Економічна ефективність виробництва товарів народного споживання: методологія і практика управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: МЕТОДОЛОГІЯ І ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Дорогунцов Сергій Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, голова

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Амоша Олександр Іванович, Інститут промисловості НАН України, директор;

доктор економічних наук, професор Столяров Василь Федосійович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник;

доктор економічних наук, професор Мармуль Лариса Олександрівна, Херсонський державний аграрний університет, проректор з міжнародних зв'язків, завідувачка кафедри обліку і аудиту

Провідна установа:

Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки України, відділ проблем розвитку ринків промислової продукції та інвестиційної політики, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “4” травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор Бандур С. І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Формування споживчого ринку в Україні вимагає випуску висококонкурентної продукції, яка повною мірою відповідатиме платоспроможному попиту населення. Нарощування обсягів виробництва товарів народного споживання дозволить підвищити надходження до бюджету, стимулювати приток грошових коштів населення в економіку країни. Скорочення обсягів виробництва товарів народного споживання протягом тривалої економічної кризи в Україні неможливо повністю компенсувати внаслідок втрати більшої частини зовнішніх ринків, але збільшення наповнення внутрішнього ринку країни є реальним завданням. Для його розв'язання необхідно вирішити низку першочергових проблем.

Надзвичайно актуальним у виробництві товарів народного споживання є підвищення ефективності виробництва. Ця проблема в сучасних умовах господарювання виходить на перше місце серед інших. Її вирішення та реалізація - це формування реального добробуту населення країни, реальної економічної безпеки та незалежності. Глобалізація світової економіки посилює значущість проблеми ефективності економічного розвитку.

Проблема підвищення ефективності виробництва на макро- та мікрорівні, зокрема у виробництві товарів народного споживання як найбільш соціально значущої сфери економіки, завжди перебувала в центрі уваги науковців. Цій проблемі присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, що належать до різних економічних шкіл, як В. Андрійчук, В. Бандурін, М. Бор, П. Борщевський, А. Бугуцький, В. Геєць, Л. Дейнеко, Л. Декслер, С. Дорогунцов, Л. Драгун, А. Заїнчковський, Г. Емерсон, Р. Кеплен, Д. Львов, А. Малишев, В. Новожилов, Д. Нортон, В. Нордгауз, О. Ноткін, Й. Прокопенко, П. Самуельсон, В. Столяров, Г. Тарасенко, А. Федорищева, Т. Хачатуров, Л. Чернюк, М. Чумаченко, Й. Шумпетер, В. Яцков. Однак актуальним залишається і потребує подальшого дослідження та наукового вирішення проблема забезпечення позитивних тенденцій розвитку виробництва товарів народного споживання відповідно до критеріїв ринкової ефективності. Радикальна зміна умов господарювання в останні роки вимагає розробки нових методологічних підходів до проблеми управління ефективністю виробництва. Відсутність теоретичних наробок та практичного досвіду оцінки реальних процесів у виробництві товарів народного споживання в умовах перехідної економіки гальмує удосконалення механізму подолання кризових економічних процесів, обмеження їх негативних наслідків та адаптації галузей до нових умов, чим обумовлений вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження тісно пов'язані з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: Схеми (прогнози) розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів (областей) України до 2015 року, номер державної реєстрації 0104U003168 (автором розроблено стратегічні альтернативи розвитку галузей, що займаються виробництвом товарів народного споживання); Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України (комплексне фундаментальне дослідження), номер державної реєстрації 0101U007882 (автором визначено напрями структурної трансформації галузей легкої й харчової промисловості); Розробка наукових засад розвитку продовольчого комплексу України на довготривалу перспективу, номер державної реєстрації 0101U007876 (автором запропоновано методику управління ефективністю виробництва продовольчих товарів).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових засад та формування дієвого механізму управління ефективністю виробництва товарів народного споживання продовольчої та непродовольчої груп з урахуванням галузевих особливостей.

Для досягнення цієї мети в роботі були поставлені і розв'язувалися наступні задачі:

- здійснити поглиблений аналіз існуючих методологічних підходів до визначення ефективності виробництва та методики її оцінки;

- визначити методологічні засади та роль системи управління у підвищенні ефективності виробництва;

- визначити систему факторів впливу на управління ефективністю виробництва;

- оцінити стан та тенденції виробництва товарів народного споживання в Україні, виявити проблеми та засоби їх вирішення;

- розробити методику оцінки ефективності управління виробництвом товарів народного споживання та обґрунтувати доцільність використання системи ключових показників виміру ефективності функціонування підприємств;

- визначити місце та запропонувати основні механізми управління ефективністю виробництва товарів народного споживання в системі стратегічного планування.

Об'єктом дослідження виступає процес формування та підвищення економічної ефективності виробництва товарів народного споживання.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних, методичних та прикладних проблем, що виникають у процесі вимірювання та управління ефективністю виробництва товарів народного споживання.

Методи дослідження. В роботі використані наступні методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний - для побудови теоретичних узагальнень та формулювання висновків дисертаційного дослідження; монографічний - з метою аналізу існуючих методологій та методик оцінки й управління ефективністю виробництва товарів народного споживання; порівняльний - для з'ясування економічних процесів функціонування й управління виробництвом товарів народного споживання та аналізу тенденцій їх розвитку в трансформаційній економіці порівняно з попереднім періодом; структурно-функціональний - з метою дослідження сфери виробництва товарів народного споживання як структурно відокремленої складової цілісної системи промислового виробництва; статистично-економічний - під час аналізу існуючого стану виробництва товарів народного споживання та визначення факторів впливу на ефективність їх виробництва в Україні; індексний - для проведення оцінки чинників впливу на ефективність виробництва товарів народного споживання; факторного аналізу - з метою розробки прогнозних варіантів динаміки виробництва основних продовольчих товарів.

Інформаційною базою дослідження стали: наукова література з проблем теорії і практики ефективності виробництва, стратегічного управління підвищенням ефективності, а також нормативно-правові акти України та статистичні дані.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному обґрунтуванні теоретико-методологічних та організаційно-економічних основ підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання. Дослідження дозволило отримати ряд нових наукових результатів, зміст яких та рівень новизни виявляються в наступному:

вдосконалено теоретико-методологічні підходи до визначення економічної ефективності виробництва, які, на відміну від існуючих, враховують нерозривний зв'язок узагальнюючих показників ефективності з розгорнутою системою показників економічної ефективності використання основних факторів виробництва;

дістав подальшого розвитку методичний інструментарій дослідження взаємозв'язку категорій ефективності і продуктивності управління, зовнішніх і внутрішніх факторів ефективності виробництва через систему управління цілями та поєднання організаційних, мотиваційних і контролюючих важелів управлінського впливу, а також характеру їх взаємодії;

вперше на основі поглибленого аналізу існуючого методичного апарату економічної метрології в управлінні ефективністю виробництва обґрунтовано доцільність використання системи збалансованих показників ефективності як інструменту реалізації управління ефективністю за цілями;

вперше здійснено оцінку стану розвитку виробництва товарів народного споживання в умовах перехідної економіки, на основі яких окреслено проблеми та намічено заходи щодо підвищення ефективності виробництва в цьому секторі економіки України через інтеграційні процеси та посилення державного регулювання ринку товарів народного споживання;

визначено місце і роль державного регулювання у підвищенні ефективності виробництва товарів народного споживання та запропоновано систему заходів, спрямованих на формування насиченого споживчого ринку України відповідно до стандартів соціально-орієнтованої ринкової економіки;

розроблено стратегічні альтернативи розвитку галузей, що займаються виробництвом товарів народного споживання, відповідно до яких основними пріоритетами визначено збільшення обсягу на споживчому ринку України товарів вітчизняного виробництва та розбудову експортного потенціалу цих галузей;

розроблено методику вимірювання ефективності виробництва товарів народного споживання, яка, на відміну від існуючих, заснована на системі ключових показників ефективності, що враховують комбінування збалансованих показників, планування рівня зростання вартості власного капіталу та АВС-методу;

розроблено методику управління ефективністю виробництва у галузях промисловості, що випускають товари народного споживання, яка, на відміну від існуючих, базується на концепції стратегічного планування, шляхом визначення ключових показників ефективності для певних горизонтів часу на кожному управлінському рівні та заходів їх досягнення при реалізації функцій управління.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційній роботі результати дослідження, положення і висновки поглиблюють теорію і методологію визначення важелів управління ефективності виробництва товарів народного споживання і в поєднанні з практичними рекомендаціями можуть служити науковою базою для розробки загальнонаціональних і регіональних схем-прогнозів, стратегії і тактики, програм і планів збалансованого сталого розвитку галузей, що працюють на споживчий ринок і добробут населення. Зокрема, авторський доробок використано Головним управлінням економіки Чернівецької обласної державної адміністрації під час розробки стратегічних напрямів розвитку галузей промисловості області на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу (довідка № 2082 від 16.12.2004 року); головним управлінням економіки Чернігівської обласної державної адміністрації при підготовці Стратегії соціально-економічного розвитку Чернігівської області на період до 2015 року для обгрунтування перспективних напрямів розвитку легкої та харчової промисловості в регіоні (довідка від 9.02.2005 р. № 04-03/183); Івано-Франківською обласною радою при розробці програми розвитку області (довідка від 28.01.2005 р. № 14-202/35-р/332).

Практичні розробки дисертаційної роботи використовуються в роботі ВАТ “Роси Буковини” (довідка № 184/В від 14.12.2004 року), ВАТ “Вінницямолоко” (довідка № 145 від 15.12.2004 р.).

Наукові результати дисертації використовуються в навчальному процесі Національного університету харчових технологій при викладанні дисциплін “Стратегічне планування”, Економіка галузі в післяприватизаційний період”, “Економічна ефективність діяльності підприємств” (акт впровадження від 10.12.2004 р.), а також Буковинської державної фінансової академії при викладанні дисциплін “Економіка підприємства”, “Державне регулювання економіки”, “Фінанси”, “Фінанси підприємств”, “Політична економія”, “Мікроекономіка”, “Маркетинг”, “Економіка праці” (акт впровадження від 15.12.2004 року).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові розробки, представлені в дисертації, що виносяться на захист, є результатом власних досліджень і авторських здобутків. Це стосується також наукових праць, виданих автором за досліджуваною темою. Із наукових праць, виконаних у співавторстві, використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи автора і вказані в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові результати дослідження обговорювались на міжнародних і українських науково-теоретичних та практичних конференціях і семінарах: міжвузівська науково-практична конференція “Проблеми і перспективи розвитку фінансової політики в Україні в умовах ринкової економіки” (м. Чернівці, 1999 р.); міжнародна науково-практична конференція “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (м.Київ, 2000 р.); міжнародна наукова конференція “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель” (м.Київ, 2000 р.); перша міжвузівська науково-практична конференція “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах” (м.Дніпропетровськ, 2000 р.); міжнародна конференція “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству? (м. Донецьк, 2001 р.); ІІ-га міжнародна науково-практична конференція “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (м.Київ, 2001 р.); міжнародна науково-практична конференція “Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні” (м.Львів, 2001 р.); ІІ-га міжнародна науково-практична конференція “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (м.Київ, 2002 р.); всеукраїнська науково-практична конференція “Інвестиційні стратегії сталого розвитку” (м.Дніпропетровськ, 2004 рік).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковано в 35-ти наукових працях, у тому числі в двох особистих монографіях загальним обсягом 32,0 друк. арк., одному навчальному посібнику, 23-х статтях у наукових фахових виданнях загальним обсягом 13,8 друк. арк. (з них особисто автору належить 9,8 друк. аркушів), а також 9-ти матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 414 стор. комп'ютерного тексту, який включає список використаних джерел із 249 найменувань на 18 стор. та 15 додатків на 44 стор. Із загальної кількості таблиць і рисунків лише 12 займають усю площу сторінки.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади визначення ефективності виробництва” розглянуті теоретико-методологічні підходи до оцінки та управління ефективністю виробництва товарів народного споживання, які об'єднуються у певну методологічну систему, що засновується на теоретичній концепції факторів виробництва, їх взаємозалежності, взаємовпливі та взаємозаміщенні. Це відкриває можливості управління процесами економічної ефективності виробництва. Визначена методологія даної роботи, яка відображає теоретичний зміст системно-внутрішнього зв'язку економічних категорій ефективності та показників (індикаторів) їхнього кількісного виміру, що визначає ефект і базується на теоретичному обґрунтуванні сутнісної багатогранності категорії економічної ефективності виробництва товарів народного споживання в її реальному прояві.

Узагальнюючи різні точки зору, автор робить висновок, що економічна ефективність - це віднесений до витрат ресурсів результат управлінської дії, у певний проміжок часу, який може бути описаний залежністю ефект - витрачений ресурс. У той же час багатофакторність процесу підвищення економічної ефективності виробництва товарів народного споживання, різноспрямованість та різна величина її компонентів передбачає необхідність оцінки та визначення не лише загального (інтегрального) рівня ефективності виробництва, а й здійснення факторного (функціонального) аналізу цього складного економічного явища через систему показників.

Нерозривний взаємозв'язок узагальнюючих показників ефективності виробництва з розгорнутими системами показників економічної ефективності функціонування живої праці, основного та оборотного капіталу є необхідною умовою формування комплексної оцінки (комплексної системи) рівня ефективності виробництва товарів народного споживання. Система узагальнюючих показників не замінює собою систему функціональних показників, а становить її основу, дозволяє визначити загальну спрямованість зміни ефективності виробництва.

Таким чином, визначальними вихідними принципами методики побудови системи показників економічної ефективності є необхідність задоволення ряду умов. Насамперед, вибору показників, які уособлюють сутність тієї чи іншої категорії, статистично кількісно вимірюються, мають логічну схему розрахунків, доступні для обробки та прийняття управлінського рішення, тобто можуть бути забезпечені інформаційно.

Методика економічного виміру ефективності виробництва повинна відповідати наступним вимогам взаємозв'язку результативних і факторних ознак. По-перше, в розрізі формування формального апарату має дотримуватися кількісна вимірюваність ознак; вичерпність оцінок впливу факторів; однозначність та пропорційність впливу факторів; точність, надійність та достовірність; функціональний тип зв'язку показників.

По-друге, з точки зору економічного змісту, повинні бути забезпечені: змістовність відносно самостійних показників; місце та послідовність розташування функціональних показників у системі; об'єктивна форма зв'язку показників-факторів (забезпеченість уникнення протиріч); достатня специфічність системи економічних показників ефективності виробництва; кількісна визначеність форм прояву ознак та кількісні взаємовідповідності між ними.

Слід також враховувати, що еволюція розвитку економічних відносин висуває нові вимоги до показників економічної ефективності і, відповідно, її показники видозмінюватимуться при зміні економічної ситуації в країні. У кожному конкретному випадку необхідно обирати саме ті з них, які більшою мірою характеризують якість функціонування організації.

Розгляд методологічних підходів до оцінки загальних показників ефективності виробництва та функціональної ефективності різних форм капіталу в ринковій економіці розвинених та постсоціалістичних країн дав змогу визначити певний спектр відмінностей, цілей і завдань, яким вони підпорядковані. Насамперед розбіжності найбільш яскраво проявляються у таких напрямах реалізації методологічних підходів, як: місце показників ефективності виробництва, що розраховуються, в економіці, державі, суспільстві; критерії інформаційної ефективності; одиниці виміру; методи обліку; відкритість та доступність інформації; функції показників; головна мета показників.

Формування авторського підходу до групування та визначення факторів підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання дозволило більш конкретно та повно обґрунтувати їх розподіл та визначити класифікаційні ознаки. В ході дослідження встановлено, що внутрішні та зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролем. Тому для практики господарювання важливим є конкретне усвідомлення масштабів та напрямів дії, форм контролю, використання і можливості управління внутрішніми та зовнішніми факторами ефективності виробництва на різних рівнях виробничої діяльності. Тобто практика управління на різних рівнях господарювання повинна передбачати постійний контроль над процесом використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання, а також враховувати вплив на ефективність зовнішніх факторів виробництва.

Автор дійшов висновку, що найбільш обґрунтованим є представлення факторів управління ефективністю виробництва в межах повноважень і відповідальності управлінського складу підприємств, які виробляють товари народного споживання, оскільки саме вони забезпечують той рівень ефективності виробництва, який може дозволити собі організація за існуючих організаційних обмежень.

Виходячи з цього, вважаємо, що фактори управління ефективністю необхідно розглядати у комплексі умов функціонування економічної системи і одночасно через дію та вплив факторів, які безпосередньо детермінують формування рівня ефективності кожної сфери діяльності організації: сфери виробництва, сфери маркетингу, сфери фінансів, що можна відобразити через інтегровану класифікаційну структуру факторів ефективності виробництва товарів народного споживання. В основі запропонованого розподілу лежить горизонтальний поділ праці. В цьому разі управління ефективністю здійснюються через функціональних керівників (керівників підрозділів) (рис. 1).

Слід зазначити, що підвищення ефективності саме в існуючих сферах функціонування дозволяє більш аргументовано обґрунтовувати головні напрями та шляхи підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання, при цьому найбільш повно можуть враховуватись ресурсні обмеження та потенційні можливості як результат поглибленого аналізу існуючого стану використання ресурсів структурних одиниць та впливу факторів зовнішнього середовища. Керівники різних рівнів управління в площині вертикального розподілу праці мають свої повноваження і відповідальність, що формує можливості управління ефективністю в певних межах. Тому якість виконання керівниками підприємства на різних рівнях управління власних функціональних обов'язків може сприяти підвищенню або ж призводить до падіння ефективності виробництва, а будь-яке управління ефективністю виробництва на рівні підприємства або галузі можливе через реалізацію функцій управління: планування, організації, мотивації та контролю, при цьому співвідношення між ними на різних рівнях управління може бути різним.

У другому розділі “Підвищення ефективності виробництва через систему стратегічного управління” визначено місце формування ефективності виробництва товарів народного споживання в системі стратегічного планування. На основі проведеного дослідження встановлено, що в період індустріального розвитку основними конкурентними перевагами для організацій були технології і ефект від масштабу виробництва. Тоді в якості основних критеріїв ефективності виробництва товарів народного споживання виступали показники рентабельності залученого капіталу, рентабельності активів, рентабельності виробництва продукції та продаж тощо. В сучасній ринковій економіці конкурентні переваги набуваються більш складно. Здатність мобілізувати всі свої нематеріальні активи, досконало вивчити потреби потенційних споживачів - це головні конкурентні переваги організацій, що динамічно розвиваються.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нами пропонується використовувати в стратегічному управлінні ефективністю виробництва товарів народного споживання методологічний підхід, який поєднує три системи показників: системи збалансованих показників (СЗП); показників додаткової приведеної вартості; функціонально-вартісного аналізу.

Система збалансованих показників (або BSC - Balanced Scorecard) охоплює зв'язки між монетарними та немонетарними показниками, стратегічним та операційним рівнями управління, минулими та майбутніми результатами, а також між внутрішнім та зовнішнім середовищем організації.

СЗП передбачає можливість розробки кількісних показників з точки зору чотирьох головних перспектив (функціональних площин) діяльності організацій: фінансова перспектива, перспектива маркетингу, перспектива бізнес-процесів, перспектива навчання і розвитку. Таким чином СЗП дає абсолютно новий інструмент управління, який переводить бачення розвитку організації та її стратегію в набір взаємопов'язаних збалансованих показників, що оцінюють критичні фактори не лише поточного, але й майбутнього розвитку організації. Методологія побудови системи збалансованих показників може бути описана наступною послідовністю управлінських дій: визначення мети організації, визначення можливостей та обмежень, визначення показників для вимірювання стратегічного розвитку (досягнення мети), ідентифікація показників, передбачення результатів, узгодження мети і результатів, подальше планування. Система збалансованих показників виступає механізмом управління стратегією виробництва товарів народного споживання.

Головним недоліком системи збалансованих показників є те, що в цій системі відсутній кінцевий орієнтир, тобто базовий показник, за яким вимірюється успішність реалізації стратегії та ефективність функціонування системи. Тому пропонуємо доповнити її використанням системи управління ефективністю на основі додаткової приведеної вартості (EVA). Це система фінансового управління, яка дозволяє моделювати та відстежувати, проводити та оцінювати рішення, що приймаються на єдиній основі - додавання вартості до інвестицій власників.

Показник EVA в цьому разі виступає узагальнюючим показником стратегічної мети організації, її фінансовою перспективою, а система збалансованих показників використовується як інструмент управління для створення організації, орієнтованої на зростання акціонерної власності. Якщо система збалансованих показників спрямована на досягнення стратегічної мети, то EVA - на зростання вартості капіталу. Об'єднання цих двох концепцій має під собою підґрунтя, вони не виступають як концепції-антагоністи.

Однією із особливостей концепції визначення ефективності за показником додаткової приведеної вартості є можливість розкладення самого показника на кілька складових, які дозволяють вільно ув'язувати створення доданої вартості з конкретними чинниками. Це дає змогу визначати основні напрями зростання та причини погіршення показника додаткової приведеної вартості (EVA).

Перевагами EVA є математична точність розрахунків цього показника та чітке визначення впливу окремих складових на формування додаткової приведеної вартості. В свою чергу перевагами системи збалансованих показників виступає комплексність та системність цієї концепції.

Для підвищення ефективності організацій доцільним є застосування АВС-методу (методу функціонально-вартісного аналізу), який дозволяє досягнути покращення в роботі підприємства за рахунок показників вартості, трудомісткості, продуктивності. За його допомогою можна приймати як стратегічні, так і тактичні рішення. АВС-метод зосереджується на оптимальному розподілі операційних витрат.

Концепція, побудована на АВС-методі, забезпечує найбільш точний розподіл сумарних фактичних витрат на товари і послуги, які породжують ці витрати. З точки зору стратегічного управління ця концепція ефективності виступає найбільш корисним фінансовим інструментом. Вона пропонується як операційно-орієнтована альтернатива традиційним фінансовим підходам, на противагу яким надає інформацію у формі, зрозумілій персоналу, що бере безпосередню участь у бізнес-процесах та розподіляє накладні витрати у відповідності до деталізованих прорахунків використання ресурсів. Упровадження цієї концепції ефективності дає можливість реально визначити шляхи покращення вартісних показників роботи організації.

Облік витрат, що базується на методології АВС-методу, дозволяє розробити та застосувати життєздатну стратегію на ринку, а також приймати управлінські рішення щодо: формування конкурентоздатних цін на товари та послуги; визначення дійсної собівартості окремих видів продукції та послуг; гнучкого ціноутворення; управління асортиментом продукції, що випускається або послуг, що надаються; оцінки бізнес-процесів або діяльності кожного структурного підрозділу; розробки бюджетів підприємства.

Для підприємств, які випускають товари народного споживання, система визначення показників ефективності буде найбільш доцільною при комбінуванні трьох концепцій її вимірювання - BSC, EVA та АВС, яка може бути визначена наступним чином (табл. 1).

Таблиця 1 Система показників визначення ефективності для підприємств, що випускають товари народного споживання

Щодо показників ефективності функціонування галузі, то вони матимуть свої особливості, які пов'язані з тим, що ефективність функціонування галузі не складається із суми ефективностей діяльності окремих підприємств, оскільки кожне підприємство має обмежений доступ до певного виду ресурсів, що обмежує його ефективність, та власні її критерії.

Як видно із представленого аналізу концепцій ефективності, оцінка ефективності виробництва товарів народного споживання здійснюється або на основі спеціально розробленої, або ж адаптованої системи показників, але у будь-якому разі вона має бути комплексною і орієнтованою на цілі організації. Таким чином оцінка ефективності не існує сама по собі. Вона прив'язана до типу суб'єкту господарювання, цілей та задач оцінки ефективності. При цьому, як правило, обираються показники, які повинні носити загальносистемний характер, а не висвітлювати ефективність окремих складових системи (фінансів, постачання, виробництва, збуту тощо), характеризувати систему в цілому незалежно від того, чи потребує ця система коригування діяльності у конкретному напрямі.

Найбільш якісно управління буде реалізовуватись, коли розроблена формалізована модель управління відповідатиме найбільш повно цілям організації, її ресурсам, стану ринку тощо. На цих же методологічних засадах будується модель управління ефективністю організації. Основними елементами управління ефективністю виробництва товарів народного споживання виступають чотири взаємозалежних елементи: орієнтація на досягнення цілей; система контролю; управління результатами (методологічні підходи, процедури та інструменти, які використовуються для оцінки результатів діяльності та зворотного впливу з метою їх покращення); система управління ефективністю (досягнення максимальних результатів) учасників. Проведені нами дослідження засвідчили, що системний підхід в управлінні найбільш відповідає вимогам управління ефективністю. При цьому процес управління ефективністю можна розглядати як процес управління змінами, використовуючи відомі алгоритми, які описані в літературі з управління. Досягнення максимальних результатів на всіх рівнях управління може бути забезпечене лише через реалістичну систему мотивації як власників, так і учасників процесу виробництва та реалізації товарів. Управління ефективністю має носити стратегічний та поточний характер, але цілі управління при цьому будуть відмінними.

Методологічну основу побудови системи стратегічного управління ефективністю виробництва товарів народного споживання повинні скласти ті загальні теоретичні принципи, на базі яких стратегічний розвиток галузі: відповідатиме характеру та рівню соціального поступу країни; відбиватиме й найбільш повно реалізовуватиме цілі розвитку виробництва товарів народного споживання; інтегруватиме різні економічні інтереси всіх учасників процесу виробництва та споживання товарів народного споживання в економічну поведінку; виражатиме всі вартісні категорії виробництва в грошовій формі як кінцевих економічних формах процесу відтворення; оптимізуватиме комбінацію факторів виробництва та забезпечить ефективність їх використання на всіх етапах процесу виробництво - розподіл; забезпечуватиме високу мотивацію ринкових суб'єктів та співробітників. Лише дотримання визначених загальних принципів побудови нової системи управління ефективністю дозволить якісно змінити ситуацію у виробництві товарів народного споживання.

Щодо співвідношення категорій ефективності і продуктивності управління виробництвом, то слід відзначити, що за існуючого взаємозв'язку даних категорій ефективність проявляється в кінцевих результатах виробництва, а продуктивність характеризує безпосередні дії в управлінській праці, що не завжди обумовлюють її високу ефективність.

Повносистемний розгляд економічної сутності та змісту управління ефективністю виробництва не можливий без визначення та окреслення факторів, якими вони обумовлені. Такими факторами виступають явища, ознаки або обставини, які перебувають у причинному зв'язку із показниками, що характеризують результати діяльності організації як у якісних, так і в кількісних параметрах. Вплив цих факторів виникає не тільки як результат різноманітних комбінацій елементів даної організації, але й проявляється через взаємодію із зовнішнім середовищем. Зовнішні та внутрішні фактори знаходяться у складному взаємозв'язку, а взаємний вплив їх може набувати особливої специфіки залежно від конкретних економічних умов або виробничої ситуації. Вони можуть вступати у взаємодію, підсилюючи позитивний ефект організаційної дії, а можуть виступати в якості факторів-антагоністів із різноспрямованою дією.

Таким чином, розробку стратегії підвищення ефективності можна представити ланцюгом, побудованим із послідовних ієрархічних цілей. Причому на кожному рівні управління цілі будуть більш деталізовані і конкретизовані. На кожному рівні управління повинні визначатись ключові показники ефективності, які встановлюються через механізми реалізації цільових значень ключових показників ефективності на нижчих рівнях.

У третьому розділі “Теоретико-методологічні основи управління ефективністю в системі стратегічного планування” визначається сутність, роль та місце економічного вимірювання в управлінні ефективністю виробництва товарів народного споживання, розглядається система показників, які входять до складу системи збалансованих показників і формують засади підвищення ефективності.

Визначення системи ключових показників ефективності ґрунтується на методологічному положенні про те, що основним принципом визначення ефективності виступає принцип взаємозв'язку цілі та кінцевого результату діяльності. При цьому методична база оцінки ефективності має бути адекватною умовам та задачам визначення цілі. У цілому для управлінського рішення точність вимірювання необхідна лише у межах, достатніх для розрізнення критичних значень процесів, якими управляють, та інформування управлінського персоналу щодо можливих наслідків їхньої дії.

Проведений аналіз дозволив дійти висновку, що найбільше вимогам ефективного розвитку організації відповідає такий тип управління ефективністю, який супроводжує весь процес стратегічного планування від моменту визначення стратегії, цілей і завдань до моменту реалізації стратегії. Адже процес встановлення цілей організації повинен базуватися на прийнятті найбільш ефективного управлінського рішення, а процес досягнення цілей має бути побудований на визначенні найбільш ефективних методів реалізації визначених стратегій та завдань. Управління ефективністю ринкового суб'єкта є визначальною складовою стратегічного управління і визначається як розроблена система управлінських процедур, що інтегрує основні цілі організації, її структурних підрозділів та кожного члена трудового колективу через встановлені взаємозв'язки та взаємозалежності, виражені системою ключових показників ефективності, на досягнення стратегічної мети оптимальним шляхом реалізації мотиваційних сил за допомогою виконання управлінських функцій.

Для підприємств, які виробляють товари народного споживання, нами визначені основні види стратегій, що мають найвищий ефект при впровадженні. Але оскільки продукція цих підприємств неоднорідна, то ступінь охоплення національного ринку суттєво різниться, і стратегічні альтернативи, які дадуть найбільший ефект при застосуванні, також будуть різними.

Якщо для товарів легкої промисловості низька насиченість ринку товарами вітчизняних товаровиробників пояснюється переважно значною тінізацією ринку (переважання товарів невідомого походження та таких, що незаконно ввезені в Україну), то для товарів довготривалого користування ринок характеризується значним рівнем конкуренції з боку закордонних товаровиробників відомих товарних марок. Тому зростання купівельної спроможності населення автоматично, як у випадку із продуктами харчування, не призведе до зростання обсягу ринку, яким володіють вітчизняні товаровиробники. З огляду на це і стратегічні рішення щодо розвитку виробництва таких товарів будуть іншими.

Етап реалізації стратегії вимагає найбільших зусиль, оскільки саме від нього залежить реальність досягнення визначеної стратегії. На даному етапі значно активізується робота системи управління ефективністю через задіяння підсистем та елементів управління.

На нашу думку, підсистемами управління ефективністю виробництва товарів народного споживання в організації можуть виступати підсистеми управління маркетингом; фінансами; персоналом; внутрішніми бізнес-процесами; взаємодією із зовнішнім середовищем. Така декомпозиція підсистем виключає перетин інтересів та перехрещення повноважень між підсистемами в організації.

Визначення сили та напрямів впливу можливе через встановлення кількісних параметрів. У якості таких кількісних вимірювачів пропонується використати ключові показники ефективності на рівні кожного елементу, підсистеми та системи в цілому. Застосування системи управління ефективністю виробництва товарів народного споживання через ключові показники ефективності базується на використанні традиційних показників вимірювання ефективності виробничих процесів за умови побудови внутрішніх зв'язків взаємозалежності та підпорядкування.

У четвертому розділі “Аналіз та проблеми розвитку виробництва товарів народного споживання в Україні” розглянуті економічні передумови функціонування й управління виробництвом товарів народного споживання та проведено поглиблений аналіз стану й ефективності виробництва товарів народного споживання, визначені основні напрями покращення забезпечення населення такими товарами.

Виробництво товарів народного споживання у 2002 р. склало в Україні 37933 млн. грн., що вище показника 2000 року - 29761,6 млн.грн. на 27,5%. Якщо на одну особу в 2000 році було випущено товарів народного споживання на суму 606,93 грн., то в 2002 році цей показник виріс більше ніж на 30% і склав 790,21 грн. Слід зазначити, що у 2000 р. 56% випуску товарів народного споживання становили продовольчі товари - 349,41 грн. У 2002 р. ситуація змінилась і питома вага продовольчих товарів у товарах народного споживання, вироблених на одну особу, підвищилась до 76% суми всіх товарів народного споживання і склала 601,49 гривень.

Витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів становили в 2002 році в середньому 92,8% сукупних витрат домогосподарств України, що відповідає 617,5 грн. на місяць (табл. 2).

Таблиця 2 Сукупні витрати домогосподарств України по роках (у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

Слід зазначити, що непродовольчі товари мають вищий ступінь еластичності відносно доходів, ніж продовольчі товари. Тому зі зростанням доходів населення більш високими темпами зростають витрати домогосподарств на придбання непродовольчих товарів народного споживання. Темпи приросту в 2002 р. порівняно з 2000 р. склали по цій групі витрат 36,8%, тоді як витрати на придбання продовольчих товарів зросли за цей же період на 12,4%. Але питома вага витрат на продовольчі товари населення України все ще досить висока - 62,8% загальних сукупних витрат 2002 року.

Таким чином, пересічним громадянином витрачається в середньому за місяць (за умови середнього розміру домогосподарств України в 2002 р. у 2,71 чол.) на придбання товарів народного споживання майже 203 грн., що складає 2435 грн. за рік, тоді як на душу населення в Україні вироблялось в цьому ж році товарів народного споживання на суму лише 790,21 грн. (або 32,4% загальних витрат). Із наведених розрахунків можна зробити висновки щодо неефективного функціонування вітчизняної індустрії товарів народного споживання.

За період 1991-2002 рр. відбулися істотні структурно-динамічні зміни у характері й тенденціях розвитку виробництва продовольчих і непродовольчих товарів.

Вся група товарів народного споживання демонструє стійкі темпи приросту, починаючи з 1998 року. Але обсяги виробництва цих товарів склали лише 55% рівня 1990 року. Найбільш високі темпи приросту були по випуску алкогольних напоїв. Лише за цією групою товарів народного споживання у 2002 році перевищено обсяги виробництва 1990 року (темп приросту - 26%). Найнижчого темпу - 1% - досягнуто у виробництві товарів легкої промисловості. У 2002 році товарів легкої промисловості випущено на загальну суму майже 1562 млн. грн., що складає лише 30% показника 1990 р. Зменшення виробництва товарів народного споживання пов'язано з економічною кризою, яка призвела до різкого скорочення обсягів виробництва.

Значно скоротилося виробництво продовольчих товарів як в абсолютному вимірі, так і в розрахунку на душу населення. Зокрема, показники 1990 р. перевищено лише по виробництву мінеральної води в 1,6 рази, по інших позиціях рівень виробництва 1990 р. у 2002 р. не досягнуто.

Разом з тим слід зазначити, що у порівнянні із показниками 1995 року виробництво продовольчих товарів на душу населення зросло по м'ясних напівфабрикатах, жирних сирах, маргариновій продукції, олії, консервах, кондитерських виробах, безалкогольних напоях, мінеральній воді. Найвищі темпи росту за цей період продемонстрували виробництво мінеральної води більше ніж у 5 разів, безалкогольних напоїв - більше ніж у 3,2 рази, кондитерських виробів більше ніж у 2,6 рази та маргаринової продукції більше ніж у 2 рази. Однак, оскільки це зростання відбувалось на фоні суттєвого (40-60%) скорочення обсягів виробництва тих продуктів, що відіграють найважливішу роль у раціоні харчування, а саме м'яса і м'ясопродуктів, ковбасних виробів, продукції з незбираного молока, хліба і хлібобулочних виробів, на наш погляд, можна говорити не про покращення, а скоріше про загострення продовольчої проблеми і суттєве викривлення структури споживання населення України.

Непродовольчі товари складають 33,7% загального виробництва товарів народного споживання. У 2002 році у фактичних цінах було вироблено продукції цієї галузі на суму 12767 млн. грн., з них на товари легкої промисловості припало 12,2%, або 1561,9 млн. гривень.

Якщо у 1990 р. легка промисловість майже повністю забезпечувала потреби населення України у товарах народного споживання й на 20% наповнювала державний бюджет, то в останні роки вона втратила свої позиції на внутрішньому ринку і різко зменшила обсяги виробництва. Виробництво основних видів товарів народного споживання, які виготовляються легкою промисловістю, на душу населення у 1990 р. перебувало на рівні виробництва розвинених країн світу.

Негативні тенденції в галузі призвели до того, що частка легкої промисловості, її значення у промисловій структурі економіки значно скоротилися. Так у 2002 р. в обсязі промислової продукції лише 1,6% виробництва припадало на долю легкої промисловості. І хоча, починаючи з 1996 року, легка промисловість демонструвала щорічно досить високі темпи приросту до попереднього року (2000 р. - 36,4%, 2001 - 13,8%) до показника початку 90-х років зменшення обсягів виробництва складає 70%. 2002 рік характеризується уповільненням темпів нарощування виробництва у легкій промисловості - 0,4% до показника 2001 року.

Скорочення обсягів виробництва товарів народного споживання обумовлено наступним: різке падіння купівельної спроможності населення України стало причиною скорочення обсягів споживання продуктів харчування та загального зменшення витрат населення на придбання товарів на споживчому ринку; високі темпи інфляції 1993-1998 років стали причиною обмеження матеріальних і фінансових ресурсів підприємств; руйнація традиційних зв'язків та втрата традиційних ринків збуту - колишніх республік СРСР стали причиною згортання виробництва продукції, яка вивозилась за межі України; низькі темпи оновлення виробничого апарату галузей, які випускають товари народного споживання, погіршили якість застосовуваних техніки та технології, що стало причиною погіршення якісних характеристик товарів, які випускаються. Українські товари народного споживання стали неконкурентоспроможними за ціновими параметрами та часто і за якісними характеристиками; значною є тінізація ринку споживчих товарів як за рахунок товарів зарубіжного походження, так і за рахунок внутрішнього нелегального виробництва; відсутність виваженої державної політики щодо захисту вітчизняного товаровиробника і, як наслідок, відкриття українських ринків для іноземних товаровиробників, що пропонують товари не завжди високої якості, але за низькими цінами, стали причиною втрати споживачів на внутрішньому ринку; негативні тенденції, які формувались протягом майже восьми років, призвели до різкого погіршення ефективності функціонування підприємств, що виробляють товари народного споживання. Зменшився обсяг випуску продукції, скоротились прибутки, погіршилась структура капіталу, зменшився рівень прибутковості виробництва, активів, власного капіталу, продаж. Все це ще більше загострює ситуацію в галузях, які виробляють товари народного споживання.

У п'ятому розділі “Шляхи підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання” представлені методика розробки механізму управління ефективністю в системі стратегічного управління, прогноз розвитку виробництва товарів народного споживання та визначені заходи державного регулювання, спрямовані на підвищення ефективності виробництва товарів народного споживання.

Організаційне забезпечення впровадження системи управління ефективністю на рівні підприємств повинен здійснювати планово-економічний відділ (управління). В задачі відділу входить аналітична підтримка розробки системи ключових показників ефективності та визначення їх цільових рівнів, оцінка фактичних результатів та аналіз причин їхніх розходжень із прогнозними. В організаційній системі місце та роль відділу буде визначатись його функціональними обов'язками.

Роль планово-економічного відділу з точки зору управління ефективністю визначатиметься виконанням двох функцій: аналітичної підтримки прийняття рішень і забезпечення об'єктивності вихідних даних та розрахунків. У цьому разі в структурі планово-економічного відділу додатково необхідно ввести два підрозділи, які будуть виконувати ці функції. Це підрозділ планування та управління ефективністю, який відповідатиме за процеси підтримки процесів планування та коригування планів за підсумками поточної діяльності, та блок звітності. Такі зміни організаційної структури виключать конфлікт інтересів і дозволять підвищити ефективність управління ефективністю.

Слід зазначити, що створення цих підрозділів у складі планово-економічного відділу не гарантує розв'язання всіх проблем. Потрібна перебудова методів та практики роботи організації. Вирішити це завдання дозволить розроблена система мотивації, яка ув'язується із досягненням прогнозних ключових показників ефективності. В реалізації системи управління ефективністю на підприємствах повинні брати участь усі виконавці, лінійні та функціональні керівники.

Управління результатами розвитку організації відбувається через постановку задач кожному підрозділу та виконавцю, вимірювання і оцінку результатів управлінського процесу. Структура відповідальності буде підтримувати підвищення ефективності організацій через чітку і логічно визначену відповідальність підрозділів та керівників в межах їхніх повноважень за умов прозорості системи мотивації. Послідовне використання важелів контролю та мотивації в площинах діяльності дозволить вирішити питання поєднання особистих мотиваційних сил виконавців і керівників із загальноорганізаційними цілями та уникнути внутрішньоорганізаційних конфліктів.

Один із основних елементів управління ефективністю - управління ефективністю персоналу. Він складається із визначення параметрів і критеріїв оцінки; процесу оцінки; визначення відхилень та шляхів подолання; розробки заходів щодо ліквідації розходжень та досягнення визначених цілей.

Стратегія, яка передбачає керований перехід від існуючого стану організації до запланованого максимально ефективним шляхом, повинна базуватись на досягненні планового рівня ключових показників ефективності. Отже, ефективність управління виробництвом можна визначити як ступінь реалізації намічених цілей, які детерміновані виробничими потребами, за умов оптимального використання наявних можливостей та засобів впливу на економічну систему у визначений термін. Використовуючи методологію управління ефективністю виробництва, що спирається на поєднання концепцій системи збалансованих показників, EVA та АВС-методу, нами побудоване дерево цілей для управління ефективністю виробництва товарів народного споживання за визначенням ключових показників ефективності та встановлених взаємозв'язках та взаємозалежностях. Запропонована методологія управління ефективністю може бути адаптована до умов діяльності підприємства або галузі з урахуванням індивідуальних особливостей (ресурсних обмежень, правової форми господарювання, конкурентного стану, стратегічних цілей тощо).

Для прогнозування виробництва найважливіших видів продукції харчової промисловості використано метод динамічного факторного аналізу. Одержані результати прогнозу дають можливість стверджувати, що виробництво найважливіших видів продукції харчової промисловості в перспективі постійно уповільнюватиме темпи приросту внаслідок відсутності кардинальних змін у соціальній та інституційній політиці держави. Результати прогнозу наведено в табл. 3. виробництво товар народний