Особливості поведінки учасників на олігопольному ринку

Можна довести, що стан рівноваги у моделі Курно наближатиметься за галузевим обсягом до стану конкурентної рівноваги, якщо кількість фірм у галузі буде збільшуватись.

Ізопрофи.

Зручним інструментом графічного аналізу рівноваги у випадку дуополії Курно (як і у випадку дуополії Штакельберга) є так звані ізопрофи. Якщо по вісям координат відкладаються обсяги виробництва двох фірм, ізопрофою є лінія, що відповідає всім комбінаціям обсягів виробництва конкуруючих фірм, за яких одна з фірм отримує однаковий прибуток.

На рис. 4.5 зображені ізопрофи фірми 1. Відрізок, що з'єднує точки Q1M, Q2С є кривою реагування фірми 1. Найбільший прибуток фірма 1 отримує, маючи монопольне становище (точка Q1M), нульовим прибуток фірми 1 буде у випадку, коли фірма 2 випускає максимально можливий (як на конкурентному ринку) обсяг виробництва Q2С.

Рис. 4.5. Ізопрофи фірми

Рівновага Курно (рис. 4.6) досягається, якщо фірми послідовно коректують власні обсяги виробництва, намагаючись максимізувати прибуток та виходячи з даного обсягу виробництва конкурента. З рисунку видно, що при обсязі виробництва фірми 2 рівному Q2Е, найбільший можливий прибуток фірми 1 відповідає ізопрофі б.

Рис. 4.6. Рівновага Курно

Прибуток, що відповідає ізопрофі в для фірми1 при даному випуску фірми 2 є недосяжним. Збільшення бо зменшення випуску у порівнянні с обсягом Q1Е приводить фірму 1 на нижчу ізопрофу (тобто - до нижчого обсягу прибутку) - наприклад, а. Таким чином, при обсягах виробництва рівних Q1Е та Q2Е у фірм 1 і 2 немає стимулів змінювати власні рішення, тому що це не приносить збільшення прибутку.

Олігополія Штакельберга.

Як і у моделі Курно, розглянемо випадок дуополії. Подібно до моделі Курно, фірми у моделі Штакельберга конкурують обсягами виробництва, але відмінністю є те, що одна з фірм вибирає свій обсяг виробництва першою, а друга повинна сприймати обсяг виробництва першої фірми як даність і вибирати свої рішення виходячи з того, що перша фірма вже має певні обсяги і відповідну частку ринку.

При цьому, фірма 1, яка вибирає обсяг виробництва ершою, знає, що фірма 2 буде орієнтуватись на вибраний нею обсяг і намагатись максимізувати прибуток. Рівновага у олігополії Штакельберга зображено на рис. 4.7. Фірма 1, максимізуючи прибуток, вибирає обсяг виробництва таким чином, щоб відповідна ізопрофа дотикалась до кривої реагування фірми 2.

Рис. 4.7. Модель олігополії Штакельберга

Як видно з рис. 4.7 за умови олігополії Штакельберга, фірма 1, яка вибирає обсяг виробництва першою, матиме більшу частку ринку (і більший прибуток) у порівняні з випадком олігополії Курно, а фірма 2 - відповідно, меншу. Загальний обсяг виробництва галузі у Олігополії Штакельберга буде більшим від олігополії Курно, а ціна - нижчою.

Зменшення витрат.

Якщо одна з фірм на олігополістичному ринку покращує технологію або отримує доступ до дешевших ресурсів, і за рахунок цього - зменшує витрати, це як правило (у моделях Курно та Штакельберга) приводить до перерозподілу ринку на її користь.

При зменшенні середніх витрат у фірми1 її крива реагування AB зміститься вправо вгору - отримаємо лінію A`B`(див. рис. 4.8). Нова рівновага Курно тепер досягатиметься не в т. ЕКУРНО, а в т. E' - при більшому обсязі випуску фірми 1 та меншому обсязі випуску (і відповідному скороченні прибутку) фірми 2.

Рис. 4.8. Вплив зменшення витрат фірми на стан рівноваги в моделі Курно

Наслідки скорочення витрат однієї з фірм у випадку олігополії Штакельберга будуть аналогічними.

Олігополія Суізі.

Основне припущення моделі Суізі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги E(PE,QE) - див. (рис. 4.9). При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D1 на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців - попит D2 у цьому випадку високо еластичний (рис. 4.9.а).

Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків BE та EF(рис. 4.9.б). Об'єднана лінія граничної виручки MR також складається із двох відрізків BA та KC, що утворюються з двох ліній граничної виручки, MR1(при Q>QE) і MR2(при Q<QE); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі AK.

Застосування правила граничного випуску, MR=MC, при максимізації прибутку фірми ілюструє жорсткість цін за олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з MC1 до MC2 не призводить ні до зміни обсягу QE, ні до зміни ціни PE (через існування вертикального розриву на кривій граничної виручки).

Рис. 4.9. Модель олігополії Суізі

Домінуюча фірма і цінове лідерство.

Ця модель виходить із припущення, що в олігополістичній галузі, де діє N+1 фірма, одна з них за рахунок переваги у нижчій вартості виробництва забезпечує значну частину галузевого випуску.

Така фірма зветься домінуючою фірмою. Рис. 4.10 ілюструє ситуацію на такому ринку.

На рис. 4.10 а зображена крива ринкового попиту D і крива пропозиції SN з боку N малих фірм, які є ціноотримувачами (вони звуться конкурентним оточенням домінуючої фірми). За ціною P0 малі фірми могли б постачати на ринок стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати(Q0).

На рис. 4.10 б зображена крива граничних витрат MC домінуючої фірми та крива попиту D0, з якою зустрічається домінуюча фірма. Ця крива починається з рівня ціни P0, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж P0 (за рахунок переваг у вартості), стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною нижчою, ніж Р0, обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги E, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг QE(згідно з умовою MR0=MC, де MR0 - гранична виручка домінуючої фірми) за ціною PE.

Обсяг ринкового попиту за ціною PE складає QB(рис. 4.10 а); малі фірми за такою ціною беззбитково для себе постачатимуть QA, а домінуюча фірма - обсяг QB-QA=QE.

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах. Взагалі лідерство у цінах охоплює й інші ситуації, коли одна фірма, не обов'язково домінуюча, оголошує про зміну цін, наприклад, про підвищення, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни ціни. В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблему при спробах застосування антимонопольного законодавства.

Рис. 4.10. Модель домінуючої фірми. (а) Обсяг випуску малих фірм QA; (б) Утворення ринкової ціни PE домінуючою фірмою

У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва.

Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.

Картелі.

Олігополістична конкуренція може вести до великих втрат для її учасників. Тому олігополісти з метою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утворення картелю - змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

Розглянемо галузь, де діє N однакових фірм. Якби галузь була організована як конкурентна, тоді ринкова рівновага досягалась би в точці E0(P0,Q0) на рис. 4.11 а, а кожна типова фірма перебувала б у стані рівноваги, E0(P0,q0) на рис. 4.11 б, і не отримувала економічного прибутку. При організації картелю фірми повинні:

а) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску Q;

б) встановити квоти кожного учасника;

в) виробити механізми запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Рис. 4.11. (а) Стан рівноваги для картелю EK(QK, PK) у порівнянні з конкурентною рівновагою E0(Q0,P0). (б) Квота qK фірми у складі картелю

Через те, що мета угоди - максимізація прибутку її учасників, для розрахунку спільних ціни та обсягу використовується модель монопольного ціноутворення, яка забезпечує найвищі прибутки виробникам. Стан монопольної рівноваги досягається у точці EK(PK,QK) на рис. 4.11 а і одночасно є станом рівноваги для картелю.

Квота кожної фірми визначається таким чином, щоб сума часток кожної фірми дорівнювала узгодженому сукупному обсягу QK. Нехай квота типової фірми складає qK (рис. 4.11 б). Зазначимо, що qK<q0 , тобто фірма повинна зменшити випуск на узгоджену з іншими учасниками величину(q0-qK). Тоді вона отримує прибуток, який чисельно дорівнює площі прямокутника CAPKEKA.

Щодо дотримання угоди, то окремі фірми завжди мають спокусу її порушити, бо висока ціна PK > MC (при q=qK ), дає змогу збільшити свій прибуток при збільшенні випуску до рівня q1 (якщо дозволять виробничі потужності), де P=MC; тоді прибуток складав би величину, що чисельно дорівнює площі CBPKE1B.

Але збільшення випуску неминуче буде вести до падіння ринкової ціни; адже коли всі учасники підуть на порушення угоди, то галузевий випуск зросте до Q1 (рис. 4.11 а), а такий обсяг неможливо реалізувати не лише за ціною PK, а й за попередньою ціною, P0, через обмеженість попиту.

Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

Висновки

олігополія ціновий монопольний

1. Ринки, на яких порушуються умови повної конкуренції, мають загальну назву ринків з неповною конкуренцією.

2. Монополія - тип ринку, на якому один виробник пропонує продукцію на ринку, входження на який для нових учасників блоковано (через існування вхідних бар'єрів), а близькі замінники нам цю продукцію відсутні.

3. Можливості встановлювати ціни (чи навіть впливати на ринкові ціни) є проявом ринкової (монопольної) влади фірм на ринках з неповною конкуренцією.

4. Через те, що монополіст безпосередньо зустрічається із спадною кривою попиту, його гранична виручка буде меншою за ринкову ціну(MR<P), а, відповідно, ринкова ціна при максимізації прибутку монополістом буде вищою, ніж, гранична вартість продукції (P>MC).

5. Через наявність вхідних бар'єрів в умовах монополії дія цінового механізму не призводить до парадоксу прибутку (як на конкурентних ринках), тому монополіст має можливість отримувати економічний(тобто монопольний) прибуток і в довгостроковому періоді.

6. Визначальною особливістю монополістичної конкуренції порівняно з повною конкуренцією є диференціація продукції, через що фірми на таких ринках намагаються утворити для себе певні ніші (сегменти ринку), в межах яких вони мають певну ринкову владу.

7. На ринках монополістичної конкуренції велику роль відіграє реклама, пропаганда своєї торгової марки серед покупців, що збільшує вартість виробництва. В довгостроковому періоді фірми не можуть втримати прибуток через відсутність обмежень для появи конкурентів, проте вищі витрати не дозволяють їм вийти на такі саме ефективні обсяги, на які виходять аналогічні фірми на повністю конкурентних ринках.

8. Олігополія - це такий тип ринкової структури, де (а) на ринку діє декілька продавців, (б) продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою, (в) існують значні бар'єри для входу на ринок, (г) фірма враховують поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно. Найважливіша риса, притаманна олігополії, - це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст повинна розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

9. Єдиної моделі олігополії не існує. Та чи інша форма взаємодії фірм на олігополістичному ринку може встановлюватись в залежності від багатьох факторів: технології та структури витрат, тривалості короткострокового періоду, наявності бар'єрів при виході з ринку, диференційованості продукції, структури попиту, поінформованість фірм-учасників ринку.

10. Модель олігополії Бертрана - це модель цінової війни. Фірми, маючи можливість відносно швидко змінювати обсяги випуску, конкурують цінами. Втрати фірм у результаті цінових війн є стимулом до створення картелів. Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством. Картелі є внутрішньо нестабільними за наявності транзакцій них витрат на контроль за дотриманням картельної угоди.

11. У моделі Курно кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягу випуску конкурента. Це можливо у випадку коли технологія випуску продукції не дозволяє фірмам митимемо змінювати обсяги виробництва та/чи особливості ринку не дозволяють миттєво збільшити обсяги продажів. Галузевий обсяг випуску у моделі Курно займає проміжне положення між чистою монополією та досконалою конкуренцією.

12. Стратегічну поведінку фірм на ринку олігополії найбільш точно відображають моделі теорії ігор. Рівновага за Нешем є такою комбінацією стратегій у грі, що у жодного гравця немає мотивів змінити своє рішення при даних стратегіях інших гравців. Наявність рівноваги за Нешем дає можливість прогнозувати - яким буде результат гри (рівновага на олігополістичному ринку).

Література

1. Мікроекономіка і макроекономіка / С. Будаговська, О. Кілієвич та ін. Підручник для підготовки магістрів державного управління за ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 2001. - 518с. - Ч.1, Розд. 8,9.

2. Економічний розвиток і державна політика/ Ю.Бажал, О.Кілієвич, О.Мертенс та ін. Навч. посібник за заг. ред. Ю.Єханурова та І.Розпутенка. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 480с. Част. 2, розд. 2.6.

3. Веймер Д.Л., Вайнінґ А.Р. Аналіз політики: концепції і практика. Пер. з англ. за наук. ред. О.Кілієвича. - К.: Основи, 1998. - 654c.

4. Н. Грегори Менкью. Принципы экономикс: - Спб: Питер Ком, 1999. - 784с.

5. Пiндайк Р., Рубiнфелд Д. Мiкроекономiка. - К.: Основи, 1998. - 646с.

6. Портер, Майкл Е. Стратегія конкуренції: Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів/ Пер. з англ. А.Олійник, Р.Скільський. - К.: Основи, 1998. - 390с.

7. Семюелсон Пол.А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998. - 676с.

8. W. Kip Viscusi, John M. Vernon, Joseph E. Harrington. Economics of regulation and antitrust/ Third ed. - The MIT Press, 2000. - 864с.

Размещено на Allbest.ru