Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Принципи організації діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

1.1 Види діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

1.2 Установчі документи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

1.3 Керівні органи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

2. Загальна характеристика сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Агрокооп»

1. Принципи організації діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

1.1 Види діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

Розвиток ринкових відносин зумовлює необхідність широкого використання кооперативної форми організації праці в аграрному секторі економіки.

Історичний досвід розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, економічно розвинутих країнах, засвідчує, що саме кооператив, -- основна мета якого -- обслуговувати основну діяльність членів сільськогосподарських кооперативів, може забезпечити їм реальний доступ до фінансових і матеріальних засобів. Він може й повинен стати зв'язуючою ланкою між приватним товаровиробником і ринком, допомагаючи йому у сфері збуту продукції, в матеріально-технічному забезпеченні, кредитуванні, агрономічному та зоотехнічному обслуговуванні тощо.

Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників сільськогосподарської продукції -- із збуту продукції, із придбання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, використання складної техніки, організації взаємного кредитування селянських господарств тощо. Такі обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку індивідуальних фермерських господарств, об'єднуючи їхні зусилля в окремій фазі виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське виробництво є сукупністю багатьох різноманітних процесів, то і фермер може бути членом одночасно кількох кооперативів, обслуговуючих його виробництво.

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію".

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів -- сільськогосподарських. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення поняття кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з'ясування його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові), які характеризують саме сільськогосподарські кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох нормативних документах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив -- це автономна асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні й управляється демократично.

Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, інших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:

Кооператив - це, насамперед, добровільне об'єднання.

Лише шляхом об'єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об'єднання, можна назвати кооперативом (громадське об'єднання є теж добровільним об'єднанням громадян): кооператив відрізняється від інших об'єднань своєю персоналізованістю. Це означає, що кооператив -- об'єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими визнаються "підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку". До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того, успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.

2. Членський характер об'єднання.

Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних змін до статуту”

3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне -- що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів, відповідно до кількості акцій, які йому належать.

У кооперативі розмір паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.

4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.

5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.

6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер кооперативу, тобто, що "прибуток, створюваний внаслідок кооперативної діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації".

Мета кооперативу в організації праці -- її полегшення шляхом об'єднання узгоджених зусиль (здебільшого -- трудових).

7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8. Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь -- у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях -- в обслуговуючих кооперативах)

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити його як таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в господарських операціях кооперативу, на базі належного йому на праві власності майна, і створене об'єднанням пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування його в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства, обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Визначення поняття сільського господарства (сільськогосподарського виробництва) дається в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"1 як такий вид господарської діяльності, що пов'язана з біологічними процесами вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Практично жодна галузь сільського господарства не може обходитися без землі. Всі біологічні процеси, які є основними в сільському господарстві, так чи інакше пов'язані з нею.

Використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення є головною, але недостатньою умовою для заняття сільськогосподарською діяльністю. Крім земельної ділянки, виробнику сільськогосподарської продукції потрібна певна техніка, приміщення, їх обслуговування, наявність певних можливостей для забезпечення господарства потрібними матеріалами, збуту продукції тощо. Отже, без багатьох видів діяльності з обслуговування, забезпечення основного виробництва ефективна сільськогосподарська діяльність є також неможливою. Тому сільськогосподарською діяльністю слід визнавати не лише виробництво продукції, пов'язаної з використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних умов, а й обслуговування потреб цього виробництва: ремонт техніки, матеріально-технічне забезпечення, агрохімічне, зооветеринарне обслуговування тощо.

Дане в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначення поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу, не вповні вказує на специфіку саме сільськогосподарського кооперативу.

До специфічних ознак (критеріїв) сільськогосподарських кооперативів належать:

1) ведення сільськогосподарської діяльності (з використанням земельної ділянки сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або обслуговування її потреб;

2) розташування, як правило, у сільській місцевості.

Ці ознаки мають бути головними ознаками сільськогосподарських кооперативів.

Беручи до уваги з'ясоване нами родове поняття кооперативу і родові ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати таке визначення: сільськогосподарський кооператив -- це таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для спільної сільськогосподарської діяльності чи обслуговування її потреб на основі трудової участі цих осіб, або участі в господарських операціях на основі належного йому на праві власності майна на базі пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів і яке розміщується, як правило, в сільській місцевості.

За мірою концентрації сільськогосподарського виробництва кооперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універсальні кооперативи в сільському господарстві історично були першими і об'єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та виробничі, тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслуговування сільськогосподарського виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" визначає поняття сільськогосподарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативів. На основі наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів сільськогосподарських кооперативів. До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

4) це -- одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно -- членів кооперативу;

3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сільськогосподарських товаровиробників можуть створюватися й інші види таких кооперативів.

Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Такі положення обов'язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не перетворився в підприємницьку структуру, котра використовує в основному найману працю.

1.2 Установчі документи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. 2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень. 3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.

Єдиним установчим документом виробничого кооперативу визнається статут, який обов'язково затверджується загальними зборами його членів. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про кооперацію" рішення загальних зборів членів кооперативу про затвердження статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. Порядок внесення змін до статуту, зокрема, передбачений ст. 102 ГК. Відповідно до неї рішення з питань внесення змін до статуту кооперативу приймаються більшістю голосів загальної кількості членів кооперативу.2. У статуті обов'язково повинні бути передбачені:а) умови, що є загальнообов'язковими для юридичних осіб (ст. 88 ЦК);б) умови, встановлені ч. 2 ст. 164 ЦК, тобто відомості про:розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків;характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу;розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу;склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень;в) умови, які не зазначені вище, але є обов'язковими в силу ст. 8 Закону України "Про кооперацію":мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;склад його засновників;порядок внесення змін до статуту кооперативу;форми участі членів кооперативу в його діяльності;порядок формування, використання та розпоряджання майном кооперативу;порядок обліку і звітності у кооперативі;порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань;порядок скликання загальних зборів;умови і порядок повернення паю.Для певних видів виробничих кооперативів законом можуть бути передбачені додаткові обов'язкові умови статуту. Наприклад, ст. 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" вказує також на обов'язкову наявність у статуті умови про формування неподільного та інших фондів, співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.3. Коментована стаття ЦК не визначає максимальної кількості членів кооперативу, тобто вона може бути необмеженою. Проте розглядувана норма застерігає, що мінімальна кількість не може бути меншою, ніж встановлена законом. Мається на увазі ст. 97 ГК, де зазначено, що чисельність членів виробничого кооперативу не може бути менше ніж три особи.

1.3 Керівні органи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

Особливості управління сільськогосподарських підприємств корпоративного типу випливають із того, що кількість учасників цих утворень може становити декілька тисяч.

Учасники господарських товариств мають право брати участь в управлінні справами підприємства, але ступінь їх впливу на прийняття рішення залежить від розміру (долі) вкладу того чи іншого учасника в майно товариства. сільськогосподарський кооператив праця

Загальні засади управління сільськогосподарськими підприємствами корпоративного типу закріплені в законі України «Про господарські товариства», а особливості окремих господарських товариств -- у локальних нормативних актах -- установчих документах: положенні про загальні збори акціонерів, регламенті проведення загальних зборів, положеннях про правління, про ревізійну комісію тощо.

У господарських товариствах ( акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю) зазначеним законом передбачена система органів управління. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів або збори учасників. До компетенції вищого органу належать:

- визначення основних напрямків розвитку товариства;

-- внесення змін та доповнень до установчих документів товариства;

-- формування органів управління товариства;

- прийняття та затвердження локальних нормативних актів;

- прийняття рішення про ліквідацію товариства та створення ліквідаційної комісії;

- вирішення інших важливих питань.

Загальні збори акціонерів або збори учасників формують виконавчий орган товариства. Таким органом може бути правління акціонерного товариства на чолі з головою правління; дирекція на чолі з генеральним директором; директор як одноособовий орган.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, які згідно з чинним законодавством віднесені до компетенції вищого органу управління.

Ревізійна комісія створюється для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу господарського товариства. Компетенція контрольного органу закріплюється в спеціальному положенні, що регламентує порядок проведення перевірки діяльності підприємства або окремих його структурних підрозділів. За результатами перевірок ревізійна комісія може вимагати скликання (або ставити перед виконавчим органом питання про скликання -- в товаристві з обмеженою відповідальністю і товаристві з додатковою відповідальністю) позачергових загальних зборів акціонерів або учасників.

У повних та командитних господарських товариствах управління справами здійснюється за спрощеною системою. Справи таких товариств ведуть всі його учасники за взаємною згодою або ведення справ доручається одному (кільком) із них (ст. 68 Закону України «Про господарські товариства»). В останньому випадку видається довіреність, яка підписується рештою учасників. Вкладники командитних товариств не беруть участі в управлінні справами своїх підприємств, за винятком виконання окремих дій від імені товариства, якщо на це є спеціальне доручення товариства (ст. 79 закону України «Про господарські товариства»).

Частина сільськогосподарських товариств має у своєму складі майно держави. Державні корпоративні права -- це акції, частки у статутному фонді господарських товариств, які належать державі.

Такі компанії є вже недержавними, але держава через уповноважені органи має право брати участь в управлінні їх діяльністю, вирішувати найбільш важливі питання їх функціонування.

У разі володіння державою контрольним пакетом акцій тих чи інших сільськогосподарських підприємств можна говорити про повний контроль з боку держави за діяльністю такого товариства. Для управління державними корпоративними правами створена система органів управління, яка включає декілька рівнів: Президент України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, спеціальний орган по управлінню державними корпоративними правами, органи виконавчої влади, спеціально уповноважені особи.

2. Загальна характеристика сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Агрокооп»

Вступаючи до сільськогосподарського виробничого кооперативу, особа реалізує закріплені в Конституції України право на об'єднання в громадські організації на працю на відпочинок на соціальний захист тощо. Конкретизація конституційних прав та обов'язків громадян України відбувається на галузевому рівні. Тому правомочності членів кооперативів, як й інших учасників сільськогосподарського виробництва, визначаються нормами аграрного, трудового, земельного, цивільного права тощо. Як зазначається у юридичній літературі, "права і обов'язки, сформульовані в галузевих нормативних актах з метою конкретизації, доповнення та деталізації конституційних норм, мають юридичну силу нормативного акта, в якому вони викладені та називаються галузевими" [117, c. 34]. Тобто, вступаючи у конкретні правовідносини, особа, крім конституційних прав та обов'язків, які зберігаються за нею весь час, набуває додаткові права та обов'язки, які регулюються відповідним галузевим законодавством. Але вони наповнюються специфічним змістом залежно від організаційно-правової форми юридичної особи і відбиваються відповідно у її статуті та інших локальних нормативно-правових актах такого суб'єкта господарювання, на що неодноразово зверталась увага в літературі. Так, В.В. Янчук слушно зазначав, що "соціально-економічне призначення та юридичний зміст правомочностей членів аграрних підприємств є похідними від правового статусу, завдань та функцій цих підприємств" [6, c. 119].

Таким чином, особа, яка вступила до сільськогосподарського кооперативу, є носієм конституційних та галузевих прав і обов'язків. У свою чергу останні можна поділити на ті, що стосуються всіх осіб, працюючих у галузі сільськогосподарського виробництва та ті, що притаманні лише членам сільськогосподарських кооперативів. Тому, можна виділити права та обов'язки членів виробничих, обслуговуючих, споживчих кооперативів тощо. Адже вони будуються на єдиних кооперативних засадах. У свою чергу, права та обов'язки членів кооперативів взагалі, та сільськогосподарських виробничих зокрема, необхідно відрізняти від прав та обов'язків учасників господарських товариств, які в літературі носять назву "корпоративних" [6, c. 129; 30, c. 13; 56, c. 77].

Поняття "корпоративні права" часто застосовується як збірне і характеризує не тільки права учасників господарських товариств, а й права членів кооперативів. Так, деякі науковці під корпоративними правами розуміють відносини, які виникають між засновниками і підприємством. Вони визначають суб'єктами корпоративних прав засновників підприємств, учасників господарських товариств, власників підприємств тощо [71, c. 103-108]. У законодавстві зустрічаємо визначення корпоративних прав як право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства (п. 1.8 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"). Ця норма дала підстави деяким авторам стверджувати, що корпоративний характер прав полягає у відносинах між учасниками господарських товариств, які "зумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства" [115, c. 161]. Таке обґрунтування, як слушно зазначає О.В. Щербина, викликає заперечення, насамперед, щодо пайової участі у формуванні статутного фонду, оскільки в законодавстві України поняття "пай" стосовно господарських товариств не застосовується. Господарський кодекс України виправив допущену помилку і визначив корпоративні права як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності цієї особи на участь в управлінні господарської організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (п. 1 ст. 167). Ці визначення підкреслюють насамперед майновий характер таких прав, адже єдиною умовою для їх набуття є обов'язок особи здійснити внески у формування статутного фонду господарського товариства. Цього не можна сказати про права членів виробничих кооперативів. Як зазначалось у розділі І, для їх набуття, здійснення майнового внеску є недостатнім. Головною умовою є бажання особи власною працею брати участь в діяльності такого суб'єкта господарювання. Тобто, об'єднуючись у виробничий кооператив, особа прагне реалізувати своє право на працю, а не вигідно вкласти свій капітал і отримати на нього прибуток. Тому, необхідно розділяти права та обов'язки членів підприємств кооперативного типу та відповідно учасників підприємств корпоративного типу, як це запропоновано у літературі [6, c. 111-118, 129-133; 8, c. 124-130]. Але, серед прав та обов'язків членів кооперативних підприємств необхідно виокремити права та обов'язки членів виробничих кооперативів, особливість яких, насамперед, обумовлена їх правовим становищем.

Роль прав та обов'язків членів кооперативів, як слушно зазначав професор І.О. Середа, полягає у тому, що вони "виступають не тільки мірами поведінки колгоспника, але виступають й мірою володіння тими соціальними благами, які створюються не тільки в окремих колгоспах, але й в суспільстві в цілому" [144, c. 5]. Тобто, ступень розробки та закріплення зазначених прав та обов'язків у чинному законодавстві є показником того, наскільки держава дбає про забезпечення певного рівня соціальних благ для свого народу, і особливо, найменш захищеної його частини - селянства. Об'єднуючись у сільськогосподарські виробничі кооперативи, громадяни повинні бути забезпечені належними умовами праці, а також всім обсягом соціальних пільг, які передбачені чинним законодавством. Також кожен кооператив повинен сприяти вирішенню побутових та культурно-освітніх проблем своїх членів, таких як: організація громадського харчування, будівництво спортивних споруд, допомоги у будівництві та ремонті житла, направлення на навчання тощо.

У літературі запропоновано права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів розподілити на наступні групи: конституційні та інші загальні права і обов'язки , які поширюються на всіх громадян України; права і обов'язки, зумовлені специфікою кооперативної організації праці; права і обов'язки, зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному - використання земель сільськогосподарського призначення) [169, c. 76]. Якщо наявність першої та третьої групи прав не викликає заперечень, то виділення другої групи, на наш погляд, потребує певного уточнення. Адже в усіх типах кооперативів (крім виробничих) регулювання трудових відносин відбувається на підставі законодавства про працю з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва. А от застосування праці членів сільськогосподарського виробничого кооперативу дійсно має певну специфіку, яка і знайшла місце у зазначеній класифікації.

Заслуговує на увагу і класифікація, розроблена за радянських часів. Так, в ній запропоновано всі права та обов'язки членів колгоспів об'єднати наступним чином: конституційні права і обов'язки, які визначають правове становище колгоспника як громадянина; права і обов'язки, які будучи конституційними, одночасно входять і до правового статусу члена колгоспу, і є його конкретними статутними правами і обов'язками; статутні права і обов'язки, які випливають безпосередньо з членства у колгоспі і належать відповідно тільки його членам [20, c. 12]. На наш погляд недоліком зазначеної класифікації є нечітке розмежування конституційних та статутних прав і обов'язків. Це проявляється саме при виділенні другої групи прав і обов'язків, де визначається, що деякі конституційні права і обов'язки можуть бути одночасно і конституційними і статутними. Треба зауважити, що конституційні права є гарантованими Конституцією України, вони не можуть бути скасовані і в однаковій мірі належать усім громадянам, у тому числі і членам кооперативів, не залежно від того, визначені вони в статутах чи ні.

З урахуванням вищезазначеного, права та обов'язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів можна згрупувати таким чином:

конституційні права і обов'язки, які поширюються на всіх громадян України; галузеві права і обов'язки, які відбивають особливості сільськогосподарського виробництва; права і обов'язки, які обумовлені правовим становищем сільськогосподарського виробничого кооперативу.

В радянській літературі права і обов'язки членів колгоспів отримали назву статутних [20, c. 13; 63, c. 94-96; 90, c. 10-12], оскільки, основним нормативно-правовим документом, в якому вони закріплювались був Примірний Статут і відповідно статути окремих колгоспів. Треба зазначити, що визначення в даному випадку нормативного акту, яким передбачені права і обов'язки членів, призводить до необґрунтовано звуженого підходу у розумінні їх обсягу. Адже ставши членом сільськогосподарського виробничого кооперативу, особа набуває не тільки права та обов'язки, які передбачені статутом кооперативу, а й іншими нормативно-правовими актами, які регулюють членські відносини. Крім того, про наявність статутних прав та обов'язків (в розумінні тих, що передбачені статутом будь-якого суб'єкта господарювання) можна говорити і щодо учасників господарських товариств. Тому у цьому досліджені ми будемо використовувати термін "членські" права і обов'язки, тим більше, що саме членство, як уже зазначалось раніше, є підставою для їх набуття, а також дає можливість чіткого розмежування прав і обов'язків, які належать членам кооперативів і учасникам господарських товариств.

Як слушно зазначалось у літературі, виникнення відповідних членських прав та обов'язків слід пов'язувати не тільки безпосередньо з членством осіб у кооперативі, а і з настанням додаткових юридичних фактів [19, c. 15; 66, c. 12-13; 169, c. 75]. Так, трудові права і обов'язки член кооперативу отримує при визначенні його трудової функції; майнові - при здійсненні вступного і пайового внеску, земельні - при внесенні земельної ділянки до Пайового фонду кооперативу або при укладенні з кооперативом договору оренди такої ділянки тощо. Членські права та обов'язки припиняються, як правило, з припиненням членства. Винятком є майнові права, які можуть зберегтися і після вибуття з кооперативу. Так, нарахування та виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року, а для отримання паю законом встановлюється термін, який не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

Таким чином, права і обов'язки членів сільськогосподарського виробничого кооперативу є такими, що зумовлені членством у зазначеному типі кооперативів, відбивають особливості внутрішніх відносин в таких кооперативах, гарантуються Конституцією України, регулюються аграрним законодавством і закріплюються у статутах та інших локальних актах цих суб'єктів господарювання.

В юридичній літературі під суб'єктивним юридичним правом розуміють "вид і міру можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта права, встановлену юридичними нормами для задоволення його інтересів та забезпечену державою" [148, c. 381]. Воно включає, як можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб) [67, c. 212]. Так, наприклад, всі члени сільськогосподарських кооперативів мають право брати участь в управлінні справами кооперативу (п. 1 ст. 11 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Але вирішення питання чи здійснювати це право чи ні, належить особисто кожному. Права та обов'язки членів кооперативів мають особистий характер. Це означає, що вони не можуть бути передані іншим особам, користуватися ними та їх виконувати зобов'язаний безпосередньо кожний член кооперативу. Вони є рівними, оскільки кожний член кооперативу користується рівним обсягом прав та обов'язків незалежно від розміру його майнової участі у кооперативі. Виключення складає лише комплекс майнових прав і обов'язків членів. Як слушно зазначає І.М. Кучеренко, "члени підприємницьких кооперативів не мають однакових прав на отримання прибутку" [79, c. 129], адже він визначається залежно від їх трудової чи іншої участі в діяльності кооперативу (п.1 ст. 24 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Крім того, розмір майнового паю членів кооперативу також може бути різним, оскільки він формується за рахунок пайового внеску, додаткового пайового внеску, а також шляхом відрахування часток доходу на паї (збільшенням паю). Це тягне за собою нерівність прав при отриманні майна кооперативу в процесі його ліквідації, яке розподіляється пропорційно вартості паю (п. 4. ст. 38 вищеназваного Закону).

Суб'єктивні права розповсюджуються на усіх членів кооперативу, незалежно від можливості їх здійснення окремими особами. Крім того, характерною рисою таких прав є те, що члени кооперативу не можуть від них відмовитись. Однак, слід погодитись з висловленою у літературі думкою, що існує можливість для членів кооперативу не "користуватися деякими правами з причин суб'єктивного або об'єктивного характеру" [146, c. 19] Однією з таких причин може стати, наприклад, хвороба особи.

У літературі зверталась увага на те, що "одне суб'єктивне право по відношенню до другого може виступати у якості гарантії його здійснення" [144, c. 99]. Так, право на працю в кооперативі є гарантією здійснення права на пенсію та соціальне страхування. З іншого боку, члени кооперативу, здійснюючи конкретні дії, спрямовані на реалізацію своїх прав, можуть вимагати від нього виконання своїх обов'язків. Тобто, права членів кооперативів "знаходять своє конкретне втілення у взаємозв'язку із обов'язками кооперативу" [146, c. 18]. Так, стосовно реалізації права на відпочинок членів кооперативу, то його повинні забезпечувати норми, закріплені в Правилах внутрішнього розпорядку кооперативу про порядок та умови організації роботи та надання вихідних днів та оплачуваних відпусток; праву на отримання у разі виходу члена належної йому земельної ділянки кореспондується обов'язок кооперативу надати її у визначений законом термін тощо. У випадку порушення суб'єктивного права або ж при невиконанні суб'єктом господарювання своїх обов'язків, таке право захищається у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді вимог до його порушника на підставі статті 55 Конституції України.

Суб'єктивний юридичний обов'язок - вид і міра належної поведінки суб'єкта права, яка встановлена юридичними нормами для задоволення його інтересів та забезпечена державою [148, c. 381]. Під юридичним обов'язком члена кооперативу слід розуміти вид і міру його поведінки щодо кооперативу, яку визнає необхідною держава (встановлюючи норми, обов'язкові для виконання на законодавчому рівні) чи кооператив (встановлюючи відповідні норми у своїх локальних нормативно-правових актах). В радянській юридичній літературі існувала точка зору, що обов'язки покладаються тільки на тих колгоспників, які можуть їх виконувати (наприклад, обов'язок сумлінно працювати покладається тільки на здатного до праці члена кооперативу). Але із введенням Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" інституту асоційованого членства, обов'язки в однаковій мірі стали розповсюджуватись на всіх членів кооперативу. Так, якщо особа не здатна до трудової участі, це є підставою для припинення її членства в кооперативі.

Члени кооперативу не можуть розпоряджатися своїми обов'язками. Вони не мають права відмовитися з неповажної причини від виконання обов'язку, а також не можуть перекласти його виконання на інших осіб. "Невиконання юридичного обов'язку може викликати за собою застосування санкцій, передбаченими нормами об'єктивного права" [144, c. 29]. Так, за невиконання своїх обов'язків, особа може бути виключена з членів кооперативу. Важливо підкреслити, що юридичним обов'язком члена кооперативу буде визнаватися не всякий припис вести себе належним чином, а лише такий, який закріплено у правовій нормі чи нормативному акті кооперативу [144, c. 29]. Кооперативи вправі покладати на своїх членів обов'язки, які не суперечать чинному законодавству. У літературі також зазначається, що характерною рисою юридичних обов'язків є їх взаємозв'язок з правами [63, c. 95]. По-перше, він знаходить відображення у тому, що "виконуючи покладені на них обов'язки, члени одночасно здійснюють надані їм права. Належне та сумлінне виконання своїх обов'язків створює реальні умови для користування та здійснення всієї сукупності наданих прав" [53, c. 16-17]. По-друге - деякі права одночасно виступають і обов'язками, на що звернула увагу Н.О. Волкова (наприклад, участь члена кооперативу в управлінні справами кооперативу, користування послугами кооперативу, трудова участь у ньому - це одночасно і право і обов'язок). В цьому знаходить відбиток "специфіка суб'єктивних прав і обов'язків, їх взаємозв'язок та взаємообумовленість" [20, c. 13].

Для того, щоб повно та всебічно охарактеризувати зазначені права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів, виявити їх основні ознаки, встановити взаємозв'язок між собою, їх необхідно класифікувати. В юридичній науці найбільше розповсюдження отримала класифікація, в якій пропонується всі права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділити за предметом правового регулювання відносин, що складаються між ними та кооперативами в процесі діяльності [6, c. 118-127; 70, c. 96-99]. Це - організаційні, трудові, майнові, земельні, управлінські, соціальні права та обов'язки. Саме такий підхід до їх класифікації дає можливість розкрити юридичну природу сільськогосподарських виробничих кооперативів, які забезпечують саме такі права та накладають відповідні обов'язки.

До організаційних прав та обов'язків членів у літературі відносять: правила вступу до членів кооперативів, юридичне оформлення членства, регулювання припинення членства, оформлення цього юридичного факту, порядку розрахунку та інших наслідків припинення членства [6, c. 119]. На наш погляд, цей перелік необхідно доповнити правами та обов'язками осіб, які виникають в процесі утворення кооперативу.

Серед членських правомочностей перш за все необхідно виділити групу соціальних прав та обов'язків. У соціальній, правовій державі, якою проголосила себе Україна, їх забезпечення набуває особливого значення. Як слушно зазначається у літературі "пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об'єктивно випливає з виняткової сутності та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, з потреби відродження селянства як класу господарів землі, носіїв моралі та національної культури" [39, c. 186-187]. Тому, виведення українського села на світовий рівень розвитку, створення соціально-економічних умов для відродження селянина - справжнього господаря на землі, здійснення земельної реформи та формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості є основною метою діяльності Уряду України (ч. 5 Р. І Концепції Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, схваленої Верховною Радою України від 4 лютого 1994 року [229]. На жаль, проголошені Законом України від 17 жовтня 1990 року "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" [220] напрями державної підтримки агропромислового товаровиробника зокрема, щодо, державного інвестування розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу, забезпечення соціальної захищеності селян залишились лише на папері і не отримали реальної матеріальної підтримки з боку держави. Тому у Постанові Верховної Ради України від 22 червня 2000 року "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" та продовольчу безпеку України" [230] зазначалось, що невиконання Урядом важливих положень зазначеного Закону інших законодавчих актів щодо реального надання пріоритетності аграрній галузі, втрата традиційних зовнішніх ринків, незабезпеченість цінового паритету обміну сільськогосподарської та промислової продукції зумовило негативну тенденцію щорічного спаду виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення виробничого потенціалу галузі, різкого зниження споживання основних видів продовольства на душу населення, занепаду соціальної сфери села, що в цілому знизило рівень продовольчої безпеки країни (п. 1 зазначеної постанови).

Ситуація на селі продовжує залишатись кризовою, що також позначається на рівні життя населення. Так, в результаті реформування на селі було втрачено робочих місць для 1,4 млн. селян, а навантаження на одне вільне робоче місце станом на 1 вересня 2001року становило 21особу (ч. 5 Постанови Верховної Ради України від 15 листопада 2001 року "Про інформацію Кабінета Міністрів України про стан зайнятості та безробіття на ринку праці в Україні") [231]. Вирішити зазначену проблему можливо лише шляхом створення нових робочих місць. Тому одним із завдань Державної програми розвитку соціальної сфери села, затвердженою указом Президента України від 15 липня 2002 року № 640 [233] є збільшення зайнятості сільського населення в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм (п. 1) Найбільш придатними для цих цілей є сільськогосподарські виробничі кооперативи, адже, як зазначалось раніше, умовою членства в них є обов'язкова трудова участь.

Дослідження питань соціального розвитку села та відповідно рівня соціальної захищеності селян є темою окремого дисертаційного дослідження. Тому у даній роботі ми не будемо зачіпати ці проблеми. Зазначимо лише, що, як і на всіх громадян України, на членів кооперативів розповсюджуються дія статті 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та інших випадках. Право на соціальний захист гарантується системою соціального страхування та соціального забезпечення. Одним з видів соціального забезпечення є виплата пенсій, які повинні забезпечувати рівень життя людей не нижчий від прожиткового мінімуму.

Доцільно також виділити і групу соціальних прав членів кооперативів, які не забезпечуються державою, а можуть бути гарантовані за умови їх закріплення в статутах кожного окремого кооперативу. Це право на культурно-побутове обслуговування, у тому числі на допомогу у будівництві та ремонті житла, забезпеченні паливом, наданні транспортних послуг, безкоштовних обідів, збільшення розміру пенсій порівняно із визначеним у законодавстві тощо. Крім того, важливим міжнародним принципом кооперації є освіта, навчання та інформація. Кооперативи повинні забезпечувати освіту і навчання своїх членів, обраного керівного складу, менеджерів та найманого персоналу для ефективного розвитку своєї організації [70, c. 299]. З цією метою в статутах кооперативів можуть міститись гарантії щодо надання членам права навчатись у закладах освіти на договірних засадах, а також на отримання стипендії за рахунок коштів юридичної особи. У свою чергу особа, яка навчається і набула професію, зобов'язана повернутися і працювати в кооперативі. Слід зупинитись також на загальній характеристиці трудових прав та обов'язків, яких набувають особи при вступі до виробничих кооперативів, адже вони створюються саме з метою реалізації громадянами їхнього конституційного права на працю. Це - право на отримання роботи в кооперативі, включаючи право на вибір професії і роду занять відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням потреб кооперативу; право на відпочинок; права членів щодо організації, дисципліни, оплати праці, охорони праці та охорони здоров'я тощо.

Виробничий кооператив утворюється на базі вступних та пайових внесків його членів. Вони можуть здійснюватись і шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі майнових прав, грошей, а також земельної ділянки. Особливістю утворення таких кооперативів в умовах реформування є формування їх Пайових фондів за рахунок майнових паїв. Формуючі фонди, члени кооперативу отримують право контролю над ними. Крім того, здійснення пайового внеску гарантує майнові права його членів (нарахування часток доходу на паї, право виходу з кооперативу з майновим внеском тощо).

У ході проведення аграрної реформи та розпаюванні земель колективних сільськогосподарських підприємств, селяни отримали можливість набуття у власність земельних ділянок. Нині вони користуються або правом внесення до пайового фонду земельних часток (паїв), або ж земельної ділянки, а також надання кооперативу такої ділянки (паю) в оренду. В зазначених випадках члени кооперативу набувають земельні права та обов'язки.

Управління діяльністю кооперативу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії, гласності, активної участі членів у вирішенні всіх питань його діяльності. Саме виходячи із загальносвітових принципів сільськогосподарської кооперативної демократії, члени кооперативів мають право і одночасно зобов'язані особисто брати участь в управлінні справами, обирати і бути обраними до керівних органів, вносити пропозиції щодо поліпшення їх діяльності.

Права та обов'язки асоційованих членів за своїм обсягом значно відрізняються від прав та обов'язків дійсних членів. Пов'язано це, насамперед, з відсутністю у них трудових прав та обов'язків, що тягне за собою практичне відсторонення їх від управління кооперативом (користуються лише правом дорадчого голосу). Їх майнові права в обов'язки теж носять урізаний характер, адже вони не приймають участь у формуванні неподільного фонду і мають право лише на отримання частки доходу на пай (додатковий пай) та першочергового отримання свого майнового внеску при виході з кооперативу. Реалізовуючи належне їм право власності на земельну ділянку, вони мають право здійснити пайовий внесок такою ділянкою або здати її в оренду кооперативу.

Права та обов'язки членів кооперативів можуть бути класифіковані і за іншими підставами. Так, у літературі існує пропозиція за змістом поділити їх на загальні та спеціальні [146, c. 19; 127, c. 53]. Загальними є права, якими користуються всі члени незалежно від їх правового становища в кооперативі. Всі вони обумовлені характером внутрішньокооперативних відносин. До спеціальних належать права, що надаються окремим членам кооперативу з урахуванням певних умов і обставин. Спеціальними правами користуються лише ті особи, які виконують певні службові функції у кооперативі або займають особливе соціальне становище [146, c. 19] (члени правління, вагітні жінки тощо).

Існує думка щодо розподілення прав і обов'язків членів кооперативів на особисті та майнові. До особистих відносять ті права і обов'язки, які невід'ємні від особи конкретного члена кооперативу та реалізація яких не може бути передана іншій особі. Вони випливають із принципу самоуправління: право брати участь у діяльності кооперативу та управлінні його справами, обирати і бути обраним до органів управління кооперативом, ревізійної комісії, вносити пропозиції про поліпшення діяльності кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів і службових осіб. До майнових прав, за визначенням В.І. Федоровича, належать: право одержувати частку доходу на пай (додатковий пай), кооперативні виплати, користуватися майном кооперативу, пільгами і перевагами, передбаченими для його членів, право на одержання пайового внеску у випадках і порядку, передбачених законодавством і статутом [169, c. 76]. Майнові обов'язки: обов'язок особистою працею приймати участь у діяльності виробничого кооперативу; виконувати зобов'язання, пов'язані з участю в операціях кооперативу (в обслуговуючих кооперативах), обов'язок виконувати свої зобов'язання перед кооперативом, пов'язані з трудовою і майновою участю в його діяльності; берегти і зміцнювати кооперативну власність. Треба зауважити, що ця класифікація є не досить коректною. Як зазначалось вище, всі права та обов'язки членів виробничих кооперативів є особистими, у тому числі і майнові. Хоч, не можна не відмітити, що вони можуть бути передані іншій особі. Але, законодавством чітко встановлюються такі випадки: 1) смерть члена кооперативу, коли спадкоємець отримує право на його майновий пай; 2) якщо інше не передбачено статутом або законом, член кооперативу має право передати пай (його частину) іншому члену кооперативу або, за згодою кооперативу, особі, яка не є його членом). Крім того, до майнових обов'язків не можна відносити особисту трудову участь у діяльності виробничого кооперативу. Тому, слід говорити про майнові та немайнові правомочності членів кооперативів [63, c. 95; 127, c. 53; 142, c. 41; 146, c. 20]. Причому, другі привалюють над першими, які є лише додатковими.