Методологічні основи економічної теорії

Уся сукупність потреб впливає на виробництво, кількість і номенклатуру створених у ньому благ. Це зумовлює зміни у виробництві, адже потреби мінливі, старі змінюються новими, тобто потреби зумовлюють зміни у виробництві. Але не лише потреби впливають на виробництво, останнє породжує усе нові і нові потреби (зокрема, тільки після появи холодильника чи пральної машини у виробництві у них з'явилася масова потреба).

Отже, потреби зумовлюють розширення виробництва та зміни у його змісті, а виробництво - розширення (зростання) потреб. Так відбувається економічний розвиток: потреби та виробництво “підштовхують” одне одного у своєму поступальному русі.

1.3 Економічні закони і проблема економічного вибору

За допомогою абстрактного (теоретичного) мислення крок за кроком йде розкриття сутності економічних явищ і процесів, що вимагає формування певних логічних понять, котрі більш чи менш повно відбивають реальну економічну дійсність у її розвитку.

Політична економія (економічна теорія) сформувала велику кількість категорій. Зокрема, економічними категоріями є такі поняття, як “вартість”, “праця”, “продукт”, “гроші”, “ціна”, “кредит”, “попит”, “пропозиція”, “ринок”, “зайнятість”, “заробітна плата”, “власність”, “витрати”, “прибуток”, “ресурси”, “інфляція” і безліч інших.

Усі економічні категорії поділяються на загальні (характеризують економічні явища у всіх економічних системах) і специфічні категорії (характеризують сторони господарського життя окремої економічної системи).

Наприклад, такі економічні категорії, як “вільний ринок”, “конкуренція”, “обмін” є специфічними, адже характеризують тільки ринкове середовище, а категорії “праця”, “продукт”, “виробництво”, “споживання” є загальними, адже властиві для усіх економічних систем.

Економічні категорії, теоретично узагальнюючи реально існуючі економічні відносини, явища і процеси, стають сходинками пізнання об'єктивної економічної дійсності, його засобом і результатом.

Водночас, явище завжди значно багатше, ніж категорія, яка його позначає. Категорія - поняття наукове і містить у собі тільки пізнані наукою ознаки і властивості явища і не включає ще не пізнані. Це означає, що категорія може розвиватися та збагачуватися в міру пізнання наукою того явища, яке вона позначає.

Категорії мають історичний характер. Економічні явища народжуються, розвиваються і зникають, разом з ними з'являються відповідні категорії, якщо наука у змозі пізнати явища, які ці категорії відображають, вони також змінюються і розвиваються.

Наприклад, якщо категорія “гроші” колись позначала одну суть (золото чи срібло), то нині вона значно збагатилася та змінилася (ніхто нині під грошима не розуміє тільки металеві монети).

Деякі явища давно зникли, відійшли в далеке минуле, а категорії, що їх позначали, існують тільки у науковій абстракції. Це, приміром, стосується таких категорій, як “раб”, “феод”, “цеховий устрій” тощо. Однак ми можемо їх використовувати для аналізу давно зниклих економічних явищ і відносин.

Лише оволодівши сотнями економічних категорій, студент зможе досягти мети - оволодіти курсом економічної теорії (політичної економії), а разом з тим і закласти теоретичну базу для пізнання економічної дійсності та оволодіння конкретними економічними науками. Саме економічна теорія формує категорії, що використовуються іншими економічними науками. У цьому й полягає її методологічна функція.

В економіці, як і у будь-якій іншій сфері суспільного життя та в природі, крізь гаданий зовнішній хаос і нагромадження випадковостей прокладає собі шлях необхідність, закономірність розвитку. Економічні процеси у суспільстві керуються внутрішніми, властивими їм законами - економічними законами.

Будь-який закон відбиває в собі сутність того чи іншого явища. Закон і сутність - поняття однорідні (однопорядкові), відображають поглиблене пізнання людиною явищ навколишнього світу. Явище при цьому ширше і багатше від закону, однак закон вловлює внутрішню сутність явища.

Автор цього визначення - видатний німецький філософ XVIII століття Г. Геґель у книзі “Філософія права” писав про політичну економію як науку, що робить “честь думці”, адже вона, маючи перед собою масу випадковостей, відшуковує їхні закони.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості людей. Однак не можна ототожнювати економічні закони з законами природи, як це робили у минулому деякі дослідники - від Конфуція, або Кун Фу-цзи (VІ століття до нашої ери, Стародавній Китай), до французького фізіократа Ф. Кенй (XVIII століття). Економічні закони і закони природи мають ряд суттєвих відмінностей:

природні закони - це закони природи, економічні закони - закони господарської діяльності людей;

закони природи вічні (у всякому разі обмежені тільки часом існування нашого Всесвіту), економічні ж мають історичний характер, хоча вони, як і природні закони, є об'єктивними, але все ж це - закони людської діяльності і поза нею не існують, тому й змінюються разом зі зміною суті господарської діяльності і зникнуть разом з людською цивілізацією;

природні закони діють неухильно, як фатум, а економічні - є лише пануючою тенденцією, існують як усереднення явищ, відхиляючись у той чи інший бік;

відкриття і застосування законів природи відбувається об'єктивно, поза участю людини, економічні закони застосовуються людиною свідомо чи несвідомо, вони часто прокладають собі дорогу, зустрічаючи протидію з боку відживаючих сил суспільства;

природні закони не враховувати не можна, тоді як економічні можна і не враховувати, хоча діяти вони будуть, однак нехтування дією економічних законів може призвести до катастрофічних для даного суспільства наслідків.

Економічні закони у сукупності утворюють систему економічних законів. Кожна економічна система має свою систему економічних законів. У системі економічних законів можна виділити різні групи і види законів.

Розрізняють загальні, особливі і специфічні економічні закони.

Загальні діють у всіх економічних системах, особливі - не у всіх, а хоча б у двох економічних системах, а специфічні - тільки в окремих економічних системах. Так, закони безмежного зростання потреб чи рідкісності ресурсів - загальні, закони попиту і пропозиції, товарного обміну - особливі, а закони конкуренції чи феодальної ренти - специфічні.

Поскільки в економіці діє закон безмежного зростання потреб людей, то і виробництво зростатиме безмежно. Цим визначається роль потреб у виробництві.

Невтолимість і буквальна безмежність властива будь-яким людським потребам - особистим чи колективним, фізіологічним чи соціальним, потребам домашніх господарств чи підприємств. Потреби невтолимі тому, що їх не можна втамувати усі одразу, а безмежні тому, що з'являються усе нові й нові потреби, і так буде вічно, поки існуватиме людство, а люди матимуть потреби. Водночас, можливості у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів.

Отже, найважливішою особливістю потреб людей є їх безмежне зростання. Проте втамування потреб не може бути повним, адже виробничі ресурси, які є чинниками виробництва життєвих благ, рідкісні, або обмежені. Це означає, що виробництво просто не в змозі задовольнити усі потреби одразу, одночасно. Тому виникає проблема вибору тих потреб, які виробництво може втамувати, використовуючи наявні обмежені ресурси.

Кожна окрема особа, сім'я, фірма, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольнити насамперед. Одні й ті ж обмежені економічні ресурси - праця, капітал, природні ресурси, підприємницькі здібності - можна використати у виробництві для створення життєвих благ, які задовольнятимуть різні потреби.

Це означає, що виробничі ресурси є альтернативними.

Альтернативний характер ресурсів зумовлює існування проблеми економічного вибору.

Людина здійснює свій економічний вибір, коли вирішує, на виробництво чого витратити свої обмежені ресурси: зокрема, що посадити на дачній ділянці (6 соток землі - дуже обмежений ресурс!) - полуницю, горох чи тюльпани, а якщо спробувати вирощувати все, то у якій пропорції; що купити на свій обмежений грошовий дохід (це теж ресурс) - велосипед чи модну куртку. Дитина робить свій економічний вибір, коли на гроші, дані їй на купівлю зошита, купує собі морозиво. Землевласник здійснює свій вибір, віддаючи землю в оренду одному з кількох претендентів, або ж вирощуючи урожай сам, а орендар - використовуючи землю за різним призначенням. Держава здійснює економічний вибір, коли вирішує, як і на що використати доходи державного бюджету, коли замість масла виробляє гармати, чи замість гармат - масло. Усі і скрізь зіштовхуються з проблемою економічного вибору.

З економічним вибором пов'язане й доцільне та раціональне використання виробничих ресурсів. Правильний економічний вибір дозволить задовольняти зростаючі потреби, а невдалий призведе до значних перевитрат ресурсів і зниження рівня задоволення потреб людей.

Існує поняття ціни економічного вибору, яка визначається ціною задоволення тих потреб, що залишилися невтамованими, тобто від задоволення яких відмовилися, обравши інші, більш суттєві. Те, від чого відмовилися, називають зумовленими (прихованими) витратами здійсненого економічного вибору.

Проблема економічного вибору та альтернативності витрат економічних (виробничих) ресурсів породжує проблему використання виробничих можливостей - окремого підприємства, об'єднання підприємств, галузі, регіональної чи національної економіки.

Економічні (виробничі) ресурси повинні застосовуватись повністю, щоб забезпечити максимум випуску благ. Проте кількість останніх визначається дією закону рідкісності ресурсів, що графічно втілюється у кривій виробничих можливостей, або кривій “трансформації” виробництва (“трансформація” тут означає “переключення” альтернативних ресурсів з виробництва одних життєвих благ на створення інших). Така крива побудована на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Крива виробничих можливостей, або крива “трансформації”

Вона відображає різноманітні варіанти економічного вибору гіпотетичного підприємства “Клімат”, що обирає між виробництвом двох благ - холодильників (їх річну кількість відзначено по вертикальній осі) і побутових кондиціонерів (по горизонтальній осі). Для спрощення аналізу припустимо, що усі випущені холодильники і кондиціонери абсолютно однакові.

Фірма, виробничі можливості якої відображено на рис.1.1., повністю використавши існуючі ресурси (їх грошова вартість складається з витрат на засоби та предмети праці, робочу силу тощо), може виробити протягом року 5 тис. холодильників (точка А) або 8 тис. кондиціонерів (точка F), якщо спрямує усі свої ресурси на виробництво лише холодильників чи лише кондиціонерів. Проте існує багато інших проміжних варіантів використання виробничих можливостей, кожен з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох благ. Зокрема, точка В відображає такий економічний вибір фірми, коли вона виробить 4 тис. холодильників та 3 тис. кондиціонерів на рік, точка D показує комбінацію виробництва 2 тис. холодильників та 6 тис. кондиціонерів тощо. Крива трансформації AF утворюється безліччю точок, кожна з яких відображає певний варіант економічного вибору фірми.

Економічна суть трансформації виробництва полягає у тому, що фірма здійснює свій економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом холодильників і кондиціонерів. Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що фірма (це може бути й галузь національної економіки, і вся економіка, і майстерня ремісника, і сільськогосподарська ферма тощо), котра повністю реалізує свій потенціал, не може збільшити виробництво одного блага, не поступившись випуском іншого. Функціонування фірми (галузі, економіки в цілому) на межі виробничих можливостей, яку й описує крива трансформації, свідчить про ефективність її виробництва.

Виходячи з цього, вибір комбінації, що відповідає точці М на графіку, можна вважати невдалим, адже при цьому відбувається неповне або нераціональне (неефективне) використання ресурсів. Виробництво ж на основі вибору точки N взагалі нездійсненне, адже ця точка знаходиться за межами виробничих можливостей даної фірми (за межами кривої трансформації). Така виробнича комбінація стане можливою тільки за умов зростання виробничих можливостей (збільшення кількості чи якості застосованих ресурсів). Інакше кажучи, із зростанням кількості виробничих факторів (або з підвищенням їх продуктивності, тобто якості) межа виробничих можливостей розширюється, а зі скороченням кількості ресурсів вона звужується.

Зокрема, в ринковій економіці діють економічні принципи раціональності (раціонального, доцільного використання обмежених виробничих ресурсів) і доходності (доходності підприємницької діяльності), однак це зовсім не означає, що у будь-якому господарстві ресурси використовуються однаково раціонально і доцільно, а кожне підприємство обов'язково є прибутковим. Тут виявляється тільки загальна тенденція: підприємства мають різну прибутковість і з різною доцільністю використовують ресурси, при цьому існує велика кількість нераціональних і нерентабельних підприємств.

У західній економічній теорії не вбачають особливої різниці між економічними законами і принципами, об'єднуючи їх поняттям “економічні принципи”.

Наприклад, книга видатного англійського теоретика А. Мбршалла, яка побачила світ у 1890 році, називається “Принципи економікс”, хоча там досліджуються не тільки економічні принципи, але й закони ринкової економіки.

Економічні категорії, закони і принципи є засобами пізнання економічних явищ і процесів. Віднайшовши і дослідивши категорії, закони та принципи певної економічної системи, можна пізнати її сутність, закономірності та тенденції розвитку, спрогнозувати зміни, виявити цілі економічного прогресу, застосувати доцільну економічну політику.В С Т У П

1.4 Власність як економічна категорія

Економічні відносини утворюють систему, цілісність якої визначається їх загальною економічною природою і діалектичними взаємозв'язками.

Економічні стосунки людей пронизують усі сфери економіки - виробництво, розподіл, обмін і споживання, утворюючи основу для розвитку інших суспільних відносин людей - соціальних, політичних, правових, екологічних, ідеологічних, науково-технічних, духовних, моральних та інших. Економічні відносини визначають своєрідні “правила гри” господарської діяльності.

У системі економічних відносин насамперед виділяють соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.

Отже, соціально-економічні відносини - це відносини власності.

Об'єктами власності стають засоби виробництва і життєві блага, а її суб'єктами, тобто власниками, - окремі особи, групи людей, підприємства, установи, держава.

Власність - категорія історична. Однак людство знає тільки два типи власності - власність особисту і власність колективну. Водночас, згадані типи власності втілюються в різноманітних формах.

Критеріїв форм власності є кілька.

За критерієм привласнення (хто привласнює) виділяють індивідуальну, колективну і державну форми власності.

За критерієм права власності (права на володіння, розпорядження і використання) розрізняють приватну, спільну і державну власність.

Історично першою була общинна власність (насамперед - на землю), але під впливом прогресу продуктивних сил і суспільного поділу праці (спеціалізації виробництва) з'явилась приватна власність (власність окремої особи чи сім'ї). З розвитком економіки, особливо ринкової, відбувалася еволюція приватної власності, яка з часом модифікувалася у більш гнучку і пристосовану до ринку форму - корпоративну власність (акціонерну власність), а також у партнерську власність (власність партнерів, які утворюють спілку). Згодом утворилися також державна (власність держави у цілому) та муніципальна власність (власність органів місцевої державної влади), а також інтегрована власність (тип власності, у якому поєднуються різні її форми; наприклад, приватна і державна).

Виходячи з цього, можна виділити сукупність форм власності у сучасній економіці:

· загальнонародна власність, яка має загальну і однакову доступність для усіх членів суспільства (насамперед - власність на природні ресурси);

· державна власність, яка охоплює ресурси надр, підприємства і установи, які підпорядковані центральній владі (об'єкти власності передаються органами народовладдя у відання державних органів на умовах використання з делегуванням відповідальності);

· муніципальна, комунальна власність, яка передана органами народовладдя у відання і розпорядження місцевих державних органів;

· колективна власність, яка є неділимою частиною власності загальнонародної, переданої (викупленої або орендованої) у відання і розпорядження трудових колективів (так звані “народні підприємства”);

· корпоративна приватна власність, яка утворюється на основі майна з пайових внесків асоційованих власників, що використовується ними за власним розсудом з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю);

· спільна пайова власність, яка існує на основі спільного майна, утвореного пайовими внесками співвласників, які розпоряджаються ним за власним розсудом з дотриманням відповідного законодавства (так звані повні та командитні господарські товариства, або спілки, виробничі кооперативи тощо);

· індивідуальна приватна власність, яка існує у вигляді майна, речей, інформації, належних особисто індивіду і використовуваних на власний розсуд з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (індивідуальні підприємства, наприклад, власне діло).

Саме відносини власності є визначальними у створенні соціального середовища господарської діяльності. Це знаходить свій вираз у результатах господарювання. Великий шотландський економіст XVIII століття, творець економічної науки Адам Сміт, маючи на увазі значення приватної власності, писав, що “людина, яка не має власності, не може мати інших інтересів, ніж їсти побільше і працювати поменше”. Мотивація до праці людини без власності або зовсім незначна, або взагалі відсутня. Цей теоретичний висновок підтвердився практикою господарювання країн (зокрема, й України), де до недавнього часу безроздільно панувала суспільна (державна) власність, яка сприймалася як “нічийна”. Приватна ж власність створює умови вільної конкуренції і спонукає власників до ініціативної, творчої і більш результативної праці.

Економічні відносини власності завжди мають свою правову форму. Правовий (юридичний) зміст власності відображає право суб'єкта власності на володіння, розпорядження і використання об'єкта власності, а також відповідальності за нього.

Водночас, економічні відносини власності потрібно відрізняти від юридичних (правових). Якщо економічні відносини власності відображають відносини між людьми з приводу володіння, розпорядження об'єктами власності (економічними ресурсами і життєвими благами) та їх використання суб'єктами власності, то юридичні вказують на ставлення людей до речей (суб'єктів власності до її об'єктів).

Варто відзначити, що відносини власності визначають стосунки розподілу господарських і споживчих благ.

Розподіл ресурсів (господарських благ) і споживчих благ відбувається насамперед за власністю. Тому відносини розподілу також включаються до соціально-економічних відносин, як і відносини стосовно відтворення (безперервного повторення) суспільного виробництва.

До організаційно-економічних стосунків включають передусім відносини виробництва та обміну.

Виходячи з цього, можна поглибити зміст організаційно-економічних відносин, які, таким чином, є відносинами з приводу трудової діяльності, грошового та товарного обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, менеджменту та мбркетингу, банківської, біржової, страхової справи тощо (у цьому переліку відображено елементи поділу і кооперації праці, організації виробництва і обміну тощо).

Можна виділити також інші елементи системи економічних відносин: техніко-економічні (стосунки з приводу застосування техніки і технологій), еколого-економічні (з приводу збереження довкілля), інформаційно-економічні (з приводу виробництва, зберігання і переробки інформації, тобто нагромаджених знань) та інші.

Уся система економічних відносин відіграє вирішальну роль у розвитку людини як господарюючого суб'єкта. Вони формують так звану людину економічну (за термінологією А. Сміта), поведінка якої у виробництві, розподілі та обміні благ визначається як природним, так і соціальним середовищем. “Економічна людина” - лише один з виразів суті людини розумної (homo sapiens) стосовно економічної сфери її життя і діяльності.

Людина розумна - це продукт як земної та космічної природи, так і соціального середовища, у якому вона існувала та розвивалася, це мисляча істота, що володіє даром розуму і мови, здатністю до праці, пристосування речовини природи до своїх потреб, перетворення цієї речовини у життєві блага, здатністю до їх обміну. Людина - осереддя багатьох властивостей і здібностей, унікальний для Землі витвір природи і соціального середовища, носій багатогранного внутрішнього світу - мікрокосму, цілісна істота з безмежними варіаціями потенцій і потреб. З одного боку, можна виділити інтелектуальну чи духовну суть людини, з іншого - її суспільну природу, прагнення до спілкування, кооперації своєї діяльності, ще з іншого - сукупність фізичних і розумових здібностей, завдяки яким людина може працювати і творити.

Однак з усіх ознак людини розумної для нашого аналізу потрібно виділити ті, які, за визначенням А. Сміта, роблять її людиною економічною, вказують на її роль і місце в економіці. Йдеться про наступне:

· людина має здатність до господарської діяльності;

· людина здатна до співпраці, поділу і кооперації господарської діяльності;

· людина здатна втамовувати власні потреби, здійснюючи господарську діяльність;

· потреби людини - спонукальний мотив будь-якої господарської діяльності;

· людина здатна господарювати раціонально, прагнучи одержати максимальну вигоду за мінімальних затрат;

· господарська діяльність людини підпорядкована природним і соціальним законам, які визначають «правила господарської гри»;

· людина - чинник будь-яких економічних явищ і процесів, осереддя і рушійна сила економіки.

“Економічна людина” є водночас і носієм праці як виробничого ресурсу, і власником факторів виробництва, і виробником та споживачем життєвих благ. Її участь в економіці різнобічна.

Людина як особистий фактор виробництва була і зостається головним та вирішальним елементом продуктивних сил суспільства, а як людський фактор включає не тільки виробничу, але й інші види діяльності людини, вказуючи на те, що вона є й суб'єктом економічних та інших соціальних відносин: працівником і власником, виробником і споживачем.

Література

1. Вступ до економічної теорії: Підручник. / За ред. З.Ватаманюка. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2007. - С.7-80.

2. Економічна теорія: політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2008. - С.13-59.

3. Загальна економічна теорія: Політична економія: Підручник. У 2-х частинах / За ред. І.В.Буяна, В.М.Ковальчука. - Тернопіль: Лідер, 2001. - Част.1. - С.5-42.

4. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2-х тт. - М.: Инфра-М, 2007. - Т.1. - С.2-26.

5. Мэнкью Н.Г. Принципы экономикс: Учебник / Пер.с англ. СПб: Питер, 2002. - С.13-37.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н.Климка. - К.: Знання, 2002. - С.15-93, 567-590.

7. Самуэльсон П. Экономика: Вводный курс / Пер.с англ. - М.: Прогресс, 1964. - С.23-33.

8. Самуельсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка / Пер.з англ. - К.: Основи, 1995. - С.30-51.

9. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А.А.Чухно. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.13-121.

10. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Учебник / Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. - С.2-39.

Размещено на Allbest.ru