Економічна ефективність виробництва ріпаку і шляхи її підвищення

Прибуток на 1ц ріпаку у 2009 і 2011 роках відповідно становив 34,9 грн. і 38,84 грн.

Відповідно рівень рентабельності у 2009р. становив 18%, а у 2011р. 20%, що є позитивним, і означає, що ефективність виробництва ріпаку за даний період підвищилась.

Далі проаналізуємо вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації

Таблиця 2.10

Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації ріпаку

Показник	2009 р.	2011 р.	Відхилення (+,-)
Реалізовано ріпаку, ц	14039	17376	3337
Прибуток, тис грн.	490	675	185
Повна собівартість 1 ц ріпаку, грн.	183,77	194,2	10,43
Ціна реалізації 1 ц ріпаку, грн.	218,67	233,04	14,37
Прибуток на 1 ц ріпаку, грн.	34,9	38,84	3,94
Зміни маси прибутку за рахунок, тис. грн.:	Х
- обсягу реалізації	105
- собівартості	34
- ціни реалізації	46

З таблиці 2.10 видно, що загальний обсяг реалізації ріпаку збільшився за останні 3 роки на 3337ц. Прибуток зріс на 185 тис. грн Ціна реалізації 1 ц протягом досліджуваного періоду збільшилась на 14,37 грн, а повна собівартість 1 ц відповідно збільшилася на 10,43 грн.

Маса прибутку за рахунок обсягу реалізації ріпаку збільшилася на 105 тис. грн., а маса прибутку за рахунок собівартості та ціни реалізацій збільшиться відповідно на 34 тис грн. та 46 тис грн.

Важливим фактором підвищення ефективності виробництва ріпаку є підвищення урожайності за рахунок внесення більш корисних добрив, застосування ефективніших попередників, а також оптимальної сівозміни.

Охарактеризувавши економічну ефективність виробництва ріпаку в Хмільницькій філії ПрАТ "Зернопродукт МХП" можемо зробити загальний висновок, що протягом 2009 - 2011 років спостерігається збільшення рівня виробництва ріпаку. Розглянувши основні показники можна сказати, що виробництво ріпаку на даному підприємстві є рентабельним і становить, його рентабельність у 2011р. становить 20%.

Оскільки прогрес не стоїть на місці, кожен день виходить більш ефективна техніка та технологія, за рахунок якої можна досягти кращих результатів, підприємства вимушені боротись за своє місце на ринку. Тому для підтримки своєї конкурентоспроможності потрібно застосовувати інтенсивну технологію виробництва.

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності ріпаку

3.1 Інтенсифікація виробництва ріпаку

У традиційних технологіях вирощування культур макро- і мікроелементи вносять за залишковим принципом. Тоді як в оптимізації мінерального живлення криється величезний невикористаний резерв підвищення ефективності господарювання.

Зазвичай, озимий ріпак без снігового покриву витримує морози до мінус 15°С, іноді навіть нижче мінус 25°С (за добре розвинутих стеблостоїв із низько лежачими верхівками головних пагонів). Донедавна річка Буг була своєрідним кордоном висівання озимого ріпаку, та використання сучасних технологій потиснуло його на тисячу кілометрів на схід. Однак ріпак, як і раніше, вимерзає. Буває це переважно на початку зими або в разі повторних заморозків навесні. Особливо чутливі до морозів сильно розвинуті рослини чи ті, що рано відновили вегетацію.

Друга причина вимерзання - висихання рослин, яке відбувається через недостатнє осідання грунту внаслідок неякісного його обробітку.

Виходячи із зимового спокою, ріпак може майже цілком компенсувати ушкодження завдяки утворенню нових пагонів на кореневій шийці. Але це можливо лише за умови, що до настання зими рослина мала 8-12 листків (у місцевостях із раннім поновленням вегетації навесні - 8, із пізнішим - 10-12 листків), діаметр кореневої шийки - 8-12 мм, і не почали рости центральні пагони.

Від діаметра кореневої шийки залежить, скільки пагонів може утворитися й вирости навесні. Для високих урожаїв потрібно 450-550 пагонів на 1 м2. Як правило, число утворених восени листків на рослині відповідає числу пагонів на ній. Знаючи це, уже восени можна визначити максимально очікувану врожайність певного посіву:

Рослини озимого ріпаку в осінній період вегетації не повинні перерости: до початку зимового спокою довжина стебла має бути не більше 2 мм. Довші стеблові осі легко ушкоджує мороз, що спричиняє пригнічення розвитку й порушення закладання генеративних органів.

Ризик вимерзання є і в разі розтягнення конуса наростання. Дослідження показують, що за сум ефективних температур (понад 5°С) 50°С можна очікувати розтягнення стеблової осі. Гібриди потребують ще менших температурних сум.

Ярий ріпак - рослина довгого світлового дня, тому він потребує дуже раннього терміну сівби. За пізнього висівання рослини розвиваються слабо, швидко переходять у генеративну фазу, їхня здатність формувати врожай знижується. Досвіди в шести районах Білорусі та Полісся України засвідчили, що запізнення з посівом дає зниження врожайності приблизно на 40 кг/га.

Ярий ріпак треба сіяти, тільки-но готовий грунт. Як водиться, його висівають до сівби зернових.

Оптимальна норма висіву - 100-120 схожих насінин/м2. Такі підвищені, порівняно з озимим ріпаком, норми висіву пояснюються тим, що розвиток окремої рослини ярого ріпаку слабший, формування його шийки й розгалуження - менші, а конкурентна здатність щодо бур'янів нижча, ніж в озимого. Разом із тим, занадто велика густота стояння під час вегетації нерідко призводить до вилягання рослин, створює ідеальні умови для розвитку грибкових захворювань. Унаслідок цього цвітіння запізнюється, насіння не визріває, його якість погіршується.

Ярий ріпак потребує внесення мінеральних добрив на третину менше, ніж озимий. За очікуваної врожайності 25 ц/га і середньої забезпеченості грунту фосфором 25 мг P2O5 на 100 м грунту, калієм - 15-25 мг K2O на 100 м і магнієм - 5-7 мг MgО на 100 м грунту достатньо вносити такі кількості добрив: P2O5 - 60-70 кг/га, K2O - 140-160 кг/га, Mg O - 40-50 кг/га.

Азот. Найбільше азоту потрібно для утворення зеленої маси стебел і листків. За нормальних погодних умов озимий ріпак поглинає його до настання зимового спокою близько 60 кг/га. Восени мініралізується близько 30 кг/га грунтового азоту.

Навесні азотне добриво треба вносити якомога раніше, щоб використати умови короткого дня для вегетативного розвитку культури. Однак занадто раннє внесення призводить до вимивання нітратів або до змивання їх поверхневим стоком. Крім того, за температури грунту до 5°С азот із добрив майже не доступний. Навесні в разі уповільненого розвитку рослин не слід стимулювати їхній ріст азотом, тому що ослаблені посіви не в змозі його використати: краще організувати роздрібнене внесення азоту мірою споживання його рослинами.

У фазі витягування стебла й відновлення відмерлих узимку листків азоту потрібно багато. Залежно від Nmin. його треба вносити в дозах 90-120 кг/га. Численні досліди засвідчили, що 100 кг/га азоту достатньо для утворення нових листків у першій фазі росту.

У фазі кінця утворення листків - початку утворення стебел азот запобігає редукуванню бічних стебел і сприяє утворенню стручків.

У фазі кінця стеблування - цвітіння азот сповільнює скидання бутонів і квіток та редукування насіння після запліднення.

Найефективнішим способом внесення азоту є позакореневе підживлення через листки сечовиною або розчинами КАС разом із внесенням макро- і мікроелементів та пестицидів. За цього методу коефіцієнт використання макроскладових підвищується в 2,5 раза, а мікроскладових - у десятки разів. Через листя ріпаку доступні 10-12-відсоткові розчини (25-30 кг сечовини на 250-300 літрів води): за три підживлення можна дати рослинам 75-100 кг азоту, що аналогічно 180-220 кг прикореневого внесення. За комплексного внесення макро- і мікроелементів коефіцієнт використання азоту підвищується на 25-30%.

Першу комплексну обробку потрібно виконувати після прогрівання повітря вище 10°С, другу - за висоти рослин 10-15 см, і третю - у фазі великого бутона.

Фосфор і калій. Фосфорні добрива ріпаку потрібні переважно в період між стеблуванням і цвітінням (2-3 кг/га P2O5 на день), хоча терміни їх внесення за впливом на врожайність не дуже різняться. Забезпечення рослин ріпаку фосфором відбувається переважно за рахунок його запасів у грунті (70-80%). При цьому його повинно бути мінімум 6-8 мг на 100 м грунту. Підтримка оптимального рН також є ефективним засобом для забезпечення ріпаку фосфором.

Розраховуючи дози фосфорного добрива, слід виходити з того, що з урожаєм насіння ріпаку 10 ц/га виноситься 10-15 кг фосфору.

Під ріпак можна вносити всі типи фосфорних добрив. На грунтах із рН вище 7 перевага надається легкорозчинним формам. Фосфорні добрива, в яких є сірка (на базі суперфосфату), доречно вносити на грунтах, де обмаль сірки.

Якщо терміни внесення фосфорних і калійних добрив у грунт майже не впливають на ефективність вирощування ріпаку, то в разі позакореневих підживлень вони мають першочергове значення.

Найбільш ефективні періоди виконання позакореневих підживлень:

- у разі нестачі цих елементів у грунті;

q в разі зниження температури грунту нижче 12°С (коли фосфор і калій стають малодоступними або взагалі недоступними за температури грунту нижче 5°С), якщо температура вища за оптимальну чи обмаль вологи;

- для заміни вегетативного розвитку ріпаку на генеративний, що досягається заміною співвідношення поживних елементів на користь фосфору й калію;

- за потреби призупинення інтенсивного наростання вегетативної маси рослин для збільшення періоду формування репродуктивних органів і стимулювання наростання кореневої системи;

- для поліпшення формування кореневої шийки;

- для прискорення дозрівання насіння й поліпшення його якості.

У разі вирощування ярого ріпаку позакореневе підживлення фосфором і калієм у період формування 6-8 справжніх листків є обов'язковою умовою одержання високого врожаю насіння. У цей період відбувається формування кореневої системи і закладання репродуктивних органів рослин.

Щоб зменшити втрати калію від вимивання та забезпечити безперервну його наявність у посівах на низькородючих грунтах (пісок і слабосуглинистий пісок), доцільно вносити 50-70% дози восени, а решту - напровесні.

Кальцій. Озимий ріпак потребує вапна 150-240 кг/га СаО, ярий ріпак - 80-140 кг/га.

Брак вапна виявляють безпосередньо перед сівбою ріпаку. Якщо показник рН грунту несприятливий, не рекомендується проводити вапнування безпосередньо перед сівбою: краще брати інше поле. Якщо зробити це неможливо, аби уникнути фіксації фосфору, марганцю, цинку й бору, вапно доцільно вносити роздрібнено.

Магній потрібний ріпаку у більших обсягах порівняно із зерновими культурами: 30-50 кг/га Mg. Симптом недостачі магнію - жилкуватий хлороз (мармуровість) листків ріпаку. У пізніші фази розвитку листя набуває червоного, потім коричневого забарвлення і згодом відмирає.

В разі гострої недостачі магнію в пізній фазі розвитку доцільно обприскувати посіви сульфатом магнію (16% Mg, 13% S) у період від великого бутона до повного цвітіння. Одночасно з цим поліпшується й постачання рослин сіркою.

Сірка позитивно впливає на ріст, урожайність і якість насіння ріпаку. Для одержання високих урожаїв потрібно не менш 50 кг/га сірки (але й не більше). На типові симптоми нестачі сірки вказує світліше з мармуровим забарвленням молоде й пожовтіле листя рослин. Пелюстки квіток мають білувато-бліде забарвлення. Формування стручків порушується, іноді утворюються тільки черешки. У стручках насіння дрібне або й зовсім його немає.

Восени не бажано вносити сірчані добрива через небезпеку вимивання сульфатних форм. У разі значної нестачі цього елемента швидко діють позакореневі підживлення, наприклад, у формі сульфату магнію. Їх краще внести в дозі 5-8 кг/га. Останній ефективний термін позакореневого підживлення - фаза початку цвітіння.

Дуже ефективне позакореневе підживлення посівів ріпаку полісульфідом натрію (S - 30% Nа - 24, К - 10%). Сірка в цих добривах наявна в найбільш доступній колоїдній формі. Потреба в натрії для ріпаку, як і для цукрових буряків, дуже велика. Для одержання 30 ц/га насіння ріпаку рослини споживають 29 кг натрію.

Мікродобрива

За врожаю насіння в 30 ц/га ріпак виносить із грунту близько 200-400 г бору, 5-16 г молібдену і 300-1800 г марганцю.

Ріпак належить до рослин, які потребують багато бору. Він відіграє важливу роль у заплідненні, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки в разі морозів і швидкого росту. Завдяки цьому зменшується ступінь ураження рослин хворобами (некроз кореневої шийки, вертицильоз тощо).

Крім того, бор сприяє приростанню коренів, що позитивно впливає на початок росту навесні. Озимий ріпак поглинає близько 25% бору восени, а решту - навесні у фазі диференціації бруньок.

Якщо в грунті обмаль бору, рослини ріпаку із запізненням виходять із фази розетки (сидіння ріпаку), у них уповільнюється ріст, молоде листя буде світло-зеленого кольору, краї листкових пластинок скручуватимуться. На старих листках з'являться плями червоного або червоно-фіолетового кольору. Обмаль бору насамперед у дуже легких і вапняних грунтах, а також за посухи.

Оскільки бор у рослинах погано пересувається, ефективніше вносити дрібні його дози у вигляді підживлень під час висівання й протруєння насіння або в разі позакореневих підживлень водночас із застосуванням засобів захисту.

У рослин, яким бракує молібдену, на нижніх листках з'являються некротичні плями, що супроводжуються некрозом країх листкових пластинок. Листя на краях скручується й набуває ложкоподібної форми. Черешки листків і квітконоси можуть розділитись або подовжитися. Утвориться менша кількість квіток.

Застосовуючи молібденові добрива, можна збільшити одержання сирого протеїну майже на 1 ц/га. Комбіноване молібденове і борне добриво дає збільшення майже 1,5 ц/га сирого протеїну.

Економічно вигідніше обробити молібденом насіння ріпаку перед сівбою, ніж уносити його в грунт.

Наявність марганцю коливається залежно від показника рН, вологості, окислювально-відновлювального потенціалу грунту. На легких, бідних на цей елемент грунтах його недостача виявляється за величини рН вище 6.0. Вміст розчинного марганцю з підвищенням рН знижується в 100 разів на кожну одиницю рН.

Вміст марганцю на 1 кг сухого рослинного матеріалу у фазі закладання квіток повинен бути понад 30 мг. Симптоми недостачі марганцю часто спостерігаються на пухких грунтах з високим умістом гумусу. Її можна уникнути, підтримуючи оптимальний для цього грунту показник рН. На піщаних грунтах для ріпаку рН потрібно піднімати вище 6,0. Найефективніше можна компенсувати потребу ріпаку в цьому елементі способом позакореневого підживлення у фазах середніх і повних бутонів.

Добрива для позакореневого підживлення

Добрива для позакореневого підживлення поділяють на дві групи: порошкоподібні (розчинні) і рідкі. Розчинні добрива спочатку призначалися для використання в системах краплинного зрошення. Наявність до 50% солей, що утворилися внаслідок висушування органічних складових добрив, обмежує норму їхнього застосування в разі позакореневого підживлення до 1-2 кг/га. Це обмеження особливо важливе для ріпаку, тому що надлишкові солі накопичуються на поверхні листя й погіршують процеси фотосинтезу й дихання. Але обмежені норми не можуть цілком забезпечити рослини поживними елементами. Крім того, цих добрив, зазвичай, однаково мало, і вони мають однаковий склад мікроелементів незалежно від наявності та співвідношення макроскладових. Тобто мікроелементів, унесених у складі комплексних розчинних добрив, буде замало, і їх доведеться вносити додатково.

Рідкі добрива спеціально розроблено для позакореневого підживлення. Вони дають змогу ефективно використовувати азот, магній і мікроелементи, а також заповнювати нестачу або малодоступні поживні елементи в грунті. Спеціальні рідкі добрива дають можливість оперативно збалансувати живлення рослин відповідно до їх потреби на кожній фазі розвитку, стимулювати або припиняти той чи інший етап фізіологічного розвитку. Наприклад, спрямоване фосфорно-калійне підживлення ріпаку зупиняє витягування рослин, водночас сприяючи потовщенню шийки й інтенсивному розвитку кореневої системи.

Крім того, віддача від внесення грунтових добрив удвічі-тричі перевищує витрати, а за позакореневого підживлення - в п'ять і більш разів. У разі грунтового внесення фосфору й калію перед цвітінням ріпаку збільшення врожаю становило 6%, а в разі позакореневого підживлення марганцем - 19% із непорівнянно меншими витратами.

Інтегрована боротьба з хворобами і шкідниками

В озимого та ярого ріпаку однаковий спектр шкідників і хвороб. Але відмінність у розвитку цих двох форм визначає відмінність їх ураження й протікання хвороб. Початок цвітіння в ярого ріпаку - кінець цієї фази в озимого. Тож шкідники переходять з озимого ріпаку на ярий, особливо ріпаковий квіткоїд, стеблова скритниця та капустяна галиця.

На кожному полі потрібно вести систематичні спостереження за розвитком хвороб і розмноженням шкідливих комах і ентомофагів, обстежувати місця зимівлі основних шкідників.

Готуючи робочі розчини, треба провести тест на сумісність препаратів. У всіх випадках додавання сечовини підвищує ефективність виконання робіт.

Терміни позакореневого підживлення збігаються з термінами внесення засобів захисту, тому спільне проведення цих операцій значно підвищує їхню ефективність. Багато засобів захисту важкодоступні для рослин і, навпаки, добрива проникають у рослини протягом трьох годин. За спільного їх застосування добрива відіграють роль добре доступного аніона, що притягає катіони засобів захисту. Крім того, всім відома фунгіцидна дія мікроелементів, що теж входять до складу деяких засобів захисту.

Отже можна зробити висновки,що інтенсивна технологія вирощування ріпаку передбачає комплекс заходів, спрямованих на своєчасне та повне надання рослинам потрібної для їхнього розвитку поживи. Тільки за такої умови можна сподіватися на успішну перезимівлю озимого ріпаку, високий врожай насіння та високу його якість і досягнення значного економічного ефекту.

Розглянемо рівень інтенсивності та економічної ефективності інтенсифікації виробництва ріпаку.

Таблиця 3.1

Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва ріпаку

Показник	2009р.	2010р.	2011р.	2011р. у % до 2009р.
Витрати виробництва на 1 га посіву, грн	3876	3946	4125	106,4
Урожайність з 1 га, ц	21,37	23	24	112,3
Повна собівартість 1 ц ріпаку, грн	183,77	187,3	194,2	105,67
Ціна реалізації 1 ц ріпаку, грн	218,67	217,26	233,04	106,88
Прибуток на 1 ц ріпаку, грн	34,9	29,96	38,84	111,3
Рівень рентабельності, %	18	16	20	Х
Окупність додаткових витрат, грн	-	1,61	1,92	-

Аналізуючи дані таблиці 3.1, можна зробити висновки, що річні виробничі витрати з розрахунку на 1 га за 2011р. збільшились на 6,4% у порівнянні з 2009р. В результаті інтенсивного розвитку виробництва ріпаку урожайність збільшилась на 12,3% відповідно.

Економічну ефективність інтенсифікації сільського господарства характеризують такі показники, як собівартість продукції, ціна реалізації, розмір прибутку, рівень рентабельності виробництва.

У 2011 р. порівняно з 2009 р. повна собівартість 1 ц ріпаку збільшилася на 5,67 %, а ціна реалізації 1 ц ріпаку збільшилась на 6,88% грн.

Дані таблиці свідчать про те, що прибуток у 2009 і 2010 роках відповідно становив 34,9 грн. і 29,96 грн. А у 2011 році прибуток збільшився і становив - 38,84 грн.

Рентабельність у 2009 та 2010рр. становила відповідно 18% і 16%, а у 2011р. - 20%.

Отже, внаслідок інтенсифікації виробництва рентабельність має тенденцію до підвищення, що позитивне вплине на фінансове становище підприємства.

Також слід зазначити, що окупність додаткових витрат у 2010р. становила 1,61 грн, і у 2011р. 1,92 грн , що є також позитивним показником.

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Ріпак є цінною олійною культурою, яка, на жаль, не набула належного поширення в Україні. Його насіння містить 40-47% жиру, 21-27 білка і 5,5-6,5% клітковини. До того ж, ріпак цінний як силосна і сидеральна культура.

Як свідчать наведені дані, в структурі орних земель (32,5 млн га) озимий ріпак займає близько 0,2-0,3%, а середня врожайність перебуває на рівні 10,7 ц/га. Слід зауважити, що в останні роки вирощувався ще й ярий ріпак на площі близько 15 тис. га з урожайністю 7,4 ц/га.

Для порівняння: у Німеччині посівні площі під ріпаком сягнули 1,3 млн га (до 10% орної землі), а врожайність - більше 3 т/га. Товаровиробник одержує за тонну ріпаку понад 230 EUR.

Слід відзначити, що ріпак, на відміну від соняшнику, є добрим попередником для зернових та інших культур. У Німеччині на частку ріпаку як попередника у грошовому вираженні припадає 100 EUR/га.

Незадовільний стан із виробництвом ріпаку в Україні пов'язаний не тільки з економічною кризою, а й з недостатнім технічним забезпеченням сучасними комплексами машин і порушеннями технологічного процесу.

Вирощування та збирання сталих урожаїв ріпаку (не менше 3 т/га) базується на високій культурі землеробства і використанні сучасних комплексів машин відповідними технологічними лініями: приготування і внесення добрив, основного передпосівного обробітку грунту та сівби, комплексної боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, комбайнового збирання та промислового виробництва олії.

Найвищі врожаї озимого ріпаку одержують за розміщення по пару, травах, зернових колосових і зернобобових культурах, ранній картоплі. Ріпак добре відгукується на післядію органічних і мінеральних добрив. За дослідженнями В.Д. Гайдаша, для утворення тонни насіння ріпак виносить з грунту 45-80 кг азоту, 18-40 - фосфору, 25-100 - калію, 30-150 - кальцію, 5-15 - магнію, 30-45 - сірки, 0,25-0,30 кг бору.

Наукою і практикою рекомендується під час оранки, бажано під попередник, вносити органічні добрива з розрахунку 25-50 т/га. Більші норми добрив вносять у зоні Полісся.

Для внесення твердих органічних добрив ВАТ "Ковельсільмаш" пропонує кузовні розкидачі марки МТО вантажопідйомністю 3, 6, 7, 10 і 12 т, а також низькорамний розкидач добрив РПО-6. Останній можна застосовувати для перевантажувальної технології внесення органічних добрив, використовуючи автомобільні чи тракторні засоби для транспортування їх у поле. Це дає можливість значно збільшити продуктивність машини для розкидання добрив.

Рідкі органічні добрива (гноївка) вносять поверхнево машинами марки МЖТ вантажопідйомністю 6, 10 і 16 т, а також машиною ЗЖВ-Ф-3,2. У країнах Західної Європи поширене внутрішньогрунтове внесення гноївки. У цьому разі місткість обладнано начіпкою для культиватора з розподільчим трубопроводом і спеціальними лапами для загортання добрива в грунт. Така технологія підвищує ефективність внесення добрив, бо запобігає їх інтенсивному випаровуванню.

Крім гною і гноївки, під ріпак можна вносити також компости. Для приготування і навантаження компосту у транспортні засоби ВАТ "Уманьферммаш" випускає машину МПК-Ф-1.

Слід відзначити, що в країнах Західної Європи випускають як причіпні розкидачі органічних добрив (наприклад, данійська фірма "Самсон"), так і високопродуктивні самохідні машини (нідерландська фірма "Аг-Хем Ейропе Б.В.").

Фосфорні і калійні мінеральні добрива вносять, як правило, під час основного (рідше передпосівного) обробітку грунту, а азотні - як підживлення рослин машинами МВД-900 і МВД-0,5 ВАТ "Хмільниксільмаш" або наявними в господарствах розкидачами типу МВУ-5. Високою ефективністю вирізняються розкидачі мінеральних добрив моделей AMAZONE ZA-M (Німеччина) та MDS; AXERA і Aero групи компаній фірми KUHN (Франція).

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під озимий ріпак застосовують диференційований обробіток грунту. Правильно поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур'янення полів, поки що основним є плужний обробіток грунту. Він, як правило, включає дискування на глибину до 10 см і оранку на глибину 20-22 см з розривом між операціями у 10-12 днів. Для обробітку грунту дисковими знаряддями можна використати борони БДС-8,4 і БДС-6,8 Шепетівського заводу культиваторів, БДВ-8,5 і БДВ-6,5 ВАТ "Білоцерківсільмаш" чи БДВ-7, БДВ-4,2, БДВ-3 і БДВ-2 ВАТ "Вишевичі Агротехніка" Радомишльського району Житомирської області. В окремих господарствах є дискові борони з країн далекого зарубіжжя - "Джон Дір 630", МФ-248, МФ-244 тощо.

Орати під ріпак доцільно обертовими плугами вітчизняного виробництва ППО-8-40, ППО-6-40, ППО-5-40, ППО-4-40 (ВАТ "Одесасільмаш") чи ПНО-5-40, ПНО-4-40, ПНО-3-40 (ВАТ "Борекс"). Надійністю в роботі вирізняються обертові плуги іноземного виробництва "Джон Дір 995" і "Джон Дір 975", ДР-9-8 і ДР-9-6 фірми "Массей Фергюсон", Master, Manager і Challenger фірми KUHN. Обертові плуги забезпечують гладеньку оранку без звальних гребенів і розвальних борозен, що є дуже важливим для подальшого рівномірного загортання дрібного насіння ріпаку в грунт.

Для основного безплужного обробітку грунту використовують як одноопераційні машини (плоскорізальні, дискові і голчасті), так і комбіновані агрегати. Перевагу слід надавати останнім, які за один прохід повністю готують грунт під сівбу. Комбіновані агрегати в Україні випускають ВАТ "Хмільниксільмаш" (АКШ-5,6 і АКШ-3,6) і ВАТ "Галещина машзавод" (КШН-6 "Резидент" і АГРО-3). З машин країн Західної Європи заслуговують на увагу комбіновані агрегати фірми LEMKEN (сімейство універсальних агрегатів "Смарагд" з шириною захвата 2,6; 3; 4; 4,5; 5 і 6 м), а також фірми KUHN (сімейство комбінованих машин Mixter із захватом 3,00; 3,85; 4,70 і 5,55 м).

За необхідності перед передпосівним обробітком грунту вносять гербіциди (Бутизан, Девринол, Трефлан та ін.). Одна з головних умов одержання високих врожаїв за інтенсивної технології вирощування ріпаку - ретельний передпосівний обробіток грунту. Для цього можна використовувати як одноопераційні машини (вирівнювачі грунту, парові культиватори і котки), так і комбіновані агрегати. Перевагу слід надавати комбінованим агрегатам, які за один прохід повністю готують грунт під сівбу. Це дає можливість економити паливо і кошти, а також зменшувати ущільнюючу дію ходових апаратів тракторів на грунт.

Для передпосівного обробітку грунту доцільно використовувати комбіновані агрегати як вітчизняного виробництва - АПБ-6 (ВАТ "Шепетівський завод культиваторів"), КААП-6 і КОМБІ-3900 (ЗАТ "Дніпроагромаш"), АГ-3 і АГ-6 (ВАТ "Борекс"), так і зарубіжного - "Європак" Б622 (KLAAS), "Компактор" (LEMKEN), К600PS ("Фармет", Чехія) та ін.

За відсутності комбінованих агрегатів можна скористатись також наявними в господарствах культиваторами КПЗ-9,7, КШУ-12, КШП-8-02 чи УСМК-5,4Б, обладнаними роторними котками.

Перед сівбою насіння слід протруїти на машинах ПС-10А, ПК-20 чи ПСШ-5 препаратом Вітавакс 200 (2-3 кг/т насіння) або іншими рекомендованими протруйниками. Досвід свідчить, що краще скористатись спеціально протруєним в заводських умовах насінням. Для виробництва олії кращими є безерукові та безглюкозинолатні сорти: Церес, Мадора, Фалькон, Світоч та ін.

Сіють сівалками вітчизняного виробництва СЗТ-3,6А, СЗЛ-3,6, "Клен-6" і зарубіжного - "Акорд", "Амацоне" та ін. На забур'янених полях ріпак доцільно висівати овочевими сівалками СО-4,2 з міжряддями 45 см і наступним їх рихленням. Норма висіву насіння у першому випадку становить 5-7 , у другому -3-4 кг/га. Глибина загортання насіння на легких грунтах - 2,5-3, а на важких - 1,5-2 см.

Під час сівби слід залишати технологічні колії для проходу агрегатів для догляду за посівами. Так, у зернотрав'яних сівалках СЗТ-3,6А перекривають 6,7- і 18-, 19-висівні апарати з метою отримання незасіяних доріжок (колій).

Механізований догляд за посівами озимого ріпаку містить комплекс заходів із боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, а також підживлення рослин.

Для захисту рослин можна використати машини провідних виробників України - ВАТ "Завод "Львівсільмаш" (обприскувачі ОМ-630-2, ОПШ-15-01, ОПШ-2000-21,6 та ін.) і ВАТ "Львівагромашпроект" (обприскувачі ОПШ-200-21,6-02, МЗУ-320 та ін.). Заслуговує на особливу увагу причіпний штанговий обприскувач ОПШ-2000-21,6, який забезпечує змінну ширину захвата, рівну 15; 18 і 21,6 м. Він має міксер з бачком для приготування розчину отрутохімікатів, а також розпилювачі, насос і піномаркер від провідних іноземних фірм.

З іноземних машин для захисту рослин в Україні використовують обприскувачі фірм "Харді", "Джон Дір", "Мелро" та ін. За даними дочірнього підприємства "Рейлін" бельгійської фірми MELROE EVROPE, в Україні успішно зарекомендували себе самохідні обприскувачі Spra-Coupe 3440, Spra-Coupe 3640 і Spra-Coupe 3430.

Підживлюють рослини, як правило, азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації (кінець лютого - початок березня) і у фазі стеблування розкидачами мінеральних добрив (МВД-900, МВУ-5А та ін.).

3.3 Використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці

Оплата праці являє собою винагороду за живу та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. Підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати.

Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну і додаткову.

Основна оплата праці - це винагорода , що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства, залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.

Додаткова оплата - це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості. Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції валовий дохід.

Метод матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збереження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості продукції рослинництва, підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом коштів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понад планові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.

Сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Підприємство використовує державні тарифні ставки , посадові оклади як орієнтир для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних робіт.

Оплата праці в рослинництві здійснюється за акордно-преміальною, відрядно-преміальною та почасово-преміальною системами.

За акордно-преміальної системи оплата праці працівників рослинництва здійснюється за кількістю і якістю виробленої продукції та за відповідними розцінками, розрахованими до початку робіт. Розцінки встановлюються за одиницю продукції в натурі або за її вартістю діленням збільшеного на 25-50% тарифного фонду оплати праці на нормативний обсяг виходу продукції.

Тарифний фонд оплати праці визначають на основі технологічних карт (або аналогічних документів) як суму тарифних фондів оплати праці за всіма видами робіт на вирощуванні та збиранні всіх видів продукції, що входять у нормативне завдання даного підприємства чи групи працівників.

До розрахунку за продукцію працівники одержують відрядну заробітну плату (аванс) за обсяг виконаних робіт відповідно до тарифікації цих робіт та встановлених на підприємстві норм виробітку або почасову оплату за фактично відпрацьований час за денними тарифними ставками.

Після збирання та оприбуткування врожаю, а також по завершенні всіх робіт з працівниками здійснюють остаточний розрахунок за одержану продукцію. Спочатку визначають фонд оплати праці за фактично одержану продукцію множенням кількості останньої на розцінку. Потім обчислюють доплату за продукцію як різницю між фондом оплати праці за одержану продукцію та виплаченою протягом року заробітною платою (авансом). Між працівниками доплату за продукцію розподіляють, як правило, пропорційно одержаному авансу. При цьому може бути врахований також коефіцієнт трудової участі кожного працівника.

Оплата праці осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу здійснюється , як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи , І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків , II класу - 10 відсотків.

Висновки і пропозиції

Одержані у курсовій роботі результати досліджень свідчать про те, що Хмільницька філія приватного акціонерного товариства є ефективним рентабельним господарством, що обрало правильний напрямок діяльності й успішно розвивається.

В філії постійно оновлюється матеріально-технічна база: закуповується нова техніка, проводиться будівництво нових об'єктів господарського призначення. Раціонально використовують трудові ресурси, про що свідчить збільшення обсягів виробництва валової продукції з розрахунку на одного середньорічного працюючого. Ефективно використовують земельний фонд.

Протягом досліджуваного періоду спостерігалася чітка тенденція до збільшення обсягів валової і товарної продукції, а також підвищення валового і чистого прибутків з розрахунку як на 100 га с.-г. угідь, так і на одного середньорічного працівника, що свідчить про нарощування обсягів і темпів виробництва на підприємстві.

Не мало важливим фактором є і зниження собівартості, так як в ринкових умовах вона є однією з головних статей для підприємства за допомогою якої, воно може реально підвищити прибутковість як конкретної культури так і господарства в цілому. Слід зауважити що в даному господарстві значну частку собівартості займає посадковий матеріал, тобто на даному підприємстві потрібно більш раціональніше використовувати насіння, що в подальшому приведе до зменшення собівартості та збільшення прибутковості. Провівши факторний аналіз нами було доведено що, на зменшення собівартості впливає скорочення витрат на 1 га та урожайність, тобто поєднавши вищезгадану пропозицію з даною ми отримаємо більшу прибутковість, що є однією з головних цілей кожного підприємства.

У курсовій роботі запропоновано ряд заходів щодо підвищення економічної ефективності виробництва ріпакового насіння. Це насамперед:

- заміна площ посіву інших культур на озиму пшеницю, як кращого попередника;

- вибір сорту відповідно до ґрунтово-кліматичних умов господарства та використання якісного насіння;

- забезпечення необхідної кількості поживних речовин у ґрунті;

- своєчасна та якісна боротьба з шкідниками та хворобами;

- дотримання строків посіву та збирання.

Дотримання цих вимог дасть змогу підприємству підвищити урожайність ріпаку ярого до 30 ц / га.

Таким чином, проведені у курсовій роботі розрахунки показують, що розширення виробництва насіння ріпаку на підприємстві є доцільним, оскільки всі вкладені ресурси окупаються, а господарство може не тільки покрити усі повні затрати, а й збільшити прибутки від його реалізації.

Також, виходячи з результатів досліджень по вивченню глибини плоскорізного обробітку грунту під ріпак можна зробити такі висновки:

1.На час сівби ріпаку ярого в обидва роки досліджень спостерігалась лише тенденція до збільшення запасів доступної вологи в метровому шарі грунту при збільшенні глибини плоскорізного обробітку, коли різниця за цим показником в середньому за два роки між варіантами і найбільшою і найменшою глибиною не перевищувала 3,5 мм.

2.Щільність грунту у шарі грунту 0-10 см перед сівбою ріпаку ярого на всіх варіантах не виходила за межі оптимальної і сприяла появі дружніх сходів та початковому росту молодих рослин, хоч збільшення глибини обробітку сприяло деякому зниженню показників щільності. До середини вегетації спостерігається тенденція до збільшення щільності грунту із збільшенням глибини обробітку.

3.Збільшення глибини плоскорізного розпушування призводило до збільшення кількості мало річних бур'янів у посівах ріпаку ярого на початку вегетації та до їх зменшення на період цвітіння та до кінця вегетації культурних рослин.

4.Зменшення глибини безполицевого обробітку призводило до помітного зростання кількості багаторічних бур'янів протягом всієї вегетації ріпаку ярого.

5. Кінцева густота рослин більшою була на варіантах із глибшими обробітками, де дещо більшою була також висота рослин та площа їх листкового апарату.

6.Зменшення глибини плоскорізного розпушування із 20-22 до 10-12 см в один рік досліджень із двох призводило до істотного зниження рівня врожайності ріпаку ярого, а зменшення глибини обробітку до 15-17 см, як і збільшення його до 25-27 см, жодного року не призводило до істотних змін рівня врожаю.

7.Найбільш економічно вигідним виявився контрольний варіант, рівень рентабельності в якому був найвищим, хоча варіанти з обробітком на 15-17 см та 25-27 см мало відрізняється від контролю, тому варіант плоскорізного розпушування на 15-17 см можна рекомендувати виробництву без істотного зниження врожайності насіння та без додаткових затрат на отримання одиниці продукції.

сільськогосподарський ріпак ефективність виробництво

Список використаної літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств / В.Г. Андрійчук // Молодь. - Київ, 2006 - с. 472.

2. Астахін В.П. Тематична добірка інформаційних матеріалів. Вирощування ріпаку // Інформагропром - 2008. - №1. - с. 132.

3. Вишнівський П.С. Ефективність вирощування ріпаку.// Економіка АПК - 2008. - №9. - с. 101.

4. Вишнівський П.С. Ринок ріпаку та ріпакової олії // Економіка АПК - 2009. - №6. - с. 111.

5. Гайдаш В.Д. Ріпак: його сучасний стан і перспективи в Україні // Пропозиція - 2008. - №8. - с. 50.

6. Галушко В.П. Виробнича економіка / В.П. Галушко. - Вінниця, 2005.

7. Гауе О. Вирощування ріпаку: професійно стабілізуємо високі врожаї // Пропозиція. - 2007. - №2. - с. 68.

8. Гауе О. Старый знакомый снова в цене: возделывание ярового рапса опять становится рентабельным // Новое сельское хозяйство. - 2006. - №1. - с. 31.

9. Гауе О. Ярий ріпак: конкурентоспроможність зростає // Пропозиція. - 2008. - №2. - с. 43.

10. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник // С.Ф. Покропивний // КНЕУ. - Київ, 2003. - с. 528.

11. Каричковська Г.І. Формування врожаю при вирощуванні ярого ріпаку на різних фонах азотного живлення. // Зб. наукових праць Уманського ДАУ. - 2007. - №57. - с. 37-45.

12. Коломієць Н.М. Добрива під ріпак. // Пропозиція. - 2007. - №3. - с. 40-43.

13. Коломієць Н.М. Ріпак: місце у сівозміні // Пропозиція. - 2007. - №3. - с. 35.

14. Масло І.П. Посіви елітного насіння ріпаку // Економіка АПК. - 2008. - №11. - с. 14.

15. Митченок О.О. Забезпечення конкурентоспроможності виробництва ріпаку. Еколого-економічне обґрунтування виробництва та використання моторного пального на основі ріпакової олії для виробників сільськогосподарської продукції. // Економіка АПК. - 2006. - №3. - с. 80-82.

16. Наказ Міністерства аграрної політики України №56 від 28 квітня 2000 р. "Про затвердження програми вирощування та переробки ріпаку в Україні на 2000-2005 роки".

17. Наказ Міністерства аграрної політики України №56 від 28.04.2004 р. Програма вирощування та переробки ріпаку в Україні.

18. Новак А.В. Біологічна активність ґрунту та продуктивність посівів ріпаку ярого залежно від попередників. // Зб. наукових праць Уманської ДАА. - 2008. - №55. - с. 43-49.

19. Руснак П.П. Економіка сільського господарства: Навч. посібник / П.П. Руснак. - Київ: Освіта, 2005.

20. Рябчик І.В. Нові підходи до аналізу ефективності сільськогосподарських підприємств. // Економіка АПК. - 2006. - №3. - с. 101-108.

21. Шашула А.О. Екологічний стан ґрунтів та виробництво с.-г. продукції // Економіка АПК. - 2009. - №12. - с. 17.

22. Шіхерт А. Ріпак: особливості сушіння та зберігання врожаю // Пропозиція. - 2008. - №7. - с. 56-57.

Размещено на Allbest.ru

...