Хімічний комплекс України

Незважаючи на те, що виробнича база українських хімічних комплексів була заснована ще в першій половині ХХ ст., за рахунок постійного оновлення, капітальних і поточних ремонтів, всі заводи знаходяться у хорошому стані. Про це говорять стабільні показники роботи підприємств за підсумками року. Потужності підприємств завантажені, як правило, на 60-80%. Повне завантаження потужностей можливе лише після капітальної модернізації і за умови достатньо розвиненої транспортної інфраструктури, сприятливої кон'юнктури ринку.

Останніми роками актуальною стала модернізація з метою енергозбереження і зменшення споживання дорогої сировини. На даний момент, газ, який є основною хімічною сировиною для виробництва аміаку, на заводах витрачається з коефіцієнтом 1,02-1,1 тис. м³ на 1 т аміаку. Ще в 2004-2006 рр. ця цифра складала в середньому 1,2-1,25. Що стосується інших хімічних продуктів, то варто відзначити досить велику частку виробництва товарів неорганічної хімії (перш за все аміак і глинозем). Аміак виробляється в Україні шістьма великими заводами. Частина товару використовується для внутрішнього виробництва цих заводів, частина продається в Україні і велика частина експортується. Причому, як уже згадувалося, Україна має досить вагомі позиції в світовій торгівлі аміаком. Не слід також забувати про аміакопровід «Тольятті - Южний», побудований ще в 1981 р. Аміакопровід є унікальною спорудою на континенті. У США є аналогічний трубопровід, але меншої протяжності. Завдяки аміакопроводу, разом з українським, з Южного експортується і російський аміак. Аміакопровід має протяжність 1396 км., діаметр 355,6 мм, на українській території він обслуговується державним підприємством УДП «Укрхімтрансаміак». В Україні трубопровід проходить через Горлівку, де розташований ВАТ «Концерн Стирол». Підприємство використовує аміакопровід для перекачування аміаку з Горлівки в місто Южний. Можливість підключення до аміакопроводу мають ЗАТ «Північнодонецьке об'єднання Азот» і ВАТ «Дніпроазот», однак останнє підприємство відмовилося від дорогого проекту підключення до трубопроводу. Ці підприємства також експортують аміак, але залізничним транспортом.

Особливу увагу потрібно приділити глинозему (оксиду алюмінію). В Україні теми експорту аміаку і глинозему широкому розголосу не піддавалися. Аміак експортується шістьма виробниками на суму 380 млн USD/т, а глинозем (обсяг експорту близько 365 млн. USD/т) - одним - ВАТ «Миколаївський глиноземний завод». Що стосується найдинамічніше зростаючої групи хімічних товарів - полімери, то в Україні виробників полімерів обмаль. Знову таки - результат спадщини СРСР. Полімерна промисловість, як така, що забруднює середовище, будувалася головним чином поблизу сировинних запасів або недалеко від них у великих промислових центрах, що споживали полімери і пластмаси. Таким чином, концентрація виробництва припала на Східний і Центральний Сибір і на Приволзький регіон Росії.

В Україні працюють наступні виробники полімерів: (ВАТ «Лінос» («ТНК-Україна»), ЗАТ «Карпатнафтохім», або ЗАТ «Лукор» («Лукойл-Україна»), ВАТ «Хімпром» (Первомайськ), ВАТ «Дніпроазот» (Дніпродзержинськ), ВАТ «Концерн Стирол» (Горлівка). Крім того, є невеликі підприємства-виробники і заводи, які мають виробничі потужності, але через нестачу сировини не функціонують. Переробкою полімерів в пластмасу в Україні займаються сотні компаній. Товарами-лідерами серед вироблюваних в Україні полімерів є поліпропілен (ВАТ «Лінос»), поліетилен (ЗАТ «Лукор»), полістирол (ВАТ «Концерн Стирол»).

Хімічна промисловість України більшою мірою орієнтована на промислових споживачів, аграрний сектор, експорт. Найбільшим попитом українська хімічна продукція користується в аграріїв і переробників сільськогосподарської продукції, що купують як добрива, засоби захисту рослин, так і упаковку, полімери. Крім того, українська хімічна продукція використовується як напівфабрикат в металургії, легкій і текстильній промисловості, фармацевтиці. Меншою мірою українська хімія затребувана рядовими споживачами, адже ступінь переробки вітчизняної хімічної продукції поки не досить глибокий. Проте зайнятий споживчий сектор стабільний і навіть розвивається. Як постачальник сировини для промисловості хімічна галузь України дуже залежить від зовнішньоекономічних чинників, від кон'юнктури ринку кінцевих продуктів, від цін на енергоносії.

Найдинамічніше розвивається споживання полімерів в Україні. На даний момент в Україні споживається полімерів на суму понад 4,5 млрд USD/т щорічно. При цьому близько половини споживаної продукції це поліетилен, поліпропілен, полівінілхлорид, полістирол. За оцінками фахівців, українське споживання полімерів в 2,5-3 раза менше, ніж споживання полімерів в розвинених країнах. Найдинамічніше росло споживання ПЕТФ і ПВХ. До України ці продукти головним чином імпортуються. Якщо норма споживання ПВХ в ЄС складає 12-15 кг на душу населення, то в Україні - 5-6 кг.

Що стосується мінеральних добрив (група товарів УКТ ЗЕД 31), то можна відзначити динамічно зростаючий попит на мінеральні добрива в Україні. Якщо раніше аміачна селітра в Україні вироблялась, орієнтуючись на експорт, то зараз налагоджується інфраструктура дилерських складів в Україні, відпрацьовуються схеми накопичення добрив в міжсезоння, що дозволить згладити ціновий дисбаланс, стабілізувати ціни і позитивно позначається на збільшенні споживання добрив. Треба зазначити, що експорт скорочується не тільки завдяки зростанню внутрішнього попиту, але і завдяки скороченню попиту на світовому ринку. Аміачна селітра українського походження має масу тарифних і нетарифних обмежень на ринках інших країн і не тільки розвинених. По суті, ринки збуту селітри настільки звузилися, що незабаром експорт селітри стане обтяжливим для України, привабливішим буде внутрішній ринок.

Стримуючим чинником в постачаннях аміачної селітри на внутрішній ринок було оподаткування. Тут виникає ПДВ, всі схеми руху товару стають прозорі, ускладнюється накопичення капіталу порівняно з продажем на експорт, зокрема через офшорні компанії. Проте рівень дійсної рентабельності при реалізації на внутрішньому ринку перевищує 90%. Тому ринок мінеральних добрив в Україні можна оцінити як привабливий і дуже перспективний. Варто також зазначити, що за часів Радянського Союзу споживання мінеральних добрив на 1 га складало 140-150 кг поживних речовин. Зараз - 30-40 кг, в окремих господарствах Півдня України воно досягає 106-140 кг, чого поки дуже мало, ґрунт інтенсивно використовується, тому споживання мінеральних добрив буде постійне зростати. Крім того, на даний момент існує дисбаланс живильних речовин, адже більшою мірою вносяться азотні добрива, внесення фосфорних і калійних після розпаду СРСР скоротилося. Основна причина - відсутність запасів калію і фосфоритів в Україні.

Українська хімічна промисловість з моменту розпаду СРСР була експортно-орієнтованою. Незважаючи на значну енергетичну і сировинну залежність від Росії, Україна успішно конкурувала з нею на світовому ринку.

Конкурентними перевагами є:

- територіальне розташування;

- наявність потужних і відносно сучасних хімічних заводів;

- транспортна інфраструктура, залізна дорога і порти;

- узгодженість дій підприємств, локальність і компактність концентрації виробництва.

Основними експортними продуктами залишаються мінеральні добрива і неорганічна хімічна продукція. Загальний експорт зріс з 2004 по 2005 рр. на 13%, в 2006 р. порівняно з 2005 р. - на 3%, в 2007 р. грошовий обсяг експорту зріс порівняно з2006 р. на 32%. Темпи зростання до 2007 р. були порівняно невисокі, при цьому у фізичному обсязі за групами експорт зріс всього на 8-10%, а в 2007 р. навіть дещо знизився. Це говорить про те, що зростання обсягів валютних надходжень частково пов'язано із зростанням цін на експортовану продукцію. Зазначимо, що в структурі експорту група 31 (добрива) займає 26-28%. Україна, як і раніше, залишається одним із провідних світових експортерів азотних добрив.

Основними імпортними продуктами, як зазначалося вище, були полімери і пластмаси (46% імпорту), менші рівні частки мають товари органічної хімії, засоби захисту рослин і каучуки (11-12%). Імпорт полімерів і каучуків постійно зростає. Очікується зростання споживання та імпорту полімерів на 25-30%. Темпі зростання імпорту знижуються, можливо, вже наприкінці року українське виробництво деяких полімерів відроджуватиметься і нарощуватиметься. В Україні незадовільними темпами розвивається переробка полімерної продукції, враховуючи незабезпеченість власною сировиною для полімерів, єдиним способом імпортозаміщення є розвиток виробничої бази переробників. Що стосується імпорту інших видів хімічної продукції, то можна зазначити зростаючий імпорт мінеральних добрив, викликаний об'єктивними чинниками, і засобів захисту рослин. Ці товарні групі є об'єктами підвищеної уваги для виробників хімічної продукції, однак значне зростання імпорту не очікується.

Можна зробити висновки, що хімічна промисловість України, виживши після розпаду Союзу і утримавшись на світовому ринку, має сталі зв'язки з іншими галузями народного господарства, хорошу репутацію на світовому ринку (відносно експортних товарів) і високий рейтинг інвестиційної привабливості. Особливо добре це видно по рівню внутрішніх цін, по тенденціях на світовому ринку, по зростаючому імпорту великого спектру полімерів, каучуків, пластмас. Подорожчання газу суттєво послабить позиції української хімічної промисловості, однак, посилив інтеграційні процеси, Україна може посісти гідне місце в числі європейських виробників хімічних товарів. Треба також зазначити, що хімічна промисловість часто є екологічно небезпечною, що призводить до того, що багато розвинених країн розміщують і розвивають виробництво хімічних товарів в країнах, що розвиваються (до яких належить Україна).

3.2 Проблеми і перспективи конкурентоздатності хімічної промисловості в Україні

Для вирішення існуючих негараздів необхідно розробити комплексний підхід, адже багато проблем в галузі мають взаємопов'язаний характер. Для розв'язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Цього можна досягти завдяки законодавчому, адміністративному та бізнесовому реформуванню. Податки мають виконувати стимулюючу роль і держава в перші роки може надати певні податкові пільги для найбільш перспективних підприємств для розширення ними виробництва і завоювання іноземних ринків. Необхідним також є проведення сертифікації та стандартизації продукції українських виробників за світовими стандартами якості. Доцільним є виділення державою кредитів під особливо прибуткові та надійні проекти. Ці заходи в першу чергу зможуть вирішити наступні проблеми:

- обмеженість власних інвестиційних ресурсів підприємств, які залишаються основним джерелом фінансування капітальних і фінансових вкладень. При цьому вартісні обсяги фінансування інвестиційних вкладень знижуються. Основними причинами такого стану є:

- відсутність дієвого податкового стимулювання нарощування внутрішньої бази відтворювання капіталу і ефективного використання власних інвестиційних ресурсів;

- фінансова нестабільність промислових підприємств, високий рівень товарообмінних операцій, що є причиною вилучення інвестиційних накопичень підприємств (реінвестований прибуток, амортизаційні кошти) на поповнення обігових коштів та інших нецільових напрямків використання;

- не зваженість амортизаційної політики в Україні стосовно цілей виробничого інвестування, яка більш зорієнтована на використання амортизаційних коштів як об'єкту для оподаткування ніж на технічне відновлення промислово-виробничого потенціалу;

- низький рівень залучення кредитних ресурсів. Особливо низькі обсяги залучення довгострокових кредитних ресурсів, не дивлячись на високу потребу в них і високу капіталомісткість хімічних виробництв;

- обмеженість прямих іноземних інвестицій в хімічну і нафтохімічну промисловість України, які складали станом на 01.07.2000 р. $152,1 млн. за своїм характером вони є точковими і незначними за обсягами;

Таким чином, сьогодні обсяги існуючих внутрішніх і залучених інвестицій недостатні і не забезпечують навіть критичні об'єми інвестування відновлювальних процесів в більшості секторів. Для накопичення внутрішніх інвестицій необхідно знизити податковий тиск, активізувати амортизаційні накопичення і забезпечити їх цільове використання.

Стан хімічної промисловості в Україні характеризують наступні тенденції:

- надмірність натурообмінних операцій в товарообігу хімічної продукції, які ускладнюють фінансовий стан товаровиробників і знижують обсяги бюджетних відрахувань (давальницькі схеми, бартер, взаємозаліки);

- зниження рівня завантаженості виробничих потужностей, що у більшості секторів коливається від 30% до 70%. Це призводить до понаднормового підвищення затрат енергоносіїв і матеріалів, нераціонального використання трудових ресурсів, зростання накладних затрат;

- відсутність суттєвих структурних змін в галузевому виробництві, що були б результатом введення в дію нових потужностей або їх перепрофілювання. В галузі скорочуються обсяги запровадження нових технологічних процесів.

- погіршення стану виробничо-технічного потенціалу галузі, знос основних виробничих фондів досяг 49%, машин і обладнання - 70%. Тому, надзвичайно важливо здійснити вищевказані пропозиції для вирішення тих проблем які існують в галузі. Альтернативою цьому може бути здійснення реформування у відповідності з іншими програмами, що були й будуть розроблені українськими та іноземними профільними інститутами та установами.

Для досягнення бажаних результатів необхідно поєднання зусиль на всіх рівнях. Так на сьогодні в Україні окрім урядових організацій діє асоціація хіміків, підгалузеві об'єднання, приватні організації різного спрямування. Сьогодні реформування відносин власності - одна з головних умов активізації промислового виробництва на етапі ринкових перетворень. Тому першочерговими заходами державної промислової політики на початковому етапі (2001-2005 рр.) буде завершення приватизації державних підприємств, концентрація і зосередження контрольних пакетів акцій у ефективних власників і стратегічних інвесторів, а також створення фінансово-промислових об'єднань, що здатні інвестувати подальший розвиток галузі. Вказані перетворення слід робити лише за умови економічної доцільності, підвищення конкурентноздатності і ефективності виробництва.

Щоб розв'язати існуючу проблему необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку хімічної промисловості, що будуть пов'язані з пріоритетними завданнями інших галузей промисловості, споживачів, держави. Такими пріоритетами, що дозволять вирішити існуючі проблеми є:

1) Розширення асортименту хімічної продукції

Найбільш пріоритетними напрямками є розвиток виробництва хімічної продукції для сільського господарства і переробних галузей агропромислового комплексу. Необхідно забезпечити сільське господарство засобами інтенсифікації рослинництва і тваринництва, зокрема необхідним асортиментом мінеральних добрив і засобів захисту рослин, шинами, полімерними та таропакувальними матеріалами. Необхідно також розвивати виробництво хімічної продукції і матеріалів соціального споживання. Необхідно розвивати виробництва, що є сировинною базою для легкої промисловості (хімічні волокна і нитки, супутні речовини, хімічні барвники), що виробляють товари побутової хімії, синтетичні миючі засоби, лакофарбові матеріали, субстанції для фармацевтичних препаратів тощо. Особливу увагу слід зосередити на виробництві перспективних хімічних матеріалів, які відповідають досягненням науково-технічного прогресу та задовольняють потреби високотехнологічних виробництв машинобудування та інших галузей. Необхідно покращити структуру випуску полімерів за рахунок нарощування їх прогресивних видів - поліпропілена, поліетилена низького тиску, полімерних матеріалів конструкційного і функціонального призначення, композиційних матеріалів, скло-, вугле-, метало - та органопластиків. Необхідно також забезпечити розвиток виробництва нових типорозмірів шин, прогресивних конструкцій для літакобудування, гумових виробів широкого асортименту і підвищеної якості.

Значною мірою цьому буде сприяти розвиток власної сировинної бази, зокрема подальше поглиблення переробки нафти і широке використання продуктів нафтопереробки як хімічної сировини, комплексне використання унікальних запасів природної хімічної сировини (полі мінеральних руд, природної сірки, ільменітів). Значна увага має бути зосереджена на утилізації і використанні відходів вже існуючих виробництв, а також на використанні відновленої рослинної сировини замість нафтопродуктів. Важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності галузі і зниження обсягів поставки імпорту є створення замкнутих технологічних циклів на багатьох хімічних виробництвах де є сприятливі сировинні і техніко-економічні передумови.

2) Створення виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових груп. Таке створення розглядається як механізм об'єднання на міжгалузевому і галузевому рівні виробничих можливостей і науково технічного потенціалу підприємств різної спеціалізації, підпорядкування і форм власності для виробництва ними кінцевої продукції, ресурсозберігання і покращення умов працевлаштування населення. На першому етапі необхідно об'єднати виробників (імпортерів) сировини, хімічні підприємства і фінансові установи, що спроможні інвестувати виробничі процеси, інноваційну діяльність, впровадження нових технологій. На другому етапі доцільно включити науково-технічні установи, реалізація розробок яких може забезпечити зростання конкурентоспроможності хімічної продукції і подальше підвищення ефективності технологічних процесів. Важливою особливістю виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових груп є те, що вони завдяки об'єднанню фінансового, виробничого і торгового капіталу активізують інвестиційні і інноваційні процеси, будуть сприяти прискоренню структурної перебудови виробництва і підвищення його конкурентоспроможності.

3) Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків. Одним з провідних завдань в найближчі роки є нарощування експортного потенціалу і забезпечення в ньому структурних якісних змін. Слід здійснити заходи, що направлені на вдосконалення структури експорту за рахунок скорочення вивозу сировинних і енергетичних ресурсів і напівфабрикатів, стимулювання створення наукоємних експортоорієнтованих виробництв, що забезпечать нарощування експорту хімічної продукції більш глибинної переробки. Необхідно також застосувати жорсткі економічні і адміністративні заходи по захисту і стимулюванню власних виробництв, що спроможні випускати якісну імпортозаміщуючу продукцію. Окрім того необхідно впровадити наступні методи захисту вітчизняних товаровиробників:

- в галузях виробництва товарів соціального спрямування - часткове обмеження небажаних видів імпорту через введення підвищених ставок ввізного мита і квотування, проведення сертифікації імпортної продукції, підтримка конкурентоспроможних виробництв, рекламна підтримка.

- розробка спеціальних програм направлених на формування експортного потенціалу в пріоритетних для України підгалузях хімічної промисловості, розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, кредитні і страхові пільги, організація участі в міжнародних виставках та ярмарках, введення обмежень на експорт дефіцитних ресурсів.

- підготовка промислових підприємств до умов роботи в системі Світової організації торгівлі (СОТ) та відстоювання на державному рівні інтересів вітчизняних товаровиробників.

4) Забезпечення розв'язання екологічних проблем. На сьогодні ми маємо вичерпання запасів ряду корисних копалин, ускладнення проблеми забезпечення водою і захоронення накопичених відходів хімічних виробництв. Технологічна відсталість та висока енерго- і матеріаломісткість основних хімічних виробництв погіршує стан навколишнього природного середовища. Головними напрямками в розвитку екологічних проблем передбачено:

- оздоровлення промислових підприємств шляхом реконструкції і технічного переоснащення, виведення з експлуатації екологічно шкідливих виробництв, морально і фізично застарілих технологій і обладнання;

- підвищення ефективності використання енергоресурсів і сировини за рахунок впровадження мало- і безвідходних хімічних технологій, впровадження технологічних процесів переробки промислових відходів;

- посилення екологічної орієнтації всіх без виключення інвестиційних проектів галузі.

Основне завдання полягає в припиненні руйнівного впливу хімічної промисловості на навколишнє середовище, переході до збалансованого еколого-економічного регулювання виробництва і використання природних ресурсів.

3.3 Інновації та перспективи розвитку хімічної промисловості України

Основними напрямками розвитку хімічної промисловості є впровадження замкнутих технологічних схем виробництва. Це форми організації технологічних процесів, при якій відходи виробництва зведені до мінімуму або цілком переробляються у вторинні матеріальні ресурси. При безвідхідному виробництві необхідне використання збалансованих по основних компонентах технологічних схем із замкнутими матеріальними й енергетичними потоками.

Технологічні цикли в безвідхідних виробництвах організовані таким чином, що всі повітряні, газові або водні потоки, що містять забруднення, ізольовані від навколишнього середовища, знаходяться в замкнутих контурах і при виході з них обов'язково проходять через спеціальні очисні пристрої.

Операції очищення від забруднення - допоміжні і випливають за основними виробничими операціями, але в безвідхідних технологічних схемах нерозривно з ними зв'язані. При цьому відходи найчастіше переробляють у корисну продукцію, що служить для задоволення потреб основного виробництва, є сировиною або напівфабрикатами для інших підприємств. Допоміжні процеси очищення і переробки відходів організаційно являють собою продовження основного виробничого циклу, а пристрою й установки для здійснення таких процесів інтегруються в особливу специфічну частину усього виробничого комплексу.

Комплексне використання сировини в хімічній промисловості - основний принцип створення безвідхідних і маловідходних виробництв. У випадку комплексного використання сировини основним технологічним операціям супроводжують: витяг корисних, але не потрібних основному виробництву речовин, переробка цих речовин у цільові продукти або напівфабрикати, що поставляються власному основному виробництву або іншим підприємствам.

Збільшення обсягів виробленої продукції, розширення її асортименту, а також підвищення якості цієї продукції необхідно здійснювати з максимально повним використанням природної сировини, енергії і з мінімальним впливом на навколишнє природне середовище. Шляхи рішення цієї надзвичайно складної проблеми різноманітні, серед них варто виділити трохи основних:

- створення безстічних технологічних систем на базі існуючих, впроваджуваних у даний час і перспективні способи очищення водних систем від розчинених і зважених забруднюючих домішок;

- розробка і впровадження систем утилізації відходів основного виробництва;

- створення принципове нових технологічних процесів одержання традиційних видів продукції зі скороченням стадій, на яких утвориться основна кількість відходів;

- створення територіально-виробничих комплексів із замкнутої усередині них структурою матеріальних потоків сировини, продукції і відходів.

Комплексне використання сировини в хімічній промисловості - основний принцип створення безвідхідних і маловідходних виробництв. У випадку комплексного використання сировини основним технологічним операціям супроводжують: витяг корисних, але не потрібних основному виробництву речовин, переробка цих речовин у цільові продукти або напівфабрикати, що поставляються власному основному виробництву або іншим підприємствам.

Висновки

Протягом багатьох років хімічний комплекс України був зорієнтований на потреби народногосподарського комплексу СНД, їм відповідала і сформована структура галузевого виробництва. _Усе це обумовило структурні перекоси, що є і сьогодні. Протягом останніх трьох років визначені структурні зрушення в галузевому виробництві все-таки намітилися. Це переробка пластмас, виробництво лакофарбових матеріалів, гумових виробів, товарів побутової хімії та ін. Таким чином, товарне виробництво в хімічному комплексі України розвивається сьогодні в умовах збереженої сировинної монокультури експорту і високої імпортної насиченості внутрішнього ринку, що активно розвивається.

___ «Державна програма розвитку хімічної промисловості на 2005-2011 роки» передбачає реалізацію комплексу системних заходів щодо створення сучасного хімічного комплексу, здатного до інноваційного, конкурентоспроможного і екологічно безпечного розвитку в умовах інтеграції і глобалізації економіки України.

___Важливим напрямом структурної трансформації хімічного комплексу та подолання дефіциту зовнішньої торгівлі в хімічному сегменті буде збільшення випуску імпортозамінної продукції і подальше нарощування виробництва та експорту традиційних для України видів хімічної продукції, активне створення нових конкурентоспроможних виробництв, розширення випуску та оновлення асортименту продукції галузі для потреби внутрішнього товарного ринку.

___Потрібно забезпечити й надалі конкурентоздатність продукції вітчизняної хімічної промисловості за умов значного подорожчання енергоносіїв, зокрема газу, що є сировиною для виробництва аміаку, а також загострення конкуренції та зниження світових цін на ринку хімії. Прискорити технологічну модернізацію підприємств українського хімпрому, зокрема на зниження енергоємності.

___Особливу увагу слід приділити розвитку виробництва хімічної продукції для сільського господарства і переробних галузей АПК, які забезпечують продовольчу незалежність держави, а саме: мінеральних добрив, нарощування виробництва шин усіх типорозмірів та гумотехнічних виробів для оснащення сільськогосподарської техніки, полімерних таропакувальних матеріалів і виробів, харчових добавок та барвників, біологічно активних добавок, мийних і дезінфікуючих засобів тощо. Отже, позитивні зрушення спостерігаються практично в усіх сферах функціонування галузі. Впродовж останніх двох років хімічний комплекс України утримує високий темп приросту обсягів товарного виробництва, який становить 15-18%. Це стало можливим завдяки самовідданій роботі працівників усіх ланок виробництва, вмілому керівництву, використанню сучасних методів управління, сучасній маркетинговій та збутовій політиці.

Список використаної літератури

1. Економічна географія України / За ред. М.Д. Пістуна. - К.: Вища школа, 1993. - 320 с.

2. Економічна та соціальна географія світу. / За ред. Б.П. Яценка, - К.: Артек, 1997. -246 с.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Феміда, 1996. - 366 с.

4. Заставний Ф.Д. Соціально-економічна географія України. - Львів: Світ, 1994. - 606 с.

5. Іщук С. 1. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. - К.: Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. - 216 с.

6. Кистанов В.В. Территориальная организация производства. - М., 1984.

7. Леш А. Географическое размещение хозяйства: Пер. с нем. - М.: Л., 1989.

8. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. - К.: Знання, 1998. - 415 с.

9. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. - К., 1996.

10. Територіальна організація продуктивних сил України / За ред. М.О. Ковтонюка, Є.П. Качана, М.О. Петриги. - К.: НМК ВО, 1992.

11. Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія світу. - К., 1996.

12. Антропогенные проблеми экологии / А.И. Коблева. - Днепропетровск: Проминь, 1997. - 144 с.

13. Афонин В.Г. Сырьевая база черной металлургии УССР. - К.: Техника, 1974. - 152 с.

14. Бигеев А.М. Металлургия стали. - Челябинск: Металлургия, 1980. - 437 с.

15. Борнацкий И.И. Производство стали. - М.: Металлургия, 1991. - 386 с.

16. Борнацкий И.И. Теория металлургических процессов. - К.: Техника, 1978. - 430 с.

17. Бусев А.И., Ефимов И.П. Словарь химических терминов. - М.: Просвещение, 1971. - 207 с.

18. Вольфсон Г.Е., Панкин В.П. Производство алюминия и его сплавов: Справочник / Под ред. Л.М. Элькинзе. - М.: Металлургия, 1983. - 620 с.

19. Воскобейников В.Г., Кудрин В.А., Якушев В.А. Общая металлургия. - М.: Металлургия, 1979. - 488 с.

20. Калужский Н.А., Тайн А.Ю. Отечественная металлургия от первых шагов до промышленного производства. - М.: Металлургия, 1991. - 326 с.

21. Клименко Л.П. Техноекологія. - Одеса - Сімферополь, 2000. - 542 с.

22. Мухленов И.М., Табоцева В.Д., Горштейн А.Е. Основы химических технологий. - М.: Просвещение, 1964. - 632 с.

23. Экология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с.

24. А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. - К.: Либідь, 1997. - 320 с.

25. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів: Світ, 1994. - 270 с.

26. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. - К.: Знання, 1996. - 324 с.

27. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана - К.: Вища школа, 1998. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru