Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Основи технічного нормування праці

1.1 Суть та завдання нормування праці

На продуктивність праці впливає цілий ряд факторів:організаційні, технічні, матеріальні та соціальні. Серед організаційних факторів важливе значення має технічне нормування праці.

Технічне нормуванняпраці-це науковий метод вивчення трудових процесів, розробки заходів щодо їх вдосконалення та встановлення на цій основі науково обгрунтованих норм праці.

Норма праці являє собою конкретну міру праці.

Головна мета трудових норм полягає втому, що вони дають змогу встановлювати та регулювати відповідність між трудовим внеском, результатом праці та винагородою за неї, яка виступає у вигляді заробітної плати. Отже, норми праці є основою раціональної організації заробітної плати.

Трудові норми - це критерій для визначення найефективніших засобів організації праці, скорочення витрат часу за нормами, один з показників ефективності нової техніки, форм організації виробничих процесів.

Технічне нормування є основою наукової організації праці на підприємстві. Воно створює передумови для раціонального поділу та кооперації праці, раціонального використання робітників відповідно до їх кваліфікації та навичок щодо певного кола робіт, повнішого використання робочого часу й зменшення його втрат, визначення раціональних прийомів, методів праці та ін.

Трудові норми широко застосовують у плануванні господарської діяльності підприємств. Вони становлять значну частину нормативної бази виробничих завдань і використовуються для обгрунтування виробничої програми та потужності підприємства, чисельності працівників, фондів їх заробітної плати, необхідної кількості обладнання, визначення впливу на показники роботи підприємства заходів, спрямованихна підвищення організаційно-технічного рівня виробництва.

Якісна робота з технічного нормування праці є одним з факторів зниження витрат на виробництво продукції.

Завдання, які повинні виконуватися при організації та вдосконаленні робіт з нормування праці, визначають разом з тим і зміст цих робіт. Найважливішими з них є:

Ш встановлення обгрунтованих норм праці, що точно відповідають організаційно-технічним умовам, в яких відбуваються трудові процеси, та грунтуються на аналізі й використанні резервів зростання продуктивності праці;

Ш розширення сфери нормування праці;

Ш упроектування та запровадження раціональних трудових процесів;

Ш своєчасний перегляд застарілих норм, що стримують підвищення

продуктивності праці;

Ш забезпечення динамічності норм праці, адекватної змінам в умовах виробництва;

Ш виявлення втрат робочого часу, їх причин та розробка заходів щодо їх усунення;

Ш забезпечення однакової напруженості норм, а отже, однакової інтенсивності праці, що дасть змогу на практиці забезпечувати однакову плату за однакову працю;

Ш розширення застосування єдиних і типових галузевих норм і нормативів, що значною мірою впливає на вирішення основних виробничих завдань;

Ш організація підготовки робітників та робочих місць до впровадження прогресивних трудових норм;

Ш впровадження автоматизації розрахунку норм.

Слід визначити всі фактори, які на них впливають. Основними з них є:

Ш рівень технічного оснащення праці;

Ш характеристика предметів праці;

Ш технологічна методика та режими обробки;

Ш форма організації виробництва;

Ш методи міжопераційного транспортування предметів праці;

Ш умови праці [1, с. 55-57].

1.2 Класифікація витрат робочого часу

Виконання будь-якої роботи чи операції протягом робочого дня пов'язано з цілим рядом трудових дій, які відрізняються за призначенням, тривалістю, роллю, що відіграють ті чи інші дії в трудовому та виробничому процесі. Тому науковий підхід до аналізу операцій, дослідження резервів зростання продуктивності праці та зменшення втрат робочого часу можливий тільки при наявності чіткої класифікації витрат робочого часу, в якій всі можливі витрати слід систематизувати в групи відповідно до їх мети, призначення та рівня узагальнення (чи деталізації).

Робочий час виконавця поділяють на нормований та ненормований.

До нормованого відносять витрати часу, що необхідні для виконання певної роботи (операції) і включаються до норми часу.

Ненормований робочий час не пов'язаний з виконанням певної роботи, він не є для неї необхідним й за своїм характером становить втрати робочого часу. Тому ненормовані витрати не включаються у норму часу.

Доскладу нормованих витрат часу відносять:

Ш оперативний час;

Ш час обслуговування робочого місця;

Ш підготовчо-заклгочний час;

Ш час на відпочинок та особисті потреби.

Оперативний час витрачається безпосередньо на виконання функцій, що пов'язані зі здійсненням операції і становлять її зміст. Він поділяється на:

Ш основний час

Ш допоміжний час;

Ш час на контроль якості.

Основним є час, протягом якого здійснюють технологічні дії на предмет праці, внаслідок чого, змінюються його форма, розміри, властивості та ін. Цей час пов'язаний з обробкою кожної одиниці продукції. Залежно від застосованих засобів праці та участі робітника у виконанні операції він може бути:

Ш ручним (зметування деталей, вивертання, намітка ліній);

Ш машинно-ручним, коли дія на предмет праці виконується механізмом, але потребує участі робітника в цьому процесі (робота на універсальному та спеціальному обладнанні);

Ш машинним, коли робота механізму здійснюється без фізичної участі робітника (робота па пресовому обладнанні, деяких напівавтоматах тощо), але потребує нагляду за роботою обладнання;

Ш автоматичним, коли основний час пов'язаний тільки з роботою обладнання і не потребує ніяких витрат робочого часу з боку робітника.

Допоміжний час витрачається на трудові прийоми, що супроводжують основну роботу (переміщувальні прийоми, орієнтування деталей відносно шиючого органу, обрізання ниток та ін.). Витрати допоміжного часу залежно від розміру операційної та транспортної партії можуть бути пов'язані з обробкою одиниці чи декількох предметів труда. За характером участі робітника вони поділяються так само, як і витрати основного часу.

Наприклад, при роботі на напівавтоматах касетного типу під час автоматичної обробки предмету праці, що заправлений в одну з касет, може відбуватися завантаження другої касети; при багатоверстатній роботі, коли прийоми допоміжної роботи на одних одиницях обладнання виконуються під час автоматичної роботи інших; при суміщенні у часі деяких допоміжних прийомів.

До неперекриваного часу відносять витрати часу на ті прийоми, що не можуть співпадати ні з якими іншими.

Час на контроль якості-це час встановлення відповідності якості виконання операції вимогам технічних умов пошиття виробу та інструкційним картам.

Час обслуговування робочого місця робітник витрачає протягом зміни на підтримування робочого місця в стані готовності для виконання певної роботи. Він поділяється на час технічного та організаційного обслуговування.

Технічне обслуговування пов'язане з регулюванням режимів роботи обладнання (натяжіння нитки, довжини стібка), заправленням машини (зміна шпулі чи бобіни, намотка нитки на шпулю), змащенням та чищенням машини, заміною швидко зношуємих деталей (голок, ножів. стрічок та ін.), усуненням обриву нитки.

Організаційне обслуговування передбачає:

Ш огляд та опробування обладнання;

Ш підготовку та прибирання робочого місця в кінці зміни;

Ш облік фактичного виробітку;

Ш ведення іншої документації;

Ш інструктаж майстра тощо.

Зміст, обсяг та тривалість робіт з обслуговування залежать від застосованого обладнання та форми організації виробництва.

Підготовчо-заключний час витрачається, як правило, у зв'язку з початком (закінченням) однорідної роботи і переходом до іншої. В швейній промисловості це може бути пов'язано із запуском увиробництво принциповонової продукції й корінними змінами у змісті організаційних операцій, і що потребують докладного вивчення методів виконання нових операцій за інструкційними картами, переналагодження обладнання відповідно до змін у режимах обробки чи переоснащення робочого місця тощо. Тому в розрахунку на одиницю продукції підготовчо-заключний час становить практично незначну величину.

Час на відпочинок та особисті потреби має за мету своєчасне відновлення робочої сили й підтримування відносно стабільних показників праці. Тривалість часу на відпочинок та особисті потреби не залежить від умов виконання операції й становить 25 хв на зміну.

Для вивчення причин втрат робочого часу нормований час теж класифікують за такими групами:

Ш час непродуктивних робіт, що витрачається на роботи, непередбачені у складі операції, їх виконання зменшує виробіток. Непродуктивні (випадкові) роботи можуть виникати як з причин, що залежать від робітника (виправлення браку), так і з організаційних причин (піднесення до робочого місця матеріалів, інструменту та ін.);

Ш час непередбачених перерв (простоїв), які виникають з вини робітника (запізнення, несвоєчасне залишення робочого місця, невиробничі розмови тощо) та з організаційно-технічних причин (ремонт обладнання, транспортних засобів, відсутність електроенергії, матеріалів іа напівфабрикатів);

Ш ненормовані витрати часу за своєю суттю є втратами часу, тому усунення їх треба розглядати як один з важливих резервів зростання продуктивності праці за рахунок корисного використання часу для виробітку продукції[1, с. 57-62].

1.3 Види трудових норм

На підприємствах швейної промисловості залежно від призначення, характеру трудового процесу, категорії працюючих використовують різні види трудових норм. Найпоширенішими серед них є:

Ш технічна норма часу;

Ш норма виробітку;

Ш галузева технічна норма часу;

Ш норма обслуговування;

Ш норма чисельності;

Ш норма керованості;

Ш нормоване завдання.

Технічна норма часу-кількість робочого часу, що витрачають на обробку одиниці продукції чи виконання одиниці обсягу робіт на певній операції відповідно до конкретних умов та вимог до якості. До складу норми часу включають усі нормовані категорії витрат часу:

=+

=+++

де - норма часу;

- оперативний час, що є сумою основного, допоміжного часу та часу на контроль якості;

- час на обслуговування;

- допоміжний час;

, - час на підготовчо-заключні роботи;

- час на відпочинок и особисті потреби.

Оскільки роботи з обслуговування робочого місця та регламентовані перерви безпосередньо не пов'язані з кожною одиницею продукції, то їх тривалість може бути встановлена в цілому на зміну, виходячи з потрібної кількості випадків обслуговувань різного змісту чи кількості перерв протягом зміни та нормованих витрат часу на один випадок кожного з їх різновидів, або в середньому до оперативного часу, %. В такому разі:

=++++



Виходячи з особливостей потокового виробництва, робітнику для найбільш повного використання його часу доручається так звана організаційна операція, яка складається з кількох технологічних. В цьому випадку норму часу розраховують для кожної технологічної операції, а норму часу на організаційну операцію визначають як суму цих норм, зменшену на витрати часу на ті допоміжні прийоми, що не повторюються, якщо технологічні операції пов'язані з обробкою одного й того самого предмету праці (деталі чи вузла).

Норма виробітку-кількість одиниць продукції чи обсяг робіт, які повинні бути вироблені за одиницю часу в певних умовах виробництва (за годину, зміну). Змінна норма виробітку може бути визначена за формулою:

=/

де - тривалість робочої зміни.

Галузева технічна норма часу характеризує найбільш високий рівень продуктивності праці, досягнутий в галузі при виробництві продукції певного виду, й відбиває прогресивні організаційно-технічні умови. Ці норми повинні орієнтувати підприємства на пошук резервів зниження трудомісткості виробів, бути основою для визначення потужності швейних фабрик. Однак слід зазначити, що в зв'язку з тим, що перегляд галузевих норм відбувається порівняно рідко, ряду підприємств вдається за цей час досягти менших витрат часу. Для таких підприємств галузеві норми втрачають своє прогресивне, стимулююче значення.

Норма обслуговування-кількість одиниць обладнання, яке повинен обслуговувати основний робітник при багатоверстатній роботі чи допоміжний робітник при технічному обслуговуванні за певних умов праці та виробництва (наприклад, норма на одного ремонтного робітника в одиницях ремонтної складності).

Норма чисельності-необхідна кількість працюючих (робітників, спеціалістів, службовців) для виконання постійних, але нестабільних відносно змісту та повторювання робіт, функцій управління, обслуговування конкретних об'єктів (норми чисельності обслуговуючих робітників, спеціалістів та ін.).

Норма керованості-оптимальна кількість працюючих чи підрозділів підприємства, діяльністю яких може керувати один керівник певного рівня (підприємства, цеху, відділу, потоку, дільниці).

Нормоване завдання-встановлені методами технічного нормування склад та обсяг робіт, які робітник або група робітників повинні виконати за певний період часу при почасовій оплаті праці. Нормоване завдання може застосовуватися окремо або разом з нормами обслуговування чи чисельності. Цей вид трудових норм найпоширеніший у нормуванні праці допоміжних та обслуговуючих робітників (обсяг ремонтних, транспортних, вантажних робіт на одного робітника чи бригаду у зміну) [1, с. 62-67].

1.4 Методи нормування праці

Наукове обгрунтування трудових норм пов'язане з застосуванням аналітичного методу нормуваня праці, який грунтується па тісному зв'язку норм з умовами, в яких виконуються операції, дослідженні операцій виробничого процесу на рівні прийомів роботи, формуванні раціональних методів праці, що дозволяє виявити резерви під-вищення продуктивності праці на робочих місцях.

Аналітичний метод дає змогу розробляти норми, в яких закладений необхідний рівень інтенсивності праці. Реалізація цього методу пов'язана з виконанням цілого ряду робіт, через які й розкриваються найбільш повно його принципи:

Ш аналіз структури операції (роботи) при розподілі її на окремі складові елементи, які виконуються в певній послідовності;

Ш виявлення впливу всіх факторів, які визначають тривалість кожного з елементів та операції в цілому;

Ш проектування раціонального складу операції шляхом синтезу її з найбільш економічних елементів;

Ш розробка заходів, що дозволяють встановити прогресивний режим роботи на робочих місцях, запобігти ви-никненню втрат робочого часу;

Ш встановлення норм часу, які відповідають запроектованим умовам праці.

На практиці використовують два різновиди аналітичного методу нормування: аналітично-дослідний (його ще називають експериментальним) та аналітично-розрахунковий. Вони відрізняються засобами вивчення трудових процесів[1, с. 67-69].

Завдяки аналітичному методу отримують технічно обґрунтовані норми, і сумарний метод, на основі якого встановлюють досвідно-статистичні норми. Кожний з цих методів має право на існування, хоча за поширенням сумарний метод повинен мати дуже вузьку сферу [3, c. 67].

Аналітично-дослідний метод грунтується па вивченні та вимірах витрат робочого часу безпосередньо на робочому місці в діючому виробничому процесі. Спостереження за процесом виконання операцій дає можливість виявити недоліки, що можуть бути пов'язані з нераціональними організацією робочого місця, використанням обладнання, прийомами та методами праці. Тоді технічну норму часу можна визначити за умов усунення цих недоліків, а її впровадженню будуть передувати відповідні оргапізаційно-технічні заходи. Отже, аналітично-дослідним метод нормування тісно пов'язаний з конкретними умовами виробництва й праці та сприяє виявленню всіх можливостей робочого місця. В цьому й полягає основна перевага його.

Однак цей метод має і ряд недоліків. До них належать: велика трудомісткість, пов'язана з багаторазовими спостереженнями; елементи суб'єктивності, які можуть бути внесені робітником, що є об'єктом спостереження та за своїм бажанням може змінювати теми роботи, чи нормувальником-в зв'язку з його кваліфікацією; неможливість встановлювати норми до впровадження організаційпо-технічних заходів чи допочатку відповідних робіт, які складають нові технологічні процеси.

Аналітично-розрахунковий метод виходить із зв'язку між тривалістю виконання операцій, робіт, їх елементів та характеристиками умов праці й виробництва. Такий зв'язок дає можливість формулювати певні кількісні залежності й використовувати їх для встановлення норм праці.

Нормативна база аналітично-розрахункового методу створювалась внаслідок систематизації та узагальнювання численних даних, здобутих експериментально. Вона міститься в сучасних галузевих поелементних нормативах часу за видами робіт та обладнання при пошитті одягу.

Галузеві нормативи дають змогу визначати норми часу та виробітку на будь-які операції технологічного процесу за допомогою відповідних розрахунків.

Цей метод має переваги: невелика трудомісткість, можливість охопити широке коло операцій, встановлювати норми завчасно, до впровадження запроектованих умов праці (нових технологічних процесів). Крім того, застосування галузевих нормативів на всіх підприємствах сприяє досягненню однакової напруженості трудових норм. Однак, порівняно з аналітично-дослідним, розрахунковий метод менш тісно пов'язаний з конкретними умовами виробництва, особливо з тими, що не підлягають формалізованому опису (наприклад, кваліфікаційний склад, досвід робітників та ін,).

Крім аналітичного на підприємствах застосовують ще сумарний метод, при якому норму встановлюють на операцію чи роботу в цілому, спираючисьна аналогії між роботами, досвід нормувальника, дані статистичного обліку. Однак норми праці, встановлені сумарним методом і не основані на докладному аналізі операцій, не можуть бути досить обгрунтованими, не сприяють виявленню резервів зростання продуктивності праці.

Аналітнчно-дослідний метод: вивчення витрат робочого часу може мати різну мету:вивчення всього робочого дня чи окремих категорій витрат часу, нагляд за роботою одного, кількох чи багатьох робітників, виявлення втрат часу, одержання більш чи менш точних результатів. Тому в практиці нормування застосовують різні засоби спостережень при вивченні витрат часу безпосередньо на робочих місцях. Найпоширенішими з них є:хронометраж, фотографія робочого часу виконавців і обладнання та фотохронометраж, для проведення яких можуть бути застосовані різноманітні технічні засоби: сучасні хронометричні прилади, кінозйомка, відеомагнітофонні записи, осцилографічне обладнання.

Усі засоби організації спостережень можуть бути пов'язані або з замірами часу, або з статистичною обробкою результатів спостережень, не пов'язаних з замірами часу (метод моментних спостережень), їх можна поділити на індивідуальне або групові залежно від об'єкта спостереження (один виконавець чи група або бригада); суцільні, вибіркові, враховуючи те, що вивчаються всі витрати часу при обробці всіх операційних партій протягом робочого дня чи окремі категорії витрат протягом окремих частин робочого дня при обробці деяких предметів праці: прямі, якщо витрати часу вивчаються нормувальником, та зворотні, коли виконавець сам реєструє витрати свого робочого часу.

Хронометраж-засіб вивчення та вимірювання витрат оперативного часу за прийомами роботи (операції), які повторюються при обробці операційних партій чи одиниць виробу. Переважно хронометражні спостереження застосовують для вивчення так званих циклічних операцій. Останні характеризуються постійним складом прийомів та послідовністю їх виконання при обробці кожного виробу.

Хронометраж можна використовувати для проведення таких нормувальних робіт:

Ш проектування операцій раціонального складу; розробки нових трудових норм та коригування існуючих;

Ш вивчення передових прийомівта методів праці; встановлення причин невиконання норм виробітку деякими робітниками.

Якість результатів хронометражних спостережень значною мірою залежить від організації підготовчої роботи, яка складається з вибору робітника для спостережень; визначення необхідної кількості циклів вимірювань; вивчення організаційно-технічних умов виконання операцій; підготовки документації; визначення складу операції щодо прийомів роботи та меж між ними; вибору засобу вимірювання тривалості прийомів та необхідних технічних засобів.

Вибір робітника для спостережень залежить від мети, з якою провадять хронометраж. Якщо метою є встановлення норм праці, то об'єктом спостережень обирається робітник, що має певний стаж та досвід роботи на певній операції, виконує її з високими якісними показниками та продуктивністю, вищою за середню. Якщо метою є вивчення передових прийомів та методів праці, обирається робітник, який має найвищі досягнення на цій операції, що пов'язані з раціональністю виконання окремих прийомів й операції взагалі, а їх розповсюдження може позитивно вплинути на продуктивність праці інших робітників. Причини відставання деяких робітників від загального темпу праці виявляють при спостереженні за такими робітниками, що й визначає вибір у такому разі об'єкта для хронометражу.

Визначення необхідної кількості циклів вимірювань здійснюється для забезпечення необхідної точності та достовірності результатів хронометражу. У швейній про-мисловості щодо нього використовують галузеві рекомендації. Вони виходять з того, що кількість вимірювань повинна бути пов'язана з тривалістю та характером виконання того чи іншого прийому (елемента), що входить до складу операції. В цих даних закладена така законоірність, що одна ті та сама абсолютна помилка в спостереженнях витрат часу призводить до більшої відносної помилки щодо елементів з меншою тривалістю. Тому для них кількість вимірів повинна бу-

ти більшою. Крім того, машинний засіб виконання прийомів зумовлює відносно більшу стабільність тривалості елементів, що повторюються. Це дозволяє встановлювати меншу кількість вимірів порівняно з ручними прийомами тієї самої тривалості.

Вивчення організаційно-технічних умов виконання операцій провадять, якщо спостереження має за мету визначення трудових норм і необхідних заходів, що створюють прогресивний режим роботи. Це позитивно впливає на організаційно-технічні умови. Якщо спостереження провадять з метою визначення передового досвіду чи причин відставання від необхідного темпу роботи, то ці умови (організаційно-технічні) залишаються незмінними.

Документом, в якому реєструють спостереження, є хронометражний лист.

На підготовчому етапі в ньому відбиваються відомості про робітника (кваліфікація, стаж роботи), назва виробу та операції, яку вивчають.

Операція поділяється, на прийоми, між якими встановлюють фіксажні точки. Під прийомом слід розуміти частину операції, яка являє собою сукупність трудових дій, що мають певне цільове призначення в даній операції.

Фіксажні точки-це межі між прийомами, вони є вихідними пунктами для визначення тривалості прийомів. Фіксація таких пунктів-одна з гарантій достовірності вимірів. Наприклад, початок виконання прийому «взяти деталь з пачки» може бути зафіксований моментом дотику руки до цієї деталі. Кінець попереднього прийому є початком наступного, а кінець останнього прийому в одному з циклів спостереження-початком першого прийому в наступному циклі. Отже, при обробці кожного предмету праці всі прийоми циклічно повторюються.

Проведення хронометражу можна здійснювати за одним з існуючих засобів:

Ш за поточним часом;

Ш окремими прийомами;

Ш цикловим засобом.

Техніка проведення спостереження за поточним часом полягає в послідовній реєстрації поточного часу закінчення кожного елемента операції.

Якщо об'єктом вивчення є окремі прийоми, застосовують окремі виміри, при цьому відразу реєструють їх тривалість.

Обробка хронометражних спостережень, виконаних за поточним часом, передбачає:

Ш визначення тривалості кожного елемента операції в усіх циклах спостережень;

Ш формування хронометражних рядів;

Ш оцінку їх якості.

Тривалість прийому визначають відніманням із потокового часу цього прийому потокового часу попереднього прийому. При цьому реєструють затримання з будь-яких причин, не пов'язане з оперативною роботою, тривалість якого слід відняти під тривалості виміру, до якого воно причетне.

Сформовані у всіх циклах ряди тривалості для кожного з елементів операції являють собою хронометражні ряди. З них повинні бути виключені так звані дефектні виміри, що значно відрізняються тривалістю від інших у зв'язку з випадковими відхиленнями від умов виконання операції, тривалість яких не була зареєстрована нормувальником.

Хронометражний ряд буде вважатися якісним, якщо фактичний коефіцієнт стійкості не перевершує нормативного. В противному разі виміри при відповідному елементу операції слід провести ще раз.

Для того щоб використати результати хронометражу для визначення норми часу, слід провести спостереження за виконанням тієї самої операції кількома робітниками (як мінімум двома -в першу та другу зміни). Виходячи із зіставлення складу та тривалості прийомів, що виконують різні робітники, формується операція раціонального складу. Вона складається з найбільш економічних прийомів відповідно до раціонального методу праці. Сума тривалостей цих прийомів є нормою оперативного часу.

Фотографія робочого часу (ФРЧ) являє собою засіб вивчення використання робочого часу, що грунтується на спостереженні та вимірюванні всіх витрат робочого часу (як продуктивних, так і непродуктивних) протягом робочого дня чи його частини. Якщо спостереження охоплює цілу робочу зміну, то воно називається фотографією робочого дня (ФРД).

У практиці нормування праці використовують різні види фотографій робочого часу, що зумовлено різними цілями та об'єктами спостережень:

Ш індивідуальна;

Ш групова;

Ш бригадна;

Ш маршрутна;

Ш ФРЧ на операціях з багато-верстатним обслуговуванням;

Ш самофотографія.

Індивідуальна ФРЧ має за мету визначення втрат та рівня використання робочого часу й обладнання на певному робочому місці, встановлення тимчасових норм часу та виробітку, нормування часу на обслуговування робочого місця.

Підготовка до проведення фотографії передбачає вивчення умов виконання операції, організації робочого місця та його обслуговування. Крім того, слід усі категорії витрат часу, які мають місце протягом робочого дня, означити відповідними індексами, що значно спрощує процес їх реєстрації при спостереженні (наприклад, «обрив верхньої нитки» - ОВН, зміна шпулі - ЗШ).

Техніка проведення ФРЧ полягає у послідовній реєстрації всіх категорій витрат часу за поточним часом. Вивчення оперативного часу здійснюють в цілому, без поділу його на основну та допоміжну роботу, проте категорії витрат, які підносяться до обслуговування робочого місця та втрати робочого часу, вивчають докладно за кожною категорією чи причиною. Результати спостереженьвідбивають у спостережному листі ФРЧ.

Обробка спостереження полягає у розрахунку тривалості витрат часу, що спостерігають, формуванні зведення однойменних витрат та розробці балансу робочого часу. Зведення однойменних витрат дає можливість визначити загальну тривалість кожного з видів витрат робочого часу протягом спостереження.

Фактичний баланс робочого часу містить у собі загальні витрати часу за всіма категоріями та їх частку. Частку витрат окремих категорій визначають віднесенням їх до загальної тривалості спостереження.

Визначення величини втрат робочого часу у фактичному балансі та встановлення причин, що призводять до них, є основою для розробки заходів, спрямованих на усунення їх, підвищення використання робочого часу й продуктивності нраці. З врахуванням цих заходів розробляють раціональний (нормативний) баланс робочого часу.

Може бути збільшений час обслуговування, якщо його недостатньо для якісного виконання операції, чи час на відпочинок, якщо на необхідність такого заходу вказує динаміка працездатності протягом робочої зміни.

Ущільнення робочого часу у зв'язку з усуненням різних втрат часу зумовлює підвищення продуктивності праці.

Отже, ФРЧ є одним з засобів виявлення резервів підвищення продуктивності.

Індивідуальну ФРЧ застосовують не тільки для вивчення робочого часу робітників, а й інших категорій працюючих, в тому числі спеціалістів.

Групову ФРЧ здійснюють для вивчення робочого часу кількох (до 5) виконавців, що зайняті виконанням однієї й тієї самої операції. При цьому проводять меншу деталізацію витрат часу, ніж при індивідуальній ФРЧ, а виміри з меншою точністю. Така фотографія дає змогу складати укрупнені баланси робочого часу для кожного виконавця та середній баланс на операції. Відповідно до цього результатами аналізу є інформація про середній рівень використання робочого часу. Фіксування витрат часу на різні дії виконавців операції провадять

по кожному з них окремо, так само здійснюють і обробку наслідків спостереження. Чим менше робітників у групі, тим точніше може бути виконана групова ФРЧ.

Бригадна ФРЧ має за мету вивченнярівня використания робочого часу кожного з членів бригади та обладнання, що ними обслуговується. Це дає змогу оцінити розподіл та кооперацію праці в бригаді, доцільність якої відбивається в рівномірності га повноті завантаження виконавців та обладнання, встановити раціональний розподіл праці в бригаді та її кваліфікаційний склад.

Техніка проведення та обробки спостереження такі самі, що для виконання групової ФРЧ.

Маршрутну ФРЧ застосовують для спостережень за використанням робочого часу при виконанні робіт, що пов'язані з пересуванням виконавців за певним маршрутом, наприклад на транспортних операціях. Така фотографія є основою для проектування раціонального маршруту та відповідного балансу робочого часу.

ФРЧ на операціях з багатоверстатним обслуговуванням призначена для вивчення організації робочого місця багатоверстатника, використання як робітника, так і обладнання, визначення норм багатоверстатного обслуговування. Цей вид фотографії можна широко застосовувати при виконанні операцій на автоматичному та деяких типах напівавтоматичного обладнання. Для його проведення витрати часу виконавця та роботу обладнання фіксують у двох різних спостережних листах. Аналіз спостережень дає змогу визначити рівень завантаження обладнання, характер і причини простоїв в очікуванні обслуговування, втрати робочого часу виконавця через очікування вивільнення чергової одиниці обладнання. Вивчення результатів обох спостережень у взаємозв'язку дає підставу для розробки раціонального графіка роботи робітника та обладнання, обгрунтування норм багатоверстатного обслуговування.

Самофотографія робочого часу - засіб виявлення причин простоїв самим робітником протягом всієї зміни. Причини, початокта кінець простоїв робітник відмічає в спеціальному бланку спостережень. Обробка спостереження виконується нормувальником. Оскільки в самофотографії відбивають переважно простої з організаційно-технічних причин, то розроблюють заходи, спрямовані на поліпшення обслуговування робочого місця, зміцнення виробничої дисципліни, вдосконалення організації виробництва в цілому.

Усі описані вище засоби вивчення робочого часу основані на безпосередніх вимірах витрат часу. їх можна застосовувати для спостережень за роботою одного чи невеликої групи робітників. Дослідження використання часу великої кількості робітників не можуть бути організовані на тих самих засадах.

Для проведення масової фотографії робочого часу застосовують метод моментних спостережень (ММС), що не пов'язаний з вимірюванням часу. Він грунтується на теорії вірогідностей та математичній статистиці і являє собою різновид вибіркового методу. Техніка спостереження полягає в обході робочих місць за завчасно встановленим маршрутом і реєстрації у випадкові моменти часу в спостережному листі тих чи інших дій робітників па відповідних робочих місцях, біля яких у певний момент опинився нормувальник. Таким чином, протягом деякого часу нормувальник викопує велику кількість мо- мснтних спостережень, фіксуючи при цьому не витрати часу, а кількість моментів, у які спостерігалась та чи інша категорія витрат часу.

Підготовка до проведення масової фотографії ММС включає:

Ш вибір об'єкта спостереження з певною кількістю робітників;

Ш визначення маршруту пересування нормувальника;

Ш виділення категорій витрат часу;

Ш встановлення фіксажних пунктів, в яких відбувається реєстрація моментів;

Ш встановлення необхідної точності чи помилки спостережень, кількості моментів.

Дуже важливим етапом у використанні ММС є визначення кількості моментів, яке дає змогу одержати достовірний баланс робочого часуна певній дільниці виробництва.

Безперечними перевагами ММС є порівняна простота, невелика трудомісткість, можливість перервати процес спостереження й подовжити його в будь-який час без виливу на якість результатів.

Фотохронометраж - метод спостережень за використанням робочого часу робітників, що поєднує елементи хронометражу та ФРЧ. Він сприяє зменшенню часу на проведення спостереження і дає змогу за той самий проміжок часу отримати відомості, що містяться в спостереженнях обох видів. Підготовка до проведення фотохронометражу є більш трудомісткою, оскільки включає всі етапи підготовки як до хронометражу, так і до ФРЧ.

Процес спостереження в цілому здійснюється, як при проведенні ФРЧ, але нормувальник має спостережний лист ФРЧ та спостережний лист хронометражу. При виконанні робітником, що є об'єктом спостереження, оперативної роботи нормувальник проводить хронометраж та фіксує дані про тривалість елементів операції у хронометражній карті.

Результати фотохронометражу обробляють окремо по листу ФРД та хронометражнії карті. При цьому використовують засоби обробки та аналізу спостережень, що характерні для кожного із згаданих видів спостережень,

Аналітично-розрахунковий метод: засоби встановлення норм часу цим методом відрізняються залежно від робіт, що виконують за допомогою обладнання з різним засобом дії на предмет праці та ручних робіт. Суттєву відмінність становить визначення оперативного часу, а в його складі - переважно витрат основного часу. Тому доцільно розглядати розрахунок оперативного часу відносно кожного з видів робіт. В зв'язку з тим що найбільшу частку за трудомісткістю в швейному виробництві становлять операції, що виконують у швейних цехах, далі наведемо методику визначення норм часу при роботі на різних типах швейного обладнання.

Роботи, що виконують на машинах загального призначення та спеціальних машинах з послідовним засобом дії, при визначенні оперативного часу па подібні операції необхідно визначити умови, які характеризують їх виконання: найменування обладнання; швидкість обертання головного валу машини за паспортом; вид шва або строчки; їх конфігурацію та довжину в сантиметрах (з урахуванням довжини закріпок, якщо вони мають місце); ВІІД матеріалу та кількість складень, кількість стібків у 1 см. строчки, розмір деталей, що оброблюють, та перелік допоміжних прийомів роботи.

Доскладу оперативного часу включають:

Ш основний машино-ручний час;

Ш час на виконання перехватів у процесі переміщення предмету праці;

Ш час на виконання поворотів, якщо конфігурація строчки - ламана лінія;

Ш час на виконання інших допоміжних прийомів (крім перехватів та поворотів);

Ш час на перевірку якості виконання операції.

Для визначення норми часу на виконання іншої допоміжної роботи (крім перехватів та поворотів) треба знати послідовність виконання операції за прийомами роботи. Норми часу на кожний з допоміжних прийомів в галузевих нормативах наведені стосовно оперування одиницею виробу та пачкою й залежать від розміру деталей.

Норма часу на перевірку якості пов'язана із складністю роботи, що нормується. Тому всі операції технологічного процесу поділяють на три групи складності (І, II, III). Відповідно до групи складності, типу обладнання, довжини шва, що обробляють, встановлюють норми часу на перевірку якості виконання тієї чи іншої операції.

При нормуванні машино-ручних робіт оперативнийчас можна скоригувати із врахуванням виду матеріалу, що обробляють, за допомогою коефіцієнта трудомісткості, наприклад при обробці тканин л ворсовою поверхнею, трикотажу, штучної шкіри тощо.

Галузеві нормативи передбачають застосування обладнання переважно першого покоління, традиційного в швейній промисловості. Однак з цього не треба робити висновок про нездатність їх застосування в нових ситуаціях, пов'язаних з нормуванням робії при їх виконанні за допомогою обладнання з елементами автоматизації допоміжних прийомів, оснащеного мікропроцесорами, коротко- а довгошовних напівавтоматів тощо.

Норми оперативного часу для таких робіт можуть бути визначені в результаті аналізу складу операції з врахуванням допоміжних прийомів, що виконуються автоматично. При цьому в такому обладнанні зберігається послідовний характер дії на предмет праці (аналогічно до традиційного обладнання).

У галузевих нормативах нормативи часу на підготовчо-заключну роботу, обслуговування робочого місця диференційовані за типами обладнання, що застосовують. Норматив часу на відпочинок та особисті потреби єдиний для всіх видів робіт та форм організації виробничих процесів.

Роботи, що виконуються на обладнанні із зосередженим засобом дії. До іакого обладнання відносять циклові напівавтомати (петельні, ґудзикові, закріпочні тощо). Нормування цих робіт відрізняється тільки визначенням основного машинного часу та часу на контроль якості.

На операціях, пов'язаних з виготовленням петель слід до основного часу додати час на прорубування петлі, який дорівнює 1,3-2,0 см залежно від довжини петлі.

При нормуванні робіт, які виконують за допомогою голки, до допоміжного часу додають час на вдівання нитки в голку.

Час на контроль якості для прасувальних робіт встановлюють відповідно до площини деталей (аналогічно і на прасувальних роботах, що виконують на пресах).

Відповідно до галузевих поелементних нормативів часу основний час на операціях, що виконують на електричних та парових пресах, розраховують залежно віл змісту операції при певних режимах волого-теплової обробки (ВТО). Рекомендації нормативів виходять з того, що інтенсивність режимів ВТО, а звідси малий час автоматичної роботи перероблять неможливою багатоверстатну роботу.

У швейній галузі є можливість організувати багатоверстатну роботу на деяких типах напівавтоматів. Нормування такої роботи потребує визначення кількості одиниць обладнання, яке може обслуговувати один робітник. Ця кількість залежить від способу розміщення обладнання й розраховується за умови, що за час автоматичної роботи певної одиниці обладнання робітник повинен встигати виконати прийоми допоміжної роботи, контролювати якість на всіх інших одиницях уа здійснити переходи між одиницями обладнання.

Оперативний час на тих операціях, де можливе багатоверстатне обслуговування, визначають відношенням тривалості циклу багатоверстатної роботи до кількості предметів праці що обробляють протягом циклу.

Тривалість циклу багатоверстатної роботи на період часу, протягом якого одноразово здійснюють усі елементи роботи на всіх одиницях обслуговування.

Для визначення циклу багатоверстатної роботи складають графік роботи робітника й обладнання, в якому відбивають послідовність та взаємозв'язок усіх елементів роботи, що складають цей цикл.

Наведений розрахунковий метод нормування широко застосовують на підприємствах швейної промисловості. Але він має недоліки. При розробці нормативів зміст операцій аналізують на рівні прийомів роботи, тому вони недостатньо відбивають принцип економії трудових рухів. Крім того, складність, різноманітність представлення та об'єм інформаційної бази нормування ускладнює умови для автоматизації розрахунку трудових норм. Ці недоліки усувають з застосуванням систем мікроелементних нормативів, які успішно діють у світовій практиці нормування.

Мікроелементний метод нормування. Цей метод заснований на тому, що трудові операції являють собою комбінації певних трудових рухів, що формують трудові дії й прийоми роботи. Якщо встановити нормативи тривалості кожного елементарного руху при деякому рівні інтенсивності праці, то операцію (в тій її частині, що виконується робітником) можна розкласти на елементарні рухи, а потім, сумуючи нормативи часу на них, одержати норму оперативного часу для всієї операції.

Сучасні системи мікроелементних нормативів - це збірники таблиць, що містять нормативи часу на елементарні трудові рухи й опис умов виконання їх. Мікроелементні нормативи є засобом аналізу ручних операцій та прийомів. Мікроелемент являє собою простий елемент ручної роботи, який є закінченою дією, що характеризується єдністю цілі й складається з одного або кількох трудових рухів, що виконують безперервно.

Системи мікроелементів застосовують для раціоналізації методів праці (виходячи з того, що раціональний метод формується з раціональних прийомів, а останній - з раціональних трудових дій та рухів); визначення норм часу на ручні операції та на ручні прийоми машинних операцій; навчання робітників раціональним методам праці; раціональної організації робочих місць.

Системи мікроелементів відрізняються одна від одної глибиною диференціації мікроелементів, кількістю факторів, що описують умови виконання трудових рухів, діапазонами впливу факторів (наприклад, переміщення на відстань від... до...), прийнятими одиницями для вимірювання тривалості рухів. Однак первоосновою їх є система визначення методу та вимірювання тривалості роботи-МТМ.

Розвиток систем мікроелементного нормування в промисловості відбувається в напряму укрупнення мікроелементів завдяки групуванню рухів у деякі блоки, які є постійними для багатьох операцій

Є розроблена міжгалузева базова система мікроелементних нормативів (ВСМ-1). При використанні цієї системи в основу процесів, що нормують, покладено однакову інтенсивність праці, яка створює передумови для забезпечення однакової напруженості норм праці не тільки на підприємствах однієї галузі, ай промисловості взагалі.

До переваг мікроелементного методу нормування можнавіднестиможливість встановлення однаково напружених норм, найбільшу здатність до автоматизації розрахунку трудових норм із застосуванням ЕОМ. Цьому сприяють відносно невелика кількість трудових рухів, нормативів часу на виконання їх, достатньо уніфікована система символів рухів,які значно полегшують автоматичне розпізнавання рухів та синтез трудових дій та операцій[1, с. 69-79].



2.Дослідження організації роботи по перегляду і встановленню норм на кіровоградському підприємстві«Зорянка»

2.1 Характеристика стану підприємства «Зорянка»

Кіровоградська швейна фабрика «Зорянка»-одне з найбільших сучасних швейних підприємств в Україні. Вона була заснована 8 червня 1922.

На початку діяльності чисельність становила 10 майстрів і 10 швейних машин, а також приватні майстри, яким було запропоновано перейти працювати на фабрику зі своїми ремісничими машинами. Цехів і бригад тоді ще не було. До 1 січня 1923 року на підприємстві було 30 майстрів-швейників, які працювали індивідуально за індивідуальними замовленнями і 35 швейних машин: 16 і 31 класу. У цьому ж році були організовані цехи: закрійний-6осіб, швейний-35 осіб.

У середині 1924 року в склад фабрики увійшла панчішна фабрика в складі 80 осіб і стала одним з цехів швейної фабрики.

На початку 1925 року в склад фабрики увійшла гудзикова фабрика на правах пуговичного цеху, в якому було 200 робітників і 10 верстатів.

Наприкінці 1926 року почав впроваджуватися потоковий метод шиття, що дозволило значно збільшити продуктивність праці.

1 березня 1927 року колектив швейної фабрики перейшов у нову будівлю. Відтоді всі вироби фабрики шилися потоковим методом. Поступово збільшувалося число працюючих, було придбане нове обладнання.

1931-1941 рр. для швейної фабрики були періодом збільшення випуску продукції, збільшення асортименту і поліпшення якості виробів, що випускалися.

Швейна фабрика отримувала замовлення з Москви, Ленінграда, Харкова,

Одеси та інших міст країни, хоча тоді орієнтувалася виключно на внутрішній ринок і кіровоградські вироби були затребувані у всіх областях України Кіровоградська швейна фабрика «Зорянка» була однією з кращих фабрик в Україні з пошиття жіночих зимових і демісезонних пальто та чоловічих сорочок. Вона постійно займала друге місце в республіканському рейтингу після киян. Фабрика була єдиним швейним підприємством в області, коли двом їх виробам було присвоєно державний знак якості, що означає річ, яка знаходиться на рівні кращих вітчизняних та світових зразків.

У 70-х роках швейне підприємство «Зорянка» вийшло в лідери легкої промисловості України.

2.2 Організація роботи по встановленню норм часу на підприємстві «Зорянка»

Основний зміст роботи з нормування праці на швейному підприємстві «Зорянка» зводиться до:

Ш підготовки технологічної документації;

Ш оцінки кількісного та професійно-кваліфікаційного складу персоналу;

Ш розробки і використання норм праці (часу, виробітку, чисельності, обслуговування,);

Ш створення необхідних умов для застосування норм у виробничій діяльності;

Ш організації систематичного вивчення затрат робочого часу та рівня завантаження працівників;

Ш організаціївпровадження нових прогресивнихнорм часу (виробітку) з метою реалізації процесусистематичного зменшеннятрудомісткості продукції.

Розрахунок норм часу на неподільну операцію виконують декілька способами. Найпростіший з яких є визначення часу за допомогою вимірювання часу на операцію безпосередньо на робочому місці. Технолог робить заміри часу на виконання послідовних оперецій, далі додає їх і визначає суму часу. Таким чином отримує час на виконання неподільних операцій.

Техніка проведення спостереження за поточним часомполягає в послідовній реєстрації поточного часу закінчення кожного елемента операції.Цей засіб найпоширеніший при дослідженні операцій в цілому (дивись таблицю 2.1).

Фрагмент спостереження, що дозволяє сприйняти техніку проведення та обробки (приклад умовний), показано в табл. 2.1[1, с. 51,54].

Таблиця 2.1. Фрагмент хронометражного спостереження

Номер прийому	Найменування прийому	Т. П	Поточний час та тривалість спостережень по замірах	Сума трив.	Кількість замірів	Середня тривалість прийому,	Коефіцієнт стійкості
			1	2	3	4	5				Факт.	Нормативний
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
1	Взяти дві деталі, складені разом, підкласти під лапку	Т П	6 6	15 58	7 47	6 6	8 4-03	128	20	6,4	1,6	1,8
2	Зшити, вийняти з-під лапки, обрізаючи нитки	Т П	34 40	37 1-35	40 2-57	35 41	37 40	693	19	36,4	1,17	1,3
3	Відкласти деталь	П	3 43	5 40	3 3-00	4 55	4 44	72	20	3,6 46,4	1,7	2,0



Таблиця 2.2. Технологічна послідовнісь обробки коміра чоловічої сорочки

№ п/п	Назва технологічно - неподільної операції	Спеціальність	Розряд	Затрати часу, с	Обладнання
1	2	3	4	5	6
Обробка коміра
1	Обшивання відльоту та кінців коміра ш.ш. 7 мм	М	4	28	Brother S7200B-403
2	Підрізання припусків шва обшивання коміра у кутах	Р	2	10	Ножиці
3	Вивергання коміра на лицеву сторону	Р	2	11	Кілочок
4	Прасування коміру	П	2	32	Stirolux TIPOSTIR 5000S
5	Прострочув. оздоб. строчок по кінцям та відльоту	М	4	50	Brother S7200B-403
6	Застр. нижнього зрізу внуррішньої стійки коміру	М	3	28	Brother S7200B-403
7	Обшивання кінців стійки з одночасним пришиванням коміру між деталями стійки	М	4	58	Brother S7200B-403
8	Підрізання припусків шва обшивання стійки в кутах	Р	2	10	Ножиці
9	Вивертання стійки на лицьовий бік	Р	2	20	Кілочок
10	Прострочування оздоблювальної строчки по стійці	М	4	52	Brother S7200B-403
11	Припрасування стійки	П	3	15	Stirolux TIPOSTIR 5000S
	Всього: 314

Сутність нормативно-дослідної роботи полягає в реалізації питань, пов'язаних з покращенням стану нормування на перспективу. При цьому виділяють роботи, пов'язані з:

Ш розробкою раціональних режимів роботи обладнання;

Ш роботою зі створення місцевих нормативних матеріалів;

Ш розробкою прогресивних трудових прийомів та методів;

Ш обґрунтуванням найефективніших форм стимулювання роботи за прогресивними нормами.

При обґрунтуванні норм береться до уваги ціла низка чинників: стан техніки

і рівень технології; організація праці; номенклатура продукції; якість робочої сили тощо. Усі вони з часом корегуються в той чи інший бік, а отже, потребують відповідних змін і норм праці, трудових нормативів.

Необхідність перегляду норм обумовлена наступними факторами:

Ш змінами організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов виробництва;

Ш ростом кваліфікації робочих;

Ш наявністю помилок в нормах, що були розроблені свого часу.

Співвідношення цих факторів залежить від стадії освоєння виробництва, його масштабів, рівня механізації і автоматизації технологічних і трудових процесів [5].

Перегляд норм доволі складний процес як для організації в цілому, так і для окремих працівників. З боку спеціалістів вимагається пошук «вузьких місць», тобто застарілих, помилкових, «не напружених» норм, які гальмують зростання продуктивності праці. З боку робітників має місце недовіра до нових норм, занепокоєність можливим зниженням заробітної плати. Варто відмітити, що успішний перегляд норм праці на підприємстві «Зорянка» полягає у тому, що він не супроводжується зменшенням середньої заробітної плати. На підприємстві «Зорянка» досягається це за рахунок реального зростання продуктивності праці, реального зниження її трудомісткості. Для цього на робочих місцяхстворюються

всі організаційно-технічні умови, передбачені під час розробки нових норм праці. Успішна робота щодо перегляду і впровадження норм досягається за участю майстра, бригадира, технолога, нормувальника і конкретного робітника. За допомогою виробничого інструктажу робітник краще засвоює запроектований технологічний процес, оволодіває необхідними трудовими навичками.

Взагалі вся робота з перегляду і впровадження нових норм супроводжується організацією дієвого матеріального стимулювання як робітників, так і спеціалістів [12].



3.Пропозиції щодо покращення організації роботи по перегляду і встановленню норм на підприємстві

Нормування праці в наш час має цілий ряд проблем, розглянемо основні із них, оскільки це дасть змогу виявити резерви для покращення організації роботи по перегляду та встановленню норм на підприємстві «Зорянка».

На багатьох підприємствах ліквідовано або значно скорочено служби, котрі мали б виконувати функції нормування трудових процесів, зруйновано нормативно-інформаційну і методичну базу щодо регулювання затрат робочого часу, порядку встановлення та перегляду норм трудових затрат.

Нині завдання нормувальників полягають не в установленні обґрунтованих норм трудових затрат на підставі нормативних матеріалів чи хронометражних досліджень трудового процесу, а у визначенні «нормативних» затрат робочого часу виходячи із заробітної плати, за яку робітники ще погоджуються працювати.

Байдуже ставлення багатьох українських товаровиробників до нормування трудових затрат пояснюється такими причинами: перехід до системи господарювання, що заснована на ринкових відносинах, супроводжувався значним спадом обсягів виробництва. У результаті утворився великий надлишок робочої сили, у тому числі зайнятої на виробництві. За таких умов зовсім не потрібне було ретельне обґрунтування норм трудових затрат [2, c. 71].

...