Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

Разом з тим зростання взаємозаборгованості, підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків та криза платежів є підставами для відкритої інфляції.

Слід також зазначити, що джерелом стрибкоподібного зростання інфляції стала система формування доходів населення і зниження обсягів виробництва. Лібералізація економічної діяльності визначена Законом України "Про державне підприємство" та Законом України "Про кооперацію" за надзвичайно низької планової та фінансової дисципліни була використана підприємствами для зміни вартісних пропорцій розподілу створюваного ними національного доходу у бік підвищення оплати праці. Так, у 1991 році за скорочення національного доходу 1,5% грошові доходи населення збільшились на 11,1%. Ця тенденція зберігалась у наступні роки, що призвело до виникнення надлишку платіжних засобів щодо кількості товарів. Почали підвищуватись ціни.

Підштовхує інфляцію і структура податкових надходжень. Так, якщо у промислово розвинутих країнах частка прямих податків у загальній сумі надходжень до бюджету становить 60-80%, то в Україні прямі податки дорівнюють 27-28% доходів зведеного державного бюджету. Основну частку податкових надходжень, особливо в період гіперінфляції 1992-1993 рр., забезпечують непрямі податки. Вадою непрямих податків є і те, що вони прямо й у повному обсязі підвищують ціни товарів, що обкладаються цим податком, і тим самим підштовхують інфляцію.

Розглядаючи специфіку інфляційного процесу в Україні, слід врахувати досить значний тиск на цінову динаміку, що спричинили зовнішньоекономічні чинники.

Вплив зовнішніх чинників на інфляцію в Україні здійснювався декількома основними напрямками:

* зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії);

* доларизація української економіки;

* вивезення капіталу з України;

* зростання зовнішнього боргу.

Суттєвий спад виробництва (шок виробництва) був пов'язаний з порушенням поставок енергоносіїв в Україну, її енергозалежністю від зовнішніх постачань нафти і газу, перш за все з Росії та Туркменістану. Це призвело до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і до збільшення зовнішньої заборгованості.

На 1993 р. основними статтями імпорту України були газ, нафта і продукти її переробки, мінеральне паливо. Їх питома вага становила 54,8% усього обсягу імпорту, в т.ч. природного газу - 31,9%. Так, якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту становили 27%, а на газ -7 % світового рівня, то на кінець року вони наблизились до світового рівня.

Однак, прискорене підвищення цін на одні товари неминуче викликає ланцюгову реакцію підвищення цін на інші. Саме в результаті цього відбувається загальне зростання цін через їх нерівномірне підвищення, що в свою чергу провокує зростання темпів інфляції.

Ще одним зовнішньоекономічним чинником, який справляв підвищений вплив на рівень внутрішніх цін, стала бартеризація зовнішньоекономічної діяльності. Так, у 1992 р. її рівень становив 50 відсотків всього зовнішньоекономічного обороту, і лише застосування жорстких адміністративних заходів дало змогу знизити її рівень до 29,5 % в 1995 р. Інфляційний ефект бартеризації зовнішньоекономічної діяльності визначається тим, що підприємства, занижують рівень оподаткованої виручки частково приховуючи її, та не сплачують податків до бюджету. Внаслідок проведення бартерних операцій гроші на розрахункові рахунки підприємств не надходять, а тому не перераховуються податки до державного бюджету.

До несприятливих чинників, які вплинули на розвиток інфляційних процесів, належить і вивезення капіталу з України. Так, у 1993-1994 рр тільки за рахунок бартерного капіталу в Україну не повернулось 3 млрд, дол., у 1995 р. цим самим капіталом пішло ще 2 млрд. дол. Загальне вилучення капіталу з української економіки за 1992-1996 рр., за експортними оцінками, становило від 9 до 24 млрд. дол. Масове вивезення капіталу є важливим чинником інфляції в Україні.

Необхідно також відзначити ще один чинник інфляційного впливу зовнішньоекономічних відносин. Це неконтрольоване надходження до внутрішнього грошового обігу доларової маси, яка почала витісняти купон (доларизація).

Досить суттєвий інфляційний вплив доларизація справляє шляхом збільшення швидкості обігу національної грошової маси, оскільки найбільша частина доларової маси осідає у руках населення та виконує функцію засобу заощадження та утворення скарбів. Швидкість обігу грошей у цій функції мінімальна. Для національної грошової одиниці частково залишаються функції засобу обігу та платежу, де швидкість руху грошей максимальна.

На цей час більшу частину доходів населення витрачало на купівлю вільноконвертованої валюти. Це пояснюється тим, що долар США інфлював за рік у середньому на 3%, а гривня у 1992-1996 рр. дешевшала щорічно в середньому на 2500%. За підсумками фахівців, на руках у населення і підприємців перебувало 5 млрд. дол. США. Деякі незалежні експерти називають суму від 10 до 15 млрд. дол., що є важливим інфляційним чинником, оскільки названа сума становить величину, більшу за величину національної грошової маси, і підриває позиції та стабільність грошової одиниці України. Збільшення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє також зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань.

Іншим каналом впливу зовнішніх чинників на інфляційні процеси є рух капіталів. Отримання державою зовнішніх позик на цілі покриття дефіциту державного бюджету, безумовно, зменшує поточну інфляцію, оскільки приплив іноземного капіталу у вигляді довгострокових позик на розвиток виробництва сприяє вирішенню проблеми структурної перебудови економіки, її диверсифікації, а отже і зниженню гостроти інфляційної проблеми. Однак особливість зовнішніх джерел фінансування полягає в тому, що нагромадження зовнішньої заборгованості за державними позиками та залучення іноземних приватних капіталовкладень з часом викликає стрімкий відплив коштів на сплату основного боргу, відсотків та дивідендів, що погіршує фінансове становище країни-боржника, справляє негативний вплив не тільки на платіжний баланс, а й на державні фінанси, відповідно і на внутрішній грошовий обіг. Це призводить до напруженості у державних фінансах, а в разі використання емісійних способів фінансування - до збільшення грошової маси та інфляції. В Україні лише бюджетні видатки з обслуговування зовнішнього боргу зросли з 12 % ВВП у 1994 р., до 4,4 % в 1995 р.

Отже, викладене дає підстави зробити висновок, що вплив зовнішньоекономічних відносин був досить суттєвим чинником інфляції, у 19921994 рр. Саме тоді зовнішні чинники інфляції, переплітаючись із внутрішніми, значно посилювали їх дію, збільшуючи інфляційний розлад в економічній системі України. Починаючи з 1995 р. активний вплив зовнішніх чинників на внутрішню інфляцію починає слабнути, але стрімке зростання зовнішнього державного боргу зумовлює зростання потенційної інфляційної загрози для України.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що уже більш як дванадцять років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки починаючи з 2001 року став нижчим на 10% за рік. Надмірне зволікання з інфляційним процесом на досить високому рівні, а також всі його негативні наслідки у сфері народного господарства, розглянуті вище, призвели до того, що економіка України досить повільними кроками рухається до свого пожвавлення. В Україні протягом п'яти останніх років спостерігається хоча не досить значне, але економічне зростання. Реальний приріст ВВП у 2000 р. становив 5,9 %, у 2001 р.-9,2 %, у 2002 р. - 5,2 %, у 2003 р.- 9,6 %, у 2004 р. - 12,17.

Сповільнення зростання ВВП у 1992р. пов'язане із негативним впливом зовнішніх факторів передусім із значним зниженням економічної активності, викликаним суттєвим зниженням темпів розвитку у країнах, що є головними торговельними партнерами. Додатковим внутрішнім чинником сповільнення динаміки були неефективна податкова система, низька платіжна дисципліна, які обумовили ускладнення з наповненням та виконанням державного бюджету.

реальний приріст промисловості у 2002 році становив 7%. Такий високий темп зростання виробництва в умовах недостатньо високого платоспроможного попиту населення був серед головних факторів дефляції у 2002 році. Індекс споживчих цін становив 99,4 %. Тобто в Україні у 2002р. було вперше зафіксовано дефляцію у розмірі 0,6% після інфляції в 2001році 6,1% і в 2000-му - 25,8%. Цінова ситуація 2002 р. була принципово новою для економіки України. Динаміка цін віддзеркалювала кращу економічну кон'юнктуру, позитивно впливала на формування доходної частини державного бюджету.

Ці тенденції сформувалися під вирішальним впливом монетарної та валютно-курсової політики Національного банку, вони не відображають загальної стабільності української економіки. У таких випадках мова може йти лише про фінансову стабільність грошей, яка не здатна тривалий час бути стійкою.

Це підтверджують дані про рівень інфляції у 2003р., який дорівнював 8,2%, тоді як, за прогнозами Мінекономіки, він мав становити 6%, а потім був підвищений до 7,2%. Упродовж більшої частини року інфляційна динаміка була стійкою, а восени перевищення прогнозного показника інфляції спричинило, насамперед істотне подорожчанням борошна, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів - відповідно на 36,2%, 33,8 % та 75,2 % - через поганий врожай зернових, що викликало необхідність закупівлі імпортного зерна за цінами, вищими, ніж вітчизняні, і лібералізацію цін (на борошно та хлібобулочні вироби) впродовж жовтня - листопада. Продовольчі товари у 2003 р. подорожчали на 10,9%, непродовольчі - на 1,5%, послуги - на 5,4%. Таке підвищення цін певною мірою було компенсаційним після дефляції 2002 року. Істотне зростання доходів населення було іншим фактором, який підняв внутрішній споживчий кошик. Також на зростання рівня інфляції вплинув такий чинник, як недостатньо стійкий стан економіки.

Темпи зростання промислового виробництва у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли майже вдвічі й становили 15,8%. Таким високим темпам зростання промислового виробництва сприяли ціни на продукцію українського експорту (метали та хімічна продукція), збільшення інвестиційного попиту підприємствами металургійного комплексу та прискорення темпів зростання у машинобудуванні та харчовій промисловості. Зростанню промислового виробництва сприяло також і збільшення рефінансування банків та кредитування економіки (на 61,4%) й фізичних осіб (2,7 рази).

Зростання інфляції в Україні у 2003 році не становило загрози національній економіці, оскільки це типово для країни, яка переживає перехідний період і має відносно високі темпи зростання економіки.

На початку 2004 року уряд прогнозував зниження темпів інфляції до 5,8% - 6,3%. Однак індекс споживчих цін за дев'ять місяців 2004 року становив вже 105,6%. Незважаючи на тиск влади, яка адміністративно регулює ціни на продовольчі товари і нафтопродукти, споживчі ціни постійно і досить швидко повзуть вгору. Оптові ціни виробників промислової продукції зі січня по вересень зросли на 18,4%.

Стрибок цін, який загрожує Україні у зв'язку із швидким зростанням економіки і передвиборчих щедрот Кабміну (який підвищує пенсії і виплачує борги за облігаціями держзаймів, що з'їла гіперінфляція) лихоманить грошово-кредитний ринок держави.

У результаті в жовтні 2004 Нацбанк був вимушений підвищити свою облікову ставку до 8%, а в 2005 р. до 9,5%. Це нова ціна грошей, якими центральний банк кредитує систему комерційних банків.

Ці негативні показники свідчать про штучну стабілізацію національної валюти за рахунок майже тільки монетарних чинників, що у свою чергу може звести нанівець антиінфляційний ефект грошово-кредитної політики.

Розглянуті питання дають підставу зробити такий узагальнюючий висновок: грошово-кредитна політика НБУ має досить значний потенціал антиінфляційного впливу, однак його ефективне використання для макроекономічної стабілізації можливо лише за умови, що в самій економіці будуть проводитися адекватні стабілізаційні заходи - структурна перебудова виробництва, приватизація і наступна реконструкція підприємств, посилення фінансової дисципліни.

Оскільки інфляція - це складний процес, що залежить від співвідношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх, - то без комплексного оздоровлення усієї економіки неможливе оздоровлення грошово-кредитної та фінансової систем.

Отже, розвиток інфляції як системного утворення в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на чотири етапи (табл. 3).

Табл. 3

Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні

Табл. 4

Таблиця індексів споживчих цін в Україні

Мал. 9 Динаміка індексів споживчих цін в Україні (наростаючим підсумком)

3. Антиінфляційна державна політика

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і стимулювання розвитку середнього й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- придушення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

В Україні ще немає значного досвіду боротьби з інфляцією і тому в розробленні антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні й практичні розробки західної економічної науки в цій сфері. Це дало змогу Україні, хоч і з багатьма серйозними помилками, приборкати врешті-решт інфляцію і подолати найбільш негативні її соціально-економічні наслідки.

У сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід передусім навчитися точно прогнозувати інфляцію. Для цього необхідно на основі чіткого статистичного відображення основних макроекономічних показників у сфері товарного і грошового обігу розробляти моделі можливих інфляційних змін у грошовій сфері. Але розробка моделі розвитку інфляційних процесів з огляду на заплановані основні макроекономічні показники розвитку економіки України є тільки теоретичним обґрунтуванням здійснення антиінфляційних заходів. їх реалізація вимагає постійного пошуку з боку НБУ шляхів найефективнішого застосування цього інструментарію, яке передбачає максимальне врахування особливостей і реального стану економіки країни. Досвід показує, що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.

Так, в останні роки для посилення стимулів до економічного зростання, а відтак і впливу на інфляційні процеси, НБУ чітко проводить політику зниження облікової ставки. Якщо в 1996 р. вона становила 40 %, то у 2000 р. - 27, 2002 р. - 8, 2003 р. - 7 і тільки в кінці 2004 р. - близько 9 %. Незважаючи на дуже помітну тенденцію щодо здешевшання кредитних ресурсів для комерційних банків, вони не поспішають знижувати вартість кредитів, що надаються суб'єктам господарювання. Це підтверджує той факт, що середньозважена ставка за кредитами комерційних банків у 2001 р. становила 30-35 %, а у 2004 р. - 18 %. Розрив між базовою ставкою НБУ і середньозваженими ставками комерційних банків ще великий.

Важливим напрямом здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні - необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків від збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення системи антиінфляційних заходів держави.

Суттєве місце в Україні щодо стримування інфляційних процесів має зайняти й організація державного управління. Як відомо, на сьогодні маємо великий і обтяжливий для країни управлінський апарат. І якщо його скорочення в більш-менш помітних масштабах на цьому етапі малореальне, то треба хоча б підвищити ефективність використання коштів, які виділяються на цей апарат з державного бюджету. Великий резерв ще є в царині функціонування всієї бюджетної сфери, де проблема полягає не тільки в оптимізації витрат бюджетних коштів, айв удосконаленні її організаційної структури.

У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка України, важливий анти інфляційний захід - це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці і за певних умов може стати чинником посилення інфляції. Принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв'язок, який відображається у високому значенні коефіцієнта кореляції.

З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямів. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація її конвертації у вітчизняну грошову одиницю тощо - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану й динаміки інфляційних процесів.

Цілі антиінфляційної політики (мал. 10) відображають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки.

Мал. 10 Цілі антиінфляційної політики

Однак у ближчому варіанті антиінфляційна політика передбачає різні заходи, спрямовані на розвиток виробництва і диригування зростанням цін. Вона здійснюється за двома основними напрямами.

Перший напрям пов'язаний з тим, що однією з вирішальних причин інфляції є емісія грошей, яка у свою чергу викликається, як правило, надмірним дефіцитом державного бюджету. Звідси й антиінфляційна політика будується переважно на монетаристських методах. Вони передбачають скорочення дефіциту державного бюджету, відмову від прямого кредитування уряду на покриття цього дефіциту або зведення такого кредитування до мінімуму, регулювання грошової маси. Останнє часто здійснюється методом таргетування, тобто збільшенням грошової маси, але тільки в межах, що рекомендуються монетаристами (3-5 % на рік), та з поправкою на динаміку зростання ВВП і продуктивності суспільної праці.

Серед найбільш поширених заходів, що практикують центральні банки, можна назвати проведення кредитної рестрикції та лімітування випуску готівки в обіг. Стримування кредитної експансії комерційних банків здійснюється шляхом підвищення облікової ставки центрального банку, збільшення норми обов'язкових резервів, регулювання процентних ставок та іншими подібними заходами. Стосовно лімітування випуску готівки в обіг, то центральний банк удається до більш жорсткого контролю за обґрунтованістю великих позик, які планують видати комерційні банки. Нерідко держава запроваджує пряме регулювання збільшення готівкової грошової маси в обігу.

Другий напрям пов'язаний зі спробою регулювати заробітну плату і ціни, щоб утримувати їх у рівновазі. На практиці розроблення і здійснення антиінфляційних заходів пряме регулювання цін і заробітної плати використовувалося в багатьох країнах. Це відобразилося у заморожуванні заробітної плати, що широко практикувалося особливо в 1960-1970-ті роки в США і багатьох європейських країнах, а також у домовленостях з профспілками про припинення зобов'язань роботодавців (як правило, зафіксованих у колективних угодах з профспілками) стосовно підвищення реальної заробітної плати.

До досить поширених заходів антиінфляційної політики належить також державне регулювання цін. Воно може супроводжуватися обмеженням прибутків торговельних посередників. До цього методу країни Заходу вдавались неодноразово і дуже поступово йшли до лібералізації цін. Так, Франція на своєму внутрішньому ринку повністю лібералізувала ціни тільки в 1986 р.

Важливою складовою антиінфляційної політики стає й регулювання зовнішньої торгівлі. Це пов'язано з тим, що за певних умов може відбуватись імпорт інфляції і держава повинна вживати відповідні захисні дії. Особливо важливе значення це має для України з її величезною залежністю від імпорту енергоносіїв і високим рівнем відкритості економіки.

Антиінфляційні заходи держави вживаються щодо не тільки тих процесів, які безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін, а й тих явищ, які стосуються швидше її наслідків, ніж причин. Одним із таких заходів є індексація доходів. Ця політика дає певний ефект особливо в короткостроковому періоді. Але на великих відрізках часу її можливості в регулюванні інфляційних процесів різко скорочуються. Це зумовлено тим, що індексація доходів і, насамперед, заробітної плати певною мірою знижує стимули до праці, тобто послаблює ринок як систему, яка у своєму саморегулюванні найбільш ефективно діє в антиінфляційному напрямі.

Розглянуті заходи антиінфляційного характеру базуються на економічних важелях. Водночас певне значення мають і ті заходи, що пов'язані з адміністративними діями. Вони за своєю сутністю є антиринковими і за крайніх виявів, наприклад, в умовах тотального регулювання цін, здатні завдати ринковому механізму великих збитків. Однак у певних ситуаціях адміністративний контроль за цінами буває абсолютно необхідним і в цьому плані не руйнує, а, навпаки, зміцнює ринковий механізм. Як правило, це пов'язано з короткочасним і нетотальним регулюванням цін^.

Зазначені основні засади організації та здійснення антиінфляційної політики є дещо узагальненими. Щодо розроблення і реалізації антиінфляційної політики, то в кожній окремій державі вона матиме свої особливості, які відображають як загальні чинники, так і ті фактори, що притаманні саме тій чи іншій країні. Це пов'язано з тим, що антиінфляційна політика - складне і багато мірне явище, в реалізації якого треба врахувати особливості розвитку економіки країни, пріоритет конкретних завдань, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі, і дію багатьох інших чинників.

Центральний банк країни може регулювати активність банківської системи економічними та адміністративними методами. Механізм впливу центрального банку на пропозицію грошей економічними методами зображено на мал. 11.

Мал. 11 Механізми впливу центрального банку економічними методами на пропозицію грошей

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній, тому вона постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як вияв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Структурні теоретичні основи інфляційного таргетування, як і грошово-кредитної політики в цілому, були закладені першим Нобелівським лауреатом з економіки - Яном Тінбергеном.

Під таргетуванням розуміють застосування інструментів економічної політики для досягнення кількісних орієнтирів цільової змінної, які входять до сфери відповідальності органу регулювання.

Таргетування інфляції - це концепція монетарної політики, якою передбачено наявність трьох основних елементів:

- законодавчого закріплення цінової стабільності як прямої мети монетарної політики в довгостроковій перспективі;

- офіційного оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений період та відповідальності за їх дотримання;

- роз'яснення дій органів монетарної влади громадськості.

У міжнародній практиці найбільшого поширення набули кілька варіантів таргетування:

- таргетування інфляції: проміжної мети грошово-кредитної політики або немає, або вона збігається з кінцевою метою, або нею є прогноз інфляції;

- таргетування валютного курсу: проміжною метою є курс обміну національної валюти;

- грошове таргетування: проміжною метою є грошово-кредитні агрегати;

- таргетування номінального доходу: як проміжна мета - приріст номінального ВВП

Світовий досвід показує, що країни з відносно низьким рівнем ВВП на одну особу, запровадивши режим інфляційного таргетування з перехідним періодом, успішно використали його переваги, підняли довіру суспільства до економічної і монетарної влади, пришвидшили реформи, досягли низької інфляції та сталих темпів економічного зростання.

З табл. 5 видно, що кількість таких країн постійно збільшується. За 17 років дії режиму IT жодна з держав, яка його ввела, не відмовилась від нього. Лише Іспанія та Фінляндія із входженням до зони евро формально скасували цей режим.

Таблиця 5

Країни, в яких застосовується інфляційне таргетування

Контроль над інфляцією не є самоціллю монетарної політики. Довгострокова цінова стабільність важлива лише в тому аспекті, що вона забезпечує прискорення темпів економічного зростання, підвищення добробуту населення, зниження безробіття. За запровадження таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики, яка сприятиме досягненню зазначених опосередкованих цілей.

Таргетування інфляції дає монетарній політиці "номінальний якір" - чіткий цільовий орієнтир на довгострокову перспективу. Це дозволяє суттєво знизити інфляційні очікування економічних суб'єктів, довівши їх до рівня інфляційної цілі, і внаслідок цього зменшити як саму інфляцію, так і її мінливість. Крім того, "номінальний якір" забезпечує більшу свободу дій центральному банку, водночас чітко окреслюючи сферу його відповідальності та сприяючи послабленню політичного тиску на його рішення.

Ефективність цього механізму, термін його запровадження залежать від швидкості розвитку ринку цінних паперів, ключовим гравцем на якому має бути уряд. Поза жодним сумнівом, за допомогою розвинутого інструменту відсоткових ставок центральний банк дедалі більше впливатиме на інфляцію, зокрема через кредитні ставки банків, відсоткові ставки за цінними паперами на фондовому ринку, канали інфляційних очікувань та обмінного курсу.

Отже, можна зробити такі висновки. Запровадження інфляційного таргетування в Україні дало б змогу стабілізувати інфляцію, гармонізувати розвиток внутрішнього та зовнішнього секторів економіки, здешевити довгострокові кредитні ресурси. Проте сьогодні економіка, монетарна та фінансова системи країни не готові до цього рішучого кроку.

Для запровадження режиму інфляційного таргетування необхідно створити такі "технічні" передумови.

Законодавчо затвердити узгоджений усіма зацікавленими сторонами рівень інфляції на довгостроковий період. При цьому цілком імовірно, що на перехідному етапі фактично досягнутий рівень інфляції може дещо відрізнятися від запланованого, але особливо важливо, щоб подібними були траєкторії їх руху. За такої ситуації зростатиме роль комунікаційних відносин між центральним банком і суспільством, тому що необхідно щонайдокладніше пояснювати і бізнесу, і населенню, чому і на скільки відбулося відхилення, а також те, скільки часу потрібно для досягнення затвердженої динаміки інфляції.

Вдосконалити інструментарій проведення монетарної політики. Поступово основним інструментом ставатиме короткострокова відсоткова ставка центрального банку, через яку він впливає на рівень відсоткових ставок у банківській системі, ринок цінних паперів, валютний курс, інфляційні очікування, і в кінцевому підсумку - на рівень інфляції. Природно, що цей процес потребує певного часу.

Налагодити конструктивний діалог уряду і центрального банку із суспільством. Широка громадськість має бути поінформованою як щодо загальної стратегії, так і тактичних кроків грошово-кредитної політики. Лише таким чином можна добитися підвищення довіри до монетарної та економічної влади. На практиці це означає проведення прес-конференцій, круглих столів, семінарів, випуск спеціальних документів, які пояснювали б монетарну політику.

Висновки

1. У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить на немає зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

2. Вимірюється інфляція за допомогою індексу цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Залежно від темпів знецінення грошей виділяються такі типи інфляції, як повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

3. По своєму характеру, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і означається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а вельми стійкий.

4. В основі механізму формування інфляції передусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін, спіраль "зарплата - ціна". Інфляція також значно поглиблюється деформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванні поточного попиту за рахунок заощадження.

5. До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, знецінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються за рахунок держбюджету).

6. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція сповільнення темпів інфляції.

7. Оскільки інфляція зароджується на грошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарної політики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджету грошовою емісією.

8. Важливим чинником інфляційного процесу є мілітаризація економіки, яка не тільки посилює інфляційний тиск на бюджет, але й поглинає матеріальні та інтелектуальні ресурси, гальмує розвиток цивільного виробництва і збільшує попит на споживчому ринку, не сприяючи нарощуванню пропозиції.

9. Значно поглиблюють інфляційну нерівновагу монополізація ринків і малообгрунтовані найрізноманітніші привілеї владних структур багатьом підприємствам та організаціям, зокрема звільнення їх від податків і мита, надання позик на пільгових умовах, дозвіл відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачування податків у кредит, проведення розрахунків без участі банків України тощо.

10. Інфляція, особливо коли вона досягла рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя. Вона передусім виявляється в знеціненні заощаджень, відставанні зростання доходів від цін, зменшенні купівельної спроможності населення, зниженні мотивації до трудової та підприємницької діяльності, гальмуванні технічного прогресу, підриває управлінський механізм усього народного господарства.

11. На відміну від Заходу в Україні та інших країнах, інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Це вельми незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторгівельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в обігу).

12. Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

13. Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

14. Особливе місце в антиінфляційній політиці займають гасіння інфляційних очікувань, ефективна монетарна політика, скорочення бюджетного дефіциту, раціоналізація зовнішньоекономічної політики, підвищення ступеня товарності народного господарства, розумно організована приватизація державної власності, підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності.

15. Успіх антиінфляційних заходів в Україні передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Рада не приймала рішень, пов'язаних з додатковими асигнуваннями, Кабінет Міністрів припинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися від домагань підвищення заробітної плати, підприємці зобов'язалися не підвищувати ціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту.

Перелік використаної літератури

1. Економічна теорія: Політекономія. Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. 7-ме видання. К., 2008.

2. Основи економічної теорії. Навчальний посіб­ник./ За ред. М.О. Ажнюк. Ужгород: Ґражда, 2005. 204 с.

3. Макроекономіка: підручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтаєвич Г.О. та iн., Киiв, 1995.

4. Гроші і кредит: Підручник / О.М. Колодізєв, В.Ф. Колесніченко. К. : Знання, 2010. 615 с.

5. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит. навчальний посібник / І.М. Михайловська, К.Л. Ларіонова. Львів Новий світ, 2006. 432 с.

6. Макроекономіка - Базілінська.

7. http://index.minfin.com.ua/index/infl/.

Размещено на Allbest.ru