Принципи і норми реалізації соціально-економічної політики на підприємстві

Простий виробничий процес це послідовність операцій, результатом яких є виріб.

Складний виробничий процес передбачає поєднання декількох складних виробничих процесів.

Паралельність досягається через раціональний поділ виробу на складові частини; суміщенням часу виконання операцій; одночасне виготовлення різних виробів. Паралельне виконання робіт забезпечується багатоінструментальною наладкою, суміщенням часу основних і допоміжних операцій.

ІV. Ритмічність полягає в тому, що робота всіх підрозділів повинна здійснюватися з певним ритмом. При додержанні даного принципу в різні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції і забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність, як окремих підрозділів, так і підприємства.

V. Прямоточність означає, що предмети праці в процесі їх обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Принцип прямоточності досягається при умові розташування цехів, дільниць, робочих місць за ходом технологічного процесу. Допоміжні і обслуговуючі виробництва розташовують найближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

VІ. Безперервність. Даний принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні, або повністю ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервному виробництві. В перервному виробництві повністю ліквідувати перерви неможливо. Для скорочення перерв необхідно застосовувати прогресивні методи оперативного управління виробництвом.

VІІ. Гнучкість означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптовуватись до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість виробничого процесу досягається:

-- універсалізацією засобів праці;

-- автоматизацією;

-- впровадженням верстатів з гнучким програмним управлінням.

Резерви скорочення тривалості виробничого циклу

В інтересах економії оборотних коштів, прискорення їх оборотності необхідно скоротити тривалість виробничого циклу, що досягається шляхом зменшення часу робочого періоду і перерв у виробничому процесі. Це забезпечується двома шляхами: а) вдосконаленням техніки та технології і б) підвищенням рівня організації виробництва.

Технологічне час і час перерв значно скорочується в результаті вдосконалення конструкцій продукції, що випускається, підвищення рівня її технологічності, впровадження найбільш раціональних високоефективних технологічних процесів, підвищення рівня механізації і автоматизації, застосування робототехніки. Скорочення трудомісткості технологічних операцій досягається шляхом використання більш скоєного обладнання , Заміни металу пластмасами, застосування ефективної спеціальної та універсальної оснастки, використання ПЕОМ, що дозволяють вибирати оптимальні режими обробки деталей.

Для вдосконалення процесів контролю, транспортування і складування деталей доцільно їх поєднання за часом з технологічним циклом, як це відбувається, наприклад, на роторних автоматичних лініях. Використання статистичних методів контролю якості продукції і регулювання технологічних процесів дозволяє перейти від суцільного контролю до вибіркового, знижуючи тим самим час контрольних операцій.

Скорочення часу транспортних і складських операцій досягається за допомогою їх механізації і автоматизації, завдяки чому не тільки прискорюється їх виконання, а й створюється високий ступінь надійності обслуговування виробничого процесу.

Скоротити виробничий цикл можна шляхом зниження часу природних процесів, наприклад впровадження при природному охолодженні примусової циркуляції повітря, а також шляхом скорочення часу перерв, що викликаються аваріями обладнання, нестачею матеріалів, оснащення та іншими причинами незадовільної організації виробництва.

Застосовувані методи організації виробництва впливають на всі елементи виробничого циклу.

Підвищення паралельності виконуваних робіт скорочує технологічну трудомісткість і час на транспортування.

Скорочення перерв досягається шляхом збільшення змінності роботи, застосування паралельно-послідовного способу обробки партії замість послідовного, раціоналізації відпочинку робітників, застосування ефективних систем оперативно-календарного планування.

З метою виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу проводяться маршрутні фотографії. Їх аналіз дозволяє виявити окремі стадії циклу, де є можливості їхнього скорочення, завдяки чому може бути отриманий значний ефект.

В результаті аналізу формул розрахунку тривалості виробничого циклу можна виявити такі шляхи його скорочення, як зменшення партії деталей, визначення порядку запуску деталей в обробку, розширення змінності роботи устаткування, оптимізація виробничого циклу при обробці деталей декількох найменувань за рахунок визначення черговості їх запуску. Останнє завдання може вирішуватися методами лінійного та динамічного програмування, послідовного конструювання за допомогою гілок і графів у вигляді дерева, матричними методами моделювання виробничого процесу.

При розробці мережевих графіків виготовлення складної і трудомісткої продукції аналізується критичний шлях з метою його скорочення.

Нормування праці

Всяка економія на робочому місці, підприємстві, у суспільстві, кінець кінцем, зводиться до економії робочого часу. Вивчення й аналіз витрат робочого часу вимагає встановлення міри праці, тобто визначення такої кількості робочого часу, який був би оптимальним для науково обґрунтованих умов праці (організаційно-технічних, психофізіологічних, соціально-економічних), що реально склалися на кожному робочому місці, ділянці, підприємстві, організації. Міра праці знаходить свій вираз у нормах праці.

Під час нормування праці розрізняють наступні різновиди норм праці: норма часу, норма виробітку, норма часу обслуговування, норма обслуговування, норма підлеглості, норма чисельності, нормоване завдання, нормативна трудомісткість.

Норма часу кількість робочого часу встановлена для виробництва одиниці продукції або заданого обсягу роботи, послуг працівником або групою працівників (бригадою) відповідної кваліфікації в конкретних науково-обґрунтованих умовах. Норма часу розраховується в людино-секундах, людино-хвилинах, людино-годинах. Норма часу початкова й основна величина під час визначення витрат робочого часу. Решта норм праці є похідними.

Норма виробітку кількість одиниць продукції, встановлений обсяг робіт, послуг, які повинні бути виконані за одиницю робочого часу працівником або групою працівників (бригадою) відповідної кваліфікації в конкретних науково-обґрунтованих умовах. Установлюється за виробництва однорідної продукції або там, де показник норми часу має порівняно малу величину (сек.) й вимірюється в натуральних одиницях (кілограмах, тоннах, метрах погонних, квадратних, кубічних, штуках і так далі).

Між нормою часу й нормою виробітку існує зворотна пропорційна залежність.

Норми часу й норми виробітку поділяються на індивідуальні та колективні, комплексні. Індивідуальні розраховуються на одиницю роботи, одну людину, норму штучного часу, норму штучно-калькуляційного часу, норму виробітку за шести, семи, восьмигодинну зміну. Комплексні норми часу й комплексні норми виробітку розраховуються на комплекс робіт, одиницю кінцевої продукції (проведення 1 погонного метра виробки, 1 куб. м кладки, настелення 1 кв. м дощатої підлоги, видобуток 1 тонни вугілля, руди й т.д.) і на колектив працівників, бригаду. Застосовуються в комплексних і наскрізних комплексних бригадах, коли міру й результати кожного члена бригади визначити важко й недоцільно. Але існує колективна матеріальна й моральна зацікавленість і колективна відповідальність за кількість і якість, кінцеві результати роботи.

Розрахунок комплексної норми часу виконується способом підсумовування й множення елементних (операційних) норм часу на обсяги робіт, що входять у комплекс і віднесені до вибраної одиниці вимірювання.

Під час розрахунку комплексної норми виробітку враховуються витрати праці з комплексу взаємозв'язаних процесів, видів робіт, розраховуються на підставі відповідних попроцесних, диференційованих норм на одиницю кінцевої продукції. Наприклад, під час виймання вугілля в лавах механізованими комплексами у розрахунок колективної норми виробітку входять наступні види робіт: виймання вугілля комбайном (машиніст гірничих виїмкових машин VІ розряду) буріння шпурів в нішах, наваловідбійка вугілля, кріплення ніш, вибивання і встановлення стійок у нішах, викладення кострів й т. д. (гірник очисного забою V розряду). За всіма цими видами робіт визначається обсяг робіт на один цикл. Норма виробітку для даного механізованого комплексу за збірником на виймання вугілля комбайном та поправочні коефіцієнти для певних чинників, впливи яких мають непостійний характер, є підставою для розрахунку установленої норми. З кожного виду робіт розраховується необхідна кількість людино-змін за нормою, сумарна трудомісткість і комплексна норма виробітку як відношення видобутку вугілля з циклу до сумарної трудомісткості в тоннах на людино-зміну.

Норма часу обслуговування це кількість робочого часу, що встановлюється в певних науково-обґрунтованих умовах для обслуговування протягом зміни одиниці обладнання, робочого місця, агрегату працівником або групою працівників (бригадою) відповідної кваліфікації. Вимірюється в людино-хвилинах, людино-годинах. Є різновидом норми часу й використовується головним чином під час нормування праці допоміжних робітників.

Норма обслуговування кількість одиниць устаткування, робочих місць, агрегатів, що закріплюються за одним працівником або групою працівників (бригадою) відповідної кваліфікації в конкретних науково-обґрунтованих умовах протягом робочого дня (зміни). Норма обслуговування різновид норми виробітку, але виражається в одиницях обладнання або в одиницях робіт, які повинні обслужити або виконати допоміжні робітники.

Між нормою обслуговування й нормою часу обслуговування існує зворотна пропорційна залежність. У низці галузей народного господарства норма обслуговування є явочною чисельністю робочих у зміну, у добу, й показує, яка кількість працівників необхідна для обслуговування одиниці устаткування механізованого комплексу у вугільній промисловості, агрегату доменних, мартенівських печей, коксових батарей у металургійній промисловості.

Норма підлеглості регламентує оптимальну чисельність працівників або структурних підрозділів, якими може ефективно управляти один керівник. Норми підлеглості застосовуються під час нормування праці керівників, фахівців і службовців. Норми обслуговування й підлеглості не є безпосередніми вимірювачами витрат і результатів праці.

Норма чисельності установлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідних для виконання конкретного виробничого завдання або обсягів робіт. Наприклад, видобутку 1000 т вугілля, проведення 1 км підготовчих виробок або для обслуговування конкретних об'єктів агрегатів, робочих місць і т.д.

За нормами чисельності визначаються також витрати праці по професіях, групах або видах робіт, по структурних підрозділах або в цілому по підприємству. Норми чисельності бувають явочними (на роботі) й обліковими (плановими).

На підставі вищевикладених норм для підвищення ефективності праці почасово оплачуваних робітників встановлюється нормоване завдання. Нормоване завдання це укрупнена норма, що встановлюється працівникам для виконання певних обсягів і змісту робіт із зазначенням їх нормативної трудомісткості, термінів початку й завершення, а також вимог до їх якості.

Воно може бути встановлене у вигляді:

* нормативного обсягу робіт, що підлягає виконанню за певний термін;

* нормативної чисельності, необхідної для регламентованого обслуговування встановленої кількості одиниць устаткування.

Нормативна трудомісткість регламентує витрати живої праці на виробництво одиниці продукції (обсягу робіт). Вона розраховується виходячи з нормативного обсягу робіт (продукції), що виражені в натуральних вимірювачах і характеризують кінцевий результат роботи. Нормативна трудомісткість може визначатися за витратами праці різних категорій працівників підприємства: тих, що безпосередньо виробляють товари й послуги, обслуговують і керують виробничим процесом. Виходячи з цього, розрізняють наступні види трудомісткості:

* технологічну;

* обслуговування виробництва;

* управління;

* повну, яка враховує витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

Завдання полягає в тому, щоб розраховувати повну трудомісткість товарів і послуг, що виробляються підприємством і управляти її зниженням. Особливого значення вирішення цього завдання набуває в умовах різноманіття форм власності й форм господарювання, ринкових відносин, конкурентного середовища.

Роль показника нормативної трудомісткості значно підвищується під час планування виробництва й праці, формування коштів на його оплату. Він стає основою для видавання будь-якого виробничого завдання, оплати праці за кінцевими результатами.

За сферою застосування норми праці також як і нормативні матеріали поділяються на місцеві, галузеві, басейнові, міжгалузеві, а залежно від територіального застосування на районні, міські, обласні, республіканські.

Місцеві норми специфічні для окремого підприємства або групи підприємств. Розробляються за даними фотографії робочого часу, хронометражу, діючих відомчих або галузевих нормативів. Вводяться в дію наказами керівників підприємств за узгодженням з профспілковим комітетом. Мають досить обмежене застосування.

Галузеві норми застосовуються на всіх підприємствах конкретної галузі.

Міжгалузеві норми призначені для всіх підприємств галузевої й відомчої приналежності незалежно від району їх розташування.

Територіальні норми діють на певних територіях (району, міста, області й т. д.).

За ступенем одноманітності норми праці бувають типові і єдині. Типові норми розробляють на підставі типового технологічного процесу виходячи з нормативів часу й режимів роботи устаткування. Використовуються там, де застосовуються типові виробничі процеси. Єдині норми часу (виробітку) використовуються під час виконання технологічно однорідних робіт з однаковими організаційно-технічними умовами.

За кількістю охоплюваних робітників норми праці поділяються на індивідуальні й колективні. Індивідуальні норми встановлюються з розрахунку на одного виконавця. Колективні на групу, колектив, ланку, бригаду.

За термінами дії норми праці поділяються на постійні, тимчасові, разові, сезонні. Постійні норми розробляються на відносно стабільні за організаційно-технічними, психофізіологічними й соціально-економічними умовами роботи й уточнюються й переглядаються у зв'язку із зміною цих умов, удосконаленням виробництва. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння нової продукції або виробничого процесу. Тривалість дії не повинна перевищувати трьох місяців і замінюватися постійними. Разові норми встановлюються на окремі роботи, що мають одиничний характер (аварійні, позапланові) й розраховуються переважно дослідно-статистичним методом. Сезонні норми застосовуються на сезонних роботах, на кожен сезон і залежно від сезонного періоду уточнюються.

За складом охоплюваних робіт, ступеня деталізації норми праці поділяються на попроцесні, диференційовані, укрупнені, комплексні, агрегатні. Попроцесні, диференційовані норми враховують витрати праці з окремих робочих процесів, видів робіт, окремих виробничих операцій. Використовуються в масовому й великосерійному виробництвах і мають достатній ступінь точності. Можуть бути визначені на підставі даних хронометражу, фотографії робочого часу, фотохронометражу. Укрупнені норми встановлюють на закінчений виріб, окремий технологічний процес, певний обсяг робіт. Визначаються за даними фотографії використання робочого часу й хронометражу, а також за укрупненими нормативними матеріалами. Укрупненими можуть бути норми часу, норми обслуговування, норми чисельності. Комплексні норми часу й комплексні норми виробітку. Агрегатні норми встановлюються для комплексно-механізованих процесів, виходячи з продуктивності агрегату й чисельності обслуги, норми обслуговування.

Раціональна організація праці

Доцільність і ефективність будь-якої суспільної праці та суспільного виробництва забезпечується насамперед його раціональною організацією.

Раціональна організація праці перш за все вимагає чітко визначених витрат усіх видів ресурсів, що витрачаються у виробництві: живої праці, сировини, енергії, фінансів тощо. Першим кроком на шляху оптимізації витрачання виробничих ресурсів є нормування праці.

У всіх напрямах виробничої діяльності існує необхідність визначення витрат ресурсів: нормативи використання сировини, палива, матеріалів, інструментів, обігових коштів. Але найважливішим питанням є встановлення міри праці, необхідної для виконання певного обсягу робіт. Це можна пояснити особливістю "людського фактора" на відміну від інших.

Жива праця, праця робітників, які використовують інші види ресурсів, має бути визначена особливо точно й обґрунтовано. Оскільки будь-який процес праці відбувається в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час.

Однак треба мати на увазі, що не всякий робочий час віддзеркалює суспільно необхідні затрати на виконання конкретної роботи. Якщо на виробництві відсутня належна організація праці, не застосовуються прогресивні технологічні процеси, передові технології, якщо самі робітники не працюють на високому професійному рівні, то досягти суспільно необхідних затрат праці неможливо, а отже, і сподіватися на досягнення успіху в ринковій економіці марно.

Таким чином, сутність нормування праці полягає в установленні необхідних затрат живої праці на виконання певної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці.

Щоб зрозуміти значення нормування праці, слід розглянути цілу низку питань.

Норма праці є тією первинною ланкою організації праці та виробництва, від якої починаються і на якій ґрунтуються всі планово-економічні розрахунки на підприємстві. Інакше кажучи, норма праці -- це найважливіша економічна і планово-розрахункова категорія.

Суть нормування праці і його значення

Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом і полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників і встановлення на цій основі норм праці.

Норми праці складають основу системи планування роботи підприємства і його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку витрат на продукцію, встановлення завдань по підвищенню продуктивності праці, визначенні потреби в кадрах, управління трудовими стосунками на підприємстві.

В умовах розвитку ринкових стосунків і поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення витрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї або іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості і якості [9].

Світовий досвід свідчить, що ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не лише не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення його умов і скорочення витрат на випуск продукції, що, у свою чергу, підвищить продуктивність праці і посприяє розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Завданнями нормування праці є:

* встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

* розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

* проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва і продуктивності праці;

* впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

* перегляд норм праці у зв'язку зі зміною умов праці і проведення організаційно технічних заходів;

* впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці [2].

Нормування праці на підприємствах виконує важливі функції, оскільки є основою організації заробітної плати, оскільки норми витрат робочого часу одночасно стають і мірою винагороди за працю, маючи тісний зв'язок з тарифною системою. Встановлення норм праці переслідує мету гарантувати суспільству певну продуктивність праці, а працівникові певний рівень заробітної плати. За виконання норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника і оплачується його праця.

Науково обгрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, колективу. Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розрахувати і витримувати необхідні кількісні і якісні пропорції між робочими місцями, цехами, виробництвами, що сприяє зростанню продуктивності праці.

Справжні ринкові умови господарювання забезпечують на практиці високий рівень нормування праці, що стає одним з головних чинників мінімізації витрат і зростання об'ємів зробленої продукції.

Функції і принципи нормування праці

Суть нормування праці на підприємстві визначає його функції, зміст яких обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку виробництва. Функції нормування тісно взаємозв'язані з його завданнями, а також з плануванням, організацією і управлінням виробництвом. Нормування праці носить динамічний характер.

В умовах сучасного виробництва зростає роль нормування. Це проявляється як в посиленні зв'язку між окремими виробничими ланками, так і у вдосконаленні усього ринкового механізму господарювання вітчизняної промисловості.

Функції нормування можна розділити на дві групи [16]:

* загальні функції норм праці, які характеризують роль норм праці в організації і оплаті праці;

* спеціальні функції норм, що розкривають їх конкретний зміст по видах і призначенні.

Система нормування праці повинна розроблятися на основі певних принципів. Найважливішими з них є:

1. принцип ефективності - полягає в необхідності встановлення норм праці, при яких виробничі результати досягаються з мінімальними сумарними витратами трудових, матеріальних, енергетичних і інформаційних ресурсів;

2. принцип комплексності - виражає необхідність обліку взаємозв'язку технічних, економічних, психологічних, соціальних і правових чинників, що впливають на норми праці;

3. принцип системності - означає, що норми праці повинні відповідати кінцевим результатам виробництва і враховувати залежності між витратами ресурсів на усіх етапах виробничого процесу;

4. принцип об'єктивності - припускає створення для усіх співробітників підприємства рівних можливостей для виконання норм; зокрема, це означає необхідність нормування праці з урахуванням групової диференціації співробітників по статі і віку, що особливо важливо при нормуванні праці учнів, молодих співробітників і осіб передпенсійного віку;

5. принцип конкретності - полягає в тому, що норми праці повинні відповідати параметрам продукції, що виготовляється, предметів і засобів праці, його умовам, типу виробництва і іншим об'єктивним характеристикам, що впливають при цій точності розрахунків на величину необхідних витрат праці і інших ресурсів;

6. принцип динамічності - виходить з принципу конкретності і виражає об'єктивну необхідність зміни норм праці при істотному для цієї точності розрахунків зміні виробничих умов;

7. принцип легітимності - виражає необхідність суворого дотримання законів і інших правових актів при нормуванні праці;

8. принцип позитивного відношення працівників до підприємства означає необхідність створення такої системи нормування праці, при якій забезпечується загальне позитивне відношення працюючих до виконуваних функцій, соціального середовища і підприємства в цілому. Цей принцип можна назвати також принципом задоволеності працею.

Ці принципи в сукупності визначають початкові положення організації нормування праці на підприємстві.

Нормування праці забезпечує також підвищення ефективності виробничих і трудових процесів. Методи вивчення витрат робочого часу, вживані в нормуванні, дозволяють виявляти недоліки в організації виробництва і використанні резервів, з тим щоб надалі розробити заходи по оптимізації використання робочого часу і раціоналізації виконання трудових операцій.

Робочий час - цей час, впродовж якого здійснюється процес праці. Робочий час може бути розглянутий в розрізі різних календарних періодів : рік, виробничий тиждень, робочий день (зміна).

Склад робочого часу за змістом, тривалості і порядку чергування елементів різний при виконанні різноманітних операцій. Для наукового вивчення робочого часу застосовуються систематизація і класифікація його витрат. На промислових підприємствах прийнята єдина класифікація витрат робочого часу, яка відповідає цілям і завданням його організації і нормування.

Згідно класифікації за витратами робочого часу виконавця робочий час робітника складається з часу роботи і часу перерв.

При аналізі витрат робочого часу з метою виявлення і усунення втрат робочого часу і їх причин увесь робочий час підрозділяється на продуктивні витрати і втрати робочого часу. Продуктивні витрати включають час роботи по виконанню виробничого завдання і час регламентованих перерв. Ці витрати є об'єктом нормування і входять в структуру норми часу. До втрат робочого часу відноситься час виконання непродуктивної роботи і час нерегламентованих перерв. Ці витрати є об'єктом аналізу з метою їх усунення або максимального зниження.



Методи нормування праці

Під методом нормування розуміється сукупність прийомів встановлення норм праці, що включають аналіз трудового процесу, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, проек-тирование раціональних трудових процесів на основі раціональної технології і організації праці, розрахунок норм.

За принциповою схемою встановлення норм праці методи нормування праці підрозділяються на аналітичні і сумарні.

Аналітичний метод має два різновиди: аналітично-розрахунковий метод і аналітично-дослідницький метод.

При аналітично-розрахунковому методі норми розраховуються на основі готових довідкових даних по нормативах часу.

Аналітично-дослідницький метод застосовується за відсутності нормативів, початкова інформація виходить шляхом проведення хронометражу, ФРВ (фотографія робітника времкни) і використовується для розрахунку норм. (Цей метод застосовується для розробки нормативних довідників).

Фотографія робочого часу - вид спостереження, при якому вимірюють усі без виключення витрати часу, здійснювані виконавцем (виконавцями) за певний період роботи. Вона проводиться головним чином для виявлення втрат робочого часу, встановлення причин, що викликають ці втрати, і розробки необхідних організаційно-технічних заходів по їх усуненню.

Фотографія робочого часу складається з наступних етапів:

* підготовка до спостереження;

* спостереження і вимір витрат робочого часу;

* обробка і аналіз спостережень;

* розробка і впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів.

Залежно від числа об'єктів спостереження застосовують:

1.метод безпосередніх спостережень;

2.маршрутну фотографію;

3.метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх спостережень застосовується при обстеженні невеликої групи робітників чисельністю 2-3 людини, що знаходяться у полі зору спостерігача.

Метод маршрутної фотографії застосовується при великій кількості об'єктів спостереження (4-15 робітників). Виміри проводяться шляхом фіксації витрат і втрат часу в процесі обходу маршруту, через заздалегідь встановлений невеликий проміжок часу, величина якого залежить від числа спостережуваних об'єктів.

Метод моментних спостережень є дослідженням витрат робочого часу, завантаженості робітників і використання устаткування на основі вибіркових спостережень, що проводяться у випадково відібрані моменти часу по великій групі робітників.

Вдосконалення нормування праці в процесі організації праці

Роль нормування трудових витрат на сучасному виробництві надзвичайно велика. На нормах грунтуються розрахунки перспективних і поточних планів виробництва, виробничій потужності підприємств і їх потреби в робочій силі і устаткуванні.

За допомогою норм вибираються раціональні варіанти технологічних процесів, конструкція устаткування, технологічного і організаційного оснащення, визначаються шляхи розвитку і підвищення рентабельності підприємств.

Нормування має виключно важливе значення, для поліпшення організації праці, тільки знаючи дійсно необхідні витрати робочого часу на виконання тієї або іншої роботи (операції, прийому), можна правильно розрахувати кількість робітників, правильно організувати їх працю, погоджувати роботу усіх виробничих ланок, раціонально використати устаткування.

На підприємстві необхідно постійно вести роботу по забезпеченню зростання продуктивності праці, як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника усієї системи трудових показників, велике значення приділяти вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції.

Для планування на підприємстві встановлюють планову, нормативну, фактичну трудомісткість.

Зіставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової

Науково обгрунтовані розрахунки трудомісткості дають можливість виявляти, враховувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, знаходити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремих видах продукції, технологічних етапах її виробництва.

Показник трудомісткості прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і вироблення залежать від одних і тих же чинників підвищення технічного рівня виробництва, зростання фондовооруженности праці, його раціоналізації, скорочення простоїв і інших втрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів.

Усі заходи по вдосконаленню нормування праці можуть бути згруповані по наступних напрямах:

* скорочення чисельності робітників, що не виконують норми вироблення;

* забезпечення оптимальної і рівномірної напруженості норм праці;

* збільшення і охоплення нормуванням праці усіх працівників підприємства;

* перегляд норм при здійсненні організаційно-технічних заходів на робочих місцях.

Оцінка дорівнює напруженості норм робиться вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм вироблення одними і тими ж робітниками при здійсненні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм.

Розширення сфери застосування науково обгрунтованих норм є важливим резервом підвищення продуктивності праці.

Оцінка дорівнює напруженості норм робиться вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм вироблення одними і тими ж робітниками при здійсненні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм.

Одно з напрямів розширення охоплення нормуванням праці почасових оплачуваних працівників - встановлення для них норм трудових витрат, нормативів чисельності, норм обслуговування і нормованих завдань. Застосування науково обгрунтованих норм і нормативів сприяє вивільненню частини працівників, підвищенню якості створюваної продукції.

Ще одно напрям роботи по вдосконаленню праці - своєчасний перегляд норм.

Впровадження і перегляд норм праці відбувається постійно. Норми не можуть залишатися незмінними із-за постійного зниження трудомісткості виготовлення продукції. Тому на підприємствах здійснюється робота по використанню резервів зростання продуктивності праці і встановленню прогресивних норм.

Найчастіше норми праці переглядаються в процесі атестації робочих місць, що передбачає оцінку якості місцях норм праці, що діють на цих робітниках, як одного з найважливіших показників організаційно-технічного рівня виробництва.

прибуток рентабельність капітал собівартість



Функції заробітної плати

Функція заробітної плати це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб'єктів соціально-трудових відносин найманих працівників і роботодавців.

Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну.

Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.

Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв'язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.

Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон'юнктурою.

Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.

Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.

Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.

Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.

Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією.

Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації.

Функції заробітної плати в Україні в сучасних економічних умовах

У сучасних економічних умовах в Україні, які зумовлено недосконалими розподільчими відносинами та нерозвиненими ринковими механізмами, більшість розглянутих вище функцій та принципів організації заробітної плати не виконуються.

Ситуація переходу до ринку зумовила наступні функції заробітної плати:

- збереження зайнятості, попередження безробіття ціною низької заробітної плати;

- соціальну гарантію збереження статусу за попереднім місцем роботи;

- утримання інфляції за рахунок заборгованості із заробітної плати;

- перерозподіл зайнятих за сферами економіки та галузями;

- поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

- посилення мобільності робочої сили;

- спонукання до конкуренції на ринку праці.

Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від колективу і якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію внеску кожного.

Організація оплати праці припускає :

- визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства;

- розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства;

- розробку системи посадових окладів службовців і фахівців;

- обґрунтовування показників і системи преміювання співробітників.

Питання організації оплати праці займають одне з провідних місць в соціально-економічній політиці держави. В умовах ринкової економіки практичне здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці повинно бути засноване на дотриманні ряду її принципів, які необхідно базувати на наступних економічних законах: законі про відшкодування витрат на відтворювання робочої сили і законі вартості.

Принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин

Для забезпечення реалізації заробітною платою своїх функцій необхідне дотримання таких принципів:

-- підвищення реальної заробітної плати на основі зростання ефективності суспільного виробництва та праці;

-- диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від соціально-економічної значущості роботи, від місцеположення підприємства, його галузевої належності тощо;

-- недопущення дискримінації в оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо;

-- державне регулювання оплати праці на основі встановлення мінімальної заробітної плати, підтримання певного рівня життя населення;

-- врахування впливу ринку праці на рівень оплати праці;

-- простота і зрозумілість форм і систем оплати праці для працівників підприємства. Останні повинні чітко розуміти, від чого саме залежить розмір їхньої заробітної плати.

На підставі названих принципів створюється організація заробітної плати на підприємстві. Під організацією зарплати розуміють її побудову, приведення її елементів у певну систему, що забезпечує взаємозв'язок кількості і якості праці з розмірами заробітної плати.

Механізм організації праці складається з таких елементів:

-- ринкового регулювання;

-- державного регулювання;

-- колективно-договірного регулювання;

-- механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці і т. ін.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємства здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному рівні (генеральна угода), на галузевому рівні (галузева угода), регіональному (регіональна угодна) і виробничому (колективний договір) рівнях згідно з Законом України "Про колективні договори і угоди".

Генеральна тарифна угода укладається між Кабінетом міністрів України Українською спілкою промисловців і підприємців і профспілковими організаціями України. Нею на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема це стосується:

-- гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості;

-- мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б пристойний рівень життя;

-- розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів соціального страхування;

-- трудових відносин, режимів праці і відпочинку;

-- умови охорони праці і навколишнього середовища;

-- задоволення духовних потреб населення;

-- умов збільшення фондів оплати праці і встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Галузевою угодою регулюються такі принципи і норми соціально-економічної політики:

-- нормування і оплата праці; встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі;

-- встановлення мінімальних для підприємств галузі мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі);

-- встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій і пільг у галузі праці і зайнятості;

-- трудові відносини;

-- умови охорони праці;

-- житлово-побутове, медичне, культурне обслуговування, організація оздоровлення і відпочинку працівників підприємств;

-- умови підвищення фондів оплати праці на підприємствах;

-- встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці. Галузеві угоди не повинні погіршувати становища працівників порівняно з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включаючи більш високі порівняно з генеральною угодою гарантії, компенсації і пільги.

Безпосередньо робота з організації заробітної плати на підприємстві полягає у виборі моделі формування заробітної плати, виборі форм і систем заробітної плати, розробці умов і правил преміювання.

Размещено на Allbest.ru

...