Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Автореферат

Нетрадиційна енергетика як фактор економічної безпеки держави

Спеціальність 21.04.01 - економічна безпека держави

Сухін Євген Ілліч

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант

доктор економічних наук, професор

Сухоруков Аркадій Ісмаїлович,

зав. відділу економічної безпеки Національного

інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Прейгер Давид Каспарович,

зав. відділу проблем розвитку транспортних комунікацій Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України

доктор економічних наук, професор

Лапко Олена Олександрівна,

кер. відділення економічних досліджень в нафтогазовій

галузі Науково-дослідного інституту нафтогазової

промисловості НАК „Нафтогаз України”

доктор економічних наук, професор

Бистряков Ігор Костянтинович,

зав. відділом проблем використання і охорони земельних ресурсів Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

Провідна установа

Інститут регіональних досліджень Національної

академії наук України, відділ прогнозування і моделювання розвитку регіону (м. Львів)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси, що відбуваються сьогодні в економіці України й інших країн СНД, вкрай негативно відбилися на стані більшості галузей матеріального виробництва, у тому числі на стані паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Найнезадовільнішим є стан електро- і теплоенергетики, що значною мірою обумовлено недостатньо обґрунтованими рішеннями по реформуванню цієї ключової галузі, характерними рисами якої є надзвичайно висока зношеність основних виробничих фондів (ОВФ), що складає близько 60-70%, незадовільне паливозабезпечення і надмірний негативний вплив на навколишнє природне середовище (НПС). Наслідком цього є незадовільний фінансовий стан підприємств і компаній, що належать до ПЕК, а також активізація низки небезпечних загроз економічній безпеці (ЕКБ) як держави в цілому, так й окремих її територій у важливих сферах життєдіяльності Ї енергетичній, екологічній, інвестиційній тощо. Комплекс зазначених питань знайшов відображення в дослідженнях А.О. Афанас'єва, О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, В.В. Бушуєва, М.І. Воропая, В.М. Геєця, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, Б.Є. Кваснюка, М.П. Ковалка, Л.Д. Криворуцього, О.А. Кукліна, О.М. Мастепанова, А.Л. Мизіна, В.І. Мунтіяна, С.І. Пирожкова, Д.К. Прейгера, Ю.М. Руденка, А.І. Сухорукова, О.І. Татаркіна, А.К. Шидловського, В.Й. Едельмана та інших авторів.

Безперечним фактом сьогодення є також виникнення ресурсно-екологічної небезпеки, оскільки за існуючих тенденцій соціально-економічного розвитку, зокрема і розвитку енергетики, можливості земної біосфери зберігати екологічну рівновагу і забезпечувати життєвими ресурсами постійно зростаюче народонаселення планети будуть швидко вичерпані. енергетика паливо нетрадиційний ресурс

Зазначені тенденції загальносвітового розвитку в поєднанні з особливостями ПЕК зумовили активізацію досліджень у сфері нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ), включаючи ті напрямки, що орієнтовані на енергетичну утилізацію різних відходів. При цьому вирішуються також задачі енергетичної безпеки (ЕНБ), що є однією з основних складових ЕКБ, за рахунок залучення нових паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) з метою формування більш раціональної структури паливно-енергетичного балансу (ПЕБ) держави. Це дозволяє нейтралізувати ряд небезпечних загроз ЕКБ. У той же час відновлення ОВФ електроенергетики (насамперед генеруючого устаткування) і приведення їх у стан, що відповідає сучасним вимогам до економічності, надійності і екологічної безпечності, вимагає залучення великих ресурсів, що можливо лише при стабільному функціонуванні національної економіки. В Україні ж можливості залучення необхідного для цих цілей інвестиційного капіталу (ІК) надзвичайно обмежені і необхідні нові підходи до інвестування базових галузей промисловості в цілому й електроенергетики зокрема. І тому не випадково виникла орієнтація на інноваційну модель розвитку саме з метою досягнення зазначеного ефекту. Проблемам інвестиційного забезпечення промисловості з урахуванням вимог забезпечення науково-технічного прогресу завжди приділялося досить багато уваги. У цій області відомі праці В.П. Александровой, Л.К. Безчасного, М.З. Згуровського, О.О. Лапко, В.Ф. Леонтьєва, В.Н. Лівшиця, Б.А. Малицького й багатьох інших.

Проблема інноваційного розвитку енергетики є глобальною. Конкретні рішення, спрямовані на досягнення відповідного рівня конкурентоспроможності національної економіки і її окремих секторів, реалізуються безпосередньо в сфері господарської діяльності і спрямовані на забезпечення стабільного функціонування суб'єктів господарювання (СГ), що є головною передумовою досягнення прийнятного рівня ЕКБ по основних сферах життєдіяльності. Тому основну увагу слід зосереджувати інноваційному розвитку, який базується на застосуванні нових технологій виробництва енергії, здатний забезпечити досягнення ЕКБ держави та її окремих територій. Одним з найважливіших та економічно ефективних напрямків інноваційного розвитку є енергетична утилізація відходів господарського та побутового походження, загальна кількість яких в Україні складає сьогодні близько 30 млрд т. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на основі невідкладного проведення радикальних інноваційних перетворень в енергетиці обумовлює актуальність теми роботи, присвяченої удосконалюванню підходів до економічної оцінки інноваційних рішень, орієнтованих на застосування нових ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій виробництва енергії з метою забезпечення прийнятного рівня ЕКБ держави в цілому та її окремих територій по основних сферах життєдіяльності.

Наукова проблема Ї розробка науково-методичної бази для удосконалення структури паливно-енергетичного балансу держави через залучення нетрадиційних енергетичних ресурсів з урахуванням вимог забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки України та її регіонів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведення роботи за темою даного дослідження обумовлено необхідністю розвитку методологічного забезпечення підготовки організаційно-управлінських, технологічних і економічних рішень, спрямованих на підтримку процесів удосконалювання систем енергетики (СЕ) різного призначення. Удосконалювання методів обґрунтування і вибору заходів щодо реалізації ефективних інноваційних рішень на основі результатів роботи сприятиме також досягненню прийнятного рівня ЕКБ держави по основних сферах життєдіяльності за рахунок більш ефективного вирішення проблем стратегічного й оперативного планування в ПЕК.

Основні положення і результати дисертації використані в навчальному процесі у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” при викладанні курсів лекцій “Економіка й організація виробництва”, “Еколого-економічна оптимізація виробництва”, у частині, що стосується оцінки впливу інноваційних рішень в енерготехнологічній сфері на економічну стабільність СГ. Результати роботи використовуються також у курсовому і дипломному проектуванні студентів спеціальності “Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг”.

Результати дисертаційної роботи використані при підготовці Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. і на подальшу перспективу, при розробці науково-технічної програми “Розробка науково-методичних основ системи прогнозування генетичного ризику впровадження нових технологій і забруднення навколишнього середовища” (програма “ГРАНІТ” за напрямком “Еколого-економічний моніторинг”. Номер державної реєстрації теми: УКРІНТЕІ №080999 Р0005), при розробці теми “Розробка комп'ютерної системи оптимізації еколого-економічних параметрів промислової зони” (номер державної реєстрації теми: 0104UОО3296) з метою визначення можливостей підвищення рівня екологічної й енергетичної безпеки території за рахунок застосування технологій нетрадиційної енергетики, що утилізують промислові і побутові відходи, а також у частині оцінювання індикативних показників, що характеризують рівні ЕКБ контрольованих територій. Результати роботи використані також у ВАТ “Клавдієвський дослідно-експериментальний завод”, ТОВ “Теплосервіс”, а також у Філіппінській республіці при створенні промислових комплексів енергетичної утилізації відходів.

Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає в розробці теоретичних основ і методології оцінки й аналізу впливу рішень, що передбачають розвиток нетрадиційної енергетики, на ЕКБ держави та її окремих територій, а також на економічну стабільність СГ, що належать до електроенергетичної та інших галузей економіки. Відповідно до зазначеної мети поставлені такі задачі:

1. Виявити реальні можливості залучення в ПЕБ держави нетрадиційних ПЕР з погляду досягнення прийнятного рівня індикаторів ЕКБ по основних сферах життєдіяльності, а також з'ясувати умови, що визначають можливість забезпечення економічно стабільного функціонування СГ в умовах дефіциту традиційних ПЕР.

2. Сформулювати критерії економічної оцінки і вибору раціональних рішень у сфері розвитку нетрадиційної енергетики з погляду впливу на індикативні показники ЕКБ і на макроекономічні показники, що визначають можливість удосконалювання структури ПЕБ на основі розширення масштабів використання нетрадиційних енергоресурсів.

3. Адаптувати методи економічної оцінки інвестиційних проектів, що грунтуються на аналізі параметрів фінансових потоків, стосовно до технологічних інновацій за допомогою урахування їхнього комплексного впливу на економічний стан СГ, що належать до енергетики й суміжних галузей, з метою наступного обґрунтування пріоритетів розвитку економіки.

4. Розробити методичний підхід до визначення впливу інновацій у нетрадиційній енергетиці на розмір зовнішніх витрат, обумовлених їхнім екологічним ефектом, з метою наступного удосконалювання тарифного регулювання в електроенергетиці, спрямованого на стабілізацію платоспроможного попиту і досягнення економічної стабільності СГ суміжних галузей.

5. Сформулювати вимоги до рішень щодо розвитку нетрадиційної енергетики з урахуванням її можливостей у напрямку досягнення більш високого технологічного укладу, що узгоджується з нормами сталого розвитку й диктується орієнтацією на формування і реалізацію інноваційної моделі розвитку як важливої умови подолання кризового стану транзитивної економіки України.

6. Дослідити характер впливу інноваційних рішень у сфері розвитку нетради-ційної енергетики на рівень загроз ЕКБ по основних її складових, а також на рівень економічної стабільності СГ.

7. Дослідити можливий характер впливу рішень з розвитку нетрадиційної енерге-

тики, що базується на утилізації некондиційних ПЕР, на розмір зовнішніх витрат і на можливості удосконалювання регулювання суб'єктів електроенергетичного ринку з позиції поліпшення інвестиційного забезпечення галузей ПЕК.

8. Сформулювати вимоги до напрямків і форм реалізації технологій енергетичної утилізації некондиційних ПЕР, а також до засобів виробництва і технологічних процесів, застосовуваних в СЕ (включаючи паливні галузі, енергетичне машинобудування, електроенергетику, ядерну і нетрадиційну енергетику тощо), з позицій загальної стабілізації економіки і створення умов для економічного зростання.

Об'єктом дослідження є процеси організаційно-економічного та інноваційного розвитку енергетики, на основі використання нетрадиційної енергетичної сировини з метою зменшення напруженості ПЕБ держави та її окремих територій, несприятливого впливу на стан НПС, і орієнтованих на досягнення прийнятного рівня ЕКБ держави і підвищення її конкурентоспроможності в ринковому середовищі.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і методичні аспекти економічного обґрунтування рішень у сфері розвитку нетрадиційної енергетики, орієнтованих на досягнення прийнятного рівня ЕКБ держави та її територій з урахуванням значущих галузевих й міжгалузевих факторів.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на системному аналізі результатів новітніх теоретичних і прикладних розробок вітчизняних і закордонних вчених у даній області. Застосовані методи порівняльного економічного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, економіко-математичного моделювання і прогностики. Зокрема, для оцінки рівня ЕКБ застосовані моделі і методи оцінювання відповідних індикаторів і інтегральних оцінок ступеня кризовості території, можливого при тому або іншому масштабі реалізації технологій нетрадиційної енергетики. Для комплексного урахування інноваційного ефекту розглянутих у роботі технологій нетрадиційної енергетики використано методи, що базуються на застосуванні моделі міжгалузевого балансу. Для визначення рівня економічної стабільності СГ використані сучасні методи і моделі, застосовувані у фінансовому аналізі виробничо-господарської діяльності, а також методи моделювання фінансових потоків, можливих при реалізації інвестиційних проектів

Інформаційною базою досліджень є аналітичні матеріали щодо світового досвіду використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, офіційні статистичні дані Держкомстату України, дані Державного комітету України з питань енергозбереження, результати власних досліджень автора, а також наукова література вітчизняних та іноземних авторів за тематикою дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є завершеною науковою роботою, у якій вирішено важливу науково-прикладну проблему удосконалення структури паливно-енергетичного балансу держави шляхом залучення нетрадиційних енергетичних ресурсів з урахуванням вимог забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки України та її регіонів. Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці науково-методологічних і методичних підходів, орієнтованих на підвищення економічної ефективності використання технологій енергетичної утилізації відходів з метою досягнення прийнятного рівня економічної безпеки держави за енергетичною та екологічною складовими. Найбільш суттєвими науковими результатами дисертаційної роботи є такі положення:

Уперше:

Ї сформульований і теоретично обгрунтований концептуальний підхід до кількісної оцінки ефективності технологій енергетичної утилізації відходів господарського та побутового походження, реалізація якого надає можливість удосконалити структуру паливно-енергетичного балансу держави, зменшити зовнішні витрати екологічного походження і досягти за рахунок цього покращання стану економічної безпеки держави та її регіонів;

Ї запропоновано методологію, яка дозволяє враховувати множинність форм прояву інноваційного ефекту технологій нетрадиційної енергетики у взаємозалежних сферах виробничої і природоохоронної діяльності і за рахунок цього сприяти покращанню інвестиційного забезпечення енергетичного виробництва;

Ї запропоновано методичні підходи до обґрунтування управлінських рішень, спрямованих на забезпечення ЕКБ держави та її територій шляхом застосування технологій енергетичної утилізації відходів на різних етапах їх реалізації, що сприятиме більш раціональному використанню бюджетних коштів за рахунок зменшення екстернальностей, послабленню впливу коливань цін на імпортовані енергоносії на економічні показники енергетики;

Ї доведено, що застосування технологій енергетичної утилізації відходів

дозволяє одержати множинний ефект, що полягає у зміцненні економічної стабільності суб'єктів господарювання, в послабленні навантаження на бюджет за рахунок скорочення розміру зовнішніх витрат, в прирості сукупної генеруючої потужності і в послабленні напруженості ПЕБ при одночасному поліпшенні його структури, заміщенні економічно неефективної та екологічно небезпечної генеруючої потужності, стимулюванні зайнятості населення, активізації “точок економічного зростання” тощо;

Ї доведено, що достовірна й об'єктивна оцінка дій у сфері управління і регулювання економічних процесів, спрямованих на досягнення прийнятного рівня економічної безпеки держави та її територій, можлива лише за умови взаємоузгодженого розгляду питань забезпечення економічної, енергетичної й екологічної безпеки територій, економічної стабільності суб'єктів господарювання на базі використання можливостей глобальної системи моніторингу стану навколишнього середовища і ресурсного забезпечення ПЕК;

Ї встановлено, що застосування запропонованих методичних підходів і технологій газифікації відходів промислового і побутового походження може істотно впливати на зменшення загрози банкрутства основних підприємств енергетики при одночасному позитивному впливі на тарифне регулювання відносин суб'єктів електроенергетичного ринку, на макроекномічні показники, зміцнення інвестиційного потенціалу енергетики.

Удосконалено

Ї систему критеріїв оцінки ефективності інноваційних технологій нетрадиційної енергетики, що дозволяє розширити можливості використання традиційних підходів до визначення комерційної ефективності відповідних інвестиційних проектів за умови урахування загроз банкрутства суб'єктів господарювання, міжгалузевого впливу й основних загроз ЕКБ території;

Ї методичні підходи до оцінювання індикаторів ЕКБ з урахуванням взаємо-зв'язку сфер життєдіяльності, що розглядаються, а також динаміки зміни взаємозалежних даних у часі.

Одержало подальший розвиток:

Ї поняття інноваційного ефекту, що враховує особливості і можливості за-стосування технологій енергетичної утилізації відходів для виробництва енергетичного палива й енергії;

Ї методологія еколого-економічної оптимізації виробництва і навколишнього середовища стосовно до екологічно небезпечних сфер господарської діяльності, що передбачає використання можливостей системи еколого-економічного моніторингу;

Ї методологія комбінованого застосування розрахункових моделей, призначених для фінансово-економічної оцінки різних форм прояву інноваційного ефекту технологій нетрадиційної енергетики (включаючи оцінку фінансового стану суб'єктів господарювання, інвестиційного потенціалу нововведень, міжгалузевого ефекту у формі зміни зовнішніх витрат і інших макроекономічних показників).

Практичне значення отриманих результатів. У теоретичному плані результати роботи можуть бути використані для удосконалювання методів оцінювання інноваційного ефекту організаційно-управлінських, економічних і технологічних рішень в енергетиці та в інших галузях, орієнтованих на досягнення прийнятного рівня ЕКБ держави та її територій. Використання оцінок, отриманих за допомогою пропонованих підходів, дозволить сформувати ефективну стратегію подолання кризових явищ у ПЕК і в інших сферах господарської діяльності за рахунок більш обґрунтованого вибору пріоритетів розвитку і, зокрема, раціонального залучення до ПЕБ некондиційних паливних ресурсів за рахунок їх енергетичної утилізації. Запропоновані в дисертації підходи, методики і моделі враховані при плануванні виробничо-господарської діяльності ряду організацій і підприємств, зайнятих дослідженням питань реалізації інноваційних рішень у сфері нетрадиційної енергетики, спрямованих на досягнення прийнятного рівня ЕКБ держави та її територій. Результати роботи враховані при обґрунтуванні рішень з удосконалювання системи еколого-економічного моніторингу, розробленої в НТУУ “Київський політехнічний інститут”

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні концептуального підходу до оцінки ефективності технологій енергетичної утилізації відходів господарського та побутового походження, реалізація якого надає можливість удосконалити структуру ПЕБ держави; в обґрунтуванні необхідності оцінки й урахування інноваційного ефекту нетрадиційних технологій виробництва енергії в складі запропонованої методології комплексної оцінки ефекту інновацій з урахуванням міжгалузевого впливу; у встановленні закономірностей форм інноваційного ефекту технологій нетрадиційної енергетики, що виражаються у впливі на макроекономічні показники і на рівень індикаторів ЕКБ держави; в удосконаленні методології визначення рівня ЕКБ й оцінювання рівня кризовості території у розрізі взаємозв'язаних сфер життєдіяльності і відповідних індикативних показників ЕКБ.

Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій дисертантом особисто розроблено наукове обгрунтування, методичні підходи та практичні рекомендації щодо створення та функціонування в Україні засобів нетрадиційної енергетики в контексті забезпечення ЕКБ держави. Основні положення та висновки дисертації використано у практичній діяльності науково-дослідних на навчальних установ, апарату виконавчої та представницької влади.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідались, обговорювались і були схвалені на постійно діючому науковому семінарі з міжнародною участю “Економічні проблеми енергетичної безпеки” на тему: “Технології енергетики та економічна безпека держави” (м. Київ, жовтень 2001 р.), Всеросійському постійно діючому науковому семінарі з міжнародною участю “Методические вопросы исследования надежности больших систем энергетики” (73 засідання, м. Туапсе, 22-24 вересня 2002 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю “Енергетична безпека та економічне зростання” (м. Київ, жовтень, 2002 р.), на 44-й міжнародній науковій конференції “Проблемы развития национальной экономики и предпринимательства” (м. Рига, 9-10 жовтня 2002 р.), Всеросійській науково-технічній конференції “Наука и образование - 2003” (м. Мурманськ, 2-16 квітня 2003 р.), науковій конференції “Екологічний менеджмент в загальній системі управління” (м. Суми, 23-24 квітня 2003 р.), V-й міжнародній науково-практичній конференції “Экономика, экология и общество России на пороге ХХ века” (м. Санкт-Петербург, 15-17 квітня 2003 р.), Всеросійському постійно діючому науковому семінарі з міжнародною участю “Методические вопросы исследования надежности больших систем энергетики” (74-е засідання, м. Іркутськ, 6-12 липня 2003 р.), постійно діючому науковому семінарі з міжнародною участю “Економічні проблеми енергетичної безпеки” за темою: “Еколого-економічні аспекти інноваційного розвитку паливно-енергетичного комплексу” (м. Трускавець, 27-28 листопада 2003 р.), четвертій щорічній Всеукраїнській науковій конференції “Екологічний менеджмент у загальній системі управління” (м. Суми, 22-23 квітня 2004 р.), VI-й міжнародній науково-практичній конференції “Экономика, экология и общество России в 21-м столетии” (м. Санкт-Петербург, 18-20 травня, 2004 р.), постійно діючому науковому семінарі з міжнародною участю “Економічні проблеми забезпечення енергетичної безпеки” за темою “Міжнародна інтеграція в енергетиці як фактор економічної безпеки держави” (м. Чернігів, 23-25 вересня 2004 р.), сьомій міжнародній конференції "Енергетична безпека Європи XXI століття. Інноваційні пріоритети" (м. Київ , 7-10 вересня 2004 р.).

Публікації. Наукові положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження опубліковані в 31 науковій праці загальним обсягом 54,9 друкованих аркушів (з них особисто автору належить 48,9 друкованих аркушів), у тому числі в двох монографіях і в чотирьох одноособових брошурах обсягом 36 друкованих аркушів. У монографіях зі співавторами особисто автору належить 11,9 друкованих аркушів.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел з 270 найменувань і містить 97 таблиць, 44 ілюстрації, 5 додатків. Повний обсяг дисертації складає 386 стор., з них таблиці займають 30 сторінок, ілюстрації Ї 13 сторінок, список використаних джерел Ї 28 сторінок , додатки Ї 34 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Стан паливно-енергетичного комплексу та економічна безпека держави” на основі аналізу характеру та наслідків реформування економіки і, зокрема, ПЕК, відзначається, що формування соціально орієнтованої (ринкової) економіки України відбувається в умовах винятково глибокої соціально-економічної кризи, що супроводжується інфляцією, падінням виробництва, переломними моментами в сфері праці. Зменшення валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні за період з 1990 р. до 2000 р. перевищило 50% і лише за останні роки має місце його незначне збільшення. Ситуація погіршується через недостатню забезпеченість СГ внутрішніми фінансовими ресурсами. Так, амортизаційний фонд, що має бути основним джерелом відтворення ОВФ підприємств, і прибуток не спроможні забезпечити достатній рівень інвестування розвитку підприємств ПЕК. Особливо негативною є тенденція зниження в порівняних цінах обсягів амортизаційних відрахувань Ї 3,1 млрд. грн. у 2000 р. проти 3,6 млрд. грн. у 1998 і 1997 р. З загального обсягу прямих іноземних інвестицій 2003 р. у розмірі 5339 млн дол. для енергетики, відновлення ОВФ якої потребує щонайменше 30 млрд дол., було заплановано лише 84,7 млн дол. При цьому практика реалізації кредитних надходжень в енергетичний сектор України від Світового банку реконструкції і розвитку переконливо свідчить про їх неефективне використання.

Має місце стійка тенденція зниження видобутку і виробництва власних первинних ПЕР внаслідок зростання цін, інфляційних процесів і падіння платоспроможності споживачів, що обумовило певну стабільність негативних тенденцій спаду темпів промислового виробництва в основних галузях. Виробництво електроенергії в 2000 р. досягло 170,7 млрд. кВт^.год і практично не змінилося дотепер. З точки зору забезпечення ЕНБ стратегічно важливим паливом для України є, безумовно, вугілля, промислові запаси якого складають близько 26 млрд т., але протягом останніх 8-9 років видобуток вугілля скоротився майже вдвічі - від 160 до приблизно 80 млн т. Стан же ПЕБ є, як відомо, однією з основних ознак рівня ЕНБ держави та її окремих регіонів. Нинішня ситуація у сфері забезпечення економіки України первинними ПЕР є більш ніж критичною і погіршується через їхнє незадовільне використання. Є неминучою залежність від імпорту енергоносіїв, незважаючи на вигідне геополітичне розташування України.

Варто враховувати і можливу перспективу істотного обмеження імпорту вуглеводнів з боку основного постачальника Ї Російської Федерації (РФ) з економічних причин, обумовлених станом російського нафтогазового комплексу. Адже у зв'язку з вичерпанням відомих родовищ природного газу перехід на нові родовища потребує великих капіталовкладень і прогнозується спад його видобутку. Сьогодні в РФ сумарні потреби в ПЕР (внутрішні й експорту) наполовину покриваються за рахунок природного газу. Потрібні нові райони видобутку, освоєння яких стримується дефіцитом ІК. За наявними оцінками, капіталовкладення в ПЕК скоротилися за минуле десятиліття приблизно в 2,5-3 рази і в останні роки складають 6-7 млрд дол./рік. Заплановане збільшення середньорічних інвестицій у ПЕК у періоди 2001-2005 рр. і 2006-2010 рр. до 12 і 21 млрд дол. відповідно є нереальним через нинішній стан російської економіки. Відсутність достатніх інвестиційних ресурсів (ІР) ускладнює своєчасну заміну зношених ОВФ, більшість яких у газовій промисловості потребує реконструкції або заміни. Обсяги відновлення ОВФ недостатні при високих темпах їхнього старіння. У результаті ПЕК може стати гальмом зростання темпів розвитку всієї російської економіки. Інвестиції для освоєння нових родовищ з доставкою газу від них споживачам у період з 2010 по 2020 рр. можуть скласти 50-110 млрд дол..(на рік у середньому потрібно 5-10 млрд дол.). За даними РАТ “Газпром” для підтримки в робочому стані діючих об'єктів галузі до 2010 р. необхідно до 8 млрд дол./рік. З 2010 по 2020 рр. капіталовкладення в галузі у разі виходу в Західно-Арктичну зону складуть не менше 13-18 млрд дол./рік. Саме це, може викликати заморожування обсягів експортних постачань газу з РФ на якомусь визначеному рівні до 2020 р. (або поступового зниження цього рівня до кінця зазначеного періоду) з наступним їх перерозподілом на користь більш пріоритетних споживачів. Останнє безсумнівно відіб'ється на Україні, для якої навіть орієнтація на диверсифікованість джерел постачання природного газу не сприяє радикальному вирішенню проблеми. Насамперед тому, що імпорт, наприклад, туркменського газу, буде пов'язаний зі значними витратами на його транспортування.

Ситуація, у якій практично неможливо забезпечити дотримання ПЕБ, вимагає активізації заходів для залучення в технологічні процеси енергетики місцевих ПЕР, що неминуче призведе до певної децентралізації енергопостачання. При цьому мають одночасно вирішуватися дві задачі: а) забезпечення економічної стабільності СГ (у першу чергу тих, які належать до ПЕК), що є важливою умовою забезпечення ЕКБ; б) зменшення техногенного навантаження на НПС, що також є важливою умовою досягнення вимог ЕКБ. За цих умов варто враховувати, що на територіях промислових зон систематично накопичуються різні господарські та побутові відходи у вигляді біомаси промислового, рослинного і сільськогосподарського походження, твердих побутових відходів, придатних у більшості випадків для енергетичної утилізації, при здійсненні якої досягається дві мети: послаблюється деякою мірою загроза банкрутства СГ, що використовують такі відходи, за рахунок більш низької вартості останніх у порівнянні з традиційними ПЕР, і відбувається звільнення відповідної території від систематично накопичуваних відходів. Навіть у РФ за наявності великих запасів традиційних ПЕР у прогнозах розвитку енергетичного сектора на перспективу до 2020 р. заплановано щорічне використання від 305 до 335 млн т. НПЕР, що складає близько 20% від загального обсягу потреби в ПЕР.

З енергоекологічної точки зору найпривабливішим способом утилізації вважається газифікація біомаси з наступним виробництвом синтез-газу практично з будь-якої вуглецевої сировини. Зокрема, для України ресурсні можливості використання потенціалу сировини для виробництва синтез-газу становлять близько 36 млн т у.п (табл. 1), що відповідає приблизно 22% від потреби в ПЕР, прогнозованої на 2005 р. Собівартість виробництва електроенергії на основі використання біомаси також досить близька до відповідних значень для існуючих ТЕС Особливо слід зазначити можливість скорочення зовнішніх витрат (за рахунок як автономних енергоджерел, так і за рахунок деякої нормалізації паливозабезпечення великих ТЕС), що в перспективі дозволить раціональніше використовувати бюджетні кошти для фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності, спрямованої на підвищення ефективності виробничих систем і на реалізацію інших модернізаційних проектів. І, незважаючи на те, що калорійність синтез-газу порівняно низька й у залежності від виду вихідної сировини змінюється в межах 3-4,5 тис. ккал/1000 м³, доцільність застосування технології газифікації виправдана низькою вартістю первинної енергетичної сировини (табл. 2).

При оцінці реальних можливостей даної технології варто враховувати також територіальне розміщення ПЕР, що використовуються для виробництва синтез-газу, для того, щоб виключити невиправдані витрати на транспортування сировини.

Загальна кількість дешевої енергетичної сировини, що дозволяє забезпечити, щорічне заміщення близько 36 млн. т у.п (20-10% загального попиту на котельно-пічне паливо згідно з прогнозом загального попиту на 2005-2030 р.), дозволить одержати відчутний ефект з точки зору зменшення напруженості ПЕБ і деякою мірою нейтралізувати вплив коливань цін на імпортовані енергоносії.

Зазначене вище дає підстави вважати даний енергетичний ресурс важливим

фактором досягнення прийнятного рівня ЕКБ насамперед по енергетичній і екологічній складовим, що актуалізує необхідність вивчення найбільш раціональних умов його використання в даному напрямку. Адже зазначені вище потенціальні ресурсні можливості цієї сфери енергетичного виробництва відповідають змісту поширеного поняття, згідно якого ЕКБ Ї це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність, а також здатність до постійного відновлювання і самовдосконалення.

У другому розділі “Нетрадиційна енергетика Ї фактор реалізації інноваційної моделі розвитку” відзначається, що подолання нинішнього кризового стану економіки України можливо лише на основі реалізації радикальних модернізаційних проектів, здатних забезпечити максимальну мобілізацію наявних ресурсів для того, щоб у прийнятний термін досягти сучасного рівня параметрів соціально-економічного розвитку. З цього погляду визначальними є орієнтація на інноваційний розвиток і мобілізуюча роль держави в здійсненні таких проектів. Проте інновації, як зазначено академіком В.М. Гейцем, поки що не стали тим фактором зростання, який мав би бути домінуючим. Особливо це стосується базових галузей промисловості і зокрема енергетики, де, враховуючи її сучасний стан, слід у першу чергу здійснювати радикальні інноваційні перетворення. Особливістю економіки України сьогодні є те, що по випуску продукції 3-й технологічний уклад (ТУ) сьогодні складає близько 58%, 4-й ТУ складає 38% і лише 4% Ї п'ятий ТУ. При цьому в промисловості постійно зменшується кількість підприємств, які займаються інноваційною діяльністю. Так, якщо в 2001 році їх було 16.5%, в 2003 - 15.1%, то в 2004 році - 13.7%, а за даними Держкомстату України впровадженням інновацій фактично займалося лише 10.0%. У технологічній частині капітальних вкладень на технічне переозброєння домінує 3-й ТУ (83%) і лише 10 % складає 4-й ТУ. Україна на початку XXI сторіччя домінує в галузях, що належать до 3-го ТУ і фінансові ресурси надходять в основному за рахунок технологій 3-го ТУ. Змінити цю загрозливу ситуацію на краще неможливо без принципових змін у сфері пріоритетів розвитку.

В електроенергетиці має місце навіть негативна рентабельність. Враховуючи нинішній стан ПЕК, має йтись про масове застосування технологій виробництва енергії, інноваційний ефект яких виявляється в багатьох формах Ї у підвищенні надійності, економічності й екологічної безпечності енергетичного устаткування і відповідних підприємств, підвищенні рівня економічної стабільності (і, відповідно, послабленні загрози банкрутства СГ галузі), а також про можливість активізації “точок зростання”. Останнє полягає у підтримці розвитку ряду важливих суміжних галузей (енергетичного машинобудування, електротехнічної промисловості, металургії й ін.). Під екологічним ефектом інновацій розуміється також вплив на розмір зовнішніх витрат (екстернальностей), обумовлених діяльністю об'єкта застосування інновацій. Обмеження екстернальностей сприятливо позначається на економічному становищі суміжних виробництв-реципієнтів і на стані бюджету, за рахунок якого забезпечується покриття природоохоронних витрат.

Масштабні інноваційні процеси у будь-якій галузі є капіталомісткими і реалізація інноваційних проектів вимагає залучення ІК, використання яких пов'язано, як правило, з певним ризиком. Цим обумовлена та обставина, що більшість суб'єктів існуючої підприємницького середовища не мають економічної мотивації до інноваційної діяльності. Як відомо, рівень інвестицій в основний капітал стосовно ВВП постійно знижується і зменшився з 13,3% у 1997 р. до 12,8% у 2002 р. Найбільшу питому вагу у фінансуванні інвестицій мають кошти підприємств (майже 67%) і при цьому питома вага кредиторської заборгованості в їхньому балансі складає майже 40%. Це означає, що СГ кредитують один одного при тому, що прибуток СГ відносно ВВП також має тенденцію до зниження. Тому розраховувати на те, що за таких умов власні ресурси СГ можуть стати основним джерелом фінансування інвестицій, нереально. Кредитна система України, як відомо, також не організувала свою діяльність в інтересах прискореного інвестування економіки. Банківська система, не маючи можливості довготермінового фінансування розвитку, не фінансує в достатньому обсязі наукомісткі виробництва. Масштабні іноземні інвестиції з урахуванням динаміки і можливої їхньої ціни також не можуть докорінно змінити ситуацію у сфері інвестування високих технологій. За таких умов інноваційна діяльність має виконувати важливу функцію активізації ІР.

В енергетичній галузі важливими напрямками інноваційної діяльності, здатними активізувати ІР, є застосування нових технологій виробництва електроенергії і тепла, що дозволяють знизити собівартість продукції і створити за рахунок цього сприятливі умови для нагромадження ІК. Це досягається використанням палива більш високої якості, зменшенням обсягу шкідливих викидів в НПС, підвищенням надійності функціонування підприємств енергетики тощо. Стосовно енергетики інноваційна діяльність передбачає: випуск і поширення принципово нових видів техніки і технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у складі продуктивних сил; розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій тощо.

Застосування інноваційних технологій в енергетиці в перехідний період важливо в першу чергу для здійснення антикризової політики, однією з головних умов успішності якої є активізація “точок” економічного зростання, під яким розуміється кількісне і якісне удосконалювання суспільного продукту і факторів його виробництва. Застосування базового інноваційного рішення з метою подолання кризового стану енергетики як пріоритетної галузі держави є чинником розвитку не лише енерговиробництва, але також нових і суміжних виробництв, що сприятиме витисненню старого і нижчого ТУ. Упровадження прогресивних інноваційних розробок у ПЕК сприяє зростанню економічної стабільності підприємств ПЕК, що означає зниження собівартості відпущеної енергії, обмеження зростання відповідних тарифів, стабілізацію платоспроможності споживачів, зменшенню екологічних платежів енергопідприємств. Наслідком зростання економічної стабільності має бути їх здатність до стабільного розширеного відтворення, що є важливою загальною умовою забезпечення ЕКБ держави, яка може певний час підтримуватися в умовах наростання рівня загроз її економічними суб'єктами. Але це, як визначено Я.А. Жаліло, можливо лише протягом порівняно нетривалого часу, після закінчення якого сумарний накопичений ефект зниження здатності економічних суб'єктів до розширеного відтворення призведе до необоротного ослаблення можливостей держави щодо забезпечення ЕКБ.

Ефект у СГ-користувачів НВДЕ, також містить дві складові. Перша з них полягає у скороченні розміру платежів за енергію, отримувану від централізованої системи енергопостачання за умови достатньої потужності та продуктивності відповідних локальних енергоджерел і наявності запасів дешевої енергетичної сировини. А в разі використання, наприклад, технології газифікації біомаси можливе також скорочення екологічних платежів відповідними СГ. Друга складова безпосередньо пов”язана з позитивним впливом на відповідні складові еколого-економічних збитків (ЕЕЗ) за рахунок енергетичної утилізації відходів. Незважаючи на відносно низьку калорійність синтез-газу, отримуваного від газифікації відходів (4500 ккал/кг для природних низькоякісних палив, 3200 ккал/кг для поновлюваних природних ресурсів, 1670 ккал/кг для відходів антропогенної діяльності людини), він може використовуватися на опалювальні цілі, для двигунів внутрішнього згоряння, у газоелектрогенераторах для одержання електроенергії, у побутових цілях, а також для синтезу рідких вуглеводнів паливного класу. Вихід продукції в результаті переробки вихідної енергетичної сировини з, наприклад, 100 т торфу становить: кокс Ї 20 т., віск Ї 2 т., мазут Ї 16 т., енергетичний газ Ї 130000 м³, теплота Ї 195 Мкал, електрична потужність Ї 185 МВт, синтез-газ Ї 80000 м³, суміш вуглеводнів Ї 15 т., дизельне паливо Ї 10,5 т., парафін Ї 2 т., бензин Ї 2,5 т. При цьому собівартість газу, еквівалентного 1000 м³ природного газу, і електроенергії, вироблених з деревини, торфу, лігніту, бурого вугілля, змінюється відповідно в діапазоні 24-34 дол./1000 м³ і 0,008-0,012 дол./кВт^.год.

Великомасштабне використання найефективніших технологій НВДЕ достатньою мірою відповідає вимогам інноваційного розвитку, оскільки відповідні результати виявляються у багатьох сферах економічної діяльності.

Розглядаючи лише один з напрямків реалізації НВДЕ (технологію газифікації біомаси), можна, як показано на рис. 1, відзначити множинність ефектів, які можна розглядати як інноваційні. Зазначені ефекти прямо або опосередковано виявляються практично на всіх рівнях господарської й управлінської діяльності. Дана технологія найбільшою мірою придатна для локальних і автономних систем енергозабезпечення і очевидно, що прямий ефект найбільшою мірою можливий у СГ, що використовують дану технологію, і полягає в здешевленні для них ПЕР і супутньому скороченням розміру екологічних платежів (а у випадку ефективного очищення території їхнього розміщення від відходів, що є вихідною сировиною для виробництва синтез-газу, за наявності відповідних законодавчих норм можливі і додаткові фінансові надходження). Опосередкований ефект даного типу НВДЕ виявляється в можливому частковому заміщенні генеруючої потужності системних ТЕС, що відповідає обмеженню (або повному зняттю з експлуатації) зношеного устаткування з незадовільними економічними й екологічними характеристиками.

Наслідком такого заміщення може бути більш ефективне використання наявного запасу палива на тих енергоблоках, для яких воно є проектним за своїми характеристиками, зниження собівартості виробництва енергії і скорочення розміру екологічних платежів. На даному рівні зазначені форми опосередкованого ефекту можна розглядати як прямий ефект, обумовлений зовнішнім впливом Ї використанням нетрадиційних ПЕР в автономних СЕ. Деякий розвиток енергомашинобудування за рахунок замовлень на устаткування для енергетичної переробки відходів також є опосередкованим ефектом другого рівня і відповідає умові активізації “точок зростання”.

Прямий ефект активізації даного виробництва, стимульований застосуванням НВДЕ, проявляється в розширенні виробництва з відповідними фінансовими і соціальними результатами. Опосередкований ефект третього рівня, що виявляється в масштабі окремої території або держави в цілому, полягає у впливі на рівень ЕКБ за основними складовими (енергетичною за рахунок збільшення частки власних енергоджерел і частки місцевих ПЕР у покритті потреби в паливі, екологічною за рахунок зменшення обсягу викидів великими енергоджерелами, соціально-демографічною за рахунок збільшення кількості робочих місць, інвестиційною за рахунок приросту фінансових надходжень у бюджети від СГ і нагромадження ними власних коштів тощо).

Особливо слід зазначити можливість скорочення зовнішніх витрат (за рахунок як автономних енергоджерел, так і за рахунок деякої нормалізації паливозабезпечення системних ТЕС), що дозволить раціональніше використовувати бюджетні кошти для фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності, спрямованої на підвищення ефективності виробничих систем і реалізацію інших модернізаційних проектів.

Розглянутому типу інноваційних рішень властиві ознаки більшості відомих

класифікаційних груп. На першому рівні застосування (у СГ, що використовує автономну систему енергозабезпечення) це насамперед інновація-процес, що забезпечує зниження вартості його кінцевого продукту. Для другого рівня це нововведення у формі нової техніки, що випускається, наприклад, підприємствами енергомашинобудівного профілю. При деяких припущеннях технологія газифікації нетрадиційних ПЕР може розглядатися як базова інновація, що ініціює нові продукти або процеси, засновані на нових наукових принципах, комерціалізація яких залежно від масштабу застосування може сприяти появі нових ТУ. Розглянуті рішення можна класифікувати і як приростаючі інновації, що забезпечують відповідно до вищенаведених визначень, суттєві поліпшення продуктів, процесів, сервісу, продовжуючи технічне поліпшення і поширюючись на додатки радикальних і системних інновацій. Оцінюючи відповідність сьомому класифікаційному рівню, потрібно звернути особливу увагу на можливу зміну структури ПЕБ і можливі структурні зміни у складі джерел фінансування інвестиційно-інноваційного процесу.

НВДЕ певною мірою здатні позитивно вплинути на інвестиційне забезпечення ПЕК на різних рівнях ієрархії (що також можна віднести до прояву інноваційного ефекту). Їх можна віднести до 3-ї та 5-ї груп непрямих ІР, які поділено таким чином: 1. Організаційні заходи, спрямовані на нейтралізацію взаємної заборгованості і неплатежів; 2. Удосконалення організаційних структур управління та організації взаємодії СГ; 3. Інвестування найефективніших технологій у виробничий сфері; 4. Застосування раціональних методів залучення кредитів; 5. Енерго - та ресурсозбереження; 6. Створення стабілізаційних фондів.

Принципову схему формування ІП за рахунок НВДЕ ( в чому саме і полягає їх основний інноваційний ефект). Коментуючи подану схему, слід звернути увагу на необхідність саме комплексного підходу як до організації заходів, спрямованих на впровадження НВДЕ, так і до оцінки відповідного ефекту. Адже реальний ефект можливий лише за умови взаємної інформаційної, організаційної, технологічної та ресурсної підтримки взаємопов'язаних стабілізаційних рішень (СТР).

Саме за рахунок покриття навантаження локальними енергоджерелами стає можливим виведення з експлуатації (або обмеження використання) частини неефективного обладнання традиційних ТЕС. При цьому стає можливим зменшення витрат і, відповідно, зростання їхнього прибутку, який є основою формування ІП, за рахунок змін структури генеруючої потужності та певного перерозподілу ПЕР між діючими енергоблоками з метою їх забезпечення проектним паливом. Другий важливий результат полягає в послабленні впливу ТЕС на НПС, зменшення відповідних ЕЕЗ і відповідне зменшення навантаження на бюджетні джерела, кошти яких спрямовуються на природоохоронні заходи.

Узагальнюючи викладене, можна стверджувати що розглянута технологія дозволяє поліпшити індикатори ЕНБ за рахунок поліпшення забезпеченості території ПЕР; зниження витрат на виробництво синтез-газу і поліпшення ресурсної забезпеченості ряду суміжних виробництв; поліпшення екологічної обстановки на відповідних територіях за рахунок енергетичної утилізації відходів; підвищення конкурентноздатності СГ за рахунок зниження їхніх витрат на ПЕР і поліпшення інвестиційного забезпечення як одного з важливих ефектів інноваційної діяльності. При цьому для кількісної оцінки локального комерційного ефекту доцільно використовувати відомі методи, призначені для визначення ефективності інвестиційних проектів. Ці ж методи можуть бути основою визначення ІП, вихідними для оцінки якого є параметри відповідних фінансових потоків. Для оцінки міжгалузевого ефекту доцільно використовувати модель міжгалузевого балансу, за допомогою якого оцінюються також зміни ВВП (одного з основних показників ЕКБ), на розмір якого впливають зміни по факторних та пореципієнтних ЕЕЗ.

У третьому розділі “Методологія визначення рівня економічної безпеки держави та її територій” розглядаються методологічні питання реалізації кількісної оцінки впливу на рівень ЕКБ та на рівень кризовості території рішень, що грунтується розвитку нетрадиційної енергетики. Аналіз стану підприємств, галузі або території по ЕКБ доцільно здійснювати на основі індикативного методу, заснованого на аналізі індикаторів, за значеннями яких можна оцінювати стан безпеки галузі або території за відповідною сферою життєдіяльності. Граничні (порогові) рівні індикаторів ЕКБ водночас є ознаками загрози порушення СР із тією різницею, що для аналізу стабільності розвитку додатково потрібно оцінювати ще і динаміку зміни індикативних показників. Для відслідковування впливу на індикатори ЕЛБ, ЕНБ, ЕКБ за допомогою СТР різних рівнів при встановленні кінцевих параметрів СГ варто враховувати порогові рівні відповідних індикаторів, на підставі чого оцінюється також рівень забезпечення сталого розвитку. При класифікації стану території по ЕКБ за ступенем ваги відповідних індикаторів приймаються оцінки ситуацій, запропоновані в роботі “Влияние энергетического фактора на экономическую безопасность регионов Российской Федерации / Под ред. А.И. Татаркина. Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 1998. 288 с.”. Вибір саме цієї методики та системи індикативних показників зумовлено її найбільшою досконалістю у порівняні з іншими розробками цього напрямку, а також значним досвідом використання. Особливе значення має та обставина, що у зазначеній роботі запропоновано систему індикаторів для оцінки стану території по ЕНБ, найбільш придатну саме для регіонального рівня, на якому можливий найбільший ефект від використання технологій енергетичної утилізації відходів.