Удосконалення застосування програмно-цільового методу для місцевих бюджетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Бюджетна система”

ТЕМА РОБОТИ:

Удосконалення застосування програмно-цільового методу

для місцевих бюджетів

Вступ

На шляху європейської інтеграції актуальним для України є реформування фінансової сфери і гармонізація чинного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, оскільки національна економіка характеризується низьким рівнем ефективності соціально-економічної політики, відсутністю дієвих механізмів управління бюджетними коштами, недосконалістю діючого законодавства з питань здійснення бюджетних видатків.

Запровадження сучасних технологій у галузі державного управління дозволяє підвищити ефективність соціально-економічної політики держави шляхом оптимізації структури бюджетних видатків. Одним з методів, апробованих у світовій практиці, який забезпечує узгодження бюджетних видатків із пріоритетами державної політики, є програмно-цільовий метод (далі - ПЦМ). Упровадження ПЦМ є важливою складовою бюджетної реформи в Україні, що потребує проведення ґрунтовних досліджень його сутності, особливостей і ролі в бюджетному процесі.

Проблеми розвитку й удосконалення методів бюджетного управління в цілому та програмно-цільового методу зокрема висвітлено у працях українських вчених: Т.С.Бабич, Т.І.Єфименко, Л.Є.Клець, М.І.Крупки, М.І.Кульчицького, Г.В.Кучер, В.Д.Лагутіна, Л.О.Омелянович, К.В.Павлюк, Ю.В.Пасічника, М.Т.Пашути, З.В.Перуна, Н.І.Рубан, Ю.Л.Субботович, І.Б.Стефанюка, О.П.Суслова, В.М.Федосова, Н.Ф.Чечетової, І.Я.Чугунова та ін.

Відомі роботи з даної тематики зарубіжних вчених: О.І.Андрєєвої, М.П.Афанасьєва, Ханса де Брюйна, В.Гамукіна, А.В.Кірєєвої, Т.М.Ковальової, І.В.Кривогова, A.М.Лаврова, О.Г.Лобко, Ф.Мошера, А.Премчанда, Б.А.Райзберга та ін.

Запровадження ПЦМ в Україні відбулося на рівні державного бюджету та у вигляді окремих пілотних проектів на рівні місцевих бюджетів. Удосконалення потребують процес формування та виконання бюджету за програмами, що реалізуються із застосуванням ПЦМ, методики визначення показників результативності бюджетних програм і проведення оцінки здійснених бюджетних видатків. Зазначене підтверджує необхідність проведення дослідження.

Мета курсової роботи полягає в узагальненні теоретико-методологічних засад застосування програмно-цільового методу планування місцевих бюджетів в Україні і формування рекомендацій щодо його вдосконалення з урахуванням світового досвіду для забезпечення ефективного й раціонального використання коштів місцевих бюджетів.

Поставлена мета зумовила вирішення таких основних завдань:

- узагальнити теоретико-методологічні засади запровадження програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів;

- провести аналіз результатів запровадження програмно-цільового методу в умовах зведеного бюджету Дніпропетровської області;

- визначити напрями удосконалення методів формування місцевих бюджетів в Україні в сучасних умовах економічного розвитку.

Об'єктом дослідження є управління видатками державного та місцевих бюджетів.

Предметом дослідження є економічні відносини, які виникають в процесі застосування сучасних технологій бюджетування.

бюджет місцевий кошти використання

Розділ 1

Теоретико-методологічні засади запровадження програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів

1.1 Сутність програмно-цільового методу бюджетного планування

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає вдосконалення практики бюджетного планування через застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Одним із таких підходів, що дають можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку, є програмно-цільовий метод складання бюджету і, зокрема, визначення обсягів його видаткової частини.

Застосування цього методу в бюджетному плануванні на місцевому рівні сприяє становленню ефективного місцевого самоврядування, зміцненню його матеріально-фінансової, правової та організаційної самостійності, дає можливість змістити акценти у витрачанні завжди обмежених бюджетних коштів і спрямувати їх на вирішення найважливіших і першочергових проблем територіальних громад. Позитивних результатів упровадження програмно-цільового методу досягають завдяки тому, що він базується на середньотерміновому плануванні, чітко окреслює пріоритети соціально-економічного розвитку територій, передбачає ефективне управління доходами і видатками бюджетів, сприяє виробленню довготермінової стратегії.

Однією з найболючіших проблем місцевого самоврядування в Україні є постійна нестача фінансових ресурсів, яка унеможливлює виконання повною мірою покладених на нього функцій і завдань. Тому в межах чинного нормативного поля та відсутності реальних перспектив суттєвого збільшення обсягів податкових і неподаткових надходжень до місцевих бюджетів особливо актуальною стає проблема ефективного використання наявних бюджетних ресурсів. Вирішити її можна завдяки впровадженню програмно-цільового методу, який базується не на врахуванні наявної мережі та штатів установ, які фінансуються з бюджету, а на результатах виконання програм, які покликані задовольняти потреби громадян.

Застосування прозорих процедур визначення переліку та цілей бюджетних програм, показників їх результативності сприяє утвердженню демократичних засад у бюджетному процесі на місцевому рівні. Платники податків - члени територіальної громади одержують можливість оцінити ефективність роботи органів самоврядування, виявити ступінь задоволення суспільних потреб і на цій основі приймати відповідні рішення щодо потрібних змін.

Поширення програмно-цільового методу на усіх рівнях бюджетної системи є одним із пріоритетних завдань сучасної бюджетної політики, тому що цей прогресивний підхід до формування бюджетної стратегії дає змогу підвищити ефективність управління бюджетними коштами. Його застосування створює необхідні передумови для поєднання соціально-економічних пріоритетів із заходами бюджетної політики, що в свою чергу, дозволяє забезпечити збалансованість бюджетів у середньо-терміновій перспективі, покращити рівень надання послуг населенню органами державної влади та місцевим самоврядуванням.

Окремі елементи програмно-цільового методу з 2002 р. запроваджено на рівні державного бюджету. З 2003 р. програмно-цільовий метод випробовується на рівні місцевих бюджетів України.

Програмно-цільовий метод реалізується у межах проекту "Реформа місцевих бюджетів в Україні", що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснює RTI Int. У ході цього проекту передбачалося покращити управління місцевими бюджетами у 140 містах країни, зміцнити автономію місцевого самоврядування шляхом цілеспрямованої допомоги Верховній Раді України у законотворенні, технічної та методологічної допомоги Міністерству фінансів України з метою впровадження програмно-цільового методу на центральному рівні.

Розглянемо зміст та основні елементи програмно-цільового методу бюджетного планування відповідно до чинної нормативної бази та методичних матеріалів USAID.

Основною метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Центральним елементом програмно-цільового методу є бюджетні програми.

Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиних мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Кожній бюджетній програмі присвоюється код, що складається із семи цифрових знаків, з яких:

перший, другий і третій визначають головного розпорядника бюджетних коштів (відповідний код відомчої класифікації видатків бюджету);

четвертий знак вказує на відповідальних виконавців бюджетних програм, головного розпорядника бюджетних коштів (якщо відповідальним виконавцем є структурний підрозділ центрального апарату головного розпорядника бюджетних коштів, ставлять цифру "1", щодо всіх інших відповідальних виконавців використовують цифри від "2" до "9");

п'ятий і шостий знаки вказують на бюджетну програму, виконання якої забезпечує один відповідальний виконавець. Якщо програма пов'язана з утриманням апарату органів державної влади, ставляться цифри "1", для всіх інших бюджетних програм - від "2" і далі залежно від номера бюджетної програми одного відповідального виконавця;

сьомий знак визначає напрям діяльності в конкретній бюджетній програмі (цифри від "1" до "9").

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає призначення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує виконання однієї або кількох бюджетних програм у системі головного розпорядника, є юридичною особою і несе відповідальність за виконання бюджетної програми.

Функціональну класифікацію видатків бюджету застосовують виключно в аналітичних і статистичних документах. Зв'язок коду конкретної бюджетної програми з відповідним кодом функціональної класифікації видатків бюджету використовують, зокрема, для складання зведеного бюджету, здійснення макроекономічного аналізу, формування державної політики у сферах економіки, проведення міжнародних порівнянь видатків за функціями.

Процес програмно-цільового планування включає такі етапи (рис. 1.1):

У процесі середньотермінового бюджетного планування відбувається визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі урядових програм плану своєї діяльності на середньотерміновий період та обсягу потрібних коштів для досягнення поставлених цілей у середньотерміновій перспективі.

Середньотермінове бюджетне планування є необхідним елементом упровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Перехід до середньотермінового бюджетного планування дасть можливість учасникам бюджетного процесу узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами як у межах підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довготермінової бюджетної політики.

Основні завдання середньотермінового бюджетного планування полягають у такому:

поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених і реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості їх досягнення упродовж багатьох років;

визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення стратегічних пріоритетів;

підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне використання бюджетних коштів;

посилення загального бюджетного контролю.

Рис. 1.1 Етапи програмно-цільового планування

Кожна бюджетна програма має низку складових:

1. Мета бюджетної програми включає законодавчо визначені основні цілі, яких потрібно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми.

2. Завдання бюджетної програми - конкретні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду й оцінити які можна за допомогою результативних показників.

3. Напрями діяльності - конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням спрямування витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності мають відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів. Визначення напрямів діяльності забезпечує реалізацію бюджетної програми у межах коштів, спрямованих на зазначену мету.

4. Результативні показники - кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми, підтверджені статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю та дають можливість оцінити використання коштів на виконання бюджетної програми.

Застосування результативних показників дає можливість простежити ефективність використання бюджетних коштів, виявити співвідношення досягнутих результатів і витрат, визначити тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівнювати результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками та за головними розпорядниками бюджетних коштів, визначати найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Застосування результативних показників сприяє якісному та кількісному аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінансового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання.

Результативні показники поділяють на такі групи:

показники затрат - визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми:

державне управління: кількість підвідомчих установ, штатних одиниць, отриманих листів, доручень, звернень громадян;

освіта: кількість навчальних закладів за категоріями, кількість годин навчального процесу, чисельність працівників навчального закладу, кількість учнів;

охорона здоров'я: чисельність працівників галузі за категоріями, кількість медичних установ за типами хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні, кількість медичних засобів, обладнання;

житлово-комунальне господарство: загальна житлова площа, що потребує проведення капітального ремонту;

показники продукту - використовуються для оцінювання досягнення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами, виробленими у процесі виконання бюджетної програми):

державне управління: кількість підготовлених та прийнятих рішень, перевірок, обсяг наданих послуг та отриманих коштів (дозволи, ліцензії), кількість вирішених питань, доручень;

освіта: кількість випускників;

охорона здоров'я: кількість відвідувачів поліклінік, амбулаторій, кількість амбулаторних візитів, пролікованих;

житлово-комунальне господарство: площа відремонтованого житлового фонду;

показники ефективності - відношення кількості вироблених товарів (обсягу виконаних робіт, наданих послуг) до їх вартості у грошовому або іншому вираженні (витрати ресурсів на одиницю показника продукту):

державне управління: обсяг наданих послуг на одного працівника, кількість прийнятих рішень на одного працівника, витрати на утримання однієї штатної одиниці, витрати на відрядження в розрахунку на одну особу;

освіта: вартість навчання одного учня, витрати на один навчальний заклад, кількість навчальних годин на одного вчителя;

охорона здоров'я: кількість пацієнтів на одного лікаря, вартість ліжко-дня, показник завантаженості ліжкового фонду, середня кількість днів перебування у лікарні;

житлово-комунальне господарство: витрати на проведення капітального ремонту 1 кв. м житлової площі;

показники якості - відображають якість вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг):

державне управління: відношення вчасно виконаних завдань до їх загальної кількості (у відсотках), зміна обсягу податкової заборгованості (недоїмки), зміна обсягу кредиторської заборгованості, кількість позовів на неправомірні дії органів влади;

освіта: кількість випускників, які закінчили навчальний заклад із відзнакою, покращання рівня освіти (ступеня успішності);

охорона здоров'я: рівень виліковності хворих, рівень захворюваності (за віковою структурою), рівень смертності, прогнозована тривалість життя;

житлово-комунальне господарство: відношення площі житлового фонду, що потребує ремонту, до загальної площі житлового фонду (у відсотках).

Документ, який містить всю потрібну інформацію про бюджетну програму називається паспортом бюджетної програми. У ньому визначено суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього паспорту контролюють цільове та ефективне використання бюджетних коштів, проводиться аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формують на підставі бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм складають усі головні розпорядники бюджетних коштів щороку за кожною бюджетною програмою.

Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним наказом Міністерства фінансів України та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності згідно із законом про державний бюджет.

Програмно-цільовий метод бюджетного планування має низку переваг порівняно із застосовуваними раніше методами планування, які базувалися на розрахунках показників наступного бюджетного періоду на основі досягнутих раніше показників. Крім того, потреби соціальної сфери загалом фінансувались за залишковим принципом. Основні переваги програмно-цільового методу полягають:

у забезпеченні прозорості бюджетного процесу, чіткому визначенні цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищенні рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

забезпеченні за результатами виконання бюджету оцінювання діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

впорядкуванні організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

посиленні відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотриманням відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

підвищенні якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

1.2 Досвід країн-членів ЄС щодо формування місцевих бюджетів за принципом цільового спрямування

Наприкінці XIX ст. відбулося остаточне організаційне оформлення інституту місцевого самоврядування і визначення кола завдань місцевої влади зарубіжних країн. У XX ст. відбувався процес зміцнення позицій місцевого самоврядування, що відповідало загальносвітовим тенденціям посилення демократичних засад суспільного життя і децентралізації державної влади. Закономірно, що такі процеси супроводжувалися зростанням обсягів фінансових ресурсів, які надходили у розпорядження органів місцевого самоврядування і зосереджувались, головним чином, у місцевих бюджетах.

Основні чинники, які зумовили збільшення видатків місцевих бюджетів зарубіжних країн, були такі:

відбувалося поступове і неухильне розширення кола завдань, вирішення яких покладалося на місцеву владу;

швидкими темпами зростало населення міст, що вимагало більших затрат на соціально-культурні та побутові потреби, фінансування яких переважно здійснюється з місцевих бюджетів;

прискорилася урбанізація населених пунктів, внаслідок якої значно зросли витрати місцевої влади на утримання доріг, освітлення, прибирання території тощо;

підвищувалася роль місцевої влади у відтворенні робочої сили (фінансування обов'язкової початкової і середньої освіти, допомога та працевлаштування безробітних, кількість яких збільшувалась, та ін.);

посилилась соціальна орієнтація економіки більшості ринкових країн, що передбачало зростання обсягів коштів, які спрямовувались на допомогу соціально незахищеним верствам населення, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів;

погіршилося екологічне становище загалом у світі, що також вимагало додаткових витрат на охорону навколишнього природного середовища, попередження і подолання наслідків екологічних катастроф;

відбулася регіоналізація економічних та соціальних процесів (після Другої світової війни), надавалася допомога депресивним територіям з відповідною передачею їм додаткових коштів.

Названі тенденції суспільного розвитку сприяли збільшенню загальних обсягів фінансових ресурсів, що надходили у розпорядження місцевої влади, а також на визначення пріоритетів щодо їх витрачання, тобто на структуру видатків місцевих бюджетів.

Окрім того, в економіці розвинутих ринкових країн спостерігалися й інші тенденції. Так, протягом першої половини XX ст. внаслідок Першої та Другої світових війн відбулося зменшення частки фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування порівняно з тими, що акумулювались на загальнодержавному рівні у зв'язку з винятковою важливістю завдань, які вирішували на той час уряди більшості європейських країн. У другій половині XX ст. намітилась протилежна тенденція - до збільшення обсягів ресурсів, зосереджених на місцевому рівні, яка була зумовлена поступовим відновленням позицій місцевого самоврядування, втрачених під час світових воєн, а в наступні роки - розвитком процесів децентралізації влади та посиленням автономії органів місцевого самоврядування.

Як зазначалось, обсяги фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження місцевої влади, залежать від тих завдань, які на них покладаються. Відповідно до концепції суспільних благ, місцева влада надає населенню, що проживає на території місцевого самоврядування, певні місцеві послуги. Склад та рівень надання місцевих благ органами місцевої влади в окремих країнах і навіть в регіонах однієї країни можуть іноді суттєво відрізнятися, що пояснюється особливостями історичного розвитку, процесом становлення інституту місцевого самоврядування, національними традиціями, державним устроєм, розвитком демократичних засад тощо.

Наприклад, у Франції муніципалітети надають окремі види соціальних послуг, утримують шляхи та вулиці, здійснюють забезпечення кадрами. В Нідерландах місцева влада опікується охороною здоров'я, освітою, житловим будівництвом, модернізацією міст, культурою, охороною правопорядку, громадськими роботами. В Іспанії муніципалітети здійснюють санітарний контроль, освітлення вулиць, утримують парки і сади у містах, кладовища, місцевий транспорт, надають допомогу бідним, фінансують міську автоінспекцію, проведення виставок і змагань. Крім того, певні повноваження іспанські муніципалітети забезпечують спільно з органами влади автономних областей (планування міст, житлове будівництво, спорт, освіта і культура, цивільна оборона, туризм, музеї, пам'ятники, шляхи). В Італії місцеві органи влади утримують санітарну, медичну, комунальну служби, місцеву поліцію, міський транспорт, школи, надають державну допомогу, фінансують житлове будівництво, громадські роботи, ринки та ярмарки, спорт, розважальні та культурні об'єкти. У Швеції муніципалітети здійснюють соціальне забезпечення, організовують догляд за літніми людьми, фінансують дошкільні заклади, обов'язкову освіту, рятувальні служби, громадську охорону здоров'я і довкілля, розваги, мистецтво, спорт, житлове будівництво, каналізацію, електро-, газо- і водопостачання.

Роль і значення органів місцевого самоврядування зарубіжних країн у вирішенні найважливіших проблем суспільного життя закономірно відображаються на обсягах ресурсів, які в результаті перерозподілу валового внутрішнього продукту акумулюються у місцевих бюджетах. У таблиці 1.1. наведено дані щодо частки доходів і видатків місцевих бюджетів у зведених бюджетах країн Європейського Союзу в 2009 p., з яких видно, що найвищі показники характерні для всіх Скандинавських країн, а також для окремих європейських країн, для яких характерний високий рівень розвитку інституту місцевого самоврядування, що передбачає забезпечення локальних урядів достатніми фінансовими ресурсами, необхідними для надання ними широкого кола високоякісних місцевих послуг. Зміщення акцентів у пропорціях розподілу ресурсів бюджетної системи на користь місцевих бюджетів свідчить про наявність широких можливостей в органів місцевої влади ефективно вирішувати ті завдання, які на них покладаються. Так, у 2009 р. більше як 60 % доходів зведеного бюджету Данії зосереджувалось у місцевих бюджетах, в Іспанії - 52, у Швеції, Німеччині, Ірландії, Бельгії - понад 40, від 30 до 38 % - у Фінляндії, Нідерландах, Австрії, Італії, Норвегії та Польщі.

Таблиця 1.1

Частка доходів і видатків місцевих бюджетів у зведених бюджетах країн Європейського Союзу у 2009 p., % *

Країна	Видатки	Доходи
Данія	60,3	57,9
Іспанія	52,1	52,2
Швеція	44,2	43,3
Німеччина	43,1	43,7
Ірландія	42,4	41,2
Бельгія	42,0	42,3
Фінляндія	38,5	35,9
Нідерланди	35,1	35,8
Австрія	34,1	35,7
Італія	32,5	32,8
Норвегія	30,5	23,8
Польща	30,3	33,1
Ісландія	29,8	27,4
Велика Британія	29,0	31,2
Чехія	28,5	30,5
Латвія	28,1	28,6
Литва	26,8	28,4
Угорщина	25,9	28,5
Естонія	24,8	23,3
Франція	20,3	21,5
Словенія	19,6	20,3
Словаччина	17,5	19,6
Люксембург	13,0	13,0
Португалія	12,8	13,9
Греція	6,0	7,2
Кіпр	4,5	4,6
Мальта	1,5	1,7

*Примітка. За даними Комітету статистики країн Європейського Союзу.

Зміни, які відбувалися протягом останніх десятиліть у взаємовідносинах між центральною та місцевою владою, знайшли закономірне відображення у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів. У переважній більшості європейських країн основу дохідної бази місцевих бюджетів становлять податкові надходження. У складі податкових доходів місцевих бюджетів, як правило, переважають місцеві податки, до яких у більшості країн віднесено майнові, місцеві прибуткові, промислові, податки на професію, а також численну групу невеликих за фіскальним значенням податків, які відображають політику місцевих органів влади (екологічні, на полювання, на собак тощо).

У таблиці 1.2. показано обсяги податкових надходжень до бюджетів громад у країнах Європейського Союзу за 2009 p., а також частки окремих податків. Доходи місцевих бюджетів переважно формуються за рахунок непрямих податків (з обороту, продажу, імпорту) в Австрії, Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, на Кіпрі, в Німеччині, Нідерландах, Португалії, Франції і прямих податків (з прибутку корпорацій, з доходів фізичних осіб, з нерухомості) у Великій Британії, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Польщі, Угорщині, Словенії, Словаччині, Фінляндії, Швеції. Якщо частка непрямих податків у податкових надходженнях бюджетів громад має значну диференціацію - від 1 до 100 %, то частка прямих податків і, зокрема податків на майно, коливається лише в межах від 15 до 100 %, що свідчить про пріоритетне їх використання у місцевому оподаткуванні. Податки на капітал (на спадщину, дарування, приріст капітальної вартості та ін.) не відіграють суттєвої фіскальної ролі у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів за винятком декількох з розглянутих країн: Греції та Іспанії, де вони відповідно становили у 2009 р. 8,4 та 6,8 % податкових надходжень бюджетів громад.

У цілому частка податкових надходжень у сукупних доходах бюджетів громад становила у 2009 р. від 4 % в Ірландії до 65 % у Швеції.

Таблиця 1.2

Податкові надходження бюджетів громад країн Європейського Союзу в 2009 p.*

Назва країни	Разом податкові надходження, млн. євро	У тому числі частка, %
		податків на товари та імпорт	податків на доходи та майно	податків на капітал
Бельгія	6 387	62,2	37,8	0,0
Республіка Чехія	4 053	42,5	57,5	0,0
Данія	33 349	7,0	93,0	0,0
Німеччина	61 130	57,4	42,6	0,0
Естонія	390	9,2	90,8	-
Греція	533	56,7	34,9	8,4
Іспанія	25 599	68,0	25,2	6,8
Франція	75 389	84,2	15,8	0,0
Ірландія	908	100,0	-	-
Італія	89 658	68,7	30,2	1,1
Кіпр	59	73,6	26,4	0,0
Латвія	571	16,2	83,8	-
Литва	507	16,0	83,9	0,1
Люксембург	502	7,6	92,4	0,0
Угорщина	3 705	44,4	54,9	0,7
Нідерланди	7 534	52,4	47,6	0,0
Австрія	10 647	60,9	39,1	0,1
Польща	8 791	37,3	62,1	0,6
Португалія	3 224	72,2	27,8	0,0
Словенія	787	28,1	71,4	0,5
Словаччина	502	38,8	61,2	-
Фінляндія	13 756	0,0	100,0	-
Швеція	46 013	-	100,0	-
Велика Британія	29 745	1,0	99,0	-

* Примітка. За даними Комітету статистики країн Європейського Союзу.

Отже, склад податкових доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн має достатньо значні відмінності, зумовлені особливостями національних систем оподаткування. У Великій Британії та Австралії місцеві податкові надходження майже повністю формуються за рахунок одного майнового податку, що є винятком із загальноприйнятої практики місцевого оподаткування із застосуванням великої кількості дріб'язкових податків, які створюють у платників враження невеликого податкового тягаря. Майнові податки відіграють суттєву роль у доходах місцевих бюджетів таких країн, як Канада (91,3 % місцевих податкових надходжень), Нова Зеландія (90,3), Мексика (86,7), США (71,8 %) та ін.

У багатьох розвинутих європейських країнах, у тому числі Скандинавських, які характеризуються найвищими показниками життєвого рівня і відповідно високими податками, вирішальну роль у формуванні доходів місцевих бюджетів відіграють муніципальні прибуткові податки: у 2009 р. за їх рахунок було забезпечено 100 % місцевих податкових надходжень у Швеції, 95 % - у Фінляндії, 93 - у Данії, 91,4 - у Люксембурзі.

До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять також неподаткові доходи:

штрафи, збори;

доходи від майна, яке належить місцевим органам влади;

орендна плата від здавання в оренду муніципального майна;

кошти від продажу об'єктів муніципальної власності;

кошти, залучені від розміщення муніципальних позик, та ін.

Частка неподаткових надходжень в сукупних доходах місцевих бюджетів окремих країн достатньо велика, проте їх склад та структура іноді значно відрізняються. Так, у США, Великій Британії, Швеції важливе місце серед неподаткових надходжень займають доходи від підприємницької діяльності та власності; у Німеччині, Бельгії та Італії значного поширення набули місцеві позики. Неухильно зростають надходження до місцевих бюджетів від надання платних послуг у США (за водопостачання, каналізацію, прибирання сміття), у Норвегії (за водопостачання, каналізацію, утримання дітей у дитячих садках), Італії (шкільний збір, за використання державних земельних ділянок, місцеві ліцензійні збори), Швеції (за енерго- і водопостачання, використання відходів). Збільшення обсягу платних послуг частково зумовлено протистоянням політиці підвищення податків.

Ще однією достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів ринкових країн є бюджетні трансферти (гранти), тобто надходження коштів з бюджетів вищого рівня. Їх частка в доходах місцевих бюджетів країн ЄС у 2009 р. коливалася від 20 % у Швеції до близько 60 % у Нідерландах, Ірландії та Великій Британії. Причому в сукупності бюджетних трансфертів переважають трансферти, пов'язані з поточною діяльністю локальних урядів, порівняно незначну частку становлять капітальні трансферти. Останніми роками спостерігається тенденція до збільшення ролі бюджетних трансфертів у формуванні фінансових ресурсів місцевої влади, що відповідає загальному поширенню принципу субсидіарності в Європі та світі. Крім того, якщо розглядати види фінансової допомоги, яка виділяється центральним урядом, то перевага все більше надається незв'язаним субсидіям над цільовими субвенціями, що, як показує досвід, не обмежує самостійності органів місцевого самоврядування і сприяє розвитку їхньої ініціативи, активізує діяльність щодо задоволення потреб населення територіальних громад.

Національні особливості розвитку кожної країни зумовлюють різноманітність взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади у сфері розподілу дохідних джерел між державним і місцевими бюджетами, у застосуванні тих чи інших форм надання фінансової допомоги місцевій владі. Так, у Великій Британії, де самоврядування не набуло значного розвитку, лише 14 % сукупних доходів у 2009 р. формувалося з податкових надходжень, а більше 60 % - за рахунок державних субсидій та субвенцій, що свідчить про залежність місцевого самоврядування від центрального уряду. Водночас у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації й автономії місцевої влади, можна спостерігати протилежне співвідношення: власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів становлять 65 % і лише 20 % - державні субсидії.

Використання ресурсів місцевої влади, як і формування їх дохідної бази, загалом визначається ступенем децентралізації влади в країні, рівнем розвитку місцевого самоврядування та його фінансовою автономією. Неабиякий вплив на склад видатків місцевих бюджетів має політика, яку проводить центральний уряд країни. Нині спостерігається чітко окреслена соціальна спрямованість у витрачанні коштів місцевих бюджетів. Найбільшими групами видатків місцевих бюджетів більшості зарубіжних країн є ті, що пов'язані із задоволенням першочергових життєвих потреб громадян, - утримання закладів освіти, охорони здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, проведення дозвілля, спорт, культура і мистецтво, житлово-комунальне господарство. На фінансування цих потреб витрачається в межах 90 % коштів місцевих бюджетів таких країн, як Данія, Кіпр; близько 80 % - у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ірландії, Литві; від 60 до 70 %- у Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Австрії, Латвії, Словаччині.

Таблиця 1.3

Структура видатків бюджетів громад окремих країн Європейського Союзу у 2009 p., % *

Видатки	Велика Британія	Данія	Іспанія	Німеччина	Італія	Норвегія	Франція	Фінляндія	Швеція	Португалія	Австрія	Нідерланди
Громадське управління	8,9	3,9	34,4	14,3	12,9	9,7	17,9	13,2	10,8	27,7	16,5	16,7
Громадський порядок і безпека	11,5	0,3	8,0	4,5	1,7	1,1	2,8	2,0	0,9	1,6	2,1	6,0
Економічна діяльність	8,5	5,1	11,3	11,5	15,2	5,7	13,4	6,6	5,3	23,3	14,3	15,5
Охорона навколишнього середовища	4,5	0,9	10,5	5,9	4,7	3,8	5,8	0,7	0,8	7,8	2,6	4,3
Житлово-комунальне господарство	3,3	0,6	12,5	6,6	5,0	5,2	15,3	0,7	2,8	12,5	3,0	6,5
Охорона здоров'я	0,0	21,1	1,6	2,0	42,3	16,5	0,6	27,6	27,1	4,0	18,5	1,8
Дозвілля, спорт, культура і мистецтво	3,3	2,7	10,3	6,5	3,6	5,5	10,2	4,6	3,1	12,2	7,3	7,1
Освіта	30,5	13,5	3,1	16,4	10,2	28,6	17,7	20,1	21,6	8,4	16,5	26,1
Соціальний захист та соціальне забезпечення	29,6	51,7	8,3	32,2	4,4	23,9	15,3	24,6	27,6	2,4	19,1	16,1

* Примітка. За даними Комітету статистики країн Європейського Союзу.

Причому в країнах із соціально орієнтованою економікою частка видатків соціального спрямування (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення) досягає максимального значення (Данія - 86 %, Швеція - 76, Фінляндія - 72, Норвегія - 69 %), у федеративних державах і країнах, де місцеве самоврядування обмежене, - перебуває на середньому рівні (Австрія - 54 %, Німеччина - 51, Велика Британія - 60 %), а в найбільш централізованій країні - Франції й автономій державі - Іспанії з нерівномірно розвинутим самоврядуванням, частка видатків з місцевих бюджетів, які мають соціальне спрямування, є найнижчою (Франція - 34, Іспанія - 13 %).

Якщо розглядати місце інших видатків, то можна зазначити, що переважання однієї чи другої групи також зумовлюється національними особливостями країн, розмежуванням повноважень між рівнями влади, яке склалося протягом тривалого історичного періоду. Достатньо вагомими є видатки з місцевих бюджетів, пов'язані із забезпеченням громадського управління (від 3,9 % в Данії до 34,4 % в Іспанії); витрати, зумовлені житловим будівництвом та створенням комунальних зручностей (12-15 % в Іспанії, Португалії і Франції); проведенням розважальних, культурних, спортивних та релігійних заходів (більше 10 % в Іспанії, Португалії і Франції), здійсненням економічної діяльності (від 5 до 23 %); охороною громадського порядку (від 1 до 11 % сукупних видатків).

Як засвідчує світовий досвід, за умови впровадження жорстких бюджетних обмежень (державний контроль та аудит місцевих фінансів, встановлення фіскальних лімітів, посилення відповідальності працівників місцевих органів влади тощо) й координаційного механізму (гармонізація податкового законодавства, прозора система міжбюджетних трансфертів та ін.), головним результатом розширення фінансової автономії місцевих органів влади може стати підвищення економічної ефективності процесу надання громадських послуг.

Розділ 2

Аналіз результатів запровадження програмно-цільового методу в умовах зведеного бюджету Дніпропетровської області

2.1 Аналіз запровадження та виконання бюджетних програм у Дніпропетровській області

На сьогодні триває експеримент із запровадження ПЦМ на місцевому рівні, у якому приймають участь 37 місцевих бюджетів, у тому числі : республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 2 обласних, 11 районних, 22 міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджети (у чотирьох регіонах - Автономній Республіці Крим, Житомирській, Луганській, Львівській областях) та бюджет міста Києва.

У Дніпропетровській області також діють окремі програми. Так, у 2010 році в рамках цих програм було здійснено наступне.

Видатки на проведення заходів регіональних програм розвитку освіти виконані у загальній сумі 15 391,9 тис. грн, у тому числі:

по бюджетах міст і районів - 3 438,5 тис. грн, з них:

програма „Шкільний автобус” (підвезення дітей до місць навчання та додому) - 2 800,8 тис. грн;

програма „Розвиток освіти” - 423,7 тис. грн;

програма „Підвищення правової освіти та культури населення” - 201,8 тис. грн;

програма „Підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування” - 7,1 тис. грн;

програма „Творча обдарованість” - 5,0 тис. грн.

по обласному бюджету - 11 953,4 тис. грн, з них:

„Програма розвитку освіти в Дніпропетровській області на 2009 - 2012 роки” - 8 274,9 тис. грн (придбання підручників, навчально-методичної літератури, краєзнавчої та художньої літератури для шкіл області, придбання шкільних автобусів, забезпечення навчальними комп'ютерними комплексами);

„Програма підвищення правової освіти та політичної культури населення в Дніпропетровській області на 2002 - 2011 роки” - 2 169,7 тис. грн;

регіональна програма „Молодь Дніпропетровщини 2007 - 2011 роки” - 1 428,9 тис. грн (проведення обласного конкурсу „Кращий молодий вчений року”, конкурсу проектів „Молоді вчені Дніпропетровщини”, надання обласних іменних стипендій кращим студентам вищих навчальних закладів та учням професійно-технічних закладів, призначення премій молодим вченим вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації);

„Програма розвитку Українського козацтва в Дніпропетровській області на 2008 - 2012 роки” - 80,0 тис. грн.

Слід зазначити, що 2010 рік став роком системних і широкомасштабних реформ в Україні і запровадження ПЦМ на місцевому рівні визначено одним із пріоритетних напрямків проведення бюджетної реформи відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада" за напрямком «Регіональний розвиток і реформа міжбюджетних відносин».

Першим вагомим кроком у системі реформ стало прийняття 8 липня 2010 року нового Бюджетного кодексу України, яким закладені законодавчі підстави для запровадження середньострокового бюджетного планування на місцевому рівні і застосування ПЦМ.

Основна робота щодо поетапного впровадження ПЦМ в бюджетний процес на місцевому рівні проводиться у рамках діяльності Міжвідомчої робочої групи з проведення підготовчої роботи щодо запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів, створеної при Міністерстві фінансів України, та робочої підгрупи «Регіональний розвиток і реформа міжбюджетних відносин» Комітету з економічних реформ.

2010 рік став роком створення методологічної бази щодо запровадження ПЦМ, яка забезпечить можливість органам місцевої влади працювати на правовій основі.

Крім цього, для систематизації бюджетних програм розроблено проекти кодифікатора бюджетних програм, коду відомчої класифікації та структури коду програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів.

Проект наказу щодо затвердження структури коду програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів знаходиться на погодженні у відповідних Департаментах Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України.

Так, протягом 2009-2010 років в цілому по Україні було затверджено 115 бюджетних програм з обсягом фінансування у відповідних галузях (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1

Інформація щодо затверджених бюджетних програм та їх фінансування

	2009 рік	2010 рік
	Кількість програм	млн. грн	Кількість програм	млн.грн
Охорона здоров'я	50	1 025,2	71	1 277,0
Освіта	53	714,7	65	918,0
Житлово-комунальне господарство	12	41,9	20	52,2

Одним із важливих моментів у ПЦМ бюджетуванні є здійснення моніторингу та аналізу виконання бюджетних програм, оцінки їх ефективності.

Міністерством фінансів України спільно з Інститутом бюджету та соціально-економічних досліджень відповідно до Правил складання паспортів бюджетних програм місцевих бюджетів, квартального та річного звітів про їх виконання, здійснення моніторингу та аналізу виконання бюджетних програм, оцінки ефективності бюджетних програм, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 09.07.2010 №679, у процесі проведення експерименту проводиться такий моніторинг.

2.2 Результати реалізації бюджетних програм та їх ефективність

Як приклад, наведемо кілька кращих практик та результатів запровадження ПЦМ у Дніпропетровській області.

Протягом 2008-2010 років було розроблено ряд стратегічних цільових програм. Їх основними завданнями було визначено забезпечення збалансованості та соціальної спрямованості бюджету, оптимальності та ефективності витрачання бюджетних коштів.

З метою поліпшення стану здоров'я населення міста, забезпечення його доступною, якісною первинною медико-санітарною та кваліфікованою медичною допомогою та профілактичними медичними обстеженнями у 2009 році було розроблено і затверджено програму «Медичне забезпечення населення міста Кривий Ріг», одними із пріоритетних напрямків реалізації якої визначено: запровадження сучасних методів діагностики та лікування; поліпшення якості надання медичної допомоги жінкам та новонародженим; реалізація завдань державних програм, спрямованих на боротьбу із туберкульозом, СНІДом, серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями.

В рамках реалізації програми для центральної міської лікарні придбано сучасне медичне обладнання на загальну суму 6,3 млн. грн., зокрема: апарат штучної вентиляції легенів для анестезіології, комп'ютерний томограф для променевої діагностики, ультразвуковий дисектор для гнійної хірургії, інкубатор для новонароджених, стіл реанімаційний, апарат УЗД для відділення новонароджених.

Економічний ефект від використання новітнього обладнання склав 2,6 млн. грн. в рік. Наприклад, за період функціонування лапароскопічної стійки хірургічного відділення (з 2008 року), вартість якої складає 100 тис. грн., виконано близько 500 малоінвазивних хірургічних та діагностичних втручань, що забезпечило економію біля 200,0 тис. грн. в рік за рахунок зменшення застосування дорогих препаратів. Прооперовані хворі перебувають у стаціонарі в середньому на 5 днів менше, ніж пацієнти, прооперовані традиційним методом.

Внаслідок реалізації бюджетної програми у 2010 році досягнуто наступних результатів (за підсумками 9 місяців):

зменшення рівня летальності майже на 20 % порівняно з 2009 роком;

скорочення на 15 % терміну перебування хворого у лікарні, що сприяло економії бюджетних коштів у сумі 22,5 тис. грн.;

зростання на 0,5 % показника рівня виявлення захворювань на ранніх стадіях порівняно;

зниження показника смертності новонароджених з 7,2 до 5,9 у розрахунку на 1000 новонароджених;

забезпечення морального позитиву, який отримують пацієнти, коли унікальні з точки зору складності обстеження вони можуть пройти протягом декількох годин в рідному місті.

Результативні показники виконання у 2010 році завдань в рамках реалізації бюджетних програм у галузі «Охорона здоров'я» у місті Дніпродзержинськ характеризуються наступними даними:

зменшено загальну летальність на 0,4 % у порівнянні з минулим роком, скорочено термін перебування хворого в кардіологічному відділені на 1 л/дн., економія коштів по стаціонару склала 88,0 тис. грн.;

у офтальмологічному відділені скорочено терміни перебування хворого на 2 л/дн., що забезпечило економію коштів у сумі 25,0 тис. грн.;

визначення точного діагнозу та проведення диференційної діагностики дозволило зменшити тривалість перебування хворого на ліжку з 8 л/дн. у 2009 році до 7,5 л/дн.;

своєчасне проведення профоглядів дозволило знизити первинний вихід на інвалідність в 1,7 рази;

застосування сучасних методів екстракорпоральної детоксикації дозволило знизити тривалість лікування у 3 рази, на 30% зменшилось витрачання медикаментів;

летальність профільних хворих у стаціонарі за минулий період знижено на 11,1 %.

Виконання завдань за бюджетними програмами, затвердженими міською радою міста Дніпропетровськ у галузі «Освіта» дало можливість:

збільшити відсоток дітей дошкільного віку, охоплених дошкільною освітою і вихованням, до загальної кількості дітей дошкільного віку з 52 % у 2008 році до 66 % у 2010 році;

забезпечити поетапну комп'ютеризацію закладів освіти (у 2010 році - 75 %);

заощадити 60,0 тис. грн. за рахунок проведення енергозберігаючих заходів, спрямованих на впровадження енергоефективних технологій.

Проведений аналіз результативності бюджетних програм, які виконувались у рамках реалізації експерименту із запровадження програмно-цільового методу на рівні місцевих бюджетів, дозволяє зробити наступні висновки. Застосування зазначеного методу передбачає встановлення взаємозв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання, що накладає відповідальність на виконавців бюджетних програм та вимагає від них досягнення поставлених цілей. Незважаючи на те, що цільовим бюджетом важче керувати та його аналізувати, він дає значно більше інформації для прийняття управлінських рішень.

Протягом 2011 року згідно із планом-графіком реформ за напрямком «Регіональний розвиток і реформа міжбюджетних відносин» передбачається здійснення наступних заходів для запровадження ПЦМ :

затвердження кодифікатора бюджетних програм, коду нової відомчої класифікації та структури коду програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів;

удосконалення нормативно-правової та методологічної бази з урахуванням результатів запровадження ПЦМ на рівні місцевих бюджетів;

розробку програмного забезпечення в частині обслуговування місцевих бюджетів за ПЦМ;

проведення навчання для фахівців місцевих фінансових органів та розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Згідно із Основними підходами до запровадження програмно-цільового методу складання та виконання місцевих бюджетів II етап запровадження ПЦМ реалізовуватиметься протягом 2011-2013 років. При цьому передбачається залучення до експерименту місцевих бюджетів різних рівнів, а саме :

2012 роки - усі бюджети (крім бюджетів сіл, селищ, міст районного значення) у Автономній Республіці Крим, Житомирській, Луганській, Львівській областях;

2013 роки - поетапне залучення усіх обласних бюджетів, бюджетів міст обласного значення, районних бюджетів.

Крім цього, спільно з галузевими міністерствами доопрацьовано Типові переліки бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів в частині забезпечення відповідності кожної бюджетної програми одному коду Тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів і внесено зміни до :

наказу Міністерства фінансів України від 22.12.2010 №1608 "Про внесення змін до Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі "Державне управління" (зареєстровано в Мін'юсті 10.01.2011 за №18/18756);

спільного наказу Міністерства фінансів України та Міністерства праці та соціальної політики України від 09.02.2011 №75/39 "Про внесення змін до Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі "Соціальний захист та соціальне забезпечення" (зареєстровано в Мін'юсті 24.02.2011 за №229/18967);

спільного наказу Міністерства фінансів України та Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту України від 09.02.2011 №74/403 "Про внесення змін до Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі "Соціальний захист сім'ї, дітей та молоді" за видатками, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів" (зареєстровано в Мін'юсті 24.02.2011 за №232/18970);

спільного наказу Міністерства фінансів України та Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту України від 09.02.2011 №73/404 "Про внесення змін до Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі "Фізична культура і спорт" за видатками, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів" (зареєстровано в Мін'юсті 25.02.2011 за №242/18980).

Відповідно до етапів запровадження ПЦМ на місцевому рівні у 2011 році до експерименту залучаються усі бюджети (крім бюджетів сіл, селищ, міст районного значення) у Автономній Республіці Крим, Житомирській, Луганській, Львівській областях і кількість учасників експерименту становитиме 118 місцевих бюджетів.

Не дивлячись на те, що деякі учасники експерименту досить формально підійшли до оцінки ефективності виконаних програм, за результатами проведеного Міністерством фінансів України моніторингу заслуговують на увагу окремі практики застосування ПЦМ, які обговорені 29 березня 2011 року у м. Києві на виїзному засіданні тематичної робочої групи за напрямом "Регіональний розвиток та реформа міжбюджетних відносин" Комітету з економічних реформ.

Наразі, Міністерство фінансів України п...