Принципи і норми реалізації соціально-економічної політики на підприємстві

Размещено на http://allbest.ru

Шляхи зниження собівартості продукції

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва.

Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат -- одне з найважливіших джерел розвитку економіки.

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом,витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального використання сировини, матеріалів;

- механізації й автоматизації виробничих процесів.

Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».

Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

Ріст обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати.

Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.

Загальні поняття прибутку підприємств

Прибуток це частина доходу, що залишається в аптеці після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виготовленням ліків, реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення. Прибуток є найважливішим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожної аптеки, оскільки саме в прибутку відображаються результати всіх сторін діяльності - виготовлення ліків, реалізація готових лікарських засобів, ефективність використання всіх ресурсів, собівартість.

В отримані прибутку зацікавлені всі аптеки. Для цього варто користуватися ланцюжком досягнення успіху в рамках управління якістю та прикладами стримуючих факторів

Інформаційною основою для аналізу прибутку є:

1. Бізнес-план.

2. Фінансовий план.

3. Баланс підприємства (форма 1).

4. Звіт про фінансові результати (форма 2).

5. Звіт про рух грошових коштів (форма 3).

6. Звіт про власний капітал (форма 4).

7. Декларація про прибуток підприємства.

8. Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

9. Зведена таблиця основних показників (форма 22).

10. Дані бухгалтерського обліку рахунок 79 «Фінансові результати» та його субрахунки:

791 «Результат основної діяльності»;

792 «Результат фінансових операцій»;

793 «Результат іншої звичайної діяльності»;

794 «Результат надзвичайних подій».

11.Матеріали маркетингових досліджень.

Прибуток це один із основних показників, який вивчають всі користувачі інформації (внутрішні та зовнішні) з огляду на свої інтереси. Так, керівники підприємств аналізують темпи зростання прибутку, адже зростання прибутку становить базу для самофінансування розширеного відтворення виробництва, вирішення соціальних проблем і задоволення матеріальних потреб трудових колективів.

Основними цілями аналізу прибутку є такі:

* перевірка обґрунтованості й напруженості планового прибутку;

* загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;

* визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних періодів;

* вивчення впливу на зміну суми прибутку чинників, які водночас є складовими частинами прибутку;

* визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві;

* вивчення основних напрямів розподілу прибутку.

У процесі аналізу прибутку потрібно з'ясувати: на яку величину змінився рівень прибутку від реалізації, чистого прибутку; чи збігаються тенденції зміни цих показників та якими факторами обумовлені виявлені зміни.

До того ж, доцільно визначити структуру джерел формування чистого прибутку у відсотках від чистого доходу (виручки) від реалізації.

Розрахунок прибутку (збитку) звітного періоду

Для перевірки виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) використовують первинні документи на відпуск готової продукції зі складу, облікові реєстри, банківські виписки про рух грошових коштів на рахунку в банку, прибуткові касові ордери на прихід готівки у касу підприємства, платіжні доручення на оплату відвантаженої продукції, перепустки на вивіз готової продукції з території підприємства.

Господарська діяльність кожної аптеки пов'язана з цілою низкою витрат. Витрати поділяються на прямі та розподільчі. До постійних витрат належать амортизація, витрати, пов'язані з управлянням аптекою, та іншою.

Для розрахунку операційного важеля потрібно:

Ро = марджинальний дохід / поточний прибуток,

Валова маржа (маржинальний дохід) = виручці від реалізації за винятком величини змінних витрат.



Економічне значення операційного важеля полягає у тому, що він показує темпи зміни величини поточного прибутку до величини реалізації.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) без податку на додаткову вартість і акцизами та витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Аналізуючи прибуток від реалізації продукції підприємства, можна виявити резерви збільшення загальної суми прибутку.

На зміну прибутку від реалізації продукції впливають такі чинники (їх можна розраховувати за даними внутрішньої і зовнішньої звітності):

1. Зміна обсягу реалізованої продукції.

2. Зміна цін.

3. Зміна повної собівартості реалізованої продукції

4. Зміна адміністративних витрат і витрат на збут.

5. Зміна структури реалізованої продукції.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції (різниця між роздрібною і оптовою ціною).

Цей показник використовується для оцінки виконання програми виробництва і розрахунку максимального завантаження виробничих потужностей.

Зміна коефіцієнта валового прибутку може відбуватися з таких причин:

1) Збільшення або зменшення обсягу продажу;

2) Збільшення або зменшення собівартості реалізованої продукції;

3) Підвищення або зниження цін збуту.

Аналіз валового прибутку потрібний керівництву підприємства для вирішення цілої низки питань, пов'язаних із збільшенням прибутку підприємства. Передусім це стосується вибору найкращої продажної ціни.

Формування прибутку проходить в дві стадії: створення прибутку в процесі виготовлення ліків і перетворення ліків на грошову форму під час реалізації екстемпоральних ліків.

Аналізуючи виробничу діяльність через прибуток, який аптека одержує в процесі виготовлення ліків, можна зробити висновок щодо ефективності цього виробництва.

Відтак для визначення фінансового результату від операційної діяльності (прибутку чи збитку) необхідно від валового прибутку відрахувати адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати і додати до одержаної суми інші операційні доходи.

Аналізують ці витрати порівнянням їх за кілька звітних періодів. З'ясувавши причини утворення їх (особливо штрафів), розробляють заходи щодо зменшення втрат від іншої операційної діяльності (операційної курсової різниці, знецінення запасів, псування цінностей та ін.), а також втрат від фінансових операцій і по тому виявляють причини виникнення на підприємстві збитків від надзвичайної діяльності.

Аналіз результатів діяльності підприємства здійснюється визначенням складових частин прибутку від цієї діяльності з метою виявлення причин зменшення його, при цьому особливу увагу приділяють визначенню втрат підприємства, пов'язаних із порушенням договірної дисципліни (штрафи, пені, неустойки), знеціненням запасів, псуванням цінностей тощо. Для виявлення таких втрат необхідно аналізувати склад і структуру окремих складових частин цього прибутку.

Після детальної перевірки доходів та видатків слід встановити правильність вирахування фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування.

Для цього необхідно до фінансового результату від операційної діяльності долучити дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи і відняти фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати.

Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток) встановлюється шляхом відрахування від фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування податку на прибуток.

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства характеризує його чистий прибуток.

Для перевірки правильності визначення чистого прибутку (збитку) необхідно від фінансового результату від звичайної діяльності відрахувати надзвичайні витрати (невідшкодовані збитки від надзвичайних подій стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій), податок із надзвичайного прибутку, і додати суму надзвичайних доходів.

Таким чином, чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків із надзвичайного прибутку.

Слід підкреслити, що прибуток відрізняється від доходу тим, що показує, на яку суму доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Тому прибуток і виражає остаточний результат ефективності виробництва і продажу продукції, поліпшення її якості, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Методика аналізу чистого прибутку така сама, як і загальної суми прибутку підприємства, тобто склад, структура, динаміка чистого прибутку вивчаються порівнянням фактичних даних з даними минулого року (для потреб управління виробництвом з плановими (розрахунковими) даними в розрізі складових частин чистого прибутку).

Аналіз чистого прибутку передбачає розрахунок і аналіз коефіцієнта чистого прибутку, який характеризує діяльність підприємства щодо ефективного управління своїми ресурсами. Причому, чим більше зростання цього коефіцієнта, тим привабливіше таке підприємство для інвесторів.

Коефіцієнт чистого прибутку розраховується за формулою:



Кч.п. = ЧП / ВР,

де Кч.п. коефіцієнт чистого прибутку;

ЧП чистий прибуток;

ВР виручка від реалізації продукції.

Аналіз використання прибутку

Нещодавно порядок розподілу прибутку регулювався централізовано. Централізовано затверджувалися відрахування до фондів: резервного, накопичення, споживання, були встановлені відповідні відсотки відрахування чистого прибутку до кожного із цих фондів.

Зміцнення ринкових відносин передбачає самостійність підприємств, тому в цих умовах зникла потреба у централізованому регулюванні розподілу прибутку і нині чистий прибуток використовується підприємствами самостійно, залежно від виробничих потреб, а також потреб матеріального стимулювання.

На державних підприємствах чистий прибуток, як правило, використовують на розвиток виробництва, придбання основних засобів, а також на виплату премії персоналу.

В акціонерних компаніях, а також у випадках, коли власниками підприємства є окремі юридичні особи, чистий прибуток використовується на основі постанови зборів акціонерів, де зазначені напрями його розподілу. На таких підприємствах прибуток розподіляється на виплати за привілейованими акціями, простими акціями, на реінвестування прибутку.

Прибутковість залежить від структури капіталу, яка визначає особливості формування і розподілу прибутку, що впливає на фінансове становище та фінансові можливості підприємства. Це зумовлює необхідність проведення аналізу з метою визначення загальної оцінки ефективності фінансової діяльності, яка відображає результативність функціонування аналізованого підприємства.

Крім абсолютного показника чистого прибутку для характеристики підприємства використовується також відносні показники.

Показником ефективності використання коштів, який широко застосовується у світовій практиці, є коефіцієнт прибутковості, що виражає відношення прибутку до капіталу, інвестованого для одержання цього прибутку.

Цей показник є важливим для прогнозування прибутку, оскільки він пов'язує прибуток, який підприємство планує одержати, із загальним інвестованим капіталом.

Коефіцієнт прибутковості використовується в процесі прийняття інвестиційних рішень на підприємстві, а також у фінансовому плануванні, координації, контролі господарської діяльності та її результатів. Він визначається за формулою:

Кп = Прибуток / Інвестиції.

Це формула розрахунку загального коефіцієнта прибутковості. Основна мета цього вирахування зняти відповідальність з адміністрації за неодержання прибутку на інвестиції, які не приносять доходу.

Для обчислення коефіцієнтів прибутковості беруться середні показники інвестицій. Вони розраховуються методом середньої хронологічної. В чисельнику формули для коефіцієнтів прибутковості можуть використовуватися показники:

* Розмір загального прибутку;

* Розмір прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (валового прибутку).

Ці коефіцієнти характеризують дохідність основної діяльності підприємства.

Найдоцільніше використовувати показник чистого прибутку, а також показник скорегованого прибутку.

Крім коефіцієнта прибутковості інвестицій аналізуються також показники дохідності акцій.

Дохідність однієї акції обчислюється як відношення чистого прибутку до середньорічної кількості випущених в обіг акцій.

Співвідношення ціни і дохідності акції розраховується як відношення ринкової ціни до доходу на одну акцію.

Частку доходів, які розподіляються у формі дивідендів, характеризує коефіцієнт виплат, який визначається як відношення виплачених дивідендів до чистого прибутку.

Рентабельність підприємств

Рентабельність це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (дохідності) аптеки.

Рентабельність один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу в процесі виробництва.

Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати роботи аптеки, оскільки їх величина показує співвідношення прибутку з наявними або використаними ресурсами.

Коефіцієнти рентабельності система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності.

Коефіцієнти (показники) рентабельності визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу.

Показники рентабельності розраховуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2.

Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток. Для розрахунку рівня рентабельності підприємств прибуток порівнюється з авансованою вартістю, яку можна визначити в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання. Для аналізу показників рентабельності використовують:

* бізнес-план

* ф. 1 - Баланс аптеки

* ф. 2 - Звіт про фінансові результати

* ф. 5 Звіт про витрати на виробництво продукції

* планові та звітні калькуляції

* інформацію про ціни

Аналіз передбачає:

a) оцінку показників рентабельності та їх динаміки;

b) визначення впливу факторів на зміну рентабельності;

c) виявлення резервів підвищення рівня рентабельності.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів) рентабельності:

* рентабельність продажів;

* рентабельність активів;

* рентабельність власного капіталу;

* рентабельність інвестицій;

* рентабельність діяльності;

* рентабельність продукції.

Рентабельність продажів (або коефіцієнт "прибуток / продаж" (англ. Profіt margіn) -- норма чистого прибутку) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства (Чп) до чистого доходу від реалізації (сума виторгу від реалізації продукції, без ПДВ і акцизів) (В):

Рп = Чп/В

Рентабельність активів (інша назва -- коефіцієнт "прибуток/актив") розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів.

Рентабельність активів характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства.

Рентабельність власного капіталу (інша назва цього показника коефіцієнт "прибуток/капітал") розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів даного підприємства.

Рентабельність інвестицій розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) чи товарної продукції у відпускних цінах (Тп) до собівартості продукції і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності:

Ртп= Тп/Сп *100%

З метою визначення тих видів продукції, випуск яких є рентабельним та на які в майбутньому необхідно орієнтувати виробництво, а також видів продукції, випуск яких вважається економічно недоцільним, тобто їх виробництво слід припинити, потрібно провести аналіз рентабельності окремих видів продукції. Для поглибленого аналізу ефективності діяльності аптеки на практиці можуть використовувати показник рентабельності окремих виді препаратів. Рентабельність окремих видів препаратів (Рі) обчислюється за формулою:

Рі = Ці -Сі / Сі ,

де Ці - ціна окремого продукту;

Сі - собівартість окремого продукту.

Оцінка рентабельності

Оцінка показників рентабельності дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

Самі по собі всі показники мають не дуже велике значення, але вони можуть бути корисними, щоб порівняти:

* зміну їх у часі;

* фактичні результати з бюджетом (прогнозом);

* бізнес-одиниці між собою.

Рентабельність продажів є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії.

Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожної гривні проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриття собівартості продукції.

Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах.

Коефіцієнт рентабельності продажів зв'язує оперативну і стратегічну діяльність компанії.

* Даний показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.

* Середній рівень рентабельності продажів у різних галузях різний. Не існує, якого-небудь єдиного стандарту на даний показник. Це гарний критерій для порівняння з галузевим стандартом.

Значення рентабельності продажів для різних галузей, масштабів виробництва і рівня технології можуть сильно розрізнятися, тому більш показовим буде динаміка їх змін.

Причиною зниження цього коефіцієнта може бути ріст витрат на виробництво і реалізацію продукції. Отже, необхідний аналіз собівартості, щоб знайти причини даного зниження.

Іншою причиною цього може бути падіння загального обсягу продажів. Це зв'язано з ростом витрат на одиницю продукції. Отже, потрібно провести аналіз ринку, щоб з'ясувати вплив маркетингових факторів.

Рентабельність активів - це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності підприємства. Він виражає віддачу, що приходиться на гривню активів підприємства.

Цей коефіцієнт повинний бути одним з основних робочих інструментів керівника в керуванні компанією. Будучи найважливішим показником ефективності її діяльності, він поєднує весь набір елементів, що описують різні сторони роботи підприємства.

Рентабельність власного капіталу (фактичного) підприємства:

* зросла, що свідчить про можливість і достатню ефективність залучення інвестицій у підприємство;

* знизилася, що свідчить про низьку ефективність залучення інвестицій у підприємство;

* протягом всього аналізованого періоду була негативною, що свідчить про абсолютну невигідність інвестицій у підприємство.

Основною метою аналізу прибутку і рентабельності підприємства є визначення і підрахунок можливих резервів зростання прибутку.

Резерви зростання прибутку визначаються за кожним видом продукції. Основними резервами можуть бути:

1. Резерви зростання прибутку від використання резервів обсягу реалізації, які були виявлені під час аналізу обсягу реалізації продукції і факторного аналізу продажу. Ними можуть бути:

Зменшення залишків нереалізованої продукції на кінець звітного періоду;

Використання планових (розрахункових) показників з випуску продукції.

2. Резерви зростання прибутку від зниження собівартості товарної продукції. Можуть розраховуватися за кожним видом продукції і загалом за всією товарною продукцією.

3. Важливим резервом зростання прибутку є поліпшення якості продукції.

У практиці зарубіжних фірм і підприємств, наприклад Великої Британії, для оцінки ефективності організації діяльності застосовуються такі відносні показники рентабельності:

* коефіцієнт прибутковості;

* оборотність активів;

* дохідність використовуваного капіталу.

Коефіцієнт прибутковості розраховується як відношення чистого прибутку до обсягу реалізованої продукції. Цей показник називають також «відсотком прибутку».

Другий показник рентабельності «оборотність активів» розраховується як відношення річного товарообороту до суми використовуваного капіталу. Для ефективнішого використання активів менеджери компанії повинні забезпечити більший обсяг продажу і отже, вищий коефіцієнт оборотності активів.

І нарешті, третій показник рентабельності, який застосовується при оцінці ефективності роботи підприємств Великої Британії, - це дохідність використовуваного капіталу. Більшість з тих, хто надає підприємству фінансові кошти, розраховують на дохідність своїх інвестицій. Комерційні кредитори розраховують на кошти, які підприємство повинно їм повернути.

Застосування теорії систем до виробництва товарів (послуг)

Вперше теорія систем стосовно організації виробництва була застосована в 50-х роках ХХ століття. Значно раніше вона використовувалась в технічних науках. Поняття “система” походить від грецького sуstеma ціле, складене з частин, з'єднання множина елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою і утворюють цілісність, єдність.

Визначення системи можна сформулювати так: система це певна ціліс¬ність зумовленої сукупності взаємозалежних частин, кожна з яких внаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого (у нашому випадку фірми, організації, підприємства).

Існують різні класифікації систем за певними ознаками. Слід відзначити системи:

* матеріальні (неорганічної природи і живі);

* абстрактні (поняття, гіпотези, формалізовані, логічні тощо);

* закриті мають жорсткі фіксовані межі, їхні дії відносно зовнішнього середовища незалежні;

* відкриті характеризуються взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система не є самозабезпеченною, залежить від енергії, інформації і матеріалів, які надходять ззовні.

Система характеризується:

* специфічною поведінкою;

* закономірностями розвитку;

* результатами;

* характеристиками місця і часу;

* обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.

Системі притаманні певні функції. Функція системи є способом дії системи при взаємодії із зовнішнім середовищем і проявом її якісних властивостей. Зміна зовнішніх умов спричиняє зміну способу дії системи, тобто приводить до зміни функції системи.

Для усіх виробничих динамічних систем характерна реалізація функцій оброблення, передачі, зберігання та управління інформаційними, енергетичними та технологічними процесами.

Функція виробничих систем (сам процес діяльності) полягає у переробленні ресурсів для створення продукту (товарів, послуг). Ресурси, які надходять із довкілля і дають імпульс функціонуванню системи, є відправним пунктом виробничого процесу. Принципову спрощену модель виробничої системи наведено на рис. 3.1.

Спрощена модель виробничої системи

Перетворення входу системи на її вихід відбувається за рахунок виробничого процесу.

В основу виробничої системи покладено два поняття виріб і виробництво. У системі вони займають різні місця: перше є результатом у вигляді продукту (товар, послуга), а друге діяльністю, спрямованою на його створення (процес).

Виробничі системи є складними, відкритими, динамічним системами. Їхня складність обумовлена великою кількістю та різноманіттям внутрішніх змінних, а відкритість характеризує взаємодію із зовнішнім середовищем (зовнішні змінні), динамічність полягає в тому, що виробнича система постійно зазнає змін.

Внутрішні змінні є характеристикою самої виробничої системи. Це цілі, завдання, структура, технологія, працівники. Їхній взаємозв'язок

Взаємозв'язок внутрішніх змінних

Цілі це конкретний, кінцевий стан або очікуваний результат організації. Кожна служба чи підрозділ має свої цілі, крім загальної.

Структура це сукупність відділів та служб, рівнів управління і видів робіт, які виконують служби або підрозділи.

Завдання це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлені терміни. Це робота з предметами праці, інформацією та людьми.

Технологія це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) у вихідні (продукт, виріб).

Працівники найважливіший чинник внутрішнього середовища, що впливає на систему.

Внутрішні змінні значною мірою контрольовані. Керівники створюють і реалізовують набір внутрішніх змінних через процес організації виробництва.

Складові зовнішнього середовища (зовнішні змінні), маючи великий вплив на виробничу систему, є менш контрольованими. Вони взаємозалежні, динамічні, характеризуються невизначеністю і складністю.

Чинники зовнішнього середовища доцільно ділити на дві групи:

* Чинники прямої дії, які безпосередньо впливають на діяльність організації і самі залежать від цієї діяльності, поділяються на:

* державні органи влади;

* система економічних відносин у державі;

* споживачі і постачальники;

* конкуренти;

* законодавчі акти;

* партії та інші громадські організації тощо.

* Чинники непрямої дії не впливають безпосередньо на діяльність організації, а через певні механізми і відносини. До них слід віднести:

* стан економіки та особливості економічних відносин;

* рівень техніки та технології, науково-технічного прогресу;

* міжнародне оточення та міжнародні події;

* політична ситуація та соціально-культурне середовище тощо.

Чинники внутрішнього і зовнішнього середовища виробничої системи взаємозалежні і мають вплив на результати її діяльності. У результаті їх взаємодії виробнича структура виконує свою місію.

Система складається з елементів. Елементи системи це порівняно відокремлені частини системи, які, не будучи системами цього типу, при своїй безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення. Елементами виробничих систем є предмети праці, засоби праці, робоча сила.

Великі складові частини виробничих систем самі можуть виступати системами, наприклад, цех, виробнича дільниця. Вони можуть складатися з дрібніших систем (бригада, робоче місце тощо).

Підсистема це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізовують певну групу функцій системи.

Підсистеми певного рівня системи формують певні її властивості. Окремі рівні системи реалізують певні функції, а результатом взаємодії елементів усіх ієрархічних рівнів системи є її цілісне функціонування.

Система виробничої діяльності підприємства базується на трьох функціональних підсистемах: підсистема переробки; підсистема забезпечення; підсистема планування і контролю.

У процесі діяльності переробної підсистеми ресурси змінюють свою форму і перетворюються на товари, які відрізняються від них на величину доданої вартості перероблення.

Підсистема забезпечення складається із трьох функціональних підсистем нижчого порядку:

* підсистема технічної підготовки виробництва нових продуктів (послуг) (функції науково-експертного пошуку, конструкторського розроблення, технологічного проектування);

* підсистема технічного обслуговування виробничої системи у процесі її функціонування (виготовлення робочого інструменту та оснащення, проведення ремонтних робіт, виконання транспортних та складських операцій);

* підсистема ресурсного забезпечення виробничих процесів (підтримує на необхідному рівні забезпечення виробничого процесу матеріалами, енергією, інформацією).

Основне завдання цієї підсистеми полягає у забезпеченні переробної підсистеми, починаючи від науково-технічної підготовки виробництва і до його ресурсного забезпечення.

Підсистема планування і контролю, використовуючи зовнішню та внутрішню інформації, забезпечує формування завдань та управлінських рішень стосовно діяльності системи відповідно до її завдань, планування використання виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-технічними запасами, контроль якості тощо.

Загалом, можна виділити такі підсистеми виробничої системи: технічна, технологічна, організації виробництва, економічна, інформаційна, логістична. Усі вони разом становлять підприємство як виробничу систему.

Поняття підприємства, його задачі та ознаки

Відповідно до закону “Про підприємства в Україні” основною організаційною ланкою економіки України є підприємство. Це основна первинна ланка в економічній системі країни, яка виготовляє та реалізує продукцію і послуги згідно із своїми цілями.

Головною метою підприємства, як правило, є досягнення максимального прибутку. Але, залежно від ситуації, прибуток може бути лише одним з компонентів діяльності підприємства. Іншими цілями на певному стані можуть бути завоювання позицій на ринку, початок випуску нової продукції тощо.

Серед завдань, які вирішує підприємство у своїй діяльності і яка прямо впливає на результат, є повне і своєчасне задоволення потреб споживача. Для цього підприємство повинно забезпечити:

* конкурентоспроможність продукції та послуг;

* розвиток і підвищення ефективності виробництва;

* прискорення науково-технічного прогресу;

* належні умови для високопродуктивної праці;

* розширення ринків збуту.

Для промислового підприємства характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, господарська самостійність.

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв'язок усіх підрозділів підприємства. Технологічний взаємозв'язок доповнюється допоміжними підрозділами.

Організаційно-економічну єдність характеризує наявність:

* єдиних органів управління;

* єдиного виробничого колективу;

* адміністративної відокремленості;

* взаємозв'язку плану виробництва з необхідними для цього матеріальними, трудовими, технічними і фінансовими ресурсами;

* організації діяльності на основі комерційного розрахунку.

Організаційно-економічна єдність визначає господарську самостійність підприємства, яка передбачає:

* самозабезпеченість необхідними основними і оборотними засобами для здійснення виробничої діяльності і надання послуг;

* самостійний збут виготовленої продукції;

* наявність самостійної закінченої системи звітності і бухгалтерського балансу.

Підприємство функціонує на підставі закону України “Про підприємства в Україні”, а також законів, що регламентують відносини власності, ЗЕД, систему оподаткування, приватизацію майна, оплату праці тощо.

Основним завданням підприємства є випуск продукції чи надання послуг.

Кінцевою вважається продукція, яка виробляється підприємством і передається іншим господарським суб'єктам. Вона може бути споживчою, що використовується безпосередньо (наприклад, консерви, меблі тощо) та інвестиційною (виробничою) для виробництва інших продуктів (машини, інструменти тощо). Проміжна продукція у багатостадійному виробництві використовується у наступних процесах як чинники виробництва (наприклад, ніжки для столів на меблевій фабриці є проміжним продуктом).

Відходи це продукти, які залишаються під виробництва або використання виробів і не можуть бути використані у вигляді споживчих або інвестиційних продуктів. Їх або переробляють, або знищують.

Особливе місце займає виробництво послуг. Під послугами розуміють будь-який захід чи вигоду, які одна сторона може запропонувати іншій. Надання (виробництво) послуг може бути або не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. Тому розрізняють два види послуг: виробничі (матеріальні) і невиробничі (нематеріальні).

Послуги першого роду опосередковують матеріально і пов'язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві. Другий вид послуг не пов'язаний з матеріальними продуктами і спрямований безпосередньо на людину або її оточення.

Підприємство як виробнича система

Для теорії і практики організації виробництва на виробничому підприємстві важливе і принципове значення має розгляд підприємства як системи.

Виробничі системи це особливий клас систем, що складаються з працівників, предметів і знарядь праці та інших елементів, необхідних для функціонування системи, у процесі діяльності якої створюється продукція і послуги.

Підприємство можна розглядати як виробничу систему тому, що воно має всі характерні для системи ознаки. До таких характерних ознак функціонування підприємства, як виробничої системи належить :

* цілеспрямованість здатність створювати продукцію, надавати послуги;

* поліструктурність одночасне існування на підприємстві взаємопереплетених підсистем (цехів дільниць відділів), де майже кожний елемент системи одночасно входить до декількох підсистем і функціонує відповідно до їх вимог та цілей;

* відкритість проявляється у тісній взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем у матеріальному, енергетичному, інформаційному, фінансовому та інших видах обміну із зовнішнім середовищем;

* складність вона містить велику кількість елементів системи з численними і, як правило, альтернативними зв'язками та велику кількість процесів, що здійснюються.

Підприємство це велика і складна система, сукупність апріорно (апріорі характеризує знання, що передує досвіду і незалежно від нього) виділених підсистем. Підсистемами є цехи, дільниці, відділи, які, в свою чергу, складаються з елементів різної складності працівники, предмети та знаряддя праці тощо. Схематично підприємство як складну організаційну структуру можна зобразити так (рис. 3.5).

Підприємство є складною ієрархічною системою, ступенями якої є виробництво, цех, дільниця, робоче місце. Перші з них є виробничими системами вищого рівня і порядку. Структурним елементом нижчого порядку підприємства як системи є робоче місце. На робочому місці поєднуються засоби праці, предмети праці і сама праця.

Підприємство як складна організаційна структура

Усі ступені ієрархії можуть поділятися на підсистеми функціонального характеру, зокрема:

* група підсистем виробничих процесів (підготовка виробництва, основні виробничі процеси, технічний контроль, контроль якості продукції, організація праці);

* група підсистем, які визначають склад елементів процесу виробництва (засоби праці, предмети праці, кадри);

* група підсистем управління підприємством (техніко-економічне планування, матеріально-технічне постачання, збут, фінанси, оперативне планування виробництва, бухгалтерський облік та економічний аналіз, науково-технічна і соціально-економічна інформація).

Кожна ланка підприємства і кожна функціональна підсистема є також і кібернетичними підсистемами. Вони мають об'єкт і суб'єкт управління, що пов'язані між собою каналами зв'язку.

Слід відзначити, що кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відображує найсуттєвіші риси системи вищого рівня, частиною якого вони є.

Підприємство є динамічною системою, яка може змінюватись, переходити з одного якісного стану в інший, залишаючись при цьому системою завдяки певним властивостям. Основними серед них є:

* результативність здатність створювати продукцію або подавати послуги, що забезпечується організацією виробничої системи;

* надійність стійке функціонування, здатність локалізувати у порівняно невеликих частинах системи негативні наслідки стохастичних збуджень, що проходять як всередині системи, так і у зовнішньому середовищі;

* гнучкість здатність пристосовувати виробничі системи до зміни умов зовнішнього середовища, передусім до підвищення рівня конкуренції, зміни потреб ринку тощо;

* керованість характеристика процесу управління підприємством як системою. Система керована, якщо у заданий час досягає цілі управління і при цьому вкладається у обмеження по ресурсах. Система некерована, якщо цілі не досягаються; погано керована, якщо ціль досягається не точно, а приблизно чи виходить за встановлені обмеження по ресурсах;

Підприємство як виробнича система

* функціонування нормальний стан підприємства як виробничої системи, основою якого є здійснення виробничого процесу. Цей процес змінює елементи виробничої системи одні з них (матеріали) перетворюються у готову продукцію і покидають систему, а інші (станки, інструменти) поступово зношуються і замінюються новими. Отже, виробничі системи перебувають у динамічній рівновазі, тобто система зберігається у разі неперервної зміни. Ця властивість забезпечується структурою системи, тобто її організацією.

Вищеназвані властивості виробничих систем зумовлюють їх інерційність встановлена структура системи підтримується доти, поки вона суттєво не зміниться у результаті нагромадження невеликих внутрішніх і зовнішніх змін або внаслідок цілеспрямованого удосконалення організації системи.

Система оподаткування України

На сьогодні діє Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-XІІ, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Вищезазначені органи можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Принципами побудови системи оподаткування є:

— стимулювання науково-технічного прогресу, Технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковість впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначність і пропорційність справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

— соціальна справедливість забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

— стабільність забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

— економічна обґрунтованість встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність сплати встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

— компетенція встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК і сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиний підхід забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

— доступність забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України:

— загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

— місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовувався до 1 січня 2000 p.);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

Підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податків на підставі дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак.

Виробничий процес і його операції

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі й часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу.

До таких принципів належать:

1) спеціалізація;

2) пропорційність;

3) паралельність;

4) прямоточність;

5) неперервність;

6) ритмічність;

7) гнучкість.

І. Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу.

Спеціалізація процес поділу виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом виготовлення певного виробу «предметна спеціалізація”, або певної операції «технологічна спеціалізація”.

Предметна спеціалізація передбачає виконання технологічного процесу в одному підрозділі підприємства. В такому підрозділі зосереджено різноманітне обладнання для виготовлення окремого продукту.

Переваги: утворюються в замкненому циклі, спрощується планування і облік, скорочується тривалість виробничого циклу за рахунок зменшення часу транспортних операцій.

Недоліки: знижується рівень використання виробничих потужностей, менш гнучкою стає виробнича структура.

Технологічна спеціалізація: в окремих підрозділах виконується частина технологічного процесу при дуже широкій номенклатурі виробу.

Переваги: можливість регулювати завантаження обладнання, полегшує технологічне керівництво.

Недоліки: збільшення довжини маршруту руху виробу з багаторазовим поверненням в одні самі дільниці, що порушує принцип прямоточності; ускладнює узгодження роботи дільниць, призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Змішана спеціалізація: за якою одні цехи або дільниці орієнтуються на технологічну спеціалізацію, а інші на предметну. Вона зменшує або ліквідує недоліки попередніх.

ІІ. Пропорційність. Даний принцип вимагає відносно однакової продуктивності у всіх виробничих підприємствах. Цей принцип передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування, необхідного для виконання виробничої програми. Для здійснення цього принципу виділяють такі категорії:

-- провідне обладнання - обладнання на якому виконується основна технологічна операція і вартість питомого обладнання займає найбільшу питому вагу у вартості основних фондів.

-- вузьке робоче місце ланка, потужність якої не відповідає потужності головного обладнання.

На базі тривалості операцій на провідному обладнанні здійснюється «усунення” вузьких робочих місць, за допомогою наступних методів спеціалізації:

1) Диференціація або концентрація технологічних операцій. Суть цього методу: технологічна операція розбивається на її складові, переходи і частина однієї операції передається на іншу або в одну операцію збираються кілька.

2) Введення паралельних робочих місць.

3) Комбінування виконання одним робітником 2 і більше операцій.

4) Зміна режиму обробки, скорочення або збільшення часу обробки.

ІІІ. Паралельність передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні окремих виробів, що компонуються з багатьох процесів:

...