Національні моделі економічних систем

По-друге, уряд і його економічні радники дуже повільно позбавляються від ідеологічних і економічних догм. Ідеологія багатьох політиків і керівників народним господарством високого рівня і сьогодні залишається на позиціях XIX - початку XX ст., а це означає, що багато фахівців, які розробляють основні принципи економічної політики держави, топчуться на місці, не бачать перспектив у розвитку держави. Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку в русло вільних ринкових відносин 150-200-річної давнини. Такого ринку немає навіть у сучасному розвинутому капіталістичному суспільстві.

По-третє, постійно порушувався і порушується світовий постулат, аксіома суспільного розвитку: "Економіка первинна, політика вторинна". Це концепція загальносвітова і виконувати її потрібно безпомилково. Навіть такі економісти, як Д. Кейнс і П. Самуельсон, виходили у своїх економічних питаннях з першості економіки, а не політики.

По-четверте, нові владні і господарські структури дуже швидко ліквідували старе, але вороже ставляться до нового, чого потребує ринкова економіка. Невиправдано ліквідували прогнозування, в державі відсутній план розвитку національної економіки не тільки на рівні країни, а й в областях і районах. Наука відірвана від запитів відповідних органів, ліквідовані вертикальні зв'язки економічних служб та ін. Такої "розкішності" не дозволяють собі навіть високорозвинуті в індустріальному відношенні країни світу.

По-п'яте, у господарське життя держави впроваджувались і впроваджуються реформаторами найкращі досягнення високорозвинутих країн світу (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції, та інших), економіка яких перебуває на третьому (постіндустріальному) етапі розвитку. І це дуже похвально. Досвід таких країн потрібно вивчати і використовувати, але використовувати творчо, пристосовувати до реальної дійсності і відповідного етапу розвитку держави з урахуванням психології і менталітету людей, історичних традицій суспільства. В Україні ж деякі окремі елементи постіндустріального суспільства перебувають поки що на стадії формування.

Варто відзначити ще й таке - розбудова нової економічної системи має спиратися не на фінансову олігархію, яка здійснює політичний і економічний диктат у країні, а на широке коло різних верств населення, на його творчий інтелектуальний потенціал, на винахідливість і підприємливість.

3.2 Особливості становлення економічної системи в Україні

Україна, як й інші постсоціалістичні країни, почала перехід до ринкової економіки, коли був добре відомий досвід розвинутих країн, за яким функціонування економіки здійснюється на основі єдності ринкового і державного регулювання. Незважаючи на це, утвердилася проста логіка: оскільки ми створюємо ринкову економіку, то її функціонування забезпечує ринковий механізм. Ця теза увійшла в теорію і практику. Чим пояснити, що, всупереч світовому досвіду, широко відомій теорії Дж. Кейнса про економічну роль держави в сучасній економіці, у нас утвердився однобічний підхід, пов'язаний з ринковим механізмом7 на мою думку, причиною стала знову - таки проста логіка: величезна економічна роль держави у плановій економіці визначалася тим, що 92% засобів виробництва були власністю держави. А щоб подолати надмірну економічну роль держави, що треба зробити? Треба позбавити її власності на засоби виробництва шляхом приватизації державного майна. Так і було зроблено. Але виявилося, що припустилися грубої помилки: володіння засобами виробництва було неправомірно ототожнене з економічним регулюванням держави, хоча це різні речі. Досвід показує: чи є у держави власність на засоби виробництва чи її немає, існує великий чи малий державний сектор, вона виконує значну економічну роль. У нас же позбавлення володіння засобами виробництва супроводжувалося відокремленням держави від економіки. За умов, коли ринковий механізм ще не діяв, відмова держави від регулюючої ролі призвела до некерованості економіки, хаосу, глибокої і довготривалої економічної кризи, руйнації економіки. Країна, народ заплатили неймовірну ціну за ці помилки.

Наш досвід важливий тим, що він показав не лише необхідність поєднання економічної ролі ринку і держави, але й те, що державне регулювання має використовувати не адміністративні, а економічні методи, тобто не давати економіці команди, а активно впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Усе це довело, що ринок і держава виконують економічну роль не окремо, а шляхом глибокої взаємодії, взаємо доповнення ринкових процесів і державних заходів, що механізм функціонування і розвитку економіки виступає у формі господарського механізму, який передбачає узгодженість об'єктивних ринкових процесів і свідомої, науково обґрунтованої діяльності держави.

Науково - технічна революція другої половини ХХ ст. перетворила науково - технічний прогрес у вирішальний фактор економічного зростання, породила його новий тип - інноваційний розвиток. Інновації, нововведення, які раніше час від часу впроваджувалися у виробництво, перетворюються у постійно діючий фактор соціально - економічного розвитку. Це істотно змінило умови розвитку економіки, вимагало глибокого поєднання науки, техніки і виробництва, фундаментальних та прикладних наукових досліджень і прискорення їх впровадження у виробництво. Для цього треба було рухатися шляхом подолання розриву між наукою і технікою, з одного боку, і виробництвом - з другого, забезпечити тісну їх взаємодію. Практика привела до формування і розвитку якісно нової структури - національних інноваційних систем (НІС). Вони знаменують подальше поглиблення інтеграції науки і техніки з виробництвом, посилення їх взаємодії заради науково - технологічного вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності. Усе це дає підстави для того, щоб національні інноваційні системи вважати складовими механізмів функціонування і розвитку економіки. Призначення їх полягає у тому, щоб забезпечити взаємодію наукових досліджень, дослідно - конструкторських розробок та впровадження їх у виробництво, зростання науково - технічного рівня усієї економіки. Таким чином, НІС - це системи, які створюються державою і спираються на ринковий механізм доведення наукових розробок до нових зразків техніки і технологій, механізм їх впровадження у виробництво, здійснення інноваційного типу розвитку [9, с. 29 - 30].

Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в радянському Союзі, Україна виробляла в середньому лише близько 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. Слід зважати й на те, що 1990 р. частка міжрегіональної торгівлі у загальному обсязі торгівлі України становила 82,1 %, тобто Україна залежала від зовнішньоекономічних зносин більше, ніж інші країни - члени колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) та більшість країн Європейського Співтовариства (ЄС).

У 1990 р. Україна імпортувала близько 54 млн. тонн сирої нафти, 11 млн. тонн нафтопродуктів, 87 млрд. кубічних метрів природного газу, 21 млн. тонн вугілля. Окрім Росії, ці продукти ввозились в Україну також із Туркменістану й Казахстану.

Рішенням про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте республіками колишнього радянського Союзу, дуже негативно відбилось на українській економіці. Так, якщо 1991 р. середня ціна імпортованої сирої нафти дорівнювала 50 доларів США за тонну, то наприкінці 1993 р. вона вже піднялась до рівня світової ціни - 120 доларів США за тонну. В середині 1993 р. Україна отримувала природний газ в Росії й Туркменістану за ціною від 15 до 30 доларів за тисячу кубічних метрів, а на початку 1995 р. ця ціна сягнула вже 70 доларів, і до сьогодні вона постійно коригується у бік її збільшення.

Рекордно високий рівень інфляції в Україні 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін на енергоносії. За підрахунками фахівців, більш як 85 - 90 % загального обсягу спаду виробництва пов'язано з недостатньою забезпеченістю промисловості й сільського господарства України енергоресурсами [13, с.214].

Слід наголосити, що з переходом до розрахунків за світовими цінами умови економічного розвитку в Україні погіршилися ще й у зв'язку з тим, що навіть 1987 р., з оцінкою експертів Світового банку, біля 16 % виробленої в Україні продукції мали від'ємну додану вартість у світових цінах, тобто вартість окремо взятих матеріальних вкладень перевищувала ціну виробленої продукції, якщо обидва ці показники оцінювати за світовими цінами. Зрозуміла річ, що за умов загального погіршення економічної ситуації у 1990-і роки цей показник міг тільки знизитись.

Всеосяжна економічна й політична криза багато в чому пов'язана з невизначеною, а часом просто деструктивною економічною політикою перших років після здобуття незалежності. Прагнення до якнайскорішого демонтажу адміністративно - командної системи і звільнення від пануючого ультраетатизму закономірно вивело на передній план неоліберальну ідеологію, що спиралась на дерегуляцію й роздержавлення економіки. Це був шлях епігонства ідей монетаризму як універсальної моделі ринкової трансформації без урахування економіко - соціологічних реалій України.

Україна, як і всі колишні радянські республіки, мала високо монополізовану економіку з нееластичним постачанням і великим ступенем адміністративного регулювання господарчих процесів. З огляду на це автори неоліберальної моделі реформування економіки у своїх конструкціях виходили з паралелізму монетаристських методів економічного регулювання й заходів щодо роздержавлення і створення економіки змішаного типу.

3.3 Основні положення сучасної політики України

Нині наша економічна політика підпорядкована комплексній трансформації адміністративно - командної економіки в ринкову. Але становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально - галузевому, так і в інституціональному аспектах. У цьому контексті саме конструктивна структурна політика держави є, з одного боку, умовою раціоналізації ринкових реформ, а з іншого - фактором якісної трансформації всього суспільного життя.

Ця тема наразі дуже актуальна, оскільки структурна політика акумулює всі інші напрями економічної політики: фінансово - кредитний, податковий, інвестиційно - інноваційний, технічний, регіональний, соціальний, зовнішньоекономічний тощо.

Сучасна розвинута економічна система є своєрідним продуктом невпинно зростаючих масштабів суспільного поділу праці та поглиблення спеціалізації різних галузей і видів людської діяльності. «В економіці сучасних суспільств, - пише П.Самуельсон, - цей процес (спеціалізації і поділу праці) доведений до певної межі». Але вчений не пояснює, чим це обумовлено, хоч і підкреслює його прогресивність. Услід за А.Смітом він визнає, що спеціалізація і поділ праці обмежені розмірами ринку, тобто тим обсягом товарів і послуг, який може бути реалізований.[8, с.118]

Як і інші посткомуністичні країни, Україна здійснює перехід від командно - адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка ринкових перетворень в Україні вимагає одночасного утвердження політичної незалежності держави і побудови сучасної національної економіки. В узагальненому вигляді економічний розділ концепції державотворення базується на ідеї глибоких інституційних змін 9в першу чергу відносин власності0, досягненні грошово-кредитної,, фінансової й цінової стабілізації , державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення. Розробка конкретного механізму трансформаційного процесу в Україні наштовхується на значні труднощі, що пояснюється як нездатністю адміністративно - командної правлячої еліти, котра загалом зберегла свої колишні позиції, до проведення глибинних ринкових реформ, так і відсутністю належної підтримки з боку населення реформаторської політики владних структур, що необхідне для радикального перетворення соціально - економічної бази [6, с. 290].

Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці відбуваються під впливом НТР і є загальним для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально - економічних систем.

У своїй сутнісній основі економічна політика зводиться до керування(у широкому розумінні) ресурсами, насамперед матеріальними й фінансовими, та характеризується їхнім взаємозв'язаним рухом у межах макроекономічного відтворювального процесу. Треба мати на увазі, що раціональне здійснення цієї політики передбачає наявність відповідних соціально - економічних відносин, які дають змогу ефективно використовувати ресурси, оскільки в таких відносинах відбувається їхній рух. Про це, до речі, свідчить і практика розвинутих країн.

Головними завданнями структурної політики держави є подолання диспропорцій, що виникають між окремими сферами, галузями економіки країни, а також регіонами та інституціями, і формування на цій основі збалансованої структури національного господарства. Згідно з цим структурну політику слід розглядати, як уже зазначалося, у галузевому, регіональному та інституційному аспектах(зрізах).

Галузевий зріз структурної політики охоплює цілі, важелі й засоби впливу держави на процес формування пропорцій, які характеризують раціоналізацію галузевої структури економіки. Головними завданнями галузевих структурних зрушень є:

- розроблення структурно-галузевої стратегії розвитку економіки країни, аналіз місця і ролі провідних галузей у її структурі;

- обґрунтування пріоритетів у розвитку окремих галузей народного господарства;

- вияв проблем розвитку та розміщення крупних багатогалузевих комплексів;

- проведення заходів щодо підтримки державою НТП в окремих галузях економіки;

- комплексний розвиток регіонів країни.

Галузева структура економіки характеризується питомою вагою окремих галузей у створенні ВВП. Досить рельєфно структурно-галузеві пропорції та економічний стан країни характеризує і галузева структура її промисловості, що можна проілюструвати на прикладі України.

Отже, сучасний механізм функціонування і розвитку економіки України являє собою складне утворення, якісно відмінне від того, що існувало раніше. Він включає господарський механізм як єдність ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки та національну інноваційну систему. Інтеграція господарського механізму та національної інноваційної системи перетворює цей механізм у якісно нову категорію, яка забезпечує взаємодію науки, техніки та економіки і відповідає зростаючому рівню усуспільнення виробництва та капіталу, сучасним умовам соціально - економічного розвитку.

Висновки

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру та різноманітну типологізацію. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною.

Підсумовуючи основні економічні системи, можна зробити висновок, що жодна із відомих нам типів не заперечує один одного. Навпаки, кожна наступна система поглиблює та удосконалює попередню. "Економічні системи є багатовимірними. "

Людське суспільство, розвиваючись, використовувало різні економічні системи:

· централізовано планова;

· ринкова;

· традиційна;

· змішана.

Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують в чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

Першим завданням нашого дослідження було визначити поняття економічної системи, її складові елементи. Економічна система - це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини. Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства. Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства. На основі суспільного виробництва формуються економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей. Ми визначили, що економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Друге завдання було проаналізувати типи економічних систем суспільства. Ми розглянули кілька підходів до типологізація систем, які не перечать одна одній, а навпаки поглиблюють і доповнюють одна одну. Кожен науковець, роботи якого я використовувала під час дослідження, здійснив типологізацію згідно власних критеріїв.

Щодо становлення економіки України, то воно, як бачимо, було досить тривалим. Економічна залежність молодої держави від інших країн - республік колишнього Радянського союзу, високий рівень інфляції, економічна криза - далеко не всі причини відсталості України від інших розвинутих європейських держав. Через нерозуміння справжніх причин інфляції проводилася принципово помилкова соціальна політика. Попри те, що Україна мала певний історичний досвід функціонування ринкової економіки і відповідної ринкової філософії, це не свідчить про інтелектуальну спроможність України розробити програму ринкової трансформації суспільства виключно на ґрунті національного ринкового потенціалу і традицій національної економічної спадщини. На сучасному рівні Україна перебуває в стані затяжної кризи. Кажуть, що почалося економічне зростання. Так, безумовно, в Україні є структурні зміни в позитивну сторону, в деяких аспектах ми показали, що можемо працювати, але ці тенденції, ці зміни на жаль носять тимчасовий характер, а повинні бути постійними. Можна виразитися, що наша економіка збільшується убуваючими темпами. Багато фахівців пропонують безліч варіантів виходу з кризи. Розробляють всі можливі проекти, схеми, механізми.

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Україні є процес активного роздержавлення та приватизації. Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур.

Список літератури

1. Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: навчальний посібник. - Львів: Інтереко, 2003.

2. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка.- К.: Основи, 2008

3. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. -- К.: Віпол, 1999

4. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: КНЕУ, Навч.посіб/за ред..З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчишина.

5. Гаврилишин Б.Дороговкази в майбутнє: до ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові/ Пер.з англ. - К.: Основи, 2002

6. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. -: Юристъ, 2003

7. Гальчинський А. Основи економічної теорії. -КНЕУ, Київ: Основи, 2004

8. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. -Київ: Основи, 2008

9. Основи економічної теорії. - під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища школа, 2007

10. Основи економічної теорії. - КНЕУ, під редакцією Ніколенко Ю.В. - Київ: 2001

11. Основи економічної теорії. - під редакцією Чухно А.А. - Київ, 2006

12. Основи ринкової економіки. - під редакцією Савлука М.І. - Київ: Либідь, 2002

13. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. -- К.: Віпол, 1994. --704с.

14. Структурна політика в перехідній економіці України /Бєляєв О.О.// Економічна політика:навч.посібник/Колект.автор, керів.авт.кол. Бєляєв О.О. - К., 2005

Размещено на Allbest.ru