Трансформаційні процеси в господарському комплексі України та їхні регіональні особливості

Борошномельно-круп'яна, хлібопекарна, кондитерська та макаронна галузі розміщуються всюди, особливо у великих містах, бо їх продукція (макарони, хлібобулочні та кондитерські вироби) не витримує далеких перевезень. Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості зосереджуються як у районах виробництва зерна, де використовуються відходи зернопереробки для тваринництва, в тому числі для одержання комбікормів, так і в середніх та великих містах інших районів, які є значними споживачами борошна.

Потужні підприємства з виробництва борошна та хліба розміщені у великих і хлібозаводи є в усіх середніх і малих містах, селищах міського типу і селах. Розвиток і розміщення борошномельної та хлібопекарної промисловості залежить від потреб у хлібопродуктах.

Олійно-жирова та парфюмерно-косметична промисловість виробляє олію (соняшникову, конопляну, рапсову, лляну, гірчичну та ін.), маргарин і супутні продукти. її розміщення визначається технологічними особливостями (невеликим виходом олії із насіння, близько 36%), що вимагає будівництво підприємств у районах вирощування олійних культур.

Олійно-жирова промисловість представлена олійно-екстраційними, олійно-пресовими, маргариновими та миловарними заводами, а також олійно-жировими та жировими комбінатами. Виробництво олії належить до матеріаломістких, тому олійно-екстраційні заводи розташовані в районах вирощування соняшнику. Біля третини всієї виробленої олії використовується при виготовленні маргарину та мила. Маргаринові заводи розташовані в Києві, Донецьку, Ужгороді та ін. Велике поширення отримало комбінування (на комбінатах виробляється 50% олії, значна частина маргарину, мила, миючих засобів).

У парфюмерно-косметичній, медичній та харчосмаковій промисловості використовується ефірна олія. Велике значення має розмаринова, ладанникова, трояндова, лавандова олія, продукти переробки коріандру, м'яти, тмину, шавлію, фенхелю та ін. Ефіроолійні культури швидко псуються, тому їх переробляють на місці. Великі підприємства, що виробляють ефірну олію високої якості, розташовані в Бахчисараї, Алушті, Сімферополі; підприємства парфюмерно-косметичних виробів - у Миколаєві, Харкові та ін.

Спиртова промисловість приурочена до районів вирощування і переробки зерна та картоплі. Із відходів переробки отримують крохмаль і патоку.

Лікеро-горілчана промисловість розміщується в районах споживання продукції (великі та середні міста).

Кінцевою продукцією виноградно-виноробної промисловості є свіжий виноград, виноградні вина, соки, коньяки, які виготовляються х технічних сортів винограду. Сировину для одержання первинних виноматеріалів діють райони виноградарства (Крим, Закарпаття, Одеська та Херсонська області). Заводи вторинного виноробства та шампанських вин розташовані в районах споживання готової продукції. Із відходів переробки отримують різні кислоти, хлібопекарні дріжджі, дубильні речовини, спирт.

Типовими міськими галузями стало пивоваріння та виробництво безалкогольних напоїв. Територіальний розрив між сировиною і випуском кінцевої продукції обумовлений доцільністю транспортування рідких напівпродуктів (спирт) в цистернах і скороченням перевезень готової продукції в пляшках. Сировинна база пивоваріння склалась в районах вирощування ячменю та хмелю (Чернігівська область, Житомирська область).

Продукцією плодоовочевої промисловості є консерви: овочеві, фруктові, томатні соки натуральні. Ця галузь найбільше розвинута в Криму, Херсонській та Одеській областях (біля 40% всіх плодоовочевих консервів). В Україні склалась певна спеціалізація у виробництві плодоовочевих консервів. Переробні підприємства центральних і західних областей виробляють в основному фруктові, а південні - виноградний сік, овочеві та томатні консерви.

М'ясна промисловість виробляє м'ясо, ковбасні вироби, м'ясні напівфабрикати та м'ясні консерви. Крім основної продукції використовуються відходи для виробництва клею, желатину, фармацевтичних препаратів. Технічні напівфабрикати (шкура, щетина) використовуються в легкій промисловості.

Розміщення галузі визначається сировинним та споживчим факторами, що передбачає відповідні напрямки переробки, зберігання та перевезення м'ясопродуктів. Виробництвом м'яса та м'ясопродуктів виділяються індустріальні райони України. М'ясокомбінати розмішуються у великих містах та в транспортних вузлах. В містах виробляють малотранспортабельні продукти, що швидко псуються: м'ясні напівфабрикати, ковбасно-шинкові вироби, а на підприємствах сировинних районів-продукти довготривалого зберігання (заморожене м'ясо, м'ясні консерви).

В структурі виробництва м'яса та м'ясних виробів провідне місце займає яловичина, далі - свинина, м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати України розташовані у великих містах (Дніпропетровськ, Харків, Полтава, Київ, Черкаси).

Молочна промисловість виробляє незбиране молоко, масло тваринне, сири, згущене та порошкове молоко. Це визначає розміщення молокозаводів у містах, де переробляється молоко навколишніх сільськогосподарських підприємств.

У молочній промисловості виділяють такі підгалузі: маслоробну, сироварну, незбирано-молочну та консервну. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька видів молочної продукції (Київ, Харків, Чернігів, Вінниця, Суми, Хмельницький),

Масло виробляється у всіх областях України (більше всього на заводах Чернігівської, Вінницької, Дніпропетровської, Полтавської та Київської областей), сир - у Чернігівській, Рівненській, Львівській областях, молочні консерви - в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Полтавській області (Лубни, Кобеляки, Ланна), Хмельницькій (Городок), Чернігівській (Бахмач) областях.

Рибна промисловість включає рибальство, добування морських тварин та морепродуктів, риборозведення та рибопереробку. Слід відрізняти рибальство морське та у внутрішніх прісноводних басейнах. Переважну більшість вилову дає морське рибальство, що має промисловий флот. Це дозволяє вести вилов не тільки в Чорному та Азовському морях, а і у водах Світового океану. Один з найбільших у світі рибопромислових комплексів "Восток" належить Україні.

Створено велику рибопереробну промисловість з потужними рибокомбінатами, консервними заводами, холодильниками. Частина вилову безпосередньо переробляється на плавучих рибозаводах (засіл, консервування, охолодження), а решта - на базах та на заводах узбережжя України.

У морському рибальстві існує великий територіальний розрив між виловом риби, її первинною та глибинною переробкою в морі та на березі, виготовленням напівфабрикатів у центрах споживання продукції і продажем їх населенню. Це вимагає широкого розвитку спеціалізованого складського господарства, засобів перевезення риби та інших морепродуктів на всіх видах транспорту. Внутрішнє рибальство дозволяє цілорічно забезпечувати населення свіжою рибою і не зв'язане 3 великими капітальними затратами на засоби вилову, переробку, доставку риби. Найбільшими центрами переробки риби в Україні є: Севастополь, Керч, Маріуполь, Білгород-Дністровський та ін.

Сільське господарство - це сукупність технологічно пов'язаних галузей (рослинництво і тваринництво), метою діяльності яких є виробництво продовольчої продукції та сировини для подальшої промислової переробки (насамперед, для харчової та легкої промисловості). Ця сфера виробничої діяльності має тісні виробничо-технологічні та економічні зв'язки з багатьма галузями господарства:

а) з постачання сировини для харчової, легкої та хімічної промисловості;

б) з безпосереднього використання продукції машинобудування(сільськогосподарська та автотранспортна техніка), хімічної (мінеральні добрива,засоби захисту рослин, штучні матеріали), паливно-енергетичної, лісової та деревообробної промисловості та інших галузей;

в) з виробничого забезпечення своєї діяльності - заготівлі та зберігання продукції, торгівлі, ремонтних робіт, будівництва та інших видів виробничої інфраструктури;

г) з невиробничого забезпечення своєї діяльності - житлове будівництво,торгівля та громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове та медичне обслуговування, освіта, культура, управління.

Сільське господарство має свою якісну визначеність та специфіку, які суттєво впливають на характер його розвитку взагалі та територіальної організації зокрема. По-перше, в сільськогосподарському виробництві земля використовується одночасно як основний засіб виробництва і як предмет праці. В цьому розумінні земля є просторово обмеженою, вона не може заново створюватись або збільшуватись, замінюватися або переміщатися в просторі. По-друге, робочий період в сільському господарстві не співпадає з часом виробництва, який чітко поділяється на два періоди:

а) безпосередньої діяльності (впливу) людини, спрямованої на забезпечення життя рослин і тварин;

б) період здійснення виробництва за рахунок природних процесів.

Таке неспівпадання приводить до сезонності функціонування сільського господарства і, як наслідок, переробних галузей - цукрової, консервної та інших галузей. По-третє, ця галузь жорстко залежить від територіальних поєднань природних умов та ресурсів, які визначають структуру, спеціалізацію, рівні розвитку, інтенсивності, ефективності виробництва. По-четверте, для сільського господарства характерний сильний вияв ознак територіальності та комплексності (просторове розосередження, тісні виробничі взаємозв'язки та збалансованість між виробництвами та галузями).

Вплив природних умов знаходить відображення в територіальних відмінностях структури посівів. Розвиток і розміщення виробництва має наступні особливості:

Зернові культури:

- озима пшениця (частка в структурі посівів - 20-30%, врожайність - 25-40 ц/га,поширення - степові та південні лісостепові області);

- ячмінь (10-15%, 20-30 ц/га, поширений повсюдно, особливо в степових та лісостепових областях);

- кукурудза (7-10%, 25-30 ц/га, північ та центр степової, південь лісостепової зони).

Технічні культури:

- - цукрові буряки (5-8%, 250-300 ц/га, лісостеп, південь Полісся та північ степу);

- соняшник (4-7%, 14-16 ц/га, степова та південь лісостепової зони);

- льон-довгунець (7-8 ц/га, поширений у поліських областях).

- Інші культури:

- картопля (3-5%, 80-100 ц/га, поліські області);

- овочівництво, садівництво, виноградарство (переважно південні області та Закарпаття);

- кормові культури - кормові коренеплоди, кукурудза та силос, однорічні та багаторічні трави.

Скотарство (велика рогата худоба):

- м'ясо-молочного напряму (в південних та центральних регіонах);

- молочно-м'ясного напряму (в північних та приміських регіонах).

Свинарство (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Птахівництво (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Інші галузі - вівчарство (південні та карпатські області), конярство (карпатські та поліські області), бджільництво, шовківництво, звірівництво, рибне господарство.

Територіальне поєднання сільськогосподарських галузей та виробництв виступає основою утворення різних за змістом та масштабом елементів його територіальної організації. В "Україні сформувались зональні (поліський, лісостеповий, степовий, передгірний) та приміські агротериторіальні комплекси(АПК).

Поліський тваринницько-льонарсько-картопляннй АПК: галузі спеціалізації виробництво яловичини, молока, льону-довгунця, картоплі; допоміжні галузі - зернове господарство, птахівництво, хмільництво, буряківництво. Проблеми: поглиблення спеціалізації господарств відповідно до виробничих типів, радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель.

Лісостеповий тваринницько-зерново-буряковий АПК: галузі спеціалізації -молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, вирощування цукрового буряку, зернове господарство, м'ясо-сальне свинарство; допоміжні - виробництво соняшнику, картоплі, птахівництво, овочівництво. Проблеми: надмірна концентрація посівів буряків на крутих схилах (сприяє швидкій ерозії), збільшення потужностей переробних підприємств цукрової, борошномельної, плодоовочеконсервної промисловості.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочево-плодовий АПК: галузі спеціалізації - молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, м'ясо-сальне свинарство, вівчарство та птахівництво, зерно, соняшник, виноград, овочі, плоди. Проблеми: збільшення виробництва плодів, поглиблення спеціалізації на виробництво овочів, сильних та твердих сортів озимої пшениці.

Кримсько-Карпатський переважно тваринницький АПК: вівчарство, м'ясо-Молочне скотарство. Гірські райони Криму - виноградарство і плодівництво, ефіроолійні культури, тютюн. Північне передгір'я Карпат - зернові, льон-довгунець, Картопля, цукрові буряки, хміль, овочі. Закарпатські райони - виноград, картопля, овочі, плодово-ягідні культури, тютюн. Проблема: спеціалізація сільського господарства повинна формуватись у відповідності до рекреаційної спеціалізації цих територій.

Приміські АТК формуються для задоволення продовольчих потреб великих міст та міських агломерацій (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг). Спеціалізація - молочне та молочно-м'ясне скотарство. овочівництво, плодівництво, птахівництво, картоплярство. В територіальній структурі приміських АТК спостерігається поясність: І пояс (15-20 км від міста)- овочівництво закритого фунту, м'ясне свинарство, виробництво дієтичних яєць: ІІ пояс (30-80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, раннє картоплярство, м'ясне птахівництво; Ш пояс (понад 80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, м'ясо-сальне свинарство, зернове господарство.

Розвиток продуктивних сил зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, зростання концентрації виробництва, урізноманітнення та зміцнення взаємозв'язків між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами з переробки сировини, матеріально-технічного забезпечення. Виробничо-технологічне та організаційно-управлінське об'єднання сільськогосподарських, промислових, заготівельних, транспортних підприємств з метою ефективного виробництва сільгосппродукції, її заготівлі, зберігання, промислової переробки та доведення до споживача знаходить вираз у процесі агропромислової інтеграції. Характерними ознаками цього процесу с відособлення виробничих функцій і стадій технологічного процесу, спеціалізація, кооперування підприємств, концентрація виробництва певного (економічно найбільш ефективного) виду продукції.

Розрізняють два види агропромислової інтеграції. Вертикальна - поєднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробничо-технологічного процесу, включаючи виробництво сільськогосподарської продукції, и промислову переробку та реалізацію. Горизонтальна інтеграція - це територіальне поєднання сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК) України включає до свого складу такі технологічно та організаційно взаємопов'язані групи виробництв:

сукупність сільськогосподарських галузей, що виробляють рослинницьку та тваринницьку продукцію і, таким чином, виступають основою технологічного процесу в АПК;

промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину:

3)галузі машинобудування, хімічної промисловості, що забезпечують агропромисловий комплекс засобами виробництва;

заготівельно-збутові та транспортні підприємства;

науково-дослідні та проектні установи, навчальні заклади.

Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво одного або декількох видів продукції на певній території у відповідності з найбільш сприятливими природними та соціально-економічними передумовами. Уявлення про територіальну спеціалізацію може дати аналіз товарної продукції сільськогосподарських підприємств. Галузі спеціалізації мають підвищену литому вагу в структурі товарної продукції в порівнянні з неспеціалізованими галузями.

Високого рівня розвитку в Україні набули такі спеціалізовані комплекси:

цукробуряковий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, виноградарсько- виноробний, льонопромисловий, ефіроолійний, м'ясопромисловий, молочнопромисловий, птахопромисловий.

1.8 Будівельний комплекс

Будівельний комплекс -- це сукупність галузей, виробництв та організацій, що характеризується тісними економічними, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в отриманні кінцевого результату -- забезпечення виробництва основних фондів господарського комплексу країни. За обсягом продукції та кількістю зайнятих він складає майже десяту частину в економіці країни.

В Україні створений потужний будівельний комплекс, який формує спільно з машинобудуванням основні фонди й виробничі потужності галузей економіки, забезпечує вдосконалення господарських пропорцій, вирівнювання техніко-економічного й соціального рівня розвитку галузей господарства країни та її регіонів, залучення нових природних ресурсів, охорону и відтворення навколишнього середовища, створення передумов для реалізації на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Сукупність галузей зі створення основних фондів формує інвестиційний комплекс.

Будівельний комплекс об'єднує п'ять сфер матеріального виробництва:

проектно-дослідні організації;

промисловість будівельних конструкцій і деталей та промисловість будівельних матеріалів;

будівельну індустрію;

промисловість будівельного та дорожнього машинобудування;

матеріально-технічне забезпечення.

Будівельний комплекс як одна з найбільш^капіталомістких і диференційованих виробничих систем впливає на темпи, масштаби та особливості розвитку і зосередження виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельних організацій у регіоні. Водночас слабкість будівельної бази стримує промислове, житлове, сільськогосподарське будівництво, яке в нових ринкових умовах потребує великих обсягів будівельно-монтажних робіт, а також використання принципово нових важелів управління, планування та організації всіх ланок капітального будівництва.

Організація процесів регулювання та розвитку інвестиційно-будівельної діяльності вирішується на рівні регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів, а також особливостей і потреб регіонів.

Основне завдання регіонального органу управління при розробці стратегії і тактики розвитку регіону в сучасних умовах -- створення режиму найбільшого сприяння процесу формування, розвитку й функціонування регіональних товарних ринків, у тому числі ринку нерухомості, заснованих на врахуванні як господарського права, так і всієї сукупності регіональних особливостей (демографічних, соціальних, економічних і екологічних). Щодо будівництва регіону це може означати: активний вплив на процес створення виробничої та соціальної інфраструктури регіону; формування і жорстке проведення в життя регіональної екологічної політики; регулюючий вплив на економічну політику монополій, які функціонують на території регіону, з метою обмеження всіма доступними засобами їхньої можливості щодо необґрунтованого підвищення цін на виробничі ресурси (енергетичні, водні, послуги залізничного транспорту тощо); формування та проведення активної містобудівної політики в регіоні; створення сприятливих умов для формування регіонального будівельного комплексу, його складу і структури, як технологічної, так і за формами власності на засоби виробництва; активне формування інвестиційної політики на території регіону. Деякі з перелічених заходів мають загальноекономічний характер, проте, щодо будівництва, їх розробка та використання відіграють першочергову роль для регіонів.

Позитивна інвестиційно-будівельна політика регіональних властей створює передумови для залучення інвестицій і забезпечення програм стійкого розвитку регіонів.

Промисловість будівельних матеріалів. Розвитку даної галузі сприяють: постійна потреба у проведенні будівництва в усіх галузях економіки; наявність значних родовищ цементної й цементно-черепичної сировини, будівельного каменю, оздоблювальних матеріалів, а також інших видів нерудних копалин; можливість забезпечення підприємств робочою силою за рахунок місцевого населення; густа мережа залізниць, зручні водні магістралі та інші чинники.

Цементна промисловість -- матеріаломістка галузь. Тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Сировиною можуть бути мергель, крейда, вапняк, а також шлаки металургійних комбінатів і теплових електростанцій. Найбільші центри цементного виробництва України -- Амвросієвка, Краматорськ, Єнакієве (Донецька область), Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська область), Здолбунів (Рівненська область), Ямниця (Івано-Франківська область), Кам'янець-Подільський (Хмельницька область), Бахчисарай (АР Крим), Ольшанка (Миколаївська область), Одеса. З виробництвом цементу тісно пов'язаний випуск азбоцементних виробів -- шиферу, труб, муфт, що, як правило, організований на діючих цементних заводах.

Підприємства скляної промисловості України випускають будівельне скло в широкому асортименті, серед якого основна питома вага належить віконному склу. Розміщення виробництва будівельного скла зумовлено наявністю відповідних запасів сировини, зокрема пісків скляних. Майже все виробництво скла зосереджено в Луганській, Донецькій та Львівській областях, причому 85 % його припадає на Луганську область. Нині модернізований і реконструйований Лисичанський склозавод. У результаті реконструкції Костянтинівського заводу «Автоскло» створені окремі підприємства «Кварцит», «Спецтехскло», «Техбудскло», «Житлобудсервіс», що дало можливість здійснити інноваційне оновлення цих підприємств. Крім листового скла, підприємства випускають багато виробів з нього -- вітражі, дзеркала, стемаліт.

Промисловість стінових матеріалів. Виробництво стінових матеріалів розміщено в усіх областях України. Особливо великі обсяги його знаходять в Києві та Київській області, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській та Львівській областях. Запаси необхідної сировини, особливо цегляно-черепичної, дозволяють функціонувати сотням підприємств понад 100 років. Структура стінових матеріалів є різноманітною і містить як дрібні штучні стінові матеріали (керамічну й силікатну цеглу, стінові блоки з природного каменю, шлакоблоки), так і великорозмірні індустріальні конструкції (стінові панелі зі збірного залізобетону, великі бетонні й силікатні блоки). Мережа підприємств з виробництва керамічної цегли налічує понад 1000 заводів, цехів і виробництв (включаючи сезонні).

Промисловість нерудних будівельних матеріалів. На балансі запасів усіх видів нерудних матеріалів, включаючи облицювальний і пильний камінь, зареєстровано близько 1000 родовищ. Видобуток та переробка цих матеріалів ведеться на 600 досить великих кар'єрах, а всього в Україні існує більше ніж 900 підприємств різних форм власності. Підприємства нерудних будівельних матеріалів випускають щебінь, гравій, бутовий камінь, будівельний пісок.

У загальному обсязі виробництва нерудних матеріалів бутощебенева продукція має найбільшу питому вагу -- понад 70 %. Крім щебеню, який широко використовується як заповнювач у бетонах різноманітного призначення, а також для дорожнього покриття і баластування залізничних шляхів, будівельне каміння застосовується для обладнання тротуарів, набережних тощо.

Україна має великі можливості для виробництва високоякісних облицювальних матеріалів у зв'язку з наявністю значних запасів таких порід, як граніти, габро, лабрадорити, мармури, мармурові вапняки, пісковики. Загальна кількість розвіданих родовищ облицювальних каменів досягає в Україні 70. З них близько 40 -- гранітів, інші -- родовища мармуру та мармурових вапняків. Найбільша кількість родовищ знаходиться у Житомирській області.

Основний видобуток сировини сконцентрований у Головінському, Горбулєвському, Сліпчицькому, Слобідському родовищах габро- і габрозитів, Коростишевському родовищі сірих гранітів, Ємельянівському та Корнінському родовищах червоних і червоно-сірих гранітів.

Видобуток будівельних пісків в Україні здійснюється на більш ніж 300 родовищах, причому їх запаси розподілені по території нерівномірно. Більше 50 % запасів зосереджено в межах Донецької, Запорізької, Миколаївської та Харківської областей. Нерівномірність розміщення їх запасів і виробництва по території України створює значний дефіцит в окремих областях. Він може бути компенсований за рахунок збільшення випуску штучного піску з відходів виробництва каменедробильних заводів.

Структурні зміни в промисловості будівельних матеріалів, які повинні відбуватися в перспективі, зумовлені, насамперед, потребами будівництва. Одним з головних напрямів розвитку цементної промисловості є модернізація діючих підприємств. Прогресивні зміни в структурі виробництва стінових матеріалів торкатимуться переважно великорозмірних стінових конструкцій, зокрема залізобетонних панелей, частка яких у загальному обсязі стінових матеріалів зменшиться за рахунок збільшення масштабів монолітного домобудування.

Удосконалення структури виробництва дрібноштучних стінових матеріалів здійснюватиметься шляхом підвищення питомої ваги ефективних видів цегли й керамічних каменів.

У промисловості нерудних будівельних матеріалів передбачається подальше підвищення технічного рівня їх видобутку й переробки за рахунок використання електрогідравлічного ефекту та лазерної техніки. Одним з напрямів розвитку галузі є збільшення випуску декоративно-облицювальних виробів з природного каменю.

Капітальне будівництво. Будівництво є галуззю господарства, яка характеризується тривалим виробничим циклом, нерухомими, територіально закріпленими об'єктами, що зводяться (промислові споруди, жилі будинки, електростанції, трубопроводи тощо), а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації відокремлювалися види будівництва -- промислове, житлове, комунальне, сільськогосподарське, водогосподарське, транспортне, індивідуальне й ін.

Будівництво як галузь господарства може бути представлено двома підгалузями матеріального виробництва: системою проектно-дослідних організацій та будівельною індустрією, яка, в свою чергу, є виробничою основою будівництва і включає сукупність постійно діючих будівельно-монтажних і спеціалізованих організацій. Останні містять у своєму складі виробничі Лїдприємства, підсобні, допоміжні та обслуговуючі господарства, що здійснюють будівельно-монтажні й спеціальні роботи зі зведення об'єктів.

Під час розміщення об'єктів капітального будівництва ще на допроектній стадії враховується наявність будівельних організацій. Найважливішими чинниками, які враховуються під час вибору районів і пунктів будівництва, є трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний. Значний вплив на будівництво мають кліматичні особливості різних регіонів, насамперед на сезонність відкритих робіт.

Ринкова економіка внесла принципові зміни до системи оцінювальних критеріїв кінцевої продукції будівництва. Це стосується не тільки функціонального аспекта справи, але й естетичного. В радянський період із системи критеріальних оцінок будівельної продукції естетичний аспект практично повністю виключався, що призвело до абсолютної невиразності матеріально-речового середовища міст та поселень. Естетичні критерії збереглися лише стосовно незначної кількості будівель і споруд громадянського призначення. У ринковій економіці відродження естетичної складової, як і підвищення вимог до функціональних і технологічних якостей проекту, позначається на організації всієї проектної справи в країні. Нині відбувається інтенсивне перетворення системи проектних організацій. У першу чергу, це торкається організацій, що спеціалізуються на цивільному проектуванні. З виникненням приватних архітектурних та проектних організацій інститут будівельного проектування неминуче стає повноправним учасником ринку будівельної продукції, хоч сама діяльність щодо проектування будівельних об'єктів аж ніяк не прив'язана до географічних координат.

Капітальне будівництво здійснюється в Україні підприємствами й організаціями, які входять переважно до складу корпорацій «Укрбуд», «Укрмонтажспецбуд» та «Украгропромбуд». Першу з них можна вважати основною ланкою вітчизняного будівельного комплексу.

Найбільш вагомі зрушення відбулися у справі освоєння новітніх технологій. Наприклад, на будівельних майданчиках Києва домінує монолітно-каркасна система зведення жилих будинків, яка активно витісняє застарілі серії. Таке будівництво здійснюється також у Харкові, Дніпропетровську, Одесі.

У будівництві працює великий парк спеціальних машин і механізмів -- екскаватори одноковшові та багатоковшові, бульдозери, скрепери, крани баштові, гусеничні, пневмоколісні, крани автомобільні та ін. Сьогодні посідає складна проблема -- оновлення цього парку, який за останні десять років практично зносився.

Практика показала, що формування матеріально-технічної бази будівництва здійснювалося на території України без належного врахування її регіонального розвитку. У результаті було створено велику кількість, переважно дрібних підприємств з низькими техніко-економічними показниками. Недоліки у розміщенні підприємств зумовили великі нераціональні перевезення будівельних матеріалів і конструкцій, недовиконання виробничих фондів та високі втрати виробництва. Незважаючи на існуючі труднощі, активізація інвестиційної діяльності дозволила останнім часом нарощувати темпи капітального будівництва в усіх регіонах України. У невиробничій сфері пріоритетом залишається житлове будівництво.

Активізація будівництва в Україні супроводжуватиметься у перспективі не тільки зростанням абсолютних обсягів будівель них і монтажних робіт, але й зміною структури як капітальних вкладень, так і самих цих робіт. Підвищеними темпами збільшуватимуться обсяги будівельних і монтажних робіт у житловому та комунальному, сільськогосподарському і водогосподарському будівництві, будівництві об'єктів транспорту й зв'язку за відповідного зниження їх питомої ваги у побудові об'єктів промислового виробництва.

Перспективні зміни в структурі будівельних та монтажних робіт формуватимуться під впливом нових, прогресивних тенденцій у капітальному будівництві. До них належать, наприклад, будівництво нових типів жилих будинків, котеджів з підвищеним комфортом, зведення установ охорони здоров'я, науки й культури за новими архітектурними проектами, з найповнішим урахуванням змін демографічної структури населення, соціальних та регіональних особливостей, поліпшення умов зовнішнього середовища.

1.9 Транспортний комплекс

Транспорт - важлива сфера інфраструктурного забезпечення селения і господарства країни. Переміщення вантажів та людей є і процесом виробництва, і продукцією транспорту. Він не створює; нової, продукції, а тільки перемішує створену іншими галузями матеріального виробництва, тобто продовжує виробництво в сфері обігу, що збільшує її вартість на величину транспортних затрат.

Транспорт є великим споживачем палива (біля 25% всього палива, що виробляється, витрачається на силові установки транспорту), електроенергії, мастила, металу, гуми та інших матеріалів. Робота транспорту залежить від специфіки окремих галузей господарства, їх функцій та особливостей вантажу, котрий перевозиться. За розмірами перевезень всі галузі господарства ділять на дві групи: 1) з відносно великими і 2) з невеликими перевезеннями сировини, палива, допоміжних матеріалів та готової продукції. З огляду на це виділяють високотранспортабельні (руди, метали, зерно, цукор, будматеріали та ін.) вантажі, які повністю використовують вантажопідйомність засобів транспорту, і малотранспортабельні (автомобілі, сільськогосподарська техніка, меблі, спеціальні великогабаритні вантажі), які не повністю завантажують транспортні засоби, що викликає додаткові витрати. З метою скорочення транспортних затрат виробництво такої продукції розміщують ближче до споживача.

Україна має потужну транспортну систему, до складу якої входять залізничний, автомобільний, річковий, морський, авіаційний, трубопровідний транспорт спеціального призначення. Основні фонди транспорту складають біля 20% основних фондів держави, а частка транспорту в національному доході складає 4,7%. За останні роки відбулось суттєве скорочення вантажообігу в результаті загального зниження економічної активності, об'єм пасажирообігу в останні три роки збільшується.

Залізничний транспорт. В Україні виключно важлива роль належить залізницям - універсальному транспорту великих відстаней, високих швидкостей, великої вантажопідйомності, надійному, безперебійному у всі пори року, з низькою собівартістю перевезень. Розміщення залізниць тісно пов'язане з розміщенням промислового та сільськогосподарського виробництва.

Крупними залізничними вузлами є Харків, Київ, Львів, Дніпропетровськ, Лозова, Дебальцеве, Бахмач.

Найбільшими вантажонапруженими напрямками є Донбас - Центр Росії (вивозиться вугілля, метал, продукція хімічної промисловості, ввозиться - ліс, машини, будматеріали). Значну роль у вантажопотоках має лінія Донбас-Кривий Ріг, а потім в Центр та Північний Захід Росії, Прибалтику. Вагомий внесок до вантажообігу залізниць України приносить напрямок Донбас -Волгоград. Південь країни зв'язується з Північним Кавказом залізничною поромною переправою через Керченську протоку.

Важливою проблемою в плані інтегрування України до європейської єдиної залізничної системи є приведення ширини української залізничної колії (1524мм) до європейського стандарту (1435мм), як у найближчих сусідів на Заході (Польща, Угорщина). Слід також включитися в програму будівництва швидкісних залізниць (швидкість 250-300 км/год.).

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, бо не створені достатні резерви пропускних, провідних і переробних потужностей, а виробнича база фізично і морально застаріла.

Автомобільний транспорт - масовий та повсюдний вид транспорту, яким перевозять вантажі та пасажирів на малі та середні відстані. Він має велике значення при підвезенні вантажів до залізничних станцій, річкових, морських та аеропортів. Характерною рисою є його маневреність та зручність.

Автомобільний транспорт розвивався рівномірно по всій території України. Райони найбільш інтенсивних перевезень - Донбас, Придніпров'я, Крим, Київська область, західні області; тут також і найгустіша мережа автошляхів.

Вишукуються можливості створення мережі комерційних автотранспортних шляхів із сучасними технічними характеристиками, які б з'єднували Західну Європу з Україною. Втілення цього проекту передбачає будівництво транс'європейської автомагістралі з Атлантики (Лісабон) через Мадрид, Марсель, Турин, Трієст, Будапешт до Києва (і далі через Росію і Казахстан до Китаю) Передбачається будівництво мосту, що з'єднає Крим з Кубанню.

Автомобільно-транспортний комплекс вимагає значного оновлення, розвитку, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова і двигуна. Тенденція розвитку приватного підприємництва і фермерства вимагає більшої гами малотоннажних автомобілів вантажопідйомністю 0,6-2,0 т з різним обладнанням та дизельними двигунами.

Повітряний транспорт виконує роботу з перевезення пасажирів, термінових вантажів та пошти. В загальних перевезеннях всіх видів транспорту внесок повітряного транспорту незначний і складає в перевезеннях пасажирів - 0,03%, вантажів - 0,04%. Довжина авіатрас України - 93 тис. км. Авіапоштою обслуговуються обласні центри, біля 50% райцентрів.

Повітряний транспорт представлений об'єднанням "Авіалінії України", що включає 27 авіазагонів, 105 аеродромів та підприємств по ремонту авіатехніки. Зросла роль міжнародних перевезень; відкриті лінії в США, Канаду, Ізраїль, Німеччину, Польщу, Австрію.

Зміцнюються авіазв'язки України з багатьма країнами світу: США, Ізраїлем. Німеччиною, Туреччиною, Фінляндією, Великобританією та ін. Міжнародні аеропорти є в Києві (Бориспіль), Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Сімферополі. Польоти здійснюються у 80 країн світу. Для перевезення пасажирів характерна сезонна нерівномірність. Основні авіалінії обслуговують турбореактивні та турбогвинтові літаки ТУ-144, ТУ-154, ІЛ-18 (швидкість 900 км/год., і більше), з'являються американські "Боїнги". На міжобласних та внутріобласних лініях використовуються літаки АН-24. Випробувальні польоти зроблено на надсучасному українському літаку АН-70.

Літаки та вертольоти використовуються в сільському господарстві, для аерофотографування при проведенні проектно-пошукових робіт, при гасінні лісових пожеж.

Перевагами повітряного транспорту є значна технічна швидкість, здатність долати природні перешкоди (гори, ліси, моря) та зв'язувати такі місця, які не спроможний зв'язати жодний вид транспорту, цілорічність (відносна) функціонування.

В процесі інтеграції в європейські структури необхідно докорінно реконструювати міжнародні аеропорти, постійно оновлювати парк літаків сучасними машинами. Технічне оновлення повітряного флоту передбачається літаками ТУ-204, ТУ-154 М, ЯК-42, ІЛ-114, "Боїнг-747".

Морський транспорт. За багатьма техніко-економічними показниками морський транспорт переважає інші: найбільша одинична швидкість, практично необмежена пропускна здатність морських шляхів, порівняно невеликі питомі капіталовкладення, невеликі затрати енергії на перевезення вантажів.

Його розвитку сприяє приморське положення України, бо є можливість через протоки Босфор і Дарданелли виходити до Середземного моря і Атлантичного океану (здійснювати зв'язки з країнами Південної Європи, Близького Сходу, Африки).

На території України розташовано 18 портів, що включають 175 перевантажних комплекси, 8 судноремонтних заводів. Судна морських пароплавств України заходять в понад 450 портів близько 100 країн світу. На Чорному морі діє одна з найбільших у світі поромних переправ Іллічевськ - Варна (Болгарія), на якій постійно працює 4 потужних пороми. У найближчій перспективі у великих портах буде введено в дію 2 потужних термінали: нафтовий - в Одесі, з переробки штучних вантажів - в Миколаєві.

Річковий транспорт відіграє важливу роль у вінутрірайонних та міжрайонних зв'язках України. В порівнянні з іншими видами транспорту, він має недоліки (менша швидкість руху, обмежений період навігацій, природну заданість напрямків річкових шляхів), та переваги (нижча собівартість і значний об'єм перевезень вантажів та пасажирів, значно менші капіталовкладення на будівництво 1 км шляху).

Дніпро зв'язує в єдине ціле різні за своєю природою та спеціалізацією економічні райони України, встановлює меридіональні зв'язки та забезпечує зручний вихід до моря.

Особливе значення має Дунай - найвигідніший шлях виходу до Західної та Східної Європи, можливість підтримувати вантажообіг з придунайськими країнами - Румунією, Болгарією, Югославією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Більшість перевезень в цьому напрямку здійснює Українське Дунайське пароплавство.

З введенням в дію в Німеччині судоходного каналу Рейн-Майн-Дунай Україна сполучилась річковими артеріями з країнами узбережжя Північного моря.

Трубопровідний транспорт -- вузько спеціалізований вид неперервного, надійного передавання на велику відстань рідких, газоподібних або твердих (переважно сипучих) вантажів по трубопроводах під тиском. По трубопроводах транспортується газ, нафта і нафтопродукти, етилен, аміак, тверді матеріали. Даний вид транспорту може функціонувати в будь-яких кліматичних умовах; завдяки широкій механізації та автоматизації забезпечується висока продуктивність, мінімальні втрати при транспортуванні, витрачається менше палива та енергії, низька собівартість перевезень. Трубопроводи прокладаються між будь-якими пунктами, причому по найкоротших напрямках. Все це дозволяє транспортувати вантажі в 2-3 рази дешевше ніж залізницею чи водними шляхами.

Розрізняють магістральні та промислові трубопроводи. Магістральні - це трубопроводи, по яких транспортуються продукти від місць видобутку або виробництва до місць переробки і споживання; промислові - транспортують вантажі в межах виробничого підприємства для продовження технологічного процесу.

Проектна потужність газотранспортної системи дозволяють щорічно транспортувати в Європу 130-150 млрд. м3 та 80 млрд. м3 для українських споживачів. Через Україну транспортується понад 100 млрд. м3 газу, що приносить прибуток до 1 млрд. дол. США.

Газотранспортна система має у своєму складі 33,5 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорних цехи, обладнаних 805 газоперекачуючими агрегатами. В експлуатації строком від 30 до 45 років знаходиться 2,8 тис. км газопроводів діаметром 800 мм та менше. До 10 років експлуатується близько 10 тис. км більших діаметрів, а 4,2 тис. км мають діаметр до 1400 мм.

PAT "Газпром", виходячи із своїх перспективних планів, надає перевагу такому розвитку транзитних газопроводів України, який забезпечить збільшення транзиту російського газу до Туреччини та країн Балканського півострова.

Продуктопроводи представлені аміакопроводом Тольятті (Росія) - Горлівка -Одеса та етиленопроводом Тісауйварош (Ужгород) - Калуш. Протяжність нафтопродуктопроводів - 4,5 тис. км.

Міський пасажирський транспорт в Україні представлений метрополітеном, трамваями, тролейбусами, автобусами, автомобілями-таксі, фунікулерами.

Найбільша мережа міського транспорту в столиці - м. Київ (експлуатаційна довжина тролейбусних ліній понад 300 км, трамвайних - біля 300 км, колії метро - біля 40 км), в обласних центрах - Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі ін. Загальна довжина тролейбусних ліній складає 4,3 тис. км, трамвайних - 2,2 тис. км.

Електронний транспорт - мережа ліній електропередач (система кабелів та допоміжних пристроїв) призначена для передавання та розподілу електричної енергії від електростанції до споживача. Розрізняють кабельні (підземні та підводні) і повітряні лінії електропередач (кабелі підвішені над землею або водою).

В експлуатації знаходяться більше 1 млн. км ліній електропередач всіх класів напруги та близько 3000 км теплових електромереж.

1.10 Соціальний комплекс

Сфера послуг. Сфера послуг - це сукупність галузей господарства, продукція яких виступає у вигляді послуг. В реальному житті чіткі межі між матеріальним та нематеріальним виробництвом, між різними галузями сфери послуг визначити важко.. Тому в даному розділі мова йтиме про матеріальні послуги невиробничого призначення та нематеріальні послуги. Найбільш поширеною є класифікація послуг за функціональною ознакою, тобто у відповідності з тією функцією, яку вони виконують в процесі виробництва. За такою ознакою виділяються наступні види послуг: - житлово-комунальне обслуговування; торгівля і громадське харчування; послуги з соціального забезпечення; послуги пасажирського транспорту; побутове обслуговування; обслуговування культурних потреб, включаючи послуги зв'язку та надання інформації, фізичну культуру та спорт, відпочинок і туризм; дитячі заклади та загальноосвітні школи; медичне обслуговування; забезпечення безпеки людей та правопорядку (пожежна охорона, міліція, нотаріальна служба, суди, прокуратура); галузі нематеріального виробництва, що задовольняють потреби суспільства в цілому - підготовка кадрів, наука та мистецтво, кредит і банки, управління, охорона громадського порядку, громадські організації.

Роль сфери послуг в процесі виробництва полягає, по-перше, в тому, що вона є безпосередньою "передавальною ланкою" продукції (послуг), від виробництва до споживача, тобто вона є необхідною умовою процесів суспільного виробництва та відтворення. По-друге, сфера послуг сприяє збільшенню вільного часу людини, таким чином визначаючи у великій мірі якість життя, в кінцевому підсумку рівень розвитку суспільства (держави). Існує пряма взаємозалежність між рівнями розвитку сфери послуг та рівнем розвитку і розміщенням продуктивних сил.

Роль сфери послуг як елемента соціальної інфраструктури буде зростати в умовах вільного ринкового господарства, тому що вона створює умови для ділової активності, для концентрації в певних пунктах підприємств і офісів, притягує виробничі і невиробничі капітали, сприяючи таким чином динамічному розвитку певних територій (населених пунктів).

В результаті взаємодії центрів обслуговування між собою утворюються територіальні системи обслуговування населенім, які являють собою сукупність взаємопов'язаних центрів обслуговування різних рангів на відносно цілісній території. Організуючу системоутворюючу роль при цьому відіграють центри обслуговування відповідного рангу: місцевий центр стоїть на чолі місцевої системи обслуговування, районний - районної системи, міжрайонний - міжрайонної системи і т.д.

Размещено на Allbest.ru

...