Нормування праці на підприємстві

Водночас і сам діючий нині механізм господарювання не створює достатніх стимулів до встановлення оптимальних трудових (а також і інших) затрат: досягти економічного успіху можна й методами, що не пов'язані з внутрішньовиробничою ефективністю.

Наступна причина пов'язана з тим, що рівень середньої заробітної плати та її частка в собівартості є надто низькими, що не спонукує підприємців до поліпшен- ня нормування праці.

Не сприяють максимальному використанню резервів виробництва на основі поліпшення якості нормування та розширення його сфери і такі чинники, як нестабільність економічного середовища, необхідність проведення реструктуризації виробництва, повсюдна недооцінка ролі нормування праці як важливої складової організації праці та виробництва, важливого чинника регламентації праці і вдосконалення соціально-трудових відносин. Останнє є наслідком недостатньої фахової підготовки чималої кількості керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. Не останню роль тут відіграє «погана традиція» сприйняття нормування праці крізь призму функцій, які воно виконувало за умов централізованої планової економіки, що вже розглядалося нами вище[6, c. 89].

Коли з проголошенням переходу до ринкової економіки підприємства отримали право самостійно визначати розміри тарифних ставок, посадових окладів і в цілому розміри оплати праці, то логіка мислення багатьох лінійних і функціональних керівників підприємств стала такою: якщо нормування праці дотепер було переважно засобом штучного «виведення» рівня заробітної плати конкретним працівникам, а за нових умов потреби в цьому вже немає, то не потрібна й постійна, копітка робота з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат. Якщо до цього додати ще й вплив таких негативних явищ в економіці, як монополізм і фактичний брак конкуренції, значні масштаби прихованого безробіття, то стають зрозумілими причини занепаду нормування праці.

Проте цілком очевидно, що для випуску конкурентоспроможної продукції з високою якістю і доступною для широкого кола споживачів ціною, необхідне постійне зниження витрат на її виробництво за рахунок передовсім раціонального використання ресурсів праці, яке забезпечуватиме одночасне зниження потреби і в інших видах виробничих ресурсів у розрахунку на одиницю продукції. Світовий і вітчизняний досвід переконують у тому, що без нормативного регулювання робочого часу за тривалістю, рівнем напруженості (інтенсивності) неможливе конкурентне, ефективне виробництво.

Недоліки в нормуванні праці призводять до того, що відносини між роботодавцями і найманими працівниками втрачають будь-яку об'єктивну основу, не дають змоги останнім переконливо довести, що їхня заробітна плата є справді заробленою ними, а не «подачкою», яку роботодавець будь-коли може зменшити з власного бажання [7, c. 91].

Безумовно, нестабільне економічне середовище, спад виробництва, погіршення ринкової кон'юнктури, об'єктивна необхідність проведення реструктуризації виробництва не сприяють максимальному використанню його резервів, у тому числі і через підвищення якості нормування та розширення його сфери. Але навіть за таких умов чинні норми трудових затрат мають повноцінно виконувати функцію міри праці, бути невід'ємною складовою організації заробітної плати, основою налагодження організації виробництва. Що ж до підприємств, які вже знайшли своє місце на ринку, стабілізували виробництво, то для них заходи з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат мають стати однією з головних ланок стратегії розвитку, підвищення конкурентоспроможності продукції, формування ефективної системи використання трудового потенціалу.

Подальше нехтування нормуванням праці, оцінювання його як другорядного механізму господарювання матиме вкрай негативні наслідки, адже у фахівців сформуються сталі занижені вимоги до якості трудових норм, а робітники звикнуть до занижених норм виробітку як до нормального стану виробництва.

Недооцінка нормування праці та інших ресурсів швидко призведе до банкрутства багатьох підприємств і значного збільшення безробіття. Не варто чекати остаточної катастрофи, а слід негайно відновлювати процеси нормування праці, включаючи норми трудових затрат у механізм господарювання з тим, щоб забезпечити належну організацію виробництва, об'єктивний облік витрат і результатів, оптимальнеспіввідношення між мірою праці та її оплатою, високу продуктивність праці.

Заходи, що мають бути спрямовані на вдосконалення нормування праці, умовно можна розподілити на дві групи:

Ш перша-це заходи, пов'язані з посиленням державного впливу на використання ресурсів праці, з коригуванням курсу економічних реформ, внесенням змін до цінової, податкової, фінансово-кредитної політики з метою створення механізму заінтересованості суб'єктів господарювання в ресурсозбереженні, реструктуризації елементів ціни, зниженні її витратної складової;

Ш друга група заходів безпосередньо пов'язана з удосконаленням нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення розширення сфери нормування праці й підвищення якості нормування.

Нині постала потреба посилення державного впливу на налагоджування та забезпечення ефективного функціонування системи встановлення та перегляду норм трудових затрат. Досить поширений погляд, що нормування праці - це справа самих тільки підприємств, і втручання держави у функціонування цього елементу механізму господарювання має бути мінімальним або й зовсім непотрібним, на наше переконання, є помилковим.

Нормування праці відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу використання робочої сили. [4, c. 108]. На відміну від інших виробничих ресурсів, які після їх придбання стають власністю підприємця і можуть бути використані ним на власний розсуд, ресурс «робоча сила» після акту його купівлі не змінює свого носія, а його використання має здійснюватися з обов'язковим урахуванням заведених у суспільстві соціально-трудових і етичних норм. За цих обставин процес формування норм праці передбачає врахування суспільних критеріїв, опрацювання яких, безперечно, має відбуватися за активної участі держави.

До відомих класичних причин, що зумовлюють участь держави у формуванні загальних засад, принципів нормування праці, додамо й ті, що пов'язані з умовами перехідної економіки.

Справжні ринкові умови господарювання забезпечують на практиці високий рівень нормування праці, що стає одним з головних чинників мінімізації витрат та максимізації продуктивності.

Проте реальність перехідної економіки України є такою, що з причин, які пояснювалися вище, підприємці далеко не завжди заінтересовані в застосуванні обґрунтованих норм трудових затрат.

Натомість, наймані працівники з різних міркувань-економічних (забезпечення відповідності між мірою праці і мірою її оплати), соціальних (забезпечення суспільно визнаного рівня інтенсивності)-заінтересовані в якісному, науково обґрунтованому нормуванні праці. Однак їхній правовий статус, рівень організованості та дієвості їхніх представницьких органів є такими, що не дають змоги вимагати від роботодавців користування тільки науково обґрунтованими нормами. За таких обставин держава мусить узяти на себе реальне спрямування розвитку всієї системи організації нормування праці в цивілізоване русло.

Для досягнення головних цілей реформування системи оподаткування (стимулювання розширення виробництва через зниження податкового тягаря, матеріальне забезпечення відтворювальних процесів) необхідно разом зі зниженням ставок податків і нарахувань урухомити важелі, що забезпечать позитивні зрушення у структурі ціни, обмежать можливість заміщення податків і нарахувань надмірним ресурсоспоживанням.

Підвищити ресурсоощадний потенціал економіки, на мій погляд, неможливо без диференціації ставок оподаткування залежно від того, за рахунок чого цей прибуток отримано. Досвід свідчить, що застосування єдиної ставки оподаткування не заохочує товаровиробників до ефективного господарювання: зменшення ресурсоспоживання, збільшення обсягів виробництва, оптимізації структури ціни. За умов, коли монополізм залишається характерною ознакою ринку, товаровиробники, користуючись своїм монопольним становищем, віддають перевагу менш трудомістким засобам забезпечення прибутку - через завищення витрат, підвищення цін і вимушеного (з огляду на низьку платоспроможність споживачів) зменшення обсягів виробництва.

Для уникнення небезпечного розвитку цих тенденцій ставки оподаткування прибутку, отриманого за рахунок невиправданого збільшення собівартості й завищення цін, мають бути вищі від основної ставки на 10 - 15 %. Водночас рівень основної ставки на прибуток, отриманий за рахунок збільшення фізичних обсягів виробництва товарів (послуг), має бути нижчим на 20 - 25 %. [8, c. 88].

Запропонований порядок позитивно впливатиме на пошук і більш повне використання резервів виробництва, у тому числі пов'язаних з удосконаленням нормування праці.

До спрямованих на поліпшення нормування праці першочергових заходів, що включені до другої групи, слід віднести:

Ш удосконалення нормативно-правової бази, яка регулює соціально-трудові відносини;

Ш створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;

Ш удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств;

Ш розроблення автоматизованих систем нормування праці;

Ш відновлення методичної бази розроблення нормативів із праці;

Ш реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці;

Ш формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку «можливого» рівня заробітної плати;

Ш підвищення ролі соціального партнерства в удосконаленні нормування праці [2, c. 107].

Важливу роль в удосконаленні нормування праці має відігравати соціальне партнерство на виробничому рівні. У колективних договорах підприємств, які закріплюють домовленості сторін соціального партнерства, мають відображатися:

Ш взаємні зобов'язання адміністрації і трудового колективу з удосконалення нормування праці, створення сприятливих умов для дотримання робітниками і службовцями чинних норм трудових затрат;

Ш форми і методи роботи з підвищення якості норм трудових затрат- запровадження нової системи організації праці, календарних планів заміни (перегляду) чинних норм або заводської системи управління трудомісткістю продукції і т.д.;

Ш порядок розробки, установлення і застосування науково обґрунтованих норм, які забезпечують найраціональніше використання технічної бази виробництва, робочого часу, збереження здоров'я виконавців, рівнонапруженість виконання трудових функцій;

Ш характер участі робітників і службовців в управлінні нормуванням праці;

Ш порядок перегляду і заміни норм трудових затрат, який би не припускав зниження норм часу (обслуговування, чисельності тощо) без відповідної зміни організаційно-технічних умов виробництва;

Ш нормативна база нормування на підприємстві.

Складовою заходів, спрямованих на повсюдне поліпшення рівня нормування праці має стати перегляд моральних і етичних уявлень про норми праці, їхню роль і місце в механізмі господарювання. Незадовільний стан нормування праці суспільство має розглядати як ненормальне явище і засуджувати так само, як воно засуджує неуцтво, свавілля, беззаконня тощо. Водночас усіма засобами слід пропагувати надбання тих підприємств і їхніх менеджерів, де соціально-трудові відносини регламентуються досконалими нормами трудових затрат, де панує справедливий розподіл результатів виробництва і має місце взірцева організація праці.

Таким чином, подальший розвиток нормування праці можливий за наступними напрямками:

Ш індивідуалізація норм-дозволяє більш повно використовувати людський потенціал підприємства, потребує ретельних досліджень колективу;

Ш нормування інтенсивності праці та ступеню використання робочого часу - разом з витратами часу на виконання одиниці продукції (чи всього обсягу) всякий процес праці характерний також витратами фізичної і нервової енергії працівників. Ці витрати ще не стали об'єктом нормування;

Ш комп'ютеризація розрахунків норм і нормативів-дозволяє суттєво скоротити трудомісткість розрахунків та підвищити їх обґрунтованість, деталізувати та поглиблювати нормувальний процес;

Ш організаційно-економічні передумови якості норм-зміна норм може відбуватися і при незмінній технічній базі за умови зросту навичок працівників. Необхідна система нормативних періодів перегляду норм.

Якість норм суттєво залежить і від організації оплати праці. З метою забезпечення стабільності коефіцієнта виконання норм необхідно своєчасно переглядати тарифні ставки та використовувати систему надбавок за зниження трудомісткості продукції і ріст ефективності виробництва.

Ефективність роботи по організації і нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання.

На підприємстві «Зорянка» постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

Науково-обгрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих же факторів- підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності і енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв і інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

Ш максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

Ш широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

Ш підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне-у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне-у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначення правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

Ш поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

Ш широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудоміскість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

Ш формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

Ш створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

Ш комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

Ш підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

На завершення варто ще раз зазначити, що без докорінного вдосконалення нормування праці марно чекати позитивних змін у економічній діяльності підприємств і організацій. Необхідно усвідомити, що брак належного нормування праці унеможливлює створення ефективного механізму мотивації трудової діяльності.

Висновки

Таким чином, нормування праці - це вид діяльності з управлінням виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Сьогодні підприємствами використовується система норм праці, що відображує різні сторони трудової діяльності. Найбільш поширено застосовуються норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Сутність нормування праці полягає у встановленні необхідних витрат живої праці на виконання конкретної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці. Норми важкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівників і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, компенсацій за несприятливі умови праціі та ін.

З класифікацією норм праці тісно пов'язана класифікація нормативних матеріалів з праці, які служать для встановлення норм і виражають залежності між необхідними витратами праці і факторами, що впливають на витрати. На загал розрізняють два види нормативних матеріалів: нормативи, єдині (типові) норми. Вибір найкращого варіанту норм праці здійснюється на основі критерію оптимальності з врахуванням системи обмежень. За критерій оптимальності приймають показник, який за результатами конкретного вирішення може приймати найбільше (найменше) значення.

В нормуванні праці застосовують аналітичні та сумарні методи.

Аналітичні методи передбачають встановлення норм на підставі аналізу конкретного трудового процесу; проектування раціональних режимів роботи обладнання і способів праці працівників; визначення норм за елементами трудового процесу з врахуванням специфіки конкретних робочих місць та виробничих підрозділів.

Сумарні методи - встановлення норм без аналізу конкретного трудового процесу, а на основі досвіду нормувальника або на основі статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Сумарні норми не можуть вважатися достатніми для визначення ефективного використання виробничих ресурсів і повинні замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

Необхідність перегляду норм обумовлена наступними факторами: змінами організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов виробництва; ростом кваліфікації робочих; наявністю помилок в нормах, що були розроблені свого часу.

До показників, що характеризують стан нормування праці на підприємстві відносяться: середній коефіцієнт (процент) виконання норм працівниками та їх розподіл за цим показником; частка працівників, праця яких нормується; загальна кількість застосовуваних норм; питома вага технічно (науково) обґрунтованих норм в застосовуваних нормах; частка норм, розрахованих за міжгалузевими та галузевими нормативами; частота перегляду норм; економія від зниження трудомісткості продукції як результату удосконалення нормування праці.

Подальший розвиток нормування праці можливий за наступними напрямками: індивідуалізація норм; нормування інтенсивності праці та ступеню використання робочого часу; комп'ютеризація розрахунків норм і нормативів; організаційно-економічні передумови якості норм.

праця нормування виробництво

Список використаної літаратури

1. Адамова Н.А. Організація і планування виробництва на підприємствах швейної промисловості : [навчальний посібник] / Н.А. Адамова, В.А. Йохна. - Київ : Вища шк., 1994. - 351 с.

2. Бичін В.Б. Малінін С.В. Нормування праці: Підручник./ Під ред. Ю.Г.Одьогова. - М.: Видавництво «Екзамен», 2003. - 320 с.

3. Євтух О. Теорія економічного нормування: сучасний погляд // Вісник Національного банку України (укр.).- 2004.- № 3.- C.30-33.

4. Завіновська Г Т. Економіка праці: Навч.-метод, посібник -- К.: КНЕУ, 2001. - 158 с.

5. Колот А. М Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. -- К: Праця, 2003. - 321 с.

6. Мамченко В., Чорнобривець Л. Нормування праці // Збірник систематизованого законодавства.- 2005.- № 5.- C.146-155 с.

7. Нормування праці / За ред. В.М. Данюка і В.М. Абрамова.-К., 1995.

8. Организация и нормирование труда: Учебное пособие: Навчальне видання: - М.: Финстатинформ, 2004.- 301 c.

Размещено на Allbest.ru