Хімічний комплекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тема курсової роботи: «Хімічний комплекс України». Актуальність дослідження даної теми полягає в тому, що на сьогоднішній день на основі продукції даного комплексу існує і розвивається практично більшість інших галузей народного господарства. Хімічна промисловість пов'язана з багатьма галузями. Вона комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорною та кольоровою металургією, лісовою промисловістю.

У промисловому комплексі України частка хімічної промисловості ще незначна (близько 6,5% вартості валової продукції).

Хімізація господарства України виявляється в широкому використанні мінеральних добрив у різних галузях та сферах господарства, у впровадженні хімічних технологій у промисловість і сільське господарство, сприянні інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил - це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільне необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил. Отже, принципи - це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об'єктів, галузей та територіальних господарських комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення продуктивних сил - це правила діяльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення.

1. Хімічна промисловість україни, її значення, галузева структура

1.1 Сутність, роль і місце комплексу в народногосподарському комплексі України

Хімічний комплекс - один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об'єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Рівень розвитку хімічної промисловості тієї чи іншої країни є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, то хімічна промисловість є однією із провідних галузей її народногосподарського комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділі праці.

Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості. На початку 90-х років вона налічувала понад 80 великих підприємств. Особливістю галузі є те, що в структурі постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів близько 60 - 70% їх обсягу становили поставки за зв'язками по кооперації з підприємствами республік колишнього Радянського Союзу. У цих же регіонах реалізовувалася значна частка виробленої продукції галузі.

Крім потужних підприємств, галузь характеризується наявністю суттєвого наукового потенціалу - великої кількості науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, серед яких і такі, що вели важливі розробки науково-технічних проблем хімічної технології в колишньому Радянському Союзі.

Формування в Україні ринкових відносин супроводжується проявом кризових явищ як в цілому в економіці країни, так, зокрема, і в хімічній промисловості. Це обумовлено, з одного боку порушенням налагоджених господарських зв'язків, а з другого - недостатньою адаптацією галузі до ринкових умов функціонування (насамперед це стосується пошуку компенсуючих джерел сировини, а також збереження старих ринків і проникнення до нових товарних ринків). Слід зазначити, що вітчизняні підприємcтва хімічної промисловості близько 60% продукції реалізують на зовнішніх ринках (переважно в країнах далекого зарубіжжя). Все це призвело до значного спаду виробництва основних видів продукції галузі.

Стабілізація економічної ситуації в країні і активізація факторів її зростання дадуть змогу забезпечити структурну перебудову галузі відповідно до нових умов розвитку економіки.

1.2 Фактори, які впливають на розміщення галузей хімічного комплексу України

Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві й технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості. Сучасне розміщення галузі зумовлене також географічними, економічними і технічними чинниками.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу та нафтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів на розміщення виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів сприяє наближенню виробництва до районів споживання.

При обгрунтуванні розміщення конкретних хімічних виробництв ураховують і чинники, що випливають із структури витрат на одержання та споживання хімічної продукції: сировинний (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту); енергетичний (витрати палива в умовних тоннах на 1 т готового продукту); водний (об'єми водоспоживання і стічних вод, які потребують очищення); трудовий (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції); транспортний (для обгрунтування розміщення великотоннажних виробництв).

Дуже важливим чинником впливу на розміщення хімічних виробництв є утворення різних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного чинника залежить від структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловості.

Вирішальний вплив на основні чинники, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного й енергетичного чинників. Поступово зменшується їх лімітний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Хімічна промисловість належить до найбільш матеріаломістких. Характерною її ознакою є застосування допоміжних матеріалів. Частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисловості становить 22,7%, у виробництві хімічних волокон - 59,0, синтетичних барвників - 62,6, пластмас і синтетичних смол - 72,2, лаків і фарб - 90,1, продукції основної хімії - 61,6%.

Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна (корисні копалини, сільськогосподарська сировина, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода). При обгрунтуванні вибору джерел сировини необхідно проводити їх економічний аналіз.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості: унікальні родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздолі, Язові, Яворові), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі (Артемівську, Слов'янську), Закарпатті (Солотвині) і Прикарпатті (Болехові, Дрогобичі). Невичерпні запаси самоосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію і брому Сиваш.

Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин можуть сприяти розвитку багатьох хімічних і пов'язаних з ними виробництв.

Сировиною для хімічної промисловості України є також вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази й нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання їхньої продукції.

У хімічній промисловості використовуються різні види енергії: електрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря, інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомістких. За енергомісткістю її продукції можна вирізнити три групи підгалузей.

Хімічна промисловість споживає багато води, яку використовують у технологічних процесах і для охолодження продуктів. За витратами води на 1 т готової продукції виробництва хімічної промисловості поділяють на три групи: неводомісткі (до 50 м³), середньої водомісткості (50-100 м³), великої водомісткості (100-1000 м³). До останніх належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств хімічної промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена його значною фондомісткістю, великою потребою господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу.

Отже, на розміщення підприємств хімічної промисловості впливають такі фактори, як наявність води, палива, енергії, споживача. На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, - воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується води. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і удесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м³ у виробництві хлору й соди - до 6000 м³ у виробництві синтетичних волокон. Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору - 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія - пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор. Використання лісових ресурсів залежить від їхньої правильної промислової експлуатації. Ліси розробляються у транспортне приступних районах. Там роблять поетапний поруб, пильнуючи, щоб річна заготівля не перевищувала річний приріст лісу. Але це не завжди виконується, і тому придатні для промислового виробітку лісові площі скорочуються. У важкоприступних районах лісорозробки практично нема. Ліс там гине від перестою (райони Амазонки, Тропічної Африки, гірські місцевості Канади й Сибіру).

1.3 Особливості розміщення і розвитку хімічного комплексу України

Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари); побутову хімію. Останнім часом відокремилася мікробіологічна промисловість, яка тепер не належить до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Хімічна промисловість пов'язана з багатьма галузями. Вона комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорною та кольоровою металургією, лісовою промисловістю.

Завдяки складній системі зв'язків з'являються такі або інші поєднання виробництв, з яких формуються міжгалузеві комплекси. До таких комплексів належать і хіміко-лісовий. В одних випадках роль хімічної промисловості у цих комплексах провідна, в інших вона не має формівного значення, лише доповнюючи усталену систему зв'язків. Проте загалом хімічну промисловість слід розглядати як головну галузь, що визначає склад і напрям розвитку комплексу. Здебільшого лісова промисловість розглядається у цьому комплексі як постачальник деревини для хімічної переробки.

Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об'єднані у три великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу та гірничо-хімічна промисловість.

Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.

До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля. Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії.

Хімічна промисловість становить основу виробничого потенціалу України. Ця галузь не має великої міцної сировинної бази, крім калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, цеолітових туфів. Україна цілком залежить від імпорту каучуку, на 50-60% - синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на 30-40% -, продуктів основної хімії та мінеральних, добрив.

Багатогалузева хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників. Найбільш важливі галузі: гірничо-хімічна та основна хімія.

Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату. Підприємства гірничо-хімічної галузі розміщуються у Прикарпатті, Придніпров'ї та Донбасі.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину - кам'яне вугілля та споживача - виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5-2,0 млн т щорічно), країни східної Європи (біля 4 млн т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн т на рік. Ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва майже вичерпана і ця галузь залежить від імпорту сировини з Росії (5 млн т на рік), Казахстану (2 млн т), Польщі (3-4 млн т). Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та Придніпров'ї.

Важлива роль у хімічній промисловості належить виробництву мінеральних добрив. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрів коксу та переробки природного газу. Азотні добрива виробляють у Дніпродзержинську, Горлівці, Лисичанську, Сєвєродонецьку, Запоріжжі, Черкасах, Рівному.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором - наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити - у Донбасі та Придністров'ї. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан.

Недостатньо використовуються експортні можливості виробництва калійних добрив. Значну кількість цих добрив Україна імпортує. В той же час в Україні є калійна галузь, потужності якої можуть задовольнити багатьох зарубіжних споживачів. Калійні добрива виробляють в Калуші й Стебнику. Виробництво фосфітних добрив налагоджено на основі привізних (кольських) апатитів і північно-африканських фосфоритів у Вінниці, Одесі, Сумах, Костянтинівні.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільше застосовується сірчана кислота, сировиною для неї є самородна сірка, котру видобувають у західних регіонах, сірчані колчедани, сірчані домішки у газах тощо. У зв'язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють здебільшого у місцях споживання. Так, найбільшими споживачами цього хімічного продукту є підприємства фосфатних добрив: основні центри випуску добрив є й центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи Придніпров'я та Донбасу.

Підприємства содового виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини - вапняків та кухонної солі. Напрочуд сприятливі умови для розташування содового виробництва є у Донбасі (Слов'янську та Лисичанську) та в Криму (Червоноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди. У багатьох містах в усіх регіонах держави налагоджене лакофарбне виробництво.

Виготовляються у нас і гумоазбестові вироби й пов'язана з ними продукція, що інтенсивно використовується в автомобільній промисловості. Найбільшими центрами цієї галузі є Дніпропетровський шинний завод, Білоцерківський завод гумотехнічних виробів тощо. Технічну сажу для виготовлення гуми роблять у Дашаві, Кременчуці, Лисичанську.

Виробництво хімічних волокон та ниток зосереджено в Києві, Черкасах, Сахалі, Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості. Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку кам'яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров'я).

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, що зумовлене наявністю великої кількості виробничих процесів з послідовної і комплексної переробки мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва малотранспортабельних напівфабрикатів, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів. Комбінування виробництва в нафтохімічній промисловості поєднується з його концентрацією і зменшує використання нафти й газу на 25-31%, а в промисловості хімічних волокон сприяє зниженню собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди - в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Сірчанокислотне виробництво розміщене здебільшого в районах споживання сірчаної кислоти, яка відзначається низькою транспортабельністю. Підприємства галузі тяжіють до основних районів і центрів хімічної промисловості. Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азотних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих гранульованих з домішками мікроелементів) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють з привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах. Сумському ВО «Хімпром» та Одеському суперфосфатному заводі. Використовують також фосфорити Кролевецького (Сумська область), Ізюмського (Харківська) та Придністровських родовищ.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Кардинальні зміни в географії цієї промисловості сталися внаслідок переходу на більш економічну сировину - природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри їх виро-бництва - Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Складною є ситуація у виробництві калійних добрив. Для його відродження розроблено спеціальну програму, за якою рівень виробництва калійних добрив необхідно довести до 1,5 млн т за рік. Виробництво зосереджене на Стебниківському «Полімінералі» (потужність до 100 тис. т сульфатів калію), Калуському концерні «Оріана», який виготовляє суль-фатохлориди (80 тис. т), підприємстві «Сірка» (Розділ) - понад 100 тис. т хлориду калію, Вінницькому «Хімпромі», а також Костянтинівському хімічному заводі, який виробляє хлорид калію (10 тис. т). Програма передбачає реконструкцію галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку руди до 2,8 млн т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (на Калуському та Стебниківському родовищах). Планується пошук нових запасів.

Українське виробництво пестицидів, яким займаються 7 підприємств загальною потужністю 149 тис. т, у 2009 р. випустило 2,7 тис. т хімічних засобів захисту рослин. Нині Україна випускає тільки хлорид міді, мідний купорос, ДНОК, оксихом, сірку. За січень-травень 2007 р. потужності підприємств були завантажені тільки на 2,3%. У 2007 р. сільське господарство України використало лише 297 тис. т мінеральних добрив, або 84%, а засобів захисту рослин - тільки 60% від потреби.

Обсяги виробництва зменшуються внаслідок того, що наша продукція приблизно на 10% дорожча за імпортну. Для підприємств невигідно освоювати виробництва нових видів хімзасобів через неможливість їх реалізації споживачеві.

Хімія органічного синтезу. Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобутку нафти, портових містах, в Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привізного синтетичного й натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ «Київ-Гума», Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Розміщення полімерної промисловості залежить від достатньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підгалузей - від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах підприємств. Найбільшими виробниками синтетичних смол і пластмас є Донецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси), Сєверодонецьк (склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (крем-нійорганічні сполуки, синтетичні смоли), Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полістирол), а також Калуш, Одеса, Київ, Фастів, що стали центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби.

Хімія тонкого органічного синтезу. Промисловість хімічних волокон характеризується високою матеріале-, енерго- і водомісткістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють з целюлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені в Чернігові (синтетичні волокна), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища, але водночас це єдина галузь, яка займається утилізацією виробничих відходів. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, максимальне очищення стічних вод і викидів в атмосферу, сприятимуть оздоровленню місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також забезпечуть лімітний вплив природних чинників на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення. Україна є одним з відомих у світі експортерів карбаміду. Основні споживачі цієї продукції у світі-Індія (2,8 млн т), Китай (бизько 2,8 млн т), країни Латинської Америки (особливо Бразилія), Філіппіни, В'єтнам, США. Експортують карбамід також країни Перської затоки (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія) - 3 млн т, країни СНД (Росія, Україна) - 3 млн т, Індонезія, Мексика, Бангладеш. Тринідад і Тобаго, Венесуела, Румунія, Лівія, Болгарія, Хорватія. Китай купує карбамід у країнах СНД, Перської затоки, іноді в Індонезії; Індія - у країнах Перської затоки, Індонезії, Україні, Росії (особливо останнім часом). Порт Південний в Україні спеціалізується на відправленні карбаміду з Росії та України в дальнє зарубіжжя. Філіппіни та В'єтнам купують його в Індонезії за найнижчими цінами; США та Бразилія - у Мексики, Тринідаду й Тобаго, Венесуели, а також у Росії, України, Румунії, Болгарії, Хорватії, Лівії. Мінімальна Проти України на світовому ринку ведеться антидемпінгова політика. Світову торгівлю карбамідом контролюють фірми Могзк Нудга (Норвегія), СопА§га (США), Тгапзаттопіа (Швейцарія), РеІЧісЬет, Регісо та ін.

Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. За нормативами Всесвітньої організації охорони здоров'я, країна з населенням більше 50 млн чол. для забезпечення власних потреб повинна мати на фармацевтичному ринку не менше 3000 найменувань медичних препаратів, самостійно забезпечувати потреби національної медицини необхідними ліками, а також забезпечувати своїх громадян вакцинами вітчизняного виробництва для лікування найбільш поширених інфекційних хвороб. Цим стандартам Україна поки що не відповідає. Вітчизняна фармацевтична промисловість виробляє більше 100 найменувань препаратів, з яких біля 80% виготовляється з імпортної сировини. Відсутність власної сировини знижує конкурентоспроможність українських ліків.

За рахунок власного виробництва потреби ринку ліків задовольняються лише на 1/5, через що Україна знаходиться в критичній залежності від імпорту лікарняних препаратів. На українському ринку діє безліч зарубіжних фірм. Тільки в Києві зареєстровано більш як 100 західних фармацевтичних фірм, що успішно реалізують свою продукцію. Виробництва фармацевтичної промисловості за технічною оснащеністю поступаються зарубіжним підприємствам. Останнім часом в галузі йде процес запровадження сучасних технологій ї модернізація заводів, що виробляють найнеобхідніші ліки. Деякі зарубіжні фірми почали виробництво запатентованих препаратів на українських заводах.

Фармацевтична промисловість України має у своєму складі 87 підприємств. За останні 20 років в Україні не споруджено жодного нового фармацевтичного підприємства.В Україні ведеться: будівництво потужного заводу «Фармація», який належить концерну «Стирол». Цей завод буде виготовляти біля 950 млн таблеток і капсул на рік. Розміщується він у м. Горлівка.

Фармацевтична промисловість складається з п'яти груп підприємств:

Перша група - це підприємства медичної промисловості. До її складу входять хіміко-фармацевтичні заводи.

Друга група - мікробіологічна промисловість, заводи якої виготовляють ферментні препарати, кормові добавки і антибіотики.

Третя група - підприємства з виготовлення продукції медичного призначення: шприців, систем переливання крові, діалізаторів тощо.

До четвертної групи відносяться підприємства з виготовлення медичного скла.

У п'яту групу входять різноманітні науково-дослідні і проектні, інститути, тобто підприємства і установи галузевої науки.

Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ, Львів, Одеса, Луганську Дубни, Горлівка та ін.

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. З інших районів виділяються Сумщина, Причорномор'я, Черкащина, Волинь: Але тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі; На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько - Рубіжанський промисловий вузол, хімічної спеціалізації. На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов'янський промвузол, на Дніпропетровщині - Дніпропетровське-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині - Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові Центри є також в Івано-Франківській, Сумській областях, у Причорномор'ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

2. Загальна характеристика хімічної галузі україни

народногосподарський хімічний промисловість

2.1 Характеристика основних підприємств хімічної промисловості в Україні

Потенціал хімічної промисловості України сформувався здебільшого завдяки розвитку централізованої планової економіки в минулому найсильнішому на континенті геополітичної держави.

За роки незалежності Україна змогла не тільки зберегти виробничий потенціал хімічної промисловості, але й примножити його. Оскільки ця промисловість була здебільшого орієнтована на експорт, вона в меншій мірі відчула економічну кризу пострадянського простору. Українські хімічні підприємства змогли зарекомендувати себе в якості надійних та стабільних партнерів.

Промисловість України є найбільшим роботодавцем, кількість працюючих у цій сфері складає більше 300 тис. чоловік. Кількість зайнятих у хімічній промисловості перебільшує 70 тис. чоловік. Кадрова політика українських підприємств постійно вдосконалюється, а рівень підготовки кадрів досить високий.

В промисловому секторі економіки України працюють 112 тис. підприємств, серед яких 30% задіяні в хімічній промисловості.

Основою української хімічній промисловості є азотні підприємства, що випускають аміак і мінеральні добрива. В Україні становлення азотної промисловості почалось з 30-х років. зараз працюють декілька сучасних великомасштабних комплексів, що дістались в спадщину від СРСР. Зараз діють такі: ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Азот», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Днепроазот», ВАТ «Ривнеазот», ЗАТ «Объединение Азот».

Історія горловського «Концерна «Стирол» почалась ще з кінця 20-х років. 1 вересня 1995 року зареєстровано акціонерне товариство «Концерн «Стирол». Зараз це група підприємств, що складається з таких підрозділів: фірма «Стиролхімтрейд», Фірма Стиролбіофарм, ЗАТ Стиролпак, ООО Стирол-IT

Фірма «Стиролхімтрейд» є найбільшим в Україні виробником и експортером продукції неорганічного виробництва: аміака, карбаміда и аміачної селітри, а також широкого асортименту полімерних матеріалів полістирольной групи. Продукція фірми відома далеко за межами України. Її знають в США, Індії, Латинській Америці и Великій Британії, Франції и Турції. Згідно даних Міжнародної Асоціації виробників мінеральних добрив IFA, на концерн «Стирол» приходиться 3% світового експорта карбаміда, 2,2% - аміака. Кожна четверта тона українских мінеральних добрив виробляється на ВАТ «Концерн Стирол». Органичне виробництво фірми «Стиролхімтрейд» орієнтовано на випуск різноманітних марок полістиролів и сополімерів з покращеними фізико-механічними характеристиками та, концентратів пігментних для покраски поліетилена, поліпропілена, полістирола. Продукція поставляється у Росію, Молдову, Польщу, Угорщину та ін. закордонні країни.

Фірма Стиролбіофарм займається виробництвом лікарської продукції (лікарські засоби у формі таблеток та капсул, жидкі стерильні лікарські засоби в формі шприц-тюбіків та тюбік-крапельниць, ветеринарні препарати), медичного окису азота (N2O); CO2; O2; ізотопа O18 (нерадіоактивного) та ін.

ЗАТ Стиролпак займається виробництвом товарів народного вжитку, пінополістирольних плит, полістирольної и поліпропіленовой ленти, виробів з поліетилена, вспіненого полістирола, поролона.

ООО Стирол-IT займається розробкою и впровадженням програмного забезпечення, ремонтом та реалізацією компьютерної техники, та ін.

Найбільшим хімічним комплексом в Україні є ЗАТ «Северодонецькое объединение Азот» випускає наступні види товарної продукції: аміак, азотні мінеральні добрива, органічні спирти та кислоти, товары битовой хімії, вироби з полімерів та полімерних плівок. Продукція Сєвєродонецького «Азота» має високі якісні характеристики, має стабільний попит на світовому ринку. Більше 70% вироблених об'єднанням товарів експортується у зарубіжні країни. У 2002 та 2003 р.р. підприємство війшло у рейтинг «ТОП-100. Найкращі компанії України», а оцтова кислота, що ним виробляється - в список «100 найкращих товарів України». За експорт якісної, конкурентоспроможної продукції, чітке додержання контрактів, активну інтеграцію в світову економіку Сєвєродонецький «Азот» нагороджен престижними міжнародними призами: «GoId Globe» та «Trade Leader Club».

Одне з наймолодших українських підприємств - ВАТ «Ривнеазот». Було засноване в 1965 році як завод азотних добрив, у 1969 році підприємство дало свою першу продукцію- в основному аміачну воду. В середині 70-х підприємство було на вершині свого розвитку, асортимент продукції складався ще з фосфорних добрив, адипінової кислоти, циклогексану, неорганічних та органічних кислот. На сьогоднішній день ВАТ «Ривнеазот» знаходиться на порозі масштабної реконструкції та забудови власного карбамідного виробництва.

Дніпродзержинське підприємство «Днепроазот» почало свою історію з 1938 року. На даний момент головною продукцією заводу є аміак, карбамід, каустична сода, жидкий хлор, а також ожидається встановлення ще однієї установки карбаміда.

Найбільш динамічно розвивається завод, що збудований в Черкаській області - «Азот». Перша цегла заводу була закладена 1962 року. В 1963 року завод азотних добрив був об'єднан з заводом іонообмінних смол, і, як показав час, рішення було правильним. Мощність заводу збільшувалася введенням нових виробничих цехів 1972, 1979, 1980,1984 та 1988 роках. У 1993 році введено виробництво карбамідно-аміачної суміші (майже на 2 роки раніше, ніж у Концерні «Стирол»).

ВАТ «Одеський припортовий завод» є одним з найбільш сучасних комплексів з виробництва і переробці добрив у світі. Це наймолодше та технічно найсильніше підприємство галузі. Завод почали будувати в середині 70-х. У кінці 1978 року був зданий до експлуатації цех №1 з виробництва жидкого аміаку.

2.2 Екологічні проблеми хімічної промисловості

Протягом останнього десятиліття невирішеними проблемами залишаються:

- структурна недосконалість: переважання фондо- і енергоємних виробництв основної хімії (понад 50%) у випуску продукції при майже монопольній залежності від імпорту енергоносіїв; надзвичайно низький рівень наукоємних виробництв і технологій, відсутність завершених технологічних циклів виробництва продукції кінцевого споживання;

- імпортна залежність функціонування низки галузей хімічної, нафтохімічної та хіміко - фармацевтичної з широкого спектру сировини та напівпродуктів, яка сягає 75 - 80%, що позначається на збереженні від'ємного сальдо в зовнішньоторговельному обороті галузі;

- недосконалі або відсутні технології переробки власної мінеральної сировини: калієвої, ільменітової та апатитової руди, йодобромміссткості води, крейди, бішофіту тощо;

- недосконала система державної підтримки наукових досліджень і впровадження наукових розробок у виробництво, а також система поєднання досліджень науки, технології, виробництва і ринку;

- значні питомі витрати сировини та енергоресурсів, низький рівень технологічності, що обумовлює більш високу витратність виробництва і відповідно собівартість продукції.

Витратні показники споживання

2.3 Проблеми і перспективи розвитку хімічного комплексу України

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища. Водночас це по суті єдина галузь, що утилізує відходи виробництва. Оновлення та використання прогресивних технологій у хімічній промисловості дає змогу обмежити її негативний вплив на природні умови життєдіяльності населення. Хімічна промисловість України потребує корінної реконструкції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підприємств, налагодження виробництва сировини, необхідної для внутрішнього споживання. Плануються створення на Черкаському об 'єднанні «Азот» потужностей з виробництва капролактаму (для легкої промисловості), рідкого аргону, реконструкція виробництва сечовини; на Сєвєродонецькому об 'єднанні «Азот» - реконструкція виробництва ацетилену та бутандіолу (для автомобільної, взуттєвої, лакофарбової, меблевої, електротехнічної, текстильної, деревообробної промисловості), створення сучасного виробництва засобів хімічного захисту рослин; на підприємстві «Сірка» (м. Новояворів Львівської області) - нового виробництва екологічних гербіцидів; на Рівненському об 'єднанні «Азот» - виробництва гексилуру.

Очікуються часткова перебудова коксохімічної промисловості - реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (на Баглійському коксохімічному заводі м. Дніпродзержинськ); реконструкція коксохімічного виробництва зі створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці (нині газ спалюється). Впродовж десятиліть Україна вивозила 1,5-2,0 млн т коксу в Росію і ще 4 млн т - в колишні соцкраїни Європи, а також у Фінляндію, Швецію. Проте вже в 1994 р. її експорт становив лише 0,6 млн т при обсязі виробництва 17 млн т. Частка України в СНД у виробництві коксу сьогодні становить 44-45%, чавуну - близько 43%, сталі та прокату - до 35%. Доменне виробництво споживає 83-85% виробленого в Україні коксу. Маркетингові дослідження показали, що Україна може експортувати 2-2,5 млн т коксу за рік. Це б дало змогу окупити витрати на технічне переобладнання галузі. Проте, згідно з програмою розвитку гірничо-металургійного комплексу, коксохімічне виробництво розвиватиметься тільки для забезпечення власних потреб через його екологічну небезпечність. На проведення екологічних заходів підприємства не мають коштів. Крім того, оптові ціни на коксівне вугілля в нашій країні вищі за світові на 30-40%, тому це вугілля стає неконкурентоспроможним на світовому ринку. Сучасний рівень видобутку коксівного вугілля не відповідає і вимогам внутрішнього ринку. При потребі в ньому 65 млн т у 2005 р. було видобуто лише 35 млн т, у 2006 р. - на 8% менше. За оцінками спеціалістів, ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва вичерпана практично повністю. Нині певна кількість коксівного вугілля ввозиться в Україну з Росії. За рахунок власного видобутку можна задовольнити 65% потреби в ньому. Імпорт коксівного вугілля становитиме 9-10 млн т за рік.

Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих підприємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6%, коксу сухого, коксу пекового, коксу металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам'яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековий кокс, сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол. Останнім часом відбувається процес старіння виробничих потужностей, практично не проводяться роботи з нового будівництва та реконструкції. У перспективі в галузях хімічного комплексу України передбачається здійснити систему заходів. В азотній промисловості планується поетапна реконструкція ядернізація агрегатів синтезу аміаку, що забезпечить істотне зниження витрат енергоносіїв. Поряд з розширенням мережі аміакопроводів очікується повна переорієнтація на використання каталізаторів синтезу аміаку і азотної кислоти вітчизняного виробництва та поступова переорієнтація збуту аміаку й карбаміду із зовнішнього ринку на внутрішній. У виробництві фосфорних та калійних добрив передбачається впровадження сучасних технологій у видобуток та збагачення містких руд вітчизняних родовищ, а також будівництво нових агрегатів сірчаної кислоти на підприємствах - виробниках фосфорних добрив.

Велика увага приділятиметься розвитку шинної промисловості, шинній та гумотехнічній промисловості важливо досягти збільшення асортименту та підвищення якості продукції. Очікується часткова переорієнтація на поставку каучуку з країн північно-східної Азії. У перспективі планується освоєння виробництва полімерної сірки та впровадження її у виробництво шин. На Загайпільському сірчаному руднику Коломийського району Івано-Франківської області, де вже припинено видобуток і переробку сірки, передбачається перепрофілювання на випуск піроксиду водню або поліетилену, переробку смол і пластмас Калуської «Оріани».

Фармацевтична промисловість. У галузі працює 87 підприємств та організацій, які умовно поділяють на 5 груп. До першої групи належать підприємства медичної промисловості, до складу якої входить хіміко-фа-рмацевтична промисловість; до другої - мікробіологічної, яка випускає ферментні препарати, кормові добавки та антибіотики; до третьої - виробництво товарів медичного призначення (шприців тощо); до четвертої - виробництво медичного скла; до п'ятої - науково-дослідні організації.

Тільки 20 фармацевтичних підприємств випускають готову продукцію (всього 600 найменувань). Головна причина відставання в розвитку галузі - нестача сировини, більше половини якої доводиться імпортувати. Є позитивні зрушення у виробництві медичних препаратів. Якщо раніше в Україні щороку освоювали виробництво 4-5 нових медикаментів, то тепер подібний обсяг освоюють щомісяця. Використовуються переважно західні генерики, строк патентного захисту (7 років) яких закінчився. Новий патент коштує дорого. Наприклад, Харківська фірма «Здоров'я» за 1,5 року впровадила у виробництво 35 нових препаратів. Розробка одного нового засобу триває 10-12 років. Сьогодні в Україні виготовляють 1028 найменувань ліків (три роки тому було тільки 420). Раніше українські препарати виготовлялися на російських субстанціях, а сьогодні вигідніше купувати західні аналоги. Наші вчені працюють ще над 45 новими субстанціями. У перспективі планується покривати потреби в ліках за власний рахунок на 60-70% (це відповідає світовим стандартам). Для цього потрібно виробляти до 2,5 тис. найменувань ліків. Планується виробництво 4 тис. медичних препаратів. Для цього треба 5-7 нових підприємств. Нині працює близько 70 підприємств, частина з яких спеціалізується на виробництві мікробіологічних продуктів, упаковок та ін. У 2002 р. в Дарниці почала працювати фабрика з виробництва інсуліну за технологією німецької фірми «Хьохст», що дасть змогу забезпечити 85% потреби в ньому країни. Концерн «Стирол» у Горлівці опанував виробництво нових 30-40 препаратів. Львівські та одеські виробники створюють практично всю гаму вакцин (крім вакцини від поліомієліту). Потреба в них України буде задоволена на 100%.

3. Проблеми та песпективи розвитку хімічної промисловості

3.1 Український експорт та імпорт хімічної продукції

Українська хімічна промисловість залишилась Україні у спадщину від самодостатнього хімічного комплексу Радянського Союзу. Специфіка галузі колишнього СРСР полягала в тому, що часто хімічні підприємства розміщувалися регіонально, як правило, наближаючись до сировинної бази. Лише підприємства-виробники добрив були наближені до споживачів, - розміщені в аграрних регіонах. Треба також зазначити, що багато підгалузей хімічної промисловості мали загальносоюзне значення, в Україні знаходилася лише частина вертикальної структури виробничої кооперації. Частина галузей, які випускали кінцеві продукти з напівфабрикатів і сировини, що вироблялася в інших республіках СРСР, відразу після розпаду Союзу були поставлені у важкі економічні рамки, після чого підприємства стали банкротами і змінили власника. Це, передусім, заводи нафтохімічної промисловості (Лисичанський НПЗ, ВАТ «Оріана», ВАТ «Чернігівське Хімволокно» тощо).

Більш стійкими виявилися підприємства, що використовують базу українського походження, особливо ті, що мають «доступ до сировини» (ЗАТ «Титан», ВАТ «Кримський содовий завод», ВАТ «Лисичанський содовий завод», ГПО «Артемсіль», гірничо-збагачувальні комбінати, коксохімічні заводи).

Найбільш розвинуті технологічно, а також такі, що мають глибоку переробку хімічних продуктів, широкий спектр готової продукції, - підприємства-виробники добрив (ВАТ «Азот», ВАТ «Дніпроазот», ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Рівнеазот», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Сумихімпром», ЗАТ «Сєверодонецький Азот», ЗАТ «Титан»). Завдяки тому, що заводи виробляли не тільки добрива, але й інші хімічні продукти, використовуючи при цьому відносно дешеву сировину українського і російського походження, теоретично жодне підприємство не могло бути збитковим, однак на даний момент майже всі виробники, окрім ВАТ «Одеський припортовий завод» і ВАТ «Сумихімпром», знаходяться в приватних руках. ВАТ «Сумихімпром» може бути приватизоване до 2010 р.

Хімічні підприємства України територіально розміщені в різних регіонах, що дозволяє їм не конкурувати між собою, однак робить їх природними монополістами в регіоні. Зазначимо, що мінеральні добрива і аміак довгий час були одним із стратегічних експортних продуктів України. В Україні, як відомо, працює вісім великих виробників добрив, шість із яких спеціалізуються на азотних добривах і є основою експортного і виробничого потенціалу України. Як відомо, Україна - один із провідних експортерів азотних мінеральних добрив у світі. Наша країна експортує мінеральні добрива до 70 країн світу. Основними покупцями є Індія, Бразилія, Туреччина, Мексика, Пакистан, Нігерія. При цьому перелік основних покупців динамічно змінюється не тільки щорічно, але і щомісячно. На жаль, ринок мінеральних добрив останніми роками став мало прогнозований і передбачуваний. Український товар змінює напрямок продажів з Азії на Латинську Америку і навпаки, залежно від поточної кон'юнктури ринку.

Зараз щомісячно Україна експортує в середньому 290-300 тис. т карбаміду і близько 78-80 тис. т аміачної селітри (у попередні роки експорт селітри складав 130-150 тис. т), сьогодні селітра все більше поставляється на зростаючий внутрішній ринок. Це головні експортні продукти. Окрім того, українські підприємства вивозять кожний місяць до 38-39 тис. т сульфату амонію (в 2004 р. експорт був у два з половиною рази менше), 8-9 тис. т амофосу і 19-20 тис. т карбамідо-аміачної суміші (експорт КАСу зріс в 4,5 раза з 2004 р.) (середньомісячні показники). Сировиною для виробництва азотних добрив є аміак, який, у свою чергу, виробляється з природного газу. Враховуючи це, вартість газу серйозним чином позначається на вартості аміаку і має вагому складову у вартості добрив (у селітрі вартість газу на даний момент складає близько 30%).

Україна має значні запаси (до 20%) титанових руд (Вольногорський і Іршанський ГЗКи, Федоровське родовище), крім того, є переробка ільменітових титанових руд на заводах ЗАТ «Титан» і ВАТ «Сумихімпром». Площа всіх родовищ і кар'єрів України в чотири рази перевищує площу Кувейту. У цілому можна зазначити наявність великих запасів сировини для неорганічних хімічних продуктів, водночас сировина для виробництва органічних хімічних продуктів відсутня.

В Україні недостатньо освоєних власних запасів нафти, що позначилося на відсутності сировини для нафтохімічного виробництва, виробництва пластмас і полімерів. У результаті більшість НПЗ вже у власності російського капіталу, який також розпоряджається потужностями з переробки органічних речовин, полімерів і пластмас. В Івано-Франківській області в 2008 р. уже будується нове виробництво полівінілхлориду. Темпи зростання споживання цього полімеру в Україні одні з найвищих.

Що стосується складних хімічних продуктів, фарбників, клеїв, ферментів, композитів і групи товарів із засобів захисту рослин, то вони займають 11-14% ринку хімічної продукції. Левову частку в споживанні товарів хімічної продукції займають товари групи 39 - полімери і пластмаси (42-43%). У спадщину від СРСР Україна отримала більше десятка великих хімічних комплексів. Спеціалізовані комплекси, на жаль, не змогли самостійно існувати. Деякі з них є містоутворюючими, і після приватизації заводи позбулися обтяжливої соціальної інфраструктури. У першому десятиріччі незалежності обсяги власного виробництва в українських підприємств по всіх видах продукції, крім експортно-орієнтованих, скорочувалися. Лише в останні два-три роки виробники добрив почали нарощувати потужності. Основна частка у виробництві припадає на мінеральні добрива і аміак, які в основному експортуються Україною. Виробництво мінеральних добрив в 2006 р. досягло 7 млн т в натуральному вираженні. З них близько 3,8 млн т карбаміду, понад 1,6 млн т - аміачної селітри і решта - сульфат амонію, фосфорні і комплексні добрива.