Економічна ефективність виробництва ріпаку і шляхи її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Навчально-науковий інститут бізнесу

Кафедра аграрної економіки ім. проф. І.Н. Романенка

Курсова робота

"Економічна ефективність виробництва ріпаку і шляхи її підвищення"

Студент відділення

"Економіка підприємства"

1 групи 3курсу

Д.В.Мовчан

Керівник

О.В.Величко

Київ 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2 Показники економічної ефективності виробництва ріпаку та методика їх визначення

Розділ 2. Рівень виробництва ріпаку та його економічна ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2 Динаміка поголів'я корів, їх продуктивності та валового збору ріпаку

2.3 Економічна ефективність виробництва ріпаку

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

3.1 Інтенсифікація виробництва соняшнику

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

3.3 Використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Про ріпак, як культуру, відомо з IV століття до нашої ери. Батьківщиною ріпаку вважають райони Середземномор'я, звідки він розповсюдився в Індію та інші держави Азії і Європи.

Ріпаківництво - традиційна галузь для України. Ярий ріпак культивували на Лохвицькому дослідному полі вже наприкінці XVIII століття. До 1930 р. на Поліссі та в Лісостепу ріпаком засівали 120-130 тис. га. Однак в 50-70 роки минулого століття його вирощували всього на площі 18 -20 тис. га, в основному на зелений корм і як сидератну культуру. Завдяки широкому попиту на рослинні олії в останні десятиріччя значно зміцнилися конкурентні позиції ріпаку на міжнародному ринку олії та жирів. Створення сучасних високопродуктивних безерукових сортів озимого і ярого ріпаку дали можливість товаровиробникам реалізувати насіння за вигідними цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Нині ріпак займає третє місце серед олійних культур, його валове виробництво доведено до 33-35 млн тонн. В Європі ця культура займає майже 4 млн га з середньою урожайністю 24 -26 ц/га. В Німеччині ріпак займає більше 1,0 млн. га, у Франції, яка має ресурси близькі до України, - 1,4 млн га, що при урожайності 12 ц/га забезпечує виробництво 1, 68 млн тонн насіння. На сьогодні в Україні ця культура займає 1% орної землі, тоді як, наприклад, під соняшник відводяться близько 10%, що відповідно до вимог сівозмін перевищує допустимі норми. До того ж урожай соняшнику не завжди буде високим навіть на родючих українських ґрунтах, шляхи підвищення його урожайності на межі. Соняшник - культура вимоглива до умов зволоження та складу ґрунтів, виносить з ґрунту велику кількість поживних речовин. За такої ситуації альтернативою соняшнику стає ріпак. Це ще й тому, що з огляду на агрокліматичні умови в Україні немає зони, де не можна було б його вирощувати.

Програмою розвитку ріпаківництва в Україні на 2005-2010 рр., запропонованою Міністерством аграрної політики, передбачається значне розширення посівних площ під озимим і ярим ріпаком.

Основним чинником, що обмежує виробництво ріпаку, є передусім показники врожаю , що становлять 11-13 ц/га для озимого і 5-7 ц/га для ярого, тоді як середньосвітові показники -13,5-15,0 ц/га, а середньоєвропейські - 24-26 ц/га.

Головною причиною низького врожаю ріпаку є порушення агротехніки вирощування культури - недотримання раціональної сівозміни, системи основного і передпосівного обробітку ґрунту, системи удобрення і захисту посівів від шкідливих організмів.

Щодо шкідливих організмів, то на ріпаку зустрічається біля 50 видів фітофагів, втрати врожаю насіння від яких можуть сягати 30-40% і більше при одночасному зниженні якості.

Деякі з видів в рівній мірі поширені по всій території України (хрестоцвітні блішки, ріпаковий квіткоїд, білани), інші є більш шкідливими в окремих агрокліматичних зонах: ріпаковий пильщик - захід Лісостепу і Полісся, стебловий капустяний приховано хоботник - у південних і центральних областях вирощування ріпаку.

Від комплексу бур'янів, що пригнічують посіви ріпаку у ранні фази вегетації, зниження врожаю насіння сягає 20-25%, а при сильному забур'яненні - і більше.

Під час вегетації рослини ріпаку уражуються багатьма хворобами, навіть за незначної інтенсивності їх розвитку продуктивність ріпакового агроценозу знижується на чверть, а при епіфітотії врожай гине майже зовсім.

Гостро стоїть ця проблема, незважаючи на помітний прогрес в удосконаленні системи захисту культури від шкідників, хвороб та бур'янів, у створенні нових сортів і гібридів стійких щодо шкідливих організмів, в удосконаленні загальної технології вирощування озимого і ярого ріпаку.

Пропонована нами технологія вирощування культури базується на комплексному і раціональному використанні ґрунтово-кліматичних умов, біологічних, агрохімічних і технічних ресурсів. Вона включає комплекс агротехнічних, імунологічних, біологічних, хімічних заходів, що зумовлюють отримання високого і якісного врожаю за найменших трудових і матеріальних затрат на одиницю отриманої продукції.

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є розробка і обґрунтування заходів щодо підвищення економічної ефективності вирощування і реалізації ріпаку в досліджуваному підприємстві. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

- дослідити сучасний стан і перспективи розвитку ріпаківництва в Україні;

- провести системний аналіз діяльності підприємства та стану галузі ріпаківництва в господарстві;

- розробити пропозиції щодо підвищення урожайності ріпаку в господарстві.

Об'єктом дослідження є процес виробництва, виходу продукції ріпаку та визначення її собівартості і визначення економічної ефективності у філії ПрАТ "Зернопродукт МХП" Хмільницького району Вінницької області.

Предметом дослідження є комплекс методологічних та організаційних питань, пов'язаних з підвищенням економічної ефективності виробництва соняшнику в господарстві.

Теоретичною й методологічною основою є праці провідних вітчизняних вчених.

Вінницька область, на думку вчених і дослідників є однією зі сприятливих по ґрунтово-кліматичним умовам для виробництва ріпаку і займає по його валовому збору одне з ведучих місць серед областей України.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва ріпаку

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Питання ефективності виробництва ріпаку за останні роки розглядалося в багатьох публікаціях: М. Коденської, В. Осадчука, В. Лазня, В.І. Троценко, В. Ковальова, В. Невлада та багатьох інших науковців [1 - 12]. Більшість з них відмічає складне становище в країні з приводу вирощування ріпаку.

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що такі підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю .

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторін діяльності підприємства , які важливо проаналізувати і оцінити [6].

Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізнити такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність - це такий результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є урожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст олії в насінні соняшнику, білка в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом - посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білку тощо на 1 га посівної площі, помноживши урожайність культури з 1 га на процент вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва соняшнику істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, підприємство в короткостроковому періоді впливати не може, Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку і особливості сільського господарства, пов'язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва - землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони (показники) дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі;

3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і взаємно доповнюючи результативні сторони діяльності аграрних підприємств - раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, капіталовіддачі [ 6 ].

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва ріпаку і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів - природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по-суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня досягнуто економічної ефективності. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити по таких показниках, визначених у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності виробництва ріпаку в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності виробництва соняшнику і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва ріпаку.

Для оцінки ефективності виробництва ріпаку в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва ріпаку [6].

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а в нашому випадку по виробництву ріпаку.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва ріпаку і методика їх визначення

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Система показників економічної ефективності дозволяє провести комплексний аналіз та зробити висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Аналіз ефективності виробництва повинен проводитися з урахуванням кліматичних умов за тривалий час, тобто за декілька років. Система показників виробництва продукції (насіння ріпаку) на підприємстві включає такі показники як : урожайність, затрати праці на одиницю продукції, рівень товарності, рівень рентабельності виробництва, рівень рентабельності продажу, собівартість виробництва одиниці продукції, ціна одиниці продукції, прибуток на одиницю продукції та на 1 га посіву культури [10].

Урожайність дає змогу оцінити ефективність виробництва насіння ріпаку. Вона впливає на валовий збір продукції рослинництва. Урожайність визначається кількістю зібраних центнерів певної продукції з 1 га площі посіву і свідчить про ефективність використання землі:

У = ВЗб / S, (1)

де: У - урожайність, ц/га;

ВЗб - валовий збір, ц

S - площа посіву, га

Продуктивність праці - це здатність живої праці створювати в певних умовах якусь кількість споживчої вартості за певний проміжок часу або виконувати певний обсяг роботи чи послуг.

Для характеристики продуктивності праці використовують систему показників, які поділяються на прямі (основні або повні) і допоміжні (побічні, неповні).

Розрахунок показників продуктивності праці на виробництві однорідної продукції (зерна ріпаку, молока і т.д.) проводиться в натуральному виразі, а якщо береться кілька видів продукції однієї культури,групи галузей чи господарства в цілому, то - у вартісному.

До основних показників продуктивності праці відносять :

виробництво продукції з розрахунку на один людино-день (людино-годину) або 1 середньорічного працівника;

трудомісткість продукції - затрати праці на одиницю конкретного виду продукції.

Допоміжні (неповні) показники характеризують витрати праці не на одержання продукції, а на виконання обсягу відповідного виду робіт. До цих показників відносяться:

затрати праці на 1 га посіву окремих культур;

обсяг с.-г. робіт, виконаних за одиницю часу;

затрати праці на виконання окремих операцій;

виконання норм виробітку на окремих видах робіт;

навантаження посівних площ с.-г. культур.

Пп = М / Т, (2)

де: Пп - продуктивність праці;

М - маса (обсяг) виробленої продукції;

Т - робочий час.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Собівартість є виробнича і повна. Виробнича собівартість визначається сумою витрат на виробництво продукції, її транспортування і зберігання в межах господарства. Повна собівартість включає виробничу і витрати господарства на реалізацію продукції. Собівартість обчислюється як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції.

С = Вит П / М, (3)

де : С -собівартість;

Вит П - витрати підприємства.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару (робіт або послуг). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва. Визначається під впливом багатьох факторів, а також залежно від цілей, які перед собою ставить господарство. Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність у ціні є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити:

акцизний збір; податок на додану вартість;

націнки постачальницько-збутових організацій;

торгівельні надбавки або знижки.

На рівень цін впливають також : державне регулювання цін, якість товару, співвідношення попиту і пропозиції, конкуренція тощо [20].

Для встановлення оптимального рівня цін використовують такі методи ціноутворення:

1. "Витрати + прибуток". у цьому випадку ціну розраховують за формулою:

Ц =С + П, (4)

де: С - собівартість;

П - величина прибутку.

Оцінка споживчої вартості - метод, який ґрунтується на оцінці споживчого ефекту від використання товару.

2. При пропорційному ціноутворенні підприємства формують ціну на товар на рівні цін конкурентів:

Ц = f (Ц1, Ц2, …, Цn), (5)

де : n -кількість конкурентів.

3. За отримання цільової норми прибутку підприємства, встановлюючи ціну, включають в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни враховується залежність між загальними витратами і виручкою та обсягом продажу:

Ц = Взм +(Впост + Пзаг) / N, (6)

де : Взм - величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

Впост - постійні витрати на дану продукцію за певний період, грн;

Пзаг - загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції, грн;

N - обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

4. Метод швидкого повернення витрат використовується з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення затрачених коштів.

Ціна не може дорівнювати собівартості (тоді господарство працює на рівні беззбитковості).

Прибуток - частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства:

П = В- С - Сн, (7)

де : П -прибуток ;

В - виручка;

С - собівартість;

Сн - витрати, що не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Визначення точки беззбитковості виробництва

На особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування - його гнучкість. Таким є метод "витрати - обсяг - прибуток", що його частіше називають аналізом беззбитковості, або "break-even-point" аналізом (аналізом точки розриву). Він дозволяє:

§ визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з погляду їх беззбитковості;

§ прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

§ збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків [10].

Розділ 2. Рівень виробництва ріпаку та його ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їхнє використання

Хмільницька філія ПрАТ "Зернопродукт МХП" знаходиться у с. Воронівці, Хмільнницького району, Вінницької області. Філія знаходиться у 25 км від районного центра м. Хмільник та 85 км від м.Вінниці.

Найближча залізнична станція знаходиться у м. Хмільник. Також філія має бази постачання та збуту у таких містах як Калинівка, Бердичів та Козятин і звісно ж Хмільник. Це вказані основні бази, які знаходяться найближче, адже підприємство реалізує продукцію по всій Україні.

Основні грунти, що знаходяться в даному регіоні чорноземи, які характеризуються високою родючістю. Тому сільськогосподарські угіддя філії сприятливі для вирощування багатьох видів культур, в основному зернових, але не винятком є і олійні культури: соняшник, соя і також ріпак.

Клімат помірний, середньорічна температура +5°С, мінімальна - 30°С, максимальна +38°С. В загальному клімат сприятливий для вирощування зернових, зерно- бобових та олійних культур, а також цукрового буряка. Середньорічна кількість опадів 500 - 600 мм.

З негативних ознак клімату - різкий перепад температури весною та осінню.

Філія має розвинуту техніко-технологічну базу, що позитивно впливає на продуктивність праці, та зменшення затрат на обробіток грунту та збирання урожаю. Це зумовлено використанням більш нової та продуктивної техніки, а також застосуванням ефективної технології.

Значну роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграє структура земельних угідь та їх використання. Для визначення структури угідь розглянемо таблицю 1.

Таблиця 1

Склад і структура сільськогосподарських угідь Хмільницької філії ПрАТ "Зернопродукт МХП"

Угіддя	2010 рік	2011 рік	2011р у % до 2010 р.
	га	%	га	%
Всього с.-г. угідь, га	6758	100	6744	100	99,8
У тому числі: Рілля	6758	100	6744	100	99,8

Аналізуючи склад та структуру сільськогосподарських угідь філії можемо зазначити наступне: у структурі сільськогосподарських угідь найбільшу і єдину частку займає рілля, а саме 100% сільськогосподарських угідь. В 2011 році площа сільськогосподарських угідь становила 6744 га, що на 0,2% менше, ніж в 2010 році. Причиною цього є збільшення площі угідь зданих в оренду.

Будь-яка діяльність неможлива без участі в ній людини. Тому звісно одним із найважливіших і актуальних елементів на підприємстві є трудові ресурси. Відповідно полягає питання забезпеченості трудовими ресурсами.

Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, - це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. При цьому під професією розуміють вид трудової діяльності, що вимагає для її здійснення відповідної суми спеціальних знань (оператор машинного доїння, тракторист-машиніст, оператор тваринницького комплексу тощо). В межах професії можуть виділятися спеціальності - її різновиди з вужчим характером трудової діяльності (в ремонтній майстерні, наприклад, можуть бути токарі (професія) різних спеціальностей - токар-розточувальник, токар-револьверщик тощо). Аграрні підприємства можуть істотно відрізнятися за професійним складом своїх працівників, що зумовлено їх різною спеціалізацією та неоднаковим ступенем диверсифікації виробництва. Результати діяльності аграрного підприємства значно залежать від кваліфікації персоналу, яку можна визначити як ступінь підготовленості кожного працівника до виконання ним професійних обов'язків (функцій). Скажімо, робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані.

Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими категоріями:

1. Постійні працівники - ті, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення. Засновники (учасники) приватних підприємств - сільськогосподарських виробничих кооперативів, ТОВ, СФГ, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому їх правомірно відносити до даної категорії працівників.

2. Тимчасові працівники - ті, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники - ті, яких зараховують до складу трудового колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.

Отже, склад трудових колективів приватних підприємств формується за рахунок членів підприємств і найманих працівників з різними умовами найняття на роботу. В державних аграрних підприємствах усі працівники є найманими і залежно від умов найму можуть бути віднесені до категорії постійних, тимчасових або сезонних працівників.

Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства, називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або тимчасово не працюють з інших причин.

Для визначення продуктивності праці і характеристики масштабів можливого залучення підприємствами робочої сили (їх трудового потенціалу) розраховують такий показник, як середньооблікова кількість працівників. Вона обчислюється за двома варіантами: середньообліковою чисельністю штатних працівників спискового складу і середньообліковою чисельністю всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

Розглянемо як використовуються трудові ресурси у нашій філії на таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Трудові ресурси Хмільницької філії ПрАТ "Зернопродукт МХП"

та їх використання

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 у % до 2009 рр.
Середньорічна чисельність працівників, осіб У тому числі:	216	268	275	127,3
- зайнятих в рослинництві	121	128	133	110
- зайнятих в тваринництві	78	140	142	182,5

Як видно із даних таблиці середньорічна чисельність працівників у 2011р порівняно із 2009 р збільшилась на 27,3% і відповідно становила 275 чоловік, з них зайнятих у рослинництві 133 чол. і зайнятих у тваринництві 142 чол.

Також важливу роль в діяльності будь-якого господарства відіграє забезпеченість основним капіталом. Тобто на скільки підприємство забезпечене основними засобами виробництва та його обслуговування, а також будівлями, спорудами, які використовуються безпосередньо для виробничих та обслуговуючих цілей і також для адміністративних.

Сільськогосподарське виробництво здійснюється за органічної єдності чотирьох (в умовах зрошення - п'яти) факторів, серед яких важливе місце займають засоби виробництва - знаряддя і предмети праці. Вони беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Тому від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів господарювання в сільському господарстві.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становить поняття основного капіталу. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основні й оборотні фонди ( основний і оборотний капітал).

Основний капітал - це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.

Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість знаходиться в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення строку їх використання.

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у процесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні фонди, а в іншому - як оборотні. Наприклад, основне стадо корів, основні свиноматки - це елемент основних виробничих засобів, оскільки їх функціональна роль полягає у відтворенні поголів'я і виробництві предметів праці (молоко). Проте при вибраковці корів та свиноматок і ставленні їх на відгодівлю відбувається зміна функціональної ролі цих основних засобів у процесі виробництва і їх уже розглядають як оборотні фонди, яким притаманний зовсім інший характер обороту.

Оборотні капітал представлений предметами праці. Він бере участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.

Забезпеченість філії основним капіталом наведено у Таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Динаміка забезпеченості філії ПрАТ "Зернопродукт" основним капіталом

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 у % до 2009 рр.
Вартість основного капіталу, тис.грн.: - на 1 га с.-г. угідь	0,29	0,25	0,27	93,1
- на 1 середньорічного працівника, тис. грн	8,84	6,21	6,58	74,4
Капіталовіддача, грн	1,7	1,64	2,36	139
Капіталомісткість продукції, грн	0,65	0,61	0,42	64,6
Норма прибутку, %	1,12	0,85	2,00	Х

Дані таблиці 3 показують, що протягом досліджуваного періоду на підприємстві спостерігалася тенденція до збільшення показників капіталовіддачі у 2011р на 39 % більше ніж у 2009р та, що особливо важливо, зменшення капіталомісткості у 2011 р на 35,4%. Також спостерігалось зменшення обсягу капіталу на одного середньорічного працівника на 23,6% відповідно. Це свідчить про те, що за останні три роки в господарстві покращилася матеріально-технічна база, умови праці робітників, як результат, підвищився рівень інтенсивності і ефективності використання виробничих потужностей підприємства, а отже і рівень продуктивності праці. Зменшення капіталомісткості на 28% є позитивним явищем, оскільки означає зменшення суми коштів, необхідних для виробництва одиниці продукції, а отже і зменшення собівартості, та обсягів сукупних витрат.

У сільськогосподарських підприємствах виробляється багато видів сільськогосподарської продукції, але виробництво кожного виду продукції неоднакове. В кожному підприємстві є головні, додаткові та підсобні галузі.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва - це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах і регіонах.

Спеціалізація аграрного підприємства визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції, в якій відображується економічне значення окремих сільськогосподарських галузей в господарстві.

За економічним значенням галузі сільськогосподарського підприємства розподіляються на головні, додаткові та підсобні [13].

Частка головної галузі в структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції повинна становити понад 20%. Галузі, частка яких становить від 10% до 20% можна віднести до галузей, що розвиваються.

Таблиця 2.4

Структура грошових надходжень від реалізації продукції

Показники	2009 рік	2011 рік	2011 у % до 2009 рр.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Зернові та технічні культури	1457,1	32,22	1630,5	48,58	111,9
Інша продукція рослинництва	1,4	0,03	2,3	0,07	164,2
Всього по рослинництву	1458,5	32,25	1632,8	48,65	111,1
Продукція скотарства: - яловичина	1380	30,51	509,3	15,17	36,9
- молоко	1600	35,38	1200	35,75	75
Інша продукція тваринництва	11,9	0,26	14,2	0,42	119,32
Всього по тваринництву	2991,9	66,16	1723,5	51,35	57,6
Разом по рослинництву і тваринництву	4522	100	3356,3	100	Х

Проаналізувавши структуру грошових надходжень від реалізації продукції, можна сказати, що найбільшу питому вагу у структурі грошових надходжень у 2011 році становлять надходження від реалізації зернових та технічних культур (48,58%), трохи більшу частку займає продукція скотарства, а саме м'ясо і молоко (відповідно 15,7% та 35,75%). Отже, можна зробити висновок, що наше господарство спеціалізується на виробництві зернових культур та молока.

Щодо динаміки структури грошових надходжень філії, то виручка від реалізації продукції рослинництва становила 1632,8 тис. грн. у 2011 році, що на 11,1% більше ніж у 2009 році. А від реалізації продукції тваринництва у 2011 році виручка становила 1723,5тис.грн, що на 42,4% менше ніж у 2009 році.

Далі щоб проаналізувати результати господарської діяльності нашого підприємства розглянемо Таблицю 2.5

Таблиця 2.5

Результати господарської діяльності

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 у % до 2009 рр.
Вартість валової продукції, грн:	4522	4235	3356,3	0,74
- на 1 га с.-г. угідь	672,9	630,2	497,6	73,95
- на 1 середньорічного працівника	20935,2	18802,2	13761,96	0,65
- на 1 грн виробничих витрат	0,68	0,63	0,51	75
Валовий прибуток, грн : - на 1 га с.-г. угідь	22,8	-13,9	18,09	56
- на 1 середньорічного працівника	694,4	672,6	425,8	0,61
Рівень рентабельності підприємства, %	18,31	15,71	20,14	Х

Аналізуючи дані Таблиці 5, можна зробити висновок, що за аналізований період ефективність роботи підприємства знаходиться на не високому рівні.

Спочатку охарактеризуємо вартість валової продукції на 1га с.-г. угідь, на одного середньорічного працівника та на 1 грн. виробничих витрат.

Показник вартості валової продукції на 1 га с.-г. угідь в 2011 р. порівняно з 2009р. зменшився з 672,9 грн до 496,7 грн, що в процентному співвідношенні становить на 26,05%;

Показник вартості валової продукції на одного середньорічного працівника зменшився з 20935,2грн. до 13761,96 грн, що в процентному співвідношенні зменшилося на 35%.

Показник вартості валової продукції на 1 грн. виробничих витрат зменшився з 0,68 грн до 0,51 грн, що в процентному співвідношенні зменшилося на 25%

Валовий прибуток на 1 га с.-г. угідь зменшився з 224,69 грн до 149,57 грн., що в процентному співвідношенні зменшилося на 33,4%, а валовий прибуток на 1 середньорічного працівника зменшився з 2281,69 грн до 1869,57грн, що в процентному співвідношенні зменшилося на 18,1 %

Далі будемо характеризувати рівень рентабельності, який характеризує рівень ефективності господарської діяльності. У 2011 році порівняно із 2009 роком рівень рентабельності значно збільшився із 18,31% до 20,14%.

2.2 Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору ріпаку

Перші згадки про використання ріпаку надходять з ІV тисячоліття до н.е. У ХVII ст. ріпак активно культивують у Європі, а до середини ХІХ ст. він стає вже поширеною культурою. В ті часи лише в Німеччині площі під ріпаком сягали 300 га. Поширенню ріпаку обумовлювали малорозвиненість нафтової промисловості, зростання попиту на технічні мастила, вироблені на основі олійних добавок. З Німеччини ріпак проник у Західну Україну, а згодом був розповсюджений по всій її території [3].

До 1910 року тільки та частина України, яка була у складі Російської Імперії, висівала до 30-40 га ріпаку. У 30 роках ХХ ст. основним районами вирощування ріпаку в Україні були Полісся та Лісостеп, де площі під цією культурою сягали 120-130 тис га. Однак надалі вирощування її поступово скорочувалась, ріпак використовувався переважно як джерело поповнення кормового балансу. Цьому сприяло, по-перше: впровадження у виробництво успіхів у селекції соняшнику, по-друге: розвиток нафтової промисловості, що обумовило витіснення ріпаку з технічної сфери [8].

Але з 1998 року, в силу об'єктивних причин, зумовлених бурхливим розвитком світового ринку ріпаку та надмірною науково необґрунтованою "соняшникоманією" в Україні, на державному рівні постала проблема розвитку галузі. Програмою вирощування та переробки ріпаку в Україні на 2003-2008 роки, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №56 від 28 квітня 2000 року, були визначені та узагальнені пріоритетні напрямки розвитку виробництва насіння ріпаку для забезпечення продовольчої безпеки держави та виходу на провідні ринки олій та жирів, основні напрямки діяльності установ та організацій галузі [16;17].

Таблиця 2.6

Динаміка виробництва ріпаку в ПрАТ "Зернопродукт МХП"

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 у % до 2009 рр.
Площа посіву, га.	657	683	724	110,2
Урожайність з 1 га,ц	21,37	23	24	112,3
Валовий збір, ц	14039	15709	17376	123,77
Реалізовано,ц	10256	12384	15789	123,77
Рівень товарності,%	73	78,8	90,8	Х

З даних таблиці 6 видно, що площа посіву в період з 2009р. по 2011р. збільшилась з 657 га до 724 га , що в процентному співвідношенні зменшилося на 10,2%. При цьому за досліджуваний період урожайність збільшилась на 12,3%, що суттєво не вплинуло на валовий збір ріпаку.

Результатом підвищення урожайності стало збільшення валового збору ріпаку 14039 ц. 2009 р до 17376 ц. 2011 р., що в процентному співвідношенні зросло на 23,77%.

На зміну валового збору в основному вплинули такі фактори, як збільшення площі посіву та зростання урожайності. Також важливу роль у цьому відіграють погодні умови та оптимальне застосування органічних та хімічних добрив.

Розглянемо вплив факторів на зміни валового збору ріпаку у філії.

Таблиця 2.7

Вплив факторів на зміни валового збору у ПрАТ "Зернопродукт МХП"

Показник	2009 р.	2011р.	Відхилення (+,-)
Площа посіву,га	657	724	67
Урожайність з 1 га, ц	21,37	24	2,63
Валовий збір, ц	14039	17376	3337
Валовий збір ріпаку при площі 2011р. і урожайності 2009р., ц	1620
Зміни валового збору ріпаку за рахунок, ц: - площі посіву	1433
- урожайності	1904

Проаналізувавши таблицю 7, видно, що за 2011р. в порівнянні з 2009р. площа посіву ріпаку збільшилась на 67 га, урожайність ріпаку з 1 га зросла на 2,63 ц., а валовий збір збільшився на 3337 ц.

Також слід звернути увагу, що зміни валового збору ріпаку залежали від зміни таких факторів, як зростання за рахунок площі посіву ріпаку на 1433ц., і також за рахунок збільшення урожайності на 1904 ц. .

2.3 Економічна ефективність виробництва ріпаку

Однією з проблем, що потребує вирішення, є збільшення обсягів вирощування білково-олійних культур та підвищення ефективності виробництва олії. Збільшення обсягів світового споживання ріпакової олії протягом 2000-2008 років зумовлено виключно її біологічними особливостями. Завдяки цьому ріпакова олія за своєю цінністю займає перше місце в світі серед рослинних олій, залишивши на другому місці оливкову та на четвертому - соняшникову. Зважаючи на корисність ріпакової олії, особливо відчутними темпами зростає попит та вирощування ріпаку. Площа посіву у світі під цією культурою займає близько 24 млн. га, при середній урожайності 13 - 15 ц / га. Світове лідерство за обсягами вирощування ріпаку належить країнам ЄС, на які припадає щорічно до 25% світового виробництва [3].

Така ситуація пояснюється дією низки чинників, а саме : значним субсидуванням виробництва та підтримкою експорту продукції, високою купівельною спроможністю і розвиненістю галузей - споживачів насіння ріпаку як основної сировини для виробництва продукції широкого вжитку. Саме тому основні виробничі потужності компаній-гігантів олієхімічної галузі знаходяться саме в Європі. Крім того, суспільна турбота щодо збереження навколишнього природного середовища змушує уряди вдаватися до розробки програм використання альтернативних джерел енергії, в тому числі, виробництва біодизельного пального, сировиною для якого є насіння ріпаку [3].

За смаковими якостями ріпакова олія прирівнюється до оливкової, і порівняно з іншими рослинними жирами та оліями містить незначну частку насичених жирних кислот (лише 6 - 8%) при вмісті ненасичених жирних кислот до 50%. Вона містить багато фізіологічно необхідних організму людини кислот в оптимальному співвідношенні, зокрема, поліненасичені жири - лінолеву і ліноленову кислоти. Остання відіграє важливу роль у кисневому обміні нервових клітин. Крім того, гліцериди ненасичених жирних кислот мають лікувальні властивості - протидіють тромбоутворенню, знижують вміст холестерину в крові,запобігаючи таким чином серцево-судинним захворюванням [4; 11].

Серед основних олійних культур України у структурі посівних площ ріпак займає третє місце, поступаючись лише соняшнику та сої. Нині соняшник залишається основною олійною культурою в Україні завдяки вигіднішій ціні реалізації насіння. Але зростання обсягів його вирощування відбувається за рахунок розширення посівних площ при зниженні урожайності в середньому на 46,3%. Близько 30% площі соняшнику знаходиться в зоні Полісся, де рівень забезпеченості ґрунту поживними речовинами низький, підвищена вологозабезпеченість та порівняно низький температурний режим. Тому саме ріпак у цій зоні, де соняшник не має переваг через агрокліматичні умови, повинен частково, а то й повністю його замінити [21].

З агроекономічної точки зору саме українське Полісся та Лісостеп мають найсприятливіші ґрунтово-кліматичні умови для вирощування озимого та ярого ріпаку. Найбільш перспективними у цьому плані є Західна Україна, Чернігівська, Сумська, Вінницька, Полтавська області, де за останні роки спостерігається стрімке зростання (у 20-50 разів) валових зборів озимого ріпаку. Для степових регіонів бажаним є збільшення посівів ярого ріпаку [3].

У структурі орних земель України (32,5 млн. га) озимий ріпак займає близько 0,2 - 0,3%, а середня урожайність перебуває на рівні 18,2 ц / га. Слід зауважити, що за останні роки вирощувався ще й ярий ріпак на площі близько 15 тис. га з урожайністю 10,7 ц / га [18].

Економічна ефективність ріпаківництва визначається співвідношення валового збору насіння до таких показників, як собівартість продукції, продуктивність праці та капіталовіддачі . Собівартість продукції являє собою суму витрат, понесених підприємством на її виробництво: затрати на механізацію, оплату праці, посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин, зберігання тощо [9].

Таким чином, для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, як впливає збільшення витрат на вихід продукції, чи є виправданими додаткові витрати.

Додаткові витрати є виправданими, коли темпи росту урожайності перевищують темпи росту витрат; можуть бути частково виправданими в тому випадку, коли збільшуються і втрати, і урожайність, але темпи росту грошово-матеріальних витрат незначно перевищують темпи росту урожайності. Невиправданим є збільшення витрат при зменшенні урожайності і підвищенні собівартості.

Для підвищення рівня врожайності ріпаку необхідно враховувати у виробництві регіональні, адаптовані до певних ґрунтово-кліматичних умов технології, які забезпечують урожайність на рівні 25-30 ц/га з олійністю насіння до 45-50%. Саме технологія, її насиченість окремими елементами визначає рівень урожайності ріпаку, з підвищенням якої знижується собівартість однієї тонни насіння та збільшується прибуток, а отже й рентабельність виробництва [9].

Слід зазначити, що лише оптимально розвинені посіви мають потенціал до високих урожаїв. Посіви з втраченими рослинами та листям підлягають коригуванню на врожайність. Так, з посівами, де розвиток рослин знаходиться на рівні 6-8 листків можна отримати 90% урожаю, 4-6 листків - біля 75%, а менше 4 листків - максимум 60%, у порівнянні зі станом посівів, де рослини мають 10-12 листків. Така ж ситуація і з кількістю рослин. Якщо їх менше 40 шт. на 1 мІ, очікувана врожайність лінійно знижується в залежності від кількості рослин. Відсутність 10 рослин на 1 мІ зменшує її на 15-20% [7].

Урожайність є одним з основних показників економічної ефективності у сільському господарстві. Вона впливає на валовий збір продукції, а отже саме від її рівня залежить обсяг отриманого насіння. Підвищення урожайності залежить від багатьох факторів. Так, досвід 2004 року довів, що озимий ріпак відмінно перетворює високі дози азотних добрив у високу врожайність. При аналізі її результатів у понад 35 господарствах України, в яких було зібрано по 45-55 ц/га, встановлено, що ці господарства в середньому вносили по 120 - 150 кг азоту в д.р. у два внесення [5].

У сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон під ріпак застосовують диференційований обробіток ґрунту. Необхідно правильно поєднувати глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь [13].

У сівозміні озимий ріпак розміщують після гороху, конюшини, озимої пшениці, кукурудзи на силос та інших культур. Ріпак використовують як добрий попередник для озимих хлібів.

Сівба озимого ріпаку проводиться раніше озимої пшениці, приблизно в другій декаді серпня. Спосіб сівби - широкорядний з міжряддям в 45 см. Норма висіву змінюється залежно від термінів сівби:

Восени догляд за посівами передбачає боронування по сходах для руйнування ґрунтової кірки та обгортання рослин з метою поліпшення умов перезимівлі. У наступному році проводять кілька міжрядних рихлень з інтервалом в 10 -14 днів для боротьби з бур'янами та підтримання ґрунту в пухкому стані для його кращої аерації і запобігання втрати вологи.

Сіють ярий ріпак по кращих попередниках - після озимих та просапних культур. Сівба рання, разом з ранніми зерновими. Спосіб і норми висіву насіння такі ж,як озимого ріпаку [13;14].

У 2009 році в Україні на ріпакові було зареєстровано застосування нових, відомих у всій Європі, препаратів: "Комманд" - гербіцид, що відрізняється дуже сильною дією і при цьому є порівняно недорогим (до 25 дол. США на 1 га); "Фолікур", який діє проти основних хвороб ріпаку, покращує стійкість до вилягання, впливає на формування бокових стебел і тим самим має прямий вплив на урожайність [7].

Збирають ріпак комбайнами у фазі повної стиглості, але до початку розтріскування стручків. Запізнення зі збиранням зумовлює значні втрати насіння. Ріпак краще скошувати вранці або надвечір. Вимолочене насіння необхідно просушити, почистити і закладати з вологістю 11- 12% [2].

Сьогодні одним з визначальних факторів, що стримують розвиток ріпаківництва в Україні, є низька якість продукції. Як наслідок, рівень цін є невисоким. Ціноутворення та прогнозування цін на ріпакове насіння пов'язане з його якістю. Проблема якості вирішується створенням нових, безерукових сортів, вміст ерукової кислоти в насінні яких становить не більше 2% [5].

Щодо ринку ріпакової олії, то вона в основному експортується. Основна частка експорту - нерафінована олія, яка є сировинним матеріалом для виробництва якісних та поживних продуктів харчування, переробки на кондитерські жири, маргарини тощо, які повертаються на українські ринки і реалізуються за досить високими цінами.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що проблема розвитку галузі ріпаківництва є актуальною на сьогоднішній день як у світі, так і в Україні. Особливо у світлі останніх років, коли проблема обмеженості природних енергетичних ресурсів постає досить гостро, ріпак у недалекому майбутньому може стати одним з основних альтернативних джерел енергії.

Розвиток вирощування і переробки ріпакового насіння створить додаткові робочі місця, а головне - зменшить енергетичну залежність України. Умовами ж розвитку ріпаківництва є, перш за все, впровадження у виробництво регіональних технологій, адаптованих до природно-кліматичних умов тієї чи іншої області, та їх дотримання, оновлення матеріально-технічної бази, раціональне використання ресурсів.

Проаналізуємо собівартість 1 ц. ріпаку та фактори його формування у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8.

Собівартість 1 ц ріпаку і фактори її формування

Показник	2009 р.	2011 р.	Відхилення (+, -)
Витрати на 1 га посіву, грн	3875,65	4125	250
Урожайніть з 1 га, ц	21,37	24	2,63
Собівартість 1 ц ріпаку, грн	181,3	192,3	11
Собівартість 1 ц ріпаку при витратах 2011 р. і урожайності 2009 р., грн	193
Зміни собівартості 1 ц ріпаку за рахунок, грн.: - витрат виробництва	6
- урожайності	5

Аналізуючи дані таблиці 2.8, можна сказати, що в умовах значного збільшення витрат на 1 га , збільшилась і собівартість 1 ц ріпаку.

Виробничі витрати на 1 га у 2011 році, порівняно з 2009 роком, збільшилися на 250 грн, а урожайність з 1га зросла всього на 2,63 ц. В результаті собівартість 1 ц. ріпаку зросла за досліджуваний період на 11 грн.

Також слід зазначити, що собівартість 1 ц ріпаку за рахунок витрат виробництва зросте на 6 грн, а за рахунок урожайності собівартість збільшиться на 5 грн.

Підвищення собівартості ріпаку в даному випадку свідчить про збільшення витрат на покращення ефективності його виробництва.

Щоб визначити рівень ефективності господарської діяльності за досліджуваний період проаналізуємо рівень рентабельності виробництва ріпаку.

Таблиця 2.9

Собівартість і рентабельність виробництва ріпаку

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 у % до 2009 рр.
Повна собівартість 1 ц ріпаку, грн	183,77	187,3	194,2	105,67
Ціна реалізації 1 ц ріпаку, грн	218,67	217,26	233,04	106,88
Прибуток на 1 ц ріпаку, грн	34,9	29,96	38,84	111,3
Рівень рентабельності,%	18	16	20	Х

Проаналізувавши Таблицю 9 можна зробити висновок про збільшення повної собівартості на 1 ц ріпаку у 2011р. в порівнянні з 2009р., а саме на 5,67%.

Ціна реалізації 1 ц ріпаку у за 2011 рік збільшилась на 6,88%, в порівнянні з 2009 роком.

...