Викуп об'єктів малої приватизації - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб не передбачає конкуренції покупців.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.

Викуп державного майна, зданого в оренду - спосіб, за яким власником об'єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж на аукціоні та за конкурсом - спосіб, за яким власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі - найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта, а за рівних умов - найвищу ціну.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств - спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.

Таким чином, якщо мова йде про роздержавлення власності в широкому розумінні, то воно скероване на подолання державного монополізму в економіці й створення умов для формування багатоукладної економіки. У вузькому розумінні - це передача власності від держави в колективний і приватний сектор, тобто, приватизація.

3.3 Соціальні наслідки реформування відносин власності в України

Політика трансформації відносин власності шляхом різкого тотального обмеження ролі держави нерозвиненості ринкових регулюючих механізмів призвела до різкого обвалу економіки України на початку 90-х років минулого століття.

За висновками фахівців, 1990-1994 рр. стали «періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння» [6, с.109].

За цей час скорочення ВВП сягнуло 46,5%, обвальний розрив економічних зв'язків з руйнуванням СРСР і РЕВ, наслідки системної кризи народного господарства СРСР, успадковані структурні деформації, технологічна криза, застаріла технологічна база, витрати економіки, складна екологічна ситуація.

Безперечно, приватизація в Україні виявилася тим локомотивом трансформаційних перетворень, який перекроїв економічну структуру країни, проте й сьогодні проблеми роздержавлення і приватизації викликають широку дискусію серед учених і практиків, політиків і державних діячів, турбують усіх і можуть ефективно функціонувати лише як об'єкти державної власності, перетворюються в акціонерні, колективні, а то і приватні підприємства [5, с.527].

Усі соціально-економічні індикатори показують, що в Україні реалізувався неефективний варіант трансформації власності, коли економічні, соціальні та інші інтереси держави, народу взагалі не враховувалися при її здійсненні, а всі зрушення в структурі власності відбувалися, в основному, виходячи з політичних цілей та вузькоегоїстичних інтересів окремого прошарку населення. Нерезультативною з точки зору інтересів держави та її народу виявилася й обрана модель приватизації державної власності. В її основі лежали головним чином егоїстичні політичні та економічні інтереси «національної еліти», яка посіла ключові позиції у структурах економіки, включаючи й аграрний сектор. Певною мірою цьому сприяла й інфляційна політика, що проводилася в державі протягом 1992-1995 рр. У результаті інфляції громадяни України втратили всі заощадження, які вони могли б використати для приватизаційних, інвестиційних та інших цілей.

Трансформація власності в Україні здійснювалася з порушенням чинних законів, причому їх недосконалість дозволяла створювати механізми для швидкого збагачення окремих груп людей, які або створювали «правила гри», або посадових осіб держави, оскільки це дозволяло практично кожного нового власника при його політичній нелояльності до структур влади за необхідності притягти до кримінальної відповідальності. Політичне лояльним власникам забезпечувалися необхідний захист і прикриття.

При трансформуванні радянської економіки орієнтація на західні моделі економіки та структури власності без урахування національних особливостей, національного досвіду, наукової думки та устрою суспільства була помилковою, оскільки еталонних моделей і структур взагалі не існує. Кожна держава відповідає її особливостям: економічним, політичним, ідеологічним, національним, історичним та менталітетові народу.

Головним мотивом подальшої трансформації власності має бути забезпечення реальних економічних і соціальних інтересів держави та суспільства на основі високої економічної результативності й ефективності економіки, раціоналізації її структури, забезпечення конкуренції та розвитку особистої ініціативи в реальних умовах України.

За умов забезпечення ефективного функціонування і розвитку підприємств державної власності та значних обсягів надходження від них коштів до державного бюджету України збереження таких підприємств у державній власності є необхідним і доцільним.

Держава може продавати власність, орієнтуючись не тільки на її ринкову вартість. Важливішим є забезпечення функціонування підприємств, які простоюють уже протягом багатьох років. Тому навіть безоплатне передання таких підприємств в сучасних умовах є ефективним і доцільним способом її трансформації.

У процесі трансформації власності в державі може і повинен діяти механізм реприватизації власності при порушенні інвестиційних умов або незабезпеченні функціонування об'єктів у визначені строки. Реприватизація власності може бути застосована головним чином до колишніх державних підприємств. Підприємства, створені за рахунок власних коштів громадян, не можуть бути переданими у державну власність, якщо їх функціонування не загрожує науковим розробкам. У державі має здійснюватися і оприлюднюватися експертиза законодавчих актів та рішень, які приймаються для розвитку економічних реформ, а також прогнозна оцінка результатів їх реалізації та моніторинг фактичної результативності.

Таким чином,оцінюючи результативність трансформації власності в державі та визначаючи напрями роботи чинників на ці процеси практично неможливо сформулювати загальновизнані підходи до розв'язання цієї надзвичайно складної проблеми.

ВИСНОВОК

З правової точки зору власність виражається в наявності у власника повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності. Діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або примусити власника допустити обмежене користування його майном іншими особами лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Приватна власність пожвавлює конкуренцію у виробництві товарів і наданні послуг, завданням державної власності є підтримання умов суспільного розвитку. Поєднання ринкових і державних регулюючих механізмів відповідно до цих інституціональних завдань приватної та державної форм власності є необхідною умовою гармонійного розвитку відносин власності як запоруки економічного добробуту і соціальної стабільності.

За часів командно-адміністративної економіки домінуюче положення в країні займала державна власність на всі природні ресурси та засоби виробництва; поряд з цим визнавалось існування колективної власності колгоспів, міжколгоспних об'єднань, кооперативів та громадських об'єднань, а також індивідуальної власності громадян, які могли б мати у власності лише обмежене коло об'єктів, які зводились, в основному, до предметів домашнього вжитку.

Орієнтація на державну власність протягом десятиліть стримувала (часто жорсткими методами) ініціативу і підприємницький потенціал нації, не давала змоги використати його в інтересах суспільства, вела до виникнення, посилення і поглиблення негативних тенденцій у розвитку економіки та соціальної сфери, до відставання в економічному розвитку від розвинутих держав.

Все це викликало перед країною завдання трансформації економічних відносин взагалі та, зокрема, відносин власності.

Аналіз і оцінка ситуації, яка склалася в Україні, свідчать, що через причини, які потребують окремого дослідження, завдання вибору найефективнішого варіанта трансформації власності не ставилося на жодному етапі цього процесу, внаслідок чого результатом трансформації власності і всієї системи політичних та економічних відносин протягом 90-х років став офіційно більш як дворазовий спад валового внутрішнього продукту та багаторазове зниження рівня життя населення України.

Роздержавлення власності - головна мета економічної політики на сучасному етапі, оскільки: а)забезпечує рівність усіх форм власності; б)створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в)через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва

Оцінюючи приватизаційні процеси в Україні, слід зазначити наступне. Масова і зокрема сертифікатна приватизація від самісінького початку повинна була стати і фактично стала потужним прискорювачем модернізації суспільства за рахунок формування сил, зацікавлених у ній, насамперед прошарку середніх і великих приватних власників. Негативні риси масової приватизації -- частина загальної картини перехідного періоду, об'єктивно зумовленої історичними обставинами. Масова приватизація, прискорюючи модернізацію, посилила конфлікти перехідного періоду, збільшила масштаби соціальних патологій, однак не була їхньою причиною. Але приватизація - лише одне із дзеркал, у якому суспільство, змушуване глобальною історією, але не готове до фундаментальних змін, із невдоволенням впізнає себе в нових ролях. Не усвідомлюючи цього, суспільство фокусує своє невдоволення на владі, яку воно поки що не навчилося контролювати.

Завдання полягає у тому, щоб забезпечити глибоке реформування чинної системи корпоративного управління, створити механізми ефективного захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо дрібних, якнайшвидше усунути існуючі недоліки. Здійснення системної реформи корпоративного управління, його глибока реструктуризація має розглядатися як одне з визначальних завдань уряду в реалізації євроінтеграційного курсу України. Загалом потрібні більш цілеспрямовані та ефективні зусилля держави у справі захисту та реалізації майнових прав громадян, забезпеченні недоторканності їхньої власності на житло, земельні ділянки, акції та банківські вклади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 19.02.1997р. (№ 89/97 - ВР).

2. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992р. (№2171-ХІІ)

3. Закон України про власність: За станом на 25 квітня 2003 р. / Верховна Рада України. -- Офіц. вид. -- К. : Парламентське вид-во, 2003. -- 23с.

4. Бакай Ігор, Костицький Василь, Акопян Валерій. Власність - запорука реальної свободи. -- К. : Нічлава, 2007.

5. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.М. Політична економія. Підручник для студентів вузів. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2010. - 527 с.

6. Власність та особливості її розвитку: Матеріали студ. наук.-теор. конф. Буковинського держ. фінансово-екон. ін-ту, 22 грудня 1999 р. / Буковинський держ. фінансово-економічний ін-т / П.П. Борщевський (ред.). -- Чернівці, 2000. -- 109с

7. А.Гальчинський. Власність, яка вона є. Чи зможемо подолати глибоку реформованість //Дзеркало тижня, №38 (311) 30 вересня - 6 жовтня 2000. - 56c.

8. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. -- Х. : Факт, 2012. -- 550с

9. Карпенко Олександр Дмитрович. Держава та промислова власність: організаційно-правові питання / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2009. -- 153с.

10. Клапгам Рональд. Власність і ринкова економіка / Konrad-Adenauer-Stiftung / Іван Невмержицький (пер.з нім.). -- К. : Заповіт, 1996. -- 48с.

11. Мельник Л.Ю., Корецький М.Х., Огаренко В.М. Економіка, власність і підприємництво / Л.Ю.Мельник (заг.ред.). -- Д. : Січ, 2010. -- 612с.

12. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Серія «Вища освіта ХХІ століття». Відп.ред. Г.Н. Климко. - К.:Знання-Прес, 2008. - 615 с.

13. О.Пасхавер. Українські реформи, або приватизацію ніхто не любить// Дзеркало тижня, № 34 (459) Субота, 6 - 12 Вересня 2003 року.

14. Концепція державної програми приватизації на 2003 - 2008 рр. http://www.privatisation.kiev.ua/Priv_Ukr/roundu/XX/Concept.htm

Размещено на Allbest.ru