Докорінне перетворення економічних відносин в агропромисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічного прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників.

3.2 Інтенсифікація буряківництва

В умовах інтенсифікації буряківництва велике значення має впровадження ресурсозберігаючого обробітку, направленого на зберігання ґрунту як основного засобу виробництва, економію матеріальних, трудових і енергетиччних ресурсів. Характерною особливістю застосування сучасних швидкісних машин є те, що ефективність виконання наступних операцій залежить від якості проведення попередніх. Так, якість зяблевого обробітку грунту, особливо глибокої оранки, впливає на технологічні операції в наступному році, починаючи з закриття вологи до збирання врожаю.

Тому кожну технологічну операцію слід проводити при оптимальному стані грунту, коли є можливість визначити строки.

Своєчасність лущення стерні визначається вологістю грунту, яка сприяє проростанню бур'янів. Якісне кришення скиби, заорювання бур'янів і післяжнивних решток відбувається при відносній вологості грунту (НВ) не вищій за 60 %, а на легких грунтах -- 80 %. При запізненні з оранкою можливе утворення плужної підошви і надмірне ущільнення грунту. Ущільнення грунту спостерігається також і при вирівнюванні погано виораного, особливо вологого грунту. Навесні такий грунт погано обробляється, затримуються строки сівби цукрових буряків.

Раціональність обробітку грунту визначається високою якістю при мінімальному використанні машин і знарядь. Тому з комплексу використовуваних машин і знарядь треба вибрати ті, які б найбільш відповідали умовам технологічного процесу і вимогам агротехніки. Мінімалізація обробітку грунту, зведення до обгрунтованого мінімуму кількості розпушувань сприяє створенню в ньому анаеробних умов, що запобігає мінералізації органічних речовин і сприяє нагромадженню в грунті важливого біогенного регулятора росту -- етилену.

Встановлено, що інтенсивний обробіток грунту, підвищення кислотності і збільшення доз азотних добрив сприяють швидкому розкладанню гумусу. Це особливо стосується культур, які залишають в грунті мало рослинних залишків, зокрема цукрових буряків.

Тільки комплексний аналіз сівозміни, способів обробітку грунту і системи удобрення культур у сівозміні дає можливість визначити причину низької врожайності цукрових буряків, недостатньої ефективності використаних добрив та інших агротехнічних заходів. Часто один і той самий технологічний прийом може бути єдино правильним у конкретних погодних і ґрунтових умовах у різних ланках зернобурякової сівозміни і неефективним у різних зонах бурякосіяння.

Ефективність обробітку грунту залежить від передпопередників цукрових буряків і їх агротехніки, видів і доз добрив, кліматичних, погодних і ґрунтових умов. Основними завданнями його є підготовка ущільненого насіннєвого ложа і створення помірно розпушеного кореневмісного шару грунту під ним на можливо більшу глибину, мобілізація поживних речовин для засвоєння рослинами.

У буряківництві прийнято вважати, що коренеплоди конічної форми, як правило, більш цукристі, врожайні, посухостійкі. Форма коренеплоду залежить від сортових особливостей і заглиблення в грунт кореневої системи рослини. Саме тому створення під час обробітку шару грунту з оптимальною об'ємною масою є вирішальною умовою росту коренеплодів без деформацій і розгалужень.

З переходом на інтенсивну технологію вирощування цукрових буряків, коли вносяться високі дози органічних і мінеральних добрив, застосовуються пестициди, збільшується кількість технологічних операцій, насіння висівається на задану відстань, обробіток грунту має і додаткові специфічні завдання.

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження, де розміщуються основні площі посівів цукрових буряків і волога в більшості років є вирішальним фактором одержання високих урожаїв коренеплодів, обробіток грунту є основним засобом нагромадження і зберігання в ньому вологи атмосферних опадів.

Випаровування води з грунту відбувається в основному внаслідок капілярних і дифузійно-конвекційних (вивітрювання) процесів. На долю останніх у незрошу ваній зоні бурякосіяння припадає близько 70 % випаровуваної вологи.

Під час обробітку грунти ущільнюються сільськогосподарською технікою. Кількість проходів тракторів у зернобуряковій сівозміні за останні 40 років і середня маса трактора збільшилися в 2 рази. Збільшилась дія на грунт ґрунтообробних і збиральних машин, автомобілів. За даними Українського НДІ ґрунтознавства, лише під час передпосівної культивації трактор МТЗ-82 на 1 га ущільнює 0,17 га грунту. Середня врожайність коренеплодів за три роки біля ущільненого міжряддя була на 5,3 т/га меншою порівняно з рядками, біля яких не було ущільнених міжрядь. При вирощуванні цукрових буряків сумарна площа ущільнення на 1 га досягає ЗО-32 тис. м² (без збирально-тракторних операцій), пшениці -- 22-26, кукурудзи --18-ЗО тис. м².

При багаторазових проходах важких енергетичних і технологічних машин поряд з ущільненням і руйнуванням структури грунту спостерігається змейшення кількості ерозійно-стійких агрегатів.

При вирощуванні цукрових буряків за інтенсивною технологією дуже важливо вибрати такий оптимум технологічних операцій, який би забезпечував мінімальне ущільнення грунту, максимальну врожайність, високу якість і низьку собівартість коренеплодів. Мінімалізація обробітку грунту повинна відбуватися насамперед за рахунок скорочення і поєднання технологічних операцій під час передпосівної підготовки грунту, сівби і догляду за посівами, а не за рахунок системи зяблевого обробітку грунту.

З технологічних заходів велике значення мають створення і впровадження комбінованих і широкозахватних машин і агрегатів, виключення другорядних і поєднання необхідних технологічних операцій.

Інтенсивна технологія вирощування цукрових буряків передбачає відмову від ручної праці при догляді за посівами, зменшення кількості механічних обробітків грунту, які погіршують фізико-хімічні властивості грунту і збільшують затрати.

Затрати праці на 1 га посіву цукрових буряків у нашій країні перевищують 100 людино-годин, що в 1,5-2 рази більше порівняно з іншими бурякосійними країнами. Більше половини затрат припадає на догляд за посівами і боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами.

Інтенсивна технологія вирощування цукрових буряків основана на інтегрованій системі захисту рослин, яка включає профілактичні заходи, агротехнічні, біологічні і хімічні методи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами. Хімічним методам боротьби при цьому відводиться допоміжна роль.

Пріоритетність профілактичних заходів, агротехнічних і біологічних методів боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами зумовлюється насамперед екологічними обставинами, дороговизною застосування пестицидів і недостатньою їх ефективністю.

Забруднення навколишнього середовища -- загальнонародна проблема. Від 60 до 90 % пестицидів, які застосовують, потрапляють у грунт, повітря, водойми. Всі пестициди належать до ядів широкої дії. Вони уражують не тільки об'єкт знищення, а й всі живі організми, знижують врожайність культурних рослин.

Поява нових пестицидів випереджує розвиток знань про біологічну дію цих препаратів на організм людини. Практично немає можливості передбачити всі можливі наслідки застосування і тривалість післядії численних пестицидів. Стійкі гербіциди, які повільно розкладаються, можуть нагромаджуватись і багаторазово концентруватися в грунті і рослинах, а потім у тілі тварин і людей.

Водночас без застосування пестицидів при вирощуванні цукрових буряків та інших культур у найближчому майбутньому обійтися неможливо, бо втрати врожаю від бур'янів, шкідників і хвороб величезні. Тому основним завданням є необхідність грамотно застосовувати хімічні методи боротьби в поєднанні з агротехнічними і біологічними. Одночасно необхідно створювати сприятливі умови для мікробіологічного самоочищення грунту від пестицидів.

Селекція і насінництво цукрових буряків -- основа інтенсифікації буряківництва. Перехід на інтенсивну технологію вирощування цукрових буряків став можливим при використанні високоякісного насіння однонасінних сортів і гібридів. Біологічні і фізичні властивості насіння визначають потенціальну продуктивність фабричних цукрових буряків. Від якості насіння значною мірою залежить ефективність інтенсивної технології вирощування цукрових буряків.

Основним завданням насінництва цукрових буряків є розмноження районованих сортів і гібридів із збереженням їх спадкових властивостей.

Елітно-насінницькі підприємства вирощують насіння еліти, яке надходить на елітно-насінницькі заводи. Підготовлене до сівби насіння передається для розмноження в насінницькі бурякові господарства, які вирощують фабричне насіння, яке використовується для сівби цукрових буряків для промислових цілей.

3.3 Показники інтенсифікації виробництва цукрових буряків

Інтенсифікація як об'єктивний процес розвитку сільського господарства має багатогранний і комплексний характер. Вона включає всі напрями розвитку економіки сільськогосподарських підприємств на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу і безпосередньо впливає на кіпцеві результати виробництва.

Мета інтенсифікації -- збільшення виходу високоякісної продукції в розрахунки на одиницю земельної площі, а також підвищення економічної ефективності виробництва. Засобом розв'язання цієї проблеми є додаткові вкладення, що зумовлюють концентрацію уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площ. У такому понятті інтенсифікації відображений її причинно-наслідковий зв'язок. Виходячи з цього вивчення інтенсифікації сільського господарства здійснюють у три етапи на основі системи показників. Залежно від економічного змісту це показники рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, результату економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства.

У процесі інтенсифікації виробництва цукрових буряків де землі прикладаються різноманітні засоби виробництва і жива праця сільських трудівників. У зв'язку з цим для визначення рівня інтенсивності виробництва використовується система економічних показників, серед яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.

Щоб визначити рівень інтенсивності виробництва цукрових буряків, необхідно обчислити суму річних виробничих витрат на 1 га посіву культури. Показник річних виробничих витрат використовують не лише при визначенні рівня інтенсивності, а й при вивченні економічної ефективності інтенсифікації виробництва, зіставляючи його з вартістю валової продукції.

Рівень інтенсивності виробництва цукрових буряків характеризується також таким показником, як затрати живої праці з розрахунку на гектар посівів. Інтенсифікація виробництва здійснюється на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці. Тому на відміну від інших показників затрат праці на одиницю земельної площі у процесі інтенсифікації закономірно зменшуються. Це відображує відповідні зміни у співвідношенні затрат уречевленої і живої праці з підвищенням технічної озброєності сільського господарства.

У процесі інтенсифікації сільського господарства зростає використання засобів виробництва у вигляді різноманітних речових елементів і енергетичних ресурсів. Для вивчення впливу окремих факторів інтенсифікації сільського господарства на вихід продукції і ефективність її виробництва обчислюють також натуральні показники рівня інтенсивності.

За рівнем інтенсивності сільського господарства на основі використання системи вартісних і натуральних показників можна повністю і всебічно характеризувати процес інтенсифікації. Зіставляючи їх за ряд років, обчислюють розміри додаткових вкладень і темпи їх зростання.

Вивчення змін у рівні інтенсивності виробництва дає можливість встановити вплив додаткових сукупних вкладень на збільшення виходу продукції з одиниці земельної площі. Основні результативні показники інтенсифікації виробництва цукрових буряків -- це врожайність культури, вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь.

За несприятливих умов вихід продукції в окремі роки може зменшуватись, але це не означає порушення тенденції до інтенсифікації виробництва. Тому рівень інтенсивності і результати інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вивчають не за окремі роки, а на підставі середньорічних показників за 3-5 років.

Підвищення рівня інтенсивності виробництва має не тільки збільшити вихід продукції на гектар земельної площі, а й скоротити затрати праці й коштів на її одиницю. В цьому виражається суть процесу інтенсифікації, який передбачає не тільки сукупні додаткові вкладення в сільське господарство, а й підвищення його ефективності.

Економічну ефективність інтенсифікації характеризують такі показники: продуктивність праці, фондовіддача, окупність виробничих витрат, собівартість продукції, розмір валового, чистого доходу і прибутку на 1 га земельної площі, рівень рентабельності виробництва, окупність додаткових витрат. Останній показник у загальному вигляді характеризує економічну доцільність збільшення виробничих витрат і визначає ефективність їх використання. Окупність додаткових витрат -- це середньорічний приріст вартості валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 крб. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва.

В умовах підвищення економічної ефективності інтенсифікації передбачається зниження фондо-, матеріале- та енергомісткості виробництва. У тваринництві особливого значення набуває зменшення кормомісткості продукції, тобто зниження витрат кормів на виробництво одиниці продукції.

Підвищення економічної ефективності інтенсифікації виробництва цукрових буряків характеризується більш високими темпами зростання виходу продукції з розрахунку на одиницю земельної площі.

Різниця в темпах зростання виробничих витрат на одиницю земельної площі і приросту валової продукції не суперечить об'єктивним закономірностям інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Тому випадок зниження продуктивності додаткових вкладень є цілком рівноправним і однаково можливим, як і випадок підвищення їх ефективності.

Отже, послідовне збільшення виробничих витрат на одиницю земельної площі виявляє в динаміці різну віддачу продукцією. Підвищення економічної ефективності інтенсифікації досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

3.4 Впровадження прогресивних форм оплати праці при вирощування цукрових буряків

У процесі переходу народного господарства до багатоукладної економіки питання організації оплати і стимулювання праці відображують відносини, які виникають між працівниками, зайнятими у державних, кооперативних, орендних, приватних та інших підприємствах. При різних формах власності і системах організації виробництва оплата праці та матеріальні винагороди, спрямовані на трудову активізацію працівників з метою досягнення найвищих результатів праці при найменших витратах виробництва, набувають великого значення і здійснюються неоднаково.

При приватній власності на засоби виробництва або організації власного виробництва оплата й матеріальні стимули до праці підвищують інтерес до підприємництва, основною метою якого є одержання максимального прибутку. У державних та колективних сільськогосподарських підприємствах вони виступають у формі механізму розподілу частини валового доходу (знову створеної вартості). Організація виробництва та виробничі відносини у державних, колективних підприємствах і селянських (фермерських) господарствах впливають на систему оплати праці та її стимулювання.

Найбільш дійовими системами оплати праці є ті, при яких заробіток працівника тісно пов'язаний з ефективністю виробництва, тобто з кількістю та якістю одержаної продукції, а також витратами на її виробництво. Найповніше відповідають цим вимогам оплата праці від одержаного госпрозрахункового доходу (за принципом купівлі-продажу продукції і матеріальних ресурсів), оплата праці від валового доходу та матеріальне стимулювання за принципом розподілу громадських доходів.

Однак до останнього часу у багатьох сільськогосподарських підприємствах використовують акордно-преміальну систему оплати праці, яка при високому рівні організації виробництва та правильному її застосуванні забезпечує необхідну матеріальну заінтересованість працівників у ефективному веденні виробництва.

Виконання певних робіт, або відпрацьований час, передбачає винагороду за кінцеві результати праці у кінці року чи періоду. Оплата праці, одержана протягом виробничого періоду, виступає у вигляді авансу, оскільки його нараховують не за кінцеві, а за проміжні показники виробничої діяльності.

Оплата праці від одержаного госпрозрахункового доходу або за принципом купівлі-продажу продукції та матеріальних ресурсів є формою оплати, при якій фонд оплати праці первинних трудових колективів (бригад, ферм, ланок, ремонтних майстерень, сімейних та інших колективів) формують за рахунок перевищення вартості виробленої або реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг над вартістю витрачених у процесі виробничої діяльності матеріальних цінностей, робіт і послуг, відрахувань на амортизацію закріплених основних засобів виробництва, у резерв, на покриття збитків у порядку матеріальної відповідальності за невиконання договірних та інших зобов'язань тощо.

Вартість виробленої чи реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг визначають у розрахункових цінах, які при раціональному господарюванні повинні забезпечити повне відтворення матеріально-грошових витрат первинного колективу, а також формування його фонду оплати праці на рівні, достатньому для забезпечення високої матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї роботи.

Існує кілька варіантів встановлення розрахункової ціни. Найбільш поширеними є: розрахункові ціни на рівні виробничої собівартості; розрахункові ціни, визначені з урахуванням рівня доходності; технологічні госпрозрахункові ціни.

Розрахункові ціни, визначені на основі виробничої собівартості продукції, включають прямі, а також частково або повністю загальногосподарські та загальновиробничі витрати, якщо колективи . Безпосередньо їх контролюють і оплачують. Залежно від досягнутого рівня розвитку господарства та нормативної бази розрахункові ціни можна визначати за нормативами на основі планових або фактичних витрат, які склалися за 3-5 попередніх років. Колектив реалізує вироблену продукцію за розрахунковими цінами, відшкодовує матеріальні та прирівняні до них витрати, а різницю використовує на матеріальне стимулювання.

Розрахункові ціни, визначені з урахуванням рівня доходності, включають прямі, загальногосподарські та загальновиробничі витрати, а також певну частку чистого доходу (прибутку). У господарстві виходячи із фактичного рівня рентабельності, досягнутого за ряд попередніх років, встановлюють плановий рівень доходності, однаковий для всіх підрозділів і на всі види продукції та послуг. По кожному їх виду ціну визначають на основі нормативних, планових або фактичних витрат. При цьому до витрат виробництва,, які складаються із матеріальних витрат, оплати праці, загальногосподарських і загальновиробничих витрат, додають плановий госпрозрахунковий доход і одержують вартість госпрозрахункової валової продукції. Із неї розраховують внутрішньогосподарські розрахункові ціни.

У кінці виробничого періоду всю фактично вироблену продукцію госпрозрахунковий колектив реалізує за внутрішньогосподарськими розрахунковими цінами. Віднявши із виручки матеріальні витрати, одержують госпрозрахунковий валовий доход, з якого за встановленими нормативами відраховують кошти на організацію управління в галузі та господарстві, а також на створення фондів розширення відтворення та поліпшення соціально-побутових умов. Решта доходу йде на матеріальне стимулювання працівників колективу.

При використанні у сільськогосподарському підприємстві розрахункових цін на рівні державних договірних первинні трудові колективи самостійно розпоряджаються продукцією, виробленою понад договірні обсяги. По кожному колективу встановлюють нормативи відрахувань на виробничі та загальногосподарські витрати, які вони зобов'язані здійснювати після реалізації продукції. Із одержаного госпрозрахункового доходу провадяться відрахування у фонд розширеного відтворення, фонд соціального розвитку, а також за раніше встановленим нормативом передається частина коштів у розпорядження сільськогосподарського підприємства для формування чистого доходу в цілому по господарству. Решта доходу направляється на стимулювання праці трудівників колективу.

За таким варіантом оплати праці не підприємство передає частину одержаного чистого доходу трудовому колективу, а колектив відраховує кошти для формування чистого доходу підприємства. Внутрішньогосподарські розрахункові ціни на сільськогосподарську та іншу продукцію диференціюються залежно від її якості, класу, кондицій, строків реалізації та ін.

При встановленні внутрішньогосподарських цін у фонд оплати праці включають оплату по тарифу, підвищену оплату на збиранні врожаю, надбавки за класність і майстерність, за роботу у шкідливих умовах виробництва, доплату за продукцію. Сюди можна включати також додаткову оплату, премії, надбавки за стаж роботи та інші виплати. Протягом року або періоду до одержання продукції членам первинного трудового колективу виплачують аванс. Вся економія коштів залишається у колективі, і таким чином збільшується його доход. Але, коли собівартість продукції з якихось причин (крім стихійного лиха) перевищує розрахункову ціну, бригада зазнає збитків.

3.5 Інтенсифікації виробництва цукрових буряків

Таблиця 8 Інтенсифікації виробництва цукрових буряків

Сільське господарство нашої країни протягом багатьох років розвивалось на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного напрямів, що забезпечувало вдосконалення структури виробництва, підвищення продуктивності праці і збільшення виходу продукції.

Використовуючи запропоновану методику, проаналізуємо процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в ПП “Лосятинське”. Дані табл. 8 свідчать, що виробництво цукрових буряків у 2002 р. розвивалось в умовах підвищення рівня його інтенсивності.

Підвищення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва в господарстві сприяло збільшенню обсягів валової і товарної продукції. Так, вартість валової продукції у 2002 р. зросла в 2,5 рази в порівнянні з 2000 роком, реалізації товарної продукції господарства збільшилась на 4%.

Процес інтенсифікації виробництва цукрових буряків у 2002р. здійснювався в умовах підвищення його економічної ефективності. Так, досягнуто досить високої врожайності культури в умовах розширення посівних площ в 3,5 рази підвищилась рентабельність виробництва. Якщо в 2000 році рівень рентабельності реалізації цукрових буряків становив 21%, то в 2002 році - 59%.

У 2002 році на відміну від 2000 року додаткові вкладення призвели до значного збільшення виходу продукції.

Висновки і пропозиції

Отже цукрові буряки - важлива сільськогосподарська культура, що є єдиною сировиною в нашій країні для виробництва цукру. Крім того побічна продукція виробництва буряків широко використовується для годівлі тварин. Буряківництво забезпечує високі прибутки і є високорентабельною галуззю.

В сучасних умовах проходить інтенсифікація буряківництва, що супроводжується такими основними напрямками підвищенням економічної ефективності виробництва цукрових буряків:

1. Поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування цукрових буряків за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці.

2. Захист ґрунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

3. Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці у виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

4. Підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спостерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності.

5. Підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання.

6. Раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність переведення всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

7. Поєднання різноманітних форм власності та видів господарювання, форм організації праці. Впровадження принципів орендного підряду і оренди створює умови, які можуть повернути селянинові становище господаря на землі, заінтересованого в ефективному її використанні.

8. Створення системи цін на продукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створювала умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на принципах господарського розрахунку і самофінансування.

Література

1. Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”// Урядовий кур'єр.-2001.-20 лютого.

2. Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39.

3. Закон України „Про оцінку земель”// Голос України. - 2004. - 30 січня.

4. Закон України „Про лізинг”// Урядовий кур'єр. - 1998. -№ 5-6.

5. Земельний кодекс України // Голос України - 2001. - № 217-218.

6. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.

7. Агрохимическая тетрадь. Интенсивная технология производства сахарной свеклы. Булавин Н. И. и др. - М.:Росагропромиздат, 1992.

8. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Статистика підприємства: Навч. посіб. - К.: Слобожанщина, 1999 - 600 с.

9. Глеваський І. В. Буряківництво: Навч. посібник. - К.: Вища шк.,1991. - с. 320

10. Економіка аграрних підприємств. Василь Гаврилович Андрійчук. - 2- ге вид., доп. і перероб. К.: Вища шк., 2002 - 624 с.

11. Економіка сільського господарства. В. П. Мертенс, В. І. Мацибора, А. Ф. Жигало та ін. за редакцією В. П. Мертенса. - К.: Урожай, 1995.

12. Економіка сільського господарства. П. П.Руснак, В. В. Жебна, М. М. Рудий, А. А. Чалий за ред. Руснака П. П. - К.: Урожай, 1998.

13. Сінченко В. М. Проблеми підвищення економічної ефективності виробництва цукрових буряків // Економіка АПК - 2000, № 2.

Размещено на Allbest.ru