Франчайзинг і ліцензування. Міжнародний лізинг

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ СУСПІЛЬСТВА

Кафедра менеджменту, економіки і фінансів

Спеціальність - 6.030601 "Менеджмент"

Освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр

КУРСОВА РОБОТА

"Франчайзинг і ліцензування. Міжнародний лізинг"

Омелянчук Анастасії Валентинівни

студентки групи Мб-1-10-4.0д

Науковий керівник:

Кен., доц.

Яковенко Ігор Валентинович

Київ - 2013



План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до аналізу франчайзингу та ліцензування як об'єкту міжнародних відносин

1.1 Сутність та різновиди франчайзингу. Франчайзингові угоди та ліцензування як складові міжнародної комерції

1.2 Міжнародний лізинг в системі зовнішньоекономічних зв'язків. Склад, види та форми лізингових відносин

Розділ 2. Методичні основи застосування франчайзингу та ліцензування в практиці міжнародного бізнесу

2.1 Порівняльний аналіз використання франчайзингу та ліцензування в зовнішньоекономічній діяльності компаній різних країн

2.2 Переваги та недоліки франчайзингових схем з огляду оптимізації стратегії зовнішньої експансії

Розділ 3. Шляхи вдосконалення розвитку франчайзингових та лізингових відносин для підприємств у ринкових умовах

3.1 Застосування франчайзингу українськими компаніями. Проблеми та перспективи вдосконалення франчайзингових відносин в Україні

3.2 Перспективи і загальні рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

франчайзинг ліцензування лізинг зовнішньоекономічний

Актуальність теми дослідження. практична значимість проблем, які розглядатимуться в роботі і об`єктивна необхідність розвитку франчайзингу та ліцензування в Україні зумовили актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є підприємницькі стосунки у міжнародних економічних відносинах.

Предмет дослідження - особливості франчайзингу та ліцензування у міжнародних відносинах. Міжнародний лізинг в системі зовнішньоекономічних зв'язків.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей франчайзингу та ліцензування у міжнародних відносинах. Здійснення лізингових операцій.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

дослідити теоретичні основи франчайзингу та ліцензування;

проаналізувати стан міжнародного ринку лізингових послуг;

здійснити аналіз франчайзингу та ліцензування в зовнішньоекономічній діяльності світових компаній;

охарактеризувати розвиток міжнародного франчайзингу в Україні;

розробити рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій підприємством.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Бібліографія налічує 20 джерел.



Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи до аналізу франчайзингу та ліцензування як об'єкту міжнародних відносин

1.1 Сутність та різновиди франчайзингу. Франчайзингові угоди та ліцензування як складові міжнародної комерції

Франчайзинг - це така організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії. Франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги по заздалегідь визначених законах і правилах ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог франчайзера не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому договорі і є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній галузі.[2]

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг - це один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна, франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні, щоб вести прибутковий бізнес. Існують різноманітні форми франчайзингу. Вибір франчайзингу залежить: від виду господарської діяльності; стабільності франчайзера і його місця на ринку товарів і послуг; особливостей ринку місцевого франчайзі.

Виділяють три основних види франчайзингу - товарний франчайзинг, виробничий і діловий.

Товарний франчайзинг іноді називають «франчайзинг продукту (торгового імені)». Це франчайзинг у сфері торгівлі на продаж готового товару. У товарному франчайзингу франчайзером зазвичай є виробник, що продає продукт чи напівфабрикат дилеру-франчайзі. Останній здійснює передпродажне і післяпродажне обслуговування покупців продукції франчайзера і відмовляється від продажу товарів конкурентів. Це правило є істотним змістом взаємин партнерів - франчайзера і франчайзі-дилера.

Цей вид діяльності, спрямований на придбання у ведучої компанії права на продаж товарів з її торговою маркою. У цьому випадку франчайзі купує у франчайзера товари і після цього перепродає їх від імені франчайзера. Другим видом франчайзингу є виробничий франчайзинг. Цей вид франчайзингу найбільш широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожен з місцевих чи регіональних розливальних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії. Coca Cola, Pepsi, і інші продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва місцевим розливальним компаніям, що потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки чи банки для розповсюдження по місцевих дилерах. Зрозуміло, що товар у Нью-Йорку не повинний відрізнятися від товару в Сан-Франциско.[7]

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.

Таким чином, це франчайзинг на вид діяльності, тобто включення малого підприємства в повний виробничо-господарський цикл великої корпорації. При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як постачальник для своїх франчайзі. [3]

Поряд з основними видами можна відмітити корпоративний та конверсійний види франчайзингу.

Корпоративний франчайзинг - сучасна форма організації франшизного бізнесу, при якій франшизопоотримувач оперує не окремим підприємством, а мережею франшизних підприємств із використанням найманих менеджерів.

Конверсійний франчайзинг - спосіб розширення франшизної мережі, при якому діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють під контролем одного франшизоотримувача.

Франчайзингова угода, франшизна угода, або франшиза визначає правові і ділові відносини між суб'єктами франчайзингу, за якими франчайзер, що має розроблену систему ведення пеиної діяльності, дозволяє франчайзі використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Взаємовідносини є довгостроковими, тому що франчайзі працює відповідно до вироблених стандартів і практики, якими керує франчайзер, при його постійному сприянні та підтримці.

Отже, франчайзинговий договір стосується системи, яку франчайзер дозволяє використовувати або ліцензує франчайзі і яка може бути названа франшизною системою. Франшизна система, або франшиза -- це означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових найменувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторським правом, а також технологію, ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання послуг користувачам. Тоді франшизна угода -- це угода, за якою франчайзер надає франчайзі право на використання франшизи, причому ліцензія, видана франчайзером на використання франчайзинговї системи франчайзі, є її основою. Вона дає франчайзі право провадити свою діяльність відповідно до правил, розроблених франчайзером. [19]

Ліцензування -- видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Згідно зі стандартною ліцензійною угодою одна особа (ліцензіар), яка має право забороняти третім особам комерційне використання або застосування результатів інтелектуальної творчості (наприклад, винаходів, промислових зразків) або відмітних позначень (наприклад, знаків і фірмових найменувань), погоджується за винагороду не користуватися цим правом щодо іншої особи (ліцензіата) і, можливо, висуває умову контролю за таким комерційним використанням або застосуванням. У разі укладення ліцензійних угод на знаки або інші відмітні позначення ліцензіар може мати право на контроль за ліцензіатом у процесі торгівлі товарами і надання послуг установленої якості або певних зумовлених характеристик, що відповідають престижу його товарного знака. Це дає ліцензіару можливість запобігти падінню престижу свого товарного знака внаслідок погіршення якості товарів або послуг, вироблених або наданих ліцензіатом. [19]

Відмінність франшизної угоди за названими ознаками від стандартної ліцензійної угоди мало помітна. Тому існує думка, що франчайзинг -- це всього лише складна форма стандартної ліцензійної угоди, а франчайзинговий договір виходить за межі простого ліцензування одного або кількох конкретних прав інтелектуальної власності (наприклад, товарних знаків), оскільки він є ліцензією па використання системи, що включає права інтелектуальної власності, але не обмежується ними.



1.2 Міжнародний лізинг в системі зовнішньоекономічних зв'язків. Склад, види та форми лізингових відносин

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. [8]

В умовах інвестиційної кризи, що в Україні прийняла майже чи не найбільш гострі форми серед країн СНД, цілком закономірний той всебічний інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин, що отримала збірне найменування "лізингу".

Являючись продуктом розвитку в умовах постіндустріального суспільства, з характерними для нього високорозвиненими відносинами ринкової економіки, традиційних форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.

Переваги лізингу в цьому плані пов'язані з можливістю зниження інвестиційного ризику на основі відділення відносин власності і користування.

Велику перспективу для розгортання інвестиційної діяльності в Україні має стимулювання лізингових операцій як гарантованого виду товарного інвестування. В цьому контексті опрацьовуються питання створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей. Свою діяльність ці структури здійснюватимуть у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, галузевими міністерствами та безпосередньо з підприємствами. Функціональне навантаження лізингових компаній та фондів очікується достатнім: виявлення лізингових потужностей та ведення їх реєстру; відбір заявок потенційних лізингоотримувачів; передача останнім об'єкту лізингу і, звичайно, контроль, координація ситуації на всіх етапах реалізації лізингових угод. В умовах великої капіталоємності українських підприємств лізинг може слугувати в якості інвестиційного "трампліну" залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів. [17]

Економіка України зазнає гострого дефіциту коштів, в першу чергу - інвестиційних. Успішне проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагає значних фінансових і матеріальних ресурсів. Існують різноманітні варіанти залучення коштів в національну економіку.

На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в т. ч. і міжнародний. А в відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та ін.

Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.

В останні роки став розповсюджуватися міжнародний лізинг. Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується у іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом. [11]

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в СКВ. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов'язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів і т. ін. на зовнішній ринок.

Можна констатувати, що в нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою міжнародного лізингу.

Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладеннь, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені.

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків з бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Враховуючи те, що лізинг пов'язаний з вкладанням ресурсів на тривалий термін, необхідно враховувати економічну ситуацію, що склалася в країні.

Основу економічних взаємозв`язків між лізингоодержувачем та лізингодавцем створюють лізингові платежі, котрі відображають відносини власності, користування реалізація та присвоєння прав власності на засоби виробництва.

Визначення розмірів лізингових платежів має важливе значення для успіху лізингових компаній. Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток. Виходячи з цього, загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

суму, що відшкодовує витрати на виробництво чи придбання лізингового майна;

накладні витрати, що пов'язані з рухом майна (транспортування, оформлення документів, зберігання);

вартість кредитних ресурсів, що використовуються для придбання майна за лізинговою угодою;

прибуток лізингодавця;

експлуатаційні витрати (пуск, налагодження, ремонт, монтаж);

сукупні послуги (навчання персоналу, передача ноу-хау, інжинірингові послуги);

витрати на страхування майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;

витрати на пошуки лізингоодержувача, рекламу, послуги посередникам;

втрати від знецінення майна в результаті інфляції.

Крім того, в лізингових платежах слід враховувати суму податків, які буде сплачувати лізингодавець: податок з власників транспортних засобів і податок на майно (в разі його введення). Таким чином, загальна сума лізингових платежів не є постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена вартість лізингового майна, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість лізингового майна. І навпаки, якщо лізингоодержувач переносить виплату перших платежів на пізніший строк, то первинна вартість майна зростає за рахунок нарахованих відсотків на вартість лізингованого майна і кредиту.

Розміри, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення загальної суми лізингових платежів встановлюються в лізинговому контракті за взаємною згодою сторін. Порядок здіснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розраховувати надходження своїх доходів і разом з лізингодавцем розробити гнучку схему платежів).



Розділ 2. Методичні основи застосування франчайзингу та ліцензування в практиці міжнародного бізнесу

2.1 Порівняльний аналіз використання франчайзингу та ліцензування в зовнішньоекономічній діяльності компаній різних країн

Аналіз використання франчайзингу у зовнішньоекономічній діяльності ТНК та США (Сполучених Штатах Америки) франчайзинг вперше почав використовуватися компанією Зінгера з виробництва швейних машинок (Singеr Sеwing mаchinе cоmраny). Після закінчення громадянської війни в Америці у середині XIX століття Зінгер розвернув серійне виробництво, що дозволяло його компанії торгувати за самими конкурентними цінами. Проте організувати централізоване обслуговування швейних машин і заміну несправних частин в одному місці виявилося економічно невигідним. Була створена франчайзингова система, яка надавала незалежним фірмам виняткові права продавати і обслуговувати швейні машини на певній території. Ці перші франшизи за своєю суттю були діючими дистриб'юторськими угодами з додатковими обов'язками франчайзі (дилера) обслуговувати машини на вимогу. [5]

Аналогічна система була розроблена 1898 року компанією Дженерал Моторс (Gеnеrаl Mоtоrs), за якою дилери не мали права продавати машини інших виробників і були зобов'язані вкласти в справу власний капітал для забезпечення високого рівня обслуговування і підтримки іміджу фірми - продавця франшиз. Продаж автомашин через систему франшиз ведеться і в наш час.

Прикладу Дженерал Моторс послідував Рексол (Rеxаll), який вдало продавав франшизи на організацію своїх аптек.

Ефективно франчайзинг застосовувався і застосовується в даний час у індустрії темно-зелених безалкогольних напоїв компаніями Кока-кола, Пепсі, Севен-Ап. Завдяки франшизі подібні компанії дістали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і розподіляти його місцевим заводам по розливу, що перебувають у власності і керовані франчайзі, які в результаті ставали керівниками місцевих роздрібних продажів. Франчайзі мали і мають право купувати фірмові пляшки і використовувати фірмові товарні знаки.

У 20-х роках в США ідея франчайзингу як форми ведення бізнесу змістилася у бік відносин "оптовик - роздрібний продавець". Оптовий продавець (або франчайзер) давав можливість невеликим роздрібним торгуючим організаціям одержувати додаткову вигоду від численних знижок, використовувати марку торгової фірми і при цьому зберігати свою незалежність. У Великобританії цей тип франчайзингу застосовувався Спар (Sраr) і бакалійними магазинами ВГ (VG grоcеry stоrеs).

З 1930 року в США після кризи в економіці нафтопереробні компанії перейшли на систему управління своїми заправними станціями як франчайзинговими одиницями. Здаючи в оренду бензоколонки франчайзі, нафтопереробні компанії одержували ренту і мали можливість популяризувати імідж компанії, тоді як франчайзі могли встановлювати ціни відповідно до місцевих умов. В результаті значно виріс рівень продажів машинного палива і, відповідно, збільшився прибуток.

В кінці 40-х років брати Макдональд, власники невеликого придорожнього кафе, вирішили поліпшити обслуговування клієнтів і збільшити дохід. З цією метою вони скоротили число найменувань блюд до трьох, стандартизували технологію їх приготування і уніфікували рецептуру. Така реорганізація значно підвищила ефективність і понизила витрати, а одноманітне меню "Макдональдс" (McDоnаld's) створило нове покоління клієнтів, які знали, що в будь-якому ресторані "Макдональдс" їх чекає швидке обслуговування і звичний набір блюд.

Аж до 1950-х років більшість компаній, що використали франчайзингову систему, розглядали франчайзинг як ефективний метод розподілу продукції і послуг. Це приклади традиційного франчайзингу, або франчайзингу першого покоління.

Бум франчайзингу 50-х років відноситься до другого покоління франшиз, відомих як "бізнес-формат франшизи" (Businеss fоrmаt frаnchisе), характерних як особливий метод ведення комерційної діяльності із самого початку так, щоб франчайзер одержував додаткову вигоду від швидкого зростання при обмеженому ризику, а франчайзі - тому, що входив у перевірену комерційну систему з гарантованою можливістю отримання доходу.

У США бурхливому розвитку франчайзингу сприяв прийнятий в 1946 році Закон про товарні знаки. Додатковий прибуток підприємці одержували вже завдяки тому, що надання права іншим підприємствам на використання своїх товарних знаків під різностороннім контролем і захистом закону дозволяла власникам без великих додаткових витрат розширювати межі свого бізнесу. [20]

Франчайзинг використовується в самих різних видах бізнесу. Зокрема, він інтенсивно розвивається в таких галузях промисловості і сфери послуг, як:

автомобільна промисловість і послуги автосервісу;

допомога в організації і веденні бізнесу (бухгалтерія, діловодство, реклама і т. п.);

будівництво, послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням будинків;

послуги, пов'язані з освітою;

відпочинок і розваги;

ресторани швидкого обслуговування, ресторани, закусочні;

продуктові намети; медичні і косметичні послуги;

послуги у сфері домашнього господарства;

роздрібна торгівля;

багато інших видів діяльності.

У США франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і рівні Штатів: По-перше, франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і повинен відповідати так званому "FTC Rulе". Також існують федеральні законодавчі акти, регулюючі окремі види франчайзингу. На рівні Штатів існує законодавство, регулююче загальні питання франчайзингу. Ряд Штатів також має регулювання специфічних видів франчайзингу.

Франчайзер зобов'язаний підготувати, подати у відповідні державні служби і дістати схвалення комплексної детальної пропозиції франчайзингу, яка за своєю суттю аналогічна тому, що подає фірма, охоча вийти на фондовий ринок США. Цей документ повинен оновлюватися щорічно протягом терміну поки франчайзер пропонує франшизу на продаж або частіше, якщо мають місце які-небудь зміни. Також необхідно адаптувати пропозицію про продаж франчайзингу відповідно до регулювання окремих штатів. Копії стандартної угоди про франчайзинг і будь-яких угод (оренда, постачання устаткування і т.д.), що відносяться до операції, повинні бути також прикладені до пропозиції і передаватися франшизоодержувачу разом з основним пакетом документів. Весь пакет документів повинен відповідати правилам FTC і положенням законів відповідного Штату, а також іншим федеральним законам і законам відповідного Штату. Закони ряду Штатів про франчайзинг містять достатньо жорсткі положення, що відносяться до франчайзера, про те, що повинно або не повинно міститися в договорі про франчайзинг, які умови припинення франчайзингу, його відновлення або відмови у відновленні, його модифікації і про багато що інше, зокрема про дії франшизоодержувача у разі порушення франчайзером договору.

Багато інших федеральних законів і законів Штатів у тій або іншій мірі впливають на франчайзингові відносини. Прикладом є антитрастове законодавство, що не дозволяє франчайзеру накладати певні обмеження на франшизоодержувача.

Одними з найбільш поширених способів для іноземної сторони, застосовним так само і для української особи, ввійти на американський ринок за допомогою франчайзингу є: організація американського дочірнього підприємства, наприклад, корпорації, надання їй необхідних прав і ліцензій. Американське дочірнє підприємство стане франчайзером і можливо буде управляти одним або більше франчайзинговим підприємством.

Створити з однією або декількома фірмами спільне підприємство, передати йому необхідні права і ліцензії, воно можливо буде володіти і управляти одним або декількома франчайзинговими підприємствами.

Передати виняткову ліцензію на франчайзингові операції незалежній американській фірмі. Така угода називатиметься "mаstеr frаnchisе аgrееmеnt".

У США є більше 1 500 франшизних систем у більше 75 видах діяльності.На одного франчайзера припадає в середньому 230 франшизних точок. Проте більшість франчайзерів має менше 100 точок. Близько 80% франшизних систем вимагає об'єм інвестицій від 50 до 250 тис. доларів США. Проте це не означає, що системи з низьким рівнем інвестування не одержують розвитку. Близько 20% систем мають інвестиційний показник менше 50 тис. доларів США.

Періодичні платежі, так звані роялті, що становлять основу доходу франчайзерів, в середньому варіюють від 3% до 6% від об'єму продажів.

81,1% франчайзингових підприємств США відносяться до fr13 "франчайзинг бізнес-формату" франчайзингу бізнес-формату. У цих підприєствах задіяні 79,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

18,9% франчайзингових підприємств США відносяться до франчайзингу товару. У цих підприємствах задіяні 20,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

У 2005 році в США налічувалося 767 483 франчайзингових підприємств, на яких задіяні 9 797 117 працівників, що складає 7,4% робочих місць у приватному секторі.

Об'єм прибутку франшизних підприємств США в 2005 році склав 624,6 мільярдів доларів. За системою франчайзингу в США працюють:

56,3% від загального числа ресторанів швидкого обслуговування

14,2% підприємств з продажу продуктів харчування

13,1% ресторанів повного сервісу

18,2% підприємств готельного бізнесу

4,9% підприємств, що пропонують авто-послуги

3,3% підприємств, що пропонують бізнес-послуги

1,5% послуги на ринку нерухомості

0,9% - персональні послуги. [14]

Транснаціональні альянси мають певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.Провідна функціональна форма - ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці - це трансгранична угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією - роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: (а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; (б) погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об'єкти ліцензування - різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:

авторські права на інтелектуальні продукти - літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;

патенти, винаходи, конструкції, схеми;

торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;

франчайзинг, контракти і самі ліцензії;

програми, системи, процедури, проекти .

Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.

Резидентом країни є особа або компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни - всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.

Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.

Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів:

1.Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.

2.Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.

3.Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.

4.Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умови контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови щодо змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування.

5.Обмеження щодо обсягу використання ліцензії.

6.Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.

7.Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер - фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).

8.Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди.

Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів: (а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; (б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт; (в) обмежень щодо обсягу виробництва; (г) терміну дії; (ґ) новизни технології; (д) рівня конкуренції; (е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; (є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.

Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.Франчайзинг - це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша - компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).

Франчайзингова угода - угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше та підтримує франчайзі у використанні цих прав.

Типовим прикладом франчайзингу є транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування - "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи - "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.

Франчайзер надає право на використання назви, торговельної марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та інші й отримує за це фіксовану винагороду.

2.2 Переваги та недоліки франчайзингових схем з огляду оптимізації стратегії зовнішньої експансії

Вирішення суперечок з франчайзингу. За даними закордонних спеціалістів, незважаючи на Істотне врегулювання правовідносин франчайзингу, внаслідок складності цього типу підприємництва, безумовно, виникають суперечки між сторонами, що вирішуються судами. На вирішення судових суперечок з франчайзингу в багатьох країнах витрачається багато часу і коштів, тому важливим є вдосконалення відпонідних судових норм та вимог. Для прикладу слід розглянути досвід Великобританії у цьому напрямі.

Відповідно до вибіркового аналізу вирішення суперечок у судах при пронеденні повної процедури кожною із осіб за рік коштували близько до 250 тис. фунтів стерлінгів. У квітні 1999 р. набрали чинності нові судові правила щодо ведення цивільних суперечок в Англії й Уельсі, що радикально змінили процедуру слухань з франчайзингу. Нові правила спрямовані на спрощення процедури слухань, а також на усунення зайвих і непередбачених витрат на її ведення. Ключові особливості нових правил щодо рішення спорів з франчайзингу передбачають передачу контролю за справами і їхнє ведення судам, великий ступінь особистої участі у слуханні самих сторін і чітке визначення їхніх розбіжностей на ранній стадії, акцентування на альтернативному методі вирішення спорів за допомогою посередника, встановлення більш твердого, тимчасового графіка, що запобігає затягування слухань, використання заходів, що знижують ступінь упередженості експертних свідчень, впливу на сторону, що безпідставно відхиляє пропозицію з дозволу суперечки, введення більш точних обмежень при розкритті документів і більш гнучкого режиму присудження витрат.

Основною метою нових правил є швидке і справедливе рішення питань щодо суперечки, що на практиці виражається у забезпеченні рівноправності сторін, зменшенні витрат, раціонального підходу до всіх аспектів конкретної справи, а також розподіл відповідних судових ресурсів з урахуванням потреби використання їх для інших справ. Крім цього, у нових правилах передбачена можливість для сторін до початку слухань звернутися до суду із клопотанням про розкриття документів опонента і перевірку стану кожної сторони до початку процесу з метою розв'язання суперечки, не вдаючись до судового розгляду, і справедливого розподілу витрат на слухання справи.

Суд при винесенні рішення про розподіл витрат розглядає всі обставини справи, включаючи поводження сторін як до, так і під час слухань, зокрема з огляду, яка зі сторін надала інформацію про дану справу до початку слухань. Якщо франчайзер не задовольнить запит франчайзі про розкриття інформації з даної справи до початку слухань, він може бути оштрафований, навіть у разі виграшу. Якщо виконання вимог протоколу чи попередня видача інформації не веде до вирішення спору до початку слухань, справу має бути передано до суду.

Нові судові правила сприяють перегляду підходів до спорів, елементами яких мають стати глибокий і всебічний аналіз усіх обставин справи, що підтримують нові судові правила. [9]

Оподатковування та можливі пільги франчайзингу в Україні.

При організації, плануванні і реалізації франчайзингу слід розуміти питання руху коштів. Значні розміри оподатковування можуть впливати на фінансове положення франч;йзера і його можливості фінансувати свої зобов'язання з доходів, одержуваних від франчайзі. Питання обліку, оподатковування мають враховуватися при реалізації національного і міжнародного франчайзингу. З метою запобігання зайвих податкових витрат договір франчайзингу треба правильно структурувати, особливо щодо видів платежів.

Чинне українське законодавство не визначає особливостей оподатковування франчайзингу. що відповідно до договору може поєднувати кілька господарських операцій (наприклад, рекламну підтримку, продаж устаткування, сировини, товарів зі знижками, передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, лізинг основних коштів і т. д.) Кожна така операція у рамках договору франчайзингу має свої особливості оподатковування. Тому податковий аналіз діяльності за договором франчайзингу слід проводити виходячи з конкретних взаємин франчайзера і франчайзі і загальних положень податкового законодавства.

Варто розглянути деякі особливості оподатковування франчайзингу основними податками, зокрема податком на прибуток, ПДВ і податком на репатріацію доходів нерезидента при реалізації найважливішої його функції -- передачі в користування на визначених умовах прав на об'єкти інтелектуальної власності (торгових марок, ноу-хау), що аналізувалися, а також досліджені нами можливості отримання пільг при здійсненні франчайзингових проектів із впровадженням та постачанням інноваційних продуктів або продукції. [2]

Податок на прибуток. Для цілей оподатковування податком на прибуток, винагороду за договором франчайзингу (включаючи первісний внесок) може розглядатися як плата за надання послуг. Зокрема, під продажем послуг розуміють будьякі операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування чи розпорядження нематеріальними активами й іншими, відмінними під товарів, об'єктами власності, передачу права на підставі авторських чи ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, винаходів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до налового доходу належить загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності. Тому винагорода, виплачувана франчайзі франчайзеру за договором франчайзингу, буде включатися у валовий дохід франчайзера. Датою збільшення налового доходу франчайзера буде дата події, що відбулася раніше: одержання винагороди від франчайзі на банківський рахунок чи дата фактичного надання послуг франчайзером [1].

Використання договорів про усунення подвійного оподатковування

Винагорода за договором франчайзингу, виплачувана нерезиденту, підлягає оподатковуванню податком на репатріацію за ставкою 15% від суми виплати, якщо така винагорода є доходом нерезидента з джерелом походження з України. До доходів із джерелом походження з України, зокрема, належать роялті. Податок на репатріацію утримується платником доходу, що є резидентом чи постійним представництвом нерезидента під час виплати доходу і перераховується до бюджету.

Податку на репатріацію можна уникнути чи зменшити його ставку за відповідним договором про усунення подвійного оподаткування. У даний час в Україні діють 47 договорів про усунення подвійного оподатковування. Для цілей застосування договору слід встановите, чи відповідає винагорода за договором франчайзингу визначенню роялті, приведеному в договорі про усунення подвійного оподаткування. Податок на репатріацію не утримується (чи утримується за іншою ставкою, меншою за 15%, як зазначено у договорі про запобігання подвійного оподаткування), якщо нерезидент (франчайзер) надасть українському резидентові (франчайзі) довідку яро підтвердження свого резидентства, видану компетентними органами відповідної держави. У нерезидента також є можливість одержати відшкодування зайво сплаченого податку, якщо мала місце переплата.

Якщо винагорода за договором франчайзингу є доходом нерезидента від виторгу інших видів компенсації вартості послуг, наданих резиденту від такого нерезидента, тоді об'єкт оподатковування податком на репатріацію відсутній. Крім того, відповідно до більшості договорін про усунення подвійного оподаткування прибуток договірного підприємства держави обкладається податком лише у цій державі, якщо це підприємство не здійснює діяльність в іншій договірній державі через постійне представництво. У деяких випадках це положення може використовуватися для усунення подвійного оподаткування.



Розділ 3. Шляхи вдосконалення розвитку франчайзингових та лізингових відносин для підприємств у ринкових умовах

3.1 Застосування франчайзингу українськими компаніями. Проблеми та перспективи вдосконалення франчайзингових відносин в Україні

Система ринкових відносин типу франчайзингу в даний час інтенсивно формується і в Україні. За оцінками Міністерства економіки України, на сьогодні в Україні підписано більше вісімдесяти франчайзингових контрактів, третина яких стосується ринку нафтопродуктів, ще чверть системи fast food. Найбільші франчай-зори - Мак Дональдс, "Кодак", "Фуджі", "Білла", "Баскин & Робіне", "Альянс", "Швидко", "Ростикс", "XXI століття", "Uno momento" та ряд ін.

Франчайзинг дедалі ширше використовується при створенні технічних станцій обслуговування автомобілів, наприклад, ЗАЗ-Деу, автозаправних станцій, наприклад "ТНК-Україна", "Лукойл-Україна", магазинів автомобільних товарів та аксесуарів, мережа магазинів АТЛ, салонів краси, які іноді працюють не лише під торговою маркою, що створена для салонів краси, а й під торговою маркою, відомою споживачу. Як приклад можна навести торговельну марку "Тіко", що використовується для автозаправок, супермаркетів та салонів краси, продажу товарів за каталогами. На сьогодні цей вид підприємницької діяльності використовується при розповсюдженні товарів з відомих каталогів "Отто", "Квеллі" та ін. [6]

Успішно розвивають франчайзингову мережу в Україні також фірма "SPAR", російська фірма "1С" і українські підприємства ТОВ "Торгова марка Піцца Челентано" та Асоціація "МакСмак" (до речі, перші в Україні франчайзингові фаст-фуди). Діяльність цих франчайзерів слід розглянути докладніше.

У світі торгова марка " SPAR ", що заснована у 1932 р., є асоціацією незалежних оптових і роздрібних торговців (в основному продовольчими товарами) зі штаб-квартирою в Амстердамі. Цей координаційний центр надає ліцензії національним компаніям, що стають ексклюзивними представниками " SPAR ", у тій чи іншій країні, після чого самі одержують право пропонувати послуги на використання марок і технологій. Нині " SPAR " є найбільш масовим (за кількістю супермаркетів) магазинним брендом у світі: у ЗО країнах на п'ятьох континентах працює понад 17 тис. Магазинів - членів цієї асоціації, сумарний річний обсяг яких у 2012 р. склав 26 млрд. євро.

Фірма "1С" спеціалізується на дистрибуції, виданні, підтримці і розробці комп'ютерних програм І баз даних ділового і домашнього призначення. Наприкінці 1993 р. фірма "1С" визначила, що перспективними секторами ринку стануть індивідуальне обслуговування користувачів облікових програм. У фірмі було прийняте рішення не розвивати бізнес на основі створення ряду сервісних філій і відділень, а зберігати і розвивати бізнес своїх партнерів із використанням франчайзингової мережі.

США, водночас, як обсяг продажів самої фірми "1С" досяг $ 17 млн. У 2000 -- 2002 рр. відбулося подальше удосконалення і розвиток франчайзингової мережі. Для підвищення якості роботи франчайзі розробляються і впроваджуються нові навчально-методичні комплекси: "Типова система якості франчайзі", "Посібник із системи якості" (сертифікат із міжнародного стандарту ISO 9001), "Елементи технології стандартного впровадження", "Методичні матеріали для проведення обстеження", спеціальний CD ROM з інформацією в електронному вигляді.

Франчайзингова мережа розвивається як мережа сертифікованих підприємств, що здійснюють під маркою "1С" комплексні послуги з автоматизації облікової та офісної роботи з гарантованою якістю. На сьогодні кількість самостійних підприємств франчайзі в мережі зросло до 1600, причому близько 200 з них складають українські підприємства. Причиною успішного розвитку цього бізнесу є підвищення вимог франчайзера до своєї діяльності.

Фірма "1С" поліпшує якість своїх рекламних заходів, здійснює франчайзі інформаційну, технологічну і методичну підтримку, розвиває у франчайзі почуття хазяїна власної справи і приналежності до великої родини, прагне укладати франчайзингові договори переважно з дилерами, які вже попрацювали з продуктами фірми "1С" і розуміють її бізнес.

Підприємство "Піцца Челентано" було відкрито у Львові в 1998 р. Формула бізнесу була успішна, потік клієнтів значно перевищив кількість місць у піццерії, прибутки зросли, незважаючи на різке падіння курсу гривні. З'явилося кілька пропозицій відкрити такі самі підприємства у Львові, Києві і Хмельницькому. Роботи з франчайзингового розвитку системи були розпочаті у 1997 р. З цією метою були отримані документи про пріоритет на авторство типового інтер'єра піццерії "Піцца Челентано" і відправлена иа реєстрацію до патентного відомства заявка па товарний знак "ІІііща Челеитано", розроблена схема навчання підприємств -- потенційних франчайзі, відпрацьовані вимоги до якості продукції.

У 1998 р. підприємство почало відпрацьовувати пробне функціонування підприємств франчайзингової мережі. При цьому франчайзингові платежі не бралися. Протягом 1999 р. були відкриті підприємства "Піцца Челентано" у Києві, Хмельницькому і ще одне у Львові.

Поєднання типового інтер'єра, системи обслуговулання, асортиментної програми, системи постачання, контролю, цінової як потенційних операторів франчайзингу, так і піратів, які бажають повторити успіх, скопіювавши формулу які бізнесу підприємства. Цей факг став поштовхом до посилення роботи із захисту інтелектуальної власності, були внесені також серйозні корективи у тактику і стратегію розвитку франчайзингу -- розроблено ряд нових документів для діяльності типового підприємства і функціонування франчайзингової мережі в цілому, розроблена концепція нового напряму "Картопляна Хата".

Протягом трьох років в Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Вінниці, Миколаєві, Бердянську, Севастополі, Дрогобичі, Запоріжжі, Кам'янець-Подільському було відкрито по одному підприємству, у Києві, Кривому Розі, Львові -- по три підприємства концепції "Піцца Челентано" і "Картопляна Хата". Ведеться підготовка до відкриття ще 34 підприємств, у тому числі підприємства франчайзі у Польщі.

Не менш стрімкиі розвиток здійснила компанія "МакСмак". Зараз мережа піццерій "МакСмак" забезпечує роботою понад 300 осіб. Персонал - здебільшого молодь: при повній зайнятості працівник піццерії меже заробляти до 300 -- 320 грн. на тиждень. Крім дев'яти функціонуючих, ресторанів, компанія відкрила цех з виробництва замороженої піцци. Тут застосовують метод щокового заморожування. Продукти, оброблені у такий спосіб, надовго зберігають свої високі харчові якості. Компанія "МакСмак" пропонує два варіанти бізнесу на умовах франчайзингу, а також на безоплатній основі у вигляді виконання дистриб'ютерської підприємницької діяльності з використанням торгової марки "МакСмак" за умови реалізації у своїй піццерії готових піцц цієї компанії.

В Україні 29 грудня 2001 р. розпочала свою діяльність Асоціація роботодавців у галузі франчайзингу. Завдання цієї організації -- представляти інтереси підприємців та їх операторів, які використовують фраічайзингові договори у державних установах, надавати їм практичну допомогу при організації та просуванні на ринку. Одночасно з активною діяльністю на національних теренах Асоціація налагоджує зв'язки з іноземними та міжнародними асоціаціями, вивчає досвід інших країн у франчайзииговій діяльності та нормативні засади останньої.

Розподіл франчайзингових мереж за видами діяльності наведений у таблиці 1.

Таблиця 1.

Сегмент	Кількість галузей	Кількість брендів	Кількість франчайзерів	Кількість точок	Кількість франч. точок
	2011	2012	2011	2012	2011	2012	2011	2012	2011	2012
Торгівля	34	34	1025	1036	179	192	22555	29424	6803	13580
Послуги споживачам	22	22	316	321	74	97	6518	6602	1938	2650
Громадське харчування	14	14	253	260	50	57	2932	3847	1760	2256
Послуги бізнесу	7	7	84	84	21	25	2535	2543	2116	2124
Інформація	7	7	47	47	8	11	385	422	128	165
Виробництво	6	6	34	36	12	14	558	734	389	561
Вендінг	5	5	17	18	11	11	6200	6200	1195	1195
Фінанси	4	4	14	15	3	4	638	707	93	108
Всього	99	99	1790	1817	358	411	42321	50479	14422	22639

Складено за 7 місяців 2012 та 2011 років

Згідно таблиці 1 можна зробити висновок, що кількість брендів протягом 2012 зросла на 27 одиниць, а кількість франчайзерів - на 53 одиниці. Також спостерігається значне зростання франчайзингових точок на 8217 одиниць. [5]

...