Висновок

Список літератури

В Україні видобувають два види вугілля: кам'яне і буре. Вони мають різну теплотвірну здатність. Для бурого вугілля вона настільки низька, що затрати на його транспортування роблять одиницю отриманого тепла вдвічі дорожчою, ніж з такої ж кількості антрациту, і втричі, ніж з такої ж кількості нафти. Видобувають вугілля двома способами: відкритим (кар'єрним) і закритим (шахтним). Тому основними підприємствами галузі є шахти, кар'єри, а також збагачувальні та брикетні фабрики. На збагачувальних фабриках вугілля очищують від домішок, а на брикетних вугільний порошок пресують у брикети. Вугілля є єдиним паливним ресурсом, яким Україна себе забезпечує повністю.

Основна вугільна база країни - це Донецький басейн, в якому видобувається 90% вугілля. Площа басейну 150 тис. км2. Найбільші поклади коксівного вугілля найвищої якості залягають у Донецькій та Дніпропетровській областях (поблизу Павлограда, Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська), а антрацитів - в Луганській області (Антрацит, Алчевськ, Лутугино). У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта - "Глибока" - 1405 м. Складні умови видобутку (велика глибина - до 1400 м, тонкі пласти) зумовлюють досить високу собівартість видобутого вугілля. Через загазованість пластів зростає небезпека вибухів, шахти працюють на застарілому обладнанні, більшість із них невдовзі буде закрита. Однак запаси вугілля тут є ще дуже великі, підготовлено десятки ділянок, де можуть бути відкриті нові, високопродуктивні шахти. Завдяки реконструкції (заміні старого устаткування на нове, ефективніше), розробці нових шахт, в тому числі в Західному Донбасі, вугільний басейн і надалі залишиться одним із найбільших у світі за видобутком антрацитів і коксівного вугілля.

Вугілля Львівсько-Волинського басейну використовується для поліпшення паливного балансу західних областей України. Собівартість видобутку його нижча від Донецького, через меншу глибину (300-500 м) й більшу товщину пластів (до 1,5 м). Площа басейну - близько 10 тис. км2. В останні роки тут видобувають близько 7 млн. т вугілля щорічно. Якість його невисока, а тому воно використовується як енергетичне паливо, є цінною хімічною сировиною. На сьогоднішній день перспективи для розвитку мають 2 з 15 діючих шахт. Основними центрами вуглевидобутку є Нововолинськ і Червоноград.

Дніпровський буровугільний басейн, розташовується переважно на Правобережжі, в межах Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Найбільшими центрами вуглевидобутку тут є Олександрія (Кіровоградська область), Ватутіно (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Видобуток здійснюється, в основному, відкритим способом, оскільки глибина залягання пластів невелика (40-60 м). Через низьку теплотвірну здатність буре вугілля спалюється, переважно, на місці. Завдяки брикетуванню, вугілля можна перевозити на незначні відстані.

Нафтова і газова промисловість. Основні райони нафто- і газовидобутку. Перспективи розвитку нафтової і газової промисловості. Нафтову промисловість можна поділити на: нафтодобувну й нафтопереробну. Адже нафта, на відміну від вугілля, в натуральному вигляді не спалюється, її переробляють на нафтоперегінних заводах на гас, бензин, дизельне пальне, а також мастильні машинні масла, вазелін, гудрон і т. ін. Відходи нафтопереробки використовуються як котельне паливо (мазут), а також як сировина для хімічної промисловості.

Проблеми теплових електростанцій пов'язані з тим, що вони є великими забруднювачами атмосфери. При спалюванні низькосортного вугілля з домішками сірки, утворюється сірчистий газ, який, сполучаючись з водяною парою в повітрі, спричиняє кислотні дощі. Вугілля, до того ж, не повністю згоряє, що зумовлено використанням застарілих технологій спалювання палива. Економічно невигідним і таким, що негативно позначається на довкіллі, є спалювання мазуту. Тому важливим для ТЕС є їхня модернізація, налагодження очистки викидів у атмосферу, а також використання у господарстві золи і шлаку, які нагромаджуються на цих ТЕС.

Позитивною стороною АЕС є невеликі обсяги палива, які вона споживає (декілька вагонів за рік), а також те, що Україна багата на ядерне паливо (уранові руди). У нашій державі в даний час діє чотири АЕС - Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька і Запорізька (найпотужніша - 4 млн. кВт). У 1986 р. на Чорнобильській АЕС стався вибух реактора, що вважається найбільшою техногенною катастрофою на планеті. Докладніше про кількість використаної електроенергії викладено інформацію в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Потужність електростанцій та виробництво електроенергії

за 2012-2013 рр.

Примітка. Можливі розходження між підсумком та сумою доданків пояснюються заокругленням даних.

Таблиця побудована на основі данних з сайту державної служби статистики України.

Частка атомної енергетики в паливному балансі країни щорічно зростає і вже наближається до 50 %. Проблеми галузі полягають у тому, що в Україні необхідно перейти на використання ядерних реакторів з високим ступенем надійності, пристосованих до роботи на низькозбагаченому урані.

Важливо налагодити роботу підприємств, які завершуватимуть переробку уранових руд у готове паливо для АЕС. Поки що воно імпортується з Росії, куди надходить руда з українських родовищ. Невирішеними залишаються поховання і утилізація відходів АЕС. Вони зберігають радіоактивність впродовж сотень років, а тому потребують спеціальних сховищ, які поглинають радіацію. У нашій країні таких сховищ поки що немає.

ГЕС дають найдешевшу енергію. Однак в Україні вони переважно споруджені на рівнинних річках і водосховища затоплюють великі площі, тому втрати від затоплення родючих земель і поселень значно перевищують вартість виробленої енергії. Україна зараз використовує лише 20% свого гідроресурсного потенціалу. Щорічно також різко зменшується частка ГЕС в енергетичному балансі країни. Більшість ГЕС споруджено на Дніпрі - Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська та Каховська ГЕС, які разом, щоправда, мають меншу потужність, ніж Бурштинська ДРЕС. Дніпрогес-2 (поблизу Запоріжжя) є найпотужнішою (0,8 млн. кВт) з усього каскаду.

До великих ГЕС можна віднести також Дністровську і Теребле-Ріцьку. Всі гідроелектростанції використовуються, в основному, як пікові, тобто включаються у роботу в період найбільшого споживання енергії. Щоб краще використати гідроенергію, поблизу ГЕС будують ГАЕС (гідроакумуляційні електростанції).Суть цього комплексу полягає в тому, що в період малих навантажень на енергосистему, електроенергія ГЕС затрачається на роботу насосів, що перекачують воду на певну висоту у спеціальне водосховище. Під час найбільших (пікових) навантажень вода випускається і крутить додаткові турбіни ГАЕС. Такий комплекс діє наКиївській ГАЕС, планується запустити Ташлицьку ГАЕС біля Южноукраїнська.

У перспективі повинно зрости число ГАЕС, а також невеликих ГЕС на середніх і малих річках. Це дасть можливість повніше використати наявні гідроресурси. Мало використовується енергія Сонця, вітру, надр Землі.Сонячна електростанція діє тільки в Криму, а вітрові - у Криму та на Львівщині. Потужність їх поки що незначна.

Електроенергія передається лініями електропередач (ЛЕП). Електростанції України об'єднані в одну енергетичну систему. Її формування завершилося на початку 90-х років, коли вона охопила всю територію держави.

Створено надпотужну ЛЕП Донбас - Вінниця - Бурштин - Альбертірша (Угорщина). Друга така лінія ЛЕП з'єднує Хмельницьку та Чорнобильську АЕС, простягається до польського міста Жешува (Рюшева). По них Україна передає за кордон частину виробленої електроенергії.

1.2 Металургійна промисловість України

Металургійна промисловість. Структура, місце і роль у господарстві. Чинники розвитку і розміщення. Сировинна база. Географія чорної металургії. До складу металургійного комплексу входять чорна та кольорова металургія. Перша займається видобутком руд чорних металів (залізних, марганцевих, хромітів), виплавкою чавуну і сталі, виробництвом прокату і феросплавів.

Чавун отримують після першого етапу виплавки залізної руди у доменних та конверторних печах. Через високий уміст вуглецю цей метал крихкий і розтріскується від удару. Після повторної переплавки чавуну у сталеплавильних цехах отримують різні сорти сталі та феросплавів (сплави заліза з іншими металами). З вистигаючої сталі отримують заготовки певної форми, але найчастіше листи, дріт, труби. Ця кінцева продукція металургії називається прокатом.

Зараз чорна металургія в Україні належить до основних галузей промисловості, що має експортну орієнтацію. У нашій країні на початку 90-х рр. XX ст. видобували 13% залізної руди світу (105 млн. т), майже 9% марганцевої (7,1 млн. т), а також вироблялася значна частка чавуну (45 млн. т), сталі (53 млн. т) та прокату (45 млн. т). Хоч в останні роки обсяги виробництва дещо зменшилися у металургійному комплексі, але частка у промисловій продукції значно зросла (20,6 %, або перше місце). Зокрема, у 2008 році підприємства України видобули 62,0 млн. т товарної руди, 2,4 млн. т марганцевої руди, виплавили 28,5 млн. т чавуну, 36,5 млн. т сталі, 32,3 млн. т прокату. В металургійному комплексі України зайнято 21,5% промислово-виробничого персоналу. Металургійний комплекс дає понад 23 % обсягу реалізованої продукції держави.

Виплавка й використання заліза на території України відоме ще з часів Київської Русі. На Поліссі, у Передкарпатті з болотяних руд виплавляли залізо на деревному вугіллі у ХІV-ХVШ ст. З 1872 р. став до ладу в Юзівці (тепер Донецьк) завод на коксі. У 1913 р. в Україні діяло понад 120 металургійних підприємств. У період Першої і Другої світових воєн галузь була повністю зруйнована. У 50-і роки більшість підприємств було відбудовано, почалося спорудження нових, з використанням киснево-конверторного та бездоменного (у електропечах) способів виплавки сталі.

Сировиною для чорної металургії є залізна й марганцева руди, хроміти, а також руди деяких кольорових металів (нікелю, кобальту, вольфраму тощо), металобрухт. Основним видом палива є кокс, а також природний газ. Використовують у металургійному виробництві також флюсові вапняки і доломіти, вогнетривкі глини для печей, формувальні піски.

Україна повністю забезпечує себе власною залізною і марганцевою рудою, коксом, іншими допоміжними матеріалами. Загальні промислові запаси залізних руд складають 27,4 млрд. т. Основний басейн видобутку залізної руди в Україні - Криворізький, де 75 % руди видобувається відкритим способом. Крім багатих залізних руд із вмістом заліза 50-67 %, тут освоюються великі запаси порівняно бідних руд і залізистих кварцитів із вмістом заліза 23-35 %. Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінатах. Збагачена залізна руда надходить на агломераційні фабрики, а з них - на сталеплавильні комбінати. Понад 15 млн. т збагаченої руди поставляють на металургійні заводи Росії, Словаччини, Угорщини, Польщі.

Запаси Кременчуцького залізорудного району оцінюються в 4,5 млрд. т. Тут працює Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат.

На Керченський залізорудний басейн припадає 4,2 % загального видобутку руди України. Його промислові запаси складають 1,4 млрд. т із вмістом заліза 30-40%. До Камиш-Бурунського залізорудного комбінату належать чотири кар'єри для видобутку залізної руди, збагачувальна і агломераційна фабрики. Керченська руда через Азовське море транспортується на металургійні підприємства Маріуполя.

Сьогодні відбувається освоєння Білозерського родовища потужністю 2,5 млрд. т руди з вмістом заліза до 70 %.

Марганцеворудною базою чорної металургії України є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну. Видобуток руди на 75 % ведеться відкритим способом. На збагачувальних фабриках вміст руди доводять до 50-60 %.

У Токмацькому районі (Запорізька область) освоюються родовища марганцевої руди, споруджено першу чергу найбільшого в Україні Таврійського гірничо-збагачувального комбінату. Перспективним є також Інгулецьке родовище на Дніпропетровщині (прогнозовані запаси - 600 млн. т із вмістом руди до 30 %).

Для чорної металургії характерні комбінування і концентрація виробництва. В Україні понад 90 % чавуну, сталі і прокату виробляють на комбінатах повного циклу з річною виплавкою понад 1 млн. т. Крім основного виробництва, до складу металургійного комбінату входять коксохімічний завод, агломераційна фабрика, електростанція, азотно-туковий завод, завод будівельних матеріалів тощо. Кокс використовують як технічне паливо для виплавляння чавуну, а коксівний газ як висококалорійне паливо для металургійних агрегатів і сировину в хімічній промисловості.

Флюси і вогнетривкі глини використовуються в металургійному комплексі. Вогнетривкі глини видобувають уЧасів'ярському, Новорайськомому та Веселинівському родовищах (Донецька область), високоякісні флюсові вапняки і доломіти - в Донецькій (Докучаєвськ, Комсомольськ, Первомайськ), Дніпропетровській областях. Потужні заводи вогнетривких глин розміщені в Донбасі й Подніпров'ї. Поклади каоліну є поблизу населених пунктів Просянівське (Дніпропетровська область), Глуховецьке (Вінницька область), Володимирське (Донецька область).

Агломерат (збагачена залізна руда) разом з коксом і флюсами (вапняками, що використовуються для видалення шкідливих сполук з розплавленого заліза) завантажується в доменні печі. Частина чавуну, яка переробляється на сталь (переробний чавун), у рідкому стані надходить до сталеплавильних печей. Охолоджена сталь у вигляді злитків надходить до прокатного цеху, де з них виробляють прокат. З відходів основного виробництва виготовляють будівельні матеріали, азотні добрива тощо. Тобто на комбінаті повного циклу здійснюються всі стадії виробничого процесу - від видобутку руди до випуску кінцевої продукції.

У чорній металургії, крім комбінатів повного циклу (великої металургії), діють ще заводи переробної металургії, що виробляють тільки сталь (із довізного чавуну і металобрухту), прокат чи феросплави. На багатьох машинобудівних заводах є металургійні цехи (мала металургія), які виготовляють для власних потреб сталь, чавунне й сталеве литво із металобрухту.

Чорна металургія - матеріаломістка галузь. На виготовлення 1 т чавуну, витрачається 1,2-1,5 т коксівного вугілля, не менше 1,5 т залізної руди, 0,5 т флюсових вапняків, 30 м3 води.

Оскільки більше як 3/4 собівартості чавуну припадає на сировину і паливо (на кокс - 50 %), то і основними факторами розміщення підприємств галузі є паливний і сировинний. Переробна і мала металургія орієнтуються на споживача (великі машинобудівні заводи), а виробництво сталі в електропечах - на електроенергію. Важливе значення для металургійних підприємств має наявність води.

Основними принципами розміщення підприємств чорної металургії є: 1) наближення до сировини; 2) наближення до палива; 3) розміщення на шляху між паливом і сировиною. Всі три принципи реалізовані в Україні у формуванні районів чорної металургії - Донецького, Придніпровського, Приазовського.

Найбільшим виробником чорних металів і прокату є Придніпровський металургійний район, в якому видобувається 95 % залізної й 100 % марганцевої руди, близько 50 % чавуну, сталі і прокату, а також 66 % сталевих труб і 83 % феросплавів. Він сформувався на основі власних залізних руд (Криворізьке, Кременчуцьке, Керченське, Білозерське родовища), марганцевих руд (Нікопольське і Великотокмацьке), флюсів і вапняків. Кокс сюди довозять з Донбасу. Використовує дніпровську воду та місцеву електроенергію. Тут сформувалися три великі промислові вузли: Дніпровський (Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ), Запорізький(запорізькі заводи "Запоріжсталь", електросталеплавний "Дніпроспецсталь", завод феросплавів) та Криворізький(кар'єри, шахти і збагачувальні комбінати залізних руд Кривого Рога, марганцевих Нікополя, а також металургійні, трубні і феросплавні заводи цих міст). Кременчуцький вузол знаходиться в стадії формування. Тут діє тільки Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат, що працює на рудах Кременчуцького залізорудного родовища. Вогнетривкі глини використовують на підприємствах Придніпров'я з місцевих родовищ, а вапняки довозять з Криму.

Донецький металургійний район сформувався на базі місцевого високоякісного коксівного вугілля, вапняків, залізній руді Кривого Рогу та нікопольському марганці. Вода поступає із Сіверського Дінця і каналом Дніпро - Донбас. Найбільшими центрами чорної металургії є Донецьк, Макіївка, Алчевськ, Харцизьк До найбільших в Україні належать Алчевський комбінат, Донецький, Єнакіївський, Краматорський, Костянтинівський - металургійні, Харцизький та Макіївський - трубопрокатні заводи.

До складу Приазовського району чорної металургії входять заводи у Керчі та Маріуполі (один із найбільших заводів повного циклу - "Азовсталь"). Руда надходить до Маріуполя із Криворіжжя та Керчі, а коксівне вугілля з Донбасу. Металургія Приазовського району забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства, частина продукції експортується в інші країни морським шляхом.

Чорна металургія є одним із найбільших забруднювачів повітря, води. На місто Кривий Ріг припадає 10 % обсягів забруднення атмосфери в Україні. Тому необхідно значно поліпшити очищення викидів у повітря, переходити на замкнутий цикл використання води.

Актуальним є питання реконструкції діючих підприємств, підвищення частки електро- та киснево-конверторної сталі, прокату у загальному обсязі продукції, урізноманітнення її асортименту, підвищення якості.

Україна є одним із найбільших у світі виробників чорних металів, експорт яких дає їй майже третину валютних надходжень.

Кольорова металургія. Основні галузі та їхнє розміщення. Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу. До кольорової металургії належить видобуток і збагачення руд кольорових металів, виплавка металів і сплавів, виробництво прокату. До кольорових належать всі інші метали, крім уже названих чорних. Серед основних виділяють важкі (мідь, свинець, цинк, олово, нікель) та легкі (алюміній, магній, титан) метали. Крім них, галузь переробляє рідкісні (вольфрам, молібден, кобальт, ртуть), благородні(золото, срібло, платина) метали та дорогоцінне каміння (алмази, топази тощо).