Вартість та оплата праці
Економічний зміст понять "оплата праці" і "вартість праці". Аналіз вартості та оплати праці, її регулювання в умовах ринкової економіки в Україні. Теорії заробітної плати. Системи, форми та види оплати праці. Проблематичні аспекти оплати праці в Україні.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.03.2015 |
| Размер файла | 76,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- І. Економічний зміст понять "оплата праці" і "вартість праці". Теорії заробітної плати
- ІІ. Системи, форми та види оплати праці
- ІІІ. Нормативне регулювання заробітної плати. Проблематичні аспекти оплати праці в Україні
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться питанням організації оплати праці, тому що прогрес суспільства та його конкретних суб'єктів (підприємств, організацій) реалізується перш за все через зміцнення та розвиток особистих матеріальних стимулів, основною формою яких і є оплата праці. Саме це і визначає актуальність вибраної теми.
Мета курсової роботи - вивчення і аналіз вартості та оплати праці та її регулювання в умовах ринкової економіки в Україні.
Для реалізації поставленої мети я вважаю необхідним поставити та вирішити цілий комплекс завдань. Серед них доцільно виділити наступні:
- дослідити сутність і складові елементи оплати праці;
- вивчити основоположні принципи організації оплати праці;
- показати структуру заробітної плати і елементи її організації;
- оцінити форми та системи оплати праці в Україні;
- розкрити проблемні аспекти оплати праці в Україні.
Предмет досліджень - заробітна плата як одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства. Тому питання організації заробітної плати і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають інтереси всіх учасників трудового процесу.
Праця робітників є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеного матеріального та духовного блага виражається у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці. Заробітна плата - один з найважливіших засобів підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Це один з основних стимулів та мотиваторів праці. Збільшення суспільної продуктивності обумовлено, насамперед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи. В умовах переходу економіки України до ринкового механізму функціонування, дуже важливими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зменшення використання "живої" праці, механізація трудомістких робіт, оптимізація використання трудових ресурсів, зменшення втрат робочого часу. Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання.
В умовах ринкової економіки заробітна плата одночасно є перетвореною формою вартості робочої сили (або ціною товару "робоча сила"), формою розподілу за результатами праці та об'єктом конкуренції на ринку праці.
Заробітна плата як основна форма прояву доходу від праці виступає сьогодні найпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. В країнах із розвинутою економікою на заробітну плату припадає 70-80% національного доходу. Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу, відомо ще з часів рабовласницької епохи, свого значення як одного з основних видів доходів населення зарплата набуває лише в умовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва з притаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвитком капіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації. Зменшення частки сільського населення відбувається з відповідним збільшенням кількості жителів міст, де відсутня можливість введення натурального господарства і зарплата є єдиним джерелом існування. З другого боку, чинником, що зростає на питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплати високопродуктивної кваліфікованої праці, яка дедалі більше витискує малопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.
Я вибрала тему "Вартість та оплата праці" через її актуальність. Отож, хочу наголосити, що ефективність праці певною мірою визначається системою оплати праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заохочує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Проблема вартості та оплати праці завжди була і залишається актуальною дотепер. Багато вчених та економістів писали роботи на тему "Заробітна плата". Такими діячами були: А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Батура, Д. Богиня, М. Калина, В. Карпенко, М. Кім, Ж.Б. Сей, М.І. Туган-Барановський, Дж. Міль, Ю.Б. Іванов, Дж. Кейнс та багато інших.
вартість оплата праця україна
І. Економічний зміст понять "оплата праці" і "вартість праці". Теорії заробітної плати
Оплата праці - це виражена в грошовій формі частина валового внутрішнього продукту, яка виплачується працівникові відповідно до затраченої ним праці.
Залежність заробітку від виконаного обсягу роботи створює умови для підвищення продуктивності праці, матеріально зацікавлює працівників у результатах як індивідуальної, так і загальної праці.
Оплата праці як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що входить до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.
Визначаючи розмір оплати праці як ціни робочої сили, необхідно враховувати єдину міру праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім`ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.
Як елемент ціни виробництва оплата праці має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. При формуванні цієї частки важливо не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв`язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективним використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.
Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється. Перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних означає підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів. Матеріальне стимулювання в цих умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов`язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.
Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професіонально-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства [1].
Як важлива соціально-економічна категорія оплата праці в ринковій економіці має виконувати такі функції: відтворювальну - як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці; стимулюючу - установлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці; регулюючу - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон`юнктури; соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю. Заробітну плату з практичної точки зору можна охарактеризувати як плату, яка надається за використання праці, або як ціну затраченої праці. Вона може набирати форм премій, гонорарів, місячних окладів тощо.
Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата являє собою суму коштів, отриману працівником за певний розрахунковий період (день, рік, місяць).
Реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата - це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Звідси видно, що заробітна плата залежить від номінальної та рівня цін на товари і послуги. Цю залежність можна виразити так:
I р. з. п = I н. з. п / I ц
де I р. з. п; I н. з. п - відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати;
I ц - індекс цін;
Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується. Така сама ситуація має місце сьогодні в Україні.
За своєю структурою плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв`язку і взаємозумовленості всіх її частин.
Оплата праці кожного працівника регулюється податками, але максимальними розмірами не обмежуються.
Особливе місце в системі оплати праці займає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівниками місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.
Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.
Отже, в організації оплати праці підприємству рідко коли надається повна самостійність. Крім державних, існують також інші обмеження у питаннях оплати праці, які обумовлюються в колективних договорах.
Організація оплати праці на підприємстві охоплює:
визначення форм та систем оплати праці працівників підприємства;
розроблення системи посадових окладів службовців та спеціалістів;
розроблення критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників та спеціалістів фірми;
обґрунтування показників та системи преміювання співробітників.
Під організацією оплати праці слід розуміти правильне використання основних положень, які спрямовані на визначення розмірів оплати різних категорій працівників.
Принципи оплати праці зводяться до такого:
1. Кожна праця має бути оплачена залежно від її кількості та якості. Не можна платити за просте перебування на робочому місці.
2. Оплата праці повинна залежати від кваліфікації працівника. Чим вища кваліфікація та більший досвід - тим вищою має бути заробітна плата.
3. Рівень заробітної плати має бути таким, щоб працівник міг утримувати себе і свою сім'ю.
4. Заробітна плата повинна формуватися з двох частин: фіксованої, яка гарантує прожитковий мінімум, та змінної, яка залежить від досягнутих успіхів.
Джерелом коштів, що використовуються на оплату праці працівників комерційних підприємств, є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх господарської діяльності.
Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які
виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності таких організацій, та з інших джерел.
Підприємства, які є власністю об'єднання громадян, оплачують працю найманих працівників з коштів, що формуються згідно з їх статутами.
На території України, як і в інших країнах, заробітна плата виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг. У деяких випадках передбачена можливість виплати заробітної плати банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України, або компенсація частини її натурою, за цінами, не нижче від собівартості продукції. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок у будь-якій формі забороняється законом.
Категорії "вартість", "оплата праці", "заробітна плата" є складовими ринкової економіки, взагалі і ринку праці (робочої сили) зокрема. Ринок праці має ряд особливостей, його складовими елементами є люди, котрі виступають носіями робочої сили і наділені такими людськими якостями, як психофізіологічні, соціальні, культурні, релігійні, політичні та інші. Праця, як зазначалося вище, представляє собою доцільну діяльність людей за допомогою якої вони пристосовують продукти природи для задоволення своїх потреб. Цей процес в кожній країні реалізується у виробництві товарів і послуг. У цій системі виробництва робоча сила - це не просто здатність до якогось виду праці, а саме до найманої праці.
Найважливішою вартістю, з якою зустрічається найманий працівник у своєму трудовому житті безсумнівно є вартість його робочої сили та оцінювання підприємцем результатів його праці у зв'язку з цим і рівень оплати праці.
Вартість робочої сили, як і будь-якого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже, і відтворення цього специфічного предмета торгівлі.
Носієм вартості товару "робоча сила" є її споживча вартість. Це означає, що підприємство або підприємець купує не будь-яку робочу силу, а лише ту, що завдяки професійним навичкам і здібностям здатна виробляти продукцію або надавати послуги, які відповідають завданням підприємства.
Вартість робочої сили не є сталою величиною. Вона змінюється разом зі зміною вартості життєвих засобів, тобто зі зміною величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Отже, вартість робочої сили залежить від продуктивності праці в галузях, де виробляються життєві засоби.
Вартість робочої сили не є однаковою для всіх країн. Національний рівень заробітної плати залежить від ряду чинників:
- рівня суспільної продуктивності праці країні, узагальненим показником якого є обсяг валового національного продукту на душу населення. Важливе значення мають темпи розвитку виробництва;
- величини вартості робочої сили, що залежить, передусім, від попереднього чинника. Водночас треба враховувати ціну і обсяг природних і традиційних потреб, що склалися історично. Важливе значення мають витрати на підготовку працівника.
Сучасний науково-технічний прогрес вимагає висококваліфікованої робочої сили;
- інтенсивності праці. Праця, яка не досягла середньої інтенсивності, потребує на виробництво певного товару більше часу, ніж суспільно необхідно в цій країні, і тому не є працею нормальної якості. Заробітна плата вища в країнах, де інтенсивність праці висока;
- організації заробітної плати в країнах, визначення частки фонду оплати праці у заново створеній вартості продукту.
Важливою проблемою теорії заробітної плати є дослідження процесу формування заробітної плати як ціни товару "робоча сила". Вихідним моментом формування такої заробітної плати є потреби працівника з урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил.
Грошове вираження вартості робочої сили і є ціною товару "робоча сила". Визначену ціну слід поділити на кількість робочих днів, годин (при годинній оплаті) або на кількість виробленої продукції, наданих послуг за цього робочого дня. В результаті знаходять вираз так званої ціни праці. Ця назва досить умовна. Вона не означає, що працівник продає працю. Найманий працівник продає здатність до праці, тобто робочу силу.
Суспільно необхідна вартість товару "робоча сила" змінюється тоді, коли відбуваються значні зрушення у традиційному рівні життя основної маси населення. Ці зрушення полягають у тому, що перелік і обсяг необхідних товарів і послуг для його робітника і сім'ї зростають. Розширюються економічні потреби робітника за рахунок нових споживчих вартостей. У цьому виявляється дія закону споживчих потреб. Поступово нові матеріальні, соціальні та культурні потреби стають звичними для розвиненої країни, визначають рівень життя і зумовлюють підвищення вартості робочої сили, а отже, і реальної заробітної плати.
Теорії заробітної плати
Продуктивна теорія заробітної плати бере свій початок із теорії в факторів виробництва Ж.Б. Сея. У XXст. Її розробку найбільш повно продовжив американський економіст Дж.Б. Кларк. Щоб відокремити у продукті капіталу частку капіталу, він використовував закон знижувальної продуктивності. Згідно з цим законом при однаковій величині капіталу (тобто засобів виробництва) збільшення чисельності працівників супроводжується їх нижчою продуктивністю, а з часом настане такий момент, коли праця останньої додаткової групи працівників не принесе капіталістам ні прибутку, ні збитків. Величина заробітної плати, на його думку, встановлюється відповідно до продуктивності робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його праці праці нібито є повною.
Англійський економіст А. Маршалл, П. Самюельсон та інші також розглядали заробітну плату як ціну одного із факторів виробництва, що визначається "граничним" продуктом - додатковим випуском продукції при використанні ще однієї одиниці праці (або одного працівника) за умов незмінності всіх інших витрат.
Хибність цих теорій полягає у відстоюванні концепцій оплати праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації. Важливо зауважити, що окремі західні економісти, хоч і визнають теорію "факторів виробництва", але вбачають за ними не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей.
Соціальна теорія заробітної плати яку відстоювали Т. Веблен, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський та ін., розглядає заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства. У метологічному аспекті ця теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. В цьому випадку ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, що передбачає дію закону вартоті стосовно товару "робоча сила", його купівлі-продажу.
Із теорією заробітної плати тісно пов'язана теорія експлуатації, тобто привласнення капіталістом частини неоплаченої праці, а отже джерела вартості і додаткової вартості. У зв'язку із цим необхідно розглянути погляди класичної школи політекономії та концепції експлуатації сучасних економістів.
На першому етапі еволюції класичної політичної економії основоположники трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг В. Петті і П. Буагільбер (XVIII ст.) заробітну плату характеризували як ціну праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. В. Петті стверджував: "Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї самої кількості праці".
Визначаючи сутність і розмір заробітної плати працівника, А. Тюрго погоджувався з В. Петті та Ф. Кєне і вважав, що вона є результатом "від продажу своєї праці іншим" і що вона "обмежена необхідним мінімумом для його існування. тим, що йому безумовно необхідно для підтримання життя". Проте на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив заробітну плату до числа елементів, що лежать в основі введеного ним поняття загальної економічної рівноваги, яка, за його словами, встановлюється між цінністю всіх витворів землі, споживанням різноманітних товарів, різноманітними видами виробів, кількістю зайнятих їх виробництвом людей та ціною їх заробітної плати.
Другий етап еволюції класичної політекономії пов'язаний з ученням А. Сміта, який зазначав: "За наявності високої заробітної плати можна завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за низької заробітної плати". Разом з іншими ученими він сформулював теорію фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати.
Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток.
Автор "Капіталу" К. Маркс вважав, що отримання найманим працівником заробітної плати є результатом обміну з капіталістом проданою "робочою силою", а не самою працею. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя працівника та його сім'ї, її рівень залежить від продуктивності праці, яка пов'язана з рівнем механізації та технологічного оснащення виробництва, а це в свою чергу перешкоджає зростанню заробітної плати, оскільки техніко-економічний процес породжує постійний надлишок робочої сили. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.
Подвійна природа поглядів притаманна Д. Рікардо. він не бачив різниці між робочою силою і працею як її функцією. Правильно визначаючи вартість товару працею, Рікардо одночасно вважав, що робітник капіталісту працю. Але в цьому випадку він отримував би повний еквівалент своєї праці, який дорівнює всій створеній робітником вартості.
ІІ. Системи, форми та види оплати праці
Форми і системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. [17,150]
Розрізняють дві основні форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі-відрядна і почасова, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва. [14,176]
Відрядна або поштучна заробітна плата - це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.
Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати.
Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. При відрядній формі оплата праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт. При прямій відрядній системі заробіток працівника (Dпвс) розраховується шляхом перемноження кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (p):
Dпвс = p · v; (1.1.)
Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (у годинах) на виготовлення одиниці продукції.
При непрямій відрядній системі заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються.
Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників.
Заробіток робітника (Dнвс) при цій системі розраховується за формулою:
Dнвс = s · t · kвн; (1.2.)
де s - погодинна тарифна ставка;
t - фактично відпрацьована кількість годин цим робітником;
kвн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.
При відрядно-преміальній системі заробіток працівника (Dвпс) складається з відрядного заробітку (p · v) та премії (m) за досягнення певних результатів, що заохочуються:
Dвпс = p · v + m; (1.3.)
Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (no) за звичайними відрядними розцінками (p), а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (ni) - за підвищеними розцінками (pi), залежно від ступеня виконання завдання. Заробіток (Dв прог) при цій системі визначається, таким чином:
Dв прог = p · no + pi · ni; (1.4.)
Сутність акордної системи полягає в тому, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується, перш за все, при усунені наслідків аварій, термінових ремонтах, будівельних роботах тощо. Треба враховувати необхідність суворого контролю якості, додержання правил безпеки праці при застосування цієї системи оплати праці. [12]
Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).
При простій почасовій оплаті заробіток працівника (Dпп) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):
Dпп = s · t; (1.5.)
При почасово-преміальній системі окрім тарифного заробітку (s · t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних результатів. Загальний заробіток (Dпрем) визначається за формулою:
Dпрем = s · t + m; (1.6.)
При застосуванні почасово-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:
1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу та доплат за професійну майстерність і умови (інтенсивність) праці;
2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у процентах до почасової оплати за тарифом;
3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.
Різновидом почасово-преміальної є система оплати праці за посадовими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.).
Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, надбавок і доплат до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик [15].
Тарифна система оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці [15].
Тарифна сітка - це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації.
Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовується схема посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації, умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і важливості робіт. Особливістю застосування на підприємстві схеми посадових окладів є розробка штатного розпису - внутрішнього нормативного документу, де вказаний перелік посад, що є на цьому підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.
В останні роки на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем посадових окладів спеціалістів успішно застосовуються єдині тарифні сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому, що вони побудовані на єдиній методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки відмінностей у праці всіх працівників.
Тарифна ставка - це виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та генеральною тарифними угодами. В будь-якому випадку вона не може бути менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Тарифна ставка є вихідною величиною для встановлення рівня заробітної плати працівників незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.
Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні, місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки на їх основі розраховуються різноманітні доплати.
Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об'єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) - це збірники нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними виробництвами і видами робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тисяч робіт і професій робітників.
Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який вміщує загально галузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазначаються посадові обов'язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки керівників, спеціалістів і службовців. Цей довідник призначений для застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу обов'язків, найдоцільнішої розстановки і використання кадрів керівників, спеціалістів і службовців, для визначення їхніх посадових обов'язків, обгрунтування кваліфікаційних вимог при підборі кадрів, створення резерву та професійного навчання кадрів і для встановлення посадових окладів.
Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним законодавством, галузевою та регіональною тарифними угодами.
Надбавки пов'язані з якістю конкретного працівника і носять чітко виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі [16, 144]:
за високу професійну майстерність робітників;
за високі досягнення в праці спеціалістів;
за вислугу років;
за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;
за знання і використання в роботі іноземних мов.
Доплати пов'язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі [16, 159]:
за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах);
за роботу в понаднормовий час;
за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;
за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників;
на період освоєння нових норм трудових затрат;
за роботу в вихідні та святкові дні, що є робочими за графіком;
за роботу у нічний час;
за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи;
за роз'їздний характер роботи та ін.
За радянських часів використання тарифної системи в цілому, і тарифно-кваліфікаційних довідників зокрема, було обов'язковим на всіх підприємствах усіх галузей економіки. В наш час вони носять рекомендаційний характер і є нормативними лише для підприємства, що їх застосовує. Слід підкреслити, що "радянське походження” тарифної системи оплати праці не робить її "пережитком минулого”. І за ринкових умов потрібен універсальний регулятор, за допомогою якого можна об'єктивно виміряти, а отже справедливо відшкодувати витрати праці у вигляді її оплати. Цю роль виконує тарифна система, яка найоб'єктивніше з усіх відомих механізмів забезпечує реалізацію принципу однакової оплати за однакову працю, диференціацію основної частини заробітної плати залежно від складності, якості, відповідальності праці, рівня кваліфікації працівників.
Економічні свободи, що їх одержали підприємства з початком перехідного до ринкової економіки періоду, сприяли зростанню активності в пошуках найраціональнішої організації праці і її оплати. Разом з тим такі причини, як інфляція, проблеми збуту, порушення господарських зв'язків, нестабільність податкового законодавства та інші ускладнюють роботу підприємств настільки, що не завжди вони мають можливість виплачувати всім працівникам гарантовану тарифною системою заробітну плату. Все це разом спричинило виникнення і поширення так званих безтарифних моделей організації оплати праці.
Оскільки кожний варіант застосування безтарифної моделі оплати праці є унікальною розробкою керівництва конкретного підприємства, розглянемо спільні для них основні характерні риси.
Спільним для безтарифних систем оплати праці є [15]:
працівникам гарантується лише мінімальний обов`язковий рівень заробітної плати, існування якого обумовлено законодавством;
спочатку визначається загальна сума заробленої колективом заробітної плати, потім з неї вираховується сума гарантованої мінімальної оплати всіх працівників підприємства, а залишок (він повинен становити більшу частину) розподіляється між членами колективу за певними встановленими заздалегідь правилами;
у рівні умови щодо можливості впливу на розмір своєї заробітної плати ставляться всі працівники підприємства, незалежно від категорії і посади;
найважливішою проблемою є розробка правил розподілу колективного заробітку саме таким чином, щоб максимально націлювати працівників на покращення саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцевого результату.
Конкретні методики розробки безтарифної системи організації оплати праці можуть бути різними. Розглянемо одну з цих методик, яка може застосовуватися на будь-якому невеликому підприємстві, передусім у невиробничій сфері:
1. визначається мінімальний обов`язковий рівень заробітної плати, який гарантується працівникам за кожною посадою (ЗГі). Слід зазначити, що цей гарантований рівень повинен бути вищим у тих працівників, які мають менші можливості впливу на кінцеві результати роботи. Наприклад, головний бухгалтер має багато відповідальної роботи завжди, навіть коли підприємство не дає хороших кінцевих результатів, але він практично не може впливати на обсяг виробництва чи реалізації продукції та ін. Тому основна частина його заробітку має бути гарантованою. Навпаки, левова частка заробітку менеджерів з реалізації, продавців тощо має залежати від обсягів реалізації;
2. розробляються правила розподілу колективного заробітку. Це найвідповідальніший етап роботи. Враховуючи місію і цілі підприємства, потрібно стосовно кожної посади розробити систему показників, яка б максимально націлювала працівників на покращання саме тих показників роботи, які важливі для досягнення бажаного спільного кінцквого результату;
3. визначається кількісна залежність між досягненням певних показників роботи кожного конкретного працівника та можливостями зростання його заробітної плати. Оскільки загальний фонд оплати праці непостійний і поки що невідомий, то цю кількісну залежність найзручніше встановлювати в балах. Наприклад, для менеджера по реалізації: а) за реалізацію продукції на кожні 10 000 гривень: + 1 бал; б) за залучення нових клієнтів: + 2 бали за кожного; в) за цінні пропозиції щодо розширення ринків збуту: + 3 бали за кожну; г) за виконання суміжних робіт (розтаможування) або особливих доручень: + 4 бали за кожне; д) за порушення трудової дисципліни: - 1 бал за кожне; е) за порушення договірної дисципліни: - 2 бали за кожне;
4. доводяться до відома і детально роз`яснюються всім працівникам правила розподілу колективного заробітку до початку періоду, на який вони вводяться;
5. по закінченні місяця від заробленого за місяць фонду оплати праці (ФОП) віднімається суму гарантованої заробітної плати всіх працівників (фонд гарантованої оплати ФГО = ЗГі). Частина, яка залишилася (назвемо її фондом стимулювання ФС), підлягає розподілу між членами трудового колективу в залежності від тих показників, на досягнення яких націлювали їх умови оплати праці;
6. за результатами праці кожного працівника слід підрахувати суму балів, яку він набрав в минулому місяці (Бі). Потім підраховуємо суму балів, набраних всіма працівниками підприємства за минулий місяць ( Бі);
7. фонд стимулювання ділиться на суму балів, набраних всіма працівниками підприємства, і знаходиться "ціна” кожного балу в гривнях ():
= ФС: Бі (1.7.)
8. далі розраховуємо заробіток кожного працівника (Зі) за минулий місяць як суму гарантованої та стимулюючої частин. Стимулюючу частину визначають як добуток кількості набраних працівником балів Бі та "ціни” балу ():
Зі = ЗГі + Бі (1.8.)
Як видно, основна перевага безтарифних систем оплати праці полягає у оптимальному поєднанні індивідуальної і колективної зацікавленості в покращенні результатів роботи. Заробіток кожного працівника рівною мірою залежить і від розміру "пирога”, який є результатом спільної роботи і буде ділитися між усіма членами колективу, і від його частки в цьому поділі, яка залежить від індивідуальних результатів праці.
Розробка безтарифних систем оплати праці є дуже клопітким і відповідальним завданням. Але за допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.
Нараховану заробітну плату поділяють на два види:
1) Основну;
2) Додаткову.
Є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.
Заробітна плата робітників і службовців складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.
Основна заробітна плата - це Винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. [1]
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. [1]
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це винагорода за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми. [1]
ІІІ. Нормативне регулювання заробітної плати. Проблематичні аспекти оплати праці в Україні
Питання організації заробітної плати і формування її рівня складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в ці процеси в кожній країні різні.
Існування ринкових відносин, а тим більше перехід до них не відміняють, а змінюють напрямки державного регулювання відносин розподілу, його характер і ведуть до появи нових форм управління цим процесом, які не припускають жорстких схем і адміністрування. Державне втручання необхідне для встановлення, тлумачення і забезпечення виконання умов і принципів розподілу доходів. В економічній системі, що грунтується на ринкових відносинах, втручання держави в організацію заробітної плати повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану спрямованість. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямований на забезпечення соціальних гарантій і умов для заробітку потрібних коштів з метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи датуються з бюджету, регулювання фонду оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпеченні формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.
Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам. Держава в особі органів виконавчої влади має виступати як один із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання, а не визначають їх.
У механізмі державного регулювання вихідною базою є встановлення її мінімального розміру.
Основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати.
Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці [8, 468]. До мінімальної заробітної плати не включають доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням [1]:
вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;
загального рівня середньої заробітної плати;
продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генеральної угоди.
Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.
Наведені положення проголошені в Законі України "Про оплату праці”. Однак дуже важлива соціальна проблема перехідного періоду полягає в тому, що рівень продуктивності праці (передусім внаслідок її недосконалої організації в широкому розумінні) в економіці України не дає можливості гарантувати всім працюючим заробітну плату не нижчу вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Більше того, навіть середня заробітна плата нині в Україні далеко відстає від цієї величини.
До державних норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовлені продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України.
Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями.
Однак ми є свідками того, що за умови глибокої економічної кризи, інфляції, нерішучості ринкових перетворень найкращі закони можуть лише проголосити, але не можуть забезпечити вирішення економічних проблем, однією з найважливіших з яких є гідна людини заробітна плата. специфічним виявом порушення прав людини в сфері праці, що донедавна практично не мав поширення у світовій практиці, є затримання виплати нарахованої заробітної плати, що набуло в Україні характеру економічної епідемії.
Реформування заробітної плати в Україні потребує комплексного підходу, спрямованого на забезпечення випереджаючого розвитку національного ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення, впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати, поступовий перехід до погодинної оплати праці, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної диференціації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробітної плати тощо.
Чинними офіційними документами для нарахування заробітної плати є:
1. Кодекс законів про працю України, прийнятий Законом /РСР від 10.12.71 р. (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971, № 50) з подальшими змінами і доповненнями; 1999 р. № 12-43, ст.378.
2. Постанова Кабінету Міністрів України про "Порядок обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.95 р.
3. Закон України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 4.03.95 р.
4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету і підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню" № 1033 від Л.08.96 р.
5. Закон України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.96 р.
6. Постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень до порядку обчислення середньої заробітної плати" № 185 від 24.02.97 р.
7. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердженій порядку, тривалості та умов надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості" № 634 від 28.06.97 р.
8. Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" № 1356-XIV від 24.12.99 p., опублікований з газеті "Урядовий кур'єр" № 5 від 13.01.2000 р.
9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень до порядку обчислення середньої заробітної плати" № 1398 від 30.07.99 р.
10. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 2-3, ст.11)
В таблиці наведено оприлюднені Держкомстатом дані про середню заробітну плату за регіонами за листопад, грудень 2009 року, січень - грудень 2010 року (у розрахунку на одного штатного працівника, грн.)
Середня заробітна плата за регіонами в листопаді 2009 року - грудні 2010 року
...Подобные документы
Економічний зміст, нормативне регулювання та завдання обліку праці та її оплати. Форми і види оплати праці в тваринництві: первинний, синтетичний та аналітичний облік розрахунків з оплати праці; оподаткування заробітної плати; автоматизація обліку праці.
курсовая работа [37,1 K], добавлен 17.04.2013Сутність оплати праці на підприємстві, її головні функції та нормативне забезпечення. Види, форми та системи оплати праці. Особливості економічного механізму нарахування оплати праці в АПК. Методичні основи оплати праці у ЗАТ "Житомирські ласощі".
дипломная работа [3,0 M], добавлен 08.12.2010Зміст, сутність, функції та теорії заробітної плати. Види форм і систем оплати праці. Прибуток від операційної діяльності підприємства. Формування фонду оплати праці організації. Аналіз використання основних фондів та собівартості реалізованих товарів.
курсовая работа [51,1 K], добавлен 10.01.2013Основи аналізу оплати праці на підприємстві. Елементи і принципи організації оплати праці. Форми і системи оплати праці. Заробітна платня в умовах ринкової економіки. Формування і використання коштів на оплату праці. Чинники які впливають на оплату праці.
курсовая работа [74,3 K], добавлен 08.12.2008Суть, форми та системи оплати праці. Структура та методи планування фонду оплати праці. Показники діяльності ТзОВ "Поділля+". Загальна характеристика фонду оплати праці та його використання. Аналіз середньомісячної заробітної плати на підприємстві.
дипломная работа [589,6 K], добавлен 11.02.2014Економічна сутність оплати праці. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. Організація оплати праці працівників ПАТ "АК "Київводоканал". Шляхи вдосконалення форм та систем оплати праці за мотиваційними та стимулюючими механізмами.
курсовая работа [831,0 K], добавлен 25.02.2013Робоча сила як товар, її властивості, склад та фактори, що на неї впливають. Визначення вартості товару. Заробітна плата як соціально-економічна категорія. Процес реформування оплати праці в Україні. Види оплати праці, характеристика та регулювання.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 16.06.2011Оплата праці як економічна категорія, її аналіз. Законодавчо-нормативні аспекти обліку розрахунків з оплати праці. Характеристика природних умов і сучасного стану економіки підприємства, оплата праці в господарстві. Напрямки удосконалення обліку праці.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 14.12.2011Економічна сутність основної оплати праці працівників. Системи, форми та види оплати праці. Сучасний стан підприємства ВАТ "Бердичівський пивзавод": система оцінки показників діяльності. Шляхи удосконалення організації оплати праці, аналіз недоліків.
курсовая работа [80,0 K], добавлен 04.12.2010Сутність заробітної плати та її функції. Нормативно-правова база системи оплати праці. Організаційно-економічна характеристика ВАТ "Бердичівська фабрика одягу". Діагностика ефективності застосування діючих форм та систем оплати праці на підприємстві.
курсовая работа [173,9 K], добавлен 07.11.2013Класифікація форм оплати праці у бюджетних установах. Організаційно-економічна характеристика ВАТ Тернопільське об'єднання "Текстерно". Вивчення механізму формування і використання оплати праці на підприємстві. Шляхи вдосконалення системи оплати праці.
курсовая работа [360,3 K], добавлен 10.06.2016Огляд форм і систем оплати праці на виробництві. Регулювання цієї сфери на рівні підприємств. Розробка положення про систему преміювання. Соціально-економічні аспекти та форми оплати праці у ресторанному господарстві. Погодинні та відрядні їх види.
презентация [626,5 K], добавлен 15.11.2015Розрахунок вартості основних фондів, необхідної кількості робочого персоналу та фондів оплати праці. Оплата праці (заробітна плата) як грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, її залежність від результатів роботи підприємства та регулювання податками.
курсовая работа [206,2 K], добавлен 23.10.2010Поняття форм і систем оплати праці, шляхи вдосконалення їх використання на підприємстві. Реформи оплати праці на сучасному етапі. Суть відрядно-преміальної системи оплати праці. Дослідження методики обчислення фондів основної і додаткової оплати праці.
курсовая работа [89,3 K], добавлен 14.03.2009Сутність, функції і принципи організації заробітної плати. Договірне регулювання, тарифна система оплати праці та її призначення. Аналіз основних техніко-економічних показників Мушкетівської дистанції, шляхи удосконалення управління системою оплати праці.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 29.03.2013Сутність, функції, принципи організації оплати праці. Особливості її регулювання в Україні. Дослідження організації цієї сфери на ПАТ "Галант". Формування і функціонування системи оплати праці, напрями вдосконалення, вплив на економіку підприємства.
курсовая работа [82,5 K], добавлен 04.12.2016Суть оплати праці і напрямки її статистичного вивчення. Годинний та місячний фонди оплати праці. Норматив заробітної плати на карбованець продукції. Аналіз виконання плану по фонду заробітної плати. Темпи зростання рівня оплати і продуктивності праці.
курсовая работа [421,1 K], добавлен 26.09.2009Суть заробітної плати і її формування. Основні принципи організації заробітної плати на підприємствах. Аналіз системи оплати праці на металургійному підприємстві ВАТ "МКК ім. Ілліча". Форми і розміри винагород, система преміювання працівників.
дипломная работа [234,8 K], добавлен 14.06.2010Функції та складові заробітної плати як соціально-економічної категорії. Визначення розміру мінімальної заробітної плати. Принципи організації оплати праці, характеристика її елементів: нормування праці, тарифна система, форми і системи заробітної плати.
реферат [28,8 K], добавлен 14.04.2010Техніко-економічна характеристика ПАТ "Чернівецький олійно-жировий комбінат". Економічна сутність фонду заробітної плати. Підходи до оптимізації системи оплати праці на підприємстві. Програма для аналізу фонду оплати праці мовою програмування "С++".
курсовая работа [1013,2 K], добавлен 31.12.2013
