Настав час для радикальної перебудови інвестиційної політики, оскільки зменшення ролі держави в інвестиційному процесі не було компенсовано можливостями ринкової самоорганізації інвестиційних процесів. Необхідне відновлення державних регулюючих, стимулюючих і контролюючих та інформаційних функцій в інвестиційній сфері. Державне регулювання інвестиційної діяльності має здійснюватись шляхом створення сприятливих умов для її розвитку (удосконалення системи оподаткування та амортизаційної політики, захист інтересів інвесторів, надання пільг в користуванні землею та іншими природними ресурсами, здійснення антимонопольних заходів, розвитку фінансового лізингу та ін.) та через безпосередню участь в інвестиційній діяльності (розміщення на конкурсних засадах коштів державного та регіональних бюджетів для фінансування проектів, надання державних гарантій по інвестиційних проектах, протекціоністські заходи та ін.).

Інноваційна діяльність в харчовій промисловості спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок з метою вдосконалення технологій виробництва, оновлення та розширення номенклатури продовольчих товарів, поліпшення їх якості. Вона включає маркетингові дослідження ринків збуту, формування попиту на нові види продукції, пошук та створення інформації про конкурентне середовище, характеристики товарів конкуруючих фірм, пошук партнерів по впровадженню та фінансуванню інноваційних проектів. Дослідженням встановлено, що саме продуктові інновації є на сьогодні основним видом інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України. Так, з 332 підприємств, що здійснювали таку діяльність у 2003 році, освоювало виробництво нових видів продукції 273 підприємства. Харчова промисловість серед промислових галузей є одним з лідерів (поряд з легкою) у здійсненні продуктових інновацій; кожний четвертий продукт, який виробляється сьогодні галуззю, є інноваційним. Загальний обсяг витрат на впровадження технологічних інновацій в харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів у 2003 році складав 564,2 млн. грн., що становить 18,3% загальної суми витрат усієї промисловості України.

Значною перешкодою на шляху становлення інноваційної моделі розвитку харчової промисловості є недостатній рівень виробництва вітчизняними машинобудівними підприємствами сучасного устаткування, приладів контролю та вимірювання для потреб харчової промисловості, що ускладнює впровадження новітніх технологій та систем якості на підприємствах, проведення сертифікації виробничих процесів та продукції.

Для прискорення впровадження досягнень науково-технічного прогресу та забезпечення інноваційної моделі розвитку харчової промисловості за допомогою державного регулювання необхідне: створення пільгових механізмів для заохочення інноваційної діяльності; забезпечення зворотної фінансової підтримки інноваційно активних підприємств; організаційна підтримка науково-технічного співробітництва та інформаційного забезпечення підприємств галузі; стимулювання поглиблення зв'язків підприємств галузі з закладами науки та освіти шляхом реалізації спільних проектів, залучення науковців до розробки галузевих програм; розвиток спеціалізованої інформаційної служби із залученням всіх засобів масової інформації для надання відомостей про наукові досягнення і рекомендацій стосовно їх впровадження у виробництво; розробка та реалізація державних, регіональних та галузевих цільових науково-технічних програм; відновлення бюджетного фінансування витрат на оснащення науково-дослідних галузевих інститутів сучасним обладнанням, підготовку молодих кадрів і підвищення кваліфікації наукових працівників.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств харчової промисловості виявив їхній складний фінансовий стан та посилення негативних тенденцій протягом останніх років.

Як в цілому по Україні так і в межах регіонів протягом останніх років фінансові результати харчових підприємств від звичайної діяльності були гірші, ніж від операційної, що свідчить про збитковість фінансової та інвестиційної діяльності цих підприємств. Основними, загальними для більшості регіонів, причинами цього, як показали дослідження, є недостатній розвиток ринкової інфраструктури, труднощі залучення кредитних ресурсів, високі ставки банківських позичок (що призводить до збільшення витрат) і надмірний податковий тягар (що спонукає підприємства до штучної збитковості).

У п'ятому розділі “Екологізація розвитку харчової промисловості, якість та стандартизація продукції галузі” розглянуті проблеми забезпечення екологічності виробництва та продукції харчової промисловості, питання якості, стандартизації і сертифікації у її діяльності, узагальнено досвід економічно розвинених країн в цій сфері.

Екологізація розвитку харчової промисловості повинна бути спрямована на вирішення двох основних завдань: зменшення тиску підприємств галузі на навколишнє середовище та його забруднення шкідливими викидами при використанні природно-ресурсного потенціалу регіонів і територій; забезпечення виробництва високоякісної та безпечної для здоров'я людини харчової продукції. Організаційно-економічне забезпечення екологізації розвитку харчової промисловості передбачає формування та розвиток адміністративних та економічних механізмів екологічної політики на державному та галузевому рівні.

Основними завданнями харчових підприємств по зменшенню екологічного ризику мають бути: запобігання та мінімізація негативних впливів на оточуюче середовище діючих на підприємстві технологічних процесів; забезпечення мінімізації шкідливого впливу на оточуюче середовище процесів на всіх стадіях життєвого циклу продукції; попередження забруднень, зменшення кількості відходів, забезпечення глибокої переробки сільськогосподарської сировини, скорочення обсягів дефектної продукції, виключення захоронення відходів; підвищення кваліфікації персоналу та поглиблення його знань в галузі екології; залучення до процесу екологізації виробництва всіх зацікавлених сторін і в першу чергу постачальників продовольчої сировини.

Якість продовольчих товарів є не тільки важливою характеристикою споживчих властивостей продукції, але й суттєвою складовою її конкурентоспроможності та найважливішим чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної й екологічної безпеки. Недостатній контроль за якістю, особливо найпоширеніших харчових продуктів, несумлінність виробників становлять реальну загрозу здоров'ю населення країни, підривають довіру до вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, призводять до значних економічних втрат. Екологічно безпечними можуть бути лише якісні продовольчі товари, і навпаки, екологічна безпечність є обов'язковою властивістю якісних продуктів харчування.

Управління якістю продукції поєднує організаційні, технічні, економічні та соціальні заходи щодо забезпечення безперервного процесу вдосконалення якісних показників, базується на галузевих нормативах, стандартах і метрологічному забезпеченні, а також передбачає моральне й матеріальне стимулювання творчої активності працівників підприємства щодо поліпшення якості та досягнення високих її показників. Розробка єдиних вимог до якості і безпеки продукції та гармонізація основних її показників є особливо актуальною в зв'язку із вступом України до СОТ.

Проведені дослідження управління якістю на підприємствах харчової промисловості дозволили також дійти висновку, що однією з основних причин його низької ефективності є застосування застарілих методів та нерезультативних підходів до менеджменту. Основними елементами ефективної моделі управління якістю, яка відповідає сучасним світовим вимогам повинні стати: система менеджменту якості підприємства за міжнародним стандартом серії ISO 9000; система безпеки продуктів харчування, відповідно до вимог НАССР; система екологічного менеджменту на харчових підприємствах згідно з ISO серії 14000; система гігієни і санітарії у виробництві, яка базується на принципах GMP.

Аналіз чинників, що зумовили тенденцію до зниження показників якості, засвідчив необхідність врахування того факту, що за роки реформ до виробництва харчової продукції долучилась значна кількість малих підприємств, які не мали навичок і традицій у виробництві продуктів харчування, і саме на цих підприємствах всі названі проблеми є найбільш гострими. Як показали перевірки, на багатьох малих підприємствах не дотримуються санітарних вимог, відсутня нормативно-технологічна документація, порушується технологія виробництва, не укомплектовані лабораторії, слабкий технологічний контроль, відсутні кваліфіковані технологи, не забезпечується необхідна глибина переробки сировини, значні обсяги відходів. Все це разом зумовлює низьку ефективність і якість виробництва. Водночас багато відомих виробників вітчизняних харчових продуктів мають значні досягнення саме завдяки впровадженню ефективних систем управління якістю, створенню відповідної нормативної бази, забезпеченню належного рівня кваліфікації персоналу.

У шостому розділі “Механізм інтеграції харчової промисловості у світогосподарські зв'язки” узагальнені тенденції і закономірності розвитку продуктивних сил харчової промисловості в умовах глобалізації, досліджено основні шляхи та напрями підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності харчової галузі та забезпечення її інтеграційних зв'язків у світовій агропродовольчій системі в контексті вступу України до СОТ.

Забезпечення реалізації конкурентних переваг харчової промисловості України у світовому поділі праці у відповідності з наявними ресурсно-економічними можливостями передбачає: істотне підвищення ефективності використання сировинної бази; докорінне оновлення матеріально-технічної бази підприємств; пріоритетний розвиток галузей, що мають порівняльні та конкурентні переваги на світовому й регіональних ринках - цукрової, м'ясної, молочної, масложирової, плодоовочеконсервної, спиртової, лікеро-горілчаної, борошномельно-круп'яної, кондитерської та соляної; прискорений розвиток машинобудування для харчової промисловості.

Сприяти реалізації конкурентних переваг вітчизняної харчової промисловості на глобальному рівні здатний внутрішній попит, підкріплений стійким зростанням реальних доходів населення, який у меншій мірі залежить від коливань світових агропродовольчих ринків. Його інформативною характеристикою є структура харчування населення, аналіз і узагальнення даних про яку дає можливість визначити важелі та сформувати пріоритети розвитку галузі в умовах глобалізації світової економіки і побудувати на цій основі ефективний механізм зовнішньоекономічної діяльності харчової промисловості, який відповідатиме інтересам вітчизняних виробників і споживачів, зменшить ризики та забезпечить реалізацію переваг інтеграції галузі в світогосподарські зв'язки.

Зовнішньоекономічна діяльність харчової промисловості спричиняє дедалі більший вплив на розвиток власних підгалузей, створення конкурентного середовища у сфері виробництва продуктів харчування та процес інтеграції галузі у світогосподарські зв'язки. Вихідними принципами такої інтеграції є передусім створення потужного національного ринку, досягнення високої інтегрованості вітчизняної економіки, фінансова стабілізація, опора на розвиток власних галузей, гармонізація вітчизняного зовнішньоекономічного законодавства до вимог ГАТТ-СОТ.

Аналіз структури зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією в цілому як в Україні, так і в розрізі регіонів свідчить про її сировинну орієнтацію. Так, у 2003 році при експорті продовольства на суму 2732,1 млн. дол. США, готових харчових продуктів було експортовано лише на 904,2 млн. дол. США, або 33,1%. В імпорті, навпаки, переважають готові харчові продукти - 50,5% загального імпорту агропродовольчої продукції Аналогічна ситуація спостерігалась і в попередні роки.

Відчутний вплив на розвиток харчової промисловості чинитиме можливий вступ України до СОТ, що може мати як позитивний, так і негативний характер в залежності від ступеня підготовки галузі, її підгалузей і виробництв до конкурентної боротьби на світовому ринку. Тому важливим є ретельний аналіз наслідків вступу до СОТ для харчової промисловості та розробка контрзаходів у відповідь на можливі ризики. Останні пов'язані з низьким техніко-технологічним рівнем виробництва в галузі, залежністю від імпорту ресурсів для виробництва продовольчих товарів, недоліками інфраструктурних складових вітчизняного продовольчого ринку і державних методів його регулювання, неадаптованістю діючої системи стандартизації й сертифікації до світових вимог, відсталістю споживчої культури населення. Виходячи з цього, під час вступу до СОТ слід передбачити адаптаційний період для харчової промисловості з уведенням поступового, а не одночасного, тарифного регулювання. У залежності від розвитку галузі цей період може становити від 2 до 5 років для досягнення нею рівня, конкурентноспроможного в зоні СОТ.

Таблиця 2. Товарна структура зовнішньої торгівлі України, 2003* (млн.. дол. США)