Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра Політичної економії факультетів

Курсова робота

на тему: «Національні моделі економічних систем»

Виконав студент

1-го курсу

Острянко Ігор

Київ 2014

План

Вступ

1. Економічна система, загальна характеристика

1.1 Сутність економічних систем

1.2 Класифікація економічних систем

1.3 Характеристика та підходи до економічної системи

2. Сучасна національні системи

2.1 Американська та Німецька модель

2.2 Шведська модель економічної системи

2.3 Європейсько-кейнсіанська модель економіки

3. Економічна система України

3.1 Формування економічної системи в Україні

3.2 Особливості становлення економічної системи в Україні

3.3 Основні положення сучасної політики України

Висновок

Список літератури

Вступ

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини.

Будь-яке суспільство, особливо високорозвинене сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складноорганізована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою. економічний політика товар

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і визначеним чином упорядкованих елементів економіки, які утворюють економічну систему суспільства.

Поза системним характером економіки не могли б відтворюватися (постійно оновлюватись) економічні відносини і інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могли б скластися теоретичне осмислення економічний явищ і процесів, не могло б бути скоординованої і ефективної економічної політики.

Коректне і науково обґрунтоване виявлення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало вагоме значення.

Головною проблемою сучасного періоду формування научних економічних систем в вітчизняній економічній науці можна вважати проблему поєднання універсальних, вироблених світовою економічною думкою з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Основна мета даної курсової роботи - розкрити поняття економічної системи суспільства та її складових, визначити основні типи, з'ясувати особливості становлення економічної системи в Україні та її сучасне становище. Ці питання є дуже актуальними на сучасному етапі трансформації економіки України.

1. Економічна система, загальна характеристика

1.1 Сутність економічних систем

Економічна система -- це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість -- органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв'язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права -- економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему. Порівняльне дослідження сучасних економічних систем вимагає погодження деяких основних визначень. Погоджуючись з тим, що сучасну економічну систему потрібно розглядати лише як еколого-економічну систему, ми зустрічаємось із поняттям, яке складається із трьох слів - екологія, економіка та система.

Термін економіка (в пер. з грецької «вміння вести господарство») найчастіше просто означає господарську діяльність людини для забезпечення її матеріального добробуту. Як наука економіка "...вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх середлюдей". Система (в пер. з грецької «поєднання, устрій, утворення») є сукупністю якісно визначених елементів, між якими існує закономірний взаємозв'язок чи взаємодія. Специфічна ознака системи - системні, інтегративні чинники, які забезпечують цілісність системи. Підручниковим прикладом системи є людина, інтегративними ознаками якої є життя і душа. Можна мати усі елементи людського організму, але ми не знайдемо нікого (хіба що Бога Творця), хто зміг би зробити з них людину, здатну жити, мислити і творити.

За визначенням Фредеріка Прайора, "...економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)".

Економічна система характеризується місцем та роллю "...влади та суспільних верств у виробництві, розподілі і споживанні товарів та послуг", особливістю того, як "...суспільство визначає (1) що буде вироблено...; (2) як це буде вироблено, включаючи (а) інституції та інструменти, які будуть використані і (б) способи залучення ресурсів; і (3) як утворюватимуться особисті доходи і які будуть вимоги до розподілу товарів та послуг (і перерозподілу) між членами суспільства"

Проте якими б не були підходи до характеристики економічних систем та їх функцій, усі б вони залишились мертвою теорією без екологічної системи. Адже жодне із матеріальних благ не може бути створене інакше як із сировини, вилученої із навколишнього середовища. Якщо ширше поглянути на цю проблему, то можна сказати, що економічна система виникла, розвивається і функціонує в екологічній системі. За визначенням Дж. Ґовді, "...економічна система є частиною біофізичного світу", в якому "економіка, суспільство та навколишнє середовище поєднані сьогодні коеволюційними відносинами"[1]

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою чотирьох рівнів, що взаємодіють:

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система -- це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи.

Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

Основні функції економічної системи:

Функція виробництва.

Головною, формуючою функцією економічної системи є функція виробництва матеріальних благ - товарів і послуг. Функція виробництва започатковує колообіг всіх трьох функцій економічної системи. Цією функцією, власне, розпочинається сам господарський, економічний процес.

Функція розподілу.

Завершальною ланкою функціонального кругообігу в економічній системі країни є функція розподілу результатів реалізованого функцією продажу створеного функцією виробництва. Тобто, функція розподілу визначає те, як будуть розподілені фінансові результати виробленого і проданого економікою країни матеріального продукту.

Найважливішу роль у функції розподілу відіграє держава, оскільки саме в цій функції і знаходиться основний сенс існування державного утворення і влади як такої.

Саме через функцію розподілу в економічній системі країни, влада держави за допомогою системи Державного і місцевих бюджетів може забезпечувати виконання своїх прямих політичних, інфраструктурних і соціальних завдань.

Свій внесок в роботу функції розподілу роблять і всі суб'єкти економічної діяльності розподіляючи, за певними напрямками, чистий залишок своїх доходів після сплати всіх витрат і податків, а також самою структурою своїх витрат.

1.2 Класифікація економічних систем

Виділяються такі основні економічні системи:

а) Економічна система вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

б) Економічна система узгодженого вільного підприємництва. Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б.Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв'язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

Крім цих трьох основних характерних прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні:

(г) розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціалізм.

г) Економічна система розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода. [19. Cтр 23 - 28 ]

Основні типи економічних систем

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку, їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

- за формою власності на засоби виробництва;

- за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану(Рис. 1.1.):

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною силою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і виважене. Роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система - це неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці" хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:

- різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних);

- високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

- оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

- орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

Класифікація економічних систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

Формалізуючи такий підхід, матимемо

ЕС капіталізм = f (ЗВприватна) (1.1)

ЕСсоціалізм = f (ЗВдержавна) (1.2)

Де ЕС - економічна система;

ЗВ - власність на засоби виробництва.[1]

Капіталістична економічна система характеризується багатьма інституційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організовувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У сполучених штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництв, конкуренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й обмежене управління.

Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1). ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, регулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконг у ХХ ст.

2). змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Прикладами є США, Японія, Канада, а також більшість країн Західної Європи

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання". Соціалістична система - це економічна система, що утверджує ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи. Основними ознаками соціалізму є: монополія державної власності; відносини адміністративної залежності; надцентралізація суспільного виробництва; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від ідеології і політики; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

Соціалізм розрізняють:

1). плановий, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;

2). ринковий, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Югославія та Угорщина в другій половині 80-х років. Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше наближеною до реальності. Формалізовано це виглядає так

ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР)

Де ЕС - тип економічної системи;

ЗВ - характер власності на засоби виробництва;

ОВ, ОР - спосіб організації виробництва та розподілу.

Спроби підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі прокрустові мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними були капіталістичні економічні системи у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні - в СРСР та Югославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем. Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність. [8]

Класифікація економічних систем за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

1). сектор вільного підприємництва;

2). сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;

3). економічне планування;

4). урядове регулювання [1].

Ринок - ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об'єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.

Ринкові економічні системи виконують функцію своєрідної «осі», навколо якої розгортаються всі існуючі економічні системи.

Як відомо, суть явища повніше розкривається через його функцій. Щоб глибше збагнути зміст ринкових економічних систем простежимо їх основні функції:

- забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;

- визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;

- регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і розподілу ресурсів між галузями економіки;

- стимулювання науково-технічного прогресу.

Типологізація економічних систем суспільства на основі пріоритетних об'єктивних критеріїв [10. Стр 30 - стр 34 ]

Так, найбільш загальна типологізація економічних систем суспільства за панівними формами власності на основні засоби виробництва матиме, на думку вченого, такий вигляд:

1) традиційні (общинні) економічні системи;

2) приватні економічні системи;

3) суспільні(державні) економічні системи;

4) приватно - суспільні економічні системи.

За ступенем втручання держави в економіку і методами регулювання соціально - економічних відносин можна обґрунтувати такі типи суспільних економічних систем:

1) колегіальні;

2) чисто ринкові економічні системи;

3) змішані ринкові економічні системи;

4) корпоративні ринкові економічні системи;

5) соціально зорієнтовані ринкові економічні системи;

6) командні або авторитарні економічні системи.

За ступенем відкритості економіки та економічної свободи усі суспільні економічні системи поділяють на такі типи:

1) закриті (економічно не вільні) економічні системи;

2) квазівідкриті економічні системи;

3) відкриті економічні системи

Найважливішими уточнюючими об'єктивними критеріями типологізації економічних систем сучасності виступають: співвідношення міського і сільського населення;співвідношення джерел ВВП; частка військових витрат у ВВП (ступінь мілітарності економічної системи); ступінь самодостатності в економічному розвитку (частка власного капіталу у структурі джерел фінансування).

Отже, на основі зазначених найважливіших уточнюючих об'єктивних критеріїв можна запропонувати такі варіанти типологізації економічних систем сучасності. Так, за співвідношенням міського і сільського населення усі економічні системи суспільства доцільно поділити на такі типи:

* аграрні економічні системи суспільства;

* квазііндустріальні економічні системи суспільства;

* індустріальні економічні системи суспільства;

* квазіінформаційні економічні системи суспільства;

* інформаційні економічні системи суспільства;

* постінформаційні економічні системи суспільства.

За співвідношенням джерел ВВП усі економічні системи суспільства можна типологізувати таким чином:

* економічні системи суспільства переважно сировинного спрямування;

* економічні системи суспільства переважно аграрного спрямування;

* економічні системи суспільства переважно промислового спрямування;

* економічні системи суспільства переважно "обслуговуючого" спрямування;

* економічні системи суспільства переважно інформаційного спрямування.

Підсумовуючи різні погляди на класифікацію економічних систем, можна зробити висновок, що жоден із відомих нам підходів не заперечує один одного. Навпаки, кожна наступна модель поглиблює та удосконалює попередню. Спроба формалізувати згадані у роботі класифікації підтверджує складність їхньої структури. На думку Поля Грегорі та Роберта Стюарта, "економічні системи є багатовимірними... Це означає, що економічна система не може бути повністю охарактеризована з точки зору однієї характеристики як показник права власності...".

Сучасний аналіз різноманітних економічних систем повинен враховувати що:

а). національна ментальність впливає на формування політичної системи держави;

б). політична система визначає характер власності на засоби виробництва, економічну роль уряду та спосіб розподілу створеного у суспільстві продукту;

в). економічна система функціонує в певному навколишньому середовищі. [4]

1.3 Характеристика та підходи до економічної системи

Система як загальнонаукове поняття - це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення економічної системи, а саме:

- як сукупності відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;

- як сукупності людей, об'єднаних спільними економічними інтересами;

- як історично визначеного способу виробництва;

- як особливим чином упорядкованої системи зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

- як сукупності всіх економічних процесів, що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правових норм, тощо.

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення економічної системи.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Найважливіші ознаки економічної системи

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливостей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання(рис. 1.3).

Рис. 1.3. Основні структурні елементи економічної системи

Продуктивні сили - це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В процесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і перебувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціональній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Система економічних відносин

Техніко-економінні відносини - це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини відображають технологію і є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини - насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення процесу відтворення та ефективного розвитку суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

2. Сучасна національні системи

2.1 Американська та Німецька модель

В економічній системі США домінують три інститути - бізнес. уряд і, меншою мірою, робоча сила. Сполучені Штати не відповідають моделі чисто ринкової економіки. Для США більше пасує назва «модифікована ринкова економіка», де уряд відіграє важливу роль, та все ж він менше втручається в економіку, ніж уряди Німеччини та Японії.

Одним із різновидів інституційних механізмів Сполучених Штатів є велика корпорація. Великі корпорації допомагали модифікувати ринкову систему, а ще частково несли відповідальність за формування двох інших інститутів, що модифікували ринковий механізм, - уряду і професійних спілок. Найважливішої модифікації ринкової системи США було досягнуто завдяки збільшенню ролі державного сектора. Було гарантовано державну освіту, обмежено бізнесові монополії та використано податки й цільові урядові виплати для перерозподілу доходів.

Було прийнято чимало урядових постанов метою досягнення різноманітних соціальних цілей, а також з метою запобігання різним анти конкурентним засобам ведення бізнесу. Державні замовлення та товари на послуги роблять істотний внесок у загальний сукупний попит, а сам уряд є єдиним великим працедавцем в економіці Сполучених Штатів.

Втручання уряду відбувається через застосування фіскальної та монетарної політик, що їх він використовує у вигляді оподаткування, цільових виплат, замовлень на товари та послуги та контролю з боку федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками.

Регламентація і контроль ділової активності - ще одне поле діяльності держави, де вона має міцні позиції. Антитрестове законодавство необхідне для забезпечення ринкової конкуренції через запобігання утворенню таких бізнесових об'єднань, як трести, що спроможні діяти супроти суспільного добробуту. Держава також є соціальною регламентацією бізнесу в таких справах як зайнятість інвалідів, професійна безпека, захист інтересів споживачів, захист довкілля та благодійні акції. Держана власність у промисловості Сполучених Штатів є досить обмеженою, але на всіх рівнях управління держава володіє й керує різноманітними підприємствами .

Політична система Німеччини подібна до американської: вони обидві є федеральними республіками і мають три рівні управління; обидві федеральні системи мають двопалатні законодавчі органи. На політичній структурі Німеччини позначається те, що свого часу вона була федерацією штатів.

Після Другої світової війни та частина Німеччини, що пізніше стала Західною, довірилась політиці вільного ринку, а не державного регулювання. Головна концепція, покладена в основу цієї політики, отримала назву «соціальне марквіртшафт», тобто соціальна ринкова економіка. Вони були переконані, що політична свобода і максимізація добробуту можуть бути забезпечені тільки через створення і підтримання вільно ринкової конкуренції.

Конкуренцію мав би запровадити уряд через відмову від практики обмеження бізнесу, утворення управління у справах монополії для обмеження і могутності картелів та заохочення конкуренції за допомогою різних засобів економічної політики.

Сьогодні соціальна ринкова економіка стала означати поєднання ринкової економіки з ретельно опрацьованою і витратною системою соціального забезпечення. Переважна частина видатків на соціальне забезпечення міститься в соціальному бюджеті, що управляється незалежно від федерального бюджету або контролюється федеральним урядом. Структура сучасної податкової системи Німеччини є насамперед наслідком розвитку історичних і політичних процесів.

2.2 Шведська модель економічної системи

Основною характеристикою шведської моделі виступає її яскраво виражений соціальний аспект, коли розвиток національної економіки орієнтується на досягнення високого життєвого рівня. Соціал-демократичний шлях економічного і суспільного розвитку у Швеції демонструє варіант соціальної стабільності з високим рівнем і якістю життя, правовою і соціальною захищеністю.

У фундаменті шведської економічної моделі лежить так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізація без націоналізації. Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва у приватному володінні за відторгнення від капіталу права розпорядження всіма доходами. Значна частина доходу вилучається у бюджет з використанням на соціально-економічні потреби.

Модель включає різні форми власності: державну, корпоративну, комунальну і кооперативну. В умовах ринкової економіки державне регулювання економічних процесів не включає приватного сектора, який розвивається самостійно за законами конкурентної боротьби на споживчому ринку. Приватні підприємці відповідають за розміри і якість національного продукту, а державна влада - за якість життя і справедливий розподіл матеріальних благ. При такому розподілі сил досягається баланс між міцним державним регулюванням і ринковим механізмом. Взаємний вплив цих векторів забезпечує оптимально стабільне функціонування країни за високого рівня життя.

Отже, шведська модель економічної системи, маючи соціальну сутність, направлена на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для отримання освіти та професійної підготовки робочої сили як в матеріальних, так в нематеріальних інтелектуальних галузях економіки. Слід зазначити, що шведська модель властива й іншим скандинавським країнам.

Це найдемократичніша модель економічного і політичного розвитку регульованої ринкової економіки, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (в тому числі колективної власності профспілок) і економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Початковим етапом її формування був розвиток політичної та соціальної демократії в довоєнний період. Зокрема, у 1938 р. між Союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок (нині до них належать майже 90 % трудящих) була досягнута угода, згідно з якою було визнано право профспілок на самоорганізацію та активну участь у веденні тарифних переговорів, належному оснащенні робочих місць тощо. Союз підприємців отримав свободу дій у сфері виробництва, а держава не мала права активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору. Водночас у сфері розподілу впроваджувалась "зрівняльна" політика регулювання заробітної плати і аналогічна фіскальна політика держави. Така концепція ґрунтувалась на ідеї про неможливість і недоцільність покладатись на механізми ринку у сфері розподілу економічного продукту, зокрема на положення про те, що праця не є товаром (а отже, заробітна плата не є його ціною), а одним із виявів людської сутності, визнанням соціального значення діяльності людини. Тому величина заробітної плати повинна, з одного боку, бути диференційованою залежно від видів праці, а з іншого -- її розмір мусить бути однаковим на однакову працю на всіх підприємствах різних галузей народного господарства та його регіонах. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.

З 1972 р. наймані працівники представлені в директораті кожної фірми з кількістю зайнятих понад 100 осіб. Звільнення з роботи можливе лише з об'єктивних причин, причому повідомлення працівнику надсилається за 6 місяців до звільнення. Офіційним рівнем всезагальної зайнятості вважається рівень безробіття в 2 %, а до безробітних зараховують тих, хто не працював 5 днів.

У 1984 р. процес формування фондів профспілки якісно змінився. Зокрема, було зменшено розмір оподаткування прибутків акціонерних компаній, різних фінансових інститутів (банків, страхових компаній) до 20 %, цей податок розподілявся між п'ятьма регіональними відділеннями фондів профспілки, а кожний з них міг володіти лише 8 % голосів на загальних зборах акціонерів (усі п'ять фондів могли придбати лише 40 % акціонерного капіталу і відповідну кількість голосів).

Фіскальна державна політика, за цією концепцією, повинна також відповідати соціалістичному принципу рівності, зокрема забезпечувати акумуляцію необхідних засобів для фінансування держави загального благоденства і рівномірно розподіляти багатство в межах країни. Засобами реалізації цих функцій є розвиток ефективної індустріальної економіки, зорієнтованої на отримання прибутків за сприятливих умов для інвестицій (низькі податки на прибутки). Ставки національного прогресивного подохідного податку становлять від 5 до 46 %. Водночас у Швеції впроваджується високопродуктивна шкала оподаткування високих індивідуальних доходів (від 31,5 % до 85 %, а в Україні і Росії -- лише 13 %). Держава також піклується про працевлаштування всіх людей і впровадження ефективної системи соціального страхування. Система охорони здоров'я на 95 % є державною (лише 5 % лікарів мають приватну практику).

У Швеції цю модель називають "державою добробуту". Важливою складовою моделі є високі податки на багатих; наявність розвинутого громадянського суспільства.

Провідна соціал-демократична партія не має більшості в парламенті, а тому там не формується більшість, уряд надзвичайно економний. Держава е позаблоковою.

2.3 Європейсько-кейнсіанська модель економіки

Європейсько-кейнсіанську модель іноді називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії,Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досяг значних розмірів. Незважаючи на високий рівень перерозподілу коштів, питома вага державних соціальних витрат не дуже висока, оскільки бюджет розглядається як засіб впливу на попит, і витрачається певною мірою на інвестиції та структурні зміни.

Важливою рисою системи державного регулювання економіки Франції є високий рівень узгодженості заходів, що вживаються. Для цього існує економічна та соціальна Рада, до якої входять представники уряду, підприємців та профспілок.

Державні економічні органи Франції розробляються на базі консультацій з економічними суб'єктами індикативні гнучкі узгоджені плани, як загальні, так і спеціальні, цільові. Виконання плану в приватному секторі забезпечується і шляхом держзамовлень, і через податкову, цінову, кредитну політику, тому плани Франції, не будучи імперативними, є активними. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів з певним страхуванням від непередбачуваного впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60-80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмивання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності, здійснення державних закупок у великих розмірах,: значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань.

Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реалізацію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулювання.

У рамках американської і німецької моделей ринку держбюджет - це фактор впливу на структуру і обсяг пропозиції, оскільки податки, дотації, субсидії, податкові кредити, держкре-дити збільшують рівень цін на одні товари і знижують його на другі, крім того, держбюджет повинен заморожувати інфляційні доходи.

В англійській моделі держбюджет виступає Як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.

Характерною рисою англійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних виробництв, що привело до скорочення масштабів державної власності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.

Необхідно відзначити, що вплив на рівень цін шляхом концентрації попиту в руках держави - це ринковий метод регулювання ринку, несумісний з методами адміністративного розподілу товарів і пов'язаний з цим адміністративним установленням цін. Проте в економічній політиці Великобританії, Франції і ряду інших країн останні методи були поширені під час війни та в повоєнні роки.

3. Економічна система України

3.1 Формування економічної системи в Україні

Специфічні процеси перебудови економіки України являють собою динамічний процес переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Такої точки зору дотримується більшість сучасних реформаторів і науковців України, хоча необхідність формування (а вірніше - розвитку) ринкових відносин у колишньому СРСР декларувалася давно, принаймні, з другої половини 60-х років. Найбільш популярними в ті часи були економічні погляди Г. Лисичкіна, які він виклав у своїй багатолітній науковій праці "План і ринок". Сутність її змісту - зробити ринкові відносини головним регулятором соціалістичного виробництва. Пізніше таку спробу зробив і Я. Певзнер. Логічним завершенням наукових поглядів цих економістів стали практичні заходи Уряду колишнього СРСР переходу до ринку, які були намічені на II з'їзді народних депутатів у 1985 р. Якраз тоді, під тиском найбільш прогресивної наукової громадськості країни, було запропоновано програму оздоровлення народного господарства і поступового переходу до ринкових відносин. У цій програмі було виділено два етапи розвитку та удосконалення народного господарства:

- І етап - 1990-1992 рр. На цьому етапі передбачався комплекс надзвичайних заходів щодо подолання бюджетного дефіциту, глибокої розбалансованості, здійснення деяких заходів поступового розвитку ринкових відносин.

- ІІ етап 1993-1995 рр. - в дію повинні були вступити тільки економічні методи керівництва народним господарством. Крім того, передбачалося забезпечити перехід до багатоваріантних форм власності, удосконалити форми самоврядування і самофінансування. Такий підхід, на думку багатьох економістів, у принципі додав змогу забезпечити практичні рішення невідкладних економічних завдань. Проте уже на І етапі (в травні 1990 р.) з деяких показників розвитку економіки стало зрозуміло, що ця програма не спрацьовує, більше того, відбулося значно глибше, ніж раніше, падіння темпів зростання виробництва в базових галузях економіки. В цих умовах Уряд пропонує нову 3 річну програму, спрямовану на реформування економіки. Однак, зрозумівши антинародний характер цього документа, Верховна Рада Союзу РСР відмовляє Уряду в його реалізації.

Свою спробу в розробленні економічної програми, яка була розрахована на 400 днів, зробила і група молодих вчених-економістів під керівництвом Г. Явлінського. З часом його програма була доповнена деякими концептуальними викладками Шаталіна і подана на обговорення Верховної Ради під назвою "Програма 500 днів". Депутати законотворчого органу і цю Програму сприйняли насторожено. Таким чином, у державі існувало вже два проекти програми ринкових реформ: одна - урядова, друга - шаталін-ська. Проте відмінність між ними - суто методологічна. Наприклад, перша пропонує формувати ринкові відносини Уряду, друга - на основі створення відповідних умов; перша - пропонує збереження міцної централізованої держави, друга - визнання суверенітету союзних республік і більше того - самостійних національних самоутворень; урядова програма розрахована на довгострокове збереження діючих управлінських структур, програма Шаталіна відводить командно-адміністративній структурі управління термін її існування до 1 липня 1991 р.; урядова програма припускає збереження налагодженої практики формування податків і розподіл доходів, шаталінська - відстоює розподіл усіх доходів у бюджети союзних республік, а потім їх перерозподіл у союзний бюджет; урядова програма виходить з того, що треба і можна захистити від негативних наслідків ринку усі верстви населення, шаталінська програма передбачала відстоювати інтереси людей тільки з фіксованими доходами.

Отже, урядова програма була побудована на обережних засадах, вона була схильна до марксових догматичних положень і категорично відкидала можливість використання приватної власності. В основі програми Шаталіна лежали соціал-демократичні напрями реформування економіки. Оцінюючи ці дві програми, колишній перший і останній президент Союзу РСР допустив одну з багатьох тактичних помилок: він зізнався в тому, що йому більш імпонує програма Шаталіна. Цим самим він дав зрозуміти суспільству, що не розділяє поглядів Уряду. Але оскільки "коней на переправі не міняють", М. С. Горбачов бере на себе функцію керівництва в розроблені нової комплексної програми.

Проте для України вона уже не мала суттєвого значення. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголошує незалежність і створює самостійну Українську державу, а в жовтні 1992 р. приймає "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В цьому документі передбачалася поки що тільки структурна перебудова економіки України. Спроба ж переорієнтуватись на ринкову економіку безпосередньо була здійснена в "Основах національної економічної політики України", які були розглянуті Верховною Радою у березні 1992 р. Приймаються важливі економічні рішення і відповідними урядовими установами. Проте ні перші, ні другі документи, які були доведені до свідомості тільки окремих членів суспільства, не були результативними. Малоефективним є становлення ринкових відносин і після прийняття Програм Президента України, які були проголошені і прийняті Верховною Радою України у жовтні 1994 р., стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки, затвердженої Верховною Радою України в січні 2000 р. А якщо й намітились деякі тенденції в економічному зростанні, то цим результатом суспільство "зобов'язане" ціновому фактору. Це не абстрактний умовивід, не демагогія, а наша реальна дійсність. Тільки в 2000 р. статистичними органами зафіксовано зростання цін у споживчому ринку на 25,8% (у 1999 р. - на 19,2%), у сфері послуг найбільше (на 39,2 та 31,6%) підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги та послуги зв'язку, ціни виробників промислової продукції в 2000 р. зросли на 20,8% (у 1999 р. -на15,7%). Негативна тенденція зростання цін продовжується.

У зв'язку з цим важливо знати причини, що постійно відтворюють таку "результативність" програмних документів формування нової економічної системи. По-перше, в Україні й зараз відсутня аргументована концепція ринкових відносин і власна модель цивілізованого ринку. "Десять років рухалися ми не в тому напрямі, бо не було наукового осмислення реформ". Так заявив Л. Д. Кучма ще в 2002 р. на засіданні Верховної Ради. Звідси традиційний експериментальний підхід до реформування фінансово-кредитної системи, системи управління і господарського механізму в цілому. До речі, в колишньому СРСР тільки за післявоєнні роки було прийнято понад 30 постанов щодо проблем удосконалення управління в промисловості, сільському господарстві, на транспорті та інших галузях. Схоже на те, що цей досвід владні структури України використовують задовільно, а найгірші традиції в керівництві економікою колишнього Радянського Союзу отримують свій подальший розвиток і удосконалення.

...