Міжнародний інституціональний вплив на економіку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Міжнародний інституціональний вплив на економіку України

Вступ

міжнародний економічний інтеграція

На зламі століть глобалізаційні процеси, які охопили різноманітні сфери діяльності людини, нації та держави, спонукають до визначення пріоритетів суспільного й економічного розвитку як усередині країни, так і на міжнародній арені (глобалізація світової економіки є однією з основних рис сучасної епохи, яка виявляється в інтеграції національних економік у світову економіку; це є поняття багатовимірне і охоплює всі сфери суспільної життєдіяльності, докорінно змінюючи принципи і характер повсякденної людської практики. Її розглядають як якісний стрибок, перехід інтернаціоналізації суспільних відносин на вищий ступінь свого розвитку).

Динамічне міжнародне середовище набуває рис постіндустріального періоду. Внаслідок цього відбувся розвал біполярної системи¹ міжнародних відносин, що змусив політиків та державних діячів світу по-новому оцінити процеси міжнародного життя, зокрема економічного. Зараз інтенсивний і швидкий розвиток інтернаціональної співпраці характеризується саме таким же стрімким збільшенням чисельності міжнародних організацій, що охоплюють широкий спектр інтересів та проблем держави та суспільних груп (політичних, економічних, культурних тощо), а також окремих громадян.

Сьогодні зміна геополітичних чинників і поява нових організаційно сформованих утворень міждержавного характеру переконливо засвідчують швидкоплинність процесів міжнародного розвитку та зумовлюють необхідність постійного відслідковування тенденцій інтеграційних процесів задля повноцінного розвитку економічної системи країни.

На наднаціональному рівні (в рамках інтеграційних угрупувань) регулювання спільної економічної діяльності здійснюється численними угодами, які фіксують взаємовідносини між країнами. Таке регулювання відбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух капіталів, гармонізується економічна політика країн-учасниць, ефективно працюють відповідні наднаціональні інституції, такі, наприклад, як Європейський інвестиційний банк (функціонує в межах Європейської Ради і за роки свого існування здійснив фінансування десятків тисяч промислових об'єктів у і сфері розвитку та підтримки малого бізнесу багатьох країн).

Для України членство в міжнародних організаціях, особливо тих, що впливають на її економічний розвиток, має чимале значення.

Однією з найважливіших проблем національного розвитку нашої держави є географічно-економічне визначення України в системі саме міжнародних господарських відносин.

Українська економіка сьогодні характеризується низьким рівнем конкурентоспроможності як окремих видів продукції, так і галузей

промисловості в цілому. Спостерігається суттєве відставання від групи провідних країн світу внаслідок застосування порівняно застарілих технологій, несприятливого інвестиційного клімату, низької придатності економіки до нововведень, інституціональної невідповідності тощо.

Незважаючи на економічне зростання України в перші роки ХХІ ст., підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки воно не опирається достатньою мірою на чинники довготривалої дії. Проте, як свідчить аналіз позитивних результатів розвитку економіки України, вихід держави на траєкторію зростання став можливим завдяки відносній відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання в середині країни і тим більше на міжнародному рівні.

Слабкість внутрішніх ринків та міжнародних конкурентних позицій економіки України спонукає до пошуку ефективних шляхів подальшого розвитку держави. Необхідні нові підходи до розвитку економічної системи і відповідно до вибору ефективних напрямів інтернаціоналізації економічної діяльності.

Сьогодні взаємозв'язки України з іншими державами здійснюються на двох рівнях: участі в міжнародних організаціях і двосторонніх відносин. Україна віддає перевагу євроінтеграції з одночасним розвитком взаємовигідної співпраці у межах інших регіональних угод з традиційними партнерами по Співдружності Незалежних Держав (СНД), Єдиному економічному простору (ЄЕП), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), ГУАМ та ін.

Стратегія уряду України щодо подальшого входження її в світову економіку, на думку експертів, має полягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні не тільки природно-ресурсного, а й науково-технічного потенціалу. Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності України як члена міжнародних економічних організацій в межах цієї стратегії такі:

· не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;

· на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо тієї продукції, яка створена на основі високих технологій;

· активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які розвиваються, модернізуються, потенційно конкурентоспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Як бачимо, перед молодою Українською державою стоять надзвичайно важливі і складні завдання у сфері економіки. Від їх розв'язання залежить наш поступ до цивілізаційного життя. Зараз для України є дуже важливим утвердження на міжнародній арені та встановлення стабільних зв'язків з розвинутими країнами. Саме тому далі буде викладено аналіз попередньої діяльності України в зовнішній економіці, безпосередньо через міжнародні організації, та будуть представлені перспективи подальшої діяльності держави в інтернаціональних об'єднаннях.

1. Роль міжнародних економічних інститутів

На сьогоднішній день існує багато стимулів для розвитку міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція - це процес взаємодії національних економік, коли вони стають невід'ємним органічним доповненням, додатком одна до одної. Система господарських зв'язків національних економік становить міжнародні економічні відносини, до складу яких входять світова торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародні валютні відносини, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна економічна інтеграція.

Проте економічний інтерес розвитку світового господарства може вступати в суперечність з економічними інтересами інтеграційних угрупувань й інтересів розвитку національних економік. Основна зона розбіжності цих інтересів у тому, що інтереси інтеграційних угрупувань чи національних економік пов'язані не лише з отриманням вищих економічних результатів господарювання, а й з формуванням високого рівня якості життя саме для своїх країн, що входять до таких угрупувань. Так, сьогодні деякі держави, що нарощують економічний потенціал, втягують у цей процес надмірні економічні ресурси, всупереч потребам і проблемам світового розвитку.

Так чи інакше, міжнародні економічні організації ґрунтуються на різноманітних спільних інтересах і цілях певних держав. Тому існує цілий ряд видів міжнародних спільних підприємств та ін. економічних дієвих об'єктів. Наприклад, об'єднання у будівельній, аграрній, промисловій, торговельній, промислово-аграрній, транспортно-комунікативній, фінансовій та ін. діяльності.

Щоб дійти до найвищого рівня інтернаціоналізації (міжнародної співпраці), слід мати надійне підґрунтя у вигляді нижчих рівнів. Тобто схема ця має виглядати наступним чином: найнижчий рівень (представлені окремими

зовнішньоекономічними операціями: експортом, імпортом, лізингом та ін.); невисокий рівень (науково-технічна, виробнича і сервісна кооперація), високий (спільне підприємництво), найвищий (територіально-виробничі і багатосторонні міжнародні зв'язки).

Проте тільки за умови виконання таких функцій як правотворча, контрольна, оперативна, інформативна й організаційна інтернаціональні економічні об'єднання мають можливість втілювати свої програми та проекти у життя. Правотворча функція полягає у забезпеченні регулювання відносин між державами. Контрольна функція передбачає відслідковування процесу створення та реалізації міжнародних правових актів. Оперативна функція включає операції з міжнародними розрахунками, надання технічної, економічної і фінансової допомоги державам, що розвиваються. Інформаційна функція забезпечує обізнаність членів об'єднання та інших об'єктів міжнародної діяльності щодо цілей, основних напрямків діяльності, структури організації, поширення соціальних матеріалів з актуальних тем у вигляді доповідей, оглядів, звітів, щорічників, довідників тощо. Існує й організаційна функція, що належить до внутрішньої діяльності міжнародної організації. Реалізація цієї функції дає можливість підтримати організацію як самостійний інститут й адаптувати до умов існування, що постійно змінюються.

Крім того, для встановлення міжнародних економічних зв'язків, майбутні партнери мають поставити попередньо перед собою багато важливих питань і проблем, щоб подальша співпраця була дійсно ефективною, прибутковою та продуктивною. Отже, до найголовніших питань належать: чіткий вибір сфери діяльності спільного проекту, об'єднання; оцінка вітчизняного партнера і пошук іноземного; попередні переговори; складання техніко-економічного партнера; підготовка проектів установчих документів; остаточні переговори партнерів і реєстрація спільного об'єднання як юридичної особи; реєстрація спільного товариства як учасника зовнішньоекономічних зв'язків.

Тобто можна зробити висновок, що зміцнення економічних зв'язків між країнами, посилення їх розмаїтості, поширення їх на нові сфери діяльності й регіони земної кулі передбачають цілий підготовчий етап і сприяють інтернаціоналізації світового господарства. Інтернаціоналізація як процес має такі основні вияви: інтернаціоналізація виробництва та капіталу та утворення транснаціональних корпорацій. Наслідком інтернаціоналізації стає процес утворення міжнародних організацій, зокрема економічних.

Міжнародні економічні організації - сукупність міжнародних міжурядових та неурядових установ та організацій, створених для налагодження і розвитку економічного і політичного співробітництва, регулювання світогосподарських зв'язків, стабільного розвитку світової економіки на основі вільного руху капіталів та дотримання принципів міжнародного права. Міждержавні (міжурядові) організації - ті організації, засновниками і членами яких є безпосередньо самі держави; міжнародні неурядові організації - ті, що об'єднують фізичних або юридичних осіб, діяльність яких здійснюється поза межами офіційної зовнішньої політики держав.

Як і всі міжнародні організації, економічні поділяються за географічним масштабом: глобальні, міжрегіональні, регіональні й субрегіональні. Проте всі вони схожі за своїми функціями і подібні за роллю. Єдине, що їх відрізняє - це масштабність впливу.

Існує безліч інтересів, що об'єднують країни однієї економічної організації. Розрізняють два основних рівні зовнішньекономічних інтересів: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів. Рівень головних інтересів охоплює зовнішньополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням безпеки й цілісності держави як певної соціально-економічної, політичної спільності, захистом економічної і політичної незалежності держави, утриманням і зміцненням її авторитету в системі міжнародних економічних відносин. Інтереси цього рівня стосуються самого існування держави, а тому забезпечуються й захищаються нею на світовій арені всіма наявними засобами (дипломатичними, економічними, ідеологічними, воєнними).

Рівень специфічних інтересів містить окремі, часткові інтереси держави в системі міжнародних відносин. Це, наприклад, прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи інших міжнародних організаціях, брати участь у розв'язанні регіональних соціально-економічних конфліктів. Між головними і специфічними інтересами існує тісний зв'язок. Головні інтереси держави протягом усього часу її існування залишаються практично незмінними. Змінюються лише форма їх вираження і засоби реалізації. З приводу своїх головних інтересів держава найменш схильна йти на компроміси й поступки в міжнародних відносинах. Безумовно, є спільні інтереси і головні цілі міжнародних економічних організацій, що і становлять їх роль, полягають у наступному:

· сприянні економічному і соціальному прогресу всіх членів організації;

· постійній необхідність у розв'язанні актуальних проблем соціально-економічного життя певних країн окремо і в їх сукупності;

· відсліковуванні стану світової економіки і соціальної ситуації, підготовка фундаментальних оглядів та публікацій, відповідний аналіз;

· вивченні та вирішенні проблем охорони навколишнього середовища, що негативно впливають на економічний розвиток чи перешкоджають йому;

· економічній та науковій допомозі країнам, що розвиваються;

· розгляд різних аспектів продовольчої проблеми;

· роботі експертів над проблеми соціально-економічної статистики, проблемами народонаселення, природних ресурсів, планування і мобілізації фінансових ресурсів;

· підвищенні ролі державного й кооперативного сектора в економіці країн, що розвиваються;

· регіональній співпраці;

· розробці міжнародних стратегій розвитку, а також нагляд за їх ралізацією.

Вступ до міжнародного об'єднання залежить від різних показників зовнішньої економічної діяльності. До показників зовнішньоекономічної активності країни належать ступінь міжнародної активності, сальдо зовнішньоторговельного балансу, імпортозалежність країни, рух факторів виробництва. Зовнішньоекономічна (міжнародна) активність та її ступінь визначається такими показниками, як експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, відкритість економіки щодо світового ринку, залежність від світового ринку, частка іноземного капіталу в економіці країни, величина активів резидентів за кордоном та ін. Зазвичай роль міжнародних економічних об'єднань полягає в сприянні підвищення (наприклад, швидкість руху капіталу) чи навпаки - зниження (імпортозалежність) цих показників.

Експорт - це вивезення товарів і послуг за межі країни. У статистичних довідниках і поточних економічних публікаціях зазвичай наводять окремо дані про експорт товарів і окремо - послуг. Дуже часто, коли наводяться цифри про експорт, мається на увазі саме експорт товарів.

Табл. 1. Експорт деяких країн світу у 2007 році

Країна	Експорт, млрд..дол. США	Експорт, % до світового експорту	Річна зміна, %
Німеччина	1131	9,4	12,5
США	1023	8,5	8,9
Китай	969,7	8,06	24,9
Японія	615,8	5,12	9,6
Франція	483,1	4,02	6,2
Велика Британія	450,3	3,74	11,2
Україна	38,95	0,32	12,1

Імпорт - це ввезення товарів та послуг інших країн з-за кордону. Розмір імпорту залежить напряму від місткості внутрішнього ринку, який, у свою чергу, обумовлюється економічною потужністю країни, насамперед купівельною спроможністю. Показники імпорту найбільш розвинених країн світу ті України наведені у таблиці 2.

Табл. 2. Імпорт деяких країн світу у 2007 році

Країна	Імпорт, млрд..дол. США	Імпорт, % до світового імпорту	Річна зміна, %
США	1861	15,57	5,8
Німеччина	934	7,82	11,1
Китай	751	6,29	15
Велика Британія	604,2	5,06	11,5
Японія	534,5	4,47	4,6
Франція	520,8	4,36	7,1
Україна	44,14	0,37	24,6

Різниця між експортом та імпортом держави становить сальдо зовнішньоекономічного балансу, яке може бути позитивним (активним) або від'ємним (пасивним). Зазвичай, уряд держави прагне до позитивного сальдо, бо це означає приплив валюти до країни. Найсприятливіші умови для цього є в розвинутих країнах, чиї товари мають високу конкурентоспроможність. Сальдо зовнішньоекономічного балансу найбільш розвинених країн світу та України наведені у табл. 3

Табл.3. Сальдо зовнішньоторговельного балансу країн у 2007 році, млрд. дол. США

Країна	Сальдо
Китай	218
Німеччина	197
Росія	139
Японія	81
Канада	45
Україна	-5
Франція	-38
США	-838
Велика Британія	-154

Відкритість економіки визначається у відсотках. Теоретично, чим більший показник відкритості, тим глибша участь країни в міжнародних економічних зв'язках. Високим вважається показник, що перевищує 30%. Традиційно високу відкритість демонструють країни Заходу: Нідерланди - 74%, Швейцарія - 65, Швеція - 53, Люксембург - 49, Німеччина - 43%. Ще вищими показники є у деяких країн, що розвиваються, таких, як Катар (115%), Кувейт (105%) та ін. Проте, на відміну від розвинутих країн, їхня економіка майже цілком залежить від експорту сировини.

Показник відкритості найпотужніших держав мають невисокі: США - 8%, Японія - 15%, Велика Британія - 23, Італія - 24%, Франція - 25. Але це свідчить не про низьку заглибленість країн у світову економіку, а про великі обсяги ВВП і широкий внутрішній ринок, що поглинає домашнє виробництво.

Показник відкритості економіки України становить близько 11%, що взагалі характеризує невисоку відкритість нашої економіки до зовнішніх ринків, проте зі вступом у міжнародні економічні організації, цей показник поступово починає збільшуватися.

Є також показник, що характеризує імпортозалежність країни. Вираховується він наступним чином:

ВВП= Імп.*100%

Імп. - обсяг імпорту країни.

Цей показник зазвичай високий у країн, що розвиваються, і помірний або низький у розвинутих країнах. У Гайані - 21%, Суринамі - 24%, Бахрейні - 48%, тоді як у США - 14%, Японії - 13%, Італії - 24%, Франції - 27%. Україна ж має показник близько 12%.

Взагалі коефіцієнтами відкритості та імпортозалежності треба користуватися, враховуючи і інші показники економічного розвитку країни. США і Японія мають величезні обсяги експорту та імпорту а за показниками відкритості здаються країнами з обмеженими зовнішніми зв'язками. На противагу цьому найбідніші країни, що експортують лише один вид продукції гірничої промисловості або продукції тропічного землеробства (кава, банани, какао) і мають у цілому слаборозвинену економіку, здаються активними учасниками міжнародного поділу праці.

Роллю міжнародних економічних угрупувань є також відслідковування та контроль зовнішньоекономічних зв'язків держави. Інтенсивність зовнішньоекономічних зв'язків країни характеризується не тільки обсягами товарообігу, а й міжнародним рухом факторів виробництва, до яких належить робоча сила, капітал і технології.

Рух робочої сили виявляється у міжнародній міграції працездатного населення. Від'їзд населення за кордон називається еміграцією, а в'їзд з-за кордону - імміграцією.

Інтенсивність міграції визначається зіставленням кількості мігрантів з чисельністю населення країни. Коефіцієнти міграції обчислюються у проміле (%). Різниця між кількістю іммігрантів і кількістю емігрантів становить міграційне сальдо країни, яке може бути позитивним або негативним. Міграційні процеси зумовлюються економічними та політичними обставинами.

Сучасні міжнародні міграції здійснюються переважно під впливом економічних факторів. Індустріально розвинуті країни і країни з динамічною економікою притягуються робочу силу з країн, де темпи економічного зростання повільні, а приріст населення високий. Узагальнюючи ситуацію, можна стверджувати, що визначальною тенденцією є переливання робочої сили з країн, що розвиваються, у високорозвинені країни. Найбільшими «донорами» робочої сили є країни Південної і Південно-Східної Азії, Північної Африки, Латинської Америки. Країнами, що приймають є США, Велика Британія, Франція, Німеччина тощо. Після розпаду СРСР значно активізувалися зовнішньоеміграційні процеси в його колишніх республіках, зокрема в Україні. Занепад, а потім - стагнація економіки стимулюють інтенсивну еміграцію. Саме тому у більшості країн СНД сальдо зовнішньоекономічної міграції від'ємне. Завданням міжнародних організацій є створення таких умов в країнах-учасниках, щоб міграційні процеси на міжнародному рівні були щонайменшими, адже, як показує досвід, їх активність провокує чимало соціальних й економічних проблем.

Сьогодні практично кожна країна або вивозить свій капітал, або приймає іноземний, особливо в процесі економічної діяльності в міжнародних спілках. Розвинені держави мають водночас великі обсягу експорту та імпорту капіталу. Процеси руху міжнародного капіталу забезпечуються саме інтернаціональними економічними організаціями. Саме тому капітал перетинає національні кордони у формі підприємницькій діяльності або позичковій формі. Підприємницький капітал називається інвестиціями, які поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції надають нерезидентові право контролю над підприємством, в яке він вкладів капітал. Пряме інвестування здійснюється шляхом утворення компаніями або банками філій, дочірніх підприємств за кордоном портфельні інвестиції - вкладення капіталу в цінні папери іноземних підприємств, частка іноземного капіталу в цьому випадку недостатня для контролю підприємства нерезидентом. Позичковий капітал набуває міжнародного характеру в разі одержання країною кредиту від уряду іншої країни чи іноземного приватного банку, чи міжнародної кредитно-фінансової організації, такої, наприклад, Міжнародний валютний фонд або Світовий банк. Роль іноземного капіталу в економіці країни визначається його часткою у загальній сумі капіталовкладень у країні (включно із вкладами резидентів).

Іншим показником є частка іноземних інвестицій у ВВП, активізація внесків яких здійснюється безпосередньо через міжнародні економічні організації. Розраховується за формулою:

ВВП= Із *100%

Із - іноземні інвестиції.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у світі у 2004 році становив 612 млрд. дол. США, а зараз ця цифра збільшується на цілі порядки. Найбільшими експортерами й імпортерами капіталу, як правило, є розвинені держави. За експортом прямих інвестицій перше місце посідають США, далі йдуть Франція, Іспанія, Швейцарія, Велика Британія, Німеччина, Бельгія, Японія, Канада. За імпортом прямих іноземних інвестицій перше місце посідають США, Велика Британія, Франція, Бельгія, Китай, Гонконг, Німеччина, Італія, Люксембург, а Японія мала навіть від'ємний показник імпорту капіталу (станом на 2006-2007 рр.). Слід зазначити, що останнім часом суттєво збільшився потік прямих іноземних інвестицій до країн Центральної та Східної Європи, внаслідок зменшення їх припливу в промислово розвинені країни. Потоки прямих іноземних інвестицій деяких країн вказані у таблиці 4.

Табл. 4. Потоки прямих іноземних інвестицій у 2007 році, млн. дол. США

Регіон/країна	Експорт ПІІ	Імпорт ПІІ
Країни з розвиненою економікою	1 022 711	857 499
Країни ЄС	5 724 40	530 976
Країни СНД	18 126	42 934
США	216 614	175 394
Україна	-33	5 203

Привабливим для прямих іноземних інвестицій залишається також Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Ключовими факторами, що сприяють цьому, є поліпшення загальної економічної ситуації, сприятлива державна політика, підвищення рівня загальної рентабельності, а також збільшення кількості злиттів і придбань компанії, тобто інтеграція у світову економіку та приєднання до міжнародних економічних спілок. Традиційно непривабливими для прямих іноземних інвестицій залишаються африканські країни, частку яких припадає лише 3% світових прямих іноземних інвестицій, причому більшість їх спрямовується у видобування певних корисних копалин. Фахівці Світового банку зазначають, що надходження капіталу в країни, що розвиваються у 2006 р. становило рекордні 647 млрд. дол. США. Проте темпи зростання значно знизилися: з 34% до 17%.

Зовнішньоекономічні операції країни відображаються в її платіжному балансі-систематичному записі всіх міжнародних економічних угод країни і сдійснюються через міжнародні економічні інститути.

Платіжний баланс міжнародних економічних угод показує обсяг співвідношення суми платежів, здійснених країною за кордоном, і суми надходжень платежів з-за кордону за певний період часу. Структурно платіжний баланс складається з трьох частин: рахунку поточних операцій, рахунку руху капіталу, рахунку офіційних резервів. У рахунку поточних операцій балансується рух товарів та послуг, доходи від інвестицій, зароблених резидентами або нерезидентами (але не сам обсяг інвестицій), односторонні грошові перекази (трансферти), що здійснюються, наприклад, іноземними працівниками додому. Рахунок руху капіталу складається з прямих і портфельних інвестицій та кредиту. Офіційні резерви - кошти, які перебувають під контролем держави і призначені для регулювання незбалансованості платіжного балансу: золото, тверда валюта, цінні папери. Якщо відплив валюти за кордоном перевищує її приплив до країни, то утворюється від'ємне сальдо платіжного балансу за поточними операціями та операціями з капіталом. У такому разі уряд покриває дефіцит спостерігається тривалий час і резервів не вистачає, уряд змушений удаватись до зовнішній позичок, що призводить до накопичення зовнішнього боргу. Проблема заборгованість дуже гостро постає перед країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, в тому числі Україною, та впливає на економічну співпрацю країни.

Усі подані вище показники економічного розвитку країни обов'язково враховуються при вступі держави у міжнародну економічну організацію.

Також у міжнародних економічних організаціях важливу роль відіграє процес глобалізації, причому на всіх рінях (світовий рівень, рівень окремої держави, рівень окремої галузі). Головними формами вияву процесів глобалізації є:

· розвиток і розширення обсягів міжнародної торгівлі;

· інтернаціоналізація господарської діяльності;

· транснаціоналізація світової економіки;

· формування регіональних інтеграційних угрупувань;

· інтенсифікація міжнародного руху капіталу;

· інтернаціоналізація наукових і технічних досліджень;

· інтернаціоналізація ринків капіталів у формі виробничих, фінансових, трудових ресурсів;

· створення міжнародних наднаціональних інституціональних структур.

Сучасні глобалізаційні процеси супроводжуються розвитком економічної інтеграції на регіональному рівні. На перший погляд здається, що глобалізація та регіоналізація - процеси протилежного характеру. Втім, у їх поєднанні немає суперечності, вони органічно пов'язані. Інтеграційні регіони - це осередки, в яких глобалізація набуває особливого розвитку, вищого, ніж у цілому на планеті. Саме тому, міжнародна регіональна інтеграція полягає в тісному, органічному сплетінні національних економік країн, компактно розташованих у певному просторі (регіоні). На досить високому ріні розвитку інтеграції національні економіки становлять єдине ціле, що характеризується єдиною виробничою структурою, спільною структурую регулювання з боку державних і недержавних інституцій, вільним рухом факторів виробництва і навіть політичною єдністю.

Розвиток регіональної інтеграції проходить п'ять стадій:

· зона преференційної торгівлі;

· зона вільної торгівлі;

· митний союз;

· спільний ринок;

· економічний і валютний союз.

Зона преференційної торгівлі поєднує держави, які надають пільги одна одній у торгівлі деякими товарами та послугами. Ці пільги полягають у зниженні ставок митних податків в обмеженні або скачуванні квот на імпорт деяких товарів. Саме слово «преференція» означає «надавання переваг». На цій первісній стадії інтеграції перебуває переважна більшість регіональних об'єднань світу, в тому числі СНД.

Зона вільної торгівлі відрізняється від попередньої форми тим, що тут лібералізується торгівля практично всіма товарами та послугами всередині об'єднання: митні податки, скасовуються квоти. Проте щодо третіх країн, які входять до зони, кожен член організації здійснює власну митну політику. На цій стадії, зокрема, перебувають Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз характеризується тим, що повна лібералізація торгівлі всередині об'єднання супроводжується встановленням єдиних митних ставок та інших обмежень щодо третіх країн. У формі митних союзів існують МЕРКОСУР, Митний Союз Центральної Африки тощо.

У спільному ринку лібералізується не тільки торгівля, а й рух факторів виробництва (капітал, робоча сила). На цій стадії інтеграції виробнича кооперація суттєво поглиблюється, зміцнюються зв'язки між фірмами країн-членів, складаються умови для переходу на єдину валютну систему. Класичним прикладом спільного ринку було Європейське Економічне Співтовариство з 1958 р. до початку 90-х років.

Економічний і валютний союз - поки що вища стадія, якої досягнуто в розвитку інтеграційних процесів. На цьому рівні вже досягнуто повної лібералізації торгівлі, забезпечено вільних рух факторів виробництва, виробниче кооперування набуло значного розвитку. Завершенням економічної інтеграції тепер стає остаточна побудова єдиної валютної системи з центральним емісійним центром і єдиною грошовою одиницею. Цієї стадії досяг поки що лише Європейський Союз. Економічна інтеграція в ЄС супроводжується також політичною інтеграцією. В ЄС дуже розвинута система наднаціональних органів управління економікою й політикою. Якщо ці процеси розвиватимуться й надалі, то Європейський Союз може перетворитися на спільноту, яка буде нагадувати єдину державу, щось на зразок Сполучених Штатів Європи.

На сьогодні домінує регіональна торговельна інтеграція - зони вільної торгівлі та митні союзи. У свою чергу, кількість зон вільної торгівлі значно вища, ніж митних союзів. За оцінками Світової організації торгівлі зараз реально діє близько 140 регіональних торговельних угод, у межах яких здійснюється більше 50% світової торгівлі.

Отже, міжнародні економічні інститути виконують надзвичайно важливу роль - допомогу вийти на міжнародну арену (підвищення чи зниження показників економічного зростання) неконкурентоспроможним країнам та утвердження передових країн і гарантія їх стабільності шляхом взаємовигідної підтримки держав-членів організацій. Членство в міжнародних організаціях має великі переваги для тих країн, які ввійшли до них, досягнувши належного рівня розвитку економіки та його стабільності і поступовості.

2. Інтеграція України у міжнародні економічні відносини

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс глобальних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорівні, по-друге, на мікрорівні й на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях і регіональних економічних об'єднаннях. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Існує цілий ряд міжнародних економічних організацій, вступ до яких відкриває чимало можливостей. До деяких з них Україна уже приєдналася, проте двері деяких з них ще закриті для нашої держави, через її недостатній розвиток в економічному плані. Тому далі буде наведено декілька об'єднань світового рівня, які відкрили чи зможуть відкрити за певних умов для України багато перспектив.

Ідея європейського єднання, пошуку та узгодження спільних інтересів пройшла досить довгий шлях свого розвитку до тих пір, поки набула чітких обрисів у процесі об'єднання Європи. Наслідком інтеграційних процесів у Європі було створення Європейського Союзу, до складу якого входить Бельгія, Австрія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Швеція, Естонія, Німеччина, Фінляндія, Португалія, Литва, Латвія, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта і Кіпр - країни, які прагнуть до економічної і політичної єдності, частково відмовляючись від національного суверенітету. Ключовою внутрішньою метою ЄС є сприяння економічному та соціальному прогресу, головним чином, через створення зони без внутрішніх кордонів; підтримка економічної та соціальної цілісності; заснування економічного і монетарного союзу та запровадження єдиної валюти.

Діяльність ЄС з економічної точки зору полягає у створенні правової основи для формування політики спільного ринку, міжнародної торгівлі, монетарної політики, сільського господарства, навколишнього середовища, регіонального розвитку. Головні напрями діяльності ЄС формують цілі та принципи діяльності організації, а також роблять її єдиною цілісною інституційною структурою. ЄС має багато інститутів у своєму підпорядкуванні, серед яких і Європейський Суд, Палата аудиторів - головний орган фінансової діяльності ЄС, що наглядає за виконанням бюджету та раціональним використанням коштів; виступає виразником інтересів платників податків країн ЄС. Економічний і соціальний комітет - консультативно-дорадчий орган ЄС, що надає рекомендації в галузі соціально-економічного розвитку Союзу.

Європейський інвестиційний банк - фінансова установа ЄС, одна з найпотужніших інвестиційних структур Союзу. Основне завдання банку - кредитування розвитку і реалізації транс'європейських проектів, розвитку промисловості та капітальної інфраструктури. Кредити, що надаються інвестиційним банком, спрямовуються на підтримку розвитку країн зі слабшою чи відсталішою від загальноєвропейського розвитку економікою. До інституційної структури ЄС належать також інші спеціалізовані установи, компетенцією яких є питання галузевого розвитку, зокрема економічного. Серед них на особливу увагу заслуговують Європейський центр розвитку внутрішнього ринку, Європейський фонд вдосконалення умов життя і праці, Європейський фонд торгівлі, Офіс регулювання торгівлі (торгові марки і товарні знаки) та ін. Заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС стало утворення економічного та валютного союзу (ЕВС), загальними цілями якого є:

· реалізація жорстко скоординованої економічної політики держав-членів (визначення кількісних макроекономічних показників, якими мають керуватися національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотримання цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць);

· забезпечення ефективного функціонування єдиного внутрішнього ринку проведення загальної економічної політики в ЄС (за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої мають стати євро і Європейський центральний банк, який має ті функції, що раніше виконувалися національними центральними банками);

· зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані (має на меті нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішньо валютних потрясінь; перетворення євро в одну з найважливіших резервних валют і зміцнення її позицій відносно долара США).

Основними напрямами діяльності економічного союзу в межах ЄС такі:

· повна ліквідація внутрішніх обмежень на переміщення товарів, капіталу, послуг і трудових ресурсів;

· створення спільного ринку, економічного і валютного союзу;

· створення єдиного внутрішнього ринку;

· проведення спільної торгової політики;

· встановлення єдиних зовнішніх тарифів;

· здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільського господарства і транспорту;

· розробка і проведення єдиної антимонопольної політики;

· проведення єдиної промислової політики;

· сприяння підвищенню конкурентоспроможності країн-членів;

· сприяння проведенню наукових досліджень, удосконаленню технологій, створенню транс'європейських мереж;

· розробка і здійснення єдиної політики в галузі енергетики, туризму, транспорту; гармонізація національних валют, створення єдиної валюти;

· проведення єдиної політики в галузі охорони навколишнього середовища; реалізація єдиної політики в соціальній сфері, сприяння високому рівню зайнятості та соціального захисту, розвитку охорони здоров'я;

· сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки; забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

Інструментами реалізації економічної політики ЄС є: індикативне планування, встановлення єдиних цін, квотування виробництва, субсидування.

Євроатлантичний вектор інтеграції України у світовий економічний простір передбачає імплементацію² всіх норм європейського законодавства в національну правову систему як стосовно надання фінансових послуг загалом, так і щодо інвестиційної діяльності й функціонування ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Україна повинна буде включити кожну з відповідних директив до власного законодавства, якщо вона стане членом ЄС. Поряд із наданням фінансової допомоги основним напрямом фінансово-кредитних відносин України з ЄС на міждержавному рівні є співробітництво у сфері отримання кредитів. Частка України в загальному портфелі проектів ЄБРР становить приблизно 7%. Враховуючи потреби нашої держави й важливість діяльності цього банку в нашій країні, зазначимо, що на сьогодні наявний розмір портфеля ЄБРР в Україні не є достатнім для економіки. Водночас ЄБРР є найбільшим інвестором-кредитором України, а обсяг його кредитно-інвестиційного портфеля порівняно із загальним обсягом прямих іноземних інвестицій в Україну становить 16,5% останніх. У рамках прийнятої стратегії ЄБРР працює у двох напрямах: надання міжнародних кредитів на пільгових умовах під гарантії уряду (40%) та кредитування українських приватних підприємств на комерційних умовах (60%).

Саме збільшення прямих проектів ЄБРР у приватному секторі економіки нашої країни може стати гарантією і своєрідним сигналом для приватних та інституціональних іноземних інвесторів щодо привабливості й стабільності інвестиційних умов в Україні.

Найпотужнішим і взірцевим об'єднанням не тільки з економічної, а й політичної, культурної та ін. точок зору на сьогоднішній день для України є дійсно Європейський Союз. На прикладі цього об'єднання можна прослідкувати, які вимоги до країн, що прагнуть вступити до ЄС, існують на сьогоднішній день та які реальні шанси України стати членом цього міжнародного угрупування. Стратегічною метою України щодо Європейського Союзу є вступ до нього. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту нашої країни. Бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося внаслідок невідповідності економічного і політичного середовища України нормам і вимогам ЄС.

Проте Україна крок за кроком просувається до Західної Європи, шукаючи можливості узгодження спільних інтересів.

Відносини з ЄС ґрунтуються на конкретних угодах і програмах партнерів. Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України В. Ющенко одразу після його обрання на початку 2005 року. Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація екс-президента поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства. У березні 2007 року Україні було запропоновано укладення. Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, все ж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій. 16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна - ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна - ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію», який є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна - ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності. Документ підготовлено на принципах: політичної асоціації та економічної інтеграції, спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки. Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.

Моніторинг того, як Україна виконує свої зобов'язання в рамках Порядку денного асоціації, здійснює як Європейська Комісія, так і українське громадянське суспільство.Європейська Комісія слідкує за результатами (передусім щодо реалізації реформ) в рамках традиційного щорічного аналізу поступу в межах Європейської політики сусідства - ENP Progress Report^. Українське громадянське експертне середовище проводить власну оцінку виконання зобов'язань в рамках Порядку денного асоціації. У травні 2010 року в Україні стартував Громадський моніторинг Порядку денного асоціації Україна-ЄС.

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що діяльність навіть окремих установ ЄС має великі повноваження і значення у розвитку економіки країн-учасниць. Тобто вступ України до цієї організації був би однозначно позитивним фактором розвитку її економіки в цілому.

Україна є учасницею МОМ (Міжнародної організації з міграції). У результаті широкомасштабної міграції людей, особливо нелегальної, можуть виникнути серйозні проблеми в країні, яка їх приймає, з такими негативними наслідками, як зростання злочинності, інфекційних захворювань, етнічна напруженість та соціальні конфлікти. Варто зазначити, що сьогодні ще не існує ефективного механізму протидії нелегальної міграції та запобігання її негативним проявам на міжнародному чи державному рівнях. Саме тому виникає необхідність проведення ретельного аналізу, вивчення всіх особливостей сучасної міграційної ситуації та визначення єдиного підходу до формування стратегії ефективної протидії нелегальної міграції в Україні.

Сьогодні нелегальна міграція як різновид організованої транснаціональної злочинності стимулює в Україні підпільний ринок дешевої праці, провокує

відтік коштів у «тіньовий» сектор економіки, що спричиняє напруженість у відносинах у відносинах із сусідніми країнами. Тому для розв'язання проблеми, поряд з Державною прикордонною службою України та Міністерством внутрішніх справ, залучено Департамент контррозвідки та інші підрозділи Служби безпеки України. Тобто вступ в цю організацію для України є чимале значення, оскільки Україна знаходиться на географічній межі Європи й Азії, тому через її територію здійснюються численні міграції.

Україна має безпосереднє економічне відношення до ГУАМ, оскільки є членом цієї організації. Економічна взаємодія країн ГУАМ (Грузії, України, Азейбарджану і Молдови) базується на необхідності продовження міжнародної інтеграції з метою оптимального збереження на перехідному етапі економічного, технічного та інфраструктурного потенціалів держав зони ГУАМ. Нові кордони переважно негативно впливають на національну економіку, особливо якщо транспортно-комунікаційні мережі та ін. елементи інфраструктури практично не розвиваються. Це створює значні проблеми для повноцінного функціонування ГУАМ як регіональної організації.

Спільні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Україна відіграє важливу роль у цих процесах, оскільки через її територію проходить стратегічний транзит енергоносіїв для європейських країн. З огляду на переробні потужності Україна має шанс стати суттєво важливою ланкою економічної безпеки Європи. Використання території України дає можливість більше як у двічі скоротити шлях транспортування нафти з регіону Близького Сходу до Європи. Українсько-грузинський транспортний коридор постачання нафти до Європи також є значно коротшим. Отримуючи прибуток від транзиту енергоносіїв з Прикаспійського регіону до Європи, Україна компенсує витрати на їх імпорт та вирішить свою енергетичну проблему.

Ефективними напрями економічної співпраці є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств для переробки сільськогосподарської продукції, а також підприємств у галузі машинобудування, енергетики, транспорту. В перспективі в межах економічного співробітництва країн ГУАМ може утворитися самодостатня у багатьох аспектах регіональна зона співробітництва.

Україна інтенсивно працювала і продовжує працювати над практичним створенням у межах ГУАМ зони вільної торгівлі, а країни ГУАМ в свою чергу активно підтримують цей план. Як наслідок, Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями об'єднання 28 листопада 2002 р. Угодою передбачається відміна сплати мита, а також податків та зборів, які мають еквівалентну дію, і кількісних обмежень у торгівлі між країнами-членами; усунення всіх інших перешкод для вільного руху розрахунків та платежів торговельних та інших операцій; співробітництво між договірними сторонами у здійсненні торгово-економічної політики для досягнення цілей цього договору в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, соціальної сфери, а також гармонізації законодавств договірних сторін.

Членство України в ГУАМ відіграє для України роль постійного та надійного економічного регіонально партнерства з країнами-сусідами.

Щодо сучасної СОТ, то вона - провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі. Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обов'язковою умовою для будь-яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство.

Україна бере участь у процесі приєднання до Світової організації торгівлі від грудня 1993 року, коли була подана заява уряду нашої країни про намір приєднатися до ГАТТ. Відтоді розпочинається тривалий процес багатосторонніх переговорів щодо вступу України до СОТ, який мав і має своїх прихильників та опонентів. Сьогодні Україна дісталася завершального етапу вступного процесу. Проведено 17 офіційних і чимало неформальних засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. На останньому засіданні, 25 січня 2008 року, члени Робочої групи ухвалили «вступний пакет» України: Звіт Робочої групи, розклади зобов'язань з доступу до ринку товарів і послуг, проект рішення Генеральної ради і протоколу про вступ. 5 лютого 2008 року вступний пакет розглянула і затвердила Генеральна ради СОТ. Президент України та Генеральний директор Світової організації торгівлі підписали Протокол про вступ України в СОТ. 10 квітня 2008 року Верховна Рада України ухвалила закон №250-VI «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі». 16 квітня 2008 року Президент України підписав закон про ратифікацію Протоколу, і того ж дня Міністерство закордонних справ направило СОТ повідомлення про це. З цього дня пішов відлік 30 днів - офіційного терміну від повідомлення про ратифікацію до членства в СОТ.

16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі.

Важливим для економіки України є її членство в СНД (Співдружність незалежних держав). Саме економічному співробітництву наша держава надає перевагу в рамках СНД. У 1994 р. нею та державами Економічного союзу підписано Угоду про приєднання України до Економічного союзу на правах асоційованого члена. На сьогоднішній день усі держави-засновниці СНД, за винятком Російської Федерації, ратифікували згадану угоду.

Зовнішньоекономічна політика України не плекає великих сподівань щодо СНД, а зосереджується на євроатлантичному векторі. Не так давно, було підтверджено, що структура діяльності СНД не є ефективною. Водночас Україні необхідно раціональніше використовувати формат СНД з метою забезпечення власних інтересів на пострадянському просторі, насамперед, для максимально можливого наближення до режиму вільної торгівлі в межах СНД.

Іншою економічно важливою спілкою, в якій Україна має права і обов'язки є Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Насправді реальна діяльність ОЧЕС лише розпочинається. На нечисленних самітах, що відбулися, було визначено такі пріоритетні цілі та завдання:

· створити режим вільного руху товарів, капіталів, для стимулювання економічних контактів, розширення меж виробничої кооперації та спільних інвестицій у сфері взаємних інтересів;

· сформувати інфраструктуру бізнесу - мережі банків і ділових центрів для фінансування й інформаційної підтримки як державних інвестицій, так і приватного бізнесу в інфраструктурних проектах, зокрема, Чорноморському комерційно-інвестиційному банку ОЧЕС;

· спорудити спільними зусиллями об'єкти інфраструктури, розширити співробітництво на транспорті;

· модернізувати та створити нові транспортні комунікації, перейти на сучасні транспортно-перевантажувальні й складські технології;

· організувати та розвинути паромне сполучення між Іллічівськом і одним з портів Туреччини, створити транспортно-експедиторські фірми для обслуговування ОЧЕС, забезпечити координацію у завантаженні судноремонтних заводів регіону;

· розвивати транспортно-експедиторське співробітництво на автотранспорті, створити необхідну інфраструктуру, розширити залізничне та повітряне сполучення між країнами ОЧЕС;

...