Економіко-екологічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів

Створення біосферосумісної та екологобезпечної матеріально-технічної бази сталого розвитку регіональних АПК в перспективі повинно ґрунтуватися переважно на власному потенціалі енергетичного забезпечення, насамперед, рідкими видами пального. Йдеться про те, щоб у перспективі перейти на екологічно чисті енергоносії, вироблені з аграрної сировини, а також за рахунок ефективного використання потенціалу нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, насамперед, для покращання енергозабезпечення та сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів. Адже без оптимізації джерел енергозабезпечення агропромислового виробництва неможливе переведення його на модель сталого розвитку.

Існуюча нині надто зношена та застаріла техніко-технологічна база в аграрній сфері АПК не відповідає й вимогам сталого розвитку аграрного виробництва. Ситуація тут ще більшою мірою ускладнюється внаслідок випереджаючого зростання цін на матеріально-технічні та енергетичні ресурси і послуги порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію. У результаті цього знижується платоспроможність сільськогосподарських підприємств та їх можливості щодо оновлення матеріально-технічної бази виробництва.

Здійснення ринкових перетворень в аграрній сфері та АПК загалом істотно змінило інституціональну структуру виробництва, що зумовило збільшення кількості суб'єктів господарювання переважно за рахунок створення дрібних і середніх господарств. Відтак виникла реальна потреба у нових видах і типах технології виробництва та технічних засобах. За таких умов на перший план висувається проблема застосування в аграрній сфері ресурсозберігаючих технологій і технічних засобів, раціональних та оптимальних схем і методів їх використання з метою істотного зменшення витрат у розрахунку на одиницю вироблюваної сільськогосподарської продукції. Це й має стати головною передумовою створення принципово нової біосферосумісної та екологобезпечної матеріально-технічної бази аграрного виробництва. Комплексний підхід до формування такої бази з урахуванням регіональних природно-екологічних та економічних особливостей аграрного виробництва й має забезпечити вирішення цього пріоритетного завдання.

Сталий та екологобезпечний розвиток національного і регіональних АПК неможливий також без ефективного розв`язання проблеми раціонального забезпечення аграрного виробництва, сільського населення та сільських територій якісними водними ресурсами, а також без створення відповідної матеріально-технічної бази, необхідної для вирішення цих винятково важливих з економічної, соціальної й екологічної точок зору завдань. Крім того, в зв`язку з прогресуючим зростанням негативних антропотехногенних навантажень на водні ресурси, усі водойми, у т.ч. й з боку агропромислового комплексу, насамперед, аграрного виробництва, надзвичайно гостро стоїть проблема охорони, збереження і відтворення якості водних ресурсів. У переліку заходів щодо поповнення і збереження водних ресурсів суттєве значення мають заходи щодо зупинення процесів ерозії ґрунтів у басейні річок, запобігання виносу продуктів ерозії до річок, впровадження системи протиерозійних заходів, локалізації і рекультивації ярів тощо.

Серед пріоритетних напрямів ресурсно-технологічного оновлення виробництва в національному агропромисловому комплексі як найважливішої передумови переведення його на модель сталого розвитку слід виділити такі:

* створення та застосування технологій і біоресурсів, що дають можливість істотно знизити виробничі витрати та здешевити агропродовольчу продукцію;

* розроблення та запровадження технологій і біоресурсів, які спрямовані на значне підвищення якості продуктів харчування та сільськогосподарської сировини;

* створення і широкомасштабне використання технологій та основних біологічних засобів виробництва, що забезпечують випуск екологічно чистого продовольства і підвищують рівень еколого-безпечності сільськогосподарської діяльності, перероблення продукції землеробства та тваринництва.

Сільське господарство у розвинених країнах не просто морально підтримується, а цільовим призначенням на нього виділяються досить великі кошти на прискорення темпів НТП, його техніко-технологічну модернізацію, зростання продуктивності праці, розв`язання соціальних та екологічних проблем. Все це створює реальні передумови для його високої ефективності і конкурентоспроможності. Саме ті країни, уряди яких здійснюють ефективну політику щодо цілеспрямованого регулювання агропромислової економіки та всебічної підтримки аграрних товаровиробників, є нині основними експортерами найбільш важливих видів продуктів харчування на світовий агропродовольчий ринок.

Складність переведення національного та регіональних АПК на принципи сталого й екологобезпечного функціонування зумовлюється, з одного боку, тим, що мають одночасно і взаємозбалансовано вирішуватися соціальні, економічні та екологічні завдання сталого розвитку і забезпечення оптимальних умов життєдіяльності суспільства. А з другого - необхідністю подолання бідності, безробіття та істотного підвищення життєвого рівня сільського населення, забезпечення раціонального аграрного природокористування, охорони, збереження і зростання відтворюваних потенціалів природних ресурсів сільськогосподарського призначення, а також стабільного, стійкого та конкурентоспроможного розвитку агропромислового виробництва в усіх регіонах країни.

Отже, йдеться про необхідність істотних змін у бюджетній політиці держави з метою посилення його екологічної спрямованості, а відтак і в підвищенні його ролі в реалізації пріоритетних завдань сталого розвитку, в т.ч. й АПК. Перехід до моделі сталого розвитку, безперечно, вимагає значного збільшення бюджетних витрат. При цьому слід особливо наголосити на тому, що найефективнішими серед бюджетних витрат, пов'язаних з вирішенням проблем сталого розвитку, є витрати на капітальні інвестиції екологічного призначення.

Необхідність перерозподілу ВВП через бюджет на цілі інвестування, в т.ч. й природоохоронних та екологічних програм, пов'язана з тією обставиною, що ринковий механізм розподілу не забезпечує оптимальних умов як відтворення капіталу, так і вирішення природно-екологічних проблем належним чином. На основі самофінансування суб'єктів господарювання практично неможливо своєчасно та ефективно перерозподілити фінансові ресурси внаслідок їх зв'язаності з метою цілеспрямованого використання на вирішення соціально та екологічно значимих завдань. Стихійний же процес інвестування природоохоронних та екологічних програм і проектів в Україні спроможний лише законсервувати на багато років її статус країни „екологічного лиха”. Чим радикальнішими мають бути зрушення в сфері природокористування та переведення національної економіки на модель сталого розвитку, тим більшою є потреба в централізованому впливові на них з боку держави.

Важливим джерелом формування коштів для фінансування природоохоронних заходів і вирішення завдань сталого розвитку слід вважати екологічне страхування. Значення останнього полягає не лише в тому, щоб оптимально розподілити еколого-економічні втрати, збитки і шкоду. За певних умов кошти, що надходять від екологічного страхування, можуть успішно використовуватися для фінансування екологоспрямованих заходів, природоохоронних програм та проектів тощо. На жаль, в Україні такий вид страхування поки що не набрав поширення, а точніше - він практично відсутній.

Проте з нарощуванням темпів економічного зростання, підвищенням ефективності виробництва в Україні та збільшенням доходної частини державного бюджету саме останній має відігравати провідну роль у вирішенні пріоритетних завдань сталого розвитку загалом і в переведенні агропромислового виробництва на засади такого розвитку зокрема. Адже, як уже зазначалося вище, в багатьох країнах світу, у першу чергу, в європейських, а також у США, Канаді, Японії та деяких інших, фінансові видатки з державних бюджетів на виконання природно-екологічних програм і широких програм сталого розвитку нині займають досить велику частку.

П'ятий розділ ”Особливості розвитку АПК Автономної Республіки Крим і переведення його на модель сталого розвитку” присвячено детальному аналізу розвитку АПК автономії та обгрунтуванню напрямів переведення його на принципи сталого функціонування. Крим належить, як відомо, до надзвичайно важливих та унікальних регіонів України в природно-екологічному, історико-етнічному, соціальному й економічному аспектах. Поряд з тим, що тут головними пріоритетами розвитку господарського комплексу була, є і в майбутньому залишиться санаторно-курортна сфера, широкомасштабна рекреаційна діяльність, на півострові завжди функціонувало високоінтенсивне та ефективне агропромислове виробництво. Воно, з одного боку, забезпечувало потреби в основних продуктах харчування місцевого населення та велику кількість відпочиваючих, а з другого - поставляло чималу частку вирощеної продукції і вироблених продовольчих товарів в інші регіони колишнього СРСР та на експорт. За обсягами і вартістю агропродовольчої продукції АПК Криму посідав чільне місце в структурі економіки автономії.

Тому немає ніяких об'єктивних соціальних, демографічних, економічних та екологічних причин для того, щоб у новому тисячолітті в АР Крим агропромислове виробництво, яке тепер перебуває в глибокому занепаді, таким і залишалося. Навпаки, вкрай необхідно в найближчі роки не лише досягти рівня розвитку АПК кінця 80-х років, а й істотно його перевершити, особливо в структурному та якісному відношеннях. Йдеться, насамперед, про різке збільшення основних видів сільськогосподарської продукції і продуктів харчування в розрахунку на одиницю земельної площі та одного мешканця, підвищення конкурентоспроможності агропромислового виробництва автономії.

Нинішній стан агропромислового виробництва в АР Крим може бути оцінений як вкрай незадовільний, оскільки гостра і надзатяжна соціально-економічна криза найбільшою мірою негативно відбилася на ньому. Саме ця сфера економіки через порушення диспаритету цін, різке погіршення ресурсозабезпечення, бартеризацію виробничих зв'язків, зведення до мінімуму інвестиційної діяльності та повну відмову держави від підтримки сільськогосподарських товаровиробників зазнала величезних втрат. У результаті цих процесів за останні десять років Крим, по суті, втратив свої колишні позиції основного виробника таких важливих видів агропродовольчої продукції, як виноград, плоди, ягоди, овочі, яйця та пташине м'ясо.

Для АПК Криму, де для вирощування сільськогосподарських культур гостро відчувається недостатня кількість опадів, особливого значення набирає зрошуване землеробство. На жаль, як свідчить практика, внаслідок припинення фінансування та відсутності системного підходу до експлуатації гідромеліоративних систем поливні землі втрачають свій потенціал, внутрігосподарські зрошувальні мережі доведені до критичного стану. Внаслідок цього в останні роки за прямим призначенням використовувалося менше 60% зрошуваних земель. Занепад зрошувальних систем, скорочення фактично политих площ і кількості поливів супроводжується, як вже зазначалося вище, великим зменшенням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Аналізуючи нинішній стан агропромислового виробництва і продовольчого забезпечення населення АР Крим, слід особливу увагу звернути на те, що за величезного зменшення загальних обсягів виробництва валової аграрної продукції площа сільськогосподарських угідь скоротилася за період, який тут розглядається, тільки на 200 тис. га, або на 11,2%, а ріллі - лише на 20 тис. га, або на 1,5%. Тобто аграрні підприємства та господарства продовжують обробляти та використовувати практично незмінний земельний фонд як за площею, так і за структурою.

Звідси неважко зробити один принципово важливий висновок. При збереженні продуктивності аграрних земель на рівні 1990 р. той обсяг валової продукції сільського господарства, що одержано в АР Крим у 2003 р., можна було виробити на площі сільськогосподарських угідь, включаючи й ріллю, як мінімум, у два з половиною рази меншій. Це, зрештою, означає, що з еколого-економічних міркувань і враховуючи вимоги ресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності необхідно і є реальна можливість значно зменшити рівень сільськогосподарської освоєності та розораності території автономії.

Саме таким чином можна домогтися не лише істотної економії енергетичних, матеріально-технічних, водних і трудових ресурсів при веденні сільського господарства, а й великою мірою скоротити негативні антропотехногенні навантаження на навколишнє середовище, насамперед, грунти і водойми, знизити природомісткість аграрного виробництва й одночасно забруднення природи. Іншими словами, зосередивши дефіцитні нині пально-мастильні, енергетичні, матеріально-технічні, водні та агрохімічні ресурси на значно менших площах ріллі і сільськогосподарських угідь, можна різко підвищити ефективність їх використання та одночасно збільшити виробництво аграрної продукції й оздоровити навколишнє середовище.

Необхідність істотного зниження рівнів, з одного боку, сільськогосподарської освоєності та розораності земельної території АР Крим, а з іншого - розораності сільськогосподарських угідь, зумовлюється як суто економічними чинниками, так і особливостями природно-екологічної ситуації на півострові. Остання практично в усіх агровиробничих системах та аграрних підприємствах різних форм власності й організації господарської діяльності, але, насамперед, тих, що функціонують у степовій частині автономії, може бути охарактеризована як вкрай напружена. При цьому природно-екологічна ситуація продовжує погіршуватися. В першу чергу це стосується земельних і водних ресурсів, оскільки перші інтенсивно деградують, а другі - забруднюються та виснажуються, посилюючи водний дефіцит.

Загалом же нинішня структура аграрного землекористування в АР Крим не може бути оцінена позитивно. Адже, крім високих рівнів сільськогосподарської освоєності і розораності загальної земельної площі, тут досить низькою є частка сільськогосподарських угідь з відносно низькими антропотехногенними навантаженнями на ґрунтовий покрив. Ця структура в цілому не відповідає вимогам сталого розвитку АПК і ресурсо-екологічної безпеки господарювання в аграрній сфері. Обсяги ж землеохоронних і землемеліоративних заходів скоротилися у десятки разів.

Зважаючи не лише на глибоку соціально-економічну кризу та загрозу продовольчій безпеці, а й на гостроту природно-екологічної ситуації і вкрай нераціональне та екологічно неоптимізоване природокористування, насамперед, землекористування, одночасно з ринковою трансформацією і господарсько-організаційною реструктуризацією агропромислового виробництва, необхідно послідовно та цілеспрямовано переводити останнє на модель сталого розвитку. Тобто слід рішуче здійснювати системну організаційну, структурну і техніко-технологічну перебудову й модернізацію національного та всіх регіональних АПК на основі еколого-економічних принципів, критеріїв і показників оцінки ефективності й результативності трансформаційних заходів.

При цьому слід особливо наголосити на тому, що ні в якому разі не потрібно допускати простого, механічного відновлення колишніх обсягів і структури всіх сфер АПК АР Крим. Насамперед, це стосується їх попередніх ресурсо-виробничих потенціалів. Подібний вектор виходу з аграрно-економічної кризи в автономії спроможний лише посилити негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки функціонування агропромислового комплексу і не призведе до підвищення рівнів продовольчої й екологічної безпеки.

Основним напрямом еколого-економічної реструктуризації АПК АР Крим в умовах гострої еколого-економічної кризи є прискорений розвиток на базі залучення додаткових інвестицій тих господарських структур, які спроможні забезпечити високу саме еколого-економічну ефективність агропромислового виробництва, а також зниження природо-, ресурсо- й енергомісткості продукції. У зв'язку з цим надзвичайно важливим завданням слід вважати узгодження інтересів і конкретних дій держави, приватних інвесторів та агропромислових товаровиробників з інтересами екології, збереження і відтворення якості навколишнього середовища, зокрема його продуктивного, відновлювального й асиміляційного потенціалів.

Стратегія соціально-економічного розвитку АР Крим повинна бути спрямована на перетворення його у високорозвинений і стабільний в соціальному, економічному та екологічному відношенні регіоном України. Для досягнення цієї мети слід розробити і запровадити ефективні механізми. При цьому необхідно брати до уваги декілька надзвичайно важливих чинників, пов'язаних з геополітичним і геоекономічним положенням Кримського півострова, специфікою його економіки, особливостями природно-екологічної ситуації та характером використання природно-ресурсного потенціалу.

Для АР Крим, яка досягла високого рівня деградації та виснаженості природно-ресурсного потенціалу і максимального загострення екологічної ситуації в багатьох районах автономії, проблема переходу до моделі сталого розвитку є не просто актуальною, а життєво важливою. Оскільки в даній моделі природно-екологічний чинник, поряд із людиною, займає центральне, визначальне місце, то саме її практична реалізація дає можливість подолати нинішні негативні процеси в природному середовищі та гостру ресурсо-екологічну кризу на півострові. Або іншими словами, концепція сталого розвитку спроможна забезпечити збалансування й оптимізацію життєдіяльності суспільства відповідно до природно-екологічних законів, критеріїв і вимог.

ВИСНОВКИ

Серед великої кількості показників і критеріїв, які застосовуються при вивченні сталості розвитку, слід виділити три основних, а саме: показники економічного й соціального розвитку регіонів та їх екологічного стану. При цьому доведено, що не слід застосовувати велику кількість показників, оскільки виникає проблема визначення величини впливу кожного окремого показника на кінцевий результат. У дисертації запропоновано застосовувати лише ті показники, які достатньо повно охоплюють основні аспекти людської діяльності: виробництво, життєвий рівень людини та стан природного середовища, в якому протікає її діяльність.

2. Аналіз динаміки макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України свідчить, що вона поступово виходить з кризи перехідного періоду та забезпечує в останні роки порівняно високі темпи приросту ВВП та реальних доходів населення. Воднораз мають місце недостатньо низькі темпи приросту інвестицій в основний капітал, що свідчить про формування споживчої моделі розвитку суспільства, яка не відповідає сучасному стану економіки України та може зрештою привести до негативних соціальних, екологічних й економічних наслідків.

Низькі темпи оновлення основних фондів призводять до падіння продуктивності праці, зростання матеріальних витрат і підвищення собівартості продукції, що зумовлює зниження конкурентоспроможності національної економіки загалом та АПК зокрема на внутрішньому і зовнішньому ринках. З іншого боку, вони призводять до загострення ресурсо-екологічних проблем, оскільки не запроваджуються сучасні енерго-, матеріало- та природозберігаючі технології і технічні засоби виробництва.

3. Регіональний аспект аналізу передумов переходу до сталого розвитку показав, що найбільш високими темпами розвивається економіка Донецького та Придніпровського регіонів України і міста Києва. Стану економічного розвитку, безперечно, відповідає й рівень доходів населення. Одночасно „лідируючі” (в негативному розумінні) позиції зазначені регіони займають за кількістю шкідливих викидів, що знижує екологобезпечність навколишнього середовища та негативно впливає на здоров'я людини.

І навпаки, в областях, як і в регіонах, де мають місце відносно низькі показники розвитку економіки, а відтак - і низький рівень доходів населення, екологічна ситуація є відносно кращою. До таких належать області Подільського, Поліського та Карпатського регіонів. Отже, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що цим областям досить важко буде без відповідної підтримки держави переходити в оглядовій перспективі на модель сталого розвитку.

4. Загальносистемна криза, з якою зіткнулася України з набуттям незалежності і здійсненням ринкових перетворень, найбільшою мірою зачепила сільське господарство зокрема та агропромисловий комплекс загалом. Глибоку економічну кризу в аграрній сфері спричинили, насамперед, чинники макроекономічного рівня: недосконалість фінансово-кредитної політики, недоліки у податковій політиці, ціновий диспаритет тощо. Передчасним слід вважати й послаблення державного регулювання економіки, в т.ч. щодо впливу на прояви монополістичного диктату з боку постачальників сільському господарству матеріально-технічних ресурсів і переробних підприємств.

Нехтування підприємствами харчової промисловості інтересів сільськогосподарських товаровиробників негативно впливає також на результати діяльності перших - недостаток сировини призвів до зменшення обсягів виробництва продовольчих товарів, низької завантаженості виробничих потужностей переробних підприємств, підвищення собівартості їх продукції. Все це супроводжується погіршенням рівня забезпечення населення продуктами харчування, істотно знижує рівень продовольчої безпеки держави, і ніякою мірою не відповідає вимогам концепції сталого розвитку.

5. В структурі аграрного виробництва має місце інтенсивне зростання частки господарств населення в обсягах вартості валової продукції сільського господарства, яка нині перевищує 60%. Таке явище не можна оцінювати однозначно позитивно, а швидше - негативно, оскільки воно супроводжується застосуванням застарілих методів ведення господарства та недосконалих технічних засобів і падінням продуктивності аграрної праці. Зрештою вітчизняне сільськогосподарське виробництво стає дедалі менш конкурентоспроможним.

Підприємства різних форм власності нині зосереджують свої зусилля на вирощуванні лише високоефективних культур: зернових, соняшника та цукрових буряків. При цьому багато з них майже повністю відмовляються від тваринницьких галузей, що закономірно веде до зниження родючості, а відтак і продуктивності земель внаслідок скорочення обсягів застосовуваних органічних добрив. Все це свідчить про відсутність системної політики держави щодо ефективного регулювання процесів розміщення аграрного виробництва по території країни з метою раціонального використання природних ресурсів та екологічних умов регіонів. При цьому має місце тенденція до підвищення рівня забезпеченості продуктами харчування в окремих областях і регіонах за рахунок власного виробництва, що з економічної точки зору не завжди є доцільним.

6. За роки ринкових перетворень і трансформації форм власності відбулося істотне зниження рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва, що суперечить вимогам сталого розвитку цієї сфери суспільного виробництва. Адже від того, якою є матеріально-технічна база агропромислового виробництва, які застосовуються технології вирішальною мірою залежить не лише його ефективність, а й екологобезпечність і сталість функціонування.

7. В роботі доведена необхідність принципово нових науково обґрунтованих підходів до організації аграрного природокористування, охорони й відтворення природних ресурсів, регулювання взаємовідносин у комплексній природно-економічній системі „навколишнє середовище - суспільне виробництво” та її найважливішій складовій „навколишнє середовище - сільське господарство”. Цей підхід має ґрунтуватися на поєднанні методів управління економічним розвитком з методами управління природно-екологічними системами.

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації саме природа виявилася найбільш вразливою ланкою в системі „суспільство - природа - виробництво”. Взаємозалежність і взаємозумовленість економіки та екології мають стабільну тенденцію до посилення і поглиблення. Тобто переведення цієї системи на модель сталого розвитку повинно відбуватися на основі екологізації економіки та економізації екології. В цих умовах не можна вважати прогресивним економічне зростання, за якого навколишньому середовищу завдається велика шкода і воно втрачає свої відтворювальні і відновлювальні властивості, асиміляційний потенціал тощо. В цьому контексті має відбуватися економіко-екологічна трансформація аграрного виробництва і сільських територій в усіх регіонах держави.

8. Фундаментальним завданням щодо переведення агропромислового виробництва на модель сталого розвитку є чітке визначення та прогнозування довгострокових процесів і напрямів їх протікання внаслідок змін, що відбуваються в природі, суспільстві та виробництві, а також обґрунтування заходів, реалізація яких призведе до підвищення виробничого, соціально-економічного й природно-екологічного потенціалів регіональних АПК і сталого розвитку регіональних агроекосистем. Тобто йдеться про те, щоб здійснюючи в сільському господарстві аграрні та земельні перетворення, зазначені комплекси й агроекосистеми найкращим чином адаптувати як до ринкового, так і до навколишнього природного середовища.

9. Важливе місце у розвитку регіональних АПК належить питанням формування матеріально-технічної бази регіональних АПК при їх переході до сталого розвитку з врахуванням природно-кліматичних умов господарювання та можливості ускладнення цих умов у зв'язку з глобальним потеплінням клімату. Зрозуміло, що в цих умовах особливого значення, насамперед, для південних і північних регіонів країни, набирають зрошуване землеробство, меліорація земель, матеріально-технічна база і технологія яких суттєво відрізняються від богарного землеробства. Тому розвитку меліорації земель, водного господарства та удосконалення агропромислового водокористування слід приділяти велику увагу.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил ресурсно-технологічне оновлення агропромислового виробництва - не менш важливий чинник його ефективного функціонування, ніж ринкові трансформації АПК. Саме нові технології та якісні виробничі ресурси відіграють вирішальну роль у переведенні вітчизняного агропромислового виробництва на ефективний, екологобезпечний і природозберігаючий напрям сталого розвитку, який забезпечить високу конкурентоспроможність цього виробництва на внутрішньому та зовнішньому агропродовольчих ринках.

10. Масштабність заходів по переданню національного та регіональних АПК на модель сталого розвитку повинно здійснюватися поетапно. На першому етапі (до 2010 р.) необхідно завершити розроблення концепції, довгострокової стратегії та комплексної програми першочергових заходів щодо переведення агропромислового виробництва на модель сталого та екологічно збалансованого розвитку.

На другому етапі (2011-2020 рр.) - найбільш важливому і складному в усіх відношеннях - має проводитися широкомасштабна економіко-екологічна, техніко-технологічна та організаційна трансформація всіх регіональних агропромислових комплексів. Головним результатом цих перетворень повинно стати істотне підвищення добробуту населення країни на базі зростання продуктивності аграрної праці і поліпшення екологічної ситуації в країні і збільшення виробництва високоякісних та еколого-безпечних продуктів харчування до обсягів, які забезпечать досягнення раціональних норм споживання продовольства населенням України.

На третьому етапі (2020-2025 рр.) в основному має бути завершена реалізація пріоритетних завдань переведення агропромислового виробництва регіонів й країни загалом на модель сталого розвитку, з тим, щоб забезпечити його високі ефективність, продуктивність та еколого безпечність.

11. Переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку і здійснення їх економіко-екологічної реструктуризації створюють реальні передумови для прискореного формування раціональної екологічної мережі на всій території країни. При цьому створення такої мережі призведе до вирішення щонайменше двох надто важливих завдань: 1) підвищить ефективність охорони біологічного різноманіття і 2) значною мірою оздоровить навколишнє природне середовище в усіх регіонах України та забезпечить збереження в них динамічної екологічної рівноваги. Останнє в свою чергу позитивно вплине на стабільний розвиток аграрного виробництва.

12. Аналіз передумов переходу економіки специфічного регіону України - Автономної Республіки Крим на модель сталого розвитку та основні завдання і принципи її економіко-екологічної трансформації дає можливість зробити висновок, що основна особливість економіки Криму полягає в її рекреаційній спрямованості. За часів планової економіки агропромисловий сектор економіки досить добре задовольняв потреби населення автономії і відпочиваючих у більшості видів продуктів харчування, насамперед, у плодово-ягідній та овочевій продукції і винограді. На жаль, саме ці провідні галузі аграрного виробництва, поряд з молочним скотарством, за роки ринкових перетворень зазнали досить великого спаду. І нині для задоволення потреб відпочиваючих виникає потреба у поповненні продовольчих запасів автономії, особливо влітку, за рахунок їх завезення з інших регіонів країни й імпортних поставок.

13. Відновлення зрошуваного землеробства з урахуванням еколого-економічних вимог ведення агропромислового виробництва на основі різних форм власності і господарювання має стати надійною основою переведення аграрного сектора економіки на модель сталого розвитку, яка спроможна забезпечити стабільне нарощування обсягів виробництва з метою максимального забезпечення потреб населення в якісній, екологічно чистій продукції, зокрема тих її видів, для яких у Криму існують сприятливі природно-кліматичні умови. Тому потрібно відродити поливне землеробство в автономії в кращих традиціях минулого.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, розділи у колективних монографіях, брошури

1. Прадун В.П. Сталий розвиток регіональних агропромислових комплексів / НАН України. Об'єдн. ін-т економіки. - К.: 2005. - 256 с., 14,88 д.а.

2. Прадун В.П. Еколого-економічна реструктуризація ресурсних потенціалів регіональних АПК. - Розділ у кн..: Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні і практичні аспекти). - К.: ІЕ НАНУ, 2003. - С. 201-243, 2,6 д.а.

3. Прадун В.П., Трегобчук В.М., Куц О.В. Стале землекористування як еколого-економічна основа сталого розвитку національного та регіональних АПК. - В кн.: Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання. Т. І. - К., 2001. - С. 314-318, 0,4 д.а. (автором дисертації обґрунтовано пропозиції щодо посилення охорони сільськогосподарських земель, 0,15 д.а.).

4. Удосконалення земельних відносин в аграрній сфері / Трегобчук В.М., Скурська Н.М., Яровий В.Д., Прадун В.П. - К.: Об'єдн. ін-т економіки НАН України, 2004. - 47 с., 2,8 д.а. (автором дисертації сформульовано екологічні цілі та завдання земельної реформи в контексті вимог концепції сталого розвитку АПК, 0,5 д.а.).

Наукові статті у фахових журналах і наукових збірниках

5. Прадун В.П. Актуальні проблеми еколого-економічної реструктуризації та оптимізації розвитку АПК АР Крим // Вісник Сумського ДАУ. Вип. 2. - 2001. - С. 391-393, 0,25 д.а.

6. Прадун В.П. Актуальні проблеми охорони земельних ресурсів в АР Крим // Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель. - К.: РВПС України НАН України, 2000. - Ч. 2. - С. 172-174, 0,5 д.а.

7. Прадун В.П. Еколого-економічні принципи раціонального використання та охорони земельних ресурсів // Ресурсний потенціал АПК: концептуальні засади і механізми збалансованого відтворення та ефективного використання: Зб. наук. праць // НАН України. Ін-т економіки. - К., 2002. - С. 33-38, 0,4 д.а.

8. Прадун В.П. Економіко-екологічні аспекти реструктуризації регіональних АПК та адаптації їх до ринкового середовища // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. / Спец. вип. - К.: КНЕУ, 2000. - С. 204-206, 0,2 д.а.

9. Прадун В.П. Економіко-екологічні проблеми сталого розвитку АПК Автономної Республіки Крим // Економіка України. - 2001. - № 5. - С. 68-73, 0,55 д.а.

10. Прадун В.П. Напрями і методи економіко-екологічної оптимізації розвитку АПК АР Крим // Проблеми формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК. - К., ІЕ НАНУ, 2003. - С. 34-45, 0,6 д.а.

11. Прадун В.П. Напрями удосконалення аграрного природокористування в контексті вимог концепції сталого розвитку // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Природно-ресурсний потенціал в системі поступового розвитку (Зб. наук. праць). Вип. 2 (XLVI) / НАН України. Ін-т регіон. досл. - Львів, 2004. - С. 180-186, 0,4 д.а.

12. Прадун В.П. Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зрошуваного землеробства в АР Крим // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 7. - С. 64-66, 0,35 д.а.

13. Прадун В.П. Основні напрями підвищення рівня екологічної безпеки аграрного землекористування // Межрегиональные проблемы экологической безопасности: Сб. труд. симпозиума. - Сумы: Изд. „Довкілля”, 2003. - С. 83-89, 0,45 д.а.

14. Прадун В.П. Пріоритетні завдання і напрями еколого-економічної трансформації регіональних АПК // Економіка АПК. - 2004. - №1. - С. 26-33, 0,6 д.а.

15. Прадун В.П. Стале ведення аграрного виробництва - фундаментальна основа його екологобезпечного функціонування // Межрегион. проблемы эколог. безопасности: Сб. труд. Междун. научно-практ. конф. - Сумы, Украина - Санкт-Петербург, Россия, 2002. - С. 190-192, 0,35 д.а.

16. Прадун В.П. Формування екологічно збалансованого аграрного виробництва: теоретико методологічні та прикладні аспекти // Агроінком. - 2004. - № 5-6. - С. 59-64, 0,75 д.а.

17. Прадун В.П., Трегобчук В.М. Формування ресурсо-виробничого потенціалу сталого розвитку АПК України // Пріоритетні напрями і механізми відновлення та модернізації ресурсного потенціалу національного АПК: 3б. наук. праць / НАН України, Ін-т економіки. - К., 2000. - С. 3-17, 1 д.а. (автором дисертації розроблено теоретико-методологічні зсади формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК, 0,5 д.а.).

18. Прадун В.П., Куц О.В. Перехід до сталого сільськогосподарського землекористування -- основне завдання аграрної та земельної реформи // Вісник ХДАУ. - 2001. - № 7. - С. 29-32, 0,3 д.а. (автору дисертації належить обґрунтування необхідності переходу до сталого аграрного землекористування, 0,15 д.а.).

19. Прадун В.П., Трегобчук В.М. Актуальні проблеми удосконалення земельних відносин у контексті Програми дій “Порядок денний на ХХІ століття” // Землевпорядкування. - 2002. - №3. - С. 3-8, 0,75 д.а. (автором дисертації сформульовано еколого-економічні вимоги до розвитку землеробства та удосконалення земельних відносин, 0,4 д.а.).

20. Прадун В.П., Трегобчук В.М. Екологічні проблеми розвитку економіки України: причини загострення, наслідки та основні напрями їх вирішення // Міжнародний науковий журнал „Механізм регулювання економіки. - 2003. - №4. - С. 34-40, 0,75 д.а. (автору дисертації належить матеріал, що стосується екологічних проблем розвитку АПК і напрямів їх вирішення, 0,35 д.а.).

21. Прадун В.П., Трегобчук В.М. Економіко-екологічні проблеми розвитку та реструктуризації регіональних АПК і удосконалення їх ресурсних потенціалів // Економічні проблеми розвитку ресурсного потенціалу АПК України: 3б. наук. праць / НАН України, Ін-т економіки. - К., 1999. - С. 5-15, 0,8 д.а. (автором дисертації обґрунтовано напрями економіко-екологічної реструктуризації регіональних АПК, 0,4 д.а.).

22. Прадун В.П., Трегобчук В.М. Проблеми сталого розвитку регіонів і посилення екологічної відповідальності суб'єктів господарювання в АПК // Вісник СУДУ. - № 4 (26). - 2000. - Ч. І. - С. 178-183, 0,7 д.а. (автору дисертації належить матеріал щодо посилення екологічної відповідальності суб'єктів господарювання в регіональних АПК, 0,4 д.а.).

23. Соціально-економічний розвиток аграрного сектора в інтересах суспільства: Науково-аналітична доповідь / Пирожков С.І., Трегобчук В.М., Прокопа І.В., Пасхавер Б.Й. Шубравська О.В., Юзефович А.Е., Крисанов Д.Ф., Молдаван Л.В., Прадун В.П. та ін. - Економіка України. - 2005. - С. 4-20, 2,5 д.а. (автором дисертації обґрунтовано пропозиції щодо оптимізації аграрного землекористування, 0,2 д.а.).

24. Слюсар В.Д., Бахтін Ю.Г., Прадун В.П. Що треба для відродження виноградарства і виноробства України? // Сад, виноград і вино України. - 2001. - № 3-4. - С. 24-25, 0,5 д.а. (автору дисертації належить матеріал щодо обгрунтування пріоритетних напрямів НТП у виноградарстві і виноробстві, 0,15 д.а.).

25. Трегобчук В.М., Прадун В.П. Національні та регіональні пріоритети екологічної політики України // Вісник Сумського ДАУ. Серія „Економіка і менеджмент”. Вип. 1. - Суми, 2001. - С. 127-132, 0,8 д.а. (автором дисертації сформульовано регіональні пріоритети екологічної політики, 0,4 д.а.).

26. Трегобчук В., Прадун В. Аграрна сфера: модель сталого розвитку // Вісник НАН України. - 2004. - № 9. - С. 8-16,0,9 д.а. (автором дисертації обґрунтована необхідність і розроблено основні принципи та методологічні підходи до реалізації концепції сталого розвитку аграрної сфери АПК, 0,5 д.а.).

27. Трегобчук В.М., Гуцуляк Г.В., Прадун В.П. Регіональна екологічна політика та механізми її реалізації в нових умовах господарювання // Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів і механізми їх вирішення: Зб. наук. праць / НАН України, Ін-т економіки. - К., 1999. - С. 58-80, 1,25 д.а. (автором дисертації підготовлено підрозділ статті щодо екологічної трансформації регіональних АПК, с. 77-80, 0,25 д.а.).

28. Юзефович А.Е., Прадун В.П. Аграрний сектор та аграрний потенціал у макроекономічній системі України // Ресурсний потенціал АПК: удосконалення формування та підвищення ефективності використання: 3б. наук. праць / НАН України. Ін-т економіки. - К., 2001. - С.5-12, 0,5 д.а. (автору дисертації належить матеріал щодо оцінки стану аграрного потенціалу, 0,25 д.а.).

анотація

Прадун В.П. Економіко-екологічні основи сталого розвитку регіональних агропромислових комплексів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства та АПК. - Об'єднаний інститут економіки НАН України, 2005.

У дисертаційній роботі вперше на основі системних досліджень сформульовано теоретико-методологічні засади та економіко-екологічні принципи переведення регіональних агропромислових комплексів на модель сталого розвитку в умовах здійснення ринкових трансформацій в Україні, розкрито сутність економіко-екологічних підходів до формування збалансованого і сталого розвитку агропромислового виробництва, насамперед сільського господарства та аграрної сфери АПК. У зв'язку з цим теоретично обґрунтовано пріоритетні завдання і перспективи реалізації концепції сталого розвитку регіональних АПК, а також основні напрями удосконалення аграрного природокористування в контексті вимог сталого розвитку сільського господарства та ресурсо-екологічної безпеки. Розроблено організаційно-економічні механізми фінансового забезпечення заходів з переведення регіональних АПК на модель сталого розвитку.

Ключові слова: концепція сталого розвитку, сталий розвиток АПК, економіко-екологічні основи сталого розвитку, ресурсо-екологічна безпека, трансформація аграрного природокористування, землекористування, земельна реформа, економічний механізм і фінансове забезпечення сталого розвитку регіонального АПК.

АННОТАЦИЯ

Прадун В.П. Экономико-экологические основы устойчивого развития региональных агропромышленных комплексов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - К.: Объединенный институт экономики НАН Украины, 2005.

В диссертационной работе впервые на основе системных исследований сформулированы теоретико-методологические основы и экономико-экологические принципы перевода региональных агропромышленных комплексов на модель устойчивого развития в условиях осуществления рыночных трансформаций в Украине, раскрыта сущность экономико-экологических подходов к формированию сбалансированного и устойчивого развития агропромышленного производства, в первую очередь сельского хозяйства и аграрной сферы АПК. В связи с этим теоретически обоснованы приоритетные задачи и перспективы реализации концепции устойчивого развития региональных АПК, а также основные направления совершенствования аграрного природопользования в контексте требований устойчивого развития сельского хозяйства и ресурсо-экономической безопасности. Разработан организационно-экономический механизм финансового обеспечения мероприятий по переводу региональных АПК на модель устойчивого развития.

Одновременно с концептуальными и общенаучными аспектами устойчивого развития и с учетом того, что агропромышленное производство базируется на широкомасштабном использовании большого количества природных ресурсов, в частности земельных, водных и биологических, и это производство оказывает исключительно огромное и рассредоточенное по территории негативное воздействие на окружающую природную среду, в диссертации разработана система мер и предложений по эколого-экономической реструктуризации и оптимизации развития региональных АПК в соответствии с требованиями модели устойчивого развития. При этом впервые научно обоснованы конкретные рекомендации по обеспечению рационального, эффективного и экологически сбалансированного использования и охраны природных ресурсов сельскохозяйственного назначения как обязательного условия перехода региональных АПК на модель устойчивого развития.

В диссертации впервые исследованы вопросы приоритетных заданий относительно перевода региональных АПК на принципы устойчивого функционирования. Этому посвящен отдельный раздел диссертационной работы. В нем основное внимание сосредоточено на экономико-экологическом обосновании направлений совершенствования материально-технической базы региональных АПК при переводе последних на модель устойчивого развития, способов и методов реструктуризации и оптимизации развития этих комплексов, а также финансового обеспечения мероприятий, связанных с реализацией концепции устойчивого развития.

Кроме того, соискателем всесторонне исследованы особенности развития АПК Автономной Республики Крым и перевода его на модель устойчивого развития. Сформулированы основные задачи и обоснованы направления экономико-экологической трансформации и оптимизации развития АПК АР Крым в обозримой перспективе. Значительное место отведено разработке мероприятий по совершенствованию аграрного природопользования, включая земле- и водопользование, в автономии.

Ключевые слова: концепция устойчивого развития, устойчивое развитие АПК, экономико-экологические основ устойчивого развития, ресурсо-экономическая безопасность, трансформация аграрного природопользования, землепользование, земельная реформа, экономический механизм и финансовое обеспечение устойчивого развития региональных АПК.

ABSTRACT

Pradun В.P. Economic-ecological fundamentales of steady development of regional agricultures. - Manuscript.

The dissertation for obtaining a doctor's degree of economics in specialty 08.07.02 - Economics of Agriculture and Agro-Industrial complex. The Joint Institute of Economics of the National Academy of Sciences of Ukraine.

In the dissertation on the basis of system researches the theoretico-methodological fundamentals and eco-economical principles of directing regional agro-industrial complexes towards the model of sustainable development in terms of implementation of market transformations in Ukraine were for the first time formulated, the essence of eco-economical approaches towards the formation of balanced and stable development of the agro-industrial and agricultural production as well as of the agrarian branch of AIC in particular was highlighted. In this connection the most urgent tasks and prospectives of the implementation of the conception of stable development of the regional AIC and also major directions of the improvement of agrarian nature management in terms of stable agricultural development and resources-ecological security were theoretically grounded. The organization-economic mechanisms of transferring regional AIC to the model of stable development were elaborated.

Keywords: conception of stable development, stable development of AIC, eco-economical principles of the stable development, resources-ecological security, transformation of the agrarian nature management, land reform, economic mechanism and financial support of the stable development of regional AIC.

Размещено на Allbest.ru