Монопольна влада та регулювання монополії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет біоресурсів і природокористуванняУкраїни

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Монопольна влада та регулювання монополії»

Виконала: студентка 2 курсу 5групи

Прилуцька Ірина Олександрівна

Науковий керівник: к.е.н., доцент

Власенко Юрій Григорович

КИЇВ 2014



Зміст

Вступ

1. Суть монополії та її види

1.1 Характерні риси монополії

1.2 Форми і види монополії

2. Монопольна влада та наслідки монополізації економіки

2.1 Вимірювання та джерела монопольної влади

2.2 Наслідки монополізації економіки

3. Регулювання монополії

3.1 Основні методи регулювання монополії в Україні

3.2 Зарубіжний досвід регулювання монополії

Висновки

Список використаних джерел

монополія влада монополізація економіка



Вступ

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія -- це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія -- шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” -- все це є антиподи обов'язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини -- вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

“Монополізм” -- поняття змінне, діалектичне. Так, в міру наближення до ринкових відносин відбувається модифікація звичних структур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія -- монополія посередників у сфері вантажообігу.

Особливе місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям, до сфери існування яких відносяться транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопроводах, виробництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх передачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів.

Спосіб ринкової поведінки економічних суб'єктів залежить від індивідуального попиту та пропозиції, які складаються на той чи інший час на ринку. Чисельність продавців та покупців і їхня економічна сила є тими критеріями, які визначають тип ринкової поведінки кожного з суб'єктів.
В теоретичному аспекті можна виділити два типи ринкової поведінки: досконалу (вільну, чисту) й недосконалу конкуренцію. На практиці домінує недосконала конкуренція. Вона виникає тоді, коли далеко не всі фірми галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того ж товару чи послуги, на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринкової діяльності кожного з суб'єктів.

Найпростішим типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.В основі її виникнення був процес розвитку продуктивних сил наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого століття становлення розвинутої підприємницької діяльності вимагало відповідної робочої сили, бази у вигляді машинного виробництва; з розвитком техніки невеликі виробники не могли конкурувати з гігантами, адже новітня техніка була дорогою, а, отже, недоступною для дрібних виробників.

Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні увагу не лише спеціалістів, але й широкі маси населення.

З початку 90-х років ці проблеми гостро постали перед економікою України. Успіх економічних перетворень в значній мірі залежить від зваженої, обміркованої системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин. В нашій державі, промисловості якої у спадок залишився цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливою стає проблема демонополізації економіки і недопущення посилення ролі вже діючих на ринку монополій. Виходячи з актуальності теми в даній курсовій роботі ми розглянемо основні причини виникнення монополій та конкуренції, принципи їх взаємозв`язку та співвідношення, розглянемо поняття “монополії” та “конкуренції” в структурі ринку, їх основні види та характеристики.

1. Суть монополії та її види

1.1 Характерні риси монополії

Ринок чистої монополії -- це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю [12, с.312].

Сучасна економіна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої монополії.

«Чиста монополія» (від грецьк. «monо» -- один, «роlео» -- продаю) є протилежністю досконалої конкуренції. Характерні ознаки цієї ринкової моделі такі:

На ринку існує лише один продавець певного товару. Як єдиний постачальник фірма-монополіст стикається з сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного ринку, і в цьому розумінні вона тотожна галузі. Інакше кажучи, галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються.

Відсутність абсолютних замінників. Фірма-монополіст може виробляти однорідну або диференційовану продукцію, але в будь-якому разі ця продукція не має абсолютних (з точки зору покупців) замінників (субститутів). Перехресна еластичність попиту між продуктами монополіста й будь-яким іншим товаром або дорівнює нулю, або дуже незначна.

Входження на ринок нових фірм блоковано. Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок уявляється іншим фірмам невигідним або неможливим. Наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою і виникнення, і існування монополії. Вхідні бар'єри численні та різноманітні. Серед них:

-- наявність у фірми-монополіста патентів на продукцію чи застосовувану при її виготовленні технологію;

-- існування урядових ліцензій, квот чи високого мита на імпорт товарів;

-- контроль монополістом джерел надходження потрібної сировини чи інших спеціалізованих ресурсів;

-- наявність суттєвого ефекту масштабу забезпечує функціонування на ринку лише одного виробника, який отримує економічний прибуток;

-- великі транспортні витрати, які сприяють формуванню ізольованих місцевих ринків, тому єдина в технологічному відношенні галузь може являти собою багато локальних монополістів;

-- нечесна конкуренція (антиреклама, тиск на банки та постачальників ресурсів, демпінг, переманювання фахівців, промисловий шпіонаж та інше) -- незаконні або межуючі із беззаконням заходи щодо утримання монопольної влади.

Крім того, і сама фірма-монополіст може здійснювати таку політику цін, яка не приваблює на ринок потенційних конкурентів.

Абсолютна поінформованість. І покупці, і єдиний постачальник володіють повною інформацією про ціни, фізичні характеристики благ, інші параметри ринку [18, с.172-173].

Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, а його здатність впливати на ціну обмежується лише попитом споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку. Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніціпальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

1.2 Форми і види монополії

Абсолютна монополія -- це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною [7, с.243]. В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представляє всю галузь.

Аналогічна ситуація, але коли в ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста "монопсонія". Тобто, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли мононоліст-продавець стикається з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатерною, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи -- підприємницький та інституційний. Підприємницький тип монополізму пов'язаний із розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і виробництва. Інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників. Йдеться про неоднаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо. Отже, держава створює неоднакові правила "ринкової гри" для різних учасників.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи: монополія окремого підприємства; монополія як угода; монополія, що ґрунтується на диференціації продукту [7, с.256]. Досягти монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку "єдиним фронтом", зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами [7, с.256]. В її основі -- особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузі інших фірм витрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є "економія від масштабу" -- чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні. З природними монополіями тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмазний синдикат "Де Бірс". Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називають закритими монополіями [18, с.173]. Тимчасову монополію можна визначити як монополію, за якої суб'єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з'явитися на цьому ринку пізніше [19].

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності [7, с.257]. З іншого -- це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих структур. Більше того, існувала абсолютна монополія самої держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Поява економічної монополії зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий -- набагато швидкий -- базується на процесах централізації капіталу [7, с.257].

Основними організаційними формами економічних монополій є.

Картель -- це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат -- це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест -- це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керівництві та привласнювати відповідну частину прибутку тресту.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн -- це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат -- це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається [7, с.258].

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій.



2. Монопольна влада та наслідки монополізації економіки

2.1 Вимірювання та джерела монопольної влади

Монопольна влада - це здатність підприємства призначати ціну вищу, ніж граничні витрати, та отримувати додатковий прибуток [12, с.324]. Монопольну владу можуть мати підприємства не тільки на ринку чистої монополії, а й на ринку монополістичної конкуренції або олігополії. Ступінь монопольної влади можна визначити за допомогою індексу Лернера [26, с.158]:

В умовах досконалої конкуренції ціна дорівнює граничним витратам (Р=МС), відповідно, L = 0. Чим більше ціна відхиляється від граничних витрат, тим більшим є показник Лернера. Якщо домножити чисельник та знаменник на Q (обсяг випуску) та врахувати, що на практиці граничні витрати прирівнюють до середніх витрат, то ми побачимо відношення між прибутком фірми та загальною виручкою:

(2.1)

Із рівняння (2.1) видно, що високі прибутки є ознакою наявності монопольної влади у підприємства.

Найбільш важливі фактори, що визначають можливість отримання монопольної влади, такі: пряма еластичність попиту; ринкова концентрація на ринку; взаємодія між підприємствами галузі.

Велике значення для можливості встановлення високої ціни має кількість підприємств, що пропонують продукцію на ринок. Рівень концентрації вважається вищим, якщо на ринку функціонує менша кількість фірм. Для виміру використовується показник , де п -- кількість фірм на ринку. Чим меншим є цей показник, тим менша концентрація ринку [12, с.325]. За однакового числа фірм на ринку рівень концентрації тим вищий, чим більша нерівномірність у розподілі ринкових часток. Для виміру ринкової концентрації неоднакових за розміром фірм використовуються індекси (показники) концентрації.

Нехай у галузі функціонує п фірм, обсяги випуску яких {q_i}, де і =1,..., п, що розташовані від більшого до меншого. Обсяги випуску по галузі:

(2.2)

Ринкова частка кожної і-ї фірми:

(2.3)

Найбільш простим критерієм, що відображає нерівність фірм на ринку, є індекс концентрації ринку (СR -- сопсепtratiоп ratiо), який розраховується як процентне відношення реалізації (поставки) продукції певною кількістю крупних продавців до загального обсягу реалізації (постачання) на певному товарному ринку. Ринкова частка може розраховуватися як відношення не тільки обсягу продажу, а й чисельності зайнятих, розміру активів або доданої вартості певного підприємства до сумарного значення показника для ринку в цілому. Коефіцієнт концентрації визначається як сума ринкових часток n найбільших продавців ринку:

(2.4)

де CR_п -- індекс концентрації п продавців, %; S_i -- частка продажу і-го продавця в обсязі реалізації ринку, %; п -- кількість суб'єктів господарювання на ринку, що взяті для розрахунку коефіцієнта [12, с.326].

Цей коефіцієнт дозволяє не тільки зіставити рівні концентрації різних галузей або ринків, а й проаналізувати їх динаміку; встановити, за рахунок яких підприємств (великих, середніх, малих) здійснюється перегрупування ринкової влади.

У більшості розвинутих країн коефіцієнт концентрації є обов'язковим при статистичному моніторингу стану ринку, причому у різних країнах розраховуються частки різної кількості підприємств. У США і Франції -- це частки 4, 8, 20, 50, 100 найбільших компаній. У Німеччині, Великій Британії та Канаді зазвичай беруться дані про 3, 6, 10 тощо підприємств у галузі або підприємств, що функціонують на ринку. На жаль, Держкомстат України не розраховує таких коефіцієнтів, хоча вони є надзвичайно важливими згідно з антимонопольним законодавством України. Відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ринкова частка одного суб'єкта господарювання (CR₁), що перевищує 35 %, трьох (CR₃), що перевищує 50 %, та п'яти (CR₅), що більша 70 %, є однією з ознак монопольного становища на ринку одного або декількох суб'єктів господарювання [12, с.327].

У 1992 р. антимонопольний відділ Міністерства юстиції та Федеральна торгова комісія США розробили нові напрямки своєї політики на основі розрахунку спеціального індексу, що дістав назву ННІ -- за прізвищами розробників О.К. Херфіндал та А.О. Хіршмана (О.С. Неrfindahl, А.О. Нirschman). Це найбільш узагальнюючий показник, який враховує як чисельність фірм, так і нерівність їх становища на ринку. Індекс Херфіндаля -- Хіршмана розраховується за формулою

, (2.5)

де S_i -- частка ринку і-ї фірми; п -- кількість суб'єктів господарювання на ринку, що взяті для розрахунку коефіцієнта [12, с.327].

Таблиця 2.1

Визначення рівня концентрації ринків [12, с.328]

Типи ринків	Показники концентрації
Високо-концентровані	При 70 % < CR3 < 100 % 2000 < ННІ < 10 000	При 80 % < CR 4 < 100 % 1800 < HHI < 10 000
Помірно-концентровані	При 45 % < CR3 < 70 % 1000 < ННІ < 2000	При 45 % < CR 4 < 80 % 1000 < ННІ < 1800
Низько-концентровані	При CR 3 < 45 % ННІ < 1000	При CR4 < 45 % HHI <1000

Відповідно до різних значень коефіцієнтів концентрації (CR) і коефіцієнтів Херфіндаля -- Хіршмана відокремлюють три типи ступенів концентрації (табл. 2.1). Вони не є офіційно визначеними параметрами, але слугують орієнтовними показниками рівня концентрації ринку.

У багатьох країнах індекс ННІ використовується для аналізу наслідків процесів злиття та поглинань з метою прийняття рішень щодо дозволу таких процесів. Всі ринки за ступенем концентрації поділяються на три категорії: неконцентровані (ННІ < 1000), помірноконцентровані (1000 < ННІ < 1800) та висококонцентровані (ННІ > 1800) [12, с.328].

Альтернативним варіантом індексу монопольної влади є індекс Бейна (В). У цьому індексі враховується виключно прибуток, і він має вигляд

В = ТR - С -D - iV, (2.6)

де ТR -- сукупна річна виручка від продажу; С -- нинішні видатки на матеріали, заробітну плату та інші видатки на робочу силу; D -- амортизація капітальних інвестицій; і -- процентна ставка для капітальних фондів; V -- інвестиції власників [12, с.330].

Отже, за допомогою індексу Бейна визначаються економічні прибутки шляхом віднімання від виручки всіх витрат, у тому числі альтернативної вартості інвестицій власників, iV. Бейн зазначає: «Хоча наявність надлишкових прибутків не є однозначним індикатором монополії, у разі, якщо такі прибутки існують тривалий час, їх можна вважати ймовірним індикатором цього явища» [6, с.332].

2.2 Наслідки монополізації економіки

Дослідження закономірностей ринкової поведінки монополій дає підстави стверджувати, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Проаналізуємо певні позитивні аспекти монопольної діяльності.

1) Монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва та інновацій. Мінімізація витрат забезпечує монополістові можливості для зниження цін у галузі. З історії відомо чимало випадків, коли протягом декількох років ціни у монополізованих галузях знижувались у 6--20 разів [24, с. 101]. Нарешті, теорія безумовно визнає переваги у витратах і вищу ефективність виробництва в умовах природної монополії. [5, с. 109-111]

2) Як правило, компанія-монополіст може також досягати істотних переваг у трансакційних витратах. Мається на увазі витрати (явні та неявні) на забезпечення виконання зовнішніх контрактів.

3) За певних умов обсяг випуску продукції монопольної фірми може перевищувати обсяг виробництва при конкуренції, а монопольна ціна не обов'язково буде максимально можливою. Такого висновку ще в І половині XX ст. дійшла Дж. Робінсон [17, с. 250-251]. Цю думку поділяв також Й. Шумпетер: "Навіть якщо єдиною метою виробника є можливість встановлювати монопольні ціни, наявність удосконалених способів виробництва і кращого управлінського апарату зрушує оптимальну для монополіста ціну в бік конкурентної ціни" [22, с.147]. Очевидно, що монопольна ціна перевищуватиме конкурентну, а обсяг продукції буде меншим від конкурентного, якщо технологія та організація виробництва в обох випадках будуть однаковими.

4) Величезні монополістичні об'єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки.

5) Як феномен виробництва та одна з сил у механізмі ринкової самоорганізації монополія несе у собі потенціал регулювання й планомірності, сприяє прогнозованості ринку. Особливо це стосується монополій, які складають групу підприємств, пов'язаних технологічною залежністю, взаємними поставками продукції, тощо. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності з розгалуженим виробничим процесом [20, с.35].

6) За умов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердження монополій не знищують, а лише видозмінюють конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переставляючи акцент з жорсткої боротьби за розорення і витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенціальними суперниками. Це зумовлює, з одного боку, певне пом'якшення форм конкуренції, відхід у минуле її найбільш руйнівних проявів, а з іншого -- підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і в тих сферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталені пропорції та породжуючи нові потенціальні ринки.

7) Фірма-монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функціонує у конкурентній галузі. Історія економіки знає чимало випадків, коли у XX ст. значну частину видатних відкриттів було зроблено дрібними фірмами, однак їх реалізація стала можливою тільки у "великому бізнесі": наприклад, сьогодні у США на 100 найбільших корпорацій припадає майже 90% НДДКР.

8) Монополістичні фірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Інвестиційні можливості монопольних фірм та їх схильність до інвестування є набагато вищими, ніж у інших учасників ринку. Справедливим є твердження Й. Шумпетера про те, що монопольний прибуток виступає стимулом, рушійною силою нововведень і одночасно винагородою за нововведення [23, с.231].

9) На монопольних підприємствах рівень заробітної плати є істотно вищим, ніж на підприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції. Як правило, монополіст надає своїм працівникам значні соціальні гарантії та забезпечує нормальні умови праці для численного персоналу компанії, що сприяє підвищенню їхнього добробуту.

10) Монополісти іноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активною доброчинною та спонсорською діяльністю, встановлюють і підтримують тісні зв'язки з громадськістю. Монополіст усе це робить для власного престижу і створення свого позитивного іміджу. Але це приносить певні вигоди і суспільству [20, с.37].

Незаперечним є і той факт, що благотворний вплив монополій на народногосподарський відтворювальний процес має певні межі. Отже, логічно буде проаналізувати проблеми, які виникають при пануванні монополії в тій чи іншій галузі економіки.

Наслідки монополізації галузі з досконалою конкуренцією ілюструє рис. 2.1. Ринковий попит на продукцію конкурентної галузі представлений лінією попиту D, а пропозиції -- висхідною кривою граничних витрат (SМС). Відповідно, рівноважний обсяг продукції галузі з досконалою конкуренцією становитиме Q^*₁, а ціна P^*₁. Однак при монополізації галузі обсяг випуску і ціна зміняться. Монополіст максимізує прибуток при обсягу виробництва Q^*₂, оскільки саме при цьому криві граничних витрат і граничного доходу перетинаються (МR = SМС). Цьому оптимальному для монополіста обсягу виробництва відповідає вища ціна P^*₁. Адже саме таку ціну готові заплатити за товар покупці, якщо обсяг продажу становить Q^*₂ Прибуток монополіста за таких умов дорівнюватиме площі прямокутника СP^*₁LN.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Збиток, що приносить монополія для суспільства [18, с.187]

Крива попиту характеризує цінність додаткових одиниць товару для покупця. Крива граничних витрат характеризує альтернативну цінність ресурсів, що використовуються для виробництва цих додаткових одиниць. Тому випуск продукції доцільно збільшувати доти, поки крива попиту залишається вище за криву граничних витрат, тобто до точки їх перетину. На рис. 2.1 такій точці Е₁ відповідає обсяг Q^*₁, який є оптимальним для ринку з досконалою конкуренцією. Для монополіста ж оптимальним є обсяг випуску Q^*₂. Якби випуск зріс до Q^*₁, то загальна вигода покупців дорівнювала б площі КLЕ₁. Збільшення обсягу випуску з Q^*₂ до Q^*₁ вимагатиме для монополіста додаткових витрат, сума яких дорівнює площі фігури, що розміщення нижче від ділянки Е₂Е₁ кривої граничних витрат, тобто Q^*₂Е₂Е₁Q^*₁. Таким чином, вигода від збільшення випуску перевищує витрати на нього на суму, що дорівнює різниці двох вказаних величин, тобто площі Е₂LЕ₁. Однак монополіст не піде на збільшення випуску понад Q^*₂. Адже додаткова (понад Q^*₁ ) одиниця випуску принесе йому приріст витрат, який перевищує приріст доходу. Дійсно, при збільшенні випуску з Q^*₂ до Q^*₁ витрати монополіста зростуть на суму, що дорівнює площі Q^*₂Е₂Е₁Q^*₁, а його дохід збільшиться лише на суму, що дорівнює площі Q^*₂Е₂Е₁Q^*₁. Крім того, монополізація галузі з досконалою конкуренцією супроводжується не лише зменшенням, але й перерозподілом надлишку споживачів на користь монополії. За умов досконалої конкуренції надлишок споживачів вимірюється площею трикутника P^*₁МЕ₁ (рис. 2.2). При монополії він становитиме лише суму, окреслену площею трикутника Р₂МL. Його частина (КLЕ₁) зникне у зв'язку із скороченням випуску з Q^*₁ до Q^*₂, тобто увійде до складу так званих незворотних втрат суспільства Е₂LЕ₁. Друга ж частина, окреслена площею прямокутника P^*₁P^*₂LK, буде привласнена монополістом, оскільки лінія ціни, що є нижньою межею споживчого надлишку при ціні P^*₂, виявиться вищою, ніж при ціні Q^*₁. У зведеному вигляді зміни добробуту в результаті монополізації представлені у табл. 2.2 [18, с.188].

Таблиця 2.2

Зміни добробуту в результаті монополізації досконало конкурентної галузі

Площа на рис. 2.1	За умов досконалої конкуренції	За умов монополії
Р2*МL	Надлишок споживачів	Надлишок споживачів
Р1*Р2*LК	Надлишок споживачів.	Монопольний прибуток
КLЕ1	Надлишок споживачів	Незворотні втрати
ОСNQ2*	Витрати виробництва	Витрати виробництва
Q2*Е2Е1Q1*	Витрати виробництва	Альтернативна цінність ресурсів, що вивільняється в результаті монополізації
Е2NF	Надлишок виробництва (частина)	Незворотні втрати

В середині 50-х років XX століття А. Харбергер вперше здійснив спробу визначити величину незворотних витрат для суспільства, пов'язаних з монополізацією галузі. Він показав, що такі втрати у промисловому секторі США в 1929 р. становили менше 0,1 % ВНП. У сучасній економіці США вони б досягнули 6 млрд дол. [18, с.188]. Тому проблема чистої монополії не є такою гострою, якою вона уявлялася раніше іншими економістами.

Вважають, що монопольні ціни -- найвищі. Дійсно, вони, як правило, перевищують рівень конкурентних цін, однак слід пам'ятати, що монополіст прагне до максимізації загального прибутку, а не прибутку на одиницю продукції. До того ж підвищення цін не безмежне, воно стримується ціновою еластичністю попиту на продукцію фірми -- монополіста.

Інший стереотип -- ніби монополіст завжди прагне обмежити випуск продукції. Але це не зовсім правильно. У міру монополізації галузі витрати і попит, як правило, змінюються. На витрати діють два протилежних фактори -- їх зниження і їх підвищення. Зниження витрат відбувається завдяки тому, що в результаті створення монополії можна повніше використовувати позитивний ефект масштабу виробництва (економія на постійних витратах, централізація постачання і збуту, економія на маркетингових операціях тощо). Підвищення витрат пов'язане з розростанням і бюрократизацією управлінського апарату, послабленням стимулів до інновацій і ризику взагалі. Цю тенденцію X. Лейбенстайн назвав Х-неефективністю (рис. 2.2).

За X. Лейбенстайном, Х-неефективність виникає завжди, коли фактичні витрати за будь-якого обсягу виробництва перевищують середні загальні витрати. Навіть при досконалій конкуренції можлива Х-неефективність (рис. 2.2). За таких умов фірма збільшує виробництво до точки, де перетинаються граничні та середні витрати -- мінімум АС (на рис. 2.2 -- це точка А). Якщо реальні витрати перевищують мінімальні АС на величину АВ, то при виробництві Q_c виникає X-- неефективність. Проте за умов вільної конкуренції така ситуація є винятком, бо фірми з X-- неефективністю приречені на крах. Зовсім інша ситуація виникає на монополізованому ринку. Обсяг виробництва скорочується з Q_c до Q_m, а Х-неефективність (відрізок СD) помітно зростає [18, с.189-190].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Визначення Х-неефективності

Розглядаючи втрати від монополії та монопольної влади, кожний дослідник привносить свої оцінки і судження, пропонуючи різні шляхи й способи оцінки "мертвого вантажу монополії". Треба зазначити, що оцінки, здійснені в різні періоди і в різних країнах, помітно відрізнялись і коливалися від 0,02% до 13% ВНП. [21, с.231] Такі розбіжності можна пояснити як відмінностями у методах розрахунку, так і об'єктивними факторами.

З метою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнає невиробничих витрат на пошук і примноження ренти. Підтвердженням тому, що витрати на судочинство в умовах монопольної організації ринків можуть бути величезними, є приклад американської компанії "Microsoft", на яку сьогодні припадає 90% ринку операційних систем для персональних комп'ютерів.

Втрати від монополії включають не тільки втрати суспільства в їх традиційному розумінні, але й прибуток. Саме такого висновку дійшли при оцінці чистих втрат від монопольної влади американські економісти Г. Таллок, а пізніше - К. Коулінг і Д. Мюллер, які додали до оцінки чистих втрат величину чистого прибутку монополіста. Логіка тут полягає в тому, що чистий прибуток є верхньою межею затрат монополії на створення штучних бар'єрів для входу до галузі підприємств-новачків. Так, розрахунки К. Коулінга і Д. Мюллера, опубліковані у статті "Соціальні втрати від монопольної влади" (1978р.), коливаються у межах 4-13% ВНП - для США і 4-7% - для Великобританії [25, p.727]. Очевидно, спокуса використовувати надприбутки для інвестицій у соціально непродуктивні види діяльності з метою посилення монопольної влади є дуже великою.

Монополіст нерідко зловживає своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоди своїм контрагентам.

Спостерігається тенденція до стримування НТП. У багатьох випадках прагнення уникнути збитків від морального старіння функціонуючих активів послаблює стимули монополій до нововведень.

Монополія може спричиняти негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній та правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм [16, с. 144].

Всі ці негативні явища потребують державної антимонопольної політики, що і буде розглянуто у наступному розділі курсової роботи.

3. Регулювання монополії

3.1 Основні методи регулювання монополії в Україні

На початку 1998 р. в Україні було ухвалено Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Він був спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Закон передбачав контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм для запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією [14, с.223]. З набранням чинності Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність, проте основні його положення залишилися актуальними. Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, а також зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку [3].

Антимонопольне законодавство в Україні представлено Законами України: "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.) "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

На початку 90-х рр. XX ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов'язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики [7, с.261].

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здійсненні антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист економічної конкуренції. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство -- у конкурентне законодавство.

Конкурентна політика -- це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентноспроможного вітчизняного виробництва [7, с.262].

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для всіх агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики -- формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними. Мета і завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного контролю [7, с.262].

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України (АМК) відповідно до його повноважень, визначених законом. Основним завданням АМК України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції [8].

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

-- правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

-- організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

-- адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

-- профілактично-роз'яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень [7, с.263].

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України "Про захист економічної конкуренції" встановлені такі види відповідальності: штрафи; примусовий поділ монопольних утворень; адміністративна відповідальність; відшкодування завданої шкоди.

Аналіз АМК конкурентного середовища України у 2011 році виявили позитивну динаміку структурних передумов конкуренції в національній економіці на початок 2011 року порівняно з попереднім роком.

Оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці дозволяє співвідношення сукупних часток підприємств, що діють на ринках з різними структурними передумовами конкуренції, у загальному обсязі реалізованої продукції. На початок 2011 року на ринках, де структурні передумови конкуренції повністю відсутні, - реалізувалося 7 % продукції (8,5% - на початок 2010 року), на ринках з домінуванням однієї фірми - 28% (30,7% - на початок 2010 року), на олігопольних ринках - 15 % продукції (12,5% - на початок 2010 року). Водночас 50% продукції (48% - на початок 2010 року) реалізується суб'єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні [8]. Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2011 року зображені на рис.3.1.

Рис. 3.1 Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2011 року [8]

Найбільш монополізованими залишаються окремі галузі паливно-енергетичного комплексу, галузі транспорту та зв'язку, житлово-комунального господарства. Насамперед, мова йде про сфери природних монополій. Найбільш конкурентними є ринки торгівлі і посередницьких послуг (82% від загального обсягу реалізації продукції у галузі) та агропромислового комплексу (68% від загального обсягу реалізації продукції у галузі).

Основними ринками, на яких виявлені порушення законодавства про захист економічної конкуренції, були ринки ЖКГ (22,78% всіх порушень), адміністративних послуг (11,39%), агропромислового комплексу (11,09%), паливно-енергетичного комплексу (8,51%), охорони здоров'я (6,53%), послуг землевпорядкування та послуг оренди нерухомого майна (4,31 %).

У 2011 році загальна кількість припинених порушень у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання становила 346 одиниць. Найбільше порушень було припинено у таких галузях економіки як агропромисловий комплекс (близько 27,3% порушень), паливно-енергетичний комплекс (15,2% порушень), ринок ЖКГ (близько 9,2%) та ринок будівельних матеріалів (близько 7,7% порушень).

На ринках агропромислового комплексу порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій були виявлені як на загальнодержавних ринках, так і на регіональних ринках. До прикладу, АКМ України розглянуто справу щодо вчинення 9 суб'єктами господарювання антиконкурентних узгоджених дій на ринку крупи гречаної. Порушення полягало у необґрунтованому підвищенні із січня по лютий 2010 року оптово-відпускних цін на крупу гречану, у середньому, на 47%. АМК встановлено, що об'єктивних причин для підвищення цін на крупу гречану не існувало. Зокрема, на момент порушення, відповідачі мали в наявності на складах достатні запаси як зерна, так і крупи гречаної.

Найбільш численною категорією порушень також є зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Найбільшу кількість порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем у 2011 році було виявлено на ринках ЖКГ (32,5% від загальної кількості такого виду порушень), паливно-енергетичного комплексу (12,5%), охорони здоров'я, лікарських та медичних засобів (7,7 %). В агропромисловому комплексі першочергову увагу органів АМК України у 2011 році привертали цінові зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках продуктів харчування, насамперед, хліба та борошна, яєць, молока та масла [8].

Основними видами порушень у вигляді недобросовісної конкуренції та дій, що мали їхні ознаки були: випадки поширення інформації, що вводила в оману - 87%; неправомірне використання позначень, рекламних матеріалів, оформлення упаковки тощо - 6%; дії, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності - 3%; досягнення неправомірних переваг у конкуренції шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням органу державної влади, наділеного відповідною компетенцією, - 2%; інші порушення у вигляді дискредитації суб'єкта господарювання та порівняльної реклами - 2% [8].

3.2 Зарубіжний досвід регулювання монополії

Світовий досвід доводить: якщо можливості для реалізації монопольної влади існують, то вони мають бути обмежені за допомогою антимонопольної політики. В усіх промислово розвинутих країнах у даний час здійснюється правове регулювання (як правило, у рамках торгового права) процесу концентрації капіталу і конкуренції з метою пом'якшення економічних і соціальних наслідків монополістичної практики.

Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності: а) чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок; б) чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику втрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства); в) чи є конкуренція за цінами або існує змова щодо цін; г) чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.

Ефективність діючого антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур; злиття; фіксованих цін [4, с.65].

Слід зазначити, що антимонопольне законодавство не є першою спробою в історії розвитку регульованої конкуренції. Вперше регулювання конкурентних відносин виникло в середині XIX століття в рамках законодавства про припинення несумлінної конкуренції, коли назріла необхідність у правовому регулюванні методів і засобів ведення конкуренції для того, щоб уберегти від дезорганізації товарно-грошові відносини [4, с.66].

Повертаючись до генезису антимонопольного законодавства, необхідно відзначити, що історично склалося два типи антимонопольних законів. Перший з них передбачає формальну заборону монополії, другий будується на принципі контролю за монополістичними об'єднаннями й обмеження їх зловживань. Мова йде про антитрестовське законодавство США і європейські системи антимонопольного законодавства, що передбачають контроль за монополістичними об'єднаннями з метою недопущення їхніх зловживань своїм пануючим положенням на ринку. У країнах європейської системи антимонопольного законодавства передбачена реєстрація визначених видів угод про створення монополій чи істотне обмеження конкуренції. При протиріччі зазначених угод публічним інтересам вони визнаються державним органом, що реєструє подібні угоди, вищестоящим державним органом чи судами недійсними.

...