Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний гірничій університет України

УДК 65.012.32:330. 352. 3

Системний менеджмент стійкого розвитку підприємств

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

Василенко Валентин Олександрович

Дніпропетровськ 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі менеджменту і маркетингу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь) менеджмент економіка трансформація

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Подсолонко Володимир Андрійович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь), завідувач кафедри менеджменту та маркетингу, декан факультету управління

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Кузьмін Олег Євгенович, Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України (м. Львів), навчально-науковий інститут економіки і менеджменту, директор

доктор економічних наук, професор Ковальчук Костянтин Федорович, Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ), декан економічного факультету

Провідна установа: Хмельницькій національний університет Міністерства освіти і науки України, (м. Хмельницький), кафедра економіки підприємства та підприємництва

Захист дисертації відбудеться “12” січня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.080.01 у Національному гірничому університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, просп. К. Маркса, 19

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України за адресою:49027, м. Дніпропетровськ, просп. К. Маркса, 19, Національний гірничий університет

Автореферат розісланий 08 грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.е.н. Дереза В.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В період трансформації економіки України з 2000 р. вперше подолано падіння ВВП. Незважаючи на деякі тенденції зростання виробництва, що намітилися в останні роки, загальний економічний стан у машинобудівній галузі залишається кризовим.

Негативний стан розвитку економіки промислових підприємств обумовлений не тільки впливом факторів середовища, але й неадекватним станом управління діяльністю суб'єктів господарювання, відсутністю цілісної та ефективної системи менеджменту. В умовах перехідного періоду підприємства зіткнулися зі зростанням ентропії, високим ступенем невизначеності розвитку подій. Формування зовнішнього середовища та форми його прояву, синергетичні аспекти управління, а також зміна ролі трудових ресурсів вимагають адекватного трансформування самої психології господарювання на рівні підприємств. Постає актуальне питання протидії кризовим явищам і відновлення стабільності функціонування суб'єктів господарювання, що вимагають розробки теорії та методології стійкого розвитку.

Розробками М. Портера, Е. Демінга, Ф. Котлера, І. Ансоффа та Бостонської консалтингової групи і фірми “Мак-Кінзі” користуються і приймають рішення щодо стратегічного розвитку багато підприємств економічно розвинених країн. Однак кожна із цих моделей вимагає змін залежно від сфери та умов її застосування.

Проблема сутності й інструментарію управління суб'єктами господарювання, а також використання та розвитку потенціалу підприємств стали предметом наукових досліджень таких відомих вітчизняних вчених, які О.І. Амоша, В.Г. Герасимчук, Ю.Б. Іванов, К.Ф. Ковальчук, О.Є. Кузьмін, О.М. Ястремська. Питання теоретико-методологічних засад в галузі синергетики та рівноважності систем в умовах перехідної економіки досліджуються в працях С.А. Єрохіна, С.В. Мочерного, Т.Є. Унковської. Теоретичні аспекті стратегічного й антикризового менеджменту та їх впровадження розкрити в працях Л.О. Лігоненко, В.В. Пастухової, А.І. Пушкара, О.М. Тридіда, а також вчених країн СНД О.С. Виханського, А.П. Градова, Г.Б. Клейнера та ін. Однак, не зважаючи на глибину досліджень вказаних вчених, потребують подальшого розвитку комплексні теоретичні питання присвячені методам організації управління, проблемам визначення рівня саморозвитку та самоорганізації, методичним аспектам їхнього здійснення в системі менеджменту. За межами наукового вирішення залишилися проблеми локальних криз і принципи рівноваги системи як основної складової стійкості підприємства. Не отримали наукового обґрунтування та не знайшли практичного впровадження розробки щодо формування комплексного системного підходу до управління підприємством на основі системи менеджменту, що містить загальну теорію управління, стратегічний, інноваційний і виробничий менеджмент, ситуаційне й антикризове управління. Відсутні також комплексний механізм стійкого розвитку підприємств.

Удосконалення системи стратегічного й оперативного управління виробництвом, підвищення якості рішень на основі застосування економіко-математичних методів і нових інформаційних технологій, з метою забезпечення ефективного та стійкого розвитку підприємств машинобудування, є необхідною умовою сучасної системи господарювання. Іншим, не менш важливим, аспектом, що підлягає дослідженню, є проблема створення умов для мобілізації можливостей підвищення ефективності метаболічного процесу, пов'язаного з утворенням позитивної синергії, яка здатна забезпечити стійкість підприємств у нерівноважному середовищі.

Існування зазначених проблем обумовили зростання попиту на комплексні наукові дослідження з питань виживання підприємств, їх стійкого функціонування та розвитку як фактора забезпечення економічного зростання. А недостатня розробленість теоретичних питань та наявність проблем методологічного характеру в управлінні підприємствами, відсутність системного менеджменту, спрямованого на стійкість їхнього розвитку в умовах транзитивної економіки України, визначили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики науково-дослідних робіт Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Зокрема, комплексної теми "Розробка концепції стійкого розвитку Криму" (номер державної реєстрації 0198U009102, 1998 - 2000 рр.), в якій здобувачем визначені гносеологічна та економічна сутність, необхідність та умови стійкого розвитку підприємств; комплексної теми "Стратегія підготовки менеджерів" (номер державної реєстрації 0101U005421, 2001 - 2005 рр.), а саме теми "Концепція поетапного формування фахівця-менеджера”, в якій здобувач був науковим керівником і розробив основні принципи мотивації менеджерів, що підвищують їх зацікавленість у кінцевих результатах роботи. Дисертаційна робота виконувалася також відповідно до міжнародних проектів: Tempus-Taсis "Економіка навколишнього середовища на півдні України" (1998 - 2000 рр., виконавець, партнери - університети Італії та Франції) в цьому проекті здобувачем розроблена модель взаємозв'язку системи менеджменту і довкілля; Tacis EDUK- 9801 "Підтримка навчання менеджменту у Криму" (1998 - 2000 рр., в якій здобувач був керівником групи з розробки ділових ігор і “Case study”, партнери - університети Фінляндії, Німеччини, Великої Британії, Ірландії); NISCUPP "Навчання бізнесу й менеджменту" (2000 - 2004 рр., виконавець, партнер - університет штату Алабама, США). В цих проектах здобувачем розроблені положення щодо реструктуризації навчальних дисциплін з менеджменту.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування та розробка теоретико-методологічних основ стійкого розвитку підприємств в умовах ринкових відносин за допомогою системного менеджменту.

Мета дисертаційної роботи обумовила вирішення таких завдань:

- визначити гносеологічну та економічну сутність, необхідність та умови стійкого розвитку підприємства як передумови його стабільності та подолання можливості кризових явищ в умовах транзитивної економіки, встановити закономірності й конкретизувати основні принципи стійкого розвитку суб'єктів господарювання;

- розкрити механізм стійкості функціонування та закономірності процесів розвитку підприємств в умовах динамічних змін зовнішнього середовища;

- сформувати систему менеджменту, конкретизувати основні його функції та удосконалити понятійний апарат з обґрунтуванням стратегічних напрямів розвитку підприємств;

- обґрунтувати теоретичні й концептуальні основи стійкого розвитку підприємств на базі системи діагностики з урахуванням синергетичного ефекту функціонування виробничих систем, яка повинна ґрунтуватися на виявленні відхилень фактичного виробничого процесу від запланованого;

- розробити теоретико-методологічні основи та моделі проектування стійких виробничих процесів, які ґрунтуються на визначенні термінів переходу на випуск нових продуктів і на нові етапи еволюційного розвитку організації;

- розробити модель стабільного виробничого процесу в умовах невизначеності та удосконалити методи оперативного управління в організації на базі розрахунку й виявлення припустимих відхилень запланованого тренда;

- удосконалити методи та моделі стратегічного, оперативного й антикризового менеджменту на основі діагностики, бенчмаркингу та антикризових програм;

- покращити організаційно-функціональні структури управління підприємствами, які базуються на інтеграції процесів системи менеджменту;

- розробити підходи до мотивації досягнення кінцевого результату всіма працівниками підприємства на підставі відносин управління і власності, запропонувати моделі та основні принципи мотивації менеджерів, оцінки якості менеджменту;

- підтвердити достовірність наукових положень, пропозицій і висновків результатами апробації та впровадження.

Об'єктом дослідження є процес системного менеджменту стійкого розвитку промислових підприємств в умовах транзитивної економіки.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні інструменти побудови системного менеджменту стійкого розвитку промислових підприємств в умовах трансформаційних економічних відносин.

Методи дослідження. У теоретичну основу досліджень покладено діалектичний метод пізнання, системний та програмно-цільовий підходи, закони теорії організації й синергетики, теорія менеджменту, закони та закономірності розвитку економіки й підприємств, а також положення теорії ймовірностей та стійкості. У дослідженнях використовуються загальнонаукові методи абстракції, аналізу та синтезу для визначення типу організацій та виду управління; методи економіко-математичного моделювання для розробки стратегічних і поточних планів робіт; функціонального, факторного та логічного аналізу для удосконалення окремих понять, функцій управління та кількісно-якісної характеристики ресурсів; методи раціоналізації виробничих процесів та інформаційних технологій на базі теорії розпізнавання образів для раціонального вибору термінів переходу на новий продукт.

Інформаційною базою дисертаційної роботи були нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики України та АРК, звітні дані галузевих і регіональних органів виконавчої влади та підприємств.

Обробка матеріалу була виконана з використанням методів комплексного системного аналізу геополітичних, економічних і соціальних явищ, методів порівняльного аналізу та бенчмаркингу щодо розробки стратегії попередження; методів теорії розпізнавання образів, за допомогою яких визначені терміни переходу на новий продукт в інноваційному менеджменті; методів лінійного програмування (симплекс-методу) які забезпечують наукову обґрунтованість безперервного стратегічного планування; методів найменших квадратів для побудови систем поточної й оперативної діагностики стійкості підприємства; методів економіко-математичного моделювання що забезпечує наукову обґрунтованість розробки якості менеджменту. Обробка інформаційних матеріалів здійснювалася з використанням сучасних інформаційних технологій і програм.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні і вирішенні важливої науково-практичної проблеми - стійкого розвитку підприємств, що ґрунтується на розробці теоретико-методологічних основ і методичного інструментарію побудови системного менеджменту. А саме:

вперше:

- уведено в науковий обіг та обґрунтовано поняття "суперпотенціал організації”, в основу якого покладено цілеспрямований потенціал підприємства, узгоджений з поведінкою підсистем, спроможними спільно створювати синергетичний ефект, що дозволяє організації позитивно і динамічно розвиватись. Суперпотеціал підприємства можна охарактеризувати як рушійну силу, спрямовану на безперервність внутрішніх прогресивних змін у процесі досягнення цілей організації;

- теоретично обґрунтовано та доведено спроможність самоорганізації, іманентності організаційної системи в умовах динамічного середовища на основі математичних моделей диференціального обчислення, що створює передумови дієвого антикризового управління, спрямованого на стійкий розвиток підприємства;

- науково обґрунтовано теоретичні засади уникнення (зменшення) локальних перехідних криз у розвитку суб'єктів господарської діяльності на основі оцінки стану та визначення термінів переходу на новий продукт і новий рівень еволюційного розвитку життєвих циклів підприємств із застосуванням методів розпізнавання образів та теорії мікроекономіки під час вирішення проблеми;

удосконалено:

- методологічні основи, напрямки та принципи дослідження організаційно-економічної стійкості промислових підприємств, які на відміну від існуючих базуються на визначенні параметрів та умов внутрішньої і зовнішньої рівноваги, на аналізі і синтезі виробничих систем, що обумовлює стійкий розвиток підприємства;

- трактування поняття “стійкий розвиток підприємства”, яке відрізняється від чинних і тлумачаться у такий спосіб. Система є стійкою, якщо в ній відбуваються безперервні й прогресивні структурні зміни з метою якнайшвидшої адаптації соціально-економічних систем (СЕС) до середовища, що підвищує їх динамічну стійкість. При цьому розвиток управління випереджає розвиток СЕС, що сприяють зростанню суперпотенціалу організації шляхом зміцнення структуроутворюючих зв'язків вищого рівня, які є більш надійними, ніж аналогічні зв'язки підсистем підпорядкованого рівня;

- модель десяти функцій менеджменту, які уточнено на основі морфологічного аналізу теорії та практики менеджменту. Обґрунтовано необхідність обов'язкового урахування у системы менеджменту таких функцій, як аналіз, прогнозування, облік, регулювання, координація та керівництво, а також діагностики як під функції. Повне й системне використання зазначених функцій сприятиме зростанню стійкості й результативності функціонування підприємств в умовах турбулентності зовнішнього середовища;

- моделі систем поточної й оперативної діагностики стійкості підприємства в умовах динамічності середовища, які на відміну від існуючих, базуються на методах розпізнавання образів та дозволяють поєднати теорію з реальними умовами господарювання і розробити концептуальні засади стійкого розвитку підприємств;

- концептуальні основи стійкого розвитку підприємств, які відрізняються від наявних тим, що базуються на підставі стратегічного менеджменту й антикризового управління; модель безперервного стратегічного календарного планування на основі симплекс-методу, яка оптимізує план випуску продуктів та забезпечує виконання цих завдань; структурно-логічні моделі бачення, прогнозу та стратегії попередження підприємства на базі діагностики й удосконаленої моделі бенчмаркингу шляхом введення етапів перевірки місії організації, аналізу й оцінки обраних дій;

- моделі планування виробничого процесу на підприємстві, які відрізняються від існуючих врахуванням неповної визначеності виробничої програми робіт на основі “SPАCE -аналізу” й теорії ймовірностей, що дозволяє підприємству формувати бюджет річної програми робіт та організувати оперативне управління виробництвом за допомогою запропонованих оперограм;

- метод визначення форм і типів управління підприємством, який на відміну від наявних підходів сформовано залежно від рівня нестабільності внутрішнього середовища та зовнішнього оточення підприємств; запропоновано моделі вибору основних напрямів управління відповідно до проблемної ситуації на підприємстві шляхом переходу до ситуаційного або антикризового управління;

- методологічні підходи до мотивації досягнення кінцевого результату всіма працівниками підприємства, що відрізняються матричним підходом до відносин управління і власності; моделі й основні принципи мотивації менеджерів, що підвищують їх зацікавленість у досягненні кінцевих результатів роботи;

набули подальшого розвитку:

- теорія менеджменту, яка доповнена обґрунтуванням та розробкою теоретико-методологічних основ стійкого розвитку підприємств в умовах ринкових відносин за допомогою механізму цілісного системного менеджменту. В ній зокрема конкретизуються й однозначно тлумачаться такі поняття: "технологія менеджменту", як розробка, прийняття та реалізація управлінських рішень; "процес менеджменту " - як комплекс заходів організаційного, адміністративного, соціального й економічного характеру та включає до себе цілу низку процесів: зв'язки із зовнішнім середовищем, представництво, передання інформації структурним підрозділам, побудову структур і системи комунікацій, інформаційне забезпечення, формування впливів, навчання, технологію менеджменту, соціально-психологічні аспекти; "система менеджменту" - як взаємозалежна динамічна сукупність різновидів управління підприємством, що розвиваються у просторі та часі за допомогою реалізації системного підходу;

- поняття “організація”, що трактується, на відміну від загальновідомих, як система та механізм функціонування та розвитку. Причому організація - це ймовірнісно-детермінована складна відкрита СЕС штучно-природного походження, яка здатна до саморегулювання, самонавчання, самоорганізації и саморозвитку на підставі ефективної реалізації системи менеджменту. Організація здатна до розвитку форм і структури підприємства на основі взаємодії із зовнішнім середовищем, гомеостазу та синергетичної складової соціально-економічної системи шляхом досягнення рівності їх ймовірностей, що є підґрунтям розробки моделі самоорганізації та діагностики стійкості розвитку СЕС;

- теоретичні основи, інформаційне й інструментальне забезпечення оцінки стійкості виробництва на основі запропонованого показника, що на відміну від наявних підходів визначається як відносини фактичних відхилень до відхилень, що допускають. Це дозволяє в сукупності з даними діагностики приймати рішення щодо втручання у виробничий процес з метою його корегування.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості застосування розроблених методів, прийомів і підходів, спрямованих на стійкий розвиток машинобудівних підприємств на базі запропонованої системи менеджменту.

Теоретичні положення дисертаційної роботи доведено здобувачем до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення методів управління великим підприємством в умовах нестабільності ринкового середовища. Методологічні положення і практичні розробки роботи впроваджено під час формування та вибору стратегії розвитку підприємств, визначення періодів переходу на новий продукт та удосконалення методів оперативного планування і регулювання виробництва в умовах впливу ринкових чинників на базі діагностики, зміни структур управління підприємствами, що спрямовані на підвищення їх життєздатності та стійкості на основі системи менеджменту.

Розроблені методичні рекомендації автора прийняті до впровадження Республіканським відділенням Українського Союзу промисловців і підприємців для впровадження на промислових підприємствах АРК (лист №3/3-03 від 31.01.05 р.). Ці рекомендації, а також окремі положення монографії “Менеджмент устойчивого развития предприятий” Міністерство економіки АРК вважає за доцільне впровадити на підприємствах АРК (висновок Міністерства №020-2/300 від 05.04.05 р.).

Ряд методичних розробок, пов'язаних з формуванням стратегії попередження та планів, антикризової програми підприємства, його діагностики та трансформації структури й застосування системи менеджменту стійкого розвитку підприємств, прийнятий ВАТ "Завод "Фіолент" до впровадження у виробництво (довідка № 1/985 від 20.02.06 р.). ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" впроваджує на підприємстві методи вибору стратегій розвитку, прийоми формування антикризової програми та діагностику підприємства, оперативне управління виробництвом на основі оперограм, пропозиції щодо створення служби моніторингу й діагностики ВАТ (довідка № 126/4-05 від 09.11.05 р.).

Теоретичні та методичні розробки автора стали основою для підготовки та публікації восьми навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів, схвалених МОН України та впроваджених у навчальний процес; шість із них перевидавалися (довідка Міністерства освіти і науки України №. 14/18.2 - 1835 від 27.07.05 р. і довідка видавництва ЦНЛ від 17.11.05 р.). Отримані результати також знайшли реальне втілення в ряді методичних рекомендацій щодо проведення практичних занять і формування концепції поетапної підготовки фахівців-менеджерів, які використовуються в ТНУ ім. В.І. Вернадського (довідка №402-05/273 від 23.02.06 р.).

Особистий внесок здобувача. Методологічні підходи, теоретичні узагальнення, методичні рекомендації, практичні проекти та розробки з моделювання процесів стійкого розвитку підприємств є результатом особистих досліджень і розробок автора. Участь автора в опублікованих колективних працях конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Проміжні та кінцеві результати досліджень з теми дисертаційної роботи пройшли апробацію та знайшли підтримку в доповідях і виступах дисертанта на 23 міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, проведених в Україні продовж 1999 - 2005 рр., а саме: Міжнародна науково-практична конференція “Трансформация механизмов управления в механизмы хозяйствования” (Сімферополь, 2000); Заключна конференція з підведення підсумків проекту EDUK 9801 “Поддержка обучения менеджмента в Крыму” (Сімферополь, 2001); Конференція з поширення результатів проекту “Economie de l`environnement en Ukraine du Sud” (Сімферополь, 2001); Круглий стіл “Развитие предпринимательства в условиях рыночной экономики” (Сімферополь, 2001); Круглий стіл “Механизмы эффективного воздействия на развитие предпринимательства в Крыму” (Сімферополь, 2001); Конференція щодо закриття літнього інституту підприємництва й малого бізнесу в ТНУ в рамках міжнародного проекту NISCUPP (NIS College and university partnership program) - (Сімферополь, 2001); Публічні дебати з теми“Обсуждение Государственной программы экономического и социального развития Украины на 2002 год”, 5 жовтня 2001 р. ТНУ, Міністерство економіки України, Центр залучення інвестицій, Рада Міністрів АРК, ТНУ ім В.І. Вернадського (Сімферополь, 2001); Всеукраїнська конференція “Пути ускорения финансово-экономического развития региона” (Сімферополь, 2001); Всеукраїнська конференція “Управление социально-экономическим развитием регионов Украины и Крыма” (Сімферополь, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція “Формирование регионального механизма управления народнохозяйственным комплексом Украины” (Сімферополь, 2003); Науково-практична конференція “Социально-экономические проблемы развития региона” (Сімферополь, 2004); V Міжнародна науково-практична конференція "Теорія й практика сучасної економіки" (Черкаси, 2004); Міжнародна науково-практична конференція: "Інформаційні ресурси та послуги: нові види та використання" (Полтава, 2004); Науково-практична конференція “Управление рынком: теория и практика” (Сімферополь, 2004); 9-ті Ліберманівські читання "Сучасний стан і тенденції розвитку підприємництва в Україні" (Харків, 2004); Міжнародна науково-практична конференція "Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика" (Київ, 2005); Третя республіканська науково-практична конференція “Туризм, курорты и наука” (Сімферополь, 2005); XXVIII - ХХХIV науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ ім. В.І. Вернадського (1999 - 2005 рр., Сімферополь).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в монографіях “Менеджмент устойчивого развития предприятий” (Киев, 2005 г.), обсягом 40,5 друк. арк. і “Диагностика устойчивого развития предприятий” (Киев, 2006 г.) обсягом 10,1 друк. арк. Рецензія на монографію д.е.н., проф. В.А. Євтушевського, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, опублікована у фаховому журналі “Культура народов Причерноморья”. - 2005. - №57 - т.2. - С. 160.

За результатами дослідження опубліковано 28 статей у фахових виданнях, 6 тез доповідей та одна стаття в інших виданнях України загальним обсягом 19,7 друк. арк. та 17 основних навчальних посібників, 14 із них мають гриф МОН України (шість перевидавалися), два опубліковано за кордоном (Росія, Москва). Загальний обсяг робіт понад 337 друк. арк., з них авторові належить 297,7 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 442 с. У тому числі основного тексту - 358 с. Текст дисертації містить 9 таблиць на п'яти сторінках, 83 рисунка на 33 сторінках та 16 додатків на 83 сторінках. Список використаних джерел складається з 337 найменувань на 23 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження, зв'язок роботи з напрямами, програмами і темами наукових досліджень, визначено наукову новизну отриманих результатів, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено інформацію про апробацію отриманих результатів.

Розділ 1 “Теоретичні, праксиологічні та методологічні основи стійкого розвитку підприємств” присвячено розкриттю засад функціонування промислових підприємств, дослідженню особливостей управління ними в умовах трансформації економіки країни, конкретизації ролі та значення стійкого розвитку підприємств у підвищенні ефективності виробництва. Значну увагу приділено сутності формування стійкості розвитку як економічного феномена підвищення ефективності роботи промислових підприємств.

Аналіз тенденцій розвитку промисловості в Україні свідчить про наявність тривалої економічної кризи. Так, за 1991 - 2004 рр. обсяг валового внутрішнього продукту скоротився на 48,2%, а обсяг промислового виробництва - на 39%. Незважаючи на те, що в останні чотири роки вперше за період трансформації економіки вдалося збільшити ВВП і виробництво промислової продукції, економічна ситуація в країні залишається складною. Більшість підприємств машинобудівної галузі, як і інших галузей промисловості, виявилася неспроможною швидко адаптуватися до системи ринкових відносин, характерних для країн із трансформаційною економікою. Після тривалого адміністративного управління економікою є цілком очевидною відсутність у суб'єктів господарювання необхідних ринкових якостей: постійного пошуку ринків збуту продукції, утримання вже освоєних сегментів ринку, дослідження потреб ринку та підвищення конкурентоспроможності продукції. Це призвело до зниження рівня розвитку машинобудівної галузі. Так, якщо в цілому по промисловості рентабельність операційної діяльності мала позитивне значення, починаючи з 1996 р., то в машинобудуванні ця тенденція почала спостерігатися тільки після 2000р. і за останні п'ять років є нестійкою.

Рентабельність промислових підприємств залишається дуже низькою. У 2004р. вона становила 4,7%, що в 1,9 рази нижче, ніж у 1996 р. Велика кількість промислових підприємств залишаються збитковими. В 2004 р. частка збиткових підприємств у цілому по країні становила 38%. Цей показник як по країні, так і по промисловості почав знижуватися з 2000 р., хоча тенденція до збільшення збитків зберігається.

Значна кількість підприємств не функціонує зовсім, або працює неповний робочий час, зазнаючи постійних труднощів щодо збуту готової продукції. Це відбувається у зв'язку з наявністю як об'єктивних причин, так і на підставі неготовності та нездатності керівництва орієнтуватися у наявній ситуації й приймати адекватні рішення в нових умовах. Як показали дослідження, більшість підприємств України не розробляють програми дій на випадок непередбачених обставин і не мають досить визначених стратегій свого розвитку в умовах становлення ринку. Це виявилося в 2005 р., коли спостерігалася зміна політичних й економічних орієнтирів України, що призвела до скорочення зростання обсягів виробництва промислової продукції більш ніж у три рази.

Тенденцію зростання обсягів виробництва в 2002 - 2004 рр. не можна визначити позитивною, тому що загальний економічний стан машинобудування залишається складним. Радикальних змін не відбулося: низька рентабельність багатьох діючих машинобудівних заводів, велика частка збиткових підприємств, а третина їх у той час фактично простоювали. Так, наприклад, в Автономній Республіці Крим з 365 машинобудівних підприємств частка збиткових господарств у 2004 р. становила 58,5%. Сумарна величина збитків досягла 274,9 млн грн. Показник операційної рентабельності діючих підприємств украй низький і навіть у найбільш сприятливому 2004 р. не перевищував 4,8%, хоча і був вищим (на 1,8%), ніж у цілому по промисловості АРК.

Офіційні статистичні дані свідчать, що в цілому в регіоні за 2002 - 2004 рр., як і по всій Україні, економічні показники мали тенденцію до зростання в усіх галузях України. Однак за офіційною статистикою часто буває складно визначити реальний розвиток економіки на основі загальних показників. Наприклад, такий узагальнюючий показник як ВДВ на одну особу, по Україні та її регіонах, починаючи з 1996 р. постійно зростає. У цілому по Україні ВДВ зросла з 1356 грн у 1996 р. до 5 114 грн у 2004 р., а по АРК - з 986 грн до 3633 грн, тобто у 3,7 раза.

По галузях економіки цей абсолютний показник в АРК є ще більш позитивним, збільшившись із 1 417,4 млн грн у 1995р. до 4 085,3 млн грн у 2000 р., тобто у 2,9 раза. При цьому за цей період по галузях, що виробляють товари, ВДВ зросла з 662,9 млн грн. до 1 971,3 млн грн, тобто у три рази, у тому числі по промисловості у 2,9 раза. Проте аналіз щорічних індексів фізичного обсягу ВДВ по галузях економіки в порівнянних цінах показав, що обсяг ВДВ за цей період не збільшився і становив у 2000 р. 81,6% до рівня 1995 р., у тому числі по галузях, що виробляють товари - 83,5%, що надають послуги - 80,3%.

Основною причиною розбіжності зростання абсолютних обсягів ВДВ і реальних щорічних індексів їхнього фізичного обсягу є вплив зростання цін на продукцію й послуги. Наприклад, аналіз цін виробників у промисловості свідчить, що їх зростання за 1995 - 2000 рр. становило 225%, тобто збільшилося у 2,25 раза, а 2004 р. - у 2,94 раза. Ціни на продукцію сільського господарства зросли ще більшою мірою. У 1991р. ціни зросли у 2,1 раза, 1995 р.- 3,8 раза, 1997 - 2000 рр. - 1,6 раза, а 2004 р. - 2,17 раза. Вартість платних послуг для населення зросла в 1995 р. у 6,8 раза, а в 1996 р. - у 2,3 рази, 1997 - 2001рр. - у 2,29 раза, а 2004 р. у 2,27 раза.

Таким чином, можна стверджувати, що деяке уявне пожвавлення економіки України насправді виявляється ні чим іншим, як тривалою її стагнацією, з усіма відповідними наслідками, що випливають, подолання яких є найголовнішим завданням економічної політики країни.

Результати проведеного у дисертаційній роботі аналізу свідчать, що машинобудування є найважливішою галуззю не тільки в промисловому виробництві, але і в економіці України в цілому. Як показують дослідження, підприємства галузі знаходяться в кризовому стані, обумовленому зниженням виробництва, незадовільним фінансовим станом, низьким рівнем управління.

Причини кризового стану підприємств машинобудування виявляються як на макроекономічному рівні, так і всередині самих підприємств. Становище загострюється тим, що нині відсутні науково обґрунтовані методичні розробки цих питань. Недостатньо опрацьовані на методологічному рівні питання використання принципів ефективного управління підприємствами, спрямовані на їхній стійкий розвиток. Відсутня методологія оптимального стратегічного планування випуску продукції з урахуванням впливу ринкових чинників. Немає достатньо обґрунтованих методів оперативного регулювання виробництва в умовах динаміки та невизначеності зовнішнього середовища. У цих умовах актуальними стають організаційно-економічні заходи, які не потребують значних інвестицій і матеріальних витрат, що здатні підвищити резутативність підприємств. До таких заходів належать прийоми, що підвищують стабільність та стійкість підприємств.

Головне завдання стійких систем ефективно функціонувати та протистояти різним і неминучим збурюванням (впливам) зовнішнього та внутрішнього характеру. Однак існують певні межі адаптивності системи. Якщо зміни параметрів системи перевищують можливості її адаптивного розвитку, відбувається втрата стабільності. Адаптація, у свою чергу, залежить від можливості потенціалу системи та ступеня досягнення внутрішньої й зовнішньої рівноваги організаційної системи. Наявність відповідного потенціалу в організації надто важлива, але його слід привести в рух, необхідний певний усвідомлений і цілеспрямований синергетичний імпульс. Таким інтегральним потенціалом може бути деякий суперпотенціал організації. Суперпотенціал підприємства можна охарактеризувати як синергетичний ефект, спрямований на безперервність внутрішніх прогресивних змін у процесі ціледосягнення організації. У результаті послідовних змін у процесі взаємодії всіх елементів системи виникає новий суперпотенціал підприємства - продуктивна чинність, здатна вирішувати нові завдання більш масштабного порядку. Врахування цього явища набуває особливої гостроти у зв'язку з необхідністю виживання підприємств в екстремальних умовах економічної кризи та пошуку реалістичних стратегій стійкого розвитку.

Система за допомогою механізмів менеджменту повинна досягати поставлених цілей. Це можливо лиш у разі оптимального її функціонування, тобто коли управління та організація гармонійно доповнюються процесами самоуправління і самоорганізації більш низьких ланок. Інакше кажучи, у системі на основі зворотних зв'язків функціонує гомеостатичний механізм саморегуляції. При такому розгляді системоорганізаційна роль менеджменту доповнюється саморозвитком, тобто, накопиченням, ущільненням і кристалізацією інформації. Негативний потік ентропії, що виникає внаслідок передачі інформації із зовнішнього середовища, компенсується виробництвом ентропії усередині системи.

Поводження динамічних, нелінійних систем засновано на інших явищах і феноменах, які виявляються в результаті взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. На зміну принципу лінійної оптимальності виникає принцип розмаїтості в синергетичному ефекті, що, як правило, виявляється тільки у високоорганізованих системах менеджменту. Тому постійний приріст потенціалу (суперпотенціалу) організаційної системи можливий лише при її стійкому розвитку, що, як було зазначено вище, базується на рівновазі та стабільності системи. При рівноважному стані всі точки аналізованого явища є незмінними стосовно розглянутої системи відрахунку, або процес переходу з одного стану в інший відбувається настільки повільно, що всі проміжні стани можна розглядати як рівноважні, а завдання стабільності полягає у підтримці цього стану.

Тобто стан стабільності характеризується забезпеченням стійкості процесу та сталістю структури зв'язків системи. Якщо траєкторія руху системи (показника, процесу) відбувається за запланованим трендом при збереженні головних структуроутворюючих зв'язків в умовах впливу середовища, то такий стан характерний для умов статичної стабільності.

Стан стабільності системи може супроводжуватися зростанням позитивних явищ і показників, однак, як правило, він є нетривалим внаслідок неминучої появи осциляцій і флуктуацій. Особливо небезпечні значні флуктуації, а також відносно невеликі флуктуації при їхньому накладанні на періоди осциляції. Їхня поява призводить до втрати стабільності стану через наявність у системі позитивного зворотного зв'язку, що підсилює збурювання зовнішнього середовища. Крім того, зростання флуктуацій може спричинити руйнування структурної стабільності системи, а також її зв'язків внаслідок біфуркації.

Таким чином, проведені нами дослідження свідчать, що велика відкрита ієрархічна система в умовах різних флуктуацій є динамічно стійкою, якщо міцність структуроутворюючих зв'язків вищого рівня більш надійна, ніж аналогічні зв'язки підсистем нижчого рівня. Підсистеми певного рівня будуть динамічно стійкими, якщо всі підсистеми цього рівня динамічно стійкі. При нестійкості навіть одного елемента розглянутого рівня весь ієрархічний рівень буде нестійким.

Розвиток великих відкритих ієрархічних систем при наявності безлічі флуктуацій буде стійким, якщо в них відбуваються безперервні та прогресивні структурні зміни, що сприяють збільшенню суперпотенціалу організації шляхом зміцнення структуроутворюючих зв'язків вищого рівня, які більш надійні, ніж аналогічні зв'язки підсистем підпорядкованого йому рівня.

Процес розвитку економічних об'єктів складний, неоднорідний і суперечливий. Він обумовлений дією двох основних законів природи, які притаманні економічним системам: закон виживання, при якому перевіряється життєстійкість і життєздатність організацій, і закон природного відбору, дія якого визначається конкурентоспроможністю підприємства, що залежить цілком від його суперпотенціалу.

Отже на сучасному етапі розвитку виробництва актуальним завданням успішного функціонування та розвитку підприємств слід вважати виявлення проблем і пошук резервів підвищення стійкості виробничої діяльності підприємств, їхньої системи управління, для чого, насамперед, необхідно виявити та вивчити взаємодію виробничої системи та середовища.

У розділі 2 дисертації “Формування системи менеджменту стійкого розвитку підприємств” на базі критичного аналізу розробок теоретичних питань менеджменту та творчого розвитку сучасних здобутків різних шкіл і напрямів у теорії управління автором обґрунтовано необхідність формування системи менеджменту, яка являє собою цілісну взаємообумовлену концептуальну сукупність стратегічного, інноваційного, виробничого, ситуаційного (СМ) й антикризового управління (АКУ), а також специфічних видів менеджменту (СВМ), об'єднаних теорією прийняття рішень (РУР)) у структурному та функціональному взаємозв'язку її компонентів у просторі й часі.

Система дозволяє вчасно й ефективно розв'язувати проблеми управління, що виникають на різних етапах і рівнях його функціонування. При цьому поняття “система менеджменту” характеризує статику управління, структуру та види менеджменту. Поняття “процес менеджменту” відображає динаміку управління, його тимчасові й інформаційні характеристики. Результати досліджень свідчать, що домінуючою умовою при формуванні ринкових відносин стає не стільки ефективність виробництва, скільки стабільність функціонування суб'єктів господарювання в конкурентному середовищі. Більш того, в умовах кризи економічної системи та можливостей появи внутрішніх організаційних проблемних ситуацій насамперед постає проблема виживання підприємств, їхня життєздатність і життєстійкість, яку можна вирішити тільки за умови створення та успішного функціонування ефективної системи менеджменту.

Забезпечення механізму адаптації організації до середовища та збереження високого рівня інтеграції різноорієнтованих підрозділів у єдине ціле створюють передумови для успішної діяльності. З метою забезпечення існування відкритої системи вона повинна, принаймні, досягти такого стану, при якому СЕС засвоює достатньо уведень зі свого оточення, щоб компенсувати її виходи, додатково враховуючи енергію й матеріали, які використовуються у виробництві. Подібне положення характеризується як “стійкий стан” або “динамічний гомеостаз”, що сприяє розвитку системи.

На основі аналізу різних підходів до завдань управління в роботі побудовано комплексну модель стійкого розвитку підприємства, яка висвітлює ключові напрями розробки нових і удосконалення діючих завдань стратегічного, інноваційного, поточного й оперативного управління на базі широкого застосування економіко-математичних методів й інформаційних технологій підтримки управлінських рішень).

У розділі 3 “Організаційні й концептуальні основи стійкого розвитку підприємств” на базі досліджень динаміки показників зовнішнього середовища та його впливу на механізм функціонування організацій здійснено моделювання управління стійким розвитком підприємства та його діагностикою, в основу яких покладено докази та математичні моделі самоорганізації СЕС.

Як свідчать проведені нами дослідження, результативність менеджменту значною мірою залежить від виду обраних моделей розвитку організації. Підприємство слід розглядати як відкриту та складну штучно-природного походження соціально-економічну технічну систему, здатну до саморегулювання, самонавчання, самоорганізації й самовдосконалення (саморозвитку) на основі ефективної реалізації системи менеджменту.

Основним завданням системи менеджменту є приведення виробничої системи до стійкого стану. При цьому оптимальним варіантом є досягнення глобальної стійкості всього організаційно-економічного механізму суб'єкта господарювання, з позицій якого стійкість можна розглядати, як здатність системи зберігати свій працездатний стан під час досягнення запланованих результатів при різних впливах, що збурюють систему. Збурювання може спричинити тимчасові відхилення параметрів стану системи в межах заздалегідь визначених певних допусків, але при припиненні впливів стійка система повинна повертатися у вихідний стан. На основі математичних моделей диференціального типу доведено можливість самоорганізації, (іманентності) СЕС - повернення у вихідний стан (“у саму себе”) після припинення впливу факторів зовнішнього середовища, що надають принципову можливість адаптації СЕС до змін середовища за допомогою системи менеджменту.

На основі аналізу різних підходів до визначення типу управління організацією прийнята система менеджменту із замкнутим контуром управління, найголовнішою ознакою якої є наявність негативного зворотнього зв'язку, що сприяє зменшенню неузгодженості між вхідним сигналом і керованою координатою. За результатами дослідження встановлено, що найбільш раціональним способом формування керуючого впливу на основі управління регульованої величини є управління відносно відхилень. Найважливішою перевагою системи із замкнутим контуром регулювання є її здатність управляти та досягати мети без врахування та виміру всіх впливів, що збурюють цю систему.

Цей висновок є підставою для постановки і вирішення завдання щодо коректної оцінки та прогнозу наступних етапів поточного стану розвитку підприємства на основі багатокритеріальної оптимізації методів розпізнавання образів. Обрані критерії та встановлені допустимі відхилення основних параметрів досліджуваних процесів дозволили розробити систему їхньої якісно-кількісної оцінки. Запропонована діагностика дає можливість здійснювати порівняння фактичного стану обраного об'єкта із припустимим, тобто з тім, що знаходяться в межах норми. При цьому передбачається, що вихідною позицією цього методу є розроблений план виробничого процесу на підприємстві та допустимі відхилення на контрольованих відрізках часу, тобто інформація з m характерних показників або , при j = 1,n (аналітично або за таблицею).

Якість обраного вектора x, який знаходиться за допомогою s - мірного вектора y(x) М критеріїв за схемою нелінійних компромісів:

,

а також за допомогою розв'язання екстремальної задачі для моментів часу де Y(x,y) - скалярна функція (скалярна згортка часткових критеріїв), від якої залежить вигляд обраної схеми компромісів;

k - коефіцієнти, що характеризують важливість певного критерію. При цьому k 0, .

Управління здійснюється за допомогою вектора х у момент t< tn так, щоб вони не виходили з - між планових показників .

Відхилення параметрів як в один, так і в інший бік вважаються негативними. Надмірне збільшення показника, який діагностується на певному етапі, може призводити до перевитрат ресурсів і його різкого зменшення відносно розглянутого критерію на наступному етапі. Водночас для відновлення показника, що зменшується, також необхідні витрати додаткових ресурсів.

Таким чином, пропонований метод діагностики, розроблені алгоритм і програма дозволяють не тільки оцінювати поточний стан виробничого процесу (або підприємства в цілому), але й здійснювати пошук величин найкращих прогнозних компромісних значень параметрів відносно критеріїв на наступних етапах діагностики процесу досягнення мети. Поточна інформація, а також оперативна діагностика дозволяє своєчасно виявляти неузгодженість у менеджменті та переходити до побудови прогнозної моделі стійкого розвитку виробничого процесу та й у цілому всього підприємства. Отже, діагностику потрібно розглядати як рефлексивну технологію управління на ранніх стадіях розвитку кризових ситуацій і методологічну основу моделі, яка позв'язує сучасний менеджмент та економічну дійсність СЕС.

З метою запобігання криз, пов'язаних із циклічним розвитком підприємства, у дисертаційній роботі запропоновані методи, що дозволяють визначати періоди переходу на новий ступінь організації та оптимального часу впровадження необхідної новації у виробництво. Перший підхід базується на основних законах мікроекономіки залежно від зміни попиту, прибутку, що одержує підприємство, обсягу інвестиційного капіталу та зміни рівня конкуренції. Під час розвитку підприємства обсяги продажу динамічно змінюються і являють собою криву, що з деякими відхиленнями подібна до класичної лінії життєвого циклу підприємства. Цю криву можна інтерпретувати і як віддзеркалення змін конкуренції та відповідного поширення технологічних і продуктових знань в економічному середовищі.

Критерієм переходу на новий ступінь розвитку підприємства є співвідношення прибутку до величини активів підприємства з відомої формули “Z - рахунок” Альтмана. Запропонований момент переходу на новий етап розвитку СЕС дозволяє менеджеру вчасно визначити об'єктивно очікуваний спад у роботі підприємства та вжити ефективних заходів щодо його запобігання.

Результати досліджень свідчать, що стійкість підприємства значною мірою можна поліпшити під час переходу на новий продукт, за рахунок ліквідації інноваційних кризових зон, які утворюються у момент зміни виробів і технологій. Необхідність відновлення виробництва та переходу на новий продукт обумовлюють, насамперед, прискорення темпів науково-технічного прогресу та конкуренція. На прикладі деяких кримських підприємств (ВАТ заводи “Фіолент”, “Продмаш”, “Пневматика”) показано, що у період переходу на новий серійний продукт спостерігається значне зниження ряду економічних показників. Так, при незмінності або незначних змінах технологічного процесу й активної частини основних виробничих фондів виручка від реалізації виробу, що замінюється в цей період знижується на 37 - 53%. З метою запобігання спаду виробництва на підприємствах під час переходу на новий продукт (технологію) у дисертаційній роботі розроблений метод прийняття рішення щодо визначення оптимального терміну впровадження необхідної новації у виробництво. Виходячи з функції fi(t) i = 1,m, яка характеризує життєвий цикл нового і-го продукту (технології), функції, що відображає якісний стан дослідженої економічної системи (суперпотенціал), а також цільової функції f0(t), пов'язаної з необхідними етапами розвитку підприємства, поставлена задача зводиться до екстремальної:

(2)

де [0, T0] - період можливого впровадження нового продукту (технології);

= (1,…,m)- термін початку впровадження нового продукту (технології).

Екстремальна задача розв'язується за допомогою застосування необхідних умов екстремуму, у результаті знаходження якого одержують оптимальні значення і. Для практичної реалізації поставленої задачі запропоновано бюро системи підтримки прийняття рішень (СППР) щодо управління впровадженням нових продуктів і технологій.

Розділ 4 дисертації “Моделювання процесів управління стійким розвитком підприємств” присвячено розкриттю основних умов успішного вирішення економічних проблем розвитку підприємства, однією з яких є наукова обґрунтованість планів різного типу підприємств. Особливу увагу приділено оптимальності рішень, що приймаються, з планування, аналізу та регулювання випуску продукції, виходячи з балансу потреб ринку та можливостей підприємства.

Враховуючи взаємозв'язки завдань стратегічного, поточного й оперативного планування, розроблено комплекс моделей, реалізація яких дозволяє забезпечувати управління виробничим процесом щодо раціонального використання ресурсів.

На стратегічному та поточному рівнях цільова функція і система обмежень дозволяють складати безперервний календарний план, який забезпечує виконання виробничої програми випуску дрібносерійних продуктів, що оптимізується за критерієм ефективності використання ресурсів, які в останній час мають тенденцію підвищення вартості. Виходячи з цього, в дисертаційній роботі було запропоновано багатоетапні розрахунки щодо вибору номенклатури виробів, які випускаються, на плановий період з урахуванням можливостей підприємства, попиту на ринку та можливостей конкурентів, щоб своєчасно підготувати необхідні ресурси й отримати необхідний прибуток.

Для вирішення завдання безперервного стратегічного календарного планування з урахуванням максимального зменшення незавершеного виробництва вводяться такі позначення:

Р - загальна кількість продуктів, яка підлягає випуску за стратегічний період Т;

j - тип продукту;

Qtj - відпускна ціна j-го типу продукту, який підлягає реалізації в період t;

t - рік планового періоду;

х tj - кількість одиниць продуктів j-го типу, які підлягають випуску в році t;

tj - нормативний коефіцієнт розподілу витрат на одиницю продукції j-го типу, який пов'язаний із закінченням робіт в t-році;

At - прогнозований (прийнятий з урахуванням надійності - імовірнісного здійснення події) обсяг робіт у році t.

Тоді умова така, що у кожному році обсяг робіт, який виконуване підприємством, не може бути більше виділених ресурсів, матиме вигляд системи Т нерівностей: