процесу у світовій економіці. Таким чином, ми вбачаємо три основні функції економічної ролі держави: забезпечення ефективності економічної системи, її справедливості та стабільності. З нашої точки зору основними методами державного регулювання АПК України є фінансово-економічні, організаційно-адміністративні, інституційно-правові та соціально-психологічні (рис. 1):

Останнім часом в економічній літературі ведеться дискусія щодо визначення ролі держави в розвитку АПК в Україні. Деякі економісти-аграрники наполягають на методичних підходах, за яких у сучасних економічних умовах слід широко використовувати тільки переваги ринкової теорії управління, що ґрунтується на принципах лібералізму, тоді як інші на основі оцінки реального стану виробничих процесів в аграрному секторі виступають за державне регулювання АПК. Дослідженнями підтверджено, що на етапі переходу до ринкової економіки пріоритетне значення належить надавати державному регулюванню економіки. Його оптимальне поєднання з ринковими регуляторами за сучасних умов зможе забезпечити найбільш прискорений вихід аграрного сектора з кризи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Складові механізму державного регулювання АПК

У другому розділі - “Стан та тенденції розвитку цукробурякового виробництва” - проаналізовано стан та тенденції розвитку державного впливу на формування цукробурякового виробництва. У роботі проведено дослідження виробництва цукру з цукрової тростини і цукрових буряків. Незважаючи на велику різницю економічних умов вирощування, між цими культурами багато спільного: в оптимальних умовах високі врожаї (цукрові буряки - до 130 т/га коренеплодів, цукрова тростина - до 200 т/га стебел); при переробці їх багато побічної продукції (у цукрових буряків - листки, жом і патока, у цукрової тростини - качан); синтез сахарози в обох культур відбувається в останні місяці вегетації за понижених температур; у стеблах цукрової тростини - до 16% цукру, в коренях цукрового буряка - до 19 відсотків.

Відповідно до рис. 2 світове виробництво цукрової тростини і цукрових буряків за 1997-2003 рр. зросло на 3%, в основному, за рахунок збільшення виробництва цукрової тростини, тоді як виробництво буряків у світі зменшилося на 12,9% (на основі даних FAO). Площі цукрової тростини за 2000-2003 рр. збільшилися на 12,4%, її урожайність зросла на 2,2%, а обсяг виробленого цукру збільшився на 6,3 відсотка.

Рис. 2 Динаміка світового виробництва цукрової тростини та цукрових буряків

За даними FAO аналіз динаміки виробництва та споживання цукру у світі за 1999-2004 маркетингові роки виявив стійку тенденцію до перевищення обсягів виробництва над споживанням (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка світового балансу цукру, млн т

Показники	Маркетингові роки
	1999-2000	2000-2001	2001-2002	2002-2003	2003-2004
Перехідні запаси	56,78	36,07	37,23	34,04	32,22
Виробництво	134,19	130,43	134,66	143,30	138,60
Імпорт	40,66	36,68	37,82	38,05	37,44
Експорт	42,36	37,67	40,75	46,58	42,62
Споживання	128,01	130,29	134,92	136,55	138,70
Кінцеві запаси	61,26	37,23	34,04	32,23	27,08

Цукробурякове виробництво багатьох європейських країн за часи Першої та Другої світових війн зазнало сильних руйнувань. За період 1945-1948 рр. тривало відбудування цукрової промисловості в Європі і Азії. На кінець 40-х років XX століття світове виробництво цукру досягло довоєнного рівня, в наступні 50 років збільшення виробництва відбувалося більш швидкими, порівняно з довоєнними, темпами.

Європа є основним постачальником цукру з цукрових буряків, виробництво якого за останні 60 років зросло майже в 3 рази. У 1910-1911 рр. воно становило 94% світового виробництва, а у 2002-2003 рр. - 77,4%, з одночасним збільшенням частки виробництва Америки до 12,4%, Африки до 1,9% та Азії до 8,3 відсотка.

Через значне перевиробництво цукру його світові запаси нині оцінюються в 65,1 млн т, що складає 45% світового споживання. Такий високий рівень запасів стримує імпортний попит і збільшує експортну пропозицію, незважаючи на зниження виробництва і збільшення споживання.

Для України це означає, з одного боку, посилення експансії іноземних фірм на вітчизняний ринок цукру, перш за все, з боку країн Європи, з іншого - можливість конкурувати за ринки країн СНД. Цукробурякова промисловість, що виникла набагато пізніше, ніж виробництво цукру з тростини, до середини XIX століття розвинулась настільки, що деякі європейські держави одержали змогу продавати цукор на зовнішніх ринках. Серед основних причин швидкого зростання виробництва цукру з буряків була політика протекціонізму, яку проводили країни Європи, а також континентальна блокада, що призвела до помітного скорочення ввезення цукру з цукрової тростини. Розвиток цукрової промисловості був пов'язаний з розширенням капіталістичного способу виробництва, ростом міського населення, збільшенням споживання цукру, подальшим розвитком транспортних зв'язків.

Виходячи з аналізу багаторічного досвіду країн світу з розвиненим цукровим виробництвом можна передбачати, що Україна досягне цього ефективного розвитку лише за наявності:

міцного законодавчого захисту вітчизняного виробництва;

державного регулювання ринку шляхом стимулювання експорту, встановлення мінімальних цін на сировину та цукор, надання пільгових кредитів;

систематичного інвестування галузі, визнання її пріоритетності і стратегічного значення;

забезпечення значного підвищення урожайності цукрових буряків та рівня концентрації цукрового виробництва.

В Україні за постійної підтримки держави та наявності сприятливих природнокліматичних умов для вирощування цукрових буряків були створені найпотужніша в світі сировинна база (площі посівів цукрових буряків перевищували 1,8 млн га) та виробничо-технічна база цукрової промисловості. Станом на 1990 р. в Україні функціонувало 192 цукрових заводів сумарною добовою потужністю 510 тис. т переробки буряків, які забезпечували можливість за виробничий сезон оптимальної тривалості переробляти до 45 млн т цукрових буряків та виробляти понад 5 млн т цукру, з яких біля 60% експортувалося для споживання в інші союзні республіки. За обсягом виробництва цукру з цукрових буряків Україна серед країн світу з розвинутим цукробуряковим виробництвом впевнено займала перше місце, забезпечуючи роботою понад 1 млн. осіб. Для забезпечення ефективної переробки цукрових буряків навколо цукрових заводів були створені компактні сировинні зони. Піком виробництва цукрових буряків в Україні був період 1971-1975 рр. Спад виробництва та врожайності почався ще за два десятиріччя до здобуття Україною незалежності. В останньому десятиріччі минулого століття цукробуряковий підкомплекс України зазнав значнішої руйнації. Виробництво цукру скоротилося з 6,8 млн т у 1990 р. до 1,78 млн т у 2000 р. і вже у 2003 р. склало 1,45 млн т (рис. 3).

Рис. 3 Динаміка виробництва цукру, урожайності та валового збору цукрових буряків в Україні

Споживання цукру населенням України скоротилося з 50 кг на душу населення в рік у 90-ті роки минулого століття до 30 кг в останні роки.

Значне зменшення обсягів виробництва цукрових буряків в Україні привело до значного скорочення завантаження потужностей цукрових заводів сировиною. Створився дисбаланс між сировинними ресурсами і виробничими потужностями, що призвело до скорочення виробничого сезону в цукровій промисловості зі 101 доби у 1990 р. до 45-50 діб в останні роки, що в цілому негативно вплинуло на ефективність роботи галузі.

Матеріально-технічна база цукрової промисловості України фізично та морально зношена, вона помітно відстає від рівня її розвитку в країнах із розвиненим цукробуряковим виробництвом.

Розпад великих колективних бурякосійних господарств та подрібнення земельних масивів зумовили збільшення в сотні разів кількості здавачів буряків у зонах окремих цукрових заводів. В найбільшій мірі цей процес відбувся в сировинних зонах цукрових заводів західних областей України - Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Тернопільській. Так, кількість бурякосійних господарств в Івано-Франківській області зросла за 10 років у 66 разів, у Львівській - у 199 разів. Якщо середня площа, що відводилася під посіви цукрових буряків, у 1990 р. в одному господарстві становила 295 га, то у 2000 р. - лише 3,7 га, а в колективних господарствах - до 50 га.

Негативні процеси відбуваються і в насінництві цукрових буряків. Висока прибутковість насіннєвого бізнесу залучила до нього некваліфікованих підприємців, аматорів, які нині поставляють на ринок до 40% низькопробного насіння невідомого походження за демпінговими цінами, допускаються фальсифікації сортової документації. Одночасно посилилася експансія іноземних насіннєвих фірм, які поставляють до 34% насіння від його загальної потреби.

Неврегульованими є оптова торгівля цукром, митно-тарифні операції, кредитування виробництва, регулювання ринку цукру. Сезонність виробництва та коротка його тривалість (біля 50 діб), низький рівень оплати праці, невпевненість у завтрашньому дні призвели до проблеми в кадровому забезпеченні галузі.

В умовах, які склались, необхідно посилити державний вплив на цукробурякове виробництво, насамперед, на регулювання цін пропозицій через визначення рівня цільових, гарантованих, заставних та граничних цін, ставок банківського кредиту, дотування виробництва, надання субсидій, фінансових і податкових пільг, встановлення рівня експортно-імпортних митних зборів, розмірів імпортних квот на цукор-сирець і квот на його переробку заводами із послідовною реалізацією його за межами України.

У 2001 р. вирощування та переробка цукросировини здійснювалися відповідно дій Постанов Кабінету Міністрів України №868 та №201 “Деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру з буряків врожаю 2001 року”, згідно з якими з 1 вересня 2001 р. і до 1 вересня 2002 р. встановлювалися гранична квота постачань цукру на внутрішній ринок у розмірі 2,0 млн т, а також мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор у розмірі 2370 грн/т і мінімальна ціна на цукрові буряки - 165 грн/т. А Наказ Міністерства аграрної політики України №213 “Про розподіл обсягів виробництва цукру квоти “А” між цукровими заводами з буряків врожаю 2001 року” вийшов уже 16 липня 2001 р. Проте, як свідчить проведене дослідження, механізм державного регулювання ринку цукру не розпочав дію у 2001 р. Мало того, незначне збільшення виробництва цукру (на межі задоволення мінімальних потреб України в цьому продукті) призвело до того, що ціни на цукор у жовтні і листопаді 2001 р. зменшилися нижче рівня, визначеного названими нормативними актами, а держава не мала можливості вплинути на цей рівень цін.

В цілому Закон України “Про регулювання ринку цукру”, Постанова Кабінету Міністрів України №868 та №1977 створили позитивну тенденцію до оздоровлення галузі. Проте є проблемні аспекти, на які, на нашу думку, варто звернути увагу. По-перше - це квотування цукру. Щороку (І-ІІ квартал) погоджену з облдержадміністрацією заявку заводи подають до Міністерства аграрної політики України, де її затверджують. Однак реальна картина можливостей кожного заводу вимальовується лише з початком сезону цукроваріння. Квота “А” передбачає реалізацію продукції на внутрішньому ринку. Як правило, одні підприємства не виходять на обсяги квоти, а інші виробляють надлишок.

Таким чином, квотування цукру в Україні має бути експериментом для переходу до більш ефективних форм виробництва цукру. Тим більше, що під дією міжнародної критики Євросоюз виступив з ініціативою корінним чином змінити систему фінансування виробництва цукру в країнах ЄС і протягом 4-х років перейти на нову структуру цукрового ринку.

Як переконує досвід розвинутих країн світу, вихід із такого становища, що склалося в цукробуряковому комплексі України, може бути тільки на базі наукових розробок через реалізацію державної інноваційної політики. Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, починаючи з 2000 р. встановлено розмір бюджетного фінансування на рівні не менше 1,7% ВВП, а Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачала його збільшення до 2,5% у 2004 році.

Науково-технічне забезпечення цукробурякової галузі здійснюють Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості, Інститут цукрових буряків УААН, 7 дослідно-селекційних станцій, 8 дослідних елітних підприємств. Результатом їх діяльності є безперервний процес наукової роботи зі створення нових сортів і гібридів цукрових буряків, технологій їх вирощування і переробки.

Нині бурякосійні господарства відчувають гостру нестачу у високоефективній техніці, мінеральних добривах, ефективних засобах захисту рослин, що не дає змоги сповна використати потенційні можливості вітчизняних сортів і гібридів. Запропонована високоефективна українська технологія вирощування цукрових буряків, яка не поступається зарубіжним аналогам, потребує розробки та випуску комплексу високопродуктивних вітчизняних машин і знарядь для галузі.

У третьому розділі - “Основні напрямки регулювання конкурентоспроможності цукробурякового виробництва” - проаналізовано і зпрогнозовано тенденцію підвищення ролі держави в регулюванні національного бурякоцукрового комплексу з метою його відродження, підвищення конкурентоспроможності цукру, виходу вітчизняного цукру на світовий ринок.

В роботі досліджені державні заходи з налагодження процесу регулювання розвитку виробництва і реалізації цього стратегічного для України продукту. Так, Кабінет Міністрів України прийняв 24 травня 1997 р. Постанову “Про регулювання ринку цукру” №490, а 24 вересня того ж року Постанову “Про забезпечення переробки цукрових буряків урожаю 1997 року” №1063. Однак дії цих постанов не досягли мети, бо не було створено умов фінансування та кредитування товаровиробників, забезпечення гарантованих цін на їх продукцію. До того ж, ціни не відповідали вимогам прибуткового виробництва і реалізації продукції. Було прийнято ще ряд постанов Уряду з приводу державного регулювання цукробурякового виробництва в країні, зокрема “Про нарощування обсягів виробництва цукрових буряків та цукру у 1998 і 1999 роках” від 27 лютого 1998 р. №222. Проте, ці дії державних органів виявилися практично нічим не підкріпленим, що привело до повної їх невдачі. Формально установлені цією постановою мінімальні закупівельні ціни на цукрові буряки (70 грн/т) і мінімальні оптово-відпускні ціни на білий цукор (1190 грн/т) були скасовані вже через 2 місяці постановою №814 від 4 серпня 1997 р. на основі Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” №2132-ХІІ. Але реально можна було б на самому початку передбачити, що держава в той час не мала ніякої можливості забезпечити зазначений рівень цін. Друга спроба держави побудувати регульований ринок цукру почалася в 1999 р., коли вже був прийнятий Закон України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, що передбачає: визначення і розподіл на конкурсній основі квот “А” і “В” на виробництво та постачання цукру і цукрових буряків між суб'єктами підприємницької діяльності з обліком квартальних і місячних потреб; удосконалення оптової торгівлі цукром шляхом упровадження його ліцензування; створення умов, за яких вирощування цукрових буряків буде прибутковим, внаслідок забезпечення гарантії збуту цін на цукрові буряки і цукор; пільгове державне кредитування виробників з виділенням для цих цілей засобів у Державному бюджеті на поточний рік. У цілому, положення Закону багато в чому повторювали положення постанови КМУ №490 за 1997 рік.

Виникає багато непорозумінь при дослідженні взаємовідносин між виробниками сировини та їх переробниками. На практиці цукрові заводи намагаються вижити за рахунок виробника цукросировини шляхом необ'єктивного визначення цукристості, завищення коефіцієнта втрат на зберіганні і переробці сировини, на вазі та забрудненості. Все це негативно впливає на розвиток буряківництва.

Пропонуємо у цій ситуації використовувати накопичений досвід, що широко впроваджується у цукробуряковому виробництві зарубіжних країн. Сутність його полягає у тому, що працівники цукрових заводів і буряковиробники взаємозацікавлені у збільшенні виробництва і поліпшенні якості продукції. В галузі працює система розрахунків буряковиробників і цукрових заводів на підставі так званої частки реалізованої ціни 1 т цукру - за реалізований білий цукор з урахуванням цукристості коренеплодів. Спочатку визначається чиста реалізаційна ціна, після чого на цукрових заводах розробляється шкала цін на цукрові буряки залежно від їх цукристості та обчислюється частка цукрових буряків і частка цукрового заводу у загальній виручці за цукор. Для прикладу, конкретно проаналізуємо розрахунки, якими керуються на багатьох американських цукрових заводах. В 1 т очищених цукрових буряків при 17% цукристості має міститься 170 кг цукру. Якщо ж коефіцієнт вилучення цукру становитиме 80%, то фактичний вихід цукру із таких коренеплодів становитиме 136 кг. За ціною реалізації білого цукру в 53 USD/ц ціна 1 т цукрових буряків з цукристістю 17% становитиме 38,49 USD. За такого рівня фермерської ціни і загальної виручки від реалізації цукру (1,36 кг х 53 USD = 72,08 USD) частка власника цукрового заводу становитиме 33,59 USD (72,08 - 38,49 = 33,59 USD). У загальній виручці від реалізації цукру частка фермера становитиме 53,39%, а частка цукрового заводу - 46,61%. Якщо ж цукристість буряків становитиме 18%, то ціна 1 т коренеплодів, за тією ж реалізаційною ціною цукру, збільшиться до 40,81 USD і, відповідно, збільшиться частка фермера в загальній виручці від цукру. При 18% цукристості коренеплодів з підвищенням коефіцієнта вилучення цукру із буряків збільшується частка цукрового заводу. Якщо коефіцієнт вилучення цукру, при переробці таких коренеплодів, досягне 84%, частка цукрового заводу збільшиться до 55,6%. Такий порядок розрахунків стимулює виробників цукрових буряків у підвищенні їх цукристості, а працівників заводів - у максимальному вилученні цукру із цукрових буряків у процесі їх переробки. Усі ці заходи дали б змогу знизити собівартість кінцевої продукції та підвищити конкурентоспроможність цукру. Основним параметром конкурентоспроможності є виручка у світових цінах.

Виробничі витрати при вирощування цукрових буряків в Україні у 2002 р. становили 415,1-434,0 USD/т (приблизно 15-17 центів/фунт). Незважаючи на дві “цукрові кризи” 70-х років, ціна ISO постійно залишалась сталою - нижчою 13 цент/фунт (290 USD/т), а протягом тривалого періоду часу навіть нижчою за 10 цент/фунт (220 USD/т) (рис.4). Отже, вони є вищими, ніж нинішні та очікувані ціни світового ринку. Таким чином, за ціновим чинником, нині українська цукрова промисловість не є конкурентоспроможною.

Рис. 4 Світові ціни на цукор та собівартість цукру в Україні

Для того, щоб вирішити проблему підвищення конкурентоспроможності цукру, необхідно підняти врожайність цукрових буряків до 40-50 т/га. Щоб досягти такого врожаю, треба збільшити витрати на фактори виробництва (нові сорти насіння, добрив, гербіцидів та пестицидів), а отже зросли б і змінні витрати (приблизно 450 USD/т), а для цього потрібний короткостроковий кредит на суму приблизно 650 млн USD/рік. Крім того, необхідно здійснити середньо- та довгострокові вкладення в техніку тощо.

Для переробки 40 млн т цукрових буряків за 80 днів достатньо було б лише 45 сучасних цукрових заводів з потужністю 10-12 тис. т на день. Але коштує такий завод 250 млн USD. Дослідження показало, що в Україні для створення сучасної цукропереробної промисловості необхідно було б інвестувати десятки мільярдів доларів. Навіть якщо не вдаватись до повного оновлення, а обійтись лише частковою та менш дорогою модернізацією наявних заводів, очевидно, що держава не зможе надати таких коштів. Як у випадку виробництва цукрових буряків, відновлення виробництва цукру в Україні залежатиме від приватних внутрішніх та іноземних інвестицій.

Слід зауважити, що великі експортери цукру, переважно це розвинуті країни, змогли підтримати свою цукрову промисловість лише за дуже високими протекціоністськими стінами контролю за імпортом, квот і особливо субсидій. Ці економічні важелі на сучасному етапі слід використовувати і в Україні.

Разом із науковцями Інституту цукрових буряків УААН розроблено модель розрахунку розміру субсидування виробництва цукросировини, в основу якої покладено принцип, що використовується в країнах Організації економічного співробітництва і Розвитку (ОЕСР), який враховує природно-кліматичні, організаційно-економічні та технологічні чинники. В розрахунках для України внесені відповідні показники, що відповідають умовам вітчизняного виробництва. Розрахунки здійснено на 1 т виробленої продукції (цукру) за формулою (1):

, (1)

де RES - розмір можливого стимулювання буряківництва в розрахунку на 1 т виробленого цукру, в грн.;

0,45 - максимально можлива частка цукрового заводу у виробництві цукру;

ІРmax, ІРсер - величина максимального і середнього радіаційного індексу посушливості вегетаційного періоду цукрових буряків;

- ймовірність посушливих умов в регіоні (частка від одиниці);

Db - частка виробників цукросировини у виробництві цукру = 62%;

БSb - біологічний рівень збору цукру у господарстві;

БSф - фактичне виробництво цурку у господарстві;

Сmin - мінімальна ціна 1 т цукру;

Чmt - рівень компенсації ризиків виробництва, пов'язаних з технологією вирощування цукрових буряків (насіння, добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, матеріально-технічне забезпечення).

Встановлено, що розмір субсидії в розрахунку на 1 т виробленого цукру становитиме:

При врожайності 21,5 т/га розмір субсидії в розрахунку на 1 т цукросировини становитиме 31,1 грн/т в заліковій вазі.

Сформована у світі ситуація навколо цукру з цукрових буряків не вписується в традиційні уявлення про закономірності ринкової економіки. Галузь, що з об'єктивних причин не може конкурувати з галуззю, яка випускає аналогічний продукт із собівартістю на 30-50% нижчою, не тільки не збанкрутувала, а і зберігає обсяги виробництва продукції.

Але в Україні значно скоротився обсяг виробництва цукру, і звідси збереження діючого малоефективного способу виробництва цукру небезпечне, оскільки супроводжується неефективним використанням ресурсів, дефіцит яких спостерігається в економіці України. Отже, виникає надзвичайно гостра проблема довгострокового інвестування в цукробурякове виробництво.

Таким чином, кінцевою метою побудови регульованого ринку цукру має стати формування ринкової інфраструктури (передусім, біржового ринку) для збереження високого рівня мотивації товаровиробників до поліпшення ефективності виробництва шляхом збереження високого рівня конкуренції між ними. Ця задача надзвичайно складна, оскільки передбачає постійне балансування між стихійною конкуренцією і монополізмом, узгодження різних протиріч і постійного компромісу.

Для подолання згаданого протиріччя нами пропонується доповнити традиційну схему розподілу квот на виробництво цукру і цукрових буряків механізмом одержання державних ліцензій на виробництво цукру з цукрових буряків. Тобто, в цьому випадку, визначення квот є тільки однією складовою державних ліцензій на виробництво цукру, що включають також одержання ліцензії на продаж цукру, і гарантовану участь в обговоренні і рішенні всіх питань, пов'язаних із встановленням параметрів ринку цукру.

Необхідно, щоб механізм розподілу державних ліцензій на виробництво цукру відповідав таким основним вимогам. По-перше, ліцензії мають виграватися на тендері. Для того, щоб нав'язувати квоти підприємствам, держава має володіти визначеними ресурсами (майном, мати достатньо оборотних коштів для фінансування виробництва та інвестицій тощо). По-друге, цінові параметри на цукор і цукрові буряки, які гарантовані державою, мають визначатися на такому рівні, щоб гарантувати прибуткове виробництво підприємств, які максимально використовують виробничі потужності і намагаються зменшити затрати на одиницю продукції, і поступово відмовитися від підприємств, які продовжують неефективне господарювання. Для вирішення зазначених протиріч пропонуємо наступний механізм визначення ліцензій: дозволити тимчасово на перехідний період (до 3 років) розподіляти частину цукрових ліцензій між усіма заводами, що мають реальні можливості підтримувати виробництво на мінімально допустимому рівні (гарантування мінімуму - 35-40 доби роботи), для того, щоб дати можливість слабким підприємствам поступово “вийти” з ринку з мінімальними втратами, а частину ліцензій, що залишилася, розіграти на конкурсній основі. Таким чином, переклавши проблему ефективного виробництва цукру і цукрових буряків на плечі зацікавлених у цьому ділових структур, держава сконцентрує свої зусилля на рішенні проблем тих заводів, що будуть закриватися.

Механізм платного одержання ліцензій належить вводити поступово. Спочатку треба розглянути варіант механізму внесення застави (у тому числі й акціями підприємств). У тому випадку, якщо будуть доведені факти представлення недостовірної інформації на конкурсі і будуть відсутні форс-мажорні умови невиконання умов договорів, застава не повертається. У випадку, коли виробники відповідають умовам, що виносяться на конкурсі, і платять при цьому прогнозований обсяг податкових платежів, їм повертається застава (чи переноситься на наступний рік).

Таким чином, упровадження запропонованого механізму побудови регульованого ринку цукру може створити передумови для стабільних ринкових умов функціонування акціонерного капіталу в цукробуряковому підкомплексі України, і може досягти того рівня, коли акціонерний капітал почне виконувати одну зі своїх найважливіших функцій - залучення капіталу на виробничі цілі. Сама гарантія віддачі в майбутньому на вкладений капітал і буде служити орієнтиром, куди буде переміщати капітал з інших сфер господарювання.

Висновки

Проведене дослідження державного регулювання цукробурякового виробництва дозволяє сформулювати деякі теоретичні та практичні висновки, щодо здійснення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1. Стратегічною метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни цукром у розмірах, необхідних як для споживання населення та достатніх державних резервів, так і для зовнішньої торгівлі через експорт. Пошук шляхів для розв'язання поставленої мети є першим кроком у вирішенні проблеми методології відродження і становлення цукробурякового підкомплексу. Для досягнення цих намірів потрібне подальше реформування АПК, створення ефективної і конкурентоспроможної системи господарювання, заснованої на її багатоукладності та наділеної сильними стимулами для продуктивної і якісної праці.

Економічні перетворення в цукробуряковому підкомплексі потрібно вести на базі досягнень аграрної науки, збалансувати з теоретичними засадами ринкових відносин та забезпечити функціонування економічних суб'єктів підкомплексу в рамках сталого правового коридору за державною підтримкою і регулювання окремих сторін його діяльності, розв'язавши при цьому проблему збалансованості витрат та прибутку.

2. Визначено, що для підвищення конкурентноздатності продукції цукробурякової галузі України необхідно створити умови для ефективної дії Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та виконання розробленої Державної комплексної програми стабілізації та розвитку цукробурякового комплексу України на період до 2010 року.

3. Дослідження підтверджують, що регіональний (обласний та районний) рівень виходить на перший план у сфері формування ринкових відносин, а тому до регіонів повинна перейти більша частина функцій з підтримки і розвитку цукробурякового підкомплексу (АПК в цілому), регулювання розвитку цукрового і продовольчого ринків. При цьому державі належить визначити форми і методи підтримки та регулювання виробництва, сприяти залученню інвестицій на його розвиток з інших регіонів країни, а також іноземних капіталів, визначити взаємозв'язок з розвитком ринкової інфраструктури та державної аграрної політики.

4. Доведено, що захист внутрішнього ринку цукру України має проводитися, насамперед, з урахуванням специфіки окремих сегментів його світового ринку. Так, щодо ринку вільної реалізації та національних ринків цукру країн світу, з боку яких існує найбільша загроза економічній безпеці нашої держави, має бути застосований режим максимального контролю над імпортними операціями, оскільки протягом 2003 р. в Україну було ввезено на умовах давальницьких операцій 380 тис. т цукру-сирцю.

5. Втрата Україною експортної орієнтації цукробурякового виробництва поставила завдання розробки і обґрунтування маркетингових заходів, пов'язаних із зменшенням виробництва цукрових буряків у 2003 р. до 13,4 млн т, а відповідно і цукру на 78,6% порівняно з 1990 р., щодо формування ефективного механізму регулювання ринком цукру. Вирішення цієї проблеми містить в собі не тільки виробничі, технологічні та економічні питання, але є важливою складовою державної зовнішньої і внутрішньої політики країни.

6. Економічний механізм цукробурякового підкомплексу пропонується формувати під впливом ринкових відносин за активною регулюючою участю держави у виробництві і реалізації цукру з збільшенням ціни на цукрові буряки до 170 грн/т. При цьому не має знижуватися значення державної підтримки галузі, враховуючи недостатню конкурентоспроможність вітчизняних підприємств АПК у порівнянні з товаровиробниками розвинутих країн світу.

7. Дослідженнями підтверджено розрахунки вчених ННЦ „Інститут аграрної економіки” УААН, що в цілому щорічні інвестиції в АПК мають становити 5 млрд USD. Нормативно-ресурсні розрахунки показали, що на технічне переозброєння цукрової промисловості потрібно направляти 29% із загальних щорічних інвестицій, на розвиток виробничої інфраструктури буряківництва та в сферу торгівлі - 58-60%, на розширення сировинної бази в приватному секторі (фермерські та господарства населення) - 13% від суми, розрахованої для сільського господарства.

8. З метою подолання кризової економічної ситуації в галузі та стабілізації фінансової бюджетної підтримки бурякоцукрового комплексу України запропоновано модель здійснення розрахунку розміру субсидування цукросировини на 1 т виробленого цукру у розмірі 263,33 грн/т, що дає можливість більш обґрунтовано визначити субсидію на 1 т цукросировини і підвищить зацікавленість товаровиробників у виробництві продукції.

9. На основі квот на виробництво цукру і цукрових буряків розроблено механізм одержання державних ліцензій на виробництво цукру з цукрових буряків між цукровими заводами через проведення тендеру, що дасть можливість її отримання тільки тим підприємствам, які вироблять відповідну кількість цукру. Таким чином, впровадження запропонованого механізму побудови регульованого ринку цукру може створити передумови для стабільних ринкових умов функціонування акціонерного капіталу у цукробуряковому під комплексі України.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Кубровська (Гуща) І.О. Формування цукробурякового комплексу України // Науковий вісник Національного аграрного університету. 2001. Вип. 40. С. 356-358.

2. Кубровська (Гуща) І.О. До питання регулювання ринку цукру в Україні // Науковий вісник Національного аграрного університету. 2002. Вип. 56. С. 71-73.

3. Кубровська (Гуща) І.О. Ринок цукру в Україні // Економіка АПК. 2002. №8. С. 132-133.

4. Гуща І.О. Співробітництво України та Республіки Білорусь у розвитку ринку цукру // Економіка АПК. 2003. №4. С. 137-139.

5. Гуща І.О. Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України // Економіка АПК. 2004. №6. С.86-90.

Тези доповідей:

6. Кубровська (Гуща) І.О. Сучасні тенденції українського ринку цукру // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Ч. 4: Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринку та виробничий потенціал АПК /За ред. П.Т. Саблука. К.: ІАЕ УААН, 2001. С. 108-110.

7. Кубровська (Гуща) І.О. Торгівля цукром на світовому цукру // Віковий пошук моделі економічного розвитку України: Матеріали міжвузівської науково-практичної студентської конференції. Дніпропетровськ: ДДАУ, 2002. С. 50-53.

Анотація

Гуща І.О. Державне регулювання цукробурякового виробництва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Національний аграрний університет, Київ, 2005.

Досліджено теоретичні та методологічні засади сутності ринкової трансформації цукробурякового комплексу, з урахуванням впровадження організаційно-економічного механізму ефективного регулювання ринку цукру; його економічна стабілізація та подальший ефективний розвиток направлені на повне задоволення потреб населення цукром власного виробництва відповідно до науково обґрунтованих норм споживання та поетапне відновлення можливостей держави в експорті цукру. Доведено, що захист внутрішнього ринку цукру України має відбуватися, насамперед, при врахуванні специфіки окремих сегментів його світового ринку. Досліджено, що для підвищення конкурентноздатності продукції цукробурякової галузі України необхідно створити умови для ефективної дії Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та виконання розробленої Державної комплексної програми стабілізації та розвитку бурякоцукрового комплексу України на період до 2010 року, прискорення процесу залучення ефективного власника на підприємства галузі та створення необхідних механізмів для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Запропоновано механізм розподілення ліцензій між цукровими заводами на виробництво цукру, що дає можливість їх отримання тільки тим підприємствам, які упевнено вироблять відповідну кількість цукру. Розроблено модель розрахунку розміру субсидування виробництва цукросировини та систему розрахунків буряковиробників і цукрових заводів на підставі так званої частки реалізованої ціни 1 тонни цукру за реалізований білий цукор з урахуванням цукристості коренеплодів.

...