Сутність грошей та їх властивості

Конкуренція - це співіснування і боротьба товаровиробників та інших суб'єктів ринкового середовища за досягнення максимальних прибутків та інших цілей шляхом задоволення різноманітних потреб споживачів з повним використанням при цьому власних сильних сторін і можливостей зовнішнього середовища, усуненням слабких власних сторін і загроз ззовні.

Суб'єктів конкурентної боротьби називають конкурентами.

Таким чином, в ринковій економіці підприємство перебуває в певному конкурентному середовищі, а тому змушене брати участь у конкурентній боротьбі. Пропонуємо наступне визначення конкурентного середовища.

Конкурентне середовище підприємства - це суб'єкти конкурентної боротьби (конкуренти) і їх дії із забезпечення власних інтересів, в результаті чого формуються певні умови діяльності підприємства.

У кожній галузі формується власне конкурентне середовище. Саме тому підприємство повинно правильно оцінити його конкурентів та їх інтереси, галузь (або галузі), в якій воно функціонує, щоб виробити найбільш ефективні конкурентні стратегії, які б забезпечували його високу конкурентоздатність та конкурентостійкість.

Конкурентоспроможність підприємства - це його комплексна порівняльна характеристика, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами-конкурен-тами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу.

Тобто, конкурентоспроможність можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на певному ринку.

При цьому обов'язковою вимогою є порівнянність оціночних параметрів, саме:

а) технології,

б) потенційних можливостей обладнання,

в) рівня персоналу,

г) системи управління,

д) рівня інновацій,

е) стану комунікацій,

є) рівня маркетингової політики,

ж) експортно-імпортних можливостей та інших параметрів.

пропонується розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства:

Перший рівень - менеджери дбають лише про випуск продукції, на споживача не зважають.

Другий рівень - менеджери прагнуть, щоб продукція підприємства повністю відповідала стандартам, встановленим конкурентами.

Третій рівень - менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають „законодавцями моди» у галузі.

Четвертий рівень - коли успіх у конкурентній боротьбі забезпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприємство повністю стає „законодавцем моди» на даному ринку.

Сукупність факторів, що стримують конкуренцію, визначають низку невирішених таких основних проблем, які гальмують становлення дієвого конкурентного середовища на товарних ринках. Це перш за все сповільнені темпи формування ринкових структур, що створюють передумови для зародження та підтримки конкуренції, формування конкурентного підприємницького сектору економіки, приватних, малих підприємств та акціонерних товариств. По-друге, це наявність в організаційних структурах управління монопольних утворень, які блокують прояви чесного суперництва на товарних ринках. Важливим тут є ефективне формування у системі управління економікою механізму, що створює сприятливі умови для підтримки конкуренції, всебічне використання процесу приватизації для розвитку повноцінного підприємництва.

Формування конкурентної політики відбувається в умовах економічної нестабільності, кризового стану виробничих галузей, нерозвиненості інфраструктури, тиску з боку сильних конкурентів, у тому числі іноземних. Усі ці фактори чинять певний вплив на утворення відповідних конкурентоспроможних ринкових структур.

У цілому конкурентоспроможність -- це внутрішня властивість суб'єкта ринкових відносин, виявлених у процесі конкуренції. Вона дає можливість зайняти свою нішу в ринковому господарстві шляхом покриття всіх витрат виробництва й отримання прибутку від легальної господарської діяльності. Конкуренція є одним з основних елементів ринку. По суті--це процес боротьби за доходи, за своє місце в системі "виробництво --споживач". У зв'язку з розвитком інтеграції економіки, конкуренція виходить з регіонального на міжрегіональний, і навіть на загальнодержавний рівень. Відповідно до кожного рівня конкуренція має свої особливості. Наприклад, на рівні підприємства вона сприяє виготовленню і реалізації товарної продукції за цінами не вищими і за якістю не гіршими, ніж в інших ринкових контрагентів у своїй ринковій ніші. При цьому норма прибутку, обсяг продажу, частка ринку характеризують результат господарської діяльності конкретного економічного суб'єкта.

Важливе місце у формуванні конкурентоспроможності економіки належить трудовому потенціалу, його якісній характеристиці. Сучасна конкурентоспроможна економіка неможлива без висококваліфікованої, гнучкої та мобільної робочої сили, яка може вирішувати найскладніші виробничі і соціальні завдання.

Зародження конкурентної політики починається у сфері трудових відносин за окремими елементами, з одного боку, з попиту на робочу силу, з іншого--з її пропозиції.

Конкурентоспроможність на ринку праці як локальному визначається його здатністю отримувати дохід у сфері своєї професійної діяльності, яка дає змогу відтворювати свою робочу силу та підвищувати рівень і якість життя. Найчастіше саме можливість зміни професії, місця роботи з метою збільшення доходів і якості життя підвищує конкурентоспроможність конкретної особи. Необхідно зазначити, що розлад економічної та соціальної інфраструктури призведе в першу чергу до падіння конкурентоспроможності особистості та робочої сили держави в цілому. Як наслідок--втрата молодих талантів і значне зниження конкурентоспроможності на всіх рівнях господарювання.

Важливе місце в конкурентній політиці займає система вимірювання конкурентоспроможності та її оцінка. Саме вимірювання конкурентоспроможності може проводитися за широким спектром показників на всіх рівнях економічного дослідження. Наприклад, на макрорівні --за динамікою частки підприємства в продажу на внутрішньому ринку; на агрегованому рівні галузі -- за динамікою галузевого балансу. На мікрорівні найчастіше застосовуються показники як традиційні, які достатньо точно вимірюються, так і нетрадиційні, вимірювання яких базується на порівнянні репрезентативних опитувань.

Усі показники конкурентоспроможності також поділяють на такі, що характеризують внутрішнє, і такі, що характеризують зовнішнє середовище. До традиційних показників конкурентоспроможності внутрішнього середовища належать характеристика і динаміка розвитку підприємства, його привабливість для іноземних інвестицій. Це перш за все місткість внутрішнього ринку, споживання на одну особу, демографічні показники приросту, загальна структура населення, рівень заробітної плати, податкові ставки, тарифи, ресурсна база (обсяги розвіданих корисних копалин), наявність відтворювальних природних ресурсів.

До характеристики як внутрішньої, так і зовнішньої конкуренції належить якість робочої сили, включаючи рівень освіти, традиційні цінності, стан здоров'я та ін. Сюди також варто віднести державне управління, правове забезпечення, рівень злочинності, рівень корумпованості, рівень компетентності керівництва.

Важливим у конкуренції політиці, у визначенні конкурентоспроможності підприємства є оцінка сегментації ринку, враховуючи принципи поділу ринків і встановлення їх профілю, вибір цільового сегмента з детальною оцінкою ступеня привабливості окремих видів діяльності та вибір одного або декількох видів діяльності. Сама сегментація ринку передбачає поділ їх на групи, враховуючи різні потреби. Наявний також вибір цільових сегментів ринку, який передбачає прийняття рішень щодо входу на ринок. Подальша дія на ринку повинна забезпечуватися чітким відділенням своєї діяльності від діяльності інших суб'єктів ринку. Від того, на скільки правильно обрано сегмент ринку, залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі. Тут важливо розрізняти ознаки та критерії сегментації ринку.

Розподіл ринків на загальнодержавні та регіональні проводиться за наявністю бар'єрів вступу на ринки певного регіону конкурентів з урахуванням проведення політики демонополізації та підтримки конкуренції.

Свою специфіку в конкурентній політиці мають адміністративні бар'єри. Це здебільшого заходи регулюючого характеру з боку державних органів влади. Хоча таке регулювання є об'єктивно необхідним, але саме надлишкова регламентація підприємства в галузі створює додаткові бар'єри для нових фірм: ліцензування діяльності, квотування виробництва, ускладнений порядок реєстрації підприємств, перешкоди у відведенні земельних ділянок і наданні виробничо-службових приміщень. Найбільш вагомими при вступі потенційних конкурентів на нові ринки є саме адміністративні бар'єри.

Всесвітнє господарство являє взаємопов'язані між собою економіки практично всіх цивілізованих країн світу.

Економічною основою всесвітнього господарства є об'єктивна доцільність, зумовлена прагненням всіх держав до зростання економічної ефективності, досягнутого за рахунок міжнародного поділу праці, і викликаними цим зростанням національної спеціалізацією і міжнародною інтеграцією.

Постійне прагнення до поглиблення поділу праці та доведення його до міжнародного рівня служило раніше головною причиною становлення і розвитку міжнародної торгівлі і світового ринку. Однак, на відміну від світового ринку, який і зараз є найважливішою складовою частиною міжнародного співробітництва, всесвітнє господарство являє собою більш ємне явище. Це особлива форма реалізації міжнародних економічних взаємозв'язків між господарськими суб'єктами більшості країн світу, націлена на досягнення більшої ефективності в економічній діяльності за рахунок поглиблення поділу праці та вільного переміщення у світовому просторі товарів, робочої сили, технологій та капіталу.

11. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці - економічна основа сучасного світового господарства, тому що він представляє обмін між країнами, результатами та факторами виробництва у певних кількісних та якісних співвідношеннях. Передумовою МПП є суспільний поділ праці. Спільний поділ праці - це поділ окремих товаровиробників за окремими видами діяльності. За родом діяльності суспільний поділ праці поділяється на:

-загальний;

частковий; - одиничний.

міжнародна спеціалізація - це така форма поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва у світі відбувається на основі процесу диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси.

В умовах науково-технічного прогресу посилюється взаємозв'язок спеціалізації і техніки, так як в структурі міжнародного поділу праці активну роль набуває одиничний поділ праці.

А на базі широкого використання персональних комп'ютерів, робототехніки, електроніки, мікропроцесорної апаратури, гнучких автоматизованих виробничих систем посилюється розвиток усіх видів спеціалізації: подетальної, повузлової, технологічною.

Спеціалізація виробництва створює передумови для розвитку другої форми прояву міжнародного поділу праці - кооперації, яка виникає, коли в процесі спеціалізації виробництва виділяються («відбруньковуються») окремі стадії технологічного циклу .

Процес кооперації притаманний всім країнам і всім типам виробництва, тому він також, як і спеціалізація, має всеосяжний характер.

Кооперація в наш час стала відтворювальної базою соціально-економічного та науково-технічного прогресу, серцевиною світогосподарських зв'язків та процесу інтернаціоналізації.

Ця форма взаємодії суб'єктів господарювання виступає основою структурних перебудов в національних економіках. По суті, це відносини міжпідприємствами різних країн, які базуються на довготривалій основі.

В економічній науці термін «кооперація» використовується у вузькому і широкому значеннях: у вузькому як кооперація виключно виробничої діяльності, а в широкому - як кооперація різних сфер господарської діяльності: науки, матеріально-технічного забезпечення, безпосередньо процесу виробництва, збуту продукції, управління підприємством.

З виникненням великого промислового виробництва в епоху первісного нагромадження капіталу в результаті розвитку міжнародного поділу праці та її міжнародної кооперації склався єдиний світовий ринок. Його формування завершилось в кінці XIX століття.

Світовимй римнок - сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва. Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:

він є категорією товарного виробництва, який виходить в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;

він проявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;

він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;

виконує роль, що санує, тобто дозволяє забраковувати з міжнародного обміну товари і часто їх виробників, які не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

на ньому існує особлива система цін - світові ціни.

Міжнародний кредит -- це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит -- це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

повернення

терміновості

платності

гарантованості

Вивіз капіталу -- експорт капіталу в інші країни державою, фірмами, приватними особами у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності, з метою вигіднішого їх розміщення і використання.

Міжнародний рух капіталу має великий вплив на світову економіку:

Сприяє росту світової економіки. Приплив закордонних інвестицій для країн-реципієнтів допомагає вирішити проблему браку продуктивного капіталу, збільшує інвестиційну спроможність, прискорює темпи росту.

Поглиблює міжнародний поділ праці та міжнародне співробітництво.

Збільшує обсяги взаємного товарообігу між країнами.

Інфраструктура -- це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура -- транспорт, зв'язок, шляхи, лінії електропередач, населення (соціальна інфраструктура -- комплекс закладів охорони здоров'я, торгівлі тощо).

Світова інфраструктура -- сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв'язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції.

Размещено на Allbest.ru