Формування системи забезпечення ефективного використання енергоресурсів у промисловості

У третьому розділі - „Ресурсно-функціональне забезпечення операційної енергоефективності промислового виробництва” - проведена діагностика освоєння й раціонального використання енергетичного потенціалу України, визначені економічні проблеми розвитку ПЕК та шляхи щодо збільшення частки НВДЕ у перспективному ПЕБ при розбудові наукоємних секторів машинобудування, а також визначені особливості сучасних процесів енергоспоживання за видами економічної діяльності національного господарства, досліджені диспропорції та можливі зміни в структурі промислового виробництва і їх вплив на ЕПВ.

Дисертантом за агрегованими показниками-індикаторами ЕЕ досліджений стан ПЕК, його економічні проблеми, перспективи розвитку НВДЕ з аналізом причин низької ЕПВ видобувних галузей. Сформовано вихідну ІМБ для діагностики підсистеми „забезпечення” СЗЕ та розроблені диверсифікаційні напрями її функціонування. Це дало змогу оцінити дієвість промислової політики в ПЕК, побудувати теоретико-аналітичні й прикладні моделі залежності ЕПВ від інноваційних витрат, зношеності ОВЗ, кількості введених новітніх технологій з високим ступенем апроксимації характеристик. Результати дослідження засвідчили, що витрати енергоресурсів на одиницю продукції впродовж 2000-2004 рр. поступово знижувались, проте у 2005 р. зросли настільки, що визначаються як загальна негативна тенденція. У період з 2005 р. по 2006 р. ЕПВ знизилась з 3,1 до 2,9 млн. грн./тис.т у.п. Результати аналізу в цілому показують, що у 2000 р. ЕПВ становила 1,6; у 2004 р. - 1,9; у 2006 р. - 2,9 млн.грн./тис.т у.п., це відтворює існуючі зміни в структурі промисловості.

Підвищення ЕЕ за період 1995-2006 рр. отримане внаслідок часткового усунення структурно-галузевих диспропорцій - частка енергоємних галузей скоротилася з 68,0% до 61,4%, з них видобувних - з 16,1% до 8,3% (при підвищенні їх ЕЕ з 1,0 до 1,5 млн. грн./тис. т у.п.). Спостерігалось також зростання частки харчової промисловості з 13,0% до 17,8% при одночасному зростанні її ЕЕ (з 5,2 до 20,2 млн. грн./тис.т у.п.). Проте позитивні тенденції нівельовані деструктивними змінами в машинобудуванні: при підвищенні ЕЕ за цей період з 7,8 до 20,6 млн. грн./тис. т у.п. - втрачена її частка з 14,1% до 12,8%. А зростання частки виробництва електроенергії, газу й води в структурі промисловості з 1,03% до 15,3% при повільному зростанні його ЕЕ з 0,7 у 1995 р. до 1,5 млн. грн./тис. т у.п. у 2006 р. та підвищенні цін на енергоресурси зумовило зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Діагностика енергоекономічних процесів у видобувних галузях зумовила розробку пропозицій щодо мобілізації резервів для досягнення високого рівня ЕПВ на основі технологічного оновлення, підвищення конкурентоспроможності вуглевидобувних підприємств при запроваджені ЕМ і ЕА, цільових програм ЕЕ. За розрахунками дисертанта при запровадженні міжгалузевих ЗЕЕ з витратами у 19 млрд. дол. США економія становитиме 228 млн. т у. п. При реалізації галузевих ЕЕ проектів потреба в інвестиціях становить 37,8 млрд. дол. США, а питомі витрати на тону зекономленого ПЕР складатимуть 175 дол./т у.п. (відповідний показник у ПЕК дорівнює 248 дол./т у.п.). Доведено, що внаслідок активізації політики ЕЕ, реалізації цільових програм, технологічного оновлення, введення системи обліку енерговитрат у ГМК та обробних галузях, модернізації виробництва в хімічній і нафтохімічній промисловості забезпеченість промислового комплексу власними ПЕР подвоїться.

На основ запропонованого дисертантом методологічного підходу до оцінки ЕПВ, доведено доцільність зосередження зусиль на реалізації програм ЕЕ, а не на збільшенні обсягу генерування енергії чи будівництві нових енергоблоків на АЕС, тому що витратне нарощування генеруючих потужностей з сформуванням відповідної ресурсної бази є економічно та фізично значно складнішим як і у просторі, так і у часі. Розраховано, що для збільшення обсягу випуску високотехнологічної продукції в обробній промисловості та впровадження новітніх технологій у ГМК необхідно 35% інвестицій від фінансових потреб на розширення техніко-технологічної бази ПЕК, а їх результативність при цьому є у 1,52 рази вищою.

З'ясовано, що у зв'язку із надмірною енергоємністю вітчизняної металопродукції (з 1990 р. ЕЕ знизилась з 1,8 до 1,1 млн. грн./тис. т у. п. у 1995 р.,) вже у 1996 р. було втрачено 45,3% ринків її реалізації, які повернути не реально і нині (частка експорту України у світі в 1990 р. становила 9,9%, а у 1995 р. знизилась до 3,6%). Незважаючи на застарілу технологію, первинно закладену низьку якість і високу енергоємність продукції, навіть після падіння обсягу виробництва (1990-1995 рр.) утричі, впродовж 1995-2003 рр. Україна зберігає статус одного з найбільших світових виробників-експортерів чорного металу. Висока енергоресурсомісткість металургійних виробництв при постійному зростанні цін на ПЕР висуває на перше місце необхідність комплексного вирішення проблем ЕПВ (потенціал ЕЕ галузі сягає 34,3%). У загальному обсязі енергоспоживання в ГМК енерговитрати чорної металургії становлять 46,7%, гірничо-збагачувальних підприємств - 22,0%, феросплавних - 19,5%. Електроємними є кисневі станції й електросталеплавильні виробництва, основним споживачем тепла - коксохімічні комбінати. Тривалий період ОВЗ у ГМК не оновлювалися, станом на 2006 р. їх зношеність досягла 82%, а виробничі потужності були завантажені лише на 43,2%. У вітчизняному секторі чорної металургії виробництво електросталі посідає 4,2% (у світі 33,8%), за прогресивною технологією безперервного розливу виробляється лише 23,0% продукції (у світі 88,0%). При позиціонуванні результативності національного ГМК у світі (у 2006 р. ЕПВ України становила 0,5 дол. США/кг н.е, а середні світові показники - 2,5 дол. США/кг н.е) визначено, що наднормові витрати виникають за рахунок використання неконкурентоздатної мартенівської технології (зношеність мартенів становить 86,7%).

У четвертому розділі - „Принципові методичні підходи щодо вирішення національно-господарської проблеми забезпечення енергоефективності” - запропоноване методичне вирішення проблем забезпечення ЕПВ при виконанні визначених в дослідженні функцій підсистемами ПіК та РіВ на основі розроблених дисертантом методик: оцінки СП і його проектування; експрес-діагностики промислових технологій за комплексним інтегральним показником ЕЕ; ранжування й добору нововведень; корегування випереджувального розвитку промисловості та прогнозних макропоказників з підвищенням вимог до ЕПВ; чотирирівневого зустрічного прогнозу; вдосконалення способів контролювання та регулювання діяльності у сфері ЕЕ; комплексного оцінювання технологій генерації енергії.

Модернізація та заміна промислових технологій - найбільш складні завдання, що є рушійною силою забезпечення ЕПВ, тому дисертантом розроблена методика комплексної оцінки ЕЕ технологій, їх експрес-діагностики за факторами „специфічність”, ЕЕ, ресурсомісткість, собівартість продукції на основі узагальнених інтегральних показників, що враховують режимні та циклічні характеристики “система-об'єкт” виробничо-економічної системи у комплексному інтегральному показнику (КІПРЕС), розрахований за формулою (8) з використанням цільової функції мінімізації витрат (8)

Розраховано міні/максні значення ЕПВ, середньо- та довгострокові досягнення у сфері ЕЕ при заміні базових технологій у хімічній промисловості, обчислено прогноз собівартості продукції й обсяги її випуску, енерговитрати та кількість використовуваної сировини за одиницю часу з обґрунтуванням доцільності запровадження новацій.

Розроблено методику оптимізації ЦМВ, її детально опрацьовано з розширенням масштабів застосування в різних галузях та виробництвах для розв'язання оптимізаційних завдань із підвищення ЕЕ, проведено обчислення: оптимальних термінів, необхідних витрат та кількості ЦМВ з розподілом ресурсів за об'єктами. На рис. 4 наведено модель кошти-тривалість („К-Т”) для заміни ТЕС на 5 МС: при фінансуванні інноваційного проекту в обсязі 7,5 млрд.грн. вони будуть введені у 2009 р.; 6,9 млрд. грн. - у 2010 р. і т.д.; але у 2016 р. технології стануть неконкурентоздатними і, як видно з графіка, оптимальний час їх упровадження - 2011 р., а витрати - 5,9 млрд. грн.

В основу запропонованої дисертантом методики чотирирівневого зустрічногопрогнозування макроекономічних показників покладено діалектичну єдність детермінованого й стохастичного аналізу ЕПВ. Вона входить до складу ВСУ-технології ЕЕ при виконанні функцій підсистемами ПіК і РіВ у СЗЕ. Принциповими концепціями, що забезпечують результативне макроекономічне регулювання, є:

1) системно-технологічна теорія, що враховує ознаки інертності енерго- використання та забезпечення, а також визначає максимально можливу ЕПВ при впроваджені технологій світового рівня. У комплексних прогнозних завданнях виокремлено наскрізну статичну фазу прогнозу, що складається з 2-х рівнів економіко-технологічного прогнозу (І та ІІІ - рівні прогнозу „знизу”). Розрахунок здійснюється за ТЕП опорних і прогресивних технологій. Перший вид прогнозу (І рівень) будується за багаторівневими структурними моделями на основі ТЕП базових технологій. Другий вид (ІІІ рівень) - відтворює максимально можливу ЕПВ, але не враховує зовнішню хаотичність екзогенних змін, а базується на „лавиноподібних” технологічних зрушеннях з явними адаптивними властивостями. Його обчислено з використанням упереджувальних показників-індикаторів на основі М-норм. Його виконано з урахуванням основних функціональних залежностей ЕПВ від незалежних змінних та підтверджено використанням функціонального модуля MINgraf, що містить стандартні пакети та Windows-додатки для графічного оформлення результатів моделювання й прогнозування.

Підсумовуючи зазначене, дисертант дійшов висновку, що розроблена багаторівнева система моделей, застосовна в пакеті MINErgo v. 4.1 дає можливість інсталяції додаткових програм для вирішення різнопланових завдань із поступовим елімінуванням помилкових траєкторій розвитку промисловості, а також матеріалізації моделей корекції похибки для звуження відхилень прогнозних показників. Це знижує трудомісткість опрацювання макромоделей економічної поведінки суб'єктів господарювання й надає можливості щодо визначення стратегічних пріоритетів при забезпеченні „балансу інтересів”, що до нині не були поєднані в межах універсальної стратегії забезпечення високого рівня ЕПВ та виживання в критичних умовах. Побудова чотирирівневого ряду виключає такі джерела похибок при: ідентифікації ефекту в моделях впливу незалежних змінних на залежну; передбаченні параметрів, складу й кількості екзогенних змінних; корекції прогнозів і добору центрів управління.

У п'ятому розділі - „Домінанти розвитку ресурсно-функціональної системи забезпечення енергоефективності промислового виробництва” - досліджено й вирішено проблеми щодо визначення та реалізації національної моделі промислового зростання з урахуванням змін у світовій і вітчизняній економіці, що забезпечує конструювання державної політики ЕЕ в Україні у формі стимулювання LS-режимів, підвищення інтенсивності процесів внутрішнього обміну ресурсами в новій формі організації виробництва та управління його ЕЕ й інноваційною діяльністю. Конкретизацію орієнтирів розвитку й закріплення ефектів локалізації зусиль проведено з урахуванням міжнародного досвіду державного регулювання ЕЕ за використання авторегресивних і рекурсивних макромоделей розрахунку ЕПВ, інноваційних витрат та їх частки у ВВП.

Для визначення сутнісних характеристик національної моделі промислового зростання побудовано та проаналізовано прогнозні макроекономічні показники, темпи приросту ЕЕ і ЕПВ, інноваційні витрати у промисловості 23-х країн світу, які проранжовано за 3-ма рівнями ЕЕ: високим, середнім та низьким. Визначення комплексу прогнозних макромоделей здійснене за конструктивними характеристиками „об'єкт-аналог” для приведення економічного розвитку промисловості країн світу до єдиного критерію оцінки ЕПВ. Тенденції приросту ЕЕ за групами країн визначені за агрегованими індикаторами на основі показників їх ЕПВ, інноваційної здатності, технологічної конкурентоспроможності, ВВП на 1 особу, часток енергозатратних галузей у структурі промисловості, сприйнятливості СП щодо деструктивних впливів, досліджених за 14-ма етапами. За останніми обчислений прогноз ЕЕ національної економіки та ЕПВ, згідно з яким у 2080 р. ЕПВ становитиме за моделями країн із високим рівнем ЕЕ 3,8 дол. США/кг н.е.; середнім - 13,8; низьким - 8,0 дол. США/кг н.е.

За моделлю країн із середнім рівнем ЕЕ у 2030 р. показник ЕПВ України дорівнюватиме 4,13 дол. США/кг н.е (сучасний рівень ЕПВ Угорщини, Польщі, Канади), що вимагає цілеспрямованих дій із відтворення обсягів СП. Значно менших успіхів, продовжуючи балансувати в координатах „стійкість-нестійкість” при нарощуванні імпортних поставок ПЕР і генеруючих потужностей, можна досягти за моделями-аналогами країн із низьким рівнем ЕЕ. За прогнозом, у 2030 р. ЕПВ становитиме 3,28 дол. США/кг.н.е, що відповідає сучасному рівню РФ, Литви і Латвії. Розрахунками підтверджено, що дублювання традиційних для розвинутих держав моделей макроекономічного регулювання, несумісних з реаліями вітчизняної економіки, унеможливлюють реалізацію НЕІ. Тому й досягнення у 2030 р. ЕПВ у межах 1,71-1,79 дол. США/кг. н.е. за макромоделями країн із високим рівнем ЕЕ є сумнівним успіхом, оскільки величини ЕПВ у 12 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень Швейцарії) Україна може досягнути лише у 2360 р. Дистрибутивно-лаговий прогноз ЕЕ за 2-ма узагальненими трендами 1995-2000 рр. та 2001-2006 рр. засвідчив невисокі показники ЕПВ України. У 2030 р. ЕПВ України становитиме 2,2-2,5 дол. США/кг н.е., а у 2080 р. - 4,5-5,4 дол. США/кг н.е.

Аналіз масштабів інноваційних зрушень упродовж 1995-2006 рр. у промислових комплексах країн світу став основою для обчислення відповідних витрат у національній промисловості, їх частки у ВВП для підвищення ЕЕ. Прогноз ЕПВ залежно від обсягів інноваційних витрат за побудованими економетричними моделями визначив такі орієнтири: щорічно до 2030 р. загальний обсяг витрат на введення інновацій у промисловості повинен складати 4068,7-5091,6 млн. грн. (щорічний приріст частки 7,4%). Побудовані модельні вирішення забезпечили розрахунок необхідних для досягнення оптимальної у 2030 р. ЕПВ (на рівні 9,9 дол. США/кг н.е.) темпів щорічного зростання інноваційних витрат на рівні 7,7-19,1%, для національного господарства в цілому - 3,3-7,4%.

За здійсненими дисертантом розрахунками оптимальне співвідношення частки промисловості в загальному споживанні ПЕР в національній економіці становить 28-30%. Щорічні витрати на новації повинні бути не меншими ніж 250,1 млн.дол США., а з урахуванням темпів зростання ЕПВ в країнах ЄС та в США, потреба в інноваційних витратах становитиме 1008,3 млн. дол. США, а частка фінансування наукових розробок ЕЕ проектів повинна становити 1,8% ВВП.

Підбиваючи підсумки розділу, можна твердити, що розвиток національної економіки не слід підганяти під моделі та темпи економічно високорозвинутих країн, бездумно копіюючи важелі впливу й політику ЕЕ. Гаслові економіко-енергетичні реформи в промисловості при відкритих дверях для вторгнення західного капіталу й інформаційно-культурного проникнення зумовлюють прогресуючу втрату енергоекономічного суверенітету України. Це доведено розрахунком зростання ризикозахищеності енергоекономічних процесів при запровадженні СЗЕ у промисловості та механізмів забезпечення результативності за аналогом Японії у 2,3 раза, США - 1,97, Німеччини - 1,99, Великобританії - 1,8 раза за показником-індикатором сили сукупного впливу деструктивних факторів (УПІССВДФ).

У шостому розділі - „Органічне функціонування і результативність багатокомпонентної системи забезпечення енергоефективності” - обчислено ймовірні мінімальні та максимальні зміни прогнозних енергоекономічних показників національної промисловості в цілому, а також за видами економічної діяльності з урахуванням розвиненості вітчизняного СП, перевірено їх з використанням програмного забезпечення MINERgo v.4.1; обґрунтовані рекомендації щодо зміни пріоритетів за результатами прогнозу ЕПВ, галузей та національної економіки в цілому до 2080 р.; подані емпіричні свідчення й підтвердження щодо вірогідності прогнозу ЕПВ на основі каузальних методів, теорії коінтегрування, поєднання різних наукових підходів до моделювання та оптимізації; здійснено комбінацію різних типів прогнозів для гарантованого нівелювання відхилень курсу урядової макроекономічної політики на параметри модельних вирішень; розроблені цільові програми ЕЕ з обґрунтуванням обсягу державної підтримки базових галузей. Техніко-економічний прогноз енергоекономічних показників до 2030 та до 2080 рр. з урахуванням щільності та напрямів зв'язків різноспрямованих факторів впливу забезпечує одержання якісно/кількісних оцінок ЕПВ. Результатам прогнозування притаманні нелімітовані межі, орієнтовані на замкнений цикл забезпечення ЕПВ, при цьому міжгалузеві зв'язки трактуються як зовнішні умови діяльності промисловості (галузі), виключають сценарний розвиток подій, не визначаються „замовником”, а їх кількісне значення не враховується довільно.

За розробленими в даному розділі макромоделями обчислені максимальні (12) й мінімальні (13) досягнення промисловості у сфері ЕЕ, врахований вплив зовнішніх факторів (14), розрахована ЕПВ при ресурсних обмеженнях (15), визначена потреба в ресурсах для досягнення оптимальної ЕПВ (16). Міні/максні значення ЕПВ у 2030 р. становитимуть 1,72-4,18 дол. США/кг н.е. Це потребує не менш ніж 2664,1 млн. дол. США інноваційних витрат за рік (щорічний їх приріст до 2030 р. - 4,7%), а для досягнення максимальної ЕПВ необхідно щорічно 6402,4 млн. дол. США (приріст до 2030 р. - 8,7%). У 2080 р. ЕПВ становитиме 3,5 дол./кг. н.е. за умови інноваційних витрат в межах 6780,6 млн. дол. США та 13,9 дол. США/кг н.е. при щорічному впроваджені інновацій на суму 181961,5 млн. дол. США (приріст витрат у період 2030-2080 рр. відповідно 9,9 та 19,9%).

Здійснений прогноз став основною для визначення пріоритетів промислового зростання, обчислення необхідного обсягу інвестицій на розвиток наукоємних виробництв. Але до 2030 р. межі структурної перебудови зберігатимуть деструктивну інерцію сучасної промислової політики - ймовірне зростання частки енергоємних галузей становитиме 62,8-63,1%, а в разі поглиблення політичної кризи в державі, відмові від введення ЕЕ технологій - зросте до 68,95%. Тому матеріалізацію методологічних засад щодо вирішення проблем ЕПВ, їх експериментальну перевірку здійснено за сценаріями: 1) запровадження СЗЕ у промисловості упродовж найближчих 6-ти місяців; 2) одночасне введення СЗЕ та авторської моделі промислового зростання з функцією мінімізації енерговитрат; 3) реалізація в Україні інноваційної моделі економічного розвитку; 4) збереження структурних диспропорцій і тенденцій у сфері ЕЕ. Стартовою лінією оптимізації останніх є відмова від малорухливої нежиттєздатної моделі сталого економічного розвитку та „наслідування” різнопланових політик провідних країн, а опорою - запровадження структури-атрактора. Складність приведення прогнозів до єдиного базису настроювання функцій ПіК та РіВ зводилась до кількісного врахування реальних загроз ЕПВ і передумов щодо зміни державно-політичних орієнтирів. Стійку рівновагу моделей зростання/спаду ЕПВ (країн-експортерів/імпортерів) отримано при врахуванні в енергоекономічних комплексах (ГСТ-, ТТП-, ГСТП-, ГСТТП-структурах) обсягів видобутку власних ПЕР та випуску ВТП і витрат на їх трансформацію, кількості введення нових генеруючих потужностей, змін у структурі енергоспоживання та ціноутворення, часток енерго- та наукоємних галузей.

За алгоритмом замкненої природи за 17-ма етапами виконано трансформацію опорної конструкції та описання стратегії еволюції СЗЕ, етапів її реалізації, для чого використано методику кореляційно-регресійного аналізу з побудовою матриць парних коефіцієнтів кореляції на основі сформованих в розділах 2-5 трендів 97-ми макропоказників. За виокремленими 24 з 97 змінними розроблено та класифіковано комплекс стратегій еволюції СЗЕ з формуванням Комплексної програми та етапів її реалізації до 2030 р. За програмою визначено основні виміри та напрями імплементації політики ЕЕ у промисловості з розподілом ресурсів, зусиль і переліком заходів у галузях, об'єктів концентрації зусиль та обсягу інвестицій на відродження енергоємних виробництв. Дисертантом запропоновані п'ять розділів.

Дисертантом побудовано структурно-логічну схему функціонування СЗЕ у промисловості за 9-ма складноорганізованими блоками, її дослідно-виробнича перевірка та результатів оберненого зв'язку із загальною економічною системою виключила ознаки абстрактності та гіпотетичності структури-атрактора. А впровадження ВСУ-технологій ЕЕ та цільового програмного забезпечення на різних рівнях управління у вугільній промисловості та ГМК, хімічній і харчовій промисловості, машинобудуванні доводить необмеженість масштабів застосування інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. На основі функціональних залежностей ЕПВ від кількості впроваджених ЕЕ технологій, обсягів інноваційних витрат, темпів приросту ВВП від обсягів інвестицій та енергоспоживання у промисловості дисертантом побудовано модель агрегованого показника-індикатора надійності ЕБ України (АПІНЕБУ), а для обчислення прогнозів макропоказників сформовано критеріальну площину його порогових значень. З рисунку видно, що сучасний рівень ЕБ становить 0,93, що майже відповідає значенню „підтримка надійності ЕБ”, обчислено, що при запровадженні СЗЕ у промисловості він зросте до 2,01.

Перевагою запропонованих дисертантом Комплексної програми ЕПВ та прогнозів на основі чотирирівневої методики зустрічного прогнозування над вже відомими в науці, є можливості: об'єктивної кількісної оцінки реальних відхилень ЕПВ від базисного (“ідеального”) стану з урахуванням множини факторів різноспрямованого впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність; формування реальних цілей у сфері ЕЕ та напрямів реалізації політики у промисловості; обчислення вимог до рівня ЕЕ технологій та встановлення певних параметрів з використанням МЛП; проектування розвитку СП; розрахунок ефекту від введення генеруючих потужностей; адаптація положень теорії та методології управління ЕПВ до змін державної політики; корегування стратегічних пріоритетів і форм партнерських стосунків в енергетичній сфері. Зазначене зумовило створення наукового фундаменту для проектування нових форм організації виробництва та стратегічного управління його ЕЕ та опрацювання базових положень теорії ЕПВ, реалізація яких розрахована на тривалу історичну перспективу. Рекомендовано реальні програми та обґрунтовано конкретні заходи щодо забезпечення техніко-технологічного й інноваційно-інвестиційного розвитку промисловості як принципової умови вирішення проблем ЕПВ. Запропоновано детальні інструкції та положення щодо використання цільового програмного продукту як завершеної сукупності універсальних засобів для збирання, оброблення й представлення інформації у оптимальній для сприйняття формі.

Висновки

У дисертаційній роботі теоретично узагальнене та запропоноване нове вирішення важливої наукової та національно-господарської проблеми щодо сформування адаптивної СЗЕ у промисловості на базі сучасної парадигми пізнання характеру, динаміки багатокомпонентних систем з доведенням до практичної реалізації стратегії її розвитку на основі інтегральної концепції управління замкнутим циклом забезпечення ЕЕ. Подані нові науково обґрунтовані розробки вирішення проблем формування СЗЕ, визначені методичні та прикладні аспекти підвищення ЕПВ з використанням механізмів, організаційно-економічного інструментарію відповідно до розробленої дисертантом інноваційно-інвестиційної моделі промислового зростання, адекватної реальним соціально-економічним процесам в країні. Результати дослідження дали змогу дисертантові дійти ряду теоретичних та науково-практичних висновків, основними з яких є такі:

1. Доведено, що проблема забезпечення ЕПВ залишається недостатньо дослідженою як у плані економічної теорії, так і з точки зору економіки й управління національним господарством. Більшість представників класичної наукової думки не вважає дану проблематику невід'ємною структурно-функціональною складовою набуття економіки ознак системної стійкості, якісно нового стану енергоефективності та розвитку системи ЕБ як чинників економічної безпеки держави. Дисертантом обґрунтована необхідність запровадження нової форми організації виробництва для досягнення високого рівня ЕПВ і реалізації інноваційно спрямованої української моделі промислового зростання. Визнано, що забезпечення ЕПВ на рівні отримання соціально-економічного ефекту є новим напрямом наукового осмислення сутнісних основ теорії ЕЕ.

2. Удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії економіки та управління національним господарством у сфері забезпечення ЕЕ. ЕПВ визначається як багатоаспектна категорія, що є відношенням обсягу випуску продукції та витрат енергоресурсів на їх виробництво. Розкриття поняття „ЕПВ” здійснене з урахуванням ступеня віддачі перетворених енергоресурсів у вихідні результати - продукцію та реалізацію заходів, здійснених виробником чи споживачем енергоресурсів, що забезпечує раціональне використання енергії на одиницю продукції, гарантує ліквідацію негативного впливу на їх обсяги і якість. Напрям „енергозбереження” класифіковано як окреме диверсифіковане джерело енергії, а економії ПЕР надано статус „товару”. ЕПВ визначене як здатність промисловості мобілізовувати та використовувати сукупність можливостей, факторів і чинників забезпечення ЕЕ для досягнення економічної стабільності, вирішення завдань щодо підвищення конкурентоспроможності у режимі звичайного/надзвичайного стану, реалізації превентивних заходів щодо упередження цінових коливань на імпортні енергоресурси, створення умов для раціонального використання власного СП, забезпечення інноваційного розвитку.

У межах теоретико-концептуального підходу до вирішення проблем ЕЕ запропоновано вихідне категоріальне поняття теорії ЕПВ, яким є „СЗЕ”, що визначається як сукупність складових багатокомпонентної системи та їх потенційних можливостей, структурованих відповідно до виконання специфічних функцій з управління замкнутим циклом забезпечення.

3. Розроблені основні наукові положення моніторингу енергоекономічних процесів, що реалізуються перманентно у замкнутому циклі із підвищенням вимог до ЕПВ. Їх перевагами є: підвищення ЕЕ економіки, отримане за рахунок системного ефекту від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на ЕПВ; урахування ТПВ і соціальних стандартів якості життя; можливого зростання випуску наукоємної продукції з урахуванням фактичного СП. Дисертантом запропоновані таблиці ранжування пріоритетів, щільності та рівня впливу й ієрархічності складових потенціалів, що характеризують сучасну структуру СП. Кінцевим результатом формування СП стало математичне описання всієї сукупності елементів і взаємозв'язків між ними. За використання зазначених підходів отримано об'єктивну оцінку стану і перспектив ЕПВ за групами потенціалів, визначено її роль у процесах забезпечення соціально-економічного розвитку країни.

4. Запропоновано нові упереджуючі показники-індикатори ЕЕ, скупість (25) яких сформовано з 4-х блоків та обчислено за авторською методикою на основі багатофакторних інтегральних показників та М-норм як універсальних критеріїв оцінювання й порівняння. Обґрунтовано економічну сутність кожного з гетерархічної сукупності показників-індикаторів ЕЕ з розрахунком меж їх змін і відповідним ранжуванням значень, що забезпечує організаційно-економічне підґрунтя, окреслює ключові компоненти й засоби реалізації стратегій СЗЕ. Система агрегованих показників-індикаторів енергоефективності дозволяє здійснити об'єктивний аналіз і прогноз ЕПВ, обрати варіанти організаційних і техніко-технологічних рішень, опрацювати модель розвитку промисловості. Запропоновані методичні підходи, моделі, система показників побудовані на авторській методиці формалізації завдань із використанням єдиного критерію оцінки, вагомості його впливу на добір траєкторії та темпів промислового зростання при групуванні економетричних, енергоекономічних і стохастичних моделей у комплекси модельних структур. Для оцінювання ЕПВ, альтернативою числовій системі, при багатофакторному кількісному порівнянні варіантів нововведень запропонований визначений автором центрований, суб'єктно-орієнтований простір, побудований на множині М-норм (середньоквадратичних значень, використовуваних абсолютних, відносних чи агрегованих інтегральних показників).

5. Оцінено ЕПВ України (на 01.01.07 становить 3,02 млн. грн./тис. т у.п.) та за галузями з деталізацією рівнів енергоспоживання енергоємних виробництв. Із переліку галузей переробної промисловості найбільш енергоефективною є легка (40,3 млн. грн./тис. т у.п) та харчова (23,7 млн. грн./тис. т у.п) промисловість, достатньо високий рівень ЕЕ має машинобудування (22,7 млн.грн./тис. т у.п). Визначено, що найбільшими споживачами енергоресурсів серед виробництв є ГМК (ЕПВ=1,5 млн. грн./тис. т у.п) і паливна промисловість (ЕПВ=1,3 млн. грн./тис. т у.п), у чорній металургії - доменні та прокатні виробництва. Висока енергоємність металургійних комбінатів при постійному зростанні цін на ПЕР висуває на перше місце проблеми ЕЕ, потенціал енергоефективності цієї галузі сягає 30%. У загальному обсязі енергоспоживання ГМК частка витрат металургійних підприємств становить 46,7%, гірничорудних - 22% та феросплавних - 19,5%. Енергоємність металургійної продукції є наслідком використання недосконалих технологій, застарілого обладнання, недовантаження агрегатів, відсутності економічного стимулювання та організаційних умов забезпечення ЕЕ. Виявлені достатні умови оптимальності енергоекономічних процесів для забезпечення оптимальної ЕПВ, ЕЕ видобувних галузей.

6. Представлено авторські способи вирішення проблем ЕПВ за рахунок застосування методик: експрес-діагностики промислових технологій, комплексного оцінювання енергоекономічних процесів, оптимізації ЦМВ та ЦОПТ, добору технологій генерування енергії, чотирирівневого прогнозу та контролювання динаміки ЕПВ, корегування довгострокового розвитку та макропоказників, науково обґрунтованого визначення національної моделі промислового зростання на основі узагальнених інтегральних показників та адаптивних моделей ЕЕ, що враховують залежність факторів впливу та чинників забезпечення ЕПВ. Розробку національної моделі промислового зростання та прогноз макроекономічних показників здійснено на основі авторської методики зустрічного прогнозу за економіко-статистичною й економіко-технологічною фазами. Розрахунки експериментально перевірено розробленим прикладним інструментарієм, який складається з Узагальнених таблиць порогових значень критеріальних показників і образів їх площин; матриці кореляції між показниками для визначення центрів докладання зусиль; графічних та математичних образів „лінійки ЕЕ”; моделей „К-Т”, ЦОПТ та ЦМВ. На основі експериментальної перевірки доведена доцільність поєднання різних напрямів моделювання, методів прогнозування та оптимізації для побудови ймовірнісного прогнозу з використанням економетричних, енергоекономічних і стохастичних моделей, що зумовило створення цільового пакету програмного забезпечення MINErgo v.4.1 у складі 4-х комплексних функціональних блоків, інформаційно-методичної бази (ІМБ) та блока-симулятора.

7. Розроблено комплекс економетричних методів, що забезпечують визначення відсотка адекватності агрегованих та узагальнених моделей щодо фактичних даних, ступеня довіри прогнозам. Поєднано різні напрями прогнозування для обчислення порогових значень ЕПВ на основі М-норм та узагальнених інтегральних показників. Особливістю універсальних модельних вирішень є те, що при математичному описанні економічного зростання розкриваються функціональні залежності, доповнюється склад чинників забезпечення ЕЕ, враховується позитивний/негативний ефект від введення новацій, кількісно окреслюються верхня та нижня межі макропоказників (міні/максні) у певний період упередження. Дисертантом розвинутий оптимізаційний підхід у моделюванні шляхом використання методу коінтегрування та побудови альтернативного критерію оцінки й порівняння (М-норми) за системою бінарних, моно- позитивних/негативних розв'язок для отримання сталих математичних рішень.

8. За авторською методикою, на основі розробленого алгоритму діагностики промислового виробництва, його структури, макроекономічних показників, темпів приросту ЕЕ та інноваційних витрат у промисловості окремих країни світу, побудовано адаптовану до сучасних умов економічного розвитку національну модель промислового зростання. Досліджено певну сукупність промислових комплексів (23) країн світу та їх потенціал енергоефективності, за показниками-індикаторами ЕЕ ІV гетерархії. Їх проранжовано за 3-ма рівнями ЕЕ: високим, середнім та низьким. Опрацювання добору прогнозних макроекономічних моделей здійснено за характеристиками „об'єкт-аналог” промислового виробництва для приведення рівня енергоекономічного розвитку країн до єдиного критерію оцінки, за яким ЕПВ України у 2006 р. становила не 0,9 дол. США/кг н.е., а 3,01 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень Литви, Угорщини, Канади). Для побудови української моделі промислового зростання використано макроекономічну модель країн із середнім рівнем ЕЕ, за якою у 2030 р. показник ЕПВ України може дорівнювати 4,13 дол. США/кг н.е. (сучасний рівень ЕЕ Угорщини, Польщі, Канади). Показник-індикатор потенційної (теоретичної) ЕЕ України (1,05) свідчить про можливість досягнення прогнозованої величини, при цьому щорічні темпи приросту інноваційних витрат у національній економіці повинні становити 6,5%, а у промисловості - в інтервалі 9,9-19,9%.

9. Обґрунтовано доцільність зміни характеру державної політики енергоефективності щодо впорядкування взаємодії складових сформованої СЗЕ. Внаслідок її реалізації якість структурно-функціональної оптимізації енергетичного потенціалу забезпечить збалансований розвиток промисловості й вирішення проблем ЕПВ. Така впорядкованість може бути досягнутою за рахунок нівелювання деструктивних факторів впливу на ЕПВ. Було також забезпечено внутрішньо узгоджену взаємодію елементів адаптивної СЗЕ під впливом механізмів формування структури-атрактора. Удосконалено структуру та зміст державних механізмів забезпечення органічності й результативності функціонування СЗЕ (державно-політичного, структурно-функціональної оптимізації, організаційного, нормативно-правового, фінансово-економічного). Їх формування представлено як покрокову процедуру реалізації стратегічних цілей промисловості з метою досягнення оптимальної ЕПВ. Зіставлення розробленої концептуальної моделі промислового зростання із експериментальними даними пов'язує у реальному русі до збалансованого розвитку виробництво (об'єкт), ресурсно-функціональні механізми забезпечення його ЕЕ (регулятор), сукупність завдань і засобів досягнення високого рівня ЕЕ (цілі).

Обчислено, що запровадження адаптивної СЗЕ в Україні гарантовано знизить сприйнятливість промисловістю дисипативних загроз у 1,84 рази. Врахування макрозакономірностей і адаптація механізмів забезпечення результативності політики ЕЕ відповідних за структурою національній промисловості країн світу, дасть можливість удвічі підвищити ЕПВ, знизити ризики у промисловому зростанні України у 2,3 рази. Доведено, що розвиток національної економіки не слід „підганяти” під макромоделі та темпи високорозвинутих країн світу, бездумно копіюючи важелі впливу на енергетичну та виробничо-економічну системи.

10. За результатами експертної перевірки результатів впровадження методики чотирирівневого прогнозування ЕПВ у стабільних економічних системах обґрунтовано необхідність реформування державної системи стратегічного управління національним господарством загалом і промисловістю, зокрема. Комплексний прогноз енергоекономічних показників засвідчив пріоритетний вплив на ЕПВ структури промисловості, використовуваних технологій, фінансування, видів і термінів упровадження інновацій. Отримано прогнозні міні/максні значення ЕПВ у 2030 р., які становлять від 1,72 до 4,18 дол. США/кг. н.е. Це потребує не менш, ніж 2664,1 млн.дол. США інноваційних витрат у рік (щорічний приріст складатиме 4,7%), а при максимально можливому рівні ЕПВ необхідно 6402,4 млн.дол. США (щорічний приріст повинен становити 8,7%). У 2080 р. міні/максні значення ЕПВ можуть досягнути значень від 3,5 до 13,9 дол./кг.н.е. (інноваційні витрати складуть від 6780,6 до 181961,5 млн.дол. США. Відтак, необхідне щорічне зростання передбачається в межах від 9,9 до 19,9%, а приріст частки інноваційних витрат у ВВП має становити 6,6-7,4%). Межі структурної перебудови до 2030 р. зберігатимуть властивості сучасної промислової політики з наявними деструктивними змінами: ймовірне зростання частки енергоємних галузей становитиме від 62,8 до 63,1%, а при поглибленні політичної кризи в державі, відмові від введення ЕЕ технологій - зросте до 68,95%.

11. Запропонований комплекс стратегій розвитку СЗЕ в промисловості, встановлено порогові межі відхилень енергоекономічних показників за умов запровадження розробленої структури-атрактора. Використано матриці кореляційних зв'язків для класифікації стратегій і підстратегій макроструктури. За результатами аналізу визначені параметри моделі управління СЗЕ, шляхи її імплементації, дисипацію ресурсів і генеральну стратегію еволюції; розроблено етапи та пріоритетні заходи щодо відродження енергоємних галузей з обґрунтуванням конкретних заходів із ЕЕ.

12. Визначені умови і критерії забезпечення ефективності дії структурно-логічних схем, методичних розробок щодо корегування розвитку нової генерації СЗЕ при нерівномірному промисловому зростанні або коеволюції, невідповідності технологічному укладу загальної економічної системи з використанням заснованих на прийнятій концепції методів: оцінки результативності СЗЕ, подовження її ЖЦ, заміни конструкції та інформативніших ознак, визначення центрів докладання зусиль, локалізації загроз, що посилюють фактори набуття промисловістю нової системної якості на рівні продукування ЕЕ характеристик. За результатами впровадження методик та авторського програмного продукту розроблено методи побудови образу нелінійної СЗЕ. Доведено, що її запровадження та розростання у наступному десятилітті не викликає сумніву, слід зважати й на експериментальні дані, й на сучасні особливості рефлексії у суспільній свідомості „принципових” кроків України з балансуванням у політичних, а не в економічних координатах ”вигідно-не вигідно”, у переліку яких орієнтири досягнення високого рівня ЕПВ не мають абсолютної переваги.

13. Основні наукові результати дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для державних органів виконавчої влади, міністерств, відомств, керівників підприємств і об'єднань різних форм власності, а саме: 1) сформувати умови для запровадження СЗЕ у промисловості, перетворюючи у безперервний процес діагностику та прогнозування (з урахуванням СП), контроль за відхиленнями, корегування загальних/специфічних вимог до діяльності галузей, оптимізацію стратегії управління ЕЕ і розвитком структури-атрактора; 2) запровадити удосконалену систему моніторингу енергоекономічних процесів у національному господарстві за розробленими показниками ЕЕ; 3) ввести сучасний прикладний інструментарій оцінювання/прогнозування ЕПВ (узагальнені таблиці критеріальних значень, „лінійки ЕЕ” та їх математичні, графічні й просторові образи) в ІМБ тих сфер економічної діяльності, матеріального виробництва, що не охоплені кількісною статистикою щодо висвітлення показників в СНР; 4) запровадити в СНР розроблену автором систему упереджуючих показників-індикаторів ЕЕ для обґрунтування управлінських рішень на макрорівні, використати ймовірнісний прогноз ЕПВ; 5) використовувати універсальні програмно-інформаційні елементи та М-норму як критерій оцінювання для проведення тендерів на закупівлю новітніх технологій, підвищення ефективності білінгових систем з узгодженням інтересів зацікавлених сторін у межах НЕІ, підвищення ЕПВ; 6) переглянути орієнтири й показники, визначені Енергетичною стратегією та Стратегією соціально-економічного розвитку України, Державними програмами розвитку промисловості до 2020 р. згідно з побудованими прогнозами, визначеними пріоритетами, етапами реалізації Стратегії розвитку СЗЕ; 7) забезпечити масштабне використання пакету програмного забезпечення MINErgo v.4.1 в комплексі з методиками оцінки, діагностики, оптимізації ЦМВ та ЦОПТ, проектування СП для: створення безперервно діючої системи моніторингу й прогнозу, зіставлення об'єктів економічної діяльності, аналізу ЕПВ, ранжування і добору нововведень; 8) застосовувати замкнутий неперервний підхід для формування й опрацювання ключових компонент у Державних програмах прогнозування науково-технологічного, соціально-економічного та інноваційного розвитку України.

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

1. Микитенко В.В. Енергоефективність промислового виробництва / Монографія. - К.: Об'єднаний ін-т економіки НАН України, 2004. - 282 с.

2. Микитенко В.В. Формування комплексної системи управління енергоефективністю в галузях промисловості / Монографія. - К.: “ЕксОб.”, 2004. - 336 с.

3. Динамизм развития производственного потенциала / Алымов А.Н., Гончарова Н.П., Емченко В.Н., Микитенко В.В. / Під ред. акад. НАНУ А.Н. Алимова - К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. - 203 с. (Особистий внесок: розроблені теоретико-методологічні засади розвитку системи й механізмів забезпечення ЕБ України, створений інструментарій оцінки й прогнозу ЕПВ).

4. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення / Алимов О.М., Даниленко А.І., Микитенко В.В., Трегобчук В.М. та ін. / Під ред. акад. НАНУ С.І. Пиріжкова, акад. УААН В.М. Трегобчука - К: Об'єднаний ін-т ек-ки НАН України, 2005. - 540 с. (Особистий внесок: досліджені проблеми забезпечення ЕБ держави, можливостей їх вирішення при запроваджені СЗЕ на засадах інтегральної концепції управління ЕПВ).

5. Інноваційний ресурс господарського розвитку / Білоцерковець О.Г., Бондарь К.Л., Дерев'янкін Т.І., Мельник В.П., Микитенко В.В. та ін. / За ред. В.П. Мельника - К.: Об'єднаний ін-т ек-ки НАН України, 2005. - 363 с. (Особистий внесок: розроблені методики добору нововведень і прогнозу їх ЕЕ, обґрунтовані система та чотири гетерархії показників-індикаторів ЕЕ).

6. Український соціум / Власюк О.С., Крисаченко В.С., Микитенко В.В., Степико М.Т. та ін. / За ред. В.С. Крисаченка - К.: Знання України, 2005. - 792 с. (Особистий внесок: систематизовано матеріал щодо визначення ролі адаптивної СЗЕ в загальній економічній системі; здійснені прогнозно-аналітичні розрахунки макропоказників до 2030 р. та висновки щодо функцій розвитку СЗЕ).

7. Экономическая безопасность государства и информационно-технологические аспекты её обеспечення / Андреєв Д.А., Веклич О.А., Микитенко В.В. и ін. / Під заг. ред. Г.К. Вороновського, І.В. Недіна - К.: Знания Украины, 2005. - 664 с. (Особистий внесок: доведено доцільність використання єдиного критерію оцінки ЕПВ, визначені межі змін промислового зростання).

8. Микитенко В.В. Инновационные подходы к развитию системы энергетической безопасности Украины // Проблеми науки. - 2003. - № 8. - С. 24-32.

9. Микитенко В.В. Анализ состояния добывающих отраслей Украины и пути их инновационного развития // Проблеми науки. - 2003. - № 9. - С. 15-20.

10. Микитенко В.В. Теоретико-методологічні підходи у дослідженні проблем збалансованості промислового виробництва паливно-енергетичного комплексу // Регіональні перспективи. - Кременчук, 2003. - № 9-10 (34-35). - С. 71-75.

11. Микитенко В.В., Москаленко А.А. Тенденции инновационного развития добывающих отраслей и энергопотребления в промышленности Украины // Проблеми науки. - 2004. - № 2. - С. 30-36. (Особистий внесок: концепція розв'язання проблем, визначення завдань і темпів зростання видобувних галузей, обчислення прогнозу макроекономічних показників до 2030 р.).

12. Микитенко В.В., Алимов О.М. Методологічні підходи з обґрунтування і прогнозування прогресивних технологічних систем у промисловості // Економіка промисловості. - 2003. - № 4 (22) - С. 48-57. (Особистий внесок: матеріалізація методологічних засад впровадження новітніх технологічних систем, розрахунок витрат за методикою добору ЕЕ проектів).

13. Микитенко В.В. Ефективність використання енергоресурсів як основа розвитку промислового виробництва // Промисловий потенціал та ефективність його використання: Зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т ек-ки НАНУ. Ред. ак. НАНУ Алимов О.М. - К.: 2003. - С. 7-20.

14. Микитенко В.В. Методологические основы прогнозирования эффективности прогрессивных технологий // Проблеми науки. - 2003. - № 11. - С. 41-47.

15. Микитенко В.В. Системні дослідження проблем ефективності упровадження прогресивних технологій у промисловості // Наука та наукознавство. - К.: Фенікс, 2003. - № 4. - С. 32-43.

16. Микитенко В.В. Формування адаптивних моделей ЕЕ використання енергоресурсів у промисловості // Модели управления в рыночной экономике: Зб. наук. пр./ Під ред. Ю.Г. Лысенка; Донецьк. нац. ун-т. - Донецьк: ДонНУ. - Т. 1. - 2004. - Вып. 7. - С. 29-36.

17. Микитенко В.В. Стратегия повышения энергоэффективности промышленности в условиях инновационного развития // Проблеми науки. - 2004. - № 5. - С. 17-24.

18. Микитенко В.В. Економічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Уголь Украины. - 2004. - № 11. - С. 12-18.

19. Микитенко В.В. Характерні особливості прогнозування ефективності прогресивних промислових технологій // Фундаментальные исследования в современном инновационном процессе: организация, эффективность, интеграция: Зб. наук. пр. - К.: Фенікс, 2004. - С. 444-457.

20. Микитенко В.В. Технологічна модернізація виробництва та енергозбереження: взаємозв'язок і взаємозалежність // Наука та наукознавство. - К.: Фенікс, 2005. - № 4. - С. 189-200.

21. Микитенко В.В., Ігнатьєва І.А. Діагностика стратегічного потенціалу підприємства // Вісник економічної науки України. - 2005. - № 2(8). - С. 77-81. (Особистий внесок: визначені чинники впливу на СП, умови використання МЛП для його діагностики та прогнозу).

22. Микитенко В.В. Енергетична безпека держави: розширена реальність та новий погляд // Уголь Украины. - 2005. - № 6. - С. 5-9.

23. Микитенко В.В., Алимов О.М. Техногенна та енергетична безпека - настійна необхідність економічного зростання України // Уголь Украины. - 2005. - № 2. - С. 5-10. (Особистий внесок: відкриття закономірностей впливу на траєкторію промислового зростання процесів забезпечення техногенної й ЕБ, залежності макропоказників від впливу деструктивних факторів).

24. Микитенко В.В. Моделювання розвитку паливних галузей промисловості // Механізм збалансованого розвитку промислового потенціалу: Зб. наук. пр. / НАН України, Об'єднаний ін-т економіки НАНУ. Ред. акад. НАНУ О. М. Алимов. - К., 2005. - С. 75-83.

25. Микитенко В.В., Ігнатьєва І.А. Проблеми моделювання стратегічного потенціалу промислових підприємств // Економічна кібернетика. Міжнародний науковий журнал - Донецьк.: ДонНУ, 2005. - № 3 - 4 (33-34). - С. 94-99. (Особистий внесок: побудова та структура інформаційно-методичного забезпечення моделювання розвитку СП для прогнозу ЕПВ).

26. Микитенко В.В. Пріоритети та шляхи розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Уголь Украины. - 2005. - № 8. - С. 29-34.

27. Микитенко В.В. Експрес-діагностика промислових технологій // Економіка промисловості - Донецьк.: Ін-т ек-ки промисловості НАНУ, 2005. - № 5 (31). - С. 127-141.

28. Микитенко В.В., Алимов О.М., Ємченко В.М. Українська модель промислового зростання: теоретичні засади створення та економічний механізм реалізації // Фундаментальні орієнтири науки: Зб. наук. пр. - К.: Видавн. дім “Академперіодика”, 2005 - С. 290-309. (Особистий внесок: досліджено сучасні темпи введення інновацій, визначено пріоритети в енергетичній сфері, розроблений економіко-організаційний механізм і важелі впливу на ЕПВ).

29. Микитенко В.В. Наукові основи розроблення організаційного механізму формування системи забезпечення енергоефективності // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - С. 273-283.

30. Микитенко В.В. Інтерпретація моделюючих рішень щодо визначення тривалості циклів модернізації виробництва з урахуванням його технічної підготовки // Економічна кібернетика. Між народ. наук. ж-л. - Донецьк, ДонНУ, 2005. - № 5-6 (35-36). - С. 10-24.

31. Микитенко В.В. Оптимізаційні моделі адаптивного управління енергоспоживанням у промисловості // Вісник КНУТД: Зб. наук. пр. - Київ, 2006. - № 1(27). - С. 114-120.

32. Микитенко В.В. Формування системи забезпечення ЕЕ на синергетичних підходах // Економічний вісник НТУУ „Київський політех. ін-т”. - К.; - 2006. - № 3. - С. 293-300.

33. Микитенко В.В. Сутність та зміст механізмів формування системи ефективного використання енергоресурсів // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. - Вип.210: у 4 т. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 413-427.

34. Микитенко В.В. Державно-політичний механізм формування системи забезпечення енергоефективності // Держава та регіони. Наук.-вир. ж-л. - Запоріжжя; - 2006. - № 2. - С. 182-185.

35. Микитенко В.В. Діалектичний взаємозв'язок енергетичної політики держави та енергетичного потенціалу // Економіка та держава. - 2006. - № 2. - С. 56-61.

36. Микитенко В.В., Алимов О.М. Стратегічний потенціал - сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку // Продуктивні сили України. Наук.-теор. екон. ж-л. К.: - РВПС НАН України, 2006. - № 1. - С. 135-151. (Особистий внесок: дефініція „СП промисловості”, синтез його структури на засадах інформаційного та синергетичного світосприймання, розроблення методик: оцінки та конструювання СП).

37. Микитенко В.В. Науково-методологічні засади кількісної оцінки та вибору варіантів нововведень // Проблеми науки. - 2006. - № 9. - С. 2-9.

38. Микитенко В.В. Енергоефективність промислового виробництва: пріоритети та шляхи забезпечення // Теоретичні та прикладні питання економіки; Зб. наук. пр. Вип. 11. - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. - С. 74-81.

39. Макроекономічне регулювання процесів забезпечення енергоефективності: методологія оцінки і прогнозу, методичні підходи та практичний інструментарій А. с. 21673 Україна / Микитенко В. В. - Опубл. „Офіц. бюл. авторське право і суміжне право.” - 2007. - № 12. - 4 с.