Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

інфляція антиінфляційний гроші знецінення

Вступ

1. Інфляція як економічне явище

1.1 Поняття інфляції

1.2. Етапи розвитку інфляції

1.3. Типи і види інфляції

1.4. Причини інфляції

1.5 Вимірювання інфляції

2. Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

3. Антиінфляційна державна політика

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Термін «інфляція» (від лат. Inflation -- надування) почали вживати у 70-ті роки XIX ст. щодо грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення Громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто використовують для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичного і домонополістичного капіталізму, причому саме в ті періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнацій періоду Французької революції кінця ст. та Наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь.

Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в XX столітті відразу після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася у трильйон разів. Була вона й у СРСР, але у прихованій формі. Внаслідок хронічного дефіциту гроші втрачали свою значимість навіть за стабільних цін.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв'язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін.

Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників.

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.

Вплив інфляції на економічне зростання, інвестиції та продуктивність є однією з основних проблем, дослідженню якої приділяється велика увага в економічній науці.

В цій роботі наведені приклади подолання інфляції (як закордонних так і вітчизняних), а також пояснено зміст цього економічного феномену, розглядаються деякі питання, пов'язані із стримуванням інфляційних процесів в економіці.

За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому пункті - аналіз зосереджений на механізмі інфляції та на її наслідках як у соціальній, так i в економічній сферах; у другому - особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні; у третьому пункті дана характеристика антиінфляційної політики.

1. Інфляція як економічне явище

1.1 Поняття інфляції

Інфляція породжена диспропорціями в різних сферах ринкового господарства країни, і до сих пір нерозкрита в повній мірі. Інфляція - найважніша проблема сучасного розвитку економіки, тому вона насамперед потребує уточнення як соціально-економічне поняття. У наш час це один з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання.

Не зважаючи на те, що інфляція в різних країнах розуміється вченими по-різному, її слід розглядати як:

- порушення дії законів грошового обігу, що викликає розлад державної кредитно-грошової системи;

- відкрите або приховане зростання цін;

- натуралізація процесів обміну (бартерний обмін);

- зниження життєвого рівня населення.

Розкриття поняття інфляції, як переповнення каналів паперо-грошового обігу виступає односторонньою та не розкриває всіх причин її виникнення. Таким чином, інфляція - багатоплановий феномен, що вбирає в себе виробничий, грошовий та репродуктивний аспекти.

Інфляція - це знецінювання грошей, падіння їх купівельної спроможності, викликане підвищенням цін, товарним дефіцитом і зниженням якості товарів і послуг.

Вона, хоча й виявляється тільки у зростанні товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією. Прикладом тому є енергетична криза 70-х років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг у цей же час ціни зросли на 7-9 %.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись унаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних зрушень у системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації та ревальвації грошової одиниці, змін кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих тощо. З переліченого видно, що не все зростання цін - інфляція, тому особливо важливо виокремити справді інфляційний чинник. Так, зростання цін, що пов'язане із циклічним коливанням кон'юнктури, також не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі буму і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу з кризи.

Підвищення продуктивності праці за інших рівних умов приводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці зумовлює підвищення заробітної плати. У цьому випадку інфляція витрат підвищення заробітної плати у певній галузі справді супроводжується зростанням загального рівня цін.

Інфляція є важливим чинником, який визначає внутрішню фінансову рівновагу в соціально-економічній системі й рівні життя населення. По-перше, вона враховується під час складання економічних програм на мікро- та макрорівнях. По-друге, з нею пов'язані соціальні питання та індексація пенсій та допомоги, зростання заробітної плати, стипендій. По-третє, інфляція впливає на визначення процентних ставок, облікової ставки НБУ. По-четверте, вона впливає на взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

У сучасних умовах інфляція в усьому світі має хронічний, всеохоплюючий характер, зумовлений не тільки грошовими, але й не грошовими факторами. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, причинах та наслідках. Повністю виключати інфляцію у ринкових умовах господарювання неможливо, мова може йти про керовану, регульовану інфляцію, що реальна лише за умови системного, точного прогнозування інфляційних процесів. Як зазначає академік В. Геєць, "коригувати рівень інфляції треба відповідно до конкретної ситуації, узгоджуючи його з усіма іншими складовими, спрямованими на стимулювання економічного піднесення...".

У західних країнах інфляція стала практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Світова економічна практика свідчить, що певний рівень інфляції може виконувати стимулюючу функцію щодо економічного зростання. Приклади інвестиційного буму в таких країнах, як Німеччина, Японія, Чилі, Південка Корея, Чехія та інші, свідчать, що необхідна інвестиційна активність і супутнє їх економічне зростання були максимальними, коли темпи зростання цін коливались в інтервалі від 1,1% до 4,7% на рік. Коли темпи інфляції переходили межу 4-7%, то темпи економічного зростання починали знижуватися. Коли ж інфляція сягала 25-45%, то економічне зростання припинялося. На зміну йому приходили стагнація та спад виробництва, які поглиблювались у міру зростання темпів відкритої інфляції. На сьогодні за нормами ЄС рівень інфляції має становити 1,5%.

1.2 Етапи розвитку інфляції

Інфляція виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий економічний процес. Необхідно зважити на наявність певної циклічної закономірності в розвитку інфляційного процесу. Йдеться про визначення закономірності цінових коливань, які розвиваються не під впливом виробничого циклу, а викликані суто монетарними чинниками.

У розвитку інфляційного циклу виділяють три етапи, які відрізняються співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

1. На першому етапі темпи зростання цін відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються впливом емісійного процесу на розвиток виробництва та випереджальним зростанням у зв'язку із цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого боку - скороченням швидкості обертання грошей, оскільки суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

2. На другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу. Збудником цього процесу стає прискорення обертання грошей, яке випереджає темпи збільшення їх кількості й обігу. Це виникає внаслідок впливу таких чинників, як: виникнення недовіри у суб'єктів ринку до грошей і намагання як найшвидше позбутися їх; швидке поширення бартерних операцій, а отже, звуження товарної основи грошової маси в обігу; знецінення грошей - призводить до зниження виробництва, обсягу товарообороту, безробіття, через що знижується попит на гроші.

3. На третьому етапі зростання цін набув нерівномірного стрибкоподібного характеру. Коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них. Це пов'язано, з одного боку, із впливом факторів інфляції, які так і не вдалося подолати, з іншого - з "грошовим голодом", з кризою неплатежів, яка погашається імпульсивною емісією. На цьому етапі виникає дилема: чи утримувати рівень цін і не випускати в обіг додаткових грошей, тим самим пригнічувати виробництво, чи робити чергову емісію і прискорювати інфляцію? Розв'язання зазначених проблем і забезпечує "рвану" тенденцію до збудження, до згасання інфляційних процесів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення інфляційної спіралі.

1.3 Типи і види інфляції

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування. В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками (мал. 1):

А) залежно від можливості передбачити зростання цін;

Б) залежно від типу економічної системи;

В) за темпами знецінення грошей;

Г) за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Мал. 1 Види Інфляції

А) Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють «очікувану» і «неочікувану» інфляцію.

- Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

- Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерне різке підвищення цін що негативно впливає на грошовий обіг та податкову систему. За такої ситуації населення побоюється знецінення своїх доходів, а тому значно збільшуються витрати на придбання товарів і послуг. Це створює додаткові труднощі в економіці та призводить до подальшого зростання цін.

Залежно від типу економічної системи розрізняють «приховану» та «відкриту інфляцію».

Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції".

Такий стан відомий населенню постсоціалістичних країн. У 1980-х роках у колишньому СРСР за відносно стабільної динаміки цін товарне забезпечення кожного карбованця отриманої платні коливалося в межах 40-60 копійок, а 1991р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилася до 28%.

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що спрямовані на офіційно-регульованому рівні ціни стрімко зростають на так званому "чорному" ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: - повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

- Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Вона не тільки спричиняє в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися нею для досягнення своїх поточних цілей. Економіці більшості індустріальних країн нині притаманна повзуча інфляція.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важко передбачуваною.

Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземну валюту. Тобто в умовах галопуючої інфляції гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу.

Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного процесу настають "емісійні шоки". Це призводить до того, що галопуюча інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції (гіперінфляції) зростання емісії стає вже не тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина, де 1922 р. ціни зросли на 5470%, а 1923 р. - в 1 300 000 000 000 разів. У 1950-1970 роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і роки - Югославія та Ізраїль. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників. За такого підходу і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові види інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг (табл.1).

Табл. 1

Основні причини та особливості перебігу інфляції попиту та витрат

Види Інфляції	Причини Інфляції	Механізм та особливості перебігу Інфляції
Інфляція Попиту	1. Дефіцит Держбюджету та зростання Держборгу	Покриття Дефіциту здійснюється або державними позиками, або емісією банкнот, що дає державі додаткові кошти, а отже, і додатковий попит.
	2. Кредитна експансія банків	Розширення кредитних операцій банків призводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари і послуги.
	3. Приплив іноземної валюти в країну	Додатковий приплив іноземної валюти за допомогою обміну на національну грошову одиницю, викликає зростання обсягу грошової маси, а отже і надлишковій попит
	4. Вибір між інфляцією та безробіттям і пов'язана з цим стимулююча політика уряду.	Уряд намагається за допомогою стимулюючої політики знизити рівень безробіття у країні
	5. Інфляція очікування зростання попиту	Очікування щодо зростання цін у майбутньому спонукають споживачів купувати товари про запас (що спричиняє зростання попиту), а фірми нагромаджувати фактори виробництва, провокуючи тим самим додаткові інфляційні імпульси.
	Зростання чистого експорту	Збільшення попиту на продукцію національних виробників з боку іноземців підвищує сукупний попит.
Інфляція Витрат	Спіраль "зарплата-ціна", яка виникає за зазначеного зростання номінальної зарплати	Підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, а не сприяє зростанню товарних цін.
	Зростання процентних ставок	Підвищення плати за кредит збільшує витрати виробництва.
	Зростання цін на матеріальні ресурси, зокрема на енергоносії	Зростання цін на енергоносії внаслідок політики країн-нафтоекспортерів збільшує витрати виробництва.
	Монополізм окремих галузей	У монополізованих секторах економіки виробники у відповідь на зростання попиту підвищують ціни замість нарощування виробництва.
	Мілітаризація економіки	Військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції.
	Структурні зрушення	Зростання у структурі виробництва галузей з сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання.
	Високі непрямі податки	Непрямі податки прямо і в повному обсязі підвищують ціни товарів, що обкладаються цим податком і тим самим підвищують інфляцію.
	Інфляція очікування зростання витрат	Для зниження ризику втрати реальних доходів у наслідок інфляції виробники заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію.

За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту" відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєнних та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії "інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо (табл.1). В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже, і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що за попереднього попиту теж підштовхуватиме ціни вгору.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної плати. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни. Якщо спостерігається підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Для того, щоб зберегти їх рівень, необхідно у виробничій сфері підвищувати грошові доходи працівників, або у бюджетній сфері - підвищувати надходження з бюджету. Як наслідок - зростає собівартість продукції підприємств, що знову призводить до підвищення цін на товари і послуги, тобто поступово розкручується інфляційна спіраль "зарплата-ціни".

Наведений приклад демонструє тісний взаємозв'язок чинників інфляції попиту і витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати приводить до надлишкової грошової маси в економіці, а це в свою чергу завжди породжує підвищений попит, з іншого - підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, що сприяє зростанню товарних цін.

По суті, інфляція попиту та інфляція витрат є двома проявами одного й того ж явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Тому поділ інфляції на два види, це скоріше прояв наукового аналізу, ніж реальність.

Яскравий приклад - інфляційне зростання цін в Україні, де в один клубок переплелися майже всі різновиди інфляції. Спостерігається ціла низка чинників, які виключають один одного, надаючи інфляційному розвиткові особливої складності.

Інфляція витрат може бути зображена графічно (мал. 2).

Мал. 2 Інфляція витрат

Зсув кривої сукупної пропозиції вправо (AS1 > AS2) у результаті дії зазначених причин відображає збільшення витрат на одиницю продукції, за зростання цін (Р1 < Р2) скорочується реальний обсяг виробництва (Q2 < Q1), або реальний ВНП.

Графічно інфляція попиту продемонстрована на мал. 3

Мал. 3 Інфляція попиту

Зрушення кривої сукупного попиту вправо від AD1 до AD2 призводить до зростання цін, якщо економіка перебуває на проміжному або класичному відрізках кривої сукупної пропозиції.

1.4 Причини інфляції

За визначення чинників інфляції розрізняють монетарні та немонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності (мал. 4).

Мал. 4 Причини інфляції

Незважаючи на те, що інфляцію в різних країнах вчені розуміють по-різному, її слід розглядати як наслідок внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні причини такі:

- зростання цін на світових ринках;

- скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

- від'ємне значення зовнішньоторговельного балансу;

- посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів.

Внутрішні причини такі:

- деформація економіки;

- монополія держави на грошову емісію;

- монопольне становище великих виробників та їх диктат цін на ринках;

- монополія профспілок на ринку праці та можливість їх впливу на рівень оплати праці;

- непомірно високі податки або процентні ставки за кредит;

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести такі (мал. 5).

Мал. 5 Інфляційні причини зростання цін

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку, дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси, тобто до інфляції.

Інфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок чималою мірою олігополістичний. Оскільки олігополіст зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, що використовується ним для утримання чи підвищення цін на товари.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримувального характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають у ціну власних товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розкручують цим самим маховик інфляції.

1.5 Наслідки інфляції

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є такі:

1. Знижуються реальні доходи населення.

Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.

2. Знецінюються фінансові активи з постійним доходом. їх реальна вартість знижується. Реальні доходи власників таких активів знижується.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Підвищуються ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Через це домашні господарства і підприємства позбавляються від грошей і вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей і нерухомість. Гроші стають «гарячими».

6. Здійснюється вплив на зайнятість і безробіття.

7. Знижується мотивація до праці.

8. Підривається управлінський механізм економіки.

Мал. 6 Наслідки інфляції

Першими жертвами інфляції стають споживачі, які страждають від неминучого падіння рівня життя. Це відбувається в різних формах. Інфляція перерозподіляє прибуток, зменшуючи його в одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи в інших груп населення.

Інфляція також погіршує становище землевласників, що отримують фіксовану ренту. Меншою мірою жертвами інфляції стають "білі комірці", частина службовців державного сектору, прибуток яких визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті, що живуть на фіксований прибуток за соціальним забезпеченням та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Також від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працюють у нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних профспілок, намагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть отримати керівники фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи купівельна спроможність заощаджень, відкладених на "чорний день", зменшується. Під час інфляції знижується реальна вартість термінових вкладів у банку страхових полісів, щорічної ренти та інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратися з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну, валютну і грошову системи, державні фінанси і платіжний баланс країни.

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим її наслідком є падіння курсу національної валюти щодо валют країн, де інфляції немає чи вона розвивається нижчими темпами.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і вилучаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і припинення науково-технічного прогресу. До технічного регресу призводить також те, що в період інфляції ціна робочої сили часто зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки. Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках за абсолютного скорочення особистого споживання.

Мал. 7 Соціально-економічні наслідки інфляції

А. Філліпс, аналізуючи дані англійської статистики за 1861--1957 pp., довів, що в короткостроковому періоді високі темпи інфляції мають супроводжуватися низьким рівнем безробіття, і навпаки. Обернену залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття демонструє крива Філліпса (мал. 8)

Мал. 8 Графічний вигляд залежності інфляції і безробіття

U -- природний рівень безробіття;

Р -- темп росту цін за природного рівня безробіття

Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може виникнути в результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N-- падіння цін в період кризи перевиробництва.

Слід зазначити, що:

- в короткостроковому періоді, до 2 років, обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушується зі зміною очікуваної інфляції;

- в довгостроковому періоді альтернативи не існує. Безробіття залежить від інфляції.

В короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата -- ціни», за умов якої підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати.

У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибрати між:

- політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і

- політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філліпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

При стагфляції (одночасному зростанні безробіття та інфляції) дана альтернатива не дотримується.

1.5 Вимірювання інфляції

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. На практиці можна розраховувати багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види (табл.2):

- індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

- індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

- індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Табл. 2

Індекси вимірювання інфляції

Назва	Формула	Сутність
Індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін - ІСЦ)	, де - ринкова вартість фіксованого кошика в поточному році; - ринкова вартість фіксованого кошика в базовому році; , - ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно; - кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання; найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя
Індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників) (агрегатний індекс Ласпейреса)	де і - рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно; - кількість товарів у базовому періоді, що взяті в розрахунок	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання; виражає зростання оптових цін
Індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)	де і - рівень цін одиниці товару поточного і базового періодів; - кількість товарів у поточному періоді	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам

Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно відображає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції населення часто замінює у споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована під час визначення кошика. Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру споживчого кошика.

Дефлятор ВВП - це найширший показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін, тому може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса.

Безперечно, індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику змін рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами є три суттєві відмінності:

- дефлятор ВВП відображає зміни цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін - тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

- дефлятор ВВП не відображає зміни цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП, але до споживчого кошика належать імпортні

товари, тому в індексі споживчих цін відображається зміна цін і на імпортні товари;

- дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін - базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість змін цін. Залежно від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Пааше і Лайспейреса усуває їх обмеженість:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою

де , - ціновий індекс у поточному і минулому періодах відповідно.

Також є "правило величини 70", яке дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Точніше кажучи, воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Потрібно тільки поділити число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, за щорічного рівня інфляції у 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки, а за інфляції у 8 %- через дев'ять років.

Слід зазначити, що "правило величини 70" не застосовується, коли, наприклад, необхідно встановити, скільки буде потрібно часу, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлися.

2. Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних до ринкових методів управління. Специфіка цього періоду зумовлювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат, порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний "спадок" у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асортименту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, починаючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х рр. кожен 4-й карбованець, а 1985-90 рр. - кожен 3-й не мав товарного покриття.

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток прихованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною економікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1995 рр.) мав специфічні особливості і був викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є те, що в 1992-1993 рр. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та 10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду, Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів, на видачу дотацій державними підприємствами тощо. А в 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.

Вплив емісійного процесу на розвиток інфляції в Україні має декілька особливостей, які необхідно розглянути.

За планування державного монополізму, відсутності ринкової конкуренції політика цінової лібералізації, що проводилася починаючи зі січня 1992 р., фактично зводилася до адміністративного підвищення цін, за допомогою якого держава вирішувала передусім власні бюджетні потреби.

Виходячи з вищенаведених аргументів, емісійний процес не був першопричиною інфляції, а емісія була вимушеною. Вона виникла після адміністративного підвищення цін і була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що впродовж 1991-1993 років в Україні не існувало чіткого розмежування між державними фінансами та кредитною системою. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалась урядом переважно з політичних міркувань.

Важливим чинником інфляції і безпосередньо зростання емісійних процесів можна вважати монетизацію дефіциту бюджету У перехідний період. Під монетизацією дефіциту бюджету (його емісійним покриттям) розуміють фінансування видатків держави, які перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення кількості грошей в обігу.

Зростання дефіциту бюджету та його емісійне покриття як основа інфляції у перехідний період України не є випадковістю.

Зрозуміло, що ухилення від оподаткування та розвиток тіньової економіки суттєво зменшували доходи бюджету, але більш важливою причиною є істотне зменшення податкової бази, тобто загальної суми реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Саме значне зниження виробництва та його ефективності викликало зменшення бази оподаткування і відповідного поповнення прибуткової частини держбюджету. І через це реальні податкові доходи держбюджету починають невпинно скорочуватись, незважаючи на всі зусилля держави, спрямовані на недопущення цього. Вони знижуються із 49,1% ВВП у 1994 р. до 38,9% у 1996 р. і 39,6% у 1998р. Поставлене завдання поповнити держбюджет за рахунок неподаткових надходжень, яке мало за мету закрити існуючі у бюджеті діри і разом з тим не збільшувати податкового навантаження та розмірів грошової маси, виявилось не здійсненим внаслідок, того, що немає значних реальних джерел таких доходів (не враховуючи міжнародних кредитів).

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось також на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду, що також призводило до неминучого зростання грошової маси. Ці гроші не виступали як капітал, практично оберталися лише один раз і перетворювалися на бюджетне дотаційне фінансування. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9%, або 141,5 трлн. крб. Така емісія стає чинником інфляції, оскільки "до центрального банку держава звертається саме тому, що вона не має можливості залучити ніякий інший кредит. Банкноти, випущені для цієї позики, є додатком до обігу і провокують інфляцію.

Були великі очікування, що одним із джерел поповнення держбюджету і гальмування інфляції буде внесок приватизації, але вони виявилися майже ілюзорними. Реальні надходження до зведеного державного бюджету від приватизації державного майна становили протягом 1992-1995 рр. 0,01-0,18% ВВП, і хоча у 1996-1998 рр. вони зросли, але все одно не перевищують 0,58% ВВП. Інституційний внесок приватизації у боротьбу з інфляцією виявився досить незначним, оскільки на приватизованих підприємствах зниження виробництва відбувалося більш високими темпами, а криміналізація економіки й приховування доходів від оподаткування не тільки не знизились, а й зросли, що свідчать про поширення тіньової економіки. Усе це дає підстави говорити про те, що паперова приватизація, яка здійснювалась у цей період, не була дійовим заходом для поповнення доходної частини бюджету та антиінфляційної політики.

Скорочення реальних державних видатків та обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки. Тривав спад виробництва, помітно посилилась криза неплатежів, різко почала зростати взаємна заборгованість підприємств (до 145% від ВВП на початок 1999 р.), збільшилась заборгованість підприємств із виплати заробітної плати робітникам (до 6,9% ВВП), а також їхня заборгованість перед бюджетом (майже 10% ВВП).

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємо-заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання.

Чинником зростання взаємної заборгованості підприємств у перехідний період є також значне подорожчання кредиту, яке в цілому означає для виробничих підприємств скорочення доступу до вільних фінансових ресурсів. Перехід грошово-кредитної політики НБУ від експансійної до жорсткої рестрикційної (починаючи з лютого 1995 р. рівень облікової ставки НБУ став стабільно позитивним) призвів до того, що позитивною стала також реальна процентна ставка за кредитами (перевищила темпи інфляції). А це, як відомо, не стимулює економічного розвитку, хоч і стримує відкриту інфляцію. Зіткнувшись зі зменшенням фінансових ресурсів, багато підприємств вимушені затримувати платежі. Внаслідок цього за 1995р. номінальна дебіторська заборгованість між підприємствами України зросла у 4,53 раза, реальна-на 61,0%, кредиторська заборгованість: номінальна - в 4,47 раза, а реальна на 58,6%. Тобто борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на їхніх рахунках.

...