Діяльність підприємств в сучасних умовах господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА, ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

1.1 Підприємство як економічний суб'єкт, його характерні ознаки

1.2 Цілі, завдання, функції та основні риси управління підприємством

1.3 Види, об'єднання підприємств та принципи їх діяльності

РОЗДІЛ II. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічний механізм забезпечення прибутковості підприємства

2.2 Аналіз фінансових ресурсів та оцінка фінансових результатів діяльності приватного підприємства «БІО- Захід» в м Івано-Франківську

2.3 Напрями підвищення фінансової стійкості підприємств

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Сучасний стан та перспективи розвитку підприємств в Україні

3.2 Шляхи розвитку малих підприємств в Україні

3.3 Антикризове фінансове управління підприємством в сучасних умовах господарювання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Невід'ємною частиною будь-якої ринкової економічної системи є підприємство. Формування ринкових відносин в економіці, створення конкурентного середовища в країнах зумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування та розробки практичного інструментарію забезпечення стабільного, сталого розвитку діяльності підприємств. Підприємництво займає центральне місце в господарському комплексі будь-якої країни. Саме тут створюється національний дохід. А отже, від успіху здійснення підприємницької діяльності залежить соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

В сучасних ринкових умовах господарювання особливо гостро постає питання про розвиток підприємств в Україні. Їхнє становлення і розвиток свідчать про те, що проблема діяльності підприємств досить багатогранна. Її економічні і правові основи знаходяться в стані формування та мають багато недоліків. Так, формування й удосконалення підприємницького середовища - це шлях до стабілізації економіки країни, подальшого економічного і соціального розвитку кожного регіону.

Усі ці обставини й обумовлюють актуальність даної теми та необхідність більш глибокого вивчення проблем діяльності підприємств.

Об'єктом дослідження є діяльність підприємств в сучасних умовах господарювання, зокрема в Україні.

Предметом дослідження є процеси формування та розвитку діяльності підприємств в сучасній ринковій економіці, а також проблеми розвитку та регулювання підприємницької діяльності в економіці України.

Метою даної роботи є визначення теоретичних основ діяльності підприємств, дослідження основних проблем становлення та розвитку підприємств в Україні на сучасному етапі, виявлення чинників впливу на стан підприємницького сектора в ринковій економіці, а також пошук способів удосконалення підприємницької діяльності, що дасть змогу підвищити вплив підприємницького сектора на економіку країни та поліпшити стан ринкової системи господарювання.

Реалізація поставленої мети обумовлює вирішення таких завдань:

1) визначити роль і сутність підприємства, його характерні ознаки;

2) провести аналіз функціонування суб'єктів діяльності підприємств;

3) охарактеризувати основні види, об'єднання підприємств та принципи їх діяльності;

4) провести аналіз цілей, завдань та функцій підприємств;

5) обґрунтувати основні напрямки розвитку малих підприємств в Україні;

6) виявити основні чинники, що впливають на розвиток підприємств;

7) з'ясувати особливості розвитку підприємств в Україні та визначити шляхи вдосконалення функціонування діяльності підприємств.

При проведенні даного дослідження були використані наступні методи:

а) методи збору та узагальнення інформації;

б) методи спостереження;

в) метод групування;

г) таблично-графічні методи;

д) метод аналізу.



РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА, ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

1.1 Підприємство як економічний суб'єкт, його характерні ознаки

Основною організаційною та виробничою ланкою економічної системи будь-якої сучасної країни є підприємство. На підприємстві безпосередньо поєднуються різні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси.

Мета економічної діяльності підприємств полягає в розв'язанні суперечності між постійно зростаючими потребами суспільства та обмеженими ресурсами.

Діяльність підприємств, яка пов'язана із задоволенням потреб кожної людини, підлягає впливу багатьох факторів і охоплює широкий спектр питань організаційно-технологічного, економічного та фінансового характеру, які потребують повсякденного вирішення.

Діяльність підприємств дуже різноманітна. Оскільки будь-яке підприємство так чи інакше пов'язане з основними фазами відтворювального циклу -- виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживанням. підприємницький ринковий економіка

Підприємство ? історична категорія. Причини виникнення підприємств у науковій літературі розуміються по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував створення підприємств із розвитком кооперації та поділом праці, заснованим на переході до машинної стадії виробництва. Лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз пов'язує формування підприємств з єдністю природи, що обумовлено необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Згідно з Господарським кодексом України, підприємство -- самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності [3].

Підприємство як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти? Підприємство також пов'язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм. Підприємство має володіти рядом істотних ознак.

Основні з них наступні:

ь організаційна єдність; підприємство ? це певним чином організований

колектив із своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

ь відособлене майно; підприємство має власне майно (що складається з основних і оборотних засобів) та самостійно використовує його у певних цілях;

ь майнова відповідальність; підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями згідно законодавства;

ь системна єдність засобів виробництва; підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою одержання прибутку;

ь оперативно-господарська й економічна самостійність; підприємство саме здійснює різні угоди й операції, саме отримує прибуток і несе збитки, а за рахунок прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і подальший розвиток виробництва;

ь наявність ідентифікаційних ознак; підприємство мають впізнавати та відрізняти від інших підприємств. Для цих цілей підприємству дають ім'я (найменування), під яким воно набуває та відчужує майнові й особисті немайнові права, несе зобов'язання, виступає в суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача.

1.2 Цілі, завдання, функції та основні риси управління підприємством

У сучасних умовах підприємство, керуючись потребами ринку, самостійно формує програму своєї роботи та механізм її реалізації. Постановку цілей можна визначити як процес прийняття рішень, що передує майбутнім господарським діям. Цілі мають бути взаємно узгодженими між собою. Ігнорування цієї вимоги спричиняє розбалансування управлінських дій, виникають суперечності між різними рівнями управління підприємством: окремими цехами, підрозділами, вищим керівництвом. Саме вище керівництво повинно забезпечувати оптимальне поєднання цілей окремих підрозділів із загальними цілями діяльності підприємства з метою забезпечення його ефективної діяльності.

Цілі діяльності підприємства повинні відповідати таким вимогам:

мають охоплювати усі сфери діяльності підприємства;

мають забезпечувати концентрацію ресурсів і зусиль;

має бути зв'язок між коротко- і довгостроковими цілями;

мають бути функціональними, щоб забезпечити трансформацію цілей вищого рівня у конкретні завдання для нижчих рівнів.

Досягнення поставлених підприємством цілей можливе за умови розроблення системи конкретних завдань, вирішення яких повинно забезпечуватись відповідними ресурсами, методами та організаційною структурою управління.

Ці завдання реалізуються через управлінську працю всередині підприємства на основі поділу праці. Ця праця спрямована на зміну стану об'єкта управління відповідно до поставлених завдань і знаходить відображення у функціях управління (рис.1.2.).

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей, і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно виконує ряд функцій:

1. Вивчення потреб споживачів та закономірностей їхнього формування передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються. Тому з цією функцією межують функції маркетингу та інновацій. Вони спрямовані на залучення нових споживачів, створення нових ринків збуту, формування нових потреб у потенційних клієнтів, що пов'язане з розробленням нових видів продукції.

2. З точки зору необхідності задоволення потреб, слід користуватися принципом - максимум результативності при раціональних витратах. Управління за допомогою цієї функції повинно забезпечувати відповідність мети виробництва засобам їх досягення.

3. Планування - це процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та спрямування індивідуальних і колективних цілей на одержання загального кінцевого результату.

4. Організація передбачає формування структури керованої системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками підприємства для досягнення загальної мети діяльності.

5. Мотивація - це причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій з метою забезпечення досягнення поставленої мети.

6. Контролююча функція полягає у встановленні параметрів діяльності підприємства, їх вимірюванні та порівнянні із запланованими, а за необхідності - коригування цієї діяльності для поліпшення результатів роботи [2, с. 85-88].

Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, незадовільне планування, слабка мотивація, негативно впливають на кінцеві показники діяльності.

Основними характерними рисами сучасного управління є:

· поступова відмова від управлінського раціоналізму і висунення на перший план проблем гнучкості та адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища;

· розгляд підприємства як цілісної системи, яка дозволяє досліджувати його у єдності складових частин, які пов'язані із зовнішнім середовищем; підприємство не є самозабезпечуваною системою, а залежить у своїй діяльності від ресурсів, інформації, що надходить ззовні;

· застосування ситуаційного підходу до управління, врахування конкретного набору обставин, які мають значний вплив на діяльність підприємства в даний момент часу;

· визначення необхідності використання інноваційного менеджменту, який передбачає сприйняття підприємством всього нового, сучасних досягнень науково-технічного прогресу;

· усвідомлення провідної ролі лідера як носія нового господарського мислення, орієнтованого на нововведення, на інтеграцію зусиль працівників, на раціональний ризик.

1.3. Види, об'єднання підприємств та принципи їх діяльності

Залежно від форм власності, передбачених Господарським кодексом України, можуть діяти підприємства таких видів:

Ш приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

Ш підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

Ш комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

Ш державне підприємство, що діє на основі державної власності;

Ш підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) [3].

В Україні можуть діяти також інші види підприємств. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов: підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50%) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

Можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватись:

· в асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втрачатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

· корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

· консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

· концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі, на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

· інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Кожне підприємство як суб'єкт підприємництва незалежно від форм власності, розмірів, сфер діяльності та інших критеріїв має в результаті своєї господарської комерційної діяльності отримувати прибуток (дохід). Для цього воно має діяти на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Такими основними принципами є:

1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції, одержання прибутку.

2. Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства.

3. Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих кінцевих результатів.

4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств перебувають на розрахунковому рахунку в банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обігові векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.

5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань. Основною формою реалізації цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, пені, зменшення або позбавлення премій.

6. Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством. Цей принцип передбачає самостійне формування підприємством програми діяльності; залучення матеріально-технічних, фінансових та трудових ресурсів; встановлення цін на продукцію та послуги; вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів



РОЗДІЛ II. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічний механізм забезпечення прибутковості підприємства

Для того щоб визначити складові організаційно-економічного механізму забезпечення прибутковості підприємства слід визначити саме поняття прибутковості.

Прибутковість - вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей, а в деяких випадках і одержання прибутку. Характеристика прибутковість визначається відношенням результату (ефекту) до витрат [7, с. 37].

Вирішальну роль в одержанні суб'єктами господарювання доходів відіграють створювані державою умови економічної діяльності. У державі мають бути створені однакові стартові умови ефективного функціонування всіх галузей і сфер економічної діяльності. В умовах українського законодавства такі умови є задекларованими у нормативних актах, але процес злиття влади і бізнесу не зупинявся з часів незалежності нашої держави. Саме це і спонукало формування окремої категорії «номенклатурних підприємців», які вдало скористалися своїм доступом до ресурсів і в процесі роздержавлення отримали їх задарма.

На сьогоднішній день, низькі показники прибутковості підприємств, що заявлені в статистичній звітності можна обґрунтувати небажанням підприємств показувати їх реальні значення, завищенням витрат виробництва для зменшення оподаткування.

Сам механізм, як категорія, є засобом, що забезпечує поступальний розвиток об'єкта, на який спрямовано рушійну силу чинників зовнішнього середовища. Його структура та зміст зазнають змін у процесі розвитку суспільного виробництва, тобто кожній суспільно-економічній системі відповідає адекватний механізм.

Зокрема, А.Кульман під економічним механізмом розуміє взаємозв'язок, що виникає між різними економічними явищами і процесами. Він пропонує розрізняти економічні механізми закритого та відкритого типу залежно від сфери їх дії, при цьому не розмежовуючи визначення економічного й ринкового механізмів.

В економічній літературі часто вживається поняття «організаційно-економічний механізм», що застосовується, як правило, для окреслення організаційних елементів економічного механізму.

Характерною рисою організаційно-економічного механізму забезпечення прибутковості підприємства є спонукання виробників до високих результатів господарської діяльності через економічний інтерес його учасників, який є найбільш потужним і дієвим інструментом здійснення перетворень та становлення ефективного власника в різних секторах економіки України. А головною метою створення організаційно-економічного механізму забезпечення прибутковості підприємств є стійкий розвиток й ефективне управління підприємством у ринкових умовах.

Такий механізм - це єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін. Суть об'єктивної сторони полягає в дії об'єктивних економічних законів, а суб'єктивної - у взаємопов'язаній діяльності всіх елементів механізму, що побудована з урахуванням їх цілей, потреб та інтересів.

При формуванні даного механізму можна виділити ряд важелів впливу. Перш за все, це організаційно-економічні елементи, які включають адміністративні та ринкові інструменти (державне, регіональне, інституціональне регулювання та саморегулювання).

Економічні важелі впливу включають: інноваційно-інвестиційні заходи, фінансово-кредитний механізм регулювання, страхування та оподаткування, ціноутворення, мотиваційні механізми, засоби стимулювання на шляху підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Інноваційно-інвестиційні заходи мають включати в себе нормативно-правову базу забезпечення захисту інтересів інвесторів, гарантування державою недоторканості їх власності, сприяння інноваційним методам ведення підприємницької діяльності.

Фінансово-кредитні інструменти повинні бути представлені розгалуженою системою фінансових установ і відпрацьованим механізмом надання і повернення кредитів.

Оподаткування в забезпеченні прибутковості підприємств відіграє визначальну роль. Система оподаткування в Україні регулюється Податковим кодексом, що вступив в силу з 01.01.2011р. і за короткий термін свого існування вже отримав значну кількість змін та доповнень, що свідчить про недосконалість його норм і положень.

Система страхування в Україні представлена, в основному, страхуванням майна, довгостроковим страхуванням життя, страхуванням відповідальності. Недостатньо розвинені сьогодні медичне страхування і страхування ризиків підприємницької діяльності.

Ціноутворення в умовах ринкової економіки вільне, тобто визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Але в Україні більше десяти різних відомств, що наділені повноваженнями щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції (як правило, це стратегічні та соціально значимі товари) [8].

Мотиваційні механізми мають бути забезпечені державою, наприклад пільгове оподаткування (пільгове, а не вибіркове) або доступ до ресурсів на пільгових умовах.

До організаційних важелів відносяться: організація управлінської діяльності, система планування, маркетингова діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, застосування механізмів лізингу та оренди. Вони охоплюють структуру управління та розподіл функцій в сфері державного регулювання підприємництва і діяльності підприємств; інститути, інституції і діяльність держави, організаційні структури, які впливають на розвиток підприємництва, система дозвільних та контролюючих органів та ін.

Не менш важливе значення мають функціональні та забезпечувальні елементи, які складаються з фінансового забезпечення (за рахунок власного, позичкового капіталу й залучених засобів) та із забезпечувальних систем (правової, кадрової, нормативно-регулюючої, інформаційної (інформаційне забезпечення: системи зв'язку; фінансові, економічні, правові консультаційні послуги; консультування) та дорадчих служб).

Отже, суть організаційно-економічного механізму забезпечення прибутковості підприємств полягає в створенні державою умов для ефективної діяльності підприємств, які полягають, нехай не у сприянні розвитку підприємництва вцілому, а хоча б в обмеженому втручанні контролюючих органів в діяльність підприємств. А вони для підвищення прибутковості повинні збільшувати прибуток. Це можна зробити наступними методами:

- здійснювати заходи щодо підвищення продуктивності праці працівників;

- нарощувати обсяги виробництва та реалізації продукції;

- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто знижувати її собівартість;

- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є в розпорядженні підприємства, в тому числі і фінансові ресурси;

- кваліфіковано здійснювати цінову політику, оскільки на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками, посередниками, покупцями;

- вміти розміщувати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту [9, с. 55].

Останні три напрями чималою мірою залежать від сумлінності, кваліфікації економістів, бухгалтерів, фінансистів.

При визначенні показників прибутковості підприємства важливо враховувати фактор інфляції, оскільки він створює несприятливі умови для інвестиційної діяльності. Вірогідність прийняття помилкових інвестиційних рішень в цей час - зростає. Це відбувається через викривлення звітної бухгалтерської інформації підприємства, яку використовують для проведення фінансового аналізу, в тому числі і аналізу показників рентабельності і отримують помилкові результати та далеку від реальної картину фінансового стану підприємства.

Отже, в якості організаційно-економічного механізму слід розглядати комплексну систему, що складається з системи забезпечення, функціональної та цільової системи, які містять певну сукупність організаційних і економічних важелів, які впливають на економічні і організаційні параметри прибутковості з метою забезпечення ефективності управління і отримання конкурентних переваг.

2.2 Аналіз фінансових ресурсів та оцінка фінансових результатів діяльності приватного підприємства «БІО- Захід» в м. Івано-Франківську

Для здійснення виробничої, науково-дослідної й комерційної діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти.

Розрізняють такі основні складові фінансових ресурсів підприємства:

- прибуток;

- амортизаційні відрахування;

- обігові кошти;

- бюджетні асигнування;

- надходження з цільових фондів;

- кредити.

Прибуток - це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-якої форми власності та належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності.

Кредити - фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва.

Обігові кошти - частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають в господарському обороті. До них належать кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т. п.), які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу [14].

Аналізуємо рівень прибутку приватного підприємства «БІО-Захід», дані яких наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Аналіз прибутку від реалізації продукції

Показник	Попередній період	Звітній період	Відхилення (+, -)
	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %	Сума тис. грн.	Питома вага, %
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції	25237,8	100	27110,6	100	+1872,8	-
Собівартість реалізованої продукції	23358,7	93,0	24822,6	91,9	+1463,9	-1,1
Операційні витрати	369,4	1,5	526,3	1,9	+154,2	+0,4
Інші витрати	1377,9	5,5	1657,3	6,1	+279,4	+0,6
Прибуток від реалізації продукції	106,8	11,1	87,8	10,5	-19	-0,6

Як видно із даних таблиці 2.1, прибуток від реалізації продукції приватного підприємства «БІО-Захід» зменшився у порівнянні з попереднім періодом на 19,0 тис. грн. Про зменшення прибутку свідчить збільшення питомої ваги собівартості реалізованої продукції, операційних витрат та інших витрат в обсязі реалізованої продукції у звітному періоді в порівнянні з попереднім.

На зменшення прибутку підприємства також свідчать такі порівняльні дані:

- маркетингові послуги - в 2013 році становили 52,5 тис. грн., а в 2014 році - 75,3 тис. грн.;

- проценти за кредит - в 2013 році становили 107,7 тис. грн., а в 2014 році - 126,5 тис. грн.;

- послуги банку - в 2013 році становили 15,9 тис. грн., а в 2014 році - 24,0 тис. грн.;

- матеріальні витрати (паливо) - в 2013 році становили 348,2 тис. грн., а в 2014 році - 550,0 тис. грн. (Додаток 1)

Згідно з Положенням бухгалтерського обліку №16 «Витрати» окремі елементи витрат включають:

1. Матеріальні витрати - вартість витрачених у виробництві: сировини та основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; палива та енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

2. Витрати на оплату праці - заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

3. Відрахування та соціальні заходи - відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та відрахування на інші соціальні заходи.

4. Амортизація - сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

5. Інші витрати - платежі на обов'язкове страхування майна і окремих категорій працівників, оплата відсотків за короткотермінові кредити і позики, витрати на сертифікацію і збут продукції, плата за оренду об'єктів у межах норм їх амортизації на повне відновлення, плата за пожежну і сторожову охорону тощо [11].

Оцінити структуру витрат ПП «БІО-Захід» допоможуть дані таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Оцінка структури витрат

Елементи витрат	Попередній період	Звітній період	Відхилення (+, -)
	Сума, тис.грн.	Питома вага, %	Сума тис.грн.	Питома вага, %	Сума тис.грн.	Питома вага, %
Матеріальні затрати	348,2	11,3	550,0	11,2	+201,8	-0,1
Витрати на оплату праці	710,8	52,9	744,4	52,7	+33,6	-0,2
Відрахування на оплату праці	261,2	18,9	277,5	19,9	+16,3	+1
Амортизація	59,4	6,3	85,4	5,3	+26	-1
Інші операційні витрати	346,2	10,6	423,5	10,9	+77,3	-0,4
Разом	1725,8	100	2080,6	100	+354.8	-

Структура витрат на виробництво свідчить, що досліджуване підприємство відноситься до трудомістких виробництв, оскільки питома вага витрат на оплату праці становить більше половини всіх витрат на виробництво.

Факторами задовільного фінансового стану підприємства можуть бути:

- наявність у необхідних обсягах фінансових ресурсів;

- прибутковість;

- стійка платоспроможність;

- своєчасність розрахунків тощо;

Факторами незадовільного фінансового стану підприємства є:

- недостача власних оборотних активів;

- наявність збитків;

- наявність стійкої заборгованості по платежах тощо;

Приватне підприємство «БІО-Захід» складає річний фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, який включає в себе: баланс та звіт про фінансовий результат.

Баланс. За даними балансу приватного підприємства «БІО-Захід» станом на 30 вересня 2014 року сума основних засобів становить 1491,6 тис. грн., а товарів на складах - 3677,3 тис. грн. Розмір кредиторської заборгованості - 3004,1 тис. грн., а дебіторська заборгованість становить 697,9 тис. грн., грошові кошти - 112,1 тис. грн., позичені кошти - 672,9 тис. грн. Баланс активів та пасивів на 30 вересня 2014 року становить 5367,3 тис. грн.(Додаток 2).

Звіт про фінансовий результат. За даними звіту дохід від реалізації продукції становить 27110,6 тис. грн., собівартість продукції - 24822,6 тис. грн., фінансовий результат до оподаткування - 107,1 тис. грн., а чистий прибуток становить - 87,8 тис. грн.(Додаток 2).

2.3 Напрями підвищення фінансової стійкості підприємств

В умовах ринкової економіки обґрунтованість та дієвість управлінських рішень на мікро- та макрорівнях значною мірою залежить від результатів оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання, зміст якої виходить за межі обчислення окремих коефіцієнтів і передбачає вивчення комплексу показників, які відображають різні аспекти діяльності підприємства.

Фінансова стійкість підприємства є однією з головних умов життєдіяльності, розвитку й забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства. Саме фінансова стійкість підприємства характеризує ефективність операційного, інвестиційного і фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, постачальників, власників.

Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоспроможного виробництва. У свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення.

Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

Прибуток є позитивним фінансовим результатом, але на підприємстві може бути отриманий і негативний фінансовий результат - збиток. Тому що прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, а збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для одержання якого були здійснені ці витрати.

Негативний фінансовий результат свідчить про те, що підприємство не враховує або ігнорує об'єктивні закони ринкової економіки. Іншими причинами появи збитку можуть бути порушення прав господарюючого суб'єкта, недоліки господарської діяльності, стихійні лиха. Це негативно впливає на фінансове становище підприємства й може привести до банкрутства.

Розглянемо значення показників оцінки фінансової стійкості промислових підприємств України, розраховані за даними Державного комітету статистики України, та їх рекомендовані значення (Таблиця 2.3)

Таблиця 2.3 Динаміка показників оцінки фінансової стійкості промислових підприємств України за 2011-2013 роки

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Нормативне значення
Коефіцієнт автономії	0,390	0,360	0,370	>0,5
Коефіцієнт фінансування	1,180	1,290	1,260	<1,0
Коефіцієнт заборгованості	0,440	0,470	0,620	<0,4
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,320	0,470	0,390	>0,5

Оскільки оптимальне значення коефіцієнта автономії більше 0,5, можна стверджувати, що промислові підприємства України характеризуються низьким рівнем фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування їх діяльності.

Величина коефіцієнта фінансування більше одиниці (більша частина майна підприємства сформована з позикових коштів), отже це може свідчити про небезпеку неплатоспроможності і утруднити можливість одержання кредиту.

Коефіцієнт заборгованості показує залежність від зовнішніх джерел фінансування, а оскільки показники не підпадають під значення нормативу, то це означає велику залежність від зовнішніх джерел фінансування. Позитивною є динаміка коефіцієнту маневреності власного капіталу, що характеризує збільшення ліквідності власного капіталу. При цьому, даний показник все ще залишається поза межами нормативу.

Виходячи з вищесказаного, для підвищення ефективності діяльності промислових підприємств слід використовувати такі заходи:

· проводити комплекс заходів щодо впровадження сучасних технологій, реконструкції та переоснащення основних виробничих, допоміжних і обслуговуючих цехів;

· збільшити попит на продукцію за допомогою вдосконалення продукції, підвищення якості продукції, розроблення нових її видів;

· застосовувати страхування, бо тоді створюються деякі фінансові гарантії стабільності й прибутковості виробництва.

Ураховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання прибутку, особливо велике значення набуває страхування від можливої його втрати або неодержання передбачуваних доходів.

Отже, прибуток як головний результат підприємницької діяльності відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства; є спонукальною силою ринкового механізму господарювання, а так само основним джерелом економічного й соціального розвитку підприємства й держави загалом.

В основі забезпечення фінансової стійкості лежить рух його грошових коштів в узгоджених обсягах і в часі, що виступає як безперервний процес. Для кожного напрямку використання грошових фондів має бути відповідне джерело. Цикл руху грошових засобів, здатний забезпечити фінансову стійкість підприємства, якщо досягнута їх узгодженість у розмірі і в часі.

Важливе значення в забезпеченні та підтриманні фінансової стійкості підприємств має також управління дебіторською заборгованістю. Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фінансового благополуччя.

Підводячи підсумок, можна стверджувати,що фінансова стійкість підприємства передбачає такий стан фінансових ресурсів, за раціонального розпорядження якими гарантується наявність власних коштів, стабільна продуктивність і забезпечується процес розширеного відтворення. Недостатня фінансова стійкість підприємства найчастіше зумовлює неплатоспроможність, надмірна - створення надлишкових запасів і резервів,що збільшує витрати на їхнє утримання, стримує темп розвитку підприємства.



РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ СТАНУ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Сучасний стан та перспективи розвитку підприємств в Україні

Відслідковуючи стан українських підприємств, можна побачити, що на їх діяльність певним чином впливає спадщина радянської системи господарювання. Особливо яскраво це відбувається на вітчизняних машинобудівних підприємствах. На цих підприємствах значною мірою збереглися керівні кадри, які сформувалися за умов радянської системи господарства, що негативно позначається на результатах діяльності. Зокрема, на вітчизняних машинобудівних підприємствах зберігається високий рівень затрат, через що їхня продуктивність стає неконкурентоспроможною навіть на національному ринку. Високий рівень затрат часто супроводжується невисокою якістю продукції, низькою ефективністю інноваційної діяльності.

Також вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне випереджувальне зростання засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть - продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Встановлено, що в економіці України роль промисловості залишається провідною. В цьому секторі виробляється близько 40% загальноукраїнського випуску товарів і послуг, 80% їх експорту, створюється понад 30% ВДВ. У цій галузі сконцентровано приблизно третину основних засобів виробництва і зайнятих в економіці. При всій складності сьогоднішньої ситуації промислове виробництво є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємств, податкових і валютних надходжень держави.

Відслідковуючи показники металургійної промисловості, можна побачити, що збитки у 2013 р. зросли в 3,3 рази, тобто на 9,5 млрд грн, а в порівнянні з 2012 р. -- до 13,7 млрд грн. Від'ємна рентабельність металургійних підприємств у 2013 р. зросла до 8 % порівняно з 3,4 % за підсумками 2012 р.

Перебіг кризових процесів у промисловості підтвердив песимістичні оцінки і прогнози щодо її високої кон'юнктурної уразливості та недостатньої конкурентоспроможності в умовах загострення проблеми збуту на світових ринках.

Аналізуючи стан легкої промисловості, можна побачити, що з перших років незалежності в Україні створювалися демпінгові умови для вітчизняних товаровиробників внаслідок широкого імпорту з Китаю, Польщі, Туреччини та інших країн. Тим самим було підготовлено катастрофічний занепад вітчизняної легкої промисловості.

Щодо транспортних компаній, то вантажооборот авіаційного транспорту порівняно з минулим роком зменшився на 12,2%, трубопровідного - на 21,2%, а водного - на 26,5%. При цьому перевезення вантажів залізницями залишилися практично незмінними, а підприємства автомобільного транспорту збільшили вантажооборот на 2,8%. За даними Державної служби статистики аграрні підприємства України у 2013 р. порівняно з 2012 р. знизили реалізацію власне вироблених зернових на 4,9%. У тому числі обсяг реалізації пшениці за вказаний період зменшився на 13%, ячменя - на 36,1%, кукурудзи - на 1,7%. Разом з тим реалізація жита зросла на 22,8%.

Обсяг реалізованого аграріями насіння соняшнику зросло на 1,7%, сої - на 1,2%, а продажі ріпаку знизився на 11,7%. Також зменшилися продажі продукції тваринництва на 4,3%, а реалізація птиці впала на 12,6%. Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень 2013 р. порівняно з січнем 2012 р. збільшився на 0,5%, продукція рослинництва збільшилась на 1%, а обсяг продукції тваринництва не змінився.

Таким чином видно, що за сучасних умов вітчизняні підприємства перебувають у не найкращому стані. Однією з причин спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. Адже на момент здобуття незалежності в Україні вироблялось лише 15-20% кінцевої продукції промисловості. Тому розрив старих господарських зв'язків негативно вплинув на вітчизняну економіку. Що ж стосується експорту, то переважну більшість становить продаж сировини. Значно невеликий відсоток становить продаж продукції з високим відсотком доданої вартості. Не досить дієвою є митна політика та підтримка вітчизняного товаровиробника. Адже на прикладі високорозвинених країн ми бачимо, що досить вигідно встановлювати високі митні збори на товар. Для порівняння можна розглянути ефективну митну політику США, де наприклад Латиноамериканські фермери можуть з 2 % митом експортувати в США помідори, а з 12 % - томатний соус).

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. При цьому створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, кримілізації економіки. Так, за даними Міжнародної фінансової корпорації та Світового банку Україна посідає 137 місце серед 185 країн за показниками легкості ведення бізнесу. Україна має найгірші у Східній Європі та Центральній Азії рейтинги з реєстрації майна та закриття неплатоспроможних підприємств.

Недосконалою є чинна податкова система, що характеризується надмірним податковим тиском і обтяжливою системою звітності. Негативно впливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі післяреєстраційні процедури суб'єктів підприємництва, надмірне втручання органів державної влади в їхню діяльність.

Розвиток підприємств ускладнюється великим ступенем енергозалежності держави (в Україні частка імпорту в загальному обсягу витрат первинних енергоресурсів перевищує 60%) і високим рівнем енергомісткості внутрішнього виробництва (який у 2,5 рази перевищує аналогічний показник у країнах ЄС). Динаміка цін вітчизняних виробників залежить від зміни цін на імпортовані енергоресурси. Це спричинено високим рівнем енергомісткості фундаментальних галузей національної економіки, а також присутністю витрат на енергоспоживання у собівартості практично всіх товарів і послуг.

Для виробництва значні наслідки спричинило зниження зовнішньоторговельних потоків внаслідок кризового скорочення попиту на вітчизняний експорт, насамперед, металургійної продукції.

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують розвиток підприємств є:

- організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності;

- недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і гарантій;

- переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази;

- несприятлива податкова політика;

- доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності;

- обмежені можливості для захисту від протиправних посягань;

- криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв'язків, каналів збуту;

- недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Розвиток підприємств малого та середнього бізнесу є важливим, оскільки за його допомогою вирішуються проблеми створення нових робочих місць, формується конкурентне ринкове середовище. Зокрема, в країнах з ринковою економікою такі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2 - 2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Аналіз стану підприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Розглядаючи перспективи розвитку українських підприємств та пропонуючи заходи щодо покращення ситуації можна звернути увагу на досвід зарубіжних країн. Наприклад, у Японії бізнес розвивався в рамках групових об'єднань, партнери яких були однодумцями в одному напрямі. Такі угруповання не сумісні з вільною конкуренцією країн Заходу, але саме це сприяло концентрації зусиль для досягнення поставлених цілей. Таким чином, саме групові об'єднання стали найефективнішим фактором зростання економіки порівняно з вільною конкуренцією, і це має слугувати прикладом для відсталих країн і країн, що розвиваються. Японія зробила ставку на складні інформаційні системи, в яких використовувалися нові досягнення телекомунікаційних технологій, що дало їй можливість згодом здійснити потужний прорив у виробничій сфері, забезпечити різкий стрибок у підвищенні продуктивності праці, досягти високих якісних показників продукції. За допомогою «дешевого» кредиту, податкових стимулів, амортизаційних пільг, премій, моральної і матеріальної зацікавленості у країні стимулювалося винахідництво. Така політика сприяла розвитку прикладної науки Китаю, де встановлюється обмеження на вивіз сировини з країни (в особливості на швидко вичерпні та цінні копалини), а також створюються умови для експорту готової продукції, яка має великий відсоток доданої вартості.



3.2 Шляхи розвитку малих підприємств в Україні

На сучасному етапі становлення ринкового середовища в Україні особливе значення має розвиток малого підприємництва. Саме малі підприємства, що не вимагають великих стартових інвестицій і гарантують високу швидкість обороту ресурсів, здатні найшвидше і економно вирішувати проблеми реструктуризації економіки, формування і насичення ринку споживчими товарами в умовах дестабілізації економіки і обмеженості фінансових ресурсів.

Сфера малого бізнесу має бути такою, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі й середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами. Природно, що створення такої мережі малого бізнесу вимагає певних матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов.

Основними видами діяльності у сфері малого підприємництва в Україні є торгівля, будівництво, фінансова діяльність та сфера послуг (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Кількість малих підприємств в Україні за видами економічної діяльності у 2013 р.

Показник	Усього, одиниць	У тому числі
		Малі підприємства	З них
			мікропідприємства
		одиниць	у % до загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності	одиниць	у % до загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності
Усього	364935	344048	94,3	286461	78,5
У тому числі:
Сільське, лісове та рибне господарство	47791	44622	94,4	39206	82,0
Промисловість	47747	41560	87,0	30556	64,0
Будівництво	33555	32201	96,0	26143	77,9
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	102969	98671	95,8	84374	81,9
Фінансова та страхова діяльність	5078	4569	90,0	3832	75,5

В Україні й досі розвиток малого підприємництва залишається на низькому рівні. У країнах з розвинутою ринковою економікою чисельність зайнятих у сфері малого підприємництва, як правило, перевищує 50% населення працездатного віку (країни ЄС), а подекуди, може наближатись і до 80% (Японія). Натомість в Україні у 2013 р. малим підприємництвом займалось лише 26,6% населення працездатного віку (а питома вага малих підприємств складає 92,9% від загальної кількості зареєстрованих підприємств у країні).

Продукція малих підприємств формує понад 50% ВВП країн «старої» Європи (Німеччина, Франція); понад 30 - 40% ВВП у країнах «нової» Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина). Для порівняння - в Україні (за даними 2013 р.) цей показник дорівнює 7%.

Унаслідок руйнівного впливу кризових явищ 2008 - 2009 рр. в Україні спостерігалось зменшення чисельності малих підприємств. Найбільше падіння припадало на 2010 р. (зменшення на 5,5% у порівнянні з 2009 р.) та 2011 р. (на 8,9% у порівнянні з 2010 р.). Кількість малих підприємств в Україні з 75 на 10 тис. наявного населення у 2009 р. скоротилась до 70 у 2010 р. та 2011 р, що відповідає показникам 2005 р. В Україні частина збиткових підприємств малого бізнесу з 32,8% від загальної кількості у передкризовому 2007 р. збільшилась до 41,4% у 2013 р.

У післякризовий період, у контексті заходів, спрямованих на скорочення дефіциту бюджетів всіх рівнів, в Україні відбулось суттєве скорочення обсягів фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва. Так, у 2011 р. рівень фінансування зазначених заходів з обласних бюджетів становив лише 43% від показників докризового рівня.

...