Проблеми трудової міграції і ринку робочої сили в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Проблеми трудової міграції і ринку робочої сили в Україні



Вступ

1. Теоретичні аспекти процесу трудової міграції

1.1 Сутність трудової міграції

1.2 Види та типи трудової міграції

1.3 Основні фактори, що викликають трудову міграцію та її наслідки

2. Аналіз процесів трудової міграції в Україні

2.1 Аналіз соціально-економічного стану України

2.2 Аналіз внутрішньої трудової міграції

2.3 Аналіз зовнішньої трудової міграції

3. Регулювання процесів трудової міграції та міграційна політика

3.1 Необхідність і основні заходи регулювання міграційних процесів

3.2 Міграційна політика в Україні

3.3 Рекомендації щодо вдосконалення політики регулювання трудової міграції

Висновки

Список літератури



Вступ

В умовах розширення світових господарських зв'язків трудова міграція з часом набула глобального характеру. Разом з тим, незважаючи на її масштаби, сучасна наука не має сьогодні єдиної концепції. Це можна було б пояснити тим, що міграція одночасно є віддзеркаленням різноманітних аспектів суспільного життя: економіки, демографії, соціології, політики, права. Однак, з іншого боку, і це є характерною особливістю для України, аналіз розмірів і тенденції міжнародної міграції робочої сили ускладнений недосконалістю його інформаційного та статистичного забезпечення, відсутністю уніфікованих національних і міжнародних показників, які здебільшого носять фрагментарний і залежний від контексту публікацій характер.

Істотне зростання масштабів міжнародної трудової міграції в Україні актуалізує її дослідження як явища, що має суттєвий вплив на розвиток економіки, соціальної сфери, демографії та інших сторін суспільного життя. Важливість дослідження процесів міжнародної трудової міграції в Україні зумовлена також стрімким зростанням її обсягів та інтенсивності, поширенням на всі регіони держави.

Міграція робочої сили, як процес перерозподілу робочої сили, потребує певного державного регулювання, без чого цей процес може трансформуватися в некеровану послідовність дій. Істотне розширення масштабів та зростання інтенсивності зовнішньої міграції робочої сили актуалізує її дослідження як чинника розвитку економіки, ринку праці, соціальної сфери, демографічних змін.

Характерною особливістю сучасного етапу є ускладнення визначення тенденцій міграції робочої сили, відсутність стандартизованих національних показників її рівня. Певні позитивні зрушення у цій сфері відбуваються завдяки прийняттю низки законів та нормативних актів, які унормовують міграцію робочої сили. Але внаслідок відсутності комплексного механізму державного регулювання, досконалого організаційно-правового забезпечення вплив держави на процес міграції робочої сили є дещо обмеженим.

Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вчені: Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. [1],Городецька Г.І.[2], Дженкова В.І., Левченко Л.М., Рєліна І.Є. [3], Дзюба С.Г. [4], Коржик О.М.[5], Лавриненко С. І. [6] та інші.

Незважаючи на те, що ряд важливих аспектів міжнародної міграції робочої сили знайшов відображення у працях цих та інших вітчизняних дослідників, окремі важливі проблеми, зокрема, методики оцінки впливу міграційних потоків на основні макроекономічні показники розвитку, питання імплементації зарубіжного досвіду в практику державного регулювання цих процесів, дослідження проблемних ситуацій, що утворюються в регіонах внаслідок міграції, взаємовплив стану економіки, соціальної сфери та міжнародної трудової міграції на їх розвиток, удосконалення системи інформаційного і статистичного забезпечення ще певною мірою залишаються поза увагою вчених і практиків.

Мета курсової роботи - дослідити та проаналізувати актуальні проблеми сучасної української трудової міграції.

Задачі курсової роботи:

· з'ясувати сутність міграції робочої сили;

· розглянути основні види та форми трудової міграції

· дослідити фактори міграції робочої сили;

· проаналізувати загальне соціально-економічне становище України;

· визначити особливості внутрішніх міграційних процесів та оцінити їх тенденції;

· проаналізувати зовнішні міграційні процеси та виявити їх основні наслідки та проблеми;

· розглянути основні механізми регулювання трудової міграції;

· з'ясувати особливості державного регулювання міграції робочої сили в Україні, його правового та організаційно-адміністративного забезпечення, виявити суперечності у цій сфері;

· запропонувати заходи щодо вдосконалення форм і методів регулювання міграційних процесів робочої сили.

Ключові слова: мобільність, міграційні процеси, зовнішня міграція, внутрішня міграція, регулювання міграцій, міграційна політика.



1. Теоретичні аспекти процесу трудової міграції

1.1 Сутність трудової міграції

Чисельність населення та трудові ресурси України, їх статевовіковий склад формуються як за рахунок природного приросту, так і міграцій.

Рух -- невід'ємна ознака і спосіб існування населення. Поряд з природним рухом -- його безперервним відтворенням під час зміни поколінь -- визначають ще просторовий (міграційний) та соціальний рух.

Усі три різновиди руху визначають розміри, структуру й динаміку населення будь-якої країни і забезпечують його постійну взаємодію з усіма іншими суспільними підсистемами. Без руху населення неможливий його розвиток -- безперервна кількісна та якісна зміна, зумовлена в кінцевому підсумку рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин [3, c.23].

Найважливішим фактором, що відбиває стан зайнятості всіх соціально-демографічних груп населення, є ступінь його мобільності, що відображає готовність і можливість населення змінювати соціальний статус, професійну приналежність і місце проживання. Мобільність обумовлена потребами економіки в праці певного змісту й місця додатка, а також здатністю й готовністю особистості до змін в істотних характеристиках праці.

Переміщення населення з одного місця в інше без зміни статусу позначається терміном «територіальна мобільність» [5, c.280].

Якщо зміна місця супроводжується зміною статусу, обумовлена потребами економіки в праці певного змісту й місця додатка, то географічна або територіальна мобільність здобуває інший характер і зміст, являючи собою вже міграцію, що, у свою чергу, відображає ринковий стан робочої сили. трудовий мігрант працездатний заробіток

Таким чином, міграція -- це переселення, переміщення населення, пов'язане зі зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього; це складне соціально-економічне явище. Міграція фізичних осіб поширена у світі як складний соціальний феномен, має об'єктивні передумови та носить закономірний характер. Нерідко синонімом поняття міграції фізичних осіб у вузькому розумінні є термін "переселення". Характер, напрями та інтенсивність міграцій визначаються зміною структури економіки і продуктивних сил, соціальною і трудовою мобільністю населення.

Розвиток ринкових відносин зумовлює активізацію територіальних переміщень населення. Процеси міграції стали окремим і специфічним фактором формування національного ринку праці.

Міграція робочої сили - це просторове переміщення працездатного населення, обумовлене змінами в розвитку й розміщенні виробництва, умовах існування населення [2, c.60].

Розвиток міграційного процесу, зміна напрямів і характеру міграції є наслідком суспільно-політичних та економічних процесів в Україні. Вивчення сучасних тенденцій трудової міграції є необхідною умовою пошуку шляхів оптимізації цього процесу в Україні. міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками.

Відмінність понять «міграція населення» і «трудова міграція» полягає в основній меті. Якщо міграція населення -- це переміщення людей (сімей) у територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання, то міграція трудових ресурсів -- це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання.

Щоправда, досить часто обидва ці процеси збігаються, оскільки обидві основні цілі накладаються. Отже, відмінність між ними досить умовна. Пояснюється це тим, що, якими б не були первісні мотиви міграцій, останні є явищем передусім економічним, зумовленим пошуком нового робочого місця. До того ж зауважимо, що в складі мігрантів, які змінюють місце проживання (стаціонарна міграція), 75 -- 90 % населення перебуває в працездатному віці, тобто трудовий мотив у них є дещо завуальованим. Отже, міграція населення має також трудовий характер і є фактором формування пропозиції робочої сили на міжнародному, національному та регіональних ринках праці [3, c.25].

Формування міграційних потоків відбувається під дією специфічних закономірностей. Найстійкішими з них є:

- пріоритет економічних чинників у формуванні системи потоків добровільної міграції -- основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;

- диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних характеристик індивідів - підвищена ступінь участі в міграційному русі притаманна молодим, добре освіченим особам, які не перебувають у шлюбі, мають добрий стан здоров'я, певні особливості характеру (ініціативність, сміливість); функціонування двох протилежно направлених потоків - досить тривале існування потоку міграції внаслідок повернення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці;

- інерційність потоків міграції - переміщення населення в установленому напрямку продовжується ще деякий час після того, як припиняється дія чинників, що зумовили формування відповідного потоку;

- визначальний вплив на формування обсягу переміщення міграційних можливостей регіону, виходу та міграційної ємності населення регіону, показниками яких є чисельність населення - міграційний потік тим масовіший, чим більше за чисельністю населення регіонів, між якими він проходить;

- залежність обсягів міграції від відстані - чим ближче розташовані регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв'язки між ними;

- взаємозв'язок міграційних процесів та ментальних особливостей населення - чим більший ступінь спорідненості менталітету жителів двох регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, переважаючих цінностей, репродуктивних установок), тим інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак [9, c.39].

Міграція є об'єктивним і досить конкретним об'єктом вивчення різних наук і навчальних дисциплін. Так, вона привертає увагу, наприклад, економістів, соціологів, демографів, юристів, істориків. Демографія вивчає вплив міграційних потоків на чисельність, склад, відтворення, рух і розміщення населення, на соціальне життя країн. Міграційна політика є складовою частиною загальної демографічної політики. Наука «Міжнародна економіка» займається проблемами міжнародного ринку праці, особливостями зовнішньої трудової міграції робочої сили, напрямками, причинами й способами її регулювання, прийнятими в різних країнах. Соціологія праці досліджує сукупність соціальних переміщень людей, що відображають унікальність особистості мігранта - його прагнення, потреби соціального, професійно-кваліфікаційного й духовного плану, мотиви й цілі поводження; основні види й типи мобільності, у тому числі плинність кадрів; демографічні фактори соціальної мобільності. Науку «Економіка праці й соціально-трудові відносини» цікавить вплив трудової міграції як зовнішньої, так і внутрішньої на якісно-кількісну динаміку чисельності населення й трудових ресурсів конкретних територій (держав, областей, міст) за певний період; стан ринку праці, зайнятості й безробіття всіх соціально-демографічних груп населення; кількісні і якісні сторони міграційного джерела поповнення трудового потенціалу; ефективність просторового переміщення працездатного населення.

Роль міграції як об'єктивного й безперервного глобального процесу, тенденції й закономірності розвитку якого необхідно враховувати при формуванні національного ринку праці, пояснюється впливом на національну економіку країн і їхніх регіонів, оскільки відбуваються відчутні зміни якісно-кількісного складу робочої сили, як у місці вибуття, так і місці прибуття мігрантів [6,c.189].

Оцінка переміщення населення або його механічного руху передбачає вивчення кількісних і структурних характеристик даного процесу, аналіз рівня й стану економічної активності працездатного населення з метою наукового обґрунтування, методичного забезпечення й прогнозування ситуації на міжнародному ринку праці, що поєднує національні й регіональні ринки праці.

Міграція як складне за структурою явище, характерне для сучасної епохи, припускає аналіз різних показників, що характеризують переміщення населення. При дослідженні рівня й обсягів міграції робочої сили її складу по статі, віку, освіті, сімейному стану, професіям, досвіду попередньої міграції, національній ознаці, економічній активності, джерелам засобів існування приділяється велике значення. Ці характеристики зіставляються зі складом наявного населення в місцях прибуття і вибуття мігрантів, що дозволяє більш повно оцінити вплив міграції на чисельний і якісний склад робочої сили [7, c.35].

1.2 Види та типи трудової міграції

Багатоцільовий характер міграції дозволяє класифікувати її по різних ознаках. Класифікація міграції є особливо диверсифікованою та такою, що використовує складну систему соціально-економічних, часових та інших критеріїв.

За характером переміщення населення: через кордони адміністративно-територіальних утворень можна виділити наступні типи міграції:

ь внутрішня міграція -- переміщення населення в межах однієї країни;

ь зовнішня міграція -- переміщення населення за межами своєї країни;

ь інтеграційна міграція -- переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання -- ЄС, ЄАСТ тощо.

Поділ міграцій на зовнішні та внутрішні є суттєвим. Зовнішні міграції -- це переміщення населення між країнами, групами країн. Внутрішні міграції - це переміщення населення в межах країни, між регіонами, населеними пунктами.

Зовнішні та внутрішні міграції населення характеризуються величиною міграційних потоків, складом мігрантів, напрямами міграційних потоків, їх періодичністю. В Україні зовнішні міграції завжди стимулювалися соціально-економічними, політичними та релігійними причинами.

В свою чергу зовнішню міграцію можна розділити на:

Ш внутрішньоконтинентальну міграцію -- переміщення населення в межах одного континенту (наприклад, переміщення робочої сили між. країнами Європи);

Ш міжконтинентальну міграцію -- переміщення населення за межі континентів (наприклад, переміщення населення між Європою і Америкою).

Залежно від тривалості переміщення населення виділяють:

Ш стаціонарну (безповоротну, або її ще називають постійною)

Ш тимчасові міграції.

Всі тимчасові міграції населення є поворотними. Стаціонарні і тимчасові можуть бути внутрішньодержавними та міждержавними.

Тимчасові міграції включають сезонні, епізодичні та маятникові переміщення.

Сезонні міграції -- це тимчасові міграції, для яких характерне тимчасове (сезонне) територіальне переміщення мігрантів. Залежно від причин, що їх зумовлюють, виділяють економічну сезонну міграцію (необхідність забезпечення робочою силою певних галузей народного господарства на період сезонного збільшення робіт) і соціально-культурну сезонну міграцію (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм).

Маятникова міграція -- це регулярне переміщення населення із одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання. Маятникові міграції зумовлюються невідповідністю між розміщенням виробництва і розселенням населення. Головний напрям цих міграцій -- із села в місто, із малого міста у велике місто. Найбільше маятникові міграції спостерігаються в приміських зонах великих міст, у міських агломераціях. Маятникові міграції сприяють збалансованому та раціональному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вони впливають на соціальну мобільність населення, на зміну соціальної структури сільського населення.

Епізодичні міграції -- це ділові, культурно-побутові та інші поїздки, які здійснюються не тільки регулярно, але й необов'язково у тих самих напрямах.

За часом розрізняють трудові міграції:

· довгострокові (до 3-х років);

· короткострокові (від 3-х місяців до одного року);

· вахтові (до одного місяця).

За напрямком руху виділяються наступні види:

· еміграція -- виїзд населення за межі своєї країни;

· імміграція -- в'їзд населення в країну;

· рееміграція -- в'їзд емігрантів у свою країну.

За професійним складом можна виділити::

· міграція робітників;

· міграція спеціалістів;

· міграція представників гуманітарних професій.

За якісним складом:

· міграція робочої сили низької кваліфікації;

· міграція робочої сили високої кваліфікації;

· міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").

За характером організації міграційних процесів можна виділити:

Офіційна (легальна) трудова міграція, за якої українські громадяни виїжджають за кордон з метою участі в трудовій діяльності та с легальними трудовими мігрантами для країн-реципієнтів; переважна більшість знаходить роботу за кордоном за допомогою комерційних бюро, агентств, інших організацій, які здійснюють в Україні ліцензовану посередницьку діяльність щодо працевлаштування;

· Неофіційна (прихована) легалізована трудова міграція, за якої цілями виїзду за кордон декларуються туризм, відвідування родичів тощо; більшість таких мігрантів фактично працевлаштовуються та згодом легалізуються в приймаючих країнах і набувають офіційного статусу трудових мігрантів;

Неофіційна (прихована) нелегальна трудова міграція, за якої при виїзді за кордон також декларуються цілі туризму, відвідування родичів, тощо, проте фактично громадяни України в приймаючих країнах працевлаштовуються нелегально; серед цієї категорії мігрантів значна частка осіб, які нелегально працюють у тіньовому секторі економіки країн-реципієнтів, передусім це сфера особистих господарств, протизаконна економічна діяльність та цілком законна економічна діяльність, в якій країна зацікавлена, але не мас дієвих механізмів щодо виведення її із тіні [4, c.129].

1.3 Основні фактори, що викликають трудову міграцію та її наслідки

Щоб розібратися в тому, чому активізуються міграційні процеси треба розглянути чинники і умови виникнення міграції, або, іншими словами, причини міграції. Причинами міграції є поєднання суб'єктивних і об'єктивних умов, взаємозв'язок яких викликає переміщення робочої сили [10, c.19].

У науковій літературі зустрічається різноманітна класифікація чинників міграції населення. Таке різноманіття може бути пояснено тим фактом, що серед учених немає єдності в поглядах як на кількість чинників, так і на їх класифікацію. Окрім того, достатньо широко представлені групування чинників міграції і їх структура.

Чинники, які зумовлюють зовнішню трудову міграцію українців, передусім мають економічний характер. Якщо в період 1994 - 2000 років мотивація трудових мігрантів з України визначалася насамперед неможливістю знайти будь-яку роботу, то на початку XXI ст. основним мотивом стало бажання поліпшити рівень добробуту у зв'язку із значним подорожчанням життя в Україні. Серед внутрішніх економічних чинників, які мають як загальнодержавний, так і регіональний аспекти виділимо наступні:

1) високий рівень галузевого та регіонального безробіття в умовах структурних трансформацій в економіці, довготривале зниження попиту на окремі спеціальності;

2) суттєве зниження рівня добробуту, фактичне зубожіння більшої частини населення в окремих регіонах і особливо у сільській місцевості серед окремих соціальних груп, потреба в коштах на придбання житла, освіти дітей, відкриття власного бізнесу, які неможливо реально і легально заробити в Україні;

3) невідповідність між рівнем оплати праці та фактичною вартістю життя в Україні

4) суттєво нижчий рівень оплати праці в Україні, ніж у країнах працевлаштування;

5) монопольне становище роботодавців, які зацікавлені у збереженні низької оплати праці, тінізації значного сегменту ринку праці в Україні, незабезпеченні соціальних гарантій для працівників;

6) неефективна політика держави щодо формування конкурентних переваг національного ринку праці, створення умов для легальної зайнятості, формування потреби в соціальних гарантіях на основі реальної оплати праці.

Зовнішні економічні чинники в основному визначають переважно стан та особливості зовнішнього ринку праці. Це, зокрема:

* зростання попиту на низько кваліфіковану працю в будівництві, сільському господарстві, сфері послуг у більшості країн Європи, який не задовольняється власною робочою силою;

* значно вищі рівні оплати праці, ніж в Україні та вигідніші умови працевлаштування;

* наявність різного за обсягом тіньового сектору економіки в країнах-реципієнтах, що робить можливим поширення нелегальних форм трудової міграції (в Росії, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині, країнах Центральної та Східної Європи);

* можливість легалізації на перспективу подальшої зміїні місця постійного проживання;

Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, також суттєвими є:

ь висока швидкість розповсюдження інформації;

ь швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;

ь розвиток засобів комунікації.

Чинники міграції можна розглянути відповідно теорії «притягання-виштовхування». Ця теорія була розроблена англійським вченим Ернестом Равенштайном, який одним із перших почав досліджувати міграційні процеси. Равенштайн дійшов висновку, що міграцію населення можна пояснити дією чинників «притягання-виштовхування»: несприятливі умови на одній території (жорстке законодавство, надмірні податки і т.д.) «виштовхують» людей з їх місця проживання, а сприятливі умови, створені на інших територіях, «притягують» їх [1, c.99].



2. Аналіз процесів трудової міграції в Україні

2.1 Аналіз соціально-економічного стану України

Основним соціально-економічним фоном, що спонукає розгортання трудової міграції з України за кордон, є наслідок довготривалої стагнації економіки, не досить вдале реформування економічних відносин тощо. Результатом цього стало значне зменшення внутрішнього валового продукту в Україні. Це особливо негативно вплинуло на рівень життя населення України та її регіонів, розшарування його окремих соціальних категорій, що найважливіше, на можливість зайнятості та отримання бажаної оплати праці і доходів.

Тому для об'єктивної оцінки міграційних процесів необхідно проаналізувати соціально-економічний стан країни [9, c.37]. Основні показники соціально-економічного розвитку України представлені у таблиці 2.1 [12].

Валовий внутрішній продукт. За оперативними даними, у 2008р. порівняно з 2007р. реальний валовий внутрішній продукт збільшився на 2,1%.

Промисловість. У промисловості за підсумками 2008р. отримано спад виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%. Така ситуація спричинена різким скороченням обсягів виробництва у ІV кварталі 2008р. (на 24,9%). Найбільше падіння порівняно з відповідним кварталом 2007р. спостерігалось на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (на 39-45%), хімічної промисловості (на 32,5%), машинобудування (29,2%). Не досягнуто рівня виробництва 2007р. у добуванні неенергетичних корисних копалин, легкій та хімічній промисловості, металургійному виробництві, виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення, виробництві та розподіленні електроенергії. Індекс промислової продукції у жовтні 2009р. порівняно з попереднім місяцем та жовтнем 2008р. становив відповідно 105,0% та 93,8%, за підсумками 10 місяців п.р. - 73,6%, що на 2,0 в.п. більше аналогічного показника за січень-вересень 2009р.

Сільське господарство. За попередніми даними, у 2008р. загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007р. зросло на 17,5%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - на 35,2%, у господарствах населення - на 5,8%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах, за розрахунками, становив 150,8 млрд.грн. У січні-жовтні 2009р. загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з відповідним періодом 2008р. зросло на 0,1%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - скоротилося на 0,3%, в господарствах населення - зросло на 0,3%. Загальний обсяг продукції сільського господарства у фактичних цінах, за розрахунками, становив 125,7 млрд.грн.

Зовнішня торгівля товарами. Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України за січень-листопад 2008р. становив 63046,2 млн.дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007р. на 41,7%, імпорту - відповідно 80757,1 млн.дол. і збільшився на 49,4%. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами досягло 17710,9 млн. дол. (за січень-листопад 2007р. - 9555,7 млн.дол.). Обсяг експорту товарів та послуг України за січень-вересень 2009р. становив 34319,5 млн.дол. США, імпорту - 35399 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом попереднього року експорт склав 54,9%, а імпорт - 48,7%. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 1079,5 млн.дол. (за січень-вересень 2008р. - мінус 10217,4 млн.дол.).

Оптова торгівля. Оборот підприємств оптової торгівлі за січень-грудень 2008р. становив 1000,1 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту порівняно з січнем-груднем 2007р. зменшився на 6%. Оборот підприємств оптової торгівлі за січень-жовтень 2009р. становив 658 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту склав 76,9% порівняно з січнем-жовтнем 2008р.

Роздрібна торгівля. Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за січень-грудень 2008р. дорівнював 449,3 млрд.грн., що на 18,6% більше обсягу січня-грудня 2007р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 30%. Ціни. Індекс споживчих цін у грудні 2008р. зафіксовано на рівні 102,1%, за рік у цілому - 122,3%. Індекс цін виробників промислової продукції у грудні 2008р. становив 99,6%, за рік у цілому - 123,0%. Індекс споживчих цін у жовтні 2009р. становив 100,9%, з початку року - 110,1%; індекс цін виробників промислової продукції - відповідно 101,9% та 112,7%.

Доходи населення. Номінальні доходи населення за січень-листопад 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. зросли на 40,1%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 39,8%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 11,4%. Витрати населення у січні-листопаді 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року зросли на 37,3%. Приріст заощаджень досяг 58600 млн. грн.

Заробітна плата. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника за січень-листопад 2008р. зросла порівняно з січнем-листопадом 2007р. на 35,3% і становила 1790 грн. У листопаді 2008р. порівняно з жовтнем номінальна заробітна плата зменшилась на 4,9% і становила 1823 грн. За січень-листопад 2008р. реальна заробітна плата найманих працівників по відношенню до відповідного періоду попереднього року збільшилась на 7,2%. Загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати на 1 грудня 2008р. становила 1736,7 млн. грн., що на 59,7%, або на 1068,0 млн. грн. більше, ніж на початок року. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника за 9 місяців 2009р. становила 1862 грн. і зросла порівняно з відповідним періодом попереднього року на 5,0%. Розмір заробітної плати у вересні порівняно з серпнем 2009р. збільшився у середньому на 2,3%, а з вереснем 2008р. - на 2,5%. Середня номінальна заробітна плата штатного працівника у вересні 2009р. становила 1964 грн., що у 3 рази вище рівня мінімальної заробітної плати (630 грн.).

Ринок праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня 2009р. порівняно з 1 грудня 2008р. зросла на 32,0%, з відповідним періодом минулого року - на 31,5% і становила 844,9 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з 1 грудня 2008р. зріс на 0,7 в.п. і на 1 січня 2009р. становив 3,0% населення працездатного віку. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 листопада 2009р. порівняно з 1 жовтня зменшилась на 6,3% і склала 508,4 тис. осіб, що на 4,1% більше порівняно з відповідною датою 2008р. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні за жовтень п.р. знизився на 0,1 в.п. і на 1 листопада становив 1,8% населення працездатного віку.

Населення. На 1 грудня 2008р. в Україні, за оцінкою, проживало 46162,8 тис. осіб. Упродовж січня-листопада 2008р. чисельність населення зменшилася на 209,9 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів. На 1 жовтня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46011,3 тис. осіб. Упродовж січня-вересня 2009р. чисельність населення зменшилася на 132,4 тис. осіб, що у розрахунку на 1000 жителів становило 3,8 особи.

Доцільним стає аналіз основних показників, які характеризують ринок праці, рівень зайнятості та безробіття в Україн. [11].

Підводячи підсумки, слід виділити основні тенденції, що були притаманні ринку праці за 2008р. порівняно з 2007 роком .

- щодо економічної активності населення працездатного віку:

збільшення рівня економічної активності з 71,7% до 72,3% населення відповідного віку;

збільшення рівня зайнятості з 66,7% до 67,3% населення відповідного віку;

зменшення обсягів самостійної зайнятості - на 7,2%;

зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 15,9%;

зростання кількості незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року - на 3,4%;

зростання кількості безробітного населення (за методологією МОП) на 0,5%;

- зменшення кількості вільних робочих місць (вакансій) на 46,3%;

- зниження рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 45,4% до 43,3%;

- зростання середньомісячної допомоги по безробіттю на 68,3%;

- зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати на 33,7%;

- зростання реальної заробітної плати на 6,3%;

- зменшення обсягів вивільнення працівників з причин скорочення штатів на 9,0%;

- зростання кількості працівників які:

переведені з ініціативи адміністрації на скорочений графік роботи - в 2,4 рази;

знаходились в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації - на 41,8%;

- збільшення кількості працівників, які вчасно не отримали заробітну плату - у 3,1 рази;

- збільшення суми боргу з виплати заробітної плати на 77,8%.

Для подальшого аналізу необхідним стає розрахунок аналітичних показників, які характеризують актуальні соціально-трудові проблеми країни [12].

У період кризи, у 2008 р., на 42% знизилась кількість вакантних місць, майже на 20% кількість нових пропозицій робочої сили. Дуже зросли показники кількості працівників, які знаходились у відпусках із ініціативи адміністрації (майже на 700%), та показники кількості працівників, яких перевели на скорочений графік ( 200%). Таким чином, можна зазначити, що у період кризи дуже погіршився стан розвитку нашої країни, тому потрібно зараз розробляти нові програми, щодо поліпшення соціально-економічного розвитку України.

2.2 Аналіз внутрішньої трудової міграції

За умов формування міжнародного ринку праці міграція стає усе буденнішим явищем у житті кожного пересічного громадянина. Глобалізація впливає на соціально-економічне середовище кожної країни більшою чи меншою мірою через фінансові ринки, посилення транснаціональних корпорацій. Поступово втрачається контроль над рухом капіталів, держави гублять свої можливості у здатності оподатковувати весь обсяг капіталів.

Зовнішня міграція часто спричиняє ряд негативних наслідків, але внутрішня міграція у більшості випадків є позитивним процесом, тому що дає можливість перерозподілити трудові ресурси між регіонами та галузями для найбільш ефективного функціонування економіки [4, c. 112].

Найбільший приріст населення за рахунок внутрішньої міграції у 2008 р. спостерігається у м. Київ та складає 21345 осіб.

Жителі приміських районів їдуть на роботу до столиці, а їх місця заповнюють жителі віддалених регіонів, таким чином відбувається переміщення робочої сили.

Найбільше від'ємне значення приросту за рахунок внутрішніх міграцій має Кіровоградська область ( - 4042) осіб та Луганська область - (- 3181) осіб.

Харківська область має додатне сальдо міграції +2672 осіб. Окрім вище названих м. Києва та Харківської області, додатне сальдо міграції населення було зафіксовано в Одеській та Чернівецькій областях (2653 та 410 осіб відповідно), а також в Автономній Республіці Крим (935 осіб).

Таким чином, на ринку праці в даний час склалася досить суперечлива ситуація. Незважаючи на активне вивільнення робочої сили і високий рівень безробіття, в деяких регіонах спостерігається нестача трудових ресурсів, яка частково заповнюється за рахунок мігрантів із сільської місцевості. На сьогодні вже не безробіття є головною проблемою вітчизняного ринку праці, а низька оплата праці.

2.3 Аналіз зовнішньої трудової міграції

Одним із проявів глобалізаційних процесів в Україні є міжнародна міграція робочої сили. Дедалі більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними, релігійними та зовнішньоекономічними чинниками [7, c.34].

За даними Держкомстату в Україні в 2008 р. кількість вибулих склало 22402 особи, що на 7267 осіб менше, ніж у 2007 р

Але офіційні дані не можуть в достатній мірі відобразити ситуацію, що складалася в Україні, тому що близько 80 % з українських мігрантів працюють нелегально.

Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% и 25% - на східному.

За даними соцопитування Інституту соціології НАН України, найбільший досвід роботи за кордоном у жителів західних областей - 36,8%, або більш ніж кожна третя родина, мешканці центрального й східного регіонів - 26,4% й 21,4% відповідно, жителі південних областей - 15,4%.

Головними країнами-реципієнтами української робочої сили є Російська Федерація (2 млн. чол.), Польща (1 млн. чол.), Італія (0,5 млн. чол.), Греція (0,35 млн. чол.), Португалія (0,2 млн. чол.), на Чехію, Іспанію, Німеччину та США припадає бл. 130 тис. чол. та ін.

Найбільший дохід мігранти отримують у країнах Європейського Союзу. Особливо слід виділити Ірландію (3125 дол. на місяць), Швейцарію (2300), країни Бенілюксу (1600-1675), Німеччину (1300) та Італію (934). Значно меншим є дохід українців, котрі працюють у країнах Східної Європи: Чехія - 527 дол. на місяць, Румунія і Словаччина - 430, Росія - 371.

Серед негативних наслідків трудової міграції варто назвати тимчасову втрату державою певної частини трудового потенціалу, а мігрантами - професійних навичок за здобутою освітою, оскільки за кордоном вони переважно виконують некваліфіковану роботу.

Водночас мігранти відсилають на батьківщину кошти, що стають джерелом економічного розвитку регіону. Так, у 2008 р. емігранти з усього світу перерахували додому 305 млрд. доларів США. Отже, трудова міграція є важливим чинником розвитку ринку праці та джерелом валютних надходжень. За розрахунками відділу міграційних досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, наявність трудових поїздок за кордон знижує кількість безробітних по Україні у 2,6 раза, а щорічний обсяг заробітків трудових мігрантів становить 4,7-7,6 млрд доларів США

Світова фінансова криза може у короткостроковій перспективі призвести до зниження «попиту» на трудових мігрантів у розвинених країнах, проте через постаріння населення та зростання дефіциту трудового потенціалу європейські країни можуть розвивати економіку та забезпечувати належний соціальний розвиток тільки за рахунок активного використання праці мігрантів. У даному контексті очікується подальше зростання зацікавленості країн Європи у залученні кваліфікованих мігрантів з України[8, c.41].

Водночас, жорсткий міграційний контроль, суворий професійний відбір та конкуренція з мігрантами з інших країн є факторами, які значною мірою обмежують міграційні процеси з України до розвинених країн світу. Внаслідок впливу цих чинників, а також активної роботи з договірно-правового забезпечення процесів трудової міграції з західноєвропейськими країнами, західний вектор міграції можна вважати відносно контрольованим.

Східний вектор міграції - до країн СНД - був і є привабливим для тих трудових мігрантів, які через недостатню кваліфікацію, низький рівень володіння іноземними мовами чи нездатність до адаптації в незвичному економічному та культурному середовищі неспроможні адаптуватися у країнах Західної Європи та Америки.

МОП наголошує, що мігранти їдуть у пошуках не просто роботи із пристойною зарплатнею, а для пошуків будь-якої роботи. Часто трудові (та й не тільки) мігранти потерпають від поганих житлових умов, від того, що, живучи і працюючи нелегально, за кордоном вони стають жертвами шахраїв. Трудова міграція зазвичай асоціюється з терміном «3 Д» (брудний, небезпечний, деградуючий) («three D»: dirty, dangerous, and degrading) - це робота, від якої відмовилися громадяни іноземної державиє

Фахівці МОМ підкреслюють, що тендерна складова відіграє важливу роль у міграції; людина відчуває себе подвійно вразливою: по-перше, як мігрант, а по-друге, як жінка чи як чоловік. Гендерна складова визначає і сферу діяльності для мігрантів. Відповідно до даних МОП (Міжнародна організація праці), жінки загалом залучені у сфері обслуговування: вони працюють медсестрами, прибиральницями в готелях і ресторанах, є зайнятими в домашньому господарстві та секс-бізнесі. Робота такого типу робить жінок більш чутливими до дискримінації та знущань.

Чоловіки ж зазвичай залучені до роботи на будівництві та на плантаціях, тоді як жінки виконують «невидиму роботу» домашнього господарства. Жінки-трудові мігранти переважно прив'язані до будинку своїх господарів та ще й часто-густо проживають із господарями; це зумовлює їхню непоміченістьдля суспільства іноземної держави. Переважно на цю роботу погоджуються нелегальні мігранти, на жаль, у такий спосіб, вони стають залежними від своїх господарів. Їхній робочий день триває далеко не 8, а інколи й усі 16 год.

На жаль, трудова міграція також стимулює розвиток кримінальних та злочинних угруповань загалом інтернаціонального походження, які функціонують у більшості країн Західної, Центральної та Східної Європи. Організована злочинність контролює в першу чергу рекет та торгівлю людьми з метою трудової та сексуальної експлуатації.

Тому, загостреною для України залишається проблема торгівлі живим товаром, особливо жінками, сотні тисяч яких опинилося у рабстві за кордоном. Українських жінок купують за 50-200 доларів і перепродають до будинків розпусти Західної Європи вдесятеро дорожче.

Сучасні рабовласники і котрабандисти світу щороку заробляють на торгівлі людьми близько 9,2 мільярда євро, роблячи цей вид організованої злочинності одним з найприбутковіших [8, c. 579].

Наступною проблемою є те, що українські мігранти мають досить високий освітній рівень. Так, близько 75 % з них мають вищу чи незакінчену вищу освіту, а в Тернопільській області - 86 %. Серед жертв торгівлі людьми таких близько 50 %.

Тема інтелектуальної міграції набула особливого поширення на пострадянському просторі і в Україні зокрема в 90-х рр., коли набрали обертів еміграційні процеси. Еміграційні настрої поширились і серед науковців зі ступенем. З часу здобуття незалежності (1991-2008 рр.) Україну залишило 626 докторів наук. Облік кандидатів наук, які виїхали за кордон, ведеться українськими статистичними відомствами, починаючи з 1996 р. Протягом останніх 13 років (1996-2008 рр.) 1212 вітчизняних кандидатів наук змінили країну проживання.

Найбільшим попитом у зарубіжних ВНЗ користується викладацька діяльність науковців технічної галузі (у 2007 р. 27% виїздів українських науковців за кордон з цією метою здійснили представники технічних наук). Серед спеціалістів гуманітарного спрямування, які викладали у 2007 р. за кордоном, переважна більшість -- фахівці з педагогічних наук (14,6% загальної чисельності виїздів). Своїми теоретичними та практичними знаннями ділилися із зарубіжними студентами також працівники сільськогосподарської наукової галузі (12%), фізико-математичних (9,3%) та загальнотехнічних (8,9%) наук.

Все менше людей, які працювали в ЄС можуть накопити достатньо коштів для відкриття власного бізнесу в Україні. Раніше 10% мігрантів мали змогу розпочати власну справу, тепер даний відсоток скоротився до 5 [7, c. 37].

Також до повернення в Україну підштовхує нинішня загальна фінансова криза. В ЄС та в РФ спостерігається скорочення об'ємів будівництва, а це означає, що значна частина мігрантів в найближчий час повернеться додому. І тут ми повстаємо перед внутрішнім викликом: на сьогодні в Україні також йде скорочення будівельних робіт, крупні забудовники вже оголосили про масові скорочення персоналу, а рекрутингові агентства взагалі припинили найм спеціалістів будівельних професій [6, c. 187].

Таким чином, виїзд робочої сили з країни, трудова міграція населення є чітким індикатором становища у державі, умов життя й заробітку громадян. Негативні наслідки зовнішніх міграцій можуть призвести до погіршення інтегрованих показників соціально-економічного розвитку країни, подальшої втрати конкурентоспроможності країни та погіршення стану національної безпеки загалом.



3. Регулювання процесів трудової міграції та міграційна політика

3.1 Необхідність і основні заходи регулювання міграційних процесів

Необхідність регулювання міграційних процесів зумовлено рядом негативних наслідків.

Міжнародний обмін людським капіталом зумовлює виникнення суттєвих проблем для нашої країни, серед яких виокремимо такі:

1. Пряма втрата людського капіталу в процесі міжнародного обміну. Зменшується чисельність населення України, оскільки значна частина тих, хто бере участь у міжнародному обміні - це молодь репродуктивного працездатного віку, яка найближчим часом не збирається повертатися на батьківщину. Виїзду українців на навчання в інші країни сприяють численні коледжі та мовні школи, навчання в яких переважно й стає офіційною мотивацією поїздки. Окрім усього іншого, студентська віза часто надає право на роботу зі скороченим робочим днем. Студенти, як правило, працюють у всіх сферах, де потрібна низькокваліфікована робота, в результаті чого відбувається декваліфікація робочої сили.

2. Моральний аспект. Працюючи на чужині, заробітчани втрачають здоров'я, не отримуючи при цьому кваліфікованої медичної допомоги, змушені займатися важкою фізичною й часто ненормованою працею, мають важкі побутові умови, нерідко зазнають насильство з боку роботодавців, позбавлені правового захисту. В Україні внаслідок трудової міграції розпадаються сім'ї, залишаються фактично бездоглядними діти та люди похилого віку.

3. Структурні деформації ринкових механізмів, викликані диспропорційним попитом на товари і послуги (у т.ч. нерухомість) на внутрішньому ринку, насамперед у регіонах з великою часткою трудових мігрантів, що, за існуючої низької купівельної спроможності основної аси населення та нездатності найбідніших верств виїхати за кордон на заробітки, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування суспільства.

4. Погіршення співвідношення між працездатним і непрацездатним населенням. Зменшується чисельність економічно активного населення працездатного віку, що призводить до глибоких деформацій у демографічній структурі, сфері зайнятості й освіти.

5. Формування нераціональної структури імміграції в Україну. В'їзд іммігрантів в нашу країну відбувається переважно з кран ризикової міграції (Туреччина, Китай, Іран). Серед основних категорій нелегальних мігрантів за громадянством основну кількість становлять громадяни Китаю - 25%, Індії - 25%, Пакистану - 7%, Афганістану - 7%, Іраку - 6%. При цьому процес імміграції можна охарактеризувати як «імміграція без розвитку іммігрантів».

6. Прихована (латентна) міграція. Іноземні компанії, спільні підприємства використовують людський капітал нашої країни без адекватного здійснення інвестицій у нього. З усіх можливих інвестицій у людський капітал здійснюються в кращому випадку інвестиції в освіту та підвищення кваліфікації на робочому місці. Причому з огляду на те, що специфічна підготовка наділяє працівників знаннями і навичками, у яких зацікавлена лише та фірма, де вони були отримані, перевага надається специфічним, а не загальним інвестиціям у людський капітал. Таким чином, іноземні роботодавці, інвестуючи у специфічну підготовку персоналу, забезпечують роботу фахівців виключно в інтересах зарубіжних фірм. Відповідно обмежується міжгалузева та міжрегіональна мобільність трудових ресурсів, що унеможливлює структурну перебудову економіки. Як свідчить досвід, майже не здійснюються інвестиції в здоров'я працівника (основний компонент людського капіталу), задіяного на роботі в іноземних компаніях. Певною мірою цьому сприяє й недостатня організованість профспілкового руху та слабкий вплив профспілок на діяльність вітчизняних та іноземних підприємств.

7. «Відплив мозків» є однією з найвагоміших проблем у контексті перспектив науково-технічного прогресу і належного стану безпеки нації. Довготривалі стажування та контракти поступово переростають у право на постійне проживання, а в окремих випадках - і в отримання громадянства країни перебування. Це стосується науковців, галузевих фахівців, висококваліфікованого технічного персоналу тощо. Попит на висококласних фахівців, зокрема - лікарів, технічного персоналу середньої ланки, програмістів та інших залишається актуальним для багатьох країн, де цілком зрозумілою і економічно обґрунтованою є перевага одноразової інвестиції у відносно недорогого за західними мірками готового фахівця над дорогим і тривалим процесом його підготовки. Окрім прямих індивідуальних комерційних пропозицій, існують і більш витончені міграційні інструменти, побудовані на формуванні ґрунтовних баз даних та селективному підході до них. У контексті приєднання України до Болонського процесу загроза втрати людського капіталу під час навчання, стажування та різноманітних програм технічної допомоги вимагає дедалі більшої уваги.

Таким чином, аналіз наслідків міжнародного обміну людським капіталом свідчить про асиметричний характер участі в ньому України, що послаблює конкурентоспроможність національної економіки.

Основне завдання міграційного управління - запобігання стихійності. Важливим елементом без кризового розвитку вважається забезпечення рівномірного регіонального економічного розвитку, усунення регіональної економічної асиметрії. Це означає, що рівень і умови життя в окремих регіонах не повинні різко відрізнятися друг від друга, для того, щоб не відбувався процес «переливу» й концентрації населення з одних регіонів в інші, не створювався небезпечний рівень соціальної напруженості в регіонах.

Найважливішим завданням державного керування в сфері міграцій, є поетапне, системне узгодження дій із соціально-економічною політикою держави, що дозволить збалансувати не тільки кількісні показники, але і якісні характеристики в міграційних потоках населення.

Негативні наслідки та подальше поглиблення диспропорцій призведуть до погіршення інтегрованих показників соціально-економічного розвитку країни, подальшої втрати конкурентоспроможності країни та погіршення стану національної безпеки загалом.

Водночас, враховуючи ситуацію на внутрішньому ринку праці, передусім рівень оплати праці в Україні, збільшення розриву між рівнем заробітної плати та вартістю життя, збереження високого рівня безробіття в окремих регіонах, Україна не може ефективно впливати на масштаби зовнішньої трудової міграції своїх громадян. Тому практичні заходи мають бути спрямовані на зменшення негативних наслідків цього явища.

У зв'язку з цим концепція національної політики у сфері регулювання міждержавної трудової міграції повинна формуватися у двох напрямах:

* формування умов для підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці та створення умов для зменшення масштабів зовнішньої трудової міграції;

* забезпечення захисту інтересів громадян України за кордоном та створення умов для поширення легальної трудової міграції

Таким чином, запобіганням основних негативних наслідків міграційних процесів займаються як на державному, так і на світовому рівнях [4, c. 213].

3.2 Міграційна політика в Україні

Основними завданнями державної політики у сфері регулювання міждержавної міграції населення України в сучасних умовах є:

1) а) реалізація загальнодержавної програми врегулювання проблем, пов'язаних з трудовою міграцією. Зокрема, проведення масштабного дослідження обсягів трудової міграції та оцінки соціально-економічних наслідків; обґрунтування проблемно-цільової програми фінансування системних заходів у регіонах України щодо запобігання негативним наслідкам міграційних процесів та стимулювання повернення населення у місця його постійного проживання;

2) б) поглиблення міжнародних зв'язків з питань зайнятості населення, активізація міжнародної співпраці в регулятивних процесах у сфері міграції, підписання двосторонніх угод між Україною та країнами масового перебування українців;

3) в) посилення державного контролю за виданням ліцензій, які дозволяють організаціям займатися працевлаштуванням за кордоном, наявністю належним чином укладеної угоди з відповідними іноземними агенціями; проведення перереєстрації комерційних суб'єктів господарювання, які одержали такі ліцензії; забезпечення матеріальних гарантій та юридично відповідальності таких компаній за дотримання умов контракту; виявлення та припинення діяльності структур, які вербують нелегальних мігрантів, злочинних угруповань, які займаються торгівлею людьми;

4) г) сприяння пошуку офіційних роботодавців за межами України для профорієнтації потоків надлишкової робочої сили; повідомлення населення

5) через засоби масової інформації щодо наявності вільних робочих місць за межами держави та умов працевлаштування; проведення облдержадміністраціями, обласними службами зайнятості заходів щодо розширення можливостей легального працевлаштування за кордоном (міжнародні ярмарки вакансій);

6) д) популяризація обласними службами зайнятості інформації про трудове законодавство основних країн-реципієнтів українських трудових мігрантів, включаючи положення відповідних міждержавних та багатосторонніх угод, умови працевлаштування, вимоги до діяльності посередницьких структур з працевлаштування, загрози та наслідки нелегального працевлаштування за кордоном, у державних засобах інформації. Така інформація має поширюватися на різних рівнях, зокрема серед студентів, у місцях перетину кордонів, у місцях оформлення віз та закордонних паспортів, на рівні сільських рад у регіонах масового поширення нелегальної трудової міграції;

...