Проблеми та перспективи розвитку корпорацій на фінансовому ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування корпорацій на фінансовому ринку

1.1 Історія виникнення корпорацій

1.2 Сутність та класифікація акціонерних товариств

1.3 Роль транснаціональних корпорацій у міжнародному русі капіталу

Розділ 2. Аналіз діяльності корпорацій на фінансовому ринку

2.1 Створення акціонерного товариства та його управління

2.2 Організаційно-управлінська структура корпорацій

2.3 Методики розрахунку доходів на акцію

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку корпорацій на фінансовому ринку

3.1 Проблеми сучасної трансформації фінансової діяльності корпорацій

3.2 Оцінка діяльності промислово-фінансових груп на фондовому ринку

3.3 Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Висновок

Використана література



ВСТУП

Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. Акціонерні товариства, як одна з найпоширеніших у світовій практиці господарювання організаційно-правових форм підприємництва, належить до суб'єктів господарювання з найбільш складною системою органів управління. Ця складність пояснюється залученням та акумуляцією для ведення господарської діяльності, як правило, значних сум капіталу, відмежуванням капіталу від його власників, використанням його (капіталу) у здійсненні господарської діяльності менеджерами. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше.

Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

В процесі приватизації вже створено понад десятків тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства - одне з направлень роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерні товариства можуть з'єднуватись різноманітні форми базової власності в залежності від власників акцій - підприємств, держави, окремих громадян.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств. Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення. Тому актуальність теми очевидна.

Дослідження, проведені в даній роботі, мають велике теоретичне та практичне значення, оскільки містять наявну в Україні нормативну базу.

Мета даної роботи -- вивчити поняття акціонерних товариств, їх організацію, функціонування та порядок створення. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- розкриття суті та форм акціонерних товариств;

- розкрити динаміку розвитку акціонерних товариств в Україні;

- визначення механізму функціонування акціонерних товариств;

В Україні досить тривалий час при командно-адміністративній системі управління економікою питання про різні форми власності не мали права на існування. Із визнанням України незалежною державою та першими кроками до ринкових відносин з'явились праці на тему роздержавлення та створення корпоративної власності. Це праці відомих в Україні вчених, таких як: Борзунова В.І., Голови С.О., Лупенко Ю.О., Родионової В.М., Суржика В.Г., Суторміної В.М., Довгань Л.П. та інших.

Теоретичну та методологічну основу дослідження склали сучасні економічні теорії, фундаментальні праці стосовно створення та діяльності акціонерних товариств.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України стосовно даної теми, монографічна література українських та зарубіжних авторів, статті в періодичних виданнях та статистичні збірники.

Робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи функціонування корпорацій на фінансовому ринку

1.1 Історія виникнення корпорацій на фінансовому ринку

Акціонерні товариства виникли в період первісного нагромадження капіталу. Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.), створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII-XVIII століттях були започатковані акціонерні компанії у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Перший період формування акціонерного капіталу в Європі супроводжувався спекулятивною лихоманкою, відсутністю законодавчого регулювання випуску акцій, що дозволяло будь-яким компаніям у необмеженій кількості випускати цінні папери. Це в кінцевому підсумку створювало передумови для банкрутств. Першою російською акціонерною компанією може бути названа створена 24 лютого 1757 р. “Російська в Константинополі торгуюча компанія”, яка проіснувала до 1762 р., на практиці підтвердивши переваги акціонерного об'єднання капіталів. Перші акціонерні компанії в Україні виникли в 70-х роках XIX ст. Створення акціонерних товариств певною мірою вирішувало проблему об'єднання індивідуальних капіталів і компенсувало нестачу грошей у підприємців. Акціонерні компанії були єдиною формою організації фінансового і монополістичного капіталу та проникнення іноземного капіталу в українську промисловість.

Основні історичні передумови виникнення та розвитку акціонерних товариств:

розвиток виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, перетворення всіх основних видів людської діяльності на суспільний процес, у спільну діяльність багатьох людей;

розвиток капіталістичних відносин, який призводить до перетворення товарів і грошових коштів на форми існування капіталу або в активи, призначення яких - виробництво будь-яких форм доходів для їх власників;

поява організаційних можливостей об'єднання багатьох приватних капіталів у сукупний капітал;

виникнення ринку цінних паперів у формі вексельного ринку та рин- ку державних облігацій

Становлення акціонерних товариств - це результат багатовікового розвитку підприємництва. У міру зростання масштабів виробничої діяльності і розширення торгівлі виникла об'єктивна потреба як у великому капіталі, так і в наявності досконалих форм його організації. Тенденції формування і функціонування акціонерних товариств майже повністю відображають закономірності розвитку світового виробництва. У цьому полягає їх універсальність: акціонерне товариство як форма організації бізнесу отримало розвиток завдяки об'єктивним умовам розвитку світового господарства та завдяки своїм якостям змінюється відповідно до змін середовища свого існування. Об'єднуючи на єдиній правовій основі всіх учасників, воно забезпечує унікальну форму реалізації колективної власності, створюючи при цьому зацікавленість у кінцевих результатах роботи.

Характерними рисами акціонерного товариства є такі:

воно є господарською організацією корпоративного типу, різновидом господарського товариства;

належить до товариств - об'єднань капіталів, в яких майнові елементи домінують над особистими (для участі в акціонерному товаристві досить зробити майновий внесок - оплатити акцію, а персональна участь - трудова, в управлінні справами товариства - зазвичай є необов'язковою);

статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам;

має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій), воно є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску

фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, набувають статусу акціонерів, права і обов'язки яких визначаються законом;

особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів: вони відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних акцій.

Акціонерні товариства в Україні формувалися трьома основними шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних підприємств) у корпоративні підприємства. Відправною точкою розвитку сучасного акціонерного руху в Україні є прийнятий у 1991 році Закон України “Про господарські товариства”, який визнав акціонерне товариство як самостійну форму діяльності і закріпив правові основи його створення і функціонування. Масовий характер цей рух отримав із визначенням Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств” (1992) продажу акцій відкритих акціонерних товариств як одного із засобів приватизації, яка стала могутнім каталізатором створення таких товариств. Так, якщо в 1991 році в Україні було лише 38 акціонерних товариств, то в 1993 році їх кількість зросла до 3 342, тобто в 88 разів. Із 1998 до 2007 р. кількість АТ залишалася на позначці 33-35 тис. одиниць. Дещо зменшується їх кількість у 2008-2010 рр., що обумовлено насамперед проявами фінансової кризи та зростанням кількості банкрутств суб'єктів господарювання.

1.2 Сутність та класифікація акціонерних товариств

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями .

Акціонерні товариства виникли досить давно, що було зумовлено перш за все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції капіталістичного виробництва. Поява акціонерних товариств пов'язана з розвитком і вдосконаленням продуктивних сил. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово розширювали масштаби економічних зв'язків між підприємствами. Збільшення обсягів продукції вимагало пошуку нових способів доставки вантажів до місця призначення. На зміну застарілим видам транспорту прийшли досконаліші, функціонування яких було пов'язано з великими капіталовкладеннями. Отже, один підприємець не завжди був у змозі профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво залізниці, мартенівських печей тощо). Об'єктивна необхідність подальшого вдосконалення технічних засобів виробництва посилювалася бажанням підприємців отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал. Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: можлива втрата акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи; посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від могутніших; використання акціонерної форми як засобу примусового викупу нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур; зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерні товариства виникли досить давно, що було зумовлено перш за все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції капіталістичного виробництва. Поява акціонерних товариств пов'язана з розвитком і вдосконаленням продуктивних сил. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово розширювали масштаби економічних зв'язків між підприємствами. Збільшення обсягів продукції вимагало пошуку нових способів доставки вантажів до місця призначення. На зміну застарілим видам транспорту прийшли досконаліші, функціонування яких було пов'язано з великими капіталовкладеннями. Отже, один підприємець не завжди був у змозі профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво залізниці, мартенівських печей тощо). Об'єктивна необхідність подальшого вдосконалення технічних засобів виробництва посилювалася бажанням підприємців отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал. Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: можлива втрата акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи; посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від могутніших; використання акціонерної форми як засобу примусового викупу нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур; зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.

Акціонерна форма організації підприємства - порівняно нова для нашої країни. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.

По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Згідно ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» розглянемо типи і основні характеристики акціонерних товариств (рисунок 1).

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Рисунок 1. Основні характеристики акціонерних товариств різних типів

Існує два типи акціонерних товариств: відкриті і закриті. Основна відмінність між ними полягає в засобі розподілу акцій.

Акції закритих акціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритих акціонерних товариств вільно продаються і купуються, і співвласником об'єднаного майна такого товариства може стати всякий, хто купив хоча б одну акцію. При цьому акції акціонерного товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції товариства закритого типу - лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в статуті товариства. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів. Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу і велика кількість власників. Таким чином, між відкритим і закритим акціонерними товариствами існують вагомі розходження, і в кожного виду акціонерних товариств є свої показники і критерії. Хочеться відзначити, що в Україні присутні обидва різновиди акціонерних компаній, але кількість відкритих акціонерних товариств на порядок більше. Товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше.

Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Акціонерне товариство це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство -- це так зване товариство капіталів.

1.3 Роль транснаціональних корпорацій у міжнародному русі капіталу

Транснаціональні корпорації (ТНК) є головним суб'єктом світогосподарських відносин і формою, що втілює в собі, як правило, усі види сучасного міжнародного бізнесу. Для визначення ТНК важливими є як кількісні, так і якісні критерії. ТНК нині -це в основному великі за обсягом виробництва та величиною доданої вартості, виключно ефективні з точки зору виробництва і прибутку фірми. Вони мають величезний економічний потенціал.

Середньорічний обсяг продаж ТНК становить кілька сотень мільйонів доларів, понад 500 ТНК мають річний обсяг збуту понад 1 млрд. дол., а найбільші - десятки мільярдів доларів США (табл. 2).



Таблиця 2

Провідні ТНК за обсягами продажів та доданою вартістю

ТНК	Обсяг продажу, млн. дол.	Додана вартість, млн. дол.	Частина доданої вартості в обсязі продажу, %
1. General Motors	184692	42175	23
2. Ford	170064	46802	27
3. Daimler Chrysler	162384	44438	27
4. Royal Dutch/Shell	149146	36254	24
5. British Petroleum	148062	33536	23

Головними критеріями транснаціональності фірми є три моменти:

1) система міжнародного виробництва, що ґрунтується на розпорошенні виробничих одиниць по багатьох країнах;

2) проникнення в передові галузі виробництва, швидкий розвиток яких передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення висококваліфікованих працівників;

3) поведінка фірми.

Транснаціональність капіталу і діяльності - основна риса ТНК. Вирішальним у визначенні ТНК є не стільки те, з яких країн надходить капітал, скільки те, куди він прямує, де оперує, звідки здобуває прибутки. Більшість сучасних ТНК становить один національний, а не багатонаціональний капітал.

За визначенням ООН, ТНК - це "підприємства, що є власниками або такими, що контролюють виробництво товарів і послуг за межами країни, в якій вони базуються".

Інакше кажучи, ТНК - це міжнародні концерни, тобто групи підприємств (дочірніх фірм) навколо іншого підприємства (материнської компанії), яка тримає акції цих підприємств. Для того щоб бути спроможною контролювати дочірні підприємства, головному підприємству в багатьох західних країнах достатньо мати від 20% до 40% акцій.

У США, де акції багатьох підприємств належать сотням і тисячам акціонерів, для ефективного контролю достатньо оволодіти 10-15% акцій. У рамках концернів часто дочірні підприємства є тримачами акцій інших дочірніх підприємств в інших країнах, економічним механізмом їх формування є ПІІ. Саме тому колосальна фінансова і промислова могутність ТНК має наднаціональний характер.

Характерна особливість ТНК:

1. географічна диверсифікація виробництва на світовому рівні;

2. диверсифікація діяльності;

3. участь у міжнародній спеціалізації виробництва.

Деякі ТНК функціонують більше ніж у 100 країнах. Наприклад, фірма "Інтернешнл Бізнес Мешінз" (виробництво електронно-обчислювальної техніки та оргтехнічного устаткування) має філії більше ніж у 80 країнах, "Сіменс" - у 52, концерну "Дженерал Моторз" належить 209 заводів у США, 12-у Канаді і 32 - в інших країнах.

Прн цьому обсяг виробництва закордонних філій ТНК перевищує обсяг експорту країн їх походження (за даними 1999 p., майже в чотири рази для США і більш ніж у два рази для Великої Британії та Швейцарії).

У багатьох ТНК досить висока частка зайнятих на підприємствах, розташованих за межами країн їх походження. Назвемо деяких лідерів:"Нестле" (Швейцарія) - 96%, ІТТ (США) - 72, "Юнілевер" (Великобританія-Нідерланди) - 70, "Зінгер" (США) - 60%. А ось дещо інші дані за деякими країнами:

· по Швейцарії - на 100 працюючих на підприємствах у країні припадає 79 робітників і службовців, зайнятих на швейцарських підприємствах за рубежем;

· по Швеції - відповідно 20 чоловік;

· по Фінляндії - 17; "

по Німеччині - 12.



Таблиця 3

Показники диверсифікації ТНК

Показники	1980р.	1990р.	1995р.	2000р.
Міжнародні злиття та поглинання млрд. дол.		151	141	1144
Кількість материнських ТНК, тис.	...	175	277	822
Активи зарубіжних філій ТНК, млрд. дол.	1888	5744	7091	21102
Обсяг продаж зарубіжних філій ТНК млрд. дол.	2465	5467	5933	15680
Обсяг експорту зарубіжних філій ТНК, млрд. дол.	637	1166	1841	3572
Чисельність зайнятих у зарубіжних філіях ТНК. млн. чол.	17,5	23,7	30,8	45,6
Частка зарубіжних філій ТНК, %:
у світовому виробництві	5,2	6,3	4,9	10,3
у світовому експорті	31,8	34,0	37,0	54,8

Могутні ТНК шляхом диверсифікації своєї діяльності стають конгломератами на зразок американської "Інтернешнл Телефон енд Телеграф". ІТТ, зберігаючи монополію в галузі засобів зв'язку, має підприємства фармацевтичної та харчової промисловості, підприємства сфери послуг (прокат автомобілів, готелі тощо). Італійський концерн "де Бенедетті" включає в себе компанію "Оліветті" (виробництво друкарських машинок, канцелярського обладнання, комп'ютерної техніки), підприємства в галузі харчової промисловості, міжнародний концерн у галузі виробництва деталей для автомобілів, видавництво, газети тощо (табл. 3).

ТНК є домінуючим чинником внутрішньо фірмової міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, що визначає структуру та географічний напрям світової торгівлі.

Внутрішньо фірмова спеціалізація виражається у виробництві різних товарів різними філіями ТНК. Так, англійська філія "Дженерал Моторз" ("Воксхолл") спеціалізована на виробництві вантажівок, західнонімецька ("Опель") - на виробництві легкових автомобілів. Подібним же чином голландський трест "Філіпс" сконцентрував виробництво прасок та міксерів у Нідерландах, радіаторів - у Шотландії, касетних магнітофонів - в Австрії. Спеціалізація торкається і виробництва складових елементів готової продукції. Наприклад, компанія "Форд" має три великих тракторних заводи, розташованих у Бельгії, Англії і США. Перший виготовляє всі види трансмісій, другий - усю гідравліку, а третій - автоматичні коробки швидкостей.

Спеціалізація поширюється і на науково-технічні дослідження. Американська корпорація ІБМ, лабораторії якої розкидані по всьому світу, доручила кожній з них певний напрям розробок. ЕОМ 360/40 була винайдена у Франції, а виготовлена у Франції і США. При цьому її запам'ятовувальний пристрій був виготовлений у Шотландії, тверді логічні компоненти - в Парижі, а інша арматура - в Нідерландах, Швеції та Італії.

Спеціалізація і кооперування між підприємствами однієї й тієї ж ТНК, розташованими в різних країнах, призводить до розвитку внутрішньо корпоративного обміну, який нині досягає 1/3 міжнародного торговельного обігу1. Двосторонні поставки філій однієї лише фірми "Форд" в Бельгії та ФРН досягають 1/6 всього обсягу бельгійської зовнішньої торгівлі. Проведене в 1996 р. англійським управлінням торгівлі обстеження показало, що 22% вартості британського експорту становили внутрішньо фірмові операції, такі як поставки філії "Форда" в Англії іншій філії тієї самої фірми в Бельгії або філії "Імперіал Кемікл Індастріз" в Англії - її ж філії в ФРН. В обробній промисловості ТНК, як правило, створюють вузькоспеціалізовані підприємства, шо виготовляють деталі та вузли в країнах, які розвиваються, або в НІК (де вартість робочої сили нижча), а кінцеве складання здійснюють у промислово розвинутих країнах. Внаслідок цього значна частина експорту продукції обробної промисловості країн, що розвиваються, становить внутрішньо фірмову торгівлю ТНК.

Міжнародний поділ праці в формі спеціалізації та кооперування між підприємствами однієї і тієї ж корпорації, а також значна частка внутрішньо фірмового товарообігу є якісними критеріями транснаціональності фірми.

Важливим якісним критерієм транснаціональності є поводження фірми, орієнтація і стратегія її менеджменту. Для ТНК визначальним вважається подвійна орієнтація їхньої діяльності. З одного боку, менеджмент фірми орієнтований на регіональний і глобальний ринок, на світові стандарти якості, витрат виробництва, ефективності і таке інше, на специфіку механізму функціонування цих ринків. З іншого боку, транснаціональна фірма здобуває за рубежем національне життєве середовище і повинне функціонувати згідно з її законами і правилами. ТНК повинні приймати оптимальні рішення як з точки зору стану світового ринку, так і з точки зору одного або більше національних ринків, на яких вони здійснюють свою діяльність залежно від того значення, яке для даної корпорації має той чи інший вид ринку. В цілому частка зарубіжних продажів велетенських промислових корпорацій світу в загальному обсягу продажів досягає 1/4.

Однак вона коливається залежно від галузі (наприклад, для нафтових компаній вона становить понад половину) і від конкретної країни. Для багатьох компаній європейського походження внутрішні продажі становлять менше ніж 10% загальних продаж. У таких умовах наукові методи управління повинні застосовуватись не лише на внутрішньо фірмовому, й на регіональному та світовому рівнях.

Як тільки фірма стає транснаціональною, вона зразу ж поширює прогнозування і стратегічне планування на міжнародний, а потім і на світовий рівень. І, нарешті, характерною рисою ТНК є особливий підхід до відносин зі своїми клієнтами і конкурентами. Вважається, що ТНК повинні проводити пристосовницьку політику. Ця політика має такі риси:

1) відкритість діяльності корпорації з акцентом на те, як ця діяльність сприяє соціальним та економічним змінам;

2) готовність використати величезну міць корпорації в гідному напрям (наприклад, технологічний трансферт і адаптація технології до місцевих умов);

3) чесність, яка дуже часто означає, що продавець повинен не лише уникати шахрайства, але навіть не допустити можливості його виникнення;

4) ясність, тому шо вона допомагає пом'якшити ворожість, якщо використати спільну мову з тими, хто негативно налаштований проти корпорації. ТНК формує новий принцип взаємовідносин з партнерами. Принцип "конкуренція зі всіма, а співробітництво з обраними" замінено іншим - "конкуренція з обраними, а співробітництво - з рештою". Цей принцип реалізується у створенні виробничо-комерційних агломерацій (ВКА). ВКА - це тимчасові, відносно усталені об'єднання, зі спільною виробничою базою, технологічною та науково-технічною єдністю (наприклад, в автомобільній, авіаційній та космічній промисловості).

акціонерний транснаціональний фондовий україна



Розділ 2. Аналіз діяльності корпорацій на фінансовому ринку

2.1 Створення акціонерного товариства та його управління

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню. У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів,

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Будь-яка організація, підприємство є відкритою системою, яка знаходиться у постійній взаємодії із тими чи іншими елементами зовнішнього середовища. Дослідженню зовнішнього середовища слід приділяти належну увагу, оскільки воно обумовлює рівень визначеності, в умовах якого приймаються управлінські рішення.

Зовнішнє середовище - це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та опосередкованої дії.

Середовище прямої дії на організацію (так зване мікросередовище) утворюють певні суб'єкти - споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти. Це середовище ще називають середовищем задач, тому що воно включає в себе елементи, які безпосередньо пов'язані з операціями організації. Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності чинять прямий і зворотний вплив на всі взаємопов'язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому. До факторів прямого впливу, зокрема, належать: споживачі, постачальники, конкуренти, посередники, економічні закони, органи державної влади.

Середовище непрямої дії (або макросередовище) охоплює матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на організації опосередковано. До основних з них, відносяться: економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, екологічні та деякі інші.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим і, як правило, багато в чому невизначеним. Його елементи взаємопов'язані і впливають один на одного.

Характеристиками зовнішнього середовища є:

1) Взаємозв'язок факторів зовнішнього середовища - це рівень сили, з якою зміна одного фактора діє на інші фактори (наприклад, ріст цін на енергоносії обумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, де велика частка енергозатрат при їх виробництві. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію, що досить актуально для України, яка є енергозалежною. У свою чергу, таке становище примушує виробників шукати енергозберігаючі технології).

2) Складність зовнішнього середовища - це число факторів, на які організація зобов'язана реагувати, а також рівень варіативності кожного фактора. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більша кількість факторів.

3) Мінливість середовища - це швидкість, з якою відбуваються зміни у оточенні організації. У деяких з них зовнішнє середовище надто рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе середовище - у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим - для інших, наприклад, виробничих.

4) Невизначеність зовнішнього середовища - це відносна кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її достовірності.

До суб'єктів мікросередовища (середовище прямого впливу) належать:

1. Постачальники ресурсів. Ними є різні суб'єкти господарювання, що забезпечують підприємство необхідними йому матеріально-технічними, трудовими та інформаційними ресурсами.

2. Посередники. Це ті фірми, організації або окремі фізичні особи (підприємці), котрі допомагають виробникам у реалізації їх товарів на відповідних ринках. До них відносяться торгові посередники, фірми-спеціалісти з організації товарообігу (включаючи транспортні підприємства, складську мережу), агентства з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень, консалтингових, реклами тощо), а також кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії).

3. Споживачі. Товаровиробники мусять ретельно і постійно вивчати своїх клієнтів (споживачів продукції, послуг) для того, щоб відстежувати кон'юнктуру ринку та оперативно реагувати на її зміни. В умовах насиченості ринку важливо цілеспрямовано докладати зусилля для того, щоб знайти і зберегти свого споживача. Тому багато фірм, особливо малих чи середніх, відшукують все нові і нові способи звернути на себе увагу потенційних клієнтів, зробити свої послуги чи товари привабливішими для них. Тут і різноманітні акції, і гнучкі системи знижок, і гарантійне післяпродажне обслуговування і багато чого іншого.

4. Конкуренти. Комерційного успіху на внутрішньому та зовнішньому ринках досягає, як правило, той господарюючий суб'єкт, котрий всебічно і систематично вивчає своїх конкурентів, пропонує покупцям конкурентоспроможну продукцію. Причому вирішальне значення має розробка і дотримання певної ринкової стратегії і тактики з урахуванням багатьох чинників, які впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції.

5. Значний безпосередній вплив на діяльність підприємств мають так звані "контактні аудиторії", до яких належать:

- державні органи управління, що чинять дії регулюючого характеру і впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції. Сюди відносяться державні законодавчі органи, різні державні установи представницької і виконавчої влади, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні власні нормативні акти, місцеві адміністративні органи, а також профспілкові та інші громадські організації і об'єднання громадян (наприклад, асоціації споживачів, підприємців, асоціації "Зелений світ" тощо);

- засоби масової інформації (ЗМІ). Вони можуть розміщувати статті-замовлення щодо тих чи інших аспектів діяльності організації чи її представника. Це можуть бути як "імідж-інформації", так і інформації - "кілери";

- місцеве населення, яке може відчувати на собі негативний вплив підприємства (шум, забруднення довкілля тощо), а тому перешкоджати його діяльності, а може і підтримувати - у випадку, коли підприємство створює нові робочі місця, справно сплачує податки, бере участь у доброчинних заходах.

6. Серед найбільш вагомих факторів прямої дії особливе місце належить законам України про підприємство, підприємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції, урядові декрети і постанови, нормативні документи галузевих і територіальних органів управління, що спрямовані на правове та організаційне регулювання відносин між державними владними структурами і господарюючими суб'єктами, регламентацію норм і правил їхньої поведінки (правил гри) в економічному просторі.

До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити та правильно оцінювати пов'язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії, відносяться: економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні та інші.

Економічні фактори

Загальний стан економіки, тенденції її розвитку раз у раз змінюють економічне середовище господарювання. Для забезпечення сприятливих умов своєї діяльності підприємства мусять здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації і оцінювати її зміни з точки зору вірогідних для себе наслідків. До цих факторів належать: рівень та темпи інфляції, зростання та спад виробництва, коливання курсу національної валюти відносно валют інших країн, оподаткування, умови одержання кредиту і процентна банківська ставка, рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців, платоспроможність контрагентів тощо.

Політичні фактори

Ця група факторів вимагає постійно знаходитись у полі зору керівників підприємств перш за все у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі, яке має місце у період трансформації економічних відносин. Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, і водночас спрямовує підприємницьку діяльність у бік короткого обігового циклу, який властивий торговельному бізнесу. У період зростання політичної активності (виборчі процеси, зокрема) відкриваються нові можливості для засобів масової інформації - вони стають надзвичайно рентабельними через високу вартість політичної реклами і можуть розширювати свої тиражі, набуваючи іміджу "правдоносіїв".

Соціокультурні фактори

Ці фактори формуються у рамках конкретного суспільства і відображають особливості основних поглядів, цінностей та норм поведінки людей, що впливають на прийняття ними управлінських рішень. До них відносять: ставлення людей до самих себе і до інших, ставлення до суспільних інститутів, природи, основних культурних цінностей тощо.

Демографічні фактори

Ці фактори характеризують зміну структури населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами тощо. Їх аналіз дає можливість зрозуміти, зокрема, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для забезпечення позитивного сприйняття продукції чи послуг фірми (це важливо, зокрема, для Інтернет-проектів, деяких гуманітарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону.

Науково-технічні фактори

Нерівномірний перебіг науково-технічного прогресу, розбіжність у просторі і часі створення та використання технічних новинок вимагають врахування підприємствами рівня і тенденцій техніко-технологічного розвитку і того, як його досягнення використовуються конкурентами.

Екологічні фактори

Всебічне обґрунтування підприємницької стратегії також передбачає її відповідність критерію безпеки людини і навколишнього середовища. До основних факторів впливу на оточуюче середовище, що мають враховуватися і прогнозуватися у підприємницькій діяльності належать: обсяги викидів у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень - гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо; кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна придатність; стан природного середовища, в якому знаходиться підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку) і розміри можливих незворотних негативних наслідків.

2.2 Організаційно-управлінська структура корпорацій

Деякі системи корпоративного управління, особливо в країнах, де корпоративне управління проходить періоди становлення або відновлення, включають принципи і “німецької”, і “американської” управлінських систем. Причому, як свідчить практика, досить часто виникають труднощі навіть з термінологією. Наприклад, термін “рада директорів” має істотні відмінності при застосуванні її у тій чи іншій корпоративній системі, тому слід уважно вивчати її компетенцію і функціональні обов'язки.

Структура корпоративного управління в Україні отримала певний розвиток і має визначену законодавством регуляторну базу. Зупинимося на основних її елементах.

Реалізація корпоративних прав акціонерів здійснюється через їх участь в управлінні, а оскільки вищим керуючим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, то основною управлінською функцією акціонера є присутність та голосування на цих зборах. У зв'язку з цим слід вважати, що перші управлінські функції акціонери здійснюють на установчих зборах.

Схема структури управління акціонерними товариствами в Україні є в цілому така сама, як і в інших країнах світу. Вона більшою мірою має риси “німецької” системи корпоративного управління, оскільки передбачає наявність окремих органів з наглядовими функціями. Принципово її можна уявити так: в основі управлінської структури знаходяться загальні збори учасників; на період між зборами вибираються (призначаються) виконавчі органи; за виконавчими органами наглядає спостережна (наглядова) рада, а фінансовий контроль здійснюється ревізійною комісією. Це загальна внутрішня структура управління корпораціями. Крім неї зовнішні контрольні функції здійснюють державні органи (фінансові, податкові), а також громадський контроль. Існують певні функції, які виконують ті чи інші структурні органи корпоративного управління. Якщо брати вітчизняну систему корпоративного управління, то на органи внутрішньої структури управління припадають: на правління -- виконавчі функції, на спостережну (наглядову) раду -- контрольні та виконавчі (деякі), на ревізійну комісію -- тільки контрольні.

2.3 Методики розрахунку доходів на акцію

Важливим показником діяльності підприємства є доходи на акції, які розраховують не всі види підприємств, а лише акціонерні товариства. До того ж, в обов'язковому порядку оприлюднюють таку інформацію тільки ті AT, що проводять операції з акціями на фондових біржах, тобто відкриті акціонерні товариства. Але і для ЗAT розрахунок доходів на акцію є доцільним, оскільки це важливі показники діяльності підприємства, що використовуються в проведенні інвестиційної діяльності.

Табл. 3. Формування і використання нерозподіленого прибутку підприємства

Такі показники відображають динаміку прибутків (збитків) та дивідендів на одну акцію. Це дає можливість інвесторам та акціонерам визначити прибутковість роботи підприємства за звітний період, а також протягом декількох років. Аналіз такої інформації є основою для вибору об'єктів інвестування та прийняття рішення про купівлю (продаж) акцій товариства. Важливим є також те, що показники доходів на акцію використовуються акціонерами в процесі здійснення контролю над товариством та впливу на діяльність правління. Такі індикатори необхідні і в процесі розробки стратегічної та оперативної діяльності підприємства.

Табл. 4. Джерела фінансування непокритих збитків підприємства

Величина чистого прибутку (збитку) в розрахунку на одну просту акцію відображає те, яка його сума припадає на одну акцію, що перебуває в обігу. Цей показник характеризує прибутковість (збитковість) діяльності підприємства. Зростання його значення свідчить про те, що акції забезпечуються активами, вартість яких збільшується.

Наявність збитків відображає, наскільки зменшується сума активів на одну просту акцію та свідчить про її знецінення. Результати таких змін безпосередньо впливають на ринковий курс акцій. В першому випадку (коли прибуток на одну акцію збільшується) він, як правило, зростає, а за наявності збитків - знижується.

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію розраховується за такою формулою:

,

де П_ч - сума чистого прибутку (збитку), одержаного за звітний період, грн;

П_д - сума дивідендів, що виплачуються на привілейовані акції, грн;

К_з - середньорічна кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу, шт.



Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку корпорацій на фінансовому ринку

3.1 Проблеми сучасної трансформації фінансової діяльності корпорацій

Трансформаційні процеси у світовій економіці створюють принципово нове середовище для діяльності корпорацій. Вільний доступ до зарубіжних ринків надає можливість знаходити різні сполучення факторів виробництва, більш вигідні операції й угоди, альтернативні ринки збуту. З іншого боку, сукупний вплив раніше ізольованих один від одного конкурентних факторів обумовлює розвиток гіперконкуренції, тобто багатоаспектної, динамічної та агресивної конкуренції, а через ускладнення економічної системи і зіткнення процесів дезорганізації й організації значно зростає рівень невизначеності.

Внаслідок цього в корпораціях мають місце:

· - розширення спектра джерел отримання конкурентних переваг;

· - необхідність забезпечення глобальної конкурентоздатності;

· - зниження рівня обґрунтованості економічних рішень;

· - зростання значення часового виміру діяльності тощо.

Для забезпечення довгострокової конкурентоздатності, прибутковості і стійкості в таких умовах корпораціям необхідно розробляти й упроваджувати принципово нові методи роботи, що обумовлює істотні зміни в фінансовій діяльності, оскільки важливі управлінські рішення мають ґрунтуватися на фінансових розрахунках.

В країнах Заходу однією з головних тенденцій корпоративного управління є поширення нової системоутворюючої ідеї, що полягає у концентрації загальних зусиль на найважливіших чинниках ринкової вартості корпорації. Внаслідок цього мають місце розвиток і активне використання методів менеджменту, заснованого на управлінні вартістю.

Змінюються і напрямки стратегічного інвестування. В глобальній економіці для забезпечення довгострокового зростання вартості корпорації у багатьох випадках уже не є вирішальною прибутковість окремих проектів. Зґявилась нова категорія - стратегічний ефект - результат, що досягається при операціях на геоекономічному атласі світу з використанням високих геоекономічних технологій. В умовах гіперконкуренції виняткового значення набувають унікальні конкурентні переваги, що формуються на основі петель позитивного зворотного звґязку і генерують могутні цикли зростання, здатні забезпечити збільшення рентабельності протягом тривалого часу.

Так, великі ТНК прагнуть до подальшого нарощування своєї економічної потужності і спрямовують інвестиції на глобальну консолідацію активів, розробку та впровадження нових фінансово-правових і інформаційних технологій, що забезпечують контроль над цілими сегментами світової економіки. У свою чергу, сучасні мережеві корпорації витрачають кошти на забезпечення автономності, навченості, на розвиток горизонтальних звґязків, що дозволяє знизити вплив інерційних тенденцій. Крім того, все більше інвестицій спрямовується на розробку інструментів привґязки споживачів, придбання нематеріальних активів, вирішення завдань колективної взаємодії, адаптації до змін, впровадження інновацій.

...