Групи господарств з вищим рівнем рентабельності мають нижчу собівартість цукрових буряків, менші затрати праці на одиницю продукції і вищу ціну реалізації. Прослідковується зв'язок між питомою вагою виручки від реалізації цукрових буряків в загальній товарній структурі та рівнем рентабельності: у спеціалізованих вирощування коренів є більш прибутковим. Тому концентрація виробництва повинна стати одним із шляхів виводу галузі з кризи, нарощування обсягів виробництва та підвищення економічної ефективності виробництва.

Цінова ситуація на ринку цукрових буряків не стабільна: 2002 р. середня оптова ціна реалізації цукрових буряків становила 128,1 грн/т, порівняно з попереднім роком вона знизилась на 8%, а у 2003 р. зросла майже на 9 %. Ціна на цукор починаючи з 1998 р. покриває витрати на виробництво та реалізацію. Із введенням мінімальної ціни на цукор, у 1999 р. середня оптова ціна зростає на 44,6%, у 2000 р. - на 36%, у 2003 р. вона досягає 2 грн/кг. Однак починаючи з 2001 р. мінімальна ціна замість того щоб гарантувати виробникам отримання мінімального прибутку, гальмує роботу цукрових заводів, оскільки вони не мають права продавати товар за цінами, нижчими за мінімальні, а ринкова ціна опустилася нижче встановленого рівня.

Зменшення обсягів виробництва та висока собівартість цукру призвели до втрати Україною своїх позицій на ринку. Основним споживачем вітчизняного цукру була Російська Федерація, яка сьогодні перетворилася в одного з найбільших світових імпортерів цукру-сирцю. За таких обставин основну частку в торгівлі України з Росією займають білий цукор та цукровий сироп, перероблені за давальницькою схемою. Основні ринки збуту українського цукру - країни СНД, зокрема азіатські. Враховуючи, що уряд України вилучив білий цукор з режиму вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Молдовою імпорт здійснюється лише на давальницьких засадах для виготовлення цукровмісних кондитерських виробів.

Найбільшим імпортером цукру-сирцю в Україну, за даними Держкомстату, є Бразилія - лідер з виробництва тростинного цукру. Білий цукор Україна імпортувала в невеликих кількостях і, переважно, на давальницьких умовах. У розрізі маркетингових років спостерігається зменшення імпорту білого цукру та збільшення експорту білого цукру та цукрового сиропу.

Скорочення експорту та збільшення імпорту цукру-сирцю також є наслідком невиконання державою своєї регулятивної функції. Одним з перших кроків уряду в сфері цінової політики була лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси та жорсткий контроль закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і продовольчі товари. Але наслідком стало те, що більшість бурякосіючих господарств та цукрових заводів опинилися на грані банкрутства через значне зростання кредиторської заборгованості. Наступним кроком було запровадження орієнтовної стартової закупівельної ціни з метою стимулювання сільськогосподарського виробництва, при чому передбачалася індексація її в залежності від темпів інфляції. Але через те, що питання індексації залишилось недопрацьованим, запровадження нової системи ціноутворення знову призвело до значного порушення паритету цін між промисловістю і сільським господарством.

На українському ринку економічні важелі державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу були введені в дію Законом України № 758-ХІ від 17 червня 1999 року „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру“. Визначені обсяги квот „А“ та „В“ на виробництво та реалізацію цукру і цукрових буряків з урахуванням внутрішніх потреб, розроблені рекомендації щодо розподілу цих квот між підприємствами на конкурсній основі; здійснена спроба удосконалити систему оптової торгівлі через впровадження її ліцензування, передбачене пільгове державне кредитування виробників, встановлені мінімальні ціни на цукрові буряки та цукор, передбачені закупки продукції в Держрезерв. Однак закон спрацював не у всіх напрямках, оскільки постанови на виконання закону виходили із запізненням; принципи і умови конкурсу для розподілу квот не були чітко викладені, встановлення мінімальних цін не поширювалося на продукцію, реалізовану за бартерними угодами та на тростинний цукор, підприємствам не гарантувалася реалізація товару за цінами, які дозволили б отримати прибуток, тобто мінімальна ціна не виконувала свою функцію, однак застосовувалися штрафні санкції за недотримання умов торгівлі цукром. Фактично державою для регулювання ринку цукру використовуються не стільки економічні, скільки адміністративні методи. Економічними наслідками впливу даного закону стало гальмування роботи цукрових заводів, які не могли реалізувати цукор, коли ринкова ціна стає нижчою за мінімальну; вітчизняний цукор на витримував конкуренцію з тростинним, стосунки між сільськогосподарськими підприємствами та цукровими заводами будувалися на давальницьких умовах.

Для України важливим є досвід розвинутих країн щодо використання економічних важелів регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу. Характерною особливістю державного регулювання ринку цукру в країнах ЄС є застосування механізму квотування виробництва. Для всіх країн були встановлені загальноєвропейські правила організації ринку цукру, які передбачають визначення обсягів виробництва цукру, мінімальних цін на цукор та цукрові буряки та розмірів мита, що забезпечує повний захист внутрішнього ринку від дешевого імпортного цукру.

Державні органи встановлюють два види квот - квота А та квота В. Основною є квота А: цукор, вироблений в цих межах призначений для реалізації на внутрішньому ринку, при чому збут гарантується державою. На цукор квоти А щорічно встановлюються мінімальні ціни, які повинні застосовувати організації, що здійснюють втручання на ринках. Цукор вироблений в межах квоти В також може реалізуватися в середині ЄС з гарантією збуту, однак ціни на цукор цих двох квот відрізняються. Цукор вироблений понад встановлені обсяги відноситься до квоти С і може реалізуватися тільки за межами ЄС. В країнах ЄС не передбачено встановлення квот на виробництво цукрових буряків, однак передбачено визначення мінімальних цін на кожний виробничий сезон.

Країни Європейського Союзу підтримують експорт цукру через застосування експортних субсидій і захищають власних виробників, контролюючи імпорт цукру, за допомогою встановлення ввізного мита. Для забезпечення завантаженості та для пом'якшення впливу фактора сезонності виробництва Європейський Союз практикує імпортування тростинного цукру-сирцю з метою переробки і подальшої реалізації на зовнішньому ринку.

В США діють програми підтримки для конкретно визначених сільськогосподарських товарів. На виробників цукрових буряків, цукрової тростини та цукру поширюються наступні: кредити ТКК, державні закупки, ввізні мита, міждержавні імпортні квоти. Всі програми спрямовані на підтримку внутрішнього виробника, створення йому оптимальних умов для виробництва, захист внутрішніх ринків від дешевого імпортного цукру. Для попередження перевиробництва і надмірної пропозиції цукру на ринку, уряд встановив виробничі квоти, для того щоб контролювати постачання цукру як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. Кліматичні умови та географічне розташування дозволяють США вирощувати і цукрові буряки, і цукрову тростину. Тому Міністерство сільського господарства слідкує за тим, щоб рівень підтримки виробництва цукрових буряків був еквівалентним і справедливим стосовно підтримки виробництва цукрової тростини, яка має нижчу собівартість.

При реалізації рекомендованих заходів необхідно врахувати той факт, що економічні умови в Україні відрізняються від умов розвинених країн: по-перше, економічна ефективність виробництва цукру в Україні значно нижча ніж в ЄС та США. Тому, перш за все, необхідно відшукати резерви її підвищення, що потребує залучення значних коштів; по-друге, основною проблемою застосування досвіду США в умовах України є неспроможність уряду фінансувати проведення цінової підтримки доходів виробників; по-третє, використання досвіду цінової підтримки доходів виробників цукру та цукрових буряків в країнах ЄС є проблематичним, оскільки весь тягар лягає на споживачів, що може призвести до соціальних проблем. Споживання цукру на душу населення в Україні вище, а доходи громадян нижчі, ніж в країнах Європейського Союзу; по-четверте застосування експортних субсидій потребує фінансування з боку держави, по-п'яте квотування виробництва вимагає від держави гарантій на збут та на ціни.

Таким чином, аналіз виробництва цукрових буряків та цукру, цінової ситуації на ринку цукрових буряків та цукру, дослідження економічних стосунків між виробниками сировини та переробниками свідчить про недостатню роль держави у регулюванні цукробурякового підкомплексу. Внутрішній ринок цукру економічно розвинутих регулюється державою навіть за умов стабільної ситуації в економіці. В період становлення ринкових відносин ця регулююча функція повинна посилюватися.

У третьому розділі - „Формування та подальший розвиток економічних важелів державного регулювання та підтримки цукробурякового підкомплексу в контексті світових інтеграційних процесів“ - здійснено аналіз відносин учасників ринку цукру в Україні та розвинутих країнах, досліджено форми організації ринку та, зокрема, форми економічних відносин між основними учасниками - бурякосіючими підприємствами та цукровими заводами, запропоновані економічні важелі державного захисту внутрішнього ринку цукру.

Одним із важливих чинників організації цивілізованого ринку цукру в Україні є поєднання дії ринкових законів з державним регулюванням виробництва і реалізації цукру та цукрових буряків та державною підтримкою виробників. Ринок цукру взаємопов'язаний з ринком засобів виробництва, ринком робочої сили, фінансовим ринком, тому вивчення проблем формування та розвитку ринку цукру вимагає комплексного підходу. Операторами на ринку цукру є бурякосіючі господарства, цукрові заводи, насіннєві заводи, підприємства легкої та харчової промисловості, які використовують цукор як сировину, промислові підприємства та компанії, які постачають аграрний сектор необхідними засобами виробництва. Неузгодженість дій операторів ринку, відсутність механізму регулювання оптового ринку, нерозвиненість його інфраструктури призводить до його дестабілізації і, як наслідок, до диспаритету цін, недоотримання прибутків, зниження надходжень в бюджет.

Створення інфраструктури ринку цукру передбачає формування оптових ринків. Кінцевим продуктом всього виробничого циклу в цукробуряковому підкомплексі є цукор, який може реалізовуватись як оптом, так і через мережу роздрібної торгівлі. Цукрові буряки є сировиною, проміжним продуктом і вирощуються на фабричні цілі - для отримання цукру. Отже, збут цукрових буряків повинен здійснюватись лише через оптовий ринок. Світовий досвід показує, що для формування взаємовідносин між виробниками цукрових буряків та цукровими заводами найдоцільніше застосовувати договірну вертикальну інтеграцію. Договір укладається кожним бурякосійним господарством з цукровим заводом в межах однієї сировинної зони. Метою договору є досягнення високого кінцевого результату виробництва, в ньому обумовлюються обов'язки для здійснення безперервного виробничого процесу та умови розподілу кінцевого результату. Сам договір повинен передбачати рівність всіх сторін.

Перспективною формою організації виробництва для бурякосіючих господарств може бути створення обслуговуючих кооперативів, які дозволять забезпечити конкурентоспроможність власної продукції.

Виробництво цукрових буряків потребує значних фінансових та матеріальних ресурсів, а економічний стан підприємств не дозволяє в достатній мірі забезпечити себе високоякісним насінням, новою технікою, необхідною кількістю добрив та засобів захисту рослин, паливо-мастильними матеріалами; високі відсоткові ставки зводять до мінімуму отримання банківських кредитів, а можливостях держави щодо надання пільгових кредитів обмежені. Крім того, у структурі посівів цукрових буряків зросла частка особистих господарств населення, якими у 2002 р. було вироблено 26,2% цукрових буряків, у 2003 р. 23%, урожайність в цих господарствах була вищою в середньому на 50-100 ц/га.

В межах обслуговуючого кооперативу створюються відділи, кожен з яких виконує конкретну функцію. Для забезпечення виробничого процесу необхідними матеріалами та засобами створюється відділ постачання; відділ сервісу забезпечуватиме механізацію виробничих процесів, відповідно до технології; маркетинговий відділ займатиметься реалізацією виробленої продукції.

Обслуговуючий кооператив може бути багатофункціональним об'єднанням, в такому випадку створюється кілька відділів, або ж виконувати лише одну функцію (забезпечувати постачання чи збут). Основним джерелом фінансування кооперативу є внески його учасників, тому купівля дорогої техніки на початкових етапах функціонування об'єднання може бути замінена укладанням орендних угод. Реалізація цукрових буряків повинна здійснюватися через систему договірних відносин, при якій цукровий завод укладатиме угоду не з підприємством безпосередньо, а з обслуговуючим кооперативом. Держава може стимулювати утворення кооперативів, наприклад надаючи цінові пільги оптовим покупцям насіння, добрив, паливо-мастильних матеріалів тощо.

Обслуговуючі кооперативи не мають на меті отримання прибутку, оскільки їхніми клієнтами є засновники кооперативу. Завданням кооперативу є забезпечення безперебійного виробничого процесу в господарствах, які займаються вирощуванням цукрових буряків.

Оскільки одним із основних інструментів регулювання ринку цукру є квотування виробництва, важливо розробити метод точного визначення обсягів виробництва продукції в межах кожної з квот, зокрема квоти А, яка забезпечує потребу вітчизняних споживачів в цукрі. При встановленні ємності внутрішнього ринку враховуються наступні показники: чисельність населення, фактичні та планові норми споживання цукру на душу населення, кількість підприємств, для яких цукор є основною сировиною або необхідний для здійснення виробничого процесу і потужність цих підприємств, прогнозовані обсяги імпорту цукру та запаси в державному резерві, необхідні для забезпечення продовольчої та економічної безпеки України.

Обсяги виробництва цукру в межах квоти А пропонується розрахувати за наступною формулою (1):

(1)

де А - обсяги виробництва цукру в межах квоти А;

- прогнозована кількість населення, тис. чоловік,

- рекомендована медична норма споживання цукру, в розрахунку на 1 особу, кг;

- обсяги запасів цукру у державному резерві;

- потреба в цукрі як в сировині для підприємств харчової промисловості;

І - прогнозовані обсяги імпорту.

Передумовою виробництва цукру є забезпеченість заводів сировиною. Для планування площ посівів цукрових буряків пропонується використовувати метод економіко-математичного моделювання. В роботі розроблена оптимізаційна модель при побудові якої враховувалися наступні обмеження і показники: заплановані обсяги виробництва цукру, урожайність цукрових буряків (фактична та планова), потреба цукрових заводів в сировині на переробний сезон, собівартість цукрових буряків, вимоги до сівозміни для конкретної природної зони, тощо. Результати розрахунків показали, що для забезпечення мінімального терміну роботи цукрових заводів Київської області (40 діб), при фактичній урожайності 230 ц/га і заданій структурі посівів, площа цукрових буряків повинна бути не меншою за 5% або 50890 га. За аналогічних умов для забезпечення цукрових заводів сировиною на 90 діб, під посів цукрових буряків слід виділити 13% площі ріллі (139767 га). За основу розрахунків можна брати не лише забезпеченість сировиною цукрових заводів, але й обсяги сировини, які необхідні для виробництва цукру в межах квоти А. Однак, у випадку несприятливих кліматичних умов є загроза не виробити заплановану кількість продукції. Крім того при введенні в задачу такого обмеження не враховуються експортні можливості регіону і держави в цілому.

Головним завданням державного регулювання є створення стабільного економічного та фінансового середовища, добросовісної конкуренції та розробка протекціоністських заходів. На початковому етапі розвитку ринку цукру пропонується використовувати нетарифні важелі державного захисту внутрішніх виробників: кількісне обмеження імпорту тростинного цукру-сирцю, і, особливо, цукру-піску та цукрового сиропу. Згодом, коли цукрове виробництво стане конкурентоспроможним, рекомендується застосовувати тарифні інструменти захисту. Ввозити тростинний цукор-сирець доцільно лише з метою переробки та подальшої реалізації на зовнішньому ринку. Така практика, яка знайшла успішне застосування в країнах ЄС, дозволить вирішити проблему сезонності роботи цукрових заводів і не допустить перенасичення продукцією внутрішнього ринку цукру, що може негативно вплинути на цінову ситуацію, а отже і на доходи вітчизняних виробників цукрових буряків та цукру. Тарифні методи державного захисту внутрішнього ринку є особливо актуальними при перспективі вступу України до СОТ.

Таким чином, державна політика підтримки цукробурякового підкомплексу має насамперед передбачати регулювання економічних відносин між виробниками та переробниками, шляхом створення ринкової інфраструктури, забезпечувати функціонування економічного механізму підтримки доходів виробників та цін на цукор та цукрові буряки, забезпечити такий рівень протекціонізму, який не суперечив би основним вимогам СОТ.

Висновки