Лише незначна частка підприємств користується послугами страхових компаній, маючи сумніви стосовно надійності та ефективності таких добровільних видів страхування як страхування кредитів, страхування інвестицій чи страхування фінансових ризиків через нерозвиненість страхового ринку в Україні [45]. І хоча дані інструменти мають забезпечувати захист інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства на всіх стадіях реалізації проектів, вони не охоплюють всі ризики, з якими стикаються суб'єкти господарювання в сучасних умовах.

У більшості розвинутих країн світу для фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств використовується венчурний капітал у той час, як в Україні даний механізм залишається на початковому етапі впровадження, не маючи навіть достатнього законодавчого підґрунтя.

Венчурне фінансування на основі венчурного капіталу, як результат адаптації господарської системи до вимог активізації інноваційного процесу, передбачає дольову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми шляхом придбання акцій через варанти, опціони або через конвертовані цінні папери [30].

Сутність венчурного фінансування полягає в пайовій участі венчурних інвесторів у капіталі підприємства, яке реалізує інноваційний проект, і наданні коштів безповоротно, без відсотків, гарантій чи застави на довгостроковий період. При цьому пріоритетність венчурного фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності забезпечує єдина мета як інвесторів, так і власників підприємства - ефективне впровадження та реалізація інноваційного проекту з відповідним одержанням очікуваного високого прибутку.

Крім того, на міжнародному фінансовому ринку активно діють й інвестиційні фонди, капітал яких є одним із широко використовуваних у світі джерел фінансування інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств.

Так, в Україні з 1998 року функціонує інвестиційний фонд EVU Management Ltd., створений з метою досягнення довгострокового приросту капіталу, інвестованого в диверсифікований портфель компаній, які працюють в Україні. При цьому фінансуються переважно молоді й фінансово стійкі підприємства з професійним менеджментом в перспективних галузях економіки [29]. Аналізоване підприємство у процесі здійснення інвестиційної діяльності використовує в основному позиковий капітал (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Джерела фінансування інвестиційної діяльності ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» в 2011-2013р. [Додаток А]

Отже, враховуючи світовий досвід інноваційно-активних й успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності наголошуємо на необхідності здійснення наступних кроків:

1) на рівні підприємства: вдосконалити механізм стратегічного планування діяльності та формування фінансово-інвестиційної стратегії; розробити концепцію управління інноваційно-інвестиційним розвитком підприємства;

максимально використовувати послуги, представлені на сучасному фінансовому ринку, включаючи використання капіталу венчурних й інвестиційних фондів, ф'ючерсних контрактів, ефективне реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо; розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.;

2) на рівні держави: на законодавчому рівні виділити страхування ризиків при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній; висвітлити основні положення венчурного фінансування в Україні шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту; включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів для впровадження інновацій; стимулювати комерційні банки, наприклад, шляхом вигідного рефінансування при наданні пільгових кредитів підприємствам для реалізації інноваційно-інвестиційних проектів; розширювати й розвивати інноваційну інфраструктуру та ін.

Вибір найбільш ефективного способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти по черзі порівнюються один з одним і вибирається якнайкращий з них з погляду прибутковості, надійності і безпеки.

При прийнятті інвестиційного рішення доцільно визначити, куди вигідно вкладати капітал: у виробництво, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, нерухомість або у валюту.

Реальний процес ухвалення управлінських рішень вимагає обширної інформації і безлічі фінансових розрахунків, які знаходять віддзеркалення в інвестиційних планах підприємств.

Ефективність інвестицій залежить від ступеню знецінення доходів в результаті інфляції. Інфляція, яка характеризується такими показниками як рівень (темп) інфляції і індекс інфляції, завжди повинна враховуватись при інвестиційних операціях.

Прийняття рішень щодо доцільності вкладення інвестиційних коштів має базуватися на відповідних економіко-математичних моделях, які в Україні нині розроблені недостатньо. Пропонуємо створити нову структурну модель, що дасть можливість побудувати ефективну систему підтримки прийняття інвестиційних рішень, спрямованих на ефективне створення інвестиційних проектів і можливість точнішого їх оцінювання і, як результат, на підставі узагальненого показника, прийняття остаточного рішення про доцільність реалізації того чи іншого альтернативного варіанта. Існують численні методи аналізу проектів, але ці методи не містять строго обґрунтованих правил, що пояснюється зокрема тим, що опрацьовані дотепер методи ґрунтуються на досить абстрактних концепціях, які складно виразити кількісно. На нашу думку проблеми оцінки інвестиційних проектів ще тривалий час лишатимуться актуальними.

3.2 Напрями покращення управління інвестиційною діяльністю підприємства

Дослідження показують, що залежно від того, який критерій ефективності обрано за основу в даній організації, висновки можуть бути зроблені діаметрально протилежні. Навіть стосовно одиничного проекту рішення про його прийняття не завжди очевидне, оскільки вибір того чи іншого критерію може за певних умов обґрунтувати те або інше рішення. Ситуація різко ускладнюється, якщо доводиться оцінювати кілька проектів, причому таких, що перебувають у різних відношеннях взаємозалежності. Суперечності виникають між критеріями різних груп -- заснованих на дисконтованих і недисконтованих оцінках, однак навіть на інтуїтивному рівні можна припустити, що такі розбіжності можуть виникнути і серед групи однорідних критеріїв.

Справді, що стосується критеріїв PP i ARR, то вони є абсолютно незалежними один від одного, і оскільки на підприємстві можуть встановлюватись різні граничні значення для даних критеріїв, можливість виникнення суперечності між ними далеко не виключена.

Взаємозв'язки між критеріями, що застосовані на дисконтованих оцінках, дещо складніші. Зокрема, суттєву роль відіграє та обставина, чи йдеться про одиничний проект, чи про інвестиційний портфель, в якому можуть бути як незалежні, так і взаємовиключні проекти.

Одиничний проект є частковим випадком портфеля незалежних проектів. При цьому критерії NPV, Pl i IRR дають однакові рекомендації з приводу прийняття або ігнорування проекту. Інакше кажучи, проект, який прийнятний за один з цих критеріїв, буде прийнятним й за іншими. Причина такої «одностайності» полягає в тому, що між показниками NPV, Pl, IRR i CC є очевидні взаємозв'язки, а саме:

якщо NPV>0, то одночасно IRR>CC i Pl>1;

якщо NPV<0, то одночасно IRR<CC i Pl<1;

якщо NPV=0, то одночасно IRR=C i Pl =1.

Однак незалежними проектами далеко не вичерпується усе різноманіття доступних варіантів інвестиційних коштів. Вельми узвичаєною є ситуація, коли менеджеру необхідно зробити вибір з декількох можливих для реалізації інвестицій. Причини можуть бути різними, в тому числі і обмеженість доступних фінансових ресурсів, яка означає, що деякі з прийнятих проектів доведеться відхилити або відкласти на майбутнє.

Можлива й така ситуація, коли величина і доступність інвестицій точно не визначені або змінюються з часом. В цьому разі потрібно ранжирувати проекти за ступенем пріоритетності незалежно від того, є вони незалежними або взаємовиключними.

Результати виконаних досліджень показують, що можлива різна впорядкованість проектів за пріоритетністю вибору залежно від застосовуваного критерію. Для прийняття остаточного рішення необхідні додаткові формальні або неформальні критерії. Водночас необхідно ще раз наголосити: методи, засновані на дисконтованих оцінках, з теоретичної точки зору є найобґрунтованішими, оскільки враховують часову компоненту грошових потоків. Разом із тим вони більш трудомісткі в плані обчислення.

Таким чином, головний висновок полягає в тому, що зі всіх розглянутих критеріїв найбільш прийнятними для прийняття рішень інвестиційного характеру є критерії NPV, IRR i Pl. Незважаючи на взаємозв'язок між цими показниками, при оцінці альтернативних інвестиційних проектів проблема вибору критерію все ж залишається. Головна причина цього криється в тому, що NPV -- абсолютний показник, а Pl i IRR -- відносні.

При прийнятті рішення варто керуватися такими міркуваннями:

а) обирати варіант з більшим NPV, оскільки цей показник характеризує можливий приріст економічного потенціалу організації (нарощування економічної потужності підприємства є однією з найпріоритетніших настанов);

б) можна також зробити розрахунок коефіцієнтів IRR для показників приросту капітальних вкладень і доходів; при цьому якщо IRR > CC, то витрати приросту виправдані і доцільно прийняти проект з більшими капітальними вкладеннями.

Проведені дослідження довели, що в разі суперечливості перевагу слід віддати використанню критерію NPV. Основних аргументів на користь цього критерію два:

NPV дає ймовірну оцінку приросту вартості організації у разі прийняття проекту; критерій повною мірою відповідає головній меті діяльності управлінського персоналу, якою є нарощування економічного потенціалу підприємства, точніше -- ринковій оцінці капіталу власників;

NPV має властивість адитивності, що дозволяє складати значення показника NPV по різних проектах і використовувати агреговану величину для оптимізації інвестиційного портфеля.

Рекомендація щодо переважності критерію NPV висловлюється здебільшого вченими, які, обстоюючи таку думку, виходять з основної цільової настанови, що ставиться перед будь-якою організацією, -- максимізація добробуту її власників. І все ж, як показали дослідження, на практиці дана рекомендація не є домінуючою. Так, згідно з зданими Брігхема і Гапенські 39], менеджери американських компаній віддають перевагу критерію IRR перед критерієм NPV у співвідношенні 3:1. Висловлюється й припущення, яке пояснює цю ситуацію: рішення в царині інвестицій легше приймати, ґрунтуючись на відносних, а не на абсолютних показниках. Більше того, і з теоретичної позиції навряд чи можливо категорично стверджувати, що критерій NPV є завжди переважним.

Розглянемо ситуації і дамо інтерпретацію деяких примітних особливостей критерію IRR. Як свідчать результати численних обстежень з практики прийняття рішень в царині інвестиційної політики в умовах ринку, найбільш поширеними є критерії NPV i IRR. Однак можливі ситуації, коли ці критерії суперечать один одному, наприклад, при оцінці альтернативних проектів.

Що стосується показника IRR, то він має ряд особливостей, причому деякі з них ускладнюють застосування його в аналізі, а іноді роблять це неможливим. Водночас інші особливості критерію IRR дають підстави зробити висновок про доцільність його використання разом із критерієм NPV.

Порівняльна характеристика оцінки інвестиційних проектів дозволяє зробити наступні висновки:

1. У порівняльному аналізі альтернативних проектів критерій IRR можна використовувати досить умовно. Так, якщо розрахунок критерію IRR для двох проектів показав, що його значення для проекту А більше, ніж для проекту В, то найчастіше проект А в певному розумінні може розглядатись як переважний, оскільки допускає більшу гнучкість у варіюванні джерелами фінансування інвестицій, ціна яких може істотно різнитися. Однак така переважність має умовний характер. Оскільки IRR є відносним показником, на його основі неможливо зробити вірні висновки про альтернативні проекти з позиції їхнього реального внеску у збільшення капіталу організації; цей недолік особливо рельєфно проявляється, якщо проекти суттєво різняться за величиною грошових потоків.

2. Між критеріями NPV i IRR виникає певне протиріччя. До обох критеріїв не можна застосовувати однакове правило: чим більше, тим краще. Стосовно IRR це правило не завжди коректно. Крім того, при аналізі багатьох інвестиційних проектів стандартного типу відносно велике значення IRR відіграє специфічну роль. Річ в тім, що в основу аналізу інвестиційних проектів покладені прогнозні оцінки, які за своєю природою завжди стохастичні і тому висновки, зроблені на таких оцінках, пов'язані з певним ризиком.

Основний недолік критерію NPV полягає в тому, що це абсолютний показник, а відтак він не може дати інформацію про так званий «резерв безпечності проекту». Йдеться про таке: якщо припущено помилку в прогнозі грошового потоку або коефіцієнта дисконтування, наскільки великою є небезпека того, що проект, який раніше розглядався як прибутковий, виявиться збитковим?

Інформацію про резерв безпеки проекту дають критерії IRR i Pl. Так, за інших рівних умов, чим більший IRR порівняно з ціною капіталу проекту, тим більший резерв безпеки. Що стосується критерію Pl, правило тут таке: чим більше значення Pl перевищує одиницю, тим більший резерв безпеки. Інакше кажучи, з позицій ризику можна порівнювати два проекти за критеріями IRR i Pl, але це неможливо за критерієм NPV.

Дослідження показують, що безперечна орієнтація на критерій NPV не завжди виправдана. Високе значення NPV само по собі не повинно слугувати єдиним і вирішальним аргументом при прийнятті рішень інвестиційного характеру, оскільки, по-перше, воно визначається масштабом проекту і, по-друге, може бути пов'язане з достатньо високим ризиком. Отже, високе значення NPV необов'язково свідчить про доцільність прийняття проекту, особливо неясним є ступінь ризику, що притаманний цьому значенню NPV; навпаки, високе значення IRR в багатьох випадках вказує на наявність певного резерву безпеки стосовно даного проекту.

3. Оскільки залежність NPV від ставки дисконтування r є нелінійною, значення NPV може суттєво залежати від r, причому міра цієї залежності різна і може бути визначена динамікою елементів грошового потоку.

4. Для проектів класичного характеру критерій IRR показує лише максимальний рівень витрат, який може бути асоційований з оцінюваним проектом. Зокрема, якщо ціна інвестицій в обидва альтернативні проекти менша ніж значення IRR для них, вибір може бути зроблений лише за допомогою додаткових критеріїв. Більше того, критерій IRR не дозволяє розрізняти ситуацію, коли ціна капіталу змінюється.

5. Одним із суттєвих недоліків критерію IRR є те, що, на відміну від критерію NPV, він не володіє властивістю адитивності, тобто для двох інвестиційних проектів А і В, які можуть бути здійснені одночасно:

NPV (A + B) = NPV (A + NPV (B),

Але

IRR (A + B) IRR (A) + IRR (B).

6. У принципі не виключено ситуацію, за якої критерій IRR немає з чим порівнювати. Це може бути в тому разі, коли відсутні підстави використати в аналізі постійну ціну капіталу. Якщо джерела фінансування -- банківська позичка з фіксованою процентною ставкою, ціна капіталу не змінюється, однак здебільшого проект фінансується з різних джерел, а відтак для оцінки використовується середньозважена ціна капіталу підприємства, значення якого може варіюватися в залежності, зокрема, від загальноекономічної ситуації, поточних прибутків і т. п.

7. Критерій IRR -- є зовсім непридатним для аналізу неординарних інвестиційних потоків (назва умовна). В цьому випадку виникає як множинність значень IRR, так і неочевидність економічної інтерпретації виникаючих співвідношень між показником IRR і ціною капіталу. Можливі також ситуації, коли позитивного значення IRR не існує.

Ефективний маркетинг - ключовий параметр вдалого бізнесу. Одна з головних причин невдач - недостатнє розуміння ринку та ринкового середовища.

Дуже часто цей розділ складає головну перепону для підприємців, які розробляють інвестиційний проект. Тут необхідно оцінити маркетингової можливості пропонуємої продукції. Підприємство має показати, що воно добре розуміє ринок та вимоги ринку до його продукції.

Отже, визначивши основні проблеми оцінки надійності інвестиційних проектів, ми бачимо, що немає єдиної визначеної системи оцінки, що ускладнює прийняття інвестиційного рішення.

Перехід до нової моделі розвитку економіки України обумовлює особливу актуальність наукових досліджень по формуванню нових підходів управління інвестиційною діяльністю промислових підприємств, особливо для тих, які дотепер перебувають у кризовій ситуації.

Нинішні методи оцінювання інвестиційних проектів, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань визначення їх ефективності без створення єдиного механізму забезпечення надійності під впливом заходів “ризик-менеджменту”. Разом з тим існуючі розробки потребують більш глибокого врахування ступеня ризику в інвестиційних розрахунках, подальшого розвитку у напрямі формування цілісної системи забезпечення надійності, вдосконалення методичних підходів до визначення інвестиційних характеристик проекту, процесу управління ризиком та оптимізації його наслідків, що є необхідною умовою створення комплексного ефективного економічного механізму забезпечення надійності інвестиційного проекту. Теорія ймовірностей має справу зі стаціонарним випадковим процесом. Розподіл економічної величини за попередній період може не тільки змінитися, але й виявитися непередбачуваним (наприклад: внаслідок політичного скандалу). Поняття ризику в математиці та економіці мають різне значення. Не можливо охопити всі чинники, що впливають на процес інвестування: ймовірність того чи іншого результату є завжди суб'єктивною. Таким чином, ймовірність - це лише ступінь впевненості, зумовлена знанням, досвідом. В економіці небагато процесів, які можна вважати випадковими в математичному плані. Для того, щоб оцінити ймовірність ризику в потрібному нам понятті, необхідно визначити діапазон розташування значень, в якому і будуть лежати результати. Але щоб залучити цей метод, потрібно вивчити всі фактори та причинно-наслідкові зв'язки (відкидання “малоймовірних” або “менш важливих” неприпустиме, тому що дуже часто саме вони призводять до краху). Якщо ми зробили такий (всеохоплюючий) аналіз, то ризик зникає. Ризик в економіці - наше уявлення про здійснення будь-яких негативних наслідків при відсутності достовірних даних. Отже, математичний апарат теорії ймовірності не може замінити аналізу факторів та причин ризику.

Аналіз причинно-наслідкових зв'язків (прямих та зворотних) невизначеностей з наступним їх усуненням більш продуктивні у боротьбі з ризиком, ніж спроба представити його числом. Порівнюючи два проекти за ступінню ризику, оцінюється їх стійкість до різних негативних змін, а не математична ймовірність самих змін.

Більшість методик оцінювання надійності визначають не те, як буде реагувати проект на негативні фактори, а те, в якому фінансовому стані він знаходиться сьогодні. Таким чином, завданням оцінювання надійності проекту повинно стати не кількісне вираження ризику, а аналіз його змін під впливом негативних факторів, знаходження виключення невизначеності, залучення заходів щодо збільшення впевненості. Використання такої методики має переваги аналізу ризиків, бо розширює можливості прийняття проектних рішень; відбирає нові проекти та визначає їх інвестиційні можливості; виділяє аспекти проекту, які потребують подальшого розгляду, і спрямовує процес збирання інформації: допомагає ранжувати проекти з урахуванням інтересів і потреб інвестора; заохочує детальний перегляд показників; знижує упередженість при оцінюванні; підвищує ефективність експертних оцінок; заповнює “комунікативний розрив” між аналітиком і відповідальним за прийняття рішення; створює рамки для оцінювання прогнозів (полегшує перевірку емпіричних даних); надає необхідну інформацію для ефективного розподілу ризиків між учасниками проекту; дає змогу визначати проблеми пов'язані з ліквідністю і погашенням заборгованості тощо.

Нині вітчизняні менеджери, зазвичай, покладаються на інтуїцію, авторитет чи досвід попередників. Лише незначний відсоток керівників здатний оцінити ризик із використанням економіко-математичних методів. Тому виникає необхідність розробки методики (конкретного методу у формі інструкцій, правил дій, чіткого опису способів існування) оцінки надійності інвестиційних проектів, що могла б бути застосована на підприємствах промисловості та базувалася б на доступних аналітикові методах аналізу й програмному забезпеченні. Головним при цьому є не складність розрахунків, а правильне формування і вибір системи показників.

Важливо дотримуватися принципів формування інвестиційного портфеля з врахуванням ризику.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового інвестування призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.

Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.

Система цілей формування інвестиційного проекту включає:

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу.

2. Забезпечення високого темпу зростання поточної доходності.

3. Забезпечення раціонального ступеня ризику.

4. Забезпечення достатнього ступеня ліквідності інвестиційного портфелю.

Враховуючи деяку конфліктність поставлених цілей кожне підприємство повинно само визначити їх пріоритетність. Тому при інвестуванні також рекомендується дотримувати наступні правила, вироблені практикою.

Принцип фінансового співвідношення термінів («Золоте банківське правило») свідчить -- отримання і використання засобів повинні відбуватися у встановлені терміни, а капітальні вкладення з тривалими термінами окупності доцільно фінансувати за рахунок довгострокових позикових засобів (облігаційних позик з тривалими термінами по гасіння і довгострокових банківських кредитів).

Принцип збалансованості ризику -- особливо ризикові інвестиції рекомендується фінансувати за рахунок власних засобів (чистого прибутку і амортизаційних відрахувань).

Правило граничної рентабельності -- доцільно вибирати такі капітальні вкладення які забезпечують інвесторові досягнення максимальної (граничною) прибутковості.

Чистий прибуток від даного вкладення капіталу повинен перевищувати її величину від приміщення засобів на банківський депозит. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище за індекс інфляції. Рентабельність конкретного інвестиційного проекту з урахуванням чинника часу (тимчасовій вартості грошей) завжди більше прибутковості альтернативних проектів. Рентабельність активів підприємства після реалізації проекту збільшується і у будь-якому випадку перевищує середню ставку банківського відсотка по позикових засобах.

Проект, що розглядається, має відповідати головній стратегії поведінки підприємства на ринку товарів і послуг з погляду формування раціональної асортиментної структури виробництва, термінів окупності витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат виробництва і забезпечення стабільності надходження доходів від реалізації проекту.

Інвестиції в реальні проекти - тривалий за часом процес. Тому при їх оцінці необхідно враховувати:

а) ризикована проектів - чим длительнее термін окупності витрат, тим вище інвестиційний ризик;

б) тимчасову вартість грошей, оскільки з часом гроші втрачають свою цінність унаслідок інфляції;

в) привабливість проекту в порівнянні з альтернативними варіантами вкладення капіталу з погляду максимізації доходу і зростання курсової вартості акцій компанії при мінімальному рівні риски, оскільки ця мета для інвестора визначає.

Використовуючи вказані правила на практиці, інвестор може ухвалити обґрунтоване рішення, що відповідає його стратегічним цілям.

Найбільш важливий етап в процесі ухвалення інвестиційних рішень - оцінка ефективності реальних інвестицій (капіталовкладень).

Від правильності і об'єктивності такої оцінки залежать терміни повернення вкладеного капіталу і перспективи розвитку підприємства.

Розгледимо найважливіші принципи і методичні підходи, використовувані в міжнародній практиці для оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.

Першою з таких принципів є оцінка повернення вкладеного капіталу на основі показника грошового потоку, що формується за рахунок прибутку і амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації проекту.

Показник грошового потоку може застосовуватися для оцінки проектів з диференціацією по окремих роках експлуатації об'єкту або як середньорічний.

Другим принципом оцінки є обов'язкове приведення до справжньої вартості як вкладеного капіталу, так і величини грошових потоків. Це пов'язано з тим, що процес інвестування здійснюється не одномоментно, а минає лава етапів, що знаходить віддзеркалення в бізнес-плані інвестиційного проекту.

Аналогічно повинна приводитися до справжньої вартості і сума грошового потоку (по окремих етапах його формування).

Третім принципом оцінки є вибір диференційованого проекту (дисконту) в процесі дисконтування грошового потоку (приведення його до справжньої вартості) для різних інвестиційних проектів.

Розмір доходу від інвестицій (у формі грошового потоку) утворюється з урахуванням наступних чинників:

а) середньої реальної дисконтної ставки;

б) темпу інфляції (інфляційній премії);

в) премії за низьку ліквідність інвестицій;

г) премії за інвестиційний ризик.

З урахуванням цих чинників при порівнянні проектів з різними рівнями риски повинні застосовуватися при дисконтуванні неоднакові ставки відсотка. Вища ставка відсотка застосовується зазвичай по проектах з великим рівнем риски. Аналогічно при порівнянні два або більш за проекти з різними спільними періодами інвестування (ліквідністю інвестицій) вища ставка відсотка повинна застосовуватися за проектом з тривалішим терміном реалізації.

Четвертий принцип оцінки полягає в тому, що вибираються різні варіанти форм використовуваної ставки відсотка для дисконтування виходячи з цілей оцінки. Для визначення різних показників ефективності проектів як дисконтна ставка можуть вибиратися:

- середня депозитна або кредитна ставка по гривневих або валютних кредитах;

- індивідуальна норма прибутковості (прибутковості) інвестицій з урахуванням темпу інфляції, рівня риски і ліквідності інвестицій;

- норма прибутковості по державних цінних паперах;

- альтернативна норма прибутковості по інших аналогічних проектах;

- норма прибутковості по поточній (експлуатаційною) прибутковості підприємства.

Головна вимога до інвестиційного портфеля підприємства - його збалансованість. Це означає, що необхідно мати в своєму розпорядженні проекти, які в сьогодення або найближчий час забезпечать підприємство грошовими коштами, а також перспективними проектами, які принесуть високу віддачу (у формі прибутку) в майбутньому. Одночасно доцільно доінвестувати грошові кошти із старіючих видів виробництва в сучасніші.

Дуже часто на практиці підприємство, вибравши рентабельний проект, стикається з браком грошових коштів для його реалізації. У такому разі доцільно здійснити додаткові розрахунки з урахуванням залучення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.

Залучення позикових засобів для реалізації проекту нерідко підвищує рентабельність власного капіталу, вкладеного в нього. Проте це спостерігається в тому випадку, якщо прибутковість інвестицій вища за «ціну кредиту» (середньої ставки відсотка за банківським кредитом).

Для ухвалення обґрунтованого інвестиційного рішення варто відповісти на декілька ключових питань.

1.Які чинники заважають зростанню ефективності інвестування?

2.Яка сила їх впливу на виробничо-комерційну діяльність підприємства?

3.Яка їх реальна довговічність з урахуванням чинника часу?

4.Які нові чинники можуть заважати інвестуванню в майбутньому?

5.Наскільки надійний захист підприємства від несприятливих чинників?

6.Наскільки ефективність інвестицій залежить від зміни економічної кон'юнктури?

В даний час крупні капіталомісткі проекти мають, як правило, низькі показники прибутковості і тривалі терміни окупності. Тому вони повинні фінансуватися переважно за рахунок засобів державного бюджету. Ті сфери підприємницької діяльності, які дають швидку віддачу у формі прибутку (доходу) або мають високу оборотність вкладених засобів, доцільно фінансувати за рахунок власних засобів інвесторів (виробництво товарів народного споживання, торгівля і т д.).

При виборі інвестиційної стратегії підприємству необхідно враховувати життєвий цикл товару на ринку. На першій стадії (освоєння) доходи від продажів ростуть дуже повільно, оскільки об'єм збуту продукції невеликий. Ринок знайомиться з товаром. На другій стадії (зростання) спостерігається швидке збільшення об'єму продажів і прибутку. На третій стадії (зрілість) доходи від реалізації залишаються на постійному рівні, оскільки можливості залучення нових покупців вичерпані. Прибуток в цей період досягає свого максимального значення. На четвертій стадії (захід) життєвого циклу об'єм продажів падає, а прибуток прагне до нуля. Товар необхідно знімати з виробництва і замінювати його новим.

Особливо важливим аспектом управління інвестиційними проектами є аналіз чутливості самого інвестиційного проекту. Мета аналізу - встановити рівень впливу окремих варіюючих чинників на фінансові показники інвестиційного проекту. Його інструментарій дозволяє оцінити потенційну дію риски на ефективність проекту. Проте як відповісти на питання, наскільки сильно кожен конкретний параметр проекту може змінитися в негативну сторону (при стабільності решти параметрів), перш ніж це вплине на вирішення про вигідність проекту?

У аналізі чутливості інвестиційні критерії визначаються для широкого діапазону початкових умов. Виділяються найбільш важливі параметри проекту, виявляються закономірності зміни фінансових результатів від динаміки кожного з параметрів. В ході дослідження чутливості капітального проекту доцільно розглянути наступні параметри:

а) фізичний об'єм продажів як результат ємкості ринку, частки підприємства на ринку, потенціалу зростання ринкового попиту;

б) ціна продукту (послуги);

в) темп інфляції;

г) необхідний об'єм капітальних вкладень;

д) потреба в оборотному капіталі;

е) змінні витрати;

ж) постійні витрати;

з) облікова ставка відсотка за банківський кредит і ін.

Дані параметри не можуть бути змінені за допомогою ухвалення управлінських та інвестиційних рішень.

В процесі аналізу чутливості спочатку визначається «базовий» варіант, при якому всі чинники, що вивчаються, приймають свої первинні значення. Тільки після цього значення одне з досліджуваних чинників варіюється в певному інтервалі при стабільних значеннях решти параметрів. При цьому оцінка чутливості проекту починається з найбільш важливих чинників, які відповідають песимістичному і оптимістичному сценаріям. Тільки після цього встановлюється вплив змін окремих параметрів на рівень ефективності проекту. Крім того, аналіз чутливості покладений в основу ухвалення проекту. Так, наприклад, якщо ціна виявилася критичним чинником, то можна підсилити програму маркетингу або переглянути витратну частку проекту, щоб понизити його вартість. Якщо здійснений кількісний аналіз рисок проекту виявить його високу чутливість до зміни обсягу виробництва, то слід приділити увагу заходам по підвищенню продуктивності праці, навчанню персоналу менеджменту і тому подібне.

Показник чутливості обчислюється як відношення процентної зміни критерію - вибраного показника ефективності інвестицій (щодо базисного варіанту) до зміни значення чинника на один відсоток. В такий спосіб визначаються показники чутливості по кожному з досліджуваних чинників.

За допомогою аналізу чутливості на базі отриманих даних можна встановити найбільш пріоритетні з погляду риски чинники, а також розробити найбільш ефективну стратегію реалізації інвестиційного проекту.

Відзначимо, що, не дивлячись на всі переваги методу аналізу чутливості проекту: об'єктивність, простоту розрахунків, їх наочність (саме ці критерії покладені в основу його практичного використання), даний метод володіє серйозним недоліком - однофакторністю. Він орієнтований тільки на зміни одного чинника проекту, що приводить до недоврахування можливостей зв'язку між окремими чинниками або недообліку їх кореляції.

Тому на практиці доцільно використовувати також метод аналізу сценаріїв. Він включає облік одночасної (паралельного) зміни лави чинників, що впливають на ступінь риски проекту. Таким чином, визначається дія одночасної зміни всіх основних змінних проекту, що характеризують його грошові потоки (притока І відтік грошових коштів). Важливою перевагою методу є той факт, що відхилення параметрів (від базових значень) розраховуються з урахуванням їх взаємозв'язків (кореляції).



Висновки до розділу 3

Отже, виходячи з вищесказаного можна зробити висновок:

1. залежно від того, який критерій ефективності обрано за основу в даній організації, висновки можуть бути зроблені діаметрально протилежні;

2. створення нової структурної моделі дасть можливість побудувати ефективну систему підтримки прийняття інвестиційних рішень, спрямованих на ефективне створення інвестиційних проектів і можливість точнішого їх оцінювання і, як результат, на підставі узагальненого показника, прийняття остаточного рішення про доцільність реалізації того чи іншого альтернативного варіанта;

3. немає єдиної визначеної системи оцінки, що ускладнює прийняття інвестиційного рішення.



Висновки

Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна зробити такі висновки:

1. Розглянувши теоретичні основи інвестування, ми дійшли висновку, що розмежування понять інвестиційні товари й інвестиційні ресурси за критерієм здатності їхньої участі в утворенні та відтворенні капіталу є обов'язковим оскільки введення терміну «інвестиційні ресурси» дозволяє докладніше представити етапи інвестування - відповідно, і функції інвестицій.

2. Узагальнивши дані про інвестиційний проект та його цикли, ми побачили, що інвестиційний проект є складною розробкою, в якій представлені максимальна кількість відомостей про джерело вкладення коштів, враховуючи всі зовнішні та внутрішні фактори впливу, величину очікуваного доходу та терміни реалізації проекту. Тому ми рекомендуємо ввести у штатний розклад підприємства посаду аналітика (спеціаліста по інвестиційному менеджменту) для роботи, як з оцінкою інвестиційних проектів, так і для контролю за фінансовими показниками даного підприємства.

3. Оцінка інвестиційної привабливості є сполучною ланкою між етапом аналізу та етапом прийняття рішень про вкладання коштів. Виділення самостійної процедури оцінки долає пояснюючий характер аналізу і сприяє його злиттю з управлінням, у тому числі із прийняттям рішень. Основною її метою є синтез узагальнюючих висновків, щодо діяльності підприємств. Для надання можливості прийняття управлінського рішення кінцева оцінка повинна базуватись на інтегральному (узагальнюючому) показнику. Така властивість оцінки інвестиційної привабливості полягає в тому, що здійснивши дану оцінку, інвестор отримує можливість переходу до здійснення інвестицій у найкраще, а, більш слушно, з метою диверсифікації ризиків, у найкращі за рейтингом підприємства. У свою чергу, підприємство одержують чітку інформацію стосовно свого фінансово-господарського стану і положення серед інших підприємств. Ці дані надають можливість вибору і впровадження заходів щодо покращення його інвестиційної привабливості.

4. Інвестиційна привабливість підприємства -- це його інтегральна характеристика як об'єкта майбутнього інвестування з позиції перспектив розвитку (динаміки обсягів продажу, конкурентоспроможності продукції), ефективності використання ресурсів і активів, їхньої ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стійкості, а також значення низки неформалізованих показників: економіко-географічне положення, галузева приналежність, статус власності, інтелектуальний капітал підприємства, діловий імідж керівництва підприємства, лояльність клієнтів, вартість бренду, положення на ринку, конкурентоспроможність підприємства, збалансованість контрольних карт, оборотність капіталу, фінансова стійкість підприємства, прибутковість (рентабельність) діяльності, платоспроможність і ліквідність, структура активів і капіталу.

5. Розглянувши різні методи оцінки інвестиційних проектів, можемо сказати, що один обраний метод не може бути використаний для оцінки всіх проектів, оскільки характеризуватиме лише один показник проекту, що є недоцільним. Деякі методи мають недоліки на математичній основі, тому для оцінки проектів необхідно застосовувати кілька методів, що дасть можливість реальніше оцінити доцільність інвестування того чи іншого проекту.

6. Ми пропонуємо такі рекомендацій для оцінки інвестиційних проектів з максимальною достовірністю:

а) при оцінці декількох проектів визначити, чи є дані проекти взаємовиключними (наприклад, різні варіанти використання одного буд майданчику). Дізнатися чи можливо повторити проект у майбутньому.

- якщо проекти взаємовиключні і їх можна повторити в майбутньому, то найкращими методами в даній ситуації будуть: NPV, IRR (MIRR).

- якщо проекти взаємовиключні, але їх неможливо повторити в майбутньому, то найдоцільнішим методом буде NPV;

- якщо проекти не взаємовиключні і їх можна повторити в майбутньому, то доцільно застосувати такі методи: IRR (MIRR);

- якщо проекти не взаємовиключні, але їх неможливо повторити в майбутньому, то найдоцільнішими методами будуть IRR (MIRR), NPV.

б) Якщо проекти мають різні рівні інвестування, тоді вам необхідний метод IRR (MIRR).

в)Порівнюючи значення IRR та MIRR, необхідно визначити адекватність IRR. Якщо IRR неадекватний, тоді використовуйте MIRR.

г) побудуйте графік залежності NPV від ставки дисконтування і визначте, за якої ставки дисконтування NPV та IRR покажуть протиріччя. Проаналізуйте можливість виникнення такої ситуації.

д) Особливу увагу зверніть на показник IRR у випадку, якщо він має значно більшу (на порядок вище) величину від ринкової ставки дисконтування. Визначте можливість реінвестування за ставкою IRR.

Опираючись на ці узагальнені рекомендації, можна, уникнувши помилок, оцінити прибутковість і ризики запропонованого проекту.

7. Проаналізувавши фінансові дані ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» ми дійшли висновку, що підприємство у 2011 році було досить у кризовому стані, але вже на кінець 2013 року показники підприємства суттєво покращились, що говорить про стабілізацію позиції підприємства. Проаналізувавши динаміку матеріально-технічної бази підприємства, можна побачити, що її обсяги стрімко зростають, що характеризує розширення підприємства. Ми рекомендуємо залучити надійного інвестора для розробки і реалізації більш масштабних і прибуткових проектів.

8. Розглянувши основні проблеми у прийнятті інвестиційних рішень, ми бачимо, немає єдиної системи оцінки інвестиційних проектів. Також ми побачили, що проект оцінений різними методами, показує різні результати. Тобто оцінка проекту лише розрахунками є неприпустимою.

У формуванні грошового потоку проекту, а отже, його ефективності беруть участь чинники позитивного (прибуткового) і негативного (витратного) характеру. Тобто визначені в проекті очікувані грошові надходження можуть суттєво коливатися при зміні зовнішніх чи внутрішніх умов.

Отож, перед прийняттям того чи іншого інвестиційного проекту важливо оцінити його якомога ретельніше, визначити мінімальний прибуток з нього при умові настання ризикової ситуації та при необхідності залучити співінвестора для гарантування належної реалізації проекту.



Список використаних джерел

1. Анискин Ю.П. Управление инвестициями : [учебное пособие] / Анискин Ю.П. М.: ИКФ Омега-Л, 2002.

2. Антипенко Е.Ю. Принципы анализа капитальных вложений : [монография] / Е.Ю. Антипенко, В.И. Доненко. Запорожье : Фазан; Дикое поле, 2005. 420 с.

3. Антонов А.В. Розвиток наукової думки з питань інвестиційної діяльності. Економіка: проблеми теорії і практики. 2002. С. 73-80.

4. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник. Бакаєв Л.О. К.: КНЕУ, 2000.

5. Бутко А.Д., Шерстюк О.Л. Вплив нормативно-правового забезпечення на інвестиційну привабливість підприємств // Фінанси України. 2004. № 4.

6. Верба В.А. Проектний аналіз: підручник/ В.А. Верба, О.А. Загородніх. К. КНЕУ, 2000. 322 с.

7. Воркут Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб./ Т.А. Воркут. К.: Укр.. цент духовної літератури, 2000. 428 с.

8. Гоголев О.Д., Паєнтко Т.В. Фінанси підприємств у запитаннях і відповідях: навч. посіб. 3-тє вид. К.: Комп'ютерпрес, 2010. 318 с.

9. Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку// Фінанси України. №11, 2003. 13-15 с.

10. Дем'яненко М. Я., Левченко Н. М., Шевчик В. П. Фінанси підприємств. К., 2007.

11. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. К: Алерта, 2003. 338 с.

12. Довбня С.Б., Ковзель К.А. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства // Фінанси України. 2006. № 5.

13. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. 3-тє вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Савицька Г.В. К., 2009. 668 с.

14. Загородній А. Г., Стадницький Ю. І. Менеджмент реальних інвестицій: Навч. посіб. К.: Знання, КОО, 2000. 209 с.

15. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. К.: МАУП, 2000.

16. Інвестування: Теорія і практика: Навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. Рекомендовано МОН / Борщ Л.М., Герасимова С.В. К., 2009. 685 с.

17. Iнвестицiї та капiтал. / Р. Грачова. К. : Преса України, 2002. 130 с.

18. Iнвестицiї на пiдприємствi: формування, використання, ефективнiсть / Сiдун, В.А. / / Економiка пiдприємства : Навч. посiбник / Сiдун, В.А., Пономарьова, Ю.В.. К., 2003.

19. Ковалев В. В. Введение в финансовый менеджмент.- М.: Финансы и статистика, 2000. 768 с.

20. Колтинюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. 2 вид., перепрац., і доп. Спб.: Видавництво Михайлова В.А., 2002. 622 с.

21. Лагун М.І. Послідовність проведення комплексного аналізу фінансового стану підприємства // Формування ринкових відносин в Україні. 2006. № 6.

22. Лукіна Ю.В. Формування та реалізація стратегії управління фінансами підприємства // Фінанси України. 2006. № 3.

23. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч.посібник для студентів вищих навч. закладів. 3-є вид., перероб. і доп. К.: ЦУЛ, 2004. 376 с.

24. Митяй О.В. Проектний аналіз: навч. посіб./ О.В. Митяй. К.: Знання, 2011. 311 с.

25. Мойсеєнко І. П. Інвестування Навч. посіб. К.: Знання, 2008. 490 с.

26. Москаленко В.П., Пластун О.Л. Комплексна оцінка фінансового стану підприємтва як основа для діагностики його банкрутства // Актуальні проблеми економіки. 2006. № 6.

27. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний посібник. К.: Кондор, 2005. 406 с.

28. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання. К.: Алерта, 2004. 431 c.

29. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2004. 250 с.

30. Пересада А.А. Інвестування: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2004. 250 с.

31. Пересада О.О., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч.посібник. К.: КНЕУ, 2002. 271 с.

32. Петкова Л.О. Інвестиційна привабливість регіонів // Фінанси України. 2010. № 9.

33. Пікус Р.В. Управління інвестиційними ризиками // Фінанси України. 2009. №11. с. 105 - 109.

34. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д. Фінанси підприємств. К.: КНЕУ, 2006.

35. Попов В.Ю. Динаміка інвестиційної привабливості підприємства як функція інтегрованого показника фінансового стану // Формування ринкових відносин в Україні. 2005. № 3.

36. Проектний менеджмент: Навч. посібник /Гриньов А.В., Дмитрів І.А., Бікулова Д.І. та ін. Х.:ХНАДУ, 2006. 244 с.

37. Про інвестиційну діяльність: Закон України, 18 вересня 1991 року N 1560-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

38. Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України [Інструкція]: Постанова Правління Національного банку України N 388 від 21.11.97 р [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

39. Про затвердження Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України: Постанова Правління НБУ від 17.02.2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

40. Про затвердження Інструкції про порядок складання річного фінансового звіту в банках України: Постанова Правління НБУ N 598 від 07.12.2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

41. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 07.12.2004 N 598 [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

42. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України: Постанова Правління НБУ від 27.12.2007 N 480 [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

43. Стефанович Є.А. Інвестиційна діяльність як економічне явище/ Є. Стефанович// Економіка і держава. 2010. №11. С. 60 - 64.

44. Тарасюк Г.М. Управління проектами: Навч. посібник для студентів ВНЗ. 2-ге вид. К.: Каравела, 2006. 320 с.

45. Туріянська М.М. Інвестиційні джерела. Донецьк: Юго-Восток, 2004.317 с.

46. Українська асоціація інвестиційного бізнесу [електронний ресурс]. Режим доступу: www.uaib.com.ua.

47. Український тлумачний словник [електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.slovnyk.net/?swrd=%EE%EF%F2%E8%EC%B3%E7%.

48. Федорченко В.Г. та ін. Страховий та інвестиційний менеджмент. К.: МАУП,2002. 341 c.

49. Фінансові інвестиції: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. за №91. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.05.2000р. за №284/4505. [електронний ресурс]. Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

50. Фурик В. Г. Фінанси підприємств. Вінниця: ВНТУ, 2006.

51. Цветков Н. Роль банков в формировании инвестиционного климата в России. М.: Бюллетень финансовой информации, 2000. № 12. С. 58-61.

52. Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Білий М.М., Мозіль О.І. Аналіз і розробка інвестиційних проектів: Навчальний посібник.Київ: Центр навчальної літератури, 2007.160 с.

53. Червова Л. Г., Назарчук М. І. Правове регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України. 2005. № 4. C. 68-73.

54. Череп А.В. Інвестознавство: Підручник. К.: Кондор, 2006. 398 с.

55. Чорна М.В. Проектний аналіз: Навч. посібник. Х.: Консум, 2003. 228 с.

56. Шаблиста Л.М. Фінансова стійкість підприємства: сутність і методи оцінки // Економіка і прогнозування. 2006. № 2.

57. Швиданенко Г.О., Оголь О.В., Заїкіна В.В. Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності: Навч. посібник / За заг. ред. Г.О. Швиданенко. К.: КНЕУ, 1998. 172 с.

58. Шевцова А.Я.Інвестиційне забезпечення діяльності підприємств: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Я.А. Шевцова; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. Луганськ, 2003. 18 с.: рис. укp.

59. Шкура И.С. Особенности формирования финансового механизма инвестиционных процессов // Академічний огляд. 2003. №2. с. 35-39.

60. Щукін Б.М. Інвестування. К.: МАУП, 2004. 216 с.

61. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. К.: МАУП, 2002. 128 с.

Размещено на Allbest.ru

...