Економіко-екологічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів
Аналіз процесів, що відбуваються у сфері агропромислового виробництва в регіонах країни. Системне економіко-екологічне оцінювання цих процесів з точки зору вимог концепції сталого розвитку. Методи, засоби та механізми реалізації концепції цього розвитку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.08.2014 |
| Размер файла | 111,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Національна академія наук України
Об'єднаний інститут економіки
УДК 338.436-022.322(477.75)
ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
РЕГІОНАЛЬНИХ АГРОПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ
Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства та АПК
Автореферат дисертації
на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук
Прадун Валентин Пантелійович
Київ - 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Об'єднаному інституті економіки НАН України.
Науковий консультант: доктор економічних, професор, академік УААН Трегобчук Валентин Михайлович, Об'єднаний інститут економіки НАНУ, заст. директора з наукової роботи
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік УААН Юрчишин Володимир Васильович, Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки УААН”, зав. відділу аграрної та соціальної політики
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН Андрійчук Василь Григорович, Київський національний економічний університет, професор кафедри економіки агропромислових формувань
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН Третяк Антон Миколайович, Українська академія аграрних наук, віце-президент
Провідна установа: Національний аграрний університет Кабміну України, навчально-науковий центр економіки та соціального розвитку села
Захист дисертації відбудеться 27 вересня 2005 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.150.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Об'єднаному інституті економіки НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Об'єднаного інституту економіки НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.
Автореферат розіслано 23 серпня 2005 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук О.В. Шубравська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена фундаментальним завданням сучасного етапу розвитку людської цивілізації, сутність якого полягає у забезпеченні її сталого розвитку. Сталий розвиток суспільства, як визнано всіма країнами світу і зафіксовано у відповідних міжнародних і національних документах, може бути забезпечений лише за умови надання пріоритетного значення інтересам людини та підпорядкування економічного розвитку практичній реалізації цих інтересів з одночасним ефективним вирішенням природно-екологічних проблем.
У другій половині двадцятого сторіччя людство переконалося, що сталого соціально-економічного розвитку не можна досягти без урахування екологічних обмежень, зумовлених всезростаючим негативним впливом виробництва на навколишнє середовище, виснаженням, деградацією і забрудненням найважливіших життєзабезпечующих природних ресурсів. Обмеження цього впливу має стати на сучасному етапі домінантою розвитку суспільства, його переходу до екологобезпечного та екологозрівноваженого ведення будь-якої господарської діяльності. Адже недотримання вимоги обмеження антропотехногенних навантажень на біосферу Землі може призвести зрештою до загибелі людської цивілізації.
Незаперечна роль аграрного сектора економіки та АПК загалом у піднесенні життєвого рівня населення спонукала автора до розгляду концептуальних засад їх переходу до сталого розвитку в ринкових умовах господарювання. При цьому автор виходив з фундаментального положення, що сучасна економіка в цілому та аграрна зокрема мають бути соціально орієнтованими та екологічно збалансованими, як і природокористування, а ринкові механізми повинні доповнюватися механізмами забезпечення стійкості та сталості функціонування агроекосистем. Головним принципом за таких умов стає збереження та відновлення біологічної продуктивності природних ресурсів, всебічна адаптація аграрного виробництва до умов навколишнього середовища.
Сама ідея і постановка питання щодо розроблення фундаментальних наукових основ, зокрема економіко-екологічних, сталого розвитку національного АПК, як найбільш природомісткого господарського комплексу країни й такого, що справляє великий і розосереджений по території вплив на навколишнє середовище, в якому здійснюється агропромислова діяльність, виникла в учених-економістів та агроекологів у 90-х роках минулого століття. З того часу опубліковано чимало наукових праць, присвячених різним аспектам переведення агропромислового виробництва на принципи сталого функціонування. Однак щодо регіональних АПК, то зазначена проблема залишається практично не дослідженою.
За цих умов надзвичайно актуальною є проблема визначення спроможності країни та її окремих регіонів до переходу на модель сталого розвитку, насамперед АПК. Різноманітність передумов, які склалися в регіонах під впливом багатьох чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру, спонукає до ретельного аналізу особливостей сучасного етапу розвитку цих регіонів.
Дослідження з означених проблем здійснюють окремі наукові колективи, зокрема, Рада по вивченню продуктивних сил НАН України та Інститут регіональних досліджень НАН України. Серед учених, що вивчають ці проблеми, у першу чергу слід назвати Б.М. Данилишина, М.І. Долішного, С.І. Дорогунцова, П.Т. Саблука, О.О.Созінова, Л.Я. Новаковського, А.М.Третяка, О.М.Царенка, В.В.Юрчишина та інших. Узгодженню питань розробки концепції та оцінці передумов переходу областей і регіонів України до сталого розвитку присвячено роботи В.Г.Андрійчука, І.І. Лукінова, В.М. Трегобчука, Б.Й. Пасхавера, З.В. Герасимчук, В.Д.Бондаренка, В.Ф. Сайка, О.В. Шубравської, Л.Г. Руденка та ін.
Разом з тим багато аспектів щодо концептуальних положень сталого розвитку, навіть про зміст самого поняття, залишається досить суперечливими, не беручи до уваги практичну реалізацію концепції сталого розвитку з врахуванням особливостей ведення господарської діяльності в конкретних областях і регіонах України. Все це й зумовлює актуальність теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація підготовлена в рамках досліджень за такими плановими і конкурсними темами: „Формування та оцінка ресурсного потенціалу АПК в ринковій економіці” (держ. реєстр. № 0195U020288); „Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК” (держ. реєстр № 0199U000052); „Економіко-екологічні основи переведення агросфери на модель сталого розвитку” (держ. реєстр. № 0101U006415) і „Формування економічного та соціального середовища ефективного розвитку АПК” (держ. реєстр. № 0104U000485). Крім того, деякі питання по темі дисертації розроблялися в зв'язку з виконанням Інститутом економіки та Об'єднаним інститутом економіки НАНУ досліджень за договірними НДР „Розробка системи організаційно-економічних заходів щодо раціонального, високоефективного та екологобезпечного використання меліорованих земель” (держ. реєстр. № 0101U004825) і „Обгрунтування нових організаційно-правових форм підприємств з експлуатації гідромеліоративних систем у ринкових умовах господарювання” (держ. реєстр. № 0102U003726).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методичних засад та економіко-екологічних принципів забезпечення сталого й екологічно збалансованого розвитку агропромислового виробництва областей і регіонів України, способів, методів і механізмів їх практичної реалізації. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність постановки і розв'язання таких завдань:
· дослідити генезис теоретичних положень про зміст і сутність поняття сталого розвитку;
· здійснити аналіз динаміки макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України, її областей і регіонів, з позицій їх здатності до переходу на модель сталого розвитку;
· оцінити передумови переходу областей і регіонів до модель сталого розвитку;
· проаналізувати чинники кризового стану економіки агропродовольчої сфери України;
· дослідити інституціональні зміни в агропродовольчому секторі країни та їх вплив на результативні показники;
· проаналізувати зрушення, що відбулися в процесі реформування аграрного сектора в структурі виробництва, землекористування та його матеріально-технічної бази;
· сформулювати теоретико-методологічні засади та економіко-екологічні принципи переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку;
· розробити нові науково обґрунтовані підходи до організації аграрного природокористування і виробництва, а також до організації охорони й відтворення природних ресурсів;
· запропонувати заходи щодо регулювання та удосконалення взаємовідносин у природно-економічній системі “суспільне виробництво - навколишнє середовище”;
· дослідити особливості формування матеріально-технічної бази аграрного виробництва при його переході до моделі сталого розвитку;
· обгрунтувати найбільш перспективні напрями фінансового забезпечення здійснення заходів щодо переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку;
· проаналізувати передумови переходу на модель сталого розвитку АПК специфічного регіону України - Автономної Республіки Крим;
сталий розвиток агропромисловий економічний
· визначити стратегічні напрями сталого соціально-економічного розвитку АР Крим.
Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і методичні засади сталого розвитку агропромислового виробництва. Особлива увага приділена методам, засобам і механізмам реалізації концептуальних положень сталого розвитку в практиці господарювання регіональних АПК.
Об'єкт дослідження - процеси, що відбуваються у сфері агропромислового виробництва в областях і регіонах країни, та їх системна економіко-екологічна оцінка з точки зору вимог концепції сталого розвитку.
Методи дослідження. Виконане дослідження ґрунтується на фундаментальних положеннях і принципах сучасної теорії екологічної економіки, збалансованого та сталого соціально-економічного розвитку, теорії економічних оцінок природних ресурсів, загальної теорії економічного зростання економіки, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, принципах системного аналізу, моделювання і прогнозування соціально-економічних явищ та екологічних процесів. При проведенні дослідження по темі дисертації застосовувалися методи системно-структурного і порівняльного аналізу, економіко-статистичні методи, монографічний, розрахунково-конструктивний тощо. Значна частина теоретико-методологічних розробок виконана з використанням методів і прийомів наукової абстракції та синтезу, єдності історичного і логічного, економічного й екологічного підходів до суспільного розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів, що виносяться на захист, полягає в системному розробленні теоретико-методологічних засад, економіко-екологічних принципів, методів, способів і механізмів забезпечення сталого розвитку агропромислового виробництва та переведення регіональних АПК на модель сталого й екологобезпечного функціонування в ринкових нових умовах господарювання. До основних результатів, одержаних здобувачем вперше, слід віднести насамперед такі:
розкриття сутності сталого розвитку національного АПК загалом і регіональних зокрема як забезпечення одночасного та взаємоузгодженого вирішення соціальних, економічних й екологічних завдань при веденні агропромислової діяльності;
розроблення економіко-екологічних принципів переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку, що передбачають зростання агропромислового виробництва на основі сталості, конкурентоспроможності та екологобезпечності і врахування повною мірою, з одного боку, економічних, а з другого - екологічних чинників, показників, вимог та обмежень, які взаємоузгоджуються за критеріями максимізації соціально-економічного ефекту й мінімізації екологічних збитків і шкоди;
запропоновані методологія, методи та напрями формування сталого й екологічно збалансованого агропромислового виробництва на основі застосування комплексних економіко-екологічних підходів і принципів оптимізації цього виробництва з урахуванням природно-екологічних та економічних особливостей землеробських регіонів країни;
наукове обгрунтування необхідності економіко-екологічної оптимізації і реструктуризації аграрного виробництва в регіональних АПК, спрямованих на істотне зниження рівнів сільськогосподарської освоєності та розораності загальної земельної площі, удосконалення структури сільськогосподарських угідь і посівних площ з метою підвищення ефективності аграрного виробництва, покращання охорони навколишнього природного середовища та підвищення ресурсо-екологічної безпеки функціонування регіональних АПК;
розроблення концептуальних підходів і методів трансформації аграрного природокористування, зокрема землекористування, що ґрунтуються на врахуванні вимоги та необхідності переходу до моделі сталого розвитку при веденні сільськогосподарської діяльності і формування національної екологічної мережі;
наукові засади забезпечення соціально, економічно й екологічно зрівноваженого сталого розвитку сільських територій як однієї з важливих передумов реалізації моделі сталого розвитку регіональних АПК;
обґрунтування пріоритетних завдань щодо економіко-екологічної оптимізації регіональних АПК, напрямів і механізмів удосконалення їх матеріально-технічної бази та виробничих ресурсних потенціалів загалом у зв'язку з необхідністю переведення цих АПК на принципи сталого розвитку, а також етапів реалізації зазначених завдань.
Крім того, автором дисертації:
розроблено доповнення до системи критеріїв і показників визначення сталості та екологобезпечності розвитку в цілому й АПК зокрема;
наведена додаткова аргументація щодо необхідності переходу України до моделі сталого розвитку та існування об'єктивних передумов для здійснення такого переходу в оглядовій перспективі;
уточнено основні цілі та обгрунтовано найважливіші передумови створення національної екологічної мережі і принципи формування її раціональної структури у зв'язку з переведенням регіональних АПК на модель сталого розвитку та здійсненням їх економіко-екологічної реструктуризації;
сформульовано стратегічні пріоритети сталого соціально-економічного розвитку АР Крим, реалізація яких дасть можливість істотно поліпшити умови життєдіяльності населення автономії, підвищити його добробут та ефективну зайнятість і перетворити Крим у високорозвинений і стабільний в соціальному, економічному та екологічному відношенні регіон України.
Практичне значення одержаних результатів по темі дисертації полягає у тому, що ряд методичних розробок, практичних пропозицій і рекомендацій здобувача використані органами державного управління, зокрема Міністерством сільського господарства України (лист № 17-2/316 від 20 лист. 2004 р.), Державним комітетом України по земельних ресурсах (лист за підписом голови Держкомзему від 23 вер. 2004 р.), Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (листи № 01-1/7875 від 16 вер. 2004 р. і № 01-14/1367 від 07 черв. 2005 р.).
Окремі наукові розробки і практичні рекомендації дисертанта були використані також при підготовці проекту „Стратегії розвитку агропромислового комплексу України” (лист № 11/261 від 14 черв. 2005 р.) та науково-аналітичної доповіді „Соціально-економічний розвиток аграрного сектора в інтересах суспільства” (опублікована в ж. Економіка України, 2005, № 4, с 4-20).
Крім того, результати наукових досліджень по темі дисертації використовуються у навчальному процесі при підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів з економічних спеціальностей у Національному аграрному університеті (довідка № 104 від 13 черв. 2005 р.) та Кримському агротехнологічному університеті (довідка № 1036 від 07 черв. 2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора, в якій комплексно розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, методичні та прикладні аспекти щодо економіко-екологічних основ переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку. Всі наукові положення, висновки і рекомендації, винесені на захист, одержані дисертантом самостійно. З опублікованих наукових праць і наукових доповідей, у написанні та підготовці яких брав участь автор, у роботі використані лише ті результати, ідеї і положення, що належать йому особисто.
Крім того, здобувачем зібрана, опрацьована та проаналізована велика за обсягом і різноманітна достовірна та об'єктивна статистико-економічна інформація, яка використана при проведенні дослідження по темі дисертації. На основі цієї інформації ним особисто здійснювалися відповідні розрахунки і складалися таблиці, які характеризують та ілюструють економічні, соціальні й екологічні явища і процеси, що відбуваються при веденні агропромислової, насамперед сільськогосподарської діяльності в різних регіонах України.
Апробація результатів дослідження по темі дисертації. Основні положення, висновки та результати дослідження апробовані в доповідях і виступах та одержали позитивну оцінку на багаточисельних міжнародних, національних і регіональних науково-практичних конференціях і семінарах. Зокрема на: Міжнар. наук.-практ конф. „Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (м. Суми, 24-26.11.1999 р.); ІХ укр.-пол. наук. семінарі „Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів і механізми їх вирішення” (м. Умань, 25-30. 09.1999 р.); Наук.-практ. конф. „Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 28-29.06.2000 р.); Міжнар. наук. конф. „Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель” (м. Київ, 29-31.05.2000 р.); Міжнар. наук.-практ. конф. „Еколого-економічні проблеми розвитку підприємств регіону” (м. Луганськ, 25-26.09.2000 р.); Міжнар. наук.-практ. конф. „Механізм господарювання та економічна динаміка в АПК” (м. Харків, 20-21.09.2001 р.); Міжнар. наук.-практ. конф. „Міжрегіональні проблеми екологічної безпеки” (м. Суми, 15-16.05.2002 р.); Наук.-практ. конф. „Природно-ресурсний потенціал у системі просторового розвитку” (м. Луцьк, 7-8.09.2004 р.); УІІ Міжнар. наук.-практ. конф. „Інвестиції ХХІ ст. в контексті ЦРТ: інтеграція України у світовий економічний простір” (м. Умань, 3-4.06.2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладені у 2 колективних та 1 індивідуальній монографіях, 1 брошурі, 22 статтях у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць. Загальна кількість публікацій - 28, а їх обсяг (без співавторів) становить 28 др. арк.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел і викладена на 365 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі ”Теоретико-методологічні засади сталого розвитку агропромислового виробництва” розглядається загально-філософське розуміння понять сталості і стійкості розвитку екосистем у діалектичній єдності мінливості та незмінності. Воно багатьма вченими трактується як збереження незмінності кількісних та якісних показників екосистем у певних межах при виникненні або зміні кількісних перемінних антропотехногенних навантажень. Іншими словами, це -спроможність екосистеми зберігати свої структуру, склад і стан (тобто якісне розмаїття) за умови внутрішніх чи зовнішніх впливів (збурень) такого навантаження до певної межи його інтенсивності.
Концепція сталого розвитку в її сучасному розумінні передбачає антропоцентричний варіант забезпечення життєвих потреб суспільства. Екологічна ж безпека планети стає ключовою проблемою людства, оскільки передбачає гарантоване збереження біосфери у зрівноваженому (збалансованому) стані, споживання природних ресурсів без перевищення меж їх відтворення та відновлення (для невідновних - мінімізоване або виключене взагалі).
Одним із найбільш складних питань теорії і практики сталого розвитку є питання його показників і критеріїв. У дисертації доведено, що не слід застосовувати надто велику кількість показників, оскільки виникає проблема розрахунку значимості впливу кожного окремого показника на кінцевий результат і запропоновано застосовувати лише три основних показники. До них належать показники економічного, соціального розвитку регіонів та їх екологічного стану, які, на думку дисертанта, достатньо повно охоплюють основні аспекти людської діяльності: виробництво, особисте життя людини та природне середовище, в якому протікає життєдіяльність суспільства.
В останні роки соціально-економічні процеси відбуваються досить динамічно, особливо це стосується динаміки ВВП і доходів населення (рис. 1). При цьому слід відзначити, що як і при аналізі за поточними цінами, має місце нерівномірне зростання інвестицій в основний капітал. Особливо високими темпами збільшувалися реальні доходи населення, що істотно наблизилися до розмірів ВВП у розрахунку на одну особу. Таку тенденцію не можна оцінювати однозначно. З одного боку, це, безперечно, позитивне явище, і воно свідчить про зростання добробуту населення. А з іншого - надзвичайно високий рівень частки кінцевого споживання разом з недостатніми обсягами інвестицій в основний капітал свідчить, що в Україні формується “споживча” модель розвитку суспільства. Остання властива, як правило, для країн з надто високим загальним рівнем розвитку економіки країни.
Така тенденція може бути виправданою лише за певних умов, а саме - вона продовжується обмежений відрізок часу або якщо це зумовлено необхідністю швидко підвищити життєвий рівень населення з метою відновлення довіри народу до влади у її здатності вирішувати соціальні проблеми. Адже недостатні інвестиції призведуть, зрештою, до зниження темпів оновлення і підвищення якості продукції, падіння продуктивності праці та втрати позицій на зовнішньому і внутрішньому ринках тощо.
Оцінка стану і темпів розвитку економіки України порівняно з іншими країнами світу здійснювалася на основі використання матеріалів щорічних доповідей Економічної і соціальної ради ООН. У цих документах аналізуються показники розвитку людського потенціалу країн світу, одним зі складових якого є обсяг виробництва ВВП за паритетом купівельної спроможності у дол. США в розрахунку на одну особу (табл.1). При цьому вибір переліку країн, наведених у даній таблиці, не був випадковим і мав за мету визначити орієнтири, на досягнення яких має спрямовувати свої зусилля Україна.
Табл. 1. ВВП деяких країн у розрахунку на одну особу*) (за паритетом купівельної спроможності, дол. США)
|
Країна |
1995 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
**) |
|
|
Великобританія |
19302 |
20730 |
20336 |
22093 |
23509 |
6,2 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
107,4 |
105,4 |
114,5 |
121,8 |
||
|
Франція |
21176 |
22030 |
21175 |
22897 |
24223 |
6,3 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
104,0 |
100,0 |
108,1 |
114,4 |
||
|
Німеччина |
20370 |
21260 |
22169 |
23742 |
25103 |
6,6 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
104,4 |
108,8 |
116,6 |
123,2 |
||
|
Швеція |
19297 |
19790 |
20659 |
22636 |
24277 |
6,4 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
102,6 |
107,1 |
117,3 |
125,8 |
||
|
Польща |
5442 |
6520 |
7619 |
8450 |
9051 |
2,4 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
119,8 |
140,0 |
155,3 |
166,3 |
||
|
Росія |
4531 |
4370 |
6460 |
7473 |
8377 |
2,2 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
96,4 |
142,6 |
164,9 |
184,9 |
||
|
Україна |
2361 |
2190 |
3194 |
3458 |
3816 |
1 |
|
|
Темпи зростання, в % до 1995 р. |
100 |
92,8 |
135,3 |
146,5 |
161,6 |
*) Розраховано за даними щорічних доповідей Економічної і соціальної ради ООН.
**) Співвідношення показників інших країн за 2000 р. до рівня України у тому ж році.
Наведені в таблиці дані дають можливість зробити декілька висновків. Перший - Україна поступово долає труднощі і складності перехідного періоду й починає виходити на траєкторію стабільного зростання. Доказом такого твердження є високі темпи зростання ВВП у розрахунку на одну особу, які наближаються до аналогічних показників розвинених країн, у т.ч. - з перехідною економікою.
Другий - слід звернути увагу на істотну різницю у рівнях виробництва ВВП у розрахунку на одну особу в Україні та інших країнах. Так, у 2000 р. порівняно з найближчими сусідами - Росією і Польщею -ця різниця становила відповідно 2,2 і 2,4 раза, а порівняно з розвиненими країнами світу - 6,2-6,4 раза. Тобто має місце велике відставання України від переважної більшості європейських країн, у т.ч. й тих, які входять до Євросоюзу .
У дисертації всебічно проаналізована залежність між рівнями виробництва валової доданої вартості і доходів населення. У цьому відношенні можна виділити дві групи областей: перша з них охоплює області, що в ранжированому ряду за рівнем доходів населення розташовані вище, ніж за показниками виробництва ВВП. Друга - області, в яких зазначені показники характеризуються протилежною тенденцією. Для більш чіткого уявлення про ці процеси в областях, поряд з їх назвою у дужках наведено дані про значимість індивідуальних індексів областей відповідно за рівнями виробництва ВВП і доходів населення по відношенню до середніх по країні.
Завершуючи аналіз соціально-економічного розвитку України та її регіонів з точки зору створення реальної бази для переходу на модель сталого розвитку, необхідно однозначно констатувати, що цей перехід можливий лише за умов, по-перше, стабільного й ефективного функціонування вітчизняного народногосподарського комплексу та всіх його складових елементів. По-друге, забезпечення цілеспрямованої структурної і техніко-технологічної трансформації національної економіки на засадах ринкових відносин, а також з неухильним дотриманням вимог ресурсо-екологічної безпеки ведення господарської діяльності. По-третє, радикального підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та реальних доходів населення, належного вирішення соціальних проблем і питань соціальної безпеки життєдіяльності людини.
Другий розділ присвячено “Оцінці нинішнього стану аграрного сектора України з точки зору її відповідності моделі сталого розвитку.” Стабільне функціонування і сталий розвиток аграрної сфери АПК великою мірою зумовлюється особливостями сільськогосподарського виробництва як специфічної галузі. В економічній літературі ці особливості характеризуються, як правило, без належного висвітлення причинно-наслідкових зв`язків. Як правило, лише зазначається, що в аграрному виробництві тісно переплітаються економічні, природні і біологічні процеси.
У сільській місцевості, яка охоплює величезну поселенську мережу, проживає 15,5 млн осіб населення, що становить 32,5% національного соціуму України. В останні роки сільське господарство забезпечує 16-12% валової доданої вартості. З огляду на ці факти цілком обґрунтовано можна стверджувати, що сільське господарство об`єктивно й закономірно посідає верхнє місце в ряду галузевих і соціальних пріоритетів. Воно є головним джерелом задоволення найнеобхідніших, притому щоденних, потреб людини, що забезпечують її життя та відтворення. Кількісні та якісні показники споживання продуктів харчування визначають здоров`я громадян і генофонд нації. Доступність продовольства для усіх без винятку верств населення, забезпеченість сімей харчовими продуктами відповідно до фізіологічних потреб є найважливішими чинниками підтримання соціальної рівноваги та стабільності в суспільстві. У складі АПК аграрний сектор є головною ланкою, а його роль у забезпеченні продовольчої безпеки держави - вирішальною.
Щодо відповідності нинішнього стану вітчизняного АПК та його аграрної сфери вимогам концепції сталого розвитку слід однозначно сказати, що така відповідність майже відсутня. Про це свідчить, насамперед, динаміка одного із основних макроекономічних показників - частки валової доданої вартості, одержуваної в останні роки в аграрному секторі, у відсотках до її загального обсягу по народному господарству. Ще в 2001 р. ця частка становила 15,9%, а в 2003 р. - лише 11,8%, тобто зменшилася на 4,1 відсоткового пункта. Таке падіння значною мірою зумовлено вкрай несприятливими погодними умовами кінця 2002 р. і 2003 р. загалом.
Воднораз слід відзначити, що з іншого - надто низькою залишається ефективність вітчизняного агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, як і продуктивність аграрної праці. Останній показник в Україні, порівняно з країнами Євросоюзу, є на порядок нижчим. Відтак конкурентоспроможність українських продуктів харчування також невисока. Тобто стабільність та ефективність, як основні передумови сталого розвитку АПК загалом і його аграрної сфери зокрема, практично не властиві для них.
З початком ринкових перетворень співпав і початок економічної кризи, яку до певної міри слід вважати трансформаційною. У результаті кризи підприємства усіх галузей опинилися в ситуації виробничої і фінансової невизначеності. Найбільш незахищеним в економічному та фінансовому відношенні виявилося сільське господарство, а в соціальному плані - уся аграрна сфера.
Глибоку кризову ситуацію в аграрному секторі зумовили такі причини макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної системи; несвоєчасні розрахунки держави із сільськогосподарськими товаровиробниками за продукцію, що знецінювало одержані ними кошти під впливом інфляції; недоліки у податковій політиці; недостатнє застосування можливих засобів впливу на прояви монополістичного диктату з боку переробних підприємств; ціновий диспаритет щодо аграрного сектора економіки “на вході” та “на виході”. Передчасним потрібно вважати послаблення державного управління переробними галузями промисловості, що знаходилися в державній власності.
Найголовнішою проблемою, що дестабілізує ситуацію в аграрній сфері АПК, слід вважати низьку ефективність виробництва більшості видів продукції у сільськогосподарських підприємствах. Найвищий рівень рентабельності забезпечується на вирощуванні насіння соняшника - починаючи з 2001 р. - понад 60%, а в 2002 р. - 78%, хоча це значно менше показника 1990 р., який становив 236%. Рівень рентабельності виробництва зерна не має стабільної тенденції, хоча загалом є задовільним: у 2000 р. - 65, у 2001 р. - 43, у 2002 р. - 19 і в 2003 р. - 46%. Проте рівень 1990 р., який становив 275%, є в нинішніх умовах практично недосяжним. Виробництво ж більшості видів тваринницької продукції в сільськогосподарських підприємствах в останні роки, по суті, є повністю збитковими.
На жаль, за роки незалежності і здійснення ринкових трансформацій, у т.ч. й в агропромисловому комплексі, соціальна сфера українського села, що й до того великою мірою відставала від аналогічної в країнах-членах ЄС, зокрема й нових, таких, як Польща та Угорщина, зазнала катастрофічного занепаду. Так, введення в дію житла в 2003 р. порівняно з 1990 р. зменшилося майже вдвічі, шкіл - у 8,5, амбулаторій і поліклінік, будинків культури і клубів, дитячих дошкільних закладів - у 40-50, а водопровідних мереж - у 13 разів.
З наведеного вище аналізу можна й необхідно зробити декілька принципово важливих та узагальнюючих висновків. По-перше, без радикального підвищення ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств усіх форм власності й організації виробництва, їх цілеспрямованої соціально-економічної та екологоспрямованої реструктуризації на основі удосконалення ринкових відносин неможливо домогтися переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і динамічного зростання останніх. Цілком очевидно, що державна аграрна політика має бути підпорядкована не частковій чи тимчасовій підтримці розвитку окремих ланок аграрної сфери, а спрямована на здійснення системних перетворень у ній.
Утвердження в АПК ринкових методів господарювання великою мірою залежить від всеохоплюючих за масштабами та унікальних за соціально-економічною сутністю перетворень, насамперед в його аграрній сфері. Тут відбулася докорінна зміна основних ланок виробничого базису - власності на майно і землю та організаційно-правового статусу господарюючих суб`єктів. В аграрній сфері нині сформовано багатоукладне господарство, трансформувалися й економічні відносини між суб`єктами господарювання, докорінно змінилися психологія і мотивація селян у зв`язку з набуттям особистого права власності на конкретні її об`єкти.
Нині можна стверджувати, що досягнення системної стабілізації та сталості розвитку аграрного сектора, його стратегічний динамічний прогрес цілком і повністю визначатимуться, по-перше, результатами аграрної та земельної реформ, соціально справедливим вирішенням земельного питання і заснованим на цьому організаційно-правовим упорядкуванням сільськогосподарського виробництва. По-друге, дотриманням вимог ресурсо-екологічної безпеки ведення господарської діяльності в АПК, цілеспрямованим і послідовним переходом до моделі сталого розвитку, яка означає одночасне вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. На жаль, і земельна, й аграрна реформа здійснюються без урахування зазначених фундаментальних принципів сталого розвитку.
Держкомстат України у 2003 р. уперше оприлюднив економічні показники діяльності сільськогосподарських підприємств за організаційно-правовими формами господарювання (табл. 2). За наведеними даними серед підприємств, що ведуть бухгалтерський облік у повному обсязі, найбільшу частку прибуткових і найменшу збиткових господарств від загальної кількості мають приватні підприємства. В останніх найвищий також рівень рентабельності як усієї діяльності, так і рослинницької галузі, але більший відсоток господарств із збитковим тваринництвом, ніж у господарських товариствах. Це свідчить про те, що приватні сільськогосподарські підприємства досягли загалом вищої продуктивності використання ресурсів, ніж господарства інших організаційно-правових форм.
Табл. 2. Економічні показники діяльності сільгосппідприємств за організаційно-правовими формами господарювання у 2003 р.
|
Показники |
Державні |
Недержавні |
У тому числі: |
||||
|
господарські товариства |
приватні підприємства |
виробничі кооперативи |
інші |
||||
|
Кількість сільськогосподарських підприємств, одиниць |
294 |
9962 |
5709 |
2505 |
1452 |
296 |
|
|
у тому числі: |
|||||||
|
збиткових |
150 |
5027 |
2940 |
1046 |
883 |
158 |
|
|
у відсотках |
51,0 |
50,5 |
51,5 |
41,8 |
60,8 |
53,4 |
|
|
прибуткових |
144 |
4935 |
2769 |
1459 |
569 |
138 |
|
|
у відсотках |
49,0 |
49,5 |
48,5 |
58,2 |
39,2 |
46,6 |
|
|
Рівень рентабельності всієї діяльності, % |
-6,3 |
0,3 |
0,1 |
6,2 |
-9,4 |
2,9 |
|
|
Рівень рентабельності рослинництва, % |
56,8 |
41,1 |
40,6 |
48,1 |
35,8 |
27,1 |
|
|
Рівень рентабельності тваринництва, % |
- 31,1 |
-18,2 |
-15,9 |
-19,2 |
-30,0 |
-15,0 |
Однією з основних вимог переходу до сталого розвитку аграрного виробництва є удосконалення структури використання земельних ресурсів з метою зменшення на них небезпечних та екологодестабілізуючих антропотехногенних навантажень. За період, що аналізується (1990-2003 рр.), суттєвих змін в структурі землекористування не відбулося: всього на 1,7% скоротилася частка орних земель за одночасного деякого зростання частки сіножатей і пасовищ - відповідно на 0,17 % і 0,72 %. В Україні у розрахунку на одного мешканця нині припадає в 1,5-3 раза більша площа земель сільськогосподарського призначення, ніж в інших країнах Європи.
Воднораз аналіз змін у структурі посівів сільськогосподарських культур свідчить про наявність як позитивних, так і негативних тенденцій. За загального скорочення посівної площі має місце зростання посівів зернових з 14,6 млн га до 15,4, або на 5,6 %; технічних - з 3,7 млн га до 4,1, або на 8,5%, в т. ч. соняшнику - з 1,6 млн га до 2,8, або на 73,2 %. Крім того розширилися посівні площі під овочебаштанними культурами і картоплею. Все це відбувалося переважно за рахунок істотного зменшення посівів кормових культур більш ніж удвічі (з 12,0 до 5,9 млн га).
Висновок, який можна зробити з наведеного вище аналізу, полягає у тому, що в ринкових умовах господарювання відбувається досить значний їх вплив на структуру виробництва. Результатом такого впливу стає витіснення збиткових галузей виробництва, зокрема, тваринництва, скорочення якого зумовило абсолютне і відносне зменшення посівів кормових культур. У той же час досить високими темпами зростає виробництво рентабельних культур, зокрема, зернових і соняшнику. Такі зміни можуть призвести до негативних наслідків у рослинницькій галузі. Адже коли посіви соняшнику розміщуються на одному і тому ж полі двічі, не лише виснажуються ґрунти, а й пришвидшуються процеси деградації земель.
Безперечно, що значні зміни в структурі посівів пов'язані також зі скороченням тваринницької галузі. Однак площі інших зернових культур, які використовуються переважно на кормові цілі, продовжують зростати. Такий стан можна пояснити лише відносно низькою врожайністю зернобобової групи культур порівняно з іншими культурами, наприклад, з ячменем і кукурудзою. Відтак це не забезпечує необхідного рівня рентабельності зазначеної групи культур. Крім того, тут певну роль відіграє й переорієнтація виробництва на зовнішній ринок, де згадані види продукції користуються великим попитом.
З екологічної точки не можна вважати раціональним істотне розширення посівів соняшнику практично в усіх областях Донецького і Придніпровського регіонів, де площі цієї культури в структурі посівів зросли в 2002 р. порівняно з 1990 р. удвічі і досягли в цих регіонах, відповідно, 21,4 і 20,7%, що порушує додержання вимог сівозмін. Те ж саме слід сказати й про розширення посівів зернових культур в областях південного регіону. В деяких областях їх частка в структурі посівів, наприклад, у Миколаївській області (68,1%) та АР Крим (67,1%) наближається до 70%. Зазначене абсолютне і відносне зростання посівів високорентабельних культур відбувалося за рахунок, як правило, скорочення посівів кормових культур.
У третьому розділі ”Економіко-екологічні принципи сталого розвитку аграрної сфери АПК” висвітлюються питання методології, методів і напрямів формування сталого та екологічно збалансованого аграрного виробництва, трансформації аграрного природокористування в контексті вимог концепції сталого розвитку і збалансованого розвитку сільських територій.
Доведено, що з метою істотного зменшення екологодекструктивних навантажень сільськогосподарського виробництва й аграрного природокористування на навколишнє середовище і, зрештою, переведення аграрної сфери АПК на модель сталого розвитку необхідно цілеспрямовано та послідовно здійснювати її екологічну перебудову, формуючи в усіх землеробських регіонах України екологобезпечну й екологозбалансовану структуру сільського господарства. Результатом таких трансформацій повинні стати системна адаптація останнього як до навколишнього природного, так і до ринкового економічного середовища, а також значне підвищення конкурентоспроможності та екологобезпечності вітчизняного агропромислового виробництва.
Формування екологічно збалансованого й одночасно економічно ефективного аграрного виробництва має здійснюватися на засадах еколого-економічного підходу. А це означає, що слід комплексно й цілеспрямовано удосконалювати аграрний ресурсо-виробничий потенціал, у першу чергу, його матеріально-технічну складову, на основі збалансування всіх виробничих ресурсів - земельно-водних, біологічних, матеріальних, енергетичних і трудових - з обов'язковим урахуванням специфіки функціонування цілісної природно-економічної системи „навколишнє середовище - сільське господарство”.
Особливості такої системи вимагають, крім економічної та матеріальної збалансованості складових частин і ресурсів виробничого потенціалу, ще й екологічної зрівноваженості і безпечності їх функціонування відповідно до спеціалізації, агротехнічних та агрохімічних засобів і технологій. Згідно з соціальними та економічними вимогами зусилля необхідно спрямувати також на те, щоб належним чином розвивати і модернізувати соціальну та екологічну інфраструктуру на селі, створювати там ефективні і конкурентоспроможні виробничі структури різних форм власності та організації господарської діяльності.
Сільськогосподарська діяльність у тому вигляді, як вона ведеться нині, опосередковано є джерелом великої кількості захворювань людини внаслідок забруднення шкідливими та екологічно небезпечними агрохімікатами природного життєвого середовища. В першу чергу, йдеться про забруднення питної води і продовольства, їх низьку екологічну якість. Все це зумовлює дія таких чинників, як надмірне залучення в сільськогосподарський оборот земельних і водних ресурсів; зростання до критичних рівнів у багатьох землеробських регіонах антропотехногенних навантажень не лише на агроекосистеми, а й на природне середовище в цілому; екологічно та економічно невиправдане „захоплення” природо-перетворювальною діяльністю під гаслом створення нормальних природних умов для ведення інтенсивного сільськогосподарського виробництва та, нарешті, порушення екологічно оптимальних співвідношень між ріллею, природними кормовими угіддями, багаторічними насадженнями, з одного боку, і площами під лісами та водоймами, а також так званою „дикою природою”, з іншого.
Стратегічною метою має бути цілеспрямований перехід (переведення) всього господарського комплексу України і насамперед аграрної сфери вітчизняного та регіональних АПК на модель сталого, екологічно зрівноваженого й безпечного, економічно ефективного і соціально спрямованого розвитку. Саме така модель дає можливість ефективно розвивати агропромислове виробництво, виробляти екологічно чисті продукти харчування з мінімальними витратами всіх видів ресурсів, забезпечувати всебічну охорону навколишнього середовища, збереження в ньому екологічної рівноваги, підтримання на належному рівні його відтворювальних, відновлювальних та асиміляційних функцій, а також комплексний соціальний розвиток сільських територій при веденні агропромислової діяльності.
Підсумовуючи сказане, можна зробити декілька узагальнюючих висновків. По-перше, формування екологічно збалансованого аграрного виробництва зумовлено об'єктивною необхідністю та особливостями сучасного етапу розвитку людської цивілізації. По-друге, теоретико-методологічною основою формування такого аграрного виробництва є концепція його сталого розвитку, що забезпечує гармонізацію взаємовідносин людини з природою, збалансоване вирішення соціальних, економічних й екологічних завдань розвитку суспільства. По-третє, переведення аграрної сфери АПК на модель сталого розвитку на основі її екологічної перебудови та оптимізації дає можливість здійснити одночасно системну адаптацію аграрного виробництва як до навколишнього природного, так і до ринкового економічного середовища, а також значно підвищити рівні конкурентоспроможності та екологобезпечності функціонування вітчизняного агропромислового комплексу.
Практична реалізація в Україні принципів сталого, збалансованого розвитку знаходиться на початковому етапі і відбувається вона у досить складних політико-суспільних, соціально-економічних та екологічних умовах. Майже весь період після Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро включно до 2000 р. був охоплений системною соціально-економічною кризою, а процес розбудови держави й становлення демократичного громадянського суспільства поєднувався з ринковими трансформаціями в усіх галузях і сферах економіки. У цьому полягають національні особливості, проблеми та труднощі переходу України до моделі сталого, економічно, соціально й екологічно збалансованого розвитку.
Згідно з концепцією сталого розвитку переведення сільського господарства й сільських територій н модель сталого розвитку має здійснюватися на основі таких фундаментальних принципів і підходів:
1) створення сільському населенню в усіх аграрних регіонах країни рівних можливостей для забезпечення належного рівня якості життя та задоволення найважливіших життєвих потреб;
2) збереження у сприятливому стані навколишнього середовища й екологічної рівноваги в природі на всіх сільських територіях держави, насамперед, у культурних агроландшафтах;
3) формування раціональної, з точки зору вимог економічної та ресурсо-екологічної безпеки, сільської поселенської мережі в усіх регіонах країни;
4) здійснення широкомасштабних заходів з поліпшення житлових умов у селі та радикального підвищення рівня комунально-побутового благоустрою сільських поселень;
5) забезпечення сталого, екологозрівноваженого і багатофункціонального розвитку сільських територій як головної передумови боротьби з бідністю та безробіттям у сільській місцевості;
6) створення необхідних соціально-економічних і правових засад міжрегіональної рівноваги сільських територій, тобто рівноваги між різними землеробськими регіонами шляхом недопущення поглиблення поляризації та наростання диспропорцій у розвитку окремих сільських територій;
7) підвищення рівнів ефективності і конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції відповідно до вимог аграрної політики та розвитку сільських територій, що мають місце нині в країнах ЄС.
Експертні оцінки екологічного стану сільськогосподарських земель в Україні свідчать, що тут є достатньо великі площі відносно екологічно чистих полів із родючими чорноземними ґрунтами, на яких і можна вирощувати екологічно чисту рослинницьку продукцію. Площа таких земель в основних землеробських регіонах лісостепової та поліської зон становить щонайменше 8 млн га. Крім того, значні площі земель, придатних для ведення екологічно чистого аграрного виробництва, розташовані окремими ділянками в інших регіонах України. Відтак, тут, у першу чергу, слід здійснювати заходи щодо переведення їх на модель сталого розвитку.
Сталий розвиток сільськогосподарського виробництва може бути забезпечений також поступовим скороченням традиційного землеробства. Чим скоріше буде змінюватися структура земель, зайнятих традиційним та органічним землеробством, на користь останнього, тим швидше, з одного боку, буде забезпечуватися перехід до сталого розвитку всього агропромислового комплексу держави. А з другого - ефективно вирішуватиметься проблема екологічного оздоровлення всієї території України, насамперед, агроландшафтів.
Серед заходів, спрямованих на переведення сільського господарства на модель сталого розвитку з урахуванням змін кліматичних умов його функціонування, слід виділити два напрями. Перший - стосується заходів з мінімізації антропотехногенного впливу на формування парникового ефекту. Тому його умовно можна назвати мінімізаційним. Другий - охоплює заходи, що забезпечують швидку та максимально безболісну трансформацію виробничих процесів та умов проживання населення на сільських територіях з урахуванням зміни клімату. Вони мають адаптивний характер, тобто дають можливість найкращим чином пристосувати аграрне виробництво до нових природно-кліматичних чинників.
Розроблення системних заходів щодо регулювання й оптимізації як природних ландшафтів і процесів, так і агроландшафтів та антропотехногенних процесів можливе лише за умов об`єктивної кількісної оцінки стану й інтенсивності змін, що мають місце в цих ландшафтах та їх динаміки під впливом господарської і життєвої діяльності суспільства. Тому потрібно мати чітку уяву, з одного боку, про характер процесів та явищ, що відбуваються в навколишньому природному середовищі в результаті цієї діяльності. А з другого - про конкретні кількісні показники взаємозв`язків, взаємовпливу і взаємозалежності між різноманітними екосистемами, компонентами та складовими частинами територіальних природно-соціо-економічних формувань й утворень, про напрями руху та інтенсивність природних і антропотехногенних процесів та явищ.
При визначенні стратегічного курсу щодо формування раціональних та екологобезпечних ресурсних потенціалів АПК конкретного регіону необхідно брати до уваги їх диференціацію та керуватися єдиним критерієм оцінки ефективності їх функціонування. У зв`язку з цим можна виділити таких чотири групи регіональних АПК:
І - з низькою ресурсною забезпеченістю та високим рівнем ресурсовіддачі;
ІІ - з високою ресурсною забезпеченістю і високим рівнем ресурсовіддачі;
ІІІ - з високою ресурсною забезпеченістю та низьким рівнем ресурсовіддачі;
ІV - з низькою ресурсною забезпеченістю і низьким рівнем ресурсовіддачі.
На другому етапі по кожній з цих груп виділяють ще 8 підгруп регіональних АПК, що мають різне співвідношення та специфіку поєднання основних показників. Зважаючи на фактичні рівні ресурсних потенціалів регіональних АПК, розробляють науково обґрунтовані рекомендації щодо їх удосконалення, структурної трансформації, підвищення екологобезпечності та ефективності використання тощо. І обов`язково - з урахуванням вимог концепції сталого розвитку та ресурсо-екологічної безпеки агропромислової діяльності на всіх рівнях.
У четвертому розділі ”Пріоритетні завдання і перспективи переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку” всебічно обґрунтовано пріоритетні завдання та етапи їх реалізації з метою переведення
регіональних АПК на принципи сталого функціонування, запропоновано механізми фінансового забезпечення виконання цих завдань.
Задоволення потреб суспільства в достатній за обсягами та асортиментом, високоякісній, доступній за цінами сільськогосподарській продукції може бути здійснено лише за належного забезпечення агропромислового виробництва матеріально-технічними засобами. Основу цих засобів становлять машинні технології, що ґрунтуються на використанні сучасних технологічних комплексах машин, диференційованих відповідно до зональних і регіональних особливостей виробництва в АПК.
Зважаючи на вкрай незадовільне забезпечення національного АПК енергоресурсами, а також на нинішній у багатьох аспектах катастрофічний стан його матеріально-технічної бази та високі рівні зношеності основних засобів виробництва, слід терміново передбачити найбільш пріоритетні завдання щодо створення біосферосумісної та екологічно безпечної матеріально-технічної бази функціонування АПК у нових умовах господарювання на засадах сталого розвитку. Одним із найважливіших завдань у цьому плані, безперечно, є забезпечення аграрного виробництва сучасним і технічно досконалим машинно-тракторним парком. З цією метою необхідно розробити та налагодити виробництво високопродуктивної й екологобезпечної сільськогосподарської техніки, експлуатаційно-технологічні параметри якої відповідають сучасним агроекологічним та економічним вимогам інтенсивного аграрного виробництва.
Пріоритетне завдання полягає в тому, щоб докорінно перебудувати в оглядовій перспективі (до 2015-2020 рр.) матеріально-технічну базу вітчизняного агропромислового виробництва на основі пришвидшення темпів НТП та інноваційного розвитку. По суті, необхідно повністю оновити і замінити цю базу, зважаючи на особливості нинішніх відносин і форми господарювання в аграрній й іншій сферах АПК. Вирішенню зазначеного надто складного, але пріоритетного в усіх аспектах завдання має бути підпорядкований весь економічний потенціал держави. Останній у зв`язку зі структурними трансформаціями повинен у перспективі робити більш вагомий внесок у розв`язання продовольчої проблеми і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних продуктів харчування.
...Подобные документы
Еволюція і суть концепції сталого розвитку: цілі, завдання, критерії, механізми та інструменти фінансування. Економічний розвиток України: структура, тенденції, екологічний, соціальний і гуманітарний стан. Напрями стимулювання сталого розвитку України.
реферат [433,8 K], добавлен 19.04.2012Визначення позицій сталого розвитку. Основні принципи, на яких базується державна політика України щодо сталого розвитку. Економічні, соціальні, екологічні індикатори сталого розвитку. Особливості інтегрування України в світовий економічний простір.
реферат [22,5 K], добавлен 06.12.2010Визначення, засоби, методи та інструменти фінансування сталого розвитку. Аналіз світового досвіду використання глобальних стратегій акумуляції, вивільнення і надходження грошових коштів. Результати використання механізмів і методів фінансування в світі.
курсовая работа [286,5 K], добавлен 09.12.2010Оцінка сталого розвитку в просторі економічного, екологічного та соціального вимірів. Ступінь гармонізації сталого розвитку. Оптимальне використання обмежених ресурсів. Характеристика та індикатори екологічного виміру. Стабільність соціальних систем.
реферат [23,0 K], добавлен 30.05.2012Сталий розвиток: сутність та еволюція поглядів науковців. Особливості реалізації сталого економічного розвитку в умовах глобалізації. Вивчення триєдиної концепції стійкого розвитку. Глобальний та сталий розвиток, їх вплив на соціально-економічну систему.
курсовая работа [472,6 K], добавлен 28.03.2015Відповідальність та довіра, визначення морального статусу корпорації та поняття "соціальна відповідальність бізнесу". Аргументи "за" відповідальну поведінку корпорацій. Корпоративна соціальна відповідальність як елемент концепції сталого розвитку.
презентация [1,1 M], добавлен 02.06.2019Сучасний стан проблеми сталого розвитку гірничодобувних підприємств. Особливості даної промисловості України. Природоохоронна діяльність та діагностика рівня забезпечення сталого розвитку ВАТ "Павлоградвугілля". Напрямки удосконалення його механізму.
дипломная работа [246,7 K], добавлен 14.05.2011Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні.Основна проблема — нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізації державної економічної політики. Монетарний вплив та його наслідки. Пріоритетні завдання розвитку.
реферат [18,3 K], добавлен 01.07.2008Порівняння фактичних показників з нормативними. Тенденції економічного розвитку. Закономірності економічних явищ і процесів. Причини, які впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства. Сучасні економіко-статистичні методи аналізу.
контрольная работа [40,9 K], добавлен 14.07.2016Сутність економічної системи та регулювання економіки країни в системі господарського механізму. Економічне зростання як основа розвитку економіки країни. Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 12.03.2011Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості.
курсовая работа [629,6 K], добавлен 14.02.2014Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012Особливості розвитку інноваційних процесів на підприємстві за ринкових умов господарювання. Фінансова підтримка інновацій, їх впровадження у виробництво та оцінювання ефективності. Методи державного регулювання інноваційних нововведень на сучасному етапі.
курсовая работа [277,0 K], добавлен 15.05.2011Генетичні корені регіональної економіки. Класичні теорії та концепції регіонального розвитку. Сучасні теорії та концепції регіонального розвитку. Теорії економічного районування. Принципи соціально-економічного районування. Компонентна структура.
реферат [54,2 K], добавлен 07.11.2008Методологічні основи дослідження формування інноваційного розвитку й підприємництва. Значення інноваційного розвитку, суть інноваційних структур. Аналіз обсягу реалізації нафтопродуктів на "Лукойл", напрямки покращення інноваційного типу розвитку.
курсовая работа [477,0 K], добавлен 20.10.2012Економіко-географічне положення та природний потенціал Знам’янського району Кіровоградської області. Напрямки розвитку промисловості. Рівень розвитку сільськогосподарського виробництва. Визначення ролі та місця району на економічній карті країни.
курсовая работа [466,2 K], добавлен 03.01.2009Дослідження економіко-географічного положення та демографічної ситуації в Київській області. Оцінка розвитку сільського господарства та промисловості. Характеристика зовнішньоторговельних зв’язків та транскордонного співробітництва з іншими країнами.
реферат [662,6 K], добавлен 22.12.2015Сутність людського розвитку як соціально-економічна категорія. Методологія розрахунку індексу людського розвитку. Оптимальні та репрезентативні індикатори кількісного представлення базових вимірів. Покращення рівня людського розвитку завдяки інтеграції.
контрольная работа [24,7 K], добавлен 20.09.2014Вивчення основних концепцій і підходів до визначення етапів економічного розвитку. Характеристика суті і значення формаційного, технологічного, цивілізаційного підходів і їх етапів. Аналіз переваг і недоліків підходів економічного розвитку суспільства.
реферат [23,0 K], добавлен 01.12.2010Теоретичні засади розвитку малого бізнесу. Характеристика ринкового середовища господарювання підприємства малого бізнесу. Нормативно–правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні. Стан та перспективи розвитку малого бізнесу.
курсовая работа [60,0 K], добавлен 30.03.2007
