Економічні засади функціонування і основи виробничої діяльності підприємства в системі ринкових відносин

- у статті 3 «Інноваційна діяльність» тлумачиться як сукупність заходів, спрямованих на створення, впровадження, поширення та реалізацію інновацій відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» з метою отримання комерційного та соціального ефекту, які здійснюються шляхом реалізації інвестицій, вкладених в об'єкти інноваційної діяльності; - у статті 4 «Об'єкти інвестиційної діяльності» розглядаються як майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права; - у статті 5 «Суб'єкти інвестиційної діяльності» визначаються як громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також самі держави.

У розділі ІІ «Здійснення інвестиційної діяльності» законодавець окреслює: права суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 7); обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 8); відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9) та джерела фінансування інвестиційної діяльності (ст. 10).

13. Індивідуально опрацювати наступні питання

1. Джерела формування оборотних засобів підприємства.

2. Вплив оборотності оборотних засобів на кінцеві результати діяльності підприємства

1. Оборотні засоби (оборотний капітал) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності. У сфері виробництва - це: виробничі запаси; паливо; тара;

малоцінні і швидкозношувані предмети; тварини на вирощуванні і відгодівлі; витрати майбутніх періодів; незавершене виробництво. У сфері обігу: товарна продукція;

кошти в розрахунках та в цінних паперах; грошові кошти в касі, банку.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками залежно від:

- функціональної ролі в процесі виробництва - оборотні фонди і фонди обігу;

- практики контролю, планування і управління - нормовані і ненормовані оборотні засоби; - джерел формування оборотного капі галу - власний оборотний капітал і позичений оборотний капітал;

- ліквідності - абсолютно ліквідні засоби, швидко реалізовувані оборотні засоби, важко реалізовувані оборотні засоби;

- ступеня ризику від вкладення капіталу - оборотний капітал з мінімальним, малим, середнім, високим ризиком вкладення;

- стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні засоби в запасах, грошові кошти, розрахунки та інші активи;

- матеріально-речового змісту предмети праці, готова продукція, грошові кошти і кошти в розрахунках. На основі такого поділу джерела формування оборотних засобів є:

а) власні;

б) позичені;

в) залучені (тимчасове використання частини коштів інших підприємств). До них належать:

кредиторська заборгованість постачальникам, строк оплати яких не настав;

заборгованість робітникам і службовцям; заборгованість фінансовим органам.

В окремих випадках для формування оборотних засобів використовують позапланові ресурси:

тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку; перерозподілений прибуток;

прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку; прострочена кредиторська заборгованість постачальникам і іншим організаціям. Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних засобів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації. До стійких пасивів також належать фонди підприємства, які спеціально не призначені для формування оборотних засобів.

До них належать: заборгованість із зарплати; відрахування на соціальне страхування; резерв на покриття майбутніх видатків і платежів; частина фондів економічного стимулювання, яка постійно використовується в обороті; засоби ремонтного фонду для формування залишків матеріалів на ремонт.

2. Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства. Прискорення оборотності оборотних засобів приведе до збільшення прибутку та рентабельності. Для безперебійної роботи підприємства потрібна деяка кількість оборотних засобів на кожній стадій виробництва. При нагромадженні завеликої кількості будь-яких з них збільшуються затрати на виробництво, а при недостачі виникають також зайві витрати на термінове поновлення необхідних засобів. Отже, потрібно встановити, які саме оборотні засоби і в якій кількості потрібні для виробництва. Цей процес носить назву нормування оборотних засобів -- встановлення нормативів запасів.

Найпростішим методом обрахунку оборотних засобів є метод прямого рахунку. Тобто на певному рівні організації виробництва розраховується запас за кожним елементом оборотних засобів. Коефіцієнтний метод застосовується при динамічній зміні рівня виробництва. Він полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних засобів відповідно до зміни в цьому періоді показників виробництва, які впливають на величину цих запасів. Аналітичний метод базується на детальному аналізі товарно-матеріальних цінностей з подальшим коректуванням фактичних запасів і вилученням залишків. Норматив оборотних засобів у виробничих запасах -- мінімальний плановий розмір оборотних засобів, який постійно необхідний для нормальної роботи підприємства.

Ноз = Дм х N,

де N - норма запасів матеріалів у днях;

Д - одноденні планові затрати матеріалів, грн:

Дм =

де Р - річні затрати матеріалів з попередніх періодів;

і - індекс зміни об'ємів виробництва;

Дм - кількість робочих днів у році.

N = Nпот + Nпід + Nгар + Nсез + Nтр

Поточний запас (Nпот) - час між двома послідовними постачаннями. Наприклад, інтервал між двома постачаннями складає 20 днів, тоді поточний запас складає 10 днів.

Підготовчий запас (Nпід) - представляє собою час, необхідний для комплектації, прийому і доставки складників від партнерів і розраховується з урахуванням специфіки роботи кожного підприємства за ряд попередніх періодів.

Гарантійний запас (Nгар) - складається на випадок порушення запланованого режиму поставок і приймається рівним половині поточного запасу. В економічно розвинутих країнах такий запас має меншу величину.

Сезонний запас (Nсез) - складається для акцій і підприємств, де недоступні цілорічні поставки.

Транспортний запас (Nтр) - це час між поступленням платіжних документів і самих послуг чи продукції.

14. Студенти індивідуально вивчають методику розрахунку основних статей калькуляції, здійснення калькуляції за окремими статтями витрат, розглядають відмінність між статтями калькуляції і елементами витрат

У процесі калькуляції прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На не прямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.

Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною Їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується втехнологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т, п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби - виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто

См - витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;

С з.о- основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;

Рм - відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.

Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати по операційно, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.

Статті «Загально виробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загально виробничі - це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на Їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою ці дві статті єднаються в одну.

Розподіляються загально виробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково - пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витратна утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період Їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Поза виробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості

15. Розгляд питання: Аналітичне та графічне визначення рівня беззбитковості підприємства

Основу аналізу беззбитковості складає визначення точки беззбитковості. В точці беззбитковості дохід, отриманий підприємством (ціна х кількості проданих товарів), дорівнює сукупним витратам на виробництво даної кількості продукції . Все, що продане по даній ціні понад визначену цифру, забезпечує прибуток.

Визначення точки беззбитковості здійснюється аналітичним (розрахунковим) і графічним способами. При аналітичному методі використовують наступну формулу:

Qкр - критичний обсяг виробництва в натуральному виразі;

Ц - ціна одиниці продукції;

Спост - сума постійних витрат;

Спер - сума змінних витрат на одиницю продукції.

Визначення точки беззбитковості графічним методом представлено на рис. 1.

Рис. 1 Графічний метод визначення точки беззбитковості

Як видно з рис. 1, по горизонталі показується обсяг виробництва в натуральному виразі (в одиницях продукції чи у % виробничої потужності), а по вертикалі - витрати на виробництво (з розподілом їх на постійні та змінні) і виручка від реалізації.

Перетин прямої лінії, що відображає залежність між випуском продукції і собівартістю, і прямої лінії виручки від реалізації показує точку беззбитковості. Нижче цієї точки заштрихований збиток підприємства, тому що до досягнення визначеного обсягу виробництва виручка від реалізації не покриває витрати, але перевищення точки беззбитковості виробництва дає прибуток.

Розглянутий метод застосовується для вибору варіантів встановлення ціни на продукцію, що реалізується, визначених видів ресурсів, системи збуту продукції, тому розрахунок точки беззбитковості доповнюється прогнозами про зміну прибутку в залежності від зміни умов і обсягів виробництва і реалізації продукції.

Ефективність аналізу беззбитковості дозволяє використовувати його при прогнозуванні величини фінансових ресурсів, але при його впровадженні у практику фінансового планування слід мати на увазі наступне:

* і графічний, і розрахунковий методи визначення прогнозованої величини прибутку передбачають обов'язкову диференціацію витрат на постійні та змінні, що обумовлено безпосередньо системою обліку витрат;

* побудова графіка заснована на даних одного виду продукції, тому необхідна розробка методів узагальнення даних про випуск тих видів продукції, які планує виробляти підприємство;

* виділення постійних витрат пов'язано з поняттям маржинального доходу, який складається з прибутку і постійних витрат і в Україні в обліку не застосовується.

Размещено на Allbest.ru