Методологія та практика удосконалення управління соціально-економічним розвитком підприємств легкої промисловості

Реалізація механізму формування витрат з урахуванням функціонування підприємства в ринкових умовах припускає наявність двох ситуацій:

1) асортимент включає нееластичні види продукції:

1.1) рівень оптимальної ціни нееластичних видів продукції дозволяє перенести на їхню собівартість повну суму умовно-постійних витрат;

1.2) рівень оптимальної ціни нееластичних видів продукції дозволяє перенести на їхню собівартість частину суми умовно-постійних витрат;

2) асортимент включає тільки еластичні види продукції, розподіл умовно-постійних витрат між якими здійснюється за допомогою методу коефіцієнтів.

Для реалізації механізму такого розподілу фіксованих витрат по видах продукції може бути використана система векторного відображення ступеня участі кожної асортиментної позиції в інтегральній оцінці господарської діяльності підприємства. Вектор, що описує цей ступінь, характеризується кутом нахилу стосовно лінії нульового вартісного ефекту, що дорівнює рівню рентабельності кожної асортиментної позиції.

Вектор загальної рентабельності представлений у вигляді суми векторів ступеня участі кожної асортиментної позиції, а це значить, що той самий економічний ефект може бути досягнутий різними поєднаннями декількох видів продукції. Після перерозподілу умовно-постійних витрат не тільки збільшується прибуток підприємства, але і відбувається вирівнювання рентабельності кожної асортиментної позиції.

Найбільший ефект можливий за наявності в асортименті нееластичних видів продукції, для яких рівень оптимальної ціни дозволяє перенести на їхню собівартість повну суму умовно-постійних витрат.

Комплексне застосування ціноутворення та формування витрат приводить: по-перше, до збільшення попиту на непопулярні еластичні види продукції; по-друге, до збільшення обсягу реалізованої продукції; по-третє, до збільшення загального прибутку та загальної рентабельності.

Розділ 4. Сучасні тенденції соціальної спрямованості функціонування підприємств легкої промисловості. Практика сучасного ведення бізнесу з усією очевидністю свідчить, що найбільшу віддачу одержують ті підприємства, які своєчасно адаптують форми і методи господарювання стосовно рухливого та швидко змінюваного ринкового середовища. При цьому важливе місце у сучасному соціально-економічному розвитку підприємств займає механізм мотивації. Пояснюється це тим, що за нинішніх умов зросла значущість людського фактора у виробничому процесі. Якість трудових відносин, рівень зацікавленості, трудової та соціальної активності робітників значною мірою визначають ефективність виробництва, рівень конкурентоспроможності підприємств, найважливіші виробничо-економічні показники.

Реалізація стратегічних задач підприємства повинна бути забезпечена адекватним механізмом мотивації, основним елементом якого є система матеріальної винагороди. Однією з першочергових задач, яку необхідно вирішувати у рамках мотивації персоналу, є визначення розміру матеріального заохочення. Існуючі підходи мають деякі недоліки, які не дозволяють стверджувати, що вони справедливо й об'єктивно забезпечують взаємозв'язок "витрати праці - винагорода". Так, у випадку нарахування винагороди за результатами роботи окремих цехів не береться до уваги кінцевий результат, тобто загальна сума винагороди свідомо спотворюється і не відповідає кінцевому економічному результату, якщо має місце неузгодженість у виробничій діяльності цехів, які послідовно беруть участь в обробці продукції, або система нарахування заохочувальних винагород невірно враховує співвідношення витрат праці в окремих підрозділах. Несприятлива економічна ситуація малоприбуткових і збиткових підприємств буде ускладнюватися соціальним невдоволенням і зниженням мотивації за рахунок порівняння робітниками своїх зусиль праці і винагороди з аналогічними показниками на інших підприємствах міста. У зв'язку з цим пропонується підсилити соціальну складову в підході до визначення загальної суми винагороди за результати роботи. Основними положеннями при вирішенні такого завдання є:

забезпечення чітко вираженого взаємозв'язку "витрати праці - винагорода";

забезпечення соціальної справедливості на рівні регіону.

Розподіл прибутку, що спрямовується на винагороду за результатами діяльності підприємства, повинен базуватися на витратах праці кожного виробничого підрозділу, перенесених на кінцеву продукцію. При цьому не повинні братися до уваги ті витрати праці, що були здійснені виробничим підрозділом для виготовлення надпланової продукції (напівфабрикату, робіт), тобто таких, які з минулого перенесені на реалізовану продукцію і не забезпечили фактичний прибуток. З цією метою необхідно визначити додану вартість кожного виробничого підрозділу в кінцевому результаті. Як додану вартість доцільно розглядати витрати на оплату праці.

Вирішення цієї задачі ускладнюється наявністю різноманітного асортименту, яким звичайно характеризуються підприємства легкої промисловості. У зв'язку з цим задачу необхідно розділити на ряд етапів. Перерозподіл фонду оплати праці по структурних підрозділах підприємства здійснюється за такими етапами.

На першому етапі визначаються витрати на оплату праці по нормативних витратах праці зі спрощеного припущення, що підприємство випускає тільки один вид продукції при нормальному завантаженні. При цьому нормативними витратами на оплату праці можуть виступати витрати на оплату праці, які розраховані за тарифними ставками.

На другому етапі для вирішення задачі розподілу винагороди по цехах визначається оплата праці з корегуванням на плановий або фактичний асортимент. Для цього необхідно визначити частку заробітної плати по видах продукції від загального обсягу витрат на заробітну плату.

Сума тарифних ставок цехового персоналу по всіх підрозділах дозволяє визначити питому вагу тарифної заробітної плати виробничих підрозділів у загальному обсязі тарифної заробітної плати. Ці розрахунки проводяться на третьому етапі.

Четвертий етап пов'язаний із визначенням часток доданої вартості. Коригувальний розрахунок часток доданої вартості цехів з виправленням на плановий або фактичний асортимент зручно представити у вигляді нормативної матриці. Наведений у табл. 2 розрахунок дає уявлення про механізм розподілу додаткової винагороди.

Так, із табл. 2 видно, що цехи № 1 і № 2 беруть участь у виробництві тільки одного виду продукції - відповідно артикул 3 і артикул 2; цех № 4 послідовно бере участь в обробці артикулів 1, 2 і 3, а цех № 2 послідовно бере участь в обробці артикула 2. Добуток відповідної частки заробітної плати артикула на частку тарифної заробітної плати цеху показує ту частку доданої вартості, що забезпечив певний цех зазначеному виду продукції.

Цю величину можна вважати відносно постійною, а значить, і віднести її до категорії нормативних величин, оскільки її розмір залежить від таких складових: 1) розміру тарифних ставок і штатного розкладу; 2) обсягу виробництва продукції, що відповідає нормальному завантаженню.

Таблиця 2 Умовний розрахунок частки доданої вартості по цехах підприємства

П'ятим і шостим етапом у визначенні величини додаткової винагороди певного цеху є відповідно розрахунок коефіцієнтів перерозподілу фонду оплати праці по цехах та розрахунок скоригованого (перерахованого) фонду оплати праці робочих по цехах.

Необхідність сьомого етапу визначається пріоритетами соціально-економічної політики підприємства. На цьому етапі може відбуватися повне або часткове узгодження тенденцій у змінах суми винагороди із регіональними тенденціями.

На заключному восьмому етапі визначається ефективність перерозподілу фонду оплати праці по цехах підприємства за критерієм ступеня спряженості залежності "продуктивність праці - середня заробітна плата" по цехах.

Оскільки головним завданням методики розподілу фонду оплати праці по цехах є підвищення мотивації робітників усіх цехів, то критерій ефективності розподілу фонду оплати праці можна розглядати як ступінь збігу спрямованості (спряженості) залежності "продуктивність праці - заробітна плата" по цехах. Це означає, що мотивація, або зацікавленість у результатах праці, повинна однаковою мірою стимулюватися по всіх цехах, а також однаково повинна бути пов'язана із загальними результатами діяльності підприємства.

Ступінь спряженості залежності "продуктивність праці - середня заробітна плата" можна оцінювати як відносну різницю між мінімальним і максимальним (по відношенню до мінімального) приростом продуктивності праці на кожну гривню середньої заробітної плати. Тобто чим більший розмір відносної різниці розриву, тим менший ступінь спряженості, та навпаки.

Співвідношення зростання заробітної плати і продуктивності праці не може бути використано як критерій ефективності розподілу фонду оплати праці, по-перше, оскільки воно визначається тільки в цілому по підприємству, а по-друге, воно характеризує динаміку продуктивності праці відносно динаміки заробітної плати і не характеризує тісноту зв'язку між цими двома показниками.

Запропонована методика перерозподілу фонду оплати праці по цехах дозволяє привести в більш доцільну відповідність винагороду робітників усіх цехів з кінцевими результатами господарської діяльності підприємства за рахунок підвищення дієвості мотиваційної функції. Перевагою даного методу є підвищення зацікавленості робітників усіх цехів у кінцевому результаті. При цьому замість необхідності кожного цеху перевиконувати власні планові завдання у працівників виникає прагнення до об'єднаності в роботі з суміжними цехами.

Розділ 5. Реалізація системи методичних підходів до удосконалення управління соціально-економічним розвитком. Спектр факторів, що впливають на розвиток підприємств легкої промисловості, досить широкий і оновлюється з появою нових регіональних соціально-економічних проблем. Отже, задача відстеження регіональної ситуації в аспекті удосконалення управління соціально-економічним розвитком підприємств є надзвичайно актуальною.

Аналіз регіональних соціально-економічних особливостей дозволив виявити пріоритетні елементи політики для підприємств легкої промисловості м. Херсона: асортиментна, освітньо-кваліфікаційна, аналітична політика, структурна (організаційна) політика.

Стратегія і політика підприємства, розроблені без урахування пріоритетів зовнішнього і внутрішнього середовища, заздалегідь приречені на якщо не повну невдачу, то, у всякому разі, на величезну кількість усіляких бар'єрів. Ситуаційне управління передбачає можливість змін у пріоритетах критеріїв. Тобто у загальному розумінні ефективність програми управлінських дій щодо реалізації прийнятої концепції соціально-економічного розвитку буде визначатися адекватністю прогнозу рівня відповідних показників. Прогнозом політики підприємства можна вважати передбачення майбутніх критеріїв підприємства протягом означеного облікового періоду та на основі передбачуваної інформації про дію факторів зовнішнього і внутрішнього оточення підприємства, а також даних минулих періодів за умови, що допустима розбіжність прогнозованих майбутніх рівнів критеріїв на основі ймовірності.

При прогнозуванні критеріїв політики достатньо розглядати оптимістичний, песимістичний та найбільш імовірний результати, не зупиняючись на чисельному визначенні самих ймовірностей. Оптимістичний прогноз означає розвиток ситуації відповідно із найліпшим напрямом, який був зафіксований у минулих періодах. Песимістичний прогноз означає розвиток ситуації відповідно із найгіршим напрямом, який був зафіксований у минулих періодах. При найбільш імовірному прогнозі події розвиватимуться відповідно із функцією, основним аргументом якої є тільки час, а сама функція визначена на основі ретроспективних даних.

На основі алгоритму розрахунку прогнозних значень показників елементів соціально-економічної політики спрогнозовано такі показники, як випуск продукції у вартісному і натуральному вигляді та рентабельність підприємств легкої промисловості на державному рівні за умов незмінних тенденцій виробництва по регіонах. Кожен із спрогнозованих показників може розглядатися як критерій ефективності політики на державному рівні.

Розрахунки прогнозу випуску продукції підприємств легкої промисловості по Херсонському регіону у вартісному вигляді враховують історичні особливості та потенційні можливості при різних сценаріях розвитку легкої промисловості у регіоні.

З огляду на те що політика покликана втілювати в дійсність стратегічні рішення, її ефективність визначається ступенем реалізації стратегії. Можливість досягнення заданих економічних цілей може бути забезпечена за рахунок мобілізації соціально-економічних резервів. Величину, що характеризує внутрішні можливості, називають потенціалом. Величина, що характеризує можливості використання соціально-економічних резервів для забезпечення стратегічних цілей, являє собою потенціал соціально-економічної політики підприємства. Потенціал у цьому випадку може бути обчислений як максимальний ступінь відхилення показника, що характеризує адаптивність.

Для підприємств легкої промисловості показниками, що характеризують адаптивність, у першу чергу можуть виступати такі: випуск продукції у натуральному виді, випуск продукції у вартісній оцінці, прибуток. При цьому доцільно виділяти на відповідних ієрархічних рівнях: потенціал внутрішніх можливостей (потенціал першого рівня), потенціал, забезпечений підтримкою на регіональному рівні (потенціал другого рівня), потенціал, забезпечений підтримкою на державному рівні (потенціал третього рівня), і загальний потенціал соціально-економічної політики підприємства.

Аналіз розрахунків прогнозу потенціалів політики свідчить про те, що в майбутньому чотириріччі очікується продовження державної підтримки всіх підприємств легкої промисловості міста, за виключенням ВАТ "ХБК". Під час розробки стратегії підприємства повинні опиратися на знання можливостей і загроз у зовнішньому середовищі. Такими можливостями та загрозами можуть виступати регіональна та державна підтримка, а також внутрішня політика підприємства. Прогнозні розрахунки потенціалів політики підприємств, визначених на 2004-2007 рр., дозволяють передбачити можливості та загрози підприємств легкої промисловості Херсонської області, які зумовлені внутрішньою, регіональною та державною підтримкою. Маючи уявлення про можливості та динаміку можливостей підприємств, можна використовувати їх з метою підвищення ефективності, а маючи уявлення про загрози, можна розробляти попередні заходи з метою їх упередження.

Від потенціалу політики підприємства залежить спрямованість та інтенсивність розвитку на тому чи іншому підприємстві. Тому інформація про внутрішній, регіональний або державний потенціали політики підприємства є важливим фактором управління як упродовж короткострокових, так і довгострокових періодів.

Висновки

У дисертаційній роботі розвинуто теоретичні положення, методологію, запропоновано організаційно-економічний механізм формування, оцінки та прогнозування соціально-економічної політики, наведено практичні рекомендації щодо застосування окремих елементів соціально-економічної політики на підприємствах легкої промисловості.

Основні наукові результати полягають у такому:

1. Аналіз стану легкої промисловості України свідчить про наявність стабільних позитивних змін. Так, у легкій промисловості мають місце найвищі серед галузей темпи приросту обсягу виробництва у розрахунку на один відсоток структури промисловості.

2. Вивчення сценаріїв розвитку підприємств легкої промисловості в інших країнах дозволило зробити такі висновки:

легка промисловість України має більш сильні конкурентні позиції на світовому ринку текстилю та інших видів продукції підприємств легкої промисловості порівняно із постсоціалістичними країнами Середньої Азії;

соціальний фактор у розвитку підприємств легкої промисловості у сучасних умовах є не менш важливим за економічний, у зв'язку з чим ефективність легкої промисловості повинна оцінюватися не тільки за економічними критеріям, а й за соціальними;

підвищення рентабельності окремих підприємств і легкої промисловості в цілому можна забезпечити шляхом переорієнтації асортиментної структури легкої промисловості на виробництво товарів, призначених для безпосереднього кінцевого споживання, тобто з більш високою доданою вартістю.

3. Запропоновано концептуально новий підхід до моделювання процесів адаптивного функціонування виробничих систем у контексті їхнього рівноважного стратегічного розвитку. Центральною ланкою теоретичного обґрунтування концепції стала категорія "соціально-економічна політика підприємства". Соціально-економічна політика підприємства як виробничої системи являє собою сукупність певних правил і процедур по реалізації довгострокових управлінських рішень у поточному періоді, орієнтованих на клієнта і таких, що базуються на суспільних цінностях.

4. Необхідність аналізу господарської діяльності та цілеспрямованого пошуку тих елементів політики, які повинні забезпечити рівноважний стратегічний розвиток підприємства, зумовлює потребу у відповідному групуванні елементів соціально-економічної політики. За допомогою проведеного аналізу взаємозв'язків основних господарських результатів/можливостей з виробничими ресурсами на підприємствах легкої промисловості (технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні, фінансові) розроблено класифікацію елементів соціально-економічної політики.

5. Розроблено модель оцінки соціально-економічного розвитку. В основу моделі покладено логічне положення про те, що позитивною вважається така ситуація, коли кінцевий результат досягається з більшою швидкістю, ніж витрачається певний ресурс. Модель побудована за принципом порівняння динаміки ефекту та динаміки використання ресурсів для одержання певного ефекту.

6. Проаналізовано особливості продукції підприємств легкої промисловості та доведено пріоритетність удосконалення управління асортиментною політикою підприємств легкої промисловості серед інших аспектів економічного розвитку.

Доведено, що допустимі витрати на оновлення асортименту являють собою суму додаткового прибутку, одержаного за рахунок факторів асортиментної політики: ціни, рентабельності, структури асортименту. В основу моделі визначення додаткових допустимих витрат на оновлення асортименту покладено ланцюговий метод. На прикладі певних видів продукції текстильного підприємства "Херсонський бавовняний комбінат" розраховано допустимі витрати на оновлення асортименту. Запропоновано з метою скорочення господарських ризиків упроваджувати оновлення асортименту поетапно, починаючи з тих товарних груп, де зазначені витрати є найнижчими.

7. Обґрунтовано необхідність застосування в управлінні асортиментною політикою поряд з економічними також соціальних критеріїв. Аналіз певного асортименту продукції текстильного підприємства "Херсонський бавовняний комбінат" з позицій соціальної та економічної привабливості дозволив виділити недоцільні за зазначеними критеріями види тканин, що в свою чергу є науковим підґрунтям до впровадження управлінських рішень, пов'язаних із переглядом необхідності їх подальшого виробництва.

8. Обґрунтовано необхідність виведення допоміжних та обслуговуючих господарств із складу головного підприємства і надання їм статусу самостійних малих підприємств за умов зниження обсягів виробництва.

Розрахунками доведено, що соціально-економічний виграш одержують обидва боки, задіяні у реструктуризації: підприємство, яке відгалужує недоцільні за умов скорочення обсягів виробництва структури; та підприємства, які набувають господарської самостійності.

Крім можливого соціально-економічного ефекту, який може одержати підприємство у разі виведення із його структури допоміжних/обслуговуючих господарств, іншим критерієм доцільності такого заходу запропоновано розглядати показник оптимальної структури витрат в одиниці продукції. Оптимальною вважається така структура витрат, яка забезпечує при даному організаційно-технічному рівні та певному обсязі виробництва найбільший економічний ефект. На основі багатофакторного регресивного аналізу було побудовано модель визначення оптимального співвідношення постійних і перемінних витрат в одиниці продукції на Херсонському бавовняному комбінаті залежно від рівня собівартості та обсягу виробництва продукції.

9. Проаналізовано відповідність політики формування витрат і ціноутворення підприємств легкої промисловості до ринкових умов господарювання. Зроблено висновок: ті види продукції, які мають високий попит, повинні нести і більш високе витратне та цінове навантаження.

Розмір умовно-постійних витрат, який може бути включений до загальних витрат, залежить від рівня оптимальної ціни. Оптимальною вважається така ціна, яка при всіх можливих змінах попиту забезпечує підприємству найбільший прибуток.

Комплексне застосування політики ціноутворення та політики формування витрат приводить: по-перше, до збільшення попиту на непопулярні еластичні види продукції; по-друге, до збільшення обсягу реалізованої продукції; по-третє, до збільшення загального прибутку та загальної рентабельності.

10. Фонд оплати праці, що спрямовується на винагороду за результатами діяльності підприємства, повинен базуватися на витратах праці кожного виробничого підрозділу, перенесених на кінцеву продукцію. При цьому не повинні братися до уваги ті витрати праці, що були здійснені виробничим підрозділом для виготовлення надпланової продукції (напівфабрикату, робіт), тобто таких, які не були перенесені на реалізовану продукцію і не забезпечили фактичного прибутку. З цією метою необхідно визначити додану вартість кожного виробничого підрозділу в кінцевому результаті. Як додану вартість доцільно розглядати витрати на оплату праці.

Оскільки головним завданням методики розподілу фонду оплати праці по цехах є підвищення мотивації робітників усіх цехів, то як критерій ефективності розподілу фонду оплати праці можна розглядати ступінь збігу спрямованості (спряженості) залежності "продуктивність праці - заробітна плата" по цехах. Ступінь спряженості залежності "продуктивність праці - середня заробітна плата" можна оцінювати як відносну різницю між мінімальним і максимальним (відносно мінімального) приростом продуктивності праці на кожну гривню середньої заробітної плати. Тобто чим більший розмір відносної різниці розриву, тим менший ступінь спряженості, та навпаки.

Урахування у механізмі перерозподілу винагороди по цехах загальноміських тенденцій дозволяє уникнути стартової зони мотивації робітників. Тобто мотиваційний механізм починає діяти вже з першої заробленої гривні.

11. На основі алгоритму розрахунку прогнозних значень показників елементів соціально-економічної політики спрогнозовано такі показники, як випуск продукції у вартісній і натуральній оцінці та рентабельність підприємств легкої промисловості на державному рівні, за умов незмінних тенденцій виробництва по регіонах. Кожен із спрогнозованих показників може розглядатися як критерій ефективності політики на державному рівні.

Розрахунки прогнозу випуску продукції підприємств легкої промисловості по Херсонському регіону у вартісній оцінці враховують історичні особливості та потенційні можливості при різних сценаріях розвитку легкої промисловості у регіоні. Одержані результати свідчать про те, що у Херсонській області підприємства легкої промисловості у наступному чотирирічному циклі (2004-2007 рр.) можуть досягти найбільшого рівня випуску продукції у 2006 р. (оптимістичний прогноз = 82568,452 тис. грн.).

Аналіз розрахунків прогнозу потенціалів політики свідчить про те, що в майбутньому чотириріччі очікується продовження державної підтримки всіх підприємств легкої промисловості міста, за виключенням ВАТ "ХБК". Тобто у майбутньому підприємства легкої промисловості при визначенні управлінських рішень можуть розраховувати на державну підтримку.

Спрогнозована динаміка можливостей підприємств м. Херсона, зумовлених внутрішньою, регіональною та державною підтримкою підприємств і врахуванням загроз (1996-2007 рр.) наглядно ілюструє напрями, яких повинні додержуватися підприємства у процесі розробки та реалізації заходів у межах своєї соціально-економічної політики, з тим щоб забезпечувати стратегічний рівноважний розвиток. Таким чином, маючи уявлення про можливості та динаміку можливостей підприємств, можна використовувати їх з метою підвищення ефективності функціонування виробничої системи, а маючи уявлення про загрози, можна розробляти попередні заходи з метою їх упередження і тим самим забезпечувати рівноважний соціально-економічний розвиток підприємства.

Список опублікованих праць за темою дисертаційної роботи

1. Савіна Г.Г. Методологія і практика формування соціально-економічної політики на підприємствах легкої промисловості. - Херсон: Херсонський державний технічний ун-т, 2004. - 320 с.

2. Савіна Г.Г. Сучасний погляд на проблеми текстильної галузі та можливі шляхи їх вирішення // Экономика промышленности. Организационные аспекты управления. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2000. - С. 314-326.

3. Савіна Г.Г. Еколого-економічний аспект вирішення проблем забезпеченості сировиною підприємств текстильної галузі // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. - Луганськ: СУНУ ім. В. Даля. - 2001. - № 6. - С. 37-45.

4. Савіна Г.Г. Обґрунтування необхідності удосконалення механізму

5. формування витрат на текстильну продукцію // Вісник Донецького національного ун-ту. - Сер. В: Економіка і право. -2001. - № 2. - С. 141-144.

6. Савина Г.Г. Позиционирование инвестиционной привлекательности хлопчатобумажной промышленности Украины // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. -Донецк: ДонНУ. - 2001. - С. 252-256.

7. Савина Г.Г. Управление потребительским поведением через обновление ассортимента // Вісник Східноукраїнського національного ун-ту ім. В. Даля. - 2001. - № 12(46). - С. 177-180.

8. Савіна Г.Г. Реструктуризація текстильних підприємств // Економіка України. - 2002. - № 9. - С. 36-37.

9. Савина Г.Г. Ситуационный подход к комплексной оценке экономического состояния предприятия // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект.- Донецк: ДонНУ. - 2002. - С. 300-302.

10. Савина Г.Г. Анализ потенциала социально-экономической политики предприятия // Старопромислові регіони Західної і Східної Європи в умовах інтеграції. - Донецьк: ДонНУ. - 2003. - С. 320-324.

11. Савина Г.Г. Дослідження доцільності впровадження мережних організаційних структур // Экономические инновации. - Вып. 15: Экономическое развитие регионов в контексте международной интеграции (конкурентоспособность, реструктуризация и корпоративное управление хозяйственными системами). - Одесса: Ин-т проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. - 2003. - С. 255-260.

12. Савина Г.Г. Амортизационная политика как важнейший рычаг управления затратами текстильных предприятий // Вісник Донецького національного ун-ту. - Сер. В: Економіка і право. - 2003. - №2. - С. 148 -152.

13. Савина Г.Г. Использование механизма группового резервного поля в определении показателей конкурентоспособности // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ. - 1999. - С. 279-285.

14. Савина Г.Г. К оценке проблемной ситуации структурных производственных подразделений// Економіка: проблеми теорії і практики. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2003. - Вип. 183. - Т. 3. - С. 799-804.

15. Савина Г.Г. Подход к моделированию процессов адаптивного функционирования производственных систем в контексте их экономической политики // Економіст. - 2003. - № 8. - С. 38-40.

16. Савіна Г.Г. Прогнозування ринкового попиту// Экономика промышленности. - Донецк: ИЭП НАН Украины.- 2003.- С. 347-356.

17. Савина Г.Г. Разработка механизма мотивации структурных подразделений // Економіка: проблеми теорії і практики. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2003. - Вип. 185. - Т. 1. - С. 23-29.

18. Савина Г.Г. Совершенствование методов оценки хозяйственной деятельности предприятий текстильной отрасли // Вісник Українського державного ун-ту водного господарства та природокористування. - Сер.: Економіка. - 2003. - Вип. 1(20). - С. 300-305.

19. Савина Г.Г. Трансформация механизма мотивации на предприятиях текстильной отрасли // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Экология и социология труда, менеджмент персонала. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 2003. - Т. 4. - Ч. 1. - С. 357- 365.

20. Савина Г.Г. Управление ценообразованием как фактор экономической стабилизации предприятия // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ. - 2003. - Ч.3. - С. 729-731.

21. Савіна Г.Г. Методи формування витрат на текстильну продукцію та їхня трансформація в ринкових умовах // Вісник Технологічного ун-ту Поділля. -2004. - № 1. - Ч. 2. - Т.2. - С. 63-66.

22. Савина Г.Г. Социально-экономическая политика как инструмент реализации стратегии // Проблеми науки. - 2004. -№ 1. - С. 48-51.

23. Савина Г.Г. Позиционирование стратегии и политики в механизме управления промышленным предприятием // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - Донецк: ДонНУ. - 2004. - Ч. 2. - С. 773-776.

24. Савина Г.Г. Проблемы мотивации на текстильных предприятиях: причины и возможные решения // Материалы междунар. науч.-практ. конф. "Новые технологии и материалы в текстильной и легкой промышленности".- "Текстиль-2000" (Узбекистан, Ташкент, 15-18 сент. 2000 г.). - Ташкент: Ташкентский ин-т текстильной и легкой промышленности. - 2000. - С. 234-237.

25. Савіна Г.Г. Можливості та необхідність урахування європейського досвіду при вирішенні проблем забезпеченості сировиною підприємств текстильної галузі України: [За матеріалами Шостої міжнар. наук. конф. "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії" (Ялта-Форос, 26-28 вер. 2001 р.)] // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - № 18-4. - Спец. вип. - С. 198-203.

26. Савіна Г.Г. Аналіз причин неспроможності виробничих організаційних структур великих підприємств // Легка промисловість. - 2003. - № 3. - С. 53.

27. Савина Г.Г. Как можно планировать и контролировать деловое общение с руководителем? // Вестник ХДТУ. - 1999. - № 2(6). - С. 27-28.

28. Савина Г.Г. Учиться рынку на чужих рынках // Маркетинг и реклама. - 1999. - № 9 (37). - С. 33-35.

29. Савина Г.Г. Отечественный рынок на этапе примерок // Маркетинг и реклама. - 2000. - № 5-6 (45-46). - С. 46-49.

30. Макогон Ю.В., Савина Г.Г. Нидерланды: возможности сотрудничества и обучения. - Донецк; Херсон; Гаага: ДонНУ, 2000. - 195 с.

Особистий внесок: досліджено вплив малого бізнесу на розвиток промисловості Нідерландів.

31. Макогон Ю.В., Савина Г.Г. Европейский Союз, страны Запада и Нидерланды в международном аспекте. - Донецк; Гаага: ДонНУ, 2001. - 70 с.

Особистий внесок: аналіз тенденцій і факторів розвитку легкої промисловості Нідерландів.

32. Савіна Г.Г. Теоретико-методологічне обґрунтування попиту як категорії пріоритетності у формуванні управлінських рішень // Легка промисловість. - 2003. - № 4. - С. 58-59.

33. Савина Г.Г. Управленческое обоснование целесообразности создания Центра непрерывного бизнес-образования в г. Херсоне // Глобальная интеграция программ последипломного образования GIGP 2003. - Киев; Донецк: ДонНУ. - 2003. - С. 178-180.

Размещено на Allbest.ru