Валютний ринок України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний транспортний університет

Кафедра економіки, менеджменту і права

Курсова робота

З Мікроекономіки

з теми:

Валютний ринок України

Студента 2 курсу групи ТР-2-1

напряму підготовки Туризм

Студента Ласкавого Я.І.

Київ - 2014 рік

ПЛАН

Вступ

1. Особливості та функціонування валютного ринку України

1.1 Типи валютних ринків

1.2 Операції валютного ринку

1.3 Операції міжбанківської валютної біржі (МВБ)

2. Інструменти валютно-фінансової політики в Україні

2.1 Валютне регулювання ринку

2.2 Фінансова політика в Україні

3. Місце України на світовому валютному ринку

3.1 Міжнародні фінансово-кредитні інститути і Україна

3.2 Проблеми і перспективи встановлення валютного ринку

Висновки

Список літератури

ВСТУП

валютний міжнародний комерційний кредитний

Перехід до ринкової економіки в Україні є необхідною умовою її інтеграції в світове господарство. В нашій країні є всі необхідні умови для розвитку ефективного економічного співробітництва із зарубіжними країнами. Найважливішою передумовою цього процесу є формування механізму інтеграції на мікро- та макрорівнях, в тому числі його валютно-кредитного елементу.

Актуальність даної теми обумовили значні проблеми, які на сьогодні притаманні валютно-розрахунковому механізму комерційних банків України. Зокрема в даній роботі розглядаються проблеми існування “чорного” ринку валюти в Україні, невизначеність ситуації в сфері курсоутворення, недосконалість валютної законодавчої бази та проблема капіталізації українських комерційних банків.

Розвиток та стабілізація валютної системи значною мірою визначають успішний хід ринкових перетворень в Україні. Діяльність банків глибоко проникає в усі сфери економіки і активно впливає на соціальні процеси в державі.

Побудова структурної системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає утворення нових та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізації реальної або можливої загрози національній економіці. Світовий досвід свідчить, що внутрішній валютних ринок успішно розвивається, як правило, за активної участі і при ефективному контролі з боку уповноважених органів регулювання валютних операцій.

Метою даної роботи є вивчення і аналіз діяльності валютної системи України в сфері здійснення валютних операцій та міжнародних розрахунків, а також обґрунтування на цій основі окремих висновків і пропозицій по вдосконаленню діючої практики валютно-розрахункового механізму комерційних банків України.

Розглядаються тенденції розвитку валютного ринку в Україні та їх вплив на діяльність банку; операції комерційних банків з іноземними валютами, здійсненням яких вони займаються на сьогоднішній день. Увага приділяється дослідженню методів регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій.

Приділено увагу механізму здійснення міжнародних розрахункових операцій як передумови для вдосконалення кореспондентських відносин між банками різних країн, проблеми здійснення цих розрахунків. Міститься інформація про кореспондентські відносини, розкривається суть ностро- та лоро-рахунків.

1. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

1.1 Типи валютних ринків

Валютні ринки -- це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі при наданні послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі чи продажу іноземної валюти платником чи одержувачем.

Функціями валютних ринків є:

забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

регулювання економіки.

Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися у XIX ст. Цьому сприяли такі передумови:

розвиток міжнародних економічних зв'язків;

розвиток світової валютної системи, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

розвиток банківських систем та кореспондентських зв'язків між банками різних країн;

удосконалення засобів зв'язку та інформації -- модемний, мережевий зв'язок, телеграф, телефон, телекс, Internet.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валютних операцій здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків-кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні операції безготівковим шляхом. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними.

Розрізняються світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій та кількості валют, які використовуються.

Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових центрах -- у Західній Європі, США, на Далекому та Близькому Сході, в Південно-Східній Азії. Найбільшими є валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху, Токіо. На світових валютних ринках банки ` проводять операції з ключовими валютами, які широко використовуються у світовому платіжному обігу. Філіпенко А. С. Міжнародні валютно-кредитні відносини. -- Київ: Либідь, 2000. -- С.58.

На регіональних та місцевих валютних ринках здійснюються операції з конкретними конвертованими валютами (сінгапурський долар, Саудівський ріал, кувейтський динар тощо.)

Міжбанківський ринок поділяється на прямий та брокерський (див рис. 1.1). Тому складовою ланкою в інституціональній структурі валютного ринку е брокерські фірми, які здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію (в середньому 30 дол. США за кожний контракт). У міжнародній практиці прийнята система нарахування брокерської комісії, згідно з якою покупець та продавець валюти сплачують брокеру по 50% брокерської винагороди. Крім того, зазначені суми не включаються в котирування та, як правило, виплачуються контрагентами щомісячно безпосередньо брокеру.

Особливо важливим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору й дій власника валюти. Ступінь зрілості валютного ринку визначається не лише масштабами валютних операцій, а й його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Важливо враховувати й те, що свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, що реалізуються у відповідному доході. Цей доход буває безпосереднім або опосередкованим. Його зміст може виявитися не в перебігу обмінної процедури, а на наступних ступенях господарської діяльності, скажімо, при продуктивному використанні сучасного обладнання, яке придбано за кошти, отримані в результаті валютної операції. Та суть справи і в цьому випадку не змінюється: отримання доходу є визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку.

Це потрібно чітко усвідомлювати. Ніхто не звертається до валютного ринку заради споглядального інтересу. Мотивацією е інтерес матеріальний, економічна потреба. Тому, звертаючись до цієї економічної інституції, слід чітко собі уявляти, що валютний ринок не є установою благодійною. Йому притаманні атрибути будь-якого ринку. Йдеться, принаймні, про дві речі.

По-перше, маємо враховувати, що валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Конкуренція є інструментом одержання доходу. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.

По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Йдеться не лише про суто спекулятивні операції, пов'язані з «грою» на валютних курсах, що в принципі є також природною атрибутикою будь-якого ринкового механізму. Валютний ризик органічно пов'язаний з конкуренцією, з дією стихійних сил, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, нарешті, з обов'язковою присутністю елементів суб'єктивності в поводженні контрагентів, що їх не завжди повною мірою можна прогнозувати.

Тому важливим атрибутом валютного ринку є запровадження функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок інституційно регульований. Вся система міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавних і транснаціональних засадах, а також система страхування валютного ризику являє відповідні атрибути регулювання валютно-ринкової діяльності.

Нарешті, слід враховувати й те, що регулятивні основи валютного ринку реалізуються в певних межах. За своїми формою і змістом вони не можуть і не повинні підміняти ринкові саморегулятори. Вони мають лише доповнювати й коригувати дію останніх. Валютний ринок, спертий лише на інституційно регульовані структури, взагалі перестає бути ринком. Він втрачає головне -- свою стимулювальну функцію, конкурентно-конструктивну місію. Тому, розглядаючи механізми валютного ринку, маємо враховувати головний принцип їх застосування -- принцип формальності ринкових га інституціональних регуляторів. І це не абстрактне твердження. Саме за таким принципом реалізують свої функції регулюючі структури валютного ринку, що діє в Україні, так і інших країнах перехідної та ринкової економіки.

Відтак взаємний інтерес контрагентів, валютний доход, конструктивна конкуренція, комерційний ризик, система інституційних регуляторів -- ось далеко не повний перелік визначальних, органічно пов'язаних між собою ланок, на яких вибудовується сучасна структура валютного ринку.

У валютних операціях, що здійснюються на валютному ринку, беруть участь різні групи економічних суб'єктів, кожна з яких прагне задовольнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада -- продавці валюти, її покупці та посередники. Можна зазначити, що суб'єктами валютного ринку є: Гальчинський А. Теорія грошей: Навчальний посібник. -- К.: Основи, 2001. -- С.375.

По-перше, фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті в різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності.

По-друге, некомерційні банківські установи, які заперечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків.

По-третє, у функціонуванні валютного ринку особливо велику роль відіграють брокерські фірми, контори та окремі брокери, що займаються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну винагороду. На окремих валютних ринках на ці структури випадає більше половини валютних операцій.

По-четверте, державні установи, чільне місце серед яких посідають центральні банки та державні скарбниці окремих країн.

Слід зважити й на те, що провідним споживачем валютного ринку, який, власне, визначає попит на його головний товар -- валютні ресурси, виступають світові транснаціональні банки. На них випадає близько 90% усього валютного обігу. Наслідком цього є те, що валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій.

1.2 Операції валютного ринку

Статистика, яка визначала б щорічні обсяги операцій па валютному ринку, відсутня. За наявними оцінками, нинішній сукупний обіг валютних ринків досягає 100 трлн. доларів на рік. Така астрономічна цифра пояснюється різноманітністю, багатократністю, повторністю валютних операцій переказів, угод купівлі-подажу і ін.).

Валютні операції з негайною поставкою («спот»). Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. -- К.: Товариство "Знання", КОО, 2001. --С.145. При здійсненні валютної угоди з негайною поставкою, яка має назву «касова» (готівкова), або «спот» («spot»), іноземна валюта постачається банками-кореспондентами не пізніше, ніж протягом двох наступних банківських днів з дня укладення угоди, термін її постачання практично збігається з моментом виконання угоди. Лише при угодах на валютному ринку в Токіо поставка валют звичайно здійснюється наступного робочого дня. Це пояснюється тим, що на ньому робочий день розпочинається раніше порівняно з іншими валютними ринками, що дає можливість здійснити своєчасний переказ палюги.

Строк постачання валюти має назву «дата валютування» («value date»). Продану валюту продавець негайно переводить на рахунок, указати банком-бенефіціаром, за курсом, який зафіксовано в момент укладання валютної угоди.

При валютній угоді «спот», як правило, застосовується курс банківського переказу. Курс готівкових угод публікується в котирувальних бюлетенях. Ці операції найбільш поширені, їх частка становить більше, ніж 50% обсягу валютних угод на міжбанківському ринку.

За допомогою операцій «спот» банки забезпечують вимоги своїх клієнтів в іноземній валюті для міжнародних розрахунків, створюють можливості для швидкої міграції капіталів, у тому числі «гарячих» грошей, з однієї валюти в іншу, здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Термінові угоди з іноземною валютою. Термінові валютні угоди (форвардні, ф'ючерсні) -- це валютні угоди, за якими сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у вітчизняній угодою термін після її укладення, за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення).

Отже, головними особливостями термінових валютних операцій є такі:

1) існує інтервал у часі між моментами укладення і виконання угоди;

2) курс валют за терміновою валютною операцією фіксується у момент укладення угоди, хоча вона виконується через конкретний строк. Термінові угоди з інвалютою укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Форвардні операції. Міжбанківські термінові угоди дістали назву форвардних forward). У момент укладання цих угод фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1 -- 6 місяців) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються. Обсяги форвардної угоди можуть бути будь-якими, і при цьому не вимагається їх забезпечення. Частіше використовуються лаги у форвардних угодах -- від одного до двох тижнів та від одного до 12 місяців. За форвардної угоди в момент її укладання гроші не переходять з рук у руки.

Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є ділери, які «грають» на пониження («ведмеді») чи на підвищення («бики») курсу валюти.

Різниця між курсами валют за угодами «спот» і «форварда визначається як знижка (дисконт -- (ДА чи депорт -- Д або дізажіо) з курсу «спот», коли курс нижчий, чи премія (pm, чи репорт -- R, або ажіо), якщо він витий. Премія означає, то валюта котирується дорожче за угоди на певний термін, ніж за готівкової операції. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною операцією нижчий, ніж за готівковою.

Такий порядок визначення курсу за форвардною операцією застосовується при прямому котируванні валют. При непрямому котируванні валют дисконт додається до курсу «спот», а премія, навпаки, віднімається від нього. Форвардні курси оголошуються комерційними банками і публікуються в котирувальних таблицях. У бюлетені вказуються або тільки розміри премій і дисконтів, або курс за терміновою угодою.

При підрахунку курсу «аутрайт» діє таке правило:

якщо різниця між курсом «спот» та курсом «форвард», яка визначається за курсом покупців, менша за відповідну різницю, яка обчислюється за курсом продавців, то вона додається до курсу «спот»;

якщо перше число більше від другого, то різниця піднімається, тобто форвардний курс визначають шляхом додавання премії (репорту) до касового курсу (спот) чи віднімання від нього дисконту (депорту).

Ф'ючерсні валютні операції. Наступний різновид термінових біржових валютних операцій -- ф'ючерсні (futures). Головна їхня особливість полягає в тому, що при цьому торгують стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови -- сума, термін, метод розрахунку тощо. Їх головна мета -- хеджирування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит.

У наш час ф'ючерсні операції відіграють помітну роль тільки на ринку в США, де на них припадає до 15% обсягу операцій. Слід відрізняти «ф'ючерсні» термінові біржові угоди від «форвардних» термінових міжбанківських угод (за телефоном, телексом), які укладаються на будь-які суми та терміни, тобто без стандартних умов.

При здійсненні ф'ючерсних угод застосовується хеджирунання (від англ. to hedge -- відгороджувати) -- форма страхування ціни чи прибутку. При хеджируванні учасники угод дістають можливість застрахувати себе від можливих втрат від змін ціни протягом терміну угоди.

На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ф'ючерси звичайно не пред'являються для виконання, а використовуються як інструмент спекуляцій та хеджирування. Ці контракти дуже відрізняються від форвардних, хоча і є похідними від них. Ф'ючерси -- це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф'ючерсна ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася -- зазнають збитків. Продаж ф'ючерса дає прибуток, якщо ціна рухається вниз. Інакше кажучи, коротка позиція -- застава на те, що ціна знизиться, а довга-- нате, що вона зросте.

Особливості ф'ючерсів. Ф'ючерси -- не що інше, як стандартизовані форварди, але водночас вони мають свої особливості.

Основні ознаки ф'ючерса такі:

обсяг операцій фіксований для кожної з валют, які використовуються в торгівлі, він заданий обсягом стандартизованої валютної партії;

крім того, біржі, де відбуваються основні торги з ф'ючерсами, встановлюють обмеження денних коливань курсів ф'ючерсів;

контракти виконуються в певні узгоджені дати -- в кожну третю середу місяця;

грошовий потік у випадку ф'ючерсів дає можливість заробити на відсотку, відкладаючи грошові кошти, які отримуються у вигляді платежу за ф'ючерсом. Цього не відбувається у випадку форвардів. Слід мати. однак, на увазі, що за ф'ючерсом можливі збитки. Крім того, прибутки та збитки за ф'ючерсами сплачуються невідкладно в той же день, коли вони виникають;

за ф'ючерсами відбувається безперервний (щоденний) потік платежів. За форвардами -- оплата не здійснюється до настання дати контракту;

якщо форвардами торгують «через прилавок» всюди, то ф'ючерсами -- тільки на біржах, у Чикаго. Токіо, Сіднеї, в Новій Зеландії та ще в декількох місцях.

Опціонні угоди. Різновидом термінових операцій є опціонні угоди: їх об'єктом виступає право купити (опціон кол -- cal option) чи продати (опціон пут--put option) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладення угоди, тобто це -- угода з нефіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити чи продати валюту сплачується невелика премія. 3а сприятливого руху курсу упродовж терміну угоди це право використовується, в протилежному випадку сплачена премія втрачається, і валютна операція не відбувається (тобто опціон вигідний при курсових коливаннях, які перевищують розмір премії). Об'єктом опціону можуть бути ф'ючерсні контракти. Опціонами торгують як на міжбанківському ринку (наприклад, у Лондоні), так і на фондових, товарних і спеціалізованих біржах (в Амстердамі, Філадельфії тощо).

Валютні опціонні -- контракти, які дають їх власникам право купити чи продати установлену кількість валюти за фіксованою в контракті ціною протягом обумовленого періоду (американський опціон) чи у визначений день (європейський опціон). Опціон «кол» дає право на купівлю, а “пуг” -- на продаж. Вперше валютні опціони з'явилися на Філадельфійській валютній біржі в 1982 р. Нині вони обертаються в Лондоні, Нью-Йорку та інших валютних центрах. Обсяги контрактів стандартизовані і дорівнюють половині стандартної партії ф'ючерсів за відповідними валютами.

Опціони на споти (options on spot). Американський «кол на спот» -- контракт між покупцем та райтером. Покупець платить райтеру ціну (премію) за право (але не зобов'язання) купити визначену кількість валюти за встановленою ціною в обмін на іншу валюту в обумовлений період часу. Наприклад, кол на фунти може дати право купити валюту в будь-який установлений час після підписання контракту. Американський «пут», відповідно, дає право продати валюту. Європейські опціони виконуються тільки у визначені дати.

Опціони на Ф'ючерси бувають тільки американські: Об'єктом контракту у цьому випадку с ф'ючерс. Ф'ючерсний контракт виконується в будь-яку дату обумовленого періоду, і власник опціону кол отримує в цей момент весь належний йому за цей період прибуток. Даний прибуток перераховується із створеного для цієї мети накопичувального рахунку.

Ф'ючерсні опціони. Покупець кола погоджується кожного дня сплачувати райтеру суми, які відповідають здешевленню ринкової вартості кола. На додаток до цього райтер надає покупцю право купити обумовлену кількість валюти за договірною ціною Як і у випадку з класичними ф'ючерсами, і покупець, і райтер ф'ючерсного опціону вносять депозит (маржу) і за необхідності регулюють залишок. Ціна опціону ніколи нікому не сплачується. Вона -- не більше, ніж предмет застави.

Торгівля опціонами відбувається на міжбанківських ринках у Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, на біржах Філадельфії й Чикаго. За оцінкою Банку міжнародних розрахунків (Базель), наприкінці 1989 р. сумарна величина відкритих інтересів становила 44 млрд. дол. США. Торгівля відбувається стандартизованими партіями (об'єми партій -- ті ж самі, що й за ф'ючерсами).

Валютні операції «своп». «Своп» (англ. тир -- міна, обмін) -- це валютна операція, яка об'єднує купівлю-продаж ні) умовах термінової поставки з одночасною контругодою на конкретний термін з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації та ін.). За операціями «своп» готівкова угода здійснюється за курсом «спот», який в контругоді (терміновій) коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від руху опціонного курсу. Таким чином, операція «своп» є комбінацією готівкової та термінової операцій.

При здійсненні операцій «своп» клієнт економить на маржі -- різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою. Операції “своп” зручні для банків: вони не створюють відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечує необхідною валютою без ризііку, пов'язаного зі зміною її курсу.

Операції «своп» використовуються з метою:

1) виконання комерційних угод: банк продає іноземну валюту на умовах термінової поставки й одночасно купує й на певний термін;

2) придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів;

3)кредитування клієнта.

«Відсотковий» та «валютний споп». Операції «відсотковий» та «валютний своп» використовуються з метою несприятливої зміни відсоткових ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів.

«Відсотковий своп» являє собою середньострокову чи довгострокову угоду між двома банками чи фінансовими організаціями, згідно з якою одна сторона бере на себе зобов'язання сплачувати за конкретну суму кредиту відсотки за фіксованою ставкою, а інша зобов'язується сплачувати відсотки за ту ж саму суму кредиту, виражену в тій самій валюті, але за плаваючою ставкою. При цьому учасники угоди «відсотковий своп» не виступають у кредитні відносини між собою, і реального руху коштів за кредитом не відбувається.

За угодою «валютний своп» сторони узгоджують суму основного боргу в одній валюті та п еквівалент в іншій валюті, і на відміну від відсоткового свопа», де реального руху основної суми не відбувається і сторони обмінюються тільки відсотковими платежами (на практиці платежі відбуваються, як правило, в розмірі між більшою та меншою сумами нарахованих відсотків), за угодою «валютний своп» платежу підлягають як суми відсотків, так і основні суми. При цьому, оскільки зобов'язання сторін виражені » різних валютах, взаємні платежі здійснюються в повних сумах.

Валютний арбітраж. Валютний арбітраж -- особливій вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в здобутті прибутку та уникненні можливих валютних збитків шляхом використання сприятливої кон'юнктури валютних ринків. Це використання різниш о котируваннях на міжнародних та національних валютних ринках. Основний його принцип -- купити валюту дешевше та продати дорожче. Існує кілька . сидів валютного арбітражу -- з товарами, цінними паперами, валютою.

Передумовою для здійснення таких операцій є незбіг курсів на різноманітних валютних ринках, а також курсів різноманітних платіжних засобів на одному й тому ж ринку.

Більш складним буде валютний арбітраж, коли в операції використовуються кілька валют та декілька валютних ринків. Але і в цьому випадку арбітражист повинен закінчити угоду в тій валюті, з якої він почав валютний арбітраж. Так, американський арбітражист може одночасно купити фунти стерлінгів на долари, французькі франки на фунти стерлінгів, марки ФРИ на 4'ранцузькі франки, марки ФРН на долари, тобто початкова та кінцева : салюти збігаються, та перевищення останньої величини (котирування) над першою і становить основну мету цієї угоди. Виходячи з вказаної мети такий валютний арбітраж називають спекулятивнім.

При проведенні такої валютної операції мета арбітражиста -- найбільш вигідно купити інвалюту (наприклад, для погашення боргу кредитору). У цьому випадку отримання прибутку внаслідок курсових різниць на різноманітних валютних ринках г лише самометою банку. Адже виконуючи доручення свого клієнта, банк буде прагнути купити необхідну валюту на тому ринку, де курс її найсприятливіший. Тут початкова та кінцева валюти ?" можуть не збігатися. Валютний арбітраж, на відміну від інших видів валютних операцій, сприяє короткостроковому вирівнюванню валютних курсів на різноманітних валютних ринках.

Види валютного арбітражу: вирівнюючий, відсотковий, валютно-відсотковий.

Вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж -- використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта, яка купується за дуже низьким курсом та продається замість платежу. Відсотковий арбітраж -- капітал прагне в ті країни, де існують високі відсоткові ставки. Він пов'язаний з операціями на ринку позичкових І капіталів та включає дві угоди: отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі; розміщення еквівалента запозичені, інвалюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі.

Щоб застрахуватися від подібних курсових збитків, банк може пов'язати купівлю доларів за французькі франки з терміновим продажем доларів на франки. У цій угоді «своп» виникають додаткові витрати щодо страхування курсових змін.

Валютно-відсотковий арбітраж -- різновид відсоткового, заснований на використанні банком різниць відсоткових ставок за угодами, які здійснюються в різні терміни.

У цілому витрати валютної торгівлі є вирішальним фактором здійснення арбітражу, оскільки від них в кінцевому підсумку залежить прибуток. До таких витрат належать витрати на зв'язок (телефон, телеграф) та на пересилання, збори на біржі, витрати на заробітну плату банківського персоналу, можливі втрати на відсотках усередині країни при вкладенні капіталу за кордоном.

1.3 Операції Української міжбанківської валютної біржі (МВБ)

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському салютному ринку України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено постановою Правління НБУ 07.06.93р.

Таблиця 2.1.6

Структура валютного ринку України в 2009-2013 роках в розрізі іноземних валют. (млн. дол. США)

Показники	2009 рік	2011 рік	2013 рік
	обсяги	в т.ч. структура, %	обсяги	в т.ч. структура, %	обсяги	В Т.Ч. структура, %
Всього	20880.9	100	37437.2	100	29755.4	100
в тому числі: долар США	18360.9	87.9	32392.8	86.6	26581.0	89.3
нім. марка	944.1	4.5	2191.0	5.8	1309.0	4.4
рос. рубль	1575.9	7.6	2853.4	7.6	1865.4	6.3

Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені і на свій рахунок купувати іноземну палюгу готівкою у фізичних осіб. а також продавати її фізичним особам.

Операції з продажу-купівлі іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів з оплатою комісійної винагороди на умовах домовленості.

Будь-яка операція уповноваженого банку із купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті, має бути в обов'язковому порядку відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користі, резидентів, а також про здійснення операцій з рахунку "лоро".

Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ).

результати торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) мають важливу роль у встановленні валютного курсу гривні. Використання уповноваженими банками на міжбанківському валютному ринку курсу останніх біржових торгів формально настає після закриття торгів на УМВБ.

Річний звіт Національного банку України - 2009 рік.

За початковий курс іноземної валюти до гривні на УМВБ приймається курс. зафіксований на попередніх торгах. Для всіх угод, укладених у ході біржових торгів на УМВБ, приймається єдиний курс іноземної валюти до гривні.

Повідомлення про офіційний курс гривні надсилається регіональним управлінням НБУ після проведення біржових торгів.

Офіційний курс гривні використовується при здійсненні всіх операцій продажу та купівлі іноземної валюти, в бухгалтерському обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті, розрахунків з бюджетом і митницею, при плануванні та аналізі зовнішньоекономічної діяльності, ціноутворенні, складанні оперативної, бухгалтерської та статистичної звітності, для міждержавних розрахунків. Офіційний курс використовують усі резиденти України та нерезиденти, які здійснюють діяльність на території України незалежно від форми власності і господарювання, видів операцій чи товарних груп.

Валютні відділи установ банків зобов'язані здійснювати постійний контроль за змінами у валютних курсах шляхом введення всіх необхідних даних у комп'ютерну мережу.

УМВБ проводить такі основні операції:

організовує торги та укладає угоди з купівлі та продажу іноземної валюти з членами УМВБ;

організує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами;

визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ.

Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ. Біржові торги відбуваються не рідше одного разу на тиждень. Операції на УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на підставі доручення -- ділерів. Проведення торгів та визначення поточного курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений співробітник УМВБ -- курсовий маклер.

Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається лот. Розмір лота встановлюється рішенням Біржового комітету.

Після завершення біржових торгів укладені на них угоди оформляються біржовими свідоцтвами. Розрахунки за угодами, укладеними на "УМВБ, здійснюються на підставі біржових свідоцтв і відповідно до Порядку розрахунків за валютними угодами на УМВБ.

Члени УМВБ зобов'язані забезпечити перед початком торгів наявність у необхідних розмірах коштів в іноземній валюті (для продажу іноземної валюти) та в гривнях (для купівлі іноземної валюти) на своїх кореспондентських рахунках у банківських установах, у яких відкриті рахунки УМВБ. Члени УМВБ, у яких до початку торгів залишків на вищезазначених кореспондентських рахунках не достатньо для продажу та (або) купівлі ними іноземної валюти в сумах, що вказані в їхніх заявках, до участі в торгах не допускаються.

Уся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею.

На даний момент загальний обсяг операцій із доларами США, німецькими марками та російськими рублями на валютному ринку України зменшився порівняно з 2010 роком на 7.4 млрд. доларів США, або на 20%, і становив 29.8 млрд. доларів США.

Таблиця 2.2.

Обсяги валютного ринку України в 2009-2011 роках (доларів США, німецьких марок та російських рублів) у зрізі сегментів валютного ринку. (млрд. дол. США)

Сегменти валютного ринку	2009 рік	2010 рік	2011 рік
	Обсяг	Обсяг	Обсяг	Зміна проти попереднього року (+;-)
				в абсолютному виразі	у відсотках
УМВБ	2.4	3.1	4.2	1.1	+35
МБВР	10.5	22.6	17.0	-5.6	-25
МВР	3.2	5.4	3.2	-2.2	-41
Операції з готівкою	4.8	6.1	5.4	-0.7	-11
Усього	20.9	37.2	29.8	-7.4	-20

Обсяги операцій на міжбанківському валютному ринку України зменшилися на 5.6 млрд. дол. США, або 25%, па міжнародному валютному ринку - на 0.7 млрд.. або 11%. Зростання обсягу операцій відбулося на торгах Української міжбанківської валютної біржі на 1.1 млрд.. або 35%.

2. ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2.1 Валютне регулювання ринку

Валютне регулювання -- діяльність держави, спрямована на регламентацію валютних операцій, міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями. Валютне регулювання є складовою частиною валютної політики держави і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання національної економіки. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться ПБУ, Міністерством фінансів. Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Конкретний зміст валютного регулювання визначається чинним законодавством і правовими нормами держави. Він має враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку в Україні і особливості здійснення валютних операцій на ньому.

Головним виконавчим органом управління валютною сферою в Україні с НБУ. У його компетенції: визначення сфери і порядку обігу на території держави іноземної валюти, встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними, банківських операцій з валютними цінностями, забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю тощо.

Важливою складовою валютного регулювання е валютний контроль, мета якого полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Основними напрямами валютного контролю є: визначення відповідності валютних операцій, що проводяться, діючому законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, включаючи декларування валютних цінностей, а також зобов'язань з продажу валюти на внутрішньому валютному ринку; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка повноти і об'єктивності обліку та звітності за валютними операціями тощо.

Валютному контролю підлягають усі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Органи, що здійснюють валютний контроль (1-ІЬУ, уповноважені банки. Державна податкова адміністрація. Державний митний комітет України, Міністерство зв'язку України), мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.

Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території держави. ДПА затверджує критерії перевірки дотримання банками законодавства з питань, які належать до компетенції Головного ` управління валютного контролю. Серед цих критеріїв законність і вчасність розрахунків резидентів і нерезидентів через рахунки "ЛОРО"; дотримання резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями; обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті; підстави перерахування валюти за кордон; виконання термінів розрахунків банків за зовнішньоекономічними угодами; 100-відсотковий продаж валюти, яка повертається при невиконанні зовнішньоекономічного контракту тощо.

Державний митний комітет здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. В Україні поки що діє порядок обов'язкового продажу надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті.

Обов'язковий продаж іноземної валюти здійснюється уповноваженими банками, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки.

Уповноважені банки зобов'язані продавати надходження на користь резидентів у іноземній валюті (за дорученням і за рахунок клієнта) протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування цих надходжень на кореспондентський рахунок уповноважених банків. Кошти у валюті України, одержані уповноваженими банками від виконання зазначених операцій, підлягають відрахуванню резидентам протягом двох банківських днів з моменту зарахування зазначених коштів на баланси цих банків.

Валютні кошти, зараховані на розподільчі рахунки в банках, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у розмірі 50 відсотків. Решта 50 відсотків зараховується на розрахунковий рахунок даного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності і використовується ним відповідно до правил валютного регулювання. Такий порядок почав застосовуватися в Україні з вересня 1995 р. Система обов'язкового продажу іноземної валюти не с економічно вигідною. Вона використовується, як правило, в умовах нестабільної економіки. При досягненні фінансової стабілізації і зміцненні валютного курсу національної грошової одиниці має застосовуватися інший -- єдиний режим валютного обігу. Господарський суб'єкт повинен мати право вільного вибору валюти, в якій би він зберігав свої грошові кошти. НБУ стає невигідним в умовах стабільної гривні витрачати її на скуповування валюти іноземних держав і таким чином підтримувати стабільність їхніх курсів. В умовах цивілізованих ринкових відносин резидент повинен мати право на повне використання всієї валютної виручки, що надходить до нього.

2.2 Фінансова політики а Україні

Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий -- це болісні роки з кінця 1994 до першої половини 1997, коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1994р. до 2100 % в 1995 р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1996 р. -- 10256 % на рік. В цей період ^ інструменти грошової політики не працювали, оскільки Національний б'їнк України не міг впливати на етан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструментів регулювання грошового ринку. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за Постановами Верховної Ради України, що призвело до таких темпів інфляції. В 1995 році кредитна емісія (за оборотами) склала `"" нечувану за тих часів суму в 1 трлн. крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості та поповнення обігових коштів підприємств. У 1996 році обсяги кредитної емісії збільшились ще в 30 разів проти 1995 року і становили 30 трлн. крб. Сімдесят відсотків цієї емісії Суло спрямовано на фінансування підприємств агропромислового комплексу.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії були головною причиною гіперінфляції, поглиблення фінансової кризи та значного знецінення вартості національних грошей. Емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижче інфляції, що гальмувало використання Національним банком України такого інструменіу регулювання як процентна ставка. І тільки з 1997 року обсяги кредитних емісій почали зменшуватись. Це дозволило розпочати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів і, таким чином, стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Виважена монетарна політика протягом 1999 -- 2000 років, спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1999 року і надалі набуло стабільного характеру. У 2000 році інфляція споживчого ринку склала 10,1 відсоток -- це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяла створенню належних умов для можливою економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів.

Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись фактично з 1997 року. До цього періоду за три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише три рази -- в період високої інфляції та гіперінфляції : попа адміністративне була підвищена в 1995 році з 80% до 100% та в 1996 році до 240% і була на від'ємному рівні відносно інфляції. Тобто, в період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась.

Активна процентна політика почала проводитися з 1997 року, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності ло коливань інфляції 5 разів -- від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний Ті рівень по відношенню до інфляції, хоч поливання і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (декілька десятків процентних пунктів у місячному обчисленні).

В 1998 році такі відхилення зменшились від +6 до 8, а в 1999 році -- в середньому до ±3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпечення відносно нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідних; по комерційних банків та поступове зниження їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації етану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент регулювання, як обов'язкове резервування коштів комерційних банків, фактично не міг працювати. Тільки в 1997 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1998 році тимчасово, використовувалась 100%-а норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стало стимулювати комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти на фінансування пріоритетних об'єктів народного господарства.

З кінця 1998 р. почалася практика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це було також важливим фактором стабілізації фінансового ринку.

На початку 2000 року загальна норма обов'язкового резервування була знижена з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1997 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в значній мірі не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірвано в 1997 році із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою в 1998 році від кредитування Національним банком України суб'єктів господарювання. В доповнення до цього, було припинено також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки.

У таких умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної Підтримки.

З 1999 року суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних, банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження таких інструментів виникла після створення ринку державних цінних паперів.

В 1998 році урядом розпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадження механізму використання державних -~ цінних паперів дозволило залучати для фінансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики у 1998-2000 роках характеризується наступними даними:

Таблиця 2.3.

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

	кількість проведених аукціонів	кількість розміщених облігацій, тис. штук	сума коштів, залучених до бюджету мли. гри.
1998	28	294,1	304,0
1999	257	22979,7	3062,9
2000	591	112578,1	8900,0

Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць в регулюванні грошово-кредитного ринку.

Завдяки цьому фінансування дефіциту державного бюджету в 2000 році вперше за роки існування держави здійснювалось на без інфляційній основі -- за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів на залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівня інфляції.

За обсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в обігу, державні боргові зобов'язання на ринку України займають домінуюче _ положення і є найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів.

Дохідність за державними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставки Національного банку України. Протягом 2000 року доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах.

У 2000 році було зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який ` утворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками.

Але у зв'язку з тим, що у виробництві продовжується період стагнації, а доходність, по ОВДП досить висока, в державі створилась небезпечна ситуація, коли з короткострокових державних цінних паперів сформована фінансова піраміда, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету загрожує новим інфляційним вибухом.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалося це шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні актини, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Одним із головних здобутків політики фінансової стабілізації в грошово-кредитній сфері за ці роки стало випереджаюче зростання грошової маси щодо інфляції, яке дозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 2000 рік при фактичній інфляції 10.1 відсотка грошова маса в номінальному виразі зросла на 34 відсотки, а грошова база -- на 44 відсотки.

Проте, завдяки виваженій грошово-кредитній політиці, поступове наповнення економіки грошима вперше за останні роки не спричинило цінової реакції на споживчому ринку.

Свідченням цього стала зростаюча динаміка строкових депозитів у банківській системі України. Обсяги строкових депозитів у національній валюті за 1999 та 2000 роки у банківській системі збільшилися відповідно на 660 мли. і рн., або па 98 відсотків та 450 мли. гри., або на 34 відсотки, то значно вище від рівня інфляції (у 1998 році була зворотна картина: строкові депозити зросли в 2.1, інфляція -- в 2,8 рази). Це в свою чергу є одним із джерел довгострокового фінансування економіки.

3. МІСЦЕ УКРАЇНИ ПА СВІТОВОМУ ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

3.1 Міжнародні фінансово-кредитні інститути і Україна

Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає в себе багаточисельні міжнародні організації. Одні з них, володіючи більшими повноваженнями і ресурсами, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, Інші являють собою форум для міждержавного обговорення, вироблення консенсусу і рекомендацій по валютній і кредитно-фінансовій політиці. Треті забезпечують збір інформації, статистичні і науково-дослідницькі видання по актуальним валютно-кредитним і фінансовим проблемам і економіці в цілому. Деякі з них виконують всі перераховані функції.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації умовно можна назвати міжнародними фінансовими інститутами. Ці організації об'єднує спільна ціль -- розвиток співробітництва і забезпечення цілісності і стабілізації складного і протирічного світового господарства, регулювання МЕВ, в тому числі валютно-кредитних і фінансових. До них відносяться: Світовий банк. Міжнародна асоціація розвитку, міжнародне агентство по інвестиційним гарантіям і ін., а також регіональні банки розвитку, валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

До організацій, що мають світове значення, відносять передусім спеціалізовані інститути 00Н -- МВФ і група МБРР, а також ГАТТ. Безпосередня роль 00Н в міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносинах обмежена.

...